База знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ

Курсова робота

на тему “Методика створення проблемних ситуацій”

Зміст

ВСТУП

1 Проблемне навчання як один із методів пошукової пізнавальної діяльності студентів

1.1 Теоретико-методологічні засади проблемного навчання

1.2 Класифікація методів проблемного навчання

1.3 Характеристика технологій проблемного навчання

2 Роль і функції проблемної ситуації в навчанні

2.1 Особливості застосування проблемної ситуації у навчальному процесі

2.2 Умови оптимального використання проблемного навчання

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Сьогодні навчання розглядається як багаторольовий процес. «Акцент на цьому виключно важливий для подолання побутової авторитарної парадигми навчання, де панує монофункціональний підхід до студента, який розглядається і оцінюється лише з боку навчальних досягнень», - стверджує О.Я.Савченко.

Організація проблемного навчання сприяє більш активному і продуктивному засвоєнню студентами найважливіших знань про предмети, взаємозв’язки і закономірності.

Проблемна активність – це одна із центральних проблем педагогіки. Вона була стержнем багатьох педагогічних теорій минулого (Я. А. Коменського, Й. Г. Песталоцці, Ф. Дістерверга, К.Д.Ушинського). І це не випадково, оскільки сам процес людського пізнання носить активний, творчий характер, а здібності людські, в тому числі і пізнавальні, розвиваються лише в активній самостійній діяльності. В проблемному навчанні створюються найбільш сприятливі умови для формування таких якостей особистості, як пізнавальний інтерес, творча активність і самостійність.

Центр тяжіння в проблемному навчанні переноситься на активність самого студента, викладач опирається на розвиток його мислительних процесів, а не тільки на пам’ять і заучування матеріалу. Навчання не можна розглядати як спільну діяльність вчителя і студентів при передачі і засвоєнні знань, умінь і навичок. Діяльність вчителя зараз не зводиться до передачі знань в готовому вигляді, а полягає в організації активного пізнання студентів, в керуванні їх пізнавальною діяльністю, а навчання в цілому як організація пізнання студентів.

Питання проблемного навчання досліджувало ряд вчених, які остаточно єдиної думки у його розв’язанні не досягли. По різному трактується розуміння особливостей функціонування проблемності, а також сам безпосередній вплив проблемної ситуації на пізнавальну активність та психологічний стан особистості. Зокрема, М. М. Скаткін, а також І. Я. Лернер розглядають проблемне навчання як один із методів навчальної діяльності, який грунтується на самостійній пізнавальній діяльності студентів, а в свою чергу Махмутов М. І. обгрунтовує особливості проблемного навчання як цілої методичної системи, яка об’єднує різноманітні методи навчання [11, 30].

Проте всі твердження науковців єдині в тому, що ядром проблемного навчання є проблемні ситуації. А все це дає змогу так визначити проблемне навчання: це така організація процесу навчання, основу якої складають проблемні ситуації, визначення проблем і їх вирішення студентами.

 

1 Проблемне навчання - один із ефективних методів пошукової пізнавальної діяльності молодших студентів

 

1.1 Теоретико-методологічні засади проблемного навчання

Досвід організації проблемного навчання накопичувався у світовій практиці протягом багатьох десятиліть Розробці методики і технології проблемного навчання значною мірою сприяли наукові праці в галузі психології навчальної діяльності (А. Н. Леонтьєв, П. Я. Гальперін, В. В. Давидов, Н. А. Менчинська, Н. Ф. Тализіна та ін.).

Проблемне навчання розглядається як технологія розвиваючої освіти, спрямована на активне одержання студентами знань, формування прийомів дослідницької пізнавальної діяльності, залучення до наукового пошуку, творчості. Проблемне навчання засноване на конструюванні творчих навчальних завдань, що стимулюють навчальний процес і підвищують загальну активність студентів. Воно формує пізнавальну спрямованість особистості, сприяє виробленню психологічної установки на подолання пізнавальних труднощів

Проблемне навчання виражається в системі проблемних ситуацій, задач, завдань, які необхідно вирішити студентам.

Навчання, як відомо, є особливою формою пізнання об’єктивної дійсності, яка передбачає прискорене оволодіння людиною суспільно-історичним досвідом, що нагромаджений попередніми поколіннями. Досягнення цієї основної мети сьогодні здебільшого реалізується за допомогою пізнавальної взаємодії вчителя і студента, результатом якої є інтенсивне формування знань студетами та стрімкий розвиток його індивідуальних сил і здібностей. Якість навчального процесу залежить від того, як розгортається пізнавальна активність студента й які пізнавальні процеси більше представлені в навчанні - научіння, чи учіння, тобто вияснення проблеми, що є основою оволодіння знаннями студента, процес свідомого заучування матеріалу, чи розумове осмислення його фактів [3, 44].

Проблемне навчання передбачає послідовне іцілеспрямоване висунення перед студентами пізнавальних завдань, які вони вирішують під керівництвом учителя іпри цьомуактивно засвоюють нові знання. Наявність теоретичних іекспериментальних завдань само по собі ще не робить навчання проблемним.

Завдання стає пізнавальною проблемою, якщо воно відповідає таким вимогам: вимагає роздумів над проблемою; викликає пізнавальний інтерес в студентів; опирається на попередній досвід ізнання за принципом апперцепції.

Проблема – складне теоретичне або практичне питання, що вимагає вивчення і вирішення.

Види дидактичних проблем: а) за галуззю імісцем виникнення: предметні, міжпредметні, урочні йпозаурочні; б) за роллю в пізнавальному процесі: основні йдопоміжні; в) за способом організації їх розв’язку: фронтальні, групові та індивідуальні.

Основні способи і прийоми створення проблемних ситуацій:

а) повідомлення викладачем студентам інформації, яка містить суперечність; б) сприймання і осмислення різних тлумачень одного і того ж явища; в) невідповідність між системою знань, навичок і вмінь студентів та новим фактом, явищем; г) використання сукупності способів і прийомів, в ході яких виникає проблемна ситуація.

Процес засвоєння знань проблемним шляхом включає такі етапи: а) створення проблемної ситуації; б) аналіз проблемної ситуації іформулювання проблеми; в) висунення гіпотез; г) перевірка найважливіших гіпотез.

Проблемне навчання розглядається як технологія розвиваючої освіти, спрямована на активне одержання студентами знань, формування прийомів дослідницької пізнавальної діяльності, залучення до наукового пошуку, творчості. Проблемне навчання засноване на конструюванні творчих навчальних завдань, що стимулюють навчальний процес і підвищують загальну активність студентів. Воно формує пізнавальну спрямованість особистості, сприяє виробленню психологічної установки на подолання пізнавальних труднощів.

Проблемне навчання – це інтегроване поняття, що поєднує принципи розвивального навчання, принципи й методи диференційованого підходу, інноваційність.

Навчання, побудоване на основі проблемного уміння, є проблемне навчання. Студент одержує у ньому нові знання не в готовій формі, а як наслідок своєї розумової праці. Вони є його власним відкриттям, продуктом його розумової діяльності.

І.Лернер і М.Скаткін розглядали проблемне навчання як таке, в ході якого студенти систематично включаються у процес пошуку доказового рішення нових для них проблем, завдяки чому вони навчаються самостійно здобувати знання, застосовувати раніше набуті, оволодівати досвідом творчої діяльності.

Основне дидактичне призначення проблемного навчання – в педагогічному керуванні активною пошуковою діяльністю студентів. Проблемне навчання виражається в системі проблемних ситуацій, задач, завдань, які необхідно вирішити студентам.

Проблемна ситуація – психологічний стан, що виникає в результаті мислительної взаємодії суб’єкта (студента) з об’єктом (навчальним матеріалом) і викликає пізнавальну потребу розкрити суть процесу або явища, що вивчається.

Проблемна ситуація – це пізнавальна трудність, суперечливий матеріал. Студенти для вивчення нової теми повинні самостійно використати мислительні операції: аналіз, синтез, порівняння, аналогію, узагальнення

Проблемна ситуація характеризується уявною несумісністю двох чи більше інформацій.

Залежно від властивості невідомих, які потрібно розкрити в проблемній ситуації, вони бувають: основними і допоміжними.

За способом подачі інформації проблемні ситуації бувають:

ü  текстовими (виникають під час осмислення студентами інформації, що міститься у тексті або графічному матеріалі (у схемах, кресленнях);

ü  безтекстовими (створюються усно, через матеріалізовану ситуацію – демонстрацію за допомогою пристрою чи природного явища);

За часом вирішення:

ü  короткочасними (використовуються для оперативної активізації діяльності студентів);

ü  тривалими (розв’язуються не на одному занятті, а на двох-трьох).

Різноманітність типів проблемних ситуацій свідчить про важливість використання в навчальному процесі, зумовлює різні способи їх створення.

Створення проблемної ситуації – найвідповідальніший етап у проблемному навчанні.

Проблемне навчання – система регулятивних принципів діяльності, цілеспрямованості та проблемності, правил взаємодії педагога та студентів, вибір способів та прийомів створення проблемних ситуацій і вирішення навчальних проблем.

Проблемне навчання полягає в пошуковій діяльності студентів, яка починається з постановки питань (створення проблемної ситуації), продовжуючись у розв’язанні проблемних завдань, у проблемному викладі знань учителем, у різноманітній самостійній роботі студентів. Такий вид навчання передбачає належний рівень підготовленості, зацікавленості студента в пошуку невідомого результату.

Теоретичні розробки питання проблемного навчання досить різнобічні. Саме поняття “проблемне навчання” вчені відносять до різних категорій, включаючи в нього різний зміст. Одні вчені вважають, що воно (проблемне навчання) є принципом дидактики (Кудрявцев) [9, 12], другі вчені вважають його методом навчання (Оконь В., Брушлинський А.Н.) [18, 205], треті - типом навчального процесу (Алексюк П.В., Махмутов М.І.) [12, 34], четверті - психолого-педагогічною системою в організації навчально-пізнавального процесу [10, 17].

Вважаємо, що всі ці теорії, всі ці підходи до визначення місця проблемного навчання в теорії і практиці освіти не позбавлені змісту, проте їх потрібно розглядати не самих по собі, а лише в сукупності, тобто у взаємозв’язку всіх цих сфер діяльності, у їх гармонійній взаємозалежності. Тут перш за все потрібно чітко розрізнити теоретичний і практичний аспекти. В науці проблемне навчання розглядається лише як теорія, а у практиці школи виділяється як система психолого-педагогічних засобів організації ефективного навчального пізнання та формування творчості особистості, що розвивається. Основна відмінність у проблемності навчання полягає у змісті й характері організації викладачем пізнавальної діяльності студентів, яка в свою чергу, передбачає особливу взаємодію навчальних проблем, проблемних завдань і запитань. Крім того, як серцевину проблемного навчання можна виділити цілісний процес спільної продуктивної взаємодії педагога і студеньів, який охоплює й виявлення проблеми, й відкриття знань студентом під час її розв’язання, і застосування відшуканих способів дії до виконання нових навчальних завдань. А все це буде залежати від особливостей студентів, власної педагогічної діяльності педагога.

 

1.2 Класифікація методів проблемно-розвиваючого навчання

Якість підготовки студентів залежить не тільки від глибини засвоєння теоретичних знань, практичних умінь та навичок, але й від розвитку їх творчих здібностей. Реалізації цього завдання сприяє впровадження в навчальний процес активних методів навчання, одним з яких є проблемно-розвиваюче навчання.

Проблемно-розвиваюче навчання — система регулятивних принципів діяльності, цілеспрямованості та проблемності, правил взаємодії викладача та студентів, вибір і вирішення способів та прийомів створення проблемних ситуацій і вирішування навчальних проблем.

Полягає в пошуковій діяльності студентів, яка починається з постановки питань (створення проблемної ситуації), продовжуючись у розв’язанні проблемних завдань, у проблемному викладі знань педдагогом, у різноманітній самостійній роботі студентів. Передбачає належний рівень підготовленості, зацікавленості студента до пошуку невідомого результату.

Система методів проблемно-розвиваючого навчання грунтується на принципах:

- цілеспрямованості (відображають передбачувані, плановані результати свідомо організованої діяльності);

- бінарності (складається з діяльності викладача й студентів);

- проблемності (визначають рівень складності матеріалу і труднощі в його засвоєнні).

Систему методів проблемно-розвиваючого навчання складають :

1) показовий (показове викладання),

2) діалогічний (діалогічне викладання),

3) евристичний (евристична бесіда),

4) дослідницький (дослідницькі завдання),

5) програмований (програмовані завдання) методи.

1.Показовий метод викладання. Це спосіб взаємодії викладача й студентів на основі створення інформаційно-пізнавальної суперечності між раніше засвоєними знаннями та новими фактами, законами, правилами і положеннями з метою пояснення студетам суті нових понять і формування уявлення про логіку вирішення наукової проблеми.

Викладач пояснює навчальний матеріал, формулює проблему, що виникла в історії науки, способи її вирішення вченими.

Студенти залучаються до активної репродуктивної діяльності, спостерігають, слухають, осмислюють логіку наукового дослідження, беруть участь у доведенні гіпотези, перевірці правильності вирішення навчальної проблеми. При цьому педагог формує низький (виконавчо-інструктивний) рівень проблемності, властивий діяльності за інструкцією (як діяти в конкретній ситуації), розкриває логіку вирішення навчальної проблеми.

Цей метод використовують за невідповідності між раніше засвоєними студентами знаннями і необхідними їм для вирішення навчальної проблеми.

2.Діалогічний метод. Виявляє себе у взаємодії викладача й студентів на основі створення інформаційно-пізнавальної суперечності між раніше засвоєними знаннями та новими практичними умовами їх використання з метою спонукання стдентів до участі в постановці, вирішенні проблем, засвоєнні нових понять та способів дії.

Виклад навчального матеріалу відбувається у формі бесіди-повідомлення. Вказуючи на суперечності між фактами, явищами, викладач створює проблемні ситуації, спонукаючи студентів до участі в постановці проблеми, висуненні припущень, доведенні гіпотези. Це сприяє формуванню в студентів умінь і навичок мовленнєвого спілкування та самостійної пізнавальної, пошукової діяльності.

Сутність діалогічного методу навчання полягає у створенні другого типу проблемної ситуації (рідше — першого типу) — суперечності між раніше засвоєними знаннями та новими практичними умовами їх використання.

Цей метод є «перехідним» від методів викладання навчального матеріалу до методів організації самостійної пізнавальної діяльності студентів. При його застосуванні формують середній (виконавчо-дослідницький) рівень проблемності, характерний для діяльності з використанням дослідницьких і виконавчих процедур, необхідних для практичних робіт.

Використовують цей метод за незначної невідповідності між раніше засвоєними студентами знаннями, вміннями і необхідними для вирішення навчальної проблеми.

3.Евристичний метод. Полягає у взаємодії викладача й стдентів на основі створення інформаційно-пізнавальної суперечності між теоретично можливим способом вирішення проблеми і неможливістю застосувати його практично, з метою організації самостійної роботи студентів щодо засвоєння частини програми за допомогою проблемно-пізнавальних завдань.

Викладач, визначивши обсяг, рівень складності навчального матеріалу, викладає його матеріал у формі евристичної бесіди, дискусії чи дидактичної гри, поєднуючи часткове пояснення нового матеріалу з постановкою проблемних питань, пізнавальних завдань чи експерименту. Це спонукає студентів до самостійної пошукової діяльності, оволодіння прийомами активного мовленнєвого спілкування, постановки й вирішення навчальних проблем.

Важливо при цьому пояснити матеріал, який студенти не можуть засвоїти самостійно, формуючи високий (дослідницько-логічний) рівень проблемності, властивий діяльності в новій ситуації, коли алгоритм дії невідомий. У такій діяльності мають переважати логічні процедури аналізу, порівняння, узагальнення.

Сутність евристичного методу навчання полягає у створенні третього типу проблемних ситуацій (рідше — другого) — суперечності між теоретично можливим способом вирішення проблеми і практичною його нездійсненністю. Його використовують у випадку значного обсягу в студентів опорних знань та вмінь, необхідних для вирішення навчальної проблеми.

4.Дослідницький метод. Реалізується через взаємодію викладача й студентів на основі створення інформаційно-пізнавальної суперечності між теоретично можливим способом вирішення проблеми і неможливістю застосувати його практично з метою самостійного засвоєння студентами нових понять, способів інтелектуальних і практичних дій.

Викладач разом з студентами створює проблемну ситуацію, спонукає їх до самостійної практичної роботи зі збирання та систематизації фактів (фактичний матеріал студенти добирають з книг або експерименту), пошукової діяльності (аналізу фактів, постановку проблеми і її вирішення), організовує творчу, самостійну роботу, дає проблемні завдання із зазначенням мети роботи (проблемні ситуації виникають під час виконання навчальних завдань, що мають не тільки теоретичне, але й практичне значення). При цьому формується високий (дослідницько-евристичний) рівень проблемності, властивий для діяльності в новій ситуації, алгоритм якої невідомий (у діяльності переважають евристичні процедури, пов’язані з висуненням гіпотез, пошуком та використанням аналогії у розміркуваннях).

Використовують цей метод за значної відповідності між раніше засвоєними знаннями та вміннями і тими, які необхідні студентам для вирішення навчальної проблеми.

5.Програмований метод. Стрижнем його є взаємодія викладача й студентів на основі створення інформаційно-пізнавальної суперечності між практично досягнутим результатом і нестачею в студентів знань для його теоретичного обгрунтування шляхом поетапного поділу навчального матеріалу на питання, задачі й завдання та організації самостійного вивчення нового (або повторення раніше вивченого) матеріалу частинами.

Викладач створює проблемну ситуацію на основі постановки запитань і проблемних завдань. Шляхом поетапного роздріблення навчального матеріалу з постановкою до кожної його частини питань і завдань він спонукає студентів до самостійної теоретичної роботи з визначення алгоритму пошуку вирішення проблеми, активної участі у створенні проблемної ситуації, висунення припущень, доведення гіпотези і перевірки правильності її вирішення.

Сутність цього методу полягає у створенні четвертого типу проблемних ситуацій (рідше — третього) — суперечності між практично досягнутим результатом і нестачею в студентів знань для його теоретичного обгрунтування. Використовують його за значної відповідності між раніше засвоєними знаннями та вміннями студентів і тими, які необхідні їм для вирішення проблеми.

Вибір методу навчання залежить від дидактичної мети, особливостей змісту навчального матеріалу, пізнавальних можливостей студентів і методичної підготовки викладача.

Дидактична мета — очікуваний, раніше запланований викладачем результат навчальної діяльності, спрямований на поліпшення засвоєння студентами знань, набуття вмінь та навичок.

У навчальній діяльності простежуються чотири рівні засвоєння навчального матеріалу, які відображають психологічну послідовність процесу засвоєння:

1.Запам’ятовування навчального матеріалу. На цьому рівні студент пізнає об’єкт за його істотними ознаками;

2.Рівень розуміння навчального матеріалу. Полягає в усвідомленні функціональної залежності між вивченими явищами, вмінні описати об’єкт;

3.Практичне застосування навчального матеріалу. Його характеризує вміння студентів практично використовувати засвоєне при вирішенні завдань;

4.Рівень творчого перенесення знань. Студент вільно оперує вивченим матеріалом, уміє свідомо та швидко трансформувати його у нових умовах.

Засвоєнню студентами навчального матеріалу на першому рівні сприяють методи показового та діалогічного викладання, на другому — методи діалогічного викладання та евристичної бесіди. Засвоєння навчального матеріалу на третьому рівні буде ефективним за використання методів евристичної бесіди та дослідницьких завдань, на четвертому — методів дослідницьких та програмованих завдань.

Якщо використання репродуктивних та продуктивних методів проблемно-розвиваючого навчання залежить від змісту навчального матеріалу, то при виборі методів викладання та навчального рівня проблемності викладач орієнтується на пізнавальні можливості студентів, наявність засобів навчання, рівень власної педагогічної майстерності.

При використанні методу проблемно-розвиваючого навчання, відповідно до пізнавальних можливостей студентів, їх готовності до роботи за цим методом, враховують: попередню теоретичну та практичну підготовку; підготовленість до проблемно-пошукової діяльності (самостійність мислення, вміння визначити головне в матеріалі, вміння вести індивідуальний пошук); підготовку до самостійної роботи (вміння планувати навчальну роботу, здійснювати її в належному темпі, здатність до самоконтролю).

Вибір та застосування методу залежить від пізнавальних можливостей студентів, які самі визначають рівень трудності проблемного завдання. Відомо, що не дуже легке і не дуже важке проблемне завдання не викликає в студентів мотивації до вирішення навчальної проблеми.

У зв’язку з цим необхідно обрати такий метод навчання, який забезпечив би оптимальний рівень трудності проблемного завдання.

Рівень трудності навчальних завдань передбачає зіставлення нового матеріалу з раніше вивченим та пізнавальними можливостями студентів. Тобто, трудність є співвідношенням між об’єктивною мірою складності навчального завдання і пізнавальними можливостями студентів. Поняття «складність» характеризує властивості завдання (їх змістовий склад), а «трудність», крім складності навчального матеріалу, охоплює і пізнавальні (суб’єктивні) можливості студента.

Поняття «проблемність» і «рівень проблемності» навчальних завдань є суб’єктивними параметрами трудності у засвоєнні матеріалу.

Проблемність пов’язана з результатом мисленої взаємодії суб’єкта (студента) з об’єктом (навчальним матеріалом) пізнання. Проблемна ситуація характеризує специфічний стан інтелектуального суб’єкта, якому недостатньо знань та вмінь для вирішення проблеми. Рівень проблемності виражає ступінь невідповідності між наявними знаннями, вміннями, розумовими здібностями студента і необхідними для вирішення навчальної проблеми.

Отже, рівень трудності проблемного завдання визначається відношенням рівня його складності до рівня проблемності. Він виникає, коли навчальний матеріал, викладений педагогом за допомогою методу проблемно-розвиваючого навчання, не відповідає підготовці студента. Тому необхідно стежити, щоб завдання перебувало в «діапазоні проблемності» студента, тоді він зможе у процесі напруженої розумової діяльності вирішити проблемне завдання і засвоїти нові знання.

За значних прогалин в опорних знаннях та вміннях, непідготовленості студентів до проблемно-пошукової діяльності та до самостійної роботи використовують показовий метод, орієнтований на низький рівень трудності проблемного завдання, який потребує осмислення навчального матеріалу, мисленого співвідношення вивченого раніше матеріалу з новим, доведення гіпотези та перевірки правильності вирішення проблеми.

За незначних прогалин в опорних знаннях та вміннях, певної підготовленості до проблемно-пошукової діяльності й самостійної роботи вдаються до діалогічного методу, орієнтованого на середній рівень трудності проблемного завдання. Він потребує осмислення навчального матеріалу, виконання практичної роботи (спільно з викладачем), доведення гіпотези та самостійної перевірки правильності вирішення проблеми.

Достатній обсяг знань і вмінь, підготовленість студентів до проблемно-пошукової діяльності й самостійної роботи дає змогу використати евристичний метод, орієнтований на високий рівень трудності проблемного завдання. Він потребує осмислення навчального матеріалу, активності при аналізі проблемної ситуації, висуненні припущень, самостійного доведення гіпотези та перевірки правильності вирішення проблеми.

Вибір відповідного методу проблемного навчання залежить і від рівня методичної підготовки викладача. Невміння його правильно співвідносити мету навчання зі змістом навчального матеріалу, пізнавальними можливостями сбудентів призводить або до спрощення процесу навчання, або до завищення рівня проблемності. У першому випадку зменшуються можливості пізнавальної самостійності студентів, в другому — у них не виникає пізнавальної мотивації.

Основні труднощі при плануванні та використанні методів проблемного навчання полягають у розробці дидактичного матеріалу (проблемних задач і завдань), використанні засобів наочності, технічних засобів навчання.

 

1.3 Характеристика технологій проблемного навчання

Термін „технологія” означає знання про майстерність. Слово „технологія” грецького походження: „техно” – мистецтво, а „логос” - наука.

Технологія – сукупність знань про способи і засоби здійснення відповідних процесів.

Педагогічна технологія – організаційно-методичний інструментарій педагогічного процесу.

Технологія навчання відображає шлях освоєння конкретного навчального матеріалу в межах педагогічної технології. Будь-яка педагогічна технологія повинна відповідати основним критеріям технологічності:

Ø  системності (наявність логіки процесу, взаємозв’язку частин, цілісність),

Ø  керованості (можливість діагностики досягнення цілей, планування процесу навчання),

Ø  ефективності (технологія повинна вибиратись відповідно до результатів і оптимальних затрат, гарантувати досягнення певного стандарту навчання),

Ø  відтворюваності можливості застосування в інших однотипних навчальних закладах іншими суб’єктами.

Технологія навчального процесу, за переконаннями Я. А. Коменського, повинна гарантувати позитивний результат навчання. Функціонально вона має бути своєрідною дидактичною машиною, яка, за умови правильного користування нею, забезпечувала б очікуваний результат.

Проблема використання педагогічних технологій у навчальному процесі є однією з найважливіших у педагогічній теорії та практиці. ЇЇ вивченням займаються такі відомі вчені, як: А.Алексюк, В.Андрущенко, В.Безпалько, С.Гончаренко, І.Підласий, Г.Селевко та багато інших.

В освітній практиці педагогічна технологія може функціонувати на таких рівнях:

1. Загальнопедагогічний рівень функціонування педагогічної технології.

2. Предметно-методичний рівень функціонування педагогічної технології.

3. Локальний (модульний) рівень функціонування педагогічної технології.

Характеристика сучасної технології проблемного навчання включає, на думку М. М. Левіної, такі якості:

- як ефективність навчання,

- його технологічність,

- своєчасність,

- адекватність наявним на сьогодні дидактичним засобам навчання.

Ця сукупність властивостей характеризує і технологію проблемного навчання. Проблемними можуть бути лекція і розповідь, лабораторні і практичні заняття, семінари і співбесіди.

Технологія проблемного навчання спрямована на формування структури навчальної пізнавальної діяльності, що включає ціль-мотивацію, концептуальну модель дій, гіпотезу-прогнозування, програму дій, виконавську частину і рефлексивний процес, побудований відповідно до програми дій.

В основі проблемного навчання лежить проблемна ситуація, яку необхідно вирішити студентам. Таким чином, стимулом до руху мислення є інтелектуальне утруднення, тобто такий психологічний стан суб’єкта, що вимагає виявлення нових, раніше йому невідомих знань чи способів діяльності. «Інакше кажучи, проблемна ситуація— це така ситуація, в якій суб’єкт хоче вирішити якісь важкі для себе задачі, але йому не вистачає даних і він повинен їх шукати». Щоб проблемна ситуація органічно ввійшла в навчальний процес, вона повинна прийняти форму пізнавальної задачі. Можливо, дати логічне завдання, що показує напрямок розвитку пізнавальної задачі.

Умови для побудови проблемного навчання сформульовані і докладно охарактеризовані М. М. Левіною.

Першою умовою для побудови проблемного навчання є система структур, що розвиваються, навчальної інформації, що визначає розвиток навчальної діяльності. Іншими словами, навчальна інформація здобуває статус задачі, яку студент повинен буде розв’’язати під керівництвом викладача.

Друга умова проблемного навчання передбачає можливість вибору способів її рішення. Причому необхідно пам’ятати про сполучення інтелектуальних дій і емоційної сторони пізнання.

Третя умова проблемного навчання — суб’єктивна позиція студента, усвідомлення і прийняття ним мети пізнання і самооцінка наявних засобів для рішення й одержання результатів.

Проблемне навчання складається з проблемного викладання і проблемного учіння.

Проблемне викладання засноване на системі проблемних ситуацій, а також психолого-педагогічному керуванні їхнім вирішенням студентами. Проблемне учіння може бути розглянуте як повна структура навчальної діяльності по засвоєнню знань і способів дій, що складається з аналізу задач-ситуацій, формулювання проблеми, висування гіпотези і її обґрунтування, вибір рішення і програми дій, аналізу отриманих результатів.

Характерним для проблемної ситуації є протиріччя між метою і засобами її досягнення.

Основними етапами пізнавальної діяльності при вирішенні проблемної ситуації є наступні: усвідомлення проблеми, її вирішення у ході висунення гіпотез і перевірка рішення.

На першому етапі студенти зустрічаються з проблемою в ході проблемної ситуації. Усвідомлення проблеми залежить від побудови проблемної ситуації, від уміння побачити розрив між відомим і невідомим, виділити протиріччя в інформації.

Другий етап — центральний — включає збір і аналіз даних, висування націй основі гіпотез, тобто прогнозованих результатів. Гіпотеза дозволяє зробити уявний перехід від того, що очевидно, до того, що варто знайти.

Третій етап — перевірка рішення. Це завершальний етап у вирішенні проблеми.

Він включає оцінку гіпотези, правильності виконаних дій, представляє апробацію гіпотетичного рішення, аналіз і оцінку вірогідності отриманих результатів, їх адекватність основним теоретичним положенням науки і практики.

У цілому технологія проблемного навчання включає наступні дії:

1. Зіткнення з проблемою, створення проблемної ситуації.

2. Збір і аналіз даних. Студенти проводять пошук достовірних даних про об’єкти і явища.

3. Висування гіпотез, установлення причинно-наслідкових зв’язків.

4. Перевірка припущень.

5. Побудова студентами пояснення. У процесі обговорення група виробляє пояснення, що відповідають вихідній ситуації.

6. Аналіз процесу дослідження.

Вивчення теми заняття - це розв’язання послідовного ланцюжка навчальних проблем. Це потребує від викладача вміння створювати навчальні проблеми, вислуховувати і відокремлювати точки зору окремих студентів.

Інформаційний блок — це необов’язково розповідь викладача. Джерелом інформації можуть бути текст підручника, з яким студенти працюють індивідуально або по групах, звіт групи студентів про виконану ними дослідницьку роботу в позаурочний час (лабораторно-практична робота, реферат).

Розумовий розвиток на кожному з чотирьох рiвнiв функцiонування навчальної проблемної ситуацiї характеризується не лише ступенем, а й неповторнiстю, що виключає пiдмiну одного типу (рiвня) пошукової пiзнавальної активностi студента iншим. Тому кожний рiвень функцiонування навчальної проблемностi має перехiдне значення для розвитку певної сукупностi розумових здiбностей студента.

Залежно вiд рiвнiв проблемностi навчальних завдань i задач, типу пошукової пiзнавальної активностi пiд час їх прийняття i розв’язування та конкретного способу функцiонування навчальної проблемної ситуацiї А.В.Фурман видiляє такi рiвнi розумового розвитку студента:

1. Самостiйний низькопродуктивний – рiвень актуального

2. Самостiйний продуктивний – розвитку

3. Спiльний високопродуктивний – зона найближчого

4. Спiльний максимально продуктивний – розвитку

Педагогічна технологія – це комплексний інтегративний процес, який залучає людей, ідеї, засоби і визначає способи організації діяльності. Це своєрідна техніка реалізації навчального процесу.

Отже, проблемне навчання – це тип розвивального навчання, зміст якого можна передати системою проблемних завдань різного рівня складності, у процесі вирішення яких студенти в їх спільній діяльності з викладачем і під його загальним керівництвом оволодівають новими знаннями і способами дій, в результаті чого у них формуються творчі здібності, продуктивне мислення, уява, пізнавальні мотивації.

 

2 Роль і функції проблемної ситуації у навчально-виховному процесі

 

2.1 Особливості застосування проблемної ситуації у навчальному процесі

Уявлення про навчальну проблемну ситуацію, як про динамічне явище, що має свій зміст, структуру, особливості зміни і взаємодій з іншими чинниками навчального пізнання відкривають широкі можливі перспективи щодо поглибленого аналізу закономірностей функціонування проблемних ситуацій у навчанні. Розглядаючи структурно-функціональну модель внутрішньої проблемної ситуації, Матюшкін запропонував триланкову будову проблемної ситуації (невідоме, пізнавальна проблема, інтелектуальні можливості студента). Вона відтворює загалом зрілу стадію розвитку проблемної ситуації.

Обгрунтування моделі показує, що суттєвий бік проблемної ситуації становить пошукова пізнавальна активність студента, яка є внутрішнім критерієм міри його участі у пізнавальній творчості, виступає якісною характеристикою пізнавальної діяльності, її внутрішнім моментом.

Пізнавальна активність - це причина і водночас наслідок прогресивного функціонування проблемної ситуації. Наявність навчальної проблемної ситуації охоплює також і такі компоненти психологічної організації пізнавальної діяльності як мотиви, мета, внутрішні умови мислення.

Здебільшого процес виникнення проблем і задач, будучи безпосередньо пов’язаним із змістом і характером запитань, відбувається тільки на певних стадіях розгортання пізнавального процесу в проблемній ситуації. Наприклад: пізнавальна потреба спричиняючи пошукову активність студента, деталізується через пізнавальний мотив, а пізнавальний мотив в свою чергу опредмечуючись у вигляді проблеми і наближаючи момент відкриття студентом суб’єктивно нового знання, стимулює виявлення ними особистої мети, постановку конкретних завдань.

Проблемна ситуація — психологічний стан, що виникає в результаті мислительної взаємодії суб’єкта (студента) з об’єктом (навчальним матеріалом), який викликає пізнавальну потребу розкрити суть процесу або явища, що вивчається.

Залежно від її складових, виділяють чотири компоненти проблемної ситуації:

1) об’єкт (матеріал, що вивчається),

2.)суб’єкт (студент),

3.)мислительна взаємодія (процес мислення, спрямований на об’єкт)

4.)особливості цієї взаємодії (зважаючи на виявлені суперечності), аналіз яких переростає в пізнавальну потребу студента розкрити суть об’єкта, що вивчається.

У навчальному процесі завжди є два об’єкти студент і матеріал, над яким потрібно думати. Матеріал сам по собі не викликає в суб’єкта пізнавальної потреби. Тому невід’ємною складовою проблемної ситуації є дія студента, його взаємодія з навчальним матеріалом, спрямована на засвоєння об’єкта пізнання.

Викладачеві необхідно так подати навчальний матеріал, щоб він сприяв появі особливого виду мисленої взаємодії, залучив студента до проблемної ситуації та викликав у нього пізнавальну потребу. Одним із психологічних структурних елементів проблемної ситуації є інформаційно-пізнавальна суперечність, без якої проблемна ситуація неможлива.

За видом інформаційно-пізнавальної суперечності виділяють такі типи проблемних ситуацій:

—усвідомлення студентами недостатності попередніх знань для пояснення нового факту;

—зіткнення студентів з необхідністю використання раніше засвоєних знань у нових практичних умовах;

—суперечність між теоретично-можливим шляхом вирішення завдання та практичною нездійсненністю обраного способу;

—суперечність між практично досягнутим результатом виконання навчального завдання і відсутністю в студентів знань для його теоретичного обгрунтування.

Залежно від властивості невідомих, які потрібно розкрити в проблемній ситуації, вони бувають:

основними (невідоме є основним відношенням або закономірністю у темі, що вивчається)

допоміжними (невідоме є вужчим відношенням чи закономірністю).

За способом подачі інформації проблемні ситуації бувають :

текстовими (виникають під час осмислення студентами інформації, що міститься у тексті або графічному матеріалі (у схемах, кресленнях);

безтекстовими (створюються усно, через матеріалізовану ситуацію — демонстрацію за допомогою пристрою чи природного явища;

За часом вирішення

—короткочасними (використовують для оперативної активізації діяльності студентів)

—тривалими (розв’язується не на одному занятті, а через два-три).

Різноманітність типів проблемних ситуацій свідчить про важливість їх використання в навчальному процесі, зумовлює різні способи їх створення.

Створення проблемної ситуації — найвідповідальніший етап у проблемно-розвиваючому навчанні.

Функціонування будь-якої явної проблемної ситуації, розпочинаючись з моменту виникнення і завершаючись моментом зняття її в пізнавальній активності в процесі діяльності студента має двохфазовий (двоскладовий) характер. Перша фаза включає всі ті психічні процеси, які забезпечують формування проблемної ситуації, друга - процеси, які забезпечують її розв’язання. Це так звані переборення. Своєрідною межею між цими фазами є той момент навчального пізнання, коли в свідомості студента суперечність між відомими і невідомими знаннями максимально загострена, тобто, коли вони зрівноважені. Цей момент наступає під час словесного формування проблеми та переходу студента до її розв’язання. Зокрема, вища зрівноваженість протилежностей досягається на етапі вищого рівня боротьби - на початковому етапі розв’язання протиріч.

Суть процесу переборення студентом навчальної проблемності полягає в тому, що воно виявляється у визначені ними реального змісту зв’язків і відношення між елемантами проблемної ситуації, у перетворенні цієї ситуації в ситуацію знайому, пізнану та опануванні новими знаннями й прийомами мислення.

Кожну фазу проблемної ситуації можна поділити на два етапи: виникнення і встановлення проблемної ситуації, а також розв’язання і зняття її. Отриманий повний функціональний цикл проблемної ситуації у фазах і етапах характеризуватиметься:

а) завершеною послідовністю 4 етапів функціонування, які, харатеризуючись взаємопереходами, ідуть один за одним і в такий спосіб забезпечують динаміку цілісного розвитку продуктивного мислення;

б) насиченістю кожного етапу відповідним психологічним змістом (суб’єктивна невизначеність, здивування, внутрішній конфлікт);

в) спрямованість фаз і етапів на розв’язання освітніх, розвиваючих і виховуючих завдань навчання, які в своїй результативній сукупності приводять студента до оволодіння знаннями вищого рівня узагальнення, до певного приросту в розвитку творчих здібностей.

З моменту виникнення проблемної ситуації поведінка студента може бути різною, а саме:

1) у зв’язку з оцінкою невідомого як недостатнього суб’єктивно значимого, студент не робить спроб розв’язати проблемну ситуацію, відмовляється від пошукових дій. За цієї умови проблемна ситуація не формується, на її основі не визначається ні проблема, ні завдання, а уявлення про бажане - мету студента - змінюється;

2) студент використовує відпрацьовані способи дій. Пошук розв’язку здійснюється за розгорнутим типом і включає насамперед впізнавання ситуації, що не завжди приводить до правильного розв’язання проблеми;

3) студент проблемну ситуацію оцінює як життево значиму, але шляхи розвитку проблеми ще не відомі. Це зумовлює розгортання процесів пошуку, оцінки та апробації спробів дій тобто стимулюють інтенсивні формування внутрішньоі проблемної ситуації, що водночас створює переумови для її наступного подолання студентом [19, С.63].

Отже, становленням проблемної ситуації можна назвати той відрізок навчально-пізнавального процесу, в ході якого проблемна ситуація виникає, або складається як цілісне утворення але ще не склалось і не сформувалось остаточно, не обрало своїх дійсних рис.

Сформувавшись проблемна ситуація непомітно наближається до розвязку і зникнення. Інакше кажучи, психічні явища формування проблемності стають умовами її подолання. У ньому зосереджується і суть саморуху, саморозвитку будь-якої внутрішньої проблемної ситуації.

Процес становлення проблемних ситуацій не зводиться до окремих прийомів подачі інформації, постановки запитань чи пред’явлення студентами завдань для розвитку. Тлумачення проблемної ситуації відбувається за умови особливої єдності обєктивних властивостей зовнішньої задачі пізнавальним і вмотивованим напруженням студента, яке спрямоване на розуміння ним прихованих компонентів цієї задачі. Внаслідок цього ситуація зовнішньої задачі переосмислюється студентом, переформульовується ним, внутрішня ж проблемна ситуація не зникає під час її розвязання, а тільки підлягає істотній перебудові. Це зумовлено тим, що зовсім не достатньо лише сформувати мету розвязання задачі або навіть вказати проблему. Необхідно весь час процес розвязання задачі будувати, як процес розв’язування проблемної ситуації [25, С.153].

Таким чином постійне оперування характеристиками проблемної ситуації під час постановки і розвязування завдань приводить до їх повного відбору та перегрупування, що зумовлює прогресивний чи регресивний розвиток пізнавального процесу. Водночас, змінюючись від етапу до етапу, проблемна ситуація виступає тією вузловою ланкою у функціонуванні продуктивного мислення, котра спричинює й діалектично пов’язує проблему, задачу й запитання у цілісний пізнавальний цикл. В свою чергу ця вузлова ланка взаємозв’язку проблеми, задачі і запитання відображаючи різні рівні й особливості розвитку пізнавально-смислових протиріч, не тільки є конкретнимим показниками формування й розвязання студентом проблемних ситуацій у навчанні, а й психолого-педагогічним засобом ефективного керування пізнавальною діяльністю студентів. Адже, знаючи хід і можливі варіанти розв’язку студентом проблемного завдання, викладач у змозі передбачити характерні для нього мислительні й практичні дії, об’єктивні і суб’єктивні труднощі. Кінцевою стадією розв’язання проблемної ситуації є зняття проблемності. Зміст цього поняття пов’язаний з усуненням часткових пізнавально-смислових суперечностей, які закономірно виникають внаслідок розв’язання основної навчальної проблеми. Розв’язуючи систему навчальних завдань студент оволодіває певним способом розв’язку на рівні умінь і навичок мислительної діяльності, відчуває всі можливі перешкоди, які раніше мали місце під час виконання завдань окремого типу. Визначається кілька способів створенння проблемних ситуацій:

1) при зіткненні студентів з життєвими явищами фактами, які потребують теоретичного осмислення;

2) при організації практичної роботи студента;

3) при необхідності аналізу життєвих явищ, які приводять до зіткнення їх з попереднім життєвим уявленням про ці явища;

4) реформуванні гіпотез;

5) при проведенні порівняння, зіставленні і протиставленні;

6) при необхідності узагальнення нових фактів;

7) при дослідницьких завданнях

В залежності від того, який із структурних компонентів дії буде представлений в проблемній ситуації.

До першого класу відносяться такі, в яких матеріал, який треба засвоїти являє мету (предмет дії). В ситуаціях такого виду невідоме буде складати певні закономірності, ті чи інші теоретичні положення. А.М Матюшкін характеризує даний клас проблемних ситуацій як теоретичний. Частіше всього ці ситуації використовуються при вивченні гуманітарних предметів.

До другого класу відносяться такі ситуації, в яких невідоме являє собою спосіб дій. Цей тип проблемних ситуацій досліджувався в есперементальних психологічних дослідженнях. Проблемні ситуації цього роду широко представлені при засвоєнні багатьох предметів, які передбачають формуввання у студентів в деякій мірі складних способів виконання тих чи інших дій. Сюди також відносяться ситуації, які виникають в процесі навчання загальним і особливим способам розв’язання завдань з різних навчальних предметів.

В третій клас входять такі проблемні ситуації, в яких невідомим являються нові умови дії. Ситуації цього роду частіше всього розглядались при вивченні формування навичок, тобто на різних етапах вправляння. Вони виникають в тих випадках, коли в відомому способі дій ставиться таке завдання, в якому повинні бути знайдені нові умови регуляції дії. Особливо часто ситуація цього роду зустрічається при вивченні професійних навиків, коли необхідно передбачити не тільки основні способи виконання професійних дій, але й всі ті умови, в яких прийдеться їх виконувати.

2.2 Умови оптимального використання проблемного навчання в школі І ступеня

Основна мета проблемного навчання — забезпечення активного ставлення студентів до оволодiння знаннями, нормами i цiнностями, iнтенсивного розвитку їхньої самостiйної пiзнавальної дiяльностi та iндивiдуальних творчих здiбностей .

У системi проблемного навчання провiдними є такi умови:

v  виникнення в студента гострої, ситуативно спричиненої пiзнавальної потреби в оволодiннi навчальним матерiалом та осмислення її як внутрiшнього поштовху до дiї;

v  становлення пiзнавальної активностi студента пiд час суб’єктивного пошуку бiльш узагальнених знань i норм дiяльностi, якi у свою чергу становлять основу для виконання наступних навчальних завдань;

v  актуалiзацiя ранiше засвоєних знань, норм і цiнностей та визначення мети пошукової дiяльностi за конкретних умов навчання;

v  усвiдомлення й суб’єктивне сприйняття навчальної проблеми, зосередження уваги на об’єктi пiзнання;

v  розгортання процесiв розумiння нових властивостей, зв’язкiв i вiдношень предметiв, що дослiджуються пiд час розв’язування проблемної задачi;

v  формування пошукових продуктивних процесiв мислення, що утримує пiзнавальну мотивацiю, iнтелектуально-вольову активнiсть;

v  вiдшукування невiдомих елементiв знань i норм та становлення мотивацiйних новоутворень — потреб, установок, узагальнень, переконань, вартостей тощо.

Внутрiшня проблемна ситуацiя студента є центральною ланкою навчальної проблемної ситуацiї, iнтегрованим показником проблемного учіння. Її сутнiсною характеристикою є пошукова пiзнавальна активнiсть – причина й водночас наслiдок прогресивного функцiонування навчальної проблемної ситуацiї.

Наявнiсть внутрiшньої проблемної ситуацiї охоплює також i такi компоненти психологiчної органiзацiї пiзнавальної дiяльностi, як мотиви, мета, внутрiшнi умови мислення. Причому ця дiяльнiсть являє собою не сукупнiсть реакцiї студента на новизну навчального матерiалу, а виступає як функцiональна система, що має свою будову, постiйнi переходи й перетворення її пiдсистем, тобто має свою закономiрну логiку розвитку.

Безперервна трансформацiя структури пiзнавальної дiяльностi передбачає насамперед етапнiсть взаємопереходiв мiж її основними складовими внутрiшньої проблемної ситуацiї, а саме: проблема, мотив, мета, умови. Ця етапнiсть має прогресивно-регресивний характер: дiалектичний взаємозв’язок прогресу i регресу обумовлює те, що є непереборною тенденцiєю розвитку пiзнавальної активностi та природного функцiонування цiєї ситуацiї.

Здебiльшого процес виникнення проблем i задач, будучи безпосередньо пов’язаний зi змiстом i характером запитань, вiдбувається тiльки на певних стадiях розгортання пiзнавального процесу у внутрiшнiй проблемнiй ситуацiї. Наприклад, пiзнавальна потреба, спричинюючи пошукову активнiсть студента, деталiзується через пiзнавальний мотив, а останнiй, опредмечуючись у виглядi проблеми й наближаючи момент вiдкриття студентом суб’єктивно нового значення, стимулює виявлення ним особистiсної мети студента, постановку конкретних завдань.

До основних закономiрностей взаємозалежного функцiонування та розвитку навчальної i внутрiшнiх проблемних ситуацiй у цiлiсному навчально-пiзнавальному циклi слiд вiднести гармонiйне взаємозбагачення джерел проблемностi (суб’єктивно-особистiсна невизначенiсть, iнтелектуальна труднiсть, пiзнавально-смислова суперечнiсть) i проблемно-дiалогiчних форм свiдомостi студента (запитання, задача тощо).

У першому наближеннi iснує два шляхи виникнення проблемностi в навчаннi:

а) в студента з’являється спочатку не дуже чiтке, мало усвiдомлене вiдчуття, що щось не так, щось не те;

б) зовнiшня суперечнiсть осмислюється миттєво, чiтко, однозначно. Тож суб’єктивно мало зрозумiлi, проте вiдчутнi перепони утруднюють розгортання пiзнавальної активностi, а тому вимагають вiд студента постановки прихованого запитання, яке було б спрямоване на висунення припущень щодо способiв аргументацiї навчальної проблемної ситуацiї, вироблення власної позицiї в нiй.

Внаслiдок перевiрки цих припущень на основi навчальної проблемної ситуацiї формулюється навчальна проблема й водночас одно або декiлька проблемних запитань, а згодом –– задача. Проблема i задача –– це рiзного роду знаковi моделi проблемної ситуацiї. Тому будь-яка проблема утримує сутнiснi елементи проблемної ситуацiї, але не кожна проблемогенна ситуацiя ще є проблемою, вона нею повинна стати. Проблемна задача також постає з навчальної проблемної ситуацiї, хоч остання здебiльшого конкретизується як сукупнiсть задач (завдань).

Проблемна задача виникає в тому випадку, коли вдається приблизно визначити невiдоме, що можна вiдшукати шляхом перетворення певних умов. “Виникнення задачi –– на вiдмiну вiд проблемної ситуацiї –– означає, що тепер вдалося хоч би попередньо й приблизно розчленувати дане (вiдоме) й шукане (невiдоме). Це розчленування виступає в словесному формулюваннi задачi. Наприклад, у звичайнiй студент задачi бiльш-менш чiтко фiксованi її вихiднi умови (що безпосередньо дано) й вимога, запитання (що необхiдно довести, знайти, визначити, вирахувати, побудувати)” [17,. 38].

Найважливiшою особливiстю невiдомого як центрального елемента проблемної ситуацiї, на вiдмiну вiд шуканого як центрального елемента завдання є те, що невiдоме завжди характеризується певною мiрою узагальнення. Iнакше кажучи, шукане здебiльшого утримує одиничне вiдношення, а невiдоме –– загальне вiдношення, що властиве цiлому класу близьких завдань.

Отже, вiдображаючи тiльки деякi сторони проблемної ситуацiї, завдання може фiксуватися за допомогою знакiв i передаватися iншим студентам, стати частиною змiсту освiти. На вiдмiну вiд завдання, навчальна проблема усвiдомлюється як така суперечлива ситуацiя, що утримує несумiсну iнформацiю про об’єкт чи вiдношення мiж його елементами. Тому проблема –– це особливе пiзнавальне завдання, спосiб розв’язування якого невiдомий студенту й має бути знайдений ним у процесi цiлеспрямованого пошуку.

Найгрунтовнiше вiдмiннiсть мiж цими двома поняттями визначає А.М.Алексюк: “Проблемна задача мiстить у собi чiтко визначенi вимоги або параметри, яким обов’язково має вiдповiдати одержане рiшення (“сконструюйте залiзничний вагон, який би вiдповiдав таким вимогам“). Проблема ж таких умов не мiстить (“сконструюйте новий тип залiзничного вагона“). Водночас (i це є iстотною особливiстю проблеми) студент володiє таким рiвнем знань, навичок i умiнь, який дає йому можливiсть вiдшукати результат або способи розв’язання, iнакше вiн не зможе розв’язати проблему, i вона втратить значення навчальної“.

Навчальна проблемна ситуацiя може породжувати декiлька проблем i проблемних завдань (задач); вона є генетично первинною щодо задач i проблем. При цьому ядро навчальних проблем становлять усвiдомленi студентами пiзнавально-смисловi суперечностi, а системи проблемних задач –– кожна з цих же суперечностей, тiльки вiдображена за допомогою рiзних знакових форм. Вiдтак центральним елементом навчальної проблемної ситуацiї є суб’єкт, особа, задачi –– знаковий об’єкт, а проблеми –– пiзнавально-смислова суперечнiсть.

Розвиток пiзнавально-смислової суперечностi в напрямi її формування й розв’язання здiйснюється через систему дiй розумового й практичного характеру. Змiст цих промiжних дiй передають рiзного типу вислови (пропозицiї, припущення, iдеї), якi спрямованi на визначення зв’язкiв, елементiв, вiдношень, що не заданi в умовах i вимогах задачi.

Характерною рисою проблемного запитання як окремої форми проблемностi є те, що воно не передбачає прямої вiдповiдi, готового алгоритму розв’язку, а утримує приховану суперечнiсть. Якраз у формi таких запитань виражається усвiдомлення студентом недостатньої глибини розумiння навчального матерiалу, будь-якої iнформацiї. Самостiйно сформульоване ним запитання є не менш цiнним результатом навчання, нiж усвiдомлене й вiдтворене знання. Воно показник якiсного оволодiння студентом знаннями, критерiй високої його активностi в проблемному навчаннi: пошук вiдповiдi на самостiйно поставлене запитання i є по сутi процесом зняття внутрiшньої проблемної ситуацiї, а вiдповiдь на нього –– процесом розв’язування навчальної проблеми.

Для того, щоб реалізація проблемності була ефективною, його вимоги повинні охоплювати всі основні ланки навчального процесу, а саме: структуру змісту навчального матеріалу, викладання й учіння. Тобто проблемне навчання як цілісний процес завжди включає в себе проблемність побудови змісту освіти, проблемний спосіб його викладання викладачем та проблемний характер пізнавальної діяльності студентів. Хоч зміст освіти розкривають навчальний план і програми, проте це не звільняє викладача від необхідності творчо ставитися до відбору навчального матеріалу. На сьогодні в теорії і практиці проблемного навчання накопичено певний досвід щодо здійснення відбору навчального матеріалу, під час вивчення якого оптимальними будуть проблемні методи навчання. Основним критерієм цього підбору є:

1. Можливості використання проблемності в навчальному процесі тим більші, чим вищого рівня узагальненості знаннями й уміннями стулентам треба оволодіти.

Під час організації навчальної діяльності викладач, вибираючи матеріал, виходить з об’єктивних можливостей навчального матеріалу: його узагальненості, системності, конкретності, умовності, складності, тобто визначає якість навчальної інформації та намагається визначити його вплив на формування певних сторін особистості студента. Оскільки навчальним матеріалом студентам не треба оволодіти, то він (начальний матеріал) виступає поки що як невідоме знання. Це невідоме і є одним з основних компонентів навчальної проблемної ситуації, що відтворює предметно-змістову сторону мислення. А невідоме проблемної ситуації завжди характеризується певним рівнем узагальнення, ніж в умовах традиційного навчання. Якщо детально розглядати дану закономірність, то це означає:

а) якщо зміст навчального матеріалу включає нові поняття, явища, правила, закони, то існують хороші передумови для створення проблемних ситуацій, і чим узагальненішими знаннями студенти мають оволодіти, тим ширші можливості застосування пошукових методів навчання;

б) якщо нові знання мають велику кількість різноманітних фактів, цифрових даних і визначень, то використовувати проблемність у цьому разі недоцільно. Організовувати вивчення нового матеріалу проблемним способом досить важко, хоч у майбутньому він може бути використаний для створення проблемних ситуацій;

2. Питома вага проблемності здебільшого зростає із збільшенням освітнього, світоглядного і виховного значення тих знань, які треба засвоїти студентам згідно вимог навчальної програми.

3. Наявність діалектичного зв’язку між відомими і невідомими знаннями студентів з проблемних ситуацій, а саме:

- кількість опорних знань переважає кількість нових;

- нове знання опосередковано пов’язане з вивченим (тобто має дещо подібну ступінь узагальнення) і може бути отримане за допо- могою ланцюжка умовиводів, які і забезпечують знайдення невідомого[23, 30]. Коли нові поняття мають ознаки, що споріднені з ознаками знайомих понять, то, використавши систему запитань і завдань, є можливість організувати мислительний пошук студентами невідомих елемнтів знань; якісна різниця між відомим і невідомим знанями не виходить за межі тієї навчальної діяльності, в якій студенти володіють певною сумою знань;

- опосередкований і багатоетапний характер зв’язків між відомими і результативними знаннями в проблемній ситуації не перевищує 3-7 логічних переходів. Чим більше таких переходів, тим менша ймовірність правильного розв“язку після першої спроби й тим більше пошукових і помилкових знань і дій здійснять і отримають студенти під час переходу до нового рівня знань. Водночас, чим складніші й абстрактніші прямі та опосередковані зв“язки нових понять з опорними, тим більша можливість застосування методів проблемного навчання [2, .90];

- інтервал часу, який відділяє взаємозв’язок нових і засвоєних студентами знань, має бути невеликим, в іншому разі викладач мусить добирати методи низького рівня проблемності.

4. Об’єктивні можливості навчального матеріалу щодо створення проблемних ситуацій викладачем суттєво змінюється залежно від того, на якому етапі навчального процесу використовуються одні й ті ж знання.

В одних випадках студент, проявляючи пошукову роботу, здобуває знання, які по відношенню до процесу пізнання є результатом пошуку, в інших - ці знання виступають, щодо пошуку знань, в якості засобу, інструменту мислительної діяльності. Тому і методика застосування проблемних ситуацій має бути якісно відмінною, залежно від спрямованості пізнавальної діяльності студентів на оволодіння ними новими поняттями, чи на включення цього поняття в процес пізнавальної активності.

Слід врахувати при організації проблемного навчання також такі умови:

- значення невідомого слова не може створити проблемну ситуацію, якщо знань студента недостатньо для того, щоб “побачити” структуру проблеми, тобто зв’язок, відношення відомого і невідомого. Проблемним може бути зміст поняття, а не його назва (слово) [12, С.136].

Для поглибленого розуміння ефективності проблемного навчання принципового значення набувають такі умови:

1) чітка спрямованість у розвитку етапів проблемної ситуції, яка, розпочинаючись виникненням і завершуючись зняттям проблемності, зумовлює сходження студента до нового рівня особистих знань, причому одні і ті самі етапи здебільшого мають різний зміст і характер, однак не може бути повноцінного пізнавального процесу за повної відсутності одного з них;

2) функціональна цілісність, якої набуває проблемна ситуація лише під час переходу від друго до третього етапу;

3) спричинена циклічність у фунціонуванні системи проблемних ситуацій, що детерміновано генезисом і розв’язком студентом завершеної сукупності пізнавально-смислових протиріч, в якій раніше розв’язані навчальні проблеми є внутрішньою умовою розв’язання наступних [16, 48].

Однак розв’язання завдань узагальненим способом не завжди ставить високі вимоги до мислення студентів, є випадки, що новий матеріал грунтується суто на попередньовивченому, а тому тут доцільно тільки правильно направити їх розвиток думок на розкриття суті поняття, що вивчається.

Керувати пізнавальною діяльністю студентів не можна без урахування особливостей психологічного аналізу процесу навчання в конкретних умовах, у певний час. У теорії проблемного навчання є спроби встановити основні етапи пізнавальної діяльності студентів тоді, коли вони розв’язують пізнавальні задачі. Тому аналізуючий поділ психологічної діяльності студентів на основних етапах розв’язування проблемних задач у різних авторів різний:

Махмутов	Шамова	Пойа
1. Постановка проблемної задачі. Прийняття її.	Дії пов’язані з усвідомленням проблеми.	Розуміння поставленоі задачі (Що дано? Що треба встановити?)
2.Аналіз знань студентів, потрібних для розв’язання пізнавальних завдань	Дії з нагромадженням фактичного матеріалу.	Складання плану
3.Висунення гіпотези.	Дії на узагальнення фактичного матеріалу.	Виконання плану.
4.Перевірка наслідків розв’язання.	Дії на порівняння узагальнень із ситуаціями реальної дійсності.	Аналіз розв’язку «Погляд назад». Чи правильний результат.

Наведені схеми викладач може творчо використовувати, враховуючи особливості навчального предмета. Проте для справжнього і дійового керування пізнавальною діяльністю студентів наявність такого оріентиру недостатня. Треба враховувати, що наведені вище етапи теж встановлені орієнтовно.

Встановлюючи перехідні етапи, треба враховувати особистий досвід студентів. Відомо, що для успішного розв’язання пізнавальної задачі студент повинен сам, на основі власного досвіду, усвідомити значення й необхідність розкриття тієї закономірності, яка лежить в основі досвіду. Для цього викладач організовує досвід і на основі його розгляду підводить студентів до висновку про існування тієї об’єктивнох закономірності, яку вони повинні будуть встановити.

ВИСНОВКИ

Таким чином, розгляд психолого-педагогічних умов розвитку пошуково-пізнавальної активності при особистісно-розвивальному навчанні дає можливість зробити такі висновки:

1. Унiверсальним дидактичним засобом оптимiзацiї пошукової пiзнавальної активностi студентів є навчальна проблемна ситуацiя, умiле керiвництво функцiонуванням якої спричинює розвиток внутрiшнiх проблемних ситуацiй кожного студента, психологiчно доповнюючи вияв його розумових та особистiстних можливостей у процесi безперервної розвивальної взаємодiї з викладачем. Оптимальнiсть педагогiчного керiвництва визначається використанням взаємодоповнюючих опосередкованих, непрямих засобiв впливу (навiдне запитання, натяк, багатозначна пауза) i прямих, безпосереднiх (вказiвки, поради, рекомендацiї), оперативного i вiддаленого реагування педагога на студенську активнiсть, а також як чiтка диференцiацiя допомоги окремому студентові в конкретнiй навчальнiй проблемнiй ситуацiї.

2. В iндивiдуальному планi спрямування змiст i рiвень пошукової пiзнавальної активностi залежить вiд розумових здiбностей та особистiстних рис стдента, домiнуючого у нього типу мотивацiї i переважання iмпульсивного чи рефлексивного реагування на новизну, вiд ступеня вольвої поведiнки i спроможностi протистояти стресогенним ситуацiям та вiд конкретного перебiгу розвивальної взаємодiї, яка по рiзному розгортається в груповiй i колективнiй роботi.

3. Педагогiчне керiвництво пошуковою пiзнавальною активнiстю студентів безпосередньо пов’язане з повноцiнним (чотириетапним) функцiонуванням навчальної проблемної ситуацiї у групі, яка спричинює функцiонування внутрiшнiх проблемних ситуацiй студентів i тому забезпечує максимально повну реалiзацiю розумового потенцiалу кожного за конкретних обставин навчання.

4. Усi чотири рiвнi пошукової пiзнавальної активностi вирiшують важливi завдання освiти, тому за особистісно-розвивального навчання мають мiсце гармонiйнi взаємини мiж викладачем та студентами, що рiвноцiнно мобiлiзує i системно збагачує наявний розумовий потенцiал.

Рівень організації пошукової діяльності студентів є суттєвим критерієм стилю роботи педагога. Вирішуючи проблемні завдання, студенти активно мислять, успішно долають пізнавальні труднощі. У процесі пізнавального пошуку в студентів розширюються знання, вдосконалюються вміння виробляється інтерес до навчання. Основний шлях включення студентів у творчу навчальну працю проходить через застосування проблемних ситуацій, причому зростаючої трудності, масштабності і діалогічності. Це є водночас і реальним способом оптимізації навчально-виховного процесу в комплексі його основних функцій: освітній, розвиваючій, виховуючій, які в цьому разі не роздільно поєднуються між собою.

Отже, навчальні проблемні ситуації оптимізують розвиток розумових здібностей особистості студента, якщо їх проектування й реалізація відповідає таким вимогам:

- проблемні ситуації базуються на системі джерел проблемності (невизначеність: інтелектуальна трудність, суперечність), яква логічно випливає із змісту освіти й відповідає закономірностям розвитку мислення студентів;

- змістовний бік проблемних ситуацій з навчальної теми охоплює всю наявну структуру наукових знань в їх взаємозв’язку й комплексно розв’язує навчально-виховні цілі предмета;

- функціонування будь-якої внутрішньої проблемної ситуації характеризується психологічною повноцінністю, тобто включає чотири етапи прояву навчальної проблемності - виникнення, становлення, розв’язування і зняття, центральною ланкою яких є творчі процеси мислення студента. Кожна наступна проблемна ситуація спричиняє також зростання рівня функціонування основних форм проблемності - проблеми, задачі, запитання, забезпечує їх формування і злиття в діалектичні єдності і взаємодоповненості [24, 173 ].

Отже, на підвищення ефективності навчання суттєво впливає оптимальне використання стимулюючого впливу проблемних ситуацій на розвиток розумової активності студентів. Його успішна реалізація в практиці безпосередньо пов’язана із здійсненням педагогічно-доцільного керівництва студентівським пізнанням: збільшення позитивної і зменшення негативної дії проблемних ситуацій у навчальній діяльності студентів досягається завдяки різнобічному врахуванню залежностей, що існують між компонентами проблемної ситуації та провідними характеристиками в розвитку студента як особистості.

Різний рівень трудності проблемної ситуації по різному впливає не тільки на розвиток мислення, а й на мотиваційно-вольову сферу студента. Ефективність розумової діяльності залежить від міри пошукової активності студента, що сприяє усвідомленню суперечностей і з’ясування умов їх успішного розв’язання.

При достатньо високій мірі трудності проблемних завдань негативному впливу проблемних ситуацій на розумовий розвиток студента можна запобігти не тільки організацією активної взаємодії викладача з студентом, а й здійсненням педагогічно правильного керівництва навчальною діяльністю студентів, тобто через повне відображення в навчальному процесі спрямовуючої функції проблемної ситуації.

Отже, усi зазначенi джерела й форми проблемностi передбачають обов’язкову наявнiсть навчальної проблемної ситуацiї. Важливо також, що внутрiшня проблемна ситуацiя не завжди зникає навiть у задачi й може iснувати як поза, так i всерединi процесу її розв’язування, що здебiльшого порiзному вiдбивається на пошуковiй активностi й продуктивностi мислительної дiяльностi студентів.

Проблемне навчання, як вiдомо, здiйснюється рiзними методами: монологiчним i дiалогiчним викладом знань, евристичною бесiдою, пошуковою самостiйною роботою студентів, навчальним диспутом, якi при цьому обов’язково бiльш-менш характеризуються пошуково-продуктивною спрямованiстю зустрiчної пiзнавальної активностi мiж викладачем i студентом. Так, викладач створює систему навчальних проблемних ситуацiй, керує мислительною дiяльнiстю пiд час постановки й розв’язання проблем, а студент – усвiдомлює й суб’єктивно приймає зовнiшню проблемну ситуацiю як власну, формулює та розв’язує проблемнi завдання, застосовує знання й норми в нестандартних умовах, висловлює цiннiсно-естетичнi ставлення, дає моральнi оцiнки тощо.

Науковi дослiдження та передовий досвiд педагогів свiдчить, що для органiзацiї ефективної пошукової дiяльностi студентів вирiшальне значення має рацiональний вибiр методiв i прийомiв навчання, їхнiй взаємозв’язок на кожному етапi заняття. Крiм того, проблемне навчання охоплює прояви пошукової пiзнавальної активностi студентів, починаючи вiд виконавчої й закiнчуючи творчою дiяльнiстю їх пiд час оволодiння знаннями.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Бабанский Ю.К. Проблемное обучение как средство повишения ефективности учения школьников.- Пособие.- Ростов-на-Д., 1970.- 32с.

2. Баранов В.А. Построение проблемного метода обучения // Програм-мированое обучение: Респ. межвед. научн. сб.- Вып.23.- К., 1986.- С.58-61.

3. Гаврилюк В.В. Формирование познавательной деятельности школьников и студентов.- Тюмень, 1982.- С.42-56.

4. Гласс Дж., Стенли Дж. Статистические методы в педагогике и психологии.- М., 1976.- 450с.

5. Дорно И.В. Проблемное обучение в школе: Учебн.-метод. пособие.- М.: "Просвещение", 1984.- 31с.

6. Занков Л.В. Проблемное обучение и его особенностви.- Л., 1978.- 124с.

7. Ильницкая И.А. Проблемние ситуации и пути их создания на уроке.-М., 1985.- С.29-37.

8. Ильницкая И.А. Проблемние ситуции как средство активизации мислительной деятельности учащихся на уроке.-Пермь: ТПИ.- 1983.- 76с.

9. Кудрявцев В.Т. Проблемное обучение: истоки, сущности, переспективы.- М.: "Знание", 1991.- 79 (1) с.

10. Максимова В.Н. Пізнавальна діяльність студентів. Проблемний під-хід до навчання в школі.- Л., 1973.- 73с.

11. Махмутов М.И. Принципы проблемноссти в обучении // Вопросы психологии.- 1984.- N5.- С.30-36.

12. Махмутов М.И. Организация проблемного обучения в школе. Книга для учителя.- М., 1977.- 240с.

13. Махмутов М.И. Проблемное обучение: основные вопросы теории.- М., 1975.- 67с.

14. Махмутов М.И. Проблемное обучение.- М., 1975.- 240с.

15. Матюшкин А.М. Проблемные ситуации в мышлении и обучении.- М., 1975.- 240с.

16. Момот Л.Л. Проблемно-пошукові методи навчання в школі.- К., 1984.- 63с.

17. Мочалова Н.М. Методы проблемного обучения и границы их применения.- Казань, 1979.- 158с.

18. Оконь В. Введение в общую дидактику.- М., 1990.- С.218-237.

19. Руденко В.А. Пошукова діяльність студентів у розв’язанні проблемних завдань.- М., 1983.- 81с.

20. Фурман А.В. Методика застосування проблемних ситуацій на уроці // Проблемні ситуації в навчанні.- К., 1991.- С.67-152.

21. Фурман А.В. Применение проблемной ситуации на уроке // Сов. педагогика.- 1987.- N3.- С.49-52.

22. Фурман А.В. Роль і функції проблемної ситуації в навчанні //Психологія: Респ. наук. метод. зб.- Вип. 27.- С.40-52.

23. Фурман А.В. Проблемна ситуація в пізнавальній діяльності студентів.- Рад.шка.- 1985.- N8.- С.28-34.

24. Фурман А.В. Проблемні ситуації в навчанні: Книга для вчителя.- К., 1991- 191с.

25. Питання проблемного навчання.- К., 1978.- С.3-18.

Курсова робота на тему “Методика створення проблемних ситуацій” Зміст ВСТУП 1 Проблемне навчання як один із методів пошукової пізнавальної діяльності студентів 1.1 Теоретико-методологічні засади проблемного навчання 1

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу