курсовые,контрольные,дипломы,рефераты
Реферат на тему:
Філософія життя та погляди Фрідріха Ніцше
План
1. Пристрасть до руйнування
2.Зовнішність людини
3.Надлюдина
3.1. Каста вибраних
3.2. Шлях до світла
3.3.Вища культура
3.4. Шлях до мороку
4.Переоцінка цінностей
4.1.Походження оцінок
4.1.1. До моральний період становлення людського типа
4.1.2. Походження моралі
4.1.3. Мораль панів і мораль рабів
4.2. Гармонія добра і зла
4.3. Зло як краща сила
Список використаної літератури
1. Пристрасть до руйнування
Ніцше ніколи не відчував себе господарем свого пізнання і ніколи не прагнув до накопичення і збереження. Він знає, що жодна з цих спроб алчного духу не дає пізнання до кінця. Він знає, що істина в кінцевому сенсі не допускає володіння.
Його вабить інстинкт кочівника назавжди відмовитися від свого майна. Ніцше як варвар, як людина іншого походження в повному озброєнні і зброї, без роду і племені, без будинку і батьківщини. Подібно до розбійника вторгається він у все створене, святе. Безстрашно здійснює він набіги, уривається у фортеці моралі, нікому і нічому не дає він пощади. Ніцше відважно зустрічає небезпеку лицем до лиця і не боїться сутички. Ніякі заборони не зупиняють його. За собою залишає він зруйновані скрижалі, тисячолітні святилища, перекинуті вівтарі, зганьблені відчуття, зламану моральність.
На відміну від інших, які подібно до хороших сім'янинів ставлять на завойованих землях прапор бога і духу, будують міста і храми, прокладають дороги, а потім за ними приходять намісники і правителі – обробляти новий ґрунт, і межею яких, завжди служить спокій, мир і безпека: вони хочуть помножити надбання людства, встановити норми і закони, вищий порядок, Ніцше ж, навпроти вторгається у філософію, як неприборкана орда безстрашних і свавільних. Подібно до них він завойовує не для себе, не для прийдешніх поколінь, не в ім'я бога, короля, віри, а єдино ради радощі завоювання, - він не хоче володіти, набувати, досягати, він ненавидить всякі правила і не шукає послідовників.
Ніцше, руйнівник всякого спокою, жадає тільки одного - розоряти, руйнувати всяку власність, громити самовдоволений спокій. Він не належить ні до якої віри, не присягає ніякій державі. Жадання прояву сили вабить його.
Не пізнане ще ніким, не завойоване, ось його безмежна область, розряд сили. Боротьба з брехнею – його єдина радість.
Ніхто не наважується вступити в круг цієї долі Ніцше; все своє життя говорить, бореться, страждає Ніцше наодинці. Здібність до спілкування безповоротно втрачена за довгі роки самоти. Бесіда стомлює, спустошує, озлоблює його.
Протягом довгих років повстає Ніцше з труни своєї кімнати і знов вмирає, протягом довгих років переходить від муки до муки, від смерті до воскресіння, від воскресіння до смерті, поки не вибухне розпалений мозок.
На розжареному до червоності ковадлі страждання, з кожним ударом його дух стає все твердішим і твердішим. Повержений додолу, роздавлений загальним мовчанням, спалений гіркотою страждання, жодного разу не покликав він на допомогу, жодного разу не підняв він руки благаючи про пощаду.
Дійсно, немає таких диявольських тортур, які б не вистачало в цьому убивчому переліку хвороб; головні болі, на цілі тижні що приковують його до ліжка, шлункові спазми з кривавою блювотою, мігрень, лихоманки, припадки геморою, замки, озноби холодний піт і нарешті напади сліпоти.
"Жахливі і майже не пристані муки примушують мене з жадністю чекати кінця"! - вигукує він. Але саме в стражданні Ніцше створює себе.
"Тільки великий біль приводить дух до останньої свободи, тільки вона дозволяє нам досягти останніх глибин нашої істоти, - і той, для кого вона була майже смертельна, з гордістю може сказати про себе: "Я знаю про життя більше, тому що так часто бував на кордоні смерті".
В протилежність мученикові за віру він не володіє заздалегідь вірою, за яку терпить муки; віру він створює собі в муках і тортурах. Тільки біль приводить його до вищому, до вільнішого стану. Мабуть, не було людини, яка б розвивалася в таких муках всякий раз, здираючи з себе шкіру.
Ніцше знає про прийдешню йому загибель, з першої миті, з часу першого видання, знає, що його думка обертається навколо згубного, знає, що він живе згубним життям. Проте він любить життя, якраз саме ради цієї небезпеки, яка принесе йому знищення.
Поступовий потяг до самознищення стає біля Ніцше пристрастю. "Яку міру істини може винести людина"? – ось питання всього життя мислителя, - але для того, щоб до кінця пізнати цей захід він повинен, переступивши кордон безпеки, досягти висоти, де вона вже не виноситься, де останнє пізнання вже смертельно, де дуже близько і засліплює погляд.
У своєму натхненні Ніцше є посередником надприродних сил. Той, хто так глибоко заглянув в очі демонові, засліплений на віка.
Людство, як і всякий інший тваринний вигляд, рясніє невдалими екземплярами; хворими, вироджуваними, кволими, - вдалі випадки є завжди виключенням, і, зважаючи, що людина є ще не сталий тваринний тип, навіть рідким виключенням.
Під рідким виключенням Ніцше розуміє такого типа людини, на основі якої можливе створення касти вибраних. Така каста сама буде джерелом цінностей даного " тварини " типа, і сама буде тим напрямом, по якому треба йти людству.
Саме у надлюдині Ніцше бачить сенс майбутнього, надію і порятунок. У розумінні Ніцше надлюдина є вищою стадією людства, але досягається ця стадія тільки тоді, коли маси принесені в жертву еліті!
Іншими словами існування надлюдини – це експлуатація людини людиною. Ніцше в своїх роботах хоче показати необхідність прагнення до пробудження нового життя, яке визначає і якою очищає кров вибрана меншість. Надлюдина повинна заснувати нові вдачі, вказати підлеглим їх обов'язку, сильним їх борг і об'єм влади і вести все людство до вищого майбутнього.
Ніцше пише, що він бродить не між людьми, а між їх окремими частками і членами, але немає цілісних людей. " Я броджу між людьми, осколками майбутнього, я споглядаю це майбутнє в моїх баченнях."
Всю глибину нових вдач і нових цінностей, яка повинна встановити каста вибраних можна визначити наступними словами Ніцше - "Вже успадковане відчуття, що він є вища істота з вищими домаганнями, робить його досить холодним і залишає його совість спокійної ; адже навіть всі ми не відчуваємо ніякої несправедливості, коли, наприклад, вбиваємо комара без всяких розкаянь совісті. Окрема людина усувається, в цьому випадку, як неприємна комаха. Він стоїть дуже низько, щоб мати право порушувати важкі відчуття у володаря миру".
"Хай гинуть слабкі і потворні – перша заповідь нашого людинолюбства. Треба ще допомагати їм гинути".
"Що шкідливіше за будь-який порок? – Співчувати слабким і калікам." Чеснота, що вихваляється ним, – це нічим не замаскована сила, дикий запал тварини, якої побоювалося все слабке і хворе, і тому завжди прагнуло ослабити його, змінити або назавжди перемогти. Ніцше віддається у владу цій силі, що захоплює його.
" Я із захопленням спостерігаю за чудесами, що розцвітають під гарячими променями сонця, - говорить Заратустра. – Це тигри, пальми, гримучі змії. . Насправді навіть зло має своє майбутнє, і самий спекотливий південь ще не відкритий людині. . " Коли-небудь на землі з'являться величезні дракони . . Ваша душа така далека від розуміння великого, що Надлюдина з його добротою буде для вас жахливий".
Ніцше направляє Надлюдину туди, де руйнується всяка мораль, де знищується слабкість і співчуття, де людина стала тією, ким він має бути, тим чого хоче його внутрішня природа.
Відкриті Ніцше цінності прославляють саме життя, тіло життя. Для Ніцше ці цінності є становленням самого життя. Боротьба за виживання, прагнення реалізації сили, прагнення до влади, право на позбавлення життя, право на панування – ось ті складові без яких, не можливий нормальний розвиток і прогрес будь-якого тваринного типа.
В результаті своїх пошуків Ніцше приходить до ідеї організації трьох класів даного типа.
Перший – нижчий, складає простий народ з його жалюгідною вірою. Другий - воїнів. Третій - священна каста, що визначає цінності і напрями життю.
Перевага вибраної касти полягає, перш за все, не у фізичній силі, а в душевній, це більш цілісні люди, що на всякому ступені розвитку також означає і більш цілісні звіри.
Ніцше вважає, що простий людина (стадо) не здатна прославити свого типа. Становлення Надлюдини може здійснити тільки аристократичне суспільство, як суспільство, яке вірить в довгі сходи рангів і разноценность людей. Суспільству, якому необхідне для процвітання рабство і жертви. Жертви людей, які самі дійшли до вершини розуміння того, що вони є на цьому світі лише необхідним матеріалом і існують ради відтворення подібного матеріалу. Тут потрібно вдуматися в саму суть справи.
Саме життя є, по суті своєму, привласнення, нанесення шкоди, подолання чужого слабкішого пригноблення, насильницьке нав'язування власних форм і щонайменше експлуатація. Ніцше говорить про експлуатацію як про основну органічну функцію, що знаходиться у зв'язку з суттю всього жвавого. Саме вона є тенденцією життя.
Тільки Достоєвський подібно до Ніцше зміг проникнути до самого дна хаосу людської душі. Достоєвський до всіх бісів посилає ілюзію гармонії життя. " Влада дається тільки тому, хто посмів нахилитися і узяти її"! – Заявляє Розкольників. Нахилитися до щось жахливому. Тільки вибрані здатні на таке.
Розкольників не хотів і не міг жити по законах "стада" і бути матеріалом. Він вирішив перевірити себе зможе він чи ні.! Має він влада чи ні! Влада над собою як над виробником матеріалу. Здатний він нахилитися до щось жахливому чи ні!
Ніцшеанська ідея Надлюдини є прагнення до висоти, до висоти, де людина стає вільною. Істину життя Ніцше зрозумів як вираження боротьби за волю до могутності, як творену цінність. Істина підкоряється створенню раси Надлюдини.
У своїй убогості і убогості стоїть перед Ніцше людина, позбавлена всякого відчуття життя, всякої цілісності, який вдає із себе повну суперечність інстинктам. Людина, яка повністю заперечує своє біологічне і фізіологічне становлення. Само по собі це "тварина" достатня не вдало.
"Справа йде про типа: человечество- просто матеріал для досвіду, колосальний надлишок невдалого – поле уламків".
Ніцше стверджує, що тільки після загибелі людини, разом з його гряззю, можливе створення вищого тіла! Ніцше бачить тільки безвихідь в боротьбі з людською гряззю, з його занепадом.
Не у боротьбі з людським розкладанням, а як раз навпаки, йдучи по шляху розкладання, Ніцше знайшов нові джерела сили.
"Стан разложения - ось, що є ідеальною умовою, в якій одиничні особи можуть досягати небувалого ступеня досконалості. Надлюдина і є ця одинична досконала особа, яка зростає на ґрунті людського розкладання як пишна квітка на родючому перегної".
Вище покликання і щастя людини прагнути стати таким перегноєм, щоб зробити можливим поява Надлюдини! У цьому і полягає нова мораль, до якої заповіт людей Ніцше.
Ніцшеанський шлях створення Надлюдини можна порівняти з процесом зародження будь-якого життя, який спочатку встановлений законами створення всього жвавого, тобто можна порівняти з біологічним механізмом первинного етапу зачаття життя.
Сенс такого первинного етапу полягає в тому, що зі всієї багатомільйонної безлічі жвавих " варіантів", здатних дати початок до створення нової досконалішої форми життя, відбувається відбір тільки одного. В результаті, з такого відібраного жвавого варіанту виходить розвиток і створення досконалішої форми життя, а решта всієї багатомільйонної маси життів приноситься в жертву і гине.
Подібний процес жертвопринесення є найприроднішим і необхіднішим так, як для створення щось досконаліше потрібна, в особі цих мільйонів жвавих часток, певна біологічна середа, яка і забезпечує всі необхідні умови для початку зародження. Таке вбивство з боку природи відбувається із завидною постійністю і без жодного розкаяння совісті. Дана середа, після виконання нею своїй функції, просто знищується як непотрібна і даремна. Тобто, можна сказати, що в цьому випадку все підкоряється закону природного відбору, але тільки на примітивному рівні.
За весь період існування людства, розвиток і вдосконалення як "людського", так і тваринного типа відбувався на основі цього біологічного механізму первинного етапу зародження досконалішої форми життя. Проте, подальше такий розвиток вперед досконалішої форми обмежений певними видовими рамками, тому що первинний етап зародження є примітивним рівнем, що забезпечує тільки обмежений розвиток вперед.
Те ж саме можна сказати і по відношенню до всієї природи. " Вся тварина і рослинне царство", помічає Ніцше " не розвивається від нижчого до вищого, але все в нім йде вперед одночасно", але, по незрозумілих причинах, людський тип, не маючи можливості розвиватися вперед, почав розвиватися у висоту, що противоречит природним законам становлення. Це приведе, вважає Ніцше, до неминучої загибелі " всього тіла землі". В результаті цього, Ніцше закликає до необхідності подальшого розвитку вперед, а не у висоту, тобто до розвитку яке визначене законами створення всього жвавого, але Ніцше не має зважаючи на ставати тваринним типом. Він закликає йти далі здолати людину – цей брудний струмок.
" Що таке мавпа для людини? Сміховисько або болісна ганьба! І тим же самим має бути людина для Надлюдини: сміховиськом або болісною ганьбою".
"Людина – це канат, натягнутий між твариною і Сверхчеловеком - канат над безоднею".
Ніцше зве людей до руху вперед по шляху створення "вищої стадії людства". Але як вже мовилося, ця стадія досягається тільки тоді, коли мільйони принесені в жертву вибраним! Тобто, для створення "ідеального" типа необхідний наступний етап. Механізм цього етапу зародження досконалішої форми життя подібний до механізму першого етапу спільного зародження всіх типів життя. Тобто знову необхідна багатомільйонна безліч жвавих "варіантів" . В результаті цього станеться повторне зачаття, але вже зачаття досконалого життя, тобто станеться зародження на найвищому рівні розвитку. Знову необхідна певна середа (людство) для створення умов появи щось " ідеального". І знову ж таки, вся ця середа, яка необхідна була при створенні щось ціле, досконалого має бути ліквідована, принесена в жертву як щось яке виконало свою функцію і є не потрібною.
Аналогічні процеси відбуваються при "розвитку" якої-небудь речі, органу або окремого організму.
З кожним істотним зростанням цілого змінюється і сенс окремих часток. Інколи їх часткове зникнення, їх зменшення в числі ( наприклад, шляхом знищення ) може бути ознакою зростаючої сили і досконалості. Тобто : звиродніння, зникнення сенсу і доцільності, одним словом смерть, відносяться до умов дійсного прогресу, який завжди є у формі волі і шляху до більшої могутності,и завжди проводиться за рахунок багатомільйонних менших сил. Величина прогресу навіть вимірюється кількістю того, чим довелося йому пожертвувати. Людство, пожертвуване у всій своїй масі процвітанню окремого сильнішого виду людини, – це був би прогрес.
" У людині велике те, що он - міст, а не мета; що можна любити в людині так це те, що він є перехід і загибель.
Як наслідок нової моралі, Ніцше захоплюється надзвичайно високими ідеями . Суть яких в основному зводиться до розділення культури. Одна з основних ідей, яку Ніцше намагається обґрунтувати, є розділення шкіл: професійні для більшості і класичні, по суті своєму вищі, для обмеженого числа, вибраних, де вибрані повинні продовжувати свої заняття до тридцяти років!
«Ціною праці нижчих класів, шляхом, так званої, неоплаченої праці привілейований клас має бути звільнений від боротьби за існування, і тим самим дістати можливість творити, створювати, задовольняти все нові потреби.»
Ніцше не раз переконується, що без ієрархії неможливе існування культури.
« Не всі мають право володіти красою; величезна більшість має бути приречене на приниження, працювати на своїх панів, поважати їх життя. Такий розподіл гарантує суспільству силу і як прямий наслідок цієї сили, дає місце красі, витонченості і грації».
Ніцше також говорить про необхідність « привілейованої» вищої освіти.
«Вища освіта і величезне число – ці два вирази якось не в'яжуться між собою. Всяку вищу освіту здобувають тільки люди, складові виключення: для того, щоб мати право на такий високий привілей, потрібно бути самою привілейованою особою. Все велике і все прекрасне не може бути спільним надбанням».
«Великі речі залишаються для великих людей, пропасти - глибоких, ніжності і тремтіння жаху – для чуйних, а загалом все рідке – для рідких».
Ніцше здригається перед жорстокістю істин, що відкривалися йому. Його охоплює жах побачивши цього світу без божества, але він приклоняється їх похмурою красою.
Ніцше вважає себе за приреченого. Він розуміє, що кожен існуючий вид має свої кордони, яких він не може переступити. Ніцше знає це і пише про це. Про це пише і Бердяєв. «Абсолютно не зрозуміло, як людина може піднестися над низькістю миру, вийти з царства das Man. Для цього в людині має бути вищий початок, що прославляє його над даністю миру.
А ще раніше Достоєвський через розкаяння Раськольникова відмовляється від ухвалення виниклих перед ним істин . Самого Ніцше знаючи, що він говорить не для цих вух не наполягає на ухвалення цього евангелиа зла і вважає за краще відстрочити той скрутний момент, коли пророка проголосить свій закон.
Заратустра з початок повинен закінчити справа служителя правосуддя – уничтожить вся слабка. Ніцше заривається в дійсність до самих її витоків, щоб коли ні будь вийти на поверхню і звільнити її.
"Коли-небудь, в сильніший час, ніж ця гнила сучасність, з'явиться людина рятівник . Ця людина майбутнього, яка позбавить нас від колишнього ідеалу, який знов звільнить волю, який поверне землі її мету і людині його надію, цей противник християнства, цей переможець Бога."
Що ж це насправді? Символ або реальна дійсність? Ілюзія або надія?
У перебігу найдовшого періоду історії людства, коли ще сама людина не була зіпсована, коли людина була ідеальним втіленням законів розвитку і збереження, такі поняття як добро, зло, хороше і погане просто не мали права на життя. Головне завдання, яке стояло перед людиною було створення і розвиток сильного, загартованого в боротьбі за виживання вигляду.
Первинні оцінки "незіпсованої" людини виходили з того, що гідність або непридатність будь-якого вчинку виводилися з його слідства вся цінність яких полягала в необхідності задоволення фізіологічних потреб. Оцінка ж проводилася по ступеню задоволення цих фізіологічних потреб, направлених на підтримку певного вигляду.
Внаслідок цього відбувався нормальний, природний процес розвитку людського типа, що знаходиться в повній гармонії з дійсністю, що оточує його.
Вчинок сам по собі також мало брався до уваги, як і його походження. Ніцше вважає, що повернення людини до такої системи оцінок всієї дійсності є ідеальним шляхом для подальшого розвитку даного типа.
Тільки такий стан речей забезпечить людині нормальний розвиток в перед, тільки така оцінка дозволить захистити від звиродніння.
Подібна оцінка створювалася самим становленням всього жвавого. Така оцінка виходила з прагнення відстоювати свій вигляд, тому що вони повинні відстоювати себе або наразитися на страшну небезпеку бути винищеними.
Тут немає тих сприятливих умов тих, що дозволяють мінятися і змінюватися типові, тут вигляд створюється, як щось таке, що саме завдяки своїй твердості, одноманітності, може відстоювати себе і зміцнити своє існування при постійній боротьбі.
Таким чином на багато поколінь вперед міцно встановлюється тип з небагатьма, але сильними рисами, встановлюється вид людей строгих, войовничих, таких, що живуть згуртованим і замкнутим кругом. Постійна боротьба, як вже було сказано, з'явилося причиною того, що тип ставав стійким і твердим. Таким чином, досягалася мета, яка стояла перед щось єдиним розвитку життя, суть якого створення і збереження даного виду "тварин".
Весь цей період, впродовж якого панували природні закони розвитку, Ніцше називає до моральним.
У своїх роботах Ніцше указує приблизно на період в 10000 років, коли стався перелом . Люди крок за кроком дійшли до того, що уявили вирішальний голос про цінність вчинку вже не його следствиям . Тобто та сила успіху або не успіху, що діє, керівна людиною в його схвальній або не схвальній думці про даний вчинок, перестала мати цінність. Вся цінність вчинку почала полягати в його походженні, як наслідок оцінки аристократичних достоїнств, сильного, благородного за походженням типа людей. Типа людей який виставляє всі свої вчинки і дії, як щось привілейоване, що володіє благородною цінністю.
Саме з цієї першої спроби самопізнання починається період історії охрещений Ніцше як моральний. З чого можна зробити вивід, що первинне народження моралі було визначене благородною расою сильного типа людей.
Ніцше як мандрівник бродив по багатьом областям витончених і грубих моралей і усюди натикався на певні повторення зв'язані між собою, поки нарешті перед ним не з'явилися два основні типи і основна відмінність між якими є мораль панів і мораль рабів.
Відмінності моральних цінностей виникли або серед пануючої касти, яке усвідомлює своя відзнака від нижчих людей - або серед підвладних людей.
Мораль панів, пише Ніцше, спочатку виходило з відчуття надлишку сили, з відчуття володіння владою. Поняття хороший і поганий означало теж саме, що знатний і ганебний.
Презирством таврують людину боязкого, дріб'язкового, думаючого про дрібну користь, такого, що принижується, одним словом "собачу" породу людей.
Люди знатної породи відчувають себе мірилом цінностей, вони є джерелом цінностей. Все хороше, благородне є висота їх походження, як людей аристократичного типа. Вони усвідомлюють себе тим, що тільки і дає одні достоїнства. Будь-який вчинок досконалий ними вважається за хороший самим по собі так, як він здійснений рукою творця цінностей.
Знатна людина допомагає нещасною, але не з відчуття співчуття,а з відчуття що б'є через край надлишку потужності. Знатна людина шанує в собі людину, яка охоче проявляє жорстокість і нещадну, і благоговіє перед всім строгим і суворим. Така порода людей гордиться, що вона створена не для співчуття. Співчуття ось, що вони рахують головним порокам. Всі негативні поняття, низьке, вульгарне, погане і так далі є в цій моралі лише зображенням контрасту по відношенню до їх позитивного. "Ми благородні, ми добрі, ми прекрасні". Вважаючи себе за джерело сили вони природно вважали за хороший все те, що походить від сили. Отже погано все те, що йде від слабкості.
Поняття всього хорошого і доброго, яке оцінювалося як результат прояву сили, в теж час абсолютно не залежав від оцінки походження засобів, вживаних для прояву цієї сили. Тобто навіть якщо використовувалися такі засоби як насильство і вбивство. Одним словом, щось жахливе, щось хиже і зміїне, сприймане в теперішньому розумінні як якесь зло.
"Що щастя! Відчуття зростаючої сили влади, відчуття, що здолане чергова перешкода". Перешкода ж, загрозлива самому життю, можливо здолати тільки сильній натурі. Чия сила безрозмірно росте при поклонінні таким "вівтарям" як жорстокість, хитрість, нещадна, егоїзм, підступність, насильство..
"Отрута, від якої гине слабка натура, є для сильного посилення". Тільки тоді, коли людина здійснює "зло", сила його досягає найвищої вершини. Всюди, де виявляється сила можна відшукати, що-небудь зле. Тільки зло, вважає Ніцше, народжує дійсну силу, яка очищає шлях до процвітання і творення. Тільки за допомогою таких засобів як сила можливий розвиток вперед, а в не висоту до чогось невизначеному і погано пахнучому. Якби добро змогло б забезпечити такий же розвиток, що обгороджує людського типа від деградації з подальшим звироднінням, то Ніцше просто б не було! Проте, інструменти якими користується добро зроблені саме для такої роботи.
"Жалісливі зберегли дуже багато що, що повинне було загинути ради продовження життя".
Закони розвитку ніколи не цікавило окремі частки від чогось цілого. Всі сили прямували на створення стійкого здібного до виживання вигляду. Все створюване і зростаюче оцінюється об'єктивно.
Мораль панів, Ніцше порівнює з безневинною совістю хижого звіра, як торжествуючого чудовиська, який йде з жахливої зміни вбивств, підпалів, насильства, погрому з гордістю і душевною рівновагою, неначе здійснена тільки дитяча витівка.
У основі всіх цих благородних рас можна уловити хижого звіра, що жадібно шукає здобич і перемогу.
Думка добро так само як і поняття хороший веде свій початок не від тих, кому виявлялося добро. Навпроти самі добрі ті хто знатні, могутні, високопоставлені, а отже благородно мислячі, вважали і виставляли себе самих і свої вчинки як щось добре, як щось вищого сорту. В протилежність всьому низькому, низько мислячому, плебейському.
Очевидно, що позначення моральних цінностей прокладалися із зачало до людей і лише пізніше були перенесені на вчинки.
Інакше йде справа з другим типом моралі, з мораллю рабів, яка як вважає Ніцше є мораллю пригноблюваних, насилуваних, страждаючих, скованих, невпевнених в самих собі. Очевидно, що на перший план виходять такі якості, які полегшують їм існування. Це – співчуття, послужлива, готова на допомогу, рука, теплота, терпіння, дружелюбність і лагідність.
Внаслідок цього, добрим стає той, хто може допомогти, який може щось дати. Тобто, в добрих зараховуються ті, які можуть принести користь, а саме вище перераховані якості і є наиполезнейшими і майже єдиними засобами що дозволяють існувати.
Очевидно, що пригноблювані, пригнічені, такі, що піддаються насильству, насамперед, водять в добром всякого, хто не проводить насильства, не нападає, не мстить, поступається дорогою і взагалі не багато вимагає від життя. Загалом не небезпечний і дуже добре якщо трохи дурний, так, як дурного легко обдурити. В протилежність цьому, в категорію злого зараховується все потужне і небезпечне, таке, що володіє грізністю, хитрістю і силоміць. Тобто, злою в моралі рабів порушує страх.
"Що ягнята не люблять крупних хижих птиць - це зрозуміти не важко, але це ще не є причиною ставити в докір великим хижим птицям, що вони хапають маленьких ягнят. І якщо ягнята говорять між собою "ці хижі птиці злі, і той, хто найменш подібний до хижої птиці, хто навпроти є їх противоположностью ягням, хіба той не хороший"? То нічого не можна заперечити на таку побудову ідеалу".
Вимагати від сили, щоб вона не проявляла себе силоміць, щоб вона не була бажанням здолати, скинути, бажанням панування, жаданням ворогів і опору, це теж саме, як вимагати від слабкості, щоб вона проявляла себе у вигляді сили.
Ісус ось їх нова любов. Мета виправдовує засоби. Він несе бідним і хворим любов і перемогу, а його за це розіпнули. Ось де вершина корисності рабської моралі. Для цієї моралі це був виключно сильний засіб, який привів до остаточної перемоги рабської моралі.
Отже, перемогла мораль людини натовпу, сам Бог розіпнутий ради порятунку людини. Ось де наслідок користі. Ісус був добрий так, як він приніс користь. З цієї миті мораль панів почала гинути.
Більш схожі, звичайніші люди мали і завжди мають переваги. Люди ж вибрані, витонченіші, більш незвичайні, такі, що важче розуміються, легко залишаються самотніми.
Потрібно призвати на допомогу жахливі зворотні сили, щоб перешкодити цьому природному, цьому поступовому перетворенню людства в щось схоже, середнє, звичайне, стадні в щось спільне.
"Саме: тільки одні нещасні – хороші, бідні, безсилі, низькі одні хороші, тільки страждущі, терплять позбавлення, хворі, потворні, благочестиві, блаженні, тільки для них блаженство; за те ви, ви знатні і могутні, ви на вічні часи злі, жорстокі, хтиві, ненаситні, безбожні і ви на віка будете нещасними, проклятими і знедоленими людьми"..
У своїй новій моралі Ніцше не йде до того, щоб повністю заперечувати категорії добра. Подібно до Достоєвському Ніцше жадає права "Самостійного хотения". Права на свободу. Навіщо? Якщо ставати на шлях переоцінок обов'язково ставати злим. Чому не можливо для однієї і тієї ж людини згвалтувати малолітньою племінницю пані Рессліх і всі сили свої покласти на клопіт про дітей Мармеладових? Ніцше постійно задається питанням. Для чого якась межа між добром і злом? Ніцше не закликає відмовитися від всяких моральних категорій. Він тільки відкидає ідеалізацію м'якості, яку називають добром і ганьба енергії звану злом. Ніцше говорить про те, що неможливо відокремити добро від зла так, як вони взаємно обуславливают один одного.
Знати, що таке добро, значить, знати для чого чоловік існує. Відокремити хороше від поганого означає тим самим заперечувати життя, біля якого, у всіх її проявах, ми бачимо як її та, так її і ні. Не існує абсолютних норм добра і зла.
Переберіть якості" доброї" людини, чому він нам приємний. Тому що з ним нам не потрібно воювати, тому що він не викликає в нас ні не довіри, ні напруги, ні строгості. Він м'який. Наша слабкість, лінь відчувають себе добре при цьому. Наша безпека, так само забезпечена. Але хіба перешкодить додати при цьому не багато зла, що б хоч трішки відчути свою силу. Якщо вже затверджувати силу, то затверджувати треба цілком. Затверджувати без обмежень.
Яка різниця між жертвою на користь людини і просто звірячим жартом. От чого не убити стареньку, щоб випробувати страшну радість свободи самостійного хотения.
На відміну від Достоєвського, що не приймає ніякої гармонії, Ніцше намагається втиснути в гармонію істини затвердження життя і так, щоб вони могли співіснувати. Він не заперечує повністю співчуття, але заявляє, хай будуть права і біля жорстокості.
У своїх роботах Ніцше пише. "Ми вважаємо, що суворість, насильство, рабство, небезпека на вулиці і в серці, скритність, хитрість спокусника і чортівня всякого роду, що все зле, жахливе, тиранічне, хиже і зміїне в людині, так само сприяють піднесенню типа чоловік, як і його протилежність.
Бердяєв пише: "Трагізм людського життя, перш за все не в конфлікті добра і зла, а в конфлікті позитивних цінностей. В ім'я свободи людина може пожертвувати любов'ю, в ім'я жалості може пожертвувати науковим покликанням і т. д.".
Досліджуйте життя кращих і плодотворнейших людей і народів, і запитаєте себе, чи може дерево, якому призначено гордо проростати у височінь, уникнути поганої погоди і бурь, і чи не належать несприятливі збіги обставин і опору із зовні, всякого роду ненависть ревнощі, самокорисливість, недовір'я, суворість пожадливість і насильство до сприяючих обставин, без яких навряд чи можливе велике зростання.
"Співчуття визнав я небезпечнішим, ніж будь-який порок", заявляє "тверда" людина, серце якої готове розірватися від співчуття побачивши жахів життя".
Вільна людина без етичний, оскільки він хоче у всьому залежати від самого себе, а не від якої-небудь традиції: у всіх первозданних станах людства "зле" збігається з індивідуальним, вільним, довільним, не звичайним, не передбаченим, непіддатливим численню.
Масштаб таких станів завжди залишався в силі; якщо вчинок здійснювався не тому що так веліла традиція, але з інших мотивів ( скажемо в особистих, корисливих цілях), то він називався без етичним і виглядав таким навіть для того, що зробив його, або в основі його лежала зовсім не слухняність перед традицією. Великий творець завжди індивідуальний нікому і нічому не підпорядкований.
"Сучасна людина, - говорит Ніцше, є в біологічному відношенні суперечністю цінностей, він сидить між двома стільцями, він говорить відразу так і ні. Ми якщо нас розглядувати з фізіологічної точки зору, - фальшиві". Означає знову і знову – "людина є щось, що має бути здолане". Що велике в людині, це те, що він міст, а не мета, що можна любити в людині, це те, що він перехід і загибель. Так говорив Заратустра".
Це "подолання людини" повинне відбуватися в ім'я життя, в ім'я розвитку здорових інстинктів життя, щоб сама мораль його була торжествуючим проявам цих здорових інстинктів, а така мораль полягає в наступному
"Зле – краща сила людини. Людина повинна стати краще і зліше".
" Все зле обумовлене сильною волею, а так, як все зле здійснюється лише під засобом сили волі, то воно, на нашому талому повітрі, скоро звиродніє в чесноту".
Все те, що називається злом для теперішніх вух різатиме слух, якщо назвати це добром, але нехай ми це назвемо нові злом, злом реальним, злом яким володіє всяка істота, для того, щоб просто виживати і яке представляється як зброя проти вбиваючого добра рабів. Зло як прагнення до життя сильних і добро як прагнення слабких.
1. Стефан Цвейг. Казанова, Фридрих Ницше, Зигмунд Фрейд. –М.: Интерпракс, 1990. –256 с.
2. Бердяев Н. А. Царство духа и царство Кесаря. –М .: Республика, 1995. –383с.
3. Ницше Ф. Воля к власти / Пер. с нем. – М. : Т.О.О. “ Транспорт “ , 1995. – 302с.
4. Ницше Ф. По ту сторону добра и зла; Казус Вагнера ; Антихрист; Ессе Ноmo: Сборник / Пер. с нем.; Худ. Обл. М.В. Драко. – Мн. : О.О.О. “ Попури “, 1997. – 544 с. .
5. Ницше Ф. Сборник сочинений: Том 1. –Итало-советское издательство.: Сирин, 1990. –448с.
6. Ницше Ф. Сборник сочинений: Том 2. –Итало-советское издательство.: Сирин, 1990. –416с.
7. Соте М. Ницше / Пер. с анг. ; Худ. обл. М. В. Драко. – Мн. : О.О.О. “ Попурри “ , 1998. – 192 с. : ил.
8. Вересаев В. В. Живая жизнь. –М.: Республика, 1999. –440с.
9. Галеви Н. А. Жизнь Фридриха Ницше. –Новосибирск.: Наука, 1992. –216с.
Реферат на тему: Філософія життя та погляди Фрідріха Ніцше План 1. Пристрасть до руйнування 2.Зовнішність людини 3.Надлюдина 3.1. Каста вибраних 3.2. Шлях до світла 3.3.Вища культура 3.4. Шлях до мороку 4.Пер
Філософія і світогляд Стародавньої Греції
Філософія й ідеологія. Головний конфлікт
Філософія середньовіччя
Філософія Стародавньго світу
Філософія техніки
Філософія як галузь наукового знання
Філософська думка часів Київської Русі
Філософський аналіз мовної здатності як вихідного принципу порівняння мов
Філософські ідеї Л. Витгенштейна
Філософські ідеї Сократа
Copyright (c) 2024 Stud-Baza.ru Рефераты, контрольные, курсовые, дипломные работы.