База знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ

Курсова Робота

«Конституційне правосуддя в Україні»

Вступ

Сьогодні Україна перебуває в процесі постійного конституційного будівництва та вдосконалення державного апарату, в тому числі, і центральних інституцій держави. Провідне місце в системі державних органів поряд з Верховною Радою, Кабінетом Міністрів, Президентом України займає Конституційний Суд як єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Саме тому, з огляду на виключне місце Конституційного Суду України у механізмі взаємостримування і урівноваження діяльності органів державної влади актуальним постає аналіз конституційно-правового статусу єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні.

Функцію здійснення правосуддя держава покладає виключно на суди. Вони є органами судової влади, яка згідно зі ст. 6 Конституції діє самостійно і незалежно від законодавчої і виконавчої влади. Інші органи державної влади і посадові особи не вправі переймати на себе функцію і повноваження, які є компетенцією органів правосуддя, також неможливе створення надзвичайних та особливих судів. Виключно суди виконують примусові повноваження державної влади, у законному порядку визнають особу винною у вчиненні злочину та піддають її кримінальному покаранню. Призначенням судів є здійснення захисту гарантованих Конституцією кожному прав і свобод (ст. 55). Роль суду стосовно цього значно підвищено новим положенням про те, що компетенцію суду поширено на всі правовідносини, що виникають у державі. Завданнями судів як органів судової влади є також захист конституційного ладу України, забезпечення дотримання законності і справедливості при виконанні і застосуванні законів та інших нормативно-правових актів.

Наділяючи суддів незалежністю при здійсненні правосуддя, Конституція закріплює основні гарантії цього. Серед них важливими є новий порядок обрання суддів усіх ланок Верховною Радою і обіймання ними посади безстрокове (крім суддів, які призначаються на посаду вперше, а також суддів Конституційного Суду). Це – реальні гарантії незалежності суддів як суб'єктів конституційного права, які мають звільнити їх від впливу місцевих органів виконавчої влади і сприяти підвищенню авторитету суддів – носіїв судової влади.

Зазначимо, що з означеної проблематики існує доволі значна кількість наукових праць таких вчених, як Годованець В.Ф., Журавський В.С., Кравченко В.В., Погорілка В.Ф., Погорілка В.Ф., Тація В.Я., Тодики Ю.М., Хавронюк М.І. та інших.

Тема курсової роботи є надзвичайно актуальною, оскільки охоплює широке коло питань, пов'язаних з організацією судової влади в Україні. Мета даної роботи полягає в тому, щоб на підставі комплексного аналізу конституційного права України з'ясувати статус, а також особливості діяльності Конституційного Суду України, Верховного Суду України, спеціалізованих, апеляційних та місцевих судів.

Теоретичною основою роботи послужили нормативно-правові акти України, а також публікації та монографії українських і зарубіжних авторів у галузі конституційного права.

1. Поняття і види конституційного правосуддя

Конституція України в розділі VII «Правосуддя» закріпила положення, відповідно до якого судочинство здійснюється Конституційним судом та судами загальної юрисдикції [1]. Отже, Основний Закон України включає конституційну юстицію до структури судової влади.

Для визначення поняття конституційного правосуддя та визначення правового статусу Конституційного Суду України в системі судової влади має висвітлення поняття судової влади та її місця в системі вищих органів державної влади України.

В Основному Законі України про судову владу йдеться у ст. 116, яка проголошує здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову[1].

Більшість сучасних дослідників судової влади визначають її як сукупність судів, інші – ототожнюють судову владу із правосуддям. Так, О.Ф. Фрицький вважає, що «згідно з конституційним принципом поділу державної влади однією з її гілок є судова влада, яка покликана здійснювати правосуддя в Україні. Правосуддя – вид державної діяльності, за допомогою якої розглядаються і вирішуються питання, пов’язані з порушенням норм права[20].

У концепції судово-правової реформи в Україні, затвердженій Верховною Радою України 28 жовтня 1992 року, під судовою владою розуміється система незалежних судів, які в порядку, визначеному законом, здійснюють правосуддя.

Насправді ж, правосуддя є лише однією з функцій судової влади. Отже, ці поняття не тотожні.

Однак, деякі науковці вважають недоречним застосування даного терміну, оскільки правосуддя – це справедливий і неупереджений розгляд справ судами з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів осіб відповідно до законодавства [9].

Має рацію В.М. Савицький, стверджуючи, що судову владу як одну з основних структур правової держави не можна зводити до розгляду конкретних справ, передбачених нормами цивільного чи кримінального права. У контексті системи стримувань і противаг судову владу характеризує не стільки правосуддя (у традиційному сенсі), скільки юридична можливість здійснювати активний вплив на рішення і дії законодавчої і виконавчої влад» «врівноважувати їх[17].

Світовий досвід показує, що далеко не всі держави, які запровадили конституційну юстицію як орган контролю, однозначно вирішують питання місця суду в конституціях та системі державної влади.

Конституційне правосуддя як галузь права є система норм права, що регулюють якісно однорідний комплекс загальносуспільних відносин, що складаються в процесі організації та функціонування конституційного контролю, здійснюваного конституційними судами у формі самостійного виду судовиробництва – конституційного судочинства.

Конституційне правосуддя має своїм предметом публічно-суспільні відносини, що характеризуються як відношення влади і підпорядкування між їх суб'єктами. Обов’язковим суб'єктом цих відносин виступає конституційний суд, який володіє владними контрольними функціями і відповідними владними повноваженнями щодо вирішення справ про перевірку конституційності законів та інших об'єктів контрольної діяльності. В основі конституційного правосуддя лежить аналіз конституційно-правових відносин, а також реальних правових відносин, як конституційних, так і галузевих, що склалися між державою в особі державних органів та іншими суб'єктами права, їх співвіднесення (відповідності) між собою. Конституційний суд приймає рішення владного характеру, що мають обов'язкову силу для всіх суб'єктів права без винятку. Ці рішення остаточні і не підлягають оскарженню.

За структурою конституційне правосуддя як галузь права ділиться на дві підгалузі – судове конституційне право і судовий конституційний процес.

Судове конституційне право як підгалузь конституційного правосуддя є система норм права, які визначають статус конституційного суду і статус його суддів, а саме спосіб формування конституційного суду, його склад, принципи і гарантії його організації і діяльності, компетенцію конституційного суду, права та обов'язки конституційних суддів, гарантії їх незалежності.

Судовий конституційний процес як підгалузь конституційного правосуддя є система норм права, що регулює процедуру розгляду справ у конституційному суді (принципи конституційного судочинства, стадії конституційного судочинства, особливості розгляду окремих категорій справ).

Конституційний Суд як орган конституційного контролю.

Судовий конституційний контроль – це така перевірка відповідності правових актів конституції, яка здійснюється судовими органами. Як відомо, існує дві моделі судового конституційного контролю:

■ американська (англосаксонська), згідно з якою конституційний контроль здійснюють суди загальної юрисдикції. При цьому такі повноваження можуть здійснювати або усі суди загальної юрисдикції, або тільки верховні (вищі) суди чи їх спеціальні палати;

■ європейська – виключними повноваженнями по перевірці конституційності законодавчих актів наділені спеціалізовані органи – конституційні суди. Вони володіють спеціальною конституційною юрисдикцією, яка здійснюється через самостійне судове провадження – конституційне судове провадження. Судова конституційна юрисдикція і відповідне конституційне судове провадження складають конституційну юстицію, тобто конституційне правосуддя.

