курсовые,контрольные,дипломы,рефераты
Міністерство освіти і науки України
Херсонський національний технічний університет
Факультет перепідготовки та підвищення кваліфікації
Курсова робота
з дисципліни
«Соціально-трудові відносини»
на тему:
«Аналіз та прогнозування ринку праці»
Виконала: Слухачка ФППК
Стрелецька В.М.
Перевірив:
ст. викладач Михайленко Н.О.
Херсон 2010
Зміст
2.1 Особливості функціонування ринку праці в умовах світової кризи
2.2. Аналіз ринку праці в народному господарстві
2.3 Аналіз ситуації в загальному секторі та в секторі молодих спеціалістів ез досвіду роботи
озділ 3. Державне регулювання зайннятості
3.1 Прогнозування робочих місць на ринку зайнятості в Україні
3.2 Розробка спеціальних програм, як механізм реалізації державної гарантії
3.3 Перспективи розвитку ринку праці України
Висновок
Спсок використаних джерел
Вступ
Специфіка ринку праці визначається особливістю того товару, який на ньому представлений. Праця невіддільна від людини, вона є формою життєдіяльності особи тому не може бути об’єктом купівлі-продажу невіддільні від неї функції, в тому числі й праця. Тому на ринку праці продається й купується не сама праця а послуги праці, кількість і якість яких залежить від багатьох чинників – рівня професійної підготовки працівника, його кваліфікації, досвіду сумління та інших. Купівля – продаж послуг праці виступає у формі найму вільного працівника на певних умовах щодо тривалості робочого дня, розмірів заробітної плати, посадових обов’язків і деяких інших. На період найму працедавець – бізнес чи держава купує право на використання послуг праці продавця, а не саму працю, власником якої залишається бути працівник. В загальноприйнятому понятті «ринок праці» необхідно бачити категорію «ринок послуг праці» [1, с.256].
Світовий досвід свідчить про неможливість досягнення повного використання ресурсів праці, про існування проблеми безробіття, що стосується мільйонів людей і є дуже важливою та гострою економічною та соціальною проблемою життя суспільства. [2, с.110].
Метою цієї роботи є проведення економічного аналізу поведінки роботодавців і взаємовідносин між ними і працівниками.
Справа в тому, що відносини в області зайнятості це найбільш важливі відносини в нашому житті, і саме тому ця сфера привертає до себе так пильну увагу з боку законодавців. Тому глибоке знання фундаментальних основ економіки праці грає ключову роль в розумінні безлічі соціальних проблем і явищ.
Таким чином, вивчення проблем зайнятості і економіки праці загалом необхідне для розуміння наслідків політичних рішень в області трудових відносин, приємних або що обговорювалися урядом.
Розділ 1. Структура і механізм фунціонування ринку праці
1.1 Ринок праці і зайнятість
Особлива увага на загальному ринку належить ринку робочої сили. Основною ознакою переходу від простою до загального товарного виробництва є перетворення робочої сили в товар. Це сталося по двох причинах:
1) Завдяки позбавленню виробників засобів виробництва і всіх джерел існування, крім їх здібності до праці;
2) Завдяки представленню працівником юридичної свободи, права продавати їх робочу силу з власної волі.
На основі товарної форми робочої сили сформувався ринок цього товару, де трудящі, власники робочої сили, утворять пропозиції цього товару, а підприємці, власники капіталу, утворять попит на робочу силу. Співвідношення пропозиції і попиту формує ціну робочої сили, яка виражається в заробітній платі. Чим вище вартість робочої сили, тим вище попит на труд, тим менше число зайнятих. Між рівнем заробітної плати і числом зайнятих існує зворотний зв'язок.
Потрібно визнати, що поняття “труд” унікальне. Трудові послуги можна надати, самих же працівників не можна ні купити ні продати. Більш того оскільки трудові послуги невіддільні від самих працівників, то умови їх придбання часто не менш важливі, ніж сама їх ціна. Іншими словами, при наймі не грошові чинники, такі як умови праці, небезпека отримання виробничих травм, характер керівника, існуючі уявлення про “справедливість” у відношенні до людей і інші грають більш важливу роль на ринку праці, чому, наприклад, на товарних ринках. [3, с.257].
Можна сказати, що умови, в яких роботодавці придбавають, а працівники пропонують свої послуги в сфері праці, утворять свій ринок по декількох причинах.
По-перше, існують організації, метою діяльності яких є сприяння розвиток контактів між покупцями і продавцями трудових послуг, яке здійснюється через оголошення типу “на роботу потрібні”, через бюро профспілок по найму, через агентства по найму і т.д.
По-друге, поле встановлення такого роду контактів між двома сторонами відразу ж відбувається обмін інформацією про ціну і якість. Подача заяв про прийом на роботу, ділові співбесіди і навіть усна інформація від друзів все це ілюструє виникаючий обмін інформацією на ринку праці.
По-третє, по досягненні домовленості набирає чинності певний трудовий договір гарантії зайнятості, в якому відбиваються питанням оплати праці, умов праці, стабільність роботи, що пропонується, і термін, на який вона розрахована. Іноді такий договір може носити офіційний характер, наприклад, колективний договір між профспілкою і роботодавцем. У інших випадках угода письмово взагалі не оформляється, і тоді воно має неофіційний характер, і сторони в межах своєї практики і досвіду перевіряють взаєморозуміння. Проте, доцільно вважати, що, як правило, взаємовідносини в сфері зайнятості регулюються на основі контракту (договору). [3, с.261].
Остаточним результатом операції між працівником і роботодавцем на ринку праці є розподіл людей по робочих місцях при певних ставках оплати праці. Розподіл в сфері праці служить не тільки інтересам окремих працівників, але і потребам суспільства загалом.
Таким чином, саме через ринок праці найбільш важливий національний ресурс труд розподіляється по фірмах, організаціях, галузях, регіонах і професіях. Виділимо найважливіші його особливості:
- ринок праці належить до ресурсних ринків, а отже має своєрідних суб’єктів порівняно з ринками споживчих товарів. Суб’єктами попиту на ринку праці є фірми та держава, а пропозиції – домогосподарства;
- попит на працю, як і на будь-які інші види економічних ресурсів є похідним попитом;
- велика тривалість взаємовідносин продавця і покупця. Якщо на ринках більшості споживчих товарів контакт продавця і покупця короткочасний і закінчується передачею прав власності на об’єкт торгівлі, то на ринку праці взаємовідносини продавця і покупця тривають стільки часу, на який укладається угода з найму працівника. Тривалість контактів продавця і покупця є необхідною умовою постійного відновлення операцій купівлі-продажу послуг праці;
- велику роль відіграють не грошові чинники – складність і престижність роботи, умови праці,її безпека для здоров’я,гарантії зайнятості і професійного росту, моральний клімат в колективі тощо;
- на ринок праці значний вплив здійснюють різні інституціональні структури – профспілки, трудове законодавство, державна політика зайнятості і професійної підготовки,спілки підприємств та інші. Це пов’язано насамперед з тим, що продавці послуг праці – наймані робітники, що становлять більшість населення, а праця за наймом є джерелом їх добробуту, певний рівень якого є умовою соціального спокою суспільстві. [2, с.257].
1.2 Функціонування ринку праці
У західних економічних теоріях ринок праці розглядається як ринок, де реалізовується лише один з інших виробничих ресурсів. При цьому виділяються чотири основних концепції до аналізу функціонування сучасного ринку. Згідно з першою концепцією, якої дотримуються неокласики (Дж.Перрі, Р.Холл, М.Фелдстайм) і прихильники концепції економіки пропозиції (Д.Гилдер. А.Лаффер і інш.), ринок праці, як і всі інші ринки, діє на основі цінової рівноваги. Саме ціна робочої сили (заробітна плата) регулює попит і пропозицію робочої сили. Ціна на робочу силу гнучко реагує на потребі ринку, збільшуючись або меншаючи в залежності від попиту і пропозиції. При цьому рівновага виключає безробіття.
Відповідно до моделі цінової рівноваги, індивід “інвестує в кваліфікацію” доти, поки не знижується норма прибутку на ці вкладення. Наявність безробіття пояснюється її добровільним характером і прагненням працівників до максимально вигідної роботи.
Кейнсіанци і монетарісти розглядають ринок як явище постійної і фундаментальної не рівноваги. Вони виходять з того, що ціна робочої сили жорстко фіксована і практично не міняється регулювальником ринку, тому вона повинна бути приваблена ззовні державою. Представником школи монетарістів виходять з жорстокої структури цін на робочу силу, більше за те з передумови їх однонаправленого рішення. [4, с.255].
Школа інстітуционалістів основну увагу приділяє аналізу професійних і галузевих відмінностей в структурі робочої сили і відповідних рівнів заробітної плати.
Марксистська теорія розглядала ринок праці як ринок особливого роду, особливість якого пояснюється різницею товару “робоча сила” і фізичного капіталу. Якщо робоча сила в процесі праці створює вартість, то всі інші види ресурсів лише переносяться на нову вартість самим трудом. У зв'язку з цим ринок робочої сили, підкоряючись загальним ринковим закономірностям, має істотні особливості, оскільки сама робоча сила як суб'єктивний чинник виробництва, будучи товаром, може в також час активно впливати на співвідношення попиту і пропозиції і на свою ринкову ціну.
Об'єктами ринку праці виступають товар, попит і пропозиція.
Що стосується товару, то частіше за все передбачається, що ним є робоча сила, що визначається як сукупність фізичних і розумових здібностей людини, які вживаються на виробництво товарів і послуг. Це специфічний товар, який:
а) не відчужується від його власника найманого працівника в процесі купівлі-продажу;
б) є живим, одушевленим товаром, а купівля його використання підприємцем в течії якогось часу отримала назву найма;
в) зумовлює продовження відносин роботодавця і найманого працівника аж до його звільнення;
г) має ту особливість, що носієм його є людина з всіма його правами в суспільстві;
д) грає вирішальну роль в створенні прибутків суспільства;
е) не можна покласти на зберігання, як це можна зробити з іншим товаром;
ж) не приносить прибутку, якщо його не продати, і крім того, вимагає все нових життєвих благ для його підтримки і ін.
Розглянемо тепер другий об'єкт ринку праці попит на робочу силу. Виділяють індивідуальний і сукупний попит.
Індивідуальний попит це попит окремого роботодавця. Він залежить від:
- попиту на продукцію фірми;
- стану виробництва;
- якості робочої сили.
Рішення про пропозицію своєї робочої сили приймають самі працівники. Важливу роль в цьому грають: схильність до професії; престиж праці і фірми-роботодавця; можливість реалізувати творчі здібності; культурні або релігійні інтереси і т.п.
Основним матеріальним стимулом виступає заробітна плата: чим вище її рівень для окремих працівників, тим більше працівників пропонують свій труд і тим більше вони бажають працювати.
Пропозиція робочої сили формується під впливом ряду різноманітних чинників:
- приріст величини трудових ресурсів;
- співвідношення зайнятого і незайнятого населення;
- особливості пенсійного законодавства;
- культура і релігія і ін.
Основними суб'єктами ринку праці є найманий працівник, як власник, носій і продавець своєї робочої сили, і роботодавець-покупець даного товару.
Важливими умовами здійснення процесу купівлі-продажу товару робоча сила є:
- юридична свобода працівника по своєму розсуду розпоряджаються своїми здібностями робочої сили;
- відсутність можливостей господарювання свого як джерела отримання всіх потрібних для життя коштів або відсутність інших умов існування;
- наявність на ринку праці покупця, що пред'являє попит на робочу силу певної кваліфікації і професійного профілю.
Ринок праці може бути гнучким або жорстким в залежності від того, які відносини складаються між найманими працівниками і роботодавцями, як і якими силами регулюються ці відносини.
Гнучкість ринку праці передбачає:
а) велику територіальну і професійну мобільність трудящих;
б) гнучкість витрат на робочу силу;
в) гнучкість внутрішньогалузевої і міжгалузевої диференціації заробітку;
г) гнучкість в управлінні людськими ресурсами на рівні підприємств;
д) гнучкість використання трудящих у всіляких формах найма і інш.
Жорсткий ринок праці відрізняється наступними характеристиками:
а) гарантія зайнятості;
б) стабільність зайнятості;
в) забезпечення трудящих стабільними прибутками;
г) стабільність зміст роботи;
д) безпека роботи.
На думку багатьох економістів, жорсткий ринок праці є причиною зростання безробіття. [13, с.134].
1.3 Проблеми молоді на ринку праці
Під поняттям “робоча сила” маються на увазі ті працівники, грудці понад 16 років, і хто або вже має роботу або активно зайнятий її пошуком, або хто чекає, що після звільнення з роботи до його послуг знову звернуться. Ті індивідууми, що знаходяться на ринку праці, хто не має роботи за винагороду, складають ряди безробітних. Люди, які не зайняті на роботі, не шукають роботи і не чекають, що їх роботодавець знову дасть їм робоче місце, не прираховуються до робочої сили. Отже. Сукупна робоча сила складається із зайнятих і безробітних. Якість і кількість робочої сили на кожному конкретному ринку праці постійно міняються і потік працівників, що міняють ринок праці, вельми значний. Розглянемо чотири основних потоки між ринками:
1. Наймані працівники, що мали роботу, стають безробітними або в зв'язку з тим, що вони з власного бажання йдуть з роботи, або тому, що їх звільняють з ініціативи адміністрації.
2. Безробітні працевлаштовуються в зв'язку з тим, що їх наймають на роботу на нове місце, або їм знову надають те місце, з якого їх раніше тимчасово звільнили.
3. Ті, хто входить до складу робочої сили, незалежно від того мають вони роботу чи ні, можуть вийти з категорії робочої сили в зв'язку з відходом на пенсію або вирішивши не шукати роботу за плату.
4. Ті ж, хто ніколи не працював і не шукав роботи, поповнюють ряди працівників, уперше входячи в робочу силу, а ті, хто вийшов з робочої сили входять в її склад.
Відношення чисельності безробітних до чисельності робочої сили і є рівень безробіття. І хоч ця величина вельми приблизна, і створює певні неточності, все ж це частіше за все величина, що згадується, необхідна для оцінки стану ринку. [9, с.123].
Коли рівень безробіття складає порядку 5%, то вважається, що положення на ринку праці напружене для роботодавця, а те свідчить про те, що загалом робочих місць багато. У тому випадку підприємці навіть випробовують ускладнення в тому, яким чином заповнити вакансії, що є. Така ситуація свідчить і про те, що більшість з тих: хто не має роботу, в стані досить швидко знайти роботу. Якщо ж рівень безробіття стає вищим, скажемо досягне 7% і більш, то в цьому випадку ринок праці вважається ненапруженим в тому значенні, що існує великий вибір робочої сили, і наймачі можуть без проблем знайти собі відповідні кандидатури на вакансії місця. Коли кажуть, що положення на ринку праці ненапружене, це не означає, що ніде немає ніякого дефіциту. Коли ж кажуть, що ринок праці в напруженому стані, це, проте, може означати, що відносно деяких видів професій або робочих місць число тих, хто шукає роботу, перевищує число вакансій при домінуючій заробітній платі.
Державний та регіональні ринки праці можна сегментувати за галузевою (за видами діяльності) і професійно-кваліфікаційною ознаками.
Галузевий розріз ринку праці за своїм економічним змістом являє собою сукупну суспільну потребу в робочій силі галузей національного господарства, забезпечену реальними робочими місцями.
На сьогоднішній день галузеву структуру сукупного ринку праці слід визнати нераціональною. Перш за все нераціональна найбільш загальна пропорція – співвідношення сукупного попиту на робочу силу сфери матеріального виробництва і сфери послуг. В матеріальній сфері зайнято біля 60%, а у сфері послуг біля 40%. Такий стан склався через переважну орієнтацію на екстенсивний шлях розвитку., недостатнього впровадження у виробництво досягнень НТП та недооцінювання впливу соціальної сфери на ефективність економіки. (в США у виробничій сфері зайнято менше 30% працівників).
В економіці України переважала гіпертрофована потреба в працівниках промисловості, сільського господарства та будівництва. Якщо в нашому сільському господарстві чисельність працівників перевищує 15% від зайнятих у народному господарстві, то у розвинутих країнах вона коливається в межах 2-3% (у США – 2,5%).[14, с.288].
Одне із основних завдань, що повинен вирішити механізм ринку – створити умови для ефективного міжгалузевого перерозподілу сукупної праці.
При цьому необхідно відзначити, що ефективний попит на робочу силу, який буде визначати галузеву структуру сукупного ринку праці в недалекому майбутньому змінюватиметься швидше ніж сукупний попит, який визначає структуру зайнятих тепер. Швидко скорочується потреба в працівниках виробничої сфери і зростає потреба в працівниках сфери послуг.
Професійно-кваліфікаційну структуру сукупного ринку праці можна розглядати, з одного боку, як потребу виробництва в працівниках визначеного рівня освіченості і професійної підготовки, з іншого - як потребу економічно активного населення в робочих місцях, що відповідають рівню його підготовки. Якраз дисбаланс цих складових приводить до наявності вакантних робочих місць в умовах безробіття, та дефіциту визначених робочих місць в умовах нестачі робочої сили.
Найближчим часом важкий фінансовий стан більшості підприємств може привести до ситуації, коли використання некваліфікованої робочої сили буде значно вигіднішим ніж механізація виробництва. І лише з ростом конкуренції між підприємствами ситуація може змінитись в бік механізації виробництва, як гаранта якості товарів, і почнеться вивільнення некваліфікованої робочої сили.
Сьогодні економісти вважають, що природний рівень безробіття дорівнює приблизно 7-8 %. Якщо поточне безробіття значно перевищує природну норму, то це свідчить про змушене безробіття. Безробіття, що є особливо змушеним - це і соціальна катастрофа. Депресія приводить до бездіяльності, а бездіяльність – до втрати кваліфікації, втрати самоповаги, занепаду моральних надбань, розпаду родини, самогубств, соціальної напруженості. Історія переконливо показує, що масове безробіття приведе до швидких соціально політичних змін (згадаємо прихід Гітлера до влади). Тому держави намагаються знижувати рівень безробіття, щоб убезпечити себе і суспільство від соціальних вибухів і потрясінь. [15, с.224].
Масове безробіття в Україні, на жаль, стає суворою реальністю. Кількість тих, хто вже втратив роботу, перевищила найпесимістичніші офіційні прогнози минулого року. Якщо невпинне скорочення робочих місць відбуватиметься такими темпами й надалі, країна матиме всі шанси перетворитися на майже "комуністичне" безкласове суспільство.
Офіційна статистика це теж засвідчує. За даними Держкомстату, кількість громадян, які перебували на обліку в службах зайнятості, у грудні минулого року становила 876,2 тис. Проте вже у січні цього року Україну накрила друга хвиля скорочень - на 30 січня кількість безробітних сягнула 930 тисяч. Щоправда, за перші два тижні лютого скорочення ніби призупинились. "Приріст" становив лише 1,9 тисячі. Але схоже на те, що це - тимчасове затишшя перед новою "бурею". Адже розвиток загально-економічної та політичної ситуації в країні підштовхує саме до таких висновків.
Рівень працевлаштування незайнятих громадян у березні 2010р. порівняно з лютим п.р, зріс на 1,9 в.п. та становив 6,4%. Найбільше зростання зазначеного показника за вказаний період спостерігалось у м. Києві та Кіровоградській області (дивись таблицю 1)
Сьогодні ринок праці начебто завмер, але таке відчуття, що ми напередодні другої хвилі.
Пояснюється це значною кількістю людей – 1 млн. 700 тис. осіб, – що перебувають у стані латентного безробіття, сидячи у безстрокових відпустках чи працюючи неповний день або тиждень. За даними Держкомстату, у грудні у режимі неповної зайнятості працювало 928 тис. чоловік, а у неоплачуваних адміністративних відпустках перебувало 829 тис. чоловік.
За прогнозами, сформованими на основі методології Міжнародної організації праці, у 2010 році рівень безробіття в Україні сягне 9%. Без роботи залишаться близько 3 млн. чоловік.
Таблиця 1
Статистичні дані по безробіттю в Україні, (тис. осіб)
| Регіони | Кількість зареєстрованих безробітних на 01.05.2010 | 01.03.2010 | 01.01.2010 | Населення працездатного віку | |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | |
| Україна | 879,0 | 97,0 | 104,0 | 3,1 | |
| АРК | 28,7 | 97,8 | 109,9 | 2,4 | |
| Вінницька | 42,6 | 97,5 | 102,7 | 4,4 | |
| Волинська | 24,0 | 97,3 | 94,7 | 3,9 | |
| Дніпропетровська | 57,6 | 97,2 | 110,6 | 2,8 | |
| Донецька | 68,1 | 100,9 | 123,9 | 2,5 | |
| Житомирська | 33,2 | 99,9 | 100,9 | 4,4 | |
| Закарпатська | 23,2 | 99,1 | 100,6 | 3,0 | |
| Запорізька | 39,6 | 97,9 | 110,1 | 3,5 | |
| Івано-Франківська | 29,7 | 100,6 | 96,2 | 3,6 | |
| Київська | 30,7 | 98,7 | 112,5 | 2,9 | |
| Кіровоградська | 25,9 | 93,3 | 101,4 | 4,3 | |
| Луганська | 34,9 | 92,8 | 100,6 | 2,4 | |
| Львівська | 42,9 | 98,8 | 101,9 | 2,3 | |
| Одеська | 29,4 | 92,0 | 98,1 | 2,0 | |
| Полтавська | 43,9 | 94,9 | 103,5 | 4,9 | |
| Рівенська | 31,6 | 97,3 | 99,1 | 4,6 | |
| Сумська | 30,9 | 98,9 | 103,1 | 4,3 | |
| Тернопільська | 30,4 | 94,5 | 92,4 | 4,7 | |
| Харківська | 49,2 | 95,0 | 106,2 | 2,8 | |
| Херсонська | 20,4 | 91,4 | 96,6 | 3,0 | |
| Хмельницька | 33,5 | 97,4 | 99,8 | 4,3 | |
| Черкаська | 30,1 | 96,6 | 105,1 | 5,2 | |
| Чернівецька | 16,8 | 96,6 | 92,4 | 3,1 | |
| Чернігівська | 30,1 | 96,3 | 98,4 | 4,6 | |
| м.Київ | 12,9 | 100,4 | 128,9 | 0,7 | |
| м. Севастополь | 2,4 | 103,1 | 121,2 | 1,0 | |
Таким чином, по складу безробітних можна судити про просування того чи іншого регіону по гостроті безробіття. У тих регіонах, де переважають "високоосвічені жінки передпенсійного віку", можна говорити лише про початкову стадію безробіття. Рівень безробіття і напруженість на ринку праці в таких регіонах як правило невеликі, хоча рости вони можуть високими темпами. У тих регіонах, де серед безробітних переважає молодь, чоловіки, обличчя з низьким рівнем утворення, проблема безробіття дуже гостра, але чисельність безробітних найчастіше росте повільніше, ніж у середньому по країні.
Сучасна економічна наука довела, що на стан зайнятості населення справляють безпосередній вплив на процентні ставки по кредитах та депозитах, інвестиційна активність суб’єктів підприємництва, система оподаткування тощо. Усе це підкреслює значення вивчення закономірностей організації робочих місць і функціонування ринку праці в тісному взаємозв’язку з вказаними економічними явищами.
Знизився інтелектуальний потенціал України, який визначає її роль і місце у світовому «табелі про ранги». Виходячи з зазначеного, для організації робочих місць і підвищення рівня зайнятості населення головним є розвиток промисловості, яка має базуватися на нових технологіях з урахуванням вимог часу, а для цього потрібні капітальні вкладення.
2.2 Аналіз ринку праці в народному господарстві
Згідно до Великого тлумачного словника сучасної української мови, „становлення” – це філософська категорія, що відображає процес діалектичного переходу від одного ступеня розвитку до іншого як момент взаємоперетворення протилежних, а водночас взаємопов’язаних моментів розвитку – виникнення і зникнення; формування когось, чогось у процесі розвитку. Звідси „розвиток” – це процес, унаслідок якого відбувається зміна якості чого-небудь, перехід від одного якісного стану до іншого, вищого.
Пропозиція робочої сили в Україні, незалежно від економічної ситуації, визначається демографічними чинниками, передусім чисельністю населення віком 20-65 років. Саме ці вікові рамки всупереч законодавству реально окреслюють економічно активний вік в Україні – до 20 років молодь переважно навчається і не виходить на ринок праці, а по досягненні пенсійного віку населення, як правило, не припиняє трудової діяльності. Водночас пропозиція робочої сили, особливо її якість, може стати або додатковим чинником прискорення, або бар’єром економічного зростання.
Чисельність та віковий склад економічно активного населення.Зрушення вікової структури і їх вплив на ринок праці. Сучасний рівень економічної активності населення України, попри значно нижчий, ніж у більшості країн світу пенсійний вік, є досить високим за міжнародними масштабами. Це пояснюється головним чином активністю жінок 20-49 років. Найвищі рівні економічної активності населення характерні для Волинської, Вінницької областей та м. Києва, найнижчі – для Тернопільської, Чернівецької та Ів.-Франківської областей.
Загальна чисельність економічно активного населення останніми роками залишається практитчно незмінною, однак високий і постійно зростаючий ступінь старіння робочої сили (у середньому по Україні кожна п’ята економічно активна особа – старша 50 років, а кожна чотирнадцята – старше працездатного віку) створює певні перешкоди для нормализації процесів відтворення робочої сили, для запровадження новітніх технологій і відповідної перекваліфікації працівників.
Особливо гострою є проблема старіння робочої сили у сільській місцевості, передусім у Чернігівській, Кіровоградській, Полтавській областях. Це може стати непереборним бар’єром розвитку нових відносин у аграрному секторі цих регіонів.
Освітня та професійна підготовка робочої сили. Якість підготовки робочої сили має першочергове значення саме у період економічного зростання в зв’язку з необхідністю запровадження нових технологій, схем організації виробництва, коли майже вичерпано екстенсивні чинники економічного зростання і необхідна інтенсифікація як виробництва, так і надання послуг. У цьому контексті слід позитивно оцінити невпинне зростання питомої ваги осіб з вищою (повною та базовою) освітою у складі робочої сили. Проте у розвитку сучасної системи освіти, передусім вищої, спостерігаються значні диспропорції. Триває тенденція випереджального збільшення масштабів підготовки економістів та юристів (відповідно на 36,2 та 43,6%), обумовлена, насамперед, інерцією високої престижності отримання спеціальностей, які гарантували в недавньому минулому досить високі та стабільні доходи, і адекватною реакцією ринку освітніх послуг. Однак практична насиченість національного ринку праці економістами та юристами неминуче позначиться на працевлаштуванні фахівців з цих спеціальностей. Натомість всупереч необхідності забезпечення економіки висококваліфікованими фахівцями з інженерних спеціальностей, які зможуть реалізувати інноваційні принципи економічного зростання, і змінам у попиті на робочу силу, що вже відбуваються і вочевидь посиляться у найближчому майбутньому, протягом останніх років обсяги випуску таких фахівців практично не змінилися, а їхня питома вага у складі випускників вузів знизилася. [19].
Таким чином, нажаль, здобуття вищої освіти в Україні не гарантує зайнятості. З одного боку, збереження високого ступеня монополізації економіки обумовлює існування значної частки технологічно відсталих виробництв, що суттєво обмежує можливості застосування отриманих знань та навичок безпосередньо у виробничому процесі. З другого – якість отриманих у процесі навчання знань часто не відповідає вимогам до робочої сили, які висуваються з боку високотехнологічних виробництв. Дається взнаки і стрімке старіння знань, обумовлене швидкими економічними зрушеннями, зокрема економічним піднесенням. Тому для забезпечення належної якості професійно-освітньої підготовки робочої сили необхідно запроваджувати систему освіти протягом всього трудового життя.
Після тривалого скорочення стабілізувалися обсяги підготовки кваліфікованих робітників у системі професійно-технічної освіти. Є позитивні тенденції розвитку закладів професійно-технічної освіти, зорієнтованих насамперед на підготовку спеціалістів для аграрного сектору економіки. Збільшення обсягів виробництва і надання послуг створює об’єктивні передумови для зростання потреби в кваліфікованих робітниках, а отже, нагальною потребою стає реформування системи професійно-технічної освіти відповідно до нових вимог. Аналіз і прогноз потреби в робочій силі за професіями та рівнями кваліфікації має стати дієвим інструментом реформування системи професійної підготЗовнішня трудова міграція. При обмежених можливостях працевлаштування і низькій заробітній платі чимало економічно активних громадян України, передусім у віці 20-49 років, стають трудовими мігрантами. Понад 80% учасників трудових міграцій не мали постійної роботи в Україні і ще 7% перебували в неоплачуваних відпустках отримання можливостей роботи за кордоном хронологічно збіглося з початком економічного спаду і стало засобом поліпшення не тільки економічного становища, а й соціального статусу, особливо у сільській місцевості та невеликих містах західних регіонів. Не змінилася на краще ситуація з працевлаштуванням і з початком економічного зростання. Понад те, за оцінками Нацбанку, обсяги переказів заробітної плати робітників, які працюють за кордоном менше 1 року, останніми роками збільшилися у 2,2 рази, а тих, хто працює за кордоном більше 1 року, – вдвічі. Тимчасові поїздки українських громадян за кордон стали об’єктивною реальністю і, без сумніву, масовим явищем, масштаби якого, за оцінками, становлять близько 2 млн. осіб на рік. При цьому за сприянням офіційних посередників за кордоном працевлаштовано лише трохи більше 40 тис. осіб. Водночас, виходячи з фінансових потоків, зменшується зайнятість іноземної робочої сили в Україні.
Найчастіше трудовими мігрантами стають особи з професійно-технічною та повною середньою освітою. Малоосвічені люди через низьку кваліфікацію мають заздалегідь невеликі шанси працевлаштування за кордоном, а високоосвічені прошарки менше зацікавлені в цьому через кращі можливості працевлаштування в Україні. Українські трудові мігранти-чоловіки зайняті переважно малокваліфікованою працею, зокрема на будівництві, сільськогосподарських роботах тощо. Галузева структура зайнятості жінок-мігрантів у різних країнах різна залежно від потреб національних економік. Загалом наші співгромадяни займаються переважно роботами, які мало сприяють підвищенню їхньої кваліфікації, набуттю навичок, потрібних для майбутньої продуктивної діяльності в Україні.
Основними центрами тяжіння українських трудових мігрантів є Росія (40-50%), Польща (15-20%), Чехія (10-15%), Італія (майже 10%), Португалія (4-6%). У цілому понад 90% загального потоку трудових мігрантів припадає на країни СНД (Росія і частково Білорусь), країни Вишеградської групи (Польща, Словакія, Чехія, Угорщина) та держави Південної Європи.
Тривалість перебування наших громадян на роботі за кордоном становить у середньому близько шести місяців. Оскільки в трудових міграціях бере участь майже 10% економічно активного населення, то пропозиція робочої сили громадян України за межами нашої держави складає 5% від загальної пропозиції робочої сили. Таким чином, сучасна трудова міграція не тільки зменшує масштаби пропозиції робочої сили на українському ринку праці, а й знижує її якість.
Ситуація, ймовірно, істотно зміниться вже найближчим часом у зв’язку зі вступом до ЄС західних сусідів України. Поліпшення можливостей зайнятості в країнах Південної Європи (Португалія, Греція) не компенсує втрати таких можливостей у Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині. Менше 10% колишніх трудових мігрантів відкриває в Україні власну справу, і лише окремі особи створюють робочі місця для найманих працівників – переважна частина після повернення працює за наймом. Отже, ймовірне зменшення масштабів трудової міграції викличе певне посилення навантаження на вітчизняний ринок праці.
Отже, основними проблемами у сфері пропозиції робочої сили є:
а) невідповідність потребам економіки за професійно-кваліфікаційними ознаками;
б) високий рівень старіння, насамперед у сільській місцевості;
в) „вимивання” через трудову міграцію прошарку населення із середнім рівнем кваліфікації, але високою економічною активністю. [18].
2.3 Аналіз ситуації в загальному секторі та в секторі молодих спеціалістів без досвіду роботи
Дані аналізу ринку праці України за регіонами знаходяться в таблиці 2. З таблиці видно, що найбільша кількість вільних робочих місць (вакансій) зосереджена в найбільших містах – Києві, Одесі, Донецьку, Дніпропетровську, Львові та Харкові. Безперечним лідером за кількістю вакансій є Київ – в _анному місті знаходиться 65% пропозицій роботодавців. Відповідно кількості вакансій в містах Києві, Одесі, Донецьку, Дніпропетровську, Львові та Харкові найбільшою є і кількість шукачів роботи. І знову місто Київ виступає лідером – в ньому зосереджено 86% осіб, що шукають роботу.
Таблиця 2
Аналіз ринку праці України за регіонами (дані з 1-го по 20-те січня 2010)
| Місто / регіон | Кіл-ть вільних робочих місць | Кількість шукачів роботи | Розподіл кількості вільних робочих місць,% | Розподіл кількості шукачів роботи, % | Співвідношення кількості вільних робочих місць і шукачів роботи |
| АР Крим | 954 | 432 | 1,57 | 0,51 | 2,21 |
| Вінниця | 516 | 159 | 0,85 | 0,19 | 3,25 |
| Дніпропетровськ | 2282 | 1205 | 3,75 | 1,43 | 1,89 |
| Донецьк | 2717 | 1485 | 4,46 | 1,76 | 1,83 |
| Житомер | 460 | 169 | 0,76 | 0,20 | 2,72 |
| Запоріжжя | 884 | 488 | 1,45 | 0,58 | 1,81 |
| Івано-Франковськ | 471 | 204 | 0,77 | 0,24 | 2,31 |
| Київ | 39800 | 72644 | 65,33 | 86,28 | 0,55 |
| Кіровоград | 365 | 61 | 0,60 | 0,07 | 5,98 |
| Луганськ | 532 | 325 | 0,87 | 0,39 | 1,64 |
| Луцьк | 316 | 45 | 0,52 | 0,05 | 7,02 |
| Львів | 2263 | 848 | 3,71 | 1,01 | 2,67 |
| Миколаїв | 589 | 294 | 0,97 | 0,35 | 2,00 |
| Одеса | 2837 | 3358 | 4,66 | 3,99 | 0,84 |
| Полтава | 552 | 224 | 0,91 | 0,27 | 2,46 |
| Рівне | 732 | 101 | 1,20 | 0,12 | 7,25 |
| Суми | 313 | 131 | 0,51 | 0,16 | 2,39 |
| Ужгород | 334 | 57 | 0,55 | 0,07 | 5,86 |
| Харків | 1803 | 1177 | 2,96 | 1,40 | 1,53 |
| Херсон | 335 | 142 | 0,55 | 0,17 | 2,36 |
| Хмельницький | 587 | 167 | 0,96 | 0,20 | 3,51 |
| Черкаси | 645 | 255 | 1,06 | 0,30 | 2,53 |
| Чернігів | 332 | 162 | 0,54 | 0,19 | 2,05 |
| Чернівці | 305 | 66 | 0,50 | 0,08 | 4,62 |
| 60924 | 84199 | 100,00 | 100,00 | 0,72 |
Якщо проаналізувати співвідношення кількості вакансій та шукачів роботи, поділивши кількість вільних робочих місць на кількість осіб, які шукають роботу, з таблиці 1 видно, що в загальному по Україні кількість шукачів також перевищує кількість пропозицій роботодавців. Найкращою в цьому плані є ситуація в таких містах, як Рівне, Луцьк, Кіровоград, Ужгород та Чернівці. В даних містах на одного шукача роботи припадає більше 4 вільних робочих місць, тобто конкуренція між шукачами є найменшою. Найгірша ситуація в Києві та Одесі, тут на одного шукача припадає менше 1 вакансії. В Києві кількість осіб, які шукають роботу майже вдвічі перевищує кількість вакансій. Отже, шукачеві потрібно прикладати максимум зусиль для того, щоб показати свою перевагу над іншими претендентами на робоче місце. Дану ситуацію можна пояснити тим, що безперечно в нашій країні кількість вакансій а також величина заробітків залежить від величини міста, відповідно і кількість осіб, які бажають працювати в цих містах є найбільшою.
Огляд можливостей працевлаштування молодих спеціалістів та осіб без досвіду роботи знаходиться в таблицях 2 та 3.
Таблиця 3
Розподіл кількості вільних робочих місць та шукачів роботи за професійними сферами у відсотках (взимку 2009-2010).
| Професійна сфера | Вільні робочі місця (%) | Шукачі роботи (%) |
| Продажі | 6 | 16 |
| Бухгалтерія/Управлінський облік/Фінанси підприємства | 4 | 11 |
| Маркетинг/Реклама/PR | 7 | 11 |
| Банки/Інвестиції/Лізинг | 2 | 10 |
| Адміністративний персонал | 4 | 7 |
| Транспорт/Логістика | 3 | 4 |
| Виробництво | 2 | 4 |
| Вищий менеджмент | 2 | 6 |
| Юристи | 2 | 4 |
| Будівництво/Нерухомість | 3 | 4 |
| Медицина/Фармацевтика | 2 | 1 |
| Управління персоналом/Тренінги | 2 | 4 |
| Страхування | 2 | 3 |
| Початок кар'єри/Студенти | 1 | 5 |
| Інше | 4 | 11 |
Через економічну кризу, на 2009 рік кількість безробітних у світі зросла на 20 мільйонів, і їхня кількість становила 210 млн. осіб. За даними Держкомстату, що місяць лави українських безробітних збільшуються на 4 тисячі людей.
Ринок праці – це дзеркало економіки, соціально–економічних відносин в суспільстві. Зараз на багатьох підприємствах, особливо в сільській місцевості, незначна різниця між розміром матеріальної допомоги по безробіттю та рівнем заробітної плати. Як наслідок, втрачається мотивація людини до праці. У громадян немає економічної зацікавленості працювати, а у служби зайнятості – законодавчих підстав примусити їх до цього. На обліку в державній службі зайнятості станом на 1 серпня 2008 року перебувало 631,5 тис. незайнятих громадян, які шукали роботу, із них більш ніж половину складали мешканці сільської місцевості та жінки, понад третину – молодь у віці до 35 років. Офіційний статус безробітних на зазначену дату набули 96,8 відсотка незайнятих громадян, із них 72,7 відсотка отримували допомогу по безробіттю. Серед безробітних майже кожен другий раніше займав місце робітника, а кожен четвертий – посаду службовця або не мав професійної підготовки. Рівень зареєстрованого безробіття в цілому по країні на 1 серпня того року становив 2,2 відсотка від кількості населення працездатного віку, що на 0,3 відсоткового пункту менше, ніж на відповідну дату минулого року. Навантаження незайнятого населення, яке звернулося за сприянням у працевлаштуванні до державної служби зайнятості порівняно з червнем цього року не змінилося і становило 3 особи на 1 вільне робоче місце. За регіонами значення цього показника коливалося від 0,2 особи у м. Києві до 13 осіб у Хмельницькій області. За сприяння державної служби зайнятості у січні – липні 2008 року було працевлаштовано 677,8 тис. осіб, що на 4,8 відсотка більше, ніж у відповідному періоді минулого року Рівень працевлаштування незайнятих громадян у січні – червні того року порівняно з відповідним періодом минулого року зріс на 5,5 відсоткового пункту та становив 39,6 відсотка. Причому таке зростання спостерігалось в усіх регіонах країни. Зазначений показник знаходився в межах від 31,2 відсотка у Рівненській області до 67,4 відсотка у м.Києві [17].
Масове безробіття в Україні, на жаль, стає суворою реальністю. Кількість тих, хто вже втратив роботу, перевищила найпесимістичніші офіційні прогнози минулого року. Якщо невпинне скорочення робочих місць відбуватиметься такими темпами й надалі, країна матиме всі шанси перетворитися на майже "комуністичне" безкласове суспільство.
Точніше, будуть лише два умовні класи: по-справжньому багаті й усі решта - принижені й знедолені, змушені просто намагатися якось вижити. Адже останні статистичні та соціологічні дані ставлять під сумнів можливість існування вже не тільки "середнього", але й так званого "умовно середнього класу", до котрого донедавна належали ті, хто брав кредити на купівлю квартир та автівок.
Результати останніх соціологічних опитувань засвідчують, що абсолютна більшість українців констатує погіршення економічної ситуації (хоча з тим уже погоджуються і влада, і так звана політична еліта). Головним проявом цього для них є зростання цін та скорочення робочих місць. Або навпаки. Кількість респондентів, що дотримуються такої думки, вже наблизилася до 90 відсотків.
Офіційна статистика це теж засвідчує. За даними Держкомстату, кількість громадян, які перебували на обліку в службах зайнятості, у грудні минулого року становила 876,2 тис. Проте вже у січні цього року Україну накрила друга хвиля скорочень - на 30 січня кількість безробітних сягнула 930 тисяч. Щоправда, за перші два тижні лютого скорочення ніби призупинились. "Приріст" становив лише 1,9 тисячі. Але схоже на те, що це - тимчасове затишшя перед новою "бурею". Адже розвиток загально-економічної та політичної ситуації в країні підштовхує саме до таких висновків.
Як би там не було, але кількість безробітних помітно зростає. А це неминуче відбивається на добробуті людей. Як свідчать результати опитування, проведеного у грудні 2009 року Центром соціальних досліджень "Софія" у всіх адміністративних центрах країни, категорія "забезпечених" і "багатих" людей звузилася протягом року з 10% до 6,2%. Скоротилася і кількість так званих середньо забезпечених людей: з 50% до 33,2%.
За сприяння державної служби зайнятості у березні п.р. було працевлаштовано 65,7 тис. осіб, що на 40,6% більше, ніж у лютому 2009р. (у березні 2008р. - 104,6 тис. осіб). Серед працевлаштованих незайнятих осіб жінки становили 39,3%, а молодь у віці до 35 років - 47,3%.
Рівень працевлаштування незайнятих громадян у березні 2009р. порівняно з лютим п.р, зріс на 1,9 в.п. та становив 6,4%. Найбільше зростання зазначеного показника за вказаний період спостерігалось у м.Києві та Кіровоградській області (див.таблиця 4).
Водночас динаміка падіння вакансій зменшилася майже в 10 разів. Якщо у грудні було втрачено близько 45 тис. вакансій, то у січні – лише 4600.
Сьогодні ринок праці начебто завмер, але таке відчуття, що ми напередодні другої хвилі.
Пояснюється це значною кількістю людей – 1 млн. 700 тис. осіб, – що перебувають у стані латентного безробіття, сидячи у безстрокових відпустках чи працюючи неповний день або тиждень. За даними Держкомстату, у грудні у режимі неповної зайнятості працювало 928 тис. чоловік, а у неоплачуваних адміністративних відпустках перебувало 829 тис. чоловік.
За прогнозами, сформованими на основі методології Міжнародної організації праці, у 2009 році рівень безробіття в Україні сягне 9%. Без роботи залишаться близько 3 млн. чоловік.
До того ж цього року приблизно у 2,1 раза збільшився бюджет Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Якщо 2008 року на виплату допомоги з безробіття було витрачено 2 млрд. 210 млн. гривень, то цьогоріч на, як вже зазначалося на ці цілі передбачено 4 млрд. 710 млн. гривень.
Зараз роботодавці пропонують вакансії у багатьох галузях економіки. Серед робітничих спеціальностей затребувані слюсарі, електромонтери, маляри, електрогазозварювачі, серед професій сфери обслуговування – продавці, водії, охоронці. Щодо вакансій службовців, то, як і раніше, спостерігається підвищений попит на IT-спеціалістів, а також почали з’являтися вакансії для менеджерів з продажів і менеджерів з реклами.
Загалом на січень на одне вільне місце припадало 11 безробітних українців. Однак по регіонах ситуація нерівномірна. Найкращий стан справ із зайнятістю традиційно спостерігається в Києві, де на 12 тис. безробітних було 20 тис. вакансій.
У деяких областях України ситуація набагато гірша – там на одне вільне місце може припадати 35-40 незайнятих громадян. Зокрема, у Вінницькій області на сьогодні зареєстровано 44 тис. 650 безробітних, а пропонується лише 1393 вакансії.
Скорочення обсягів зареєстрованого безробіття у березні п.р. спостерігалося в усіх регіонах країни, крім Донецької, Івано-Франківської областей, міст Києва та Севастополя.
Кількість вільних робочих місць (вакантних посад), за повідомленнями підприємств, установ та організацій, у березні 2009р. зросла на 6,0 тис, або на 7,7%, і на кінець місяця становила 84,5 тис.
Тенденції співвідношення попиту на робочу силу та ЇЇ пропозиції у січні-березні 2009-2010рр. характеризують дані, наведені в таблиці 4.
Таблиця 4
Тенденції співвідношення попиту на робочу силу та ЇЇ пропозиції у січні-березні 2009-2010рр
| Місяці року | К-ть незайнятих громадян, які перебували на обліку, тис. ос | Потреба підприємств на заміщення вільних робочих місць, тис. ос | Навантаження незайнятого населення(на 10 вільних робочих місць вакантних посад), осіб | |||
| 2010 р. | 2009 р. | 2010 р. | 2009 р. | 2010 р. | 2009 р. | |
| Січень | 930,0 | 691,2 | 86,5 | 175,0 | 108 | 39 |
| Лютий | 924,9 | 693,6 | 78,5 | 182,6 | 118 | 38 |
| Березень | 897,8 | 659,6 | 84,5 | 194,6 | 106 | 34 |
Із зазначеної кількості вільних робочих місць (вакансій) майже половина передбачалася для робітників, більше третини - для службовців та кожне сьоме вільне робоче місце - для осіб, які не мають професії.
Навантаження незайнятого населення, яке у березні 2010р. перебувало на обліку державної служби зайнятості, порівняно з лютим п.р. знизилось і на кінець цього місяця становило 106 осіб на 10 вільних робочих місць (вакантних посад). За регіонами зазначений показник у декілька разів перевищував відповідний показник березня 2009р. та коливався від 7 осіб у М.Києві до 611 осіб у Івано-Франківській області.
Сучасна ситуація на ринку праці України істотно відрізняється від тієї, що була ще 4 роки назад. За ці роки чисельність зайнятого населення скоротилася на 9%.
У зв'язку зі зміною галузевої структури зайнятості (зменшенням числа працюючих у галузях обробної промисловості, особливо в машинобудуванні і легкій промисловості) загострилися регіональні проблеми зайнятості.
Цікава також диференціація регіонів країни за складом безробітних. Спочатку основну масу безробітних на Україні складали жінки, обличчя з вищою і середньою фаховою освітою, обличчя передпенсійного віку. Але потім у тих регіонах, де рівень безробіття був вище за середнє, стала рости частка чоловіків, частка осіб з низьким рівнем освіти, частка молоді
Таким чином, по складу безробітних можна судити про просування того чи іншого регіону по гостроті безробіття. У тих регіонах, де переважають "високоосвічені жінки передпенсійного віку", можна говорити лише про початкову стадію безробіття. Рівень безробіття і напруженість на ринку праці в таких регіонах як правило невеликі, хоча рости вони можуть високими темпами. У тих регіонах, де серед безробітних переважає молодь, чоловіки, обличчя з низьким рівнем утворення, проблема безробіття дуже гостра, але чисельність безробітних найчастіше росте повільніше, ніж у середньому по країні.Отже, в Україні гостре безробіття спостерігається в регіонах двох типів.
По-перше, це райони з високим природним приростом населення. Тут на ринок праці постійно виходить велика кількість молоді, тоді як кількість робочих місць в умовах економічної кризи не тільки не збільшується, але і скорочується. У регіонах даного типу безробіття існувало й у минулому у виді аграрного перенаселення.По-друге, депресивні регіони, тобто з перевагою найбільш кризових галузей. На даний момент такими є легка промисловість і військово-промисловий комплекс, що відрізняються найбільшим скороченням обсягів виробництва.Важливе також питання сільського безробіття на Україні. Дуже висока також напруженість на сільському ринку праці, тому що вільних робочих місць тут практично немає. В основному сільське безробіття спостерігається в регіонах з високим природним приростом і в північних несільськогосподарських регіонах.Отже, розвиток безробіття в Україні на сучасному етапі відрізняється від загальносвітових закономірностей. При різкому скороченні обсягів виробництва (більш ніж у 2 рази) рівень безробіття з обліком незареєстрованних безробітних не перевищує 10%. При цьому рівень безробіття в сільській місцевості вище, ніж у міських поселеннях. У причинах безробіття існує значна регіональна диференціація. Істотними виявилися і соціальні причини (високий природний приріст, значний міграційний відтік), і економічні (різкий спад виробництва в одних галузях, незначний - в інші).
Міжнародна організація праці (МОП) провела дослідження, що показало, що рівень безробітних на Україні значно вище офіційно визнаного.
Таким чином, в обговорюваних сьогодні програмах виходу економіки України з кризи безробіття визначається як результат і наслідок економічної політики, і, отже, боротьбі з безробіттям не приділяється стратегічної ролі в системі державного регулювання. [20].
Розділ 3. Державне регулювання зайннятості
3.1 Прогнозування робочих місць на ринку зайнятості в Україні
Перехід України до новітньої моделі розвитку, в якій джерелом економічного зростання мають стати єдиний освітній простір, наукові знання, технологічні інновації та інформація, потребує кардинального перегляду методів та механізмів регулювання ринку праці з метою забезпечення необхідного перерозподілу зайнятості за видами діяльності та секторами економіки. У період реструктуризації економіки вагомого значення набуває не тільки рівень і якість підготовки робітничих кадрів, а вміння орієнтуватися в потребах ринку праці та бути конкурентоспроможними й затребуваними на ринку праці. Основною умовою формування оптимального ринку праці є створення збалансованих потоків попиту та пропозицій робітничих кадрів.
Сьогодення вказує на те, що в державі не існує комплексного єдиного підходу до прогнозування потреб підприємств у кваліфікованих робітниках, з урахуванням структурної перебудови економіки та програм інноваційного і соціально-економічного розвитку реґіонів. Проблема невідповідності попиту і пропозицій на ринках праці ускладнюється реґіональними диспропорціями в системі ПТО, недостатньою професійною орієнтацією молоді та значною кількістю навчальних закладів ІІІ–ІV рівнів акредитації. Ця ситуація призвела до збільшення кількості фахівців із вищою освітою порівняно з обсягом робітничих професій майже вдвічі. Ринок робочої сили перенасичений бухгалтерами, юристами, економістами, педагогами. Так на одне вакантне робоче місце економіста претендує 86 осіб, а бухгалтера – більше як 30.
Разом із тим, у структурі попиту, який реєструється Державним центром зайнятості України, переважають запити на кадри робітничих професій, тоді як серед тих, хто шукає роботу, значну частину становлять особи з вищою освітою. Відповідно, особливого значення набуває прогнозування професійно-кваліфікаційного попиту на робочу силу як на державному, так і на реґіональному рівнях із необхідним урахуванням безперервного підвищення кваліфікації і перепідготовки трудового потенціалу.
Значний внесок у дослідження стану ринку праці, безробіття, зайнятості, підвищення якості підготовки робітничих кадрів зробили вітчизняні науковці О. Крушельницька, Г. Купалова, Е. Лібанова, Л. Лісогор, В. Новіков, В. Савченко, М. Семикіна та інші. Залишаються недостатньо розробленими питання прогнозування потреб ринку праці для визначення замовлень у системі професійно-технічної освіти (ПТО). Відсутність необхідного збалансованого попиту на робітничі кадри викликає суттєві труднощі під час працевлаштування. [20].
Згідно з Указом Президента України від 29.12.2009 року N 1124/2009, введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України "Про стан соціально-демографічного розвитку, охорони здоров’я і ринку праці в Україні", в якому наголошено про необхідність вдосконалення механізму ліцензування діяльності з надання освітніх послуг, зокрема під час визначення ліцензованих обсягів навчальних закладів, із метою забезпечення оперативного реагування на потреби ринку праці та здійснення в установленому порядку заходів щодо оптимізації мережі ПТНЗ відповідно до потреб ринку праці у кваліфікованих робітничих кадрах [3, с.259].
Так, у 2009 році відбувалося приведення мережі навчальних закладів у відповідність до структури економіки країни, їхнього укрупнення. Із цією метою протягом поточного року на виконання Програми оптимізації мережі професійно-технічних навчальних закладів, ураховуючи динаміку розвитку інфраструктури виробництва та потреби ринку праці, здійснено укрупнення 43 навчальних закладів, в 11 змінено тип навчального закладу. Із вересня 2009 року в Україні працює 993 навчальних заклади ПТО різних типів, із них – 876 державних ПТНЗ, 72 навчальних центри при установах виконання покарань, 45 професійно-технічних училищ, що є структурними підрозділами вищих навчальних закладів [1, с. 9].
Регулювання системи реґіональних ПТО має враховувати сеґментацію ринку робочої сили, а її основними мають бути такі елементи: конкуренція ринку праці, оплата праці, трудова мобільність, рівень безробіття. Саме за цими параметрами здійснюється, з одного боку, саморегулювання праці, а з іншого – відбувається адаптація системи реґіональної ПТО до потреб ринку. Постає нагальна проблема у створенні єдиної національної системи безперервного професійного навчання, основними цілями якого мають бути: задоволення потреб підприємств у робітничих кадрах необхідних професій і кваліфікацій, що відповідають технологічному рівню виробництва; підготовка робітників за новими спеціальностями і професіями; перепідготовка робітників у зв’язку з їхнім перерозподілом між підприємствами, видами діяльності та реґіонами; формування робітників нового типу, що відповідатиме перспективним вимогам виробництва [2, с. 23].
Питання щодо функціонування підприємств в умовах жорсткої конкуренції напряму залежить від якості професійних знань та мотивацій його робітників, що дозволить переглянути ставлення роботодавців і здійснити нові підходи до участі в організації ПТО. Адже ринок праці потребує системного вдосконалення та підвищення кваліфікації робітників як на виробництві, так і на базі ПТНЗ. У межах запобігання таких негативних тенденцій, як зниження рівня кваліфікації робітників, необхідно спрямувати зусилля на розроблення та запровадження механізмів стимулювання роботодавців до участі в навчально-виробничому процесі.
Ринок послуг професійної освіти виступає як єдиний інтеґральний виробник особливого продукту – кваліфікованої робочої сили на ринку праці. Разом із тим, існують дві суттєві проблема сьогодення, а саме – демографічна й економічна кризи.
Так, в Указі "Про стан соціально-демографічного розвитку, охорони здоров’я і ринку праці в Україні" зазначено, що з 1991 року кількість населення України скоротилася більш як на 6 млн. осіб, а під впливом світової фінансової кризи рівень безробіття серед економічно активного населення в першому півріччі 2009 року зріс до 9,9 відсотка проти 6,4 відсотка у 2008 році [3,с.257].
За даними Держкомстату, кількість зайнятого населення віком 15–70 років у середньому за перше півріччя 2009 року зменшилась, порівняно з відповідним періодом 2008 року, на 893,6 тис. осіб і становила майже 20,2 млн. осіб. Рівень зайнятості знизився з 59,6 відсотка в середньому за перше півріччя 2008 року до 57,7 відсотка в середньому за перше півріччя 2009 року. Кількість безробітного населення віком 15–70 років за цей період збільшилась на 609,2 тис. осіб і становила понад 2 млн. осіб. Рівень безробіття, визначений за методологією МОП, підвищився на 2,9 відсоткового пункту і становив 9,1 відсотка економічно активного населення віком 15–70 років [4]. Під впливом кризи найбільше скорочення кількості зайнятого населення відбулося в будівництві на (16,2 відсотка), промисловості (на 11,9 відсотка), готельному та ресторанному господарстві (на 8,1 відсотка), сільському господарстві (на 7,1 відсотка). Найменший відсоток в аграрному секторі не вказує на позитивну тенденцію, адже ще в попередні роки криза в сільському господарстві викликала зменшення кількості зайнятого населення, призвела до занепаду соціально-побутової сфери на селі і, одночасно, до системного зростання кількості селян, які зареєстровані в службі зайнятості як такі, що шукають роботу або безробітні. Ускладнює ситуацію низький рівень оплати праці селян, який на 30 % нижчий за середній показник у промисловості.
Відповідно, у промисловості скорочення відбулося майже на 12 %, а значна кількість промислових підприємств так і відчуває гостру потребу у кваліфікованих працівниках за такими спеціальностями, як ливарники, ковалі, слюсарі, термісти, електрогазозварники, верстатники, оператори, швачки. Так, у 14 реґіонах України не задовольняється потреба в слюсарях, токарях, а у 18 реґіонах відчувають гостру потребу в електрогазозварниках та верстатниках. Ця проблема вказує на необхідність отримання дорослим населенням спеціальностей, які затребувані на ринку праці.Проблема забезпечення кваліфікованими робітниками промислових підприємств є важливою та актуальною, і її вирішення неможливе без участі держави. Про це свідчать і результати працевлаштування випускників ПТУ. Протягом року випуск кваліфікованих робітників становив 258,4 тис. осіб, із них працевлаштовані за отриманою професією, згідно з офіційними даними, 94 відсотки, а за результатами анкетування випускників тільки близько 50 відсотків.
Разом із тим, на початку 2010 року кількість безробітних почала зменшуватися і ситуація зайнятості має стабільно напружений, але стійкий характер. Згідно з прогнозними даними, у 2010 році передбачається стабілізація ситуації на ринку праці та закріплення позитивних тенденцій у сфері зайнятості населення. У 2010–2011 роках зусилля центральних та місцевих органів виконавчої влади у сфері зайнятості населення будуть спрямовані на мінімізацію наслідків фінансово-економічної кризи та поліпшення ситуації на ринку праці. Із цією метою передбачається забезпечити в ці роки розширення сфери застосування праці шляхом створення робочих місць більш як для 1,4 млн. осіб.
Починаючи з 2011 року, очікуються зміни на ринку праці, які пов’язані з поступовим виходом економіки країни з кризи (кількість зайнятого населення віком 15–70 років зросте до 20,6–20,4 млн. осіб, а рівень безробіття, визначений за методологією МОП, знизиться до 7,6–8,1 відсотка) [17].
Результати прогнозних показників стану ринку праці необхідно обов’язково враховувати в процесі формування державного замовлення на підготовку робітничих кадрів. Це замовлення має плануватись з урахуванням реального попиту роботодавців на 3–5 років у перспективу. Спеціалісти центрів зайнятості систематично через спілкування з роботодавцями і службами управління персоналом підприємств повинні з’ясовувати поточні і перспективні потреби в робітничих кадрах у розрізі спеціальностей. Ця інформація буде важлива для державних органів влади, закладів ПТО і майбутніх абітурієнтів та сприятиме організації професійної орієнтації, набору певного континґенту молоді і, в кінцевому підсумку, – вирішенню проблеми забезпечення підприємств якісними кадрами робітничих професій.
За результатами опитування 26 тисяч роботодавців, 72,9 відсотка з них указують, що рівень професійної кваліфікації робітників значно покращився. На думку роботодавців, цьому сприяло поступове вдосконалення змісту професійної освіти з урахуванням потреб технологій та безпосередня їхня участь у формуванні навчальних програм.
Разом із тим, причинами незадоволеності роботодавців випускниками професійно-технічних навчальних закладів полягає в невідповідності та недостатній професійній якості підготовлених кадрів. Ці причини зумовлені, зокрема, недосконалим функціонуванням системи підготовки кваліфікованих робітників через відсутність належного механізму державного фінансування та дієвих взаємозв’язків між навчальними закладами, роботодавцями і місцевими органами виконавчої влади.
Так, автомобільний ринок у нашій державі складається на 65–80 % з автомобілів іноземного виробництва, з яких близько 19–27 % – автомобілі не старші 5-7 років, які потребують для обслуговування та ремонту висококваліфікованих робітників. Відсутність сучасно оснащених майстерень у ПТНЗ призводить до низького рівня підготовки майбутніх кваліфікованих робітників, які не відповідають потребам роботодавців.
Проблема забезпеченості кваліфікованими робітничими кадрами підприємств є важливим і актуальним завданням загальнодержавного значення, і вирішення його можливе в разі державного стимулювання попиту на робочу силу, яке передбачає: встановлення системи пільгового оподаткування та кредитування для галузей і реґіонів, де бажано збільшити попит на робочу силу; відшкодування підприємству витрат, зумовлених пошуком, навчанням і наймом на роботу працівників; сприяння в забезпеченні підприємства матеріальними ресурсами, гарантування збуту продукції за умови збільшення підприємством робочих місць; створення умов економічної зацікавленості підприємств у забезпеченні зайнятості інвалідів, молоді та інших груп населення, менш конкурентоздатних на ринку праці.
Прогнозування потреб у кваліфікованих робітниках на перспективу передбачає координацію відповідної діяльності органів управління сфери ринку праці (управління праці та соціального захисту, центри зайнятості, міськвиконкоми, облрайадміністрації, об’єднання роботодавців, керівники великих підприємств) та ринку освітніх послуг (управління освіти і науки, інформаційно-аналітичні відділи Навчально-методичних центрів ПТО, маркетинґові служби ПТНЗ). Комплексний підхід у спільній роботі вищезазначених структур ринку праці і ринку освітніх послуг передбачає розробку проекту дій, розробку прогнозно-аналітичного обґрунтування і впровадження методичного забезпечення.
Розробку методичного забезпечення прогнозування професійно-кваліфікаційної структури робочої сили та додаткової потреби в кадрах передбачається здійснювати за чотирма блоками: демографічний прогноз і прогноз складу та динаміки кількості економічно активного населення за соціально-демографічними групами (залежно від віку, статі та національної належності); прогноз темпів і пропорцій економічного зростання; прогноз виробництва товарів і послуг по галузях; прогноз зайнятості по галузях.
3.2 Розробка спеціальних програм, як механізм реалізації державної гарантії
Як видно з приведених статистичних даних, найбільші труднощі в працевлаштуванні відчуває молодь, яка найменше конкурентноздатна на ринку праці в зв'язку з недостатньою профорієнтація, низьким рівнем професійної підготовки і відсутністю досвіду практичної роботи. При цьому, аналіз сучасного стану молодіжного сектора праці. Який провів науково-дослідний центр з проблем зайнятості населення на ринку праці Національної Академії наук України і Міністерства праці України, свідчить про те, що цю проблему передусім відчуває молодь, яка вперше вибирає професію і вступає в трудову діяльність після закінчення навчання. Процес вибору професії і включення молоді в трудову діяльність займає в її житті важливий і відповідальний період пошуку самовираження особистості і формування умов реалізації своїх потреб і інтересів. Тому розробка програм входження цих категорій в економічно-активну частину населення має актуальне значення для розширення із зайнятості і підвищення конкурентноздатності на ринку робочої сили.
Згідно з проведеним аналізом, мало місце і прогресувало скорочень найма робочої сили серед молоді, яка уперше приступала до трудової діяльності. Це було пов'язане як зі спадом виробництва, так і з пропозицією низькооплачуваних і не престижних робочих місць. З цієї причини молодь прагнула використати альтернативні форми зайнятості, які пріоритетні по прибутках і виникають за межами організованого ринку праці. У той же час, обмеженість можливостей подальшого розширення альтернативних форм зайнятості створила тут жорстку конкуренцію, яку не всі витримують і, таким чином, віддають вважаючу за краще залишатися без роботи за рахунок коштів своїх батьків або пристосування до інших форм паразитування.
На основі проведеного соціологічного опиту, можна зробити орієнтовний висновок: тільки до 10% молоді, яка уперше приступає до трудової діяльності, поповнює сферу матеріального виробництва, до 30% сферу фінансової, посередницької і торгової діяльності, до 15% поповнюють сферу нерегламентованої зайнятості і приблизно 20% стає на шлях тунеядство, алкоголізму, наркоманії, проституції, шахрайства, інші попадають в обслуговуючі і силові структури держави. Такий розподіл зайнятості серед молоді, яка уперше приступає до трудової діяльності, являє собою істотну державну проблему.
Виходячи з цих і інших обставин, які формують поведінку молоді на ринку праці, доцільно було б розробити на перехідний період від державної до ринкової економіки Цільову (спеціалізовану) програму залучення до суспільно-корисного праці і забезпечення роботою молоді, яка уперше приступає до трудової діяльності. Основна мета такої програми може полягати в тому, щоб досягнути відродження у молоді високої мотивації до праці і потреби у відповідному рівні професійної підготовки при одночасному створенні умов для широкого вибору відповідної роботи. Разом з тим, необхідна розробка і реалізація спеціальних програм забезпечення зайнятості окремих груп молоді, які найменше конкурентоздатні на ринку праці. [11, с.323].
Спеціальні програми забезпечення зайнятості для окремих груп молоді в Україні ще не розроблялися. Виходячи з ситуації, яка склалася на ринку праці в Україні, і прогнозів його розвитку, НИЦ з проблем зайнятості населення і ринку праці НАН України і Мінпраці України пропонують розробити наступні програми забезпечення зайнятості і професійної підготовки молоді.
Програма “Зайнятість підлітків”.
Ця програма повинна бути розрахована на забезпечення зайнятості підлітків у віці до 15 років. Є внаслідок випускники загальноосвітних шкіл другої міри з неповними середніми освітою; “важкі” підлітки, після обов'язкового навчання в школі і випускники 9-х класів, які не отримали свідчення про неповну середню освіту (видані довідки).
Програма “Входження в ринок праці”.
Мета цієї програми надання можливості учням старших класів загальноосвітних шкіл вільно і свідомо вибирати професію у відповідності зі своїми інтересами, схильностями, здібностями і станом здоров'я.
Програма “Старт”.
Орієнтована на надання можливостей учням випускних класів загальноосвітних шкіл вибирати професію без відриву від навчання в школі. Передусім вона повинна надавати таку можливість учням з малозабезпечених, бідних сімей, які не мають можливості навчати своїх дітей на платних курсах.
Програма “Продуктивне учнівство”.
Ця програма повинна бути розрахована на учнів загальноосвітних шкіл, які не мають професії і не бажають. Або не змогли поступити на професійне навчання і шукають роботу за допомогою служби зайнятості.
Програма “Стажування”.
Програма орієнтована на сприяння працевлаштуванню випускників учбових закладів, які закінчили навчання і отримали кваліфікацію, по спеціальності отриманих знань.
Програма “Новий старт”.
Програма повинна бути розрахована, передусім, на випускників професійних і вищих учбових закладів у випадках, якщо отримана ними професія або спеціальність не знаходять попиту на ринку праці, і передбачати можливість їх професійної переорієнтації і перепідготовки відповідно до їх інтересів, здібностей і стану здоров'я.
Перелік можливих спеціальних програм зайнятості і професійної підготовки молоді може бути розширений або скорочений.
Реалізація таких програм дозволить забезпечити реальний механізм реалізації державної гарантії представлення працездатної молоді першого робочого місця і створити чітку систему працевлаштування різних груп молоді. [18].
3.3 Перспективи розвитку ринку праці України
Механізм регулювання процесів розподілу і використання робочої сили України перебуває на початковому етапі становлення внаслідок нерозвинутості самого об’єкта — територіального ринку праці, де ще не склалася масова пропозиція робочої сили з боку незайнятого населення, і ще не створена розгалужена ринкова інфраструктура, яка б забезпечувала швидку й ефективну адаптацію робочої сили до змін в умовах господарювання. У цьому зв’язку актуальним є пошук оптимальних форм кількісно-якісного поєднання попиту на робочу силу та її пропозиції на основі гармонізації економичних відносин між усіма суб’єктами регіонального відтворювального процесу. [12, с.132].
За умов проведення економічних реформ і подолання призових явищ в усіх сферах життєдіяльності суспільства основним об’єктом регулятивного впливу можуть стати процеси деструктивного і дезинтеграційного характеру у сфері зайнятості населення, на яких аномальне загострення проблем безробіття та працевлаштування населення вимагає активних, цілеспрямованих засобів протидії. Залежно від прийнятого варіанта загальної санації економіки регіону і основних структурно-функціональних характеристик територіальних ринків праці визначити практичні дії по формуванню вфдповідного соціального-економічного середовища, максимально орієнтованого на розвиток усієї системи відтворення сукупної робочої сили. З огляду на це, на особливу увагу заслуговують такі процеси.
По-перше, обмеженість вибору прийнятого сфери прикладання праці для населення, яке бажає працювати за наймом, внаслідок недостатньої розвинутості альтернативних державному секторів економіки, а також зростання виробництва спричиняють високий рівень вимушеної неповної зайнятості населення, формування територіально леколізованих осередків підвищеного зареєстрованого і прихованого безробіття.
По-друге, склалися не адекватні зрушенням в економічній базі територіального розвитку і змінам в обсягах виробництва темпи формування основного резервного сегмента ринку праці — контингенту вивільнених працівників, за допомогою якого в ринковій системі господарювання забезпечується перерозподіл робочої сили на користь найперспективніших сфер господарювання, і тим самим вдосконалюються територіально-галузева структура зайнятості населення.
По-третє, незбалансованість процесів відтворення рабочих місць з наявною робочою силою, нагромадження виробничого устаткування з наднормативним строком експлуатації посилюють суперечність між формальною зайнятістю працездатного населення і фактичною ефективністю праці, між наявністю робочих місць і результативністю виробничої діяльності.
По-четверте, погіршення якісного складу робочої сили, її низька конкурентоспособність і надмірне резервування її найбільш кваліфікованої частини призводять до втрат раніше створеного професійно-освітнього потенціалу регіонів.
Безумовно, регулювання попиту на робочу силу та її пропозиції через вплив та господарські інтереси — це найперспективніший шлях. Але виникають ситуації, пов’язані переважено з істотною зміною рівня пропозиції робочої сили внаслідок її територіального переміщення, що потребують розробки відносин самостійного механізму реалізації.
Першоосновою економічного регулювання ринку праці повинні стати реальна вартість робочої сили і ефективна зайнятість населення, яка в наших умовах передбачає активізацію процесу вивільнення надлишкової робочої сили, формування мобільного резерву робочої сили, легалізацію прихованого безробіття. [9, с.120].
Слід враховувати і ту обставину, що порушення так званої “абсолютної економічної” межі підвищення загального рівня зайнятості населення нам не загрожує, бо система партнерства і насиченість ринку товарами вітчизняного виробництва не досягли того рівня, який би міг спричинити зростання саме на цьому ґрунті рівня безробіття і загострення соціально-економічних проблем.
Доводиться визнати, що регулювання на територіальних ринках праці таких процесів, як трансформування прихованої форми безробіття в явну, формування мобільного резерву робочої сили, — це пошук компромісних рішень між шляхами розв’язання соціальних проблем зайнятості та необхідністю реалізації вимог ефективності. Зважаючи на те, що тільки високоефективна економіка здатна забезпечити несуперечливе і усталене вирішення соціальних питань, слід визначити її пріоритетність на етапі переходу до ринкових відносин. Необхідно підкреслити і цей висновок і практичні дії, що повинні випливати з нього, не означають ігнорування таких проблем соціального захисту населення, як, наприклад, гарантоване працевлаштування осіб з обмеженою працездатністю та інших, найуразливіших на ринку праці, його категорій. Загальне зниження навантаження і тиску, які справляє на економічну систему надлишкова чисельність зайнятих працівників, дозволить через піднесення продуктивності праці значно розширити фінансові можливості соціальної підтримки населення.
Отже, інтенсивне вивільнення робочої сили, з її наступним територіально-галузевим перерозподілом на користь наукомістних виробництв, соціально орієнтованих видів діяльності, галузей, які працюють на споживчий ринок, є об’єктивною необхідністю, що вимагає синхронізації сучасних методів і форм макро- та мікроекономічного впливу на регіональні та локальні ринки праці з метою формування високомобільного і конкурентоспроможного контингенту робочої сили. Якісно новий рівень територіально-галузевої мобільності робочої сили може бути досягнутий шляхом узгодження таких процесів, як створення необхідних технологічних умов виробництва на рівні низових економічних структур і формування відповідного соціально-економічного механізму швидкого пристосування параметрів робочої сили до вимог попиту на неї на рівні галузей, регіоні в цілому.
Очевидно, що фінансова стабілізація, не підкріплена стабілізацією виробництва, тому що викликає катастрофічний зріст безробіття. Тому центральним елементом політики зайнятості повинна стати економічна політика, спрямована на пожвавлення ділової активності, проведена одночасно з придушенням інфляції, зміною фізично і морально застарілого виробничого апарата й усуненням причин, що породили його низьку ефективність. Зазначені процеси з трансформації економіки України повинні проходити на тлі монетарноої політики, тому що в іншому випадку інфляція зведе нанівець зусилля реформаторів. Цей висновок випливає з зазначеної вище специфіки нашої економічної системи [8, с.292].
Варто врахувати, що перехід до ринкової економіки України буде здійснюється при набагато більш глибокому падінні виробництва і більш відсталому виробничому апараті, чим у інших країнах. Тому для України буде дуже актуальною проблема забезпечення самозайнятості населення (спрощений порядок виїзду за кордон, заохочення землеробство на невеликих ділянках землі і т.д.), організація суспільних робіт, підвищення рівня підтримки соціально незахищених верств населення.
Традиційні методи подолання безробіття, використовувані при циклічній і структурній кризі економіки, для вирішення проблем зайнятості в Україні вони не знаходять своєї підтримки. Вихід із кризи – можливий лише за умови швидкої трансформації економічної системи і модернізації виробничого апарата. В силу специфіки цих рівнобіжних процесів в Україні можна чекати збереження високого безробіття.
Деякі вчені вважають, що саморегулююча економіка не може перебороти безробіття. Рівень зайнятості залежить від так званого “ефективного попиту” (спрощено - рівня споживання й інвестицій). Дж.М. Кейнс писав: "Хронічна тенденція до неповної зайнятості, характерна для сучасного суспільства, має свої корені в недоспоживанні...". Недоспоживання виражається в тім, що в міру підвищення доходів у споживача у нього в силу психологічних факторів “схильність до заощадження” перевищує “спонукання до інвестицій”, що веде за собою спад виробництва і безробіття. Таким чином, неминучість кризи саморегулюючої економіки, вказує на необхідність державного економічного впливу для досягнення повної зайнятості. Насамперед, варто підвищити ефективний попит, знижуючи позичковий відсоток і збільшуючи інвестиції [16, с.292].
Висновок
У даній роботі в загальному плані і досить ясно проводиться економічний аналіз ринку праці в Україні, поведінки роботодавців і взаємовідносин між ними і працівниками викладаються загальноекономічні поняття, дається короткий огляд проблем попиту і пропозиції на ринку праці, що дозволяє побачити взаємовідносини головних сил, діючих на ринку праці, як працюють механізми формування поведінки на ринку праці, а також визначити наслідки цієї поведінки для державної політики.
Зміни в економіці України за останні роки вимагають критичного аналізу стану господарського механізму, особливо найбільш гострих моментів як соціальний захист незайнятого населення, критичний стан рівня зайнятості, особливо серед молоді.
Підводячи підсумок зазначимо, що саморозвиток і пристосування ринка праці до сучасної економічної ситуації створили в Україні досить суперечливий клубок соціально-трудових відносин. У ньому сполучені масштабна нерегламентована зайнятість і низька мотивація до праці і заробітна плата, перетворена в соціальну виплату, регрес в структурі зайнятості і погіршення якості робочої сили, текучість кадрів і приховане безробіття. А як результат сучасні і майбутні втрати у використанні трудового потенціалу за рахунок розриву, що збільшується, між соціально орієнтованою моделлю повною, вільно виробленою і продуктивної зайнятості, рівних стартових умов і життєвих шансів і фактичним станом ринку праці. У світі накопичений достатній досвід як подолати безробіття, який ми завжди можемо використати. Але деформування розвитку ринку праці не нормалізується без створення ефективних механізмів його регулювання, без справжнього державного пріоритету політики зайнятості.
Розв'язання питань зайнятості, підвищення рівня життя і соціального захисту людей можливо тільки при умові виходу держави з економічної кризи. Воно пов'язане з фінансовою, кредитною, податковою політикою держави, цінами і іншими чинниками і вимагає негайного рішення.
В даний час у світлі постійної трансформації економічної системи в нашій країні склалася специфічна ситуація, коли традиційні методи мало ефективні чи не ефективні взагалі. Для з’ясування цього розглянемо традиційні зпідходи до вирішення проблеми безробіття: створення нових робочих місць паралельно з вже існуючими.Розширення сфери послуг. Через значне падіння рівня життя попит на послуги скорочується. Ростуть лише послуги державного сектора, що є негативним явищем. Дотації на створення робочих місць, пільги при найманні, допомога малому і середньому бізнесу.
Перенавчання або підвищення кваліфікації кадрів.Ці заходи допомагають, коли одні галузі згасають, а інші розвиваються, тобто при структурній перебудові господарства. Зараз же йде спад у всіх галузях, що обумовлений суспільною кризою.
Тепер розглянемо, які ж реальні кроки може застосовувати держава для зменшення рівня безробіття. Різноманіття типів безробіття робить задачу її скорочення надзвичайно складною. Оскільки єдиного способу боротьби з безробіттям не існує. В будь–якій країні для рішення цієї проблеми приходиться використовувати різні методи. Рівень фрикційного безробіття може бути знижений за рахунок поліпшення інформаційного забезпечення ринку праці. В усіх країнах цю функцію виконують організації з працевлаштування (біржі праці). Вони збирають у роботодавців інформацію про існуючі вакансії і повідомляють їх безробітним.
Способами збільшення попиту є:
Стимулювання росту експорту. Це може привести до росту обсягів виробництва і, відповідно, - зайнятості на них;
Підтримка і заохочення інвестицій у реконструкцію підприємства з метою підвищення конкурентноздатності продукції.
Створення умов для скорочення пропозиції праці. Очевидно, що чим менше людей претендують на робочі місця, тим легше знайти роботу навіть за умови того ж числА вільних робочих місць.
Створення умов для росту самозайнятості. Зміст такого роду програм полягає в тому, що людям допомагають відкрити власну справу, щоб вони могли прокормити себе і свою родину, навіть якщо їм не вдається знайти роботу за наймом.
Реалізація програм підтримки молодих працівників. Для допомоги молоді можуть використовуватися різні методи: економічне стимулювання молодіжної зайнятості; створення спеціальних фірм, що пропонують роботу саме молоді, створення центрів навчання молодих людей тим професіям, шанси на зайнятість у який найбільш високі.
Список програм скорочення безробіття можна продовжувати ще довго, але важливо зрозуміти, що всі ці програми не можуть цілком ліквідувати циклічне безробіття. Такий результат досягається лише при загальному поліпшенні економічної ситуації в країні.
З метою подолання регіональних диспропорцій на ринку праці та забезпечення економічного розвитку, доцільно запровадити наступну систему заходів:
- збільшення фінансових надходжень до служб зайнятості несприятливих регіонів за рахунок державного перерозподілу всіх коштів, отриманих у регіонах залежно від потреб кожного з них;
-розширення сфери застосування праці за рахунок створення нових робочих місць через встановлення сприятливого інвестиційного режиму для підприємств, на яких створюються нові робочі місця, надання державної підтримки сільськогосподарськім виробникам, підприємствам у депресивних регіонах;
-удосконалення механізму формування, розміщення та виконання державного замовлення на підготовку фахівців, науково-педагогічних і робітничих кадрів на основі даних про стан регіональних ринків праці;
-запровадження системної взаємодії роботодавців і професійно-технічних навчальних закладів шляхом активізації участі роботодавців у створенні сучасної навчально-виробничої бази;
-розробка та впровадження програм покращення демографічної ситуації в регіонах шляхом фінансової підтримки найбільш уразливих верст населення; забезпечення гідних соціальних гарантії для багатодітних родин (встановлення пільг у медичному, освітньому обслуговуванні);
-реалізацію механізмів щодо працевлаштування випускників навчальних закладів, передбачених Законом України „Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю".
Упровадження цих заходів дозволить підвищити якість національної робочої сили, подолати регіональні диспропорції на ринку праці в Україні та істотно підвищити попит на робочу силу.
Зазначені процеси в України повинні проходити на тлі монетарної політики, тому що в противному випадку інфляція зведе нанівець зусилля реформаторів. Цей висновок випливає з зазначеної вище специфіки нашої економічної системи.
Список використаних джерел
1.Закон України „Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 року N 803-XII.//В редакції Закону N 662-IV від 03.04.2003
2.Постанова Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 р. “Про затвердження положення про організацію роботи щодо сприяння зайнятості населення в умовах масового вивільнення працівників” // Збірник законодавства про працю. К., - 2001. – 266с.
3.Рудий М.М. Мікроекономіка // Особливості ринку праці.-Київ: Каравела.- 2008.-С.256-268.
4.Дж.-М. Кейнс // Общая теория занятости, процента и денег.-Москва: Луч.-1993. – 255с.
5.Задоя А.А., Петруня Ю.Е.// Макроекономіка.- Київ: Знання.-2008.-111с.
6.Базилевич В.Д. // Макроекономіка: Навч. посібник. - К.: Київ, держ.торг.-екон.ун-т. 1995. - С. 240.
7.Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчан М.І.// Економіка підприємства: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. І-ІV рівнів акредитації. -- 2-ге вид., виправ. і доп. -- К.: Каравела, 2001. -- 298 с.
8.Витвицький Я.С.// Економіка: Навч. посіб. для загальноосвітніх закладів. - К.: КНЕУ, 2000. - 292 с.
9. Богиня Д. П., Грішнова О. А.// Основи економіки праці. Навчальний посібник. Київ «Знання-Прес», 2001.-123с.
10.Каньоса М.І.// Економіка підприємства: Навч. посібник для спец. вищ. закладів. - Кам'янець-Подільський: Абетка, 2002. - 185 с.
11.Мазаракі А.А. Економіка і підприємництво: стан та перспективи: Зб. наук. пр. - Київ.: КНТЕУ, 2002. - 323 с.
12.Карпіщенко О.І., Прокопенко О.В., Сотник І.М., Карпіщенко Т.О. //Економіка праці: Навч. посіб. для студ. екон. спец. -- Суми: СумДУ, 2002. - 132 с.
13.Лібанова Е.М., Мельничук Д.П.. // Ринок праці в економічній системі: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. екон. спец. - Житомир: ЖІТІ, 2002.-134с.
14.Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О., Тітьонко О.М. //Макроекономіка: Підр. - Київ.: Либідь, 1999. - С. 288.
15.Соболев В.М. // Макроэкономика. - Харьков: НВФ «Студцентр», 1997. - С.224.
16.Степаненко С.В. Економіка: Навч. посіб. для загальноосвітніх закладів. - Київ.: КНЕУ, 2000. - 292 с.
Електронні джерела:
17.Офіційний сайт Держкомстату України - http://www.ukrstat.gov.ua/
18.Офіційний сайт Міністерства зайнятості та соціальної політики. Адреса - http://www.mlsp.gov.ua/
19. Регіональний аспект безробіття в Україні -http://www.kiev-diplom.com/14-regionalnij-aspekt-bezrobittya-v-ukrayini.html
20. Аналіз стану ринку праці як необхідна складова прогнозування потреб робітничих кадрів - http://www.ukrdeti.com/firstforum/m6.html
Міністерство освіти і науки України Херсонський національний технічний університет Факультет перепідготовки та підвищення кваліфікації Курсова робота з дисципліни «Соціально-трудові відносини» на
Ангарский нефтехимический комбинат
Англоамериканская модель менеджмента
Антикризисное управление на предприятии ООО "Полнис"
Антикризисное управление на примере организации
Антикризисное управление персоналом организации
Антикризисное управление персоналом организации
Антикризисное управление финансовыми ресурсами организаций на материалах МП "Теплоэнерго"
Антикризове управління бізнесом
Аппарат управления сельскохозяйственного предприятия и расходы на его содержание
Аспекты неопределенности и риска
Copyright (c) 2024 Stud-Baza.ru Рефераты, контрольные, курсовые, дипломные работы.