База знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ

Зміст

Вступ

1. Види девіантної поведінки

2. Динаміка девіантності

Вступ

Існують різні підходи до оцінки поведінкової норми і девіації, нормоцентрічеський припускаючий оцінку діяльності людини з позиції її відповідності нормі - соціальної, психологічної, етнокультуральної, вікової, тендерної, професійної, феноменологічної - і нозоцентрічної (психіатричний), розглядаючий поведінку з позицій пошуку і виявлення симптомів хвороби, психопатології.

В соціальних науках "норма" - це інтервал, "оптимальна зона, в межах якої система не переходить на патологічний рівень". З цієї точки зору проблема "ненормальності" виявляється в прикордонних станах. В цілому, соціальна норма - це соціальні явища, які не представляють реальної загрози фізичному і соціальному виживанню людини.

Проблемну поведінку часто називають девіантною, відхиляється. Психологічні труднощі, емоційні розлади і порушення поведінки досить часто зустрічаються у більшості дітей. Це - невід'ємна частина розвитку. На практиці психологи нерідко стикаються не з тим, що відхиляється, а з дорослими, що не приймаються, відкиданими, відхилюваними, поведінкою. Це часто виявляється в повсякденній педагогічній практиці.

З позицій самого підлітка поведінка, що розглядається дорослими як що відхиляється, вважається "нормальною", відображає прагнення до пригод, завоювання визнання, випробуванню меж дозволеного. Пошукова активність підлітка служить розширенню меж індивідуального досвіду, мінливості поведінки і, отже, життєздатності і розвитку людського суспільства. З цих позицій поведінка, що відхиляється, природно і необхідно. Не випадково відзначає, що в період дорослішання важко провести межу між нормальною і патологічною поведінкою.

Тому, дотримуючись думки М.Ю. Кондратьева, О.Б. Крушельніцкой, Н.І. Озерецкого, можна припустити, що девіантом можна називати того підлітка, який не "просто одноразово і випадково відхилився від поведінкової норми, а постійно демонструє девіантну поведінку", що носить соціально-негативний характер.

1. Види девіантної поведінки

Девіантна поведінка підрозділяється на дві великі категорії. По-перше, ця поведінка, що відхиляється від норм психічного здоров'я, наявність явної або прихованої психопатології, що має на увазі. Цю групу складають наступні типи: астеніки, шизоїди, епілептоїди і особи з акцентуйованим характером. По-друге, ця поведінка, що порушує якісь соціальні і культурні норми, особливо правові. Воно виражається у формі провини або злочинів. Коли такі вчинки порівняно незначні, їх називають правопорушеннями, а коли серйозні і караються в кримінальному порядку - злочинами. Відповідно говорять про делінквентну (протиправну) і кримінальну (злочинну) поведінці.

На підставі ключових положень робіт вітчизняних і зарубіжних учених слід визнати доцільність розподілу девіантної поведінки на злочинну (кримінальне) і аморальну, аморальну (не несуче за собою кримінальної відповідальності). Поведінка, що відхиляється від морально-етичних норм людського гуртожитку, виявляється в різних формах соціальної патології - пияцтві, наркоманії, крадіжці. Зв'язок між цими видами поведінки полягає в тому, що здійсненню злочинів передує аморальна поведінка. Як не різні форми девіантної поведінки, за твердженням І.С. Кону, вони взаємозв'язані. Пияцтво, вживання наркотиків, агресивність і протиправна поведінка утворюють єдиний блок, так що залучення підлітка в один вид девіантних дій підвищує вірогідність його залучення також і в іншій. Протиправна поведінка, у свою чергу, хоча і не так жорстко, пов'язано з порушенням норм психічного здоров'я. До деякої міри співпадають і сприяючі девіантній поведінці соціальні чинники (шкільні труднощі, травматичні життєві події, вплив девіантної субкультури або групи).

У вітчизняній і зарубіжній психології розглядаються різні типи (різновиди) девіантної поведінки, виділені з урахуванням особливостей взаємодії індивіда з реальністю, механізмам виникнення поведінкових аномалій, а також особливий тип девіацій, обумовлений гіперздібностями. Приводяться форми, що включають клінічні прояви відхилень від норми, - делінквентної, аддіктивної, патохарактерологичне, психопатологічне, на базі соромливості (В.Д. Мендельовіч).

Багато дослідників до найпоширеніших причин походження девіантних явищ відносять несприятливу соціальну ситуацію розвитку дитини і комплекс його психологічних, властивостей (особливості темпераменту, характеру, особи), які привертають до девіацій. Саме це поєднання в кримінальній психології розглядається як механізм злочинної поведінки (В.Ф. Пирожков). Іншим механізмом поведінки неповнолітніх, що відхиляється, є деформація особи в результаті порушених соціальних відносин з дорослими і однолітками. X. Ремшмідт, вважаючи регулятором поведінки людини його особові якості, відзначає, що поведінка підлітків, що відхиляється, часто зв'язана з певним оточенням і типом ситуацій.

Конкретні причини поведінки неповнолітніх, що відхиляється:

1) прагнення отримати сильні враження;

2) захворювання дитини;

3) підвищена збудливість, невміння контролювати себе;

4) неблагополучна ситуація в сім'ї;

5) прагнення до самостійності і незалежності;

6) недолік знань батьків про те, як справлятися з важкими педагогічними ситуаціями;

7) відставання в навчанні;

8) зневага з боку однолітків;

9) нерозуміння дорослими труднощів дітей;

10) недостатня упевненість дитини в собі;

11) негативна оцінка дорослими здібностей дітей;

12) стресові життєві ситуації;

13) напружена соціально-економічна ситуація в житті дитини (погана забезпеченість, безробіття батьків);

14) приклади насильства, жорстокості, безкарності, одержувані із ЗМІ;

15) надмірна зайнятість батьків;

16) конфлікти з батьками;

17) велика кількість заборон з боку батьків (педагогів);

18) постійні нарікання, лайка в сім'ї;

19) слабкість інтелектуальної сфери дитини;

20) підвищена комунікативність дітей;

21) низький рівень емоційно-вольового контролю у дітей;

22) самотність, нерозуміння іншими;

23) зайвий контроль, авторитарність батьків (педагогів);

24) нездатність дітей чинити опір шкідливим впливам;

25) генетична схильність;

26) нерівномірність психофізичного і статевого дозрівання;

27) відсутність навиків соціальної поведінки;

28) зниження культури, інтелектуального рівня;

29) маса вільного часу;

30) нудьга, "просто так";

31) бажання звернути на себе увагу;

32) неповні сім'ї;

33) економічна нестабільність;

34) вплив вулиці.

Серед причин підлітковій і юнацькій девіантності гущавині всього зустрічаються:

• причини, пов'язані з психічними і психофізіологічними розладами;

• причини соціального і психологічного характеру;

• причини, пов'язані з віковими кризами. Відома і нині популярна точка зору И.А. Невського про те, що відхилення у підлітків викликані не якимись жорсткими особовими конструктами, а якимись особливостями, що привертають до формування тих або інших девіантних або делінквентних елементів в поведінці.

В дослідженні Н.В. Майсак встановлено, що особові особливості молодших підлітків з девіантною і нормативною поведінкою схожі в основних своїх характеристиках - в рівні напруженості, підвищенні екстравертності, емоційній збудливості, пов'язаній з початком підліткової кризи, - але відрізняються своєрідністю особових рис. Тоді як молодшому підлітку з нормативною поведінкою властива соціальна лабільність, операціональна напруженість, емпатія, товариськість, орієнтація на соціальні норми і цінності, інтелектуальність, а також позитивний образ батьків, що свідчить про позитивно забарвлені взаємостосунки підлітка в сім'ї, підліток з девіантною поведінкою має свої особливості:

• негативну психічну напруженість;

• акцентуйовану готовність до ризику;

• психічну ригідність;

• виражену орієнтацію на норми девіантної підліткової групи;

• непередбачуваність поведінки;

• високу агресивність.

Виділені особові особливості молодшого підлітка з девіантною поведінкою створюють особливу напруженість, яка підтримує складові умовного "особового комплексу". Прояв і закріплення специфічних особових особливостей молодшого підлітка з девіантною поведінкою залежить від позицій конфронтації у відносинах з батьками і частотності повторення форм поведінки, що відхиляються.

В біологічних, психологічних, соціологічних і культурологічних концепціях пояснюються причини походження поведінки, що відхиляється, або з погляду природи девіантної особи, або з позицій відсутності норм в соціумі і девіантності субкультури. Напевно, правильніше при аналізі причин враховувати поєднання різних взаємодоповнюючих чинників, що обумовлюють поведінку, що відхиляється, - індивідного, психолого-педагогічного, соціально-психологічного, особового, соціального.

На думку більшості психологів і соціологів, найпродуктивнішим вважається соціально-особовий підхід, заснований на використовуванні принципу додатковій як взаємодії ситуативних і трансситуативних (особових) чинників, об'єднуючих біологічні, психологічні і соціальні причини девіацій. Причому детермінуючими поведінку, що відхиляється, є особові чинники, а ситуативні грають роль модулятора, визначаючи варіативна прояви особових особливостей (С.А. Белокобильська, В.П. Ємельянов, Я.Л. Коломінський, А.А. Реан, С.А. Тарарухинідр.).

2. Динаміка девіантності

Описуючи динаміку поведінки підлітка, що відхиляється, Б.Н. Алмазов указує три стадії його соціальної дезадаптації:

1) компенсаторно-поступлива стадія, коли дитина або підліток прагне зняти внутрішню напругу у зв'язку з несприятливими обставинами зовнішнього середовища, дезактуалізацією головної мети, переорієнтацією на меті більш загального порядку;

2) стадія конфліктно-демонстративна виникає, якщо попередня лінія поведінки не приносить бажаних результатів;

3) стадія внутрішньої середовищної ізоляції, коли учень перестає вважати себе членом групи і починає орієнтуватися на думку однодумців.

Порушуючи дисципліну, демонструючи деструктивні способи поведінки, підліток часто добре усвідомлює, що поводиться неправильно, але може не усвідомлювати, що за цими порушеннями коштує однієї з чотирьох мотиваційної мети: залучення уваги, влада, помста, уникнення невдачі.

Залучення уваги. Відчуваючи недолік уваги, підлітки придумують різні витівки, суть яких - демонстративність. Існують тисячі способів залучення уваги. Розрізняють активну і пасивну форми залучення уваги. Ця потреба обумовлена недоліком одержуваної уваги. Неадекватні зухвалі витівки обумовлені тим, що інших соціально прийнятних способів залучення уваги у дітей немає, вони їм невідомі. Сильна сторона цієї мотиваційної мети - життєвість, діти щосили показують, що їм необхідна увага. Чим більше уваги діти одержувати у відповідь на свої демонстративні способи, тим більше укоріняється цей варіант поведінкового паттерну.

Влада. Властолюбна поведінка виявляється в активній і пасивній формах. Активну форму складають крик, виск, небажання слухати, хамство. В пасивній формі усміхаються, говорять те, що потрібно, а роблять, що хочуть. Ні в гріш не ставлять дорослих, вихователів, постійно вдаються до різних виправдань, легко брешуть. При спробах припинити, зупинити подібну поведінку виникає конфронтація. Причини такої поведінки криються в суб'єктивному прочитанні демократії, рівність і свободи у відносинах - роблю, що хочу. Іншою причиною виступає мода на сильну особу, яка розуміється як прояв сили і владолюбства.

Помста як мотиваційна мета поведінки властива злобним дітям. Вона може бути слідством владолюбства, що викликала реакцію застосування сили. Образа може бути випадковою, але у відповідь слідують активні форми прояву мстивості: жорстокість, удари. Прояв мстивості може носити непрямий характер: такі діти псують, ламають все, що тільки можна (псують меблі, рвуть книги, можуть вкрасти гаманець, порвати чужий одяг і ін) - Такі дії скоюються не з відчаю, спонукальною силою виступає ненависть до кривдника, в межі - до іншого взагалі. Такі діти легко знаходять слабі місця супротивника. В пасивній формі мстивість виявляється у вигляді відчуженого уникнення. У всіх варіантах при застосуванні сили у відповідь на свою погану поведінку діти відповідають ескалацією мстивості - "встають на стежку війни". Природа подібної поведінки криється в культивації насильства, способом захисту свого існування і психічного виживання вибрана агресія.

Уникнення невдачі як мотиваційна мета поведінки виявляється в пасивній формі, лише зрідка можливий вибух відчаю. Конкретними чинами уникнення невдачі стає відкладання на потім, не доводить до кінця, тимчасова втрата працездатності, брехня в порятунок, пошук і перебір інших видів (цілком можливо і соціально несхвалюваних) діяльності, вивчена безпорадність, несамостійність і залежність. Природа такої поведінки криється в боязні вчинити помилку при самостійному ухваленні рішення, невиправдано високі очікування, які пред'являлися таким дітям, перфекционізм, упор на змагання (виграти, програти, не грати зовсім). Сильна сторона реалізації такого варіанту мотиваційної мети, бути неперевершеним хоч в чомусь одному, а це у свою чергу дає рясні сходи в девіаціях поведінки.

Психологічна допомога.

При наданні психологічної допомоги підліткам з девіантною поведінкою рекомендується використовувати наступні способи:

Інформування.

Розширення (зміна, коректування) інформованості дитини, підвищення його психологічної письменності в області обговорюваних питань за рахунок прикладів з буденного життя, звернення до літературних джерел, до наукових даних, до досвіду інших людей.

Метафора (метод аналогій).

Суть методу полягає у використовуванні аналогій - образів, казок, притч, випадків з життя, прислів'їв, приказок - для ілюстрації актуальної ситуації (теми, питання). Метафора робить непрямий вплив на установки, стереотипи, думки людини, дозволяє поглянути на ситуацію як би із сторони. Завдяки цьому знижується суб'єктивна значущість проблеми, зникає помилкове відчуття її унікальності. Крім того, вдається розрядити напружену атмосферу консультування.

Встановлення логічних взаємозв'язків.

Психолог разом з дитиною встановлюють послідовність подій, виявляють вплив внутрішніх (суб'єктивних) чинників на те, що відбувається і їх взаємозв'язок. Даний спосіб дозволяє розширити і уточнити розуміння проблеми.

Проведення логічного обґрунтування.

Даний спосіб дозволяє відсортувати варіанти рішення актуальної життєвої задачі за рахунок логічного аналізу, очевидного результату (ефективність) різних шляхів рішення.

Саморозкриття.

Психолог побічно спонукає консультованого "стати самим собою". Він ділиться власним особистим досвідом, виражає терпиме відношення до різних висловів, відчуттям дитини.

Конкретне побажання.

Побажання може містити рекомендацію спробувати який-небудь конкретний чин дії при рішенні актуальної задачі. Такі побажання не повинні знижувати відповідальність підлітка. Він сам ухвалює рішення, оцінює прийнятність пропонованих способів, планує кроки для їх реалізації.

Парадоксальна інструкція.

Для того, щоб викликати відчуття протесту і активізувати дитину, можна запропонувати йому продовжувати робити те, що він робить. Хай повторить свої дії (думки, вчинки) принаймні три рази.

Переконання.

Даний спосіб доцільно використовувати на фоні урівноваженого емоційного стану. Переконання можна застосовувати за наявності у підлітка розвинутого образного і абстрактного мислення, стійкості уваги. Психолог, використовуючи зрозумілі підлітку аргументи, дозволяє йому переконатися (затвердитися) в правильності певних прийомів, думок і т.п.

Емоційне зараження.

При встановленні довірчих відносин психолог стає зразком для емоційної ідентифікації. За рахунок цього він може поміняти (відкоректувати) емоційний стан дитини, заражаючи його власним емоційним настроєм.

Допомога у відреагуванні неконструктивних емоції

Застосування даного способу актуально при гострих емоційних станах. Відреагування може виражатися у формі сміху, зліз, вимови, активної дії (бути схожим, постукати, побити подушку, потопати ногами, намалювати, покреслити, написати).

Відреагування дозволяє зняти (розрядити) напругу, викликану негативною емоцією. Психолог уважно спостерігає, співчуває, розуміє, але не приєднується до відчуттів консультованого.

Релаксації.

Потрібно навчити дитину різним способам розслаблення, досягнення внутрішнього спокою і комфорту. Релаксація може здійснюватися у формі медитації, аутотренінгових і вправ релаксацій.

Підвищення енергії і сили.

Цей спосіб потрібно застосовувати, коли дитина відчуває себе знесиленим, "вичавленим", демонструє відсутність сил (енергії). Конкретні рухові вправи, перевтілення, уявне "підключення" до різних джерел енергії - ці прийоми дозволяють підвищити активність і працездатність консультованого.

Переоцінка.

Переоцінка негативних відчуттів і думок дозволяє виробити новий погляд на ситуацію - "змінити рамку". Переоцінка включає виявлення негативних переживань (думок, образів), їх фіксацію, пошук позитивного (трансформацію в позитивне), концентрацію на позитивному і об'єднання позитивного з негативним з метою зміни (переоцінки) негативу.

Домашнє завдання.

Як домашнє завдання даються різні дії, про які домовляються психолог і консультований. Це можуть бути спостереження, відстежування результатів, опробування нових способів.

Позитивний настрій.

Позитивний настрій дозволяє укріпити віру дитини в свої можливості по дозволу виниклого утруднення, він концентрує свідомі і підсвідомі сили для досягнення поставленої мети.

Рольове програвання.

Даний спосіб припускає моделювання різних реальних і ідеальних ситуацій для тренування (відробітки) нових способів поведінки.

Аналіз ситуацій.

В ході консультування можна проводити сумісний аналіз як реальних життєвих ситуацій дитини, так і ситуацій з життя інших людей, включаючи приклади з літературних творів. Разом з інформуванням це допомагає підвищити психологічну письменність, а також розвинути навики використовування психологічної інформації при аналізі ситуацій.

Внутрішні переговори.

Можуть використовуватися для усунення внутрішніх конфліктів дитини. Вони припускають виявлення конфліктуючих сторін (субосіб), їх найменування і здійснення діалогу між ними. Психолог може допомогти дитині усвідомити конфліктуючі сторони і організувати внутрішні переговори, що ведуть до компромісу. Після спеціальних тренувань дитина навчається підключати до переговорів свого Творця - мудру творчу силу, яка є у кожної людини. Це допомагає знаходити не тільки компроміси, але і нові оригінальні рішення.

Трансформація особистої історії.

Задача трансформації - цілеспрямоване занурення у власну історію для уявного завершення суб'єктивно незакритих подій минулого життя, для зміни нав'язаних програм і сценаріїв. Подібні уявні дії сприяють також зняттю напруги, створюваної ефектом незакінченої дії. Якщо не можна змінити реальні події життя, то можна змінити відношення до них. В тих випадках, коли підліток страждає від думок, що він не сказав або не зробив чогось, можна запропонувати йому зробити це, актуалізувавши відповідну ситуацію в ході психологічної роботи (в або реально думках в ігровій моделі).

Цілеспрямованість.

Пошуком нової життєвої мети і значень варто зайнятися, якщо дитина відчуває спустошеність, у нього мала цінність власного існування, він хоче змінити своє життя, але не знає, в якому напрямі рухатися. Для цілеспрямованості можна використовувати як раціональні техніки, так і творчу уяву.

Наповнення значенням "буденних життєвих подій".

Цей спосіб припускає роботу по підвищенню значущості подій, що відбуваються, наповненню значенням виконуваних дій {пригадайте, як Тому Сойер зміг перетворити на задоволення скучне фарбування забору). Така робота має велике значення для дитини, якій життя здається скучним, всі заняття - нецікавими.

Соціальні проби.

Освоєння дитиною різних конкретних дій як в спеціально запланованих життєвих ситуаціях, так і в ігрових процедурах. Таке навчання дозволяє дитині краще зрозуміти власні можливості, пройти своєрідне соціальне гартування, освоїти нові форми і способи поведінки.

Надання допомоги у пошуках ідентичності.

Така допомога вельми актуальна для підлітків, які болісно шукають відповідь на питання "Хто я насправді?" Тут потрібні дії, спонукаючи консультованого до самопізнання, до осмислення власних вчинків.

Зосереджене мріяння.

Наведемо як приклад методику "Зосереджене мріяння". Її реалізація здійснюється в декілька кроків.

1. Складання проекту бажаного майбутнього. Для цього можна використовувати запис всіх бажань без критики і обмежень протягом 10-15 хвилин; складання фільму про власне життя з фіксацією ряду кадрів з бажаного майбутнього; "подорож" на машині часу в своє майбутнє; уявна подорож в "особливе місце", де можна поговорити з мудрецем і почути його повчання, і т.д.

2. Визначення тимчасової сітки. Якщо все, що виділено на першому етапі, відноситься до завтрашнього дня, слід подумати про ближню перспективу; якщо мета відноситься до віддаленого часу, слід подумати про найближчі кроки їх реалізації.

3. Вибір найважливішої мети і цінностей, обгрунтовування їх важливості.

4. Перевірка сформульованої мети і цінностей на позитивність, конкретність, досяжність, ясність, етичність.

5. Складання списку ресурсів для досягнення мети.

6. Складання списку обмежень шляху до мети.

7. Складання покрокового плану досягнення мети. Конкретні дії, вправи і процедури, які

вибирає психолог для надання психологічної підтримки, завжди ситуативні. Вони обумовлені, перш за все, індивідуальними характеристиками підлітка і направлені на його соціалізацію за рахунок усунення причин, перешкоджаючих дозволу актуальних життєвих задач.

Сучасними дослідниками (І. Кузнецова) пропонується така послідовність кроків по зміні поведінки, що відхиляється. Їх реалізація зажадає застосування розглянутих вище правил взаємодії і способів роботи.

1. Відновлення у дитини позитивного самосприйняття, його довір'я до себе і до світу.

2. Аналіз проблеми, операціоналізація її проявів, виявлення провокуючих джерел і причин.

3. Постановка позитивної мети, опис бажаної поведінки.

4. Побудова кроків зростання: опис конкретних досягнень через день, тиждень, місяць.

5. Уточнення параметрів бажаного результату (одночасно з позитивним програмуванням) через докладні відповіді на питання: "Як я взнаю, що я досяг результату?", "Як інші взнають, що я досяг результату?", "Як я доведу скептику, що досяг результату?" і т.п.

6. Визначення союзників - тих, хто допоможе досягти поставленої мети.

7. Опрацьовування можливих рецидивів старої поведінки з використанням стратегії усунення рецидивів.

Зміст Вступ 1. Види девіантної поведінки 2. Динаміка девіантності Вступ Існують різні підходи до оцінки поведінкової норми і девіації, нормоцентрічеський припускаючий оцінку діяльності людини з позиції її відповідно

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу