База знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

 

МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РЕГІ  ім. СТЕПАНА ДЕМ’ЯНЧУКА

 

 

Shura19@yandex.ru

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна робота

з дисципліни “Зовнішньоекономічна діяльність”

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

 

 

 

 

 

 

Перевірив:

 

 

 

 

 

 

 

РІВНЕ - 2004

34. Форми і види міжнародного туризму.

У багатьох державах світу туризм розвивається як система, яка надає всі можливості для ознайомлення з історією, культурою, звичаями, духовними і релігійними цінностями даної країни і її народу, і дає прибуток в скарбницю. Не кажучи вже про те, що “годує” ця система дуже багато фізичних і юридичних осіб, так чи інакше пов'язаних з наданням туристичних послуг. Крім значної статті прибутку  туризм є ще і  одним з  могутніх чинників посилення престижу країни, зростання її значення в очах світової  спільноти і пересічних громадян.

Туристична діяльність в розвинених країнах є важливим джерелом підвищення добробуту держави. У 1995 році США від реалізації туристичних послуг іноземним громадянам отримали 58 млрд. $, Франція і Італія - по 27 млрд. $, Іспанія -25 млрд. $

В Україні туристичний бізнес розвивається з переважною орієнтацією  на виїзд. Переважну більшість діючих у нас туристичних фірм вважають за краще займатися напрямом своїх співвітчизників за рубіж, і лише невелика їх частина працює на залучення гостей в Україну - тобто все робиться так, що капітал від тур. бізнесу попливе за рубіж. Яка ж картина міжнародного ринку тур. послуг зараз, як він в перспективі змінюється? В умовах, що створилися, ці питання представляються актуальними.

У цей час індустрія туризму є однією з форм міжнародної  торгівлі, що найбільш динамічно розвиваються послугами. У останні 20 років середньорічні темпи зростання числа прибуттів іноземних туристів в світі становили 5,1%, валютних надходжень - 14%. Згідно з даними всесвітньої туристичної організації, в 1995 році в світі було зареєстровано 576 мільйонів прибуттів туристів, надходження від міжнародного туризму  досягло 372 мільярди доларів (без урахування надходжень від міжнародного транспорту). Загалом об'єми валютних надходжень від туризму за період з 1950 по 1995 рік виросли в 144 рази.

По прогнозах експертів, бурхливий розвиток міжнародного туризму буде продовжуватися і далі. За різними підрахунками, до 2000 року ця галузь стане провідною експортною галуззю в світі. Очікується, що при збереженні темпів зростання, що склалися число міжнародних подорожей до 2005 року досягне 900 млн. чоловік, а 2010 року збільшиться і складе порядку 937 млн. чоловік.

На думку різних аналітиків, в основі розвитку міжнародного туризму лежать наступні чинники:

1)  Економічне зростання  і соціальний прогрес призвели до розширення об'єму ділових поїздок і поїздок з пізнавальними цілями.

2)   Вдосконалення всіх видів транспорту здешевіло поїздки.

3) Збільшення числа найманих робітників і службовців в розвинених країнах і підвищення їх матеріального і культурного рівня.

4) Інтенсифікація труда і отримання трудящими більш тривалих відпусток.

5) Ослаблення обмежень на вивіз валюти в багатьох країнах і спрощення прикордонної формальності.

Як і будь-яка інша сфера господарської діяльності, індустрія туризму є вельми складною системою, міра розвитку якої залежить від міри розвитку економіки країни загалом.

Слово tourist з'явилося в англійській мові на початку ХІХ століття й у перекладі з англійської означає: той, хто здійснює поїздку заради власного задоволення чи розширення культурного кругозору. По визначенню ООН турист - це особа, що перебуває в даній місцевості терміном більш ніж на одну ніч і менш ніж на рік.

 Туризм - це динамічне, що розвивається, орієнтоване на споживача явище. Всесвітня рада по туризму і подорожам указала на наступні характеристики сучасного туризму:

- це найбільша індустрія світу, що має приблизно $ 3,5 трлн. оборотного капіталу і, що включає в себе такі компоненти як:

- подорожі (круїзи, автобуси, літаки, автомобілі, залізниці);

- проживання (готелі і мотелі, конференції, виставки, зустрічі);

- харчування (ресторани, кафе, бари);

- відпочинок і дозвілля (гри, парки, розваги, атракціони).

Туризм – це екскурсії, походи і подорожі в яких відпочинок поєднується з пізнавальними і освітніми цілями. По призначенню і формами проведення туризм поділяється на плановий (екскурс ний) і самодіяльний.

При плановому туризмі учасники подорожують на автобусах, літаках, теплоходах, у поїздах по наперед намічених маршрутах, зупиняються в готелях або на турбазах, де їх надається ночівля, харчування і екскурсовод.

В самодіяльному туризмі подорож будується повністю або частково на самообслуговуванні. Тут туристи самі намічають маршрути і спосіб пересування,  забезпечують собі харчування, нічліг і місце відпочинку, намічають місця для екскурсій.

Значення туризму в світі постійно зростає, що пов'язано з впливом туризму на економіку окремої країни. У економіці окремої країни міжнародний туризм виконує ряд важливих функцій:

1.   Міжнародний туризм - джерело валютних надходжень для країни і засіб для забезпечення зайнятості

2. Міжнародний туризм розширює внески в платіжний баланс і ВНП країни.

3. Міжнародний туризм сприяє диверсифікації економіки, створюючи галузі, обслуговуючі сфери туризму.

4. З зростанням зайнятості в сфері туризму ростуть прибутки населення і підвищується рівень добробуту нації.

Розвиток міжнародного туризму приводить до розвитку економічної інфраструктури країни і мирних процесів. Таким чином міжнародний туризм потрібно розглядати разом з економічними відносинами окремих країн.

Міжнародний туризм входить до трьох найбільших галузей,  поступаючись нафтодобувної промисловості і автомобілебудуванню, питома вага яких  в світовому експорті 11% і 8,6% відповідно. У 1991 році сумарний прибуток країн світу від міжнародного туризму становив 7% від загального обсягу світового експорту і 3% від світового експорту послуг.

В даний час туризм класифікується:

По цілям: маршрутно-пізнавальний; спортивно-оздоровчий; самодіяльний, у тому числі з активними способами пересування; діловий і конгрес-туризм; курортний, лікувальний; гірськолижний; фестивальний; мисливський; екологічний; шоп-туризм; релігійний; навчальний і ін.;

 по ступеню мобільності: пересувний; стаціонарний; змішаний;

 за формою участі: індивідуальний; груповий; сімейний;

 за віком: зрілий; молодіжний; дитячий; змішаний; по тривалості: одноденний; багатоденний; транзитний;

 по використанню транспортних засобів: автомобільний; залізничний; авіаційний; водяний; велосипедний; кінний; комбінований;

по сезонності: активний туристський сезон,  міжсезон (напівсезон), несезон;

по географії: міжконтинентальний; міжнародний (міжрегіональний); регіональний; місцевий; прикордонний;

по способу пересування: пішохідний; з використанням традиційних транспортних засобів; з використанням екзотичних видів транспорту (канатна дорога, фунікулер, дирижабль, повітряна куля, дельтаплан).

 Міжнародний туризм впливає на розвиток як окремих країн, так і світової економіки в цілому. В міру розширення міжнародної торгівлі й інших форм міжнародних економічних відносин, підвищення рівня культури й освіти міжнародний туризм також буде розвиватися.

Отже, туризму, що належить до сфери послуг, притаманні всі ті особливості, що були перераховані вище. 

Можна виділити наступні види туризму.

Екскурсійний туризм – подорож у пізнавальних цілях.  Це одна з найбільш розповсюджених форм туризму.

Рекреаційний туризм – подорож для відпочинку і лікування.  Цей вид туризму є дуже розповсюдженим в усьому світі.  У деяких країнах він виділяється в самостійну галузь економіки і функціонує паралельно з іншими видами туризму.

Діловий туризм – поїздки, пов'язані з виконанням професійних обов'язків.  У зв'язку з загальною інтеграцією і встановленням ділових контактів діловий туризм щорічно здобуває усе більше значення.  Поїздки відбуваються з метою відвідування об'єктів, що належать фірмі або представляють для неї особливий інтерес; для проведення переговорів, для пошуку додаткових каналів постачання чи збуту і т.д.  Звертання до туристичних фірм у всіх подібних випадках дозволяє організувати поїздку з найменшими витратами, заощаджуючи час.  Крім того, до сфери ділового туризму відноситься організація різних конференцій, семінарів, симпозіумів і т.д.  У таких випадках великого значення набувають спорудження при готельних комплексах спеціальних залів, установка устаткування для зв'язку і т.д.

Етнічний туризм – поїздки для побачення з родичами.  Туристські агентства допомагають з оформленням транспортних квитків, закордонних паспортів, віз і т.д. 

Спортивний туризм – поїздки для участі в спортивних заходах.  До послуг туристських фірм удаються у цьому випадку як керівники спортивних команд, організатори змагань, так і болільники і просто бажаючі бути присутніми на змаганні. 

Цільовий туризм являє собою поїздки на різні масові заходи.

Релігійний туризм – подорож, що має метою виконання яких-небудь релігійних процедур, місій. 

Караванінг – подорож у невеликих мобільних будиночках на колесах.

Пригодницький (екстремальний) туризм – туризм, зв'язаний з фізичними навантаженнями, а іноді з небезпекою для життя.

Водяний туризм – поїздки на борті теплохода, яхти й інших річкових і морських судів по ріках, каналам озерам, морям.  Географічно і за часом цей туризм дуже різноманітний: від годинних і одноденних маршрутів до багатотижневих круїзів по морях і океанам.

Усі ці види туризму найчастіше тісно переплітаються між собою, і їх найчастіше важко виділити в чистому вигляді. 

Значення туризму як джерела валютних надходжень, забезпечення зайнятості населення, розширення міжособистих контактів зростає.

Міжнародний туризм в світі надто не рівномірний, що пояснюється насамперед різними рівнями соціально-економічного розвитку окремих країн і регіонів.        

Найбільший розвиток міжнародний туризм отримав в західноєвропейських країнах. На частку цього регіону доводиться понад 70% світового туристичного ринку і біля 60% валютних надходжень. Приблизно 20% доводиться на Америку, менше за 10% - на Азію, Африку і Австралію разом взяті.

Всесвітня організація по туризму в своїй класифікації виділяє країни, що є переважно постачальниками туристів (США, Бельгія, Данія, Німеччина, Голландія, Нова Зеландія, Швеція, Канада, Англія) і країни що є, в основному, що приймають туристів (Австралія, Греція, Кіпр, Італія, Іспанія, Мексика, Туреччина, Португалія, Франція, Швейцарія).

Подібний розвиток міжнародних туристичних зв'язків спричинив створення численних міжнародних організацій, сприяючих поліпшенню роботи цієї сфери світової торгівлі. У їх число входять: спеціалізовані установи системи Організації Об'єднаних Націй (ООН), організації, де питання розвитку міжнародного туризму обговорюються епізодично і не є головними в сфері діяльності; неурядові спеціалізовані, міжнародні комерційні, національні і регіональні організації по туризму.

З розвитком масового організованого туризму і переходом його на нову основу, що спирається на розвинену туристичну індустрію і сучасні кошти транспорту, сталися деякі зміни в формах організації міжнародного туризму.

По-перше, істотно зросло число роздрібних фірм, які пропонують туристичні послуги турагентів і часто позбавлених юридичної і господарської незалежності.

По-друге, змінився характер діяльності туристичних оптових фірм, які перетворилися в туроператорів, що пропонують повний комплекс послуг у вигляді інклюзив - турів.

По-третє, з'явилися великі корпорації, засновані на капіталі транспортних, торгових, страхових компаній і банків, здійснюючі операції по представленню туристичних послуг клієнтам.

Всі вищеназвані категорії фірм відрізняються один від одного по функціях і характеру діяльності.

Туристичні агентства - це роздрібні фірми, що виконують роль посередників між туроператорськими фірмами і обслуговуючими підприємствами, з одного боку, і клієнтами-туристами, з іншою. Турагенства або організують тури, що пропонуються туроператорськими фірмами, або займаються наданням окремих видів послуг індивідуальним туристам або групам осіб, встановлюючи безпосередні зв'язки з транспортними організаціями, готельними корпораціями, екскурсійним бюро. Продаж турів здійснюється по цінах, що встановлюються туроператорами і вказаним  в їх проспектах. За реалізацію  інклюзив-турів турагенства отримують певну комісійну винагороду від туроператорів.

Реалізація окремих видів послуг здійснюється по цінах, що встановлюються їх виробниками, а за надання розрізнених послуг турагенства можуть встановлювати певні націнки до роздрібних цін виробника. Більшість турагенств знаходиться в сфері впливу великих туристичних оптових фірм, авіаційних компаній, готельних корпорацій і торгових фірм.

3. Суть, мета і принципи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Зовнішньоекономічні відносини України із зарубіжними держава­ми здійснюються на основі взаємної вигоди, еквівалентного обміну і дотримання принципів міжнародного права.

У зовнішньоекономічній діяльності можна виділити такі основні напрями: зовнішня торгівля, фінансово-кредитні відносини, техніко-еко­номічні зв'язки, транспортні і науково-технічні. Перелічені напрями діяльності здійснює ряд організаційних структур управління, які об'єдналися у зовнішньоекономічний комплекс.

Функції вищих органів управління зосереджені у Міністерстві зовнішніх економічних зв'язків України, Державному митному комітеті і Державному експертно-імпортному банку України. Разом з Міністерством економіки України,  Національним банком вони здійснюють функції державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на макрорівні.

Підприємства і організації як суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності здійснюють розвиток прямих зв'язків з підприємствами і організаціями інших країн, укладення господарських договорів і контр­актів з розвитку виробничої і науково-технічної кооперації та інші форми зв'язків з партнерами зарубіжних країн.

Політика держави у сфері зовнішньоекономічних відносин характеризуватиметься такими особливостями:

ü на розвиток зовнішньоекономічних зв'язків буде орієнтована структура економіки України. Вона базуватиметься на існуючому еко­номічному потенціалі, а пріоритетний розвиток отримуватимуть вироб­ництва, які забезпечуватимуть науковий і технологічний прорив на зовнішній ринок;

ü зовнішньоекономічна діяльність України орієнтуватиметься на за­лучення іноземного капіталу і одержання іноземних кредитів, створення спільних підприємств та вільних економічних зон;

ü передбачається розвиток туризму, відпочинку та інших видів по­слуг, залучення іноземних фахівців, розширення навчання та стажу­вання за кордоном поряд з розвитком товарообміну як найбільш розвинутого напряму зовнішньоекономічної діяльності;

ü Україна сприятиме проведенню пайового будівництва нових підприємств та реконструкції діючих з наступним розподілом продукції, що виробляється на їх потужностях за умовами, визначеними окремими договорами;

ü надаватиметься підтримка господарських суб'єктів у збереженні взаємних поставок продукції і товарів, що входили до складу колиш­нього СРСР, вживаються заходи щодо запобігання реекспорту продукції, що поставляється;

Законом України "Про економічну самостійність України" від 3 серпня 1990 р. встановлено, що Україна самостійно здійснює керівництво зовнішньоекономічною діяльністю, бере безпосередню участь у міжнародному поділі праці та розвиває економічне співробітництво з іншими державами на основі принципів заінтересованості, рівноправності і взаємної вигоди. Підприємства і організації мають право вступати у прямі господарські зв'язки та співробітничати з підприємствами та організаціями інших держав, створювати з ними спільні підприємства, асоціації, концерни, консорціуми, союзи, інші об'єднання (ст. 12 Закону).

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства, як зазначається у ст. 25 Закону України "Про підприємства в Україні", є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України. Чільне місце серед цих законів посідає Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р., який визначає зовнішньоекономічну діяльність як діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудовану на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Зазначений Закон закріплює принципи, якими керуються українські та іноземні суб'єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності:

а) принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

б) принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва;

в) принцип юридичної рівності і недискримінації;

г) принцип верховенства закону;

д) принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

е) принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

Коло суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні досить широке. До нього входять:

v фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на її території;

v юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України, в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;

v об'єднання фізичних, юридичних, фізичних та юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

v структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

v спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на її території;

v інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

При цьому всі зазначені суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які прямо не заборонені законами України її види незалежно від форми власності та інших ознак.

Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту набуття ними цивільної дієздатності згідно із законами України. Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно з Законом України "Про підприємництво", а фізичні особи, які не мають постійного місця проживання на території України, мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, якщо вони є суб'єктами господарської діяльності за законом держави, в якій вони мають постійне місце проживання або громадянами якої вони є.

Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їхніх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи.

Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України мають право відкривати свої представництва на території інших держав згідно із законами цих держав.

Іноземні суб'єкти господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на відкриття своїх представництв на території України. Реєстрація цих представництв здійснюється у порядку, встановленому ст. 5 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність".

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності можуть здійснювати будь-які її види, не заборонені прямо і у виключній формі законами України. До видів зовнішньоекономічної діяльності, зокрема, належать:

Ø експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

Ø надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності і навпаки. Серед цих послуг - виробничі, транспортно-експедиційні, страхові, консультаційні, маркетингові, експортні, посередницькі, брокерські, агентські, консигнаційні, управлінські, облікові, аудиторські, юридичні, туристичні та ін.;

Ø наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інші види кооперації з іноземними суб'єктами господарської діяльності;

Ø навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

Ø міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами;

Ø кредитні та розрахункові операції, створення банківських, кредитних та страхових установ як за межами України, так і на її території;

Ø спільна підприємницька діяльність, у тому числі створення спільних підприємств;

Ø підприємницька діяльність, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності;

Ø організація та здійснення діяльності у галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів тощо; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України;

Ø товарообмінні (бартерні) операції;

Ø орендні, у тому числі лізингові, операції;

Ø операції з придбання, продажу та обміну валют на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

Ø інші види зовнішньоекономічної діяльності.

Безпосереднє здійснення підприємствами зовнішньоекономічної діяльності регулюється державою в особі її органів, недержавних органів управління економікою (товарних, фондових, валютних бірж, торговельних палат, асоціацій, спілок та інших організацій координаційного типу), самих суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється для забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України, стимулювання прогресивних структурних змін в економіці та створення найсприятливіших умов для залучення економіки нашої держави до системи світового поділу праці та наближення її до ринкових структур розвинених країн світу.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Міністерство зовнішніх економічних зв'язків та торгівлі, Державна митна служба України відповідно до їхньої компетенції, визначеної ст. 9 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", а також органи місцевого самоврядування, компетенція яких у галузі зовнішньоекономічної діяльності визначена ст. 10 зазначеного Закону та ст. 35 Закону України "Про місцеве самоврядування" від 21 травня 1997 р.

Однією з форм державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є встановлення режиму здійснення валютних операцій на території України. Такий режим встановлений Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. № 15-93, яким водночас визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Наступною формою є митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, яке здійснюється згідно із Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність", Митним кодексом України, прийнятим Верховною Радою України 12 грудня 1991 р. і Декретом Кабінету Міністрів України "Про єдиний митний тариф України" від 11 січня 1993 p. № 4-93.

Ліцензування та квотування експорту та імпорту як форми державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності запроваджуються Україною самостійно у випадках, передбачених ст. 16 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Відповідно до зазначеної статті в Україні запроваджуються такі види експортних (імпортних) ліцензій:

- генеральна ліцензія - відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції з певним товаром (товарами) та/або з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування цього товару (товарів);

- разова (індивідуальна) ліцензія - разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період, не менший ніж необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції;

- відкрита (індивідуальна) ліцензія - дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу.

Крім того, можуть встановлюватися ще такі ліцензії, як: антидемпінгова (індивідуальна), компенсаційна (індивідуальна) та спеціальна (індивідуальна).

Для кожного виду товару встановлюється лише один вид ліцензій.

Ліцензії на експорт (імпорт) товарів видаються Міністерством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі на підставі заяв суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Квотування здійснюється шляхом встановлення режиму видачі індивідуальних ліцензій, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти. В Україні запроваджуються такі види експортних (імпортних) квот (контингентів):

· глобальні квоти (контингенти) - квоти, що встановлюються для товару (товарів) без зазначення конкретних країн (груп країн), в які товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується;

· групові квоти (контингенти) - квоти, що встановлюються для товару із зазначенням групи країн, у які товар експортується або з яких він імпортується;

· індивідуальні квоти (контингенти) - квоти, що встановлюються для товару із зазначенням конкретної країни, у яку товар може експортуватись або з якої він може імпортуватись.

Крім того, запроваджено антидемпінгові, компенсаційні та спеціальні квоти.

Для кожного виду товару встановлюється лише один вид квоти.

Відповідно до чинного законодавства можуть застосовуватися й інші форми державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності: використання спеціальних імпортних процедур, запровадження спеціальних економічних зон та інших спеціальних правових режимів, застосування спеціальних санкцій за порушення законодавства про зовнішньоекономічну діяльність тощо.

Загалом інструменти державної політики ділять на тарифні і нетарифні.

Тарифні заходи зовнішньоекономічної політики держави безпосередньо пов’язані з митними зборами.

Митний тариф – являє собою систематизований перелік товарів із зазначенням митних зборів, якими вони обкладаються при перетині державного кордону.

Мито підвищує ціну імпортних чи експортних товарів, впливаючи цим на обсяг і структуру зовнішньоекономічного обороту. Мита бувають: адвалерні (% від ціни), специфічні (% від ваги, обсягу), змішані.

Нетарифні заходи регулювання зовнішньої торгівлі поділяються на декілька категорій:

1. Це заходи котрі безпосередньо направлені на обмеження експортно-імпортних операцій з метою захисту певних галузей національної економіки.

Ліцензування – передбачає видачу імпортеру або експортеру через уповноважений державний орган  ліцензії на ввіз або вивіз певного товару протягом встановленого терміну.

Контингентування (квотування) – це обмеження у вартісному або кількісному виразі, які вводяться на імпорт та (або) експорт певних товарів на певний період.

Антидемпінгові мита – застосовуються при імпорті товарів у випадку встановлення факту демпінгу – продажу товарів за кордон за цінами нижчими ніж на національному ринку.

Імпортні податки – включають: податок за перетин кордону, збори за оформлення митних документів, збір за митний огляд товару, перевірка його якості.

Встановлення умов використання валюти отриманої суб’єктами підприємницької діяльності від зовнішньоекономічних операцій визначається законодавчими актами.

2. Це заходи, які відносяться до суто адміністративних формальностей при експорті-імпорті товарів і безпосередньо не направлені на обмеження зовнішньої торгівлі. Сюди відносять: встановлення технічних та санітарних стандартів та норм, вимоги до упакування та маркування, вимоги до розливу.

3.Це заходи, дії яких помітно впливають в кінцевому випадку на експорт чи імпорт: валютні обмеження, регулювання інвестицій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Мельник А.Ф. “Державне регулювання економіки” -К: 1994р.

2. Морозова Т.Г. Пикулькин А.В. «Государственное регулирование экономики» -М; 1997 г.

3. Пересунъко С. I. Право державної власності в Україні (історія, сучасність, перспективи). - Кіровоград: Єлисавет, 1998.

4. Пират Г. А., Цират А. В. Международный арбитраж как способ разрешения внешнеэкономических споров. - К., 1997.

5. Семерок О. С. Правове регулювання та захист іноземних інвестицій (за законодавством України, Угорщини, Польщі та Словаччини). - Ужгород, 2000.

6. Линдерт П.Х.  Экономика мирохозяйственных связей. М.: Прогресс 1992

7. Бабышев Л. Туризм как отрасль итальянской экономики. МЭиМО. 1995 № 12

8. Балабанов И.Т. Валютные операции М.: Финансы и Статистика, 1993.

9. Герчіков І.  Маркетинг і міжнародна комерційна справа М., Київ,  1990.

10.  Добрецов А.  Экспорт услуг  и международный туризм. Экономика и жизнь. 1995 №42.

11.  Кириллова А.Т., Волкова Л.А. Маркетинг в туризме. СПб., 1996.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РЕГІ  ім. СТЕПАНА ДЕМ’ЯНЧУКА Shura19@yandex.ru Контрольна роботаз дисципліни “Зовнішньоекономічна діяльність” Виконала:

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу