курсовые,контрольные,дипломы,рефераты
Комплексна країнознавча характеристика Румунії
Румунія – найбільша країна Південно-Східної Європи за розмірами території (238 тис. км2) і кількістю жителів (22,7 млн. осіб). Столиця – Бухарест. Державний устрій – унітарна республіка. В адміністративно-територіальному відношенні поділяється на повіти і окрему муніціпалію Бухареста.
Країна складається з 10 історико-географічних регіонів – Волощини (Валахії), Північної Добруджі, Молдови, Мунтенії, Олтенії, Буковини, Марамурешу (Мармарощини), Крішани, Трансільванії і Банату. Історія народів, які населяють сучасну Румунію, сягає III століття до Р.Х., але незалежною об’єднаною державою Румунія стала тільки в 1861 р. Значний слід в її історії залишили 200-річне перебування в складі Стародавнього Риму (провінція Дакія) і 400-річне (ХV–ХІХ ст.) панування на цій території турків.
Історія формування Румунії драматична, тривала і цікава. Яскравий слід в історії Європи залишили такі держави як Семиграддя і Волощина (Валахія). Семиграддя, засноване угорцями та німцями на землях Трансільванії, було певний час найбагатшою державою середньовічної Європи. Семиграддя не було централізованим, а являло собою союз міст. Спільної армії не було, від зовнішніх загроз переважно відкупалися. У певний момент це і згубило країну. Волощина прославилася тим, що тривалий час була «щитом Європи» від турків. Найбільшого розквіту ця держава досягла при Владі ІІІ Тепеші, тепер ця постать більш відома як граф Дракула[1].
1859 року на політичній карті з’являється назва Румунія (Мунтенія, Олтенія і Молдова), але це – васальна по відношенню до Османської імперії країна.
1861 року Румунія стає повністю незалежною, до складу її території входить Волощина. Після Першої світової війни Румунія приєднала до себе Трансільванію, Банат, Марамуреш, Крішану і Буковину, які до того належали Австро-Угорщині; Бессарабію і Буджак, які були в складі Російської імперії; та Південну Добруджу (Болгарія). У 1940 році Румунія була змушена повернути Бессарабію і Буджак та передати Північну Буковину, населену переважно українцями, Радянському Союзу. Тепер Північна Буковина, колишній Ізмаїльський округ (південь межиріччя Дністра і Пруту) та острів Зміїний у Чорному морі є частиною державної території України. Південна Добруджа повернена Болгарії.
Сучасна Румунія має досить компактну територію: в меридіональному напрямку її територія простягається на 520 км, в широтному – на 650 км. У Румунії 5 сухопутних сусідів: Україна, Молдова, Болгарія, Сербія, Угорщина.
За географічним положенням Румунія – одночасно придунайська і причорноморська країна. Щоправда вихід у Чорне море здійснюється не стільки через гирло Дунаю, скільки через порт Констанцу, до якого підходить судноплавний канал «Дунай – Чорне море», збудований у 1984 р. Відстань від Одеси до Констанци по морю становить 320 км.
Природні умови і ресурси
Основними елементами рельєфу Румунії є Нижньодунайська рівнина, плато Добруджа, Карпати (Східні й Південні[2]), Західно-Румунські гори, Трансільванське плато і Середньодунайська рівнина (її східна окраїна дренована притоками Тиси). Карпатські і Західно-Румунські гори мають достатню кількість зручних перевалів. Між Південними Карпатами і Східно-Сербськими горами Дунаю довелося «пропиляти» вузьку і глибоку ущелину – так звані «Залізні Ворота» («Джердап» румунською мовою) – це місцевість з найбільшим в Європі гідроенергетичним потенціалом. Узбережжя Чорного моря на півночі низьке та заболочене. Дунай утворює тут дельту, впадаючи у Чорне море декількома рукавами, найзначніші серед них – Кілійське, Сулінське та Георгіївське гирла. По Кілійському гирлу проходить кордон між Україною та Румунією. Лише в районі плато Добруджа береги високі, хоча й слабо розчленовані, але тут можливе спорудження штучних гаваней.
Сумарний природно-ресурсний потенціал Румунії не дуже великий, але досить різноманітний. З корисних копалин найбільше значення мають нафта і природний газ. Нафтоносні площі простягнулися вздовж зовнішнього (південного і східного) краю Карпат, газоносні – на Трансільванському плато. Є також поклади вугілля (Петрошанський басейн), лігнітів, мідної та поліметалічних руд, кам’яної та калійної солі тощо. У зоні давньої вулканічної діяльності на стику Східних і Південних Карпат (масив Вранча) розвідані родовища комплексних уранових руд, що містять також золото, срібло та деякі рідкоземельні метали. Але повне самозабезпечення країна має лише по газу, солі та деяким будівельним ресурсам (гіпс, крейда, каолін, кварцовий пісок).
Карпати багаті на ліс, гідроенергоресурси. Загалом ліси вкривають четверту частину території країни. Румунія помітно виділяється в Європі запасами цінної твердої деревини (бук і дуб). У верхньому поясі Карпат збереглися стиглі хвойні ліси.
Кліматичні та ґрунтові умови в цілому сприятливі для розвитку сільського господарства. Для його потреб використовують ⅔ земель, в тому числі половина їх розорана. Найбільш освоєними є дунайські рівнини, де переважають родючі чорноземні та алювіальні ґрунти. Трансільванське плато сильно еродоване, лише в його південній частині розташовується зручний для землеробства Трансільванський степ. На плато і в передгір’ях переважають бурі лісові, в горах – низькородючі підзолисті ґрунти. Практично непридатні для господарського використання торф’яно-болотисті ґрунти дельти Дунаю.
Клімат помірно континентальний. Кількість опадів коливається в межах 400–700 мм. Найменшою вона є в районі Добруджі, там для надійності сільського господарства потрібне штучне зрошення. Зрозуміло, що в горах показник зростає навіть до 1000 мм і більше. Західні вітри забезпечують максимум опадів у квітні-липні, тобто у першій половині вегетаційного періоду. Друга половина літа і осінь – жаркі та сухі, що є дуже зручним для збирання врожаю. Сума активних температур в районі плато Добруджа дозволяє вирощувати навіть такі теплолюбиві культури як рис і бавовник. Через західний перенос вплив Чорного моря обмежений вузькою 10-15-кілометровою смугою узбережжя.
Вся річкова мережа Румунії відноситься до басейну Дунаю. Найзначніші притоки – Муреш, Олт, Арджеш, Сірет, Прут. Стік всіх річок сильно коливається по сезонах. Деякі річки влітку пересихають. Судноплавний лише Дунай.
Населення
Предками румунів вважаються фракійські племена даків, які були завойовані і романізовані Стародавнім Римом. Сучасна румунська мова належить до романської групи індоєвропейської мовної сім’ї. Вона близька до італійської, французької та іспанської. Румуни становлять 89% населення країни, ще 8% – це угорці і 2% – німці. Угорці і німці мешкають переважно в Трансільванії і Банаті. У прикордонних повітах частка угорців доходить до 50% населення. Значною меншиною є також роми (цигани). У Південній Буковині та Мармарощині компактно проживають українці. У придунайських повітах румуни становлять до 97-98% населення. Румуни за віросповіданням є православними.
Рівень урбанізації становить 56%. Найбільше місто – Бухарест (2,3 млн. жителів). 7 міст мають від 200 до 300 тис. жителів кожне. Середня густота населення – 96 осіб на 1 км2. В Карпатах та дельті Дунаю вона значно нижча (< 20 осіб/км2), а максимальна на рівнинах. Найгустіше заселені Мунтенія та Молдова – до 150 осіб/км2. При чому в Молдові досі переважає сільське населення.
Господарство
На початку минулого століття Румунія була найбіднішою державою Європи, суто аграрною по структурі економіки та дуже відсталою у формуванні ринкових відносин. Нині вона є середньорозвиненою індустріальною країною з перехідною економікою постсоціалістичного типу. Індустріалізації країни суттєво сприяв попит на карпатську нафту. Досить швидко нафтова і нафтохімічна промисловість та важке машинобудування (випуск бурового обладнання) перетворили країну, але вже до Другої світової війни були закладені й основні територіальні диспропорції – високий рівень соціально-економічного розвитку Мунтенії, Трансільванії, Банату та суттєве відставання Молдови, Марамурешу, Добруджі. До кінця ХХ століття країна поступово втратила нафтоекспортний потенціал, але її участь у міжнародному поділі праці лишилася пов’язаною з індустріальним типом економіки, орієнтованим на важку промисловість, що поглинає велику кількість природних ресурсів.
Особливістю енергетики Румунії є той факт, що вона базується на власних ресурсах. Використовують нафту, природний газ, кам’яне і буре вугілля, гідроенергоресурси. Проте внутрішнє споживання енергії порівняно невелике, що дозволяє експортувати електроенергію до Угорщини і Болгарії. Серед електростанцій найвідомішою стала побудована спільно з колишньою Югославією ГЕС «Залізні ворота» на Дунаї.
У першій половині ХХ століття Румунія входила до складу важливих експортерів нафти. Зараз здійснюється політика заощадження власних ресурсів, нафту імпортують із країн Перської затоки. Але Румунія, як і раніше, експортує нафтопродукти. Головні нафтопромисли і нафтопереробні заводи зосереджені навколо міста Плоєшті (на півночі від Бухареста). Сам Бухарест спеціалізується на «верхніх поверхах» хімічного виробництва – лакофарбовій, гумотехнічній промисловості, побутовій хімії. Румунія здійснює спроби освоєння шельфу Чорного моря.
Постійний наголос на розвиток важкої індустрії призвів до формування потужного металургійного комплексу. Старі металургійні центри в містах Решиця і Хунедоара працюють на місцевій сировині. Родовища залізної руди знаходяться на межі вичерпання. Тому був збудований новий металургійний комбінат повного циклу в місті Галац на Дунаї (7 млн. тон сталі на рік), який орієнтується на імпортні, в тому числі й з України, залізну руду і кам’яне вугілля. Кольорова металургія розвинута в містах Бая-Маре (свинець, мідь, золото), Златна (чорнова мідь), Копша-Міка (цинк). Але найбільшим центром її стало місто Слатіна в Олтенії, де збудований сучасний алюмінієвий комбінат.
В машинобудуванні головним стало виробництво сільськогосподарської техніки, обладнання для нафтової, легкої і харчової промисловості, транспортних засобів (автомобілів, рухомого складу залізниць, суден). Бухарест спеціалізується на випуску автобусів і тролейбусів, Брашов – вантажних машин і тракторів, Пітешті і Кимпулунг – легкових автомобілів, Констанца є центром суднобудування, Крайова – авіаційної промисловості та сільськогосподарського машинобудування. Натомість в структурі машинобудування Румунії низькою є частка електротехніки та електроніки.
Традиційними є лісозаготівля і деревообробка. За їх розмірами Румунія посідає перше місце в регіоні. Наявність деревини хвойних порід дозволяє мати потужну целюлозно-паперову промисловість (Сучава, Бакеу), але Румунія активно використовує й очерет дунайських плавнів (Бреїла). У багатьох невеликих карпатських поселеннях широко представлені лісопильна, фанерна, меблева промисловість.
Легка (текстильна, швейна і шкіряно-взуттєва) промисловість розвинена недостатньо і працює переважно на внутрішній ринок. Харчова промисловість має деякий експортний потенціал (це торкається виноробства та виробництва плодоовочевих консервів).
Сільське господарство
У сільському господарстві за вартістю продукції рослинництво грає чільну роль. Зернові займають > 60% посівних площ, на технічні припадає 15%. Головні зернові культури – кукурудза (1 місце в Європі по валовим зборам) і пшениця. Обсяги виробництва рису незначні. А от кукурудза хоча і потрапила на румунські землі лише у XVI – XVII століттях, знайшла тут для себе сприятливе природне середовище і стала не тільки важливою фуражною, але й провідною продовольчою культурою. Серед технічних лідерами є соняшник (Румунія поруч з Україною та Аргентиною входить до трійки світових лідерів), цукровий буряк, льон і тютюн. Бавовник вирощується в обмежених масштабах на зрошуваних землях Добруджі.
Розвинені також овочівництво і виноградарство. Виноград потрапив сюди ще за часи Стародавньої Греції і Риму, переважають винні сорти. У садівництві переважає слива, представлено також вирощування яблук, груш, абрикосів.
Специфічну роль у тваринництві відіграє вівчарство. Базується воно на природних гірських пасовищах у Карпатах й на Трансільванському плато. За поголів’ям овець Румунія поступається в Європі тільки Великобританії та Іспанії. Розводять також велику рогату худобу, свиней і птицю. Але за виробництвом м’яса і молока на душу населення Румунія відстає навіть від своїх сусідів по регіону.
Транспорт
Головну роль у транспортній системі Румунії відіграє залізничний транспорт. Найнапруженішою є лінія Бухарест – Плоєшті – Брашов – Клуж-Напока. Значною є мережа нафто- і газопроводів. Автомобільний транспорт розвинений слабо. Так точно і внутрішній водний. Дунай і Прут – переважно прикордонні, а річки, які стікають з Карпат, непридатні для судноплавства. Найважливішим для Румунії є 150-кілометровий відрізок Дунаю від гирла до портів Галац і Бреїла. Втім, значення Дунаю як міжнародної транспортної водної артерії для Румунії велике. Завершення будівництва каналів Дунай – Майн – Рейн (на території Німеччини) і Дунай – Чорне море в Румунії сприятиме збільшенню транзитних потоків вантажів і пасажирів, зокрема туристів. Головним транспортним вузлом країни є Бухарест, дунайськими і одночасно морськими портами – Галац і Бреїла, чорноморським портом – Констанца.
Зовнішні зв’язки
Румунія експортує окремі види машин і нафтовидобувного обладнання, нафтопродукти, деревину і меблі, вовняні тканини, овочеві і фруктові консерви, виноградні вина. В імпорті найважливішими є промислове обладнання і транспортні засоби, залізна руда, вугілля і кокс, бавовна. Основні торгові партнери Румунії – країни Західної Європи. Значні зв’язки підтримуються також з нафтовидобувними арабськими країнами, Росією, Україною.
Територіальна структура господарства
На основі відмінностей у господарській спеціалізації можна виділити 6 економічних районів.
1. Центрально-Південний район, що включає до свого складу Волощину і Мунтенію. За своїм історичним і сучасним значенням Волощина є основою Румунії. Це колиска румунської нації. Ще в XIV ст. тут сформувалося ядро майбутньої держави. Зараз на території району мешкає майже третина населення країни. Завдяки різноманітним місцевим ресурсам він здавна має найбільш диверсифіковану структуру господарства. Електричною енергією воно забезпечується каскадом ГЕС на р. Арджеш. В районі знаходяться найстаріший нафтовий центр Європи – Плоєшті, найбільший автомобільний центр Румунії – Пітешті, врешті-решт, столиця країни – Бухарест.
Бухарест – найбільше місто, головний економічний і культурний центр Румунії. Він розташований на рівнині, приблизно на однаковій відстані від Дунаю та Карпат. Як столиця – це молоде місто (з 1861 р.). При його забудові за взірець було взято Париж. В місті виробляється четверта частина промислової продукції країни, а його частка в машинобудуванні, хімічній, текстильній, шкіряно-взуттєвій і поліграфічній галузях є набагато вищою. Найцікавішим культурним закладом Бухареста є Національний музей старожитностей.
Центрально-Південний район виступає житницею країни і важливою зоною виноградарства і садівництва, а в придунайській частині – овочівництва. Карпатська частина району славиться вівчарством, у приміській зоні Бухаресту з’являється свинарство і птахівництво.
2. Південно-Західний район відповідає історико-географічному регіону Олтенія. Основою його індустріалізації виступила енергетика: ГЕС «Залізні Ворота», каскад ГЕС на Олті, потужні ТЕС на місцевих лігнітах тощо. Район виробляє ⅓ румунської електроенергії. Тому склалася спеціалізація на енергомістких галузях, зокрема кольоровій металургії (найбільший центр – Слатіна).
Головний організуючий центр району – місто Крайова (верстатобудування, сільськогосподарське машинобудування і навіть авіаційна промисловість).
Родючі ґрунти Нижньодунайської рівнини використовуються для вирощування зернових (кукурудзи і пшениці) і технічних (особливо соняшнику) культур. Тваринництво поступається рослинництву.
3. Південно-Східний район відповідає Добруджі та захоплює південну частину Молдови. Цей район практично не володіє мінеральними ресурсами, але його господарство має унікальну структуру з великим значенням морського та річкового транспорту, рибальства (у т.ч. й океанічного), курортно-рекреаційної справи. Загальнодержавне значення має чорна металургія району (Галац), целюлозно-паперова промисловість (Бреїла) і суднобудування (Констанца).
Галац лежить на березі Дунаю між гирлами його приток Сірету і Пруту. До цього місця можуть підніматися невеликі морські судна. Таким чином, Галац є одночасно річковим і морським портом. Це також вузол залізниць і трубопроводів.
Констанца – єдиний морський порт Румунії, тому зосереджує значну частину її зовнішньої торгівлі. Промисловість різноманітна й охоплює типові галузі портового міста, в тому числі суднобудування, рибопереробку та ін. В місті беруть початок нафтопровід і канал Дунай – Чорне море. Констанца – головний центр чорноморської курортної зони Румунії.
Специфічним для Румунії є і сільське господарство Південно-Східного району. Крім Добруджі більше ніде не вирощуються тютюн, рис і бавовник. Більш звичні культури – кукурудза, соняшник, виноград. Тваринництво представлено скотарством, свинарством і птахівництвом.
4. Центрально-Північний економічний район включає в себе Трансільванію, Буковину, Крішану і Марамуреш. Основою його багатопрофільної спеціалізації виступають природний газ, кам’яна сіль, поліметалічні руди, золото, а також лісові та гідроенергетичні ресурси Карпат.
Найбільшими містами району є Брашов і Клуж-Напока. Брашов – друге за кількістю жителів і розмірами промислового виробництва місто Румунії, значний центр машинобудування (автомобілі, трактори, підшипники, нафтохімічне обладнання), лісової і деревообробної промисловості. Клуж-Напока більш відома як історичний і культурний центр Трансільванії. В галузевій структурі виділяється швейною і взуттєвою промисловістю, вичинкою шкір, фармацевтикою і парфумерією. Бая-Маре – також досить важливий промисловий центр, що очолює золотоносний район на півночі. У місті виплавляють мідь, свинець, випускають сірчану кислоту та ін.
У сільськогосподарському відношенні район відзначається переважанням тваринництва (особливо – вівчарства), у трансільванській частині представлені інтенсивні скотарство, свинарство і птахівництво. Трансільванський степ до того ж є досить значним районом землеробства (кукурудза, пшениця, соняшник, картопля, овочі). Передгір’я використовуються для садівництва і ягідництва.
5. Західний район (Банат) має значний економічний потенціал. Тут зосереджені видобування вугілля (Петрошанський басейн), металічних корисних копалин. Склалися центри чорної металургії, яка працює на місцевих залізній руді і коксівному вугіллі (Решиця, Хунедоара). Розвинені деревообробна, текстильна, шкіряно-взуттєва і харчова промисловість. Клімат і ґрунти сприятливі для сільського господарства. У передгір’ях – лісові і рекреаційні ресурси.
Тімішоара – третє по чисельності населення місто в Румунії, значний промисловий вузол (нафтохімія, сільськогосподарське машинобудування, текстильна промисловість). Арад – важливий центр залізничного машинобудування (локомотиви, вагони) і традиційної харчової промисловості.
Сільське господарство району інтенсивніше, ніж у середньому по Румунії, і більше орієнтоване на розвиток тваринництва (молочно-м’ясне скотарство, свинарство). Відповідно, в рослинництві окрім звичних кукурудзи і соняшнику значною є частка кормових культур.
6. Північно-Східний район (Молдова) – найменш розвинена частина країни, хоча й володіє значним масивом родючих ґрунтів (зокрема чорноземів), великими запасами хвойної деревини, гідроенергією гірських річок.
Провідною галуззю господарства є харчова, зокрема фруктоовочеконсервна промисловість. В районі поступово формується комплекс підприємств лісохімії, целюлозно-паперової, столярно-паркетної та меблевої промисловості. Швидко зростає текстильна промисловість (спеціалізація – вовняні і лянні тканини, ткання килимів). Швейна промисловість використовується для поступової індустріалізації невеликих міст і використання надлишкових трудових ресурсів крупних сіл.
Головний історичний і культурний центр Молдови – місто Ясси, слугує важливим транспортним вузлом, центром наукових досліджень та освітніх послуг (за кількістю студентів Ясси поступаються лише Бухаресту).
До важливих міст відноситься Бакеу – найбільший в Румунії центр лісопереробки та переробки продукції вівчарства (вичинка шкір, виготовлення дублянок, взуття, шкіргалантереї, вовняних тканин та ін.)
Але основним заняттям населення залишається сільське господарство, в якому унікальна роль належить відгонно-пасовищному вівчарству, виноградарству, овочівництву, садівництву тощо. В зерновому господарстві панівні позиції лишаються за кукурудзою. Із технічних культур представлені соняшник, льон-довгунець, цукровий буряк.
[1] Влад ІІІ Тепеш належав до ордену Дракона у хрестоносців (Дракон румунською мовою – Дракул). З одного боку – він національний герой, хоробрий воїн та глибоко віруюча людина, на його гроші засновано Снаговський монастир. З іншого боку – він жорстокий тиран та людиновбивця (прізвисько Тепеш означає «той, хто саджає на кіл»). Смерть Влада викликала дискусію: куди ж відправилася його душа – в рай чи пекло? До того ж його тіло до непізнаваності порубали в бою, тому не було впевненості, що його поховали. Так народилася легенда, що душу Влада не прийняли ані небо, ані земля, а привид його бродить у пошуках нових жертв. Цю легенду вже у ХІХ столітті почув ірландський письменник Брем Стокер, який і створив відомий бестселер. Велика кількість іноземних туристів спеціально приїздить до Тирговіште – столиці Валахії часів Тепеша, щоб подихати повітрям «країни вампірів».
[2] У Південних Карпатах знаходиться г. Молдовяну (2544 м) – найвища точка країни. Південні Карпати інколи називають Трансільванськими Альпами за їх «дикий» важкодоступний рельєф.
Комплексна країнознавча характеристика Румунії Румунія – найбільша країна Південно-Східної Європи за розмірами території (238 тис. км2) і кількістю жителів (22,7 млн. осіб). Столиця – Бухарест. Державний устрій – унітарна республіка. В адм
Економіко-географічна характеристика Чілі
Економіко-географічний комплекс Харківської області
Економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу України
Економічні райони України
Енергетика та паливно-енергетичний баланс світу
Животный мир Евразии
Жизнеобеспечение семей в военных городках и в ЗАТО
Жизнь и деятельность В.Л. Комарова
Жизнь и научная деятельность Н.Н. Баранского
Загадка Бермудского треугольника
Copyright (c) 2024 Stud-Baza.ru Рефераты, контрольные, курсовые, дипломные работы.