ЛІС – НАРОДНЕ БАГАТСТВО ЗАКАРПАТТЯ

Автор: Біланич Михайло

Ужгород

2010

ПЛАН

Вступ

1.         Загальна характеристика лісів України

2.         Роль лісів у природі

3.         Значення лісів для людини

4.         Охорона і відновлення лісів України

Висновки

ВСТУП

„У лісі я знайшов для себе джерело безконечних відкриттів...”

М. Пришвін

Одним із найкращих багатств, якими наділена наша держава і вся планета Земля, являється ліс. Справді, в лісі ми зустрічаємося зі своєрідною сукупністю рослин, різноманітним тваринним світом. Ліс для людини є джерелом чималої кількості необхідних їй ресурсів: деревини, ягід, горіхів, плодів кісточкових порід дерев, грибів.

Крім ресурсного, ліс має й інші важливі для людини значення: естетичне, оздоровче (лікарські трави, очищення повітря хвойними лісами), екологічне (водоохоронне, захисне, санітарно-гігієнічне), рекреаційне, науково-освітнє, виховне.

Світові ліси надихали і надихають поетів, прозаїків, композиторів, художників на створення прекрасних творів, а навіть і шедеврів. Також вони надають прихисток тваринам і деяким групам людей. Крім того, ліси відіграють надзвичайно важливу і незамінну роль в природі, будучи «легенями» планети, регуляторами водного режиму і т.д.

Враховуючи міжнародну практику, сьогодні суспільство розглядає рівноцінними екологічні, соціальні та економічні функції лісів, без надання переваги будь-якій з них. Тому ліси підлягають державному обліку, охороні та відносленню особливо в часи сучасних інтенсивних рубок (Лісовий кодекс України, Стаття 3).

Відповідальним за цей природний і народний скарб є лісове господарство, яке є самостійною галуззю суспільного виробництва, що займається вивчення, обліком, вирощуванням лісів, охороняє їх від пожеж, шкідників і хвороб, регулює користування лісом із метою задоволення потреб народного господарства. До лісового господарства входять усі лісові угіддя державного лісового фонду, лісогосподарські підприємства та установи, техніка та механізації лісових робіт та ін.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЛІСІВ УКРАЇНИ

Ліс – це сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що в своєму розвитку біологічно взаємопов’язані, впливають одне на одного і на навколишнє середовище (Лісовий кодекс України, Стаття 3).

Як сказано в Статті 4 Лісового фонду України, усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства.

Потрібно сказати, що визначення поняття «Ліс» в Лісовому кодексі України не є досконалим, оскільки: 1) не містить кількісних критеріїв, що дозволяють відокремити ліс від інших типів деревної рослинності; 2) відірвано від поняття "земля". У розумінні ЛК України (2006) ліс не є "приналежністю землі", а розглядається у відриві від неї як самостійний об’єкт права; 3) не є юридично достатнім, тому що для розуміння того, що є, а що не є лісом, потрібно звертатися до визначення "лісового фонду";

Для порівняння наведемо визначення поняття «Ліс», прийняте в Європі: Ліс – земельна ділянка площею більше 0,5 га, вкрита деревами, висотою більше п’яти метрів із зімкнутістю крон більше 10% або деревами, здатними досягти цих показників у конкретних умовах. Ряди дерев, або лісосмуги вважаються лісом, якщо їхня ширина становить 20 і більше метрів.

Загальна площа земель лісового фонду становить 10,8 млн га, з яких вкрито лісовою рослинністю 9,5 млн га, з них хвойні ліси (переважаюча порода – сосна та ялина) займають 42,2%, твердолистяні (дуб, бук) – 43,2% та м’яколистяні (береза, осика) – 13,6%. Лісами покрито 15,6% території країни. За 50 років лісистість зросла майже в 1,5 рази, а запас деревини – в 2,5 рази і досяг 1,8 млрд м3. Середній щорічний приріст у лісах Держкомлісгоспу дорівнює 4,0 м3 на 1 гектар і коливається від 5,0 м3 в Карпатах до 2,5 м3 у Степовій зоні. Серед європейських країн Україна посідає восьме місце за площею та запасами лісу (не враховуючи Росію). Ліси на території України розташовані дуже нерівномірно. Вони сконцентровані переважно в Поліссі та в Українських Карпатах. Лісистість у різних природних зонах має значні відмінності й не досягає оптимального рівня, за якого ліси найбільш позитивно впливають на клімат, ґрунти, водні ресурси, пом’якшують наслідки ерозійних процесів, а також забезпечується одержання більшої кількості деревини.

Ліси України поділяються на природні та штучні. Природні лісостани складаються з дерев різного віку, штучні лісостани – з дерев, які були одночасно в один рік висаджені на певних ділянках. У природних лісостанах відбувається природне самовідтворення лісу. Старі дерева відмирають, їхнє місце займають підростаючі дерева. У штучному лісі всі дерева мають однаковий вік, одночасно зростають, перестигають і відмирають. Тому штучні ліси мають в основному промислове значення.

Основні породи лісових дерев: Ліси України сформовані понад 30 видами деревних порід, серед яких домінують: сосна (Pinus silvestris), дуб (Quercus robur), бук (Fagus silvatica), ялина (Рісеа abies), береза (Betula pendula), вільха (Alnus glutinosa), ясен (Fraxinus excelsior), граб (Carpinus betulus), ялиця (Abies alba). Хвойні насадження займають 42 % загальної площі, зокрема, сосна – 33 %. Твердолистяні насадження становлять 43 %, зокрема, дуб і бук – 32 %.

Важливим показником стану лісів з погляду довгострокової перспективи їх використання є вікова структура лісів – розподіл площ лісів за групами віку. В українському господарстві зберігся поділ лісів на молодняки (вік до 40 років), середньовікові (40-60 років), пристигаючі (60-80 років) і стиглі та перестійні (понад 80 років). Економічно найбільш вигідним є рівномірний розподіл площ насаджень за групами віку. На жаль, ліси України характеризуються нерівномірним розподілом лісонасаджень за групами віку зі значним переважанням молодняків та середньовікових (70-80% від усіх площ) і недостатньою кількістю стиглих та перестійних (6-15%).

Іншою важливою ознакою є бонітет, який визначається рядом характеристик: середньою висотою дерев залежно від віку, середнім об’ємом стовбура, кількістю дерев на 1 га, а отже – запасом деревини (об’єм деревини на 1 га), поточним і середнім приростами запасу деревини. Для кожної породи та бонітету складаються таблиці ходу росту лісостану, які відображають величину вище перелічених показників, починаючи від посадки і до віку перестиглості, з інтервалом у 10-20 років.

У лісничій термнології для характеристики лісів існує термін «нормальне насадження», замість якого ми будемо використовувати поняття «нормальний ліс». Нормальний ліс – це здоровий, могутній, самодостатній, здатний самотужки боротись і перемагати хвороби та зовнішні впливи. Нормальні лісостани становлять лісову систему, стійку до кліматичних впливів, найбільш продуктивну для експлуатації та найбільш ефективну з погляду її захисних функцій.

Дослідження показало, що ділянки таких недоторканих лісів усе ще трапляються в Україні, зокрема, в гірських, важкодоступних районах Карпат. У цілому ж по країні ситуація зі станом лісів досить складна.

Порівняння показників реальних та нормальних лісів показує, що на сьогодні типовий стан українських лісів характеризується такими показниками:

– густина насаджень і об’єм деревини в молодих лісах перевищують відповідні характеристики нормального лісу;

– для насаджень середнього віку характеристики реальних лісостанів близькі до характеристик нормальних лісів;

– починаючи з пристигаючих насаджень, спостерігається різке зниження запасів у реальних лісостанах, порівняно з нормальними лісами;

– стиглі лісостани надмірно зріджені внаслідок різного роду рубок, пов’язаних із «доглядом» за лісом. Такі ліси, як правило, наближаються до розряду деградованих.

На території України ліси найбільше розповсюджені в зоні Полісся та гірських зонах Карпат і Криму. В зоні Лісостепу ліси росповсюджені нерівномірно і в меншій мірі, ніж у вищезгаданих географічних зонах. У гірських зонах України для лісів характерний висотний розподіл. У різних гірських поясах буде переважати та чи інша порода дерев, яка і визначатиме тип лісу: широколистяний (дубові, букові), хвойний або мішаний.

Таким чином, ми коротко розглянули характеристику лісів України. Далі зробимо детльніший огляд ролі лісів у природі та значення їх для суспільства.

РОЛЬ ЛІСІВ У ПРИРОДІ

Крім господарського, ліси мають величезне екологічне значення. Ліси виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні та інші важливі функції. Тому шкода, заподіяна лісам надмірними рубками, може призвести до дуже істотних, непорівняних із вигодами від продажу деревини негативних наслідків і навіть до екологічної катастрофи.

Саме їм належить впливова роль у підтриманні гідрологічного режиму річок, запобіганні розвитку ерозійних процесів ґрунтів, у регулюванні кисневого балансу в атмосфері.

Тому поруч із заходами, спрямованими на підвищення їх продуктивності, основною метою лісівництва повинно бути збереження біологічної стійкості біоценозів і, перш за все, посилення їх водоохоронно-захисних функцій.

Не менш важливу екологічну роль відіграють ліси в захисті ґрунтів від шкідливих ерозійних процесів, особливо в гірських умовах, виконують значну ґрунтозахисну, кліматоутворюючу й кліматорегулюючу роль та різноманітні санітарно-гігієнічні й оздоровчі функції. Перетворюючи поверхневий стік у внутрішньоґрунтовий, ліси сприяють нагромадженню ґрунтових вод, які живлять численні джерела, потоки й річки. Влітку вони захищають ґрунт від висушування, створюючи своєрідний мікроклімат і позитивно впливаючи на клімат прилеглих територій.

Тобто ліси, особливо гірські, захищаючи ґрунти, знову ж таки є регуляторами водного режиму на всій території їх зростання. Під гідрологічною роллю лісу слід розуміти багатогранний його вплив на формування водного балансу і річкового стоку (Чубатий, 1984).

Надзвичайно важлива роль лісу в постачанні кисню, очищенні повітря від домішок отруйних газів, аерозолів, пилу, попелу, сажі тощо. Відомо, що гектар лісу за вегетативний період засвоює в середньому до 20 т вуглекислого газу і виділяє 14 т кисню, очищає від отруйних газів та пилу ЗО млн. м3 повітря. Гектар букового лісу здатний затримати понад 65 т пилу за рік, дубового – відповідно до 55, ялинового – 32 т. Значна частина шкідливих мікробів також гине від фітонцидів, що їх виділяють дерева й чагарники. Найбільше фітонцидів виділяють хвойні ліси – 4-5 кг/га.

Ліс є унікальним біогеоценозом, в якому існує різноманіття рослинного, тваринного світу, грибів і різного роду прокаріот.

Рослинна складова лісів за рахунок фотосинтезу утворює велику кількість органічної речовини, забезпечуючи первинну продуктивність та існування різних видів організмів з інших біологічних царств.

Отже, ліс – джерело відновних рослинних ресурсів і унікальний глобальний фактор, що підтримує і дозволяє успішно розвиватися всьому живому на Землі.

ЗНАЧЕННЯ ЛІСІВ ДЛЯ ЛЮДИНИ

Із усіх природних ресурсів, що становлять скарбницю нашої країни, ліс посідає особливе місце. Це найдосконаліший комплекс, що дає понад 20 тисяч видів цінної продукції. Ліси – головне природне багатство народу України. Вислів «Ліс – наше багатство» виник ще тоді, коли люди користувалися лише деревиною, яка є необхідним матеріалом для будівництва, сировиною для паперово-целюлозної промисловості та багатьох інших галузей народного господарства.

Із незапам’ятних часів людина користувалася дарами лісу, його харчовими продуктами. Особливо багаті ліси Закарпаття на такі цінні харчові продукти, як їстівні плоди деревних і чагарникових порід, різноманітні високовітамінні ягоди, гриби, березовий та кленовий соки, лікарську сировину, інший видовий склад рослинного й тваринного світу, який також відіграє певну роль в економіці області. У деяких країнах поширене лісове бджільництво, що за правильної організації могло би бути перспективним і в Закарпатті. Однак основним продуктом лісів України є цінна деревина.

Але крім деревини, в лісах зосереджені величезні ресурси різноманітної продукції, які можна використати для харчування і промислової переробки. Важко навіть перерахувати всі продукти побічного використування лісу. Тут зростають різноманітні плодово-ягідні рослини: яблуні, груші, горіхи, чорниці, ожина, суниці, шипшина, смородина, малина та ін. (Телишевский, 1974). Крім того, в хвойних лісах добувають живицю, смоли, скипидар, які також використовуються в промисловості.

Важливе значення лісів – і в захисті людини від шуму. Листя і хвоя поглинають більшу частину звукових хвиль, і рівень шуму значно знижується, стає нешкідливим для здоров’я. У вік бурхливого розвитку науково-технічного прогресу значно збільшуються психологічні навантаження на людину, таким чином, оздоровча роль лісів буде постійно зростати.

Лісові ресурси використовуються в залежності від основних функцій, що виконують ліси. За функціональним призначенням ліси України, залежно від основних ними функцій, поділяють на такі категорії:

– Захисні ліси.

– Рекреаційно-оздоровчі ліси.

– Ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного значення.

– Експлуатаційні ліси.

У Закарпатті в межах цих чотирьох категорій виділяють 27 різновидів земельних ділянок лісового фонду, з різними захисними функціями, до яких віднесені такі: водоохоронні, ґрунтозахисні, заповідні, оздоровчі, паркові, приполонинні, смуги лісів вздовж берегів річок, каналів автомобільних доріг і залізниць, навколо водойм, джерел, промислових об’єктів, особливо захисні ділянки лісового фонду тощо.

Перші три вищезазначені категорії виконують природоохоронні та соціокультурні функції. В області таких лісів приблизно 482 000 га, з яких 157 000 га є площами природо-заповідного фонду (Поп, 2009).

ЛІСИ ЗАКАРПАТТЯ

Лісові землі в області займають майже 53 %, а ліси – близько половини всієї території Закарпаття. Це закономірно й цілком виправдано, бо ліси розміщені переважно в горах, на крутосхилах. Тільки близько 17 % їх знаходиться на рівнинах та пологих схилах, крутістю до 15°. Важливо відзначити, що в області й при такій високій лісистості середній річний змив ґрунту становить 0,5 см. Понад 4,5 млн. т дрібнозему та поживних речовин щорічно виноситься річками за межі області.

Карпатська гірська система розташована в центрі Європи і є впливовим кліматорегулюючим фактором континенту. Тисячоліттями вона була вкрита густими лісами – наймогутнішим типом рослинного покрову землі, який виконував безцінні середовищетвірні функції, створював комфортні умови проживання людей і відчутно вплинув на культуру краю. Ліси Карпат почали формуватись ще в ранньому голоцені – 10-12 тисяч років тому. Поступово, впродовж тисячоліть, гори заселяли лісові породи, які оточують нас і тепер. Вперше, із лісових порід, появилась вільха клейка, або чорна, а останньою в Карпати мігрувала із північного заходу ялиця біла. Ліси формували грунтовіумови для всього рослинного і тваринного світу.

Ліси Закарпатської області розташовані на різних висотних зонах. Від Притисянської низовини (105-150 м над рівнем моря) ліси в області поширені до полонин (1200-1700 м). У низині переважають острівні ліси дуба звичайного з грабом, рідше з ясенем, в окремих масивах з участю береста, вільхи клейкої, липи, клена польового, поодиноко береки та інших деревних і чагарникових порід. Дубові ліси займають всього 5 % від всіх інших лісів Закарпаття.

Окремі незначні площі займають малопродуктивні й низькотоварні насадження тополі канадської. В передгір’ях (200-600 м) поширені ліси з дуба скельного з грабом та поодиноко з буком, з домішкою черешні, кленів, липи, яблуні, груші лісової. На північних схилах переважають букові і грабово-букові ліси.

