Міністерство освіти і науки України

Хмельницький національний університет

Кафедра фінансів та банківської справи

Курсова робота

Фінансова санація підприємств : сутність, роль, джерела та порядок здійснення

Студент групи

М.П. Зварич

2008

Зміст

Вступ

1 Сутність фінансової санації підприємств та порядок її проведення

1.1 Економічна сутність санації підприємств, класична модель фінансової

санації

1.2 Принципи управління фінансовою санацією підприємств, складання та погодження плану фінансової санації підприємств

1.3 Вітчизняний та зарубіжний досвід фінансового оздоровлення підприємств

2 Фінансові джерела санації підприємств

2.1 Внутрішні та зовнішні фінансові джерела санації підприємств

2.2 Державна фінансова підтримка санації підприємств

3. Механізм санації та економіко–правові аспекти

3.1 Санація шляхом реорганізації, санаційний аудит та баланс

3.2 Санація підприємств України через створення промислово фінансових груп у системі державного регулювання економіки

Висновки

Практичне завдання (варіант 14)

Перелік посилань

Додатки

Вступ

В даній курсовій роботі ми розглянемо питання санації підприємства, його оздоровлення та реорганізацію. Метою роботи є розгляд та вивчення економічної сутності санації підприємств; принципів управління фінансовою санацією підприємств; вивчення внутрішніх та зовнішніх джерел фінансової санації; визначення механізму санації та економіко – правові аспекти; санаційного аудиту та бюджету.

Завданням курсової роботи на тему фінансова санація підприємств : сутність, роль, джерела та порядок здійснення є:

-           визначення сутність фінансової санації підприємств та порядок її проведення;

-           розгляд принципів управління фінансовою санацією підприємств;

-           розкрити питання щодо вітчизняного та зарубіжного досвіду фінансового оздоровлення підприємств;

-           дати поняття та розглянути фінансові джерела санації підприємств, внутрішні та зовнішні;

-           розкрити питання державної фінансової підтримки санації підприємств;

-           визначити механізм санації та економіко – правові аспекти;

-           розглянути санацію шляхом реорганізації;

-           дати визначення санаційного аудиту та бюджету

У процесі становлення ринкових відносин в Україні всі ланки фінансової системи опинилися у глибокій кризі. На межі банкрутства перебуває сьогодні багато підприємств, які не мають змоги вчасно виконувати свої зовнішні та внутрішні зобов’язання. Існування будь-якої незамкнутої системи передбачає постійний вплив на неї зовнішніх чинників та реагування системи у відповідь на їх дію. Наслідком цього є зміна впливу зовнішніх чинників на систему, яка змушує останню знову коригувати свої дії. Перманентність такого процесу змінює саму систему, переводячи її з одного стану динамічної рівноваги в інший. Здатність своєчасно, адекватно і в повній мірі збалансувати зовнішні об’єктивні чинники внутрішніми важелями системи забезпечує її подальше функціонування, створює саму можливість існування даної системи. Розвиток економічної системи будь-якого суспільства завжди супроводжується нерівномірним розвитком її складових та необхідністю їх збалансування. Результатом таких суспільних процесів є виникнення і чергування періодів піднесення та спаду економіки. В свою чергу, такі коливання, коливання цілої системи, не можуть не впливати на складові цієї системи. Діалектичний зв’язок макро- та мікрорівнів (вся економічна система та окремий суб’єкт господарювання) визначає наявність таких впливів та характеризує їх. Такий підхід дозволяє пояснити характер життєвого циклу підприємства. Життєвий цикл підприємства включає в себе ряд етапів: виникнення, становлення, піднесення (розвиток), вища точка, спад, ліквідація (реорганізація). Тому управління процесом розвитку підприємства зводиться до управління кожним етапом життєвого циклу підприємства. При цьому характерною особливістю такого підходу є те, що управління кожним етапом включає в себе елементи антикризового управління (адже кризові ситуації можуть виникати на всіх стадіях життєвого циклу підприємства), але безпосередньо реалізація санаційного механізму в повній мірі починається лише на останньому.Основною особливістю кризи є те, що вона несе в собі потенційну загрозу руйнації самої системи. Криза являє собою ситуативну характеристику будь-якого суб’єкта, яка є наслідком невизначеності в його зовнішньому та внутрішньому оточенні. Цей факт ілюструє діалектичний взаємозв’язок кризи та невизначеності, а в економічній сфері - кризи та економічного ризику діяльності підприємства. Саме рівень економічного ризику діяльності підприємства в значній мірі детермінує появу в майбутньому та глибину фінансової кризи (управління ризиками дає можливість підприємству уникнути кризових явиш або значно послабити їх вплив і наслідки, тобто здійснювати антикризове управління).

Фінансова криза - це розбалансування системи «підприємство» та обмеженість впливу його керуючої ланки через фінансові відносини на відновлення стійкої рівноваги. Наслідками кризових явищ на підприємстві, як правило, є його неплатоспроможність та банкрутство, діяльність його в неприбутковій зоні, відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства - це неспроможність його здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності, нездатність виконувати свої боргові зобов’язання. Зрозуміло, що неодмінною умовою оздоровлення вітчизняної фінансової системи є санація суб’єктів господарської діяльності. Лише в такому разі можна буде відновити платоспроможність і прибутковість основної маси платників податків, а отже, оздоровити державну фінансову систему. Водночас оздоровлення економіки значною мірою залежить від своєчасної та якомога безболіснішої ліквідації (реорганізації) неефективних виробничих структур, які не лише не поповнюють бюджету держави, а й потребують її постійної фінансової підтримки. Поглиблений комплексний аналіз операційної, фінансової та інвестиційної діяльності підприємства дозволяє оцінити перспективи розвитку, внутрішні резерви мобілізації фінансових ресурсів, можливості залучення інвесторів та досягнення прибутковості у майбутньому. Це є передумовою вибору найбільш дієвих заходів по відновленню платоспроможності боржника та розробки програми санації.

На думку авторів О.О. Терещенка і А.М. Поддєрьогіна, фінансову кризу на підприємстві характеризують три основні параметри: вид кризи, глибина (фаза) кризи, джерело кризової ситуації.

Актуальність цієї проблематики підсилюється прийняттям Закону України - «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що регулює питання фінансової санації та банкрутства підприємств.

Виведення одних вітчизняних підприємств з фінансової кризи та ефективне застосування ліквідаційних процедур до інших ускладнюється дефіцитом теоретико-методичного забезпечення процесів санації (ліквідації) та відсутністю кваліфікованих фахівців у сфері управління санацією.

1.      Сутність фінансової санації підприємств та порядок її проведення

1.1 Економічна сутність санації підприємств, класична модель фінансової санації

Найдієвішим засобом запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. Термін «санація» перекладається з латинської як оздоровлення, видужання. Санація - це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності підприємства-боржника у довгостроковому періоді. Тобто санація - це сукупність усіх можливих заходів, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення.

Для повнішого розкриття змісту санації слід конкретизувати види заходів, які проводяться у межах фінансового оздоровлення суб’єктів господарювання. Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру. Особливе місце у процесі санації посідають заходи фінансово-економічного характеру, які відбивають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств. Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики або на умовах власності, на поворотній або безповоротній основі.

Виробничо-технічні санаційні заходи пов’язані насамперед з модернізацією та оновленням виробничих фондів, зі зменшенням простоїв та підвищенням ритмічності виробництва, скороченням технологічного часу, поліпшенням якості продукції та зниженням її собівартості, вдосконаленням асортименту продукції, що випускається, пошуком та мобілізацією санаційних резервів у сфері виробництва. Оскільки санація підприємства пов’язана, як правило, зі скороченням зайвого персоналу, велике значення мають санаційні заходи соціального характеру. Особливо це стосується фінансового оздоровлення підприємств-гігантів або підприємств-міст. Саме тому слід вести помірковану політику звільнення у взаємозв’язку із реалізацією соціального плану проекту санації. Тут можуть бути передбачені такі заходи, як створення та фінансування системи перепідготовки кадрів, пошук і пропозиція альтернативних робочих місць, додаткові виплати з безробіття, надання звільненим працівникам позик тощо.

Санацію підприємства проводять у трьох основних випадках:

- до порушення кредиторами справи про банкрутство, якщо підприємство звертається до зовнішньої допомоги у спробі вийти з кризового стану;

- якщо підприємство, звернувшись в арбітражний суд із заявою про банкрутство, одночасно пропонує умови своєї санації (характерно для державних підприємств);

- якщо рішення про проведення санації виносить арбітражний суд на основі одержаних пропозицій задовольнити вимоги кредиторів до боржника і виконати його зобов’язання перед бюджетом.

В Україні спостерігають реальні спроби створити правову і методологічну бази для проведення санації і реструктуризації підприємств. Постановою Кабінету Міністрів України (КМУ) від 8.02.1994 затверджено «Положення про порядок проведення санації державних підприємств» (для підприємств недержавної форми власності це положення мас рекомендаційний характер). 30 червня 1999 р. був прийнятий Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, що регулює питання фінансової санації та банкрутство підприємств. Надзвичайно великим досягненням закону слід вважати законодавче врегулювання цілого спектра понять і заходів, які розкривають суть і зміст дій щодо відновлення господарської та фінансової життєздатності Залежно від масштабів кризового стану підприємства і умови надання йому зовнішньої допомоги виділяють два види санації:

- без зміни статусу юридичної особи; таку санацію здійснюють з метою усунення неплатоспроможності підприємства, якщо його кризовий стан - тимчасове явище;

- зі зміною статусу юридичної особи підприємства; ця форма санації має назву реорганізації підприємства і передбачає здійснення процедур зміни форми власності, організаційно-правових форм діяльності та ін.; реорганізацію підприємства проводять при його глибокому кризовому стані.

Пропоноване визначення санації унаочнює рис. 1.1.

Типи санаційних заходів

Соціальні

Організаційно- правові

Виробничо- технічні

Фінансово- економічні

                                 

Рисунок 1.1 Економічний зміст поняття «санація»

Тобто санація - це сукупність усіх можливих заходів, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення. Санація - це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді. Для повнішого розкриття змісту санації слід конкретизувати види заходів, які проводяться в межах фінансового оздоровлення суб’єктів господарювання. Санація підприємства за зміни статусу юридичної особи може проходити у таких формах:

- погашення боргу підприємства за рахунок коштів бюджету; у такій формі сануються лише державні підприємства;

- погашення боргу підприємства за рахунок цільового кредиту здійснює, як правило, комерційний банк, що обслуговує підприємство, після старанного аудиту його діяльності;

- переадресування боргу на іншу юридичну особу; юридичною особою у цьому випадку може бути будь-яке підприємство, що виявило бажання взяти участь у санації підприємства-боржника; умови переводу боргу обумовлюються угодою, однак, для переводу повинна бути згода кредитора;

- випуск облігацій (або інших боргових цінних паперів) під гарантію санатора; таку форму санації здійснює комерційний банк, що обслуговує підприємство у випадку, коли надання прямого банківського кредиту неможливо. Цілісний погляд на етапи проведення фінансового оздоровлення окремого підприємства являє собою так звана « класична модель санації » [6,с.28], яка широко використовується як основа для розробки механізму фінансової санації суб’єктів господарювання у країнах з розвиненою ринковою економікою. Відповідно до класичної моделі санації підприємств (рис. 1.2), процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення причин фінансової кризи.

Наступним етапом санації є проведення причинно-наслідкового аналізу фінансової кризи, на підставі якого визначають зовнішні і внутрішні фактори кризи, вид кризи, її глибину та якість фінансового стану фірми. З урахуванням результатів аналізу робиться висновок про санаційну спроможність підприємства, доцільність чи недоцільність санації.

Заходи для ліквідації:на добровільній основі; примусовими методами

Негайні першочергові заходи для санації

                       Санація                         Санація

                        Ні                                            Так

                                                                                             

                                                                                    

	Реалізація, координація й нагляд

Рисунок 1.2 Класична модель санації

Якщо виробничий потенціал підприємства зруйновано, ринки збуту продукції втрачено, структура балансу незадовільна, то приймається рішення про консервацію та ліквідацію підприємства. В іншому разі санація підприємства означатиме відстрочку в часі ліквідації підприємства. У випадку, якщо підприємство має реальну можливість відновлення платоспроможності, ліквідності та прибутковості, володіє достатньо підготовленим управлінським персоналом, ринками збуту, то приймається рішення про розробку санаційної концепції з метою проведення фінансового оздоровлення. Санаційні заходи організаційно-правового характеру спрямовані на вдосконалення організаційної структури підприємства, організаційно-правових форм бізнесу, підвищення якості менеджменту, звільнення підприємства від непродуктивних виробничих структур, поліпшення виробничих стосунків між членами трудового колективу тощо. У цьому контексті розрізняють два види санації:

 - зі збереженням існуючого юридичного статусу підприємства-боржника;

 - зі зміною організаційно-правової форми та юридичного статусу санованого підприємства.

Добровільна ліквідація підприємства-боржника - це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється поза судовими органами на підставі рішення власників або угоди, укладеної між власниками даного підприємства та кредиторами і під контролем кредиторів. Примусова ліквідація підприємства - це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється за рішенням арбітражного суду (як правило, у процесі провадження справи про банкрутство). У разі, якщо підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, ліквідність та прибутковість, володіє достатньо підготовленим управлінським персоналом, ринками збуту товарів, виробництво продукції відповідає пріоритетним напрямкам економіки країни, то приймається рішення про розробку санаційної концепції з метою проведення фінансового оздоровлення з одночасним визначенням цільових орієнтирів. Чим раніше на санаційно спроможному підприємстві розпочнеться санація, тим більші шанси на її кінцевий успіх. У разі прийняття рішення на користь санації слід здійснити невідкладні заходи щодо поліпшення ліквідності, платоспроможності підприємства та оптимізації структури капіталу в бік зменшення питомої ваги кредиторської заборгованості. Окремим аналітичним блоком у моделі є формування стратегічних цілей та тактики проведення санації. При визначенні цілей санації слід враховувати, що кожне підприємство має обмежені ресурси та можливості збуту продукції. Головною стратегічною метою санації є відновлення ефективної діяльності підприємства в довгостроковому періоді. Для досягнення цієї мети слід узгодити тактичні цілі, а саме сферу діяльності, асортимент продукції та її споживачів, основні виробничі цільові показники, соціальні цілі. При досягненні консенсусу щодо тактичних цілей між сторонами відповідальними за прийняття рішення, можна досягнути головної стратегічної мети санації.

У рамках аналізу здійснюється експертна діагностика фінансово-господарського стану підприємства, аналізуються його сильні та слабкі сторони. На підставі результатів причинно-наслідкового аналізу, згідно з класичною моделлю санації, робиться висновок про санаційну спроможність підприємства, доцільність чи недоцільність санації відповідної господарської одиниці. Якщо виробничий потенціал підприємства зруйновано, ринки збуту продукції втрачено, структура балансу незадовільна, то приймається рішення про консервацію та ліквідацію суб’єкта господарювання.

1.2 Принципи управління фінансовою санацією підприємств, складання та погодження плану фінансової санації підприємств

Можна погодитись з думкою відомих економістів, що процес організації фінансової санації підприємств складається з трьох основних блоків: розробка санаційної концепції та плану санації; проведення санаційного аудиту; управління санацією.

План санації розробляють за дорученням керівництва консалтингові чи аудиторські фірми у взаємозв’язку з внутрішніми службами контролінгу.

Санаційний аудит здійснюється аудиторською компанією на замовлення потенційних санаторів, кредиторів та інших осіб, які можуть взяти участь у фінансуванні санації.

Для успішного проведення фінансового оздоровлення підприємства передумовою є організація ефективного менеджменту, який можна розглядати в двох аспектах:

- інституційний аспект - до менеджерів санації можна віднести всіх фізичних осіб, які уповноважені власниками

підприємства чи силою закону провести фінансову санацію, тобто здійснити фактичне управління підприємством на період його оздоровлення. До таких осіб можна віднести контролюючі органи, консультантів, аудиторів, досвідчених менеджерів, колишніх керівників та ін.

- функціональний аспект - менеджмент санації - це система антикризового управління, яка полягає в ефективному використанні фінансового механізму з метою запобігання банкрутству та проведення фінансового оздоровлення підприємства (рис. 1.3).

До функціональних сфер менеджменту санації відносять:

- постановка цілей;

- формулювання та аналіз проблеми;

- пошук альтернатив, прогнозування та оцінювання їх реалізації;

- прийняття рішення;

- реалізація, тобто проведення конкретних санаційних заходів;

- контроль;

- аналіз відхилень.

Важливою складовою організації дієвого менеджменту санації є створення ефективної системи контролінгу, головним завданням якого є визначення стратегічних і тактичних цілей санації та орієнтація процесу управління на досягнення цих цілей. Однак вирішальним при цьому є створення системи інформаційного забезпечення, планових, аналітичних та контрольних служб.

 

Рисунок 1.3 Завдання менеджменту фінансової санації підприємства

Безперечно, що кожен випадок фінансової кризи потребує індивідуального підходу до управління процесом її подолання

Рішення про проведення санації може прийматися в таких основних випадках.

- з ініціативи суб’єкта господарювання, який перебуває в кризі - якщо існує загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом в недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається до звернення кредиторів в арбітражний суд із заявою про оголошення банкрутом даного підприємства (досудова санація);

- після того як боржник з власної ініціативи звернувся до арбітражного суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство (якщо підприємство стало фінансово неспроможним або існує реальна загроза такої неспроможності). Одночасно з поданням заяви боржник має подати до арбітражного суду план санації та (або) проект мирової угоди. Зрозуміло, що рішення про санацію приймається лише у разі, якщо підприємство доведе кредиторам, що воно є санаційне спроможним;

- по закінченні місячного терміну з моменту опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету Міністрів України оголошення про порушення справи про банкрутство даного підприємства - якщо надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, які бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та подали акцептовані комітетом кредиторів та арбітражним судом пропозиції щодо санації (реорганізації) неспроможного підприємства. У разі згоди кредиторів з умовами та механізмом задоволення їхніх претензій арбітражний суд приймає рішення про припинення провадження у справі про банкрутство та про здійснення фінансової санації юридичної особи;

- з ініціативи фінансово-кредитної установи. Згідно із Законом України «Про банки та банківську діяльність »[8,с.290] установа банку має право відносно клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосувати комплекс заходів щодо його санації, у тому числі: передати оперативне управління даним підприємством адміністрації, сформованій за участю банку; реорганізувати боржника; змінити порядок платежів; спрямувати на погашення кредиторської заборгованості виручку від реалізації продукції;

- з ініціативи заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства. У разі невиконання зобов’язань, забезпечених іпотекою цілісного майнового комплексу підприємства, заставодержатель має право здійснити передбачені договором заходи щодо оздоровлення фінансового стану боржника, включаючи призначення своїх представників у керівні органи підприємства, обмеження у праві розпоряджатися випущеною продукцією та іншим майном відповідного суб’єкта господарювання. Якщо санаційні заходи не привели до поновлення платоспроможності підприємства, то заставодержатель має право звернутися до арбітражного суду із заявою про стягнення майна, яке перебуває в іпотеці;

- з ініціативи Державного органу з питань банкрутства, якщо йдеться про державні підприємства.

З ініціативи Національного банку України - якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених Законом України «Про банки та банківську діяльність».

Складання та погодження плану фінансової санації підпримств.

Розробка плану фінансового оздоровлення здійснюється, як правило, фінансовими та контролінговмми службами підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, представниками потенційного санатора, незалежними аудиторськими та консалтинговими фірмами. Об’єктами планування є фінансові, виробничі та трудові ресурси підприємства, процеси господарської діяльності тощо.

Для розроблення плану досудової санації державного підприємства утворюється робоча група на чолі з керівником підприємства, до складу, якої входить також представник уповноваженого органу та можуть залучатися кредитори за їхньою згодою. У разі надходження пропозицій від потенційних інвесторів план досудової санації розробляється за їхньою участю у місячний термін з дня прийняття рішення щодо її проведення і подається на затвердження уповноваженому органу.

Згідно з положенням про проведення досудової санації державного підприємства, план досудової санації повинен містити:

- реквізити підприємства (повна назва, юридична адреса, організаційно-правова форма, орган управління);

- відомості про фінансово-господарський стан;

- заходи з відновлювання платоспроможності (реструктуризація дія підприємства, перепрофілювання виробництва, закриття нерентабельних виробництв, відчуження основних засобів, передання майна в оренду, відстрочення та (або) розстрочення платежів, переоформлення короткотермінових кредитів на довготермінові, скорочення чисельності працівників тощо) і терміни їх виконання;

- розрахунок необхідних коштів для реалізації заходів;

- визначення джерел, фінансування заходів (зобов’язання інвесторів, кредиторів щодо погашення боргу або надання фінансової допомоги, кошти державного бюджету, кошти, отримані від оренди майна, відчуження основних засобів, погашення дебіторської заборгованості, кредити банків тощо);

- умови участі інвесторів і кредиторів у проведенні досудової санації (набуття права власності на майно підприємства відповідно од законодавства, розпорядження частиною його продукції, оренда майна підприємства, задоволення вимог кредиторів через переведення боргу у або його частини на інвестора тощо);

- очікувані наслідки виконання плану досудової санації

Основні принципи складання санаційного плану: завершеність, змістовність, правильність, ясність.

На підставі зарубіжного досвіду та вітчизняної практики розроблені і пропонуються методичні рекомендації зі складання плану санації.

План фінансового оздоровлення підприємства складається зі вступу та чотирьох розділів. Основні джерела інформації, яку використовують під час складання плану санації, наведено на рис.1.4.

Рисунок 1.4 - Джерела інформації, що використовують упроцесі оцінки санаційної спроможності

У вступі відображається загальна характеристика об’єкта планування, подаються відомості про правову форму організації бізнесу, форму власності, організаційну структуру, сфери діяльності та коротка історична довідка про розвиток підприємства.

У першому розділі відображається вихідна ситуація на підприємстві. Аналіз вихідних даних включає такі підрозділи:

- оцінка зовнішніх умов;

-  аналіз фінансово-господарського стану;

-  аналіз причин фінансової кризи та слабких місць;

-  наявний потенціал.

Аналіз фінансово-господарського стану проводиться за двома напрямками:

-  аналіз виробничо-господарської діяльності;

-  аналіз фінансового стану.

У ході аналізу з’ясовується фактичний фінансовий та майновий стан підприємства (фактичний обсяг реалізації, величина прибутків, (збитків), рівень заборгованості, коефіцієнти платоспроможності, ліквідності, фінансового левериджу тощо).

Аналіз причин фінансової кризи та слабких місць полягає у систематизації та оцінюванні причин фінансової кризи та наслідків їхнього впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства. Аналіз причин фінансової кризи проводиться з метою їхньої локалізації та усунення.

При вивченні наявного потенціалу підприємства розглядають його сильні сторони, можливі шанси у кадровій, виробничій, технологічній, маркетинговій та інших сферах. Наявний потенціал розвитку підприємства визначається такими основними факторами:

-  фінансове забезпечення та можливості залучення додаткового капіталу;

-  кваліфікований персонал;

-  надійні та дешеві джерела постачання сировини та матеріалів;

-  освоєні ринки збуту продукції;

-  виробничий потенціал;

-  ефективна організаційна структура;

-  висока якість менеджменту.

Ефективність санації можна забезпечити планомірним розвитком та використанням наявного у підприємства потенціалу, а також через послаблення чинників, що обмежують проведення санації.

На підставі аналізу вихідної ситуації приймають рішення про доцільність або санації підприємства, або його ліквідації.

У другому розділі плану розглядаються стратегічні цілі санації, цільові орієнтири та розробляється стратегія санації підприємства.

Крім цього, розділ має запропонувати оперативну програму з відображенням заходів, спрямованих на покриття поточних збитків, відновлення платоспроможності та ліквідності підприємства.

Розділ третій є основною частиною плану санації. Це конкретний план заходів для відновлення прибутковості та конкурентоспроможності підприємства у довгостроковому періоді.

1.3 Вітчизняний та зарубіжний досвід фінансового оздоровлення підприємств

З метою узагальнення та критичного оцінювання практики фінансової санації підприємств розглянемо два найтиповіші для України приклади санаційних концепцій. Одна з концепцій побудована на державному супервтручанні в ринкові процеси, а інша - на тлумаченні санації як інституту переведення боргу.

СП «АвтоЗаз-Daewoo» є найбільшою одноразовою інвестицією в українську економіку. Для її отримання уряд України надав низку пільг для розвитку автомобілебудівної промисловості (привілеї може отримати будь-яка компанія, що бажає інвестувати понад 150 млн. дол. США в автомобілебудівну промисловість України). Аналізуючи форми та методи державної санаційної підтримки даного підприємства, можна зробити висновок про порушення антимонопольного законодавства та інших законів ринкової економіки. До заходів у рамках державної санаційної підтримки СП «АвтоЗаз-Daewoo» слід віднести такі:

- нульові ставки податку на додану вартість та акцизу на імпорт виробничого устаткування, матеріалів та деталей для автомобілів;

- звільнення від сплати земельного податку; звільнення реінвестованого прибутку від оподаткування;

- звільнення від сплати ПДВ та акцизів продажу автомобілів, зібраних в Україні;

- заборона імпорту автомобілів, яким більше ніж 5 років;

Надії на успішне стимулювання розвитку вітчизняної автомобілебудівної промисловості не справдилися. У 1998 році з конвеєра зійшли лише 24 тис. автомобілів - проти запланованих 70 тис. [6, с.386 ] Ситуація ускладнюється відсутністю ринків збуту навіть для цієї кількості автомобілів. Це пояснюється низькою якістю продукції, надмірно високою її собівартістю та неадекватно високими цінами. Керівництво підприємства не змогло подолати причини кризової ситуації у виробничій та організаційній сферах. Через низький рівень продажу виробництво було тимчасово зупинено.

Аналізуючи невдалу санаційну концепцію «АвтоЗаз-Daewoo» слід звернути увагу на стратегічну помилку при виборі самого санатора - корпорації Оаешю. Виявилося, що концерн-санатор сам перебуває у глибокій фінансовій кризі. Це підтверджується тим, що з початку 1990 року Daewoo розширював свою діяльність переважно за рахунок банківських кредитів. Сума боргів концерну зросла з 19 млрд. дол. у 1995-му до 48 млрд дол. у 1998 році [ 6, с.385 ]. Обсяг заборгованості санатора в 5 раз перевищив його власний капітал. Корейський уряд перевів корпорацію на режим фінансового оздоровлення, але протягом 1999 року керівництво Daewoo зірвало запропонований урядом план санації та реструктуризації.

Наведені приклади з практики проведення санації підприємств в Україні є досить суперечливими та дискусійними. Вони показують як недосконалість вітчизняного законодавства у сфері санації та банкрутства підприємств, так і відсутність фахівців, кваліфікованих у питаннях фінансового оздоровлення суб’єктів господарювання. В прикладі санація проводилася всупереч законам ринкової економіки та принципам проведення санації, які діють в економічно розвинених країнах.

З метою створення теоретико-методологічної бази санації господарюючих суб’єктів України велике значення має вивчення та узагальнення позитивного досвіду інших країн у даній справі. З цією метою розглянемо три різні за своїм характером, принципами та результатами санаційні концепції.

Концепція санації цукрової промисловості колишньої НДР

На нашу думку, дана концепція є переконливим підтвердженням тези про можливість проведення радикальних санаційних заходів не лише щодо окремих підприємств, об’єднань, а й стосовно цілих галузей виробництва.

Як відомо, німецький валютний союз істотно вплинув на хід економічних перетворень у східних землях. Миттєво опинилась на межі банкрутства майже вся промисловість НДР, оскільки довелося вимірювати все західними грошима, західними товарами, західними економічними показниками. Не конкурентоспроможність продукції та високий рівень витрат призвели до загрози втрати ліквідності більшість східнонімецьких підприємств. У стадії глибокого занепаду опинилась і цукрова промисловість.

Щоб запобігти тотальному банкрутству східнонімецьких цукрових фабрик, Опікунське відомство, під юрисдикцію якого була передана вся власність НДР, вирішило забезпечити короткострокову ліквідність всіх підприємств. Цього було досягнуто видачею гарантій на суму, що становила 41% [ 6, с.385 ] фінансових потреб кожної господарської одиниці. Мету цієї акції зумовила необхідність у виграші часу, достатнього для приватизації або реконструкції підприємств. Другим важливим заходом щодо забезпечення платоспроможності стало запровадження мораторію на погашення «старих позик» і виплату процентів по них. Компенсація спричинених цим «положенням» збитків банківським установам відбувалася за рахунок державних коштів.

Одночасно зі здійсненням загальнодержавних санаційних заходів відповідними міністерствами, відомствами, всіма причетними до функціонування цукрової промисловості в Німеччині вівся активний пошук шляхів реструктуризації та виходу галузі з кризи.

Стратегічна лінія інвесторів (до яких належали: Цукрове об’єднання Норд АТ, Цукрове АТ Уельцен-Брауншвайг, Пфайфер енд Ланген, Зюдцукер АТ) спочатку зводилася до заснування спільного західнонімецького інвестиційного товариства, метою створення якого мало бути фінансування будівництва нових та модернізації кількох старих цукрових підприємств. Наступним кроком передбачалося передати ці підприємства НЦК в оренду з подальшим перетворенням його в акціонера. Така концепція задовольняла всіх учасників переговорів, але суперечила антимонопольному законодавству

З урахуванням вимог законодавства, реального стану цукрової промисловості НДР та інтересів сторін було вироблено такі принципи санації:

- єдиним можливим шляхом санації підприємств галузі є їх приватизація;

- приватизації мають підлягати всі без винятку цілісні майнові комплекси, а не окремі об’єкти цукрової промисловості;

- врахування регіональних інтересів при проведенні санаційних заходів та збереження цукрового виробництва у всіх існуючих бурякоцукрових зонах;

- врахування соціальних аспектів при проведенні санаційних заходів;

 - участь у санації та приватизації третіх осіб.

Враховуючи інтереси сільськогосподарських товаровиробників .- постачальників сировини, було прийняте принципове рішення про виділення їм приватизаційної квоти (з правом її викупу протягом 5 років).

Цукрові об’єднання Норд АТ, Уельцен-Брауншвайг АТ, Пфайфер енд Ланген АТ, Зюдцукер АТ та ДАНІСКО, які виступали як санатори, зобов’язались здійснити комплекс санаційних заходів, який забезпечив би вихід цукрової промисловості східних земель з кризи та приведення її у відповідність до ринково економічних стандартів та вимог ЄС. З цією метою, для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характер потрібно було мобілізувати фінансових ресурсів загалом більш як 2 млрд. ДМ. Паралельно у всіх колишніх бурякоцукрових регіонах передбачалось приведення до найвищих вимог Європейського цукрового устрою восьми цукрових заводів (будівництво трьох нових та реконструкція п’яти старих підприємств). Ціну продажу кожної із п’яти груп підприємств визначили в розмірі однієї німецької марки, однак під інвестиційні зобов’язання, в разі невиконання яких на покупців накладались величезні фінансові санкції.

Концепція санації автопідприємства ВМW

Інші принципи проведення санації продемонстрував автомобільний концерн ВМW.

У результаті стратегічних прорахунків у виробничій та збутовій політиці. замість запланованого обсягу реалізації 25 тис. шт.[6,с.394] автомобілів щорічно, за п’ять років ВМW фактично було продано всього 19,2 тис. шт. легкових автомобілів. Загальна сума збитків від основної діяльності за цей період досягла 70 млн. німецьких марок.

На генеральних зборах акціонерів була обґрунтована необхідність проведення широкомасштабної санації підприємства. До основних слабких місць на підприємстві належали:

-        недосконала виробнича та збутова програма;

- дефіцит оборотних засобів.

Групою фахівців був розроблений альтернативний план санації. Основні його положення зводилися ось до чого:

- санація балансу. Покриття збитків здійснювалося за рахунок санаційного прибутку та прибутку від іншої реалізації (продаж мопедів). Санаційний прибуток був одержаний у результаті зменшення статутного капіталу з 30 млн. до 22,5 млн. марок Зменшення основного капіталу здійснювалося за рахунок зменшення номінальної участі в статутному фонді найбільших акціонерів;

- поточна ліквідність та платоспроможність була забезпечена за допомогою платіжних поступок кредиторів, зацікавлених у збереженні підприємства;

- оновлення виробничої та збутової програми здійснювалося на основі проведення масштабної реструктуризації підприємства;

- основним фінансовим джерелом проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру став капітал, мобілізований додатковою емісією акцій, з відповідним збільшенням статутного фонду до 37,5 млн. [6, C.395 ] німецьких марок. Оскільки багато акціонерів не скористались своїми переважними правами на покупку акцій нової емісії, значний пакет акцій придбали нові власники, які внесли ряд раціональних пропозицій щодо змін у керівному складі підприємства;

- зміна вищої ланки менеджменту.

У відповідності з даною програмою санація фінансової сфери повинна здійснюватися одночасно з подоланням причин кризи та слабких місць в організаційній, виробничій та збутовій сферах.

Завдяки успішному втіленню даної програми, радикальним змінам у виробничій та збутовій сферах уже через чотири роки після прийняття рішення про санацію, компанія отримала прибуток, а акціонерам були виплачені дивіденди (6% річних). На генеральних зборах акціонерів був зроблений висновок про успішне завершення санації підприємства.

Вивчення, критичний аналіз та узагальнення результатів розглянутих санаційних концепцій дадуть змогу вітчизняним фахівцям, державним та іншим структурам, відповідальним за проведення санації, уникнути типових помилок у ході фінансового оздоровлення суб’єктів господарювання.

2. Фінансові джерела санації підприємств

 

2.1 Внутрішні та зовнішні фінансові джерела санації підприємств

Мобілізація внутрішніх резервів фінансової стабілізації підприємства спрямована насамперед на підвищення його платоспроможності та ліквідності. Цього можна досягти збільшенням обсягів вхідних грошових потоків або в результаті скорочення вихідних грошових потоків.

Класифікація вхідних та вихідних грошових потоків є підставою для розробки заходів, спрямованих на мобілізацію внутрішніх джерел фінансової санації. У літературі з питань фінансової санації розрізняють два види реакції підприємств на фінансову кризу:

- захисна стратегія, яка передбачає різке скорочення витрат, закриття та розпродаж окремих підрозділів підприємства, скорочення та розпродаж обладнання, звільнення персоналу, скорочення окремих частин ринкового сегмента, зменшення відпускних цін і (або) обсягів реалізації продукції;

- наступальна стратегія передбачає активні дії: модернізацію обладнання, упровадження нових технологій та ефективного маркетингу, підвищення цін, пошук нових ринків збуту продукції, розробку та реалізацію прогресивної стратегічної концепції контролінгу та управління.

Внутрішні джерела фінансової санації - це та частина фінансових ресурсів підприємства, джерелом формування якої є операційна та інвестиційна діяльність і яка не пов’язана із залученням ресурсів на ринку капіталів. Використання внутрішніх фінансових резервів дає іншу не тільки подолати внутрішні причини неспроможності підприємств, а й значно зменшує залежність ефективності проведення санації від залучення зовнішніх фінансових джерел.

Щоб збільшити обсяги реалізації, слід максимально активізувати збутову (маркетингову) політику підприємства. Стимулювати збут можна як наданням знижок покупцям, так і помірним збільшенням цін, а також застосуванням масованої реклами.

Класифікація вхідних та вихідних грошових потоків є підставою для розробки заходів, спрямованих на мобілізацію внутрішніх джерел фінансової санації (рис. 2.1).

Рисунок 2.1 Класифікація внутрішніх фінансових джерел санації підприємств

Першим симптомом фінансової кризи на переважній більшості підприємств є зменшення рівня реалізації продукції. І навпаки, досягнення необхідного рівня реалізації продукції є головним критерієм успіху санації суб’єкта господарювання. Саме тому заходи щодо активізації збутової політики підприємства належать до числа найбільш пріоритетних.

Усі заходи щодо збільшення виручки мають базуватися на системі короткострокових прогнозів обсягів збуту з урахуванням динаміки цін та відповідних їм обсягів реалізації.

Ця група санаційних заходів пов’язана зі зміною структури та .складу активів балансу. У рамках реструктуризації активів виокремлюють такі види санаційних заходів:

- мобілізація прихованих резервів здійснюється через реалізацією окремих, об’єктів основних та оборотних засобів, які безпосередньо не пов’язані з процесом виробництва та реалізації продукції (будівлі та споруди невиробничого призначення, корпоративні права інших підприємств, боргові цінні папери, нематеріальні активи, по наднормові запаси сировини та матеріалів тощо);

- використання зворотного лізингу (господарська операція, що передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг). Наприклад, збиткове підприємство продає лізинговій компанії адміністративну будівлю з одночасним укладанням договору про лізинг цього об’єкта нерухомості.

Залежно від обраної стратегії підприємство добирає той чи інший каталог внутрішньогосподарських санаційних заходів, тобто тих, які беруть свій початок на підприємстві і не пов’язані з фінансовою участю третіх сторін (власників, кредиторів, держави). Використовуючи внутрішні фінансові резерви, підприємство може не тільки подолати внутрішні причини кризи, а й значною мірою зменшити залежність ефективності санації від залучення зовнішніх фінансових джерел.

Проте на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі, повністю вичерпуються такі класичні джерела самофінансування, як прибуток та амортизація. Мобілізація внутрішніх резервів фінансової стабілізації підприємства спрямована насамперед на підвищення (або відновлення) його платоспроможності та ліквідності. Цього можна досягти збільшенням обсягів вхідних грошових потоків (наприклад, за рахунок збільшення виручки від реалізації, продажу частини основних фондів, рефінансування дебіторської заборгованості) або в результаті скорочення вихідних грошових потоків (зменшення витрат, які відносяться на собівартість продукції чи покриваються за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства).

Особливе місце у процесі санації належить заходам фінансо-во-економічного характеру, які відображають фінансові відносини, що постають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств. За джерелами мобілізації фінансових ресурсів розрізняють автономну та гетерономну санацію. Автономна санація передбачає фінансування оздоровлення підприємства за рахунок його власних ресурсів і коштів, наданих власниками. Гетерономна (зовнішня) санація характеризується участю у ній сторонніх осіб, зокрема та інших кредиторів, клієнтів, держави.

Тобто фінансова санація може здійснюватись як за рахунок внутрішніх так і зовнішніх джерел фінансування.

Фінансова гетерономна санація може здійснюватись з допомогою залучення коштів таких суб’єктів, як (рис. 2.2):

а) власники підприємств: акціонери, пайовики.

б) кредитори підприємства:

- банки та інші фінансово-кредитні установи;

- постачальники предметів та засобів праці

- споживачі готової продукції (авансування одержаної продукції);

-   працівники підприємства (заборгованість з оплати праці);

-   державні органи (заборгованість щодо розрахунків із бюджетом та за позабюджетними платежами тощо).

в) персонал підприємства.

З метою санації статутний фонд, як правило, збільшують, щоб мобілізувати фінансові ресурси та підвищити фінансову стійкість підприємства. Ще один важливий мотив - збільшення капіталу, за яким власники несуть відповідальність перед кредиторами, завдяки чому підвищується кредитоспроможність підприємства.

Статутний фонд збільшують трьома методами:

- збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості;

- збільшення номінальної вартості акцій;

-  обмін облігацій на акції.

Реальне надходження фінансових ресурсів на підприємство відбувається лише в разі здійснення додаткових внесків інвесторів в обмін на корпоративні права суб’єкта господарювання. Ця операція пов’язана з додатковою емісією таких прав.

При збільшенні номінальної вартості акцій акції попередніх випусків обмінюються на акції нової номінальної вартості, відповідно до кількості акцій, якими володіє акціонер. Збільшення статутного фонду АТ збільшенням номінальної вартості акцій є підставою для анулювання реєстрації попередніх випусків акцій, тому потрібно зареєструвати випуск акцій нової номінальної вартості.

У разі збільшення номінальної вартості акцій статутний фонд збільшується за рахунок таких джерел:

- додаткових внесків власників корпоративних прав підприємства;

- індексації основних фондів.

Цей метод характерний тим, що кожний з акціонерів може доплатити до визначеного рівня нової номінальної вартості акцій. Якщо він відмовився це зробити, емітент зобов’язаний запропонувати акціонерові викупити його акції.

Форма участі суб’єктів у санації істотно залежить від характеру їхніх фінансових та господарських стосунків із боржником. Основні форми фінансування гетерономної санації наведенні на рис. 2.2.

Найбільш зацікавленими особами в санації неспроможного підприємства є його власники (акціонери, пайовики та ін.). Вони, як правило, несуть значний тягар фінансування санаційних заходів. Фінансувати санацію власники можуть у таких формах:

-        внески на збільшення статутного фонду;

-        надання позик;

-        цільові внески на безповоротній основі.

На практиці з метою санації нерідко слідом за зменшенням статутного капіталу здійснюється його збільшення. Ця операція називається двоступінчастою санацією.

Рисунок 2.2 Суб’єкти та основні форми зовнішнього фінансування санації підприємства

При збільшенні номінальної вартості акцій акції попередніх випусків обмінюються на акції нової номінальної вартості, відповідно до кількості акцій, якими володіє акціонер. Збільшення статутного фонду АТ збільшенням номінальної вартості акцій є підставою для анулювання реєстрації попередніх випусків акцій, тому потрібно зареєструвати випуск акцій нової номінальної вартості. Цей метод характерний тим, що кожний з акціонерів може доплатити до визначеного рівня нової номінальної вартості акцій. Якщо він відмовився це зробити, емітент зобов'язаний запропонувати акціонерові викупити його акції.

2.2 Державна фінансова підтримка санації підприємств

Згідно із Законом України «Про підприємство» у разі збиткової діяльності суб’єктів господарювання держава, якщо вона визнає їх продукцію суспільно необхідною, може надавати їм дотації чи інші пільги. Беручи участь у санації підприємств, держава, як правило, прагне протидіяти спаду виробництва та зростанню безробіття.

Державна підтримка може здійснюватись як за рахунок державного бюджету, так і за рахунок місцевих. До основних критеріїв відбору підприємства для надання їм цільової державної підтримки слід віднести такі:

—потенційна прибутковість;

—високий рівень менеджменту на підприємстві;

—збереження науково-технічного потенціалу;

—наявність ринків збуту в країні та за її межами;

—заміна імпортної продукції, сировини, матеріалів вітчизняними.

Якщо мобілізованих фінансових ресурсів із децентралізованих джерел не вистачило для успішного проведення санації чи реструктуризації підприємства, то в певних випадках може бути прийнято рішення про надання суб’єктам господарювання державної фінансової чи іншої підтримки.

Арбітражний суд, за клопотанням органу місцевого самоврядування або відповідного центрального органу виконавчої влади, може винести ухвалу про санацію містоутворюючого підприємства або іншого суб’єкта господарювання, діяльність якого є суспільно необхідною для певного регіону. При цьому відповідні державні органи мають укласти з кредиторами договір поруки за зобов’язаннями боржника або погасити дані зобов’язання за рахунок надання кредитної підтримки чи фінансових ресурсів на безповоротній основі.

Ухвалюючи таке рішення, виконавча влада виходить із принципу фінансової підтримки, передусім, життєздатних виробничих структур, підприємств і організацій, які вже адаптувалися до нових реалій економічного життя, здатні ефективно використовувати кошти і на цій основі протягом найкоротшого часу збільшити обсяг виробництва. Опрацьовано критерії відбору підприємств для надання цільової комплексної державної підтримки. З них треба назвати такі:

-  потенційна прибутковість;

-  високий рівень менеджменту на підприємстві;

-  спрямованість на використання нових, ефективних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій;

- можливість експорту (приросту експорту) конкурентоспроможної продукції;

-  заміна імпортної продукції, сировини, матеріалів вітчизняними;

-  збереження науково-технічного потенціалу (досліджень і розробок, що мають пріоритетне значення для країни);

-  наявність ринків збуту продукції у країні та за кордоном.

Підтримка орієнтується, передусім, на підприємства, які здатні її використати з максимальною віддачею та забезпечити збільшення виробництва продукції, що позитивно вплине на дохідну частину бюджету.

Перевагами державного фінансування санації є:

-  адресність - при використанні цього методу можна визначити конкретне підприємство, якому надається допомога;

-  оперативність - прискорена процедура надання фінансової підтримки порівняно з іншими методами;

-  гнучкість - при наданні коштів варіюється розмір допомоги, її строк, вартість та інші характеристики відповідно до умов конкретного підприємства.

Але виділяють і недоліки, серед яких основними є:

-  підвищення державних витрат;

-  малий розмір допомоги через дефіцит державних фінансових

ресурсів.

Вибрана санаційна стратегія визначає конкретний комплекс заходів щодо залучення фінансового капіталу із внутрішніх та зовнішніх джерел. Неодмінною умовою одержання державної фінансової підтримки є першочергове використання всіх можливостей одержання фінансових ресурсів із децентралізованих джерел.

Централізована санаційна підтримка може здійснюватись:

- прямим фінансуванням - бюджетні позики, субсидії, придбання державних корпоративних прав та ін.;

-  непрямим фінансуванням - податкові пільги, реструктуризація податкової заборгованості, надання державних гарантій.

В Україні безповоротне фінансування підприємств державою здійснюється у межах сум, передбачених видатками бюджету на народне господарство (у тому числі на промисловість та енергетику, будівництво, сільське господарство тощо). Проте для того, щоб оцінити реальний стан бюджетних витрат на фінансову підтримку підприємств, і слід враховувати розглянуті далі групи видатків:

— бюджетне кредитування капітальних вкладень;

— обслуговування зовнішнього боргу (у частині виконання зобов’язань окремих суб’єктів підприємницької діяльності);

— витрати різного роду галузевих фондів фінансового регулювання;

— видатки інноваційного фонду та ряд інших.

Під субсидіями прийнято розуміти безповоротне надання коштів підприємствам для покриття ними своїх витрат чи збільшення прибутків. Використання субсидування має бути максимально обмежено, оскільки воно частково стримує ринковий механізм регулювання суспільного виробництва і може застосовуватись лише до тих підприємств, існування яких дійсно виправдане.

Кілька років тому в Україні значного поширення набула практика проведення Національним банком цільових кредитних аукціонів для комерційних банків під програми санації виробництва.

Одним із методів державної фінансової допомоги підприємствам є санаційна підтримка у вигляді повного або часткового викупу державою корпоративних прав підприємств, що перебувають у фінансовій скруті.

Основні форми прямого і непрямого державного фінансування підприємств наведені на рисунку 2.3.

Рисунок 2.3 Основні форми державної фінансової підтримки

Пряме державне фінансування санації підприємств передбачає безпосереднє надання коштів суб’єктам господарювання із централізованих фондів фінансових ресурсів. Державне фінансування підприємств може відбуватися на поворотних і безповоротних засадах (субсидії). Одним із методів державної фінансової допомоги підприємствам є санаційна підтримка у вигляді повного або часткового викупу державою корпоративних прав підприємств, що перебувають у фінансовій скруті.

У вітчизняній практиці можна зустріти й інші методи державної підтримки підприємств, наприклад, надання певним суб’єктам підприємницької діяльності в оренду приміщень без стягування орендної плати та без оплати комунальних послуг, надання виключних ліцензій на здійснення певних видів господарської діяльності, погашення державою (або державними підприємствами) заборгованості деяких суб’єктів господарювання за енергоносії.

3. Механізм санації та економіко–правові аспекти

 

3.1 Санація шляхом реорганізації. Санаційний аудит та баланс

Після винесення ухвали про санацію боржника керуючий зобов’язаний подати на схвалення комітету кредиторів план санації (реорганізації). План санації повинен містити перелік заходів з відновлення платоспроможності боржника, умови участі інвесторів, строк та черговість виплати боржником чи інвестором боргу.

План санації має містити таку інформацію:

- аналіз причин фінансової кризи;

- оцінка фінансового стану боржника до початку санації;

- заходи щодо нормалізації фінансового стану боржника;

- механізм контролю за ходом реалізації плану санації.

За 15 днів до закінчення санації, а також за наявності підстав

для дострокового припинення санації, керуючий повинен надати зборам кредиторів письмовий звіт, до якого додається реєстр вимог кредиторів. Звіт керуючого, розглянутий зборами кредиторів, та протокол зборів кредиторів подаються на затвердження до арбітражного суду. Затвердження арбітражним судом звіту керуючого санацією є підставою для винесення ним ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство.

Реструктуризація підприємства - це запровадження організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів спрямованих на реорганізацію підприємства зміну форм власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів. Керуючись таким визначенням, можна розмежувати категорії реструктуризації та реорганізації.

У наукових джерелах, присвячених дослідженню реструктуризації підприємств, залежно від характеру застосовуваних заходів виокремлюють такі форми реструктуризації:

-           реструктуризація виробництва;

-           реструктуризація активів;

-           фінансова реструктуризація;

-           корпоративна реструктуризація (реорганізація).

Реструктуризація виробництва передбачає зміни в організаційній та у виробничо-господарській сфері підприємства з метою підвищення його рентабельності та конкурентоспроможності. В рамках даного виду реструктуризації можуть здійснюватися такі заходи:

- зміна керівництва підприємства;

- запровадження нових, прогресивних форм та методів управління;

- диверсифікація асортименту продукції;

- поліпшення якості продукції;

- підвищення ефективності маркетингу;

- зменшення витрат на виробництво;

- скорочення чисельності персоналу підприємства.

Реструктуризація активів включає заходи, результатом яких є зміни структури та складу активів балансу. До основних заходів у рамках реструктуризації активів належать такі:

- продаж частини основних засобів;

- продаж зайвого обладнання, запасів сировини та матеріалів тощо;

- продаж окремих підрозділів підприємства;

- реалізація окремих видів фінансових вкладень;

- рефінансування дебіторської заборгованості.

Фінансову реструктуризацію пов’язують зі зміною структури та розмірів власного та позичкового капіталу, а також зі змінами в інвестиційній діяльності підприємства. До основних заходів у рамках фінансової реструктуризації відносять такі:

- реструктуризація заборгованості перед кредиторами;

- одержання додаткових кредитів;

- збільшення статутного капіталу;

- заморожування інвестиційних вкладень.

Найскладнішим видом реструктуризації є корпоративна. Корпоративна реструктуризація пов’язана з реорганізацією підприємства: її наслідком є повна або часткова зміна власника статутного капіталу, створення нових юридичних осіб та (або) організаційно-правової форми організації бізнесу.

За формальними ознаками розрізняють такі три види реорганізації:

- реорганізація, яка спрямована на укрупнення підприємства (злиття, приєднання, поглинання);

- реорганізація, яка спрямована на подрібнення підприємства (поділ, виділення);

- реорганізація без зміни розмірів підприємства (перетворення).

Реорганізація підприємств, які мають кредиторську заборгованість, здійснюється з дотриманням вимог щодо переведення боргу, зокрема:

-        переведення боржником свого боргу на іншу особу допускається лише за згодою кредитора;

-        новий боржник має право висувати проти вимог кредитора всі заперечення, що випливають з відносин кредитора і первинного боржника;

-        поручительство і встановлена третьою особою застава припиняються з переведенням боргу, якщо поручник або заставодавець не виявив згоди відповідати за нового боржника;

-        відступлення вимоги і переведення боргу, якщо такі визначалися угодою, укладеною в письмовій формі, можуть бути вчинені також у простій письмовій формі.

Перед здійсненням санаційної реорганізації необхідно провести поглиблений аналіз фінансово-господарського стану підприємства, що перебуває в кризі. Аналіз має базуватися на визначенні основних характеристик діяльності даної юридичної особи. На підставі результатів аналізу висновують про санаційну спроможність підприємства та про доцільність його реорганізації. Ефективність реструктуризації забезпечується тими заходами, які покладено в основу плану реструктуризації. У плані слід відобразити переваги вибраних організаційних форм та методів реструктуризації. У разі реорганізації слід показати, які переваги матиме підприємство через зміну організаційно-правової форми, відокремлення окремих структурних підрозділів чи приєднання інших підприємств.

Санаційний аудит та бюджет

У вітчизняній науково-практичній літературі поняттю «санаційний аудит» досі приділялося дуже мало уваги, оскільки здебільшого економісти не вбачали істотної різниці між звичайним аудитом та аудитом, здійснюваним на підприємствах, що перебувають у фінансовій кризі. З прийняттям Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яким передбачена можливість досудової санації, а також санації підприємства і укладання мирової угоди під час провадження справи про банкрутство, питання проведення саме санаційного аудиту підприємств набуває надзвичайної актуальності. Адже рішення санаторів, кредиторів, арбітражного суду щодо застосування процедури санації чи мирової угоди істотно залежить від висновків санаційного аудиту досліджуваного підприємства. Аудит - це незалежна експертиза публічної бухгалтерської та фінансової звітності, іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання, мета якої - перевірити достовірність їх звітності, визначити повноту та відповідність чинному законодавству здійснюваного обліку та сформувати висновки про реальний фінансовий стан підприємства. Санаційний аудит є окремим напрямком діяльності аудиторських фірм. Він має свої особливості як щодо методів, так і щодо об’єктів та цілей проведення. Характерним для санаційного аудиту є те, що він проводиться на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі. Головна його мета - оцінити санаційну спроможність підприємства на підставі аналізу фінансово-господарської діяльності та наявної санаційної концепції.

Необхідність проведення санаційного аудиту зумовлена тим, що користувачам потрібна інформація про фінансовий стан суб’єкта господарювання та реальність санаційної концепції. Замовниками санаційного аудиту підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, можуть бути:

-   нинішні та потенційні власники корпоративних прав підприємства (якщо приймається рішення про збільшення статутного капіталу);

-  андерайтери (якщо вирішується питання про викуп ними корпоративних прав нової емісії);

-   державні органи (якщо вирішується питання про надання підприємству державної санаційної підтримки).

Санаційний аудит можна розглядати як один з інструментів зменшення до певного рівня інформаційного ризику для інвесторів, кредиторів та інших осіб, які мають намір узяти участь у фінансовій санації підприємства.

Методи санаційного аудиту загалом збігаються з методами контролінгу.

Перш ніж проводити аудит, аудитор має підготувати в письмовому вигляді програму санаційного аудиту, яка визначає процедури, необхідні для досягнення поставлених цілей. Санаційний аудит не слід ототожнювати з причинно-наслідковим аналізом фінансового стану підприємства, який здійснюється під час розробки плану санації і є складовою частиною класичної моделі санації. Незважаючи нате, що в обох випадках використовуються одні й ті самі методи аналізу, а також на схожість цілей, між причинно-наслідковим аналізом та санаційним аудитом існує принципова різниця: у першому випадку йдеться про складову процесу розробки плану санації, у другому - про перевірку достовірності та реальності наведених у плані санації даних.

3.2 Санація підприємств України через створення промислово фінансових груп у системі державного регулювання економіки

Одним з методів комплексного оздоровлення фінансової системи України можна вважати створення промислово-фінансових груп (ПФГ), до складу яких мають залучатись фінансово неспроможні підприємства або фінансово-кредитні установи, що тимчасово потрапили у стан фінансової кризи. В силу сучасного розвитку приватизаційних процесів в економіці України залучення державних підприємств, що знаходяться у фінансовій кризі, на думку авторів, буде успішним і отримає схвалення відповідних державних органів, що здійснюють контролюючу та регуляторну діяльність у сфері запобігання банкрутству підприємств та відносин, що стосуються державного майна. Водночас необхідно зазначити, що промислово-фінансові групи - це угруповання, всередині яких можна перерозподіляти фінансові ресурси на користь перспективних підприємств. Тобто в рамках ПФГ тимчасово вільні грошові кошти на одному підприємстві - суб’єкті групи - можуть скеровуватися на покриття дефіциту в грошових коштах інших підприємств, оскільки рух їх капіталів і швидкість обігу різні. Це дає економію грошових коштів тому, що не залучається ззовні позичковий капітал. Крім цього, тимчасово вільні грошові кошти підприємств уже в ролі банківського капіталу можуть використовуватися для емісії цінних паперів, валютних операцій, надання кредитів тощо. Ефект від об’єднаного використання капіталів (банківського і промислового) значно вищий від результатів їх окремого функціонування.

Формування вітчизняних ПФГ, крім росту конкурентоздатності, може прискорити антикризово-реформаційний розвиток економіки України, активізувати інвестиційний процес, зрушити з місця структурну перебудову, сприяти росту науково-технічного потенціалу країни, вирішити проблему неплатежів та затримки заробітної плати. При відповідній державній промисловій політиці створення ПФГ може стати одним із реальних методів підвищення ефективності підприємництва, подолання депресивної фази кон’юнктури в ринковій економіці, каталізатором концентрації інвестиційних ресурсів у пріоритетних напрямах.

У нашій країні реально існують економічні передумови для створення та функціонування ПФГ у провідних галузях національного виробництва. Виникнення українських промислово-фінансових груп як структур промислово-фінансової інтеграції забезпечуватиме ефективний (за рахунок раціонального використання фінансових ресурсів) і прискорений розвиток науки та промислового виробництва шляхом диверсифікації в напрямах освоєння нових видів продукції та послуг, що гарантують високий розмір прибутку. За умов державної політики ПФГ виступатимуть заходами комплексного і економічного ефективного завантаження потужностей підприємств, які не отримали достатньо замовлень, для державних потреб.

Формування промислово-фінансових груп позитивно вплине на розвиток вітчизняної економіки, що зміцнить Українську державу. Можна виділити такі основні напрями впливу:

- стабілізація виробництва (ПФГ створять сприятливі умови для об’єднання підприємств з технологічними та коопераційними зв’язками; відбудеться завантаження виробничих потужностей з випуску потрібної продукції за рахунок тісних господарських відносин між учасниками);

- покращання інвестиційного клімату (ПФГ підвищують інтеграцію промислового і фінансово-кредитного капіталів, при цьому ділові відносини між учасниками промислово-фінансової групи впливають на покращання інвестиційного клімату; ПФГ для вітчизняних та закордонних інвесторів виступатимуть надійними партнерами, внаслідок чого зростатимуть надходження фінансових ресурсів у промисловість і зменшуватиметься їх вивезення за кордон);

- прискорення науково-технічного прогресу (ПФГ сприятиме чіткій стратегічній орієнтації розвитку своїх учасників. Покращання зв’язків у рамках науково-виробничих, виробничо-технологічних комплексів сприятиме проведенню єдиної технічної та інвестиційної політики. При цьому знизиться ризик, пов’язаний з розробкою і виробництвом нової техніки, удосконалюватиметься фінансування довготривалих наукових і дослідницьких циклів, розвиватиметься стратегічне партнерство з іноземними фірмами);

- фінансова стабілізація підприємств (банк ПФГ здійснюватиме взаєморозрахунки між підприємствами, внаслідок чого знизиться навантаження на міжбанківську інфраструктуру і стабілізуються платежі між учасниками ПФГ);

- структурна трансформація (ПФГ сприятимуть розвиткові механізму міжгалузевого та внутрігалузевого перерозподілу ресурсів, що вплине на прискорення концентрації інвестиційних ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку економіки України, а також забезпечить значну кількість робочих місць, що дозволить скоротити зростання безробіття в нашій країні).

Одночасно з розвитком ПФГ необхідно використовувати методи антимонопольного регулювання для обмеження економічного диктату груп. Тобто державні органи повинні слідкувати, щоб діяльність ПФГ носила олігопольний, а не монопольний характер.

На шляху реалізації санації підприємств шляхом утворення ПФГ практично відсутні істотні перешкоди, оскільки:

- ПФГ є економічними суб’єктами, які акумулюють значний капітал для реалізації власної діяльності, а це дозволить забезпечити санаційні заходи щодо неплатоспроможного підприємства необхідними фінансовими ресурсами

- створення ПФГ є великим економічним проектом, і передбачає детальне планування організаційних та фінансово-господарських аспектів, а отже, залучення фінансово неспроможного підприємства до створення ПФГ буде пріоритетним для державних органів виконавчої та судової влади;

- основною метою учасників комітету кредиторів є покриття зобов’язань підприємства перед ними, а фінансове оздоровлення підприємства в складі ПФГ є найперспективнішим шляхом покриття кредиторської заборгованості такого підприємства;

- ініціаторами утворення ПФГ виступають економічно сильні підприємства, представники яких мають набагато більше реальних можливостей вирішити всі спірні питання з акціонерами (засновниками, учасниками) фінансово неспроможного підприємства щодо планових санаційних заходів, на відміну від інших можливих санаторів підприємства.

Санація підприємств шляхом утворення ПФГ носить ряд вагомих переваг над «традиційними» санаційними заходами, оскільки:

- правові аспекти санації фінансово неспроможного підприємства можуть бути вирішені швидше та на якісно вищому рівні, ніж при традиційній реалізації фінансової санації на ухвалу господарського (арбітражного) суду за участі звичайних санаторів, які не володіють настільки великими організаційними та фінансовими можливостями, як учасники ПФГ;

- існує можливість ефективного використання такого засобу санації, як реструктуризація підприємства, а насамперед таких форм реструктуризації, як реструктуризація виробництва, активів та фінансової реструктуризації;

- з’являється можливість більш ефективно використовувати всі можливі внутрішні фінансові джерела санації підприємств;

- практично відпадає потреба у санації балансу підприємства, внаслідок якої найчастіше відбувається скорочення статутного фонду підприємства;

- фінансування санаційних заходів не буде обмежуватися лише реалізацією внутрішніх джерел санації та санацією балансу, а буде здійснюватись, в основному, за рахунок зовнішніх джерел санації, а отже, надійнішими та ефективнішими методами.

Основною перевагою проведення санації підприємств шляхом утворення ПФГ є можливість повноцінного використання внутрішніх фінансових джерел санації - метод, який дозволяє обмежити залучення додаткових ресурсів для фінансового оздоровлення підприємства та не збільшувати і так великі зобов’язання підприємства, а дає змогу «заробити» підприємству необхідні кошти шляхом нарощування обсягу його доходів і дозволяє зменшити вихідні грошові потоки підприємства.

Санація підприємств шляхом утворення ПФГ має ряд суттєвих переваг, реалізація яких неможлива без налагодження партнерських стосунків між усіма сторонами санаційного процесу, а також фінансово-кредитними організаціями. Саме такі умови присутні при залученні неплатоспроможного підприємства до складу ПФГ, і тому якнайповніша реалізація санаційних заходів, що дозволить здійснити покращення структури капіталу, підвищення платоспроможності та ліквідності підприємства можлива саме за умов залучення неплатоспроможного підприємства до складу ПФГ.

У разі реорганізації виокремленням з переданням частки статутного фонду відкривається тимчасовий рахунок засновникам банку-правонаступника для перерахування частини залишку засобів із кореспондентського рахунку банку, що реорганізується, за розподільним балансом і внесків часток у статутний фонд новими засновниками.

Реорганізація комерційного банку перетворенням здійснюється в тому самому порядку, який передбачений для реорганізації підприємств інших галузей виробництва.

Висновки

В даній курсовій роботі на тему «Фінансова санація підприємств : сутність, роль, джерела та порядок здійснення», ми визначили основні аспекти реорганізації підприємства його оздоровлення.

Як правило, найбільший ефект дає комплексний підхід до оздоровлення фінансового стану підприємства, тобто стратегія санації, яка передбачає максимальне поєднання заходів, направлених на мобілізацію внутрішніх джерел економії коштів з заходами по залученню зовнішніх джерел фінансування для здійснення інвестиційних проектів щодо зміцнення конкурентних позицій підприємства. Санація - це комплекс заходів, спрямованих на вихід підприємства з кризи, відновлення його прибутковості та конкурентоспроможності. Фінансова санація передбачає покриття поточних збитків, відновлення платоспроможності, скорочення заборгованості до нормального рівня, формування достатніх фінансових ресурсів для стабільного функціонування підприємства.

В курсовій роботі ми також визначили мету та цілі санації підприємств. Отже, метою проведення санації є запобігання визначенню боржника банкрутом і його ліквідація. Організація санаційної процедури складний багато етапний процес, який затверджується хвалою арбітражного суду щодо:

- визначення боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

- затвердження звіту керуючою санацією і припинення розгляду справи про банкрутство;

- встановлення кінцевого строку розрахунків з кредиторами, але не більше шести місяців. В цьому випадку розгляд справи про банкрутство припиняється після завершення розрахунків з кредиторами.

Здійснення санації передбачає доволі широкий діапазон заходів по оздоровленню фінансового стану підприємства.

Санація підприємства може передбачати його реструктуризацію, тобто здійснення організаційно-господарських, фінансово - економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зміну його структури управління, форм власності організаційно-правової форми, які сприятимуть фінансовому оздоровленню підприємства.

Власники підприємства-боржника, його персонал також беруть участь у санаційних заходах шляхом надання позик, внесків на збільшення статутного фонду, в тому числі за рахунок купівлі акцій, надання безповоротної допомоги.

Реалізація комплексу заходів по санації підприємства-боржника в разі успіху виводить його з фінансової кризи і створює умови для проведення підприємницької діяльності в майбутньому. Якщо цілі фінансової санації не досягнуто, підприємство оголошується банкрутом і розпочинається ліквідаційна процедура.

Практичне завдання (варіант 14)

Керівництво підприємства поставило фінансово-економічним службам завдання проаналізувати стан, структуру, необоротних активів, ефективність використання основних засобів та визначити найбільш оптимальний метод їх повного відтворення.

Завдання

Обґрунтувати значущість розв’язання цієї задачі для підприємства. Проаналізувати динаміку обсягів та структури необоротних активів підприємства. Визначити можливі чинники, що призвели до змін обсягу та структури необоротних активів.

Проаналізувати показники, що характеризують стан основних засобів підприємства та ефективність використання основних засобів за загальними показниками.

Розрахувати розмір амортизаційних відрахувань на відновлення основних засобів підприємства за різними методами:

-  згідно П(С)БО прямолінійним методом;

-  згідно ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97

№ 283/97-ВР зі змінами та доповненнями.

Оцінити політику щодо фінансового забезпечення відтворення основних засобів підприємства.

Розробити пропозиції, які спрямовані на поліпшення складу необоротних активів підприємства, в тому числі і основних засобів, на підвищення ефективності використання основних засобів і забезпечення найбільш оптимального варіанту їх повного відтворення. Визначити порядок дій та заходів керівництва, які спрямовані на розв’язання цих задач.

Інформаційне забезпечення до задачі

1. Баланс реального підприємства (додаток А).

2. Звіт про фінансові результати реального підприємства (додаток Б).

Дані показники:

а) обсяг виробництва на підприємстві:

-базовий-94100 грн; фактичний - 75800 грн;

б) середньооблікова чисельність працівників:

- базового року - 115 чол.; звітного року - 118 чол.;

в) вартість введених основних засобів:

- у базовому році - 200 грн; звітному році - 720 грн;

г) вартість виведених основних засобів:

- у базовому році - 320 грн; звітному році - 170 грн.

На підприємстві використовується податковий метод нарахування амортизації.

Алгоритм розв’язування задачі.

Перший крок - аналіз динаміки обсягів та структури необоротних активів підприємства (оформити у вигляді табл.).

Таблиця 4.1 - Динаміка склад і структура необоротніх активів

Активи	На початок		На кінець		Зміна		Зміна структури
	грн	%	грн	%	грн	%
1	2	3	4	5	6	7	8
1. Необоротні активи
Основні засоби: -   залишкова вартість -   первісна вартість -   знос	100,9 234,6 133,7	21,01 - -	99,4 231,4 132	21,23	-1,5 -3,2 -1,7	0,9851 0,9863 0,9873	0,22
Інші необоротні активи
Усього за розділом 1	100,9	21,01	99,4	21,23	-1,5	0,9851	0,22
2. Оборотні активи
Запаси: -   виробничі запаси -   готова продукція -   товари	102,6 129,1 56,5	27,6 34,027 14,89	110,7 122,2 47,6	30,2 33,13 12,9	8,1 -6,9 -8,9	1,0789 0,9429 0,8424	2,6 -0,897 -1,99
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги -   чиста реалізаційна вартість -   первісна вартість -   резерв сумнівних боргів	47,9 47,9 -	12,62 12,62 -	48,2 48,2 -	13,07 13,07	0,3 0,3 -	1,0062 1,0062 -	э0,45 0,45 -
Грошові кошти та їх еквіваленти в національній валюті	43,3	11,41	40,1	10,87	-3,2	0,9260	-0,54
Усього за розділом 2	379,4	78,99	368,8	78,77	-10,8	0,9720	-0,22
3. Витрати майбутніх періодів
Баланс	480,3	100	468,2	100	-12,1		-12,1

Отже, за даними розрахунками в таблиці ми бачимо дані балансу на початок і кінець року, а також розрахували значення у відсотках і знайшли зміну як у гривні так і у відсотках. З розрахунків ми визначили, що основні засоби, тобто залишкова вартість, первісна вартість,знос в певній мірі зменшилися порівняно з попереднім роком. Також зменшилася готова продукція на 6,9 грн. та товари на 8,9 грн., а виробничі запаси збільшились на 8,1 грн.

Другий крок - аналіз показників, що характеризують стан основних засобів, забезпечення ними підприємства та ефективності їх використання (оформити у вигляді табл. 3.25, 3.26), зробити висновки.

Таблиця 4.2- Розрахунок показників, що характеризують стан основних засобів, забезпечення ними підприємства та ефективності їх використання

Показник	Формула розрахунку	Характеристика
1	2	3
1.Фондоміст-кість	Ф к / Вп	Характеризує забезпеченість підприємства основними засобами
2.Фондоозброє-ність	Ф к / Ч	Показує величину основних засобів на одного працівника
3.Коефіцієнт реальної вартості основних засобів у майні підприємства	Фз / М	Відображає питому вагу залишкової вартості основних засобів у загальній вартості майна підприємства
4.Коефіцієнт зносу основних засобів	Зо / Ф к	Показує рівень зносу основних засобів
5.Коефіцієнт придатності основних засобів	1 – Кз	Відображає частину основних засобів, придатну для експлуатації
6.Коефіцієнт оновлення основних засобів	Фв / Ф к	Показує частину введених нових сановних засобів у загальній вартості основних засобів
7.Коефіцієнт вибуття основних засобів	Фу / Ф к	Характеризує інтенсивність вибуття основних засобів
8.Коефіцієнт приросту основних засобів	(Фв - Фу ) /Ф к	Показує рівень збільшення основних засобів у звітному періоді проти минулого року
9.Фондовід-дача	Вп / Ф к	Характеризує ефективність використання основних засобів. Відображає суму виробленої продукції на одну грн. основних засобів
10.Рентабельність основних засобів	Пз / Ф к *100	Визначає рівень використання основних засобів

Показники:

Ф к - балансова вартість основних засобів;

Вп – вартість виробленої продукції;

Фз – залишкова вартість основних засобів;

М – вартість майна підприємства;

Зо – сума зносу основних засобів;

Ч – середньооблікова чисельність працівників;

Фу – вартість уведених основних засобів;

Фв – вартість виведених основних засобів;

Кз – коефіцієнт зносу основних засобів;

Пз – загальний прибуток підприємства.

Таблиця 4.3 - Аналіз показників, що характеризують стан основних засобів, забезпечення ними підприємства та ефективності їх використання

Показник		Формула розрахунку		Розрахунок
1		2		3
1.Фондомісткість		Ф к / Вп		-
2.Фондоозброєність		Ф к / Ч		234600 / 118 = 1988,14
3.Коефіцієнт реальної вартості основних засобів у майні підприємства		Фз / М		100900 / 234600 = 0,43
4.Коефіцієнт зносу основних засобів		Зо / Ф к		-
5.Коефіцієнт придатності основних засобів		1 – Кз		-
6.Коефіцієнт оновлення основних засобів		Фв / Ф к		720 / 234600 = 0,0031
7.Коефіцієнт вибуття основних засобів		Фу / Ф к		170 / 234600 = 0,0072
8.Коефіцієнт приросту основних засобів		(Фв - Фу ) /Ф к		170 – 720 / 234600 = -0,0023
9.Фондовіддача	Вп / Ф к		-
10.Рентабельність основних засобів	Пз / Ф к *100		75800 /234600 *100 = 32,31

Третій крок – розрахунок розміру амортизаційних відрахувань на відновлення основних засобів підприємства за різними методами.

Таблиця 4.4 – Вихідні дані до розрахунку амортизації основних засобів

Найменування об’єкта основних засобів	Група	Норма амортизації,%		Очікуваний термін корисного використання, роки	Первісна вартість,грн.	Залишкова вартість,грн.
		річна	квартальна
Виробничі приміщення	1	8	2	45	145600	70200
Устаткування	3	24	6	5	47500	10100
Офісне обладнання	2	40	10	3	18400	5100
Комп’ютерна техніка	4	60	15	8	23100	15500
Всього					234600	100900

Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються множенням норм амортизації на балансову вартість груп основних засобів на початок звітного періоду:

А = Ба Н / 100%

де А - сума амортизаційних відрахувань, грн;

Ба - балансова вартість відповідної групи основних засобів на початок звітного періоду, грн.;

Н - норма амортизаційних відрахувань до балансової вартості кожної з груп основних засобів, %.

Балансова вартість груп основних засобів на початок звітного періоду розраховується за формулою:

Ба = Б3 + Па - Ва - Аа,

де Ба - балансова вартість групи основних засобів на початок звітного періоду;

Б3 - балансова вартість групи основних засобів на початок періоду, що передував звітному;

Па - сума витрат, понесених на придбання основних засобів, здійснення капітального ремонту, реконструкцію, модернізацію та інші поліпшення основних засобів протягом періоду, що передував звітному;

Ва - вартість виведеної з експлуатації відповідної групи основних засобів протягом періоду, що передував звітному;

Аа - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у період, що передував звітному.

Знайдемо амортизаційні відрахування виробничих приміщень:

Ба = 145600 + 200 - 320 =145480 грн.            

Ба = 145600 + 720 - 170 = 146150 грн.

А = 145480 * 0,02 =2909,6 грн.

А = 146150 * 0,02= 2923 грн.

Знайдемо амортизаційні відрахування устаткування:

Ба = 47500 + 200 - 320 = 47380 грн.

Ба = 47500 + 720 – 170 = 48050 грн.

А = 47380 * 0,06 = 2842,8 грн.

А = 48050 * 0,06 = 2883 грн.

Знайдемо амортизаційні відрахування офісного обладнання:

Ба = 18400 + 200 – 320 = 18280 грн.

Ба = 18400 +720 –170 = 18950 грн.

А = 18280 * 0,10 = 1828 грн.

А = 18950 * 0,10 = 1895 грн.

Знайдемо амортизаційні відрахування конп’ютерної техніки:

Ба = 23100 + 200 –320 = 22980 грн.

Ба = 23100 +720 – 170 = 23650 грн.

А = 22980 * 0,15 = 3447 грн.

А = 23650 * 0,15 = 3547,5 грн.

Використовуючи податковий метод нарахування амортизації знайдемо:

А = 145600 * 0,02 = 2912 грн.

А = 47500 * 0,06 = 2850 грн

А = 18400 * 0,10 = 18400 грн.

А = 23100 * 0,15 = 3465 грн.

Отже, підприємства мають право використовувати податковий метод нарахування амортизації і не застосовувати інші методи.

Обираючи той чи інший метод амортизації основних засобів, необхідно виходити з оцінки фінансового стану підприємства, його інвестиційних програм, стану матеріально – технічної бази.

Четвертий крок – аналітична записка.

Одже, в даному практичному завданні ми аналізували динаміку склад і структуру необоротніх активів, де з’ясували, що основні засоби, тобто залишкова вартість, первісна вартість,знос в певній мірі зменшилися порівняно з попереднім роком. Також зменшилася готова продукція на 6,9 грн. та товари на 8,9 гр., а виробничі запаси збільшились на 8,1 гр., грошові кошти та їх еквіваленти зменшились на 3,2 грн.

Також ми дали аналіз показників, що характеризують стан основних засобів, забезпечення ними підприємства та ефективності їх використання, де фондоозброєність = 1988,14; коефіцієнт оновлення основних засобів = 0,0031; коефіцієнт вибуття основних засобів = 0,0072.

В третьому завданні ми визначили амортизацію основних засобів.

Амортизація - це систематичний розподіл вартості основних засобів протягом строку їх корисного використання (експлуатації). Вартість, яка амортизується, - це первісна або переоцінена вартість основних засобів за вирахуванням їхньої ліквідаційної вартості.

За рахунок амортизаційних відрахувань фінансуються витрати:

- на придбання основних засобів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, у тім числі на самостійне виготовлення основних засобів для власних виробничих потреб (включно з витратами на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів);

-  на здійснення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших способів поліпшення основних засобів.

Перелік посилань

 

1. Азаренкова Г.М., Т.М. Журавель, Р.М. Михайленко. Фінанси підприємств: Навч посібник для самостійного вивчення дисципліни / 2-ге вид. випр. і доп. – К.: Знання – Прес, 2002. – 287 с.

2. Гібіш Л.В. Фінанси: Навч. посібник. – 2-ге вид., стереотип. – К.: МАУП, 1998. – 92с.

3. Закон України Про підприємства в Україні від 27 березня 1991 року. Том 1

4. Закон України Про банки і банківську діяльність від 20 березня 1991 року. Том 1. Ст.285.

5. Закон України "Про банкрутство" від 14.05.1992 р. №2343-ХІІ // Все про бухгалтерський облік. – 1999. - №29. – С.29-32

6. Закон України "Про підприємництво" від 7.02.1991 р. №698-ХІІ. // Все про бухгалтерський облік. – 1999. - №29. – С.2-7.

7. Колісник М.К., Ільчук Л.Г., Віблий П.І. Фінансова санація та антикризове управління підприємством: Навч посібник / К.:Кондор, 2007. – 272 с.

8. Ларіонова К.Л. Управління фінансовою санацією підприємств. Методичні вказівки для студентів спеціальності «Фінанси» / Хмельницький: ХНУ, 2005 – 159 с.

9. Паржин О.Г., Загародній А.Г. Фінанси підприємств: Навч посібник 2-ге вид., перероб. і доп. – К.:Знання, 2006. – 379 с.  

10. Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств: Підручник 5-те вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2004. – 546 с.

11. Філімоменко О.С. Фінанси підприємств: Навч посібник / Ірпінь: Академія ДПС Україна, 2003. – 459 с.

12. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч посібник / К.: КНЕУ 2000.- 412 с.

Додаток А

Баланс підприємства ( ф. № 1), тис. грн

Актив	Початок	Кінець
1	2	3
1. Необоротні активи
Основні засоби: -   залишкова вартість -   первісна вартість -   знос	100,9 234,6 133,7	99,4 231,4 132
Інші необоротні активи
Усього за розділом 1	100,9	99,4
2. Оборотні активи
Запаси: -   виробничі запаси -   готова продукція -   товари	102,6 129,1 56,5	110,7 122,2 47,6
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги -   чиста реалізаційна вартість -   первісна вартість -   резерв сумнівних боргів	47,9 47,9 -	48,2 48,2 -
Грошові кошти та їх еквіваленти в національній валюті	43,3	40,1
Усього за розділом 2	379,4	368,8
3. Витрати майбутніх періодів
Баланс	480,3	468,2
Пасив	Початок	Кінець
1	2	3
1. Власний капітал
Статутний капітал	201,8	201,8
Пайовий капітал	-	-
Інший додатковий капітал	93,8	86,5
Нерозподілений прибуток ( непокритий збиток )	57,6	60,4
Усього за розділом 1	353,2	348,7
2. Забезпечення наступних витрат і платежів	-	-
Усього за розділом 2
3. Довгострокові зобов’язання
Усього за розділом 3
4. Поточні зобов’язання
Короткострокові кредити банків	70	57
Кредиторська заборгованість за товари. роботи	31,8	35,6
Поточні зобов’язання за рахунками: -   з одержаних авансів -   з бюджетом -   з позабюджетних платежів -   зі страхування -   з оплати праці -   із внутрішніх розрахунків -   з учасниками	2,6 0,8 1,4 3,6 10,4 - 1,3	1,2 0,9 1,7 2,1 7,3 - 0,8
Інші поточні зобов’язання	5,2	12,9
Усього за розділом 4	127,1	119,5
5. Доходи майбутніх періодів
Баланс	480,3	468,2

Додаток Б

Звіт про фінансові результати підприємства ( Ф № 2), тис.грн

Стаття	Період
	звітний	попередній
1	2	3
Дохід (виручка) від реалізації продукції( товарів, робіт, послуг)	268,9	310,2
Податок на додану вартість	44,8	51,7
Акцизний збір
Інші нарахування з доходу
Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції( товарів, робіт, послуг)	224,1	258,5
Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)	208,4	237,3
Валовий: -   прибуток -   збиток	15,7 -	21,2 -
Інші операційні доходи	14,8	15,2
Адміністративні витрати	20,1	18,3
Витрати на збут	8,7	5,6
Інші операційні витрати	-	-
Фінансові результати від операційної діяльності: -   прибуток - збиток	1,7 -	12,5 -
Дохід від участі в капіталі	20,9	-
Інші фінансові доходи	-	14,3
Інші доходи	5,3	-
Фінансові витрати	-	8,5
Інші витрати	20,8	4,7
Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування: -   прибуток - збиток	7,1 -	13,6 -
Податок на прибуток від звичайної діяльності	2,0	3,8
Фінансові результати від звичайної діяльності: прибуток - збиток	5,1 -	9,8 -
Надзвичайні : -   доходи -   витрати
Податки з надзвичайного прибутку
Чистий: -   прибуток -   збиток	5,1 -	9,8 -

Міністерство освіти і науки України Хмельницький національний університет Кафедра фінансів та банківської справи Курсова робота Фінансова санація підприємств : сутність, роль, джерела та поряд

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу