База знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ

курсовые,контрольные,дипломы,рефераты

Денежно-кредитные системы — Банковское дело и кредитование

Посмотреть видео по теме Работы

Література:

1. Денежное обращение и кредит при капитализме /под редакцией Красавиной , М., 1989.

2. Федоренко В.Н. Денежное обращение и кредит в кап. странах, К., 1989

3. Усоскин В.М. Современный комерческий банк: управление и операции, М., 1993.

4. Жан Матук Фмнансово-кредитные сиситемы Франции и других стран.

5. Савлук Гроші та кредит, К., 1992

Тема 1.  Суть та основні етапи розвитку грошово-кредитних систем країн з розвиненою ринковою економікою.

1.         Грошова система

A)         поняття

Б)        основні елементи

В)        національна валютна система

2.         Кредитна система

A)         поняття, види та особливості діяльності

Б)        нагляд за діяльністю комерційних банків у різних країнах

В)        системи  страхування депозитів

Г)         спеціальні кредитні установи

Д)        концентрація та централізація банківського капіталу, транснаціональні банки, зміни в діяльності банків

3.         Моделі взаємозв’язку банків із промисловістю

A)         англійська

Б)        американська

В)        німецька

4.         Основні етапи розвитку грошово-кредитних систем

А)         загальні закономірності формування грошових та кредитних систем у період становлення капіталізму

Б)        золотий стандарт та сталість грошово-кредитних систем

В)        перехід від металевих до паперових грошових систем у період першої світової війни

Г)         світова економічна криза 1929-1933, її особливості та наслідки для грошових та кредитних систем

Д)        закономірності розвитку грошових та кредитних систем у післявоєнні роки

Є)        грошова та кредитна система на сучасному етапі розвитку

5.         Банківська криза: поняття, причини, форми та наслідки

1. Грошова система

Грошовий обіг - це рух грошей, який обслуговує товарний рух та нетоварні розрахунки. З’являється разом із появою грошей.

Росту грошового обігу заважало натуральне господарство. Найбільшого розвитку грошовий обіг здобув при капіталізмі, коли було сформовано національні та світові ринки. Саме в цей час, грошовий обіг складається у систему. Це було спричинено тим, що саме у переіод затвердження капіталістичного ладу виникає об’єктивна необхідність у приведенні різних елементів грошового обігу у систему, для побудови єдиної стабільної та еластичної грошової системи. Буржуазна держава була саме таким органом, який на основі законодавчих норм був у змозі забезпечити цю єдність.

ГС у різних країнах склалися по-різному. Під впливом історичних особливостей розвитку товарно-грошових відносин в країні, під впливом національних традицій.

Грошова система - форма організації грошового обігу в даній країні, що склалася історично та закріплена законом.

Вона містить ряд елементів, які визначає законодавство країни:

1. найменування грошової одиниці

2. масштаб цін. Це технічна функція грошей. При металевому грошовому обігу масштаб цін - це вагова кількість металу, що прийнята в даній країні за грошову одиницю. Внаслідок валютної реформи 1976-78 рр., офіційно було відмінено золотий вміст грошової одиниці, а масштаб цін складається стихійно та слугує для порівняння вартості товарів через їх ціни.

Масштаб был основой для формирования валютного курса (но это не сам валютный курс). Отношение золотого седержания различных валют до 1976 г. было золотым (валютным) паритетом, это была относительно постоянная величина. Валютный курс, - не постоянная величина.

В условиях золотого стадарта валютный курс не мог отклониться от валютного паритета на определенную величину. Колебания были незначительны, так как плателдьщикоми могли вбыирать платить за валюту золотом, или купить иностр. валюту. Та цена, по которой приобретают валюту, и была валютным курсом. Цена эта не могла превышать валютный паритет + расходы по пересылке золота и быть ниже чем паритет - расходы по пересылке золота.

С 1.01.78 ни одна из валют не фиксирует золотое содержание, валютный курс не привязывается к валютному паритету.

3. види грошей, що мають законну платіжну силу (кредитні, паперові гроші, розмінна монета)

4. порядок емісії та обігу грошей. Тобто це системи забезпечення випуску грошей, порядок їх вилучення

5. регламентація безготівкового обігу

В загальномук грошовому обігу 13% - чекові депозити; 3% - монети; 24% - банкноти в обігу. Безготівковий обіг більш дешевий, більш рухомий, більш прозорий.

Виділяють такі види грошей:

1. дійсні гроші (тобто повноцінні)

2. неповноцінні гроші

Дійсні гроші - це такі, номінальна вартість яких відповідає їх реальній вартості. При умовах металевого обігу ці гроші одночасно виконували роль загального еквіваленту та всі функції грошей. Найбільш поширений вид дійсних грошей - золоті монети.

Монета - це грошовий знак, що виготовлений з металу, та який має встановлені законом відмінні ознаки. Тобто форму, зовнішній вигляд, ваговий вміст.

Повноцінні гроші карбуються шляхом відкритої чеканки.

Неповноцінні гроші - це такі, номінальна вартість який на співпадає з їх реальною вартістю. Від карбування неповноцінних монет держава отримує монетний доход, у розмірі різниці між номінальною та дійсною вартістю карбованих монет. Використовується система закритої чеканки. Крім неповноцінних розмінних монет, до неповноцінних відносяться такі види як паперові, кредитні гроші та ін. Ці гроші є основним видом готівкових грошей (паперові знаки).

Паперові гроші -  випускає держава, їх випуск не пов’язаний з потребами грошового обігу, ціль їх - покриття державних витрат. Діють на основі функції грошей як засобу обігу.

Кредитні гроші - з»являються на основі функції грошей як засобу платежу, їх емісія повинна бути пов’язана з потребами товарного обігу. Універсальним кредитним «орудієм» є банкнота. Класична банкнота характеризувалась подвійним забезпеченням (товарним та золотим) та можливістю перевірки цього забезпечення. Сучасна банкнота не розмінна на золото, частково випускається для кредитів товарного обігу та обороту, але основним забезпеченням банкнот є облігації держави; зараз не має механізму регулювання потреб товарного обігу та випуску банкнот.

Національна валютна система - це складова частина національної грошової системи країни. Ця форма організації економічних зв’язків країни за допомогою яких здійснюється міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні ресурси країни.

Національна валютна система залежить від розвитку зовнішньо-економічних відносин країни та юридично закріплена національним законодавством.

Складовими елементами національної валютної системи є:

1. національна валюта. Це грошова одиниця.

2. валютний паритет. Це база валютного курсу, це співвідношення між двома валютами, що встановлено в законодавчому порядку. З 1979 р. валютний паритет встановлюється на базі СДР (валюта МВФ).

3. режим курсу націон. валюти. Валютні курси - можуть бути фіксовані, або гнучкі. Фіксовані - це система, що припускає наявність зареєстрованих паритетів. Фіксовані валютні курси можуть бути або дійсно фіксовані, що базуються на золотому стандарті, вони можливі лише за умов золотого стандарту, або договірно фіксовані, що базуються на одній чи кількох валютах або на умовно встановленій офіційній цін золота. Гнучкі  курси - це системи, при який у валют не має офіційних валютний паритетів. Тут виділяють дві групи валют: плаваючі валюти (самостійно змінюються на базі попиту та пропозиції на ринку) та коливні валюти (прив’язують валютні курси до валютний кошиків).

Для держав з ринковою економікою найдоцільнішим є притримування керованого плаваючого курсу відносно ВКВ. На У. нині діє режим валютного коридору, на 1998 рік валютний коридор встановлено: 1.7 - 1.9 грн. за 1 $.

4. органи валютного ринку

5. національні органи, що обслуговують та регулюють валютні відносини в країні

6. можливість та умови обміну нац. валюти на золото та іноземні валюти,   тобюто конвертованість валюти.

Дії, які спрямовані на створення, регулювання або контроль за функціонуванням нац. валютної системи країни називають національною валютною політикою. Нац. вал. політика Укарїни здійснюється на державному рінві НБУ  погоджено з КАбМіном.

Національна валютна політика зорієнтована на досягнення певних економічних цілей, головними серед яких є:

· врівноваження платіжного балансу;

·стимулювання експорту;

·стабілізація валютного курсу та забезпечення оптимального рівня конвертації національної грошової одниці.

· забезпечення надійних джерел надходжень валютних цінностей на валютний ринок.

Здійно діючого законодавства валютними цінностями визнаються іноземна валюта, національна валюта, ....

Інструменти національної валютної політики:

ü   дисконтна ставка або облікова політика (маневрування рівнем облікової ставки НБУ, це здійснюється з метою впливу на перелив капіталу)

ü   девізна політика. Передбачає валютні інтервенції центрального банку на ринку з метою регулювання курсу національної валюти.

ü   диверсифікація валютних резервів. Це створення валютних резервів шляхом включення до їх складу різних валют. Дає можливість забезпечити міжнародні розрахунки, здійснювати валютні інтервенції, та захиститися від валютних ризиків.

Конвертованість може бути повною або частковою. Повна конвертованість включає як зовнішню, так і внутрішню конвертованість. При зовнішній задовольняються потреби нерезидентів у конвертації національної валюти в іноземну. Тобто зовнішня конвертованість дає змогу швидше інтегрувати національну економіку в світову. При внутрішній конвертованості задовольняються потреби резидентів (перш за все) в іноземній валюті.

Забезпечення конвертованості нац. валюти можна поетапно. При цьому важливо створити відповідні економічні передумови. Тобто необхідно провести структурну перебудову економіки, нагромадити певні золото-валютні резерви, зблизити структуру цін на внутрішньому ринку та світовому, стабілізувати темпи розвитку економіми країни.

Конвертованість валюти має великий вплив на платіжний баланс країни. Платіжний баланс - це вартісний вираз зовнішньо-економічних стосунків країни з іншими країнами світу.

Конвертованість валюти може проводитися як за поточними операціями платіжного балансу, так і за рухом капіталів та кредитів. Тоді, коли в країні має місце і зовнішня, і внутрішня, і конвертованість за поточними операціями, і конвертованість за рухом капіталів та кредитів, то має місце повна конвертованість.

У 1996 р. Україна приєдналася до статті 8-ї статуту МВФ, тобто проголосила конвертованість гривні за поточними операціями платіжного балансу.

2. Кредитна система

A) поняття, види та особливостi дiяльностi

 

Кредитна система – це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини. 

Основна функція фін. посередників – це допомога в передачі коштів від потенційних заощаджувачів до потенційних інвесторів і навпаки.

Діяльність фін. посередників вигідна і для заощаджувачів, і для позичальників. А саме, відпадає потреб в пошуках один одного, значно знижується ризик неповернення позики або неефективних капіталовкладень, знижуються сумарні витрати позичальника на отримання позики з рахунок зменшення моральних, фізичних витрат та витрат часу для отримання потрібної суми позики. Також дрібні заощаджувачі отримують можливість брати участь у бізнесі, який дає вищі прибутки, але який був недосяжний для них через необхідність значних інвестицій. Часто для заощаджувачів привабливішою є можливість отримання гарантованого доходу на свій капітал, ніж ризик участі в не завжди надійних проектах.

Фін. посередники зменшують вартість здійснення фін. операцій. Це досягається за рахунок уніфікації та спеціалізації. РОль їх полягає також в зниженні ризику від неповної інформації. Для більшості заощаджувачів та позичальників привабливіше мати справу з фін. посередниками – професіоналами в своїй галузі, ніж із мало відомими партнерами.

Фін. посередників класифікують в різних країнах по-різному. Загальна риса: фін. посередники поділяються на банківські та небанківські ФКУ. Банківські посередники – це сукупність різних видів банків та банківських інститутів в їх взаємозв’язку.

Загальні принципи  для всіх банківських систем:

розподіл функцій центрального та всіх інших банків.

 контроль та регулювання діяльності банків другого рівня

банки у більшості країн – це найбільш суворо контрольована сфера.

неучасть центрального банку у конкуренції на грошових ринках всередині держави.

Основою будь-якої кред. сис-ми є банки. (Виникли в 14 ст. в Італії). Класичні функції банків:

приймати депозити

давати кредити

здійснювати безготівкові розрахунки.

Перетворення докапітал. банків в банки кап. типу відбулося в 17 ст. тоді, коли вони почали випускати власні зобов’язання у вигляді банкнот, здійснювати розрахунки на базі чекових депозитів. До 19 ст. спеціалізації у банків не існувало. Існував тільки один вид банків -комерційний банк ( перші банки обслуговували в осн. торгові операції).

Перші акціонерні банки було створено наприкінці 17 ст, 1694 р. Початок швидкому розвитку банків акц. типу було покладено переворотом в останній третині 18 – початку 19 ст. ДО 19 ст. існували лише один тип банків, спеціалізації не існувало. Згодом, поряд з комерційними банками з’являються також і спеціальні кредитні установи. Перш за все, це були ощадні банки, за формою власності – кооперативні, і спеціалізувалися вони на прийомі ощадних депозитів. Потім, в середині 19 ст. з’являються перші державні ощадні банки (каси). Важлива подія – поява центральних емісійних банків (на протязі 19 ст). Функція емісії банкнот переходить до цієї ланки фін.- кредитної системи. Також на протязі 19 ст з’являються іпотечні бюанки (кредити під заставу нерухомості).

В 10 ст. з’являються кредитні установи, які спеціалізуються на наданні споживчих кредитів. Відбувалося розширення функцій комерційних банків, поступово вони перетворилися на банки універсального типу, втратили лише одну функцію – емісію банкнот.

Ознаки класифікації кредитних установ:

за формою власності:

приватні

державні

Приватні в свою чергу можуть бути:

індивідуальними товариствами

партнерствами

акціонерними

кооперативними.

У більшості кредитних систем державними є центральні банки, ощадні каси, спеціалізовані зовнішньо-торговельні банки. В деяких країнах, зокрема Франції, найпотужніші банки теж є державними.

Державні кредитні установи виникають двома шляхами:

при організації нових кредитних установ саме державних

при націоналізації приватних банків (В Англії банки було націоналізовано шляхом викупу акцій в обмін на державні операції).

2. за функціями

центральні емісійні банки

комерційні банки

спеціальні кредитні установи.

 

Центральні емісійні банки в більшості країн державні. Головними їх функціями є:

емісія банкнот

кредитно-розрахункове обслуговування комерційних банків (тобто центральний банк виступає як банк банків. Ця функція включає дві частини: кредитне обслуговування, та розрахункове обслуговування. Кредитування може бути готівковим або безготівковим)

регулювання грошового обігу та кредиту (інструменти: облікова ставки; операції на відкритому ринку, обов’язкові резерви)

банкір уряду (здійснює кредитно-розрахункове обслуговування держави.

У деяких країнах ЦБ виконують також функцію нагляду за діяльність комерційних банків.

Комерційні банки надають широкий спектр послуг (в деяких країнах КБ не являються універсальними. В США разгарничиваются депозитные и инвестиционные операции).

Те ограничения, которые введены в некоторых странах невсегда положительно сказываются….

Б) нагляд за діяльністю комерційних банків у різних країнах

КБ найбільш прозорі установи для органів контролю. Необхідність такого контролю пов’язана із життєво важливим значенням національного економічного стану та перспектив функціонування банків.

В кожній країні існує система правових актів, які регламентують різні аспекти банківської діяльності. Особливості історичного розвитку та дія різних політико-економічних чинників обумовили специфіку форм та методів контролю за роботою банків. Так, у Великобританії до 1979 не було спеціальних законів, які б регламентували роботу банків, а контроль над ними носив прихований та неформальний характер. Банки в цій країні регулюватися загальним законом про акціонерні компанії.

Саме завдяки відсутності антимонопольного законодавства та жорсткого контролю над злиттям банків в Англії було досягнуто великого ступеню концентрації капіталу.

В останні роки посилилися формальні аспекти регулювання банківської діяльності. Було введено обов’язкове ліцензування банків.

Зворотнім прикладом є США, де протягом багатьох років склалася розгалужена система контролю, як на федеральному, національному рівні, так і на рівні окремих штатах. Є два загальних принципи банківського регулювання в США: 1) забезпечення стабільності та запобігання краху банків; 2) обмеження концентрації капіталу в руках багатьох установ та запобігання монопольному контролю над грошовим ринком.

У Західно-європейських країнах. система контролю має більш чітку та централізовану структуру. Так, в Німеччині практично, роботу по контролю веде спец. установа – Федеральне відомство з контролю над банками. Основні принципи контролю визначені спеціальним декретом цього відомства і погоджені з центральним банком. Це відомство видає ліцензії, встановлює обв’язкові вимоги до банків, стежить за виконанням банківських законів.

У Франції нагляд за банками здійснюють декілька комітетів. Частина з них очолена міністром фінансів, а частина – керуючим банком Франції. До найважливіших інструментів контролю належать вимоги до мінімального власного капіталу, встановлюються мінімальний розмір банківського капіталу. У Франції – це 2.3 млн екю, в Німеччині – 3 млн екю, в Італії – 12 млн екю, в Японії – 7 млн екю, в Україні – 1 млн для існуючих, 3 млн для новостворених, 5 млн – для банків з іноземним капіталом.

В) системи  страхування депозитів

За допомогою системи страхування депозитів в різних країнах надаються гарантії вкладникам повернення їх депозитів. Це є важливою формою забезпечення стабільності банківської системи. Практично у всіх розвинених країнах існує та чи інша форма страхування депозитів. Це може бути державна (федеральна) установа (США, Італія, Великобританія, Японія) або спеціальна добровільна асоціація (Німеччина, Франція Швейцарія). Наприклад, у Франції гарантія складає 400 тис франків на одного вкладника, але існує при цьому загальний ліміт гарантії – не більше 200 млн франків на 1 банк. Тут існує асоціація французьких банків, яка не отримує якихось регулярних внесків від своїх членів, а суми фактичних виплат покриваються членами асоціації пропорційно розміру їх депозитів.

У Німеччині існує фонд захисту депозитів, також під егідою федеральної асоціації німецьких банків. Участь носить добровільний характер, але існує система щорічних внесків.

У Великобританії програма страхування існує під егідою держави. Банки не платять регулярних внесків, а вносять кошти на покриття витрат. Гарантується не весь депозит, а лише 75%.

В США існує федеральна корпорація страхування депозитів. Це державна установа. Кожному вкладнику гарантується його вклад у сумі до $100 тис. на одного вкладника.

Г) спеціальні кредитні установи

Світова практика дає багато прикладів існування та розвитку спеціалізованих кредино-фінансових установ, які або виконують окремі функції, або обслуговують окремі галузі, тобто кожний вид спеціалізованих ФКУ займає свою нішу на фінансовому ринку.

Серед цих установ можна виділити:

·         інвестиційні банки

·         установи, що акумулюють заощадження населення та обертають їх у капітал (ощадні каси, пенсійні фонди, інвестиційні компанії)

·         установи споживчого кредиту (фінансові компанії, кредитні спілки, ощадно-ссудні асоціації

·         установи сільскогосподарського кредиту

·         іпотечні банки

·         зовнішньоторговельні банки

Інвестиційні банки. Це кредитно-фінансові установи, які займаються засновницькою комісійною діяльністю. Ці банки здійснюють розміщення на фондовому ринку акцій та облігацій акціонерних підприємств.

З’явилися в другій половині 19 ст. у зв’язку з розвитком акціонерних компаній. Самі вони за формою власності як правило теж є акціонерними.

Вони вивчають підприємства, і якщо їх задовольняють умови, вони купують акції та облігації, а потім розміщують їх. Їх прибуток – різниця між курсом продажу та купівлі.

Інвестиційні компанії. Це компанії, які знижують ступінь розвитку для своїх клієнтів. Вони виконують роль посередника між інвестором та акціонерними компаніями різних галузей господарства.

Д) концентрація та централізація банківського капіталу, транснаціональні банки, зміни в діяльності банків

Загальна трансформація монополістичних банків у міжнародні або транснаціональні банки відбулася на межі 70-х-80-х років. Транснаціональні банки сформувалися на базі найпотужніших комерційних банків промислово розвинених країн. Ці банки займають перші місця на національних ринках позичкових капіталів.

До ТНБ відносяться найкрупніші банки США, Великобританії, Франції, Німеччини, та ін.

Транс-національні банки – це крупні кредитно-фінансові комплекси універсального типу, які мають широку мережу закордонних підприємств, філій, представництв, та більше половини прибутків одержують від операцій за кордоном. За останні роки відбулося значне укрупнення банків. Так, якщо в 1971 році найкрупніші банк в усьому світі Bank of America мав активів трохи більше ніж $25 млрд, а інший американський банк Chemical Bank із активами в $10 млрд замикав першу десятку банків 70-го року не увійшли би навіть в першу 1000-банків.

Найпотужнішими за активами і за капіталом є зараз Японські банки.

В основі процесу концентрації та централізації банківського капіталу знаходиться процес концентрації та централізації промислового капіталу. Чим крупніші промислові підприємства, тим більше розміри їх тимчасово-вільних коштів, які є джерелами ресурсів банків.

Шляхи та способи концентрації та централізації банківського капіталу є різноманітними. Внаслідок поглинань та злиття з’являються банки-трести. Часто найкрупніші банки щоб поширити свою могутність зливаються, і створюють ще потужніші банки. Досить поширеними є холдингові компанії. САма така компанія не є банком. Джерела її коштів – емісія акцій. Свій капітал така компанія використовує на отримання контрольних пакетів акцій інших компаній та банків для встановлення контролю за ними.

Поширеною формою концентрації та централізації банківського капіталу є так звані банківські ланцюги («цепи»). Ця група банків, які не контролюються одними і тими ж особами.

Наступна форма концентрації – концерни. Концерни та трести часто вступають між собою в угоди, на базі яких з’являються монополії типа картелей, синдикатів (консорціумів).

Банківський картель – це група банків, між якими досягнуто угоду про проведення єдиної кредитної політики. Банківський синдикат (консорціум) – це група банків, що створюються для спільного розміщення цінних паперів або для фінансування крупних проектів.

Деякі зміни у діяльності банків пов’язані з:

·         дерегулюванням фінансових ринків;

·         посиленням конкуренції в банківській справі;

·         комп’ютерізацією;

·         фінансовими нововведеннями та фінансовою глобалізацією.

Дерегулювання фінансових ринків – це процеси законодавчого реформування, які проводилися з кінця 60-х років; охопили більшість країн з розвиненою економікою. Були спрямовані на пом’якшення чи повне скасування обмежень та заборон у фінансовій діяльності.

Посилення конкуренції у банківській справі відображається у посиленні конкуренції: між самими банками; та між банками та небанківськими фінансово-кредитними інститутами.

Процес комп’ютерізації розпочався у 50-х роках в США. В 80-х роках відбулися якісні зміни, а саме раніше було комп’ютерізовано лише процес обробки документів, нині змінмлася сама технологія банківського обслуговування.

Фінансові нововведення з’явилися операції, які раніше не виконувалися. Це і нові види депозитів, нові інструменти грошового ринку.

Фінансова глобалізація – це поширення сфери діяльності потужних банків за межі національних кордонів.

3. Моделі взаємозв’язку банків із промисловістю

Якщо основним критерієм розбіжностей у моделях взяти розподіл функцій фінансового посередництва між фінансо-кредитними установами можна виділити три моделі:

·англійську

·німецьку

·американську

До основних функцій фінансового посередництва відносять:

Þ     депозитно-позичкову

Þ     емісійну

Þ     інвестиційну (тобто придбання та андеррайтинг цінних паперів)

А) англійська

Щодо розподілй функцій фінансового посередництва, то для англійських фінансових інститутів характерна джосить чітка спеціалізація, а саме:

Þ депозитно-позичкова та емісійна функції закріплені за банківським сектором

Þінвестиційна - за небанківськими інститутами, які є незалежними від банків.

Більше того, навіть в сомаму банківському скекторі існують розмежування, так:

·         «оптовим» кредитуванням займаються так звані обікові компанії (discount houses)

·         «роздрібним» - депозитні установи. Переважну більшість депозино-позичкових операцій здійснюють так звані англійські клірігнгові банки

·         емісійна функція - це прерогатива торгових банків

Інвестиційна функція закріплена за інвестиційними фондами, страховими компаніями, та іншими установами. Але, згідно з законом, в Англії комерційним банкам ніколи на було заборонено займатися інвестиційною діяльністю, втім вони дуже неохоче займаються такими операціями, вважаючи їх досить ризиковими.

Основний принцип володіння акціями у небанківському секторі - це формування дисперсного портфелю і це по»язано з структурою пасивів небанківського сектора, які формукються за рахунок коштів пасивів.

 

Б) американська

В США існує законодавче розмежування інвестиційних операцій фінансового посередництва, а саме:

комерційні банки не можуть займатися інвестиційною діяльністю з корпоративними цінними паперами. Ці функції закріплені за інвестиційними банками. Згідно закону «....» в 1934 р. були введені такі розмежування.

В) німецька

Німецька модель характеризується тим, що всі три функції фінансового посередництва зосереджуються в комерційному банку.

У Німеччині банки домінують в кредитно-фінансовій системі, інші інститути нечислені і є або асоційованими компаніями трьох потужніх Грос-банків, або діють у зоні їх впливу. Ці банки є універсальними за характером операцій. Протягом багатьох років саме ці універсальні банки надають кошти у власний капітал підприємства. Присутність німецьких банків у капіталі підприємств веде до того, що ці утсанови нерідко рятують підприємства, які попали в скрутне становище.

На фондовому ринку Німеччини банки відіграють провідну роль. Банки - голловні учасники торгівлі. Контроль фінансового ринку над виробничим сектором здійснюють саме ці універсальні банки, вони приймають контрольні пакети акцій багатьох підприємств.

 5. Банківська криза: поняття, причини, форми та наслідки

Банківська криза - це масова неплатоспроможність у фінансово-кредитній системі, що потребує втручання уряду.

Форми виявлення банківської кризи:

· попит на резерви так зростає, що він не можу бути задоволений повністю у короткий строк;

· зрівнено з періодом економічного росту різко зменьшуються обсяги кредитування;

·традиційно платоспроможні позичальники втрачають можливість отримувати кошти;

·масово розпродаються активи, бо структура пасивів не відповідає новій ринковій вартості активів.

В такій ситуації необхідно:

1? поновити довіру вкладників та захистити всіх або деяких з них;

2? запобігти поспішному (терміновому) розпродажу активів;

3? уникнути коливань в обсягах грошової маси;

4? запобігти ризиковим інвестиціям;

5? захистити стабільні банки;

6? захистити платіжну систему ;

 скоротити використання бюджетних коштів.


Тема 2. Розвиток грошової та кредитної системи Великобританії.

1. Розвиток грошової системи.

2. Сучасна будова кредитної системи.

1. Розвиток грошової системи.

Фунт стеглінгів X cт. - ваговий вміст 2.0 (1 фунт срібла - 240 пенсів стерлингів). До 1971 року 1 фунт стерлігів - 12 шилінгів, 1 шилігн - 20 пенсів.

Зараз 1 ф.с. = 100 пенсів.

В обігу є банкноти - 20, 10, 5 тап 1 ф.с., крім того є монети:1 фунт, 50 пенсів, 5, 2, 0.5 пенса.

Від біметалізму до монометалізму (золотого) Англія перейшла раніше інших країн (кінець XVIII ст.), згідно до закону 1979 року. В цьому ж році було припинено розмін банкнот на золото у зв`язку з війною із Францією. Покриття дефіциту бюджету за рахунок паперових грошей.

З 1816 по 1821 роки у Великобританіхї була проведена грошова реформа методом реставрації (заміни грошей не було, а підвищилася їх купівельна спроможність, відбулося повернення до золотого монометалізму в класичній формі (золомонетний стандарт) до 1 світової війни.

В цей час емісія банкнот в Великобританії здійснювалася відповідно до Закону 1844 р. «Акт Роберта Піля». Він вимагав до 100% -го зберігання емісії золотом за винятком 14 млн. (функціональна емісія - незабезпечена золотом).

З початком 1 світової війни в Великобританії припинили розмін банкнот на золото. Емісія нерозмінних банкнот для покриття військових витрат, внаслідок в 1914-1919 цього зросла грошова маса майже в 16 разів, а товарні ціни зросли майже вдвічі.

Причини такого розриву:

· витіснення з обігу металічних грошей та зниження обсягів комерційного кредиту (внаслідок недовіри)

·державне нормування розподілу та контроль за Р.;

·співвідношення швидкості обігу грошей.

У 1920 році взяли курс на деформацію, тобто на політику дорогих грошей (підвищення облікової ставки).

Інфляція після 1 світової війни була нетривалою, бюджет 1920-1921 року було заплановано без дефіциту (збільшення податків + частину знищених паперових грошей вилучено за обігу).

Після стабілізації почалася грошова реформа, що проводилася у 1925-1928 році (реставрація фунту с.). Внаслідок грошової реформи було введено золотозлитковий стандарт, отже поновлено розмін банкнот на золото за довоєнним паритетом але з обмеженнями: обміну підлягали тільки банкноти на суму більше 1700 фунтів стерлінгів, на 12,5 кг золота.

Грошова реформа закінчилася прийняттям закону про надання банку Англії на фідуціарну  емісію 260 млн. ф.с.

У 20-ті роки курс ф.с. був завищений у порівнянні із його купівельною спроможністю: підвищення курсу було не лише наслідком підвищення купівельної спроможності, а й наслідком надмірного попиту на валюту, що обмінювалася на золото.

Все це стимулювало імпорт в країну.

Світова економічна криза 1929-1933 рр. послабила позиції Великобританії на зовнішньому ринку і викликала відплив капіталів з країни. У вересні 1931 розмін ф.с. на золото було припинено. Таким чином, золотий стандарт зазнав остаточного краху: країна перейшла до паперової грошової системи. Курс ф.с. почав падати.

1932 р. золотий запас банку Англії було передано у розпорядження так званого валютного фонду, який було створено при казначействі Великобританії і використано для регулювання курсі ф.с.

До 2 світової війни Англія ввела вільну конверотованість своєї валюти до валют інших країн. З початком 2 світової війни в Англія переходять до валютних обмежень (припинено вільний обмін ф.с. крім стерлингової зони) - валютне угрупування країн колишньої британської імперії, яке склалося історично під егідою і проводило більш-менш узгоджену політику у сфері міжнародних валютних відносин з переважним використанням ф.с. у валютних операціях.

До цього існував стерлинговий блок (виник у 1931)

Особливості:

·юридично стерлингова зона не мала централізованого керівного органу;

·діяльність здійснюється на базі джентельменських угод банку та казначейства.

Із введенням валютних обмежень було встановлено офіційний курс на рівні 4$ за 1 ф.с. і цей курс не змінювався до девальвації 1949 року.

Золотий вміст ф.с. - 3.6 г золота.

За період 2 світової війни грошова маса збільшилася у 2.5 рази, а ціни зросли на 75%, хоча розміри інфляції були нижче ніж у інших країнах.

Причини:

1?питома вага податків у фінансуванні воєних витрат (більше 40%)

2? значна роль зовнішніх джерел фінансування (колоніальна імперія)

3?державний контроль над цінами.

Англія згідно з рішенням Бреттон-Вудськолї конференції з 1 липня 1947 року ввела обмежену конвертованість валюти для нерезидентів. Це призвело до збільшення темпів втрати залишків золотих запасів країни, тому 20 вересня 1947 року було введено жорсткі валютні обмеження.

Після 2 світової війни Англія довго зберігала карткову систему та контроль над цінами. Наявність великого зовнішнього боргу та дефіцит платіжного балансу стали причиною збереження жорстких валютних обмежень до кінця 50-х років. Лише в кінці 1958 року було введено вільний обмін ф.с. на $ та інші валюти, але лише за поточні операції платіжного балансу і лише для нерезидентів, за іншими операціями валютні обмеження зберіглися до 1979 року.

У післявоєнний час темпи інфляції в Англії були більшими ніж в інших країнах. Головна причина - хронічна інфляція та дефіцит платіжного балансу.

За 1945-80 роки дефіцит платіжного балансу зріс з 23 до 95 млрд.ф.с.

Після 2 світової війни відбулося падіння курсі ф.с., як результат цього - було проведено девальвацію ф.с. у 1949 році.

Курс ф.с. було знижено на 30,5% і офіційний курс становив 1ф.с.=2.8$.

1967 - чергова девальвація (на 14%), новий курс - 2.4$ за 1 ф.с., але ця девальвація була доповнена різкими фінансовими обмеженнями.

1969-1971 - велике позитивне сальдо за поточними операціями платіжного балансу.

У 1971 році ф.с. було револьвовано : 1 ф.с. = 2.6$.

1972 - встановлено режим плаваючого валютного курсу. З цього часу почалося різке падіння курсу англійської валюти.

З середини 1977 року позиції англійської валюти відносно змінилися. Причини: приток капіталів у країну з початком видобутку нафти у Північному морі.

1979 р.- знято всі валютні обмеження

1979 -1982 рр. - криза - відплив капіталу, падіння курсу . Це триває і дотепер.: 1 ф.с. = 1.65 - 1.67 $.

Із 60-х років стерлінгова зона почала розпадатися і зараз практично не існує.

Міжнародна роль ф.с. з роками зменшилася. На початок 1 світової війни біля 80% зовнішньої торгівля здійснювалося у англійській валюті, після 2 світової  війни біля 50%, зараз - 5-6%.

Доля ф.с. у золото-валютних резервах країн : післявоєнні роки - 20%, зараз - 2%. Ф.с. втрачає статус світового резервного фонду.

2.Сучасний стан кредитної системи Великобританії.

Правове регламентування грошово-кредитної системи пройшло декілька етапів. Особливо слід виділити 70-80-ті роки нашого століття. Саме в цей час було прийнято послідовно 2 законодавчих акти, які складають основу законодавчого регулювання банків:

- закон 1979 року;

- закон 1987 року.

У банківському законодавстві Великобританії до 1979 року відсутнім було офіційне визначення терміну «банк». Тобто кожна організація, яка могла продемонструвати три основні банківські функції (приймати депозити, видавати кредити, проводити розрахунково-касове обслуговування) могла називатися »банком».

У 1979 році з прийняттям Закону про банки, особливу увагу було приділено саме визначенню терміну «банк». Було вказано, що під банком розуміється така компанія, яка визначається у якості банку державним банком Англії. Такий підхід мав два наслідки:

· бакн Англії отримав монопольне право дозволяти чи недозволяти банківську діяльність тій чи іншій установі.

·кожна організація, яка вирішала стати банком, отримувала чіткий план придбання необхідного їй статусу, тобто отримати ліцензію банку Англії.

Для одержання ліцензії на банківську діяльність від банку Англії:

· відповідна організація повинна переконати, що має достатній капітал ( не менше 5 млн. ф.с.)

· відповідну ліквідність

·реальний бізнес-план

·адекватну систему організації та контролю

·чесні наміри стосовно здійснення цієї діяльності

·майстерність та розсудливість у її здійсненні.

Якщо установа  відповідає цим умовам, то державний банк повинен надати ліцензію.

Але є виключення, які складають дисконтні дома (discount houses), для них непотрібна ліцензія збоку банку Англії. Під виключення підпадають також банківські установи з обмеженими функціями (ліцензовані установи по прийому депозитів), ці організації отримують дозвіл на обмежені банківські функції і на практиці перед тим, як отримати статус банку, установа має пройти випробувальний термін в якості  такої установи з обмеженими банківськими функціями.

Банк Англії також є має право анулювати статус банку у вже існуючих банків.

Другий Закон (1987) не відмінив повністю положення закону 1979 року, а лише доповнив деякі положення. Головне доповнення стосувалося системи захисту депозитів. Згідно закону 1987 року схема захисту депозитів в цілому залишилася незмінною, але максимальна сума вкладу , по якому надається 75-процентна компенсація підвищилася до 15000 ф.с.

Згідно закону 1987 року основою банківської системи Великобританії є банк Англії. Він був заснований як акціонерна компанія в 1694 році, як комерційна кредитна установа. Цей банк був найпотужнішим, і з самого початку діяльності виконував операції по дорученню королівського двору. З середини XVII ст. цей банк почав виконувати функції центрального емісійного банку, а з прийняттям банківського акту Роберта Піля (1844 р.) цей банк офіційно отримав статус центрального банку.

Основні положення акту Роберта Піля:

1.     вся емісія банку Англії, яка перевищувала 14 млн. ф.с. повинна була на 100% забезпечуватися золотом. Тобто офіційно допускався розмір незабезпеченої емісії в 14 млн ф.с.

2.     емісія інших банків обмежувалася сумою на момент прийняття закону.

3.    при зливанні комерційних банків або при відкритті перефірійними банками своїх відділень у Лондоні вони взагалі втрачали право емісії, а частина (2/3) права переходило до банку Англії.

До кінця XIX ст. майже всі комерційні банки втратили право банкнотної емісії і банк Англії перетворився у центральний банк, але з законодавчої точки зору єдиним банком з правом емісії банкнот цей банк став тільки у 1921 році.

Після 2 світової війни у 1946 р. уряд лейбористів здійснив націоналізацію Банку Англії (шляхом викупу акцій в обмін на 3-%-тні облігації державної позики в відношенні 1:4).

Банк Англії сьогодні тримає основні рахунки уряду, здійснює операції щодо урядових позик, збереження золотого запасу. Головним завданням банку Англії єє забезпечення життєдіяльності грошово-кредитної системи країни.

Банку Англії (з боку нагляду за діяльністю комерційних банків) встановлює мінімальний набір правил для діяльності фінансових інститутів. Але разом з тим, Банк Англії не гарантує, що ці інститути будуть їх виконувати, тобто правила в значній мірі носять характер рекомендацій.

Другий рівень англійської банківської системи: самі комерційні банки. Згідно законодавству вони розділяються на:

·роздрібні

·оптові

Роздрібні банки призначені переважно для задоволення потреб громадян та малого бізнесу. Головні роздрібні банки мають досить розгалужену мережу, яка нараховує 12 тис. філій. До 75% дорослого населення мають рахунки в банку, а більше як 1/3 мають депозитні рахунки.

Ці банки називають ще депозитними, вони характеризуються надмірним ступенем концентрації та централізації. Серед них виділяють «велику 4 комерційних банків»: National Westminster Bank, Banklase, Lloyd, Midland. Ці банки є банками-трестами, які створені на базі злиття та поглинання багатьох індивідуальних та акціонерних банків.

Найбільш важливими є депозитні банки, які розташовані в Лондоні і звуться клірінговими банками, бо свої взаємні розрахунки вони здійснюють через лондонську клірингову палату. Особливий статус клірингових банків пояснюється тим фактом, що по законодавству всі розрахунки між всіма банками та іншими фінансовими організаціями можуть здійснюватися тільки через клірингові банки. Але в сучасних умовах традиційні форми заліку документів поступово витісняються системою електронних платежів (на сьогодні сформовано 3 електроні системи).

Оптові банки приймають великі вклади за вищими процентами та розміщують їх на ринках капіталів. В Англії до цієї групи належать торговельні банки. Ці банки традиційно займалися гарантуванням торговельних операцій, нині їх діяльність диверсифікована, вони відіграють помітну роль на ринку боргів (?), надають фінансові послуги та консультації для структурних перебудов.

Унікальним явищем у Британській банківській системі є наявність спеціальних квазібанківських установ  (дисконтні дома).  Англійські комерційні банки хоч і мають свої поточні рахунки в Банку Англії, але на відміну від дисконтних домів вони не мають права користуватися позиками Банку Англії, тому протягом багатьох років дисконтні дома відіграють роль буфера між банком Англії та комерційним банками.

Маючи привілеї, дисконтні дома фінансують ті чи інші витратми держави, і на практиці, вони залучають кошти комерційних банків та вкладають їх , як правило, в короткострокові активи.

Зараз в Англії існують також іноземні банки. З юридичної точки зору термін «іноземний банк» використовується для таких банківських установ, які діяють у Великобританії, але управління ними здійснюється з-за кордону. Нині - 286 іноземних банків. Найбільш поширеним явищем серед іноземних банків є відкриття офісів з метою обслуговування своїх ділових партнерів.

Наступна ланка банківської системи - заморські банки. Це колишні банки Співдружності. Вони мають свої головні офіси у Великобританії, але їх основні операційні пункти та відділення розміщені та діють за кордоном. Сьогодні виділення цієї групи банків в окрему групу є тільки данню традиції, не є реальним. В чистому вигляді такі банки вже практично не існують, частина поглинута кліринговими, інші банки стали іноземними.

З спеціальних фінансово-кредитних установ слід виділити будівельні товариства. Це інститути, які перебувають у власності окремих осіб, вони є основним джерелом грошей для придбання будинків. ДО 60% дорослого населення країни має свої вклади в ці товариства. Банківський закон 1986 року дозволив їм значно диверсифікувати свою діяльність, це сприяло розгортанню конкуренції в банківській діяльності. Спеціалізуються на наданні індивідуальних довгострокових позик для будівництва або купівлі будинків за рахунок коштів, залучених у вигляді вкладів населення.

Значне місце належить також ощадним установам. Це ощадні банки, інвестиційні компанії, страхові компанії та пенсійні фонди.

Ощадні банки: є два різновиди: ощадно-довірчі банки та Національний Ощадний банк. Національний ощадний банк управляється урядовим відомством. Цей банк сприяє позикам уряду, пропонуючи вкладникам ряд інвестиційних програм. Не видає чекові книжки, а вилучення грошей з рахунку можливо тільки в вигляді готівки. Ощадно-довірчі банки зародилися в середині XIX ст., це була мережа трастових ощадних кас, вони об`єднувалися в банки, і в 1973 році було створено Центральний трастовий ощадний банк (TSB) для координації діяльності банків, які входять в систему TSB. В 1975 році цей банк отримав статус клірингового.

Остання ланка: Жиробанк. Створено в 1968 році за ініціативою поштової служби.  Необхідність його створення обумовлена поширенням грошових переказів через відділення зв`язку. У 1988 році він також отримав статус клірингового банку. Це установа, послугами якої користуються тільки державні відомства та місцеві органи при розрахунках з населенням.

Тема 3. Грошова та кредитна система США

1.                    Становлення і розвиток грошової системи

2.                    Будова та структура кредитної системи:

а) федеральна резервна система США

б) комерційні банки: особливості діяльності, приховані форми концентрації, страхування депозитів, контроль

в) зміни у діяльності комерційних банків, що були внесені законом 1980 року

г) спеціальні фінансово-кредитні інститути

2. Будова та структура кредитної системи

Специфікою кредитної системи США була її роздробленість та відсутність центрального емісійного банку до початку ХХ ст. Але уряд робив кілька спроб централізувати емісію банкнот.

1863 р. –урядом було засновано систему Національних банків. Ці банки були підпорядковані Контролеру грошового обігу у Вашинготоні. Було встановлено мінімальний розмір капіталу цих банків, встановлено їх періодичну звітність перед федеральними органами. Ці банки були зобов’язані деяку суму капіталу тримати у вигляді готівкових грошей, або сум на кореспондентських рахунках. Але це не усунуло недоліків кредитної системи.

У періоди економічної кризи виникав масовий відлив коштів з крупних фінансових центрів, що посилювало паніку і призводило до банкрутства банків. Тобто, цей закон не вирішив проблему централізації.

1913 р. – видано Федеральний резервний Акт. Його головною метою було створення центрального банку у вигляді системи резервних банків із 25 відділеннями, для того, щоб впорядкувати грошову емісію. Ставилася також мета концентрації банківських резервів і встановлення контролю за діяльністю кредитних установ.

Федеральна резервна система  складається з 5-ти ланок:

1.                    Рада керуючих ФРС

2.                    12-ть федеральних резервних банків. (Вся територія США була поділена на 12 федеральних резервних округів, і в кожному з них було створено федеральний резервний банк)

3.                    федеральний комітет відкритого ринку

4.                    Федеральні консультативні Ради

5.                    банки - члени ФРС (приблизно біля 40% всіх комерційних банків США)

Федеральна Резервна система становить незвичну суміш державних та приватних елементів, централізованих та децентралізованих складових.

Рада керуючих ФРС

В її складі – 7 членів, які призначаються Президентом США на 14-річний період.  Призначаються після консультації, та затверджуються Сенатом.

Члени цієї Ради, які відпрацювали повний термін, не можуть бути призначені ще раз. Голова Ради та його заступник теж призначаються Президентом з цих  членів, але на 4-річний період, крім того вони можуть бути призначені  друге.

Обов’язки Ради керуючих:

-                        нагляд за банками – членами ФРС та за всіма банківськими холдинговими компаніями

-                        нагляд за діяльністю резервних банків

-                        встановлення норм та правил щодо кредитів споживачам

-                        затвердження змін дисконтних ставок

-                        встановлення резервних вимог

-                        члени Ради керуючих виконують обов’язки членів Федерального Комітету відкритого ринку

Федеральні резервні банки

Кожен з ФРБ  обслуговує певний регіон країни, а також має відділення в межах свого округу для надання послуг депозитним установам та громадянам.

ФРБ іменуються за  місцем розташування своїх центральних органів. Знаходяться в найбільших містах США: Бостон, САн-Франциско, Клівленд, Канзас, Чікаго, Далас та інші.

12 ФРБ виконують функції центрального емісійного банку країни.

Пасиви ФРБ складаються з невеликої долі власного капіталу (пайові внески банків-членів), вкладів банків-членів ФРС у даному округу, найбільш значна частина у пасивах – банкнотна емісія.

Отримання прибутків не є метою ФРБ, тому якщо прибуток і з’являється, то він майже повністю повертається у державну  скарбницю.

Основне місце в активах ФРБ посідають інвестиції у державні цінні папери та золоті сертифікати (це свідоцтво, яке було передано казначейству згідно закону 1954 р.)

В 1933 р. США были вынуждены принять решение о прекращении размена на золото федеральных резервных билетов, отмена золотого стандарта. На протяжении мирового экономического кризиса США сохраняло размен банкнот на золото. В 1933 г. большинство банков оказалось не ликвидными и были закрыты, были объявлены «банковские каникулы» (7 дней), за это время был принят закон, в соответствии с которым комерческие банки не обменивали банкноты золото. Затем – указ о передаче ФРБ золота казначейству. Взамен, они (ФРБ) получили золотые сертификаты. Они были в обращении до 1968 г.

Крім того, невелика доля в активах належить кредитам комерційним банкам.

Федеральний комітет відкритого ринку.

Це найважливіший орган ФРС, який формує її  грошово-кредитну політику. Він здійснює широкий контроль за зростанням пропозиції грошей у державі, а також несе відповідальність за діяльність системи на внутрішніх ринках цінних паперів та ринках іноземних валют.

І внутрішні, і зовнішні операції здійснюються Нью-Йоркським ФРБ як представником Комітету.

Крім 7 членів Ради керуючих, в цей Комітет входять 5  президентів ФРБ, один з яких – обов’язково - президент Нью-Йоркського ФРБ, інші 4 постійно змінюються, працюють в Комітеті на протязі року, на принципі ротації.

 

 

 

Федеральні консультативні Ради.

Згідно з Законом, консультативними комітетами є Федеральна консультативна Рада, та консультативна Рада споживачів. Крім того, у 1980 р. Рада керуючих утворила також консультативну Раду ощадних (депозитних) закладів.

Ці Ради, члени яких обираються з кожного з 12-ти федеральних округів, збираються на свої засідання 2-4 рази на рік для здійснення консультацій Раді керуючих з поточних питань.

Майже 40% всіх комерційних банків є банками – членами ФРС.

Загальна кількість банків становить 10700 банків (на кінець 1996 р.)

У США немає єдиного банківського законодавства. Тобто, одні комерційні  банки підпорядковані федеральному законодавству, інші – підпорядковані законодавству окремих штатів.  Ті комерційні банки, які підпорядковані вимогам окремих штатів, це штатні банки (7000).

Загальна чисельність комерційних банків постійно змінюється (тенденція до зменшення кількості комерційних банків).

Відкриті форми концентрації згідно законодавства, заборонені.

1927 р. – закон Макфадена. Згідно цього закону, банкам штатів було заборонено відкривати свої відділення за межами того штату, де знаходиться головний офіс банку.

У зв’язку з забороною відкритої концентрації, у США розвиваються приховані форми концентрації. Нині все частіше використовуються такі форми, як створення банківських холдингових компаній, розвиток кореспондентських зв’язків та банківські ланцюги.

Банківські холдинг-компанії – це група осіб, які володіють контрольними пакетами акцій одного чи більше банків (розповсюджені одно-банківські холдинги).

Кореспондентські зв’язки дозволяють використовувати значнучастину капіталів дрібних банків в інтересах більш потужних банків. Потужні банки приймають від дрібних банків чеки, векселі, цінні папери на інкассо, зберігають частину їх грошових резервів, виконують ряд інших послуг для дрібних банків, які змушені користуватися послугами потужних, і по суті, перетворюються у філії потужних банків.

Розповсюджені банківські ланцюги. Це ряд банків, які є юридично самостійними, але фактично знаходяться під контролем однієї чи декількох фізичних осіб.

1994 р. – прийнято Конгресом закон, який по суті відміняв усі обмеження. Цей новий закон має вступити в силу з 1.06.98 р. Прийняття цього закону диктується необхідністю зменшення витрат банків на відкриття своєї мережі, дозволено перетворювати дочірні банки в філіали.

Діяльність банківських холдингів регулюється основними положеннями закону «Про холдингові компанії» від 1956 р. Поправки внесено у 1970 р. Згідно цього закону, контроль вважається встановленим, якщо холдингова компанія має не менш ніж 25% акцій цього банку, і якщо це так, то така компанія періодично зобов’язана надавати Раді Керуючих ФРС свої бухгалтерські звіти.

За останні роки намітилася тенденція росту таких банківських холдингів. Всі найбільші, найпотужніші комерційні банки в США організовані як банківські холдингові компанії. Банківські холдинги можуть бути або однобанківськими або мульті-банківськими. В тому разі, коли холдингова компанія здійснює контроль над одним банком – це однобанківські холдинги.

Поряд з банківськими установами в такій холдинг можуть входити небанківські ФКУ і є перелік таких небанківських установ, які можуть бути взяті під контроль однобанківського холдингу (іоптечні, факторингові, трастові, страхові компанії, брокерські, консультаційні, фінансові, лізингові компанії та ін.)

У США саме однобанківські холдинги займають найбільше місце у сукупних активах банківської системи.

Мульти-банківські холдинги – це компанії, які володіють контрольними пакетами акцій двох або більше банків.

Переваги банківських холдингів:

1.    банківський холдинг – компанії сприяють підвищенню ефективності банківської справи;

2.    підвищують стійкість банків;

3.    надають більш широкий круг послуг клієнтам.

Основні недоліки:

1.    зниження рівня конкуренції;

2.    підвищується плата за банківські послуги;

3.    байдужість до потреб регіонів.

Особливості операцій КБ

Згідно закону Гласа Стігала (1933) існують обмеження на виконання комерційними банками операцій, пов’язаних з інвестиціями в корпоративні цінні папери. Але для потужних банків в останнє 10-річчя Рада керуючих ФРС робить деякі винятки: вона дає згоду таким банкам на придбання та операції по андеррайтингу цінних паперів найбільш стабільних корпорацій.

Значний вплив на діяльність американських комерційних банків має закон 1980 р. «Про дерегулювання депозитних установ та контроль за грошовим обігом». Згідно цього закону, всі ФКУ поділено на дві групи:

1.                    депозитні

2.                    не депозитні.

До депозитних належать комерційні банки, а також взаємноощадні банки, ссудо-ощадні асоціації, та кредитові спілки.

Недепозитні установи – страхові та пенсійні компанії, інвестиційні компанії, фінансові компанії, взаємні фонди грошового ринку та ін.

Згідно цього Закону, внесені деякі зміни у функціонування банків та банківських установ, а саме:

1.                    встановлений єдині вимоги щодо резервів для всіх депозитних установ;

2.                    відмінені вимоги до резервів по депозитах на строк більше ніж 1.5 роки;

3.                    зменшений сам показник норми обов’язкових резервів, вимоги до резервів встановлено для 3-х типів вкладів:

а) трансакційні рахунки (поточні) – 3% до суми , але не більше 36,7 млн. дол; якщо сума більше 36,7 млн – 12 %.

б) депозити юридичних осіб – якщо строк менше 1.5 років – 3%

в) вимоги за євровалютою – 3%.

4.                    Федеральні резервні банки повинні брати плату за операції по клірингу чеків та інші послуги (до 1980 року ці операції бали безкоштовними, але здійснювати ці розрахунки могли тільки банки – члени ФРС, тепер – всі КБ.)

5.                    закон дав право всім депозитним установам отримувати позики у ФРБ свого округу (до цього – лише банки –члени ФРС).

6.                    скасовано верхню межу норми відсотка по депозитах на 6 та більше років;

7.                    збільшено страхове відшкодування Федеральною корпорацією по С. депозитів з 40 тис. до 100 тис.$.

1982 – Закон Гарна-СенЖермена. Згідно цього закону , він був призначений для коригування деяких положень закону 1980 р. Цей закон намагався наблизити ощадні установи до банків за сукупністю послуг, які вони надають своїм клієнтам, і завдяки цьому підвищити конкурентоспроможність всіх депозитних установ. Так, згідно цього закону, було дозволено створення банків – грошових центрів 9також звуться – банки банків). Це оптові банки. Вони отримують федеральний чартер (ліцензію) на свою діяльність, це об’єднання банків у спеціальні корпорації, які призначені для прискорення розробки та надання нових видів фінансових послуг.

Дуже часто ці нові види фінансових послуг є дорогими для одного комерційного банку, і тільки банки банків можуть цим займатися. Крім того, в їх функції входить надання кредитів іншим банкам, які відчувають нестачу готівкових коштів, кліринг чеків, інвестиції у цінні папери банків – членів такої системи.

Національні банки можуть купити акції такого центру при умові, що такі інвестиції – не більше 10% їх акціонерного капіталу.

На такі центри не розповсюджуються зобов’язання по резервах, а зобов’язання з достатності капіталу значно нижче. також вони у своїй діяльності можуть перетинати межі штатів.

Контроль за діяльністю комерційних банків дуже жорсткий, здійснюється на двох рівнях: на федеральному та на штатному рівнях.

До федеральних органів контролю належать:

1.                    Казначейство

2.                    ФРС

Ці дві установи займаються розробкою грошово-кредитної політики.

ФРС здійснює контроль безпосередньо за діяльністю банків-членів ФРС.

3.                    контролер грошового обігу;

4.                    федеральна корпорація страхування депозитів.

Всі банки, які страхують свої депозити, знаходяться під контролем цієї організації.

До штатних органів контролю належать спеціальні банківські департаменти штатів. Всі банки, які зареєстровані на території штату, контролюються цими установами (крім національних банків). Вони підпорядковані контролеру грошового обігу.

Федеральна корпорація по страхуванню депозитів.

Створена в 1934 р.

Всі банки-члени ФРС зобов’язані вступити в цю корпорацію. Інші банки – за бажанням.

Страхове відшкодування у разі банкрутства – 100 тис $.

Цілі корпорації:

1.    захист вкладників від фінансових втрат;

2.    запобігання масовому вилученню вкладів.

На сьогодні 98% КБ страхують свої депозити в цій компанії.

ФКСД здійснює контроль за діяльністю банків, які страхують свої депозити, робить все для того, щоб не довести банк до банкрутства.

ФСКД може надати допомогу тому банку, який опинився у скрутному становищі:

1.    може надати кредит для здійснення злиття цього банку з іншими, більш потужними;

2.    може поручитися за такий банк та перерахувати деякі кошти на його рахунок.

3.    на крайній випадок, оголошується банкрутство з виплатою максимальної суми страхового відшкодування.

Щорічні внески ростуть, зараз – 0,15% загальної суми депозитів, але ця сума диференційюється за галузями. Максимальний ліміт внесків можу складати 0,325%.

У США існує система установ, що займаються кредитуванням сільського господарства (державні та кооперативні установи). В систему входять:

1.                    12 ФРБ, які займаються наданням довгострокового кредиту від 5 до 40 років; капітал банків належить фермерським кредитним асоціаціям;

2.                    12 ФРБ середньострокового кредиту – від 9 місяців до 3-х років;капітал належить державі. Кредити не надають, а проводять облік (дисконт) зобов’язань, що надані іншими фінансово-кредитними установами.

3.                    12 окружних кооперативних банків, які очолює ЦБ для фермерських кооперативів;

4.                    корпорація товарного кредиту; державна; Кредити – під заставу товарів на складі; не потребує обов’язкового викупу заборгованості, якщо до настання строку виявилося, що ринкова ціна менша, ніж розмір позики, боржник може відмовитися від викупу заставленої продукції, втрати відшкодовуються державою.

Взаємні фонди грошового ринку. Вперше з’являються у 70-х роках. РОзміщують свої акції та на залучені гроші купують короткострокові цінні папери, тобто в активах – короткострокові інструменти грошового ринку: комерційні папери, казначейські векселі, банківські акцепти, депозитні сертифікати.

Акція – 1$, вартість не змінюється, не оподатковуються доходи; фонди, деякий час не мали зобов’язань по резервах, постійно зростають.

Тема 4. Грошова та кредитна системи Німеччини.

1.                    Еволюція грошової системи.

2.                    Будова кредитної системи Німеччини

1. Еволюція грошової системи.

До 70-х років ХІХ ст на території Німеччини знаходилася 21 держава, які користувалися різними грошовими системами.

У 1871 році створено єдину Німецьку державу )(Отто Бісмарк). На її основі шляхом проведення грошової реформи 1875 створено єдину грошову систему. В цей час було заборонено карбування срібних монет і введено марку, що мала вміст 0.35 г золота. Впроваджені монети – 5, 10, 20. Перехід до золотого монометалізму (5 млрд контрибуція від Франції).

В обігу були кредитні гроші – банкноти у 100 і більше марок. По закону 1875 р. їх емісія не повинна бела перевищувати більше як у 3 рази їх золоте забезпечення.

З початком 1-ї світової війни – розмін ан золото припинили, почалась інфляція.

У 1924 р. приймається закон, згідно з яким проводиться грошова реформа – обмін старих знецінених грошей на нові: 1 трлн. старих на 1 нову марку. Наслідком був перехід до золотодевізного стандарту, що проіснував до 1931 року.

Внаслідок витрат у роки 2 –ї світової війни, розпочаласьінфляція і стан країни був критичним.

У 1948 р. – прооведено післявоєнну грошову реформу, що являла собою частину загальної реформи (початківець – Людвіг Герхард).

Можливість поміняти 40 (потім – 20) рейхсмарок курсом 1:1 на нові гроші. Інші кошти – готівку та половину приватних заощаджень було – 1:10, другу половину заощаджень було заморожено, потім – 1:20. Всі інші бер. суми та ціни – 1:10.

Загальний     обмін у розрахунку 6.5 нових – за 100 рейхсмарок.

Через 1.5 року після початку реіорми було досягнуто 60%-ного росту виробництва.

У травні 1949 р. – після прийняття конституції, курс захвдно-німецької марки встановлено у розмірі 3,3 марки за 1$ США, золотий вміст – 0.2 г.

У 50-ті- першу половину 60-х рр. марка ФРН була найбільш стабільною валютою, а плітіжний баланс зводився з активним сальдо. Збільшувалися золотовалютні резерви країни. ФРН першою із Західноєвропейських країн запровадила часткову конвертацію своєї валюти. Здійснення ревальвації – у 1961, 1969, 1971, 1973 р.

З 1979 р. – ФРН – член європейської валютної системи, та на марку припадає 33% валютного кошики ЕС

Зараз 1$ - 1.5DM.

2.Будова кредитної системи Німеччини

15 ст. – початок банківської справи.

Кінець ХVІІ ст. – виникли ощадні каси, первісно виконували приватні благодійні об’єднання, потім міста та общини. Зараз створена високорозвинено банківська система. Представлена 5 тис. кредитних інститутів різного рівня – 45 тис. філій. Серед головних кредитних інститутів виділяється 30 банків, 700 ощадних кас, 2.5 тисячі кооперативних банків.

Контроль за діяльність здійснюється федеральним управлінням контролю, підпорядковано МінФіну , а не ЦБ.

Головна ланка – Німецький Федеральний банк. Було створено згфідно закону 1957 р. шляхом об’єдання існуючих тоді центральних банків земель з банком німецьких земель, який існував з 1948 року, та ЗахідноБерлинським банком.

Основний капітал – 290 млн. марок – належить державі, їй же нараховуються прибутки.

НФБ зобов’язаний підтримувати загальну економічну політику уряду, але при виконанні своїхз повноважень, він є незалежним від вказівок уряду.

НФБ має структуру, що складається з 3-х рівнів:

1.                    дтиректор, знаходиться у Франкфурті.

2.                    Центральні банки земель, які після створення НФБ перетворилися в його головні управління.

3.                    філії – головні відділення та відділення федеральних банків у великих населених пунктах. – 183.

Керівними органами є Рада ЦБ-ків, рада директорів та управління земель.

Рада ЦБ визанчає грошову та кредитну політику, здійснює адміністративне управління та розподіл сфер компетенції Ради директорів та правлінь ЦБ земель.

Склад – президент, віце-президент НФБ, інші члени Ради лдиректорві та президенти ЦБ земель. Зараз – 16 чоловік, головою Ради ЦБ є президент НФБ.

 Функціїї – центрального емісійного банку.

Друга ланка кредитної системи – Універсальні банки:

1.                    приватні КБ;

2.                    кооперативні кредитні установи;

3.                    державні кредитні установи.

1. – 3 найпотужніші банківські монополії: Грос-банки, Регіональні КБ, філії іноземних банків, приватні банкіри.

Грос-банки:

Після кризи 1929-1933 рр. з найпотужніших 8-ми банків залишилося тільки 3. Отримали назву «банків великої трійки»: Дойчебанк, Дрезднер банк, Комерцбанк. Ці банки є акціонерними товариствами і кожен з цих банків має 200-300 тис. акціонерів. Мають розгалужену мережу філій: більше як 3.5 тис.

Діяльність цих банків вихродить далеко за межі надання кредитів. Особливі позиції цих ббанків пояснюються їх особливим місцм в структурі фінансового капіталу, та їх зв`язками із монополіями інших галузей.

В галузі цих банків найбільш помітне посилення зрощуваня банківського капіталу з промисловим. Це здійснюється через емісію цінних паперів, ат також придбання акційз метою отримання контрольного пакету акцій. Всі операції по розміщенню, зберіганню і т.п. цінних паперів здійснюють в Німеччині переважно комерційні банки, зокрема Грос-банки (вони мають місце на фондовій біржі та здійснюють ці операції).

Регіональні та інші комерційні банки. Це провінціальні банки, їх діяльність обмежена рамками окремих регіонів. До цієї групи належать галузеві банки деяких крупних німецьких концернів. Основою активних операцій всіх регіональних банків є короткострокове та середньострокове кредитування промисловості. І на відміну від Грос-банків, банки цієї групи не займаються емісією корпоративних цінних паперів, та вони не приймають участі, як правило, у банківських консорціумах.

Філії іноземних комерційних банків. Представлені 58 відділеннями. Обслуговують підприємства своїх країн, які ведуть торговельно-промислові справи в Німеччині. Основна частина розміщена у портових містах. Відктриття таких відділень відбувається з дозволу німецької адміністрації і їх діяльність підпорядковується банківському законодавству Німеччини.

Приватні банкіри. Це приватні комерційні банки, які не мають статусу акціонерного товариства.

Кооперативні кредитні установи. які належать до універсальних банків:

1. кредитні кооперативи, вони мають два види:

            а) сільськогосподарські кооперативи (райфазенд банки)

            б) народні банки (або фольксбанки). Це кредитні кооперативи у містах.

2. центральні кооперативні банки. Система сільськогосподарських кооперативів має свій центральний банк, і система народних банків має свій центральний банк.

Кредитні кооперативи створюються для обслуговування дрібних та середніх підприємств. З`явилися ще в ХІХ ст.

Державні кредитні установи.

До універсальних банків належать такі банки, як:

·ощадні каси;

·жироцентралі.

Ощадні каси виникли в другій половині XVIII ст., виникли як приватні банки дрібних підприємств, які надавали кредити населенню. З початку ХІХ ст. у Берліні засновується перша комунальна ощадна каса, яка належала міській владі, і саме міська влада несла повну відповідальність за діяльність цієї каси.

У подальшому ощадні каси створювалися як правило місевими органами державної влади. Важливою рисою діяльності ощадних кас є кредитування комерційних банків.

Жироценталі є регіональними центральними інститутами ощаднгих кас. Їх 12. Це корпорації, які знаходяться під контроллем держави. Вони опосередковують рух грошей між ощадними касами регіону та підтримують їх загальніий платіжний обіг за допомогою  взаємозаліку між ощадними касами.

Спеціалізовані банки

Поліляються на дві групи:

1.приватні банки

2.публічно-правові установи.

До приватних банків належать:

·іпотечні банки

·інвестиційні компанії

·будівельні асоціації

·банки споживчого кредиту.

До публічно-правових установ належать:

·державні іпотечні банки

·кредитні установи з особливими задачами

·державні будівельні ощадкаси

·поштові банки.

Іпотечні банки. Німеччина - батьківщика іпотечного кредиту. До першої світової війни провідну роль грав приватний іпотечний кредит, а після закінчення 1-ї світової війни, вже велике значення відіграють державні іпотечні банки. Це банки, які належать, як правило, місцевим органам влади. Зараз 30 акціонерних ат 10 державних іпотечних банків.

Дуже часто контрольний пакет акцій акціонерних іпотечних банків належить одному з Грос-банків.

Кредитні установи з особливими завданнями. Це банки, які було створено Федеральним Урядом для виконання завдань, які або не можуть, або не бажають виконувати інші кредитні установи. Це банки, підпорядковані уряду.

У числі таких установ, наприклад, є банк Відновлення. Це банк, який було створено у 1949 році на основі Плану Маршала, його головним завданням було довгострокове кредитування провідних галузей промисловості.

До цієї групи належать також Експортний банк, створений у 1952 р.; сільськогосподарський рентний банк, для довгострокового кредитування сільського господарства; Промисловий кредитний банк та багато інших кредитних установ.

Кошти до цих банків надходять, як правило, з державного бюджету, та використовуються згідно цільового призначення.

 

 

 

Література: 1. Денежное обращение и кредит при капитализме /под редакцией Красавиной , М., 1989. 2. Федоренко В.Н. Денежное обращение и кредит в кап. странах, К., 1989 3. Усоскин В.М. Современный комерческий банк: управление и операции, М., 199

 

 

 

Внимание! Представленная Работа находится в открытом доступе в сети Интернет, и уже неоднократно сдавалась, возможно, даже в твоем учебном заведении.
Советуем не рисковать. Узнай, сколько стоит абсолютно уникальная Работа по твоей теме:

Новости образования и науки

Заказать уникальную работу

Свои сданные студенческие работы

присылайте нам на e-mail

Client@Stud-Baza.ru