На висоті 800-1300 м над рівнем моря переважають чисті букові ліси. В нижній частині в домішці букових лісів зустрічається граб, дуб скельний, клен, ясен, вище явір, ільм гірський.

Внаслідок захоплення лісівників у минулому посадкою хвойних порід, у зоні букових лісів зростає на значних площах ялина звичайна (європейська), яка характеризується високою продуктивністю й швидким ростом, але недовговічна й піддається вітровим буреломам і сніголамам.

У північно-західній частині області на висотах 400-900 м зустрічаються буково-ялицеві високопродуктивні ліси з домішкою ясена та явора, а також окремі ділянки, де інтродукована псевдо тсуга тисолиста, яка характеризується особливо високою продуктивністю. У віці 75-80 років запас деревини в кращих насадженнях перевищує 1000-1200 м3 на гектарі.

У східній частині регіону на висотах 1000-1300 м над рівнем моря поширені буково-ялицево-ялинові ліси з домішкою явора, клена та ільма. Рідко зустрічаються реліктові куртини (вкраплення) кедра європейського, сосни звичайної, тиса. Продуктивність і стійкість цих лісів дуже висока.

У високогір’ї (1200-1600 м) переважають чисті ялинники, рідко з домішкою явора, ясена, бука. На верхній межі лісу (1200-1600 м) зростають переважно ялина, зрідка бук з домішкою явора, ялиці. З висотою насадження зріджуються, продуктивність їх знижується, дерева набувають специфічної форми. Далі починається криволісся: яворово-букове, зеленовільхове, ялівцеве, з гірської сосни, яке піднімається до висоти 2000 м.

На території Закарпаття налічується понад 400 видів деревних і чагарникових порід. Багато з них – акліматизовані екзоти (Природні багатства Закарпаття). Особливе місце серед лісів нашого краю належить незайманим лісам. Наприклад, такими являються ліси Угольки (Vigin forest of Ugolka)

Листяні ліси

У лісовому фонді області майже 70 % території становлять листяні ліси. За своїм складом виділяють дубові рівнинні ліси, дубово-букові передгірні й нижньогірські, букові гірські, буково-ялицеві гірські та буково-ялицево-ялинові гірські ліси. Поширення цих угруповань, їх географічне розміщення прийнято за основу у ряді схем районування лісів Українських Карпат.

Дубові ліси. Однією з головних лісоутворюючих листяних деревних порід є дуб. Серед листяних він посідає друге місце після бука. Загальна площа дубових лісів становить близько 5% від площі всіх лісів (приблизно 40 тис. га). У природних умовах Закарпаття зустрічається 5 видів дуба: звичайний, скельний, бургундський, Делашампе, багатоплідний. Крім перерахованих видів, інтродуковано американські дуби – червоний і болотний. Однак найбільш поширені дуб звичайний та дуб скельний, які мають важливе економічне й народногосподарське значення (Природні багатства Закарпаття, 1987).

Дуб звичайний утворює кілька різновидностей і форм. Найбільш масово в лісах області поширені рання й пізня форми.

Рівнинні дубові ліси окремими острівками розміщені на території Притисянської низовини, займають прируслові тераси річок Латориці і Боржави на висотах 105-130 м над рівнем моря. Це найтепліший і найбільш сухий район області. Середньорічна температура в окремих місцях тут досягає 10 °С (Велика Бакта), середня температура січня – мінус 3,2, липня – плюс 20 °С. Середньорічні опади в цій зоні становлять 600-700 мм. Період вегетації триває 234 дні. Ґрунти тут переважно родючі. Дубові ліси цього регіону представлені в основному вологими типами лісу.

Найбільш поширеним у передгірній частині області є дуб скельний, окремі осередки якого піднімаються до висоти 800-900 м. Він добре росте на родючих буроземних ґрунтах передгір’я, де утворює високопродуктивні деревостани. Краще росте дуб скельний на добре освітлених південних схилах, на північних і східних поступається місцем буковим лісам.

Дубові ліси Закарпатської низовини в минулому, до активної господарської діяльності людини, займали всю територію. Згодом, на більш сухих ділянках, ліси вирубувалися, а площі переводилися в орні землі. Менш придатні ділянки, які розташовані в понижених місцях і постійно заливались весняними паводками, залишилися під лісом до наших днів розкиданими клаптиками серед сільськогосподарських угідь. У свіжих дібровах і на площах, які не заливаються весняними водами, відбувається процес зміни чистих дубових деревостанів на дубово-грабові, а місцями – й на грабняки з незначною домішкою дуба.

Основними едифікаторами в усіх типах лісу є дуб звичайний, субедифікаторами в ясеневих типах – ясени звичайний і вузьколистий, граб звичайний; в грабових – граб звичайний. Ясени звичайний і вузьколистий зустрічаються у складі дубових лісів у головному ярусі насаджень, граб звичайний, як правило, знаходиться в підлеглому (другому) ярусі. З інших деревних порід, які в дібровах зустрічаються поодиноко: клени польовий і гостролистий, липа серцелиста, в’яз листуватий, осика, груша звичайна, яблуня лісова та інші. У заболочених низинах нерідко зустрічаються куртини дерев вільхи чорної. Склад підліска відносно багатий: ліщина звичайна, крушина ламка, бруслина європейська, клен татарський, терен колючий, калина звичайна, бузина чорна, бирючина, свидина, плющ, глід, шипшина та ряд інших. Чагарникові породи здебільшого розміщені дифузно і ярус підліска не утворюють.

Наявні острівки дубових лісів, як правило, мають змішане походження: дуб – штучне, граб і ряд інших деревних і чагарникових порід – природне. Лише в кількох Урочищах області дещо збереглися природні структури деревостанів. Це найбільш високопродуктивні вологі ясеневі діброви. Запаси деревини в них досягають 450-500 м3/га. Діаметр стовбурів – від 40 до 120 см. Віковий діапазон порівняно невеликий – 100-150 років, тобто різниця тонких і товстих стовбурів дерев знаходиться в межах двох вікових класів. Світлолюбному дубу навіть у природних насадженнях невластива різко виражена різновіковість.

На південних схилах Вулканічного хребта і передгірних підвищеннях Закарпаття зосереджені дубово-букові ліси. Окремі вершини Вулканічного хребта досягають близько 1000 м над рівнем моря. У передгір’ї висота над рівнем моря рідко не перевищує 200-400 м. Кліматичні й ґрунтові умови цього району придатні для інтродукції багатьох цінних деревних порід.

Характерною особливістю дубово-букових лісів області є їх природна заміна на букові. Це яскраво простежується у вологих та свіжих типах лісу, де під наметом дубових деревостанів з незначною домішкою бука, як правило, формується ярус підросту з чистого бука. Подібне нестійке положення дуба в дубово-букових лісах спостерігається і в передгір’ях Кавказу. У зв’язку з тим що дубово-букові ліси Закарпаття розміщені поблизу великих населених пунктів, з добре розвинутими транспортними шляхами, природні насадження збереглися на обмеженій площі. За своєю будовою деревостани з домінуванням дуба, як правило, наближаються до одновікових, простих за формою.

У низинній і передгірній частині області зустрічаються й грабово-дубові ліси. Для них характерна двоярусна будова. В першому ярусі зростав дуб звичайний або дуб скельний, у другому – граб. Іноді з домішкою черешні, липи серцелистої та інших порід. У грабово-дубових лісах підлісок і трав’яний покрив розвинутий дещо слабше, ніж у чистих дубових, що характеризує наближення цих насаджень до букових лісів.

Дубові ліси успішно поновлюються як природно, так і штучно. Для створення високопродуктивних і біологічно стійких насаджень відновлення здійснюється методом посадки культур дуба з введенням до складу інших деревних і чагарникових порід. Площа молодих дубових лісів у лісовому фонді області з року в рік збільшується.

Букові ліси Закарпаття – головний компонент гірських ландшафтів, джерело дуже цінної сировини. На території України поширені основні два види бука – лісовий і кримський. Букові ліси в нашій країні зосереджені в основному в Українських Карпатах, Криму.

Належить бук лісовий до порід помірного вологого клімату, добре росте й розмножується в гірських умовах на ґрунтах, багатих на кальцій. Ліси, головна порода яких бук, зростають в області на площі приблизно 350 тис. га, з запасом деревини близько 85 млн. м3. Букові ліси тут утворюють різноманітні за складом і структурою угруповання або зустрічаються в чистих насадженнях. У державному лісовому фонді області збереглися не зачеплені людською діяльністю ділянки високопродуктивних бучин.

Букові ліси утворюють окремий лісорослинний район, вкриваючи північний макросхил Вулканічного хребта і південний – Полонинського. Деревостани з перевагою бука займають схили на висоті від 400-500 м н. р. м. до 900-1200 (1350) м н. р. м.

Найнижча межа їх зростання доходить до 250 м над рівнем моря. Основними факторами, які впливають і зумовлюють їх ріст, є температурний режим і вологість. При річних опадах менше 500 мм і середньомісячній температурі нижче 5° С бук, як правило, не знаходить достатніх умов для утворення лісових угруповань, а також нормального росту й розмноження. Водно-фізичні властивості ґрунтів під буковими лісами високі.

Кліматичні, як і ґрунтові умови, істотно відрізняються у нижньому і верхньому поясі зростання букових лісів. У нижніх районах річна сума опадів тут становить 800-1000 мм. Період вегетації триває до 160 днів і більше. У верхній частині ареалу букових лісів середньорічна температура знижується, порівняно з нижнім ареалом на 6-7 °С, а період вегетації скорочується до 136 днів, сума річних опадів підвищується до 900-1200 мм.

За складом корінної рослинності, її ростом і станом гірські букові ліси Закарпаття поділяються на чотири підпояси. Перший, низинний (до 600 м над рівнем моря), становить грабово-букова смуга. Граб звичайний, особливо в молодих насадженнях, виконує важливу роль у відновленні лісів і зростанні молодняків. До бука й граба в цьому підпоясі домішуються клен гостролистий, клен польовий, в’яз гірський, явір, липа дрібнолиста, черешня, осика, береза, груша, яблуня. Характерними чагарниками тут виступають ліщина, бузина чорна, шипшина.

Вище, до 800-900 м над рівнем моря, розміщений підпояс чистих букових лісів високої продуктивності. Тут бук знаходиться в найоптимальніших умовах росту й розвитку. Проявляючи виключно високу конкурентну здатність, він легко витісняє інші деревні породи й утворює абсолютно чисті деревостани. Лише поодиноко в цих лісах можна зустріти явір, в’яз, клен. Чагарникові породи зустрічаються також рідко – це вовче лико, жимолость чорна, жимолость звичайна, смородина альпійська; на лісосіках і в молодняках – ліщина, бузина червона й чорна. Характерним типом лісу тут є волога чиста бучина, незначне поширення має і волога чиста субучина. Букові деревостани характеризуються високою продуктивністю і біологічною стійкістю.

Далі, до 1100 м над рівнем моря, зосереджені букові ліси зі значною домішкою (до 2-3 одиниць і більше) явора. Характерний тип лісу – волога яворова субучина. Закінчується пояс букових лісів у верхній межі лісу (1100 – 1300 м) низькопродуктивними приполонинними букняками, що вузькою смугою оточують полонини.

Біля верхньої межі лісу буки ледве досягають 2-5 м заввишки. Це – букове криволісся. В глиб лісу висота дерев швидко зростає до 15-20 м. Для приполонинних букняків характерна сильна збіжистість стовбурів, сучкуватість, багатовершинність зі зламаними кронами. Все це результат дії суворих кліматичних умов субальпійської зони, в першу чергу, вітрів. До бука в цьому поясі домішується в незначній кількості явір і горобина. В чагарниках у буковому криволіссі зустрічаються ялівець звичайний і сибірський. У типологічному відношенні приполонинні букняки належать до вітрової форми яворової субучини.

У зоні букових лісів збереглися ділянки з природною структурою деревостанів. Встановлено два типи будови таких корінних деревостанів бука, які значною мірою зв’язані з процесами природного поновлення. Вікові коливання дерев бука в непорушених букових насадженнях перевищують 300 років. При одному й тому ж діаметрі віковий діапазон може досягти 200 років. Усі молоді букові деревостани Закарпаття, які виникли після суцільних і поступових насіннєво-лісосічних рубок, належать до відносно одновікових насаджень. Вікові коливання в таких деревостанах не перевищують одного класу (20 років). Продуктивність букових деревостанів в оптимальних умовах становить 600-800 м3/га.

Наймолодшою лісовою формацією у Карпатах вважається буково-ялицевий ліс. Це найпродуктивніші природні ліси Закарпаття. Вони зосереджені у двох лісорослинних районах. Порівняно невелику територію займають у північно-західній частині області на північних схилах Полонинського і південних схилах Вододільного хребтів. Рельєф тут гірський, абсолютні висоти від 1000 до 1480 м, схили круті, порізані гірськими потоками.

Вертикальна поясність лісової рослинності чітко виражена й характерна особливо для буково-ялицевих лісів. До 800 – 900 м над рівнем моря у складі корінних лісів домінують ялиця європейська і бук, які утворюють змішані різновікові деревостани. Вище, до верхньої межі лісу, розташовуються насадження з бука без участі ялиці. В поясі буково-ялицевих лісів на різних висотах зустрічається також граб. Особливо значна участь його в молодняках, де він є істотним конкурентом ялиці й бука. Крім граба, у буково-ялицевих насадженнях зустрічаються ясен звичайний, явір, клен гостролистий, липа дрібнолиста, черешня. Продуктивність таких деревостанів досить висока. Великих розмірів тут досягає ялиця – 40-45 (48) м у висоту при діаметрі стовбурів 80 – 100 (140) см. Надзвичайно високі й дерева ясеня. Бук з в’язом, явором, кленом формує тут підлеглий ярус. Найвищі буки на 10 – 15 м нижчі від найвищих ялиць. Запаси деревини у таких пралісах досягають 1000 – 1100 м3/га. Структура деревостанів складна. Зімкнутість вертикальна, але ярусність виражена нечітко. Всі корінні деревостани з непорушеною або малопорушеною структурою різновікові. Вік ялиці коливається у межах від 40 до 320 років.

На незначних площах зустрічаються буково-ялицево-ялинові ліси. Вони в основному займають схили південного й північного макросхилів. Сюди належить Чорногірський масив, частина Свидовця, частина Горган і Марамороський кристалічний масив, складені із кристалічних сланців і кварцитів палеозойського походження.

Ґрунти під буково-ялицево-ялиновими лісами переважно темно-бурі, суглинисті, з зернистою структурою у верхніх горизонтах, з хорошими водно-фізичними властивостями. Клімат зони цих лісів знаходиться в тісному зв’язку з висотою над рівнем моря, яка коливається від 600 до 1500 м над рівнем моря. Кліматичній поясності в районі буково-ялицево-ялинових лісів відповідає поясність лісової рослинності, яка особливо чітко проявляється на схилах Говерли в малопорушених лісах Карпатського державного заповідника. У складі цих лісів зустрічаються в’яз гірський, явір, клен гостролистий, осика, береза, верба козяча; чагарники – ліщина, жимолость звичайна, бузина червона, вовче лико, спірея в’язолиста, верба сілезька.

Ріст усіх трьох основних деревних порід у лісах відмінний. Висота ялиці та ялини досягає 40 м

Інші листяні ліси. В області під іншими листяними лісами зайнято незначні площі, які представлені невеличкими ділянками здебільшого колгоспних і радгоспних насаджень. Територія під іншими листяними лісами становить менше 4 % наявного лісового фонду. Загальні запаси деревини не перебільшують 5 млн. м3, а площа – 30 тис. га. В державному лісовому фонді Закарпаття інші листяні породи займають всього близько 10 тис. га з запасом деревини менше 2 млн. м3. Найбільша площа припадає на грабові ліси – понад 60 % усієї площі інших листяних порід. Особливого народногосподарського значення ці ліси не мають.

Серед інших листяних лісів слід відзначити насадження ясена вузьколистого і звичайного, які займають незначні площі уздовж Латориці, а також зустрічаються (гірська форма) невеличкими острівцями в зоні букових і ялинових лісів. Незначні площі є (острівного характеру) клена, явора, берези, осики, тополі канадської, акації білої, горіха волоського, каштана їстівного, вільхи й верби уздовж річок. Серед них до перспективних, як природного ресурсу для народного господарства й розвитку економіки регіону, слід віднести насадження каштана їстівного, горіха волоського, ясеня і явора. Ці деревні породи утворюють високопродуктивні й стійкі лісонасадження, дають цінну для меблевої та інших галузей виробництва деревину, а каштан їстівний і горіх волоський – ще й цінні їстівні плоди, які використовуються в харчовій і фармацевтичній промисловості. За останні роки саме цим деревним породам лісогосподарники області приділяють все більше уваги. Посадки їх з року в рік збільшуються. Вони вводяться до складу інших листяних лісів. Участь таких порід у складі насаджень збагачує кормову базу і сприяє збільшенню чисельності лісової фауни, а також заготівлі цінних їстівних плодів.

Хвойні ліси

В області під лісами зайнято близько 33 % загальної площі, які мають понад 40 % запасів деревини, що в абсолютному об’ємі перевищує 65 млн. м3. Ці ліси представлені значною кількістю лісоутворюючих деревних порід.

Є унікальні місця зростання модрини. Флору хвойних деревних карпатських аборигенів доповнюють чагарникові – сосна гірська і ялівець звичайний, сибірський та козацький. Кожний зі згаданих видів хвойних порід має свої, тільки йому притаманні морфологічні ознаки, біологічні та екологічні властивості, лісівничі особливості, а також свою історію.

У тривалому процесі розселення основні аборигенні хвойні лісо-утворювачі зосередилися на менш родючих ґрунтах, у відносно гірших (порівняно з листяними) лісорослинних умовах – на схилах гірського пасма та у високогір’ї.

Ялинові ліси. На території Європи сучасний ареал ялинових лісів займає північно-східну (балтійсько-скандинавську) й середньоєвропейську частини, куди входять гори Центральної Європи й Карпати. Вважається, що Карпати – одне з трьох сховищ, звідки після великого материкового обледеніння проходило розселення ялини. В даний час рекомендується розрізняти в Карпатах природний і штучний ареали ялини.

Ялина у горах характеризується значною змінністю морфологічних і екологічних ознак, що зумовлено великою різноманітністю лісорослинних умов і минулою господарською діяльністю людини.

У цілому за морфологічними ознаками ялина європейська, що зростає, на Закарпатті, мало чим відрізняється від такої, що зростав в інших регіонах. У зімкнутих деревостанах стовбури ялини високо очищаються від сучків, прямі, повнодеревні. У високоповнотних насадженнях крона конусовидної форми розміщена лише у верхній частині стовбурів.

Ялина більш вимоглива до вологості повітря, не переносить засухи. Краще росте при рівномірних опадах, особливо в літній період. Стійка до низьких температур, але пошкоджується пізніми весняними заморозками. На важких суглинистих і сірих ґрунтах ялинові молодняки нерідко гинуть від «витискання». За тіневитривалістю поступається тільки тису, ялиці й букові, завдяки чому здатна утворювати різновікові деревостани. Підріст ялини задовільно переносить тінь материнського намету протягом тривалого часу. В цей період її ріст зовсім незначний. При поступовому виході на світло підріст може пристосовуватись до нормального росту на повному освітленні.

За біологічними властивостями ялина утворює найбільш густі насадження, і ця її особливість зберігається надовго, тобто ялинові деревостани зріджуються дуже помірно. За таких умов нагромаджується значна кількість обпалої хвої, що сприяє нагромадженню товстого шару гумусу. Густі ялинники затримують кронами до 40 % річних опадів і майже на 90 % знижують освітленість під наметом.

Тому трав’яний покрив у ялинниках буває дуже рідкий і складається з особливо тіневитривалих рослин. Часто він взагалі відсутній, особливо в молодих ялинових деревостанах. В умовах Закарпаття ялина – швидкоростуча деревна порода. В природних насадженнях вона досягає у висоту 45-50 м. Живе в середньому близько 300 років, окремі велети зустрічаються у віці до 500, рідше до 800 років.

Оптимальні умови для зростання ялинових лісів – 900-1000 м над рівнем моря з середньою кількістю опадів 1000-1400 мм на рік. Тут середні висоти ялинових деревостанів у 100-річному віці нерідко досягають 37-40 м, а деревини можна одержати по 1000-1200 м3/га. На висотах 650 – 800 м над рівнем моря на місці корінних букових лісів ростуть штучні ялинники, які характеризуються особливо високою продуктивністю, однак відрізняються недовговічністю, вже у віці 50-60 років приріст їх у висоту різко знижується, а деревостани, як правило, чистого складу, часто пошкоджуються вітровалами, грибними хворобами й шкідниками. Нестійкість ялинових лісів на цих висотах пояснюється, в основному, невідповідністю екологічних умов біологічним особливостям ялини. Вище 1200 м над рівнем моря продуктивність ялинових деревостанів поступово знижується, досягаючи у верхній межі лісу найнижчих класів бонітету. Знижується також густота й зімкнутість насаджень.

Ялинники розташовуються у верхньому гірському лісовому поясі. Нижня межа природних ялинників тягнеться від висоти 700-900 м на південно-східних схилах Горган до 1400-1500 м на південно-західних схилах Чорногори. Середнє значення верхньої межі знаходиться в межах 1470-1670 м над рівнем моря.

Корінні ялинові ліси області займають близько 30 % загальної площі. За останні два століття завдяки інтенсивній діяльності людини площа ялинових лісів збільшилась на 25-26 %, букових зменшилась майже на 20 %. Дещо зменшилась за цей період і площа дубових і ялицевих лісів. У поясі ялинових лісів за складом виділяються два підпояси: змішаних (з участю ялиці та бука) і чистих насаджень.

Підпояс змішаних ялинових лісів переважає на північно-східних і південно-західних макросхилах Карпат з висотами 900-1200 м над рівнем моря. Це пояс високопродуктивних, біологічно стійких насаджень, де ялина знаходиться в оптимальних умовах зростання. Тут у першому ярусі разом з ялиною росте ялиця (20-30 %), у другому – бук, явір, в’яз гірський. Деревостани ялини довговічні з загальним запасом деревини 1000-1200 м3/га. Підлісок розвинутий слабо. Тут зустрічається бузина червона, жимолость гірська, горобина звичайна, вовче лико тощо.

У природних умовах ялина, бук і ялиця відновлюються добре. Однак, в результаті неправильної господарської діяльності людини в минулому більшість змішаних ялинових лісів перетворено в чисті ялинові. Такі насадження часто пошкоджуються вітровалами.

Підпояс чистих ялинових лісів займає високогірну частину Карпат на висоті 1200-1650 м над рівнем моря. Ґрунтовий покрив складається із щебенистих малопотужних бурих гірсько-лісових і гірсько-опідзолених грунтів. На окремих ділянках зустрічаються виходи на поверхню кам’янистих розсипів. Клімат цього поясу помірно холодний з сумою річних температур не вище 11 °С. У таких екологічних умовах ялиця і бук не беруть участі в формуванні деревостанів. Супутником ялини тут виступає сосна кедрова європейська як едифікатор на дуже бідних кам’янистих ґрунтах. Залежно від едафічних умов ялина утворює чисті деревостани. Підлісок у цих насадженнях дуже рідкий. До його складу входять жимолость чорна, бузина червона, крушина ламка, ялівець сибірський. Рослинний покрив досить різноманітний.

Ялинові ліси розташовані в приполонинній частині гір. Вони досить стійкі проти вітровалів, буреломів, хвороб і шкідників, завдяки добре розвинутій кореневій системі, різновіковості деревостанів, вертикальній зімкнутості полога та низько опущеним кронам дерев.

На думку багатьох дослідників, верхня межа ялинових лісів у Карпатах знижена на 100-200 м в результаті їх вирубки й випалювання з метою розширення площ під пасовища. Про це свідчить розрізненість і слабка вираженість контурів верхньої межі лісу.

Продуктивність ялинових насаджень диференціюється залежно від глибини ґрунту, з якою пов’язане формування певних типів лісу. Значна різноманітність ґрунтів за родючістю й вологістю, чергуючись зі змінністю клімату, обумовили на Закарпатті формування різних типів лісорослинних умов – едотопів.

Більш як столітній досвід створення й використання штучних чистих насаджень ялини показує, що утворені за межами природного ареалу похідні ялинники відзначаються хорошим ростом і високою продуктивністю, але вони недовговічні, пошкоджуються кореневими гнилями, снігом, вітром. Отже, сучасне поширення і стан ялинових лісів необхідно оцінювати всебічно. В інтересах раціонального використання закарпатських лісів, як одного з головних природних багатств краю взагалі і ялинників зокрема, в його господарстві слід розрізняти насадження принаймні трьох категорій:

1. Природні деревостани, що утворилися внаслідок тривалого природного добору. Такі ялинники, переважно різновікові деревостани, збереглися в основному у верхній частині смуги ялини, вони дуже цінні як насіннєва база кращих місцевих екотипів ялини. Більшість цих насаджень відіграє велику захисну і екологічну роль, а тому віднесена до лісів першої групи.

2. Штучні (або природні, що утворились від штучних) деревостани, створені в смузі ялини.

3. Штучні ялинники, створені за межами природного ареалу ялини на місці бучин і субучин ялинників та суялинників, дібров і судібров. У цій категорії ялинових лісів доцільно вести господарство таким чином, щоб у майбутньому відновити корінні деревостани, які відзначаються значно вищою біологічною і природною стійкістю, є більш цінними в екологічному відношенні.

Ялицеві ліси. Ялиця біла в Карпатах – одна з основних лісоутворюючих деревних хвойних порід. Вона займає друге місце за площею серед хвойних порід в області. Ялицеві лісостани державного лісового фонду Українських Карпат розташовані на площі близько 75 тис. га з запасом деревини близько 22 млн. м3. Найбільші площі їх розміщені в гірській частині Львівської області. На Закарпатті ялицеві ліси займають площу близько 9 тис. га із запасом деревини понад 2 млн. м3.

У межах природного ареалу ялиця біла утворює переважно різновікові насадження природного походження, змішані за складом і рідше чисті високопродуктивні й стійкі ліси. Найбільш характерними насадженнями ялиці є змішані з дубом, грабом і буком ліси у гірському поясі від 300 до 1900 м над рівнем моря. На південно-західних макросхилах вона починає з’являтися у насадженнях як домішка на висоті 500 – 600 м, найбільшого поширення набуває на висоті 800 – 1000 м. На північно-східних макросхилах спускається до висоти 200 м над рівнем моря і поряд з буком і дубом виступає як основна лісоутворююча порода. Ареал ялицевих лісів на Закарпатті свідчить про те, що це порода м’якого океанічного клімату. До світла мало вибаглива, серед хвойних порід за тіневитривалістю поступається лише тису ягідному.

Ялицеві ліси вибагливі до вологи повітря і ґрунту. Оптимальними умовами для їх росту є вологі гігротопи. Вибагливість до вологи, поряд з поганою стійкістю до морозів – важлива екологічна особливість ялицевих лісів, що й обмежує їх природний ареал. Властивість утворювати потужну кореневу систему забезпечує їм хорошу вітростійкість. Однак через недостатню стійкість деревини до загнивання, насадження пошкоджуються буреломами, що найчастіше спостерігається в перестійних та стиглих лісостанах, де не проводилися регулярні рубки догляду та санітарні.

Чисті ялицеві ліси зустрічаються на Закарпатті рідко. У смузі бука лісостани з домішкою або переважанням ялиці представлені в основному вологими і свіжими ялицевими бучинами й субучинами, вологими та свіжими буковими яличниками й суяличниками.

Ялицеві ліси не мають характерних, тільки для них властивих компонентів підліска й трав’яного покриву. Під наметом ялицевих лісостанів, які утворились у смузі дуба й бука, домінують компоненти, характерні для корінних лісостанів: білоцвіт весняний, зубниця залозиста та бульбиста, підсніжник звичайний, підлісник європейський, маренка запашна, безщитник жіночий та інші.

Ялицеві лісостани є класичними для вибіркового господарства за способом рубки. Вся біологія і екологія ялиці білої, – особливості плодоношення, сильно виражена тіневитривалість, мала стійкість до приморозків, повільний ріст у молодому віці, – для успішного вирощування високопродуктивних насаджень вимагає вибіркових рубок. Саме таке господарювання в ялицевих лісах ведеться в області вже тривалий час (25 – 30 років). Завдяки цьому площа молодих ялицевих лісостанів з року в рік збільшується.

Відновлення корінних ялицевих деревостанів у зоні дубових, букових і ялинових лісів, а також перетворення чистих похідних ялицевих насаджень у змішані корінні – важливий резерв підвищення продуктивності й стійкості карпатських лісів. Тому це розцінюється, як одне з першочергових завдань лісників області, успішне розв’язання якого можливе при вмілому поєднанні природного відновлення ялицевих лісів з впровадженням у виробництво більших обсягів штучного.

У комплексі господарських заходів, спрямованих на збереження й примноження ялицевих лісів, слід звернути увагу на такі роботи, як удосконалення системи рубок головного користування, використання якісного природного відновлення, проектування й створення лісових культур, науково обґрунтована боротьба з хворобами та шкідниками ялиці. Важливою залишається і робота з поліпшення насіннєвої справи, організації елітного насінництва, в першу чергу, на базі наявних високопродуктивних корінних карпатських пралісів ялиці білої.

Інші хвойні ліси. На Закарпатті поряд з описаними хвойними масивами в незначній кількості розкидані по території всієї області окремими невеличкими острівками інші хвойні ліси, здебільшого штучного походження. До них відносяться соснові ліси з головною породою – сосною звичайною. Таких лісів нараховується близько 600 га з запасом деревини понад 30 тис. м3.

Острівні штучні лісостани сосни звичайної зустрічаються в області на висоті від 200 до 1100 м над рівнем моря. Вони представлені різновіковими насадженнями середньої продуктивності. У процесі заміни світлолюбної й маловибагливої до ґрунту сосни звичайної тіневитривалими й вибагливими до ґрунту лісоутворювачами вона вбереглася в основному тільки на бідних кам’янистих ґрунтах південних схилів. Цікавими є природні осередки сосняків в урочищі Ізки Міжгірського лісокомбінату.

На окремих ділянках, особливо на еродованих землях, непридатних для сільськогосподарського використання, молоді посадки сосни звичайної добре закріпляють ґрунт, запобігають розвитку ерозійних Процесів, і тому їх практикують в області постійно. На цих землях виростають стійкі й продуктивні соснові насадження. Невеличкими клаптиками на незначних площах можна зустріти насадження модрини європейської, тиса ягідного, ялівцю, псевдотсуги Манзіса, сосни чорної.

Із перерахованих хвойних лісів Закарпаття народногосподарське значення з точки зору природних ресурсів мають насадження модрини європейської і псевдотсуги Манзіса, які в умовах області найбільш продуктивні. На ділянках псевдотсуги Манзіса в Тур’є-Реметському лісництві Перечинського лісокомбінату дерева в 80-річному віці досягають у висоту понад 50 м, а запас деревини на 1 га становить 1300 м3. Саме цій деревній породі в області почали приділяти значну увагу. Про це свідчить той факт, що за останні сім років створено лісових культур з головною породою – псевдотсугою Манзіса понад 1200 га. У віці старше 10 років площа її становить всього 40 га, а старше 50 років – близько 60 га. Насадження псевдотсуги Манзіса характеризуються не лише високою продуктивністю, але й стійкістю, високою якістю деревини, а також декоративністю.

Приполонинні ліси

Під приполонинними лісами слід розуміти більш або менш широку смугу (до 500 м), де лісова рослинність, перебуваючи у крайніх умовах зростання й розвитку, починає поступатися безлісним рослинним угрупованням, з висотою дерев мінімум 5 м та зімкнутістю крони 0,3 – 0,4 і площею мінімум 1 га. Приполонинні ліси в літературі часто називають верхньою межею лісу.

На шляху поширення деревної рослинності у вертикальному напрямі стоїть цілий комплекс причин, з яких головне значення можуть мати температура повітря та ґрунту, атмосферні опади, вітер, ґрунт, рельєф місцевості, рослинне угруповання, наприклад, сфагнове болото, господарська діяльність людини.

В українських Карпатах верхню межу лісу утворюють такі основні породи, як ялина європейська, бук лісовий, сосна кедрова європейська, клен, явір, горобина звичайна, черемха звичайна. Найбільш поширеним типом приполонинних лісів є хвойний, представлений ялиновими лісами.

Найбільш сприятливим для росту деревних порід у верхній межі лісу є схили південних експозицій.

Загальною закономірністю верхньої межі лісу в українських Карпатах є її зниження з південного сходу на північний захід, що обумовлено геоморфологічною будовою, континентальністю клімату та антропогенними факторами. У складі приполонинних лісів переважають такі деревні породи, як бук лісовий, ялина європейська, сосна гірська, ялиця біла, вільха зелена, вільха сіра, явір.

Наявні лісосировинні ресурси області при їх більш раціональному й комплексному використанні дозволяють розвивати лісову й деревообробну галузі виробництва при стабільному обсязі заготівлі сировини і тим самим сприяти дальшому економічному й соціальному розвитку Закарпатської області.

Дуже важливим для нашої області, а також для України є те, що тут зберігаються праліси (первинні ліси). Це такі ліси, які не зазнали жодних змін під впливом людини, або лісовий масив, який ніколи не зазнавав людського втручання і у своїй структурі та динаміці демонструє природний розвиток (за визначенням конференції міністрів лісового господарства Європи (MCFPE). Ґрунт, флора і фауна таких лісів не були змінені чи зруйновані через лісокористування, випас худоби або інший прямий чи непрямий вплив людини (Праліси в центрі Європи, 2003). Праліси поширені на чорногірському масиві, в Угольці та Широкому лузі, Кевеліві, Кузій-Свидовці, Марамороші.

ОХОРОНА І ВІДНОВЛЕННЯ ЛІСІВ

Маючи такі природні багатства на своїй території і знаючи загрозу екологічних катастроф, які можуть виникнути при недбалому користуванні цими ресурсами, органи управління і суспільство взагалі повинні берегти їх для себе і своїх нащадків.

Охорона лісів була однією з найважливіших складових частин природоохоронних заходів у період існування держави СРСР (Червонный, 1974), хоча охорона лісів має набагато довшу історію, починаючи від древніх племен людства, для яких певні ліси чи їх ділянки (разом з іншими біотопами) вважалися священними. Таке сакральне заповідання в ті часи оберігало рівнинні ліси Європи, Азії та інших частин світу від повного знищення. Далі в різні історичні періоди і в різних державах світу охорона лісів мала свій специфічний розвиток. Відомо, що в Середньовіччі феодали особливими законодавчими постановами забороняли в лісах полювання в ті чи інші періоди, а подеколи і взагалі залишали можливість для полювання і користування лісовими багатствами лише для себе. В принципі для охорони це було позитивним явищем, хоча в зв’язку з цим обмежувались права для більшої частини суспільства.

Особливістю лісів Закарпаття є те, що вони гірські (що вже було детально описано вище): 80% площ лісового фонду знаходяться в гірській місцевості (Поп, 2009). Гірські ліси мають виняткову значимість в охороні навколишнього природного середовища. Зважаючи на це, а також усвідомлюючи культурну, соціальну, екологічну та економічну цінність і беручи до уваги численні Конвенції (Ріо-де-Жанейро, 1992; Гельсінкі, 1992; Софія, 1994; Рамсар, 1971; Бонн, 1979 та ін.), прийнято 20 статей, спрямованих на охорону та збалансоване використання біологічного і ландшафтного біорізноманіття, сталий розвиток сільськогосподарських територій, збалансовані сільське господарство і лісництво, управління водоймами та басейнами річок, транспортом та ін. (Ніколайчук, 2004).

Від чого охороняють ліс? В першу чергу, від пожеж, браконьєрства, порушень лісокористування, від забруднення і засмічення туристами, відпочиваючими, від епідемій шкідників та інших загроз.

Важливим для охорони лісів є декілька основних аспектів:

–          Дослідити і вивчити основні умови і найбільш небезпечні фактори виникнення і поширення пожеж на тій чи іншій конкретній території, конкретного лісогосподарства чи заповідника. Це у великій мірі було зроблено ще в часи Радянського Союзу.

–          Визначити, розробити основні попереджувальні заходи щодо охорони лісів, (масово-роз’яснювальна робота, спрямована на виховання бережливого ставлення до лісу).

–          Відновлення лісів на тих територіях України, які є перспективними для цього та ін.

Визначаючи всі заходи і напрями лісоохорони, слід пам’ятати, що ліси є власністю держави (Стаття 6. Власність на ліси: «Усі ліси в Україні є власністю держави»).

Надзвичайно складною проблемою є охорона лісів від пожеж. Масштабність цього небезпечного явища, перш за все, залежить від природних і кліматичних умов. Але здебільшого пожежі в лісі спалахують з вини людей, в результаті недбалого, а іноді й злочинного поводження з вогнем. Його виявленням та гасінням опікується спеціалізована наземна служба, до якої входить 257 лісових пожежних станцій, оснащених пожежними автомобілями, мотопомпами, ранцевими лісовими вогнегасниками, радіостанціями. Постійно діє майже 600 пожежно-спостережних пунктів.

У 2006 році зазнали найбільших пошкоджень від вогню лісові угіддя південних та східних областей. Працівники лісгоспів стараються вберегти ліс від пожеж, проте вирішити цю проблему можливо лише за активної участі широкої громадськості.

Чимало ресурсів спрямовується на захист лісу від різних шкідників, що здатні завдати йому непоправної шкоди. Роботи із захисту лісу в Україні виконує спеціалізована служба Держкомлісгоспу. Торік її реорганізовано у три державні спеціалізовані об’єднання: „Східлісозахист”, "Центрлісозахист” та „Західлісозахист”, завданням яких є проведення лісопатологічних обстежень, призначення та виконання лісозахисних заходів, надання методичної допомоги працівникам лісової охорони на місцях.

У 2006 році лісогосподарськими підприємствами України здійснено заходи зі знищення шкідників лісу на площі 53,3 тис. га, що дозволило зберегти понад 110 тис. кубічних метрів приросту деревини хвойних і листяних насаджень. Завжди перспективними є біологічні методи боротьби з шкідниками лісу, які досліджували і пропонували для впровадження науковці ще в 60-х роках 20 ст. (Баганич, 1968).

Крім охорони вже існуючих лісів, важливим засобом є також відновлення лісів, оскільки первинно територія України, Європи та окремих частин Азії була набагато більше заліснена. В наш час більшість лісів на цих територіях зникли або засаджені повторно, тобто відновлені штучно.

Для того аби клімат України був м’якшим і стабільнішим, потрібно, щоб заліснення сягало 20 % території. В офіційних документах і наукових публікаціях останніх років зустрічаються різні оцінки лісистості країни, значення якої коливаються від 15,7 (облік лісового фонду 1996 року) до 18,8% (дані обліку земельного фонду на 01. 01. 2008 р.). Деякою мірою це зв’язане з недосконалим визначенням поняття «Ліс» в лісовому кодексі України. Але в будь-якому випадку до 20% стану заліснення ще потрібно ліси досаджувати. Тому в наш час започаткована державна програма «Ліси України» на 2010-2015 роки. Планується збільшення залісненої території, задля зменшення ерозії ґрунтів і втрати урожаїв. Планують для цього створити спеціальні лісосмуги. Потрібно виділити спеціальні території. Процедура передачі земель для засадження лісів – дуже дорога, тому цей процес тягнеться доволі повільно. Хоча слід зауважити, що після розпаду колгоспів, землі вже 20 років самозаліснюються.

Охорона лісів завжди пов’язана з економічною політикою країни.

Наприклад плата, яку отримує українська держава від продажу деревини на пні, набагато нижча за ту, яку отримують власники лісів в інших країнах світу. З погляду операцій на внутрішньому ринку, це може частково пояснюватися низькою купівельною спроможністю українських споживачів. Але ж значна частина української ділової деревини експортується, отже, продається за цінами світового ринку.

Важливим є налагодити найбільш вигідний в економічному та екологічном планах продаж лісової продукції, для того щоб частина коштів йшла на охорону лісів, а також щоб не здійснювати надмірне навантаження на навколишнє природне середовище, беручи з екосистем більше сировини, ніж її можна відновити.

Далі зауважимо, що ситуація в лісовому господарстві не гірша й не краща, ніж в інших галузях економіки країни. Тут, як і будь-де, є свої позитиви й негативи. Більше того, часті та плідні зустрічі з фахівцями й науковцями засвідчили, що біля керма галузі стоять достойні люди, а лісівнича наука динамічно розвивається.

Проблема полягає в тому, що лісове господарство і сьогодні існує в межах старої соціалістичної системи господарювання, яка найбільш потворно вмонтувалася у ринкове оточення. В лісовому господарстві складається ряд особливостей, які роблять цю галузь дуже привабливою для зловживань та порушень. Неефективна, непрозора організація лісових відносин не сприяє ані підвищенню продуктивності лісів, ані динамічному розвитку галузі.

Є два шляхи вирішення проблеми. Перший – це удосконалення існуючої системи на зразок перетворень, які здійснює Росія. Росія відокремила лісове господарство від лісової промисловості. Це дало змогу розмежувати функції оцінки деревини на пні (продавця деревини на пні) і здійснення рубок головного користування (покупця деревини на пні).

Другий шлях – побудова нової системи лісових відносин за досвідом Польщі. Лісове господарство Польщі ведеться комплексно. Воно включає лісогосподарську та лісопромислову діяльності на основі принципів невичерпності лісових ресурсів, самоокупності галузі та платності користування землями лісового фонду.

Яким чином охороняються ліси в Закарпатті? В першу чергу держава охороняє цінні в різних планах ліси: праліси, унікальні лісові території.

Для цього існують і створюються нові заповідники. Вітчизняна і зарубіжна класифікація заповідників дещо відрізняється. Коротко розглянемо різноманітність заповідних територій Закарпаття, де охороняються лісові комплекси:

– Карпатський біосферний заповідник;

– Національний парк “Синевир”;

– Трилатеральний заповідник “Східні Карпати”, який розміщений на території трьох держав: України, Польщі та Словаччини.

Також заповідними територіями є лісові заказники (Діброва), ландшафтні заказники (Брадульський), ботанічні заказники (Гладиський, Горгани і Тавпіширка, Чорна Гора та ін.).

Крім того, держава та неурядові громадські організації організовують щорічні акції з охорони природи, які постійно зосереджують увагу суспільства на екологічних проблемах. Серед цих акцій можемо виділити такі, що зв’язані з лісами:

–          Всеукраїнський день довкілля (третя субота квітня);

–          Європейський день парків (24 травня);

–          Щорічна Всеукраїнська акція “Посади своє дерево” (квітень);

–          Дні заповідників та національних парків (18-22 квітня) та ін.

Звичайно, кожне лісництво має своїх працівників – лісників, в обов’язки яких входить охорона тих чи інших територій лісу. Але всі заходи по охороні лісів, на жаль, поки що не дають того результату, що хотілося б. Для ефективної охорони лісів та й природи взагалі потрібно, щоб у суспільстві була розвинена висока екологічна свідомість, на що в першу чергу і повинна звернути увагу держава.

У наш час дещо в цьому напрямі вже робиться, наприклад, існує міжнародна програма “Екоменеджмент для України і Росії”, мета якого виховувати не тільки спеціалістів-екологів, як це робилось в Україні і державах СНГ дотепер, а формувати екологічну свідомість широких мас.

Успіху в охороні народних багатств, одним з яких є ліси, можна досягти лише тоді, коли народ буде турбуватись про те, чим володіє і примножувати природні ресурси, а не руйнувати їх.

Також цікавим і важливим для охорони лісів є всеукраїнський «Конкурс лісничих», переможцю якого вручається приз М.І. Присяжного – вченого, який створив великі лісосмуги на піщаних курганах, що вирішили проблему перенесення великих мас піску вітрами (своєрідних піщаних бур) на Херсонщині (Олешківські ліси). У конкурсі беруть участь лісничі Карпатського регіону.

Оптимістичним є те, що Лісовим фондом України в наш час планується засадити лісами 30 тис. га землі. Доповнимо, що для цього потрібно 150 млн. гривень, а посадковий матеріал вже готовий.

ВИСНОВКИ

Ліси України і Закарпаття є дуже важливим і цінним вичерпним природним ресурсом. Вони відіграють значну роль в природі (регуляція водного режиму, насичення повітря киснем, накопичення великої кількості первинної органічної речовини за рахунок фотосинтезу (продуктивність), забезпечення їжею та житлом багатьох видів тварин і т.д.

Також мають велике значення для людини, бо виконують сировинну (основні і побічні продукти лісів), наукову, культурно-освітню, естетичну, рекреаційно-оздоровчу та інші функції. Крім того, наразі лісова галузь забезпечує роботою приблизно 85 тисяч чоловік, що є теж важливим для суспільства.

Ліси Закарпатської області характеризуються різновисотним розміщенням, оскільки територія області переважно є гірською. В залежності від висоти виділяють дубові, букові, мішані та хвойні ліси, кожен з яких характеризується основними видами дерев та своєрідним складом домішкових видів.

Своєю діяльністю людина часто негативно впливає на ліси (антропічний екологічний фактор), особливо, започаткувавши суцільні рубки, спричинює руйнування цих чудових екосистем. А при пошкодженні екосистеми, як відомо, виникають різноманітні екологічні проблеми, які в різні періоди проявляються в нашому краї.

Тому враховуючи вище сказане маємо визнати і постійно мати на увазі, що ліси Закарпаття є частиною лісової екосистеми України і являються народним багатством. Тому лісові екосистеми потрібно охороняти і постійно відновлювати та примножувати.

ЛІТЕРАТУРА

1. Баганич М.І. Перспективи біологічного методу боротьби з листогризучими шкідниками лісу // Підвищення продуктивності гірських лісів. – Ужгород: Карпати, 1968. – С. 83-89

2. Багнюк B.M., Дідух Я.П. Екологічні проблеми Закарпаття. // Наукові записки. Біологія та скологія. – 2002 – Т. 20. – С. 61-67.

4. Лісовий кодекс України. – Київ, 21 січня 1994 року. N 3852-XII

5. Ніколайчук В.І. Екологічний стан Закарпаття. Проблеми і перспективи. – Ужгород, 2004. – 248 с.

6. Праліси в центрі Європи: Путівник по лісах Карпатського біосферного заповідника. / Редактори: У.-Б. Брендлі, Я. Довганич. – Бірменсдорф: Швейцарський федеральний інститут досліджень лісу, снігу і ландшафтів (WSL); Рахів, Карпатський біосферний заповідник., 2003. – 192 с.

7. Природні багатства Закарпаття. – Ужгород: Карпати, 1987. – 287 с.

8. Телишевский Д.А. Сокровища леса. – Л.: Вища школа, 1974. – 487 с.

9. Червонный М.Г. Охрана лесов. – М.: Лесная промышленность, 1974. – 232 с.

10. Чубатий О.В. Гірські ліси – регулятори водного режиму. – Ужгород: Карпати, 1984. – 102 с.

11. Brändli U.-B., Dovhanych Y., Commarmot B.Virgin forest of Ugolka. Nature Guide to the Largest Virgin Beech Forest of Europe. A UNESCO World Heritage Site. WSL, Birmensdorf and CBR, Rakhiv, 2008. Printed in Ukraine “Colorove Nebo”, Lviv. – 21 p.

ЛІС – НАРОДНЕ БАГАТСТВО ЗАКАРПАТТЯ Автор: Біланич Михайло Ужгород 2010 ПЛАН Вступ 1. Загальна характеристика лісів України 2. Роль лісів

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу