курсовые,контрольные,дипломы,рефераты
ПОЛТАВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ УКРАЇНИ
Кафедра грошового обігу і кредиту
БАНКІВСЬКІ ОПЕРАЦІЇ
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК
для самостійного вивчення
дисципліни за кредитно-модульною системою організації навчального процесу для студентів напряму підготовки “Фінанси і кредит” програми професійної підготовки
6.050105 „Банківська справа”
Полтава - 2008
Автори: Прасолова С.П. - доцент кафедри грошового обігу і кредиту Полтавського університету споживчої кооперації України, к. е. н.,
Вовченко О.С. - асистент кафедри грошового обігу і кредиту Полтавського університету споживчої кооперації України.
Рецензенти: Скибенко С.Т. – доцент кафедри фінансів Полтавського університету споживчої кооперації України, доцент, к. е. н.
Чижевська М.Б. – доцент кафедри грошового обігу і кредиту Полтавського університету споживчої кооперації України, к. е. н.
Розглянуто та рекомендовано до друку на засіданні кафедри грошового обігу і кредиту
„04” листопада 2008 р., протокол № 4
Зав. кафедрою
________________ доц. Прасолова С.П.
«Узгоджено»
Декан факультету фінансів і обліку
_______________ доц. Коросташов О.М.
«Узгоджено»
Керівник науково-методичного центру
управління якістю освітньої діяльності
_______________ проф. Огуй Н.І.
«Узгоджено»
Директор навчального центру
_______________ доц. Герман Н.В.
1. Вступ. 8
2. Навчальна програма дисципліни. 10
Модуль №1. „Економічні основи функціонування банків та формування їх ресурсів” 10
Тема 1. Види банків і порядок їх створення в Україні 10
Тема 2. Організація діяльності банку. 10
Тема 3. Операції банків з формування власного капіталу. 11
Тема 4. Операції банків із залучення коштів. 11
Тема 5. Операції банків із запозичення коштів. 12
Модуль № 2. „Розрахунково-касові, кредитні операції та операції банків з цінними паперами”. 12
Тема 6. Операції банків з обслуговування платіжного обороту. 12
Тема 7. Операції банків з готівкою.. 13
Тема 8. Операції банків з пластиковими картками. 14
Тема 9. Кредитні операції банків. 14
Тема 10. Особливості операцій з надання і погашення окремих видів кредитів 15
Тема 11. Операції банків з цінними паперами. 15
Модуль № 3. „Операції банків в іноземній валюті”. 16
Тема 12. Економіко-правові та організаційні основи здійснення банками операцій в іноземній валюті 16
Тема 13. Торговельні операції банків в іноземній валюті 16
Тема 14. Операції банків в іноземній валюті на міжбанківському ринку. 17
Тема 15. Неторговельні операції банків в іноземній валюті 17
Модуль № 4. „Операції банків з векселями, з надання банківських послуг та економічні основи забезпечення фінансової стійкості банку”. 18
Тема 16. Операції банків з векселями. 18
Тема 17. Операції з надання банківських послуг.Загальна характеристика та види банківських послуг. 19
Тема 18. Операції із забезпечення фінансової стійкості банку. 19
3. Тематичні план дисципліни. 21
4. Методичні рекомендації до вивчення дисципліни семестр УІ 25
Модуль 1. Економічні основи функціонування банків та формування їх ресурсів 25
Тема 1. Види банків і порядок їх створення в Україні 25
Тема 2. Організація діяльності банку. 29
Тема 3. Операції банків з формування власного капіталу. 33
Тема 4. Операції банків із залучення коштів. 38
Тема 5. Операції банків із запозичення коштів. 42
Тема 6. Операції банків з обслуговування платіжного обороту. 46
Тема 7. Операції банків з готівкою.. 52
Тема 8. Операції банків з пластиковими картками. 55
Тема 9. Кредитні операції банків. 59
Тема 10. Особливості операцій з надання і погашення окремих видів кредитів 71
Тема 11. Операції банків з цінними паперами. 77
Модуль 3. Семестр УІІ. Операції банків в іноземній валюті 82
Тема 12. Економіко-правові та організаційні основи здійснення банками операцій в іноземній валюті 82
Тема 13. Торговельні операції банків в іноземній валюті 89
Тема 14. Операції банків в іноземній валюті на міжбанківському ринку. 96
Тема 15. Неторговельні операції банків в іноземній валюті 103
Модуль 4. Операції банків з векселями, з надання банківських послуг та економічні основи забезпечення фінансової стійкості банку. 108
Тема 16. Операції банків з векселями. 108
Тема 17. Операції з надання банківських послуг. 113
Тема 18. Операції із забезпечення фінансової стійкості банку. 117
5. Практичні заняття – тренінги в навчально-тренувальному банку (І-а частина) 124
Практичне заняття-тренінг 1. 124
Практичне заняття-тренінг 2. 125
Практичне заняття-тренінг 3. 126
Практичне заняття-тренінг 4. 126
Практичне заняття-тренінг 5. 127
Практичне заняття-тренінг 6. 127
Практичне заняття-тренінг 7. 128
Практичне заняття-тренінг 8. 128
6. Термінологічний словник. 130
До теми 1. 130
До теми 2. 132
До теми 3. 135
До теми 4. 138
До теми 5. 141
До теми 6. 144
До теми 7. 149
До теми 8. 152
До теми 9. 152
До теми 10. 157
До теми 12. 167
До теми 13. 170
До теми 14. 175
До теми 15. 176
До теми 16. 178
До теми 17. 182
До теми 18. 187
7. Індивідуальні завдання (навчально-дослідні проекти) для самостійної роботи студента та методичні рекомендації до їх виконання. 201
8. Карта самостійної роботи студента. 203
8.1. Карта самостійної роботи студента з дисципліни „Банківські операції” для студентів, що навчаються за ППП 6.050105 „Банківська справа” на 6 семестр. 203
8.2. Карта самостійної роботи студента з дисципліни „Банківські операції” для студентів, що навчаються за ППП 6.050105 „Банківська справа” на 7 семестр. 204
9. Порядок і критерії оцінювання знань студентів. 206
9.1. Поточне оцінювання знань. 206
Модуль 1. Економічні основи функціонування банків та формування їх ресурсів 206
Тема 1. Види банків і порядок їх створення в Україні 206
Тема 2. Організація діяльності банку. 207
Тема 3. Операції банків з формування власного капіталу. 207
Тема 4. Операції банків із залучення коштів. 207
Тема 5. Операції банків із запозичення коштів. 208
Модуль 2. Розрахунково-касові, кредитні операції та операції банків з цінними паперами 208
Тема 6. Операції банків з обслуговування платіжного обороту. 208
Тема 7. Операції банків з готівкою.. 209
Тема 8. Операції банків з пластиковими картками. 209
Тема 9. Кредитні операції банків. 209
Тема 10. Особливості операцій з надання і погашення окремих видів кредитів 210
Тема 11. Операції банків з цінними паперами. 210
Модуль 3. Операції банків в іноземній валюті 211
Тема 12. Економіко-правові та організаційні основи здійснення банками операцій в іноземній валюті 211
Тема 13. Торговельні операції банків в іноземній валюті 211
Тема 14. Операції банків в іноземній валюті на міжбанківському ринку. 211
Тема 15. Неторговельні операції банків в іноземній валюті 212
Модуль 3. Операції банків з векселями, з надання банківських послуг та економічні основи забезпечення фінансової стійкості банку. 212
Тема 16. Операції банків з векселями. 212
Тема 18. Операції із забезпечення фінансової стійкості банку. 213
9.2. Підсумкове оцінювання знань студентів. 3
Порядок проведення екзамену. 10
9.3. Загальна підсумкова оцінки з дисципліни. 11
Курс „Банківські операції” є базовою спеціальною дисципліною для підготовки студентів за програмою професійної підготовки (ППП) 6.050105 „Банківська справа".
Мета вивчення дисципліни – формування у студентів системи теоретичних знань у сфері організації і технології здійснення комерційними банками пасивних і активних операцій і надання банківських послуг, а також практичних навичок у виконанні банківських операцій, пов'язаних з кредитуванням, розрахунками, фінансуванням інвестицій та наданням своїм клієнтам інших послуг, а також при застосуванні механізму регулювання діяльності комерційних банків з боку центрального банку.
Завдання дисципліни “Банківські операції” полягає в тому, щоб довести до студентів зміст завдань і функцій комерційного банку, методів проведення банківських операцій та надання банківських послуг; навчити студентів, користуючись отриманими знаннями, самостійно вирішувати питання організації роботи з основних напрямків банківської діяльності, виконувати конкретні банківські операції, аналізувати стан кредитоспроможності позичальника, рівень фінансової стійкості банку тощо.
Предмет курсу - це діяльність комерційних банків, пов'язана із здійсненням операцій та наданням послуг юридичним і фізичним особам.
Курс “Банківські операції” спирається на власну логіку і зміст та має зв'язок з попередніми дисциплінами, що є базовими для його вивчення, а саме: „Статистика”, „Гроші та кредит”, „Фінанси”, „Економічний аналіз” тощо.
Основні знання, які одержує студент – це опанування загальних питань організації діяльності та функціонування комерційних банків, їх економічної сутності, порядку створення та організацію діяльності, структури активних і пасивних банківських операцій; порядку формування ресурсів комерційних банків; механізму здійснення банківських операцій, пов’язаних з кредитуванням, розрахунками, фінансуванням інвестицій та наданням різноманітних послуг, а також економічних основ забезпечення фінансової стійкості банку.
Основні уміння – оцінювати діяльність комерційного банку за різними напрямками, забезпечувати раціональне використання його ресурсів, враховувати фактори впливу на ефективність проведення комерційними банками обслуговування клієнтів; вишукувати резерви зміцнення фінансової стійкості банку.
Основні навички – проведення фінансових розрахунків; визначення оцінки ефективності діяльності комерційного банку в цілому з огляду на виконання вимог з додержання економічних нормативів, визначених центральним банком;
При викладанні дисципліни використовується чинне законодавство України, діючі нормативні акти НБУ, навчальні посібники і підручники, монографічні джерела, матеріали періодичних видань, відомчі документи тощо.
Основними формами вивчення дисципліни є аудиторна робота студентів під керівництвом викладачів та засвоєння програмного матеріалу в процесі самостійної роботи над законодавчими та нормативними актами, навчально-методичною і науковою літературою, періодичними фаховими виданнями.
Для набуття практичних навичок з питань організації діяльності комерційних банків і здійснення ними різноманітних операцій навчальним планом передбачаються практичні заняття з виконанням завдань, у тому числі ситуаційних, із здійсненням фінансових розрахунків по активних і пасивних банківських операціях
Робоча програма складена на основі нормативної навчальної програми з курсу "Банківські операції". Послідовність викладання матеріалу відповідає Галузевому стандарту вищої освіти освітньо-професійної програми за напрямом 6.030508 „Фінанси і кредит”, навчальному плану спеціальності.
Походження, розвиток та функції комерційних банків. Банківська діяльність: поняття, процес становлення, функції. Етапи формування сучасної банківської системи України. Становлення, розвиток банківської системи України та основні зовнішні чинники, які на нього впливають.
Банк як головна складова фінансово-кредитної системи. Види та класифікація банків. Банківські об’єднання.
Створення та державна реєстрація банківських установ. Документи, які подаються до територіального управління НБУ для його державної реєстрації. Відокремлені структурні підрозділи банку. Порядок реєстрації представництв іноземного банку. Форми і порядок реорганізації банківських установ.
Організаційна структура та управління банком. Функціональна, дивізіональна та матрична структура банку. Функції та компетенція загальних зборів учасників банку, наглядової ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії, служби внутрішнього аудиту та постійно діючих комітетів.
Сутність, основні принципи організації банківських операцій, їх класифікація. Взаємодія структурних підрозділів банку при виробництві і продажу банківських послуг.
Концепції управління діяльністю банку. Організація планування і контролю роботи банку. Оптимізація внутрішньобанківського управління.
Ліцензування банківської діяльності. Передумови отримання банківської ліцензії та умови її відкликання.
Економічна характеристика та джерела формування банківських ресурсів, їх класифікація. Балансові та за балансові джерела формування ресурсів банку. Поняття ресурсного потенціалу банку.
Власний капітал банку, його структура, джерела формування, функції та значення. Структура балансового та регулятивного капіталу банку, його вплив на формування власного капіталу банку. Характеристика фондів, що формують його капітал. Резервні і спеціальні фонди. Роль прибутку у формуванні власного капіталу.
Достатність капіталу банку. Фактори, що визначають достатність капіталу банку. Основні критерії і стандарти оцінки власного капіталу банку згідно вимог Базельської угоди. Показники нормативів капіталу для банків України.
Економічний зміст депозитних операцій, їх класифікація та загальна характеристика. Особливості депозитних рахунків до запитання, строкових та ощадних вкладів; їх переваги і недоліки. Особливості укладання депозитного договору та встановлення депозитної процентної ставки. Фактори, які впливають на рівень депозитного процента.
Механізм здійснення строкових депозитних операцій з юридичними особами. Система страхування (гарантування) вкладів населення в банках.
Класифікація депозитів фізичних осіб, їх загальна характеристика. Права вкладників. Правовий режим вкладників. Вклади (депозити) до запитання фізичних осіб у банківських установах. Строкові вклади фізичних осіб до банківської установи. Довіреність на розпорядження вкладами. Порядок складання і використання заповітів. Порядок видачі вкладу після смерті вкладника. Порядок розпорядження рахунками неповнолітніх та інших клієнтів, визнаних недієздатними.
Економічний зміст операцій з недепозитного запозичення коштів, їх загальна характеристика.
Міжбанківська торгівля ресурсами. Роль міжбанківського кредитування, функції та структура ринку міжбанківських кредитів. Практика здійснення операцій з міжбанківського кредитування. Особливості одержання централізованих кредитів від НБУ. Механізми рефінансування комерційних банків. Операції, пов’язані з отриманням (наданням) кредитів від інших банків. Відмінність міжбанківських кредитів та депозитів.
Випуск незабезпечених боргових зобов’язань банку як засіб запозичення ресурсів. Поняття субординованого боргу. Випуск банківських облігацій та депозитних сертифікатів.
Характеристика платіжного обороту. Суть і принципи організації безготівкових розрахунків. Системи і законодавча база розрахунків в Україні. Відкриття і ведення банківських рахунків. Характеристика різних видів рахунків.
Форми та способи безготівкових розрахунків, сфера використання і порядок проведення розрахункових операцій. Особливості оформлення розрахункових документів та порядок їх приймання і виконання банками: розрахунки із застосуванням платіжних доручень та платіжних вимог-доручень; порядок здійснення розрахунків чеками та акредитивами; примусове та договірне стягнення (списання) коштів. Особливості розрахунків за допомогою систем дистанційного обслуговування.
Міжбанківські розрахунки в Україні. Необхідність і види міжбанківських розрахунків. Здійснення міжбанківських розрахунків через систему електронних платежів (СЕП). Основні завдання, функції та принципи організації роботи СЕП. Програмно-технологічна структура СЕП. Особливості застосування внутрішньобанківських платіжних систем. Здійснення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини.
Організація готівкових грошових розрахунків. Суть і принципи організації готівкових грошових розрахунків.
Загальна характеристика касових операцій банку. Загальні положення та вимоги щодо касових операцій банку.
Касові операції банків з клієнтами. Види та порядок оформлення касових операцій. Приймання та видача готівки з каси банку. Здійснення касових операцій через банкомати. Загальні вимоги до організації діяльності банків з перевезення готівки та інших цінностей. Особливості зберігання грошових коштів у банку. Порядок вилучення з обігу та передавання для дослідження сумнівних банкнот та монет.
Забезпечення касової роботи банку. Забезпечення банків зразками банкнот та їх зберігання. Передавання готівки банками своїм філіям (відділенням), а також між банками. Особливості формування та пакування банкнот та монет національної валюти.
Регулювання обігу готівки банківськими установами та контроль за веденням касових операцій. Визначення касових оборотів банків та емісійного результату. Здавання та отримання банками підкріплень готівкою національної валюти через територіальні управління НБУ.
Поняття, види та характеристика банківських платіжних карток. Переваги та недоліки застосування пластикових карток у масових платежах. Особливості впровадження Національної платіжної системи масових електронних платежів.
Основні учасники системи карткових розрахунків, їх права та обов’язки.
Порядок видачі та обслуговування платіжних карток.
Здійснення касових операцій із застосуванням платіжних карток. Здійснення касових операцій через банкомати. Особливості виплати заробітної плати з використанням платіжних карток.
Технологія безготівкових розрахунків з використанням платіжних карток. Механізм здійснення розрахунків при купівлі товару з використанням платіжних карток. Порядок операцій еквайрінгу при розрахунках платіжними картками за товари (послуги). Порядок розрахунків платіжними картками за кліринговою схемою міжбанківських розрахунків.
Сутність, принципи та функції кредиту, його роль в економіці. Форми та види банківського кредиту. Організація кредитної діяльності банку. Особливості укладення кредитних договорів. Поняття кредитного портфеля банку та його якісна характеристика.
Організація банківського кредитування. Поняття і складові кредитної політики банку. Методи надання та способи погашення кредиту. Етапи процесу банківського кредитування. Плата за кредит та фактори, що на неї впливають. Методи ціноутворення на банківські позики.
Кредитний ризик та методи управління ним. Методи розрахунку величини кредитного ризику. Система оцінки кредитоспроможності позичальника банку. Основні засади проведення оцінки кредитоспроможності позичальників зарубіжними банками. Форми забезпечення повернення банківських кредитів, їх поняття та загальна характеристика. Застава як вид забезпечення. Порука та гарантія. Страхування. Особливості нарахування неустойки, пені та штрафів. Особливості формування резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями банку.
Методи управління проблемними кредитами.
Особливості механізму надання та погашення споживчого банківського кредиту. Консорціальний кредит. Особливості кредитування у формі овердрафту.
Особливості кредитування малого та середнього бізнесу. Особливості кредитування підприємств АПК. Система пільгового кредитування підприємств АПК.
Інвестиційне кредитування. Методи оцінки доцільності та ефективності інвестиційного проекту. Іпотечне кредитування та перспективи його розвитку в Україні. Особливості операцій з надання і погашення інших видів кредитів.
Поняття інвестиційних операцій банків. Характеристика цінних паперів та видів банківської діяльності на фондовому ринку. Класифікація та види банківських операцій з цінними паперами. Операції з цінними паперами, що підлягають ліцензуванню.
Емісійні операції банків. Поняття емісії цінних паперів та емісійної діяльності банків. Розміщення акцій та їх обіг. Операції банків з облігаціями власної емісії. Депозитні (ощадні) сертифікати банків як інструмент емісійних операцій.
Інвестиційні операції банків з цінними паперами. Економічна характеристика інвестиційних портфелів цінних паперів. Загальні принципи оцінки цінних паперів у портфелях банку.
Посередницькі (комісійні, клієнтські) операції банків з цінними паперами, їх загальна характеристика. Депозитарні операції комерційних банків. Заставні операції банків з цінними паперами. Механізм проведення брокерських операцій. Операції у ролі інфраструктурних (професійних) учасників ринку цінних паперів.
Ризики, пов’язані з діяльністю банків на ринку цінних паперів та засоби захисту від них.
Економічні та організаційні основи здійснення валютних операцій. Валютні цінності та валютний ринок. Види та учасники валютного ринку. Класифікація валютних операцій.
Порядок відкриття та ведення валютних рахунків юридичних осіб-резидентів та представництв юридичних осіб-нерезидентів в уповноважених банках. Відкриття та обслуговування рахунків в іноземній валюті фізичних осіб.
Способи і засоби здійснення міжбанківських операцій в іноземній валюті. Сутність кореспондентських відносин. Основний зміст та мета встановлення кореспондентських відносин. Критерії вибору банку-кореспондента. Порядок відкриття та режим функціонування кореспондентських рахунків. Електронні системи міжнародних міжбанківських платежів.
Сутність торговельних валютних операцій та їх класифікація.
Економічні основи міжнародних розрахунків. Форми міжнародних розрахунків: суть, види, загальна характеристика. Банківський переказ. Інкасова форма розрахунків. Документарний акредитив. Оплата товарів (робіт, послуг) з використанням пластикових карток, чеків та векселів.
Банківське кредитування експортно-імпортних операцій. Загальна характеристика та класифікація міжнародних кредитів. Типи і виплати відсотків за міжнародним кредитом. Особливості банківського кредитування міжнародної діяльності.
Контроль уповноважених банків за міжнародними розрахунковими операціями своїх клієнтів.
Сутність, функції та учасники міжбанківського валютного ринку. Права та обов’язки суб’єктів ринку. Поняття та види валютної позиції банку.
Касові торговельні валютні операції. Угоди типу тод, том та спот.д.окументи, що є підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку. Особливості купівлі, обміну іноземної валюти за торговельними, неторговельними та за операціями, пов’язаними з рухом капіталу.
Строкові торговельні валютні операції. Форвардні угоди. Валютні ф’ючерси. Валютні опціони. Валютні угоди „своп”. Валютний арбітраж: види і техніка здійснення.
Загальна характеристика неторговельних операцій комерційних банків. Нормативні правила здійснення неторговельних валютних операцій.
Загальні умови здійснення та класифікація операцій уповноважених банків з купівлі-продажу готівкової іноземної валюти. Етапи проведення обмінних операцій. Особливості конвертації готівкової іноземної валюти різних іноземних держав. Крос-курс.
Операції фізичних осіб з дорожніми чеками, що номіновані в іноземній валюті. Операції з кредитними картками. Операції з приймання на інкасо банкнот іноземних держав та іменних чеків. Перекази готівкової та безготівкової іноземної валюти фізичними особами. Відправлення переказів в іноземній валюті.
Характеристика сутності векселя та організації вексельного обігу в Україні. Класифікація операцій банку у сфері вексельного обігу.
Кредитні операції банків з векселями. Урахування векселів. Вексельне переврахування та вексельна перезастава. Рефінансування НБУ банківських установ за допомогою векселів. Особливості кредитування під заставу векселів. Онкольний кредит.
Торговельні операції з векселями.
Гарантійні операції з векселями. Авалювання векселів. Видача гарантій під забезпечення оплати векселів.
Розрахункові операції банків з векселями. Оформлення заборгованості векселями. Розрахунки з використанням векселів.
Комісійні та довірчі операції з векселями. Інкасування векселів. Оплата векселів, у яких банк виступає особливим платником (доміциліантом). Зберігання векселів. Купівля, продаж і обмін векселів за дорученням.
Організація роботи з векселями в банку. Особливості проведення експертизи векселів.
Лізингові операції. Сутність та економічне значення лізингу. Класифікація видів лізингу та принципи розвитку лізингового бізнесу. Види лізингових платежів та методика їх розрахунку. Ризики лізингових операцій.
Факторингові операції. Основні поняття та елементи факторингу. Класифікаційна характеристика видів та форм факторингу. Механізм здійснення факторингової операції. Факторинг у зовнішньоекономічній діяльності. Вартість факторингової послуги. Ризики, що виникають при здійсненні факторингової операції.
Форфейтинг. Основні поняття та елементи форфейтингу. Механізм здійснення та вартість форфейтингової операції. Ризики, пов’язані зі здійсненням форфейтингової операції.
Гарантійні послуги банків. Посередницькі, консультаційні та інформаційні послуги.
Довірчі (трастові) послуги.
Організація послуг щодо зберігання цінностей у банку.
Операції банку з дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням. Банки як суб’єкти ринку дорогоцінних металів. Загальна характеристика банківських операцій з дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням.
Фінансовий інжиніринг.
Сутність фінансової стійкості комерційного банку та способи її забезпечення.
Економічні нормативи регулювання діяльності банків та нагляд за їх дотриманням.
Ліквідність та платоспроможність банку. Оцінка ресурсної бази банку з позицій ліквідності та забезпеченості потреб банку в ліквідних засобах.
Основні підходи щодо управління банківськими ризиками. Поняття та мета процесу управління банківськими ризиками. Етапи процесу управління банківськими ризиками. Організаційна структура ризик-менеджменту банку.
Порядок формування і використання резервів для покриття можливих втрат банку від активних операцій. Резервний фонд комерційного банку. Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банку. Порядок формування і використання резервів для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості і від операцій з цінними паперами.
Фінансові звіти банку та оцінка його діяльності.
Прибутковість банку: поняття та оцінка. Засоби підвищення продуктивності діяльності банку.
„БАНКІВСЬКІ ОПЕРАЦІЇ” для студентів спеціальності 6.050105 „Банківська справа”
| НАЗВА ТЕМИ | КІЛЬКІСТЬ ГОДИН ЗА ВИДАМИ ЗАНЯТЬ | ||||
| Усього | Аудиторні | Позааудиторні | |||
| лекції |
прак- тичні |
Індивіду-ально-консультативна робота | самостійна робота студентів | ||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 |
| Модуль 1. Економічні основи функціонування банків та формування їх ресурсів (теми 1 - 5) | |||||
| Тема 1. Види банків і порядок їх створення в Україні | 15 | 2 | 2 | 2 | 9 |
| Тема 2. Організація діяльності банку | 15 | 2 | 2 | 2 | 9 |
| Тема 3. Операції банків з формування власного капіталу | 17 | 2 | 2 | 3 | 10 |
| Тема 4. Операції банків із залучення коштів | 21 | 4 | 4 | 3 | 10 |
| Тема 5. Операції банків із запозичення коштів | 16 | 2 | 2 | 2 | 10 |
| Модульна контрольна робота | 8 | - | - | - | 8 |
| Разом по модулю 1 | 92 | 12 | 12 | 12 | 56 |
| Модуль 2. Розрахунково-касові, кредитні операції та операції банків з цінними паперами (теми 6 - 11) | |||||
| Тема 6. Операції банків з обслуговування платіжного обороту | 23 | 6 | 4 | 3 | 10 |
| Тема 7. Операції банків з готівкою | 17 | 2 | 2 | 3 | 10 |
| Тема 8. Операції банків з пластиковими картками | 15 | 2 | 2 | 2 | 9 |
| Тема 9. Кредитні операції банків | 21 | 4 | 4 | 3 | 10 |
| Тема 10. Особливості операцій з надання і погашення окремих видів кредитів | 15 | 2 | 2 | 2 | 9 |
| Тема 11. Операції банків з цінними паперами | 23 | 6 | 4 | 3 | 10 |
| Модульна контрольна робота | 10 | - | - | - | 10 |
| Разом по модулю 2 | 124 | 22 | 18 | 16 | 68 |
| Разом за УІ семестр | 216 | 34 | 30 | 28 | 124 |
| Модуль 3. Операції банків в іноземній валюті (теми 12 - 15) | |||||
| Тема 12. Економіко-правові та організаційні основи здійснення банками операцій в іноземній валюті | 12 | 2 | 2 | 3 | 5 |
| Тема 13. Торговельні операції банків в іноземній валюті | 14 | 2 | 4 | 3 | 5 |
| Тема 14. Операції банків в іноземній валюті на міжбанківському ринку | 14 | 2 | 4 | 3 | 5 |
| Тема 15. Неторговельні операції банків в іноземній валюті | 13 | 2 | 4 | 2 | 5 |
| Модульна контрольна робота | 8 | - | - | - | 8 |
| Разом по модулю 3 | 61 | 8 | 14 | 11 | 28 |
| Модуль 4. Операції банків з векселями, з надання банківських послуг та економічні основи забезпечення фінансової стійкості банку (теми 16 - 18) | |||||
| Тема 16. Операції банків з векселями | 14 | 2 | 4 | 3 | 5 |
| Тема 17. Операції з надання банківських послуг. | 18 | 4 | 6 | 3 | 5 |
| Тема 18. Операції із забезпечення фінансової стійкості банку | 18 | 4 | 6 | 3 | 5 |
| Модульна контрольна робота та підготовка до екзамену | 8 | - | - | - | 8 |
| Разом по модулю 4 | 58 | 10 | 16 | 9 | 23 |
| Практичні заняття – тренінги в навчально-тренувальному банку | 25 | - | 16 | - | 9 |
| Разом за УІІ семестр | 144 | 18 | 46 | 20 | 60 |
| Разом по дисципліні | 360 | 52 | 76 | 48 | 184 |
1.1. Методичні поради до вивчення теми
Розглядаючи дану тему, спочатку варто розглянути походження, розвиток та функції комерційних банків, зокрема процес становлення банківської системи України.
Необхідно зазначити, що побудова банківської системи України за дворівневим принципом передбачає функціонування банків другого рівня, які обслуговують юридичних і фізичних осіб і діють на основі наступних принципів:
комерційний розрахунок;
діяльність у межах реально наявних ресурсів;
повна економічна самостійність;
економічна відповідальність за результати діяльності;
побудова взаємовідносин з клієнтурою на партнерських засадах;
підбір висококваліфікованих кадрів;
державний контроль за банківською діяльністю.
Діяльність банків другого рівня регулюється Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. № 2121-ІІІ, згідно з яким «банк – це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб».
При вивченні даної теми студент має ознайомитися з видами банків, що функціонують в Україні і класифікуються залежно від наступних критеріїв: форми власності, організаційно-правової форми, величини активів, розміру статутного капіталу, частки іноземного капіталу, обсягу зобов’язань, секторів ринку, наявності і кількості банківських установ, діапазону операцій та ін.
Також слід приділити достатньо уваги видам банківських об’єднань, до яких відносяться банківські корпорації, банківські холдингові групи, фінансові холдингові групи та з якою метою вони створюються. Крім цього, процес капіталізації веде до структурної реорганізації банків. В Україні реорганізація здійснюється через злиття, приєднання, поділ, виділення та перетворення.
У процесі вивчення даної теми студент повинен ознайомитися із процедурою реєстрації банку чи банківського об’єднання в нашій державі.
Державна реєстрація банку – це надання банку статусу юридичної особи. В Україні банки створюються з дозволу Національного банку України внесенням відповідного запису до Державного реєстру банків. Процедура реєстрації банку регламентується положенням НБУ «Про порядок створення, державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень», затвердженим постановою Правління НБУ від 31 серпня 2001 р. № 375. Варто також приділити увагу пакету документів, який необхідно подавати до територіального управління НБУ за місцем створення банку для його реєстрації.
Остаточне рішення про можливість створення банку приймає Правління НБУ. Причому з моменту отримання Національним банком України повного пакета документів до моменту прийняття такого рішення має пройти не більше трьох місяців. У разі відмови у державній реєстрації банку Національний банк надає уповноваженій особі своє мотивоване рішення з обґрунтуванням причин відмови.
Необхідно засвоїти особливості реєстрації банків з іноземним капіталом, філій та представництв діючих вітчизняних банків в Україні та за її межами, а також ознайомитися з особливостями реєстрації установ іноземних банків в Україні.
До особливостей створення банків з іноземним капіталом слід віднести: отримання попереднього дозволу на створення такого банку; ширший пакет документів, на основі якого приймається рішення про реєстрацію банку; розгляд документів, що подаються для реєстрації, крім Департаменту реєстрації та ліцензування Юридичним департаментом та Департаментом валютного контролю та ліцензування; внески до статутного капіталу нерезиденти можуть здійснювати як у національній, так і в іноземній валюті.
Варто звернути увагу на те, що усі вітчизняні банківські установи, у тому числі філії і представництва, зобов’язані повідомляти Національному банку України про внесення змін і доповнень в установчі документи, положення про філію, представництво та інші документи, що підтверджують їх реєстрацію.
1.2. План практичного заняття
Практичне заняття 1
Питання для обговорення
1. Походження, розвиток та функції комерційних банків.
2. Види та класифікація банків. Банківські об’єднання.
3. Створення та державна реєстрація банківських установ:
- розгляд документів, які подаються до територіального управління НБУ для його реєстрації.
4. Поняття і завдання реструктуризації та реорганізації банківських установ.
Перелік питань, що вивчаються студентом самостійно
Види банківських об’єднань та мета їх створення.
Способи, що використовуються для реорганізації банків.
Процедура реєстрації банку чи банківського об’єднання.
Особливості реєстрації банків з іноземним капіталом та представництв вітчизняних банків за межами України.
5. Особливості реєстрації установ іноземних банків в Україні.
1.3. Зміст індивідуальних завдань
1. Ознайомлення з Законом України „Про банки і банківську діяльність”.
2. Ознайомлення з положенням про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття філій, представництв, відділень, а також банківських об’єднань.
3. Розгляд документів, які подаються до територіального управління НБУ для реєстрації банку та його структурних підрозділів згідно положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття філій, представництв, відділень. .
1.4. Інформаційні джерела
Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 12. 2000р. №2121-111.
Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття філій, представництв, відділень: Затв. постановою Правління НБУ від 31.08. 2001 р. № 375.
Положення про порядок створення і державної реєстрації банківських об'єднань: Затв. постановою Правління НБУ від 31.08. 2001 р. № 377.
Банківські операції: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608с.
Єпіфанов А.О., Маслак Н.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2007. – 523 с.
Міщенко В.І., Слав’янська Н.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 796.
Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посібник. – К.: 2005. – 243с.
Капран В.І. Банківські операції: Навч. посібник. - К.: ЦУЛ, 2006. – 208с.
Мещеряков А.А. Організація діяльності комерційного банку: Навч. посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 608с.
2.1. Методичні поради до вивчення теми
При вивченні даної теми в першу чергу слід засвоїти організаційну структуру банку. Вона визначається двома основними моментами: структурою управління банком та структурою його функціональних підрозділів та служб і може бути функціональної, дивізіональною чи матричною.
Студент має з’ясувати основні функції та повноваження окремих органів управління банком з різною формою власності та організаційно-правовою формою діяльності, а також зрозуміти специфіку вищого органу управління банків з державною і недержавною формою власності.
Згідно з положеннями Законів України «Про господарські товариства» та «Про банки і банківську діяльність» структура управління банків з недержавною формою власності включає в себе вищий орган управління (загальні збори акціонерів (учасників)), виконавчий орган (правління), контрольний орган (ревізійна комісія) та спостережний орган (спостережна рада). Структура управління державним банком складається з вищого органу управління (наглядова рада), виконавчого органу (правління) та контрольного органу (ревізійна комісія).
Слід приділити достатньо уваги структурі функціональних підрозділів та служб банку. Незалежно від виду банку, його масштабності, спеціалізації та обсягу виконуваних операцій всі вони обов’язково створюють функціональні підрозділи, які виконують базові банківські операції. Так, виконання депозитних операцій та операцій з кредитного і розрахунково-касового обслуговування вимагає створення усіма банками депозитних та кредитних підрозділів, підрозділів з питань аналізу та управління ризиками і підрозділів, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування клієнтів.
При розгляді структури функціональних підрозділів та служб банку, необхідно відмітити існування постійно діючих комітетів, таких як: кредитний, тарифний та комітет з управління активами та пасивами. Вони створюються для забезпечення додаткових заходів щодо управління ризиками і захисту інтересів вкладників, інших кредиторів та інвесторів.
Поряд з підрозділами, що виконують базові банківські операції та забезпечують управління ризиками, в банківських установах створюється цілий ряд інших підрозділів: валютних операцій, операцій з цінними паперами, з управління філіями, з аналізу та прогнозування діяльності банку й маркетингових досліджень.
Також банки як юридичні особи мають у своїй структурі служби, які не виконують суто банківських операцій, але їх функціонування забезпечує нормальну діяльність банківської установи. Це бухгалтерія., підрозділи роботи з персоналом, фінансовий, юридичний, адміністративно-господарський підрозділи, підрозділи експлуатації та програмної підтримки комп’ютерної техніки.
У процесі вивчення даної теми необхідно зрозуміти економічний зміст окремих банківських операцій, засвоїти порядок їх відображення у балансі банку і визначити види активних та пасивних операцій банку.
Пасивні операції – це дії банку з мобілізації ресурсів для проведення активних операцій. За видом банківських ресурсів розрізняють пасивні операції з формування власних, залучених (депозитних) та позичених (недепозитних) ресурсів. Пасивні операції банку із мобілізації власних ресурсів формують власний або балансовий капітал банку. Операції з мобілізації залучених та запозичених ресурсів формують зобов’язання банків перед його вкладниками, кредиторами та інвесторами. Оскільки за вартістю активи балансу збігаються з пасивами, балансовий капітал банку визначається як залишкова вартість активів за вирахуванням зобов’язань.
Активні операції – це дії банку з розміщення мобілізованих ресурсів у депозити, кредити, цінні папери, інвестиції, основні засоби і товарно-матеріальні цінності з метою отримання доходу.
Крім цього, у діяльності банків є позабалансові операції, які не належать до активних чи пасивних, оскільки їх проведення не пов’язане із залученням чи розміщенням ресурсів. Їх виділяють в окрему групу банківських операцій – банківські послуги. Банки, які мають спеціальний дозвіл, можуть проводити операції в іноземній валюті. Незалежно від того, активні, пасивні це операції чи комісійно-посередницькі, їх називають валютними операціями банку.
Розглядаючи дану тему, необхідно ознайомитися з процедурою ліцензування банківської діяльності в Україні. Ліцензування має на меті обмежити здійснення банківських операцій тільки тими юридичними особами, які мають дозвіл на їх проведення від уповноваженого органу. Питання про можливість видачі банківської ліцензії розглядається спочатку територіальним управлінням НБУ за місцем реєстрації банку на підставі клопотання банку за умови наявності документів, які підтверджують дотримання встановлених Законом «Про банки і банківську діяльність» вимог. У разі дотримання визначених вимог банку надається ліцензія на право виконання певних операцій. Але для здійснення окремих операцій банк має отримати письмовий дозвіл на виконання окремих операцій.
Банки в межах отриманої ліцензії на здійснення банківських операцій можуть видавати своїм філіям дозвіл на право здійснення визначених головним банком операцій у межах дозволених Національним банком України.
Необхідно враховувати, що існують такі операції, які за чинним законодавством банкам забороняється виконувати, а саме: діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам’ятних, ювілейних та інвестиційних монет), та страхування (крім виконання функцій страхового посередника).
2.2. План практичного заняття
Практичне заняття 2
Питання для обговорення
1. Організаційна структура та управління банком. Функції та компетенція загальних зборів учасників банку, наглядової ради, правління (ради директорів) та ін. .
2. Банківські операцій, їх класифікація. Взаємодія структурних підрозділів банку при виробництві і продажу банківських послуг.
3. Передумови отримання банківської ліцензії та умови її відкликання.
4. Концепції управління діяльністю банку.
Перелік питань, що вивчаються студентом самостійно
Структура управління банком.
Функції та повноваження окремих органів управління банків з різною формою власності.
Структура функціональних підрозділів та служб банку.
Економічний зміст основних активних та пасивних банківських операцій.
Особливості комісійно-посередницьких операцій банку.
6. Відмінність між банківською ліцензією і письмовим дозволом, сфера їх застосування.
2.3. Зміст індивідуальних завдань
1. Побудова та аналіз схематичного балансу комерційного банку.
2. Ознайомлення з положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій.
3. Ознайомлення з інструкцією про порядок виконання контролю та отримання ліцензії по експортних, імпортних та лізингових операціях.
2.4. Інформаційні джерела
Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 12. 2000р. №2121-111.
Інструкція про порядок виконання контролю та отримання ліцензії по експортних, імпортних та лізингових операціях: Затв. постановою Правління НБУ від 24.03. 1999 р. № 136.
Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій: Затв. постановою Правління НБУ від 17.07. 2001 р. № 275.
Банківські операції: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608с.
Єпіфанов А.О., Маслак Н.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2007. – 523 с.
Міщенко В.І., Слав’янська Н.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 796.
Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посібник. – К.: 2005. – 243с.
Капран В.І. Банківські операції: Навч. посібник. - К.: ЦУЛ, 2006. – 208с.
Мещеряков А.А. Організація діяльності комерційного банку: Навч. посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 608с.
3.1. Методичні поради до вивчення теми
Засвоєння даної теми вимагає від студентів вивчення економічної характеристики та джерел формування банківських ресурсів, адже основою діяльності банків слугують сформовані ними ресурси. За своїм економічним змістом банківські ресурси не однорідні, їх можна класифікувати за різними ознаками. Найпоширенішою є класифікація банківських ресурсів на залучені, позичені та власні ресурси банку.
Необхідно розуміти, що власні ресурси відіграють визначальну роль у процесі створення та майбутньої діяльності банку. Тож власний капітал – грошові кошти та виражена у грошовій формі частина майна, які належать його власникам, забезпечують економічну самостійність та фінансову стійкість банку, використовуються для здійснення банківських операцій та надання послуг з метою одержання прибутку.
Виходячи з цього, можна визначити функції власного капіталу – захисну, регулюючу та забезпечення оперативної діяльності банку. Варто відмітити, що багатофункціональне призначення власного капіталу робить його неоднорідним за своїм складом.
Краще зрозуміти сутність власного капіталу дає змогу класифікація його за різними ознаками, такими як: організаційно-правова форма діяльності банку, форма інвестування, форма власності, резидентність, характер використання власниками, характер використання в банківській діяльності, спосіб розрахунку, порядок та джерела формування.
Необхідно враховувати, що залежно від способу розрахунку виокремлюють балансовий та регулятивний власний капітал.
Балансовий власний капітал розраховується як різниця між балансовою вартістю активів та зобов’язань банку.
Регулятивний власний капітал використовується для обчислення економічних нормативів діяльності банків та деяких інших потреб. При його розрахунку за основу береться балансовий власний капітал, який потім коригується на різноманітні статті балансу, що характеризують банківські ризики. Алгоритм розрахунку розміру регулятивного власного капіталу має такий вигляд:
РВК = ОК + ДК – В,
де РВК – регулятивний власний капітал банку;
ОК – основний капітал, зменшений на суму недосформованих резервів за активними операціями банку;
ДК – додатковий капітал банку;
В – відвернення.
Виходячи з порядку і джерела формування слід розрізняти: статутний капітал, резервний капітал та інші спеціальні фонди і резерви, нерозподілений прибуток, субординований капітал.
Найважливішою складовою власного капіталу банку є його статутний капітал, який являє собою вартість вкладів засновників (учасників) банку, що передаються йому власниками вкладів у повне господарське відання з метою формування активів банку для початку чи подальшої його діяльності, а також гарантування інтересів вкладників і кредиторів банку.
Актуальним є питання мінімального розміру статутного капіталу банку, який установлюється законодавчо. В Україні вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу встановлюються на момент реєстрації банку, тобто для новостворюваних банків. Починаючи з жовтня 2006 року мінімальний розмір статутного капіталу не може бути меншим 10 млн. євро.
До складу власного капіталу входять резервний капітал та інші спеціальні фонди та резерви. Резервний капітал формується в процесі подальшої діяльності банку. Він призначений для покриття непередбачених збитків за всіма статтями активів та позабалансових зобов’язань. Наявність резервного капіталу забезпечує фінансову стійкість банку, що, у свою чергу, позитивно впливає на підвищення його платоспроможності та зменшує вірогідність банкрутства банку.
Резервний капітал формується в порядку, установленому загальними зборами акціонерів (засновників, учасників). Однак розмір резервного капіталу та щорічних відрахувань до нього не можуть бути меншими ніж це встановлено законодавчо, а саме: мінімальний розмір резервного капіталу має бути не меншим 25% регулятивного капіталу, а розмір відрахувань – меншим 5% чистого прибутку.
Компонентом власного капіталу є загальні резерви, які створюються для відшкодування можливих непередбачених ризиків. Крім цього, до складу власного капіталу банку входять спеціальні фонди та резерви. Згідно з чинним законодавством банки мають право створювати спеціальні фонди, призначені для розширення і розвитку банківської діяльності та її матеріально-технічної забезпеченості, вирішення питань матеріального стимулювання працівників та соціального розвитку колективу банку.
Для більш повної уяви про власний капітал банку, варто відмітити, що власний балансовий капітал банку включає такий компонент, як результат переоцінки окремих активів, зокрема основних засобів, нематеріальних активів, цінних паперів у портфелі банку на продаж, інвестицій у асоційовані та дочірні компанії.
Важливим джерелом формування власного капіталу є прибуток банку за минулі та за поточний рік. Нерозподілений прибуток – це частина чистого прибутку, яка не розподіляється, а утримується банком, як правило, з метою реінвестування в його діяльність. Зазначений прибуток є джерелом власного капіталу внутрішнього походження. Він створюється як залишок чистого прибутку після нарахування дивідендів, відрахувань у загальні резерви, резервний капітал та інші фонди, створені відповідно до рішень загальних зборів учасників банку згідно з чинним законодавством.
Розглядаючи нерозподілений прибуток як джерело власного капіталу банку, слід враховувати обмеження, встановлені чинним законодавством на виплату дивідендів:
банку забороняється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій формі, якщо така виплата чи розподіл призведе до порушення нормативу адекватності капіталу;
якщо за попередній рік діяльність банку була неприбутковою, банку дозволяється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій формі на суму, що не перевищує 50% від різниці між капіталом банку і рівнем регулятивного капіталу.
Також суттєво впливає на розмір і структуру власного капіталу порядок оподаткування дивідендів.
3.2. План практичного заняття
Практичне заняття 3
Питання для обговорення
1. Економічна характеристика та джерела формування банківських ресурсів, їх класифікація. Поняття ресурсного потенціалу банку.
2. Власний капітал банку, його структура, джерела формування, функції.
3. Резервні, спеціальні фонди та прибуток у формуванні власного капіталу.
4. Достатність капіталу банку. Оцінка власного капіталу банку згідно вимог Базельської угоди.
5. Показники нормативів капіталу для банків України.
Перелік питань, що вивчаються студентом самостійно
Класифікація та зміст основних видів власного капіталу банку.
Призначення і функції власного капіталу.
Порядок формування, збільшення та зменшення розміру статутного капіталу банку.
Особливості формування резервного фонду банку.
Сутність спеціальних фондів, резервів та нерозподіленого прибутку як складові власного капіталу банку.
6. Сутність та призначення регулятивного капіталу.
3.3. Зміст індивідуальних завдань
1. Ознайомлення зі структурою власного капіталу та особливостями формування статутного капіталу банку згідно Закону України „Про банки і банківську діяльність”.
2. Ознайомлення з положенням про порядок формування та використання банками резервного фонду.
3. Оцінка власного капіталу банку згідно вимог Базельської угоди.
4. Ознайомлення з показниками нормативів капіталу для банків України згідно вимог інструкції про порядок регулювання діяльності банків України.
3.4. Інформаційні джерела
Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 12. 2000р. №2121-111.
Положення про порядок формування та використання банками резервного фонду: Затв. постановою Правління НБУ від 08.08. 2001р. № 334.
Інструкція про порядок регулювання діяльності банків України: Затв. постановою Правління НБУ від 28.08. 2001 р. № 368.
Банківські операції: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608с.
Єпіфанов А.О., Маслак Н.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2007. – 523 с.
Міщенко В.І., Слав’янська Н.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 796.
Аналіз банківської діяльності / За ред.А.М. Герасимовича. - К.: КНЕУ, 2003. - 599 с.
Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посібник. – К.: 2005. – 243с.
Капран В.І. Банківські операції: Навч. посібник. - К.: ЦУЛ, 2006. – 208с.
Павлишин О.П., Ричаківська В.І. Банківські операції. Практикум. – К.: Алеута, 2005. – 158 с.
4.1. Методичні поради до вивчення теми
Засвоєння даної теми вимагає від студентів розуміння економічного змісту, класифікації та загальної характеристики депозитних операцій, здійснюючи які банки залучають вільні грошові кошти юридичних і фізичних осіб.
Депозит (вклад) – це грошові кошти в національній та іноземній валютах, передані їх власником або іншою особою за його дорученням у готівковій або безготівковій формі за рахунок власника для зберігання на певних умовах. Операції, пов’язані з залученням грошових коштів на вклади, називаються депозитними. За формою використання рахунків вони поділяються на: депозити до запитання, термінові (строкові) депозити; умовні депозити.
Вклади (депозити) до запитання розміщуються у банку на розрахунковому або поточному рахунку клієнта. Вони використовуються для здійснення поточних розрахунків власника рахунку з його партнерами. На вимогу клієнта кошти з поточного рахунку в будь-який час можуть вилучатися через видачу готівки, виконання платіжного доручення, сплату чеків або векселів.
Строкові вклади – це кошти, що розміщені у банку на певний строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період (не менше одного місяця). Вилучення строкових вкладів відбувається переказуванням грошей на поточний рахунок або готівкою з каси банку.
Однією з форм строкових вкладів є сертифікати. Вони можуть бути депозитними та ощадними. Депозитний сертифікат – це цінний папір, що може використовуватися його власником як платіжний засіб і обертатися на фондовому ринку і надається юридичним особам, тоді як ощадний – фізичним.
Ощадні вклади слугують власникам для накопичення грошових заощаджень. Власникові ощадного вкладу видається іменне посвідчення про внесок у формі ощадної книжки, в якій відбиваються всі операції на рахунку. Зняття коштів з ощадного рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власника вкладу.
Для більш повної уяви про операції банків із залучення коштів, необхідно розглянути процентну політику банків, адже вона відіграє важливу роль у роботі банків щодо залучення вкладів (депозитів), і одержання прибутків від вкладених коштів є для клієнтів суттєвим стимулом з активізації вкладів. Розмір депозитного процента банк установлює самостійно, виходячи з облікової ставки НБУ, стану грошового ринку і власної депозитної політики.
Необхідно відмітити, що рівень прибутків за різноманітними видами депозитних рахунків різний. Найнижчі проценти комерційні банки сплачують за рахунками до запитання, оскільки вони характеризуються нестабільністю залишків. При встановленні розміру процентної ставки за строковими депозитами визначальним чинником є термін, на який розміщені кошти. Чим триваліший термін, тим вищі процентні ставки. Процентна ставка за строковими депозитами може залежати і від частоти виплати прибутку: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки.
Особливу увагу слід звернути на можливість нарахування банками процентів зі сплатою простих і складних процентів. Одним із способів стимулювання вкладів є застосування процентної ставки, що прогресивно зростає залежно від часу фактичного перебування коштів на рахунку. Для компенсації інфляційних витрат банки можуть пропонувати вкладникові виплату процентів наперед. Якщо депозитна угода буде розірвана достроково, виплачені проценти банк утримає із суми вкладу.
Велике значення для стимулювання вкладів має гарантування банком цілості переданих йому коштів. Цього можна досягти страхуванням депозитів. В Україні за рахунок вкладів банків створено фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
Завершити вивчення даної теми варто вивченням можливості оформлення довіреності на розпорядження вкладами, порядку складання і використання заповітів, порядку видачі вкладу після смерті вкладника та порядку розпорядження рахунками неповнолітніх та інших клієнтів, визнаних недієздатними.
4.2. Плани практичних занять
Практичне заняття 4
Питання для обговорення
1. Економічний зміст депозитних операцій, їх класифікація.
2. Особливості депозитних рахунків до запитання, строкових та ощадних вкладів; їх переваги і недоліки.
3. Особливості укладання депозитного договору.
4. Встановлення депозитної процентної ставки та фактори, що впливають на її рівень.
5. Особливості здійснення строкових депозитних операцій з юридичними особами.
Практичне заняття 5
Питання для обговорення
1. Система страхування (гарантування) вкладів населення в банках. .
2. Класифікація депозитів фізичних осіб, їх загальна характеристика.
3. Правовий режим вкладників:
- довіреність на розпорядження вкладами,
- порядок видачі вкладу після смерті вкладника;
- порядок розпорядження рахунками клієнтів, визнаних недієздатними.
4. Особливості нарахування процентів за вкладами (депозитами) фізичних осіб у банківських установах. .
Перелік питань, що вивчаються студентом самостійно
Відмінність понять „депозит” та „депозитні операції банків”.
Методика здійснення строкових вкладних операцій банків і вкладних операцій до запитання.
Сутність депозитних і ощадних сертифікатів.
4. Сутність ощадних вкладів населення.
4.3. Зміст індивідуальних завдань
1. Ознайомлення зі змістом угоди депозитного вкладу юридичних та фізичних осіб.
2. Ознайомлення зі змістом положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами.
3. Ознайомлення зі змістом Закону України „Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб”.
4. Ознайомлення з показниками, на основі яких оцінюють ефективність депозитних операцій банку.
4.4. Інформаційні джерела
Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 12. 2000р. №2121-111.
Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб: Закон України від 20.09. 2001 р. №2740-11.
Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами: Затв. постановою Правління НБУ від 03.12. 2003 р. № 516.
Положення про порядок формування обов'язкових резервів: Затв. постановою Правління НБУ від 16.03. 2006 р. № 91.
Банківські операції: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608с.
Єпіфанов А.О., Маслак Н.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2007. – 523 с.
Міщенко В.І., Слав’янська Н.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 796.
Аналіз банківської діяльності / За ред.А.М. Герасимовича. - К.: КНЕУ, 2003. - 599 с.
Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посібник. – К.: 2005. – 243с.
Капран В.І. Банківські операції: Навч. посібник. - К.: ЦУЛ, 2006. – 208с.
Павлишин О.П., Ричаківська В.І. Банківські операції. Практикум. – К.: Алеута, 2005. – 158 с.
5.1. Методичні поради до вивчення теми
Вивчаючи дану тему, студенти повинні засвоїти механізм позичання банками тимчасово вільних грошових коштів. Зокрема до позиченого капіталу банку належать кошти, отримані від емісії та продажу облігацій та кредити, одержані від інших банків, у тому числі в Національному банку України.
Студентам необхідно скласти уявлення щодо методики позичання коштів за допомогою емісії облігацій. Так, на відміну від звичайних акцій, облігації не дають їх власникам права на участь у керуванні банком. Якщо акції випускаються без установлення терміну погашення, то для облігацій установлюється певний термін. Тому кошти, отримані банком за допомогою випуску облігацій, не можуть вважатися власним капіталом. Вони свідчать про надання власниками облігацій зазначених коштів у розпорядження емітента у формі довгострокової позики.
Варто також пізнати інше джерело поповнення ресурсів банку - міжбанківський кредит. Кредитними ресурсами торгують фінансово стійкі банки, у яких завжди є надлишок ресурсів. Ці банки для одержання прибутку прагнуть розмістити вільні ресурси в інших банках. Крім фінансової вигоди, банки-кредитори одержують можливість установлення ділових партнерських стосунків. Банки-позичальники залучають міжбанківський кредит для розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами, а також у зв’язку з необхідністю регулювання банківської ліквідності.
При розгляді даної теми треба звернути увагу на механізми рефінансування комерційних банків. Дійсно, для ефективного регулювання грошово-кредитним ринком, управління ліквідністю банківської системи, виконання функції кредитора останньої інстанції НБУ застосовує такі механізми рефінансування комерційних банків:
проведення операцій на відкритому ринку;
надання стабілізаційного кредиту;
здійснення біржових і позабіржових операцій з купівлі і продажу державних цінних паперів на відкритому ринку.
Операції на відкритому ринку НБУ проводить, здійснюючи середньострокове та короткострокове рефінансування банків через кількісний або процентний тендер, а також через постійно діючу лінію рефінансування (кредит «овернайт»).
Стабілізаційний кредит може надаватися банку, який приведений у режим фінансового оздоровлення або який узяв на себе борг банку, що перебуває у режимі фінансового оздоровлення, за наявності його клопотання та висновків відповідного територіального управління НБУ. Важливо, що стабілізаційний кредит може надаватися банку лише за умови його забезпечення заставою: високоліквідними активами банку-позичальника або гарантією чи порукою іншого фінансово стабільного банку або фінансової установи.
Крім цього, з метою регулювання грошово-кредитного ринку, активізації проведення міжбанківських операцій з державними цінними паперами, казначейськими зобов’язаннями та іншими борговими зобов’язаннями, визначеними Правлінням НБУ, а також для сприяння встановленню котирувальних цін на ці цінні папери НБУ проводить операції з ними на біржовому та позабіржовому ринках.
Необхідно відмітити, що НБУ може кредитувати банки через відповідні механізми рефінансування, якщо вони дотримуються таких вимог:
термін діяльності банку не може бути меншим ніж один рік;
банк має ліцензію НБУ на здійснення відповідних банківських операцій;
банк має власні високоліквідні активи, які можуть бути прийняті під заставу;
банк виконує вимоги щодо дотримання нормативів капіталу;
виконуються нормативи загальної ліквідності та відношення високоліквідних активів до робочих активів банку;
банком сформовано резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями відносно до встановлених обсягів;
банком здійснюється своєчасне погашення встановлених від НБУ кредитів;
прострочені та сумнівні кредити не перевищують в портфелі банку 10% від суми кредитного портфеля;
кредити, що надані іншим банкам на міжбанківському ринку, не перевищують 5% кредитного портфеля банку.
5.2. План практичного заняття
Практичне заняття 6
Питання для обговорення
1. Економічний зміст та загальна характеристика операцій з недепозитного запозичення коштів.
2. Практика здійснення операцій з міжбанківського кредитування.
3. Особливості одержання централізованих кредитів від НБУ.
4. Операції, пов’язані з отриманням (наданням) кредитів від інших банків.
5. Особливості випуску незабезпечених боргових зобов’язань банку як засіб запозичення ресурсів.
Перелік питань, що вивчаються студентом самостійно
Методика запозичення коштів за допомогою емісії облігацій.
Порядок отримання міжбанківського кредиту.
Порядок проведення операцій щодо позичення банками коштів на відкритому ринку.
Порядок отримання банками кредитів НБУ через механізм рефінансування.
Порядок підтримки НБУ банків через надання стабілізаційного кредиту.
6. Сутність операцій „прямого” і „зворотнього” РЕПО.
5.3 Зміст індивідуальних завдань
1. Ознайомлення з механізмом рефінансування комерційних банків в Україні за змістом положення про регулювання НБУ ліквідності банків шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій.
2. Ознайомлення з механізмом врахування випущених банком незабезпечених боргових зобов’язань як субординованого боргу згідно інструкції про порядок регулювання діяльності банків України.
5.4. Інформаційні джерела
Про Національний банк України: Закон України від 20.05. 1999р. № 679-ХІУ.
Інструкція про порядок регулювання діяльності банків України: Затв. постановою Правління НБУ від 28.08. 2001 р. № 368.
Положення про регулювання НБУ ліквідності банків шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій: Затв. постановою Правління НБУ від 24.12. 2003 р. № 584.
Банківські операції: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608с.
Єпіфанов А.О., Маслак Н.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2007. – 523 с.
Міщенко В.І., Слав’янська Н.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 796.
Аналіз банківської діяльності / За ред.А.М. Герасимовича. - К.: КНЕУ, 2003. - 599 с.
Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посібник. – К.: 2005. – 243с.
Капран В.І. Банківські операції: Навч. посібник. - К.: ЦУЛ, 2006. – 208с.
Павлишин О.П., Ричаківська В.І. Банківські операції. Практикум. – К.: Алеута, 2005. – 158 с.
Модуль 2
Розрахунково-касові, кредитні операції та операції банків з цінними паперами
6.1. Методичні поради до вивчення теми
При вивченні даної теми студенти повинні, перш за все, з’ясувати призначення та принципи організації платіжної системи країни.
Платіжна система – сукупність визначених законом платіжних інструментів, норм, правил, а також механізмів та процедур їх застосування всіма суб’єктами грошового обороту.
Необхідно розуміти, що важливе місце в розрахунковому обслуговуванні клієнтів мають платіжні інструменти, під якими розуміють певних носіїв інформації, що слугують банкам правовою підставою для здійснення грошових переказів на рахунки чи виконання касових операцій (чек, вексель, платіжне доручення, різні види платіжних карток тощо). Такі інструменти, що виготовлені з паперу за строго стандартизованою формою, називаються розрахунковими документами. Інструменти, що застосовуються для здійснення платежів на електронній основі, називають платіжними картками.
Особливе значення для організації банками розрахункового обслуговування клієнтів мають певні принципи, на яких ґрунтується організація платіжних систем. До них відносяться:
власники грошових коштів мають право вибору форми платежу (готівкою чи безготівково) та право вибору банку, в якому вони хочуть зберігати кошти і через який здійснюватимуть свої розрахунки у безготівковій формі;
зберігання коштів у банках та переказування їх здійснюється на банківські рахунки, які відкриваються клієнтам на їх прохання за згоди банків;
переказ коштів чи видача готівки на рахунку здійснюється банком за розпорядженням власника в порядку визначеної ним черговості та в межах залишку коштів на рахунку;
форма переказування банком коштів по рахунку клієнта визначається самим клієнтом відповідно до форми безготівкових розрахунків, передбаченої в його господарському договорі з контрагентом, при невтручанні банком в договірні відносини між ними;
строк переказування банком коштів з рахунку визначається клієнтом відповідно до порядку його розрахунків з контрагентом, передбаченого в їх договорі;
відносини між банком і клієнтом у процесі розрахункового обслуговування будуються на засадах партнерства і взаємної вигоди і здійснюються на підставі договору про розрахункове обслуговування.
Студенти повинні розуміти, що ведення банками рахунків є необхідною передумовою та важливою складовою їх діяльності з розрахункового та касового обслуговування клієнтів.
Банківський рахунок – це бухгалтерський документ, що ведеться в банку на ім’я певного клієнта для обліку руху його грошових коштів: надходження, витрачання, залишку. Весь процес ведення рахунків умовно можна поділити на три стадії: відкриття, обслуговування, закриття рахунків, кожній із яких студенти повинні приділити значну увагу.
Вивчення даної теми має за мету ознайомлення студентів з порядком документообороту при всіх видах безготівкових розрахунків, що застосовуються в Україні. Згідно з класифікацією Банку міжнародних розрахунків усі платіжні інструменти можна розділити на такі групи:
1) ті, що базуються на кредитовому переказуванні коштів:
доручення про кредитовий переказ у системі «жиро»;
доручення про кредитовий переказ у системі автоматизованих розрахункових палат;
постійні доручення;
доручення про кредитовий переказ у системі SWIFT;
2) ті, що базуються на дебетових переказах коштів:
векселі;
чеки;
прямі дебетові списання;
банківські;
3) пластикові картки, що мають ознаки як дебетових, так і кредитових інструментів.
В Україні платіжні інструменти, що застосовуються при безготівкових розрахунках, називаються розрахунковими документами. До них відносяться: платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, чеки, акредитивні заяви, платіжні вимоги, інкасові доручення, векселі.
Важливим етапом вивчення платіжної системи є розгляд міжбанківських розрахунків, які є обов’язковою передумовою міжгосподарських розрахунків, що здійснюються між економічними суб’єктами – клієнтами різних банків або різних філій одного банку.
Для забезпечення міжбанківських розрахунків створюються спеціальні платіжні системи. Україна створила досить надійну, оперативну та ефективну систему міжбанківських розрахунків – Систему електронних платежів (СЕП). Це державна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків між банківськими установами на всій території України в електронній формі.
Варто звернути увагу на принципи, на основі яких функціонує СЕП:
усі операції здійснюються виключно у безпаперовій (електронній) формі;
система є абсолютно закритою, тобто грошові кошти не можуть вийти з фінансового простору СЕП на жодній з її ділянок;
оборот коштів у системі здійснюється за принципом «брутто», коли кожен платіж відображається на коррахунку учасника СЕП;
ініціатива проведення платежу належить банку-платнику, який дебетує свій рахунок;
виконання платіжних доручень платника з його коррахунку здійснюється в черговості їх календарного надходження в СЕП і в межах наявних на рахунку коштів;
платежі здійснюються в режимі реального часу;
зарахування коштів одержувачу здійснюється тільки після списання їх з коррахунку банку, що обслуговує платника, і надходження на коррахунок обслуговуючого його банку.
Тож дотримання цих принципів позбавляють СЕП кредитного ризику і забезпечують їх високу ліквідність.
6.2. Плани практичних занять
Практичне заняття 7
Питання для обговорення
1. Суть і принципи організації безготівкових розрахунків.
2. Системи і законодавча база розрахунків в Україні.
3. Порядок відкриття і ведення банківських рахунків.
4. Форми та способи безготівкових розрахунків, сфера використання і порядок проведення розрахункових операцій.
Практичне заняття 8
Питання для обговорення
1. Особливості оформлення розрахункових документів та порядок їх приймання і виконання банками.
2 Особливості розрахунків за допомогою систем дистанційного обслуговування.
3. Порядок здійснення міжбанківських розрахунків через систему електронних платежів (СЕП).
4. Особливості здійснення міжбанківських розрахунків через інші системи:
- внутрішньобанківську платіжну систему;
- міжнародні системи електронних розрахунків;
- двосторонні прямі кореспондентські відносини.
Перелік питань, що вивчаються студентом самостійно
Призначення та принципи організації платіжної системи країни.
Порядок відкриття, обслуговування та закриття всіх видів рахунків у банках.
Порядок документообігу при всіх формах безготівкових розрахунків, що застосовуються в Україні.
Сутність і призначення Системи електронних платежів НБУ.
6.3 Зміст індивідуальних завдань
1. Ознайомлення зі змістом інструкції про порядок відкриття, використання та закриття рахунків у національній та іноземній валюті.
2. Ознайомлення та конспектування матеріалів інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті.
3. Ознайомлення зі змістом договору на розрахунково-касове обслуговування та тарифною політикою комерційних банків України.
4. Ознайомлення зі змістом інструкції про міжбанківський переказ грошей в Україні в національній валюті.
6.4. Інформаційні джерела
Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 12. 2000р. №2121-111.
Інструкція про порядок відкриття, використання та закриття рахунків у національній та іноземній валюті: Затв. постановою Правління НБУ від 12.11. 2003 р. №492.
Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті: Затв. постановою Правління НБУ від 21.01. 2004 р. №22.
Інструкція про міжбанківський переказ грошей в Україні в національній валюті: Затв. постановою Правління НБУ від 17.03. 2004 р. № 110.
Банківські операції: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608с.
Єпіфанов А.О., Маслак Н.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2007. – 523 с.
Міщенко В.І., Слав’янська Н.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 796.
Аналіз банківської діяльності / За ред.А.М. Герасимовича. - К.: КНЕУ, 2003. - 599 с.
Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посібник. – К.: 2005. – 243с.
Капран В.І. Банківські операції: Навч. посібник. - К.: ЦУЛ, 2006. – 208с.
Павлишин О.П., Ричаківська В.І. Банківські операції. Практикум. – К.: Алеута, 2005. – 158 с.
7.1. Методичні поради до вивчення теми
Готівка як одна з форм грошей має істотні відмінності порівняно з безготівковими грошима, що спричинює значну специфіку їх обороту. Готівкові гроші здійснюють свій оборот поза банками, безпосередньо обслуговуючи відносини між економічними суб’єктами.
Студенти повинні засвоїти сутність і роль касових операцій. Касові операції банків полягають у прийманні готівки від клієнтів, зарахуванні її на рахунки, збереженні виданих коштів та видачі готівки на вимогу клієнтів. Важлива роль касових операцій у діяльності банківської системи зумовлює необхідність їх централізованого регулювання. З метою його здійснення НБУ визначив основні вимоги до організації банками касового обслуговування клієнтів:
дотримання норм чинного законодавства та вимог нормативних актів НБУ щодо організації готівкового обороту;
прогнозування установами НБУ готівкового обігу відповідно до вимог основних засад грошово-кредитної політики та контроль за дотриманням прогнозних показників;
повне і своєчасне забезпечення потреб економіки в готівкових коштах;
своєчасна видача установами банків готівки в межах наявних на рахунках цілі, попередньо визначені клієнтами в їх грошових чеках;
створення умов для залучення готівки до кас банків та сприяння скороченню готівкових платежів у розрахунках за товари і послуги.
Необхідно також скласти уявлення про організацію роботи касового підрозділу банку, зокрема про порядок приймання банками готівки та порядок її видачі.
Варто відмітити, що операції з приймання та видачі готівки можуть здійснюватись також за допомогою банківських ідентифікаційних карток та банківських автоматів.
Банкомат – це пристрій для автоматизованого касового самообслуговування клієнтів. Банкомати включаються в систему автоматизації банків і застосовуються з метою:
скорочення поточних витрат банку на ведення касових операцій;
розширення спектра банківських послуг клієнтів;
розширення частки банку на ринку роздрібних послуг.
Цікаво, що сучасні банкомати можуть виконувати такі операції:
інформувати клієнтів про стан їхніх рахунків;
видавати готівку з рахунків;
приймати готівку для розміщення на рахунок клієнта;
приймати готівку для погашення позичок;
приймати доручення про переведення грошей з одного рахунку клієнта на інший тощо.
При вивченні даної теми варто також звернути увагу на забезпечення касової роботи банку, забезпечення банків зразками банкнот та їх зберігання, механізм передавання готівки банками своїм філіям (відділенням), а також між банками. Крім цього, треба розглянути особливості формування та пакування банкнот та монет національної валюти.
На завершення вивчення теми, необхідно наголосити на тому, що касове обслуговування клієнтів здійснюється банками через спеціальний підрозділ – операційну касу, у складі якої можуть створюватися кілька окремих кас: прибуткова, видаткова, вечірня, обмінні каси, каса перерахунку, а також обов’язково створюється сховище, яке обладнується згідно з установленими НБУ вимогами.
7.2. План практичного заняття
Практичне заняття 9
Питання для обговорення
1. Суть і принципи організації готівкових грошових розрахунків.
2. Види та порядок оформлення касових операцій.
3. Приймання та видача готівки з каси банку.
4. Забезпечення касової діяльності банку.
5. Визначення касових оборотів банків та емісійного результату.
Перелік питань, що вивчаються студентом самостійно
1. Специфіка обороту готівки та місце банків у його забезпеченні.
2. Сутність і роль касових операцій банку.
3. Порядок організації роботи касового підрозділу банку.
4. Правила приймання та видачі готівки банками.
5. Порядок здійснення інкасації готівки клієнтами банків.
6. Порядок визначення емісійного результату.
7.3 Зміст індивідуальних завдань
1. Ознайомлення з видами та порядком оформлення касових операцій згідно з вимогами інструкцій про касові операції в банках України та про порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні.
2. Ознайомлення зі змістом інструкції з організації перевезення валютних цінностей та інкасації коштів в установах банків України.
3. Ознайомлення зі змістом інструкції №4 про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України.
7.4. Інформаційні джерела
Інструкція про касові операції в банках України: Затв. постановою Правління НБУ від 14.08. 2003 р. № 337.
Інструкція з організації перевезення валютних цінностей та інкасації коштів в установах банків України: Затв. постановою Правління НБУ від 03.12. 2003 р. № 520.
Інструкція про порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні: Затв. постановою Правління НБУ від 15.12. 2004 р. № 637.
Інструкція № 4 про організацію роботи з готівкового обігу установ банків України: Затв. постановою Правління НБУ 20.06. 2005 р. № 149.
Банківські операції: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608с.
Єпіфанов А.О., Маслак Н.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2007. – 523 с.
Міщенко В.І., Слав’янська Н.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 796.
Аналіз банківської діяльності / За ред.А.М. Герасимовича. - К.: КНЕУ, 2003. - 599 с.
Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посібник. – К.: 2005. – 243с.
Капран В.І. Банківські операції: Навч. посібник. - К.: ЦУЛ, 2006. – 208с.
Павлишин О.П., Ричаківська В.І. Банківські операції. Практикум. – К.: Алеута, 2005. – 158 с.
8.1. Методичні поради до вивчення теми
Платіжна картка – це спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої у встановленому порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказування коштів з рахунку платника або іншого відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів та послуг, переказування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання готівки в касах банків, у торговців і в банкоматах, а також здійснення інших операцій між банком та клієнтом.
Глибшому усвідомленню самого поняття «платіжна картка» та механізму її функціонування сприяє класифікація платіжних карток за різними ознаками, а саме: типом платіжної системи, характером власника, типом носія, методом нанесення ідентифікаційних даних на картку, ступенем пільг користувачів, умов, за якими здійснюються розрахунки за операціями з використанням платіжних карток та ін.
За різними ознаками можна класифікувати також операції банків з платіжними картками: залежно від суб’єктів-одержувачів послуг, від обліку операцій, від виду валюти, від того, хто оплачує операції, від типу платіжної системи, від технологічної схеми проведення операцій, виходячи з економічної суті операцій та ін.
Необхідно відмітити, що держателі платіжних карток можуть оперативно отримувати інформацію про стан картрахунку. Це можна зробити одним із кількох наступних способів: роздрукувавши через банкомат чек про стан картрахунку або міні виписку про останні операції за ним; зателефонувавши до банку та назвавши номер картки, пароль; у вигляді повідомлень, які надходять на мобільний телефон або на адресу електронної пошти власнику платіжної картки.
Тут студентам варто також розглянути технологію безготівкових розрахунків з використанням платіжних карток, механізм здійснення розрахунків при купівлі товару з використанням платіжних карток, порядок операцій еквайрінгу та розрахунків платіжними картками за кліринговою схемою міжбанківських розрахунків.
Вивчаючи дану тему, студенти повинні отримати знання про сутність національної системи масових електронних платежів (НСМЕП). В Україні нині функціонує НСМЕП, яка є внутрішньодержавною банківською багатоемітентною платіжною системою масових електронних платежів. Вона використовує інформаційні технології, що забезпечують формування, обробку, передавання та зберігання документів за операціями із застосуванням платіжних карток і формування відповідних документів на переказування коштів в електронній формі.
Основним нормативним актом, що регламентує діяльність НСМЕП, є Правила Національної системи масових електронних платежів, затверджені постановою Правління НБУ від 10 грудня 2004 р. №620. Відповідно до цього документа визначаються загальні принципи побудови, організаційна структура НСМЕП, умови членства, взаємовідносини між її членами та учасниками, порядок використання платіжних карток, загальна технологія роботи НСМЕП тощо.
Студентам варто звернути увагу, що до складу НСМЕП входять:
платіжна організація, тобто юридична особа, яка є власником або одержала право на використання знака для товарів і послуг НСМЕП;
члени МСНЕП, якими є емітенти та еквайри;
учасники НСМЕП.
Платіжні картки у НСМЕП призначені для застосування їх держателями як технічного засобу для:
безготівкової оплати товарів та послуг;
одержання готівки в касах банків та інших фінансових установ, торговців та через банкомати;
переказування коштів зі своїх картрахунків на рахунки інших осіб.
Крім цього, держателі платіжних карток НСМЕП за допомогою платіжних додатків можуть виконувати такі не фінансові операції:
перегляд стану рахунку завантаження;
перегляд залишків коштів платіжних додатків на картці;
перегляд журналу платежів та журналу завантажень;
зміну ПІН залишку коштів та ПІН рахунку гаманця і чека.
8.2. План практичного заняття
Практичне заняття 10
Питання для обговорення
1. Поняття, види та характеристика банківських платіжних карток.
2. Порядок видачі та обслуговування платіжних карток.
3. Здійснення касових та інших операцій банку із застосуванням платіжних карток.
4. Механізм здійснення розрахунків при купівлі товару з використанням платіжних карток та порядок операцій еквайрінгу при розрахунках платіжними картками.
5. Особливості впровадження Національної платіжної системи масових електронних платежів.
Перелік питань, що вивчаються студентом самостійно
1. Особливості використання певних видів банківських платіжних карток.
2. Порядок зарахування (поповнення) коштів на картрахунки фізичних та юридичних осіб.
3. Перелік операцій, що здійснюють за допомогою корпоративних карток їх держателі.
4. Види операцій, які виконуються за допомогою платіжних карток НСМЕП.
8.3 Зміст індивідуальних завдань
1. Ознайомлення зі змістом положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням.
2. Ознайомлення зі змістом Закону України „Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”.
8.4. Інформаційні джерела
Про платіжні системи та переказ грошей в Україні: Закон України від 05.04 2001 р. № 2346/Ш.
Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням: Затв. постановою Правління НБУ від 19.04. 2005 р. № 137.
Банківські операції: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608с.
Єпіфанов А.О., Маслак Н.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2007. – 523 с.
Міщенко В.І., Слав’янська Н.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 796.
Аналіз банківської діяльності / За ред.А.М. Герасимовича. - К.: КНЕУ, 2003. - 599 с.
Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посібник. – К.: 2005. – 243с.
Капран В.І. Банківські операції: Навч. посібник. - К.: ЦУЛ, 2006. – 208с.
Павлишин О.П., Ричаківська В.І. Банківські операції. Практикум. – К.: Алеута, 2005. – 158 с.
9.1. Методичні поради до вивчення теми
При вивченні даної теми слід комплексно охоплювати всі особливості організації банківського кредитування юридичних і фізичних осіб. З цією метою необхідно засвоїти зміст операцій, що супроводжують кожний етап кредитного процесу, а також основні прийоми застосування фінансових розрахунків. Розглядаються сутність, принципи та функції кредиту, його роль в економіці. Студент повинен, перш за все, чітко розрізняти форми та види кредиту.
Вивчення даної теми починають з розгляду критеріїв класифікації кредитних операцій та кредитів комерційних банків. Особлива увага приділяється визначенню характеру використання позичкових коштів, наявності і характеру забезпечення, терміну використання позичок, методам надання i способам повернення кредиту, характеру i способу сплати процентів, кількості кредиторів та кредитам, що мають характер послуг.
Однією з основних умов кредитування є встановлення оптимального рівня позичкового процента з урахуванням впливу різноманітних факторів. Тому студент має з’ясувати як впливають на рівень позичкового процента облікова ставка центрального банку, рівень інфляції, термін позички, витрати на оформлення позички, депозитний процент, ступінь ризику, розмip позички, попит на позичковий капітал, характер i якість забезпечення позички, зміст заходу, що кредитується, процентні ставки інших банків i фінансово-кредитних установ, характер відносин маж банком i позичальником, норма прибутку вад інших активних операцій банку, необхідність отримання прибутку від позичкових банківських операцій. При врахуванні означених факторів треба не забувати про підсумковий результат, який полягає в тому, що визначена в кредитній угоді процентна ставка має бути джерелом отримання прибутку від позичкових операцій.
Вивчаючи процес банківського кредитування, необхідно звернути увагу на те, що під таким процесом розуміють сукупність певних дій банку, пов'язаних із наданням і поверненням кредиту. Цей процес складається з певних етапів, кожний з яких, окремо, забезпечує розв'язання локальної задачі і разом досягається головна ціль позичкових операцій - їх надійність і прибутковість для банку.
Для опрацювання даної теми необхідно керуватися наведеним порядком організації кредитного процесу в банку:
1 етап - формування портфеля кредитних заявок;
ІІ етап - проведення переговорів із потенційним клієнтом;
ІІІ етап - прийняття рішення про доцільність надання кредиту та форму його надання;
ІУ етап - оформлення кредитної справи;
У етап - робота з клієнтом після отримання ним позики;
УІ етап - повернення кредиту з процентами і закриття кредитної справи.
Процес вивчення етапів кредитування має завершитися самостійним розглядом методів надання і способів погашення кредитів.
Найбільш складним і відповідальним етапом кредитування є прийняття рішення про можливість надання позики з огляду на достатній рівень кредитоспроможності майбутнього позичальника і способи захисту від кредитного ризику, в першу чергу, - за рахунок забезпечення кредиту відповідними цінностями (товарними запасами, рухомим і нерухомим майном, цінними паперами, дорогоцінними металами), а також гарантією або поручительством третьої сторони.
Вивчаючи дану тему, студенти повинні знати, що визначення кредитоспроможності клієнта банку регламентується відповідним положенням. Оцінка кредитоспроможності позичальника може здійснюватися двома методами:
методом коефіцієнтів;
методом рейтингової оцінки.
Банки мають право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінансового стану позичальника, що підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків та належного контролю за ними.
Питання оптимального набору показників, які найоб’єктивніше відбивали б фінансовий стан підприємства-позичальника, кожен конкретний банк вирішує самостійно. Зокрема, банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості (значимості) серед інших показників, що можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником (контрагентом банку) зобов’язань за кредитними операціями.
Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників (контрагентів банку) залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, обіговість коштів тощо), ліквідності балансу, становища на ринку тощо.
Клас позичальника (контрагента банку) за результатами оцінки його фінансового стану визначається на підставі основних показників та коригується з урахуванням додаткових (суб’єктивних) показників.
У банківській практиці всі показники, звичайно, поділяють на окремі групи, залежно від того, який бік діяльності позичальника вони характеризують.
1. Показники платоспроможності визначають достатність ліквідних активів для покриття позичальником його зобов’язань і вимірюються співвідношенням між різними групами ліквідних активів і короткостроковими зобов’язаннями позичальника перед банком та іншими кредиторами.
Платоспроможність позичальника визначається за такими показниками:
- коефіцієнт миттєвої ліквідності (КЛ1), що характеризує те, як швидко короткострокові зобов’язання можуть бути погашені високоліквідними активами:
КЛ1 = Ав / Зп,
де Ав - високоліквідні активи, до яких належать грошові кошти, їх еквіваленти та поточні фінансові інвестиції,
Зп - поточні (короткострокові) зобов’язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.
Оптимальне теоретичне значення показника КЛ1 - не менше ніж 0,2;
- коефіцієнт поточної ліквідності (КЛ2), що характеризує можливість погашення короткострокових зобов’язань у встановлені строки:
КЛ2 = Ал / Зп,
де Ал - ліквідні активи, що складаються з високоліквідних активів, дебіторської заборгованості, векселів одержаних,
Зп - поточні (короткострокові) зобов’язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.
Оптимальне теоретичне значення показника КЛ2 - не менше ніж 0,5;
- коефіцієнт загальної ліквідності (КП), що характеризує те, наскільки обсяг короткострокових зобов’язань і розрахунків можна погасити за рахунок усіх ліквідних активів:
КП = Ао / Зп,
де Ао - оборотні активи,
Зп - поточні (короткострокові) зобов’язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.
Оптимальне теоретичне значення показника КП - не менше ніж 2,0.
2. Показники фінансової стабільності характеризують забезпеченість підприємства власними джерелами формування основних та обігових коштів.
Фінансова стійкість позичальника визначається за такими показниками:
- коефіцієнт маневреності власних коштів (КМ), що характеризує ступінь мобільності використання власних коштів:
КМ = (Вк - Ан) / Вк,
де Вк - власний капітал підприємства,
Ан - необоротні активи.
Оптимальне теоретичне значення показника КМ - не менше ніж 0,5;
- коефіцієнт незалежності (КН), що характеризує ступінь фінансового ризику:
КН = Зк / Вк
де Зк - залучені кошти (довгострокові та поточні зобов’язання),
Вк - власний капітал.
Оптимальне теоретичне значення показника КН - не більше ніж 1,0.
3. Показники рентабельності позичальника засвідчують частку чистого прибутку на одиницю активів чи пасивів і визначаються співвідношенням між чистим прибутком і окремими статтями активів чи пасивів, вираженим у процентах.
Рентабельність позичальника визначається за такими показниками:
- рентабельність активів:
Р = Пч / А,
де Пч - чистий прибуток,
А - активи;
- рентабельність продажу:
Р = Пч / Ор,
де Пч - чистий прибуток,
Ор - обсяг реалізації продукції (без ПДВ).
4. Показники сплати боргу характеризують достатність надходження позичальнику грошових коштів для сплати боргу перед банком і обчислюються на основі аналізу грошових потоків позичальника, який має здійснюватися з урахуванням такого показника:
- співвідношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника (у тому числі відкриті в інших банках) до суми основного боргу за кредитною операцією та відсотками за нею з урахуванням строку дії кредитної угоди (для короткострокових кредитів):
| К = | , |
де Нсм - середньомісячні надходження на рахунки позичальника протягом трьох останніх місяців (за винятком кредитних коштів),
Ск - сума кредиту та відсотки за ним (за кредитами в іноземній валюті ця сума приймається до розрахунку з урахуванням зміни валютного курсу порівняно з датою укладання угоди),
n - кількість місяців дії кредитної угоди,
Зм - щомісячні умовно-постійні зобов'язання позичальника (адміністративно-господарські витрати тощо),
Зі - податкові платежі та сума інших зобов'язань перед кредиторами, що мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім сум зобов'язань, строк погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди (за даними останнього балансу).
Для суб’єктів господарської діяльності, діяльність яких пов’язана з сезонним характером виробництва, середньомісячна сума надходжень визначається за 12 місяців.
Оптимальне теоретичне значення показника К - не менше ніж 1,5.
Також можуть бути враховані суб'єктивні чинники, що характеризуються такими показниками:
- ринкова позиція позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі промисловості;
- наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника;
- ефективність управління позичальника;
- професіоналізм керівництва та його ділова репутація;
- інша інформація.
При здійсненні оцінки кредитоспроможності позичальника-фізичної особи мають бути враховані такі показники:
- загальний матеріальний стан клієнта (наявність майна та копій відповідних підтвердних документів на його право власності, які засвідчуються в установленому порядку);
- соціальна стабільність клієнта (тобто наявність постійної роботи, ділова репутація, сімейний стан тощо);
- вік клієнта;
- кредитна історія (інтенсивність користування банківськими кредитами (гарантіями) в минулому та своєчасність їх погашення й сплати відсотків (комісій) за ними).
- інша інформація.
Класифікація позичальників-юридичних осіб за результатами оцінки їх фінансового стану здійснюється з урахуванням рівня забезпечення за кредитними операціями:
Клас “А” – фінансова діяльність дуже добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов’язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінки фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника – бездоганна. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на високому рівні.
Клас “Б” – фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу “А”, але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники (контрагенти банку), які належать до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності. Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може свідчити про негативні тенденції в діяльності позичальника.
Клас “В” – фінансова діяльність задовільна і потребує більш детального контролю. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі та в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращання фінансового стану позичальника.
Клас “Г” – фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків (комісій) за нею є низькою; проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитом, потрібної документації щодо забезпечення, яка свідчить про наявність (схоронність) і його ліквідність тощо. Якщо під час проведення наступної класифікації немає безсумнівних підтверджень поліпшити протягом одного місяця фінансовий стан позичальника банку або рівень забезпечення за кредитною операцією, то його потрібно класифікувати на клас нижче (клас “Д”).
Клас “Д” – фінансова діяльність незадовільна і є збитковою; показники не відповідають установленим значенням, кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірності виконання зобов’язань позичальником (контрагентом) банку практично немає. До цього класу належить позичальник (контрагент банку), що визнаний банкрутом в установленому чинним законодавством порядку.
За результатами оцінки фінансового стану позичальник зараховується до відповідного класу. З методикою віднесення позичальників до відповідного класу студенти ознайомились у курсі „Банківські операції”. При цьому, якщо рівень забезпечення за окремою кредитною операцією не відповідає умовам визначеного класу, позичальника слід віднести на клас нижче, а якщо забезпечення є першокласним, то клас позичальника можна підвищити.
Болючим питанням у банківській практиці є невпорядкованість кредитних портфелів українських комерційних банків, переобтяжених значними залишками сумнівних до повернення або навіть безнадійних позик. Тому управління кредитним ризиком за такими напрямками, як диверсифікація кредитного портфеля, контроль за поточним станом кредитоспроможності позичальника та якістю застави, процесом використання кредитів та оперативним погашенням заборгованості з урахуванням процентів за позиками, а також лімітування, резервування та страхування ризиків кредитних операцій є невід’ємною умовою підвищення ефективності кредитної діяльності банку.
Як уже зазначалося, особлива увага приділяється нарахуванню процентів за кредит та факторам, що на неї впливають. У процесі кредитування значна увага приділяється вибору методу ціноутворення за кредитом. У світовій банківській практиці застосовується кілька основних методів установлення ставки за кредитом:
метод «вартість плюс»;
метод «базова ставка плюс»;
метод максимальних процентних ставок (кеп);
метод «надбавки»;
метод «аналізу дохідності клієнта».
У кредитному договорі обов'язково фіксується обрана система нарахування процентів і правила встановлення ставок (фіксована чи плаваюча), які необхідно розглянути у самостійній роботі студентів.
У самостійній роботі студентів необхідно розглянути чинні і нетрадиційні схеми, механізми і види забезпечення повернення банківських кредитів, зокрема, таких як:
- страхування;
- банківська гарантія;
- схема погашення кредиту з використанням механізму доміціляції векселів;
- факторинг;
- уступка права вимоги;
- переказ боргу;
- механізм видачі кредиту під виставлений валютний акредитив;
- погашення боржниками кредитів за допомогою охоронно-юридичних агентств;
- використання урядових гарантій та проведення заліків із державним бюджетом за наявності зустрічних вимог.
Особливу увагу слід звернути на те, що в процесі роботи з проблемними кредитами, банк може застосувати два основні методи управління: реабілітацію чи ліквідацію. Метод реабілітації полягає в розробці спільного з позичальником плану заходів щодо повернення кредиту. Метод ліквідації означає повернення кредиту через проведення процедури банкрутства та продажу активів позичальника.
Рішення про те, який метод краще використати, приймається керівництвом банку залежно від конкретних обставин і результатів попереднього аналізу проблеми. Найприйнятнішим варіантом завжди вважається такий перегляд умов кредитної угоди, який дає і банку, і його клієнтові шанс на поновлення нормальної діяльності.
9.2. Плани практичних занять
Практичне заняття 11
Питання для обговорення
1. Економічна характеристика та класифікація банківських кредитів.
2. Організація кредитної діяльності банку.
3. Порядок укладення кредитних договорів та організації банківського кредитування.
4. Особливості визначення ціни банківського кредиту.
Практичне заняття 12
Питання для обговорення
1. Методи розрахунку величини кредитного ризику.
2. Система оцінки кредитоспроможності позичальника банку.
3. Особливості нарахування неустойки, пені та штрафів.
4. Особливості формування резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями банку.
5. Методи управління проблемними кредитами.
Перелік питань, що вивчаються студентом самостійно
1. Умови і принципи банківського кредитування.
2. Перелік показників, які покладено в основу оцінки кредитоспроможності позичальника.
3. Поняття індивідуального та портфельного кредитних ризиків та методи їх зниження.
4. Фактори, що впливають на ціну банківського кредиту.
5. Поняття проблемних кредитів.
9.3 Зміст індивідуальних завдань
1. Ознайомлення з організацією правовідносин між кредитором та позичальником згідно вимог Цивільного та Господарського кодексів України.
2. Ознайомлення зі змістом кредитної справи та функціями кредитного комітету у процесі надання кредитів.
3. Ознайомлення зі змістом Законів України „Про заставу”, „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”.
4. Ознайомлення зі змістом положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.
9.4. Інформаційні джерела
Про власність // Закон України. Т.2. – С.173-188.
Господарський кодекс України // www. Rada. com. ua.
Цивільний кодекс України. - К.: Кондор, 2003. - 400 с.
Про заставу. Закон України від 02.10. 1992 р. № 2654-ХІІ.
Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 30.06. 1999 р. № 784-ХІУ.
Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні: Закон України від 12.07. 2001 р. № 2658-Ш.
Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень: Закон України від 18.11. 2003 р. № 1255-ІУ.
Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків: Затв. постановою Правління НБУ від 06.07. 2000 р. № 279.
Банківські операції: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608с.
Єпіфанов А.О., Маслак Н.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2007. – 523 с.
Міщенко В.І., Слав’янська Н.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 796.
Аналіз банківської діяльності / За ред.А.М. Герасимовича. - К.: КНЕУ, 2003. - 599 с.
Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посібник. – К.: 2005. – 243с.
Капран В.І. Банківські операції: Навч. посібник. - К.: ЦУЛ, 2006. – 208с.
Кредитування: теорія і практика: Навч. посібник / Лагутін В.Д. – К.: ЦНЛ, 2004. – 215 с.
Основи банківської справи та управління кредитними ризиками: Навч. посіб. / О.В. Геєць, В.М. Домрачев, С.Л. Лондор. – К.: Видавництво Європ. Університету, 2004. – 237 с.
Павлишин О.П., Ричаківська В.І. Банківські операції. Практикум. – К.: Алеута, 2005. – 158 с.
Прасолова С.П. Кредитування і контроль: Навч. посібник. В-во „Ліра-К”, 2008. – 202с.
10.1. Методичні поради до вивчення теми
Вивчення даної теми слід почати з розгляду особливості механізму надання та погашення споживчого банківського кредиту, який надається в національній та іноземній валюті фізичним особам – резидентам України. Банки надають споживчі кредити у сумі, що залежить від вартості товарів і послуг, які є об’єктом кредитування. Строк повернення такого кредиту залежить від цілей кредитування, розміру кредиту та платоспроможності позичальника. Відповідно, під час самостійної роботи студенти повинні розглянути склад пакету документів, які має надати банку фізична особа для отримання споживчого кредиту, а також порядок погашення кредитів. Слід звернути увагу на необхідність створення кредитних бюро (бюро кредитних історій), в яких можна отримати необхідну інформацію про позичальника.
Розглядаючи особливості кредитування у формі овердрафту, під яким розуміється специфічна форма короткострокового кредиту, що надається з активно-пасивного рахунку, дебетове сальдо за яким означає надання такого кредиту. Тобто мова йде про кредитування шляхом оплати розрахункових документів клієнта з його поточного рахунку понад фактичний залишок на ньому, в межах встановленого банком ліміту. Необхідно звернути увагу на вимоги до клієнтів – юридичних осіб, що встановлюються банками для відкриття овердрафту.
Особливості кредитування малого та середнього бізнесу розглядаються у рамках виконання Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, відповідно до якого банки розробляють спеціальні програми мікрокредитування. Слід звернути увагу на критерії відбору позичальників для мікрокредитування; перелік документів, необхідних для отримання такого кредиту, його основні етапи та характеристику параметрів.
Розглядаючи особливості пільгового кредитування підприємств АПК, слід звернути увагу, що досягнення пріоритетів розвитку аграрного виробництва в Україні визначається ефективністю державного регулювання сільського господарства, яке полягає у здійсненні державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників, у тому числі за рахунок часткової компенсації процентних ставок за користування кредитами комерційних банків. У процесі вивчення теми студенту необхідно не тільки ознайомитися із особливостями кредитування комплексу сільськогосподарських робіт, але й з’ясувати основні напрямки здійснення фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення коротко - і довгострокових кредитів.
При вивченні кредитних відносин банків з агропромисловим комплексом України слід звернути увагу на структуру кредитів, а також на фактори, що гальмують розвиток кредитних відносин комерційних банків з підприємствами агропромислового комплексу України. Найвагомішими серед них є кредитні ризики, що мають системний та індивідуальний характер. Студентам необхідно не тільки розглянути ці ризики, але й з’ясувати основні джерела їх виникнення та, відповідно, напрямки мінімізації їх дії. Зокрема, до таких напрямків відносяться питання заставних закупівель зерна, для яких залучаються кредити банків; запровадження механізму ф’ючерсної торгівлі зерном, цукром та іншою сільгосппродукцією та продуктами її переробки; кредитування багатогалузевих підприємств, що проводять диверсифіковану діяльність і тому мають незалежні джерела надходження коштів; кредитування агропромислових холдингів, що займаються не тільки виробництвом і переробкою, а й реалізацією сільгосппродукції.
Вивчаючи зміст та завдання системи кредитування сільськогосподарського виробництва в Україні, слід звернути увагу на підвищення її ефективності за рахунок впровадження заставного кредитування, мікрокредитування та розширення лізингу в аграрному виробництві.
Одним із специфічних видів кредитів є інвестиційне кредитування, пов’язане з фінансуванням інвестиційних проектів.
На практиці інвестиційний проект як об’єкт реального інвестування включає такі напрями:
інвестиції у підвищення ефективності виробництва;
інвестиції у розширення виробництва;
інвестиції у створення нових підприємств;
інвестиції для задоволення вимог державних органів управління (наприклад, забезпечення вимог екологічних стандартів).
Основними об’єктами інвестиційного кредитування є капітальні витрати на відтворення основних та обігових фондів підприємства.
Розглядаючи порядок надання інвестиційних кредитів, студенти повинні звернути увагу на інвестиційний цикл проекту, що кредитується, який включає три фази: передінвестиційну, інвестиційну та виробничу (експлуатаційну).
Особливе місце у вивченні теми займає аналіз діяльності і ефективності інвестування, який проводиться на основі моделі щодо прийняття рішень про вкладення коштів. До основних з цих моделей відносять:
1) модель оцінювання терміну окупності, яка полягає у складанні грошового потоку за роками та визначенні періоду окупності;
2) модель оцінювання доходності використаного капіталу на основі визначення відношення доходу, одержаного від реалізації проекту після податкових і амортизаційних відрахувань до витрат, що мають бути здійснені (початкова вартість проекту та робочий капітал);
3) модель оцінювання інвестиційних проектів на основі теперішньої вартості потоку платежів (NPV). При цьому теперішня вартість потоку платежів визначається додаванням усіх теперішніх вартостей платежів протягом усього періоду. Якщо А - певний платіж, що очікується через n років, то його теперішня вартість (PV) дорівнює:
A
PV = - ---------,
(1 + r) n
де r - норма прибутку, що розглядається як доходність беззбиткового активу (наприклад, державних облігацій)
Якщо розглядається проміжок часу n років і певний інвестиційний проект, то теперішня вартість його потоку платежів (NVP) дорівнює:
n
NPV = ∑ (Ai (1 + r) n
t = 0
Керуються правилом:
Якщо NPV ≥ 0, проект може виконуватись;
Якщо NPV < 0, від проекту відмовляються.
4) Модель оцінювання інвестиційних проектів на основі внутрішньої норми доходності (IRR), що визначається як коефіцієнт дисконтування, за якою NPV проекту дорівнює нулю. Для оцінювання проектів за цією моделлю вибираються проекти з найвищим IRR, що є не нижчим від норми прибутку для безризикових активів(r).
Доцільність реалізації цих моделей проводиться на основі оцінки очікуваної вартості потоку платежів, що дорівнює середньому значенню теперішніх вартостей потоків платежу проекту, визначених на підставі оцінок їх імовірності, та аналізу чутливості факторів реального інвестиційного проекту.
5) Модель інвестиційної діяльності в умовах невизначеності, за якою формування інвестиційного портфеля базується на визначенні кредитного, ринкового, інфляційного ризиків та ризику доходу.
Іпотечне кредитування та перспективи його розвитку в Україні залежать від предмету іпотеки, яким можуть житло, земельні ділянки та комерційна нерухомість. Слід звернути увагу на розподіл іпотечного ринку на первинний та вторинний.
Первинний іпотечний ринок розглядається як сегмент іпотечного ринку, який охоплює економічні відносини, що виникають в процесі купівлі-продажу іпотечних заставних банками.
Вторинний іпотечний ринок охоплює економічні відносини між кредиторами, посередниками та інвесторами, що виникають в процесі купівлі-продажу іпотечних облігацій, іпотечних сертифікатів та інших похідних інструментів. При цьому виокремлюють однорівневу та дворівневу модель вторинного іпотечного ринку.
У самостійній роботі розглядаються особливості операцій з надання і погашення інших видів кредитів, перш за все, кредитів, що надаються під заставу цінних паперів.
10.2. План практичного заняття
Практичне заняття 13
Питання для обговорення
1. Особливості механізму надання та погашення споживчого банківського кредиту.
2. Особливості кредитування у формі овердрафту.
3. Інвестиційне кредитування. Методи оцінки доцільності та ефективності інвестиційного проекту.
4. Іпотечне кредитування та перспективи його розвитку в Україні.
5. Особливості операцій з надання і погашення інших видів кредитів.
Перелік питань, що вивчаються студентом самостійно
1. Особливості споживчого кредитування в Україні.
2. Сутність роботи кредитних бюро.
3. Показники, за якими проводиться оцінка доцільності видачі інвестиційного кредиту.
4. Вимоги, що висуваються до забезпечення кредиту у вигляді іпотеки.
5. Характеристика одно - та дворівневої моделі організації іпотечного ринку.
10.3 Зміст індивідуальних завдань
1. Ознайомлення зі змістом Законів України „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди) ” та „Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю”.
2. Ознайомлення зі змістом Законів України „Про іпотеку” та „Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати”.
10.4. Інформаційні джерела
Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди): Закон України від 15.03. 2001 р. № 2299-Ш.
Про іпотеку: Закон України від 05.06. 2003 р. № 898-ІУ.
Про іпотечне кредитування, операції консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати: Закон України від 19.06. 2003 р. № 979-IV.
Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю: Закон України від 19.06. 2003 р. №978-ІУ.
Інструкція про порядок регулювання діяльності банків України: Затв. постановою Правління НБУ від 28.08. 2001 р. № 368.
Банківські операції: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608с.
Єпіфанов А.О., Маслак Н.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2007. – 523 с.
Міщенко В.І., Слав’янська Н.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 796.
Аналіз банківської діяльності / За ред.А.М. Герасимовича. - К.: КНЕУ, 2003. - 599 с.
Вовк В.Я., Хмелинко О.В. Кредитування і контроль: Навч. посіб. – К.: Знання, 2008. – 463с.
Кредитування: теорія і практика: Навч. посібник / Лагутін В.Д. – К.: ЦНЛ, 2004. – 215 с.
Основи банківської справи та управління кредитними ризиками: Навч. посіб. / О.В. Геєць, В.М. Домрачев, С.Л. Лондор. – К.: Видавництво Європ. Університету, 2004. – 237 с.
11.1. Методичні поради до вивчення теми
Центральною ланкою теми є розкриття суті та цілей інвестиційних операцій комерційних банків, а також їх класифікації та економічної характеристики.
Оскільки банки є активними інституційними учасниками фондового ринку (ринку цінних паперів). Діяльність банків з цінними паперами є різноманітною Вони можуть виступати у ролі емітентів, інвесторів, а також займатися професійною діяльністю з цінними паперами.
На основі розгляду української законодавчо-нормативної бази студенти повинні розкрити сутність професійної діяльності банків з цінними паперами, якою вони можуть займатись при наявності відповідної ліцензії Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. До такої діяльності відносять:
1) торгівля цінними паперами (брокерська і ділерська діяльність);
2) депозитарна діяльність;
3) розрахунково - клірингова діяльність;
4) діяльність з управління цінними паперами;
5) ведення реєстру власників іменних цінних паперів;
6) організація торгівлі на ринку цінних паперів.
Особливе місце в темі посідають емісійні операції банків (пасивні), серед яких студенти повинні розглянути:
операції з випуску пайових цінних паперів (акцій або інструментів власності);
операції з випуску боргових зобов'язань (облігацій, депозитних сертифікатів, комерційних цінних паперів);
операції з випуску похідних цінних паперів (валютних, фінансових опціонів, ф'ючерсів, варрантів та інших).
Слід також звернути увагу на заставні операції банків з цінними паперами, які є похідними від кредитних операцій і здійснюються банками для гарантування своєчасного і повного погашення кредиту. Студенти повинні знати, що розмір позик не повинен перевищувати 90% від вартості заставлених державних цінних паперів, які вважаються найліквіднішими.
В структурі названих операцій необхідно розглянути особливості ломбардного кредиту, що надається центральним банком комерційним за результатами кредитних аукціонів під заставу цінних паперів, які внесені до ломбардного списку, а також порядок проведення операцій РЕПО, що грунтуються на угоді між НБУ та комерційними банками про продаж (зворотнє РЕПО) або купівлю (пряме РЕПО) цінних паперів із зобов'язанням зворотної купівлі-продажу у визначений термін цих цінних паперів.
Необхідно розглянути порядок проведення таких операцій, порядок оцінки цінних паперів, що передаються під заставу, а також особливості визначення процентного доходу від інвестування коштів в подібні операції.
Розглядаючи інвестиційні операції банку з цінними паперами (активні операції), окрему увагу слід приділити розгляду основних видів інвестиційних цінних паперів, підходів до формування портфеля цінних паперів і управління ними. А саме, залежно від мети придбання, характеристики цінних паперів, можливості їх оцінювання за справедливою вартістю і строків зберігання в портфелі банку розрізняють:
цінні папери в торговому портфелі;
цінні папери в портфелі на продаж;
цінні папери в портфелі до погашення;
інвестиції в асоційовані та дочірні компанії.
Слід розглянути загальні принципи оцінки цінних паперів у портфелях банку.
Розглядаючи портфельне управління інвестиційними цінними паперами, студенти повинні вміти розрізняти:
активні портфелі цінних паперів, формування яких пов'язано зі спекулятивними оборотами за короткостроковими цінними паперами, придбаними для перепродажу;
пасивні портфелі цінних паперів, що придбані для інвестиційних цілей. До типів такого портфеля відносять портфелі росту, доходу, ризикового капіталу, збалансовані, спеціальні та різні різновиди інвестиційних портфелів.
Розглядаючи позабалансові операції банку з цінними паперами виділяють:
- посередницькі (комісійні, клієнтські) операції банків з цінними паперами, до яких відносять брокерську діяльність на ринку цінних паперів, діяльність з довірчого управління цінними паперами, діяльність з випуску цінних паперів за дорученням, від імені і за рахунок емітента-клієнта банку (андеррайтинг);
- депозитарні операції комерційних банків, до яких відносять депозитарну діяльність депозитарію цінних паперів; депозитарну діяльність зберігача цінних паперів; ведення реєстру власників іменних цінних паперів та розрахунково-клірингову діяльність.
Для обслуговування обігу цінних паперів в Україні згідно законодавства створено дворівневу депозитарну систему, яка складається з двох рівнів:
нижній рівень - це банки-реєстратори власників іменних цінних паперів та зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів;
верхній рівень - це Національний депозитарій України, який створено як відкрите акціонерне товариство зі специфічними функціями, Міжрегіональний фондовий союз, створений учасниками фондового ринку, що веде розрахунки з зберігачів та здійснює кліринг і розрахунки за угодами з цінними паперами. Депозитарне обслуговування обігу державних цінних паперів здійснює Депозитарій НБУ.
У перспективі, враховуючи рекомендації Базельського комітету з банківського нагляду та світову практику передбачається створення єдиного Центрального депозитарію цінних паперів.
Окрему увагу у розгляді теми необхідно приділити вивченню основних факторів ризику від інвестиційної діяльності, до яких відносять макроекономічні, галузеві, регіональні ризики, господарчі ризики та ризики з управління інвестиційними портфелями та технічні ризики. Відповідному розгляду підлягають засоби захисту інвестиційних операцій банку від вказаних ризиків.
11.2. Плани практичних занять
Практичне заняття 14
Питання для обговорення
1. Характеристика цінних паперів та видів банківської діяльності на фондовому ринку.
2. Класифікація та види банківських операцій з цінними паперами. Особливості розрахунків за ними.
3. Емісійні операції банків.
Практичне заняття 15
Питання для обговорення
1. Інвестиційні операції банків з цінними паперами.
2. Загальні принципи оцінки цінних паперів у портфелях банку.
3. Механізм проведення позабалансових операцій банків з цінними паперами.
4. Ризики, пов’язані з діяльністю банків на ринку цінних паперів та засоби захисту від них.
Перелік питань, що вивчаються студентом самостійно
1. Особливості регулювання діяльності банку з боку НБУ та Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.
2. Основні етапи емісійної діяльності банків.
3. Основні етапи процесу інвестування в цінні папери.
4. Порядок придбання банками цінних паперів.
5. Особливості використання цінних паперів як предмета застави.
6. Сутність професійної діяльності банків на фондовому ринку.
11.3. Зміст індивідуальних завдань
1. Ознайомлення зі змістом Закону України „Про цінні папери і фондовий ринок”.
2. Ознайомлення зі змістом положення про порядок визначення справедливої вартості та зменшення корисності цінних паперів, а також матеріалами інструкції з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами в банках України.
3. Ознайомлення з методами визначення ефективності інвестування коштів банків у різні види цінних паперів: акцій, облігацій, сертифікатів та ін.
11.4. Інформаційні джерела
Про інвестиційну діяльність // Закони України т.2. – С.173-180.
Про цінні папери і фондовий ринок: Закон України від 23.02. 2006 р.
№ 3480-ІУ.
Інструкція про порядок регулювання діяльності банків України: Затв. постановою Правління НБУ від 28.08. 2001 р. № 368.
Інструкція з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами в банках України: Затв. постановою Правління НБУ від 20.08. 2003 р. №355.
Положення про порядок визначення справедливості вартості та зменшення корисності цінних паперів // Постанова Правління НБУ від 17.12. 2003 р. № 561.
Банківські операції: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608с.
Єпіфанов А.О., Маслак Н.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2007. – 523 с.
Міщенко В.І., Слав’янська Н.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 796.
Аналіз банківської діяльності / За ред.А.М. Герасимовича. - К.: КНЕУ, 2003. - 599 с.
Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посібник. – К.: 2005. – 243с.
Капран В.І. Банківські операції: Навч. посібник. - К.: ЦУЛ, 2006. – 208с.
Луців Б.Л. Банківська діяльність у сфері інвестицій. – Тернопіль: 2001. – 320с.
Тиркало Р.І. Банківські операції з цінними паперами. – Тернопіль: 2004. – 211с.
12.1. Методичні поради до вивчення теми
Розгляд теми починають з визначення економічних та організаційних основ здійснення валютних операцій.
Валютні операції це:
1) операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;
2) операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;
3) операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.
Розглядаючи економічну сутність валютного ринку необхідно звернути увагу на правове регулювання банківських операцій в іноземній валюті в Україні, яке ґрунтується на нормативних положеннях внутрішнього законодавства, а також на положеннях міжнародних договорів та міжнародних звичаїв.
Валютні операції це такі операції, об’єктом яких є валютні цінності, а суб’єктами – уповноважені банки (які отримали відповідну генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій), а також усі інші суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності, передбачені Законом України „Про зовнішньоекономічну діяльність” (резиденти та нерезиденти).
Враховуючи, що на сьогодні відсутні єдині підходи щодо класифікації валютних операцій, слід враховувати єдині підходи нормативних положень НБУ щодо класифікації валютних операцій. А саме:
1) поточні валютні операції, у тому числі:
а) поточні торговельні валютні операції, пов’язані з розрахунками:
- між юридичними особами - резидентами і юридичними особами - нерезидентами при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності за торговельними операціями;
- між юридичними особами - резидентами на території України, за умови наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України;
- між юридичними особами - нерезидентами та юридичними особами - резидентами через юридичних осіб - резидентів посередників відповідно до договорів (контрактів, угод), що укладені відповідно до чинного законодавства України;
- інші розрахунки, що здійснюються відповідно до чинного законодавства України;
- операції на міжбанківському валютному ринку України;
- оплата товарів (робіт, послуг) з використанням чеків та пластикових карток;
б) поточні неторговельні валютні операції, пов’язані з розрахунками:
- виплата готівкової іноземної валюти та платіжними документами в іноземній валюті на витрати, пов'язані з відрядженнями;
- виплата готівкової іноземної валюти за чеками та пластиковими картками фізичним особам (резидентам та нерезидентам);
- оплата праці нерезидентів, які згідно з укладеними трудовими угодами (контрактами) працюють в Україні;
- перерахування коштів в іноземній валюті за навчання, лікування, патентування, сплату митних платежів, членських внесків;
- виплата готівкової іноземної валюти за переказами з-за кордону (пенсії, аліменти, оплата праці, спадщина, допомога родичів тощо);
- переказ за межі України коштів в іноземній валюті (пенсії, аліменти, оплата праці, спадщина, допомога родичам тощо);
- інші виплати та перекази в іноземній валюті, що не суперечать чинному законодавству України.
2) валютні операції, пов’язані з рухом капіталу, у тому числі:
- надання та отримання резидентами фінансових кредитів і позик;
- операції, пов'язані з виконанням зобов'язань за гарантіями, поруками та заставою;
- операції, пов'язані з виконанням зобов'язань за лізингом;
- операції, пов'язані з виконанням зобов'язань за факторингом;
- здійснення прямих та портфельних інвестицій в Україну;
- виплата прибутків, доходів та інших коштів, отриманих іноземними інвесторами від прямих інвестицій та розміщених серед нерезидентів цінних паперів українських емітентів;
- операції з цінними паперами;
- розміщення коштів на вкладних (депозитних) рахунках;
- операції, пов'язані з експортом та імпортом продукції, робіт, послуг, розрахунки за якими відповідно до договору передбачають відстрочення платежу на строк, який перевищує встановлений законодавством України (комерційний кредит);
- міжнародні перекази за угодами, пов'язаними з накопиченням пенсійних активів;
- інші валютні операції, які не є поточними.
3) валютно-обмінні операції з іноземною валютою і дорожніми та іменними чеками (валютно-обмінні операції:
- купівля у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів готівкової іноземної валюти за готівкові гривні;
- продаж фізичним особам - резидентам готівкової іноземної валюти за готівкові гривні;
- зворотний обмін фізичним особам - нерезидентам невикористаних готівкових гривень на готівкову іноземну валюту;
- купівля-продаж дорожніх чеків за готівкову іноземну валюту, а також купівля-продаж дорожніх чеків за готівкові гривні;
- конвертація (обмін) готівкової іноземної валюти однієї іноземної держави на готівкову іноземну валюту іншої іноземної держави;
- прийняття на інкасо банкнот іноземних держав та іменних чеків.
Окремому розгляду підлягає порядок відкриття та ведення валютних рахунків юридичних осіб-резидентів та представництв юридичних осіб-нерезидентів в уповноважених банках. Відкриття та обслуговування рахунків в іноземній валюті фізичних осіб.
Окремому розгляду підлягають способи і засоби здійснення міжбанківських операцій в іноземній валюті, які ґрунтуються на кореспондентських відносинах.
Основою кореспондентських відносин є наступні основні елементи:
1. Кореспондентська угода - договір про встановлення кореспондентських відносин і відкриття кореспондентських рахунків лоро та ностро, в якому фіксується термін дії договору, розмір комісійних зборів, порядок відкриття і режим функціонування кореспондентських рахунків (субрахунків) та інші зобов'язання сторін.
2. Кореспондентський рахунок відкривається комерційному банку - юридичній особі для здійснення розрахунків, що їх виконує один банк за дорученням і на кошти іншого банку на підставі укладеної кореспондентської угоди; спеціальний рахунок, що відкривається банківськими установами і тільки банківським установам.
3. Види кореспондентських рахунків:
- рахунки ностро - рахунок банку А у банку Б; рахунок у банку-кореспонденті, який веде кореспондуючий рахунок ("наш рахунок у вас");
- рахунок лоро - рахунок банку Б у банку А; рахунок в обслуговуючому банку ("ваш рахунок у нас").
Розглядається основний зміст та мета встановлення кореспондентських відносин, а також критерії вибору банку-кореспондента.
Для відкриття рахунку банк-кореспондент надає такі документи: дозвіл регіонального управління Національного банку на встановлення прямих кореспондентських відносин; заяву на відкриття рахунку; нотаріально завірені копії статуту та банківські ліцензії; картку із зразками підписів та відбитком печатки; баланс та довідку про дотримання економічних нормативів на останню звітну дату.
Операції за кореспондентськими рахунками комерційних банків можуть виконуватися в межах наявних коштів; за взаємною домовленістю можливий овердрафт.
Вид зв'язку для передачі інформації банки-кореспонденти обирають самі; обов'язковим при цьому є кодування інформації з метою забезпечення конфіденційності.
Обов’язковим є обмін контрольними документами
Контрольні документи - документи, надані банками один одному з метою запобігти можливості втрат у результаті зловживання їх ім'ям.
Перелік контрольних документів:
річний звіт/баланс; список підписів уповноважених осіб; угода щодо використання кодового ключа, кодів SWIFT (кодів, що гарантують істинність); список банків-кореспондентів в інших країнах; якщо є, копію ліцензії центрального банку або, принаймні, Довідку про те, що вона надана із зазначенням її номера (залежно від законодавства даної держави)
При цьому прийнято надсилати письмове підтвердження цілісності отриманих документів, що містять контрольні ключі.
12.2. Плани практичних занять
Практичне заняття 1
Питання для обговорення
1. Економічні та організаційні основи здійснення валютних операцій:
- валютні цінності та валютний ринок;
- види та учасники валютного ринку;
- класифікація валютних операцій.
2. Порядок відкриття та ведення валютних рахунків.
валюті.
4. Електронні системи міжнародних міжбанківських платежів.
Перелік питань, що вивчаються студентом самостійно
1. Особливості правового регулювання операцій банків в іноземній валюті.
2. Поняття валютних операцій, валютних цінностей та операцій в іноземній валюті.
3. Характеристика суб’єктів валютних операцій як резидентів та нерезидентів.
4. Способи і засоби здійснення міжбанківських операцій в іноземній валюті.
12.3. Зміст індивідуальних завдань
1. Ознайомлення зі змістом Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність” та декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.
2. Ознайомлення зі змістом положення про валютний контроль.
3. Ознайомлення зі змістом положення про відкриття та функціонування кореспондентських рахунків банків-резидентів і нерезидентів в іноземній валюті та кореспондентських рахунків банків-нерезидентів у гривнях.
12.4. Інформаційні джерела
Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30.
Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16.04. 1991 р. № 959/ХИ-ВР.
Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02. 1993 р. № 15-93.
Положення про відкриття та функціонування кореспондентських рахунків банків-резидентів і нерезидентів в іноземній валюті та кореспондентських рахунків банків-нерезидентів у гривнях: Затв. постановою Правління НБУ від 26.03. 1998 р. № 118.
Положення про валютний контроль: Затв. постановою Правління НБУ від 08.02. 2000 р. № 49.
Інструкція про порядок відкриття, використання та закриття рахунків у національній та іноземній валюті: Затв. постановою Правління НБУ від 12.11. 2003 р. №492.
Банківські операції: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608с.
Єпіфанов А.О., Маслак Н.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2007. – 523 с.
Міщенко В.І., Слав’янська Н.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 796.
Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посібник. – К.: 2005. – 243с.
Михайлів З.В., Гаталяк З.П., Горбаль Н.І. Міжнародні кредитно-розрахункові відносини та валютні операції: Навч. посібник, - Львів: 2004. - 244с.
Руденко Л.В. Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні операції: Підручник. – К.: ЦУЛ, 2003. – 616 с.
13.1. Методичні поради до вивчення теми
Розглядаючи сутність торговельних валютних операцій та їх класифікацію, слід враховувати, що поточними торговельними операціями в іноземній валюті є такі:
- розрахунки за експорт та імпорт товару без відстрочення платежу або з відстроченням, що відповідно до договору не перевищує строки, установлені законодавством України для здійснення таких розрахунків;
- розрахунки на території України між резидентами - суб'єктами господарювання за товар на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку.
Окремому розгляду підлягають економічні основи міжнародних розрахунків. Для здійснення таких розрахунків банки використовують свої закордонні відділи та кореспондентські відносини з іноземними банками, які супроводжуються відкриттям рахунків "лоро" (іноземних банків у даному банку) і "ностро" (даного банку в іноземних).
Кореспондентські угоди визначають порядок розрахунків, розмір комісії, методи поповнення витрачених коштів, а також форму і спосіб розрахунків.
Відповідно до практики, яка склалася в даний час, застосовуються такі основні форми міжнародних розрахунків: документарний акредитив, документарне інкасо, банківський переказ. Крім того, здійснюються розрахунки з використанням векселів і чеків. А також такі способи розрахунків, як за відкритим рахунком та авансові. З міжнародними розрахунками тісно пов’язані гарантійні операції банків за окремими формами розрахунків (наприклад інкасо, аванс, відкритий рахунок). Вони виступають додатковою формою забезпечення виконання зовнішньоторговельними партнерами зобов’язань, взятих на себе за контрактом.
На вибір форм міжнародних розрахунків впливає ряд факторів: вид товару, який є об’єктом зовнішньоторговельної угоди (наприклад, форми розрахунків відрізняються при поставках машин і обладнання та при торгівлі продовольчими товарами); при поставках деяких товарів – деревини, зерна – застосовуються традиційні форми, ефективність яких підтверджена практикою; наявність кредитної угоди; платоспроможність і репутація контрагентів за зовнішньоекономічними угодами, які визначають характер компромісу між ними; рівень попиту і пропозиції на даний товар на світових ринках. Тому у міжнародних контрактах обов’язково зазначаються умови і форми міжнародних розрахунків.
Розглядаючи банківське кредитування експортно-імпортних операцій враховують, що за формою міжнародні кредити можна поділити на фінансові і комерційні.
1. Фінансовий кредит - це грошовий кредит, наданий банками на умовах повернення, терміновості, платності і забезпеченості.
Багато держав, використовуючи створені системи кредитування експорту і страхування експортних кредитів, здійснюють фінансову підтримку своїм банкам-кредиторам і фірмам-експортерам.
У міжнародному бізнесі поширена практика надання синдикованих кредитів.
Синдиковані (консорціальні) від лат. сопзогїіит - участь) кредити - це кредити, надані двома і більше кредиторами, тобто синдикатами (консорціумами) банків одному позичальникові. Для надання синдикованого кредиту група банків-кредиторів об'єднує на визначений термін свої тимчасово вільні кошти.
Кожен банк встановлює свій порядок видачі кредитів, перелік обов'язкових документів, наданих позичальником банку. Пере - я важно це установчі документи; ліцензія, якщо діяльність,* для здійснення якої береться кредит, підлягає ліцензуванню; баланс позичальника; документи, що підтверджують забезпечення повернення кредиту (договір поручиицтва, гарантія, договір про заставу, договір страхування); економічне обґрунтування одержання прибутку, достатнього для своєчасного погашення кредиту; документи, що підтверджують повноваження особи, яка підписала кредитний договір та інші документи.
2. Комерційний кредит - це кредит як різновид розрахунків, тобто розрахунків із розстрочкою платежів.
Основними видами комерційного кредиту є:
2.1. Фірмовий кредит - це традиційна форма кредитування експорту, при якій експортер надає кредит іноземному покупцеві (імпортеру) у формі відстрочки платежу. Різновидом фірмового кредиту є аванс покупця (імпортера), який виплачується експортеру після підписання контракту.
2.2. Вексельний кредит - це кредит, що оформлюється шляхом виставлення переказного векселя на імпортера, який акцептує його після одержання товаросупровідних і платіжних документів. Строк вексельного кредиту залежить від виду товару. Постачання машин і устаткування зазвичай кредитуються на строк до 3 7 років. При експорті сировини і матеріалів даються короткострокові вексельні, кредити.
2.3. Обліковий кредит - це купівля векселя банком до настання терміна оплати по ньому. Купівля такого векселя супроводжується індосаментом власника векселя (векселетримача), у результаті чого вексель, а разом із ним і право вимоги платежу за ним цілком переходять від векселедавця в розпорядження банку. Вексель, пред'явлений до обліку в банк, негайно ним оплачується, тобто векселетримач одержує кредит від банку.
2.4. Кредит за відкритим рахунком надається в розрахунках між постійними контрагентами особливо при періодичних постачаннях партій однорідних товарів. Це те ж, що і розрахунки за відкритим рахунком.
Експортер відносить вартість відвантаженої продукції в дебет рахунку, відкритого ним іноземному покупцеві, що погашає свою заборгованість в обумовлені контрактом терміни (один раз на місяць, квартал і т.д.).
2.5. Акцептний кредит - це кредит, наданий банком у формі акцепту переказного векселя (тратти), що виставляється на банк експортерами й імпортерами. При цій формі кредиту експортер одержує можливість виставляти на банк векселі на визначену суму в рамках кредитного ліміту. Банк акцептує ці векселі, гарантуючи тим самим їхню оплату боржником у встановлений термін. При реалізації товару в кредит експортери зацікавлені в акцепті векселя авторитетним банком. Такий вексель у будь-який час може бути облікований або проданий. При акцентному кредиті формально кредит надає експортер, але на відміну від вексельного кредиту акцептантом векселя виступає банк.
Різновидом акцептного кредиту є акцептно-рамбурсний кредит.
Рамбурс (франц. гетЬоигзег) у міжнародній торгівлі означає оплату купленого товару за посередництвом банку у формі акцепту банком імпортера тратт, виставлених експортером.
Термін „акцептно-рамбурсний кредит» застосовується в тих випадках, коли банки акцептують тратти, що виставляються на них іноземними комерційними фірмами.
Вартість міжнародного кредиту складається із ставки відсотка, комісійних та інших одночасних зборів, а також винагород неявного характеру.
Розрізняють:
1) договірні елементи вартості кредиту - це витрати, обумовлені укладеними угодами, поділяються на основні і додаткові.
До основних відносять суми, які позичальник безпосередньо сплачує кредитору: відсотки, витрати на оформлення, комісії. Головним елементом вартості кредиту є ставка відсотка, яка формується безпосередньо на базі відсотків за внутрішнім кредитом. В кінцевому підсумку вартість міжнародного кредиту базується на відсоткових ставках країн, які є провідними кредиторами.
Базою для середньострокових кредитів та облігацій з плаваючою ставкою на міжнародному ринку служать ставки лондонського міжбанківського депозитного ринку. Це пояснюється рівнем розвитку та масштабами цього ринку (одна третина євроринку), наявністю мінімуму обмежень доступу до нього.
Найбільш широке застосування має ставка ЛІБОР, яка утворюється як середня ставка відсотка, за якою банки в Лондоні надають один одному короткострокові незабезпечені позики (від 1 місяця до 1 року). Чим вищий валютний курс, тим нижчий відсоток за вкладами у євровалюті. За єврокредитами практикують міжнародні відсоткові ставки, які включають як змінну ЛІБОР.
До додаткових включають суми, що сплачуються позичальником третім особам (соціальна (залежно від суми та строку кредиту) та одноразова (незалежно від терміну та строку позики) банківська наприклад за гарантію, яка ними надана). Крім основного відсотка, сплачується комісія. При середньо - та довгостроковому кредитуванні сплачується комісія за зобов’язання надати позичку та за резервування коштів. При проведенні кредитних операцій банківським консорціумом позичальник сплачує одноразову комісію за управління банку-менеджеру, за переговори, а також іншим банкам - за участь;
2) приховані елементи вартості кредиту - це інші витрати, які пов’язані з отриманням кредиту та не зафіксовані в угоді. Це - завищені ціни товарів за фірмовими кредитами; примусові депозити в певних розмірах відносно до позики; вимоги страхової компанії, яка пов’язана з банком, до страхування кредиту; завищення банком комісії за інкасацією документів тощо. Деякі елементи вартості кредиту навіть не можна оцінити в грошовій формі, хоча їх значущість вагома (наприклад у разі отримання контролю над фірмою або позичальником).
Термін міжнародного кредиту - зумовлений низкою факторів: метою та масштабом кредиту, аналогічною практикою в наданні попередніх кредитів на ці ж цілі, традиціями, національним законодавством, міждержавними угодами. Для визначення ефективності кредиту розраховуються його повний та середній строки. Повний термін складається: з терміну використання кредиту; пільгового (граційного) періоду, упродовж якого надається відстрочка і не відбувається погашення кредиту; терміну погашення, упродовє якого відбувається сплата заборгованості за кредитом. Середній термін вказує протягом якого часу сума кредиту була в розпорядженні боржника.
У цілому, за міжнародними розрахунковими операціями здійснюється валютний контроль. Національний банк України є головним органом валютного контролю, що:
здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених до компетенції інших державних органів;
забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з актами валютного законодавства України.
Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки.
13.2. Плани практичних занять
Практичне заняття 2
Питання для обговорення
1. Сутність торговельних валютних операцій та їх класифікація.
2. Форми міжнародних розрахунків: суть, види, загальна характеристика:
- банківський переказ;
- інкасова форма розрахунків;
- документарний акредитив;
- оплата товарів (робіт, послуг) з використанням пластикових карток, чеків та векселів.
Практичне заняття 3
Питання для обговорення
1. Загальна характеристика та класифікація міжнародних кредитів.
2. Типи і виплати відсотків за міжнародним кредитом.
3. Особливості банківського кредитування міжнародної діяльності.
4. Контроль уповноважених банків за міжнародними розрахунковими операціями своїх клієнтів.
Перелік питань, що вивчаються студентом самостійно
Учасники основних форм міжнародних розрахунків: банківського переказу, інкасо та документарного акредитиву.
Порядок розрахунків з використанням банківського переказу, інкасо та документарного акредитиву.
Переваги і недоліки для суб’єктів розрахунків у разі використання окремих форм міжнародних розрахунків.
Види документарних акредитивів.
5. Обов’язки уповноважених банків щодо контролю за міжнародними розрахунками своїх клієнтів.
13.3. Зміст індивідуальних завдань
1. Ознайомлення зі змістом Закону України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”.
2. Ознайомлення з уніфікованими правилами для інкасо, а також правилами і звичаями для документарних акредитивів.
3. Ознайомлення з механізмом функціонування системи СВІФТ.
13.4. Інформаційні джерела
Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Закон України від 23.09. 1994 р. № 185/94-ВР.
Уніфіковані правила для інкасо (публікація МТГТ№ 522, 1995 р).
Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів (публікація МТП № 500, 1993 р).
Банківські операції: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608с.
Єпіфанов А.О., Маслак Н.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2007. – 523 с.
Міщенко В.І., Слав’янська Н.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 796.
Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посібник. – К.: 2005. – 243с.
Михайлів З.В., Гаталяк З.П., Горбаль Н.І. Міжнародні кредитно-розрахункові відносини та валютні операції: Навч. посібник, - Львів: 2004. - 244с.
Руденко Л.В. Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні операції: Підручник. – К.: ЦУЛ, 2003. – 616 с.
14.1. Методичні поради до вивчення теми
Торгівля іноземною валютою - це купівля, продаж, обмін іноземної валюти, здійснення операцій з валютними деривативами;
Торгівлю іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України, на міжнародному валютному ринку дозволяється здійснювати виключно Національному банку та суб'єктам ринку (або з такими суб'єктами). Суб'єктами ринку є уповноважені банки, уповноважені фінансові установи.
Окремому розгляду підлягають права та обов’язки суб’єктів ринку.
Суб'єкти ринку мають право:
- здійснювати купівлю, продаж іноземної валюти виключно на міжбанківському валютному ринку України;
- здійснювати операції з обміну іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України або на міжнародному валютному ринку;
- здійснювати обмін іноземної валюти на міжнародному валютному ринку відповідно до правил, які діють на цьому ринку тощо.
Уповноважені банки мають право:
- на здійснення операцій з валютними цінностями (генеральної ліцензії), відкривати кореспондентські рахунки в банках-нерезидентах в іноземній валюті та проводити операції за ними,
- здійснювати власні операції за гривні в межах установлених лімітів (нормативних значень) відкритої валютної позиції, у тому числі купувати іноземну валюту без наявності зобов'язань у цій валюті,
- здійснювати операції з обміну іноземної валюти за кошти, що їм належать, у тому числі з обміну іноземної валюти у межах установлених лімітів (нормативних значень) відкритої валютної позиції,
- здійснювати валютні операції на умовах "форвард" для хеджування ризиків зміни курсу іноземної валюти щодо іншої іноземної валюти за умови, що обидві валюти є іноземними валютами 1-ї групи Класифікатора та в межах лімітів відкритої валютної позиції уповноваженого банку.
Уповноважені банки зобов'язані купувати та продавати іноземну валюту самостійно без посередництва інших уповноважених банків.
Суб'єкти ринку зобов'язані здійснювати торгівлю іноземною валютою на умовах "тод", "том" або "спот".
Суб'єкти ринку не мають права:
- проводити операції з валютними деривативами;
- здійснювати обмін іноземної валюти 1-ї групи Класифікатора на іноземну валюту 3-ї групи Класифікатора і навпаки тощо.
Валютні операції на міжбанківському валютному ринку обмежуються нормативами відкритої валютної позиції.
Валютна позиція - це співвідношення вимог (балансових і позабалансових) та зобов'язань (балансових і позабалансових) банку в кожній іноземній валюті. При їх рівності позиція вважається закритою, при нерівності - відкритою.
Валютна позиція уповноваженого банку визначається щоденно, окремо щодо кожної іноземної валюти.
Коротка відкрита валютна позиція - це така відкрита валютна позиція, за якою обсяг зобов'язань за проданою валютою перевищує обсяг вимог.
Довга відкрита валютна позиція - це така відкрита валютна позиція, за якою обсяг вимог за купленою валютою перевищує обсяг зобов'язань. При її розрахунку зазначається зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція - зі знаком мінус.
Документи, що є підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку.
Клієнти-резиденти (юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності) мають право купити, обміняти іноземну валюту з метою здійснення розрахунків з нерезидентами за торговельними операціями на підставі таких документів:
- заяви про купівлю іноземної валюти;
- договору з нерезидентом, оформленого відповідно до вимог законодавства України;
- вантажної митної декларації, якщо товар ввезений на територію України;
- акта (здавання-приймання тощо) або іншого документа, який свідчить про надання послуг, виконання робіт, імпорт прав інтелектуальної власності, якщо оплачуються отримані послуги (права), виконані роботи;
- документів, що передбачені для документарної форми розрахунків (акредитив, інкасо), вексельної форми розрахунків (вексель, яким резидент-імпортер оформив заборгованість перед нерезидентом за договором), якщо договір передбачає такі форми розрахунків.
Окремо розглядаються документи, на підставі яких клієнти-резиденти (юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності) мають право купити, обміняти іноземну валюту з метою проведення розрахунків з нерезидентами за імпорт продукції (послуг), який здійснюється без увезення із-за кордону цієї продукції (послуг) на територію України, а також особливості купівлі, обміну іноземної валюти за неторговельними та за операціями, пов’язаними з рухом капіталу.
Операції на міжнародних та міжбанківському валютних ринків поділяються не касові та строкові.
Касові торговельні валютні операції поділяють на:
- операції типу "тод" - валютна операція за договором, умови якого передбачають виконання цієї операції в день укладення договору;
- операції на умовах "том" - валютна операція за договором, умови якого передбачають виконання цієї операції в перший робочий день після дня укладення договору;
- операції на умовах "спот" - валютна операція за договором, умови якого передбачають виконання цієї операції на другий робочий день після дня укладення договору;
Строкові торговельні валютні операції поділяють на:
- форвардні операції - це міжбанківські строкові операції, які укладаються за курсом аутрайт. Тобто, це угоди щодо купівлі - продажу іноземної валюти протягом певного періоду або на певну дату в майбутньому за валютним курсом, що узгоджується на дату укладення угоди і називається курсом аутрайт.
- валютні ф'ючерси - це строкові операції з купівлі та продажу стандартизованої у контракті суми іноземної валюти за узгодженим курсом, крім того детально регламентуються інші умови - термін, метод розахунку тощо. Учасники ф'ючерсної угоди одержують право і зобов'язання конвертувати стандартизовану суму певної валюти в іншу валюту в установлені терміни в майбутньому за курсом, визначеним на момент укладення угоди. По суті це стандартизовані форварди, які водночас мають власні особливості:
-обсяг операцій є фіксованим для кожної з валют і обмежується обсягом стандартизованої валютної партії,
-біржі встановлюють обмеження денних коливань курсів ф'ючерсів;
-контракти виконуються в певні узгоджені дати (третя середа місяця) але встановлюється вільний режим закриття позицій по угодах;
-ф'ючерсами торгують тільки на біржах у Чікаго, Токіо, Сіднеї та ще в декількох інших;
-за ф'ючерсами відбувається безперервний потік платежів;
-для визначення ціни валютного ф'ючерсу застосовується непряме котирування.
- валютні опціони - це строкові угоди між продавцями та власниками опціонів, за якими отримує право, але не зобов'язання, купити (опціон кол - call) або продати (опціон пут - put) йому визначену суму однієї валюти в обмін на іншу за фіксованою в контракті ціною протягом обумовленого періоду (американський опціон) чи у визначений день (європейський опціон). За таке придбання права купити чи продати валюту сплачується премія, яка втрачається, якщо це право не використовується. Об'єктом валютного опціону можуть бути як іноземна валюта так і ф'ючерсні контракти, які бувають тільки американські.
- валютні операції своп (swap) - це угоди, що поєднують купівлю (продаж) валюти на умовах спот з одночасним продажем (купівлею) тієї ж валюти на певний період на умовах форвард. Вони, відповідно, називаються операціями своп - депорт (своп - репорт). За такими операціями є можливість економити на маржі різниці між курсами продавця та покупця за готівковою угодою. Розрізняють процентний своп - середньо чи довгострокову угоду між двома банками за якою один - бере на себе зобов'язання сплачувати проценти за кредит за фіксованою ставкою, а інший банк - за плаваючою ставкою; а також валютний своп, за яким сторони узгоджують суму основного боргу в одній валюті та є еквівалент - в іншій валюті, після чого здійснюються взаємні платежі у повних сумах.
- валютний арбітраж - це особливий вид валютних угод, основною метою проведення яких є одержання прибутку шляхом використання сприятливої кон'юнктури валютних ринків, зокрема використання різниці в котируваннях на міжнародних валютних ринках. Основна мета його - купити валюту дешевше, продати дорожче. Основними його різновидами є: вирівнюючий арбітраж, який може бути прямим при використанні курсової різниці між валютами боржника і кредитора, та непрямим, в якому бере участь третя валюта, що купується за низьким курсом і продається замість платежу; процентний арбітраж, який передбачає отримання кредиту на іноземному ринку позичкових капіталів, де ставки нижче з метою розміщення еквіваленту позички на національному ринку капіталу, де процентні ставки вищі (може включати умови страхування курсових змін); валютно - процентний арбітраж, який засновується на використанні банком різниць процентних ставок за угодами, які здійснюються в різні терміни.
14.2. Плани практичних занять
Практичне заняття 4
Питання для обговорення
1. Сутність, функції та учасники міжбанківського валютного ринку.
2. Поняття та види валютної позиції банку.
3. Касові торговельні угоди типу тод, том та спот.
4. Документи, що є підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку.
Практичне заняття 5
Питання для обговорення
1. Строкові торговельні валютні операції:
1.1. Форвардні угоди.
1.2. Валютні ф’ючерси.
1.3. Валютні опціони.
1.4. Валютні угоди „своп”.
1.5. Валютний арбітраж: види і техніка здійснення.
Перелік питань, що вивчаються студентом самостійно
Права та обов’язки суб’єктів валютного міжбанківського ринку України.
Порядок організації торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України.
Порядок купівлі, обміну іноземної валюти за торговельними, неторговельними і пов’язаними з рухом капіталу операціями.
14.3. Зміст індивідуальних завдань
1. Ознайомлення з правилами торгівлі іноземною валютою.
2. Ознайомлення зі змістом положення про оформлення та подання клієнтами платіжних доручень в іноземній валюті, заяв про купівлю або продаж іноземної валюти до уповноважених банків.
3. Ознайомлення з правилами випуску та обігу валютних деривативів в Україні.
4. Ознайомлення з порядком визначення поточних (касових) та строкових (форвардних) валютних курсів.
14.4. Інформаційні джерела
Правила випуску та обігу валютних деривативів: Затв. постановою Правління НБУ від 07.07. 1997 р. № 216.
Інструкція про порядок регулювання діяльності банків України: Затв. постановою Правління НБУ від 28.08. 2001 р. № 368.
Положення про оформлення та подання клієнтами платіжних доручень в іноземній валюті, заяв про купівлю або продаж іноземної валюти до уповноважених банків і інших фінансових установ та порядок їх виконання: Затв. постановою Правління НБУ від 05.03. 2003 р. № 82.
Правила торгівлі іноземною валютою: Затв. постановою Правління НБУ від 10.08. 2005 р. № 281.
Банківські операції: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608с.
Єпіфанов А.О., Маслак Н.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2007. – 523 с.
Міщенко В.І., Слав’янська Н.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 796.
Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посібник. – К.: 2005. – 243с.
Михайлів З.В., Гаталяк З.П., Горбаль Н.І. Міжнародні кредитно-розрахункові відносини та валютні операції: Навч. посібник, - Львів: 2004. - 244с.
Руденко Л.В. Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні операції: Підручник. – К.: ЦУЛ, 2003. – 616 с.
15.1. Методичні поради до вивчення теми
Поточні неторговельні валютні операції – це операції, що не пов’язані з комерційною діяльністю підприємств, організацій, громадян, експортом та імпортом товарів (послуг), а також рухом капіталу.
Ці операції здійснюються уповноваженими банками та уповноваженими фінансово-кредитними установами.
Основним видом неторговельних валютних операцій є готівкові валютно-обмінні операції, до яких відносять:
- купівля у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів готівкової іноземної валюти за готівкові гривні;
- продаж фізичним особам - резидентам готівкової іноземної валюти за готівкові гривні;
- зворотний обмін фізичним особам - нерезидентам невикористаних готівкових гривень на готівкову іноземну валюту;
- купівля-продаж дорожніх чеків за готівкову іноземну валюту, а також купівля-продаж дорожніх чеків за готівкові гривні;
- конвертація (обмін) готівкової іноземної валюти однієї іноземної держави на готівкову іноземну валюту іншої іноземної держави;
- прийняття на інкасо банкнот іноземних держав та іменних чеків.
Конвертація готівкової іноземної валюти різних іноземних держав здійснюється за крос-курсом.
Крос-курс - співвідношення між двома валютами, яке визначено чеpез їх куpс до третьої валюти.
Механізм розрахунку крос-курсу: на певну дату офіційний курс карбованця становить: - український карбованець/долар США - X крб. за долар США; - український карбованець/марка ФРН - Y крб. за марку ФРН; тоді крос-курс долара США до марки ФРН становить Х/Y марки ФРН за долар США.
Якщо клієнт бажає у цей день обміняти N доларів США на марки ФРН, то з урахуванням крос-курсу він має отримати N х (X: Y) марок ФРН.
За цією схемою визначається крос-курс і для інших валют у разі здійснення конверсійних операцій з готівковою іноземною валютою.
Готівкові обмінні операції можуть здійснюватися через:
операційну касу банку або каси його філій чи територіально відокремлених без балансових відділень;
власні пункти обміну іноземної валюти;
обмінні пункти, що діють на підставі агентських угод з юридичними особами-резидентами;
пункти обміну іноземної валюти національного оператора поштового зв’язку.
Операції фізичних осіб з дорожніми чеками, що номіновані в іноземній валюті починаються з операцій з купівлі (сплати) та продажу дорожніх чеків (обміну готівкової іноземної валюти на чеки в іноземній валюті, далі - продаж), які здійснюються банком (установою) за іноземну валюту або за гривні.
Механізм здійснення операцій з дорожними чеками:
1. Уповноважений працівник банку (установи), пункту обміну іноземної валюти банку оформляє повідомлення про продаж дорожніх чеків.
2. Операції з продажу дорожніх чеків за іноземну валюту здійснюються:
касою банку (установи) фізичним особам та представникам юридичної особи з оформленням прибуткових, видаткових валютних ордерів та повідомлення про продаж дорожніх чеків;
пунктом обміну іноземної валюти банку фізичним особам-резидентам з оформленням повідомлення про продаж дорожніх чеків.
3. Здійснені операції відображаються касою банку (установи), пунктом обміну іноземної валюти банку в Реєстрі проданих дорожніх чеків в іноземній валюті.
4. При продажу дорожніх чеків сплачується комісійна винагорода за тарифами, установленими внутрішніми нормативними актами банку (установи).
6. Банки (установи), які продають дорожні чеки, надають довідку на вивезення за межі України іноземної валюти та чеків, що виражені в іноземній валюті.
7. Після продажу дорожніх чеків фізична особа (резидент чи нерезидент) або уповноважений представник юридичної особи-резидента, у присутності працівника банку (установи) ставлять свій підпис на повідомленні про їх продаж і на кожному чеку у визначеному іноземною компанією-емітентом місці.
8. Дорожні чеки сплачуються лише власнику чека, зразок підпису якого є на чеку, після ідентифікації підпису в присутності уповноваженого працівника банку (установи) і тільки в повній сумі, що зазначена в чеку.
9. Операції з купівлі (сплати) дорожніх чеків за іноземну валюту здійснюються:
касою банку (установи) у фізичної особи (резидента або нерезидента) чи уповноваженого представника юридичної особи-резидента чи уповноваженої особи представництва юридичної особи-нерезидента з оформленням прибуткових та видаткових валютних ордерів;
пунктом обміну іноземної валюти банку з оформленням довідок для фізичних осіб-нерезидентів та квитанції для фізичних осіб-резидентів.
Операції з купівлі (сплати) дорожніх чеків відображаються в Реєстрі куплених дорожніх чеків в іноземній валюті.
Окремому розгляду підлягають операції з кредитними картками, операції з приймання на інкасо банкнот іноземних держав та іменних чеків; перекази готівкової та безготівкової іноземної валюти фізичними особами та відправлення переказів в іноземній валюті.
15.2. Плани практичних занять
Практичне заняття 6
Питання для обговорення
1. Загальна характеристика неторговельних операцій комерційних банків.
2. Загальні умови здійснення та класифікація операцій
уповноважених банків з купівлі-продажу готівкової іноземної валюти.
3. Етапи проведення обмінних операцій.
4. Особливості конвертації готівкової іноземної валюти різних іноземних держав. Особливості розрахунків за крос-курсом.
Практичне заняття 7
Питання для обговорення
1. Операції фізичних осіб з дорожніми чеками, що номіновані в іноземній валюті.
2. Операції з кредитними картками.
3. Операції з приймання на інкасо банкнот іноземних держав та іменних чеків.
4. Перекази готівкової та безготівкової іноземної валюти фізичними особами.
Перелік питань, що вивчаються студентом самостійно
Порядок здійснення операцій з купівлі та продажу дорожніх чеків.
Порядок приймання на інкасо банкнот іноземних держав та іменних чеків.
3. Порядок регулювання переказу іноземної валюти за дорученням та на користь фізичних осіб.
15.3 Зміст індивідуальних завдань
1. Ознайомлення зі змістом інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України.
2. Ознайомлення з порядком розрахунків за крос-курсом.
3. Ознайомлення зі змістом положення про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України.
4. Ознайомлення з правилами здійснення переказів іноземної валюти за межі України за дорученням фізичних осі та одержання фізичними особами в Україні переказаної їм із-за кордону іноземної валюти.
15.4. Інформаційні джерела
Положення про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України: Затв. постановою Правління НБУ від 29.12. 2000 р. №520.
Правила здійснення переказів іноземної валюти за межі України за дорученням фізичних осіб та одержання фізичними особами в Україні переказаної їм із-за кордону іноземної валюти: Затв. постановою Правління НБУ від 17.01. 2001 р. № 18.
Інструкція про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України: Затв. постановою Правління НБУ від 12.12. 2002р. № 502.
Банківські операції: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608с.
Єпіфанов А.О., Маслак Н.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2007. – 523 с.
Міщенко В.І., Слав’янська Н.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 796.
Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посібник. – К.: 2005. – 243с.
Михайлів З.В., Гаталяк З.П., Горбаль Н.І. Міжнародні кредитно-розрахункові відносини та валютні операції: Навч. посібник, - Львів: 2004. - 244с.
Руденко Л.В. Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні операції: Підручник. – К.: ЦУЛ, 2003. – 616 с.
16.1. Методичні поради до вивчення теми
Українські комерційні банки здійснюють операції з векселями відповідно до Законів України "Про цінні папери і фондовий ринок", “Про обіг векселів в Україні”, згідно з якими, у загальному значенні, вексель - це цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).
Розглядаючи класифікацію векселів слід поділяти їх за формою та способами використання на прості і переказні.
Простий вексель означає зобов'язання однієї особи виплатити зазначену суму коштів іншій особі за поставлені товари чи надані послуги.
Переказний вексель є наказом позичальнику виплатити певну суму коштів пред'явнику векселя.
Для визнання документа векселем він повинен містити ряд елементів, які називають обов'язковими реквізитами векселя.
Обов'язкові реквізити переказного і простого векселів, згідно з Женевською вексельною конвенцією.
Реквізити переказного векселя |
Реквізити простого векселя |
| 1. Найменування "вексель", яке називають вексельною міткою | 1. Найменування "вексель", яке називають вексельною міткою |
| 2. Простий і нічим не зумовлений наказ сплатити певну суму. | 2. Просте і нічим не обумовлене зобов'язання сплатити певну суму |
| 3. Найменування платника (трасата). | |
| 4. Зазначення строку платежу (на певну дату, через певний термін після дати складення, за поданням, через певний термін після подання векселя) | 3. Зазначення строку платежу (на певну дату, через певний термін після дати складення, за поданням, через певний термін після подання векселя) |
| 5. Зазначення місця платежу. | 4. Зазначення місця платежу. |
| 6. Найменування того, кому або за наказом кого має бути здійснений платіж. | 5. Найменування того, кому або за наказом кого має бути здійснений платіж (кредитор, векселедержатель). |
| 7. Дата і місце складання векселя | 6. Дата і місце складання векселя |
| 8. Назва, підпис і точна адреса векселедавця. | 7. Назва, підпис і точна адреса векселедавця. |
Вексель вексельний текст може містити інші елементи, але їх наявність чи відсутність не позначається на силі векселя.
Розглядаючи класифікацію операцій банку з векселями, слід звернути на балансові (основні) операції з векселями, до яких відносяться кредитні вексельні операції, пов'язані зі наданням або залученням коштів проти векселів чи під їх забезпечення, а також торговельні операції з купівлі або продажу векселів. В загальній структурі ці операції поділяються на активні (врахування векселів, надання кредитів під заставу векселів та придбання векселів) та пасивні (переврахування придбаних векселів, одержання кредитів під заставу векселів та продаж придбаних векселів). Слід звернути увагу на порядок визначення юридичної та економічної надійності векселя.
А саме, за економічним змістом операція з врахування (дисконтування) являє собою трансформацію комерційного кредиту у кредит банківський, адже купівля банком векселя рівнозначна кредитуванню векселедержателя на строк, що залишився до погашення векселя. Цей кредит називається обліковим кредитом.
У разі потреби у ліквідності банк може рефінансуватись в інших комерційних банках, а також у центральному банку у формі переврахування векселів, іншими словами - врахування уже врахованих банком векселів. Використання переврахування в інших окрім забезпечення ліквідності, цілях, однак, менш доцільне, бо в результаті його здійснення знижується дохідність банку від облікової операції.
Методологія здійснення операції переврахування аналогічна врахуванню банками векселів.
Операції з переврахування векселів можуть бети безпосередньо пов’язані з рефінансуванням НБУ банківських установ за допомогою векселів. А саме, установам Національного банку України надано право здійснювати рефінансування комерційних банків у формі переврахування векселів при дотриманні останніми таких умов:
- усі подані векселі за строками оплати не повинні перевищувати 90 днів і бути такими, щоб векселі можна було вчасно одержати у місцях їх платежу;
- подані до переврахування векселі повинні мати не менше двох підписів, не враховуючи підпису комерційного банку, котрий подав ці векселі, крім цього, - акцепту платника;
- місце платежу поданих до переврахування векселів повинно бути у населених пунктах, де є установи комерційних банків, нотаріус або суд.
На практиці, однак, Національний банк України не використовує векселі при рефінансуванні комерційних банків. Операції переврахування не виконуються, а ломбардне кредитування здійснюється виключно за допомогою ОВДП.
Розгляд позабалансових операцій з векселями починають з гарантійних (авалювання векселя та видача гарантії під забезпечення векселя), розрахункових операцій з оформлення заборгованості векселями (акцептування переказних векселів та інші) та з розрахунків з використанням векселів. Особливу увагу слід звернути на розгляд порядку акцептного кредитування та рамбурсування.
В структурі комісійних та довірчих операцій з векселями необхідно розрізняти порядок інкасування та доміцилювання векселів, їх зберігання, а також купівлю, продаж і обмін векселів за дорученням клієнтів. При розгляді вказаних питань студент повинен знати порядок визначення платежів банку за відповідними операціями.
В темі важливо приділити увагу напрямкам розвитку операцій з векселями провідних зарубіжних банків країн з ринковою економікою.
Окремому розгляду підлягає організація роботи з векселями в банку та особливості проведення експертизи векселів.
16.2. Плани практичних занять
Практичне заняття 8
Питання для обговорення
1. Характеристика сутності векселя та організації вексельного обігу в Україні.
2. Класифікація операцій банку у сфері вексельного обігу.
3. Кредитні операції банків з векселями:
- урахування векселів;
- вексельне переврахування та вексельна перезастава;
- кредитування під заставу векселів.
4. Рефінансування НБУ банківських установ за допомогою векселів.
Практичне заняття 9
Питання для обговорення
1. Торговельні та гарантійні операції з векселями.
2. Розрахункові операції банків з векселями.
3. Комісійні та довірчі операції з векселями:
- інкасування векселів;
- оплата векселів, у яких банк виступає особливим платником (доміциліантом);
- зберігання векселів;
- купівля, продаж і обмін векселів за дорученням.
4. Особливості проведення експертизи векселів.
Перелік питань, що вивчаються студентом самостійно
Закономірності та порядок вексельного обігу.
Роль та місце банків у вексельному обігу.
Порядок оцінювання банком надійності векселів при здійсненні кредитних та гарантійних операцій з векселями.
Джерела доходів банку від операцій з векселями.
5. Методика розрахунку сум, які підлягають утриманню на користь банку.
16.3 Зміст індивідуальних завдань
1. Ознайомлення зі змістом Законів України „Про обіг векселів в Україні” та „Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні та прості векселі”.
2. Ознайомлення зі змістом положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України.
16.4. Інформаційні джерела
Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі: Закон України від 06.07. 1999 р. № 826-ХІУ.
Про обіг векселів в Україні: Закон України від 04.05. 2001р. № 2374-Ш.
Про цінні папери і фондовий ринок: Закон України від 23.02. 2006 р. № 3480-ІУ.
Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України: Затв. Постановою Правління НБУ від 16.12. 2002 р. № 508.
Банківські операції: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608с.
Єпіфанов А.О., Маслак Н.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2007. – 523 с.
Міщенко В.І., Слав’янська Н.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 796.
Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посібник. – К.: 2005. – 243с.
Тиркало Р.І. Банківські операції з цінними паперами. – Тернопіль: 2004. – 211с.
17.1. Методичні поради до вивчення теми
Становлення та розвиток банківської системи України сприяє подальшій універсалізації банківської справи, розвитку та розширенню кола операцій та послуг, які може виконувати сучасний комерційний банк. Крім основних, базових для комерційних банків операцій, пов’язаних з формуванням банківських ресурсів, їх розміщенням в активи та здійсненням розрахунків між клієнтами, вони виконують і нові для них операції та послуги.
У цілому, банківські послуги характеризуються такими основними ознаками:
- для надання більшості послуг банкам не потрібні додаткові ресурси;
- доходи від надання послуг банки одержують у вигляді комісії.
Комісійні доходи обчислюються банками пропорційно сумі активу чи зобов’язання незалежно від часу або є завчасно фіксованими.
Класифікація послуг комерційного банку за характером надання:
1) посередницькі послуги, до яких відносяться: посередництво в одержанні клієнтом кредиту, посередницькі послуги банків при емісії, розміщенні і організації повторного обігу цінних паперів клієнтів; посередництво у валютних та інших операціях банку;
2) гарантійні послуги, до яких належать: гарантії повернення кредиту за клієнта; гарантії відшкодування збитків, що можуть статися через невиконання клієнтом контракту; гарантії боргових зобов’язань клієнта (авальні операції).
3) довірчі (трастові) послуги банку, до яких відносяться:
для приватних (фізичних) осіб: розпорядження спадщиною, управління персональними трастами (майном, переданим банку для управління); опікунство із забезпеченням збереження майна (аналогічно управлінню персональними трастами); агентські функції (збереження майна, інвестиційні та комерційні операції за дорученням власника, сплату рахунків, операції з купівлі-продажу, юридичне обслуговування);
для підприємств (юридичних осіб): розпорядження активами (касовими чи потоком готівки); агентські операції (особливо при обміні випущених цінних паперів); ліквідація підприємств;
4) послуги кредитного характеру, до яких відносять: лізинг, факторингові послуги банку, форфейтинг,
5) Інші послуги банку. До них відносять:
фінансовий інжиніринг, консультативні та інформаційні послуги і т.д.
Розглядаючи гарантійні послуги банку, необхідно відрізняти їх від поручительства. В самостійній роботі студенти повинні звернути увагу на банківські гарантії щодо виконання клієнтом своїх зобов’язань за торговельними і фінансовими угодами, які можуть надаватись як у вигляді спеціального документа (гарантійного листа), так і шляхом надпису на векселі (акцепт, аваль). У складі цих послуг також розглядаються зобов’язання банку щодо надання клієнтам позик.
Особливе місце у розгляді посередницьких послуг банку займає посередництво в операціях з цінними паперами при їх розміщенні на первинному ринку (андеррайтинг), а також брокерська діяльність з цінними паперами клієнтів за їх рахунок на підставі договорів доручення чи комісії.
В темі також розглядається посередництво комерційних банків у валютних операціях, а також особливості проведення довірчих (трастових) послуг. Зокрема, розглядаючи класифікацію довірчих послуг, слід звернути увагу на агентські послуги з управління касовими активами підприємств при їх розрахунково-касовому обслуговуванні, послуги депозитарію, управління коштами благодійних фондів тощо.
Але основне місце в темі займають послуги кредитного характеру: лізинг, факторинг та форфейтинг. Розглядаючи вказані послуги, необхідно звернути увагу на законодавчо-нормативну базу, підходи до їх класифікації, порядок організації документообігу при здійсненні лізингових та факторингових операцій, порядок нарахування платежів за різними варіантами здійснення операцій, а також ризики, що їх супроводжують.
В самостійній роботі студентам важливо дослідити напрямки розвитку нових послуг, які надаються банками з урахуванням досвіду країн з розвинутою ринковою економікою. Зокрема, слід звернути увагу на операції, пов’язані з фінансовим інжинірингом, з дорогоцінними металами та інформаційними послугами банку. Особлива увага звертається на загальну характеристику банківських операцій з дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням.
Так, до послуг з банківськими металами, які можуть виконувати банки відносять наступні:
- відкриття клієнтам вкладних (депозитних) та поточних рахунків у банківських металах;
- операції з надання кредитів у банківських металах чи під заставу золотого депозиту;
- операції з монетами з дорогоцінних металів;
- використання банківських металів для укладання форвардних, ф’черсних, опціонних угод, угод типу спот, своп тощо;
- послуги з перевезення та зберігання дорогоцінних металів та каміння.
17.2. Плани практичних занять
Практичне заняття 10
Питання для обговорення
1. Загальна характеристика та види банківських послуг.
2. Сутність та економічне значення лізингу.
3. Класифікація видів лізингу та принципи розвитку лізингового бізнесу.
3. Види лізингових платежів та методика їх розрахунку.
4. Ризики лізингових операцій.
Практичне заняття 11
Питання для обговорення
1. Основні поняття, елементи та класифікаційна характеристика видів та форм факторингу.
2. Механізм здійснення факторингової операції, у т. ч. у зовнішньоекономічній діяльності.
3. Вартість факторингової послуги та. ризики, що виникають при її здійсненні.
4. Механізм здійснення та вартість форфейтингової операції.
Практичне заняття 12
Питання для обговорення
1. Гарантійні, посередницькі, консультаційні та інформаційні послуги банків.
2. Довірчі (трастові) послуги.
3. Організація послуг щодо зберігання цінностей у банку.
4. Операції банку з дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням.
5. Фінансовий інжиніринг.
Перелік питань, що вивчаються студентом самостійно
Сутність послуг, що мають кредитний характер.
Сутність факторингу, його переваги та недоліки для фактора і постачальника.
Зміст і послідовність здійснення форфейтингової операції.
Види довірчих послуг.
17.3 Зміст індивідуальних завдань
1. Ознайомлення зі змістом Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”.
2. Ознайомлення зі структурою платежів за лізинговими та факторинговими угодами.
3. Ознайомлення зі змістом Закону України „Про фінансовий лізинг”.
4. Ознайомлення зі змістом публікацій про перспективи розвитку трастових послуг в Україні.
17.4. Інформаційні джерела
Про лізинг // Закони України т.13. – С.356-363.
Про фінансовий лізинг: Закон України від 16.12. 1997р. № 723/97-ВР.
Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12.07. 2001р. № 2664-Ш.
Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків: Затв. постановою Правління НБУ від 06.07. 2000 р. № 279.
Банківські операції: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608с.
Єпіфанов А.О., Маслак Н.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2007. – 523 с.
Міщенко В.І., Слав’янська Н.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 796.
Аналіз банківської діяльності / За ред.А.М. Герасимовича. - К.: КНЕУ, 2003. - 599 с.
Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посібник. – К.: 2005. – 243с.
18.1. Методичні поради до вивчення теми
Вирішення основного завдання управління комерційним банком полягає не тільки у визначенні поточного фінансового стану банку, а й у визначенні оптимальніх управлінських заходів, які дозволять перевести поточний стан банку в бажаний (фінансово стійкий).
Розглядаючи основи забезпечення фінансової стійкості банку, слід враховувати, що відповідно до Конституції України основною функцією НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Виконуючи цю основну функцію НБУ сприяє дотриманню стійкості банківської системи на основі виконання таких функцій:
грошово-кредитне регулювання, яке впливає на обсяг і структуру грошової маси в обігу і, тим самим, визначає обсяг ресурсів комерційних банків, які можуть бути використані для кредитних вкладень в економіку. Таке регулювання здійснюється шляхом проведення процентної політики, визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків, а також проведення операцій на відкритому ринку з цінними паперами та валютних інтервенцій на валютному ринку;
встановлення обов'язкових економічних нормативів та нагляд за їх дотриманням з метою регулювання банківської діяльності та забезпечення ліквідності банківських балансів;
утворення законодавчих та інших умов, які дозволяють комерційним банкам підтримувати їх фінансову стійкість. До них відносяться такі методи як ліцензування банківської діяльності, ведення державного реєстру банків, встановлення правил ведення банківських операцій та їх бухгалтерського обліку тощо.
Забезпечення фінансової стійкості банку ґрунтується також на досягненні оптимізації структури активних і пасивних операцій з метою одержання максимального прибутку. Тому завданнями управління діяльністю комерційного банку є визначення джерел, якості і стійкості банківських доходів, дотримання всіх вимог щодо ліквідності та платоспроможності, підтримання стану адекватності і достатності капіталу.
Аналіз прибутковості, ліквідності і достатності капіталу банку є основою забезпечення фінансової стійкості банку та дає змогу оцінити ефективність управління і таким чином визначити здатність банку конкурувати на ринку банківських послуг, а також оцінити вплив макрофінансової політики на діяльність банківської системи.
Фінансова стійкість банку також значною мірою залежить від обраної стратегії управління ризиками. Мета процесу управління банківськими ризиками полягає в їх обмеженні або мінімізації, оскільки повністю уникнути ризиків неможливо.
Національний банк визначив систему для оцінки кожної категорії ризику. Система оцінки ризиків надає можливість в послідовний спосіб вимірювати ризики і визначати, яких наглядових процедур необхідно вжити.
Для шести категорій ризику - кредитного ризику, ризику ліквідності, ризику зміни процентної ставки, ринкового ризику, валютного ризику та операційно-технологічного ризику - і оцінюють кількість ризику, якість управління ризиком, сукупний ризик і напрям ризику. Для ефективного використання системи оцінки ризиків наглядовці мають враховувати як поточний стан банку, так і фактори, які можуть вказувати на зростання ризиків.
Незалежно від своєї структури, кожна система управління ризиками має включати такі етапи:
Ідентифікація - усвідомлення ризику, визначення причин його виникнення та ризикових сфер;
Квантифікація - вимірювання, аналіз та оцінювання величини ризику;
Мінімізація - зниження чи обмеження ризиків за допомогою відповідних методів управління;
Моніторинг - здійснення постійного контролю за рівнем ризиків з механізмом зворотного зв'язку.
Кожний комерційний банк має свої переваги і на основі цього виявляє ступінь ризику, на який може наражатися. Тобто вирішує, який рівень ризику для нього прийнятний, і шукає способи, як уникнути небажаних ризиків. Подібні дії в економічній науці називаються системою керування ризиками або ризик-менеджментом. Процес ризик-менеджменту в банку повинен охоплювати всі його структурні рівні – відж управлінського (спостережної ради та правління) до рівня на якому безпосередньо приймаються або генеруються ризики (бек-офіси, фронт-офіси) тощо.
Враховуючи ризикованість банківської діяльності, а також з метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників банків, останні формують резерви для покриття можливих втрат від проведення активних операцій.
Одним з таких резервів комерційного банку є резервний фонд комерційного банку. Порядок відрахувань у цей фонд та його використання встановлюється загальними зборами акціонерів банку.
Резерви для покриття можливих фінансових ризиків, а також фонду гарантування вкладів громадян створюються за рахунок доходу до оподаткування.
Банки формують резерви за такими активними операціями: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад 31 день та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах.
Фінансовий стан та результати діяльності банку за звітний період відображає фінансова звітність, яка регулюється міжнародними стандартами та чинним законодавством України. Вона ґрунтується на даних аналітичного обліку.
До складу фінансової звітності включають бухгалтерський баланс, звіт про прибутки і збитки.
До статистичної звітності належить звітність про кредитні та депозитні операції в національній та іноземній валюті, процентні ставки, операції з цінними паперами та інші банківські операції.
18.2. Плани практичних занять
Практичне заняття 13
Питання для обговорення
1. Сутність фінансової стійкості комерційного банку та способи її забезпечення
2. Економічні нормативи регулювання діяльності банків:
- нормативи капіталу;
- нормативи ліквідності;
- нормативи кредитного ризику;
- нормативи інвестування;
- нормативи ризику загальної відкритої валютної позиції банку.
Практичне заняття 14
Питання для обговорення
1. Ліквідність та платоспроможність банку.
2. Оцінка ресурсної бази банку з позицій ліквідності та забезпеченості потреб банку в ліквідних засобах.
3. Поняття, мета та етапи процесу управління банківськими ризиками.
4. Організаційна структура ризик-менеджменту банку.
5. Порядок формування і використання резервів для покриття можливих втрат банку
Практичне заняття 15
Питання для обговорення
1. Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банку.
2. Порядок формування і використання резервів для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості та від операцій з цінними паперами.
3. Фінансові звіти банку та оцінка його діяльності.
4. Прибутковість банку: поняття та оцінка.
Перелік питань, що вивчаються студентом самостійно
Способи забезпечення фінансової стійкості банку.
Порядок визначення та управління ліквідністю й платоспроможністю банку.
Порядок формування та використання резервів для покриття втрат від активних операцій банку.
4. Методика оцінювання прибутковості банку.
18.3 Зміст індивідуальних завдань
1. Ознайомлення зі змістом Закону України „Про Національний банк України” та положення про порядок формування обов’язкових резервів.
2. Ознайомлення зі змістом інструкції про порядок регулювання діяльності банків України.
3. Ознайомлення зі змістом інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України та правилами організації статистичної звітності, що подається до НБУ.
4. Ознайомлення зі змістом методичних вказівок з інспектування банків „Система оцінки ризиків” та методичних рекомендацій щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України.
18.4. Інформаційні джерела
Про податок на додану вартість: Закон України від 03.04. 1997 р. № 168/97-ВР.
Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 22.05. 1997 р. № 283/97-ВР.
Про Національний банк України: Закон України від 20.05. 1999р. № 679-ХІУ.
Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 12. 2000р. №2121-111.
Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків: Затв. постановою Правління НБУ від 06.07. 2000 р. № 279.
Інструкція про порядок регулювання діяльності банків України: Затв. постановою Правління НБУ від 28.08. 2001 р. № 368.
Правила організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України: Затв. постановою Правління НБУ від 19.03. 2003р. № 124.
Методичні вказівки з інспектування банків «Система оцінки ризиків»: Затв. постановою. Правління НБУ від 15.03. 2004 р. № 104.
Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України: Затв. постановою Правління НБУ від 02.08. 2004 р. № 361.
Інструкція про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України: Затв. постановою Правління НБУ від 07.12. 2004р. № 598.
Положення про порядок формування обов'язкових резервів: Затв. постановою Правління НБУ від 16.03. 2006 р. № 91.
Банківські операції: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608с.
Єпіфанов А.О., Маслак Н.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2007. – 523 с.
Міщенко В.І., Слав’янська Н.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 796.
Аналіз банківської діяльності / За ред.А.М. Герасимовича. - К.: КНЕУ, 2003. - 599 с.
Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посібник. – К.: 2005. – 243с.
Гроші та кредит: Підручник / За заг. ред. М.1. Савлука. - К.: КНЕУ, 2006. - 744 с.
Ступаков В.С., Токаренко Г.С. Риск-менеджмент. –М.: Финансы и статистика, 2005. – 288 с.
Практичні заняття-тренінги студентів ПУСКУ з банківських операцій є складовою частиною навчального процесу. Вона сприяє формуванню умінь та практичних навичок роботи за спеціальністю.
Основна мета проведення практичних занять-тренінгів для студентів, що навчаються за програмою професійної підготовки „Банківська справа” - закріпити та поглибити теоретичні знання студентів, виробити первинні навички роботи з документами, сформувати професійні вміння для прийняття самостійних рішень, виховати потреби системного поновлення своїх знань для їх практичного застосування, підготувати студентів для самостійної роботи з обслуговування клієнтів комерційних банків.
Основне завдання проведення практичних занять-тренінгів з банківських операцій – навчити студентів сучасним методам і формам організації обслуговування клієнтів банку на основі теоретичних знань, одержаних з вивчення тем даного курсу, сприяти оволодінню навичками оформлення та перевірки банківських і клієнтських документів і роботи з реальними банківськими програмними продуктами (зокрема, „Скарб-6”), ознайомленню з новими технологіями у банківській справі.
Практичні заняття-тренінги з банківських операцій проводяться в університеті в навчально-тренувальному банку (спеціально обладнана комп’ютерна аудиторія - 130) протягом УІІ (у складі дисципліни „Банківські операції”) та УІІІ (у складі дисципліни „Інвестиційне кредитування”) семестрів.
Створення та організація діяльності комерційного банку.
1.1. Питання для опрацювання
1. Розгляд процедури створення та реєстрації банківських установ.
2. Визначення стратегії діяльності банку.
3. Розгляд організаційної структури банку та видів операцій, які ним виконуються.
4. Розгляд побудови керівних органів банку та функцій його структурних підрозділів.
5. Організація робочого дня комерційного банку.
За результатами роботи скласти концепцію діяльності банку та його організаційну структуру.
1.2. Самостійно повторити матеріал та розглянути інформаційні джерела, рекомендовані до тем 1-2 початкового, 1 модулю дисципліни.
Відкриття рахунків суб’єктам господарської діяльності.
Питання для опрацювання
1. Правила проведення консультацій для клієнтів-суб’єктів господарювання з питань відкриття рахунків у національній валюті.
2. Порядок відкриття рахунків „кошти на вимогу” і депозитних рахунків клієнтам та правила перевірки документів на відкриття таких рахунків. .
3. Порядок оформлення договору на розрахунково-касове обслуговування та депозитних договорів.
4. Параметри аналітичного обліку і формування бази даних за клієнтами.
За результатами роботи визначити дані для формування параметрів аналітичного обліку клієнтів та написати звіт за результатами гри.
2.2. Самостійно повторити матеріал та розглянути інформаційні джерела, рекомендовані до тем 4, 6 з 1-го та 2-го модулів дисципліни „Банківські операції”.
Грошово-розрахункові відносини банків зі суб’єктами господарської діяльності
Питання для опрацювання
1. Правила надання консультацій клієнтам з питань виконання операцій за їх рахунками і „коштами на вимогу”.
2. Особливості різних форм безготівкових розрахунків.
3. Правила оформлення касових і розрахункових документів та їх перевірка.
4. Правила обліку операцій за рахунками суб’єктів господарювання.
За результатами роботи оформити розрахунково-касові документи та провести аналіз вихідних документів, особових рахунків, балансу, оборотно-сальдової відомості. Написати звіт.
3.2. Самостійно повторити матеріал та розглянути інформаційні джерела, рекомендовані до теми 6 з 2-го модулю дисципліни „Банківські операції”.
Робота в системі „Клієнт-банк”
Питання для опрацювання
1. Види послуг системи „Клієнт-банк”.
2. Програмне забезпечення системи „Клієнт-банк”.
3. Зміст електронних документів і порядок здійснення операцій.
За результатами роботи описати переваги і недоліки використання системи „Клієнт-банк”.
4.2. Самостійно повторити матеріал та розглянути інформаційні джерела, рекомендовані до теми 6 з 2-го модулю дисципліни „Банківські операції”.
Особливості організації грошово-розрахункових відносин банків з фізичними особами та відкриття рахунків фізичним особам.
Питання для опрацювання
1. Правила проведення консультацій для клієнтів-фізичних осіб щодо порядку відкриття рахунків у національній валюті.
2. Порядок заповнення та перевірки документів на відкриття різних видів рахунків.
3. Правила укладення депозитної угоди.
4. Параметри аналітичного обліку і формування бази даних клієнтів та їх рахунків.
За результатами роботи оформити депозитну угоду і документи з відкриття депозитного рахунку.
5.2. Самостійно повторити матеріал та розглянути інформаційні джерела, рекомендовані до тем 4, 6 з 1-го та 2-го модулів дисципліни „Банківські операції”.
Розрахунково-касове обслуговування фізичних осіб
Питання для опрацювання
1. Правила надання консультацій клієнтам з питань оформлення розрахунково-касових документів і виконання операцій.
2. Правила перевірки касових і розрахункових документів фізичних осіб.
3. Порядок здійснення та обліку операцій за рахунками фізичних осіб.
За результатами роботи оформити документи з готівкових і безготівкових операцій за рахунками фізичних осіб, провести аналіз вихідних документів синтетичного та аналітичного обліку та написати звіт.
6.2. Самостійно повторити матеріал та розглянути інформаційні джерела, рекомендовані до тем 6, 7 з 2-го модулю дисципліни „Банківські операції”.
Організація касової роботи в банках
Питання для опрацювання
1. Правила роботи прихідних, видаткових та вечірніх кас.
2. Обслуговування клієнтів щодо приймання і видачі готівки з каси банку.
3. Оформлення та перевірка правильності касових документів.
4. Порядок закриття операційної каси в кінці дня.
За результатами роботи оформити документи за касовими операціями та написати звіт.
7.2. Самостійно повторити матеріал та розглянути інформаційні джерела, рекомендовані до тем 7, 8 з 2-го модулю дисципліни „Банківські операції”.
Складання касової звітності у банках
Питання для опрацювання
1. Форми звітності за касовими операціями банку.
2. Порядок видачі авансу під звіт касирам.
3. Оформлення касової звітності.
За результатами роботи оформити документи з касової звітності банку, скласти звітну довідку касира та написати звіт.
8.2. Самостійно повторити матеріал та розглянути інформаційні джерела, рекомендовані до тем 7, 8 з 2-го модулю дисципліни „Банківські операції”.
Банківська система України - складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону.
Банк - юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.
Банк з іноземним капіталом - банк, у якому частка капіталу, що належить хоча б одному нерезиденту, перевищує 10 відсотків.
Банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.
Державний реєстр банків - реєстр, що ведеться Національним банком України і містить відомості про державну реєстрацію усіх банків.
Спеціалізований банк - це банк, у якого більше 50 відсотків його активів є активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо більше 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.
Філія банку - відокремлений структурний підрозділ банку, що не має статусу юридичної особи і здійснює банківську діяльність від імені банку, має свій субкореспондентський рахунок і МФО (за самостійної участі банківської установи в системі міжбанківських електронних розрахунків) або працює на єдиному кореспондентському рахунку з головним банком та здійснює банківські операції, передбачені положенням про філію, при наявності і в межах дозволу головного банку і дозволу на здійснення операцій, виданого регіональним управлінням НБУ за місцем знаходження банку. Керівник філії банку діє на підставі довіреності, виданої головним банком – юридичною особою.
Представництво банку - територіально відокремлений структурний підрозділ банку, що не здійснює банківську діяльність, не є юридичною особою, діє на підставі окремого положення, виступає від імені головного банку і ним фінансується. Представництво не має права здійснювати банківські операції.
Територіальне відокремлене відділення банку - підрозділ, який здійснює лише розрахунково-касове обслуговування клієнтів та вкладні операції.
Економічні нормативи - показники, що встановлюються Національним банком України і дотримання яких є обов'язковим для банків.
Істотна участь у банку - пряме або опосередковане, самостійно або спільно з іншими особами володіння 10 і більше відсотками статутного капіталу або права голосу придбаних акцій (паїв) юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість вирішального впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи.
Клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.
Підрозділ банку - структурна одиниця банку, що не має статусу юридичної особи і виконує функції, визначені банком.
Реорганізація банку - злиття, приєднання, виділення, поділ банку, перетворення його організаційно-правової форми, наслідком яких є передача, прийняття його майна, коштів, прав та обов'язків правонаступникам.
Учасники банку - засновники банку, акціонери банку, який є акціонерним товариством, учасники банку, який є товариством з обмеженою відповідальністю, і пайовики кооперативного банку.
Банківська корпорація - це юридична особа (банк), засновниками та акціонерами якої можуть бути виключно банки. Банківська корпорація створюється з метою концентрації капіталів банків - учасників корпорації, підвищення їх загальної ліквідності та платоспроможності, а також забезпечення координації та нагляду за їх діяльністю. Підлягає реєстрації у НБУ. Виконує функції розрахункового центру для банків - членів корпорації і не веде безпосереднього обслуговування клієнтів (фізичних та юридичних осіб, крім банків та інших фінансових установ).
Банківська холдингова група - це банківське об'єднання, до складу якого входять виключно банки. Материнському банку банківської холдингової групи має належати не менше 50 відсотків акціонерного (пайового) капіталу або голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками. Банківські холдингові групи дозволяється створювати лише за умови, що угода про їх створення передбачає покладання на головний банк групи додаткових організаційних функцій стосовно банків - членів групи, а також створення системи управління спільною діяльністю. Материнський банк банківської холдингової групи відповідає за зобов'язаннями своїх членів у межах свого внеску в капіталі кожного з них, якщо інше не передбачено законом або угодою між ними.
Фінансова холдингова група має складатися переважно або виключно з установ, що надають фінансові послуги, причому серед них має бути щонайменше один банк, і материнська компанія має бути фінансовою установою. Материнській компанії має належати більше 50 відсотків акціонерного (пайового) капіталу кожного з учасників фінансової холдингової групи.
Функціональна структура банку – це така структура, за якої підрозділи формуються у відповідності до своїх функціональних призначень і видів вирішуваних завдань. У межах такої структури кожний з напрямів роботи банку представлений окремим підрозділом, величина якого відповідає величині банку і обсягу послу, що ним надаються.
Дивізіональна структура банку – це споживча структура, сутність якої у групуванні підрозділів відповідно до класів обслуговуваних споживачів. За такі класи, як правило, приймають юридичних осіб, фізичних осіб.
Матрична структура банку – це така структура банку, яка поєднує проектну та функціональні структури, а кожен виконавець має подвійне підпорядкування – з одного боку функціональному підрозділу, а з іншого – він є учасником реалізації певного проекту. Така структурна схема змінюється відповідно до конкретних завдань у окремі проміжки часу.
Письмовий дозвіл Національного банку - документ, який видає Національний банк у порядку і на умовах, визначених Законом України "Про банки і банківську діяльність" на підставі якого банки мають право здійснювати окремі операції, передбачені статтею 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Ліцензування - це порядок надання дозволу на здійснення окремих чи всіх банківських операцій комерційному банку, який з моменту реєстрації НБУ набув статусу юридичної особи.
Банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки мають право здійснювати банківську діяльність.
Операції банку - дії банківської установи, спрямовані на забезпечення її функціонування, з одного боку, як суб'єкта підприємницької діяльності, з іншого - як фінансового посередника, який здійснює притаманні йому функції.
Пасивні операції банку - операції, за допомогою яких банк формує свої ресурси для здійснення активних операцій.
Активні банківські операції - це операції, за допомогою яких банки розміщують ресурси, що є у їх розпорядженні, з метою одержання необхідного доходу і забезпечення своєї ліквідності. Активні банківські операції різноманітні за формою і призначенням, їх структура відображає спеціалізацію діяльності банку.
Прибуток банку - це економічна категорія, яка відображає кінцевий результат економічних відносин, що складаються між банками і суб'єктами господарювання та фізичними особами з приводу надання їм тимчасово вільних коштів на. умовах повернення і оплати за користування ними та інших послуг.
Метод загального фонду коштів: всі ресурси об'єднуються в загальний фонд коштів і потім розподіляються між тими видами активів, які відповідають стратегічній політиці банку. Характеризується наступною схемою:
Джерела коштів: Розміщення коштів:
Вклади до запитання Первинні резерви
Ощадні вклади Вторинні резерви
Строкові вклади Кредити (в т. ч. кредити
Кредити отримані від банкам)
інших банків Цінні папери та інвестиції
Власний капітал Інші напрямки вкладень
Кредитний потенціал комерційного банку визначається величиною залучених коштів за мінусом резерву ліквідності, обсяг якого залежить від нормативу обов'язкового резерву, що встановлюється Центральним банком та рівня резерву ліквідності,що визначається банком індивідуально для себе.
Метод розподілу активів чи конверсії коштів встановлює, що розмір необхідних банку ліквідних коштів залежить від джерел залучення. Тим самим джерела коштів розмежовуються відповідно до норм обов'язкових резервів та швидкості їх обігу, що відображає схема.
Джерела коштів: Розміщення коштів:
Вклади до запитання Первинні (обов'язкові) резерви
Ощадні вклади Вторинні (додаткові) резерви
Строкові вклади Кредити (в т. ч. кредити банкам)
Кредити, отримані Цінні папери
від інших банків
Акціонерний капітал Інші напрямки вкладень
Капітал банку - залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов'язань.
Капітал статутний - сплачений та зареєстрований підписний капітал.
Інсайдер - особа (юридична або фізична), яка має доступ до конфіденційної інформації про справи банку завдяки своєму службовому становищу, участі у капіталі банку, родинним зв'язкам і має можливість використовувати своє становище у власних інтересах.
Норматив адекватності основного капіталу встановлюється з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і вкладників від непередбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру різноманітних ризиків.
Показник адекватності основного капіталу банку розраховується як співвідношення основного капіталу до загальних активів банку.
Неплатоспроможність банку - неспроможність банку своєчасно та в повному обсязі виконати законні вимоги кредиторів через відсутність коштів або зменшення розміру капіталу банку до суми, що становить менше однієї третини мінімального розміру регулятивного капіталу банку.
Регулятивний капітал (власні кошти) - складається з основного та додаткового капіталу, зваженого на ризики, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України. Це один з показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків.
Платоспроможність банку - це здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов'язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру.
Банківські ресурси - це сукупність грошових коштів, які знаходяться у розпорядженні комерційних банків і використовуються ними для здійснення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій.
Власний капітал комерційного банку розуміють грошові кошти, внесені акціонерами або засновниками банку до статутного фонду (капіталу) (величину капіталу, на яку отримано письмові зобов'язання акціонерів (пайовиків) банку на внесення коштів за підпискою на акції (паї) називають підписним капіталом), а також кошти, утворені в процесі подальшої діяльності банку. Тобто, це залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов'язань.
Методика коригування статутного капіталу на індекс девальвації чи ревальвації гривні за підсумками року на основі фінансової звітності визначається окремою постановою Правління Національного банку.
Субординований капітал включає кошти, що залучені від юридичних осіб - резидентів і нерезидентів, як у національній, так і в іноземній валюті на умовах субординованого боргу.
Субординований борг - це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти (складові елементи капіталу - облігації, векселі імітовані банком), які відповідно до угоди не можуть бути взяті з банку раніше п'яти років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. При цьому сума таких коштів, уключених до капіталу, не може перевищувати 50 відсотків розміру основного капіталу з щорічним зменшенням на 20 відсотків від його первинної вартості протягом п'яти останніх років дії угоди.
Емісійні різниці (емісійний дохід) - сума перевищення доходів, отриманих підприємством від первинної емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав).
Статутний капітал - сплачений та зареєстрований підписний капітал, який посідає центральне місце у складі власних банківських ресурсів. Він формується під час створення нового банку за рахунок акціонерного або приватного капіталу.
Резервний фонд - це грошові ресурси, що резервуються банком для забезпечення непередбачений витрат, покриття збитків від банківської діяльності, а також виплати дивідендів по привілейованих акціях при недостатності отриманого банком прибутку. Утворюється резервний фонд за рахунок щорічних відрахувань від прибутку, зафіксованих в статуті банку. Розмір резервного фонду та щорічних внесків до нього встановлюється зборами акціонерів (учасників) і фіксується в установчих документах. Резервний фонд не може бути меншим 25% статутного капіталу, а розмір відрахувань – меншим 5% чистого прибутку. Стабільні банки створюють резервні фонди як правило на рівні 50% від розміру статутного капіталу.
Інший капітал - є елементом додаткового капіталу банків, що складається зі страхових резервів, передусім щодо страхування банківських ризиків (валютного, інвестиційного). Призначенням цих резервів є зниження негативних наслідків у зв’язку з виникненням збитків від операцій з валютою та цінними паперами, що знаходяться у розпорядженні банку В Україні ці резерви створюються з прибутку, що залишається у банку після сплати податків.
Прибуток поточного року - це різниця між доходами та витратами банку на звітну дату (доходи і витрати банку відображаються в балансі наростаючим підсумком із початку року, а в останній робочий день року, за бухгалтерською термінологією, "згортаються"), що враховується як елемент власного капіталу комерційного банку до останнього робочого дня року, є ресурсом внутрішнього походження.
Прибуток минулих років - це підтверджений прибуток, що залишається в розпорядженні банку після сплати податків та всіх відрахувань, зокрема дивідендів. Відповідно, якщо банківська установа працює ефективно, обсяг прибутку минулих років має постійно зростати.
Звичайний акціонерний капітал - це капітал, вартість якого визначається за номінальною ціною звичайних акцій, випущених банком, за якими він сплачує нефіксовані дивіденди, тобто їх розмір залежить від рішення ради директорів банку щодо виплати дивідендів.
Привілейований акціонерний капітал - це капітал, вартість якого визначається за номінальною ціною акцій, за якими банк сплачує фіксовані дивіденди.
Емісійні або курсові різниці - це різниця між фактичною ринковою ціною купівлі акцій та номінальною їх вартістю.
Нерозподілений прибуток - це чистий прибуток, що залишений банком для інвестиційних цілей після сплати дивідендів.
Резерви - це кошти, залишені на непередбачені витрати. Вони використовуються для виплати дивідендів, які ще не оголошені; кошти для майбутнього вилучення з обороту акцій або для погашення зобов’язань.
Цінні папери, які погашаються за рахунок продажу акцій - це боргові зобов’язання банку, погашення яких можливе лише шляхом продажу акцій.
Спеціальні фонди - це загальна назва фондів економічного стимулювання та інших фондів, які призначені для виробничого й соціального розвитку банку.
Клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.
Кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Залучені ресурси - це тимчасово вільні кошти вкладників, мобілізовані банком на певних умовах і на певний термін чи до запитання. Залежно від категорії вкладника це можуть бути кошти:
• юридичних осіб;
• фізичних осіб;
• банків і фінансово-кредитних установ;
Депозитні операції – це пасивні операції з передачі до банківської установи їх власником для зберігання на визначених за домовленістю між банком і вкладником умовах, грошових коштів у безготівковій та готівковій формах в національній або іноземній валютах. Вкладником може бути юридична чи фізична особа, а також третя особа, яка відкриває депозитний рахунок за дорученням.
Депозитна операція - це операція із залучення грошових коштів юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки.
Депозити на строк оформляються спеціальним договором вкладу між банком і клієнтом, в якому передбачаються всі аспекти взаємовідносин сторін, їх права і обов’язки, ступінь відповідальності за додержання умов договору, порядок вирішення спірних питань.
Кошти на поточних (розрахункових) рахунках підприємств і організацій різних форм власності - це депозити до запитання призначені для поточних розрахунків. Відкриття таких депозитних рахунків відбувається за ініціативою клієнтів в зв’язку з потребою здійснювати розрахунки, платежі, цільове використання власних фінансових ресурсів, отримувати в своє розпорядження грошові кошти при касовому обслуговуванні банком. Для покриття операційних витрат, пов’язаних з веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Гроші вносяться на такі рахунки або знімаються з них як частинами, так і повністю, без обмежень. Недолік депозитів до запитання для клієнтів-власників рахунків полягає у відсутності процентних доходів по рахунку або занадто низькому їх рівні. Для банку недоліком депозитів до запитання виступає саме потенційна можливість вилучення власником грошей з рахунку.
Поточний рахунок з овердрафтом – це активно-пасивний рахунок з можливістю виникнення дебетового сальдо. На цьому рахунку на основі угоди між клієнтом і банком допускається в певному розмірі перевищення суми списання з рахунку над величиною залишку коштів, що означає отримання кредиту. Для цього рахунку більш характерним є пасивний (кредитовий) залишок.
Кошти на кореспондентських рахунках комерційних банків - це рахунки, які відкриваються в НБУ або банках-кореспондентах для здійснення розрахунків і платежів у односторонньому порядку або взаємних розрахунків між банками, в тому числі за дорученням їх клієнтів. Кореспондентські рахунки, відкриті банком в інших банках-кореспондентах називаються ностро-рахунками, а кореспондентські рахунки, відкриті іншими банками-кореспондентами в даному банку, називаються лоро-рахунками.
Вкладні рахунки населення до запитання банк відкриває фізичним особам з метою збереження й нагромадження їх коштів. Тому за таким рахунком допускаються додаткові внески протягом терміну зберігання.
Кошти на вкладний рахунок фізичної особи можна:
• вносити готівкою;
• перераховувати з власного вкладного рахунку в іншому банку;
• перераховувати з поточного рахунку.
При цьому вкладникові можуть видавати вкладний документ (ощадну книжку, сертифікат).
Ощадні вклади населення призначені для нагромадження або зберігання грошових заощаджень. Вони займають проміжне положення між строковими депозитами і депозитами до запитання. Відмінністю ощадних вкладів від строкових є те, що вони не мають фіксованого терміну зберігання, невеликі за мінімальним розміром, не потребують попереднього обов’язкового повідомлення про вилучення коштів власником рахунку, за винятком зняття. значних сум вкладу. Ощадні вклади, як і строкові, призначені не для розрахунків, а для заощадження і накопичення коштів населення.
Депозитні та ощадні сертифікати - це цінні папери, що письмово підтверджують внесення на банківській рахунок грошових коштів і надають право вкладникам на одержання після закінчення встановленого строку внесеної суми та нарахованих процентів. Депозитні сертифікати надаються юридичним особам, а ощадні - фізичним. Вони можуть бути іменними (які не підлягають продажу) і на пред’явника, які можуть вільно продаватись на вторинному фондовому ринку; строковими і до запитання, можуть існувати у паперовій і безпаперовій формах, у національній та іноземній валютах.
Капіталізація відсотків - процес нарощування депозиту за рахунок відсотків за депозитом. Подальше нарахування здійснюється на суму депозиту з урахуванням відсотків.
Страхування (гарантування) вкладів - комплекс заходів держави та центрального банку, спрямований на підтримку стійкості банківської системи. Усередині самої банківської системи склалися певні форми солідарності банків, для яких стійкість всієї системи є важливою умовою їх нормальної діяльності. Тому в деяких випадках банки самі організують страхування.
Позичені ресурси - це грошові кошти кредиторів та інвесторів, мобілізовані банками на певних умовах на міжбанківському та фондовому ринках. Тобто, це кошти, які банк отримує у вигляді позики від інших банківських установ, в тому числі НБУ, а також шляхом продажу власних боргових зобов’язань на грошовому ринку. Недепозитні джерела банківських ресурсів відрізняються від депозитних певними рисами:
по-перше, вони мають неперсональний характер, тобто не асоціюються з конкретним клієнтом банку, а залучаються на ринку на конкурентній основі;
по-друге, ініціатива залучення цих коштів належить самому банку.
Кількісний тендер - тендер, на якому Національний банк наперед установлює ціну (процентну ставку), за якою банки можуть одержати кредити рефінансування. Сума коштів, що пропонується для рефінансування, може оголошуватися або не оголошуватися.
Кредитор останньої інстанції - це, як правило, Національний банк України, до якого може звернутися банк або інша кредитна установа для отримання рефінансування у разі вичерпання інших можливостей рефінансування. Національний банк України має право, але не зобов'язаний, надавати кредити для рефінансування банку, якщо це не тягне за собою ризиків для банківської системи;
Облікова ставка Національного банку України - виражена у відсотках плата, що береться Національним банком України за рефінансування комерційних банків шляхом купівлі векселів до настання строку платежу по них і утримується з номінальної суми векселя. Облікова ставка є найнижчою серед ставок рефінансування і є орієнтиром ціни на гроші.
Кредитний аукціон НБУ(тендер) - це закритий аукціон з реалізації централізованих ресурсів НБУ, терміни проведення якого визначаються НБУ, а місцем їх здійснення є територіальні управління НБУ. Обов’язковою умовою допуску банку до аукціону є наявність кореспондентського рахунку банку у відповідному підрозділі НБУ, відсутність на ньому дебетового сальдо, своєчасність подання комерційним банком звітності, відсутність простроченої заборгованості за раніше отриманими кредитами НБУ. Кожний банк, який бере участь у кредитному аукціоні, може одержати не більше 50% ресурсів, запропонованих на продаж, при цьому заборгованість комерційного банку по кредитах НБУ не повинна перевищувати п’ятикратного розміру власного капіталу банку.
Ломбардне кредитування - це кредит, в якому облігації внутрішньої державної позики виступають як застава, тобто кредит надається НБУ комерційним банкам під забезпечення цінних паперів, які входять до ломбардного списку центрального банку (в Україні до нього включаються ОВДП). Ломбардні кредити надаються на строк, що не перевищує 30 днів, на підставі укладеної кредитної угоди. Заборгованість комерційного банку за такими кредитами не повинна перевищувати 75% вартості цінних паперів, які перебувають у забезпеченні. Цінні папери перераховуються на депо-рахунок у НБУ, де вони блокуються до погашення кредиту. При зменшенні вартості цінних паперів НБУ вимагає додаткового забезпечення (додаткових ОВДП). Ломбардна ставка НБУ звичайно вища за облікову.
Операції РЕПО - це фінансова операція, що ґрунтується на угоді між НБУ та комерційним банком про продаж - купівлю державних цінних паперів на певний термін із зобов'язанням зворотної купівлі - продажу їх у визначений термін або на вимогу однієї із сторін за обумовленою ціною. Така операція складається з двох частин:
перша частина (стандартне або пряме РЕПО) - здійснюється на підставі генеральної угоди щодо купівлі НБУ у комерційних банків державних цінних паперів з умовою зворотного викупу у визначений термін. При цьому НБУ випускає в обіг додатковий обсяг грошової маси, підтримує ліквідність банківської системи;
друга частина (зворотне РЕПО) - здійснюється на підставі генеральної угоди щодо продажу НБУ комерційним банкам державних цінних паперів за умовою їх викупу. При цьому НБУ вилучає з обігу надлишкову грошову масу.
Доход по операції РЕПО формується як різниця між цінами.
Ставки рефінансування Національного банку України - виражена у відсотках плата за кредити, що надаються комерційним банкам, яка встановлюється Національним банком України з метою впливу на грошовий оборот та кредитування. Національним банком України встановлюються облікова та ломбардна процентні ставки.
Рефінансування - це погашення старої заборгованості шляхом надання нових позичок, головним чином заміною короткострокових зобов'язань довгостроковими цінними паперами.
Безготівкові розрахунки - розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках у банках, коли гроші списуються з рахунку платника і зараховуються отримувачу.
Грошовий обіг - це сукупність усіх грошових розрахунків незалежно від форми їх здійснення.
Депозитний рахунок - рахунок, який відкривається підприємству на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунку та установою банку на визначений у договорі строк.
Акредитив - договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.
Акцепт - згода на оплату або гарантування оплати документів.
Списання примусове (далі - примусове списання (стягнення) коштів) - списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.
Комерційний вексель - це вид цінних паперів, що являє собою безумовне письмове боргове зобов'язання юридичної чи фізичної особи встановленої законом форми сплатити після настання терміну власникові векселя певну суму грошей, що в ньому вказана.
Інкасування векселя полягає у виконанні банком доручення клієнта-векселедержателя стягти з боржника платіж. Усі операції, пов'язані з інкасуванням векселів, здійснюються згідно з відповідним договором, за їх виконання банк дістає комісійну винагороду.
Доміцилювання векселів полягає у виконанні банком доручення клієнта-векселедавця або трасата прийняти вексель до оплати та оплатити його за рахунок довірителя. Банк у такому разі виконує функцію платника.
Вексель до оплати слід подавати в місці платежу платникові або третій особі, якій платник за векселем доручає оплатити вексель, тобто доміциліантові. Доміциліантом звичайно виступає банк, згодою якого треба попередньо заручитися (уклавши відповідний договір).
Інкасування (інкасо) - здійснення банком за дорученням клієнта операцій з розрахунковими та супровідними документами з метою одержання платежу або передавання розрахункових та/чи супровідних документів проти платежу, або передавання розрахункових та/чи супровідних документів на інших умовах
Операційний день - частина робочого дня банку або іншої установи - члена платіжної системи, протягом якої приймаються документи на переказ і документи на відкликання та можна за наявності технічної можливості здійснити їх оброблення, передавання та виконання. Тривалість операційного дня встановлюється банком або іншою установою - членом платіжної системи самостійно та зазначається в їх внутрішніх правилах.
Ордер меморіальний (далі - меморіальний ордер) - розрахунковий документ, який складається банком для оформлення внутрішньобанківських операцій, операцій щодо списання коштів з рахунку платника, здійснення договірного списання коштів з рахунку свого клієнта на підставі його письмового доручення або розпорядження стягувача про списання коштів з рахунку платника.
Платіжна вимога - розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або при договірному списанні отримувача до банку, що обслуговує платника, здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.
Платіжна вимога-доручення - розрахунковий документ, який складається з двох частин:
верхньої - вимоги одержувача безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів;
нижньої - доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку визначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок одержувача.
Платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача.
Платник - особа, з рахунку якої ініціюється переказ грошей або яка ініціює переказ шляхом подання до банку або іншої установи - члена платіжної системи документа на переказ готівки разом з відповідною сумою грошей.
Розрахунковий чек - розрахунковий документ, що містить письмове доручення власника рахунку (чекодавця) банку-емітенту, в якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів.
Чекодавець - підприємство або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його;.
Чекодержатель - підприємство або фізична особа, яка є одержувачем коштів за чеком.
Внутрішньобанківська платіжна система (далі - ВПС) - програмно-технічний комплекс із власними засобами захисту інформації, який експлуатується банком та його філіями і використовується для здійснення розрахунків між учасниками цієї системи, а також забезпечує взаємодію з СЕП, у тому числі з ІПС. Транспортні потреби системи можуть забезпечуватися системою електронної пошти Національного банку України (далі - система ЕП), власними чи загального користування засобами телекомунікації тощо.
Прямі кореспондентські відносини - це договірні відносини між комерційними банками, метою яких є здійснення платежів і розрахунків за дорученням один одного.
Електронний розрахунковий документ (міжбанківський електронний розрахунковий документ) - документ на переказ, сформований банком на підставі розрахункових документів банку, клієнтів, документів на переказ готівки, доручень на договірне списання, та представлений у формі електронних даних, що включають відповідні реквізити документа, у тому числі й електронний цифровий підпис.
Електронний цифровий підпис (далі - ЕЦП) - сукупність даних, отримана за допомогою криптографічного перетворення вмісту електронного документа, яка дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати особу, яка його підписала.
Кліринг - процедура періодичного взаємозаліку за зобов'язаннями учасників розрахунків певної платіжної системи, що включає процес отримання, сортування та розподілу розрахункових документів кожного учасника розрахунків, а також визначення остаточного розрахункового сальдо.
Консолідований кореспондентський рахунок - об'єднання коштів банку та його філій (або певної кількості філій) на кореспондентському рахунку, відкритому в територіальному управлінні Національного банку України з метою роботи банку (філії) в СЕП за відповідною моделлю обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку.
Міжбанківські розрахунки - безготівкові розрахунки між банками, що обумовлені виконанням платежів клієнтів або власними зобов'язаннями одного банку перед іншим.
Розрахункова палата (далі - РП) - структурний підрозділ територіального управління Національного банку України, який обслуговує в СЕП банки відповідного банківського (віртуального банківського) регіону.
Розрахунковий банк (агент із розрахунків) - банк, який здійснює облік результатів розрахунків між банками - учасниками певної платіжної системи, а також відображення цих результатів за їх рахунками, що відкриті в розрахунковому банку.
Розрахункова палата банку - структурний підрозділ банку, що обслуговує філії банку у ВПС та забезпечує взаємодію ВПС із СЕП, у тому числі з ІПС.
Система електронних платежів Національного банку України (СЕП) - загальнодержавна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків між банківськими установами, органами державного казначейства на території України із застосуванням електронних засобів приймання, оброблення, передавання та захисту інформації. Програмне забезпечення СЕП складається із програмно-технічних комплексів - автоматизованих робочих місць (АРМ), що відповідають трьом рівням структури СЕП: Центральна розрахункова палата; розрахункові палати; банківські установи - учасники СЕП.
Система електронної пошти Національного банку України (система ЕП) - система програмно-технічних засобів та організаційно-технологічних заходів забезпечення інформаційної взаємодії між банківськими та іншими установами в електронній формі.
Система автоматизації банку (САБ) - програмне забезпечення, що обслуговує поточну внутрішньобанківську діяльність (бухгалтерський облік, обслуговування рахунків клієнтів тощо).
Територіальні управління Національного банку - філії Національного банку України та Операційне управління Національного банку України.
Учасник СЕП безпосередній (далі - учасник СЕП) - банківська установа, що має технічний рахунок у РП або в ЦРП.
Учасник СЕП опосередкований - філія банку, що є учасником ВПС і здійснює міжбанківські розрахунки за консолідованим кореспондентським рахунком банку (обласної дирекції).
Файл СЕП - одиниця обміну інформацією між АРМ СЕП. У цій Інструкції файли СЕП позначаються однією ідентифікаційною літерою, що відповідає типу файла відповідно до технології роботи СЕП.
Центральна розрахункова палата (далі - ЦРП) - установа Національного банку України, яка забезпечує функціонування СЕП у цілому, ведення бази даних для ІПС щодо електронних міжбанківських розрахунків, виконаних через СЕП, а також здійснює функції РП для банківських установ м. Києва та Київської області, обслуговує інші віртуальні банківські регіони.
Формування архіву. Банківські установи - учасники СЕП, РП та ЦРП (далі за текстом цього пункту - установи) кожного робочого дня формують на зовнішніх носіях, придатних для тривалого зберігання та зчитування інформації (далі - зовнішні носії), архів банківських електронних документів з метою забезпечення довгострокового зберігання цієї інформації для оперативного її використання. Архів електронних банківських документів зберігається на зовнішніх носіях у формі, що дає змогу перевірити цілісність електронних банківських документів на цих носіях.
Установи банків - територіальні управління Національного банку, Операційне управління Національного банку, комерційні банки та їх філії, відділення та інші підрозділи банків.
Система «клієнт - банк» - спосіб передачі повідомлень між клієнтом та банком у зашифрованому вигляді за допомогою сертифікованих засобів захисту.
Розрахунково-касове обслуговування - надання банком клієнту на підставі укладеного між ними договору послуг, які пов'язані з переказом коштів з рахунку/на рахунок цього клієнта, видачею йому грошей у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договором.
Операційна каса - сукупність всіх грошей готівкою, яка знаходиться в банку. Приймання грошей від клієнтів протягом операційного дня здійснюється прибутковою касою, а після операційного дня - вечірньою касою.
Підкріплення каси банку ~ захід, спрямований на придбання готівки в інших банків для забезпечення всіх строкових виплат.
Каса перерахунку - організується в установах банків, що приймають гроші від інкасаторів у спеціальних сумках. При цьому гроші в інкасаторських сумках спочатку надходять до приходної каси, де перевіряють їх цілісність, правильність пломбування і заповнення супровідних документів. Потім сумки передаються до кас перерахунку. На рахунок клієнта зараховується фактична кількість грошей, що була в інкасаторських сумках.
Вечірня каса - це каса, що організується банками з метою забезпечення максимального і своєчасного здавання виручки підприємствами та дотримання ними лімітів залишку готівки в касі для приймання готівкової виручки в робочі, вихідні та святкові дні. Вони приймають готівку після закінчення операційного дня. Гроші, що надійшли у ці каси, зараховуються на рахунки клієнтів, як правило, наступного дня. Видаткових операцій вечірні каси не здійснюють.
Денні приходні каси - це каси банку, які функціонують протягом часу, відведеного для обслуговування клієнтів (операційного дня). Вони приймають від клієнтів готівку за стандартними документами: оголошеннями на внесок готівки, приходними касовими ордерами. В цих документах вказують характер внеску - торгова виручка, виручка транспортного підприємства тощо. На прийняту суму банк видає клієнту квитанцію. Готівка, що надійшла у касу банку до закінчення операційного дня, того ж дня зараховується на рахунок клієнта.
Оприбуткування готівки в касі - облік готівки в касі підприємства на повну суму її фактичних надходжень.
Переказ готівки - унесення певної суми готівки підприємством (підприємцем) або фізичною особою з метою її зарахування на рахунки підприємства (підприємця) чи фізичної особи або видачі їм у готівковій формі.
Депонована заробітна плата - готівкові кошти, що одержані підприємством для оплати праці та не виплачені в установлений строк підприємством окремим фізичним особам.
Операційний час - час роботи установи банку з клієнтами, протягом якого банк приймає розрахункові документи, що мають бути оброблені, передані та виконані цією установою банку протягом цього робочого дня. Тривалість операційного часу встановлюється установою банку самостійно та зазначається в її внутрішніх нормативних документах.
Прогноз касових оборотів - оцінка перспектив розвитку готівкового обігу, згідно з якою визначаються обсяги та джерела надходжень готівки до кас банків, обсяги та цільове спрямування видачі готівки з кас банків, розмір випуску готівки або вилучення її з обігу.
Виплати, пов'язані з оплатою праці - виплата основної та додаткової заробітної плати, заохочувальні та компенсаційні виплати, а також інші виплати, що не входять до фонду оплати праці.
Готівковий обіг - обіг у готівковій формі законних платіжних засобів (банкнот та розмінної монети), які обслуговують потреби економіки країни.
Готівкові розрахунки - платежі готівкою підприємств, підприємців і фізичних осіб між собою за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги) і за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.
Емісійний результат - різниця між надходженнями готівки до кас банків та видачею її з кас банків, яка визначається за звітний період як випуск готівки в обіг (перевищення видачі з кас банків над надходженнями) або вилучення готівки з обігу (перевищення надходжень до кас банків над видачею).
Ліміт залишку готівки в касі (далі - ліміт каси) - граничний розмір готівки, що може залишатися в касі підприємства на кінець робочого дня, який встановлюється установою банку або самостійно визначається підприємством.
Інкасація готівки - переміщення готівки з кас підприємств і установ до кас комерційних банків.
Касова готівка - гроші готівкою, що знаходяться в касах банків, установ тощо.
Картковий рахунок (далі - картрахунок) - банківський рахунок, на якому обліковуються операції за платіжними картками.
Корпоративна картка - платіжна картка, яка дає змогу її держателю провести операції за рахунок коштів, що обліковуються на картковому рахунку юридичної особи.
Банківський кредит - це позичковий капітал банку в грошовій формі, що передається в тимчасове користування на засадах строковості, повернення, платності, забезпеченості та цільового використання.
Кредитор - суб'єкт кредитних відносин, який надає кредити іншому суб'єкту господарської діяльності у тимчасове користування.
Кредитний ризик - ймовірність несплати позичальником основного боргу та відсотків, які належать сплаті за користуванням кредитом у терміни, визначені у кредитному договорі.
Кредитна лінія - згода банку-кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний відрізок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів. Це метод кредитування, за яким позичальник використовує обмежений таким чином кредит на протязі обумовленого часу шляхом сплати платіжних документів за потребою коштів.
Платоспроможність - здатність юридичної чи фізичної особи своєчасно і повністю виконати свої платіжні зобов'язання.
Позичальник - суб'єкт кредитних відносин, який отримав у тимчасове користування гроші на умовах повернення, платності та строковості.
Принципи кредитування - правила поведінки кредитора і позичальника в процесі здійснення кредитних операцій банку.
Проблемна позика - це позика, повернення якої може не здійснитись через певні фінансові проблеми в позичальника.
Пролонгація - подовження терміну чинності кредитної угоди.
Прострочена заборгованість - позика, не повернена банку своєчасно.
Спеціальний позичковий рахунок - рахунок, з якого протягом всього періоду кредитування здійснюється оплата платіжних документів у межах заздалегідь обумовленої суми.
Позичальник - суб'єкт кредитних відносин, який отримав у тимчасове користування грошові кошти на умовах повернення, платності, строковості.
Кредитоспроможність - це здатність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями.
Кредитний договір - укладається між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, які визначають взаємні зобов'язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін. В ньому обумовлюється економічна і юридична відповідальність сторін за додержання зобов’язань, передбачається порядок вирішення спірних питань в процесі кредитування.
Відсоток за надані кредити - це основне джерело доходів комерційного банку, за рахунок яких вони покривають свої витрати й одержують дохід. Визначаючи відсоткову ставку за кредит, банки виходять з мінімальної норми доходності, яка має покривати максимальні витрати на позику й містити цільовий прибуток.
Облікова ставка центрального банку - це процентна ставка, за якою останній здійснює рефінансування комерційних банків. Базова процентна ставка може бути або вищою, або нижчою облікової ставки. Якщо комерційний банк має дешеві ресурси (порівняно з обліковою ставкою), він має право встановлювати проценти за своїми позичками нижчі від облікової ставки.
Комісія - застосовується як додатковий елемент ціни банківського кредитування. Вона встановлюється, як правило, у тих випадках коли в процесі кредитування банк виконує додаткову роботу, пов'язану з оформленням позички, контролем, або наглядом за здійсненням проекту, що кредитується. Комісія може сплачуватися окремо, або додаватися до процента.
Лімітування кредитів - це визначення граничної суми заборгованості за позичкою конкретному позичальникові, тобто встановлення так званого ліміту кредитування. Для клієнта - це обмеження в можливості одержати кредит на певний період і на конкретну мету.
Диверсифікація активних операцій являє собою розміщення банківських ресурсів у різноманітних активних операціях: кредитних, інвестиційних, валютних тощо.
Диверсифікація кредитного портфеля як спосіб захисту від кредитного ризику - це розподіл коштів, що їх надають у позичку, між різними суб'єктами (юридичними й фізичними особами). Що більшій кількості позичальників банк передасть у тимчасове користування позичковий капітал, то меншим буде (за інших рівних умов) ступінь ризику неповернення боргу.
Оперативність у процесі стягнення боргу полягає в зобов'язанні банку підтримувати постійний контакт з позичальником протягом усього терміну користування позиченими коштами. Це дає змогу вчасно виявити виникнення проблемних позичок.
Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (далі - резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.
"Стандартні" кредитні операції - це операції, за якими кредитний ризик є незначним і становить 1% чистого кредитного ризику.
"Під контролем" - це кредитні операції, за якими кредитний ризик є незначним, але може збільшитися внаслідок виникнення несприятливої для позичальника ситуації та становить п'ять відсотків чистого кредитного ризику.
"Субстандартні" кредитні операції - це операції, за якими кредитний ризик є значним, надалі може збільшуватись і становить 20 відсотків чистого кредитного ризику, а також є ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та в строки, що передбачені кредитним договором.
"Сумнівні" кредитні операції - це операції, за якими виконання зобов'язань з боку позичальника/контрагента банку в повній сумі (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) під загрозою, ймовірність повного погашення кредитної заборгованості низька та становить 50 відсотків чистого кредитного ризику.
"Безнадійні" кредитні операції - це операції, імовірність виконання зобов'язань за якими з боку позичальника/контрагента банку (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними.
Метод коефіцієнтів ґрунтується на доборі оптимальних для конкретного позичальника коефіцієнтів та їх нормативних значень і аналізі їх у динаміці й порівнянні з середнім значенням у всій галузі або із значеннями на аналогічних підприємствах.
Метод рейтингової оцінки ґрунтується на присвоєнні певної оцінки (бала) за значення того чи іншого показника в кожній групі коефіцієнтів (на вибір банку) відповідно до встановленої банком шкали. Потім виводять загальну оцінку (бал), яка й визначає ступінь кредитоспроможності конкретного позичальника.
Забезпечення кредиту - спосіб страхування банку від ризику неповернення клієнтом позички.
Застава - це частка матеріального майна, право власності якого належить позичальникові і перейде до банківської установи в разі невиконання позичальником своїх зобов'язань, які передбачені кредитною угодою.
Заставодавець - юридична чи фізична особа-власник, або особа, якій власником надане право на заставу, передання майна, право на вимогу, цінні папери для застави.
Заставодержатель - банк, якому передається в заставу майно і майнові права та цінні папери для забезпечення повернення наданої позики.
Першокласне забезпечення - це застава майнових прав на грошові депозити; безумовні гарантії: урядів країн категорії "А", Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Європейського банку реконструкції та розвитку, банків з рейтингом не нижче ніж "інвестиційний клас"; забезпечені гарантії банків України, а також інше ліквідне забезпечення, що користується високим попитом на ринку та може бути швидко реалізоване.
Заклад - це застава майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателя. Позичальник може продовжувати користуватися предметом застави, якщо це передбачено угодою між банком і клієнтом; предмет застави може бути залишено під замком та печаткою заставодержателя у заставодавця до закінчення строку кредитування.
Гарантія - це такий вид договору поруки, за яким відповідальність гаранта має характер субсидії при невиконанні позичальником обов’язків перед банком. Гарантом позики може бути третя особа, що має стійкий фінансовий стан, а відносно до позичальника виступає зацікавленою особою.
Ліміт кредитування - гранична сума кредиту, яку позичальник може отримати в банку.
Страхування кредитних операцій - створення певного фонду грошових коштів для покриття можливих збитків від неповернення позичок.
Страхування ризику непогашення кредиту - це спосіб забезпечення зобов'язань, при якому банк самостійно страхує надану позику шляхом укладання зі страховою організацією договору про добровільне страхування кредитного ризику.
Структуризація позики - встановлення певних її параметрів (сума, термін, ставка відсотку, цільове призначення тощо).
Банківські консорціуми - це тимчасові об'єднання банків, які створюються для координації дій при проведенні різного роду банківських операцій, або для кредитування однієї, але великої угоди і засновані банками на паритетних засадах.
Головний банк (лідер) - це банк, який представляє інтереси консорціуму, але діє в межах повноважень, які отримує від інших учасників консорціуму. За організацію консорціуму головний банк отримує спеціальну винагороду, крім відсотків та комісійних, що покривають його безпосередні витрати.
Споживчий кредит - це позичка, яка надається в національній та іноземній валюті фізичним особам - резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і повертається на виплат, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.
Овердрафтний кредит - це кредит, який надається в національній або іноземній валюті відповідно до потреб клієнта у межах встановленого ліміту. Для його надання клієнту відкривається контокорентний рахунок (поточний активно - пасивний рахунок з овердрафтом), на якому відбиваються всі платежі клієнта та надходження коштів на його адресу. Дебетове сальдо (овердрафт) на такому поточному рахунку свідчить про нестачу власних коштів у клієнта для забезпечення поточних платежів, і він домовляється з банком про надання контокорентного кредиту. Кредитове сальдо означає, що клієнт має на поточному рахунку певну суму власних коштів.
Граничний строк освоєння кредиту - це строк, на протязі якого кошти, отримані в кредит повинні бути використані для придбання будівельних матеріалів, оплати послуг та інші цілі, вказані у договорі кредитування. Зокрема строк освоєння позички на будівництво індивідуальних будинків не повинен перевищувати два роки з дня її отримання; на будівництво дачних будинків та інших, що не є основним житлом - не більше одного року; на реконструкцію капітальний ремонт будівель - не більше 6 місяців; на купівлю житла і гаражів - не більше 2 місяців.
Кредитна картка - пластинка з ідентифікатором власника (володаря), виготовлену з матеріалу, який важко підробити, для здійснення розрахунково-кредитних операцій на електронних носіях інформації.
Іпотечний кредит - довгострокові позички, що надаються банками під заставу нерухомості - землі і будівель виробничого і житлового призначення. В основу кредиту покладена іпотека (в перекладі з грецької застава нерухомого майна).
Інноваційна діяльність - це діяльність, яка здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу, що включає:
випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;
прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;
реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат;
фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;
розробку і впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального і екологічного становища.
Державні гарантії захисту інвестицій - це система правових норм, які спрямовані на захист інвестицій та не стосуються питань фінансово-господарської діяльності учасників інвестиційної діяльності та сплати ними податків, зборів (обов'язкових платежів). Державні гарантії захисту інвестицій не можуть бути скасовані або звужені стосовно інвестицій, здійснених у період дії цих гарантій.
Модель оцінювання терміну окупності - полягає у складанні грошового потоку за роками та визначенні періоду окупності - часу, протягом якого сума грошей, затрачених на проект, буде відшкодована.
Модель оцінювання дохідності використаного капіталу - полягає у визначенні відношення доходу, одержаного від реалізації проекту після податкових і амортизаційних відрахувань до витрат, що мають бути здійснені. Дохід обчислюється після відрахувань податкових та на амортизацію. До витрат належить початкова вартість проекту і робочий капітал (наприклад сировина, витрати та ін).
Аналіз чутливості - це метод визначення того, на яку величину має змінитися оцінюваний фактор проекту (за умови, що решта факторів не змінюються), що позитивний NPV (теперішня вартість потоку платежів) зменшився до нуля. Тобто, якщо оцінюваний фактор з міниться на більшу величину, ніж одержано в результаті аналізу чутливості, то початкове оцінювання проекту як прийнятного виявиться помилковим.
Відтворення основних фондів - включають витрати на виготовлення проектів і кошторисів для будівництва, на будівельні роботи, оплату технологічного, енергетичного, підйомно - транспортного й інших видів устаткування, його монтаж придбання інструмента й інвентаря, що зараховується до основних фондів та ін.
Технічне переоснащення підприємств - здійснюються витрати на підвищення техніко - економічного рівня окремих виробництв, цехів, ділянок шляхом механізації й автоматизації виробництва, модернізації і заміни застарілого і фізично зношеного устаткування новим, продуктивнішим.
Реконструкція - здійснюється перебудова існуючих цехів і об'єктів підприємства, на основі досягнення впроваджень науково - технічного прогресу, розширюються окремі будівлі і споруди, якщо в них через габарити не може бути розміщене нове обладнання, будівництво на території підприємства нових будівель і споруд замість ліквідованих, будівництво і розширення діючих об'єктів підсобного й обслуговуючого призначення й ін.
Договірна ціна - це ціна за будівництво в цілому з розподілом по об'єктах, що входять до його складу, а також на окремі комплекси і види робіт, що доручаються окремим організаціям. Вона формується з урахуванням попиту та пропозиції на будівельну продукцію, кон'юнктури вартості матеріалів, розв'язання завдань соціальної сфери підрядних організацій та одержання ними прибутку. Її структура: кошторисна вартість робіт, інші витрати підрядника, резерв коштів на непередбачені роботи і витрати та інші.
До теми 11
Інвестиційні операції банку - це сукупність витрат, які реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в різні галузі народного господарства. Це діяльність банку з вкладення (інвестування) коштів і цінні папери, нерухомість, статутні фонди підприємств та інші об'єкти вкладень, ринкова вартість яких спроможна зростати і приносити банку доход у формі процентів, дивідендів, прибутку та інші прямі і непрямі доходи або досягається соціальний ефект.
Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.
Інвестиційний портфель банку - сукупність цінних паперів, придбаних банком шляхом активних операцій з метою отримання прибутків.
Реальні інвестиції - це вкладення коштів у реальні матеріальні та нематеріальні активи. Вкладення коштів у нематеріальні активи, пов'язані з науково - технічним прогресом, характеризується як інновації.
Фінансові інвестиції - це вкладення коштів у фінансові інструменти (активи), серед яких найбільшу частку складають вкладення коштів у цінні папери.
Прямі інвестиції - це особиста участь інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладення коштів.
Прямі інвестиції банків - це внесення банками власних коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права (акції, пайові свідоцтва), емітовані такою юридичною особою.
Банки мають право здійснювати прямі інвестиції (за рахунок власних коштів і від власного імені) лише на підставі письмового дозволу Національного банку, що надається згідно з правилами, установленими відповідними нормативно-правовими актами Національного банку. Банки мають право здійснити інвестицію без письмового дозволу Національного банку, якщо:
а) інвестиція в будь-яку юридичну особу становить не більше ніж 5 відсотків регулятивного капіталу банку;
б) юридична особа, в яку здійснюється інвестиція, веде виключно діяльність з надання фінансових послуг;
в) регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам, установленим цією Інструкцією, та вимогам для інвестицій, установленим нормативно-правовими актами Національного банку.
Банку забороняється інвестувати кошти в підприємство, установу, статутом яких передбачено повну відповідальність його власників.
Непрямі інвестиції - це інвестування, що опосередковується іншими особами (інвестиційними або іншими фінансовими посередниками), які вибирають найефективніші об'єкти інвестування, беруть участь у керуванні ними, а тримані прибутки розподіляють серед своїх клієнтів. Для банків такі інвестиції здійснюються у формі утворення портфелів цінних паперів, які належать різним емітентам та не забезпечують контрольну участь і пряме управління об'єктом інвестицій.
Професійна діяльність на ринку цінних паперів - це підприємницька діяльність з перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів й організаційного, інформаційного, технічного та іншого обслуговування випуску й обігу цінних паперів.
Ринкова вартість цінного папера - сума коштів або вартість активу, які можна отримати від продажу цього цінного папера на активному ринку цінних паперів (ціна, за якою продавець згодний продати, а покупець купити цей цінний папір).
Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11) встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з операціями вкладання коштів банку до статутних фондів установ, що може призвести до втрати капіталу банку. Він визначається як співвідношення розміру коштів, які інвестуються на придбання акцій (паїв, часток) окремо за кожною установою, до регулятивного капіталу банку (не більше 15%).
Норматив загальної суми інвестування (Н12) встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з операціями вкладання (прямого чи опосередкованого) коштів банку до статутних фондів будь-яких юридичних осіб, що може призвести до втрати капіталу банку.
Норматив загальної суми інвестування визначається як співвідношення суми коштів, що інвестуються на придбання акцій (паїв/часток) будь-якої юридичної особи, до регулятивного капіталу банку (не більше 60%).
Торгівля цінними паперами здійснюється на підставі договорів доручення або договорів комісії за рахунок коштів своїх клієнтів (брокерська діяльність), а також від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу придбаних цінних паперів третім особам (ділерська діяльність).
Депозитарна діяльність - це діяльність пов'язана з наданням послуг щодо зберігання цінних паперів або обліку прав власності на них; а також прийом цінних паперів, їх переміщення, інкасування транспортування, інвентаризацію, видачу та деякі інші операції, пов'язані з обслуговуванням угод з цінними паперами.
Розрахунково - клірингова діяльність пов'язана з визначенням взаємних зобов'язань щодо угод з цінними паперами та розрахунків за ними.
Діяльність з управління цінними паперами здійснюється банком від свого імені за винагороду на підставі відповідного договору щодо управління цінними паперами, що на правах власності належать іншій особі, і передані банку у володіння. Таке управління здійснюється на користь довірителів або бенефіціарів (осіб, яким за договором належать доходи від довірчої діяльності).
Ведення реєстру власників іменних цінних паперів - це збір фіксація, зберігання та надання даних щодо іменних цінних паперів їх емітентів і власників. Внесення інформації про перехід прав власності на іменні і цінні папери здійснюється на основі письмового розпорядження зареєстрованої особи і документів, що є підставою для переходу прав власності.
Організація торгівлі на ринку цінних паперів - це надання послуг щодо укладення угод з цінними паперами на біржовому та організаційно оформленому позабіржовому ринку цінних паперів. До цих операцій відносять адміністративні операції щодо відкриття, закриття рахунків у цінних паперах, пов'язаних зі зміною способу зберігання цінних паперів; облікові операції щодо ведення рахунків у цінних паперах та відображення операцій з ними; інформаційні операції щодо видачі інформації з рахунків у цінних паперах.
ДЕПО - рахунок - це позабалансовий рахунок, що відкривається в банку для зберігання та обліку цінних паперів, куплених за рахунок коштів банку, або за рахунок коштів клієнтів за їх дорученням. Депо - рахунок банку також може відкриватись в депозитарії НБУ для обліку цінних паперів (ОВДП), які передані за генеральною угодою комерційним банком як застава по ломбардному кредиту. Одночасно НБУ зараховує кошти ломбардного кредиту на кореспондентський рахунок банку - позичальника.
Інвестиційні операції банку з цінними паперами пов¢язані з підтримкою ним власного інвестиційного портфелю цінних паперів. Для цього банк епізодично виходить на ринок, де приймає рішення продати, купити чи підтримати цінний папір, виходячи із довгострокової оцінки його прибутковості.
Акція - цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.
Акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими та простими. Громадяни вправі бути власниками, як правило, іменних акцій.
Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.
Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу.
Облігації підприємств випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні.
Облігації внутрішніх і місцевих позик випускаються на пред'явника. Обов'язковим реквізитом таких цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вони випускаються.
Крім основної частини до облігації може додаватися купонний лист на виплату процентів, який повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату процентів; номер облігації, по якій виплачуються проценти; найменування емітента і рік виплати процентів.
Облігації, запропоновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безпроцентних облігацій), повинні містити купонний лист.
Облігації зовнішніх державних позик України - цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій. Вони випускаються процентними, дисконтними та можуть бути іменними або на пред'явника, з вільним або обмеженим колом обігу.
Емітентом облігацій зовнішніх державних позик України є держава в особі Міністерства фінансів України. Грошові кошти, одержані від розміщення облігацій зовнішніх державних позик України, спрямовуються виключно до Державного бюджету України.
Казначейські зобов'язання України (надалі - казначейські зобов'язання) - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.
Депозитний (Ощадний сертифікат) - письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому.
Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред'явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним.
Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).
Випускаються такі види векселів: простий, переказний.
Порядок випуску та обігу векселів визначається Кабінетом Міністрів України.
Портфельні інвестиції - це вкладання коштів у цінні папери різних видів, що належать різним емітентам, але управляються як єдине ціле з метою приросту капіталу на основі зростання курсової вартості портфеля й одержання прибутку від створення цінними паперами стабільних грошових потоків (дивідендів, процентів) при диверсифікації ризиків.
Пасивна (консервативна) очікувана стратегія - формування і управління портфелем полягає у диверсифікації інвестицій по різних сегментах ринку й у різні цінні папери. Вона базується на прагненні до гарантованого досягнення заданих параметрів доходу (на рівні середньоринкового) і ризику.
Активна стратегія - формування й управління портфелем цінних паперів базується на прогнозуванні майбутніх процентних ставок і цінової динаміки. Використання цієї стратегії при портфельних інвестиціях у боргові зобов'язання передбачає вибір зобов'язань з максимальним значенням показників дохідності, а при портфельних інвестиціях у акції - вибір акцій недооцінених ринком на даний момент. Характерною рисою активної стратегії є постійний перегляд інвестиційних рішень з урахуванням ринкових тенденцій і на цій основі реструктуризація (поновлення) портфеля цінних паперів.
Варант - це похідний цінний папір, що надає пільгове право на купівлю акцій емітента протягом визначеного періоду (звичайно декілька років) за обумлену ціну.
Опціони - це похідні короткострокові цінні папери, які дають право власнику купувати, продавати інші цінні папери напротязі визначеного періоду за визначеною ціною контрагента, який за грошову премію приймає на себе зобов'язання реалізувати це право. Розрізняють фінансові, валютні та товарні опціони, які обслуговують відповідні взаємовідносини.
Ф'ючерси - це похідні цінні папери, що розглядаються як короткострокові контракти на продаж певного цінного паперу за визначеною ціною на визначену майбутню дату. Розрізняють товарні, валютні, фінансові ф'ючерси. Останні - пов'язані з обігом цінних паперів.
Кредитний ризик - це ризик зменшення або втрати очікуваних доходів, викликаний невиконанням позичальниками зобов'язань за кредитом.
Ринковий ризик - це зменшення або втрата доходів унаслідок зміни майбутньої ринкової ціни активу (акції, нерухомості, іноземної валюти та ін). Одним з важливих ринкових ризиків є ризик зміни валютного курсу.
Інфляційний ризик - це зменшення або втрата очікуваних реальних доходів, викликаних змінами в очікуваній інфляції. Реальний дохід розглядається як номінальний дохід за мінусом очікуваного відсотку інфляції.
Ризик доходу - це допустиме зменшення виплат доходу з активу, наприклад, внаслідок зміни дивідендної політики емітента.
Валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України. Надалі під терміном "валюта України" розуміється як власне валюта України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України.
Платіжні документи у валюті України - це цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України.
Іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави.
Платіжні документи в іноземній валюті - це цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або в банківських металах.
Банківські метали - це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.
Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підприємству для проведення розрахунків у межах чинного законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті при здійсненні поточних операцій, визначених чинним законодавством України, та для погашення заборгованості за кредитами в іноземній валюті.
Вкладні (депозитні) рахунки в іноземній валюті відкриваються уповноваженим банком резидентам (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам) та нерезидентам (юридичним особам - інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам) на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунку та банком на встановлений строк під визначений процент відповідно до умов договору.
Уповноважений банк - будь-який комерційний банк, офіційно зареєстрований на території України, що має ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів.
Конвертована валюта - іноземна валюта, що віднесена до цієї категорії Національним банком України.
Функції агента валютного контролю - обов'язки уповноваженого банку щодо здійснення контролю за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Змістом зазначеного контролю є запобігання уповноваженими банками проведенню резидентами і нерезидентами через ці банки незаконних валютних операцій та/або своєчасне інформування уповноваженими банками у випадках та в порядку, встановленому законодавством, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України відповідних державних органів про порушення резидентами і нерезидентами законодавства, пов'язаного з проведенням ними валютних операцій.
Кореспонденська угода - договір про встановлення кореспондентських відносин і відкриття кореспондентських рахунків ЛОРО і НОСТРО, в якому фіксується термін дії договору, розмір комісійних зборів, порядок відкриття та режим функціонування кореспондентських рахунків (субрахунків) та інші зобов'язання сторін.
Котирування валюти - встановлення валютних курсів.
Міжнародний кореспондентський рахунок - рахунок, на якому відображені розрахунки, здійснені банком однієї країни за дорученням і за рахунок іншої на основі кореспондентської угоди. Кореспондентські рахунки за міжнародними розрахунками поділяють на рахунки НОСТРО і рахунки ЛОРО.
Міжнародний рахунок ЛОРО (італ. loro conto - їх рахунок) -
кореспондентський рахунок, який відкривається у вітчизняному банку на ім'я іноземного банку-кореспондента;
кореспондентський рахунок, який відкривається банком-кореспондентом для захисту сум, що видаються, або одержаних за дорученням свого кореспондента.
Міжнародний рахунок НОСТРО (італ. nostro conto - наш рахунок) -
рахунок, який банк відкриває у своєму іноземному банку-кореспонденті і на якому враховуються всі його витрати і надходження;
кореспондентський рахунок, за яким здійснюються всі операції з виконання кореспондентом доручень банку.
Міжнародні розрахунки - взаємні двосторонні платежі і розрахунки між організаціями і громадянами різних країн, обумовлені спеціальними міжнародними правовими актами, угодами, контрактами.
Непряме котирування - визначення кількості іноземної валюти, що виражається в одиницях національної валюти.
Пряме котирування - визначення кількості національної валюти за одиницю іноземної.
Документарний акредитив – це угода, за якою банк зобов’язується на прохання клієнта здійснити оплату документів третій особі. Зобов’язання банку за акредитивом є самостійним і не залежить від правовідносин сторін за комерційним контрактом. Це положення спрямоване на захист інтересів банків та їх клієнтів, наприклад, експортеру забезпечується обмеження вимог до оформлення документів та одержання платежу за умови чіткого дотримання і виконання ним усіх передбачених договором умов акредитива.
Імпортер - це суб'єкт міжнародних розрахунків, який є платником за міжнародною угодою.
Здійснення розрахунків через уповноважені банки - здійснення розрахунків у безготівковій формі, якщо інше прямо не встановлено законодавством.
Банківський індосамент - (передавальний) напис банку (установи) на зворотному боці чека про передачу платнику права за цим чеком.
Інвестиційний клас (investment grade) - група міжнародних довгострокових кредитних рейтингів, які свідчать про низьку ймовірність невиконання зобов'язань (дефолту) особи (боржника) або емітента цінних паперів, що їх мають.
Інкасо - банківська операція, за допомогою якої банк (установа) одержує кошти від платника, що призначені для виплати за чеком чекодержателю.
Інкасова операція (документарне інкасо) – це форма розрахунків за зовнішньоторговельною угодою, яка полягає в тому, що експортер доручає своєму банку одержати від імпортера певну суму валюти при поданні останньому відповідних товарних документів. Згідно з Уніфікованими правилами інкасові операції здійснюється банками на основі одержаних від експортера інструкцій. В інкасовій формі беруть участь:
1) довіритель, тобто клієнт, який доручає інкасову операцію своєму банку;
2) банк-ремітент, якому довіритель доручає операції за інкасування;
3) банк, який здійснює інкасо і одержує валютні кошти;
4) представницький банк, який подає документи імпортеру-платнику;
5) платник.
Інкасові інструкції - відповідні інструкції, що стосуються порядку відшкодування прийнятих на інкасо чеків і які надсилаються банком (установою) платнику разом з прийнятими на інкасо чеками в іноземній валюті.
Банківський переказ - це операція комерційного банку, що полягає у виконанні доручення клієнта по переведенню певної грошової суми в інший банк на користь зазначеної особи.
Авансові платежі - є найвигіднішими для експортера, тому що оплата товарів здійснюється імпортером до їх відвантаження, а інколи - навіть до їх виробництва. Якщо імпортер заплатив за товар авансом, він кредитує експортера. Наприклад, авансові платежі на частину вартості контракту включаються в умови контрактів на будівництво об’єктів за кордоном. При імпорті коштовного обладнання, суден, літаків, виготовлених за індивідуальним замовленням, також практикується частково авансовані платежі. У міжнародній практиці платежі у формі авансу становлять 10 - 33% суми контракту
Розрахунки у формі відкритого рахунку - їх сутність полягає в періодичних платежах імпортера певних сум на користь експортера після одержання товару. Такий спосіб міжнародних розрахунків пов’язаний з використанням кредиту за відкритим рахунком. Звичайно передбачаються періодичні платежі в установлені строки в середині чи наприкінці місяця (після завершення поставок або при перепродажу товару імпортером). Після перевірки розрахунків кінцеве погашення заборгованості за відкритим рахунком здійснюється через банки, як правило, з використанням банківського переказу або чека. Розрахунки за відкритим рахунком застосовуються при регулярних поставках, коли взаємна довіра партнерів підкріплюється тривалими діловими відносинами, а покупцем виступає солідна фірма.
Чек - розрахунковий документ установленої форми, що містить письмове розпорядження чекодавця платнику про сплату чекодержателю зазначеної в ньому суми коштів протягом установленого строку.
Іменний чек - розрахунковий документ, що виражений в іноземній валюті, тобто є письмовим розпорядженням юридичної особи - нерезидента або фізичної особи - нерезидента, яка виписала чек (чекодавець), платнику про виплату певної суми коштів чекодержателю, зазначеному в чеку, або іншій особі за нотаріально посвідченою довіреністю за рахунок наданого платнику грошового покриття.
Іменні чеки виписуються на певну особу із застереженням "не наказу" чи рівнозначним застереженням (наприклад, "сплатіть (кому), не наказу" чи "сплатіть тільки (йому)"). Іменний чек не підлягає передаванню, за винятком випадків, що передбачені чинним законодавством України.
Міжнародні розрахунки - це система регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов’язаннями, що виникають між державами, організаціями й громадянами, котрі перебувають на території різних країн, на основі економічних, політичних, науково-технічних та інших відносин.
Валюта ціни - це валюта, в якій визначаються ціни на товар.
Валюта платежу - це валюта, в якій належить погасити зобов’язання імпортера або позичальника, тобто валюта, якою відбувається оплата товару або погашення кредиту.
Міжнародний кредит - це економічні відносини, які виникають між державами, іноземними комерційними банками та фірмами з метою передачі валютних, кредитних або товарних ресурсів на умовах повернення їх у визначені строки з винагородою (відсотками).
Вексельний міжнародний кредит передбачає, що експортер укладає договір про продаж товару, а потім виставляє переказний вексель на імпортера. Останній, одержавши комерційні документи, акцептує вексель, тобто дає згоду на оплату в строк, який на ньому вказано.
Кредитування за відкритим рахунком проводять через відповідні рахунки банків імпортера та експортера. Зокрема, згідно з борговою угодою, експортер вносить на рахунок імпортера його борг у сумі, еквівалентній загальній вартості відвантажених товарів із заліком відсотків, що нараховуються. Імпортер, у свою чергу, зобов’язується погасити суму кредиту та сплатити відсотки в термін, який вказано в угоді.
Експортний кредит - полягає у тому, що він надається банком країни-експортера банку країни-імпортера (чи безпосередньо імпортеру) для кредитування поставок машин, устаткування тощо. Ці кредити надаються в грошовій формі та мають "зв’язаний" характер. Це означає, що боржник зобов’язаний використовувати кредит тільки для купівлі товарів у країні кредитора.
Акцептний кредит або кредит у формі акцепту тратт. Суть цього виду кредиту полягає у домовленості експортера з імпортером, що платіж за товар буде здійснено через банк шляхом акцепту останнім виставлених експортером тратт.
Банки беруть за свій акцепт винагороду з імпортерів і звільняють себе від ризику на випадок непогашення імпортером наданого йому кредиту.
Акцептно-рамбурсний кредит - це ускладнений різновид акцептного кредиту, в якому місце банку імпортера посідає міжнародний першокласний банк. Міжнародний банк дає згоду банку імпортера, якщо не має сумніву щодо його платоспроможності. Після цього за кілька днів до терміну акцепту тратт вищевказаним міжнародним банком банк імпортера надсилає міжнародному банку своє рамбурсне зобов’язання здійснити переказ йому грошових коштів для їх оплати.
Рамбурсне зобов’язання - це таке зобов’язання банку про переказ (рамбурсування) сум для оплати акцептованих тратт, яке надсилається банком імпортера на прохання імпортера відомому міжнародному банку в процесі надання акцептно - рамбурсного кредиту.
Кредит покупцеві - це такий метод банківського кредитування зовнішньої торгівлі, який надається безпосередньо імпортеру. Кредити покупцеві найбільш вигідні саме імпортеру - в нього з’являється можливість вибору фірми-постачальника, хоча тільки в окремій країні.
Ролловерні кредити - це кредити, ставка за якими періодично переглядається, а їх назва походить із факту рефінансування банками позичок депозитами, які мають термін збереження коштів 3-6 місяців. Це означає постійне повторювання відновлення потреб у рефінансуванні. Іншими словами, кредит має періодично "перекредитовуватися". Відповідно кожні 3-6 місяців позичальники переглядають також ставки відсотка. До основних форм ролловерного кредиту відносять: ролловерні європозики, відновлювані ролловерні кредити та ролловер-стенд-бай єврокредити (ролловерний кредит підтримки).
Консорціальні міжнародні кредити (синдиційовані) - це середньострокові та довгострокові кредити, які надаються на значну суму, як правило, банківськими консорціумами (синдикатами) Техніка надання таких кредитів передбачає, що один банк, який має назву керуючого та підтримується банківськими менеджерами, проводить переговори з позичальником про умови кредиту. Члени керуючої банківської групи підписуються на певні частини спільного кредиту, тобто вони стають банками-андеррайтерами. При організації консорціального кредиту на додаток до базової відсоткової ставки та маржі сплачуються комісії за управління, участь, посередництво (агентська ставка), а також за рахунок позичальника компенсуються витрати на консультації тощо.
Термін міжнародного кредиту - зумовлений низкою факторів: метою та масштабом кредиту, аналогічною практикою в наданні попередніх кредитів на ці ж цілі, традиціями, національним законодавством, міждержавними угодами. Для визначення ефективності кредиту розраховуються його повний та середній строки. Повний термін складається: з терміну використання кредиту; пільгового (граційного) періоду, упродовж якого надається відстрочка і не відбувається погашення кредиту; терміну погашення, упродовє якого відбувається сплата заборгованості за кредитом. Середній термін вказує напротязі якого часу сума кредиту була в розпорядженні боржника.
Кореспондентський рахунок - рахунок для обліку розрахунків, які виконує одна банківська установа за дорученням і на кошти іншої банківської установи на підставі укладеного кореспондентського договору (угоди).
Український міжбанківський валютний ринок - це організований ринок національних валют, на якому здійснюється вільна купівля - продаж великих партій валют на основі їх курсового співвідношення (котировки), що складається під впливом попиту і пропозиції, купівельної спроможності та економічної ситуації в країнах - емітентах цих валют.
Суб'єкти міжбанківського валютного ринку України (далі - суб'єкти ринку):
1) Національний банк України;
2) уповноважені банки (комерційні банки, що отримали ліцензію Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями);
3) уповноважені фінансові установи (що отримали ліцензію Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями).
Торговельна сесія - являє собою визначений проміжок часу, що встановлюється та змінюється на підставі постанови Правління Національного банку України. Її організують за допомогою використання комплексу організаційно-технічних засобів (дилінгового обладнання REUTERS, BLOOMBERG та Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України Національного банку України), який забезпечує можливість укладення та підтвердження договорів з купівлі, продажу іноземної валюти та банківських металів.
Конверсійні операції - це угоди між учасниками валютного ринку щодо обміну грошових сум, номінованих у валюті однієї країни, на валюту іншої країни за узгодженим курсом на визначену дату.
Строкові угоди з іноземною валютою - це валютні угоди, за якими сторони домовляються про постачання обумовленої суми іноземної валюти у визначений угодою термін після її укладення, за курсом, за фіксованим на момент її укладення (більше, ніж через два робочих дні після її укладення).
Переказування грошових коштів за межі України - перерахування грошових коштів у банківсько-кредитну установу, що не є суб'єктом господарської діяльності України, незалежно від того, на користь якої особи перераховуються ці кошти.
Кредитна картка – це кредитний білет (магнітна картка або інший документ), виданий фізичній особі особою, яка веде бізнес у галузі споживчого кредиту, зокрема, банківською установою. Вона засвідчує наявність у відповідній установі рахунку власника кредитної картки і дає право на придбання товарів та послуг в роздрібній торгівлі без оплати готівкою.
Дорожній чек - розрахунковий документ, що виражений в іноземній валюті та використовується як засіб міжнародних розрахунків неторговельного характеру і є грошовим зобов'язанням чекодавця виплатити зазначену в чеку суму чекодержателю (одержувачу, власнику), підпис якого проставляється в зазначеному місці під час продажу, його емітентом є іноземний банк, іноземна компанія, що здійснюють випуск (емісію) чеків. Дорожний чек містить такі основні реквізити:
назву документа - "дорожній чек" ("travelers cheque");
назву компанії емітента, що випустила чек: American Express, Visa, Thomas Cook, Citi Corp., Bank of America, Swiss Bakers Travelers Cheques тощо;
назву платника та його реквізити;
підписи уповноважених осіб компанії емітента;
номінал та назву іноземної валюти;
серію та номер;
місце для підпису особи, що має намір купити чек;
місце для підпису чекодержателя при сплаті чека.
Термін дії дорожніх чеків не обмежений.
Дата та місце заповнення чека зазначаються в інформаційному повідомленні про продаж дорожнього чека.
Єврочек – чек у євровалюті - виписується банком без попереднього внеску клієнтом наявних грошей і на більш значні суми в рахунок банківського кредиту строком до місяця; він сплачується в будь-якій країні – учасниці угоди “Єврочек” (з 1968 р). Єдина форма єврочеків, порядок сплати їх тільки за умови пред’явлення власниками гарантійних карток, існуючі форми контролю за обробкою єврочеків за допомогою ЕОМ сприяють удосконаленню розрахунків з міжнародного туризму.
Векселедавець - це особа, що приймає участь в операції з векселем як боржник, що виписує вексель і зобов'язується здійснити оплату за ним. У векселі векселедавцем можуть виступати кілька платників, які підписують вексель та зазначають власні реквізити та юридичні адреси.
Векселедержатель - це особа, що приймає участь в операції з векселем як кредитор, який через зазначений строк виставляє вексель для оплати його платником (векселедавцем)
Простий вексель - є свідоцтвом боргу, тобто слугує для офрмлення відносин боргу за реалізовані в кредит товару (надані послуги), видані грошові кошти. В складанні простого векселя беруть участь два суб'єкта: векселедавець (боржник), який виписує вексель і зобов'язується виплатити суму боргу у зазначений термін та підписує його, а потім - передає векселедержателю (своєму кредитору). Такий вексель дає його власнику можливість достроково вилучати капітал.
Переказний вексель (тратта) - призначений для переміщення коштів від однієї особи до іншої за допомогою передавального напису - індосаменту. В складанні переказного векселя беруть участь три суб'єкти: 1) кредитор (трасант, векселедатель) - особа, яка виставляє вексель з наказом здійснити платіж; 2) боржник (трасат, платник) - особа, яка отримує наказ заплатити; 3) ремітент(векселедержатель, перший покупець векселя) - особа на користь якої видано вексель.
Комерційний вексель - з'являється в обігу в результаті реальної угоди з купівлі - продажу цінностей, виконаних робіт, наданих послуг. Звідси походять синоніми комерційного векселя: товарний, торговий.
Акцепт векселя - означає згоду платника оплатити вексель, прийняття ним зобов'язань за векселем. Він вчиняється надписом "акцептовано", "заплачу" тощо та підписом боржника в лівому боці лицьового боку векселя, після чого акцептант стає основною зобов'язаною за векселем особою.
Врахування (дисконт) векселів - це операція, що полягає у купівлі банком векселя за іменним індосаментом у векселедержателя до настання строку платежу. При цьому банк стає повноправним власником векселя з усіма правами й обов'язками згідно з вексельним правом, а векселедержатель отримує суму векселя, зменшену на величину банківської процентної ставки, яка ще називається дисконтом, а також - накладних витрат на здійснення операції.
Кредитними вексельними операціями - вексельні операції, котрі супроводжуються наданням або залученням грошових коштів проти векселів чи під забезпечення векселями. Кредитні операції банків з векселями можуть бути активними - врахування векселів, надання кредитів під заставу векселів, або пасивними - переврахування придбаних векселів, одержання кредитів під заставу векселів.
Торговельними вексельними операціями - це операції з купівлі або продажу векселів за ціною, що встановлюється у відсотках до суми векселя. До активних торговельних операцій належить придбання векселів, а до пасивних - продаж придбаних векселів.
Гарантійні вексельні операції - це операції, які супроводжуються взяттям банком на себе зобов'язань платежу за векселями з умовою оплатити векселі при настанні певних обставин і в обумовлений строк. До гарантійних належать операції з авалювання та надання гарантій на забезпечення оплати векселів (наприклад, при розрахунках з допомогою документарного акредитиву).
Розрахунковими вексельними операціями - операції, які поділяються на операції з оформлення заборгованості векселями (акцептування переказних векселів банком, виданих на банк кредитором банку; видача простих векселів банком кредиторові банку; видача банком переказних векселів на боржника банку; видача банку простих векселів боржником банку) та на операції з розрахунків із використанням векселів (вексельний платіж банку кредиторові; вексельний платіж боржника банку).
Комісійні та довірчі операціяї з векселями - це операції, виконання яких пов'язано з інкасуванням векселів; оплатою векселів, у яких банк є особливим платником (доміциліатом); зберігання векселів (оригіналів, копій і примірників); купівлею - продажем, а також обмінів векселів за дорученням клієнтів.
Аваль - це вексельна гарантія, внаслідок якої особа, що вчинила цю гарантію (аваліст), бере на себе відповідальність повністю або в частині суми за зобов'язання однієї із зобов'язаних за векселем осіб(векселедавця, акцептанта, індосанта). Аваль вчиняється на переказному векселі або на додатковому аркуші (алонжі) із зазначенням місця видачі.
Банківські акцепти (banker's acceptsance) - це акцептовані векселі за якими банк гарантує оплату поставленої продукції (виконаних робіт) шляхом здійснення власного акцептування замість клієнта переказного векселя. Мова йде про наявність подвійної гарантії оплати: імпортера (платника), який надає кошти на оплату векселя, і банку, що гарантує і здійснює безпосередній платіж. Векселі, акцептовані банком через свою високу ліквідність та надійність виступають як міжнародний платіжний засіб.
Дамно мінімальне - це винагорода яка утримується банком в процентному відношенні до повної суми векселя, але не менше встановленої банком суми на кожний пункт.
Порто - це винагорода, яка утримується банком у визначеному розмірі на кожний пункт.
Інкасування векселів - це виконання банком за дорученням клієнтів - векселедержателів, зобов'язань щодо подання векселів і супровідних комерційних документів у строк платнику та одержання належних платежів. В інкасовій операції беруть участь 5 учасників:
1) принципал - векселедержатель, який дає доручення інкасувати вексель;
2) ремітент - банк, якому дано доручення здійснити інкасування векселя;
3) інкасуючий банк - банк, який бере участь в інкасуванні, але не є банком - ремітентом;
4) платник за векселем;
5) пред'являючий банк - інкасуючий банк, який здійснює пред'явлення векселів платнику.
Доміциляція векселя - це доручення оплатити векселі в особливому місці платежу, яке відрізняється від місцезнаходження (доміциль) особи, яка зазначена як платник за векселем. Відповідно, вексель, що підлягає оплаті в місці доміциляції, називається доміцильованим, його зовнішньою ознакою є надпис на лицьовому боці векселя здійсненим векселедавцем простого або переказного векселя або акцептантом переказного векселя разом з підписом особи, яка здійснює доміциляцію. Ті векселі, оплата яких повинна здійснитися за місцезнаходженням платника, вважається недоміцильованими, а особа призначена для оплати таких векселів є особливим платником.
Доміциліант - це особа, призначена для оплати векселів поза місцезнаходженням платників.
Закрите зберігання векселів - це зберігання векселів шляхом надання довірителю депозитного вічка у сховищі (сейфі) банку без будь - яких інструкцій щодо дій банку з векселями. Здійснюється на підставі договору схову.
Відкрите зберігання векселя - це зберігання векселя на умовах, які вказуються у дорученні на зберігання, що подається у банк супровідним до векселя і містить точні і повні інструкції щодо дій банку з векселями. Таке доручення на зберігання має містити реєстр векселів, що передаються. Його достатньо для здійснення схову.
Послуги комерційного банку - це такий вид діяльності, що супроводжує основні (базові) банківські операції, спрямований на залучення юридичних та фізичних осіб як клієнтів і на зростання прибутковості банківської діяльності. В зарубіжній банківській практиці такий вид діяльності називають позабалансовим, оскільки подібні операції відображаються не на основних (активних, пасивних, активно-пасивних) рахунках банківського балансу, а на позабалансових.
Гарантійна послуга банку - це обіцянка банку (гаранта) підкріпити діюче зобов’язання третьої сторони і виконати його, якщо ця сторона не зможе виконати його сама. Наявність гарантії полегшує отримання кредиту і, якщо вона надана солідною установою, може суттєво знизити вартість цього кредиту для позичальника.
В наданні гарантійних послуг приймають участь 3 сторони:
- сторона, що надає гарантію (банк чи страхова компанія);
- платіжна сторона, якій надається гарантія (клієнт банку);
- бенефіціар - (інвестор чи ін) сторона, якій призначається платіж.
Трастові (довірчі) послуги - це послуги, засновані на довірчих правовідносинах, коли одна особа – засновник трасту (довіритель) передає своє майно у розпорядження іншій особі – довірительному власнику, для управління в інтересах третьої особи – бенефіціара.
Лізинг – це різновид підприємницької діяльності, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк майна, що є або його власністю або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем лізингових платежів.
Факторинг – це переуступка факторинговій компанії чи банку несплачених боргових вимог, векселів, що виникають між контрагентами в процесі реалізації товарів чи послуг на умовах комерційного кредиту.
Форфейтинг - це міжнародний відкритий факторинг з умовою кредитування у вигляді обліку векселів або попередньої оплати боргових вимог до покупця без права регресу.
Консультаційні та інформаційні послуги полягають у наданні банкам своїм клієнтам роз’яснень, інформації, рекомендацій з різноманітних банківських правових та фінансових питань, проблем ведення бізнесу і особистого господарства. Важливою складовою консультаційної діяльності комерційних банків є збирання. аналітична обробка та надання клієнтам різного роду інформації про тенденції розвитку економіки на макро - і мікрорівнях.
У цілому консультативні та інформаційні послуги банків є супровідними щодо основних банківських операцій: депозитних, кредитних, розрахункових, зовнішньоекономічних та ін. Вартість цих послуг розраховується за встановленими у кожному банку комісійними процентами і включається у загальний рахунок за проведення основної банківської операції.
Об’єктом лізингу може бути будь-яке рухоме і нерухоме майно, не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого не має обмежень про передачу його в лізинг. Об’єктами лізингу не можуть бути об’єкти оренди державного майна, а також земельні ділянки та інші природні об’єкти.
Суб’єкти лізингу:
1) лізингодавець – суб’єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування об’єкти лізингу за договором лізингу;
2) лізингоодержувач – суб’єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об’єкти лізингу;
3) продавець лізингового майна – суб’єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування, тощо) та (або) продає власне майно, яке є об’єктом лізингу.
Фінансовий лізинг – це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу, на строк, не менший строку, за який амортизується 60% вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору фінансового лізингу об’єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.
Оперативний лізинг – це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування об’єкт лізингу на строк, менший строку, за який амортизується 90% вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об’єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.
Зворотний лізинг – це здійснення лізингу, який передбачає набуття лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг.
Пайовий лізинг – це здійснення лізингу за участю суб’єктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які інвестують свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може становити більше 80% вартості набутого для лізингу майна.
Міжнародний лізинг – здійснюється суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.
Прямий лізинг – власник майна самостійно здає об’єкт у лізинг.
Непрямий лізинг – майно передають через посередника. У такому разі учасники можуть укладати класичну тристоронню угоду (постачальник – лізингодавець – лізингоодержувач), а коли угоди великі, учасників може бути й більше.
Відкритий факторинг - це факторинг, за умовами якого боржника, тобто покупця, завчасно повідомляють про участь у торговій угоді факторингової компанії.
Закритий факторинг або конфіденційний - це факторинг за умовами якого боржника не повідомляють про участь в угоді факторингової компанії.
Факторинг з оплатою вимог з настанням визначеної дати - це факторинг, за умовами договору якого фактор перераховує своєму клієнтові-постачальнику суму перевідступлених боргових вимог (за мінусом витрат) станом на певну дату або через певний час.
Факторинг з умовою кредитування у формі попередньої оплати - відповідно до факторингової угоди клієнт, який продав банку дебіторську заборгованість, дістає від нього кошти в розмірі 80-90% загальної суми боргу. Решту 10-20% банк утримує у вигляді компенсації ризику до моменту сплати покупцем боргу.
Факторинг із правом регресу - це факторинг, за умовами якого фактор має право зворотної вимоги до постачальника повернути сплачену суму.
Факторинг без права регресу - це факторинг, за умовами якого фактор у разі надання факторингової послуги не має права зворотної вимоги до постачальник.
Плата за управління - це комісійна винагорода за власне факторингове обслуговування: ведення обліку, страхування на випадок виникнення сумнівних боргів. Розмір цієї плати визначають у відсотках від річного обороту постачальника.
Плата за кредитні ресурси - нараховується у встановленому договором відсотку на суму коштів, наданих постачальникові достроково у формі попередньої оплати переуступлених боргових вимог, її ставка звичайно перевищує на 2-4% поточну банківську ставку, яку застосовують у разі короткострокового кредитування клієнтів з таким самим оборотом і кредитоспроможністю, що обумовлено необхідністю компенсувати додаткові витрати й ризик факторингової компанії чи банку, який відіграє роль фактора.
Розпорядження власністю особи після її смерті в інтересах спадкоємців, відноситься до найбільш розповсюджених видів довірчих послуг. що виконуються банком для приватних осіб. Сума, що залишилась розподіляється між спадкоємцями згідно законодавства.
Заповітний траст засновується згідно з розпорядження покійного, викладеного у заповіті і управляється банком в інтересах бенефіціара (вигодопридбавач за трастом).
Довічний траст - це траст, який укладається особою за домовленістю з банком. При цьому особа переводить гроші або цінності в довірче управління банку, доручаючи йому виплачувати доход до її смерті - їй, а потім - спадкоємцям.
Страховий траст виникає, якщо клієнт призначає банк довірчою особою за страховим полісом і доручає йому виплачувати доход після своєї смерті нащадкам.
Корпоративний траст засновується у формі майна, що зберігається в банку під забезпечення випуску облігацій компанії.
Траст на користь найманих службовців може мати форму пенсійного фонду чи плану участі в прибутках. У першому випадку підприємство за затвердженою схемою вносить грошові кошти у фонд, що знаходиться в управлінні банком, для купівлі ануітетів чи прямих виплат співробітникам по досягненні ними пенсійного віку. Якщо працівники роблять внески у фонд, то він називається пенсійним трастом за участю, якщо ні - траст без участі. У другому випадку підприємство переводить частину прибутку до траст-фонду, який відкрито в банку для наступного розподілу внесків та майбутніх доходів від фонду на користь працівників по досягненню ними пенсійного віку або на іншу дату.
Інституційний траст засновується переважно платними учбовими закладами, які передають банку в довірче управління цінності, що їм належать для інвестування в доходні активи та управління в інтересах цих закладів.
Комунальний траст засновується групою людей, що проживають в одній місцевості за рахунок їх коштів.
Управління касовими активами (грошовою готівкою) при розрахунково-касовому обслуговуванні - це група послуг, які надаються банками за комісію в області розрахунково - касового обслуговування без використання активів, що знаходяться на балансі банку, і без прийняття на себе договірних чи умовних зобов’язань. Прикладом операцій такого роду, що отримали в останні роки велике розповсюдження в США та інших країнах, - є програми управління касовими активами (грошовою готівкою) для клієнтів банку.
Агент за трансфертом банк виконує операції з передачі прав власності на акції та іменні облігації від одного власника до іншого. При цьому банк діє як агент підприємства, а не тримач акцій чи власник облігацій.
Реєстратор акцій банк веде облік випущених цінних паперів для того, щоб не допустити їх надмірної емісії. Необхідно враховувати, що банк не може виконувати обидві функції - агента по трансферту та реєстратора - за тими ж акціями.
Фінансовий інжиніринг - це цілеспрямоване розроблення та реалізація нових фінансових інструментів та/або нових фінансових технологій, а також творчий пошук нових підходів до вирішення фінансових проблем за допомогою уже відомих фінансових інструментів та технологій.
Банківське регулювання - одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.
Банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання у процесі їх діяльності законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників.
Безвиїздний нагляд - це система контролю діяльності окремих банків і банківської системи в цілому, а також застосування наглядовими органами заходів, спрямованих на усунення проблем і недоліків, виявлених у діяльності банків. Такий нагляд ґрунтується на аналізі банківської звітності, що регулярно надається органам банківського нагляду і дає їм можливість поновлювати інформацію про фінансовий стан банків. У системі регулювання банківської діяльності безвиїзний нагляд використовується як система раннього застереження, що дає змогу наглядовим органам ухвалювати рішення про застосування до банків заходів впливу до загострення ситуації або до проведення інспекційної перевірки на місці.
Виїзне інспектування банків - це охоплення банків виїзними інспекціями НБУ на основі "Паспорту нагляду", який розробляється з метою визначення підходів у наглядовій діяльності стосовно банківської установи, частоти та обсягу виїзних інспекцій. Основою інформації, що аналізується в паспорті банку, є його рейтингова оцінка за системою CAMEL, яка включає визначення таких понять:
якість капіталу - оцінка розміру капіталу банку щодо його достатності для захисту інтересів вкладників та підтримання платоспроможності;
якість активів - можливість забезпечення повернення активів;
якість управління (менеджменту) - оцінка методів управління банком з погляду ефективності його діяльності, методів контролю за дотриманням нормативних актів та чинного законодавства;
дохідність - достатність доходів банку для його подальшого розвитку;
ліквідність - можливість банку щодо виконання ним як звичайних, так і непередбачуваних зобов'язань.
Сукупний рейтинг дає загальну характеристику банківської установи, згідно з якою вона може мати рейтинг: сильний, задовільний, посередній, граничний, незадовільний.
Кредитор останньої інстанції - це, як правило, Національний банк України, до якого може звернутися банк або інша кредитна установа для отримання рефінансування у разі вичерпання інших можливостей рефінансування. Національний банк України має право, але не зобов'язаний, надавати кредити для рефінансування банку, якщо це не тягне за собою ризиків для банківської системи.
Облікова ставка Національного банку України - виражена у відсотках плата, що береться Національним банком України за рефінансування комерційних банків шляхом купівлі векселів до настання строку платежу по них і утримується з номінальної суми векселя. Облікова ставка є найнижчою серед ставок рефінансування і є орієнтиром ціни на гроші.
Ставки рефінансування Національного банку України - виражена у відсотках плата за кредити, що надаються комерційним банкам, яка встановлюється Національним банком України з метою впливу на грошовий оборот та кредитування. Національним банком України встановлюються облікова та ломбардна процентні ставки.
Ставка "овернайт" (ломбардна ставка) - щоденна процентна ставка, що встановлюється Національним банком для проведення операцій з банками з підтримання їх миттєвої ліквідності.
Операції РЕПО - це операції з цінними паперами, що грунтуються на угоді між НБУ та комерційним банком про купівлю (пряме РЕПО) або продаж (зворотнє РЕПО) державних цінних паперів (ОВДП) на певний термін із зобов'язанням зворотньої продажу або купівлі у визначений термін або на вимогу однієї з сторін за заздалегідь обумовленою ціною. За допомогою операцій прямого РЕПО НБУ випускає в обіг додатковий обсяг платіжних засобів і підтримує ліквідність банківської системи. За допомогою операцій зворотнього РЕПО НБУ вилучає з обігу надлишкову грошову масу через регулювання ліквідності банківської системи.
Регулятивний капітал є одним з найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків. Регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рівня) капіталу та додаткового (2-го рівня) капіталу.
Основний капітал уважається незмінним і таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки. Він складається з таких елементів:
а) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал;
б) розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, що оприлюднені банком у фінансовій звітності);
в) загальний розмір основного капіталу визначається з урахуванням розміру очікуваних (можливих) збитків за невиконаними зобов'язаннями контрагентів та зменшується на суму:
недосформованих резервів під можливі збитки;
нематеріальних активів за мінусом суми зносу;
капітальних вкладень у нематеріальні активи;
збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;
збитків поточного року.
Додатковий капітал має менш постійний характер та його розмір піддається змінам. Він складається з таких елементів:
резерви під стандартну заборгованість інших банків;
резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;
результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації чи ревальвації гривні;
результат переоцінки основних засобів;
прибуток поточного року;
субординований борг.
На капітал 2-го рівня накладаються такі обмеження:
Для визначення розміру регулятивного капіталу банку загальний розмір капіталу 1-го і 2-го рівнів додатково зменшується на балансову вартість таких активів:
акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції, які випущені банками;
інвестиції в капітал (що не консолідуються) установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу та в дочірні установи;
кошти, що вкладені в інші банки на умовах субординованого боргу.
Ризики в банківській діяльності - випливають із специфіки банківських операцій, що здійснюються в умовах ринкових відносин, та означають імовірність одержання доходів, менших від очікуваних, зниження вартості активів. Підвищені банківські ризики призводять до значних фінансових утрат і, як наслідок, до банкрутства банків.
Норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) (Н2) відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов'язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Значення показника адекватності регулятивного капіталу визначається як співвідношення регулятивного капіталу банку до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями.
Для розрахунку адекватності регулятивного капіталу банку його активи поділяються на п'ять груп за ступенем ризику та підсумовуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів зваження:
а) I група активів із ступенем ризику 0 відсотків:
готівкові кошти; банківські метали; кошти в НБУ; боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади;
б) II група активів із ступенем ризику 10 відсотків:
короткострокові та довгострокові кредити, що надані центральним органам виконавчої влади та нараховані доходи за ними.
в) III група активів зі ступенем ризику 20 відсотків:
боргові цінні папери місцевих органів виконавчої влади;
кошти до запитання, та інші короткострокові депозити що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас та нараховані доходи за ними;
кредити овердрафт, овернайт та інші короткострокові кредити, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас та нараховані за ними доходи;
г) IV група активів зі ступенем ризику 50 відсотків:
кошти до запитання в інших банках, а також нараховані за ними доходи; короткострокові та довгострокові кредити, що надані місцевим органам виконавчої влади та нараховані за ними доходи; гарантійні депозити в інших банках (покриті); зобов'язання з кредитування, які надані банкам;
ґ) V група активів зі ступенем ризику 100 відсотків - усі інші неназвані вище активи.
Нормативне значення нормативу Н2 діючих банків не може бути меншим, ніж 8 відсотків.
Норматив адекватності основного капіталу (Н3) встановлюється з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і вкладників від непередбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру різноманітних ризиків.
Показник адекватності основного капіталу банку розраховується як співвідношення основного капіталу до загальних активів банку.
Для розрахунку нормативу адекватності основного капіталу загальний розмір основного капіталу коригується (зменшується) на суму: недосформованих резервів під можливі збитки за активними операціями банків; нематеріальних активів за мінусом суми зносу; капітальних вкладень у нематеріальні активи; збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження; збитків поточного року.
При розрахунку нормативу адекватності основного капіталу сума загальних активів відповідно зменшується на розрахункову суму резервів за всіма активними операціями банку, на суму неамортизованого дисконту за цінними паперами та зносу основних засобів.
Нормативне значення нормативу Н3 має бути не меншим, ніж 4 відсотки.
Норматив миттєвої ліквідності (Н4) встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках). Він визначається як співвідношення суми коштів у касі та на кореспондентських рахунках до зобов'язань банку, що обліковуються за поточними рахунками.
Нормативне значення нормативу Н4 має бути не менше ніж 20 відсотків.
Норматив поточної ліквідності (Н5) встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов'язань банку. Він визначається як співвідношення активів первинної та вторинної ліквідності до зобов'язань банку з відповідними строками виконання.
До активів первинної та вторинної ліквідності при розрахунку нормативу поточної ліквідності належать:
готівкові кошти;
банківські метали;
кошти на кореспондентських рахунках, які відкриті в Національному банку та інших банках;
строкові депозити, які розміщені в Національному банку та інших банках;
боргові цінні папери, що рефінансуються та емітовані Національним банком, а також інші боргові цінні папери у портфелі банку на продаж та на інвестиції;
надані кредити.
До зобов'язань належать:
кошти до запитання;
короткострокові та довгострокові кредити, які одержані від Національного банку та інших банків;
кошти бюджету України;
строкові депозити інших банків та клієнтів;
цінні папери власного боргу, емітовані банком;
субординований борг банку;
зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів;
зобов'язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам.
Нормативне значення нормативу Н5 має бути не менше ніж 40 відсотків.
Норматив короткострокової ліквідності (Н6) встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів. Він визначається як співвідношення ліквідних активів до короткострокових зобов'язань з початковим строком погашення до одного року.
До ліквідних активів при розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включаються:
готівкові кошти;
банківські метали;
кошти на кореспондентських рахунках, що відкриті в Національному банку та інших банках;
короткострокові депозити, що розміщені в Національному банку та інших банках;
короткострокові кредити, що надані іншим банкам.
До короткострокових зобов'язань включаються:
кошти до запитання;
кошти бюджету України;
короткострокові кредити, які одержані від Національного банку та інших банків;
короткострокові депозити інших банків і клієнтів;
короткострокові цінні папери власного боргу, емітовані банком;
зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів;
зобов'язання з кредитування, які надані банкам і клієнтам.
Нормативне значення нормативу Н6 має бути не менше ніж 20 відсотків.
Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов'язань. Він визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента, до капіталу банку.
Нормативне значення нормативу Н7 не має перевищувати 25 відсотків.
Норматив великих кредитних ризиків (Н8) установлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов'язаних контрагентів. Він визначається як співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів або груп пов'язаних контрагентів, з урахуванням усіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів, до регулятивного капіталу банку.
Нормативне значення нормативу Н8 не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку.
Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9) установлюється для обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого та непрямого впливу на діяльність банку. Він визначається як співвідношення суми всіх зобов'язань цього інсайдера перед банком і всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та капіталу банку.
Нормативне значення нормативу Н9 не має перевищувати 5 відсотків.
Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10), установлюється для обмеження сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів. Він визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов'язань усіх інсайдерів перед банком і 100 відсотків суми позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та капіталу банку.
Нормативне значення нормативу Н10 не має перевищувати 40 відсотків.
Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою(Н11) встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з операціями вкладання коштів банку до статутних фондів установ, що може призвести до втрати капіталу банку. Він визначається як співвідношення розміру коштів, які інвестуються на придбання акцій (паїв, часток) окремо за кожною установою, до регулятивного капіталу банку.
Нормативне значення нормативу Н11 не має перевищувати 15 відсотків.
Норматив загальної суми інвестування (Н12) встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з операціями вкладання (прямого чи опосередкованого) коштів банку до статутних фондів будь-яких юридичних осіб, що може призвести до втрати капіталу банку.
Він визначається як співвідношення суми коштів, що інвестуються на придбання акцій (паїв/часток) будь-якої юридичної особи, до регулятивного капіталу банку.
При обчисленні цього нормативу в знаменнику до суми регулятивного капіталу банку додаються суми вкладень у цінні папери в портфелі банку на продаж та інвестиції, що випущені банками, і вкладень у статутні фонди установ, на суму яких зменшено регулятивний капітал.
Нормативне значення нормативу Н12 не має перевищувати 60 відсотків.
Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13) встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з проведенням операцій на валютному ринку, що може призвести до значних втрат банку. Він визначається як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку.
За кожною іноземною валютою обчислюється підсумок за всіма балансовими і позабалансовими активами і всіма балансовими та позабалансовими зобов'язаннями банку та розраховується загальна відкрита валютна позиція банку в гривневому еквіваленті окремо за кожною іноземною валютою (розрахунок проводиться за звітну дату).
Величина загальної відкритої валютної позиції банку визначається як сума абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма іноземними валютами).
Нормативне значення загальної відкритої валютної позиції банку (Н13) має бути не більше ніж 30 відсотків.
При цьому встановлюється обмеження ризику окремо для довгої відкритої валютної позиції та короткої відкритої валютної позиції банку:
загальна довга відкрита валютна позиція (Н13-1) має бути не більше ніж 20 відсотків;
загальна коротка відкрита валютна позиція (Н13-2) має бути не більше ніж 10 відсотків.
Оборотно-сальдовий баланс - це місячний банківський баланс з інформацією про обороти та вихідні залишки за балансовими та позабалансовими рахунками.
Баланс комерційного банку - це бухгалтерський баланс, який містить залишки (сальдо) рахунків бухгалтерського обліку на певну дату і відбиває стан активів, пасивів та власного капіталу у грошовій формі на цю дату. Кожна стаття активу і пасиву характеризує окремий вид господарських засобів або джерел їх формування. Статті балансу групуються за економічним змістом і розміщуються згори донизу в міру зниження ліквідності (активні рахунки) і збільшення строків зобов'язань (пасивні рахунки). Комерційні банки складають щоденні й місячні баланси.
Балансовий звіт комерційного банку - це звіт, що характеризує фінансовий стан банку, відбиває його активи, зобов'язання та власий капітал у грошовому виразі на певну дату. Усі суми в балансовому звіті розподіляються за ознаками резидентності та виду валюти.
Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (далі - резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.
Чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) - визначається для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення.
Ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).
Ризик ліквідності - ризик недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов'язаннями у зв'язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.
Платоспроможність - це здатність юридичної чи фізичної особи своєчасно і повністю виконати свої платіжні зобов'язання.
Доходи банку - це загальна сума грошових коштів, отриманих від здійснення активних операцій. В структурі доходів банку найбільшу питому вагу мають отримані відсотки за банківськими позиками. На величину цих доходів впливають два фактора - сума наданих кредитів та відсоткова ставка за наданий кредит.
Витрати банку - це вся сума витрат за пасивними операціями включаючи небанківські операційні витрати (на утримання апарату управління). У витратах банку найбільшу питому вагу мають сплачені за рахунками клієнтів, за позиками та депозитами банків відсотки, які мають бути дещо вищими за рівень інфляції. Підвищення відсоткових ставок для залучення депозитів збільшує відсоткову складову витрат на фінансування.
Прибуток банку - це різниця між доходами та витратами банку. Балансовий прибуток - це сума прибутку, плюс надходження від позареалізаційних операцій, у тому числі від курсових різниць за іноземними операціями та допущеним дебетовим сальдо, та мінус збитки від позареалізаційних операцій. Основним джерелом банківського прибутку є процентна маржа - доход від відсоткової різниці, що визначається як відсотки отримані мінус відсотки сплачені.
Прибутковість банківських активів (ROA) - це показник ефективності роботи менеджерів банку, він показує, як вони справляються з завданням отримання чистого прибутку з активів банківської установи. Він характеризує співвідношення чистого прибутку банку після сплати податків до активів банку і показує, скільки чистого прибутку дає одиниця активів банку. Цей показник можна виразити такою формулою:
ЧП
ROA = - ----------,
А
де ЧП - чистий прибуток банку;
А - активи банку;
Прибутковість акціонерного капіталу банку (ROE) - показник, що вимірює дохідність акціонерного капіталу банку. Його значення особливо цікавить акціонерів банку, оскільки воно приблизно дорівнює розміру чистого прибутку, який отримуватимуть акціонери від інвестування свого капіталу. Він характеризує відношення чистого прибутку банку після сплати податків до акціонерного капіталу банку і виражається формулою:
ЧП
ROЕ = - ----------,
Ка
де ЧП - чистий прибуток банку;
Ка - акціонерний капітал банку;
Процентна маржа (SPRED) - показник, що показує, наскільки успішно банк виконує функцію посередника між вкладниками та позичальниками і наскільки гостра конкуренція на грошовому ринку, учасником якого є установи банків. Посилення конкуренції приводить до скорочення різниці між доходами за активами та витратами за пасивами. Цей показник визначається за формулою:
Процентні доходи Процентні витрати
SPRED = - ---------------------- - - -------------------------
Дохідні активи Пасиви, за якими сплачуються проценти.
До складу індивідуальних завдань (навчально-дослідних проектів) для самостійної роботи студентів в рамках курсу „Банківські операції” відносяться:
- підготовка конспектів основних законодавчих та нормативних документів, вказаних вище з розбивкою за темами, а також рефератів;
- огляд літературних джерел, що стосуються тих чи інших питань курсу;
- виконання розрахункових та аналітичних завдань за окремими банківськими операціями;
- підготовка доповідей на конференції
Питання для самопідготовки студентів вказані вище з розбивкою за темими.
Перелік тем рефератів
1. Шляхи удосконалення діяльності банківської системи України
2. Банківські об'єднання
3. Проблеми капіталізації українських комерційних банків
4. Сучасні засоби платежу на ринку банківських послуг
5. Вексельний обіг
6. Кредитний портфель банку та його удосконалення
7. Оцінка кредитоспроможності позичальника
8. Консорціальні та паралельні кредити
9. Іпотечне кредитування
10. Професійна діяльність банків на ринку цінних паперів
11. Місце банків в інвестиційному процесі
12. Фактори ризику інвестиційних операцій банків та засоби захисту від них
13. Аналіз діяльності банківських установ на валютному ринку
14. Операції з банківськими металами
15. Розвиток банківських послуг
16. Стійкість банківської системи та механізм її забезпечення
17. Фінансовий інжиніринг
18. Маркетингові дослідження на ринку банківських послуг
19. Доходи, витрати і прибуток комерційного банку.
20. Способи забезпечення кредитів.
21. Управління ризиками у комерційному банку.
22. Особливості кредитування малого бізнесу.
23. Інвестиційне кредитування
24. Банківські послуги та їх роль у розвитку комерційного банку
25. Операції банків з дорогоцінними металами
26. Гарантійні послуги комерційного банку
27. Управління ліквідністю комерційного банку.
Критерії оцінювання якості підготовки рефератів (див. розділ 6).
| Види самостійної роботи | Планові терміни виконання | Форми контролю та звітності | Максимальна кількість балів |
| Денна форма навчання | |||
| 1. Обов’язкові види СРС | |||
| 1.1. Підготовка до лекційних занять (розгляд законодавчих і нормативних документів) |
систематично, відповідно розкладу аудиторних занять |
Відвідування лекцій та ведення конспектів |
8,5 балів (0,5 х 17) |
| 1.2. Підготовка до практичних занять |
систематично, відповідно розкладу аудиторних занять |
1. Виконання домашніх завдань та активна участь у практичних заняттях. 2. Відвідування практичного заняття та правильна відповідь при опитуванні та вірне виконання навчального завдання |
7,5 бали (0,5 х 15) 33 бали (2,2 х 15) |
| 1.3. Підготовка до модульних контрольних робіт (2 модулі) |
останнє заняття відповідного модуля (6 та 15 практичні заняття відповідно) |
Перевірка правильності виконання модульних робіт |
36 балів (18 балів × 2) |
| Разом балів за обов’язкові види СРС | 85 | ||
| 2. Вибіркові види СРС | |||
| 2.1. Конспектування законодавчих та нормативних документів за темами курсу, вказаних вище, а також написання рефератів за заданою тематикою. | VІ семестр | Захист матеріалів реферату під час індивідуально-консультативної роботи (ІКР). |
15 (1,36 х 11 тем) |
| Разом балів за вибіркові види СРС | 15 | ||
| Види самостійної роботи | Планові терміни виконання | Форми контролю та звітності | Максимальна кількість балів |
| Денна форма навчання | |||
| 1. Обов’язкові види СРС | |||
| 1.1. Підготовка до лекційних занять (розгляд законодавчих і нормативних документів) |
систематично, відповідно розкладу аудиторних занять |
Відвідування лекцій та ведення конспектів |
1,8 бали (0,2 х 9) |
| 1.2. Підготовка до практичних занять (банківські операції) |
систематично, відповідно розкладу аудиторних занять |
1. Виконання домашніх завдань та активна участь у практичних заняттях. 2. Відвідування практичного заняття та правильна відповідь при опитуванні та вірне виконання навчального заняття |
9,2 бали (0,4 х 23) 29,0 балів (1,26 х 23) |
| 1.3. Підготовка до модульних контрольних робіт (2 модулі) | останнє заняття відповідного модуля (7 та 15 практичні заняття відповідно) | Перевірка правильності виконання модульних робіт |
20 балів (10 балів × 2) |
| Разом балів за обов’язкові види СРС | 60 | ||
| 2. Вибіркові види СРС | |||
|
.1. Конспектування законодавчих та нормативних документів за темами курсу, вказаних вище, а також написання рефератів за заданою тематикою. |
VІІ семестр | Захист матеріалів реферату під час індивідуально-консультативної роботи (ІКР). |
14 балів (2 х 7 тем) |
| 2.2. Підготовка доповіді на наукову студентську конференцію | січень – березень року УІ семестру |
1. Виступ з доповіддю 2. Зайняття призового місця |
15 балів 5 балів |
| 2.3. Виконання курсової роботи з дисципліни „Гроші і кредит” | Під час літньої сесії УІ семестру | Своєчасне виконання та успішний захист курсової роботи | 6 балів |
| Разом балів за вибіркові види СРС | 40 | ||
Метою поточного оцінювання знань студентів є виявлення рівня отриманих ними знань.
Завданнями поточного оцінювання знань студентів є:
1) оцінка активності роботи студента протягом УІ та УІІ семестрів з вивчення програмного матеріалу дисципліни;
2) оцінка рівня виконання модульних завдань.
До основних форм поточного контролю відносяться: усне опитування, тестування, розв’язання навчальних завдань і розрахунково-аналітичних задач, захист або презентація індивідуальних навчально-дослідних робіт, модульних завдань.
Об’єктами поточного контролю є: відвідування практичних занять та активність роботи протягом семестру; результати виконання модульних завдань; підготовка та захист індивідуальних навчально-дослідних робіт; участь в наукових конференціях.
Перелік питань з підготовки до поточного модульного контролю
(Комплексна контрольна робота за темами 1-5)
1. Походження, розвиток та функції комерційних банків.
2. Види та класифікація банків. Банківські об’єднання.
3. Створення та державна реєстрація банківських установ.
4. Поняття і завдання реструктуризації та реорганізації банківських установ.
1. Організаційна структура та управління банком.
2. Сутність, основні принципи організації банківських операцій, їх класифікація. Взаємодія структурних підрозділів банку при виробництві і продажу банківських послуг.
3. Ліцензування банківської діяльності.
4. Концепції управління діяльністю банку.
1. Економічна характеристика та джерела формування банківських ресурсів, їх класифікація.
2. Власний капітал банку, його структура, джерела формування, функції та значення.
3. Резервні і спеціальні фонди.
4. Роль прибутку у формуванні власного капіталу.
5. Достатність капіталу банку та фактори, що її визначають.
1. Економічний зміст депозитних операцій, їх класифікація та загальна характеристика.
2. Особливості депозитних рахунків до запитання, строкових та ощадних вкладів.
3. Особливості укладання депозитного договору та встановлення депозитної процентної ставки.
4. Механізм здійснення строкових депозитних операцій з юридичними особами.
5. Система страхування (гарантування) вкладів населення в банках.
6. Класифікація депозитів фізичних осіб, їх загальна характеристика.
7. Правовий режим обслуговування вкладників.
8. Вклади (депозити) до запитання та строкові вклади фізичних осіб.
1. Економічний зміст операцій з недепозитного запозичення коштів, їх загальна характеристика.
2. Функції та структура ринку міжбанківських кредитів.
3. Особливості одержання міжбанківських кредитів від НБУ та від інших комерційних банків.
4. Випуск незабезпечених боргових зобов’язань банку як засіб запозичення ресурсів.
(Комплексна контрольна робота за темами 6-11)
1. Характеристика платіжного обороту.
2. Суть і принципи організації безготівкових розрахунків.
3. Відкриття і ведення банківських рахунків.
4. Загальна характеристика форм та способів безготівкових розрахунків.
5. Розрахунки із застосуванням платіжних доручень та платіжних вимог-доручень.
6. Порядок здійснення розрахунків чеками та акредитивами.
7. Примусове та договірне стягнення (списання) коштів та особливості розрахунків за допомогою систем дистанційного обслуговування.
8. Необхідність і види міжбанківських розрахунків.
9. Здійснення міжбанківських розрахунків через систему електронних платежів (СЕП).
10. Особливості застосування внутрішньобанківських платіжних систем та здійснення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини.
1. Суть і принципи організації готівкових грошових розрахунків.
2. Касові операції банків з клієнтами.
3. Здійснення касових операцій через банкомати.
4. Особливості регулювання обігу готівки та забезпечення касової роботи банку.
1. Поняття, види та характеристика банківських платіжних карток.
2. Порядок видачі та обслуговування платіжних карток.
3. Види операцій банків з платіжними картками та їх характеристика.
4 Національна платіжна система масових електронних платежів.
1. Сутність, класифікація, принципи та функції кредиту, його роль в економіці.
2. Організація кредитної діяльності банку.
3. Процес банківського кредитування.
4. Ціна банківського кредиту.
5. Кредитний ризик та методи управління ним.
6. Система оцінки кредитоспроможності позичальника банку.
7. Форми забезпечення повернення банківських кредитів, їх поняття та загальна характеристика.
8. Методи управління проблемними кредитами.
1. Особливості механізму надання та погашення споживчого банківського кредиту.
2. Консорціальні та паралельні кредити.
3. Особливості кредитування у формі овердрафту.
4. Інвестиційне кредитування.
5. Особливості операцій з надання і погашення інших видів кредитів (іпотечних, кредитування малого та середнього бізнесу, підприємств АПК тощо).
1. Характеристика цінних паперів. Класифікація та види банківських операцій з цінними паперами.
2. Види професійної банківської діяльності на фондовому ринку. .
3. Поняття емісії цінних паперів та емісійної діяльності банків.
4. Розміщення акцій та їх обіг.
5. Операції банків з облігаціями власної емісії.
6. Депозитні (ощадні) сертифікати банків як інструмент емісійних операцій.
7. Економічна характеристика інвестиційних портфелів цінних паперів та загальні принципи оцінки цінних паперів у портфелях банку.
8. Посередницькі операції банків з цінними паперами, їх загальна характеристика.
9. Депозитарні операції комерційних банків та заставні операції банків з цінними паперами.
10. Механізм операцій банків у ролі інфраструктурних (професійних) учасників ринку цінних паперів.
11. Ризики, пов’язані з діяльністю банків на ринку цінних паперів та засоби захисту від них.
(Комплексна контрольна робота за темами 12-15)
1. Економічні та організаційні основи здійснення валютних операцій. Класифікація валютних операцій.
2. Порядок відкриття та ведення валютних рахунків юридичних осіб-резидентів та представництв юридичних осіб-нерезидентів.
3. Відкриття та обслуговування рахунків в іноземній валюті фізичних осіб.
Способи і засоби здійснення міжбанківських операцій в іноземній валюті. Сутність кореспондентських відносин.
Порядок відкриття та режим функціонування кореспондентських рахунків. Електронні системи міжнародних міжбанківських платежів.
1. Сутність торговельних валютних операцій та їх класифікація.
2. Форми міжнародних розрахунків: суть, види, загальна характеристика.
3. Банківське кредитування експортно-імпортних операцій.
4. Контроль уповноважених банків за міжнародними розрахунковими операціями своїх клієнтів
1. Сутність, функції та учасники міжбанківського валютного ринку.
2. Поняття та види валютної позиції банку.
3. Касові торговельні валютні операції. . Особливості купівлі, обміну іноземної валюти за різними операціями.
4. Строкові торговельні валютні операції.
1. Загальна характеристика неторговельних операцій комерційних банків та їх класифікація. .
2. Особливості конвертації готівкової іноземної валюти різних іноземних держав. Крос-курс.
3. Операції фізичних осіб з дорожніми чеками, кредитними картками та іншими платіжними засобами неторговельного характеру.
4. Перекази готівкової та безготівкової іноземної валюти фізичними особами.
(Комплексна контрольна робота за темами 16-18)
1. Характеристика сутності векселя та організації вексельного обігу в Україні.
2 Класифікація операцій банку у сфері вексельного обігу.
3. Кредитні операції банків з векселями.
4. Рефінансування НБУ банківських установ за допомогою векселів.
5. Торговельні операції з векселями.
6. Гарантійні операції з векселями.
7. Розрахункові операції банків з векселями.
8. Комісійні та довірчі операції з векселями.
9. Особливості організації роботи з векселями в банку.
Тема 17. Операції з надання банківських послуг.
1. Загальна характеристика та види банківських послуг.
2. Лізингові операції, їх сутність та класифікація.
3. Факторингові операції та механізм їх здійснення.
4. Форфейтинг, механізм його здійснення та вартість операції.
6. Гарантійні послуги банків.
7. Посередницькі, консультаційні та інформаційні послуги.
8. Довірчі (трастові) послуги.
9. Операції банку з надання інших послуг: зі зберігання цінностей, з дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням тощо.
1. Сутність фінансової стійкості комерційного банку та способи її забезпечення.
2. Економічні нормативи регулювання діяльності банків та нагляд за їх дотриманням.
3. Ліквідність та платоспроможність банку.
4. Основні підходи щодо управління банківськими ризиками.
5. Порядок формування і використання резервів для покриття можливих втрат банку від активних операцій.
6. Фінансові звіти банку та оцінка його діяльності.
7. Прибутковість банку: поняття та оцінка.
7.1.1. Критерії оцінювання знань та система нарахування балів при поточному оцінюванні знань
1.1. Систематичність та активність роботи студента протягом семестру оцінюється максимальною оцінкою в 6 семестрі 64 бали із 100.
Критерії оцінювання знань та система нарахування балів в 6 семестрі:
Система нарахування балів базується на оцінюванні активності та рівня знань студентів у процесі відповіді на питання та розв’язання навчальних завдань під час практичних занять. Бали студент може отримати за:
1) відвідування 100% лекцій – 8,5 балів (0,5 х 17 лекцій);
2) відвідування 100% практичних занять - 3,0 бали (0,2 бали за 15 занять);
3) активність студента та правильні відповіді при опитуванні і тестуванні, в т. ч. отримання позитивних оцінок за вірне виконання навчальних завдань – максимально 30 балів (2б × 15 занять). У тому числі з названих 2 балів за заняття – в 1 бал максимально оцінюються теоретичні знання, а 1 бал – практичні навички, пов’язані з розв’язанням задач;
3) виконання студентом протягом семестру самостійної роботи, пов’язаної з виконанням домашніх завдань – 7,5 бала (0,5б. х 15 занять, а також індивідуальних завдань, пов’язаних з конспектуванням законодавчих та нормативних документів – 15 балів (1,36 х 11 тем) (див. табл.7.1, 7.3).
1.2. Модульні завдання, які входять до загального порядку оцінювання поточної успішності студента, складаються з виконання письмових завдань під час проведення комплексної контрольної роботи та тестових вправ.
З курсу “Банківські операції” у 6 семестрі передбачається виконання 2 модульних завдань. Оцінка всіх модульних завдань визначається на основі розроблених кафедрою критеріїв і становить 36 балів із 100, якими оцінюється вся робота, винесена на поточний контроль.
Модульні завдання передбачають проведення комплексної контрольної роботи за відповідними темами навчального курсу, вказаними вище. Оцінювання першого та другого модульних завдань проходить за шкалою від 0 до 18 балів кожне (5 + 4 + 9 = 18 балів за модульну контрольну роботу максимально).
2.1. Систематичність та активність роботи студента протягом семестру оцінюється максимальною оцінкою в 7 семестрі 40 балів із 60.
Критерії оцінювання знань та система нарахування балів в 7 семестрі:
Система нарахування балів базується на оцінюванні активності та рівня знань студентів у процесі відповіді на питання та розв’язання навчальних завдань під час практичних занять. Бали студент може отримати за:
1) відвідування 100% лекцій – 1,8 бали (0,2 х 9 лекцій);
2) відвідування 100% практичних занять - 2,3 бали (0,1 бали за 23 заняття);
3) активність студента та правильні відповіді при опитуванні і тестуванні, в т. ч. отримання позитивних оцінок за вірне виконання навчальних завдань – максимально 26,7 бали (1,16 б. × 23 занять). У тому числі з названих 1,16 бали за заняття – в 0,5 бали максимально оцінюються теоретичні знання, а 0,66 бали – практичні навички, пов’язані з розв’язанням задач;
3) виконання студентом протягом семестру самостійної роботи, пов’язаної з виконанням домашніх завдань – 9,2 балів (0,4б. х 23 заняття) (див. табл.7.2, 7.4).
2.2. Модульні завдання, які входять до загального порядку оцінювання поточної успішності студента, складаються з виконання письмових завдань під час проведення комплексної контрольної роботи та тестових вправ.
З курсу “Банківські операції” у 7 семестрі передбачається виконання 2 модульних завдань. Оцінка всіх модульних завдань визначається на основі розроблених кафедрою критеріїв і становить 20 балів із 60, якими оцінюється вся робота, винесена на поточний контроль.
Модульні завдання передбачають проведення комплексної контрольної роботи за відповідними темами навчального курсу, вказаними вище. Оцінювання третього та четвертого модульних завдань проходить за шкалою від 0 до 10 балів кожне, у тому числі розв’язання задачі 5 балів, та виконання 2 теоретичних завдань по 3 та 2 бали, відповідно за перше і друге (тестове) (5 + 3 + 2 = 10 балів за модульну контрольну роботу максимально).
Порядок і час складання модульних завдань визначається кафедрою, включається до робочої програми.
Студенти, які представляють свої наукові роботи на конференціях та олімпіадах, і за результатами оцінювання не набрали 60 балів, мають право отримати додаткові бали до загальної оцінки поточної успішності (див. табл.7.5).
Приклад побудови завдань для поточного модульного контролю:
1. Розкрити економічний зміст, порядок документообігу та здійснення:
- розрахунків чеками;
- розрахунків акредитивами.
2. Дайте правильну відповідь на наступні тестові завдання:
а) В чому перевага вкладень банків у цінні папери порівняно з вкладеннями в позички?:
1. Забезпечує більш високу диверсифікацію ризиків, можливість підвищити доходність банку та проникнути в капітал інших комерційних структур.
2. В значно вищому рівні доходності.
3. Має незначний рівень ризику.
4. Разом 2+3.
б) Яким чином пов¢язані доходність і ліквідність цінних паперів з ризиком інвестиційної діяльності комерційного банку? 1. Ніяк не пов¢язані.
2. Падіння доходності цінного паперу викликає падіння його ліквідності і не пов¢язане з ризиком.
3. Ризики по цінних паперах викликають падіння їх доходності і ліквідності.
4. Зниження ризиків по цінних паперах зумовлює зростання їх ліквідності і падіння доходності.
в) До похідних цінних паперів відносять:
фінансові ф'ючерси, опціони, векселі банків, свопи;
фінансові ф'ючерси, свопи, опціони;
фінансові ф'ючерси, ощадні сертифікати, векселі банків;
фінансові ф'ючерси, пайові цінні папери, свопи.
г) Непрямими учасниками фондового ринку є:
фінансові компанії, які спеціалізуються на комерційній та комісійній діяльності з цінними паперами, а також на операціях за дорученням емітента в процесі первинного розміщення випусків цінних паперів та надання інших послуг;
інвестиційні компанії, які поєднують в одній особі функції фінансового посередника (брокера, ділера) й інвестиційного інвестора;
комерційні банки, які отримали ліцензію на ведення професійної діяльності на фондовому ринку та здійснюють визначені чинним законодавством операції з цінними паперами;
довірчі товариства, що здійснюють операції на фондовому ринку від імені, за рахунок, в інтересах та на ім'я довірителів.
д) Банківські операції з цінними паперами поділяють на такі групи:
емісійні, клієнтські, кредитні;
інвестиційні, кредитні, емісійні;
клієнтські, інвестиційні, емісійні;
емісійні, інвестиційні, арбітражні.
е) До інвестиційних операцій банку з цінними паперами відносять:
арбітражну, ділерську діяльність;
андеррайтинг;
брокерську діяльність;
клірингову діяльність.
є) до клієнтських операцій банку з цінними паперами відносять:
андеррайтинг;
реєстраторську діяльність;
арбітражну ділерську діяльність;
випуск депозитних та ощадних сертифікатів.
ж) Яке з наведених тверджень є невірним:
номінальна вартість акції - це ціна, за якою здійснюється продаж акцій на первинному фондовому ринку;
балансова вартість - це ціна, що дорівнює частці власного капіталу емітента, яка припадає на одну акцію;
балансова вартість - це ціна, що дорівнює частці залученого капіталу емітента, яка припадає на одну акцію;
ліквідаційна вартість - це ціна, що може бути визначена в момент ліквідації підприємства-емітента.
3. Завдання. На основі вказаних даних розрахуйте показники фінансової стійкості ВАТ “Концерну Нафгогаз” на звітну дату, порівняйте їх з нормативними значеннями та зробіть висновки про вплив отриманих результатів на кредитоспроможність цього підприємства як позичальника. Вкажіть основні заходи щодо покращення фінансової стійкості ВАТ “Концерну Нафгогаз”.
Таблиця 1. Інформація для розв’язання завдання. Баланс ВАТ “Концерну Нафгогаз”, станом на 01.01. п. р. (у тис. грн)
| АКТИВ | ПАСИВ | ||||
| 1 | Необоротні активи | 63100,0 | 1. | Власний капітал | 86890,0 |
| 2. | Оборотні активи - усього | 57530,0 | 2. | Забезпече6ння майбутніх витрат і платежів | - |
|
у т. ч.: -запаси |
680,0 | 3. | Довгострокові зобов’язання | 23850,0 | |
| -дебіторська заборгованість та розрахунки | 36820,0 | 4. | Поточні зобов’язання – усього, | 10200,0 | |
|
- поточні фінансові інвестиції; -грошові кошти та їх еквіваленти |
18500,0 960,0 |
у т. ч.: -кредиторська заборгованість за товари |
7430,0 | ||
| -інші оборотні активи | 570,0 | - поточні зобов’язання за розрахунками | 370,0 | ||
| 3. | Витрати майбутніх періодів | 310,0 | -інші поточні зобов’язання | 2400,0 | |
| БАЛАНС | 120940,0 | БАЛАНС | 120940,0 | ||
Таблиця 2. Модульно-тематичний план з дисципліни «Банківські операції» з бальною оцінкою за видами робіт для студентів, що навчаються за ППП 6.050105 „Банківська справа” у 6 семестрі
| № з/п | Тематичний зміст модуля | Робота протягом семестру | Балів за модуль-не зав-дання | Всього балів за модуль | ||||||||
| За лекції | За практичне заняття | За самостійну роботу | За індивідуальну роботу | Всього | ||||||||
| Кіль-кість занять | Кіль-кість балів | Кіль-кість занять | Кіль-кість балів | Годин | Кіль-кість балів | Годин | Кіль-кість балів | |||||
| Модуль 1. Економічні основи функціонування банків та формування їх ресурсів (Теми 1-5) | ||||||||||||
| 1 | Тема 1. Види банків і порядок їх створення в Україні | 1 | 0,50 | 1 | 2,2 | 9 | 0,5 | 2 | 1,36 | 4,56 | ||
| 2 | Тема 2. Організація діяльності банку | 1 | 0,50 | 1 | 2,2 | 9 | 0,5 | 2 | 1,36 | 4,56 | ||
| 3 | Тема 3. Операції банків з формування власного капіталу | 1 | 0,50 | 1 | 2,2 | 10 | 0,5 | 3 | 1,36 | 4,56 | ||
| 4 | Тема 4. Операції банків із залучення коштів | 2 | 1,00 | 2 | 4,4 | 10 | 1,0 | 3 | 1,36 | 7,76 | ||
| 5 | Тема 5. Операції банків із запозичення коштів | 1 | 0,50 | 1 | 2,2 | 10 | 0,5 | 2 | 1,36 | 4,56 | ||
| Всього по модулю | 3,0 | 13,2 | 3,0 | 6,8 | 26,00 | 18,00 | 44,00 | |||||
| Модуль 2. Розрахунково-касові, кредитні операції та операції банків з цінними паперами (Теми 6 – 11) | ||||||||||||
| 6 | Тема 6. Операції банків з обслуговування платіжного обороту. | 3 | 1,50 | 2 | 4,4 | 10 | 1,00 | 3 | 1,36 | 8,26 | ||
| 7 | Тема 7. Операції банків з готівкою | 1 | 0,50 | 1 | 2,2 | 10 | 0,5 | 3 | 1,36 | 4,56 | ||
| 8 | Тема 8. Операції банків з пластиковими картками | 1 | 0,50 | 1 | 2,2 | 9 | 0,5 | 2 | 1,36 | 4,56 | ||
| 9 | Тема 9. Кредитні операції банків | 2 | 1,00 | 2 | 4,4 | 10 | 1,0 | 3 | 1,36 | 7,76 | ||
| 10 | Тема 10. Особливості операцій з надання і погашення окремих видів кредитів | 1 | 0,50 | 1 | 2,2 | 9 | 0,5 | 2 | 1,36 | 4,56 | ||
| 11 | Тема 11. Операції банків з цінними паперами | 3 | 1,50 | 2 | 4,4 | 10 | 1,00 | 3 | 1,36 | 8,26 | ||
| Всього по модулю | 5,5 | 19,8 | 4,5 | 8,2 | 38,00 | 18,00 | 56,00 | |||||
| ВСЬОГО за 6 семестр | 8,50 | 33,00 | 7,50 | 15,00 | 64,00 | 36,00 | 100,00* | |||||
*Підсумковий контроль у 6 семестрі – ПМК
Таблиця 3. Модульно-тематичний план з дисципліни «Банківські операції» з бальною оцінкою за видами робіт для студентів що навчаються за ППП 6.050105 „Банківська справа” у 7 семестрі
| № з/п | Тематичний зміст модуля | Робота протягом семестру | Балів за модуль-не зав-дання | Всього балів за модуль | ||||||||
| За лекції | За практичне заняття | За самостійну роботу | За індивідуальну роботу | Всього | ||||||||
| Кіль-кість занять | Кіль-кість балів | Кіль-кість занять | Кіль-кість балів | Годин | Кіль-кість балів | Годин | Кіль-кість балів | |||||
| Модуль 3. Операції банків в іноземній валюті (Теми 12-15) | ||||||||||||
| 1 | Тема 12. Економіко-правові та організаційні основи здійснення банками операцій в іноземній валюті | 1 | 0, 20 | 1 | 1,26 | 5 | 0,4 | 3 | 0,0 | 1,86 | ||
| 2 | Тема 13. Торговельні операції банків в іноземній валюті | 1 | 0, 20 | 2 | 2,52 | 5 | 0,8 | 3 | 0,0 | 3,52 | ||
| 3 | Тема 14. Операції банків в іноземній валюті на міжбанківському ринку | 1 | 0, 20 | 2 | 2,52 | 5 | 0,8 | 3 | 0,0 | 3,52 | ||
| 4 | Тема 15. Неторговельні операції банків в іноземній валюті | 1 | 0, 20 | 2 | 2,52 | 5 | 0,8 | 2 | 0,0 | 3,52 | ||
| Всього по модулю | 0,8 | 8,82 | 2,8 | 0,0 | 12,42 | 10,00 | 22,42 | |||||
| Модуль 4. Операції банків з векселями, з надання банківських послуг та економічні основи забезпечення фінансової стійкості банку (Теми 16 – 18) | ||||||||||||
| 5 | Тема 16. Операції банків з векселями | 1 | 0,2 | 2 | 2,52 | 5 | 0,8 | 3 | 0,0 | 3,52 | ||
| 6 | Тема 17. Операції з надання банківських послуг. | 2 | 0,4 | 3 | 3,78 | 5 | 1,2 | 3 | 0,0 | 5,38 | ||
| 7 | Тема 18. Операції із забезпечення фінансової стійкості банку | 2 | 0,4 | 3 | 3,78 | 5 | 1,2 | 3 | 0,0 | 5,38 | ||
| Всього по модулю | 1,0 | 10,08 | 3,2 | 0,0 | 14,28 | 10,00 | 24,28 | |||||
| Практичні заняття – тренінги в навчально-тренувальному банку | - | - | 8 | 10,08 | 9 | 3.2 | - | 0,0 | 13,28 | 13,28 | ||
| ВСЬОГО за 7 семестр | 1,80 | 29,00 | 9, 20 | 0,00 | 40,00 | 20,00 | 60,00* | |||||
*Підсумковий контроль у 7 семестрі – екзамен
Таблиця 4. Система нарахування балів за видами навчальної роботи у УІ семестрі
| Форма навчальної роботи | Вид навчальної роботи | Бали |
Кіль кість занять |
Максимальна кількість балів |
| 1. Аудиторна | ||||
| 1.1. Лекція |
1. Відвідування лекцій (2 год) |
0,5 | 17 | 8,5 |
| 1.2. Практичне, семінарське заняття | 1. Відвідування практичного заняття | 0,2 | 15 | 3,0 |
| 2. Правильна відповідь при опитуванні або вірне виконання навчального завдання | 2 | 15 | 30 | |
| 2. Самостійна робота | 1. Виконання домашніх завдань та активна участь у практичних заняттях | 0,5 | 15 | 7,5 |
| 3. Індивідуально-консультативна робота | 1. Виконання індивідуальних завдань (конспектування нормативних документів) за темами | 1,36 | 11 | 15 |
| 4. Поточний контроль |
1. Модульна контрольна робота, у тому числі: - за перше питання - за друге завдання - за третє завдання |
18 5 4 9 |
2 | 36 |
| 5. Кінцевий контроль - ПМК | ||||
| Разом | 100 | |||
Рейтинг студента за дисципліною – сума балів за УІ семестр, закруглена до цілого балу.
Таблиця 5.
Система нарахування балів за видами навчальної роботи у УІІ семестрі
| Форма навчальної роботи | Вид навчальної роботи | Бали |
Кіль кість занять |
Максимальна кількість балів |
| 1. Аудиторна | ||||
| 1.1. Лекція |
1. Відвідування лекцій (2 год) |
0,2 | 9 | 1,8 |
| 1.2. Практичне, семінарське заняття | 1. Відвідування практичного заняття | 0,1 | 23 | 2,3 |
| 2. Правильна відповідь при опитуванні або вірне виконання навчального завдання | 1,16 | 23 | 26,7 | |
| 2. Самостійна та індивідуально-консультативна робота | 1. Виконання домашніх завдань та активна участь у практичних заняттях | 0,4 | 23 | 9,2 |
| 3. Поточний контроль |
1. Модульна контрольна робота у тому числі: - за перше питання - за друге завдання - за третє завдання |
10 3 2 5 |
2 | 20 |
| 4. Кінцевий контроль | 1. Іспит | 40 | 1 | 40 |
| Разом | 100 |
Рейтинг студента за дисципліною – сума балів за семестр, закруглена до цілого балу.
Таблиця 6. Система нарахування додаткових балів за видами робіт з вивчення дисципліни „Банківські операції”
| Форма роботи | Вид роботи | Бали |
| Навчальна | Виконання індивідуальних навчальних завдань, пошук та огляд нормативних та літературних джерел за заданою тематикою, з веденням конспектів (передбачено у УІІ семестрі за 7 темами, по 2 бали максимально за кожною темою) | 14,0 |
| Науково – дослідна |
1. Проведення науково-дослідницької роботи та виступ з доповіддю на науково-практичній студентській конференції 2. Зайняття призового місця на науково-практичній студентській конференції |
15,0 5,0 |
| Кафедральна | Своєчасне виконання та успішний захист курсової роботи з курсу „Гроші та кредит” не пізніше, ніж у УІ семестрі | 6,0 |
| Всього | 40,0 |
Перелік питань, що охоплюють зміст робочої програми дисципліни та які виносяться на екзамен:
Походження, розвиток та функції комерційних банків.
Види та класифікація банків. Банківські об’єднання.
Створення та державна реєстрація банківських установ.
Поняття і завдання реструктуризації та реорганізації банківських установ.
Організаційна структура та управління банком.
Сутність, основні принципи організації банківських операцій, їх класифікація. Взаємодія структурних підрозділів банку при виробництві і продажу банківських послуг.
Ліцензування банківської діяльності.
Концепції управління діяльністю банку.
Економічна характеристика та джерела формування банківських ресурсів, їх класифікація.
Власний капітал банку, його структура, джерела формування, функції та значення.
Резервні і спеціальні фонди.
Роль прибутку у формуванні власного капіталу.
Достатність капіталу банку та фактори, що її визначають.
Економічний зміст депозитних операцій, їх класифікація та загальна характеристика.
Особливості депозитних рахунків до запитання, строкових та ощадних вкладів.
Особливості укладання депозитного договору та встановлення депозитної процентної ставки.
Механізм здійснення строкових депозитних операцій з юридичними особами.
Система страхування (гарантування) вкладів населення в банках.
Класифікація депозитів фізичних осіб, їх загальна характеристика.
Правовий режим обслуговування вкладників.
Вклади (депозити) до запитання та строкові вклади фізичних осіб.
Економічний зміст операцій з недепозитного запозичення коштів, їх загальна характеристика.
Функції та структура ринку міжбанківських кредитів.
Особливості одержання міжбанківських кредитів від НБУ та від інших комерційних банків.
Випуск незабезпечених боргових зобов’язань банку як засіб запозичення ресурсів.
Характеристика платіжного обороту.
Суть і принципи організації безготівкових розрахунків.
Відкриття і ведення банківських рахунків.
Загальна характеристика форм та способів безготівкових розрахунків.
Розрахунки із застосуванням платіжних доручень та платіжних вимог-доручень.
Порядок здійснення розрахунків чеками та акредитивами.
Примусове та договірне стягнення (списання) коштів та особливості розрахунків за допомогою систем дистанційного обслуговування.
Необхідність і види міжбанківських розрахунків.
Здійснення міжбанківських розрахунків через систему електронних платежів (СЕП).
Особливості застосування внутрішньобанківських платіжних систем та здійснення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини.
Суть і принципи організації готівкових грошових розрахунків.
Касові операції банків з клієнтами.
Здійснення касових операцій через банкомати.
Особливості регулювання обігу готівки та забезпечення касової роботи банку.
Поняття, види та характеристика банківських платіжних карток.
Порядок видачі та обслуговування платіжних карток.
Види операцій банків з платіжними картками та їх характеристика.
Національна платіжна система масових електронних платежів.
Сутність, класифікація, принципи та функції кредиту, його роль в економіці.
Організація кредитної діяльності банку.
Процес банківського кредитування.
Ціна банківського кредиту та фактори, що її визначають.
Кредитний ризик та методи управління ним.
Система оцінки кредитоспроможності позичальника банку.
Форми забезпечення повернення банківських кредитів, їх поняття та загальна характеристика.
Методи управління проблемними кредитами.
Особливості механізму надання та погашення споживчого банківського кредиту.
Консорціальні та паралельні кредити.
Особливості кредитування у формі овердрафту.
Інвестиційне кредитування.
Особливості операцій з надання і погашення інших видів кредитів (іпотечних, кредитування малого та середнього бізнесу, підприємств АПК тощо).
Характеристика цінних паперів. Класифікація та види банківських операцій з цінними паперами.
Види професійної банківської діяльності на фондовому ринку.
Поняття емісії цінних паперів та емісійної діяльності банків.
Розміщення акцій та їх обіг.
Операції банків з облігаціями власної емісії.
Депозитні (ощадні) сертифікати банків як інструмент емісійних операцій.
Економічна характеристика інвестиційних портфелів цінних паперів та загальні принципи оцінки цінних паперів у портфелях банку.
Посередницькі операції банків з цінними паперами, їх загальна характеристика.
Депозитарні операції комерційних банків та заставні операції банків з цінними паперами.
Механізм операцій банків у ролі інфраструктурних (професійних) учасників ринку цінних паперів.
Ризики, пов’язані з діяльністю банків на ринку цінних паперів та засоби захисту від них.
Економічні та організаційні основи здійснення валютних операцій. Класифікація валютних операцій.
Порядок відкриття та ведення валютних рахунків юридичних осіб-резидентів та представництв юридичних осіб-нерезидентів.
Відкриття та обслуговування рахунків в іноземній валюті фізичних осіб.
Способи і засоби здійснення міжбанківських операцій в іноземній валюті. Сутність кореспондентських відносин.
Порядок відкриття та режим функціонування кореспондентських рахунків. Електронні системи міжнародних міжбанківських платежів.
Сутність торговельних валютних операцій та їх класифікація.
Форми міжнародних розрахунків: суть, види, загальна характеристика.
Банківське кредитування експортно-імпортних операцій.
Контроль уповноважених банків за міжнародними розрахунковими операціями своїх клієнтів
Сутність, функції та учасники міжбанківського валютного ринку.
Поняття та види валютної позиції банку.
Касові торговельні валютні операції. . Особливості купівлі, обміну іноземної валюти за різними операціями.
Строкові торговельні валютні операції.
Загальна характеристика неторговельних операцій комерційних банків та їх класифікація.
Особливості конвертації готівкової іноземної валюти різних іноземних держав. Крос-курс.
Операції фізичних осіб з дорожніми чеками, кредитними картками та іншими платіжними засобами неторговельного характеру.
Перекази готівкової та безготівкової іноземної валюти фізичними особами.
Характеристика сутності векселя та організації вексельного обігу в Україні.
Класифікація операцій банку у сфері вексельного обігу.
Кредитні операції банків з векселями.
Рефінансування НБУ банківських установ за допомогою векселів.
Торговельні операції з векселями.
Гарантійні операції з векселями.
Розрахункові операції банків з векселями.
Комісійні та довірчі операції з векселями.
Особливості організації роботи з векселями в банку.
Загальна характеристика та види банківських послуг.
Лізингові операції, їх сутність та класифікація.
Факторингові операції та механізм їх здійснення.
Форфейтинг, механізм його здійснення та вартість операції.
Гарантійні послуги банків.
Посередницькі, консультаційні та інформаційні послуги.
Довірчі (трастові) послуги.
Операції банку з надання інших послуг: зі зберігання цінностей, з дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням тощо.
Сутність фінансової стійкості комерційного банку та способи її забезпечення.
Економічні нормативи регулювання діяльності банків та нагляд за їх дотриманням.
Ліквідність та платоспроможність банку.
Основні підходи щодо управління банківськими ризиками.
Порядок формування і використання резервів для покриття можливих втрат банку від активних операцій.
Фінансові звіти банку та оцінка його діяльності.
Прибутковість банку: поняття та оцінка.
Приклад побудови екзаменаційного білета
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
УКООПСПІЛКА
Полтавський університет споживчої кооперації України
Кафедра грошового обігу і кредиту
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ №1
з дисципліни „Банківські операції” для студентів, що навчаються за ППП
6.050105 „Банківська справа”
1. Розкрити економічний зміст:
- депозитних рахунків до запитання;
- строкових та ощадних вкладів.
2. Назвати:
- структуру кредитних операцій банків з векселями;
- сутність та порядок проведення кредитних операцій банків з векселями.
3. Завдання. На основі вказаних даних розрахуйте показники фінансової стійкості ВАТ “Концерну Нафгогаз” на звітну дату, порівняйте їх з нормативними значеннями та зробіть висновки про вплив отриманих результатів на кредитоспроможність цього підприємства як позичальника. Вкажіть основні заходи щодо покращення фінансової стійкості ВАТ “Концерну Нафгогаз”.
Таблиця 1.
Інформація для розв’язання завдання.
Баланс ВАТ “Концерну Нафгогаз”, станом на 01.01. п. р. (у тис. грн)
| АКТИВ | ПАСИВ | ||||
| 1. | Необоротні активи | 63100,0 | 1. | Власний капітал | 86890,0 |
| 2. | Оборотні активи - усього | 57530,0 | 2. | Забезпече6ння майбутніх витрат і платежів | - |
|
у т. ч.: -запаси |
680,0 | 3. | Довгострокові зобов’язання | 23850,0 | |
| -дебіторська заборгованість та розрахунки | 36820,0 | 4. | Поточні зобов’язання – усього, | 10200,0 | |
|
- поточні фінансові інвестиції; -грошові кошти та їх еквіваленти |
18500,0 960,0 |
у т. ч.: -кредиторська заборгованість за товари |
7430,0 | ||
| -інші оборотні активи | 570,0 | - поточні зобов’язання за розрахунками | 370,0 | ||
| 3. | Витрати майбутніх періодів | 310,0 | -інші поточні зобов’язання | 2400,0 | |
| БАЛАНС | 120940,0 | БАЛАНС | 120940,0 | ||
Зав. кафедри ______________ Екзаменатор
Критерії оцінки знань під час екзамену
Екзамен з дисципліни “Банківські операції” проводиться виключно в межах екзаменаційної сесії в процесі підсумкового оцінювання знань студентів з дисциплін навчального плану.
Екзамен проводиться за завданнями, складеними в повній відповідності до програми дисципліни, які доводяться до студентів на початку навчального року.
Екзамен проводиться в письмовій формі за розкладом, що доводиться до студентів до початку екзаменаційної сесії.
Тривалість екзамену - три академічні години.
Екзамен проводиться комісією, до складу якої входять лектор потоку, викладачі, які проводять заняття. Екзаменаційний білет, як правило, містить 3 завдання, кожне з яких оцінюється за шкалою 10, 10 та 20 балів максимально.
Для оцінювання відповідей студентів з програмних дисциплін використовуються такі критерії:
відмінному рівню (10 балів за теоретичне завдання та 20 балів за практичне) відповідає правильна й вичерпна відповідь на поставлене питання, в якій студент показав всебічне системне знання програмного матеріалу; засвоєння основної та додаткової літератури; чітке володіння понятійним апаратом, методами, методиками та інструментами, вивчення яких передбачене програмами дисциплін; уміння аргументувати своє ставлення до відповідних категорій, залежностей та явищ; правильне розв’язання завдання та наведення обґрунтованих висновків та рекомендацій;
задовільному рівню (5 балів за теоретичне та 10 балів за практичне) відповідає у цілому правильна відповідь на поставлене запитання, в якій студент показав достатній рівень знань з основного програмного матеріалу, але не спромігся переконливо аргументувати свою відповідь, помилився у використанні понятійного апарата, показав недостатні знання літературних джерел; у розв’язанні завдань є окремі помилки;
незадовільному рівню (0 балів) відповідає неправильна або неповна відповідь на запитання, в якій студент продемонстрував значні прогалини в знаннях з основного програмного матеріалу; ухилився від аргументувань; показав незадовільні знання понятійного апарата і спеціальної літератури або взагалі нічого не відповів та не розв’язав задачі.
Результати екзамену оцінюються в діапазоні від 0 до 40 балів (включно).
В разі, коли відповіді студента менше, ніж 20 балів (0, 5, 10, 15), він отримує незадовільну оцінку за результатами екзамену (тобто 0 балів).
Загальна підсумкова оцінка з дисципліни складається з суми балів за результатами поточного контролю знань та за виконання завдань, що виносяться на іспит (за умови, що студент набрав на іспиті 11 балів і вище).
В разі, коли відповіді студента оцінені менше ніж в 11 балів, він отримає незадовільну оцінку за результатами іспиту (тобто 0 балів) і загальна підсумкова оцінка включає лише результати поточного контролю.
До залікової екзаменаційної відомості вносяться сумарні результати в балах поточного контролю та іспиту (загальна підсумкова оцінка).
Академічні успіхи студента визначаються за допомогою системи оцінювання, що використовується у ПУСКУ з обов’язковим переведенням оцінок до національної шкали та шкали ECTS в такому порядку:
______________
Оцінка та критерії оцінки підсумкового контролю результатів навчання студента шляхом складання іспиту з дисципліни „Банківські операції”.
|
Оцінка за шкалою ECTS |
Оцінка за бальною шкалою, що використовується в ПУСКУ |
Оцінка за 4-х бальною шкалою | Критерії оцінки навчальної діяльності студентів |
| 1 | 2 | 3 | 4 |
| F | 0-34 | „незадовільно” з обов’язковим повторним вивченням дисципліни | виставляється студентові, який не орієнтується в програмному матеріалі, має суттєве нерозуміння фінансово-кредитних понять і методик; за незнання базових понять і показників; за несамостійну відповідь на питання та невірне рішення практичних завдань. |
| FX | 35-59 | „незадовільно” з можливістю повторного складання | виставляється студентові, що має прогалини в розумінні основних фінансово-економічних понять і методик, допускає принципові помилки в застосуванні методик рішення конкретних ситуаційних задач з банківських операцій. |
| E | 60-65 | „задовільно достатньо” | виставляється студентові, який знає сутність основних банківських операцій, в основному вірно розуміє стан і розвиток банківської діяльності, орієнтується при певній допомозі викладача в методах дослідження фінансово-економічних даних банку, орієнтується в основній літературі, рекомендованій програмою. Не завжди виявляє працелюбність і активність на лекційних та практичних заняттях. |
| D | 66 - 70 | „задовільно” | виставляється студентові, який знає базові поняття і показники, сутність основних банківських операцій, при певній допомозі викладача орієнтується в методах розрахунків за банківськими операціями, орієнтується в основній літературі, рекомендованій програмою; за самостійну відповідь на питання в обсязі конспекту; вірне, в основному, вирішує практичні завдання. |
| C | 71-78 | „добре” | заслуговує студент, що виявив повне знання навчального програмного матеріалу, засвоїв основні теоретичні та практичні фінансово-економічні поняття і положення, володіє прийомами розрахунків за основними банківськими операціями. При деяких невідповідностях у розв’язанні задач швидко орієнтується і за допомогою навідних питань викладача легко їх виправляє. |
| B | 79-85 | „дуже добре” | заслуговує студент, що виявив системні знання з дисципліни; засвоїв теоретичні та практичні фінансово-економічні положення, володіє прийомами фінансових розрахунків за банківськими операціями; може самостійно поповнювати і відновлювати знання у ході подальшого навчання; за самостійну відповідь на питання з використанням більшого матеріалу, ніж у конспекті; вірно вирішує практичні завдання. |
| А | 86-100 | „відмінно” | заслуговує студент, який має широкі і системні знання з дисципліни і економічної практики господарювання; розуміє і логічно пояснює з точки зору економічної теорії та методології явища, закони; вміє застосовувати їх до рішення конкретних задач, знає методи дослідження сукупності фінансово-економічних даних банків, а також засвоїв методи вивчення взаємозв'язків між показниками і має творчі здібності у розумінні і викладенні програмного матеріалу, самостійно робить висновки. Студент опрацював основну і знайомий з додатковою літературою. Вільно спілкується з викладачем та дає самостійну логічну відповідь на питання з використанням матеріалів підручників, монографій, преси; вірно вирішує практичні завдання. |
Выполнение курсовой работы по дисциплине "Деньги, кредит, банки"
Денежно-кредитная и банковская система. Регулирование денежного обращения
Сутність страхової діяльності
Характеристика основных форм безналичных расчетов
Страховое дело
Загальнообов’язкове державне соцiальне страхування вiд нещасного випадку на виробництвi та професiйного захворювання
Бухгалтерский учет и документальное оформление кассовых операций
Банковское дело
Основы социального страхования
Соціальне страхування
Copyright (c) 2024 Stud-Baza.ru Рефераты, контрольные, курсовые, дипломные работы.