курсовые,контрольные,дипломы,рефераты
Зміст
Вступ
1. Хімічна промисловість як один з основних чинників підвищеного антропогенного навантаження навколишнього природного середовища
1.1 Позитивні тенденції
1.2 Негативні тенденції
2. Види відходів та загальна характеристика методів боротьби з ними
4. Стратегія сталого розвитку суспільства та заходи по вдосконаленню ХТС
Висновки
Література
Вступ
Тема реферату «Екологічні проблеми хімічної промисловості» з дисципліни «Загальна хімічна технологія».
В роботі оглянуті основні екологічні проблеми хімічної промисловості України та вказано напрями вдосконалення хімічних виробництв.
Дисципліна "Загальна хімічна технологія" відноситься до циклу загально професійних дисциплін. Вивчення даної дисципліни базується на курсах: загальної неорганічної, органічної і фізичної хімії, фізики, математики, обчислювальної математики, процесів й апаратів хімічної технології і повинно передувати вивченню фахових дисциплін.
Мета роботи – ознайомитися з:
- хімічною промисловістю як одним з основних чинників підвищеного антропогенного навантаження навколишнього природного середовища;
- видами відходів;
- аналізом ХТС з точки зору утворення відходів;
- стратегією сталого розвитку суспільства;
- заходами по вдосконаленню ХТС.
В Україні створені всі підгалузі хімічного комплексу за винятком промислового виробництва синтетичного каучуку. За 1991–2009 рр. обсяги продукції виробництва хімічного комплексу скоротилися на 59%, в тому числі за багатьма видами продукції рівень виробництва у 2009 р. становив усього 15–40% рівня 1990 р., а понад 50% – тільки з випуску переважно експортно орієнтованих видів продукції (азотні добрива, аміак, сода кальцинована, двоокис титану пігментний, шини) (табл. 1). Причини низького рівня використання потужностей, а також їх зменшення полягають у порушенні економічних зв’язків та скороченні ринків збуту, недостатній конкурентоспроможності продукції, низькій платоспроможності населення й підприємств, обмеженості кредитів та інвестицій, відсутності або недостатності сировини, матеріалів, напівпродуктів для виготовлення кінцевої продукції. Продовжується вибуття фізично і морально застарілого обладнання, консервація фондів, виведення з дії виробничих потужностей, продукція яких не має попиту на ринках збуту. Аналіз стану хімічного комплексу за 2006–2009 рр. дозволив виявити як негативні, так і позитивні тенденції його розвитку.
Таблиця 1
Галузева структура продукції хімічної і нафтохімічної промисловості за видами економічної діяльності (%)
| Вид діяльності | 2006 | 2007 | 2008 | 2009 |
| Хімічна та нафтохімічна промисловість (DG+DP) | 100 | 100 | 100 | 100 |
| Хімічне виробництво у тому числі: | 79,7 | 77,7 | 75,6 | 78,0 |
| Виробництво базової хімічної продукції | 45,6 | 44,6 | 40,5 | 48,2 |
| Виробництво лаків та фарб | 5,1 | 5,3 | 4,7 | 4,7 |
| Фармацевтичне виробництво: | 14,7 | 14,4 | 15,1 | 12,3 |
| основних фармацевтичних продуктів | 2,5 | 0,5 | 0,4 | 0,3 |
| фармацевтичних препаратів | 12.2 | 14,4 | 14,7 | 12,0 |
| Виробництво мила, парфумерної продукції, очищувальних і полірувальних препаратів | 4,2 | 5,1 | 5,5 | 5,5 |
| Виробництво інших хімічних продуктів | 8,5 | 5,6 | 8,0 | 5,6 |
| Виробництво штучних або синтетичних волокон | 1,4 | 2.1 | 1,7 | 1,6 |
| Виробництво гумових та пластмасових виробів | 20,3 | 22,3 | 24,4 | 22,0 |
| Виробництво гумових виробів | 10,9 | 11,1 | 9,8 | 6,8 |
| Переробка пластмаси | 9,4 | 11,2 | 14,6 | 15,2 |
1.1 Позитивні тенденції
- Стійке щорічне зростання обсягу продукції галузі. Найбільш прискореними темпами розвивається фармацевтичне виробництво та виробництво пластмасових виробів (переробка пластмаси), про що свідчать дані, представлені в табл. 1.
- Нарощуються обсяги виробництва конкурентоспроможної та імпортозамінної продукції. Переважно це продукція, яка користується попитом на зовнішніх ринках: синтетичний аміак, азотні добрива, кальцинована сода, пігментний двоокис титану, органічні хімічні сполуки, деякі види пластичних мас і синтетичних смол, шини різного призначення, лікарські засоби, а також продукція широкого вжитку, конкурентоспроможна на внутрішньому ринку (лаки і фарби, мило, парфумерна продукція тощо).
- Зростання внутрішнього попиту на хімічну продукцію (товари) вітчизняного виробництва. Частка вітчизняного продукту на внутрішньому ринку у 2008–2009 рр. складає 29–30% (у 2006 – 2007 рр. – 25%).
- Сприятлива зовнішня і внутрішня кон’юнктура прискорили зростання рівня використання діючих виробничих потужностей з випуску конкурентноспроможної продукції на деяких підприємствах до 94–98%.
- Поступове зростання інвестицій в основний капітал (табл. 1) дозволяє проводити реконструкцію хімічних виробництв, введення нових технологічних ліній, у тому числі енергозберігаючих технологій. Тільки у 2009 р. частково або повністю реконструйовано близько 20 виробництв та введено 100 нових технологічних ліній.
- Пожвавлення інноваційної діяльності. У 2009 р. з 518 обстежених підприємств 126, тобто кожне четверте, займалося інноваційною діяльністю (у 2006 р. – 117 підприємств). Зростає кількість впроваджених нових технологічних процесів з 50 у 2006 р. до 170 у 2009 р., з них маловідходних, ресурсозберігаючих чи безвідходних з 25 до 40 відповідно.
1.2 Негативні тенденції
- Не простежуються позитивні зміни в галузевій структурі: питома вага енергомістких і сировинних виробництв базової хімічної продукції зростає, а підгалузей, орієнтованих на кінцеву продукцію та наукоємних виробництв, скорочується (табл. 1). Всупереч світовим тенденціям, за якими пріоритетного розвитку набувають малотоннажні наукомісткі та екологічно чисті виробництва, в Україні обсяг продукції цих підгалузей продовжує скорочуватися. Не відбувається розширення асортименту синтетичних матеріалів та продуктів тонкого органічного синтезу, що зумовлено відсутністю сировини через низький рівень переробки нафти на нафтопереробних підприємствах.
- Повільно здійснюється оновлення основних засобів (на рівні 2,5–2,9% щорічно), що призвело до збільшення виробничих фондів з понаднормативними термінами служби. Зношеність основних засобів продовжує зростати: з 50,4% у 2006 р. до 62% у 2008 р. та 64,1% у 2009 р. (у хімічному виробництві 68,4%), а моральна зношеність за оцінками експертів сягає 80–85%. Головною причиною такого стану є інвестиційна криза. У 2008 р. інвестиції в основний капітал склали 4,56 коп. в розрахунку на 1 грн. виробленої продукції.
- Нестача інвестицій гальмує реалізацію інноваційної моделі розвитку хімічних підприємств, у тому числі насичення внутрішнього ринку новими якісними хімічними товарами, переобладнання та модернізацію основних засобів хімічного комплексу тощо. У 2009 р. освоєно всього 2 найменування у виробництві інноваційних видів машин, устаткування, апаратів, приладів (у 2008 р. – 13) та 166 найменувань у виробництві матеріалів, виробів, продуктів (у 2008 р. – 341).
- У країні відсутні необхідні умови для підвищення ролі амортизації як важливого джерела внутрішніх фінансових ресурсів підприємств. Тому тільки 40–45% амортизаційних відрахувань та 30–35% прибутку в галузі надходять в інвестиційний процес, решта – на потреби поповнення оборотних засобів.
- Імпортна залежність функціонування ряду галузей хімічної, нафтохімічної та хіміко-фармацевтичної промисловості по широкому спектру сировини та напівпродуктів.
- Недосконалі або відсутні технології переробки власної мінеральної сировини: калієвої, ільменітової і апатитової руди, йодоброммісткої води, крейди, бішофіту, цеолітів тощо.
- Недосконала система державної підтримки наукових досліджень і впровадження наукових розробок у виробництво, а також система поєднання досліджень науки, технології, виробництва і ринку.
- Недостатня послідовність у здійсненні реформ, що не сприяла зростанню ефективності виробництва: зростає частка матеріальних витрат у структурі витрат на виробництво з 70,9% у 2006 р. до 75,8% у 2008 р.; рентабельність операційної діяльності коливається від 3,8% у 2007 р. до 5,2% у 2008 р. та 3,7% у 2004 р.; повільно знижується кількість збиткових підприємств: з 38,6% у 2006 р. до 35,6% у 2009 р. від загальної кількості підприємств. Масовим явищем стало банкрутство підприємств. Станом на 2009 р. 98,2% підприємств хімічної і нафтохімічної промисловості належали до приватної власності, 1,6% – до державної та державної корпоративної і 0,2% до комунальної власності. На підприємства приватної власності припадає 80,8% реалізованої продукції, державної – 19,2%.
- У галузі зберігається приховане безробіття, яке поступово скорочується, але ще до цього часу понад третина робітників галузі працюють в режимі неповної зайнятості. Так, у 2008 р. в хімічній і нафтохімічній промисловості в адміністративних відпусках перебували 7,8% і працювали в режимі неповного робочого дня/тижня 27,9% загальної кількості працівників (у 2006 р. – 38,1% та 26,6% відповідно).
- Недостатньо уваги приділяється поліпшенню умов праці робітників, зайнятих у хімічному комплексі. На кінець 2009 р. кількість працюючих в умовах, які не відповідають санітарно-гігієнічним нормам склала 44,8%, у т. ч. у хімічному виробництві – 47,2% від загальної кількості зайнятих у галузі; серед працюючих у таких умовах 39,5% – жінки, у т. ч. у хімічному виробництві – 41,6%.
хімічний відход природний середовище
Україна займає одне з перших місць у світі по обсязі відходів, що накопичуються. З 1,4 - 1,5 млрд. тонн природних ресурсів, використовуваних щорічно в промисловому виробництві, велика частина перетворюється у відходи. Основними джерелами відходів в Україні є більш 3,5 тис. підприємств видобувної, переробної, металургійної, енергетичної, хімічної й іншої галузей промисловості. Можна затверджувати, що в даний час на жодному з природних родовищ України розкривні й основні породи не використовуються комплексно, а це більш 70 - 80% загального обсягу усіх твердих відходів. До 1988 р. Україна переробляла до 12,4% обсягу вторинних ресурсів, що складало приблизно 200 млн. тонн у рік. Однак в останні роки в силу економічних і організаційних причин зменшується використання відходів як вторинні ресурси на 20% у рік.
Переважна кількість токсичних відходів утвориться в Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій і Кіровоградській областях. Загальний обсяг накопичення токсичних відходів на початок 2010 року складав 1,59 млрд. тонн (на початок 2009 року - 2,74 млрд. тонн). За станом на 1 січня 2010 року в сховищах організованого складування і на територіях підприємств країни накопичилося 1,587 млрд. тонн токсичних відходів, з них 28,3 млн. тонн відносяться до 1-3 класів небезпеки. Понад 90% сумарної кількості токсичних промислових відходів зберігаються на території Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської і Луганської областей.
Класифікація ПВ, що утворяться в результаті виробничої діяльності людини, необхідна як засіб установлення визначених зв'язків між ними з метою визначення оптимальних шляхів використання або знешкодження відходів. Класифікація ПВ заснована на систематизації їх по галузях промисловості, можливостям переробки, агрегатному станові, токсичності і т.д. Кожна галузь промисловості має класифікацію власних відходів.
Класифікація відходів можлива за різними показниками, але самий головним з них є ступінь небезпеки для людського здоров'я, усі ПВ поділяються на чотири класи небезпеки:
Клас Характеристика речовини (відходів)
Перший...................................... надзвичайнонебезпечні
Другий....................................... високонебезпечні
Третій......................................... поміркованонебезпечні
Четвертий .................................. малонебезпечні
Відходи можуть бути використані до або після обробки. На використання впливає не тільки їхня якість, але і кількість у даному місці, а також місцеві умови. По стані розрізняються відходи тверді, рідкі і газоподібні. По місцю виникнення відходи підрозділяються на побутові, промислові і сільськогосподарські. По складу основним показником можна вважати походження відходів органічне і неорганічне, а також спалюємі відходи чи ні. Особливу групу являють собою відходи у виді енергії, називані енергетичними (тепло, шум, радіоактивне випромінювання і т.п.).
Відходи виникають як у результаті виробничої діяльності, так і при споживанні. Відповідно до цього вони підрозділяються на відходи виробництва і відходи споживання.
Відходами виробництва варто вважати залишки сировини, матеріалів або напівфабрикатів, що утворилися при виготовленні продукції і цілком або частково утратили свої споживчі властивості, а також продукти фізико-хімічної або механічної переробки сировини, одержання яких не було метою виробничого процесу і які надалі можуть бути використані в народному господарстві як готова продукція після відповідної обробки або як сировину для переробки. У процесі виробництва утворяться стічні води і їхні опади, димові гази, теплові викиди і т.п.
Відходами споживання вважаються різного роду вироби, що комплектують деталі і матеріали, що по тим або інших причинах не придатні для подальшого використання. Ці відходи можна розділити на відходи промислового і побутового споживання. До першого відносяться, наприклад, металобрухт, що вийшов з ладу устаткування, вироби технічного призначення з гуми, пластмас, скла й ін. Побутовими відходами є харчові відходи, зношені вироби побутового призначення (одяг, взуття й ін.), різного роду використані вироби (упакування, скляний і інший види тари), побутові стічні води й ін.
Усі види відходів виробництва і споживання по можливості використання можна розділити, з одного боку, на вторинні матеріальні ресурси (BMP), що вже переробляються або переробка яких планується, і, з іншого боку, на відходи, що на даному етапі розвитку економіки переробляти недоцільно і які неминуче утворять безповоротні втрати.
Утилізовані відходи переробляються на місці їхнього утворення або на інших підприємствах, що мають відповідну технологію. Деякі неутилізрваеі відходи в силу втрати споживчих властивостей у даний час не можуть знайти застосування в сучасному виробництві. Ці відходи заховуються, якщо вони не представляють небезпеки для навколишнього середовища. У випадку небезпеки із санітарно-гігієнічної точки зору відходи можуть заховуватися тільки після попереднього знешкодження.
Інша класифікація була запропонована науково-дослідним і проектним інститутом Генплану Москви. Відповідно до цієї класифікації, ПВ по формах і видам поділяються на 13 груп [4]:
I — гальваношлами й опади, відходи реагентів і хімреактивів, що містять хром, нікель, мідь, кобальт, цинк, свинець, кислі і лужні відходи хімічних виробництв, речовини неорганічного характеру;
II- опади стічних вод, що включають у себе каналізаційні, водопроводні і, окремою підгрупою, нефтесодержащие промислові опади, що підрозділяються на локальних і очисних спорудженнях виробничих зон;
III — нафтовіходи і нафтошлами, легкозаймисті рідини, кубові залишки, відходи лакофарбової промисловості;
IV — відходи пластмас, полімерів, синтетичних волокон, нетканих синтетичних матеріалів і композицій на їхній основі;
V — відходи гумовотехнічних виробів, вулканізаторів і т.д.;
VI — деревинні відходи;
VII- відходи паперу;
VIII— відходи чорних і кольорових металів, легованих сталей;
IX — шлаки, зола, пилу (крім металевої);
X — харчові відходи (відходи харчовий, мясомолочной і інших галузей промисловості);
XI — відходи легкої промисловості;
XII — скловіходи;
XIII - відходи будіндустрії.
Хімічна промисловість відноситься до об'єктів, що представляють підвищену екологічну небезпеку.
Будь-яке хімічне виробництво включає технологічні стадії прийому і підготовки сировини, хімічного перетворення, поділу реакційної маси, виділення цільового продукту, його очищення, відвантаження і відправлення споживачеві, а також очищення і переробки відходів і викидів. Крім сировини хімічні виробництва в значних кількостях споживають воду, пару й електроенергію.
Відходи зручно класифікувати по двох ознаках: джерелу утворення і напрямкові використання. Приблизний перелік ознак стосовно до хімічної промисловості може бути наступним:
– підгалузь хімічної промисловості, у якій виходять або можуть споживатися відходи;
– процеси, при проведенні яких утворяться BMP (видобуток, збагачення, переробка й ін.);
– фізико-хімічні властивості відходів;
– обсяг відходів, що утворяться, (малотоннажні і крупнотоннажные);
– зміст коштовних компонентів у відходах;
– вартісні показники:
– можливості використання відходів (наявність надійних способів переробки, а також відповідні устаткування);
– транспортабельність відходів;
– вплив відходів на навколишнє середовище.
Класифікація відходів повинна забезпечити одержання даних, необхідних для розробки організаційно-технічних заходів щодо зменшення кількості відходів і їхньої утилізації в рамках визначених промислових вузлів.
Наша Земля еволюціонує без росту, а людське суспільство є її підсистемою, обмеженої по фізичних параметрах не зростаючою Землею. Тому людство повинне адаптуватися до розвитку, а не до росту. Відповідно до найбільше широко використовуваного міжнародного визначення (даним у 1996 році в доповіді ООН) стійкий розвиток повинне задовольнити потреби сучасності, не ставлячи під погрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби.
Технологічний прогрес і ринкова гнучкість безумовно необхідні і важливі для досягнення стійкого розвитку, але ніяк не достатні. Іншим вирішальним фактором є ціннісна орієнтація суспільства, умовно говорячи, його "Мудрість".
Під час самміту всесвітнього економічного форуму в Давосі був представлений індекс екологічної стійкості (ІЕС) країн, що дозволяє оцінювати прогрес на шляху до стійкого суспільства за допомогою 22 комплексних індикаторів, що охоплюють 67 різноманітних параметрів. Ці індикатори відображають 5 груп факторів, що визначають рівень стійкості:
Стан навколишнього середовища – зокрема повітря, води, ґрунтів, біорозмаїття і т.д.
Антропогенний тиск із боку систем життєдіяльності людини, у тому числі рівень експлуатації і виснаження природних ресурсів, обсяги викидів у навколишнє середовище різних відходів і забруднювачів.
Уразливість життя людини, зокрема показники забезпеченості населення основними продуктами харчування і питною водою, дитячій смертності і смертності від хвороб, викликаних екологічними проблемами.
Суспільно-інституційний потенціал - у т.ч. розвиток науки і технологій, еко-ефективність господарства (витрати природних ресурсів на одиницю ВВП), рівень економічної волі, суспільна відповідальність бізнесу, суспільні і політичні волі, розвиненість законодавства, рівень корупції, наявність національної стратегії і планів дій, відкритість екологічної інформації і механізмів прийняття рішень, рівень залучення громадськості.
Участь у міжнародних зусиллях – зокрема виконання екологічних угод, вплив на глобальні ресурси і заходи щодо їхньої охорони, участь у роботі міжнародних організацій і т.д.
Рейтинг країн по ІЕС ґрунтується на порівняльному аналізі індикаторів для різних країн і дає узагальнену оцінку ситуації в них. З 122 країн, включених у рейтинг, Україна виявилася на 110 місці.
Ефективність хімічного виробництва визначається економічними показниками, і її підвищення досягається зниженням витрат сировини і матеріалів, енергії, капітальних вкладень, підвищенням продуктивності праці і зниженням кількості відходів. Основна частка витрат при виробництві хімічної продукції приходиться на сировину (до 70%) і енергію (до 40%). Зниження їхньої витрати на одиницю продукції дає найбільший економічний і екологічний ефект. Кардинальний шлях зниження цих витрат складається у використанні нових реакцій і каталітичних процесів, що дозволяють одержувати з дешевої сировини тільки необхідні продукти без відходів, у м'яких умовах, з мінімальними витратами енергії і високою продуктивністю.
Візьмемо як ілюстрацію виробництво оксиду етилену. Класичний хлоргідринний спосіб має 25%-ну атомну селективність і скоріше нагадує виробництво хлориду кальцію, у якому окис етилену - побічний продукт. Навіть якщо хімічний вихід дорівнює 100%, у цьому процесі утвориться 3 кг відходів на 1 кг оксиду етилену.
СН2 =СН2 + Cl2 + Н2O ClCН2CН2OH + HCl
ClCН2CН2OH + Ca(OH)2 + CaCl2 + 2H2O
|
СН2 =СН2 + Cl2 + Ca(OH)2 |
C2H4O+ |
CaCL2 |
+2H2O |
|
| Мол. маса | 44 | 111 | 18 | |
| Атомна селективність | = | 44.173 | = | 25% |
А в сучасному нафтохімічному процесі оксид етилену одержують за допомогою каталізаторів в одну стадію і з 100%-ний атомної селективністю.
СН2 =СН2 + 1/2 O2
Атомна селективність=100 %
Додаткового зниження витрат на производство хімічної продукції досягають оптимізацією процесів на всіх технологічних стадіях. Найбільший економічний ефект дає оптимізація стадії хімічного перетворення (реакційного вузла) і зв'язаної з нею стадії поділу реакційної суміші і виділення продуктів реакції.
Прикладом є виробництво метилацетату, що використовується у великій кількості для одержання поліефірів та пластиків. Високо чистий метилацетат одержують на основі реакції етерифікації оцтової кислоти з метанолом. Проведення реакції обтяжено рівноважними обмеженнями та нявністю азеотропів між метилацетатом та метанолом та між метилацетатом і водою. Традиційна схема розділення потребує 8 дистиляційних колонн, 1 рідинного екстрактору та 1 відстійника для руйнування азеотропів, що містить реакційна суміш. Цей процес потребує великих капіталовкладень, великих енерговитрат, та значної кількості розчинників. В 1983р. на заводі "Істмен Кемікел" (США) ця схема була замінена принципово новою установкою каталітичної дистиляції, де високо чистий метилацетат одержують в 1 колонні – додаткові стадії очистки не потрібні, окрім того стало можливим проводити реакцію до високого ступіня конверсії. Це відбувається за рахунок того, що в клонні каталітичної дистиляції з рідиннофазної реакційної суміші може випарю ватися метилацетат, збільшуя таким чином конверсію. Описаний процес економічне, потребує тільки одну п’яту капіталовкладень традиційного процесу і споживає тільки одну п’яту енергії.
Найважливішими характеристиками роботи промислового хімічного реактора є питома продуктивність (кількість цільового продукту, що утвориться в одиницю часу в одиниця об'єму реактора) і селективность (частка перетвореної сировини, використаного на утворення цільового продукту). Для досягнення найкращих економічних результатів необхідно домагатися, можливо, більш високих значень цих показників. Вони залежать від умов роботи хімічного реактора (параметрів процесу), до яких відносяться температура, тиск, початкові концентрації реагентів, ступінь їхнього перетворення (ступінь конверсії). Істотне значення має також тип реактора.
Характер впливу параметрів процесу на його результат залежить від особливостей кожної реакції. При цьому варіювання параметрів процесу нерідко приводить до зміни питомої продуктивності і селективности в протилежних напрямках, а також може приводити до додаткових витрат на цій або іншій стадіях технологічного процесу, наприклад поділу реакційної маси або підготовки сировини. Так, зниження ступеня конверсії або застосування надлишку другого реагенту часто благоприятствуют росту селективности і питомої продуктивності, але супроводжуються підвищеною витратою енергії на виділення і рециркуляцію неперетворених речовин. Застосування каталізатора збільшує продуктивність, але зв'язано з додатковими матеріальними витратами. Підвищення тиску при проведенні газофазной реакції підвищує продуктивність, але може знизити селективность і викликає додаткова витрата енергії на компримирование (стиск). З цих причин підбор параметрів процесу за такими критеріями, як максимум питомої продуктивності і селективности, не може дати задовільних результатів.
Для оцінки ефективності використання сировини окрім традиційних показників ефективності (ХТП), таких як витратні коефіцієнти, доцільно було б використовувати такі критерії, як атомна селективность (АС) [5] - відношення молекулярної маси цільового продукту до молекулярних мас усіх продуктів, що утворяться в процесі, екологічний фактор (ЕФ) - кількість відходів на 1т продукту і коефіцієнт використання матеріальних ресурсів (КВМР), що визначається як відношення маси цільового і побічного продуктів до загальної маси сировини, включаючи воду використовувану для їхнього одержання.
АС по суті справи подає інформацію про раціональність хімізму технології, КВМР про матеріалоємність процесу, ЕФ дає представлення про кількість відходів, що в сукупності зі знаннями про їхній склад дозволяє намітити шляхи їхньої утилізації або знешкодження.
Висновки
У процесі виконання роботи ми ознайомилися з:
- хімічною промисловістю як одним з основних чинників підвищеного антропогенного навантаження навколишнього природного середовища;
- видами відходів;
- аналізом ХТС з точки зору утворення відходів;
- стратегією сталого розвитку суспільства;
- заходами по вдосконаленню ХТС.
Література
1. Мухленов И.П. и др. Общая химическая технология. – М.: Высшая школа, 1991.-С.218-261
2. Кутепов А.М. и др. Общая химическая технология. – М.: Высшая школа, 1990.-С.204-206
3. Пальгунов П.П., Сумароков М.В. Утилизация промышленных отходов. - М • Стройиздат, 1990. -352с
4. Голубовська-Онісімова Г.М. та ін. Дослідження політики та законодавства у сфері управління хімічними речовинами в Україні. - Київ – 2006
5. Sheldon R. // Chem. Technol. — 1994. — P. 39–47. Consider the environmental quotient. CHEMTECH (1994), 24(3), 38-47 CODEN: CHTEDD; ISSN: 0009-2703; English
Екологічні проблеми хімічної промисловості Зміст Вступ 1. Хімічна промисловість як один з основних чинників підвищеного антропогенного навантаження навколишнього природного середовища 1.1 Позитивні тенденції 1.2 Не
Інформаційні логістичні системи
Інформаційні процеси в економіці
Классификация дробилок
Неметаллические материалы
Особенности проектирования специальной одежды. Костюмы мужские для защиты от кислот
Переробка нафти і нафтопродуктів
Пластикация каучука
Подготовка поверхности и нанесение лакокрасочных материалов
Показатели динамического качества станка
Технология микротуннелирования
Copyright (c) 2024 Stud-Baza.ru Рефераты, контрольные, курсовые, дипломные работы.