Об’єктами конституційного контролю є діяльність чи акти відповідних суб’єктів (органів, посадових осіб, об’єднань тощо). Перелік об’єктів конституційного контролю визначається законодавством відповідних держав по-різному. Загалом об’єктами конституційного контролю, що здійснюється конституційними судами, в зарубіжних країнах є:

– акти парламенту (закони, регламенти тощо);

– акти глав держав;

– акти органів виконавчої влади (уряду, рідше – центральних і місцевих органів виконавчої влади);

– акти органів суб’єктів федерації;

– спори про компетенцію (між вищими органами влади, центральними і місцевими органами влади, суб’єктами федерації і державою загалом тощо);

– акти судових органів, органів прокуратури;

– міжнародні договори;

– діяльність політичних партій та інших об’єднань громадян;

– дотримання законодавства про вибори і референдум.

Функція конституційного контролю є основною в діяльності Конституційного Суду України, вона виражає його основне призначення. Тому закономірно, що саме цей напрям діяльності Конституційного Суду України є найоб’ємнішим за змістом і формами. Функція конституційного контролю реалізується Конституційним Судом України у наступних його повноваженнях:

1) вирішенні питань про відповідність Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, а також правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (стаття 150 Конституції України). Це повноваження характеризує Конституційний Суд України власне як суд, тобто орган судової влади, уповноважений розглядати і вирішувати юрисдикційні спори і скасовувати відповідні акти законодавства, визнаючи їх неконституційними. Тому при здійсненні цього повноваження Конституційний Суд України одночасно виступає як орган конституційного контролю і орган конституційного правосуддя;

2) наданні висновку про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів України, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди та їх обов’язковість (стаття 151 Конституції України);

3) наданні висновку щодо додержання процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (стаття 151 Конституції України);

4) наданні висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157, 158 Конституції України (стаття 159 Конституції України);

5) наданні висновку про порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України при вирішенні питання про дострокове припинення її повноважень Верховною Радою України (пункт 28 статі 85 Конституції України).

Конституційний контроль є багатогранним явищем. Глибше зрозуміти сутність цього інституту допоможе його класифікація. Конституційний контроль може бути класифікований за наступними критеріями:

– за часом здійснення – попередній (превентивний, попереджувальний) і наступний (репресивний) конституційний контроль. При попередньому контролі акт перевіряється до його вступу в силу, наступний контроль поширюється на акти, які набули чинності. Конституційний Суд України в більшості випадків здійснює наступний контроль. Попередній конституційний контроль здійснюється ним лише при наданні висновку про відповідність Конституції України міжнародних договорів України, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди та їх обов’язковість і наданні висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157, 158 Конституції України;

– за правовими наслідками – консультативний і постановляючий конституційний контроль. Рішення органу конституційної юрисдикції, прийняте ним в порядку здійснення консультативного конституційного контролю, не є обов’язковим, не тягне безпосередньо юридичних наслідків. При постановляючому конституційному контролі рішення Конституційного Суду про неконституційність акту має наслідком втрату ним чинності.

Конституційний Суд України здійснює лише постановляючий конституційний контроль. Це відповідає загальносвітовим традиціям діяльності органів конституційної юстиції. Консультативний характер рішень притаманний в основному органам конституційного нагляду;

– за обов‘язковістю проведення – обов ‘язковий і факультативний конституційний контроль. При обов’язковому конституційному контролі правовий акт чи діяльність відповідних органів повинні бути перевірені Конституційним Судом на конституційність в силу прямої вказівки на це в законодавстві. Факультативний конституційний контроль полягає не в обов’язковості, а в можливості здійснення відповідної перевірки.

Конституційний Суд України в порядку обов’язкового конституційного контролю перевіряє законопроекти про внесення змін до Конституції України на предмет відповідності вимогам статей 157, 158 Конституції України, а також додержання процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту. У всіх інших випадках здійснюваний Конституційним Судом України контроль є факультативним;

– за способом проведення – абстрактний і конкретний конституційний контроль. Абстрактний контроль означає перевірку конституційності акту поза зв‘язком з конкретною справою. Конкретний контроль здійснюється Конституційним Судом України переважно за зверненнями фізичних і юридичних осіб щодо необхідності офіційного тлумачення Конституції та законів України з метою реалізації та захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи. У всіх решта випадках використовується абстрактний конституційний контроль. Конкретний конституційний контроль є завжди наступним, адже здійснюється після набуття відповідним актом;

– за підставами перевірки конституційності актів – конституційний контроль змісту актів (матеріальний контроль), за формою акту і способу його прийняття (формальний контроль). Матеріальний контроль означає перевірку відповідності конституції змісту акту. При формальному контролі перевіряється дотримання конституційних вимог щодо процедури видання акту (чи входило видання акту в компетенцію органу, який видав, чи дотримані при цьому процедурні правила, чи в належній формі виданий акт).

Між наведеними видами конституційного контролю спостерігаються визначені взаємозв‘язки. Так, попередній контроль, як правило, є консультативним, обов‘язковим (рідше факультативним), абстрактним, матеріальним і формальним одночасно. Наступний контроль, як правило, є постановляючим, факультативним, абстрактним чи конкретним, матеріальним або формальним.

Таким чином, конституційний контроль, що здійснюється Конституційним Судом України, є вищою формою конституційного контролю. Це означає, що такий контроль носить спеціалізований, фаховий характер, а акти, прийняті Конституційним Судом України в результаті здійснення конституційного контролю, за своєю юридичною силою можуть бути умовно прирівняні до Конституції держави.

Як правило, конституційний контроль, що здійснюється Конституційним Судом України, є наступним, постановляючим, факультативним, як абстрактним, так і конкретним, матеріальним і формальним. Здійснення таких видів конституційного контролю є гарантією (засобом) забезпечення верховенства Конституції України в національній правовій системі.

 

2 Конституційно-правовий статус Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні

Створення нового для нашої країни державного органу – Конституційного Суду України – безпосередньо пов’язане з прийняттям нової Конституції України. У розділі «Перехідні положення» записано, що «Конституційний Суд України формується відповідно до цієї Конституції протягом трьох місяців після набуття нею чинності». На пленарному засіданні Верховної Ради України 18 жовтня 1996 р. шістнадцять суддів Конституційного Суду України склали присягу. Цей день вважається початком діяльності Конституційного Суду України.

Шлях до цього був тривалий і непростий. В Україні не було власного досвіду в цій справі. Тому наприкінці 80 – на початку 90-х років минулого століття українська теорія і практика звернулися до досвіду зарубіжних країн у питаннях організації конституційного контролю.

Вперше інститут конституційної юстиції зародився у Сполучених Штатах Америки. Особливість його полягала в тому, що він виник на основі не конституції, а судових прецедентів. Доктрину цього інституту найчіткіше сформулював головний суддя Верховного суду США Дж. Маршалл у відомому рішенні 1803 року у справі Марбері проти Медісона: «Саме судова влада має право і зобов’язана сказати, що є закон». Цей прецедент заклав основи так званої американської моделі конституційного правосуддя, основною рисою якої є здійснення конституційного контролю судами загальної юрисдикції.

Пізніше виникла принципово нова, європейська модель, концепцію якої запропонували австрійські вчені Г. Кельзен і К. Ейзенман. її основна ознака полягала в тому, що конституційне правосуддя має здійснюватися не судами загальної юрисдикції, а спеціалізованим органом – конституційним судом. Впроваджена вона була спочатку в Австрії, Чехословаччині (1920 р.) та Іспанії (1931 p.), а згодом поширилась у багатьох країнах світу.

