курсовые,контрольные,дипломы,рефераты
План
Вступ
1. Історія створення бібліотеки Києво-Могилянської академії
1.1 Київська братська школа як основа академії
1.2 Петро Могила - засновник київської Колегії - Академії і його внесок в розвиток бібліотеки
1.3 Гетьмани України - благодійники бібліотеки Києво-Могилянської Академії
2. Фонд бібліотеки
2.1 Характеристика фонду в XVII - XIX ст.
2.2 Сучасні бібліотечні колекції Наукової бібліотеки національного університету "Києво-Могилянська академія"
3. Основні напрямки діяльності бібліотеки на сучасному етапі розвитку
Висновок
Список використаної літератури
Вже минуло майже чотири століття від часу заснування бібліотеки Києво-Могилянської академії. Проте питання дослідження ролі цієї знатної книгозбірні в розвитку української культури залишається актуальним. Пов’язано це, перш за все, з величезним внеском у культурну розбудову української держави самої академії - першого вищого навчального закладу у Східній Європі.
У 17-19 ст. Києво-Могилянська академія була окрасою України, духовним і культурним центром усього слов’янського світу. Тут готувалися викладачі для інших вищих шкіл, науковці, філософи, богослови, знавці мов, виростали поети, художники, музиканти, майбутні державні діячі - формувалася еліта, без якої неможливий історичний поступ нації й країни. У світлій історії Києво-Могилянської академії безумовною складовою поширення знань була бібліотека - одна з найбільших в Європі, непересічна за обсягом фондів та їх цінністю. В умовах незалежності і невпинного суспільного розвитку дослідження багатої української культурної спадщини є нашим обов’язком.
В історико-книгознавчих дослідженнях бібліотека Києво-Могилянської академії (КМА) вже неодноразово привертала до себе увагу фахівців. Але узагальненої історії її формування та розвитку ще немає. Певні відомості про бібліотеку вміщені в працях В. Аскоченського, М. Булгакова, Д. Вишневського, Ф. Титова, М. Петрова. Окремі питання формування бібліотеки були висвітлені в роботах П. Сотниченка, З. Хижняк, І. Корнєйчика, Л. Шаріпової. Треба відзначити, що в монографії З. Хижняк подається досить короткий огляд історії цієї бібліотеки. Узагальнення розвитку книгозбірні в 18 ст. зроблено в статті В. Соколова. Певну інформацію про бібліотеку знаходимо в численних енциклопедичних та бібліографічних виданнях. Потребують подальших досліджень і бібліотечні колекції КМА.
Актуальність теми дослідження: вивчення історії кожної окремої бібліотеки спрямоване на доповнення знань з історії бібліотечної справи України. Києво-Могилянська академія впродовж віків була виразником і носієм традиційних рис духовності українського народу і могутнім чинником формування його самосвідомості. Тому вивчення історії бібліотеки Києво-Могилянської академії є дуже важливим для бібліотечної справи.
Завдання курсової роботи:
На основі первинних джерел розкрити питання щодо дослідження видатної ролі бібліотеки КМА у культурному і духовному житті нації. А саме:
розгляд основних етапів створення Києво-Могилянської академії;
заснування бібліотеки, вивчення її фонду та певних напрямків діяльності бібліотеки Києво-Могилянської академії;
значення і роль діячів Києво-Могилянської академії у становленні і розвитку книгарні при академії.
проаналізувати сучасні напрями діяльності бібліотеки.
Мета курсової роботи:
Навчитись самостійно використовувати (поєднувати) різні джерела інформації, виявити і співставити різні точки зору з дискусійних проблем. Вміння правильно і точно проводити відбір і пошук літератури, яка відповідає темі.
Київ протягом віків відігравав важливу роль в історії українського народу. Традиція міста як давньої столиці Київської Русі, його храми, архітектурні споруди й пам’ятні місця - свідки героїчного минулого - зберігали історичну пам'ять. Постійні зв’язки Києва з різними містами і землями України формували відчуття національної єдності й українського народу.
Тому велика увага приділялася культурі. А саме в ХVІ ст. починають з’являтися перші братства. Діяльність братств вченого гуртка Києво-Печерської лаври сприяла вагомий вплив на патріотичні настрої громадян, пробуджувала бажання прислужитися загальній справі. До них належала й знатна киянка Галшка Гулевичівна або Єлизавета Василівна Гулевичівна-Лозчина (бл.1577-03.1642).
Київська братська школа закладалася як народна, всестанова не лише для киян, а й для дітей усієї України, що й підкреслювалось у дарчій Галшки Гулевичівни: “Всім правовірним і благочестивим християнам, народу руського... станом духовним і світським... і якого б не було іншого звання й стану". Це принцип - все становість - залишиться незмінним і завжди займав чільне місце серед численних статей Шкільного статуту, а згодом - в Інструкціях Академії.
Варто зазначити ще одну обставину, яка позитивно вплинула на розвиток Київської братської школи: вона була захищена не лише від втручання світської влади, місцевої й вищої - Речі Посполитої, але й влади церковних ієрархів. Перебуваючи у Києві, патріарх Єрусалимський Теофан надав Київському братству й Богоявленському Братському монастиреві 26.05.1620 р. грамоту на ставропігію, тобто право на повну незалежність від усіх духовних щабелів ієрархії, окрім патріаршої: "... нашего смиренія хрест на кгрунте их братском водрузівше, ставропігіон патріаршеское учинилисмо". Стараннями високоповажних представників України, в їх числі Йова Борецького, й під тиском незаперечних реалій Київське братство і його школа визнані були врешті-решт і королем Польщі Сиґізмундом III. Сталося це 19.02.1629 р.
Отже, успішному розвитку Київської братської школи й перетворенню її у вищу сприяли певні умови. Виникла вона в Києві, де зібрались інтелектуальні сили з усієї України, які взяли участь в її організації і налагодженні навчання. Школа мала підтримку Війська Запорозького, використала досвід своїх попередниць - братських шкіл, особливо Львівської, запозичила її шкільний статут, підручники, педагогічний досвід, а також досвід Острозької школи, яка першою стала на шлях створення школи вищого типу. Обсяг наук у Київській школі був таким, як і в західних школах й колегіумах, а високоосвічені й ерудовані її керівники та вчителі сприяли успішному втіленню їх у процес навчання. Принцип всестановості й ставропігійна охоронна патріарша грамота допомагали школі утриматися як народному освітньому закладові, реально впроваджувати громадянські й духовні ідеали у виховання української молоді.
З історією Києво-Могилянської академії, а отже і її бібліотеки тісно пов’язане ім’я митрополита Київського, Галицького і всієї Русі, видатного церковного, освітнього ї політичного діяча, Петра Могили.
Київський митрополит Петро Могила - особистість виняткового маcштабу посідає першорядне місце в історії Церкви та культури в Україні XVII ст. Він був визначним діячем у галузі релігії як організатор православної Церкви, автор численних теологічних творів, у яких було cформульовано літургійні, ритуальні та догматичні норми, предтеча екуменічного руху християнських конфесій - і водночас у плані культурному був реформатором вищої освіти, яка мала задовольняти потреби Церкви і громадянського суспільства. У кожній галузі він здійснив важливі реформи для добра своєї країни та її народу. Ці дві сторони діяльності Петра Могили - у релігійній та культурній сферах - були взаємопов'язані, бо в ті часи у Східній Європі саме Церква займалася освітою і дбала про культурний та художній розвиток суспільства.
Досліджуючи та аналізуючи діяльність Петра Могили, західні історики віддавали перевагу релігійному аспектові, насамперед його творам - Православному ісповіданню віри, Требнику та Служебнику, тоді як його співвітчизники українці цінили його як організатора культури, реформатора освіти в Україні і, нарешті, засновника Колегії-Академії його імені. Завдяки цьому історія України середини XVII ст. й зветься "Могилянською добою".
Фактором, який сприяв культурному відродженню України, був розвиток книгодруку, що зазнав надзвичайного розквіту під впливом Петра Могили. За часів цього митрополита друкарня Печерської Лаври видала цілу серію літургійних книг кирилицею, але Могила запровадив також латиницю, завдяки чому змогли бути надруковані книжки латинською та польською мовами. Ці видання відповідали потребам не тільки України, а й інших православних країн. Крім цього, Могила подарував цілком укомплектовану друкарню місту Яси у Молдавії, що її відіслав разом із досвідченими друкарями, і там було надруковано першу молдавську книгу Казанії митрополита Варлаама. Друкарня була ефективним засобом поширення релігійної і світської літератури в сусідніх країнах.
Своєю репутацією великого організатора культурного розвитку України Петро Могила насамперед завдячує своїм акціям та реформам на терені освіти, і в першу чергу - заснування Київської Колегії-Академії, першої вищої школи не тільки в Україні, а й в усій Східній Європі. Митрополит Могила розумів важливість цього закладу й у своєму заповіті не раз підкреслював бажання забезпечити функціонування та майбутній розвиток Колегії. Колегія була чи не найбільшим його здобутком, що їй він заповів важливу суму грошей і свою особисту бібліотеку, що складалася з книжок багатьма мовами. До того ж він призначив кілька важливих православних діячів, щоб вони дбали про те, аби "ця єдина твердиня [unicum pignus] руської православної Церкви прихильністю, піклуванням і патронатством їх милостей могла продовжувати діяти задля зростання хвали Божої і виховання руської православної молоді..."
Розквіт Колегії-Академії в Києві збігся в часі з козацькою епохою, періодом, за якого Україна мала певну автономію, насамперед культурну. Згодом, починаючи від 1648 р., існувала козацька держава, але від 1667 р. Москва все більше втручається в Українські справи.
Коли Петра Могилу було обрано 9 вересня 1627 р. архімандритом Києво-Печерської Лаври - бастіону православ'я й культурного життя Києва, від одразу спрямував свої зусилля на виправлення слабкої ланки православної Церкви - браку ефективних шкіл і освічених людей, щоб протистояти прозелітизмові інших конфесій, які притягали до своїх шкіл молодь, що прагнула освіти і була втрачена для справи православ'я і українського народу. Від самого початку своєї релігійної діяльності Петро Могила твердо вирішив організувати школи, які б дорівнювали польським та західноєвропейським, щоб їхні учні не відчували себе нижчими від вихованців закордонних шкіл. Бажаючи піднести рівень викладання, від дбав також про користь освіти для щоденного життя. Навчання мало піднести рівень життя православних, допомогти їм виконувати різноманітні функції у громадському житті. Отже, освіта мала б бути не лише релігійна, а також світська. Оскільки латина практично була другою мовою у Польщі, Могила та його співробітники не завагалися піти проти майже загальної думки й запровадили латину як мову викладання. Щоб здійснити свій план, митрополит Могила просив дозволу в Константинопільського патріарха організувати викладання латинською мовою. Перед тим він відібрав здібних кандидатів і вислав їх на навчання до Центральної Європи для встановлення контактів із зовнішнім світом та одержання відомостей про освіту за кордоном.
Після річного функціонування у монастирі Печерської Лаври Колегія злилася в 1632 р. з Братською школою. Це сталося на вимогу Братства, яке об'єднувало міщан і шляхтичів, духовенство різних рівнів і козаків. У новому закладі тривала реформа освіти, із запевненням гармонії національних інтересів. Це була велика перемога Петра Могили і справи освіти в Україні.
За п'ятнадцять років, від 1632 до 1647, Могилі вдалося надати Колегії тієї форми, яку він задумав на початку своєї священицької діяльності Колегія, що пізніше дістала його ім'я, була плодом застосування його шкільної реформи. Чітко визначивши систему та методи навчання, здійснивши організацію Колегії, діставши від держави її офіційне визнання, забезпечивши її існування з погляду матеріального, а до того ж утворивши групу співробітників, здатних керувати цим першим закладом вищої освіти у Східній Європі, Петро Могила зробив істотний внесок у розвиток української
культури. Найважливішими його працями вважаються "Православне сповідання віри" (Катехизіс, 1629, 1639), а також "Требник" ("Евхологіон албо Молитвослов", 1646), які принесли Могилі, а також його співавторам, зокрема Ісайї Трофимовичу-Козловському, Ігнатію Оксеновичу-Старушичу та Йосифу Кононовичу-Горбацькому світове визнання богословів Православної церкви й докторські мантії. "Православне сповідання віри" було схвалене на Київському (1640) й міжнародному Помісному православному соборі в Яссах (1642). Цей твір, затверджений 1643 р. вселенськими патріархами Партенієм Константинопольським, Йоаникієм Александрійським, Макарієм Антиохійським, Паїсієм Єрусалимським, став основою віровчення для всього православного світу. "Требник" або "Великий требник" Петра Могили, що має 1760 сторінок і прикрашений ілюстраціями знаменитого київського гравера Іллі, став своєрідною церковною енциклопедією. У ньому викладені молитви й обряди, даються літургійні й канонічні пояснення. Обидві праці поширювалися у всіх християнських країнах: твір "Православне сповідання віри" було видано і перевидано протягом XVII-XVIII ст. церковнослов'янською, польською, грецькою, румунською, латинською мовами у Києві, Москві, Голландії, Польщі, Румунії та інших країнах 25 разів. Це було світове визнання української богословської школи
За вісім днів до кончини преосвященний Петро Могила склав заповіт "Оскільки нічого певнішого над смерть людині немає, а година в Божих таємницях самого Бога перебуває... учиняю короткий волі моєї... останній заповіт". Митрополит підсумував справи свого земного життя й дав настанови на майбутні часи. Не обійшов увагою церкви й монастирі - Печерський, Софійський, Богоявленський, Видубицький, Феодосіївський, а також Мгарський, Крехівський. Але найбільшу увагу й любов виявив до свого Колегіуму, якому заповів більшу частину свого рухомого й нерухомого майна: села Вишеньки, Гнідин, Проців, Ревне, хутори Непилоги й Позняківщину з інвентарем, худобою; маєтності Мухоїди й Спачинці. Окрім того, у спадок Колегіуму переходили деякі його будинки й дворові місця, 65 тис злотих готівкою й під закладом; а ще - четверта частина родинного срібного посуду, митрополичий одяг й митра, прикрашена перлами й коштовним камінням, отриманим у спадок від батьків, срібний і позолочений хрести із Животворящого дерева, навіть шпалери з адамашки й камки на одяг студентам і найбільша його цінність - бібліотека (2131 книга). Митрополит "слізно благав" берегти Колегіум як "єдине надбання (jacj unicum pisgnus meum) життя свого для хвали Божої і виховання дітей православних".
У ніч з 31.12.1646 на 1.01.1647 р. (11.01.1647 за н. ст.) Петро Могила полишив земне життя.
Академія, успадкувавши ім'я Петра Могили, свого засновника, благодійника й покровителя, освітнього й духовного провідника, увійшла в історію під назвою Києво-Могилянської. Хто й коли присвоїв Академії це ім'я - невідомо. Так розпорядився час, історія, нащадки: зберегти пам'ять про людину, яка зробила все можливе і, здавалося, неможливе, щоб виплекати вітчизняну вищу освіту в інтересах народу в надзвичайно складних історичних обставинах. Академія гідно несла це ім'я, зберігаючи звання вищого навчального закладу й духовного центру України і всього православного світу. її високоосвічена, конфесійно толерантна молодь захищала інтереси власної Вітчизни й Церкви - і на рівні міждержавних угод, і в ідеологічних змаганнях, і зі зброєю в руках. Закономірно, що були в історії Києво-Могилянської академії і яскраві сторінки, і спади, викликані воєнними лихоліттями, різними політичними обставинами. Але духовна енергія Києво-Могилянської академії не згасала Києво-Могилянська академія, як зазначав М С Грушевський, а за нею все громадянство, в ній виховане, жило спадщиною Могили, його духом. Звідси величезне його значення в історії України і незвичайний пієтизм його пам'яті й імені
Скарбниця мудрості і знань Петра Могили залишається невичерпною. До неї звертаються ті, хто прагне пізнати добу високого національного злету українців, їх пориву до незалежності, хто турбується про сьогодення й майбутнє України. Щорічно 31 грудня, у день смерті Могили, в Богоявленській церкві Братського монастиря відбувалася літургія й панахида. Збиралися професори й студенти Академії, все духівництво Києва й кияни, вірні пам'яті людини, ім'ям якої було названо цілу добу - добу визначних досягнень української духовності в галузі освіти, науки, культури, релігійного життя.
Минуло вже понад 400 років, як не стало Петра Могили. А нащадки зберігають пам'ять про великого митрополита, віддають йому шану. Ця традиція продовжується й сьогодні.12 грудня 1996 р. Українською православною церквою Київського патріархату Петро Могила прилучений до лику святих, його ім'я включено до диптихів усіх 15 автокефальних Православних церков для вшанування.
У XVII ст. Києво-Могилянська академія існувала за рахунок прибутків під маєтків Київського Братського Богоявленського монастиря. Маєтності надавалися гетьманськими універсалами, дарувалися козацькою старшиною, православною шляхтою, церковнослужителями, міщанами, козаками й іншими благодійниками. Усі даровані маєтності записувалися на Братський монастир, який утримував Академію, а грошова підтримка, здебільшого ціленаправлено, - на бурсу, бібліотеку, будівництво, тощо
Значну матеріальну підтримку надали Братській школі при її заснуванні Галшка Гулевичівна, гетьман Війська Запорозького Петро Конашевич-Сагайдачний. Фактично утримував на свій кошт Колегіум його протектор митрополит Петро Могила, На прохання Петра Могили король Владислав IV надав два привілеї в травні 1638 р. і в червні 1640 р., за якими до Братського Богояченського монастиря приєднувалися дві київські церкви, відібрані свого часу уніатами - Воздвиженська (Андріївська) й Трьохсвятительська з усіма маєтностями, островом Влуків й сіножатями біля Вишгорода. Дбав про освітній і духовний потенціал київського Колегіуму гетьман України Богдан Хмельницький.1651 р. його універсалом володіння ліквідованого в Київ: домініканського монастиря були передані Києво-Братському училищному монастирю "... на поправи і виживлення... особливо - село Мостища над річкою Ірпінем й над річкою Котором зі всіма приналежними ґрунтами, полями, сіножатями, борами, лісами і всіма млинами... в спокойноє управленіє".1654 р. Богдан Хмельницький звернувся до царя Олексія Михайловича з проханням підтримати Братський монастир, "де нині училище... з якого багато вийшло чесних, розумних і тобі, великому государеві нашому, твоїй царській величності, на службі придатних".
1656 р. Богдан Хмельницький надає універсал Братському монастиреві на села, що належали раніше єзуїтам: Ксавери, Мухоїди, Плесецьке, Чорногородка, Сарновичі, Обиходи і Базар. Крім того, неодноразово дозволяв ситити і продавати на свята мед (що було відчутною статтею прибутків Братського монастиря) на користь Академії.
Підтримували Академію матеріально також гетьмани України: Юрій Хмельницький, Іван Виговський, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Іван Скоропадський, Данило Апостол.
Серед гетьманів найбільшим благодійником Києво-Могилянської академії був Іван Мазепа (20.03.1639-22.09.1709).
Як державний діяч доклав багато зусиль до об'єднання українських земель в одній державі, створення регулярного війська, стабілізації суспільного життя після часів Руїни. Дбав про піднесення освіти, науки, мистецтва. Особливо опікувався Києво-Могилянською академією, в якій вбачав потужний інтелектуальний арсенал для України, її незалежного майбуття
Студентам Академії гетьман надавав щороку 1000 золотих на стипендії, утримання бурс, бібліотеки, поповнення її книгами. Сам часто відвідував лекції й диспути, спілкувався з викладачами й студентами латиною, дарував книги, а церквам Академії - ікони й інше дорогоцінне начиння. На місці старої дерев'яної Богоявленської церкви збудував чудовий, у стилі козацького бароко, мурований собор, що став окрасою не лише Братського монастиря, Подолу, а й усього Києва (висаджений у повітря за наказом радянської влади у 1935 р). При Мазепі, якого професори та студенти назвали "прамислителем і благодітелем Академії", кількість студентів сягнула 2000 осіб. На його честь Академія була названа Могило-Мазепинською. Після поразки повстання проти імперської політики російського царя Мазепа змушений був полишити Україну.
Унікальною була бібліотека Києво-Могилянської академії. Закладена вона була, вірогідно, ще в Братській школі. Свою бібліотеку, до якої входили й книги Йова Борецького і Тарасія Земки, - 2131 книгу вітчизняних і зарубіжних видань ~ заповів Колегіуму митрополит Петро Могила. Так було започатковано традицію дарувати Академії книги. Значні книжкові зібрання передали до академічної бібліотеки Єпіфаній Славинецький, Симеон Полоцький, митрополит Димитрій Ростовський, ректори Йоасаф Кроковський, Варлаам Ясинський, Давид Нащинський (129 книг), митрополити-покровителі Рафаїл Заборовський (137 книг), Тимофій Щербацький (144 книги), Гавриїл Кременецький (понад 70 книг), історики Микола Бантиш-Каменський (150 книг) й Василь Рубан (154 книги), професори Іван Самойлович (1147 книг), Амвросій Юшкевич. Щедрим дарителем книг був гетьман Іван Мазепа.1768 р. була заснована бібліотека при бурсі її вихованцем істориком М. Бантишем-Каменським. Урочисто звертався до бурсаків колишній вихованець Академії, відомий громадський діяч, письменник Семен Гамалія, надсилаючи книги до бурсацької бібліотеки: "Милостиві панове! Люб'язні християни-брати! Жителі великих київських бурс! Прошу милостиво прийняти до вашої бібліотеки додані до цього книги: Готшедової німецької граматики - 3, історії імператора Феодосія Великого - 4. Ониє присвячує на вашу користь той, що проживав колись у вашому товаристві. Ваш покірний слуга N. N. Petropoli"
На кінець ХVII ст. бібліотека мала близько 3500 книжок, у тому числі видань XVI і першої пол. ХVII ст. - 1813, а з другої пол. ХVII ст. - 857. За каталогом складеним професором Іренеєм Фальбовським, було: богословських - 525 томів, історичних - 253, філософських - 90, з риторики, поетики і граматики - 236, різних лексиконів - 69, з медицини, математики та астрономії - 76. Певне, тут переважали підручники та посібники різними мовами, передусім латиною.
У 1768 р. була створена окрема бурсацька бібліотека для незаможніх студентів. ЇЇ заснував історик Н. Бантиш-Каменський. В 1780 р. бурсацька та академічна бібліотеки об'єднали свій фонд, який становив 12 тисяч книжок, але пожежа того ж року знищила більше 10 тисяч книг. В бібліотеці зберігалася велика кількість рукописів, хронік, літописів, лекцій професорів, один примірник яких повинен був обов'язково знаходитися в бібліотеці, конспекти студентів та їх наукові праці. Більшість книжок у фонді була латинською мовою. Крім друкованих видань - багато рукописів, зокрема з природознавства, як наприклад „Трактат про основи першої і найблагороднішої науки загальну математику або про арифметику", написаний у Львові у XVII ст. рукописні курси лекцій з математики Ф. Прокоповича; багато книжок XVII ст., серед них книга „Арістотелівські проблеми або питання про природу людини" Касіяна Саковича, що була видана в 1620 р. в Кракові та „Трактат про душу", надрукований тут же в 1625 р. - обидві є перекладом з латинської на польську мову Звичайно, зберігались і книги, видані в Москві та Петербурзі, такі як "Арифметика" Л. Магницького (1703 р), „Геометрія, Славенски Землемерие" (1708 р), підручники з арифметики М. Курганова, з алгебри - Д. Анічкова, з геометрії - Л. Ейлера та інші. Наприкінці XVIII ст. використовували посібник І. Фальковського „Всеобщая математическая хронология, гномоника и церковная Пасхалия"
В Академії цікавилися питаннями природознавства, і рукописні переклади часто робилися професорами. Так, Є. Славинецький у 1658 р. переклав на слов'янську мову основну працю вченого-гуманіста А. Везалія по анатомії людини. В бібліотеці був також його переклад І. Блеу „Зерцало всея вселенная или Атлас новый", зроблений у 1657 р. в Москві. Більшість рукописів була з філософії. До нашого часу виявлено понад 200 рукописів, які зберігаються в ЦНБ ім. В.І. Вернадського НАН України. Всі вони написані латинською мовою. Наприклад, в рукописному трактаті С. Яворського "Психологія", в основу якого було покладено лекції, прочитані в Києво-Могилянській колегії у 1691-1693 рр., с відомості з біології та фізіології. Підручники з філософії, які використовувалися з Академії в першій половині ХVIII ст., були написані в цьому ж навчальному закладі латинською мовою і викладали предмет в руслі філософії Арістотеля і схоластики. Серед них прані С. Кулябки, М. Козачинського та ін.
Свсі наукові праці і рукописи курсів лекцій з філософії залишили такі видатні діячі, як І. Поповський, Х. Чарнуцький, Ф. Прокопович, А. Дубкевич, Г. Миткевич, Г. Кониський та ін. В середині XVIII ст. фонд бібліотеки Києво-Могилянської академії налічував біля 7 тисяч книжок. Але вилинь, що висвітлювали б нові досягнення західноєвропейської думки, 6уло недостатньо, бо не було коштів на їх придбання. Цікаво, що однією з причин приїзду М. Ломоносона до Київської Академії у 1733р. було бажання ознайомитися з різними літописами і прочитати нові природничонаукові книги. Але Ломоносов не задовольнив повністю своєї потреби, так як окрім подарованих книг Академія на свої кошти у першій Половині XVIII ст. майже нічого не придбала. У Другій половині XVIII ст. фонд бібліотеки почав поповнюватися не тільки за рахунок пожертвувань та подарунків видатних діячів, але й через закупівлю. При Академії був спеціальний комісіонер, через якого можна було замовити потрібні книги. У Бреславі також друкувалися книжки на замовлення Академії.
Бібліотеки поповнювалися також за рахунок закупок, надходжень з видавництв України, Росії, Білорусі, Амстердама, Гамбурга, Галле, Берліна, Братислави, Данцига, Варшави, Лондона, Парижа, Рима, Болоньї та інших міст. Крім друкованих книг, в академічній бібліотеці зберігалися численні рукописи: невидані твори, хроніки, хронографи й хронічки, літописи, діаріуші, щоденники, а також лекції професорів, конспекти студентів, документи минулих віків, дарчі, грамоти, привілеї і поточна документація. Значне місце у бібліотеці займали періодичні видання. Так, у другій половині XVIII ст. Академія виписувала "Московские ведомости", "Санкт-петербургские ведомости", "Moskowische-Deutsche", "Litteratur Zeitung. Iena, Leipzig und Wein", низку літературних альманахів.
Зачну кількість книг привозили до Києва італійські купці З Ломбардії. Але мав місце і зворотний зв'язок. Деякі професори при переїзді на нове місце праці забирали книжки з собою. Так, книги були вивезені до Смоленської та Чернігівської семінарій. Такий жвавий рух книг в Україні задовольняв широкий попит різних верств населення в різноманітній літературі, в тому числі і з природознавства та техніки.
Справжнім святом для Академії і її студентів були щорічні Контрактові ярмарки в Києві. На ярмарки приїздили купці з книгами з різних країн. Особливо добрі контакти мала Академія з купцями з Ломбардії, які неодмінно розташовувалися зі своїми книгами, естампами, картами, навчальними приладами біля самої академічної брами. У 60-80-х рр. XVIII ст. Академія придбала Французьку енциклопедію під редакцією Дідро, "Всеобщую историю" в 125 томах, історичні твори відомих зарубіжних учених Г. Роллена, Л. Гольберга, Г. Кураса, "Краткий российский летописец" М. Ломоносова, праці професора Московського університету І. Третякова "О происшествии и учреждении университетов в Европе", "О государственном правлений и разных родах оного из французской Энциклопедии" Ф. Туманського, вихованця Києво-Могилянської академії, "Статьи о философии и частях ее из Энциклопедии" також києво-могилянця Я. Козельського, популярну на той час книгу "Жизнь и приключения Робинзона Крузо" Д Дефо й ін. В останні десятиліття XVIII ст. був укладений каталог книжок бібліотеки за окремими блоками: Святе Писання, грецька та латинська патристика, історія Церкви, книги на теологічні теми, книги з історії, географії, поетики, риторики, граматики, філософії, гомілетики, юриспруденції, медицини, геометрії, арифметики, астрономії, психології, нумізматики, художньої літератури і т.п. В окремих випадках зазначена мова, якою або з якої видані книги, кількість примірників тощо. Хоча каталог далеко не досконалий, але красномовний. Надрукований в "Актах и документах, относящихся к истории Киевской академии", він займав 150 сторінок тексту. Відвідавши 1792 р. Академію, російський освітній діяч В.В. Ізмайлов писав: "Я пришел взглянуть на библиотеку академии. В ней было много редких манускриптов, множество творений древности и творений новейших, где вкус, ученость и философия положили печать свою". Наставники навчали студентів, як треба поводитися з книгою: не класти її на коліна, не слинити, перегортаючи сторінки, а бережно, двома пальцями брати їх за верхній край, не загинати аркушів тощо.
Бібліотека, що комплектувалась протягом двох століть, являла собою унікальне зібрання світового значення, на якому вигострювали свій розум вихованці Академії. Вона відіграла важливу роль не тільки У формуванні знань і світогляду багатьох поколінь викладачів і студентів, а й мала вплив на розвиток української культури взагалі Її скарби були відкриті для всіх охочих. За академічними правилами "... бібліотекою вчителям у всі дні й години користуватися не забороняється, а учням і іншим бажаючим - у визначені дні й години".
З фондів бібліотеки Академії розпочали своє існування книгозбірні Переяславського та Чернігівського колегіумів.
А численні вихованці Академії, яким було прищеплено любов до книги, стали невтомними збирачами власних бібліотек, які, у свою чергу, заповітами їх власників поклали початок численним бібліотекам навчальних закладів України й Росії. На жаль, бібліотека Академії не збереглася до нашого часу. Значно постраждала вона від пожеж. Тільки 1780 р. згоріло близько 9 тис томів, 1811 р. - близько 1000, а з ними - ті цінні відомості, які, можливо, пролили б більше світла на нашу історію. У 1920-х рр. із закриттям Духовної академії бібліотека була розформована. Її книги потрапили до різних книгосховищ.
Частина їх знаходиться нині в Національній бібліотеці України ім.В. Вернадського.
На деяких з них можна побачити автографи власників - професорів, ректорів Академії, її покровителів, меценатів.
Про долю кожної бібліотеки "розповідають" її фонди. Історія фондів наукової бібліотеки відродженого Національного університету "Києво-Могилянська Академія" - це історія сучасного меценатського руху численних державних та громадських наукових організацій і установ, приватних осіб з України, США, Канади, Франції та інших країн. Серед майже 200 тис. прим. сучасного бібліотечного фонду більше половини становлять подаровані книжки. Гордістю бібліотеки є книжкові колекції. Традиція передачі приватних бібліотек до Академії бере початок ще з Петра Могили, який заповів їй все своє зібрання, що нараховувало понад 2 тис. вітчизняних та зарубіжних видань. Свого часу отримала Академія і книжкові колекції її першого ректора Йова Борецького та відомого письменника Тарасія Земки. Так народилася традиція, яка була підтримана багатьма видатними діячами України, випускниками Академії, її професорами і просто пересічними громадянами. Серед них - Варлаам Ясинський, Теофан Прокопович, Данило Туптало, Кирило Флоринський та ін. Багато книжок подарував бібліотеці історик М. Бантиш-Каменський.
Разом із відродженням Академії відродилася й ця традиція. Сьогодні наукова бібліотека має 14 бібліотечних колекцій. Це книжкові зібрання відомих українських вчених, літературознавців В'ячеслава Брюховецького та Йосипа Кисельова, мовознавця Віри Рінберг, географа Валерія Заїки-Новацького, письменника Дмитра Павличка, книгознавця Федора Сарани, інженера-будівельника Миколи Богданова; наших співвітчизників: канадців - лісівника Ярослава Головача, літературознавців Романа Струця та Олега Зуєвського, лікаря Володимира Чубатого - сина відомого правознавця; колекцій, короткі відомості про їх власників.
Засновник НаУКМА, перший її ректор В'ячеслав Степанович Брюховецький перші 1168 книжок із своєї домашньої книгозбірні передав ще у 1992 році. На сьогодні книжкова колекція В. Брюховецького нараховує понад 4000 одиниць зберігання (книжок, статей, брошур тощо). На формуванні колекції відбилася особистість її власника, відомого українського літературознавця, незаангажованого дослідника, шістдесятника. Книжкове зібрання науковця дає можливість визначити спрямованість його наукових пошуків у різні періоди творчості, особисті контакти з діячами культури та мистецтва. Основа колекції - літературознавча література та художні твори (понад 2500 прим), серед яких видання відомих українських класиків та сучасних письменників, зокрема Б. Грінченка, М. Коцюбинського, М. Вінграновського, Є. Гуцала, Л. Костенко, Г. Тютюнника, й літературознавців - Л. Білецького, О. Брика, Є. Кирилюка та ін. Більшість книжок сучасних письменників мають дарчі написи.
Книжкова колекція Віри Львівни Рінберг (1909-1995) - авторки близько 100 наукових публікацій із старослов'янської мови, історії давньоруської, української та російської мов, сучасної російської мови, методики викладання лінгвістичних курсів у вищій та середній школах, нараховує понад 300 книжок. Це наукові праці, присвячені проблемам мовознавства. Серед них цінні видання XIX - початку XX ст., які вже є раритетами, а також книжки, що можуть зацікавити не тільки мовознавців та істориків.
18 грудня 1996 року відбулась урочиста презентація-передача науковій бібліотеці НаУКМА книжкового зібрання із власної бібліотеки відомого українського бібліографа, книгознавця, літературознавця Федора Кузьмовича Сарани, який почав працювати у галузі бібліографії та літературознавства ще у 1945 році. З того часу науковець виступив як автор окремих праць, упорядник і редактор книг, присвячених творчості Т. Шевченка, А. Тесленка, І. Франка, Лесі Українки, П. Грабовського, В. Чередниченка, М. Некрасова, О. Герцена, О. Форш, О. Андрієвського, В. Ігнатієнка та ін.
Тривалий час Ф. Сарана підтримував плідні стосунки з відомими українськими книгознавцями Ю. Меженком, М. Ясинським, І. Корнєйчиком, Ф. Максименком, Н. Королевич тощо. Федір Кузьмович - учень Юра Меженка, зробив надзвичайно важливу і почесну справу - зберіг і передав до Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України архів свого вчителя. Завдяки його плеканням було підготовлено і видано біобібліографію "Юрій Олексійович Меженко (1892-1969): Матеріали до біографії" (К., 1994). Серед багатьох праць Ф. Сарани почесне місце займає шевченківська тематика. Перу науковця належить багато праць про Т. Шевченка. Він був фактичним організатором, редактором двотомного "Шевченківського словника" (1978); автором статей у цьому виданні, за що одержав Державну премію УРСР ім.Т. Шевченка. Наукова спадщина Ф. Сарани становить понад 260 назв книг, брошур, статей, покажчиків, оглядів, рецензій. Найбільшою життєвою пристрастю Федора Кузьмовича було бібліофільство. Головним чином його цікавили українські видання 20-х років XX сі., вони і стали основою Його бібліотеки. Кілька сотень книг з цієї колекції мають автографи видатних людей України.
Федір Кузьмович заповідав своє зібрання трьом установам: рукописному відділу Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України, Музею книги і друкарства України та науковій бібліотеці НаУКМА; Книжкове зібрання з власної колекції Ф. Сарани, подароване нашій бібліотеці, нараховує 1000 книжок: твори українських Класиків, праці вітчизняних літературознавців, різноманітні довідкові та бібліографічні видання.
Колекція Миколи Івановича Богданові, будівельника за фахом, нараховує понад 900 книжок, серед яких цінна наукова література з археології, історії, релігієзнавства, мистецтва, філософії, філології 70-90-х років видання. Зібрання розкриває духовний світ власника, бажання пізнати славне минуле свого народу, його духовні традиції, етнокультурну та історію на терені світового історико-культурного процесу.
Значну частину колекції складають книжки з мистецтва, зокрема "Византийское и древнерусское искусство" В. Лазарєва, "Художественные проблеми искусства Древней Греции" М. Алпатова, "Искусство Греции" В. По-левого, "Українське мистецтво" Д. Степовика, "Українське мистецтво другої половини ХVІІ-ХVIII ст." П. Білецького. Є і раритетні видання: "Изборник Святослава", "Житие Михайла Черниговского", "Житие Александра Невского" (репринтні видання пам'яток Х1-ХШ ст), "История византийской живописи" (у 2 т), "Український середньовічний живопис" тощо. Чільне місце у зібранні посідають праці з філософії та історії О. Блаватської, Д. Яворницького, О. Субтельного, Б. Крупинського, М. Губатого, М. Грушевського, І. Огієніна, а також книжки Ю. Асєєва, С. Кілієвича, М. Сагайдака, Я. Боровського, С. Висоцького, М. Берлінського з історії, культури та архітектури Києва, життя та побуту киян.
Особливу частину бібліотечних колекцій наукової бібліотеки НаУКМА становлять книгозбірні наших співвітчизників, які мешкають поза межами України. Кожне із зібрань відбиває культурні та наукові інтереси власника та його родини, коло спілкувань збирача.
У бібліотеці зберігається книжкова колекція Володимира Миколайовича Чубатого, який довгий час працював у Міністерстві здоров'я при Федеральному уряді Канади в Оттаві. До зібрання входить література англійською" німецькою, французькою, польською мовами. Певна його частина - книжки історичного змісту, зокрема періоду Другої світової війни, та меморіального характеру.
У бібліотечній колекції Юрія Паславського (США) поряд з науковими виданнями, актуальними політичними брошурами є звичайні дитячі часописи, книжки для читання та підручники, видані за океаном Це зібрання являє особливий інтерес як приклад бібліотеки, що збиралася трьома поколіннями родини Ю. Паславського протягом усього XX століття - спочатку в Україні, а потім в Європі та Північній Америці. І ось тепер колекція знов повернулася на батьківщину її власників. Література, зібрана в ній, дає чудову можливість дослідити наукові, культурно-освітні інтереси членів родини Ю. Паславського. Хронологічні межі колекції символічні - кінець XIX ст. - 1991 рік. Зібрання універсальне за змістом і складає понад тисячу видань. Основу становлять книжки українських класиків: Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка, П. Мирного, І. Нечуя-Левицького, видані як в Україні, так і за кордоном. Зокрема, шевченкіана представлена такими раритетами, як видання 1918 року (Вінніпег), ювілейне 1960 року (Вінніпег-Нью-Йорк) та 14-томне 1961 року (Чикаго).
Привертає увагу розмаїття міст, де побачили світ видання з колекції: Київ, Кам'янець-Подільський, Львів, Прага, Подєбради, Варшава, Краків, Мюнхен, а далі міста Канади, США, Південної Америки... Це шлях вільного українського книжкового руху, відновленого за часів УНР. У зібранні представлено книжки відомих українських видавництв: "Вернигора", "Дзвін", українських наукових товариств (Львів, Варшава, Мюнхен). Серед них, зокрема, такі раритети "Дзвону", як: Заневич І. Знесення панщини. - Львів, 1895; Сірий Ю. (Тищенко). Про світ божий. - Київ; Відень, 1919.
Найбільшою книжковою колекцією книгозбірні університету є колекція князя Володимира Старицького, подарована ним особисто 25 квітня 1993 року. Власник колекції - вчений-мовознавець, небіж відомо, о українського письменника і драматурга Михайла Старицького. З родини Старицьких вийшли відомі вчені, священики, письменники, політичні та державні діячі.
Колекція, подарована науковій бібліотеці НаУКМА, нараховує понад 12 000 прим, видань. Крім книжок, до неї входять періодика, маги, набори світлин, малюнки учнів Старицького, грамзаписи. Являє інтерес слов'янська частина зібрання, що нараховує понад 3000 прим, книжок та періодичних видань слов'янськими мовами. Колекція - універсальна за змістом, в ній представлено літературу суспільної, гуманітарної, природничої тематики. Хронологічно це книжки здебільшого XX століття. Зібрання відбиває надзвичайно різнобічні інтереси власника. Поряд з монографіями - популярна та художня література, підручники, малотиражні твори друку. Географія видань найрізноманітніша - республіки колишнього Радянського Союзу, країни Європи, Америки та Австралії, Росія, Україна, Білорусь. Можливо, першою книгою цієї колекції був однотомник вибраних творів А. Чехова 1936 року видання за редакцією В. Іванушкіна з печаткою "Сільськогосподарська виробнича артіль м. Сталіно, ст. Шевченко №2, Курарівський район, Запорізької округи", вивезений з України під час війни."
50-х років відбувається значне поповнення літературою, що побачила світ на теренах колишнього СРСР, і, поряд з тим, виданнями минулих років (першої половини XX ст.), придбаними в букіністичних книгарнях або у великих класних бібліотеках, а також отриманими в дар від установ та осередків, зокрема від "Канадського товариства прихильників руху філії "УНО ТОРОНТО-Захід"".
Щодо змісту колекції, то в підборі літератури поєдналися кращі традиції академічної універсально-енциклопедичної бібліотеки та певний еклектизм, обумовлений намаганням зберегти все, що потрапляло до її збирача. Значну частину колекції становить різноманітна довідкова література, багато мовних словників (понад 300 прим) з більшості європейських та основних азіатських мов, а також підручників.
Фахова література з російського мовознавства представлена понад 150-ма виданнями, серед них монографії, збірники, підручники з питань історії російської мови, сучасної теорії та методики, зокрема репринтне видання "Материалы для словаря древнерусского языка" І. Срезневського (Т.1-3), праці Горшкова, Йолкинон, Никифорова, Селищева з проблем старослов'янської мови тощо. Українське мовознавство представлено, в основному, книжками, видрукуваними в Україні за останні 30 років, але серед них є унікальна добірка праць відомого українського вченого П. Коваліва, видана у середині 40-х років у Німеччині.
Значний інтерес становить частина колекції, яка репрезентує видання періоду Другої світової війни та перших післявоєнних років. По-перше, це література для остарбайтерів. Зокрема, видавництво у Берліні "Frendsprachen Verlag G. m. b. H." випускало українсько-німецькі та німецько-українські підручники для сільськогосподарських та промислових робітників, тижневик "Українець", а також художні твори, зокрема такі видання: Кархут В. Цупке життя: Повість для юнацтва. - Берлін: Голос, Б. р. - (Б-чка для українських робітників /Центральна установа для приналежних до народів Європи).
По-друге, це поліграфічна продукція установ та організацій, що намагалися допомогти людям, які опинилися за кордоном і однією із найскладніших проблем для яких була мовна, зокрема організації Українського Червоного Хреста, Всесвітньої спілки християнських з'єднань молодих людей та ін. До колекції потрапили, наприклад, такі видання: Учебник немецкого языка для лагерей военнопленных и интернированных. - Женева, 1944, Скоро по-англійські: 1500 слів, готових запитів-відповідей з гл. зворотів найконечніших в щоденнім уживанні з граматикою та вимовою /Уложив Др. Ю.С. - Інсбрук: Видав І. Тиктор, 1945 тощо.
У своїй колекції В. Старицький зберіг для нас велику кількість друкованих джерел часу.
Завдяки колекції В. Старицького, ми можемо скласти уявлення і про окремі видання, що виходили в світ у роки "холодної війни". Навіть їх назви не потребують додаткових коментарів: Памятка эмигранта: как уберечь себя от советской агентуры /Союз борьбы за освобождение России. - Мюнхен, 1956. - 19 с - На правах рукопису. Смолим Ю. З народом чи проти народу? - Б. м.: Вид. Комітету "За повернення на батьківщину", 1958. В останній книжці залишився папірець з текстом: "Шановний співвітчизник! Просимо вас підтвердити одержання прикладеної брошури і вислати нам цю записку. Одночасно, якщо Вам не буде важко, просимо повідомити Ваші думки про цю брошуру. За адресою: Вегlіn, N. W.63".
Водночас В. Старицький намагався зібрати і видання про національно-визвольні процеси в країнах Європи і, особливо, в Україні1. Важливою рисою цієї боротьби було висвітлення трагічного питання долі української науково-культурної спадщини. В. Старицький, як свідок цих подій в Україні, збирав документальні свідчення про них. Зокрема цим проблемам присвячено видання: Ми-корский Б. Разрушение культурно-исторических памятников в Києве в 1934-1936 годах. - Мюнхен, 1951; Николишін С. Культурна політика, большевиків і український культурний процес: (Публіц. рефлексії). - На чужині, 1947 тощо.
Вчений прагнув накопичити різноманітну наукову інформацію. Більшу частину його слов'янської колекції складають книжки московських та українських видавництв. Він високо цінував наукові здобутки деяких радянських наукових шкіл, зокрема мовознавчої, фізико-математичної тощо. Серед періодичних видань слов'янськими мовами - газети та журнали країн Європи, США та Канади. Всього понад 90 назв. Комплектів видань за тривалий час практично немає - як з фінансових причин, так і через відсутність можливості для їх постійного зберігання)
Книжкові колекції, що зберігаються у науковій бібліотеці НаУКМА, є невичерпним джерелом різноманітної інформації для студентів, науковців, прикладом великої любові їх збирачів до книги, рідного слова, історії своєї Батьківщини.
У лютому 1992 р. бібліотека, як і славетна Академія, відновила свою діяльність, не маючи жодної книжки. Сьогодні її фонд становить понад 200 тис. томів, близько 400 назв періодичних видань. Це сучасна наукова та навчальна література з філософії, історії, релігієзнавства, культурології, економіки, природничих наук, мистецтва, художня література тощо. Майже 40% фонду - література іноземними мовами, передусім англійською. Є в бібліотеці цінні колекції та видання - дарунки різних фондів, установ, приватних осіб з України, СІЛА, Канади, Франції, Австралії, Польщі та інших держав світу. Маємо рідкісні й цінні видання: Требник Петра Могили: Репринтне видання 1646 р. - Канберра; Мюнхен; Париж, 1988; Острозька біблія: Репринтне видання 1581 р. - Вінніпег, 1983; Историко-культурный атлас по русской истории / Сост. Н.Д. Полонская; под ред. проф. М.В. Довнар-Запольского. - К., 1913; Релігійні містерії. - Амстердам, 1698; Грушевський М. Історія України-Руси: В 10 т. - Нью-Йорк, 1954 - 1958; Данте Ааіг'єрі. Божественна комедія / Грав.Г. Доре. - 1890;
Еnсусlоресііа Аmегісаnа: In ЗО vol. - Danbury, 1990: Еnсусlореdiа Вгіtаnnіса: Іn 24 vol. - Сhісаgо; London; Тогоnto, 1958; Тhе New Еnсусlореdiа Вгіtаnnіса: Іn 32 vol. - Сhісаgо, 1994, Епсусlореdiа of Ukraine: Іn 5 vol. Еd. bу Кubiyovyc. - Тогоntо; Вuffalо; London, 1984 та ін.
Цінні колекції передані в дарунок В. Старицьким (Мюнхен), Ю. Паславським, Я. Головачем (обидва США), науковцями з України В. Рінбергта В. Заїкою-Новацьким, ректором-засновником НаУКМА В. Брюховецьким, поетом Д. Павличком тощо. У формуванні фонду сучасної бібліотеки значну допомогу надали Національна парламентська бібліотека України та Бібліотека Конгресу США, Канадський інститут українських студій та Йєлльський університет, фундація "Сейбр" та Товариства прихильників руху в Каналі. Петра Могили та української мови ім.Т. Шевченка в Америці тощо.
За рік бібліотеку відвідують понад 70 тис читачів яким видається близько 120 тис. примірник; Налагоджується система оперативного інформаційної о забезпечення потреб академічного та науково-дослідницького процесу в Університеті. Підготовлено до друку науково-допоміжний бібліографічний покажчик з історії Києво-Могилянської академії, ряд методичних порад читачам. Здійснюється локальне соціологічне дослідження "Аналіз інформаційних та читацьких запитів і міра їх задоволення".
Нагальним питанням для бібліотеки є впровадження сучасних автоматизованих інформаційних технологій: реальний доступ до світових та вітчизняних інформаційних ресурсів, зокрема через INTERNET (робочі станції вже у нас встановлено), а також запровадження автоматизованої бібліотечної системи. На жаль, ринок програмних бібліотечних продуктів в Україні представлений лише кількома загальновідомими системами (ALEPH, LIBER, CDS/ІSIS/m, "Библиотека 4.0", "МАRС") та деякими власними розробками бібліотек. Ми прагнемо ознайомитися з найпоширенішими в світі системами (ТINLIB, \VTLS та ін.), щоб придбати інтегровану систему, яка б задовольняла функціональні потреби.
Основні завдання бібліотеки можна викласти так: підвищувати повноту, оперативність задоволення запитів читачів на основі як власних фондів та баз даних, так й інформаційних ресурсів інших бібліотек України та закордонну; інформаційно забезпечувати всі напрями науково-дослідницької та академічної діяльності Університету; упорядковувати комплектування фонду сучасною вітчизняною та іноземною літературою й періодикою згідно з напрямами професійної орієнтації; розширювати номенклатуру послуг користувачам до рівня, відповідного сучасним закордонним університетським бібліотекам, включаючи доступ до електронних каталогів; оперативно забезпечувати довідковою літературою, надавати послуги на основі СD-RОМ та засобів мультимедіа тощо;
впроваджувати систему штрихового кодування на процеси циркуляції літератури, інвентаризації фонду та здійснити повну автоматизацію процесу реєстрації читачів, зокрема системи контролю "check-point".
Для того, щоб з Університету виходили високоосвічені люди, які б могли визначати політику держави, розумітися на економіці, відроджувати культуру, потрібна сучасна бібліотека з відповідним фондом та технічним обладнанням, яка б надавала доступ у будь-який час до різноманітних інформаційних ресурсів.
Києво-Могилянська академія була і залишається символом української культури, української духовності.
Впродовж майже двох століть серед української передової громадськості жевріла думка про відновлення славетного першого вищого учбового закладу всієї Східної Європи. З розпадом колишнього Радянського Союзу це актуальне питання постало з новою силою. На вимогу громадськості при академії наук України та виконкомі Київської міської Ради народних депутатів було створено спеціальну комісію, яка висловилась про відновлення Києво-Могилянської академії як вищого навчального закладу європейського рівня.
У 1992 році відбулося урочисте освячення закладу під назвою "Університет Києво-Могилянська академія". Ректором став кандидат педагогічних і доктор філологічних наук В. Брюховецький - ініціатор і організатор відновлення закладу.
У ХУІІ - XIX ст. Києво-Могилянська академія була окрасою України, духовним культурним центром усього слов'янського світу. Тут готувалися викладачі для інших вищих шкіл, науковці філософи, богослови, знавці мов, поети, художника, музиканти, майбутні державні діячі - формувалася еліта, без якої неможливий історичний поступ нації й країни. У світлій історії Києво-Могилянської академії безумовною складовою поширення знань була бібліотека - одна з найбільших у Європі, непересічна за обсягом фондів та їх цінністю.
Досить важко визначити точну дату створення книгозбірні, але, безперечно, початок вона бере ще з часів Київської братської школи (1615). Заклав бібліотеку Петро Могила. За кілька днів до смерті він заповів Академії всю свою книжкову колекцію (2130 вітчизняних і зарубіжних видань), яку збирав протягом життя. До складу бібліотеки перейшли в свою чергу книжки Йова Борецького та частина бібліотеки друкаря і письменника Тараса Земки. Це стало початком доброї традиції дарування власних книгозбірень видатними діячами України випускниками професорами Академії та інших доброчинців.
Бібліотека Академії комплектувалася на протязі майже двох століть і являла унікальне зібрання книг. Вона мала велике значення для формування світогляду викладачів та студентів.
Книгозбірня Києво-Печерського монастиря сформувалась протягом ХVІІ ст. як з друкованих, так і рукописних книг церковнослов’янською, грецькою і польською мовами. Під час пожежі 1718р. бібліотека майже повністю згоріла й заново почала складатися вже в ХVІІІ ст. За описом 1805р., в ній нараховувалось близько 700 назв книг церковнослов’янською, латинською, російською, польською, частково грецькою мовами.
19 вересня 1991 року згідно з розпорядженням Верховної Ради України після 174-літньої перерви Києво-Могилянську академію було відроджено на її історичній території.16 жовтня 1991 р. відбулася презентація відновленої Києво-Могилянської академії, яка дістала назву Університет "Києво-Могилянська академія". У вересні 1992 року університет прийняв на навчання перших 200 студентів.
Сьогодні в університеті здобувають освіту 2,5 тисячі студентів, які прагнуть знань і успішно оволодівають найрізноманітнішими професіями: історика, філософа, релігієзнавця, мовознавця, політолога, соціолога, правника, економіста, еколога, природознавця та ін.
До послуг студентів чудова сучасна бібліотека, що зусиллями керівництва Академії постійно поповнюється; в даний час її фонд нараховує близько 300 тис. одиниць.
1. Брюховецький В. Відродження: (Про Києво-Могилянську академію) // Київська старовина. - 1993. - №1 - С.2-5.
2. Виговський М., Філоненко С., Києво-Могилянська академія. // Київська старовина. - 1992-№6С.86-94
3. Голобуцький П. Києво-Могилянська академія: До 380-річчя її заснування // Людина і світ. - 1996. - № 1-2. - С.10-14.
4. Жуковський А. Петро Могила - засновник Київської колегії - академії і реформатор освіти в Україні // 1997. Т.34. - С.61-69.
5. Ісаєвич Я.Д. Братство та їх роль у розвитку української культури XVI-XVIIІ століть. - К.: Дніпро. - 1966. - 93с.
6. Історія світової культури: Навч. посібник / Під ред. Л. Левчук. - К.: Либідь, 1997. - 448с.
7. Історія бібліотечної справи на Україні: Збірник наукових праць. К., 1999. - 136с.
8. Розділ 8. Києво-Могилянська академія. - С.132-145.
9. Історія української культури. У 5 т. / Гол. ред. Патон Б. Є. - К.: Наук. думка, 2003. - 1245 с.
10. Т.3. Українська культура другої половини XVII-XVIII століть / Гол. ред. Смолій В.А. - К., 2003. - С.482-522.
11. Казакова Н., Ярошенко Т. Бібліотечні колекції наукової бібліотеки Національного університету „КМА” // Історія бібліотечної справи в Україні: Зб. наук. праць / НПБ України. - К., 1999. - Вип.3. - С.77-78.
12. Кагарлик С.В. Роль Київської академії у зміцненні культурно-освітніх зв’язків на українських землях у XVIII столітті // Укр. історичний журнал. - 1992. - № 3. - С.55-61.
13. Касамлуцький Р.С. Роль Києво-Могилянської академії у відродженні національної культури // Укр. історичний журнал. - 1991. - № 3. - С.47-63.
14. Києво-Могилянська академія в іменах XVII-XVIII ст.: Енциклоп. вид. / Ред. В.С. Брюховецький. - К.: КМ Академія, 2001. - С.54-55, 91-93.
15. Києво-Могилянська академія в документах і рідкісних виданнях з фондів Національної бібліотеки України ім. .В.І. Вернадського.К., 2003. - 478с.
16. Комарницький С.І. На скрижалях духовності // Проблеми вищої школи. - 1993. - Вип.78. - С.106-111.
17. Міцан Т., Принципи структуризації документів Києво-Могилянської академії на основі архівних фондів Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського. К., 2004 с.244-259
18. Наукова бібліотека Національного університету „ Києво-Могилянська академія ” // Бібліотечна Україна: Довідник. - К.: Абрис, 1996. - С.75.
19. Роль Києво-Могилянської академії в культурному єднанні слов’янських народів. - К.: Вища школа, 1998.
20. Соколов В. Природничо-наукова і технічна книга в книжковому зібранні Києво-Могилянської академії та шляхи комплектування бібліотек навчальних закладів природничо-науковою літературою в Україні у XVIII ст. // Бібл. планета. - 2001. - № 1. - С. 19-22.
21. Сотниченко П.К. К истории библиотеки Киево-Могилянской академии // История становления и развития академических библиотек: Сб. науч. тр. - М., 1987. - С.87-144.
22. Хижняк З.І. Києво-Могилянська академія. - 2-е вид., перероб. і доп. - К.: Вища школа, 1981. - 235 с.
23. Хижняк З.И. Киево-Могилянская академия. - К.: Вища школа, 1988. - 263 с.
24. Ханас О. Меценат Омелян Антонович подарував мільйон доларів на розвиток НаУКМА // Свобода: видає Народний Союз Торонто, - 2004 №47 с.3
25. Ярошенко Т., Бугасова Т. Бібліотека Національного університету „Києво-Могилянська Академія ” // Бібл. вісн. - 1995. - № 6. - С.31-33.
План Вступ 1. Історія створення бібліотеки Києво-Могилянської академії 1.1 Київська братська школа як основа академії 1.2 Петро Могила - засновник київської Колегії - Академії і його внесок в розвиток бібліотеки 1.3 Гетьмани Укра
Київ та Давньоруська держава
Київська Русь
Київська Русь - теорії походження та розвиток
Київська Русь та її місце в історичній долі українського народу
Київська Русь: діяльність київських князів Олега, Ігоря, Ольги
Київський князь Ярослав Мудрий і піднесення Русі
Кирило Розумовський та його меценатська діяльність
Китай
Китай в III–XIII веках
Китай в XIV-XVIII веках
Copyright (c) 2024 Stud-Baza.ru Рефераты, контрольные, курсовые, дипломные работы.