курсовые,контрольные,дипломы,рефераты
ЗМІСТ
ВСТУП.. 3
1. Економічна система та її основні частини. 4
1.1 Продуктивні сили. 4
1.2 Виробничо-економічні відносини. 5
1.3 Господарський механізм. 6
2.Класифікація економічних систем суспільства. 6
3. Ринкова система. 8
4. Командно-адміністративна система. 11
5. Змішана економічна система. 14
5.1. Традиційна економічна система. 15
6. Перехідна економіка. 17
6.1 Зміст перехідної економіки, її ознаки. 18
6.2 Моделі переходу. 19
6.3 Завдання країн с перехідною економікою.. 19
7. Підсумки перехідного періоду Україні 20
Висновок. 25
Список використаної літератури. 27
Економічна система є сукупність взаємопов'язаних та впорядкованих елементів економіки, що в цілому складають економічну структуру суспільства.
Без системного характеру економіки не могли б відтворюватися ( постійно відновлюватись) економічні відносини та інститути, не могли б існувати економічні закономірності, не могло б скластися теоретичне осмислення економічних явищ та процесів, не могла б бути сформована ефективна та скоординована економічна політика.
Коректне та науково обґрунтоване визначення закономірностей функціонування економічної системи завжди мало важливе значення. У важких умовах нашої держави проблема розкриття сутності економічного розвитку набуває додаткової актуальності, так як уже протягом великого проміжку часу не вдається вийти на шлях стійкого економічного росту. До того ж зміна політичного курсу нашої країни також змушують критично оцінювати попередню модель економічного розвитку.
Головною проблемою сучасного періоду формування научних економічних систем у вітчизняній науці можна вважати проблему суміщення універсальних, розроблених світовою економічною думкою , з необхідністю відображення важкої картини сучасної економічної дійсності в Україні.
Економічна система - це надзвичайно складна категорія, яка має дуже розгалужену структуру, цілу систему законів її функціонування і розвитку. Причому йдеться не про простий набір різних елементів, а про ієрархічну побудову, де є основні системоутворюючі елементи, які визначають природу економічних систем.
Поняття «економічна система» широко використовується в економічній науці, політології, політиці. Проте в його трактуванні відсутня єдність поглядів. Зумовлено це тим, що поняття, яке розглядається, є складним системним утворенням з багатоманітними характеристиками, кожна з яких, хоч і "відображає суттєві сторони економічної системи, не є повною. Саме тому в науковій літературі економічна система визначається як економіка, спосіб виробництва, тип господарства, сукупність виробничих відносин (економічний базис), сукупність видів господарської діяльності тощо. Між цими поняттями часто ставлять знак рівності, розглядають їх як синонімічні.
Поняття «економічна система» можна доповнити суб'єктивним фактором у зв'язку з тим, що, по-перше, економічна система не існує без людей, по-друге, до складу продуктивних сил входять не тільки люди, а й продукти їхньої інтелектуальної діяльності (наука, технологія), менталітет, що відрізняє один народ від іншого. Невід'ємною складовою економічної системи є природне середовище, що перетворюється людьми.
Основними елементами економічної системи є:
1. продуктивні сили;
2. виробнично-економічні відносини;
3. господарський механізм.
Продуктивні сили являють собою матеріальну основу економічної системи І складаються з факторів виробництва, а саме:
- засоби виробництва (речові фактори), до яких відносять засоби праці та предмети праці;
- робоча сила (особистий фактор) - це сукупність фізичних та розумових здібностей людини, що можуть бути використані нею в відповідному віці в виробничій діяльності.
В сучасних умовах до складу продуктивних сил включають також науку, технологію, організацію, інформацію.
Продуктивні сили в процесі історичного розвитку постійно оновлюються, удосконалюються, примножуються.
Виробнично-економічні відносини - це відносини, що виникають між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ. Економічні відносини передбачають наявність суб'єктів та об'єктів.
Існує ряд класифікацій:
а) - окремі особи;
- групи або колективи;
- суспільство в цілому, б) - виробник (продавець);
- споживач (покупець);
- посередник.
в) - фізичні;
- юридичні.
г) - вітчизняні;
- зарубіжні (іноземні).
Об'єктами економічних відносин можуть бути:
окремі види підприємницької діяльності та їх результати;
- природні ресурси; робоча сила;
- гроші;
- цінні папери;
- інформація;
- духовні та культурні цінності, тощо. Економічні відносини поділяються на три типи:
- техніко-економічні; організаційно-економічні; соціально-економічні.
Техніко-економічні відносини - це відносини з приводу використання знарядь та предметів праці у процесі виробництва. Вони відображають розвиток техніки та рівень технології.
Організаційно-економічні - це відносини з приводу застосування і методів організації та управління суспільним виробництвом. Тобто - це відносини обумовлені поділом праці, її спеціалізацією, кооперуванням, комбінуванням.
Соціально-економічні - це відносини, що обумовлені пануючою у суспільстві формою власності. Саме вона визначає цілі і мотиви виробництва, форми управління, принципи розподілу створеного продукту та одержаних доходів, класову та соціальну структуру суспільства, пануючу форму економічної та політичної влади.
Господарський механізм являє собою сукупність форм і методів управління та регулювання економічних процесів і дій господарських суб'єктів на основі використання економічних законів, економічних інструментів, правових норм та інституційних структур.
Важливим питанням є класифікація економічних систем. Економічна система — складне, багато структурне соціально-економічне явище. В економічній літературі визначають різні моделі, типи економічних систем. Класифікація їх залежить від різних критеріїв. Головними з них є домінуюча форма власності, технологічний спосіб виробництва, спосіб управління і координації економічної діяльності тощо.
Існує два підходи до періодизації розвитку людського суспільства:
Цивілізаційний підхід передбачає перехід розвитку людства від цивілізації до цивілізації і в основі переходу лежать зміни в усіх сферах функціонування суспільства.
Відомий американський вчений Морган в своїй книзі „Первісне суспільство" виділяє три стадії розвитку суспільства: епохи дикості, варварства, цивілізації. В розвитку цивілізації виділяють такі типи:
доіндустріальне суспільство — домінує ручна праця та натуральне господарство;
індустріальне суспільство – домінує машинна праця;
постіндустріальне суспільство, - в основі лежить праця техніки. Що оснащена комп’ютерною технікою..
Формаційний підхід пов'язаний з іменем Маркса. Відповідно до нього розвиток людства йде від формації до формації і в основі переходу лежать зміни в економічній структурі, суспільстві. Маркс виділяє три формації: '
первинна (охоплює первісний та аратський спосіб виробництва);
вторинна (базується на приватній власності, охоплює рабоволодіння, феодалізм, капіталізм);
комуністична.
Однак ці системи суттєво розрізняються і механізмом господарювання, і домінуючим об'єктом власності, і різноманітністю суб'єктів економічної діяльності.
В сучасних курсах по економічній теорії економічні системи поділяють на:
· Ринкова система
· адміністративно-командна система
· традиційна система
· змішана система
Модель круговороту ресурсів, продуктів та доходів в умовах ринкової економіки.
Ринок ресурсів %,рента
з\п, прибуток
витрати
виробництва Ресурси
фактори
виробництва
Фірми, підприємства Домогосподарства
вироблена споживчі споживчі
продукція блага витрати
валова
виручка
Ринок товарів і послуг
Ринкова система або система вільного, або чистого ринку - це така економічна система, в якій держава здійснює найменше регулювання економічних процесів, а вільна конкуренція та ринкове саморегулювання досягають найбільшого розповсюдження.
Така економічна система існувала в розвинених країнах світу приблизно з другої половини 18 ст. до кінця 19 – початку 20 ст.
Основними ознаками є приватна власність, вільне підприємництво, особистий інтерес, так звана „невидима рука” Адама Сміта, вільна конкуренція, мінімальне державне втручання. Але зупинимось на кожній з ознак детальніше. Приватна власність, на мою думку, є ключовою ознакою. Вона надає можливість володіти факторами виробництва будь-кому, вільно розпоряджатися ними і використовувати. Проте на противагу цьому, приватна власність породжує соціальну нерівність, виникає несправедливість, що в кінцевому може призвести до суспільних конфліктів. Наприклад, Америка, яка фактично вся „приватна” і має найбільшу різницю між бідними і багатими.
Іншою ознакою є вільне підприємництво. Це означає, що окремі групи людей за своєю ініціативою виступають в якості вільних підприємців, які беруть на себе функцію організації економічних сил: вони мобілізують необхідні ресурси, організують виробництво та реалізацію вироблених товарів. Вони повністю приймають на себе господарський ризик, який є неминучим, так як ніхто заздалегідь не може знати, чи буде проданий товар, яка буде ціна його реалізації. Вільне підприємництво становиться масовим явищем, воно забезпечує більшу частину вироблення національного продукту. До того ж воно є більш ефективним порівняно з тим, якщо б воно знаходилось у державній власності, бо існує стимул до покращення виробництва, його обсягів, масштабів, а також впровадження досягнень НТР для зменшення витрат виробництва.
Важливим є і особистий інтерес, коли економічні суб’єкти діють згідно зі своїми особистими інтересами і прагнуть найкращим чином реалізувати власні ресурси. Це є основним мотивом економічних вчинків. Цим самим максимізується прибуток: у найманого робітника – заробітну плату, землевласник – орендну плату та ін.
Так звана „невидима рука”[1], яку описав Адам Сміт. Під нею слід розуміти взаємодію попиту, пропозиції, ціни та конкуренції. Попит і пропозиція найкраще ураховує інтереси покупців і продавців, і утворена ринкова ціна в результаті їх взаємодії, відображає реальні тенденції на ринку, його насиченість, на відміну від, наприклад, при централізованому встановленні цін. Це дає більшу економічну свободу учасникам ринкових відносин.
Вільна конкуренція є невід’ємною частиною ринкової економіки. Вона припускає наявність багатьох незалежних як продавців, так і покупців кожного ресурсу та кінцевого товару або послуги. Кожний з цих економічних суб’єктів сам по собі не в змозі вплинути на ціну, за якою реалізується той чи інший товар. Тому виробники прагнуть впровадити нові технології виробництва для зниження витрат виробництва, чи інші шляхи зниження витрат. Це призводить до зниження ціни і більшої доступності товарів. До того ж при вільній конкуренції всі рівні і знаходяться в рівних умовах, що сприяє економічній справедливості. Проте як і приват власність вона не гарантує соціальної рівності.
Мінімальне державне втручання є одною з ключових ознак. Державне втручання в економіку в основному обмежується захистом приватної власності та формуванням правового середовища діяльності економічних суб’єктів через закони, укази, постанови. Проте як ми побачили криза 29-33 років вказала на низку недоліків цієї ознаки.
Тож, якщо проаналізувати все вище сказане можна виділити, що головними перевагами ринкової системи є те, що ресурси ефективно розподіляються і спрямовуються у ті галузі, які найбільш необхідні суспільству, що призводить до максимальної економічної ефективності. Також ринок може функціонувати при наявності обмеженої кількості інформації, досить мати інформацію про витрати виробництва та ціну.
Ринок швидко змінюється, відповідно до змін потреб у тому чи іншому товарі чи послузі. Виробники також прагнуть до оптимально використання досягнень НТР, нових технологій, що дає тимчасову, але перевагу над конкурентами. Виробники та споживачі вільні у своїх діях, можуть виробляти та споживати, що бажають.
Необхідно згадати і недоліки ринкової системи, які призвали до величезної кризи. Ринкова система допускає і навіть стимулює згасання її головного контролюючого механізму – конкуренції. Вільна конкуренція – є ідеалом, якого досягти неможливо, і в міру її згасання втрачається суверенітет споживача, втрачається ефективність розподілу ресурсів, в чіткій відповідності до бажань споживача. Тому на практиці ми спостерігаємо це у тому, що ринок орієнтується на виробництво не суспільно важливих товарів, а тих, що принесуть найбільший прибуток виробнику. Приватна власність дозволяє найбільш „спритним” підприємцям нагромаджувати величезну кількість матеріальних ресурсів, а право спадщини посилює з часом це нагромадження, що призведе до нерівномірного розподілу грошових доходів.
Також у ринковій системі не існує механізмів для боротьби з негативним впливом виробництва, захисту навколишнього середовища, перерозподілу ресурсів, використання тих ресурсів, що належать усьому людству. Також абсолютно відсутні стимули до виробництва суспільних благ, фундаментальних досліджень в науці.
Разом з тим, треба пам'ятати, що за умов ринку загострюються соціальні проблеми, виникає проблема зайнятості працездатного населення, проходить розшарування різних верств населення, загострюється проблема соціального захисту малозабезпечених сімей та окремих соціальне вразливих груп громадян (молодь, пенсіонери, інваліди), можливе також зростання злочинності, особливо організованої, з'являються нові види злочинів, зокрема у сфері економіки.
Командно-адміністративна - на основні питання економіки відповідає централізованим плануванням та директивними методами управління. Прикладом такої системи була економіка колишнього СРСР та інших соціалістичних країн. Нині офіційно цієї системи дотримуються Кубі і Північна Корея.
Основні ознаки:
Держава є монопольним власником усіх ресурсів навіть стосовно праці (робоча сила тут не є товаром), оскільки можливості пересування громадян обмежуються паспортною пропискою і відсутність можливості альтернативного використання (крім держпідприємств) здібностей людей, і забезпечує виробників засобами виробництва за допомогою їх прямого розподілу. Виробники створюють продукт, що стає власністю держави. Держава частину створеного продукту (предмети споживання) держава поставляє на псевдо ринок ( псевдо ринок тому, що обсяг та структура даного ринку визначається не споживачем, а державою, ціни формуються під впливом держави, а не під впливом попиту й пропозиції). Держава відшкодовує робітникам їх премію, сплачуючи зарплату. А витрати на споживання привласнює як доходи від реалізації.
Негативною рисою є існування чорного ринку. Він є результатом незадоволених потреб з одного боку., а з іншого боку - невикористаних ресурсів ( за причини неможливості їх раціонального використання.
Також держава бере на себе прийняття основних управлінських та виробничих рішень, щодо розвитку економіки на всіх рівнях. Найчастіше це робилось навмання, як, наприклад, в колишньому СРСР. Вироблялося продукції більше, ніж потрібно. Це робилося лише задля збільшення показників. Часто траплялось так, що надлишок продукції йшов за безцінь на експорт.
Одною з головних ознак є директивні методи управління, які були обов’язкові для виконання, що обмежувало економічну свободу. Наприклад, ціноутворення проводилось без урахування реальних тенденцій на ринку, що призводило за часту до надлишків та дефіцитів. Ресурси централізовано виділялися для реалізації державних програм.
Конкуренція відсутня, як і мотивація до розширення виробництва, його покращення та впровадження нових технологій, тощо. Тому, не дивно, що наслідком є монополізм та панування виробника над споживачем.
Проте ця система має ряд переваг, які в свій час дали змогу вийти з економічної кризи. По-перше, оскільки держава є монополістом усіх видів ресурсів, тому вона в змозі швидко централізувати та нагромаджувати капітал і швидко його спрямовувати у пріоритетні галузі. По-друге, це можливість забезпечення повної зайнятості, яка, до речі, не завжди є ефективною. Тобто, це запобігання масовому безробіттю, убожінню, шляхом перерозподілу доходів, надання коштів на утримання безробітних. Або направляючи їх на колективні роботи ( до речі, так були збудовані більшість автобанів у Німеччині). Адміністративно-командна система є більш соціально спрямованою, тому забезпечується безкоштовна освіта, охорона здоров’я та вирішення цілої низки соціальних проблем.
Модель круговороту ресурсів, продуктів та доходів в умовах командно - адміністративної економіки
Чорний ринок
виручка від Споживчі витрати
реалізації товари і
послуги продукти
Підприємства ресурси Держава зарплата Населення
товари праця
послуги
продукти
продукти споживчі витрати
Псевдоринок
Змішана економіка[2] – це така економічна система, в якій регулювання економічних процесів здійснюється як ринком, так і державою, без переважання одного з них.
Ідеї змішаної економіки виникли Із XIX ст. І об'єктивної необхідності розв'язання цілої низки соцІально-економічних проблем ( кризовість, інфляція, безробіття, зубожіння). На думку окремих вчених, розв'язувати ці проблеми може лише держава. Подальший розвиток теорії змішаної економіки отримала в працях вчених як Кейнс, Чейс, Самуельсон тощо. Сутність змішаної економіки полягає в тому, що в ній поєднуються регулююча роль ринкового механізму та державне регулювання економіки.
Універсальної моделі змішаної економіки не існує, в реальній дійсності сформулювалися окремі її національні моделі ( Японія, Німеччина, США). Вони відрізняються в першу чергу співвідношенням ринку та держави.
У сучасних умовах прийнято розрізняти три основні варіанти моделі змішаної економіки: 1) консервативний; 2) ліберальний; 3) соціал-реформістський.
Економічна система змішаного типу зберігає риси, що належать вільному ринку: приватна власність, вільне підприємництво, особистий інтерес, функціонування ринкового координуючого механізму.
Разом з тим з’являються нові властивості економічного співробітництва людей. Вони пов’язані зі змінами в конкуренції та новою економічною ролю держави.
Економічна діяльність держави розширює свої економічні функції, активно здійснює регулювання економічних процесів.
Змішані системи мають такі загальні риси:
1. Переплетіння, взаємопроникнення і взаємодоповнення колективного, приватного і державного господарств, а також взаємний перехід одного типу господарства в інший. Саме тому змішане суспільство називають ще поліформічним.
Багатоукладність і взаємопроникнення економік різних типів зумовлене економічною і соціальною доцільністю за умов об'єктивного процесу розвитку економіки, для якої характерно, з одного боку, зростання усуспільнення господарства і піднесення на цій основі економічної ролі держави, а з іншого — зростання ролі економічного відособлення, що зумовлює все більш широке використання ринкових відносин.
2. Соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей. Досягти цього можна лише на основі зростання регулюючої ролі держави, яка має, з одного боку, втручатись в економіку там, де ринок не може реалізувати певні потреби суспільства: захист недієздатних верств населення, розвиток охорони навколишнього середовища і обороноздатності країни, держава має регулювати економічні та соціальні процеси. А з іншого боку, діяльність певних господарських структур може бути ефективною лише за умов ринкового саморегулювання. В такому випадку держава не повинна втручатися в їхню діяльність. Отже, для поліформічного суспільства характерно поєднання саморегулювання і регулювання економіки.
3. Демократична форма управління спроможні забезпечити економічні, політичні та духовні гарантії для найбільш повної реалізації потенцій кожної людини. Лише на цьому шляху може сформуватися громадянське суспільство, у якому домінує соціальна злагода.
4. Динамізм, висока ефективність економіки плюс гарантія екологічної безпеки. Держава заохочує сприятливі екстерналії та штрафує шкідливі.
5. Економіка країни відкрита і розвиток країни спрямовується на рівень необхідний для виходу на світовий ринок, але із забезпечення конкретно спроможності вітчизняних підприємств.
Традиційна економічна система мас такі основні ознаки.
1. Виробництво, розподіл та обмін базується на звичаях, традиціях, культових обрядах. Релігійні та кастові цінності первинні щодо інших форм економічної діяльності. Саме спадковість і кастовість домінантно визначають економічну роль індивідів. Тому люди займаються тим, чим займалися їх батьки і так далі.
2. У традиційній економічній системі продукт виробляється для потреб самого виробника. Тобто тут немає суспільного поділу праці. Кожна господарська одиниця спирається на власні виробничі ресурси і виконує всі роботи, починаючи з добування сировини та закінчуючи підготуванням продуктів до споживання. Відповідно, у традиційній системі переважає універсальна праця. Поділ праці певною мірою наявний лише всередині даного виробничого осередку (насамперед за статтю і віком).
Зі зростанням виробництва та розвитком поділу праці зв'язки між виробниками і споживачами ускладнюються. Уже і в традиційній системі виробництво та споживання відокремлені одне від одного в часі і просторі: виробник споживає вироблені продукти не тоді, коли він зайнятий їх виробництвом, і не там, де він їх виробляє. Проте в традиційній системі це відокремлення відбувається в межах єдиної виробничої одиниці. Отже, традиційна економічна система — замкнута виробнича система.
3. Економічний суверенітет виробника в традиційній системі необмежений зовнішніми умовами (ринковим або іншим механізмом). Тут найпростіше розв'язуються головні проблеми організації виробництва— чого і скільки створювати, як це робити і для кого призначаються продукти, — усе це визначають суб'єкти Господарювання, орієнтуючись на внутрішньогосподарське споживання. І лише обмеженість виробничих ресурсів (найчастіше природного походження) може бути чинником, який детермінує дії виробника, не дає змоги виконати ті чи інші бажані завдання. Інакше кажучи, традиційній системі (як і будь-якій іншій) притаманна суперечність між обмеженістю ресурсів і безмежністю потреб.
4. У традиційній економічній системі природною формою багатства є натуральний продукт— матеріальні блага, що безпосередньо задовольняють потреби людей (засоби виробництва або життєві блага).
5. Традиційна економічна система є механічною цілісністю, тобто між виробничими осередками немає економічних взаємо зв'язків. Економічний суверенітет виробників має абсолютний характер. Зрозуміло, що сказане вище справедливе лише щодо національних економік із суто традиційною системою виробництва. Виробництво та споживання тут не опосередковані обміном, а тому немає суперечності.
6. Традиційна економічна система початкове ґрунтувалася на общинній власності. Потім розвинулася приватна власність. Вона також використовувалася самим власником або іншими особами, Тому поєднання засобів виробництва в традиційній економічній системі може бути безпосереднім або опосередкованим. Останнє знову-таки може набирати форми позаекономічної (особистої) спонуки до праці або економічної (наймана праця).
7. Для традиційної економічної системи характерне використання найпростіших знарядь праці (мотика, соха, лопата, плуг, граблі, серп і т. ін.) і кустарного інструменту.
У цілому, традиційна система відповідала тому рівневі розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, що уможливлюють задоволення потреб людей, незначних за обсягом і примітивних за структурою.
В структурі сучасного світового господарства найбільш молодою є група країн з перехідною економікою. Це країни, які здійснюють перехід від адміністративно-командної до сучасної ринкової( змішаної) економіки. Ця група країн поділяються на 3 групи
- центральна та східна Європа – початок переходу 3 80-х років;
- республіки колишнього СРСР – початок переходу в 90-х роках;
- Китай, Монголія, В’єтнам – початок переходу в 70-х роках.
При з’ясуванні сутності перехідної економіки, слід відзначити, що саме поняття перехідної економіки не є новим в економічній науці і історії. Так, зокрема історії знайомі переходи від аграрної до індустріальної цивілізації, від феодалізму до капіталізму, від капіталізму до соціалізму.
Перехідна економіка – це перехід від однієї соціально-економічної системи до іншої, зміну основ даної системи, що призводить до її радикальних змін.
В сучасних умовах перехідні процеси розглядають на 3 рівнях:
1. перехід процеси у розвинутих країнах ( від індустріалізму до постіндустріалізму );
2.передні процеси у країнах, що розвиваються;
3. перехідні процеси у постсоціалістичних країнах.
Риси перехідної економіки :
1. Нестійкість, нестабільність розвитку
2. Альтернативний характер розвитку
3. Співіснування старих та нових форм економічного життя та управління господарством
4. Відносна тривалість перетворень у перехідній економіці
5. Зміни в політиці, зростання її ролі, посилення значення різного роду реформаторських програм, законотворчої діяльності держави
6. Якісні зміни в економіці супроводжуються активними змінами в соціальній структурі, соціальних стосунках, політичний надбудові
7. Історичність перехідної економіки
Основними чинниками перехідної економіки є :
1. Природно - кліматичні фактори
2. Виробничо – економічні
3. Соціо – культурні
Типи перехідних економік :
За масштабами перехідних процесів:
- локальні
- глобальні
За характером перехідних процесів:
1. Природно – еволюційні
2. Реформаторсько – еволюційний
Найбільш поширеним є поділ системних перетворень на:
1. Радикальні реформи
2. Еволюційні, поступові реформи
Радикальні – рішучі широкі та швидкі перетворення, спрямовані на най скоріше створення ринкової економіки. Він пов”язаний з більшими соціальними тратами( падіння виробництва, розшарування населення, зниження рівня життя населення), з труднощами психологічної адаптації населення, але при цьому, сам економічний механізм проведення реформ є більш цілісним і менш суперечливим, що дозволяє в стислі терміни провести необхідні реформи. Прикладом такої реформи є метод „ шокової терапії” в Польщі.
Поступальні – більш тривалий і менш радикальний шлях ринкових перетворень. Такі перетворення характеризуються меншими втратами у темпах виробництва і соціальній сфері, але присутній більш тривалимй період співіснування старих і нових форм, що може призвести до суперечностей між ними і до хронічного затягування самих реформ.
Завдання переходу від адміністративно – командної до сучасної ринкової економіки в історії виникло вперше. До того ж стартові умови в різних країнах суттєво відрізняються.
Відсутність досвіду, внутрішніх і зовнішні суперечності призвели до вибору свого варіанту проведення реформ. Але незважаючи на це, всі реформи мають спільні завдання, які слід вирішити в перехідний період:[3]
1. Лібералізація господарства – вона означає ліквідацію обмежень для функціонування ринку підприємництва. Вона включає відміну директивного планування, ліквідації державної монополії, перехід до вільного ціноутворення, забезпечення принципів свободи підприємницької діяльності.
2. Реформування відносин власності – ліквідація монополії державної власності, перехід до різноманітних форм власності, створення ефективної системи захисту прав людини.
3. Формування суб’єктів ринку, а саме підприємств, корпорацій, фінансово – промислових груп, банків, інвестиційних фондів.
4. Створення системи соціального захисту населення. Воно покликане забезпечити захист безробітних, малозабезпечених, сприяння зайнятості.
5. Подолання економічної кризи, фінансова та загальна макроекономічна стабілізація, забезпечення економічного зростання, включення економіки країни у міжнародний поділ праці.
Дані закономірності реалізуються у специфічних умовах кожної з країн, а тому проявляються і вирішуються по різному.
7. Підсумки перехідного періоду Україні
Перехідний період позначений докорінною зміною соціально-економічних відносин, утвердженням принципово нової економіки. Фактично з нульової позначки сформовано її визначальні атрибути - фінансову, грошову, бюджетну, банківську, митну та інші системи, які в сукупності визначають економічну інфраструктуру незалежності держави.
За ці роки демонтовано основні підвалини адміністративно-командної системи економічних відносин. Особливо відчутним став перелом у реформуванні відносин власності. Нині понад 75 % від загального обсягу промислової продукції виробляється недержавними підприємствами. Здійснено роздержавлення сфери будівництва та транспорту, на приватних засадах розвиваються підприємства торгівлі.
Принципові, кардинальні зміни відбулися на селі, де активно реалізуються завдання розпочатої ще в 1994 р. земельної реформи. За час її проведення 6,4 млн. селян безоплатно одержали у власність 26,5 млн. га сільськогосподарських угідь. Ще 6,2 млн. га земель передано в приватну власність для ведення фермерських, особистих підсобних та присадибних господарств. На недержавній основі нині виробляється практично вся аграрна продукція. Цей найскладніший крок у комплексі ринкових перетворень докорінно змінює систему економічних відносин не лише на селі, а й у всій державі.
Протягом 90-х років сформовано основний каркас ринкової інфраструктури та ринкових інститутів, утверджено основи відповідної законодавчої бази. Здійснено важливі заходи в лібералізації господарських зв'язків, зокрема цінового механізму, грошового та валютного ринків, ринків товарів та капіталів. Наслідком цих кроків стало подолання хронічного дефіциту товарів, нескінченних черг, які 70 років були невід'ємним атрибутом повсякденного життя кожної сім'ї.
Змінюється характер поведінки суб'єктів господарювання, які щодалі більше орієнтуються на платоспроможний попит, кон'юнктуру ринку, максимізацію прибутку.
Докорінно перебудовано й економічні функції держави. Замість системи директивного управління сформовано основні важелі та інструменти державного макроекономічного регулювання.
Нині економіка України на противагу системній замкнутості, характерній для попереднього періоду, є у своїй основі відкритою. Маємо стабільну конвертовану національну валюту, а також законодавство, що регулює зовнішньоекономічну діяльність, яка останнім часом дедалі більше наближається до стандартів і вимог Світової організації торгівлі.
Звачаючи на всі зміни в економіці можна дійти до принципового висновку: незважаючи на проблеми і труднощі, за перехідний період в економіці України, практично в усіх її сферах в основному сформовано фундамент ринкової економіки, нагромаджено критичну масу ринкових перетворень. Це відкриває реальну перспективу динамічного зростання та якісного розвитку вітчизняної економіки, підвищення рівня життя народу. У суспільстві зміцнюється переконаність у тому, що альтернативи обраному шляху ринкових перетворень немає.
Також важливим підсумком попереднього етапу стало подолання тривалої руйнівної економічної кризи, що сягає корінням у часи радянської системи. За роки кризи (1990 - 1999 рр.) обсяг ВВП скоротився на 59,2 %, промислової продукції - на 48,9, сільськогосподарської - на 51,5 %. Реальна заробітна плата зменшилася в 3,82 раза. Найвідчутніші втрати припали на стартовий етап перехідного періоду - 1991 - 1994 рр. За цей час обсяг ВВП зменшився на 45,6 %, промислового виробництва - на 40,4, сільськогосподарського - на 32,5 %.
Були повністю розбалансовані грошова та фінансова системи. Особливо болісними виявилися наслідки найвищої у світі гіперінфляції, яка в 1993 р. досягла 10256 %. Дефіцит державного бюджету покривався грошовою емісією НБУ.
Проте слід відзначити , що перехід від збанкрутілої адміністративно-командної системи до ринкової економіки не міг не супроводжуватися глибоким падінням виробництва, яке у своїй основі було неконкурентним та неефективним. Водночас потрібно враховувати й складність органічного поєднання реалізації завдань системної трансформації з розв'язанням всього комплексу проблем, пов'язаних з утвердженням державності. Через специфіку економічних, соціально-політичних, гуманітарних та екологічних чинників утвердження та зміцнення державного суверенітету виявилося в Україні набагато складнішим, ніж це уявлялося на перших порах.
Треба визнати і надто завищені сподівання на зовнішню допомогу. До того ж фінансово-кредитна підтримка українських реформ супроводжувалася (і часто супроводжується тепер) умовами та вимогами, які далеко не завжди адекватні об'єктивним обставинам та специфіці здійснюваних трансформаційних процесів.
Далася взнаки і відсутність не тільки практичного досвіду, а й суто теоретичного осмислення шляхів переходу від адміністративно-командної економіки до ринкової. У багатьох випадках неадекватними були і рекомендації міжнародних фінансових інституцій та зарубіжних експертів, які часто зводилися до застосування штучно сконструйованих стандартних стереотипів, були механічною калькою з чужого досвіду, не враховували специфіку нашої держави. Ці рекомендації ми сприймали некритично. Давалася взнаки недосвідченість кадрового потенціалу, а точніше - "кадровий голод", який був особливо відчутним на старті реформ. Звідси - численні помилки та прорахунки, невпевненість у здійсненні управлінських рішень. Вони цілком закономірні. Уникнути їх було вкрай важко або просто неможливо.
Економічна криза та суперечності попереднього етапу реформ мають ще одне підгрунтя. Життя потребує неупередженої оцінки трансформаційної моделі, яка сформувалася в перші роки перетворень. Змінити її спрямованість у період глибокої економічної кризи, яка сама по собі деформує соціально-економічні та політичні відносини, було практично неможливо.
За своєю економічною сутністю[4] та спрямованістю це була модель, що базувалася на рекомендованих ззовні спрощених принципах ринкової трансформації і здебільшого безрезультатно (або з низькою ефективністю) упроваджувалася протягом багатьох десятиліть у Латинській Америці й Африці.
Потреба в критичному перегляді моделі трансформації з відповідним коригуванням вектора суспільних перетворень постала не лише перед Україною, а й перед іншими пострадянськими державами. Ця модель фактично зводилася до логіки однобічного економізму без урахування пріоритетності інституційних перетворень, необхідності посилення в процесі реформ дієздатності держави, взаємозв'язку економічних та неекономічних чинників суспільного розвитку, економіки та суспільства загалом. Тому значна частина проблем, що накопичилася, породжена саме розбалансуванням економічних, соціальних та політичних чинників суспільних перетворень.
Запроваджена модель ринкової трансформації не мала необхідної соціальної спрямованості. Формула "спочатку реформи, а потім реалізація завдань соціального розвитку", визначена вже на початку перехідного періоду, виявилася не просто помилковою, а глибоко деструктивною. На практиці вона звелася до того, що реформи здійснювалися ціною соціальних утрат. У багатьох випадках демонтовано навіть ті соціальні цінності, які свого часу були запозичені західними країнами та інтегровані в сучасні цивілізаційні процеси. Відповідно економічні реформи не сприяли досягненню визначальної мети трансформаційного процесу - становлення середнього класу як основного носія демократії, соціальної та політичної стабільності в суспільстві, економічного прогресу. Не було забезпечено становлення принципово нової, адаптованої до ринкової економіки соціальної інфраструктури. Реформи не сприяли подоланню бідності, глибокого матеріального розшарування населення, яке набагато перевищує відповідні показники розвинених країн і не сприяє утвердженню в суспільстві надійної соціальної та політичної стабільності.
Помилковість прийнятої на старті реформ[5] моделі ринкової трансформації полягала (як це нині стає очевидним) в оцінці України як держави нерозвиненої не лише з економічної, а й науково-технічної і технологічної точок зору, з усіма наслідками, що з цього випливали. Ця хибна позиція не дозволила створити необхідні умови для примноження та зміцнення інтелектуального потенціалу суспільства, інноваційного розвитку економіки, освоєння нових високих технологій, подолання структурних деформацій, успадкованих від адміністративно-командної системи. У кінцевому підсумку економічна динаміка не набула сучасної постіндустріальної спрямованості, що мало стати стрижнем трансформаційного процесу. Ми фактично почали рухатися у зворотному напрямі - демонтажу відповідного потенціалу розвитку, до запровадження стандартів країн, що нині спеціалізуються на обслуговуванні потреб постіндустріального центру.
Слід відзначити, що через допущені прорахунки, насамперед низьку дієздатність держави, становлення ринкових відносин супроводжувалося глибокими деформаційними процесами. Набули поширення нецивілізовані форми нагромадження капіталу, істотні суперечності в практиці приватизації, зростали рівень тінізації економіки, корупції та економічної злочинності, обсяги позабанківського грошового обігу.
Наша держава є дуже молодо і її економіка також. Процес переходу нашої економіки від командно – адміністративної до сучасної ринкової є дуже важливим і складним, проте розпочався набагато пізніше, ніж в країнах Центральної на Східної Європи. До того ж перехідний період в Україні характеризується не тільки, що почався набагато пізніше, ніж в інших країнах, але й тим, що всі зміни проходять тут набагато повільніше, ніж десь у іншій країні.
У зв’язку з відносною замкненістю України і відсутністю досвіду будівництва незалежної держави, знання про ринкову економіку були мінімальні. Пояснюється це тим, що комуністична ідеологія та принципи управління у нашій державі були набагато глибше укорінені, ніж у інших країнах Східної Європи. По-друге, тому, що в економічній політиці не розрізнялися перехідний період і сама ринкова економіка й нерідко застосовувались ринкові методи в умовах, коли економіка ще не стала ринковою. Все це безперечно, значно поглиблювало економічну кризу, зумовлювало спад виробництва і падіння життєвого рівня народу, посилювало соціальну напруженість у державі, а також зумовлювало нестабільність внутрішньої політичної ситуації. Слід також зазначити, що спад економічного розвитку почав простежуватись у Радянському Союзі пізніше, ніж в інших соціалістичних країнах, а в Україні – ще пізніше, ніж в інших республіках СРСР. Тому готовність як економіки, так і суспільства до реформ була в Україні з самого початку значно меншою.
Сьогодні більшість людей в Україні на собі відчули, у що обійшлась нам політика „спроб і помилок” урядового ешелону. Головними помилками економічної політики стали ігнорування специфічності умов ринкової трансформації економіки України, стратегічні прорахунки у здійсненні зовнішньоекономічного курсу, неузгодженість між фінансовою та монетарною політикою, необґрунтованість соціальної політики, не розробленість структурної політики, непослідовність політики економічної лібералізації тощо. Багато хто з економістів вважає, що найбільш прийнятною для України є модель, використана з 1959 року в Німеччині: за цією моделлю будувала свою систему господарства більшість країн Європи. Сьогодні там розвивають традиції Аденауера, Ерхардта, Брандта та Шмідта і міцно утримують кермо економіки, яке може бути взірцем для України.
Отже, ми бачимо, що проблема формування змішаної, тобто сучасної ринкової системи, є вкрай важливою для нашої держави. І шлях до ринку не усіяний трояндами. Він вимагає від кожного громадянина незалежної України уяснення суті процесу, який проходить зараз у нашому суспільстві, змоги дати належну оцінку тих заходів, які вживають для досягнення зазначеної мети, а також зробити відповідні висновки для визначення свого місця у цих подіях.
1. Башнянин Г.І., Копич І.М., Шевчик Б. М. Економічні системи : проблеми структури.-Л.: Коопосвіта, 1999. – 220 с.
Шніцер М. Порівняння економічних систем : Пер. з англ. – К.: Основа, 1997. – 519 с.
2. Савельєв Е., Куриляк В., Новая экономика : мода или умственный шанс для новой страны // Зеркало недели – 2002. - №12. – 29 марта
3. Павловський М. Стратегія розвитку суспільства : Україна і світ. Економіка. Політика. Політологія. Соціологія. – К.: Техніка, 2001. – 312 с.
4. Гальчинський А. С. та ін. Інноваційна стратегія українських реформ. – К.: Знання України, 2002. – 326 с.
5. Гаврилишин О. Основні елементи теорії ринкової системи. К.: Наукова думка. 1992.
6. Мочерный С. В. Основы экономической теории. – К.: Знания, 2000.
7. Мочерный С. В., Симоненко В. К., Секретарюк В. В., Устенко А. А. Основы экономической теории. – К.: Знания, 2000.
8. О. О. Бєляєв, А. С. Бебело, М. І. Диба та ін.; За загальною редакцією О. О. Бєляєва, В. І. Кириленко. Навч. Посіб. : Сучасні економічні системи. – К.: КНЕУ, 2003. – 204 с.
9. Основи економічної теорії: політ економічний аспект: Підручник / Г. Н. Климко, В. П. Нестеренко, Л. О. Каніщенко та ін.; За ред Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Вища шк. – Знання, 1997. -743с.
10. Основи економічної теорії / За ред. Предборського В. А. – Київ – Кондор. – 2002. – 621 с.
11. Курс экономики : Учебник / По ред. Б. А. Райзберга. – 4-е изд., перераб и доп. – М.: Инфра – М, 2004. – 672 с.
12. Ушаков Н. Г., Помінова І. І., Соціально – економічні типии країн : Навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал», - 2004, - 304 с.
13. Ільченко В. Структурна перебудова і державний бюджет // Урядовий кур"єр. - 1996. - 3 жовт. - С. 3
14. Лукінов І. Структуроутворюючі процеси в ході реформ // Економіка України. - 1996. - №3. - С. 11-30
15 .Савельев Є. В., Куриляк В. Є. Галузева структура української економіки: нові теоретичні підходи та прогнози // Фінанси України. - 1997. - №1. - С. 33-39.
16.Клочко В. Глобалізація та її вплив на країни з перехідною економікою. // Економіка України. – № 10. – 2001.
17. Сталінська Г. О. Чи зможе Україна досягти рівня розвитку ЄС. // Український промисловець. – Березень, 2000.
18. Луріков І. Наслідки і перспективи ринкових перетворень в економіці України // Економіка України.-1995; № 12 – с.4
19.Ліщук Н.П. Трансформація економічної системи як закономірний процес розвитку суспільства / Н.П Ліщук // Економіка та підприємництво 2005 - №14 – с.10-15
20.Квасній М.М. Стан та динаміка економічних систем : моделі та концепції / М.М.Квасній // Регіональна економіка 2003 - №1-с.245-251
21.Кредисов В. Держава і ринок: Необхідність взаємодії у перехідній економіці // Економіка України -2002 р., №2 – с.50
22. Плетников Ю. Социалистическая альтернатива соціалізму // Діалог – 2003 №2 – с.33-40
23. Бойко Є. Про становлення загальної теорії економічних систем // Економіка України -2001.-№6-с.88-89
24.Гош О. Ринок як засіб відродження перехідної економіки України//Економіка України -2005 №9-с.75-82
25.Перепьолкіна О.О. Економічне зростання в умовах перехідної економіки // Фінанси України – 2005 №5 – с.110-121
26.Паларчук В. Адміністративно-командна система в світлі історичного досвіду// Економіка. Фінанси. Право. -2002р. - №10-с.6-7
27.Дем”янчук О.О. Структурна перебудова в Україні – першочергове завдання ринкового реформування економіки // Економіка та підприємництво И. 7-К.:КНЕУ, 2001 – С.29
28. Руденко Ю.М. Змішана економіка розвинутих країн як орієнтир трансформаційних перетворень в Україні // Економіка та підприємництво Зб. Наук. Праць молодих учених та аспірантів – К.:КНЕУ, В.1-С.56
[1] [5} c.210
[2] [2] c.150
[3] 13 ст.3
[4] [15]
[5] [17]
ЗМІСТ ВСТУП.. 3 1. Економічна система та її основні частини. 4 1.1 Продуктивні сили. 4 1.2 Виробничо-економічні відносини. 5 1.3 Господарський механізм. 6 2.Класифікація економічних систем суспільства. 6 3. Ринкова система.
Модель IS-LM
Модель внедрения стандарта качества ISO 9000 на примере НВК "Саха"
Модель Хікса-Хансена та її роль в макроекономіці
Модель человека в институциональной теории
Модернизация и развитие европейских экономических систем
Монетаризм как экономическая доктрина
Монетарная или денежно-кредитная политика государства
Мониторинг состояния основных производственных фондов и системы управления
Монополизм как экономическое явление, основные направления демонополизации в российской экономике
Монополистические тенденции и монополии в рыночной экономике
Copyright (c) 2024 Stud-Baza.ru Рефераты, контрольные, курсовые, дипломные работы.