У соціалістичних країнах органи конституційного правосуддя почали утворюватись на початку кризи тоталітарної системи. Вони виникли в 70-х роках в Югославії, а потім в Угорщині, Польщі та ін. У 80–90-х роках цей процес став характерний практично для всіх країн Східної Європи і республік колишнього СРСР. Утворення в них конституційних судів стало певною реакцією на правовий нігілізм, що спостерігався в цих державах. Поступово почала утверджуватися загальновизнана ідея правової держави, в якій визнається і забезпечується верховенство права й конституції, права і свободи людини.

Питання утворення спеціального контрольно-наглядового органу за додержанням конституції в нашій країні реально постало у другій половині 80-х років у процесі перебудови і демократизації всіх сфер суспільного життя. Верховна Рада УРСР 27 жовтня 1989 р. внесла зміни і доповнення до ст. 112 Конституції України, передбачивши утворення Комітету конституційного нагляду Української РСР. На той час вже існував відповідний комітет на союзному рівні.

Практично ідея утворення Конституційного Суду України була реалізована шляхом внесення змін та доповнень до чинної тоді Конституції (статті 97, 103, 108, 110, 112, 114–6, 114–9). Конституція регламентувала завдання і порядок формування цього органу, його кількісний склад, вимоги до осіб, що мали обиратися до Конституційного Суду, деякі інші питання. Ця регламентація, проте, виявилась недосконалою.

Повнішою мірою повноваження і структура Конституційного Суду були визначені прийнятим 3 червня 1992 р. Верховною Радою України Законом України «Про Конституційний Суд України». Відповідно до цього Закону основною метою діяльності Конституційного Суду визнавалося забезпечення конституційної законності й верховенства Конституції України. Конституційний Суд України визначався як незалежний орган у системі судової влади, покликаний забезпечувати відповідність законів, інших нормативних актів органів законодавчої і виконавчої влади Конституції, охорону конституційних прав і свобод особи. Він мав здійснювати свої повноваження шляхом розгляду в судовому засіданні відповідних справ, а також давати висновки з питань, передбачених Конституцією України і Законом України «Про Конституційний Суд України».

Зазначений Закон не регулював у повному обсязі процедурні питання здійснення судочинства. Передбачалося, що з цього приводу будуть прийняті окремий закон про конституційне судочинство та Регламент Конституційного Суду України.

Нині статус, завдання, організація, повноваження та порядок діяльності Конституційного Суду України визначаються Конституцією України (розділом XII і окремими статтями інших розділів), Законом України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р. та Регламентом Конституційного Суду України – актом, що регламентує організацію внутрішньої діяльності Конституційного Суду України відповідно до Закону України «Про Конституційний Суд України».

До сьогодні тривають суперечки, зокрема, щодо того, до якої з гілок влади належить Конституційний Суд України. На думку В. Скоромохи, у свідомості суспільства цей орган сприймається насамперед як специфічна наглядова інстанція, яка знаходиться над усіма іншими органами державної влади[19].

Існує думка, що реалізація Конституційним Судом України своїх повноважень є не що інше, як здійснення правосуддя, яке полягає в застосуванні норм Конституції України до законів та інших правових актів, конституційність яких оспорюється, у оцінці їх конституційності[16]. Схожої думки дотримується і Ф. Веніславський, який пише, що головною функцією Конституційного Суду України як контрольно-наглядового органу є вирішення питань про відповідність законів та інших правових актів Конституції України[8].

Поряд із цим можна навести й інші аргументи відомих в Україні фахівців, які вважають Конституційний Суд України невід’ємною частиною судової влади. Тут можна згадати позицію М. Козюбри, який послідовно й аргументовано доводить, що Конституційний Суд України належить не до контрольно-наглядової влади, а до судової влади[12].

Для розв’язку даної дискусії слід звернутись до законодавства. Конституція України визначила правове положення Конституційного Суду України в розділі ХІІ, як єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні. Проте, у ст. 124 розділу VІІІ «Правосуддя» йдеться про здійснення правосуддя виключно судами та про здійснення судочинства Конституційним Судом України і судами загальної юрисдикції[1]. Тим самим, підкреслюється особлива роль цього судового органу та його завдання: стежити в установлених законом формах і процедурах за відповідністю законів та інших правових актів Конституції України, гарантувати її верховенство.

Закон України «Про судоустрій», а саме ч. 2 ст. 5 зазначає, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції [2]. У ч. 2 ст. 1 Закону України «Про статус суддів» також згадується про правосуддя: «Судді є посадовими особами судової влади, які відповідно до Конституції України наділенні повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов’язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції» [3].

Отже, законодавець відносить Конституційний Суд України до органів, що здійснюють правосуддя, формою якого є судочинство. За своєю суттю правосуддя – це зміст, а судочинство – форма. Питання залишається лише в тому, що форма за якою здійснює правосуддя Конституційний Суд України якісно відрізняється від судочинства, що здійснюється судами загальними юрисдикції.

Конституційно визначений статус Конституційного Суду України – «єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні» – означає, що він не лише особливий судовий орган, частина судової влади, але й один із найвищих конституційних органів держави. Саме через обсяг компетенції Конституційний Суд України включається до балансу влад. Завдяки такому особливому статусу в механізмі державної влади серед найвищих судових органів лише його повноваження, поряд з повноваженнями Верховної Ради, Президента та Кабінету Міністрів України, визначено в Конституції України.

Функціям Конституційного Суду України цілком відповідає укорінене у свідомості народу поняття: суд – розгляд спорів, хоча сторони спору тут інші. У Цивільному і арбітражному судочинстві є позивач і відповідач, у кримінальному процесі – обвинувачений і обвинувач. Сторони є і у конституційному судочинстві: перша сторона заявник – орган чи особа, що направила до Конституційного Суду України звернення; друга сторона орган чи особа, що видала або підписала акт, конституційність якого оспорюється.

Не можна заперечити, що конституційний контроль має багато спільного із судовою владою. На суддів Конституційного Суду України також поширюється закріплені Конституцією України гарантії незалежності та недоторканості, як і підстави їх звільнення з посади та вимоги щодо несумісності (ст. 149) [1].

Принципи гласності, повного та всебічного розгляду справ, колегіальності, якими керуються суди, визначають і діяльність Конституційного Суду України, як і принцип змагальності і рівноправності усіх учасників процесу. А принцип законності обов’язковий для усіх судів, для Конституційного Суду України є беззастережним принципом конституційної законності. Рішення Конституційного Суду України, як і судів загальної юрисдикції, загальнообов’язкові. Водночас його рішення є остаточними і не підлягають оскарженню. Виходячи з цього, можна говорити про конституційне судочинство як про особливий порядок конституційного провадження у справах, віднесених до компетенції Конституційного Суду України, а також про комплекс конституційно-правових відносин у сфері конституційного контролю, які складаються між Конституційним Судом України та іншими суб’єктами при розгляді і вирішенні справ, пов’язаних із забезпеченням верховенства Конституції України[1].

Конституційний Суд України – єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні (стаття 147 Конституції України та стаття 1 Закону України «Про Конституційний Суд України»). Це означає, що він є єдиним органом, який уповноважений Конституцією вирішувати питання щодо відповідності конституційним приписам законів та інших нормативно-правових актів, а також дій відповідних посадових осіб (тобто уповноважений здійснювати конституційний контроль).

Завдання Конституційного Суду України (стаття 2 зазначеного Закону) полягає в гарантуванні верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.

Діяльність Конституційного Суду України базується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності судців, гласності, повноти та всебічності розгляду справ і обґрунтованості прийнятих ним рішень.

До складу Конституційного Суду України входять 18 суддів, по шість з яких згідно з порядком, визначеним законом, призначають відповідно Президент України, Верховна Рада України та з’їзд суддів України (стаття 148 Конституції України).

Для розгляду питань про відкриття провадження у справах за конституційними поданнями та конституційними зверненнями у складі Конституційного Суду України утворено три колегії суддів Конституційного Суду України, кожна з яких складається з шести суддів.

Організаційні, фінансові, кадрові та інші питання, передбачені Законом України «Про Конституційний Суд України» та Регламентом Конституційного Суду України, вирішуються на засіданнях Конституційного Суду.

Допоміжними органами Конституційного Суду України з питань організації його внутрішньої діяльності є постійні комісії Конституційного Суду України. Нині в Конституційному Суді України утворено чотири таких комісії з питань регламенту та етики, бюджету та кадрів, наукового та інформаційного забезпечення, міжнародних зв’язків.

Організаційне, науково-експертне, інформаційно-довідкове та інше забезпечення діяльності Конституційного Суду України покладається на Секретаріат Конституційного Суду України. Загальне керівництво та організацію діяльності Секретаріату здійснює Голова Конституційного Суду України, а безпосереднє – керівник Секретаріату. У складі Секретаріату функціонують різні служби, управління, відділи та інші підрозділи.

Кожний суддя Конституційного Суду України має наукового консультанта та помічника, які виконують доручення судці зі справ конституційного провадження.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про Конституційний Суд України» Конституційний Суд приймає рішення та дає висновки у справах щодо таких питань:

• конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (стаття 150 Конституції України);

• відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України чи тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов’язковість (стаття 151 Конституції України);

• додержання конституційної процедури розслідування й розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (стаття 151 Конституції України);

• офіційного тлумачення Конституції України та законів України (стаття 150 Конституції України);

• відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України (стаття 159 Конституції України);

• порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України в разі дострокового припинення її повноважень Верховною Радою України (пункт 28 статті 85 Конституції України).

До повноважень Конституційного Суду України не належать питання законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, що входять віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

Закон чітко визначає підстави для визнання правових актів неконституційними повністю чи в їх окремих частинах. До таких підстав належать невідповідність Конституцїї України, порушення встановленої Конституцією процедури їх розгляду, ухвалення чи набрання ними чинності та перевищення конституційних повноважень під час їх розгляду.

Розгляд матеріалів на колегіях суддів і засіданнях Конституційного Суду України здійснюється зазвичай у формі письмових слухань, а на пленарних засіданнях Конституційного Суду України – у формі усних та письмових слухань. Форма розгляду визначається Конституційним Судом України.

Засідання Конституційного Суду України вважається правомочним, якщо на ньому присутні щонайменше 11 суддів, а рішення приймається, якщо за нього проголосувало більше половини суддів, які брали участь у засіданні.

Пленарне засідання Конституційного Суду України вважається правомочним, якщо на ньому присутні щонайменше 12 суддів, а рішення приймається, якщо за нього проголосувало не менше 10 суддів.

На засіданнях і пленарних засіданнях Конституційного Суду України головує Голова Конституційного Суду, а за його відсутності – заступник Голови.

Закон передбачає дві форми звернення до Конституційного Суду України – конституційне подання та конституційне звернення.

Конституційне подання – це письмове клопотання до Конституційного Суду України про визнання акта (чи його окремих положень) неконституційним, про визначення конституційності міжнародного договору чи про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України. Конституційним поданням є також звернення Верховної Ради України про дачу висновку щодо дотримання конституційної процедури розслідування та розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

Конституційне звернення – це письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав і свобод людини й громадянина, а також прав юридичної особи.

Вимоги до оформлення конституційного подання чи конституційного звернення зафіксовані відповідно у статтях 39 і 42 Закону України «Про Конституційний Суд України».

У конституційному поданні зазначаються:

• повне найменування органу, посадової особи, які направляють конституційне подання згідно з правом, наданим Конституцією України та останнім зазначеним Законом;

• відомості про представника за законом або уповноваженого за дорученням;

• повне найменування, номер, дата прийняття, джерело опублікування (у разі публікації) правового акта, конституційність якого (окремих його положень) оспорюється чи який потребує офіційного тлумачення;

• правове обґрунтування тверджень щодо неконституційності правового акта (його окремих положень) або необхідності в офіційному тлумаченні;

• дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилаються суб’єкти права на конституційне подання (копії цих документів і матеріалів додаються);

• перелік документів і матеріалів, що додаються. У конституційному зверненні зазначаються:

• прізвище, ім’я, по батькові громадянина України, іноземця чи особи без громадянства, адреса, за якою особа проживає, або повна назва та місцезнаходження юридичної особи;

• відомості про представника особи за законом або уповноваженого за дорученням;

• статті (окремі положення) Конституції України або закону України, які мають бути розтлумачені Конституційним Судом України;

• обґрунтування необхідності в офіційному тлумаченні положень Конституції України або законів України;

• дані про інші документи і матеріали, на які посилаються суб’єкти права на конституційне звернення (копії цих документів і матеріалів додаються);

• перелік документів і матеріалів, що додаються.

Конституційне подання, конституційне звернення, документи та інші матеріали до них подаються у трьох примірниках.

Конституційне подання та конституційне звернення, які не відповідають передбаченим Законом України «Про Конституційний Суд України» вимогам або подані суб'єктами, не зазначеними в цьому Законі, чи надані з питань, що не належать до повноважень Конституційного Суду України, не розглядаються.

Суб'єктами права звернення до Конституційного Суду України щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим є Президент України, не менше як 45 народних депутатів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховний Суд України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Суб'єктами права на конституційне подання щодо відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України чи тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість, є Президент України та Кабінет Міністрів України; щодо додержання конституційної процедури розслідування й розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту – Верховна Рада Ук раїни; щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України – Президент України, не менше як 45 народних депутатів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховний Суд України, Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування.

Право на звернення до Конституційного Суду України з питань офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав і свобод людини й громадянина, а також прав юридичної особи мають громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.

Оскільки фізичні особи не наділені правом безпосереднього звернення до Конституційного Суду України з питань відповідності Конституції України законів України та інших правових актів, які стосуються прав і свобод людини й громадянина, особливого значення набуває діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, який відповідно до Конституції України та Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 14 квітня 1998 р. здійснює нормативний контроль за дотриманням конституційних прав і свобод людини й громадянина. Отже, фізичні особи через Уповноваженого з прав людини мають можливість звертатися до Конституційного Суду України за захистом своїх конституційних прав і свобод.

Суб’єктами права конституційного подання щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України є Президент України і не менше третини народних депутатів конституційного складу Верховної Ради України, а суб’єктом такого права щодо порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України в разі дострокового припинення її повноважень Верховною Радою України є Верховна Рада України.

Конституційний Суд України не розглядає справ з власної ініціативи.

Відкриття провадження у справі в Конституційному Суді України за конституційним поданням чи конституційним зверненням ухвалюється Колегією суддів Конституційного Суду України чи Конституційним Судом України на його засіданні. Справа, за якою відкрито конституційне провадження, розглядається Конституційним Судом України на пленарному засіданні в порядку та строк, встановлені Законом України «Про Конституційний Суд України». Строк провадження у справах за конституційними поданнями не повинен перевищувати трьох місяців, а за конституційними зверненнями – шести місяців. У разі провадження за конституційним поданням, яке визнано Конституційним Судом України невідкладним, строк його розгляду не повинен перевищувати одного місяця. Строки конституційного провадження починають обчислюватися з дня прийняття процесуальної ухвали про відкриття конституційного провадження у справі. Дату розгляду справи Конституційним Судом України визначає його Голова.

У разі прийняття Колегією суддів процесуальної ухвали про відкриття провадження у справі в Конституційному Суді України ця справа вноситься його Головою на розгляд пленарного засідання Конституційного Суду України. У разі прийняття Колегією суддів процесуальної ухвали про відмову у відкритті провадження у справі секретар Колегії суддів направляє матеріали Голові Конституційного Суду України для розгляду справи на засіданні Конституційного Суду.

Підставами для відмови у відкритті провадження у справі в Конституційному Суді України є такі:

• відсутність встановленого Конституцією України та Законом України «Про Конституційний Суд України» права на конституційне подання чи конституційне звернення;

• невідповідність конституційного подання чи конституційного звернення вимогам, передбаченим Конституцією України та Законом України «Про Конституційний Суд України»;

• непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні чи конституційному зверненні (стаття 45 Закону України «Про Конституційний Суд України»).

З метою повноти розгляду справи Колегія суддів Конституційного Суду України під час підготовки справи та Конституційний Суд у процесі провадження у справі мають право:

• витребувати від Верховної Ради України, Президента України, Прем’єр-міністра України, Генерального прокурора України, суддів, органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування, посадових осіб, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, політичних партій та інших об’єднань громадян і окремих громадян необхідні документи, матеріали та інші відомості, що стосуються справи;

• у разі необхідності призначити експертизу у справі й вирішити питання про залучення експертів у конституційному провадженні;

• викликати посадових осіб, експертів, свідків, представників за законом і уповноважених за дорученням, а також громадян, участь яких повинна забезпечити об’єктивний і повний розгляд справи.

Учасниками конституційного провадження є суб’єкти права на конституційне подання і конституційне звернення, їхні представники, а також залучені Конституційним Судом України до участі в розгляді справи органи та посадові особи, свідки, експерти та перекладачі. Неявка з поважної причини учасника конституційного провадження на пленарне засідання або на засідання Конституційного Суду України може бути підставою для відкладення розгляду справи.

Провадження в Конституційному Суді України ведеться, рішення і ухвали приймаються, висновки даються та оприлюднюються державною мовою. Учасники конституційного провадження, які не володіють державною мовою, мають право користуватися послугами перекладача. Про свої наміри користуватися такими послугами вони своєчасно повідомляють Конституційний Суд України.

За результати розгляду справ про конституційність законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, а також у справах з питань офіційного тлумачення Конституції України та законів України Конституційний Суд України приймає рішення. У справах з питань про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів чи тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість; щодо додержання конституційної процедури розслідування та розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту; щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України і порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України в разі дострокового припинення її повноважень Верховною Радою України Конституційний Суд України дає висновки.

За рішенням Конституційного Суду України закони та інші правові акти визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо було порушено встановлену Конституцією України процедуру їх розгляду, ухвалення чи набрання ними чинності.

Закони, інші правові акти чи їх окремі положення, визнані Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції (є неконституційними), втрачають силу з дня прийняття рішення Конституційним Судом України.

Рішення та висновки Конституційного Суду є обов’язковими для виконання на всій території України, остаточними й такими, що не підлягають оскарженню.

Рішення та висновки Конституційного Суду України мають бути підписані не пізніше семи днів після їх прийняття та офіційно оприлюднені наступного робочого дня після їх підписання. Копії рішень і висновків наступного дня після офіційного оприлюднення надсилаються суб’єкту права на конституційне подання чи конституційне звернення, Міністерству юстиції України, а також органу влади, який приймав правовий акт, що розглядався в Конституційному Суді України.

Конституційний Суд України може вказати на преюдиціальність свого рішення в разі розгляду судами загальної юрисдикції позовів у зв’язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії правового акта, визнаного Конституційним Судом неконституційним. Своїм рішенням Конституційний Суд України може визначити порядок і строки його виконання, а також покласти на відповідні державні органи обов’язки забезпечення виконання цього рішення.

Рішення й висновки Конституційного Суду України разом з окремими думками (якщо такі є) суддів Конституційного Суду публікуються у «Віснику Конституційного Суду України» та інших офіційних виданнях України.

Рішення Конституційного Суду України містить:

• найменування рішення, дату й місце прийняття, його номер;

• персональний склад суддів Конституційного Суду України, які брали участь у розгляді справи;

• перелік учасників судового засідання;

• зміст конституційного подання;

• повну назву, дату прийняття, порядковий номер, за яким органом, посадовою особою прийнято правовий акт, конституційність якого розглядається;

• положення Конституції України, якими керувався Конституційний Суд України при прийнятті рішення;

• мотивувальну частину рішення;

• резолютивну частину рішення;

• обов’язкове зазначення того, що рішення Конституційного Суду України є остаточним і оскарженню не підлягає. Висновок Конституційного Суду України містить:

• найменування висновку, дату й місце дачі висновку, його номер;

• персональний склад суддів Конституційного Суду України, які брали участь у розгляді справи;

• перелік учасників судового засідання;

• зміст конституційного подання, конституційного звернення;

• положення Конституції України, якими керувався Конституційний Суд України при дачі висновку;

• мотивувальну частину висновку;

• резолютивну частину висновку;

• обов’язкове зазначення того, що висновок Конституційного Суду України є остаточним і оскарженню не підлягає.

 

3. Конституційно-правовий статус суддів Конституційного Суду України та гарантії іх діяльності

Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг віку 40 років, має вищу юридичну освіту та стаж практичної роботи за фахом не менше десяти років, володіє державною мовою та проживає в Україні протягом останніх 20 років.

Суддя Конституційного Суду України призначається строком на дев’ять років без права призначення повторно; він вступає на посаду з дня складання ним присяги судді Конституційного Суду України на засіданні Верховної Ради України, яке проводиться за участю Президента України, Прем’єр-міністра України, Голови Верховного Суду України, не пізніше як за місяць після призначення суддею Конституційного Суду України.

Зі складу суддів Конституційного Суду України на спеціальному його пленарному засіданні лише на один трирічний строк таємним голосуванням обираються Голова Конституційного Суду України та два його заступники.

Судді Конституційного Суду України під час здійснення своїх повноважень є незалежними; вони підкоряються лише Конституції України та керуються законами України.

На суддів Конституційного Суду України поширюються гарантії недоторканності. Суддя Конституційного Суду України не може бути затриманий чи заарештований без згоди Верховної Ради України до винесення обвинувального вироку судом і не несе юридичної відповідальності за результати голосування чи висловлювання в Конституційному Суді України та в його колегіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп під час розгляду справ, прийняття рішень і дачі висновків Конституційним Судом України.

Важливою гарантією їх незалежності є те, що судді неможуть перебувати в політичних партіях та профспілках, брати учать у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які оплачувані посади, виконувати інщу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Таку умови мають сприяти незалежності суддів при виконанні ними службових обов’язків і уникати політизації цього органу. [14]

Суддя Конституційного Суду України здійснює попередню підготовку питань для їх розгляду Колегією суддів Конституційного Суду України, Конституційним Судом України, бере участь у розгляді справ. З цією метою він має право витребувати від Верховної Ради України, Президента України, Прем’єр-Міністра України, Генерального прокурора України, суддів, органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, політичних партій та інших об’єднань громадян, окремих громадян необхідні документи, матеріали та іншу інформацію з питань, що готуються до розгляду Колегією суддів Конституційного Суду України чи Конституційним Судом України. При цьому ухиляння від дачі пояснень або відмова від надання документів, матеріалів, інформації судці Конституційного Суду України зумовлює відповідальність винних осіб згідно із законом.

Суддя Конституційного Суду України має право публічно висловлювати власну думку з питань, що стосуються провадження в Конституційному Суді України лише тих справ, у яких Конституційним Судом України прийнято рішення чи дано висновок.

Повноваження судді Конституційного Суду України припиняються в таких випадках:

1) закінчення строку призначення;

2) досягнення суддею шістдесятип’ятирічного віку;

3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

4) порушення суддею вимог про несумісність;

5) порушення суддею присяги;

6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

7) припинення його громадянства;

8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажання.

Рішення про припинення повноважень судді Конституційного Суду України у випадках, передбачених зазначеними пунктами 1–3, 6–9, приймаються на засіданні Конституційного Суду України, а у випадках, передбачених пунктами 4, 5, – Верховною Радою України. Повноваження судді припиняються також у разі його смерті.

Принагідно зауважимо, що положеннями Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р. положення пункту 26 частини першої статті 85 та пункту 22 частини першої статті 106 [4], які встановлюють повноваження відповідно Верховної Ради України і Президента України щодо призначення по третині складу Конституційного Суду України, доповнені положеннями про їх повноваження щодо звільнення з посад суддів Конституційного Суду України. [10]

 

4 Конституційне провадження. Форми звернення до Конституційного Суду України

 

Закон визначає процедуру конституційного провадження.

Перш за все визначаються форми звернення до Консти-туційного Суду, до яких належать: конституційне подання та конституційне звернення.

Конституційне подання – це письмове клопотання до Конституційного Суду України про визнання правового акта (його окремих положень) неконституційними, про визначен-ня конституційності міжнародного договору або про необхід-ність офіційного тлумачення Конституції та законів України. Конституційним поданням є також звернення Верховної Ради України про дачу висновку щодо додержання конститу-ційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

У конституційному поданні зазначаються: повне найме-нування органу, посадової особи, які направляють конститу-ційне подання згідно з правом, наданим Конституцією Украї-ни та цим Законом; відомості про представника за законом або уповноваженого за дорученням; повне найменування, номер, дата прийняття, джерело опублікування (у разі пуб-лікації) правового акта, конституційність якого (окремих його положень) оспорюється чи який потребує офіційного тлумачення; правове обґрунтування тверджень щодо некон-ституційності правового акта (його окремих положень) або необхідності в офіційному тлумаченні; дані щодо (інших доку-ментів і матеріалів, на які посилаються суб'єкти конститу-ційного подання (копії цих документів і матеріалів додають-ся); перелік матеріалів та документів, що додаються.

Конституційне подання, документи та інші матеріали до нього подаються у трьох примірниках.

Суб'єктами права на конституційне подання з питань прийняття рішень Конституційним Судом України є особи, перелічені у ч. З ст. 150 Конституції України [1].

У свою чергу суб'єктами права на конституційне подан-ня з питань дачі висновків Конституційного Суду є Прези-дент України, Кабінет Міністрів України та Верховна Рада України.

Конституційне звернення – це письмове клопотання до КонституційногоСуду про необхідність офіційного тлума-чення Конституції та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.

У конституційному зверненні зазначаються: прізвище, ім'я, по батькові громадянина України, іноземця чи особи без громадянства, адреса, за якою особа проживає, або пов-на назва та місцеперебування юридичної особи; відомості про представника особи за законом або уповноваженого за дорученням; статті (окремі положення) Конституції або за-кону України, тлумачення яких має дати Конституційний Суд України; обґрунтування необхідності в офіційному тлу-маченні положень Конституції або законів України; дані що-до інших документів та матеріалів, на які посилаються суб'єкти конституційного звернення (копії цих документів і ма-теріалів додаються); перелік документів та матеріалів, що до-даються.

Конституційне звернення, документи та матеріали до нього подаються у трьох примірниках.

Суб'єктами права на конституційне звернення з питань дачі висновків Конституційним Судом України є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.

У свою чергу визначаються підстави для відмови у від-критті конституційного провадження. До їх числа належать: відсутність встановленого Конституцією і Законом права на конституційне подання, звернення; невідповідність подання і звернення вимогам, передбачених Конституцією і Законом; непідвідомчість Конституційному Суду питань, порушених у конституційному поданні, зверненні.

Закон визначає порядок провадження у справах у Кон-ституційному Суді України: порядок відкриття провадження у справі; утворення у складі Конституційного Суду колегії суддів та їх повноваження; порядок проведення засідань Конституційного Суду, а також пленарних засідань.

У складі Конституційного Суду України створюються ко-місія суддів для розгляду питань про відкриття провадження у справах за конституційними поданнями і колегія суддів для розгляду питань про відкриття провадження у справах за конституційними зверненнями. Рішення про це приймається Конституційним Судом України упродовж першого місяця кожного календарного року. Колегії приймають рішення про відкриття провадження у справі в Конституційному Суді України абоу відмові в такому провадженні.

Засідання суду є повноважним, якщо на ньому присутні не менш як 11 суддів, а рішення приймається, якщо за нього проголосувало більше половини суддів, які брали участь у засіданні.

Пленарне засідання вважається повноважним, якщо на ньому присутні не менш як 12 суддів, а рішення приймаєть-ся якщо за нього проголосувало не менш як 10 суддів.

Учасниками конституційного провадження є суб'єкти права на конституційне подання і конституційне звернення, їхні представники, а також залучені Конституційним Судом України до участі у розгляді справи органи та посадові особи, свідки, експерти та перекладачі.

Неявка з поважної причини учасника конституційного провадження на пленарне засідання або на засідання Кон-ституційного Суду України може бути підставою для відкла-дення розгляду справи.

У разі повторної неявки з поважної причини учасника конституційного провадження на пленарне засідання або на засідання Конституційного Суду України Конституційний Суд України може прийняти рішення про розгляд справи на відповідному засіданні за його відсутності.

У разі неявки без поважних причин учасника конститу-ційного провадження Конституційний Суд України приймає рішення за його відсутності.

Строк провадження у справах за конституційними подан-нями не повинен перевищувати трьох місяців.

У разі провадження за конституційним поданням, яке ви-знане Конституційним Судом України невідкладним, строк розгляду такого подання не повинен перевищувати одного місяця.

Строк провадження у справах за конституційними звер-неннями не повинен перевищувати шести місяців.

Згадані строки конституційного провадження починають обчислюватися з дня прийняття процесуальної ухвали про відкриття конституційного провадження у справі.

Конституційний Суд України за результатами розгляду справ щодо конституційних законів та інших актів парламен-ту, актів Президента, актів уряду, правових актів Автоном-ної Республіки Крим приймає рішення.

Конституційний Суд України може визнати неконституційним правовий акт повністю або в окремій його частині Конституційне право України [7]

У разі якщо у процесі розгляду справи за конституцій-нимзверненням виявлено невідповідність Конституції Украї-ни інших правових актів (їх окремих положень), крім тих, щодо яких відкрито провадження у справі і які впливають на прийняття рішення чи дачу висновку у справі, Конституцій-ний Суд України визнає такі правові акти (їх окремі поло-ження) неконституційними.

Разом з окремою думкою суддів Конституційного Суду України їх офіційно оприлюднюють наступного робочого дня після їх підписання.

Рішення і висновки Конституційного Суду України разом з окремою думкою суддів Конституційного Суду України публікуються у «Віснику Конституційного Суду України» та в інших офіційних виданнях України.

Конституційний Суд України відкриває нове проваджен-ня у справі при виявленні нових обставин у справі, що не бу-ли предметом його розгляду, але існували на час розгляду і прийняття рішення або дачі висновку в справі.

Рішення і висновки Конституційного Суду України рів-ною мірою є обов'язковими до виконання.

Копії рішень і висновків Конституційного Суду України надсилаються наступного робочого дня після їх офіційного оприлюднення суб'єкту права на конституційне подання чи конституційне звернення, з ініціативи якого розглядалася справа, до Міністерства юстиції України, а також до органу влади, що прийняв правовий акт, який був предметом роз-гляду в Конституційному Суді України.

У разі потреби Конституційний Суд України може визна-чити у своєму рішенні, висновку порядок і строки їх вико-нання, а також покласти на відповідні державні органи обов'язки щодо забезпечення виконання рішення, додержан-ня висновку.

Конституційний Суд України має право зажадати від ор-ганів письмового підтвердження виконання рішення, додер-жання висновку Конституційного Суду України.

Невиконання рішень та недодержання висновків Консти-туційного Суду України тягнуть за собою відповідальність згідно з законом.

Конституційний Суд України дає також висновки у спра-вах з питань: офіційного тлумачення Конституції України та законів України; про відповідність Конституції України чин-них міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для на-дання згоди на їх обов'язковість; щодо додержанняконсти-туційної процедури розслідування і розгляду справи про усу-нення Президента України з поста в порядку імпічменту.

Рішення приймаються, висновки даються Конституцій-ним Судом України поіменним голосуванням шляхом опиту-вання суддів Конституційного Суду України.

Пропозиції суддів Конституційного Суду України до про-екту рішення чи висновку голосуються у порядку надхо-дження.

Судді Конституційного Суду України не мають права ут-римуватися від голосування.

Рішення і висновки Конституційного Суду України моти-вуються письмово, підписуються окремо суддями Конститу-ційного Суду України, які голосували за їх прийняття і які голосували проти їх прийняття, та оприлюднюються. Вони є остаточними і не підлягають оскарженню.

Підписання суддею Конституційного Суду України рішен-ня, висновку Конституційного Суду України є обов'язковим.

Окрема думка судді Конституційного Суду України, який підписав рішення чи висновок Конституційного Суду Украї-ни, викладається суддею Конституційного Суду України у письмовій формі і додається до рішення чи висновку Консти-туційного Суду України.

Рішення і висновки Конституційного Суду України підпи-суються не пізніше семи днів після прийняття рішення, дачі висновку. Вони рівною мірою є обов'язковими до виконання. Порядок їх виконання визначає Закон.

Окремо Закон визначає особливості конституційного провадження у справах щодо: неконституційності законів та інших актів парламенту, актів Президента, актів уряду, пра-вових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; конституційно-правових актів, що викликають спір стосовно повноважень конституційних органів державної влади Украї-ни; органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування; конституційності актів про при-значення виборів, всеукраїнського референдуму чи місцево-го референдуму в Автономній Республіці Крим; відповідності положень чинних правових актів парламенту, Президента, Уряду України, правових актів Автономної Республіки Крим конституційним принципам і нормам стосовно прав і свобод людини і громадянина; питань конституційності, що виника-ють у процесі загального судочинства; конституційності пра-вових актів, якими суперечливо регулюється порядок реалі-зації конституційних прав і свобод людини і громадянина; конституційності чинних міжнародних договорів України та міжнародних договорів України, що вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов'язковість; відкриття кон-ституційного провадження у справах щодо додержання кон-ституційної процедури розслідування справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту; офіційно-го тлумачення Конституції та законів України.

На підставі Закону України «Про Конституційний Суд України» 5 березня 1997 р. [2] був прийнятий Регламент Конституційного Суду України, в якому визначено процедуру виборів Голови, заступників Голови Конституційного Суду, призначення секретарів колегії суддів, керівника Секретаріа-ту та їх повноваження.

У Регламенті детально визначено процедуру проведення пленарних засідань та засідань Суду; порядок прийняття конституційних подань, конституційних звернень та відкрит-тя конституційних проваджень; порядок розгляду справ Конституційним Судом; питання організації діяльності Суду з ін-ших питань.

 

5 Акти Конституційного Суду України: правова природа і значення

Діяльність органів конституційної юрисдикції пов‘язана з прийняттям певних документів, актів, які опосередковують процес здійснення ними своїх повноважень, а також виступають в якості засобу юридичного оформлення результатів такої діяльності. Акти Конституційного Суду України є засобом формалізації його волі як єдиного в державі органу конституційної юрисдикції.

В чинному законодавстві не визначено поняття актів Конституційного Суду України. Проте це можна зробити проаналізувавши і узагальнивши положення відповідних правових норм.

Конституція України вказує на два основних види актів Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції:

– рішення – їх Конституційний Суд України ухвалює з питань конституційності законів та інших правових актів (ч. З ст. 150);

– висновки – їх Конституційний Суд України дає в справах про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість, а також щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (ст. 151).

Що ж до Закону «Про Конституційний Суд України» [2], то він містить главу 8 «Рішення і висновки Конституційного Суду України», в якій відповідно до її назви передбачаються основні види актів, які приймаються в конституційному судочинстві. Крім цього, ст. 50 Закону передбачено можливість прийняття Конституційним Судом України процесуальних ухвал про відкриття провадження та про відмову у відкритті провадження у справі в Конституційному Суді України.

Види актів Конституційного Суду України визначаються також Регламентом Конституційного Суду України. Так, відповідно до його параграфу 54, такими актами є рішення і висновки, процесуальні та протокольні ухвали Конституційного Суду України. До цього треба додати, що відповідно до Закону і Регламенту [2], процесуальні ухвали про відкриття провадження та про відмову у відкритті провадження приймаються також колегіями Конституційного Суду України (статті 48, 49 Закону).

Таким чином, можна стверджувати, що актами Конституційного Суду України є рішення, висновки і ухвали.

Рішення Конституційного Суду України можуть бути підсумковими (тобто такими, що позначають завершення розгляду Судом справ, віднесених до його виключної компетенції) і організаційними (є формою вирішення організаційних питань функціонування органу конституційної юрисдикції).

Підсумкові рішення – ухвалюються з питань, віднесених Конституцією (статтею 150) до виключної компетенції Конституційного Суду України, а саме щодо:

1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність):

– законів та інших правових актів Верховної Ради України;

– актів Президента України;

– актів Кабінету Міністрів України;

– правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

2) офіційного тлумачення Конституції України та законів України (тут слід звернути увагу на певну неузгодженість з статтею 150 Конституції статті 62 Закону [1], відповідно до якої у справах з питань офіційного тлумачення Конституції та законів України Конституційний Суд України дає висновки).

Організаційні рішення приймаються на пленарних засіданнях і засіданнях Конституційного Суду України з питань організації внутрішньої діяльності Конституційного Суду України: про затвердження Регламенту, положення про секретаріат, постійні комісії, про утворення Колегії суддів Конституційного Суду України, про припинення повноважень судді Конституційного Суду України, про дострокове звільнення з посади Голови Конституційного Суду України, його заступників, про службові відрядження суддів і ін.

Часто рішеннями Конституційного Суду України узагальнено називають усі акти, які від приймає в процесі своєї діяльності. В цьому разі термін «рішення» вживається у широкому його значенні.

Висновки Конституційного Суду України даються в справах, передбачених статтями 151, 159, а також п. 28 ст. 85 Конституції України [1]:

– про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, які вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов‘язковість (ч. 1 ст. 151 Конституції України);

– про додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (ч. 2 ст. 151 Конституції України);

– відносно відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам ст. 157 і 158 Конституції України (ст. 159 Конституції України);

– про порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції або законів України (п. 28 ст. 85 Конституції України).

Ухвали є формою вирішення Конституційним Судом процесуальних питань своєї діяльності. Конституційний Суд України приймає (приймає – відповідно до ч 1 ст. 48 і ст. 49 Закону, виносить – відповідно до параграфу 21 Регламенту) процесуальні ухвали про відкриття провадження та про відмову у відкритті провадження у справі в Конституційному Суді України. Крім цього, Конституційний Суд України, відповідно до Регламенту, виносить ухвали про прийняття або відмову в прийнятті до розгляду звернень, про призупинення конституційного провадження по справі, про об‘єднання конституційних проваджень, про відкриття нового провадження по справі, про форму слухання справи, про приєднання документів до матеріалів справи, про призначення експертизи і т. п.

Ухвали оформляються протокольно або у вигляді окремого акту. Відповідно вони поділяються на ухвали процесуальні і ухвали протокольні (наприклад, про притягнення до відповідальності за порушення встановленого порядку у Залі засідань Конституційного Суду України).

Отже, акти Конституційного Суду України є засобом юридичного оформлення результатів розгляду ним матеріальних, процесуальних чи організаційних питань.

Актам Конституційного Суду України притаманні певні особливості, які зумовлені насамперед природою органу конституційної юрисдикції. Особливості актів Конституційного Суду України полягають в тому, що вони:

– мають спеціальний предмет (об‘єкт) – актами Конституційного Суду України вирішуються питання, віднесені до його виключної компетенції. Жоден інший державний орган не уповноважений вирішувати питання, які є предметом діяльності Конституційного Суду України;

– приймаються в особливому процесуальному порядку;

– є загальнообов‘язковими на всій території України;

– є остаточними і оскарженню не підлягають;

– є засобом гарантування верховенства Конституції України на всій території держави, забезпечення прямої дії її норм і формування єдиного конституційного праворозуміння.

Таким чином, акти Конституційного Суду України – це спеціальні правові акти, що приймаються Конституційним Судом в особливому процесуальному порядку з метою реалізації своїх повноважень як органу конституційної юрисдикції і є остаточними та загальнообов‘язковими на всій території України.

Висновки

Таким чином, щодо розглянутих питань можна дійти наступних висновків.

Завдання суду – судити, тобто розглядати й перевіряти достовірність наданих сторонами доказів, давати їм свою оцін ку і викладати її у своєму рішенні. Іншими словами, суд пови нен вирішувати спір, здійснювати правосуддя – не більше і не менше. Ніякої особистої ініціативи, ніякої спонукальної заці кавленості – це ознаки істинного правосуддя в новому демок ратичному його розмінні, які базуються на конституційних принципах незалежності суддів, змагальності й рівності сторін.

Разом з тим судову владу, як одну з основних структур правової держави, не можна зводити лише до розгляду кон кретних справ, передбачених нормами цивільного або кримі нального права.

У контексті системи противаг судову владу характеризує юридична можливість впливати на рішення і дії законодавчої та виконавчої влади, «врівноважувати» їх. Названі повнова ження в повному обсязі, коли вони надані суду і використо вуються ним при здійсненні правосуддя, перетворюють його на могутню стабілізуючу силу, здатну захищати права і свободи громадян, оберігати суспільство від руйнівних соціальних спорів.

У сфері контролю суду за законодавчою діяльністю, точні ше, за конституційністю законів та інших нормативних актів, донедавна був цілковитий вакуум.

Становище суттєво змінилося після створення в Україні Конституційного Суду. Відповідно до Закону від 16 жовтня 1996 р. цей суд наділено повноваженнями розглядати справи про конституційність міжнародних договорів, здійснювати офі ційне тлумачення Конституції та законів України, давати вис новки у встановлених законом випадках. Відповідно до рішен ня Конституційного Суду неконституційний акт може визнава тись нечинним, таким, що не підлягає виконанню, або на орган, який видав суперечливий акт, може покладатися обов'язок усунути допущене в результаті його застосування по рушення прав та свобод людини і громадянина. Практика свід чить, що Конституційний Суд не раз виступав гарантом прав особи, діючи в кожному з передбачених законом напрямів.

Список використаної літератури

1.  Конституція України // Відомості Верховної Ради. – 1996. – №30. – С. 141.

2.  Закон України «Про Конституційний Суд України» // Відомості Верховної Ради. – 2002. – №27 – 28. – С. 180.

3.  Закон України «Про статус суддів» // Відомості Верховної Ради. – 1993. – №8. – С. 56.

4.  Закону України «Про внесення змін до Конституції України». 8.12.2004 р. п. 26 ч. 1 ст. 85 та п. 22 ч1 ст. 106

5.  Актуальні проблеми конституційної юрисдикції: сучасність і перспективи розвитку: Матеріали наук.-практ. конф., присвяч. 5-й річниці Конституційного Суду України, м. Київ, 18–19 жовтня 2001 р / Конституційний Суд України / Г.П. Сурначова (упоряд.), І.М. Шевляк (упоряд.) – К.: Юрінком Інтер, 2002.

6.  Витрук Н.В. Конституционное правосудие. Судебное конституционное право и процесс. М., ИО «Юнити». 1998. С. 33–34.

7.  В.Ф. Погорілка, О.Ф. Фрицького. – К., 2001. – 352 с

8.  Веніславський Ф. Взаємодія гілок влади як принцип основ конституційного ладу України // Право України. – 1998. – №1. – С. 38.

9.  Гергелійник В. Конституційний суд в системі органів контрольної влади і теоретичні аспекти // Право України. – 1999. – №5. – С. 84

10. Годованець В.Ф. // Конституційне право України: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2005. – 360 с – с 144–155.

11. Григорьева Л.I. Принцип незалежності судової влади та гарантії судового захисту прав і свобод людини і громадя нина // Вісник Верховного Суду України. – 2006. – №4. – С. 5–6.

12. Козюбра М. Конституційний Суд в системі органів державної влади // Державно–правова реформа в Україні. – К., 1997. – С. 22 – 23.

13. Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. – К.: Укр. центр правничих студій, 1999.

14. Конституційне право України:/ Підруч./ За ред. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. – К., 2002.

15. Кравченко В.В. Конституційне право України. – К.: Атіка, 2006. – С. 357–358.

16. Мартинюк Р. Нормативне визначення суб’єктів звернення до Конституційного Суду України та механізму формування складу Суду як гарантії забезпечення його позаполітичного статусу і компетентності // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін–т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – 2007. – Випуск 37. – С. 156 – 162.

17. Савицкий В. Организация судебной власти в Росcийской Федерации. – М.:БЕК, 1996. – С. 28 – 29.

18. Скомороха Віктор Єгорович. Конституційний Суд України в механізмі державної влади: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.02 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2001. – 19 с.

19. Скоромоха В. Деякі питання конституційного провадження // Право України. – 1998. – №9. – С. 6.

20. Фрицький О. Конституційне право України. Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 442.

Курсова Робота «Конституційне правосуддя в Україні» Вступ Сьогодні Україна перебуває в процесі постійного конституційного будівництва та вдосконалення державного апарату, в тому числі, і центральних інституцій держави.

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу