База знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ

КУРСОВА РОБОТА

"Матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації"

 

Вступ

Відповідальність була і залишається основною причиною того, що люди задумуються над своїми вчинками. Та не кожна людина розцінює відповідальність як стимул не вчиняти правопорушення.

Підстава будь – якої відповідальності завжди закріплена в законах чи підзаконних актах. Але цього не досить для притягнення до відповідальності. Необхідно, щоб було вчинено конкретне протиправне, винне діяння, тобто необхідна наявність фактичної підстави відповідальності.

Згідно із загальною теорією права підставою юридичної відповідальності є правопорушення.

Питання про причини правопорушень завжди було й лишається складним. Природа правопорушень криється в суспільних суперечностях, які завжди існували і існують в суспільстві. Що стосується окремих правопорушень, то їх скоєння може бути зумовлене причинами економічного характеру, соціальними причинами, обставинами сімейного характеру або ж особливостями середовища, в якому живе потенційний правопорушник.

Правопорушення, як правило, зумовлюється не якоюсь однією причиною, а відразу кількома. З’ясування цих причин є прерогативою правоохоронних органів.

Юридичну відповідальність поділяють на такі основні види: конституційна, кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова, матеріальна. Дискутується питання про можливість виділення й інших видів юридичної відповідальності. Види правопорушень можна класифікувати залежно від галузей права, але не можна класифікувати так юридичну відповідальність.[1]

В даному курсовому дослідженні розглядатиметься питання матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації.

Завдання даної роботи полягає у тому щоб охарактеризувати поняття, значення матеріальної відповідальності в трудових правовідносинах, визначенні підстав та умов матеріальної відповідальності, види матеріальної відповідальності та визначення розміру збитків та порядок їх відшкодування.

Матеріальну відповідальність слід відрізняти від дисциплінарної відповідальності. Матеріальна відповідальність відрізняється від дисциплінарної тим, що вона має обопільний двосторонній характер, тобто сторонами її можуть бути, як працівник, так і роботодавець, стороною ж дисциплінарної відповідальності є лише працівник. На відміну від дисциплінарної відповідальності, яка має карний характер, матеріальна відповідальність має відшкодувальний, правовідновлювальний характер.

1 Поняття і значення матеріальної відповідальності в трудових правовідносинах

Розгляд правового регулювання матеріальної відповідальності сторін трудового договору потребує з'ясування таких питань, як поняття матеріальної відповідальності, її галузева належність, підстава, вини матеріальної відповідальності, порядок визначення розміру шкоди та порядок її відшкодування.

У чинному трудовому законодавстві про працю визначення поняття матеріальної відповідальності сторін трудового договору не дається. В науковій літературі можна зустріти різні поняття матеріальної відповідальності, залежно від того, які критерії покладено в їх основу.

Під матеріальною відповідальністю в трудовому праві розуміють насамперед обов'язок працівника відшкодувати заподіяну ним майнову шкоду підприємству за наявності підстав і умов, передбачених законом.

Не зовсім точним визначення матеріальної відповідальності через обов'язок, адже цей обов'язок щодо відшкодування заподіяної матеріальної шкоди може і не настати у разі відмови роботодавця від притягнення працівника до матеріальної відповідальності. [2]

При реалізації матеріальної відповідальності сторона трудового договору зазнає негативних наслідків майнового характеру, оскільки за рахунок власних коштів повинна відшкодувати заподіяну шкоду чи передати взамін пошкодженого рівноцінне майно.

Матеріальна відповідальність – це сукупність норм, які встановлюють матеріальні санкції за заподіяння матеріальної і/або немайнової шкоди та добровільне чи примусове перетерпіння стороною трудових правовідносин негативних наслідків майнового характеру за скоєне трудове правопорушення, що призвело до заподіяння матеріальної і/або немайнової шкоди іншій стороні трудових правовідносин. [3]

У даному визначенні підкреслюється, що:

1) в об'єктивному аспекті матеріальна відповідальність – це норми, що встановлюють матеріальні санкції, в суб'єктивному аспекті матеріальна відповідальність – це перетерпіння стороною трудових правовідносин цих матеріальних санкцій;

2) підставою матеріальної відповідальності є трудове правопорушення, що призвело до заподіяння матеріальної і/або немайнової шкоди;

3) суб'єктом матеріальної відповідальності виступають сторони трудового договору – роботодавець або працівник.

Досліджуючи відмінності між матеріальною відповідальністю в трудовому праві і майновою відповідальністю в цивільному праві, слід зазначити, що матеріальна відповідальність сторін трудового договору (роботодавця і працівника) має низку своїх, належних тільки їй, особливостей, що дозволяє говорити про належність її до трудоправової відповідальності. Ці особливості полягають у такому:

а) суб'єктом матеріальної відповідальності є одна із сторін трудового договору (роботодавець чи працівник), в той час, як суб'єктом цивільно-правової відповідальності є фізичні чи юридичні особи, які не перебувають у трудових відносинах між собою;

б) сторони матеріальної відповідальності, яка виникає із трудового договору, не є повністю рівноправними, оскільки поряд з договірним методом регулювання трудових відносин, сфера дії, якого все більш розширюється, продовжує діяти метод підпорядкування працівника роботодавцю; сторони майнової цивільно-правової відповідальності є повністю рівноправними;

в) підставою матеріальної відповідальності є трудове правопорушення – протиправне, винне невиконання чи неналежне виконання трудових обов'язків стороною трудових правовідносин; підставою цивільно-правової відповідальності є цивільне правопорушення;

г) відшкодуванню підлягає тільки пряма дійсна шкода, тоді як норми цивільного права передбачають відшкодування і неотриманих прибутків (упущеної вигоди);

д) основним видом матеріальної відповідальності в трудовому праві є обмежена матеріальна відповідальність, тобто відшкодування здійснюється в межах прямої дійсної шкоди, але не більше середньомісячного заробітку працівника. Обмежена матеріальна відповідальність характерна і для другої сторони трудового договору – роботодавця, а основним видом цивільно-правової відповідальності є повна відповідальність;

е) за нормами трудового законодавства матеріальна шкода в межах місячного середнього заробітку може відшкодовуватись за розпорядженням роботодавця або уповноваженого ним органу (особи); шкода понад місячний заробіток працівника або, якщо роботодавцем не дотриманий позасудовий порядок відшкодування шкоди відшкодовується в судовому порядку; за нормами Цивільного права шкода відшкодовується в судовому порядку.

Виходячи із ст. 130 КЗпП України, суб'єктом матеріальної відповідальності є працівники, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем і заподіяли йому шкоди внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. Згідно з ч. 2 ст. 2 КЗпП України працівники тепер реалізують своє конституційне право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Отже, працівник несе матеріальну відповідальність за трудовим правом не лише за заподіяння шкоди майну підприємства, установи, організації, а й майну чи здоров'ю фізичної особи, з якими перебуває у трудових відносинах. Особа, яка не знаходиться в трудових відносинах з роботодавцем, не є суб'єктом матеріальної відповідальності за нормами трудового права. Вона несе відповідальність за нормами інших галузей права.

2. Підстава і умови матеріальної відповідальності працівників

Термін «підстава відповідальності» зазвичай вживається у двох значеннях:

1) на підставі чого особа несе відповідальність;

2) за що особа несе відповідальність.

У першому випадку кажуть про правову підставу юридичної відповідальності, у другому – йдеться про фактичну підставу відповідальності.

Водночас слід зазначити, що поняття підстава й умова відповідальності часто ототожнюються як у законодавстві, так і в юридичній літературі, особливо представниками цивільного та трудового права. [4]

Стаття 130 КЗпП України називається «Загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників». Виходячи з назви статті, законодавець обумовлює два фактори притягнення до матеріальної відповідальності – наявність підстав і умов причому йдеться не про одну підставу, а про кілька підстав.[5]

Згідно із ч1 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. Виходячи із змісту ч. 1 ст. 130 КЗпП України, підставами матеріальної відповідальності працівників є:

а) шкода;

б) порушення трудових обов'язків працівника;

в) причинний зв'язок між шкодою і порушенням трудових обов'язків, оскільки в ч. 1 ст. 130 КЗпП України, ясно визначено, що шкода повинна бути наслідком порушення трудових обов'язків.

Тлумачення цієї норми дає змогу говорити про виділення кількох підстав. У ч. 2 ст. 130 КЗпП України названо умови покладення матеріальної відповідальності на працівника, серед них і такі, як протиправність дій та вина працівника, які насправді належать до елементів правопорушення, тобто є елементами підстави матеріальної відповідальності, а не умовами. Таким чином, поряд з підставою – порушенням трудових обов'язків, тобто трудовим правопорушенням, законодавець виділяє такі її окремі елементи, як шкода, причинний зв'язок, вина, протиправність, але одні з них (ч. 2 ст. 130 КЗпП України) необгpунтовано названі підставами, а інші теж неправомірно (ч. 2 ст. 130 КЗпП України) – умовами матеріальної відповідальності, хоча і ті, й інші є структурними елементами підстави трудового правопорушення.

Підставою матеріальної відповідальності є трудове правопорушення, точніше його склад, який включає суб'єкт, об'єкт, об'єктивну і суб'єктивну сторони. Тому не можна, як це закріплено в ст. 130 КЗпП України, відносити до підстав лише окремі елементи об'єктивної сторони правопорушення, а інші елементи об'єктивної сторони правопорушення (протиправність, вину) вважати не елементами підстави, а умовами матеріальної відповідальності. Шкода, протиправність, вина, причинний зв'язок є елементами підстави, без цих елементів немає підстави, тобто самого трудового правопорушення. Умовами ж матеріальної відповідальності, виходячи із етимологічного поняття умов як сукупності факторів, за яких що-небудь відбувається, є обставини чи фактори, за яких уже здійснюється, реалізується сама матеріальна відповідальність за наявності підстави. До таких умов, зокрема, належать: дотримання порядку притягнення до неї, правильне визначення розміру шкоди.

Трудове правопорушення, як підстава матеріальної відповідальності – тобто протиправне, винне невиконання чи неналежне виконання сторонами трудових відносин трудових обов'язків, яке спричинило заподіяння матеріальної і/або немайнової (моральної) шкоди іншій стороні трудового правовідношення, відповідальність за, яку передбачена нормами трудового права. Цей висновок, по суті, підтверджується і ч. 1 ст. 130 КЗпП України, в якій зазначено, що наслідком порушення трудових обов'язків працівником є заподіяння шкоди, тобто будь – якої шкоди, як матеріальної, так і немайнової (моральної).

Серед вчених у науці трудового права не існує єдності думок й щодо того, яке ж саме трудове правопорушення слід вважати підставою матеріальної відповідальності. В юридичній літературі широке поширення отримала точка зору, згідно з якою дисциплінарний проступок є не лише підставою дисциплінарної відповідальності, а й підставою матеріальної відповідальності. Така точка зору викликала критику в юридичній літературі Проти ототожнення дисциплінарних проступків з будь – яким правопорушенням у сфері трудових відносин виступила Сироватська Л.О., яка висунула ідею наявності трудового правопорушення, що поділяється на два види – дисциплінарний проступок і майнове правопорушення. За вчинення першого настає дисциплінарна відповідальність, а другий тягне за собою настання матеріальної відповідальності.[6]

Ідея Сироватської Л.О. про виділення трудового правопорушення і його двох видів – дисциплінарного проступку і майнового правопорушення – була позитивно сприйнята в юридичній науці, оскільки давала можливість відійти від широкого трактування дисциплінарного проступку, відповідальність За.який може бути покладена лише на одну сторону трудового договору – працівника і не може бути покладена на підприємство, як сторону трудових правовідносин і надавала змогу при вчиненні майнового правопорушення підприємством застосувати до нього матеріальну відповідальність.

Від об'єкта трудового правопорушення необхідно відрізняти об'єкт матеріальної відповідальності. Не слід змішувати об'єкт правового регулювання і об'єкт правовідносин. Об'єктом правового регулювання є відносини з матеріальної відповідальності сторін трудового договору, об'єктом же матеріальної відповідальності, уже як правовідносин, є матеріальні блага сторони трудових правовідносин (майно, кошти), яка заподіяла шкоду.

Виходячи з викладеного, об'єктом матеріальної відповідальності як трудових правовідносин є майно та майнові права сторони трудових правовідносин, якою заподіяна шкода іншій стороні. Отже, як бачимо, безпосередній об'єкт трудового правопорушення і об'єкт матеріальної відповідальності як трудових правовідносин не збігаються.

Важливим елементом трудового правопорушення як підстави матеріальної відповідальності є об'єктивна сторона. Об'єктивна сторона складається, в свою чергу, з таких елементів, як протиправна дія чи бездіяльність, наявність шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою особи.

Протиправною визнається така поведінка (діл чи бездіяльність) працівника, при якій він не виконує чи неналежно виконує трудові обов'язки, покладені на нього трудовим законодавством, колективним чи трудовим договором.

Протиправна поведінка (дія чи бездіяльність сторони трудових правовідносин) може виявлятися або у формі активної дії, або у формі бездіяльності. Протиправна діл полягає в тому, що сторона трудових правовідносин вчиняє заборонені трудовим законодавством дії, внаслідок яких заподіюється матеріальна і/або немайнова шкода.

Протиправна бездіяльність полягає в тому, що матеріальна і/або немайнова шкода заподіюються одній стороні трудових правовідносин іншою шляхом невчинення стороною тих дій, які вона була зобов'язана вчинити при виконанні своїх обов'язків, покладених на неї трудовим договором, колективним договором чи чинним трудовим законодавством.

Одним із дискусійних і практично не вирішених питань є поняття шкоди в трудовому праві. Тим більше, що в зв'язку із введенням такої категорії, як «моральна шкода», виникає необхідність відмежувати матеріальну шкоду від першої. У даному випадку йтиметься саме про матеріальну шкоду. Згідно з ч. 2 ст. 130 КЗпП України матеріальна відповідальність на працівника покладається тільки за пряму дійсну шкоду, проте саме визначення прямої дійсної шкоди в КЗпП України не дається. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» дає роз'яснення, що слід розуміти під прямою дійсною шкодою. Під такою шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.^[7] Згідно з частиною 4 статті 130 КЗпП України неодержані або списані в дохід держави прибутки з підстав, пов'язаних з неналежним виконанням працівником трудових обов'язків (так само, я:к і інші не одержані прибутки), не можуть включатися до ш:коди, яка підлягає відшкодуванню.^[8]

Виходячи з визначення, даного Пленумом ВСУ, можна дійти висновку, що воно не охоплює всіх випадків заподіяння прямої дійсної шкоди, а вказує лише окремі, про що наголошується в самому роз'ясненні. В зв'язку з цим дане роз'яснення не можна віднести до дефінітивних понять, оскільки воно охоплює лише окремої випадки прямої дійсної шкоди. Крім того, в роз'ясненні так і не дано розмежування між прямою і дійсною шкодою, хоча це не одне й те саме.

3. Види матеріальної відповідальності працівника

матеріальний відповідальність працівник відшкодування

Трудове законодавство передбачає два види матеріальної відповідальності працівників: обмежену і повну.

Обмежена матеріальна відповідальність працівника – це відшкодування працівником заподіяної роботодавцю прямої дійсної шкоди не більше встановленої законом межі – свого місячного середнього заробітку.[9]

Згідно із ст. 132 КЗпП України матеріальна відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку працівника має широку сферу застосування. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток працівника допускається лише у випадках, передбачених законодавством України. У ст. 133 КЗпП України перераховані випадки матеріальної відповідальності працівників за конкретний склад правопорушень, проте цей перелік не є вичерпним, оскільки ст. 132 КЗпП України встановлює загальну норму щодо обмеженої матеріальної відповідальності працівників. Обмежену матеріальну відповідальність згідно зі ст. 133 КЗпП України несуть працівники:

а) за псування і знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів; виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні;

б) за псування або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові у користування;

2) керівники підприємств, установ, організацій і їх заступники, а також керівники структурних підрозділів підприємств, установ, організацій і їх заступники, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно:

а) зайвими грошовими виплатами;

б) неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей;

в) невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і псуванню матеріальних і грошових цінностей.

Повна матеріальна відповідальність за чинним законодавством – покриття працівником заподіяної шкоди у повному розмірі, але не більше прямої дійсної шкоди. Випадки повної матеріальної відповідальності передбачені ст. 134 КЗпП України.

Згідно з п. 1 ст. 134 КЗпП України працівник несе повну матеріальну відповідальність, коли між працівником і підприємством укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або інших цілей. Такий письмовий договір про повну матеріальну відповідальність згідно зі ст. 135 КЗпП України може бути укладено підприємством з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які обіймають посади або виконують роботи, безпосередньо пов'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Такі договори повинні відповідати типовому договору про повну матеріальну відповідальність. Отже, договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено не з будь-яким працівником, а лише з працівником, який, по-перше, досяг вісімнадцятирічного віку, по-друге, який обіймає посаду або виконує роботу, безпосередньо пов'язану із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих йому цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджується в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Повна матеріальна відповідальність за майно та інші цінності, отримані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами. Для притягнення працівника до повної матеріальної відповідальності у даному випадку необхідно, щоб майно або інші цінності були отримані під звіт, а це означає, що працівник повинен відзвітувати перед власником або уповноваженим ним органом про отримані цінності, тобто надати документи про відправлення вантажу, здавання отриманих цінностей на склад тощо. Крім цієї умови, необхідно, щоб отримання майна та інших цінностей мало місце за разовими документами (довіреністю, накладною тощо), а не було одним із постійних обов'язків, які виконує працівник згідно з трудовим договором. [10]

Повна матеріальна відповідальність працівника за шкоду, заподіяну ним у нетверезому стані (п1 ст. 134 КЗпП України). При подачі позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної працівником, який знаходився в нетверезому стані, обов'язково необхідно пред'явити докази, що підтверджують такий стан працівника. Цими доказами можуть бути як медичний висновок, так і інші види доказів (акти та інші документи, показання свідків тощо). Враховуючи те, що заподіяння шкоди працівником, який був у нетверезому стані, є одним із найгрубіших порушень трудових обов'язків, зменшення розміру відшкодування за цю шкоду не допускається.

Повна матеріальна відповідальність працівника за шкоду, завдану недостачею, умисним знищенням або умисним псуванням матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спецодягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові у користування (п. 5 ст. 134 КЗпП). При притягненні працівника до повної матеріальної відповідальності за цією підставою слід мати на увазі, що матеріальна відповідальність за недостачу матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спецодягу та інших предметів, наданих працівникові у користування, застосовується до нього незалежно від форми вини працівника (тобто незалежно від умислу чи необережності). На відміну від недостачі зазначених цінностей, за їх зіпсуття або знищення працівник несе повну матеріальну відповідальність лише тоді, коли шкода заподіяна умисно. Якщо ж псування чи знищення зазначених цінностей сталося з необережності працівника, то він несе матеріальну відповідальність за п. 1 ст. 132 КЗпП України.

Повна матеріальна відповідальність у випадках, передбачених окремими законодавчими актами (п. 6 ст. 134 КЗпП України). За чинним законодавством така відповідальність може бути покладена, зокрема, за шкоду, заподіяну викраденням, загибеллю або недостачею великої рогатої худоби, свиней, овець, кіз і коней, належних сільськогосподарським підприємствам; перевитратою пального, допущеною працівниками автомобільного транспорту; одержанням службовою особою премій внаслідок подання з її вини неправдивих даних про виконання робіт; за шкоду, заподіяну касиром незабезпеченням цілості матеріальних цінностей, та іншими діями.

Повна матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну не при виконанні трудових обов’язків (п. 7 ст. 134 КЗпП України). 3аподі.яння шкоди не при виконанні трудових обов'язків може бути як у робочий, так і в неробочий час. Така відповідальність застосовується, якщо працівник без дозволу роботодавця для власних потреб використовує технічні засоби підприємства для виготовлення будь-яких предметів чи транспортні засоби.

4. Визначення розміру збитків та порядок їх відшкодування

Визначення розміру шкоди, заподіяної власнику або уповноваженому ним органу, залежить від ступеня вини особи, що заподіює шкоду, характеру виробничої діяльності підприємства.

Згідно ст. 135–3 Кодексу законів про працю розмір шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей з урахуванням ступеня зносу. Вартість майна визначається на день виявлення шкоди, а в разі зміни цін застосовуються ціни, які діяли в день прийняття рішення про відшкодування[11].

Ст. 135–3 КЗпП України передбачає можливість кратного обчислення розміру шкоди, заподіяної підприємству розкраданням, умисним псуванням, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.

Кратний розмір обчислення застосовується у разі заподіяння шкоди при роботах з дорогоцінними металами, іноземною валютою, крадіжкою і недостачею м'яса та м'ясопродуктів, втратою бібліотечних книг, музейних експонатів, інших цінностей згідно із Законом України «Про визначення розмірів збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» від 6 червня 1995 р) і затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. Порядком визначення розміру збитків від розкрадання, недостачі, знищення (псування) матеріальних цінностей.

У трудовому праві визнається існування двох видів матеріальної відповідальності – обмеженої і повної. Це положення закріплено й у КЗпП. Аналогічна модель застосовується також у Трудовому кодексі Російської Федерації. Підвищена матеріальна відповідальність не розглядається як окремий вид відповідальності, а норми щодо кратного обчислення включено в статті, які стосуються визначення розміру шкоди. Між тим, видається, є всі підстави не завуальовувати це питання і визнати існування третього виду матеріальної відповідальності – підвищеної. Адже, по суті, кратне вирахування розміру шкоди відповідно тягне й збільшення розміру відшкодування, а це є головним у розмежуванні видів матеріальної відповідальності.

Згідно зі ст. 136 КЗпП стягнення шкоди, завданої працівниками, в розмірі, що не перевищує середньомісячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженим ним органом, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками – за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Таке розпорядження має бути зроблено не пізніше 2 тижнів від дня виявлення шкоди і звернено до виконання не раніше 7 днів від дня повідомлення про це працівника. Якщо працівник не згодний з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в КТС, а у разі незгоди з рішенням КТС – у суді. Працівник має право відразу звернутися до суду. Видається, що працівника. в сучасних умовах законодавцю слід відмовитися від примусового стягнення будь-якої суми заподіяної шкоди без згоди на те працівника. [12]

В інших випадках відшкодування шкоди провадиться шляхом подання, власником позову до районного (міського) суду. Такий позов може бути подано протягом одного року з дня виявлення заподіяної шкоди, а днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власникові стало відомо про наявність шкоди. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, є день підписання відповідного акта або висновку. Суд, визначаючи розмір відшкодування, враховує форму вини і конкретні обставини, за яких було заподіяно шкоду. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р №14 передбачено, що зменшення розміру шкоди допустиме лише у виняткових випадках, коли підтверджено наявність конкретних обставин, які перешкоджали працівникові належним чином виконувати покладені на нього обов'язки (наприклад, відсутність нормальних умов зберігання матеріальних цінностей, неналежна організація праці).

Зниження розміру відшкодування не допускається, якщо шкоду заподіяно злочинними діями працівника, скоєними з корисливою метою.

Розмір шкоди, заподіяної з вини декількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і меж матеріальної відповідальності. Солідарна матеріальна відповідальність застосовується лише за умови встановлення судом, що шкода підприємству, установі, організації заподіяна спільними умисними діями декількох працівників або працівника та інших осіб.

Для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 КЗпП: при покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського риску, а також за неодержані підприємством, установою, організацією прибутки і за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.[13]

Висновок

Таким чином, дослідивши дану тему ми прийшли до висновку, що процес трудової діяльності – явище багатогранне, тому при виконанні працівником відповідної роботи можуть виникати певні суперечності чи непорозуміння між працівником і власником чи уповноваженим ним органом.

Інтереси роботодавця і найманого працівника не завжди збігаються, і природно, можливе зіткнення цих інтересів на будь-якій стадії трудових правовідносин, що в свою чергу призводить до виникнення розбіжностей. За останні роки збільшилася кількість трудових спорів, в тому числі тих, що розглядаються судами.

Права і свободи громадян гарантуються, охороняються і захищаються державою.

Згідно зі ст. 55 Конституції України усі права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Цією статтею закріплено одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина. Вона відповідає зобов'язанням України, що виникли, зокрема, у зв'язку з ратифікацією Україною Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конвенції про захист прав і основних свобод людини та ін., які згідно зі ст. 9 Конституції є частиною національного законодавства України.

Офіційно тлумачачи цю норму, Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив, що ч. 1 ст. 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у здійсненні правосуддя, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права, свободи порушено або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 р. №9-зп у справі за конституційним зверненням громадян Проценко P.M., Ярошенко П.П. та інших щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України).

В даній курсовій роботі ми дали визначення поняттю матеріальної відповідальності в трудових правовідносинах, визначили підстави та умови матеріальної відповідальності, види матеріальної відповідальності та визначення розміру збитків та порядок їх відшкодування.

Наприкінці можна сказати, що навіть із такими значними змінами, які були внесені до КЗпП України, він не спроможний на належному рівні забезпечувати регулювання трудових відносин і це зрештою, позначається на тому, що люди не можуть захистити свої права та інтереси.

Список використаних джерел та літератури

1. Конституція України від 1996 року.

2. Кодекс законів про працю України затв. Законом №322-VIII від 10 грудня 1971 р. (з наступними змінами)

3. Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами (за станом законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 серпня 2003 р.,) / Відп. Ред. О.П. Товстенко. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 1024 с.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками».

5. Войцехівський М. «Матеріальна відповідальність працівників» // Дебет – Кредит №32 від 11.08.2008 р.

6. Донець Т. «Повна матеріальна відповідальність – без обмежень» // Дебет – Кредит №28 від 11.07.2005 р.

7. Лапкін А.В. Національна академія України ім. Ярослава Мудрого Право України «Критерії розмежування цивільно – правової та матеріальної відповідальності»

8. Бабаскін А.Ю., Баранюк Ю.В., Дріжчана С.В. та ін. за аг. Ред. Н.М. Хуторян. – К.: Видавництво А.С.К., 2004. – 608 с.

9. Болотіна Н.Б. Трудове право України. Підр. – 2 – те вид., стер. – К.: Вікар. 2006 – 725 с.

10. Мален Н.С. Правонарушение: понятие, причины, ответственность. – М., 1985.

11. Пилипенко П.Д., Бурак В.Я., ін. Трудове право України: академічний курс: підруч. – 3 – тє вид., перероб. та доп. – К.: Ін Юре, 2007. – 536 с.

---

[1] Мален Н.С. Правонарушение: понятие, причины., ответственность.-М., 1985 с.231.

[2] Болотіна Н.Б. Трудове право України. Підр. – 2 – те вид., стер. – К.: Вікар. 2006 – 725с.

[3] Бабаскін А.Ю., Баранюк Ю.В., Дріжчана С.В. та ін. за аг. Ред. Н.М. Хуторян. – К.: Видавництво А.С.К., 2004. – 608с.

[4] Болотіна Н.Б. Трудове право України. Підр. – 2 – те вид., стер. – К.: Вікар. 2006 – 725с.

[5] КЗпП затв. Законом №322-VIII від 10 грудня 1971р. ( за станом законодавства на 6 лютого 2009р.,)

[6] П. Пилипенко Право України // "Кодифікація сучасного трудового права – проблеми та перспективи"2009, № 3.

[7] ППВСУ " Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, запо­діяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками " від 29.12.1992р.

[8] КЗпП затв. Законом №322-VIII від 10 грудня 1971р. ( за станом законодавства на 6 лютого 2009р.,)

[9] Пилипенко П.Д., Бурак В.Я., ін. Трудове право України: академічний курс: підруч. – 3 – тє вид., перероб. та доп. – К.: Ін Юре, 2007. – 536с.

[10] Пилипенко П.Д., Бурак В.Я., ін. Трудове право України: академічний курс: підруч. – 3 – тє вид., перероб. та доп. – К.: Ін Юре, 2007. – 536с.

[11] КЗпП затв. Законом №322-VIII від 10 грудня 1971р. ( за станом законодавства на 6 лютого 2009р.,)

[12] КЗпП затв. Законом №322-VIII від 10 грудня 1971р. ( за станом законодавства на 6 лютого 2009р.,)

[13] КЗпП затв. Законом №322-VIII від 10 грудня 1971р. ( за станом законодавства на 6 лютого 2009р.,)

КУРСОВА РОБОТА "Матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації" Вступ Відповідальність була і залишається основною причиною того, що люди задумуються над своїми вч

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу