курсовые,контрольные,дипломы,рефераты
МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
Соціально–економічний факультет
Кафедра соціальної роботи
з предмета: ”Соціальна робота з групами девіантної поведінки”
на тему:
“Наркоманія серед підлітків та особливості роботи з ними”
Курс ІІІ Група 39
Жирнов Ігор Іванович
Науковий керівник:
старший викладач
Тищенко Н.І.
Чернігів 2009
Вступ
Розділ І Наркоманія як соціально-психологічне явище
1.1 Поняття наркоманії
1.2 Теорії, що пояснюють причини виникнення наркоманії
1.3 Наркоманія в контексті соціальних процесів
1.4 Відношення підлітків та молоді до наркотиків
Розділ II Фактори й передумови розвитку підліткової наркоманії
2.1 Фактори, що впливають на виникнення потягу до психотропних речовин
2.2 Типи наркоманів
Розділ III Профілактична робота серед неповнолітніх та їхніх сімей з метою запобігання узалежненої поведінки
3.1 Поняття та види профілактики
3.2 Профілактика наркоманії в сім’ї
Висновки
вступ
Проблеми, пов’язані з вживанням наркотиків, стали сьогодні загрозливим викликом українській нації і державі. Особливо гостро в сучасному суспільстві постала проблема наркоманії, яка перетворилася на проблему всіх верств населення, починаючи з людей, що живуть за межею бідності та закінчуючи заможними людьми.
Відносно нашої країни ця проблема є особливо актуальною, що пов'язано з недостатньо високою культурою суспільства, а також із певними світоглядними уявленнями людей стосовно наркотиків, із стереотипами громадської думки щодо ставлення до споживачів цих речовин. Вирішення цієї проблеми залежить від позиції всього людства і ступеня усвідомлення важливості її кожною людиною. Особливо це стосується молоді, розуміння нею своєї відповідальності за майбутнє Вітчизни, здоров'я нації, формування духовних цінностей, усвідомлення визначальної ролі здорового способу життя та формування індивідуальної поведінки кожної молодої людини на цих засадах.
На сучасному етапі проблему зловживання психоактивними речовинами необхідно розглядати, перш за все, як проблему особистості, акцентувати увагу на профілактиці, яка дає можливість зберегти фізичне і духовне здоров'я.
Метою курсової роботи є – розкриття даної проблеми, закономірностей розвитку наркоманії серед підлітків, способів профілактики та боротьби з нею.
Для досягнення цієї мети у своїй роботі ставлю такі завдання:
· з’ясувати відношення різноманітних груп населення і соціальних інститутів до проблеми наркоманії, а особливо — до проблеми споживання наркотиків;
· виявити соціокультурний механізм прилучення підлітків та молоді до наркотиків;
· визначити фактори, що сприяють розвитку наркоманії;
· проаналізувати мотиви споживання наркотиків, з’ясувати причини розповсюдження наркоманії та шляхи вирішення даної проблеми.
Об’єктом дослідження є підлітки.
Предметом дослідження є прямий та опосередкований вплив наркоманії на підлітків.
Методологічною основою дослідження є наукові методи, зокрема, історичний, порівняльний, аналіз соціологічної, загально-педагогічної і психологічної літератури по проблемі.
РОЗДІЛ І НАРКОМАНІЯ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНЕ ЯВИЩЕ
1.1 Поняття наркоманії
Про вживання людьми різних речовин, що змінюють поведінку, відомо із глибокої давнини. Існує припущення, що перше знайомство людини з наркотиками відбулося в ранньому палеоліті. З розвитком суспільного життя стали виділятися особистості, що виконують особливі функції та впливають на громадське життя. Це вожді племен, чарівники, маги, шамани, жерці. У глибокій давнині право вживати наркотики мали тільки вони. Для простих смертних на ці засоби було покладено табу, а їхні рецепти були великою таємницею. Таким чином, привілейованим класам вдавалося відгородити народ від самознищення.
Масове вживання наркотиків у Європі почалося у дев'ятнадцятому столітті, у період, коли група інтелектуальних авантюристів почали експериментувати над власною свідомістю, вживаючи наркотики, привезені з Єгипту та Індії. На початку двадцятого століття зріс інтерес до засобів, які здатні змінювати стан психіки.
У наш час наркоманія втратила свою «містичність» і стала соціальною проблемою, що негативно впливає на особисте і суспільне життя людей. Сьогодні, зберігання та вживання наркотиків є карним злочином. Приблизно 10 - 15років тому наркоманія викликала в суспільній свідомості страх або агресію. Останнім часом відзначається більше толерантне відношення до наркоманії і наркоманів.
Етимологічно термін «наркоманія» пов'язаний з поняттям «наркотик» (від грец. narkotikos- заколисливий). Однак термінологічна невизначеність виникає відразу ж, як тільки мова заходить про препарати, що не відносяться до групи опію, тому що серед засобів, віднесених до наркотиків, лише опіати й ноксирон мають снотворний вплив. Інші ж препарати по своїй фармакологічній активності є психостимуляторами. Нині термін "наркотична речовина" (наркотик) застосовується стосовно тих отрут або речовин, які здатні викликати при їхньому вживанні снотворну, болезаспокійливу або збудливу дію.
Аналіз медичної літератури дозволяє дати визначення наркоманії як групи захворювань, які викликані систематичним вживанням наркотиків і проявляються синдромом зміненої реактивності, психічною й фізичною залежністю, а також деякими іншими психосоматичними й соціальними особливостями.
У традиційній наркології наркоманія розглядається як невиліковна хвороба, з більш-менш тривалими ремісіями. У структурі наркоманії виділяють основні складові, які проявляються в ході розвитку хвороби.
1. Синдром психічної залежності. Наркотик стає найважливішою умовою комфортного контакту людини з життям, собою, іншими людьми.
2. Синдром фізичної залежності. Поступово наркотик вбудовується в різні ланцюги обмінних процесів в організмі. Якщо наркоман не приймає відповідну кількість наркотиків, то він випробовує різні ступені фізичного страждання: ломка, сухість шкіри (або, навпаки, пітливість). Це явище називається абстинентним синдромом
3. Синдром зміненої реакції організму до дії наркотику. Найважливішу роль у структурі даного синдрому грає толерантність (терпимість). Її зростання, стабілізація на високому рівні, зниження, відносять до стрижневих симптомів наркоманії.
У психології наркоманія розглядається як вид негативної психічної залежності. Якщо після вживання наркотику індивід переживав стан надмірності можливостей у подоланні внутрішніх і зовнішніх факторів, що перешкоджають задоволенню потреб, то в нього виникає схильність до формування залежності від психоактивних речовин [11, С.2-4].
У суспільній свідомості існує неоднозначне відношення до наркоманії. Поряд з негативним відношенням до наркоманів як до злочинців, зберігається також позиція, що наркоманія - це хвороба, а наркомани мають потребу в співчутті й лікуванні. Наркоманія останнім часом стала настільки розповсюдженим явищем, що кожна людина, прямо або опосередковано, змушена зустрічатися з нею у своєму найближчому оточенні.
Крім поняття «наркоманія» у літературі часто зустрічаються такі поняття, як наркозалежність, наркотизм. У спеціальній літературі поняття «наркотизм» з'явилося у 70-і роки XX століття в нашій країні. Воно було сформульовано для позначення негативного соціального явища та використовувалося на противагу поняттю «наркоманія», що служило для виключно медичного позначення захворювання. Тоді наркотизм визначали як негативне соціальне явище, обумовлене несприятливими умовами зовнішнього середовища й антигромадською орієнтацією особистості, що виражається в незаконному навмисному споживанні наркотичних речовин, що заподіює шкоду здоров'ю людини й представляє небезпеку для суспільства. Оскільки в той час у Радянському Союзі вживання наркотиків уже вважалося злочином, то в юридичній літературі наркотизм визначався як «передбачена законом сукупність діянь, вчинених з використанням наркотичних речовин, які зазіхають на здоров'я населення й суспільну безпеку».
Наступна еволюція поняття «наркотизм» привела до того, що воно стало визначати явище, пов'язане зі споживанням наркотиків як суспільно небезпечне, що виражається в незаконному споживанні та інших незаконних діях з наркотичними речовинами, над якими встановлений спеціальний міжнародно-правовий і внутрішньодержавний контроль.
Ототожнення понять «наркотизм» й «наркоманія» не завжди виправдана, оскільки «наркотизм» не зводиться до осмислення його тільки як захворювання. Захворювання виражається у фізичній і психічній залежності від наркотичної або психотропної речовини, при якій життєдіяльність організму підтримується на певному рівні тільки за умови постійного прийому названих речовин, доза яких постійно зростає, що приводить до виснаження фізичних і психічних функцій.
«Наркотизм» ‑ більше широке поняття, оскільки містить у собі медичні (біологічні), соціальні й правові аспекти. Це негативне соціальне явище міжнародного характеру, що характеризується прилученням частини населення країни до немедичного споживання наркотичних засобів або психотропних речовин, що перебувають під спеціальним міжнародно-правовим і внутрішньодержавним контролем, а також участю (прямим або непрямим) в організації й здійсненні їхнього нелегального звороту як у національних рамках, так й у міждержавних масштабах.
Воно впливає на всі сфери життя суспільства й держави: на суспільне виробництво, на економіку країни, на стан обороноздатності, на фізичне й духовне здоров'я націй, на злочинність (її стан, структуру й динаміку) і т.д.
1.2 Теорії, що пояснюють причини виникнення наркоманії
Теорії, що намагаються пояснити явище наркоманії й причини її виникнення, в основному концентруються на питаннях соціального устрою, який піддається змінам, наслідуванням поведінки інших і особливостях особистості. Соціальні теорія
Соціальні теорії пояснюють вживання наркотиків як відповідь особистості на тиск, що виникає зі змін, що відбуваються в сучасному суспільстві. Наприклад, один з теоретичних напрямків розглядає наркоманію серед молоді, як специфічне вираження протесту проти соціального прогресу - «втеча від соціального устою за допомогою наркотиків». Інший напрямок стверджує, що молодь прилучається до наркотиків, щоб продемонструвати неприйняття способу життя.
Теорія взаємодії
Згідно теорії взаємодії, обставини, у яких людина вживає наркотики, безпосередньо залежать від спілкування з людьми, що мають більший наркотичний досвід. Особистість, що бореться з дилемою (приймати або не приймати наркотик) або вже має початковий досвід вживання, знаходить підтримку з боку собі подібних, але з більшим стажем, і стає членом групи, у якій, крім подібності поглядів, що стосуються музики, моди й занять у вільний час, очікується й спільне вживання наркотиків.
У процесі звикання новий член групи починає поступово відчувати задоволення від прийому наркотиків. Його первинний опір поступово змінюється байдужістю, зменшується разом з почуттям провини, а потім зовсім зникає. Уже в початковій фазі наркоман вчиться не звертати увагу на негативні наслідки своєї поведінки під дією наркотиків і переживає приємні відчуття.
Пізніше наркоман може відокремитися від групи й продовжувати приймати наркотики незалежно від неї, але на початковому періоді йому необхідна підтримка, щоб виробити систему цінностей наркотика і його вживання, вибрати оптимальний спосіб і набратися досвіду.
Теорія особистості
Теорія особистості ставить в основу психологічні потреби. Відома популярна думка про марихуану як про наркотик «відносно безпечний, не більш шкідливий, ніж алкоголь, спосіб відходу від дійсності». Люди з почуттям непевності, в основі якого лежать емоційні проблеми й невротичні конфлікти, схильні до вживання наркотиків й інших допоміжних хімічних засобів. Можливо, деякі особистості можуть приймати героїн або інші опіати з метою зменшення почуття страху, втечі від громадськості й задоволення саморуйнівних прагнень.
У цьому контексті теорія особистості протиставляється теорії взаємодії, що підкреслює умовну модель поводження – той хто вчиться приймати наркотики, міг би вчитися чомусь іншому. З іншого боку, у теорії особистості вважається: використання заборонених засобів є одним із симптомів психічних порушень.
Незважаючи на ефективність кожної із цих теорій, все-таки жодна з них не в змозі дати відповідь на питання - чому людина приймає наркотики? Тому що наркоманія, по суті, є «широкою гамою порушень, що залежить від різних обставин». Практика показує, що окремі типи людей більше піддаються порушенням, які викликані несприятливими зовнішніми впливами. У зв'язку із цим існує диференційована схильність до наркоманії. Немає доказів того, що кожен хронічний наркоман був до початку вживання наркотиків суб'єктом із психічними вадами.
Існує точка зору, що переважна більшість сучасних наркоманів належить до так званих реактивних типів людей. У них залежність виникає з реакції нормального підлітка , пов'язане з дорослішанням або є результатом протесту і необхідності поваги ровесників. Тоді наркоманія не розвивається в рамках індивідуальної психопатології, але є симптомом соціальної патології, а також в необхідності нової культури й філософії для молодих людей, що прагнуть до нових вражень і до швидкоплинних задоволень.
Іншим типом є так звана первинна наркоманія, при якій наркотик допомагає особистості пристосуватися до хаотичного внутрішнього світу підлітка. Ця частина молоді приймає наркотики, щоб підсилити почуття суспільної приналежності, розбудити життєвий ентузіазм, поліпшити настрій тощо.
Існують дані, котрі свідчать про вживання наркотиків через генетичні порушення, фізичне каліцтво і навіть від голоду. У пошуках причини наркоманії найбільша увага звертається на соціальні фактори та індивідуальні реакції на ці фактори, принаймні, тоді, коли мова йде про наркоманію серед молоді. [1,С. 23-32]
1.3 Наркоманія в контексті соціальних процесів
Наркоманію можна розглянути як соціально-інфекційне захворювання, поширення якого відбувається всередині соціальних груп. Саме тому неможливо «ізолювати» існування наркомана в середовищі - рано чи пізно довкола нього формується група, що втягується в сферу споживання наркотиків, створюючи свою культуру, альтернативну традиційній. Інакше кажучи, наркоманія - це хвороба, що породжує свою субкультуру.
Наркокультура має свою внутрішню логіку й організацію. У ній легко виявляються деякі динамічні й функціональні аспекти. Оскільки мета й результат наркокультури перебувають у непримиренному протиріччі, тому вона (наркокультура) реалізується в постійному подоланні моральних і правових обмежень за допомогою ліквідації всіх традиційних людських цінностей.
Потреба людини в подоланні обмежень, знятті заборон, звільненні почуттів, що задовольняється в умовах наркокультури є універсальним засобом (соціального, чуттєвого й синхронного підкріплення), й може бути осмислена в рамках наркоманії як механізм формування психологічної залежності.
Знаючи особливості взаємодії наркоманів один з одним у соціумі, проаналізувавши існуючі закони й принципи існування груп наркоманів, можна визначити наступні відмітні риси наркокультури.
1. Злитість (нерозчленованість) змістовних й операційних значень.
У наркокультурі речення будуються, як правило, безособові. Більшість суджень мають найчастіше форму дієслів, а суб'єкт висловлювання (підмет) у реченнях не позначається .
2. Іншомовність та зашифрованість.
Слова, які використовуються при побудові фраз, текстів і навіть діалогів у середовищі «присвяченому» наркокультурі, не мають ніякого відношення до своїх первинних значень.
3. Пряма протилежність значень і дій.
Протилежність спочатку виявляється в тому, що з лексики підлітка, що ввійшов у наркокультуру, поступово зникають висловлення особистісного характеру, висловлення від першої особи однини.
4. Релігійно-філософські твердження.
У висловленнях підлітків, що вживають наркотики, часто присутні ригідні когнітивні конструкції,які наповнені позбавленням змісту (поза контекстом) релігійно-філософськими твердженнями. Твердження, взяті з різних літературних джерел, виконують скоріше агітаційно-ідеологічну роль і призначені переважно для тих, хто випробовує інтелектуальні сумніви в пропонованих діях, пов'язаних з вживанням наркотиків. Тут легко виявити й буддиську відмову від всіх бажань, і християнське всепрощення як необхідність вживання наркотиків як умови для життя в середовищі, побудованого на тотальній брехні, і нехтуванні по відношенню до земних благ, і обіцяну всіма релігіями вічність, і загальну комуністичну рівність.
Як зовнішні атрибути рекламно-спонукального характеру наркокультури (для початківців) виступає міфологічна еклектика двох самостійних субкультурних утворень. Перше можна назвати елітарною(богемною) субкультурою, носіями якої є артисти, художники, зірки естради, люди мистецтва, а також меценати й спонсори. Друге можна назвати кримінальною субкультурою, носіями якої є люди, що живуть «по поняттях», злодії, бандити, кримінальні авторитети, шахраї, що були засуджені, злочинні угруповання. Як в елітарної, так й у кримінальній субкультурі припустиме вживання наркотиків, однак, воно (вживання) не є самокоштовним і стрижневим, як у наркокультурі. Більше того, кожна із двох названих субкультур має чітко виражену спрямованість й аж ніяк не аморфну систему цінностей. Наявність правил і цінностей зумовлює існування санкцій за їхнє порушення або покарання. [12,-126 с.]
Таким чином, існують механізми (економічного, морального, психологічного характеру), що стримують непомірне вживання наркотичних речовин, як в елітарної, так й у кримінальній субкультурі.
У названих субкультурах складається ієрархія, що зумовлює співпідпорядкованість всіх її членів, а значить і конкуренцію між ними. У наркоманській субкультурі лідери можуть виникати лише ситуативно, тільки для одержання дози, оскільки ієрархії як такої не існує.
Ще більш сувора ситуація із вживанням наркотиків у кримінальному світі. Авторитети, кримінальні ієрархи втрачають довіру своєї системи у випадку зловживання наркотиками. Наркотики вживати не заборонено, але ставати залежним не дозволено нікому з лідерів. У кримінальному світі наркотики є скоріше основою бізнесу, джерелом фінансового благополуччя ніж сенсом життя окремих членів або групи в цілому. У злочинному середовищі наркомани, як правило, не можуть займати важливих «постів» з міркувань безпеки й стійкості системи.
Узагальнюючи викладене, можна говорити про особливі відмінності наркокультури від інших субкультурних явищ: відсутність ієрархії, недіалогічність наркокультури, однодумність її членів, відсутність довіри у взаєминах, демонстративне псевдоелітарне поводження в сполученні з універсальною злочинною спрямованістю. Високий ступінь наслідування говорить про маргінальність наркокультури, у якій залишається одна єдина цінність і правило - наркотик.
Для більш детального розуміння наркоманії варто розглянути її як явище багатоаспектне.
Економічний аспект наркотизму
Незаконний обіг наркотиків породжує колосальний за своїми масштабами тіньовий обіг коштів. Очевидно, що виявившись у тіні, ці гроші виходять з-під контролю держави й можуть використовуватися для збільшення потенціалу тіньової економіки й кримінального світу.
Держава витрачає на медичне обслуговування наркоманів значні кошти, використовуючи тим самим частину коштів, які необхідні для вирішення інших, не менше важливих, проблем охорони здоров'я. З іншого боку, витрати на оплату лікування наркомана в приватних наркологічних і реабілітаційних центрах настільки значні, що це неминуче приводить до зниження життєвого рівня їхніх сімей, що становлять значну частину населення.
Розвиток наркотичної залежності призводить до руйнування трудової мотивації й трудової поведінки в цілому. Таким чином, зі сфери матеріального й духовного виробництва відбувається постійний відтік робочої сили. Оскільки інтенсивне вживання психоактивних речовин практично несумісно ні з роботою, ні з навчанням, поширення наркоманії серед молоді має місце як до зниження загального інтелектуального потенціалу країни, так і до «збідніння» трудових ресурсів.
Державні засоби, які затрачуються на припинення незаконного обігу наркотиків в нашій країні, не дають відчутного результату.
У деяких країнах виробництво наркотиків є частиною загальної політики. У Бірмі, Лаосі, Кампучії прибуток від виробництва наркотиків становить значну частину національного продукту. У ряді таких країн, як Гватемала, Венесуелла, Колумбія, Афганістан, нелегальне виробництво наркотиків є потужним стимулом припливу капіталовкладень у місцеву економіку.
Демографічний аспект наркотизму.
У сферу незаконного систематичного споживання наркотиків втягуються переважно підлітки і юнаки. Співвідношення наркоманів чоловічої та жіночої статі становить приблизно 10:1. Формування наркотичної залежності призводить до руйнування й згасання сексуальних інстинктів. З іншого боку, смерть від передозувань і нещасних випадків, пов'язаних з наркоманією, приводить до наростання диспропорції в співвідношенні жінок і чоловіків. У результаті цих процесів уже найближчим часом відбудеться певне зниження народжуваності, збільшення кількості самотніх жінок і неповних сімей.
Серед наркоманів значний відсоток становлять діти з неповних сімей або сімей, що мають єдину дитину. Висока смертність серед наркоманів приводить до значного зростання числа «бездітних» та «безпритульних» старих, про яких комусь потрібно буде піклуватися.
Моральний аспект наркотизму.
У результаті систематичного вживання наркотиків відбувається стрімка девальвація особистості людини. Поступово в наркомана руйнується моральна основа регуляції поводження: воно стає спрямованим винятково на безпосереднє задоволення потреби в наркотиках. Ціна життя, закріплена традиційною мораллю, виявляються незначима, формується «наркоманська» система цінностей, що здобуває статус основи наркоманського способу життя.
Українська сім'я, виявилася нездатною захистити дитину від наркоманії. Це треба визнати, і факт такого визнання стане важливим внеском у соціальну психотерапію. Поки суспільство таке, що батьки соромляться своїх дітей більше, ніж люблять їх - діти будуть гинути.
Життя складне й суперечливе, але те, що для дорослого існує як протиріччя, для підлітка перетворюються в непереборну особистісну кризу, що породжує екзистенціальний розпач. Зберегти цілісність особистості завжди допомагала сім'я й традиційна культура. Сім'я сьогодні виявилася в глибокій кризі: батьки часто не можуть показати позитивний приклад своїм дітям. Традиційна культура стрімко деградує, що призводить до зміни міри людського в людині. У пошуках цілісності й самоідентичності підліток непомітно включається в орбіту наркоманської субкультури з її традиціями, фольклором, особливою мовою, системою цінностей, життєвих принципів, особливих відносин.
Політичний аспект наркотизму.
Із проблеми виключно медичної, наркоманія перетворилася в проблему загальнонаціонального масштабу, поступово здобуваючи статус загрози для безпеки країни. Масштабністю проблеми не могли не скористатися різні політичні партії й соціальні групи, використовуючи спекуляції на «наркотичні» теми для вирішення своїх проблем. У ситуації, коли проблемою молодіжного наркотизму змушені займатися різні міністерства й відомства, зниження рівня керівництва веде до зменшення координації їхніх дій, створює можливість для делегування відповідальності за власну некомпетентність в іншу професійну й відомчу сферу.
Міжнародний (міждержавний) аспект наркотизму.
За останній час захист своїх громадян від впливу наркотиків неодноразово ставала приводом для втручання у внутрішні справи, а іноді й у воєнні операцій США в латиноамериканських країнах.
З іншого боку, зони виробництва, канали поширення й регіони споживання наркотиків, як правило, рознесені в просторі й не вміщаються в кордони окремих держав. Поширення наркоманії приводить до глобалізації кримінальних структур. Кримінальні структури, що контролюють виробництво, поширення й збут наркотиків, виходять на рівень міжнародних синдикатів, здатних завдяки своїм фінансовим можливостям впливати на політику окремих країн або регіонів.
Наркотики й кошти, що надходять від їхнього продажу й поширення, стали серйозним джерелом фінансування підривних і терористичних організацій в усьому світі. [8,-54 с.]
1.4 Відношення підлітків та молоді до наркотиків
Молоде покоління, з якого, в основному, вербується армія наркоманів, не є однорідною масою в плані зацікавленості наркотиками й у плані думки про них. Можна навіть сказати, що погляди різних груп молоді на виправданість застосування наркотиків дуже різноманітні й часто протилежні. Тому можна умовно розділити молодих людей на п'ять груп:
1. Більша частина сучасної молоді не виявляє ніякої зацікавленості наркотиками, і не схвалює їхнього вживання.
2. Певна частина молоді, що цікавиться стилем життя молодих наркоманів, але не бажає жити так само, як вони, й приймати наркотики.
3. Третю групу становлять ті, хто емоційно ототожнює себе з наркоманами, і самі періодично приймають наркотики. Для більшості цих людей вживання наркотиків являє собою демонстрацію власної життєвої філософії, ніж ознаку непереборної потреби в наркотику.
4. Четверта група - це молоді люди, що ідентифікують себе з наркоманами з погляду зовнішності, поводження і відношення до наркотиків. Незважаючи на це, через короткочасний період вживання наркотиків або наявність особистих задатків, ці люди зберігають певну дистанцію стосовно наркотиків, і ніколи не піддаються їм повністю.
5. Відносну меншість становлять молоді люди, які зовсім втратили зв'язок із суспільством. Вони повністю піддані психічній і фізичній залежності й прийняли спосіб життя й риси характеру наркоманів.
На щастя, переважна більшість підлітків та молоді належить до першої й частково до другої групи. Четверту й п'яту групу становить екстремальна меншість, чиї життєві позиції й способи дій несуть відбиток психічних відхилень, а фізичне й психічне здоров'я перебуває в найбільшій небезпеці. [18,С. 34-42]
РОЗДІЛ ІІ ФАКТОРИ Й ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ПІДЛІТКОВОЇ НАРКОМАНІЇ
2.1 Фактори, що впливають на виникнення потягу до психотропних речовин
Дослідження вчених, присвячені підлітковій та молодіжній наркоманії, показали, що виділення конкретних причин наркотизації підлітків і старшокласників є неможливим. Докладний аналіз вітчизняної й зарубіжної наукової літератури із проблем наркоманії показав різноманіття точок зору й підходів до даного питання. Якщо узагальнити причини, що перераховуються авторами, вийде перелік, який не буде вичерпним.
1. Наслідування дорослих, специфіка соціалізації й пошук нових вражень, порушення в емоційній сфері.
2. Стрес, сугестивність, цікавість, педагогічна занедбаність, наслідки травм.
3. Економічні причини, недосконалість законодавства, традиції вживання легальних наркотиків (кава, тютюн, пиво, алкогольні напої).
4. Сімейні проблеми, спадковість, психопатології, неповна сім'я, деструктивна сім'я, ригідна сім'я й т.д.
5. Особливості характеру, такі як поступливість, почуття провини, нерішучість, сугестивність, тривожність і т.д.
6. Особистісні особливості, потреба у визнанні, пригніченість щиросердечних і сексуальних переживань, психологічний захист, стиль поведінки й мислення і т.д.
Узагальнення й класифікація всіх названих різними авторами причин на основі декількох підстав, одержали, у такий спосіб сукупність факторів, що перебувають у взаємодії один з одним.
Поширення наркоманії пов'язане з одночасним існуванням декількох груп факторів, кожен з яких, взятий окремо, не є визначальним. Фактори наркотизації потрібно розглядати в сукупності, умовно їх можна поділити на об'єктивні й суб'єктивні. Всередині об'єктивних причин виділяють макропричини й мікропричини. Суб'єктивні поділяються на індивідуально-біологічні, індивідуально-психологічні й особистісно-психологічні. [9,С.149-157]
Класифікація одержала наступний вид:
Об'єктивні фактори. Їхня наявність не залежить від індивіда, це об'єктивно існуючі умови, впливати на які людина практично не може. До об'єктивних факторів відносять соціально-економічний стан суспільства, традиції, реклама, клімат у сім'ї й школі й т.д. Макропричини - це умови, що існують у суспільстві в цілому, а мікропричини - це умови всередині тієї соціальної групи, у якій перебуває суб'єкт.
Об'єктивні макропричини:
Економічно-соціальне неблагополуччя
Діти із соціально неблагополучних сімей, для яких характерні соціальна ізольованість, незадовільні житлові умови, батьки яких мають мало престижний рід занять або є безробітними, більше піддані ризику бути постійними учасниками правопорушень і часто зловживати алкоголем і наркотиками. Економічно (соціально) неблагополучні умови можуть бути визначені соціальним працівником, соціальним педагогом як один з можливих факторів ризику.
Завдання соціальних відділів - сприяти соціальній адаптації неблагополучних сімей за допомогою реалізації можливих правових або економічних заходів (виділення матеріальної допомоги, сприяння у влаштуванні батьків і працездатних дітей на роботу, направлення дітей у санаторії, дитячі табори )
З іншого боку, також високий шанс наркотизації в дітей із зовні благополучних, заможних сімей: заклопотаність батьків своїм соціальним станом, напруженість, тривожність, конфлікти, що часто виникають у відносинах між бізнесменами і їхніми жінками і дітьми, створюють несприятливі умови в сім'ї, що не може не відбитися на психологічному благополуччі підлітка. З боку центрів соціально - психологічної допомоги контроль практично неможливий, оскільки без запиту (звертання) фахівці не можуть втручатися в сімейну ситуацію й протистояти можливій наркотизації підлітка. У цьому випадку важливим є співробітництво центрів соціальної - психологічної допомоги зі школами, ліцеями, коледжами й іншими, у тому числі й недержавними, освітніми установами, у яких фахівці (педагоги, психологи) мають більше можливостей спілкування з дітьми і їхніми сім'ями.
Райони, що відрізняються високим рівнем злочинності, із часто мінливими мешканцями, не сприяють виникненню почуття єднання й спільності серед людей, що населяють їх, що існує в більш благополучних районах з меншою щільністю заселення й низьким рівнем злочинності. Несприятливе сусідство й суспільна необлаштованість сприяють поширенню зловживання алкоголем серед місцевої молоді.
Завданням організацій, що займаються профілактикою наркоманії, у цьому випадку є співробітництво із правоохоронними органами з метою жорсткості контролю над поширенням наркотичних речовин у даному районі, а також створення дозвіллєвих центрів, підліткових клубів, відділів позашкільної роботи, які заповнюють вільний час дітей і підлітків, що проживають у цьому районі.
Доступність алкоголю й наркотиків об'єктивно пов'язана з імовірністю зловживання ними. У школах, де наркотики більш доступні, існують значні показники вживання наркотиків. Крім того, на імовірність вживання наркотиків впливає сусідство зі школою нічних клубів, ресторанів, кафе, продуктових магазинів, ринків, парків й інших місць зі зниженим контролем над поширенням наркотиків й алкоголю. Дійсно, незважаючи на існуючу заборону на продаж алкоголю дітям до 18 років, багато продавців з метою збільшення прибутку продовжують постачати підлітків алкоголем і не несуть за це ніякої відповідальності.
Також, як і у випадку несприятливого оточення й соціальної необлаштованості, необхідне співробітництво центрів й адміністрацій навчальних закладів із правоохоронними органами.
На жаль, легальні й нелегальні наркотики рекламуються надзвичайно широко. Мова йде як про явну, так і про приховану рекламу.
Алкогольні й тютюнові вироби рекламуються відкрито. Супровідна їхня інформація, міцно зв'язує у свідомості підлітка тютюн й алкоголь із цінностями життя: воля, досягнення, престиж, дружба. Наявність цих зв'язків, що виявляються тільки за допомогою психодіагностики, як правило, не усвідомлюється, що робить їх ще більш небезпечними.
Реклама, належить до числа макрофакторів, попередити вплив яких часом неможливо. Протистояти рекламі може тільки емоційно зрілий і самодостатній підліток, що не випробовує емоційного дефіциту у відносинах з однолітками й навколишніми дорослими людьми.
Об'єктивні мікропричини:
Часті зміни місця проживання впливають на підлітка, оскільки зіштовхують його з необхідністю побудови відносин з новими друзями, сусідами, однокласниками, що нерідко зумовлює появу труднощів і проблем. Чим частіше сім'я переїжджає, тим вище небезпека виникнення проблем, пов'язаних з вживанням наркотиків. Однак якщо сім'я вміє органічно вливатися в життя суспільства на новому місці, а сусіди їй раді, даний ризик знижується.
Завдання центрів соціально - психологічної допомоги складається в цьому випадку в допомозі сім'ям, і особливо, підліткам, в адаптації на новому місці: надання необхідної інформації про школи, медичні установи в даному районі, місті, а також тісне співробітництво із класними керівниками, у чий клас надійшли нові діти.
Діти, породжені або виховані в сім'ях з алкогольними традиціями, піддані більшому ризику прилучитися до алкоголю й інших наркотиків. У цьому свою роль грають як генетичні фактори, так і вплив безпосереднього оточення. Наприклад, хлопчики, що народилися в сім'ї алкоголіка, навіть виховуючись у сім'ї, що всиновила їх, піддаються в чотири рази більшому ризику стати алкоголіками, чим хлопчики, що народилися в «неалкогольних» сім'ях. У сім'ях, де батьки для того, щоб розслабитися, вживають заборонені наркотики або багато п'ють (не обов'язково стаючи алкоголіками) є більша імовірність, що діти почнуть вживати алкогольні напої в підлітковому віці. Якщо батьки до того ж прилучають своїх дітей до вживання наркотиків, включаючи, звичайно, і алкоголь, ризик зростає. Чим більше членів сім'ї вживають алкоголь і наркотики, тим більший ризик.
Завданням центрів соціально - психологічної допомоги є своєчасне розпізнавання таких сімей і необхідна соціальна, психологічна робота з ними, а в деяких випадках - часткова або повна ізоляція дітей від батьків, що сприяють вживанню дітьми наркотичних і алкогольних речовин.
У сім'ях, у яких батьки не встановлюють чітких норм поведінки, у яких діти залишаються наданими самим собі, і де дисциплінарна практика надмірно сувора й непослідовна, підлітки піддаються більшому ризику здійснення правопорушень і частого вживання алкоголю й наркотиків. Здорові, емоційно насичені, відносини в сім'ї найчастіше є чинником, що запобігає потягу дитини до алкоголю й наркотиків.
У цьому випадку завдання центрів соціально - психологічної допомоги складається в педагогічній і психологічній корекції відносин у сім'ї й навчанні батьків і дітей способам ефективної міжособистісної взаємодії.
Підлітковий вік відомий як період загострення протесту проти існуючих у суспільстві моральних норм, принципів і стереотипів поведінки. Оскільки в суспільстві дорослих існує однозначно негативне відношення до наркотиків і наркоманів, підлітки однією з форм протесту вибирають саме вживання наркотиків.
Завданням психологів і педагогів є допомога підліткам у задоволенні потреб іншими способами (наприклад, ризик саморозкриття проявляється в особистісно-орієнтованих і соціально - психологічних тренінгах, фізичний ризик - у заняттях спортом), а також у загальному емоційному розвитку дитини.
Спілкування з однолітками, що вживають наркотики, є одним з найбільш надійних індикаторів, що вказують на можливість вживання наркотиків підлітками, незалежно від того, чи мають місце інші фактори ризику.
Очевидно, що заборонити підліткові спілкуватися з такими друзями - завдання не з легких, однак батьки повинні прикласти всі зусилля, щоб створити для дитини необхідні фактори захисту від можливої наркотизації. У тому числі, батьки можуть звертатися до психологів і педагогів центрів соціально - психологічної допомоги.
Починаючи із четвертого, п'ятого й шостого класів невдачі в навчанні підсилюють ризик зловживання наркотиками й імовірність правопорушень. З поширеністю випадків вживання наркотиків пов'язані показники, що свідчать про те, наскільки сильно учні прив'язані до школи, час, витрачений на виконання домашніх завдань і значення, що має для них навчання в школі. Підлітки, яким школа ненависна і які не прагнуть продовжувати навчання в ній і потім вступати у вузи, мають більше шансів пристраститися до наркотиків у підлітковому віці.
Завданням фахівців соціально - психологічних центрів є співробітництво зі школами, зокрема, класними керівниками таких підлітків, а також допомога підліткам у професійному самовизначенні й профорієнтації.
Коли діти вважають, що від паління марихуани немає шкоди, тоді існує дуже велика імовірність того, що вони будуть вживати наркотики. В більшості випадків підлітки пояснюють своє поводження (вживання наркотиків,), з існуючими міфами типу «У будь-який момент я можу кинути», і т.д.
Міфи про наркотики й наркоманів, що існують у свідомості підлітків, зруйнувати дуже складно й часом просто неможливо. У цьому випадку ефективною може стати лише робота психолога, групова робота, спрямована на обговорення з підлітками цих міфів і вироблення в них свідомого, критичного відношення до наркотиків і наркоманів.
Суб'єктивні фактори :
До індивідуально-біологічних причин відносяться спадковість відносно психічних захворювань й алкоголізму, важкі соматичні захворювання й нейроінфекції в ранньому дитинстві. Велике значення для формування девіантної поведінки мають місце органічні захворювання головного мозку. Перераховані порушення є скоріше передумовами, тобто зумовлюють індивідуально-психологічні і особистісні психологічні причини. Зокрема, захворювання головного мозку впливають на психоемоційний стан, знижують здатність індивіда переносити фізичні й психологічні навантаження, протистояти стресу й негативним впливам навколишнього середовища. Це відбивається на адаптаційних можливостях людини, внаслідок чого формується девіація.
Індивідуально-психологічні причини – це особливості когнітивної, емоційно-вольової сфери, що зумовлюють виникнення й розвиток девіації. Прикладом тут може бути низька стійкість до емоційних навантажень, тривожність, імпульсивність, збудливість, несформованість мотиваційної сфери.
Закордонні дослідники до мотивів, які призводять до вживання підлітками й молоддю психоактивних речовин відносять: «вплив приятеля», «потреба в зміні свого стану», «бажання відійти за допомогою наркотиків від вирішення життєвих проблем, зняти емоційний дискомфорт» [3,С.148-163] У роботах вітчизняних вчених, присвячених вивченню мотивів вживання наркотиків, згадується про внутрішньогрупову конформність — бажанні «не відстати» від однолітків, про пошук незвичайних відчуттів і переживань.
Індивідуально-психологічні причини – це особливості особистості, яскрава виразність яких може підсилювати дію інших факторів.
Ряд авторів відзначає, що ступінь ризику виникнення наркоманії залежить від акцентуацій характеру підлітків й юнаків. С. П. Генайло встановив, що наркоманія формується переважно в підлітковому віці в осіб з вираженими тенденціями до самоствердження й негайного задоволення своїх потреб у сполученні зі здатністю до тривалої, цілеспрямованої діяльності, дратівливістю, схильністю до надлишкового фантазування, демонстративному прояву почуттів, наслідуванню й неправді. Ця обставина приводить до зниження соціальної адаптації й сприяє формуванню асоціальних форм поведінки, у тому числі вживанню психоактивних речовин. Ступінь виразності особистісних змін, їхні особливості обумовлюються порушеннями (гіпо- і гіперопіка) батьківського відношення й виховання. За даними В. С. Битенського, тип акцентуації характеру впливає на виникнення девіації й більше того, визначає вибір психоактивної речовини [13,С.121]. Так, наприклад, эпілептоїдний тип виявляє особливу цікавість до галлюциногенів та інгаляторів; підлітки з істероїдною акцентуацією віддають перевагу приємному стану або заспокоєнню - транквілізаторам; при шизоїдному типі проявляється тенденція до вживання опійних препаратів та гашишу. Відзначається також схильність до адиктивного поводження підлітків з нестійким, конформним, гіпертимним, циклоїдним типами акцентуації характеру. У більшості випадків виявлення підлітків, що зловживають психоактивними речовинами, відбувається пізно, коли їхня поведінка вже характеризується патохарактерологічними реакціями. Не можна вважати надійними результати, отримані переважно за допомогою «прямого» методу дослідження (клінічна бесіда, інтерв'ювання, анкетування) наркомана й опитування його батьків, викладачів. Можливо, що ті аспекти особистості, які інтерпретуються як причина вживання психоактивных речовин, є його наслідком.
Дослідження різних авторів показали, що існують загальні риси, властиві людям, що зловживають наркотиками: слабкий розвиток самоконтролю, самодисципліни; низька стійкість до всіляких впливів, невміння прогнозувати наслідки дій і переборювати труднощі; емоційна нестійкість і незрілість, схильність неадекватно реагувати на перешкоди, невміння знайти правильний вихід із психотравмуючої ситуації. Неважко помітити, що ці риси властиві не тільки наркоманам, але й погано соціально адаптованим людям. Крім того, такі особистісні характеристики часто проявляються в підлітковому віці, особливо, якщо цей період розвитку протікає з ускладненнями.
У медичному підході до наркоманії надзвичайно важливе місце займає діагностика. Часто від її точності залежить кінцевий результат лікування й, як наслідок цього, доля пацієнта. Зупинимося на діагностичних критеріях наркоманії. Діагноз наркоманії залежить від багатьох факторів і не завжди його легко поставити. Основні критерії це :
Порушення поведінки
У людини, що почала вживати наркотики, насамперед, наступають помітні зміни в поведінці. Вони спровоковані не стільки самим наркотиком, скільки, власною реакцією на факт, що людина робить те, що недозволене, що спричиняє покарання або осуд сім'ї й суспільства.
У результаті з'являються безпричинні перепади настрою з гострими фазами депресії, коли хворий говорить мало й не проявляє бажання спілкування з іншими членами сім'ї, особливо з батьками.
У його поведінці домінує байдужність до всього, що відбувається навколо, і ця байдужність виражається в пасивному поводженні. Він може лежати годинами, дивлячись в одному напрямі. Реагує тільки на музику, - може без кінця слухати улюбленого виконавця або групу, не звертаючи уваги на те, що це комусь заважає. Він стає агресивним стосовно близького оточення, щодня йде з дому і пізно повертається. Для наркоманів характерна вимога грошей від батьків, з будинку зникають гроші й коштовні речі.
У хвилини самотності, особливо на початку формування наркотичної залежності, підліток аналізує свою поведінку й навіть кається в душі. Прагнучи захиститися від почуття провини, він намагається переконати себе, що в будь-який момент може покинути дурну звичку. Почуття провини він намагається заглушити, приймаючи наркотики, після чого знову випробовує каяття совісті й коло замикається. Одного разу він раптом усвідомлює, що він «на голці» і повинен приймати наркотики щодня.
Порушення сну
Характерним для наркоманів є чергування періодів сну із проміжками безсоння. Вони засинають перед світанком і прокидаються біля полудня. Найбільш активні наркомани вночі. У цей час їм не потрібно боятися, що хтось порушить їхню самотність. Поступово вони виробляють новий нічний і денний режим і пристосовуються до нього.
Розрив зі школою
Характерною рисою наркоманів, що відвідують школу, є те, що в них раптово знижується успішність. Непоганий донедавна учень зненацька починає одержувати незадовільні оцінки, все частіше прогулює уроки, на заняттях сидить байдужий, нічим не цікавиться. Погані оцінки його мало хвилюють. Іноді наркоман з'ясовує відносини з вчителями, стверджуючи, що вони його ненавидять, що стосовно нього необ'єктивні.
Кількість пропусків занять без поважних причин зростає. На початку, коли почуття відповідальності стосовно школи ще зберігається, він виправдує свою відсутність медичними довідками, нерідко фальшивими. Зрештою, залишає школу. Деякі наркомани, щоб заспокоїти себе й батьків, йдуть у вечірню школу, але не можуть здати іспитів і залишаються «вічними учнями».
Конфлікти з батьками
Конфлікти з батьками трапляються все частіше й частіше. Спочатку вони мають характер багатогодинних дискусій, основною темою яких є нерозуміння молоді і її запитів людьми старшого покоління .
Коли наявний репертуар вичерпаний, наркоман починає ставати усе більше нетерпимим до чужої думки й демонструє відкриту ворожість, якщо не знаходить підтримки. У хід ідуть образи, а іноді й фізична сила. Таке поводження значною мірою є результатом серйозної психічної кризи, з якого наркоман не може знайти розумного виходу. Але, з іншого боку, таку реакцію можуть спровокувати й батьки, якщо почнуть всю провину за вічний конфлікт поколінь покладати винятково на молодь.
Характерною рисою наркомана стає неправда. Спочатку неправда є формою захисту Він обманює батьків, учителів, представників закону, лікарів.
Пізніше потреба в неправді стає функціонально незалежним мотивом. Практика показує, що наркомани можуть бути щирими тільки перед людьми, яким беззастережно довіряють, у чиїх добрих намірах вони колись неодноразово переконалися. Якщо цією людиною буде лікар, то, безсумнівно, це стане добрим знаком у процесі лікування.
Деякі батьки намагаються пояснити зміни в поведінці своїх дітей «важким віком» і пасивно чекають, поки це пройде. На жаль, такий самообман найчастіше обходиться занадто дорого.
Спілкування наркоманів
Всі наркомани використовують клички. Найчастіше вони не цікавляться справжніми іменами своїх приятелів. Під абстрактним прізвиськом вони намагаються «заховати» свою особистість.
Крім того, кличка має особливе психологічне значення. Вона позначає ту частину особистості, що збунтувалася й покинула суспільство, символізує одночасно інше Я наркомана й нові відомості про себе.
Багато наркоманів одержують перші прізвиська, пов'язані з особливостями характеру або поведінки. З іншого боку, справжнє ім'я служить трампліном у випадку повернення на «праведний шлях». У тому випадку, якщо кличка стає небезпечною, в упізнанні наркомана, її просто можна змінити. Деякі наркомани в такий спосіб намагаються «замести за собою сліди».
Наркомани спілкуються між собою специфічною мовою. Міжнародна термінологія наркоманів запозичена зі сленгу американських наркоманів, але багато виражень можуть звучати й рідною мовою.
Ці терміни, крім загальноприйнятого значення, мають свій додатковий, більше глибокий зміст, що стосується психологічних і соціальних причин походження наркоманії, і часто відбивають специфічні риси суспільства, у якому наркомани живуть.
Найчастіше вживаються багатозначні слова, але в значенні менш відомому.
Часто зустрічаються неперекладні вирази, вживані мовою оригіналу, що полегшує взаєморозуміння наркоманів різних країн. Ця мова забезпечує конспіративність спілкування. Незрозуміла простим смертним вона може бути досить зручний якщо буде потреба обговорення важливих справ у присутності небажаних свідків.
Жаргон відіграє важливу роль у процесі вивчення субкультури наркоманів. Починаючий наркоман разом зі звичкою вживання наркотиків переймає й жаргон.
Мода
Стиль, у якому одягаються наркомани, має індивідуальні риси. Частина наркоманів одягаються, дотримуючись законів моди, нічим не відрізняючись від інших молодих людей. Інші наслідують хіппі, і виділяються в загальній масі людей. Іноді вигляд їх стає просто карикатурним.
Чоловіки мають довге волосся, розпущені або заплетені в кіску, часто носять бороду. Можуть одягатися в ковбойському, циганському і в інших мальовничих стилях, часто голі до пояса. Наркомани носять вигадливі сорочки із психоделічним візерунком або прикрашені східним орнаментом.
Одяг дівчат і хлопців подібний, як правило, неохайний. Тільки одиниці піклуються про гігієну. Наркомани можуть не митися місяцями.
Вони також носять різні прикраси: коралові намиста, сережки, безліч браслетів. [14, С.45-67]
2.2 Типи наркоманів
Деякі автори розрізняють два основних типи наркоманів - сикерс (англ. seekers - шукачі) і хедс (англ. heads - голови). Ці терміни, запозичені з англо-американського жаргону, в інших мовах не мають синонімів і їх не слід перекладати дослівно, інакше вони втрачають свій основний зміст.
а) Сикерс - це люди, які в пошуках істини проводять експерименти з наркотиками і їхніми ефектами, і, порівнюючи їх, знаходять новий сенс людського буття. Вони не вживають наркотики постійно, а тільки епізодично, а в перервах аналізують пережиті враження. По натурі вони, переважно, люди імпульсивні, схильні до самоаналізу, допитливі. Їхня первинна зацікавленість наркотиками виникає від нудьги й апатії. Ініціюючим фактором для них може стати спроба поліпшити настрій. Їхній інтерес до наркотиків, як правило, не підсилюється й після закінчення школи може зовсім зникнути.
б) Хедс - проявляються до і під час прийому наркотиків серйозні відхилення в поведінці. Через недозволені внутрішні конфлікти, постійно присутньої непевності й депресії вони починають вживати наркотики частіше, що приводить до яскраво вираженої психічної залежності. Так само, як і попередня категорія, ці наркомани приймають найрізноманітніші наркотики, але в набагато більших кількостях і набагато частіше. Їхні відмінності від нормальних ровесників характеризуються наступними рисами:
1. Постійно присутня легка депресія.
2. Занепокоєння.
3. Підозра, що ніхто їх не сприймає всерйоз.
4. Егоцентризм.
5. Часті міркування над власною індивідуальністю, незалежністю й свободою думок і слова.
6. Постійне повернення до наркотиків.
7. Труднощі у звичайному спілкуванні з оточуючими.
Цей тип наркомана характеризується серйозними порушеннями поведінкових реакцій, як це буває при ендогенних психозах і мозкових травмах. Але ці порушення в жодному разі не можна ідентифікувати із шизофренічним психозом або з наслідками травматичного ушкодження мозку. Скоріше, їх можна розцінити, як форму характерологічних змін, що виникли в результаті неефективного процесу соціалізації особистості, помилок у вихованні в сім'ї.
Гілмер виділив чотири групи наркоманів:
1. До першої групи відносяться особи, що приймають наркотики в певних ситуаціях. Наприклад, студенти, що приймають психостимулюючі засоби під час підготовки до іспитів для підвищення працездатності, жінки, що приймають таблетки, щоб схуднути, або водії, що приймають психостимулятори для поліпшення швидкості реакції й проти утоми, щоб не заснути за кермом у далеких рейсах. У цих особливих випадках у деяких осіб може виникнути психічна залежність.
2. Другу групу становлять так звані «аматори задоволень». Вони за допомогою хімічних засобів хочуть підняти собі настрій. Наркотик приймають не часто й не випробовують бажання повторювати подібні відчуття.
На відміну від хронічних наркоманів, що приймають наркотики поодинці або парами, «аматори задоволень», як правило, роблять це в спеціально відведених місцях. Їхнє поводження не вважається психопатологічним, особливо якщо це не повторюється часто.
3. Наступну групу осіб, що експериментують із наркотиками, Гілмер називає «дослідниками». Ці люди впевнені, що сучасні суспільні структури є помилковими і архаїчними, і що вони самі, досить незвичайним способом, тобто за допомогою психоактивних хімічних речовин, що розширюють грані свідомості, можуть знайти нову модель суспільного життя.
4. Нарешті, до четвертої групи належать хронічні наркомани, чиє існування повністю підпорядковане щоденному пошуку й вживанню наркотиків. Всі вони без винятку перебувають у психічній або фізичній наркотичній залежності і у значній мірі проявляють ненормальні риси особистості й психопатологічні форми поведінки. [21, с.63-74]
РОЗДІЛ ш ПРОФІЛАКТИКА НАРКОМАНІЇ
3.1 Поняття та види профілактики
Профілактику будь-якого захворювання прийнято поділяти на первинну, вторинну й третинну. Первинна профілактика спрямована на попередження хвороб, вторинна - має на меті засоби стримувати темп розвитку хвороби і попереджувати ускладнення, а третинна - являє собою комплекс реабілітаційних впливів на хворих.
У підлітковій наркології первинна профілактика - це запобігання адиктивної (залежної від психоактивних речовин) поведінки підлітків. Вторинна - запобігання рецидивів після лікування ранніх форм наркоманії. Третинна – реабілітація, в тяжких випадках кількаразових рецидивів і безуспішного лікування.
Міри первинної, превентивної профілактики спрямовані на підтримку й розвиток умов, що сприяють збереженню фізичного, особистісного й соціального здоров'я, на попередження несприятливого впливу факторів соціального й природного середовища. Якщо правоохоронним органам не вдається повністю збалансувати незаконний обіг наркотичних речовин, якщо наркотики, з різних причин, залишаються відносно доступними в підлітковому й молодіжному середовищі, то первинна профілактика здобуває вирішальне значення в порятунку кожного окремого підлітка й усього підростаючого покоління від смертельної небезпеки.
Ефективність первинної профілактики визначається двома критеріями: по-перше, масовістю; по-друге, особистісною спрямованістю. Первинна профілактика повинна служити підвищенню наркостійкості підлітків і молоді. Наркостійкість кожної окремої людини прямо залежить від рівня розвитку його особистості, від його здатності суб’єктивно (відповідально) приймати рішення в умовах невизначеності й ризику.
Різноманіття підходів до профілактики наркоманії, що склалися до теперішнього часу в нашій країні й за кордоном, поділяються в такий спосіб:
Інформаційний підхід. Він заснований на поширенні інформації про наркотики. Прихильники цього підходу переконані, що знання про вживання психоактивних речовин та їхні наслідки стануть ефективним поштовхом для формування здорової поведінки й відмови від наркотиків.
Підхід, заснований на впливі соціальних факторів. Вживання наркотиків передбачає найважливішу роль соціального середовища в розвитку людини, що є джерелом зворотнього зв'язку для особистості,вона розглядається як система заохочень і покарань. У соціумі, насамперед, варто шукати передумови вживання наркотичних речовин самою особою. Найбільш вдалими варіантами цього підходу можна розглядати педагогічний і правоохоронний .
Педагогічний підхід пояснює ризик формування девіантної поведінки шкідливими звичками, педагогічною занедбаністю, вихованням у соціально неблагополучних сім'ях.
Правоохоронний підхід як основні ознаки ризику розглядає певні форми поведінки (азартні ігри, участь в асоціальних дитячих і підліткових групах). Профілактика наркоманії в рамках цього підходу спрямована, насамперед, на мікросоціум – сім'ю, підліткові компанії, шкільні колективи.
У рамках підходу формування життєвих звичок наркотична залежність розглядається як повчальна форма поведінки, що транслюється конкретною субкультурою. Предметом профілактики є підвищення в підлітків стійкості до різних соціальних впливів, у тому числі бажання спробувати наркотики.
Підхід, заснований на ефективному навчанні, розвитку емоційної сфери людини. Ввважається, що вживання наркотиків, починають люди з недостатньо розвиненою емоційною сферою, що мають у структурі свого виховання так звану «заборону на емоції».
Особистісно-орієнтований підхід, відповідно до якого дитина не буде курити або вживати інші психоактивн речовини по внутрішньособистісних мотивах.
Духовно - орієнтований підхід розуміє наркоманію як вираз кризи духовності в суспільстві. Ціль профілактики наркоманії - сформувати в підлітка моральну поведінку, систему цінностей, з якої наркотик був би виключений.
Представники дозвіллєвого(альтернативного) підходу вважають, що профілактика наркоманії полягає в розвитку альтернативної діяльності. Для цього необхідно розвивати такі соціальні програми, у яких підлітки могли б реалізовувати власні потреби в гострих відчуттях, прагнення до ризику, підвищену поведінкову активність.
Формування здорового способу життя. Основна ідея цього підходу - формування здорової особистості, яка має на меті здоровий життєвий стиль, що впливає не тільки на власне благополуччя, але й на сприятливій позитивній зміні середовища, соціальної й культурної ситуації.
Суть етно-культурного підходу полягає в тому, що наркоманія розглядається в контексті «кризи культури» й «кризи свідомості» на сучасному етапі культурно-історичного розвитку. Криза розуміється не як «тотальний занепад вимираючої цивілізації», а як сформована неузгодженість зовнішнього й внутрішнього середовища людини. [17, -207с.]
Кожний з підходів має свої можливості й обмеження. Ведучими профілактичних програм, як показує практика, є або педагоги, або соціологи, або лікарі, або навчені волонтери. Тому психологічні форми й методи роботи вони використовують тільки як допоміжні елементи.
Профілактика наркоманії повинна бути спрямована на сприяння у вирішенні протиріч, конфліктів дорослішання підлітків у період інтенсивного розвитку їхньої особистості.
З’ясовано, що для всіх наркоманів періоду дорослішання характерне переживання незадоволеності потреб у визнанні, у приналежності до значимої групи, у любові, повазі, що є для них першочергово-визначальними в даний момент. При цьому конкретний зміст потреб підлітком усвідомлюється недостатньо.
Первинна профілактика наркоманії – це створення певних умов для породження, підтримки і самовідтворення намагань. Намагання створюють умови для визнання підлітком себе як особистості, що виключає наркотики із засобів побудови своїх відносин із собою та світом. У цьому і є головна мета первинної профілактики. Плануючи первинну профілактику, важливо вирішити питання про те, що необхідно для того, щоб намагання «яке виникло одного разу», надалі «самовідтворювалося» й «самопідтримувалося».
На жаль, ні в сім'ї, ні в школі не вчать підлітка тому, як переборювати й вирішувати внутрішньоособистісні неузгодженості й протиріччя. Здоровий спосіб життя як панацея від всіх проблем у підлітковому віці актуально не залучається. Фізкультура й спорт, художня самодіяльність, цікаві екскурсії, книги, участь в олімпіадах, все, що прийнято називати зайнятістю підлітка, саме по собі не забезпечує йому психологічну стійкість до виникнення наркозалежності. Як показує практика, не забезпечують психологічний захист і харчові добавки, вітаміни, дієти. Навчання підлітків стратегіям поведінки, що переборює відносно життєво важливі проблеми орієнтується на когнітивні, раціональні «пригнічення» одних (негативних) спонукань іншими (позитивними з погляду вихователя). Однак результат такого навчання залишається для підлітка зовнішнім, не знаходить чуттєво-тілесного резонансу, а значить відчужується.
Отже, сприяючи підліткам у вирішенні їхніх завдань дорослішання, можна сформувати в них чуттєво-тілесну й індивідуально-психологічну стійкість до негативних залежностей. Вирішення завдань дорослішання – це узгодження суб'єктивних (не об'єктивних) протиріч, тілесно представлених в особистості. Конструктивний дозвіл цих протиріч переживається як відкриття в собі нових, надлишкових можливостей при зовнішній і внутрішній фіксації психічного стану суб'єкта «Я - МОЖУ!» переважаючого дефіцитний стан «Я -ХОЧУ» [2, с.213]
3.2 Профілактика наркоманії в сім'ї
Узагальнення результатів практики вітчизняних і зарубіжних фахівців, що працюють із проблемами хімічної залежності, показують, що сім'я грає дуже важливу роль на всіх етапах розвитку наркоманії.
Для організації цілеспрямованої роботи з первинної профілактики наркоманії серед підлітків необхідно зрозуміти, які особливості сім'ї підвищують ризик наркотизації.
Вивчення історії хвороби, протоколів первинних бесід, біографій більше 15000 наркоманів показують, що практично у всіх випадках підліткової і юнацької наркоманії існує сімейне неблагополуччя в період, що передує наркотизації. У кожному з типів проблемних сімей, крім загальних рис, складаються й специфічні особливості відносин, які будуть надавати наркоманії підлітка особливий специфічний зміст.
Так, у деструктивних сім'ях наркотизація й пов'язана з нею поведінка направлена, насамперед, на заповнення недоліку емоційних контактів у сім'ї, або виступає як засіб відходу від тиску сімейних конфліктів. У наркоманській групі підліток знаходить те, що він намагався знайти в сім'ї. Міжособистісний конфлікт батьків є основою розвитку внутрішньособистісного конфлікту дитини. Якщо в сім'ї існує хронічний конфлікт між батьками, наркотики можуть виступати як засіб зняття напруженості в підлітка. Більше того, у таких сім'ях наркоманія підлітка може мати неусвідомлюваний батьками позитивний зміст, оскільки хронічний конфлікт між ними призводить до тієї або іншої форми так званого дозволу вживати наркотики.
В неповних сім'ях іноді має місце яскраво виражений демонстративний компонент. В неповних сім'ях факт наркотизації підлітка виявляється раніше, ніж у інших сім'ях. Це дає підставу припускати, що наркотик може використатися підлітком, як засіб сепарації й досягнення особистої незалежності. Однак це викликає зворотний ефект, що робить відносини між батьками та дитиною ще більш напруженими й болісними.
У ригідних сім'ях наркоманія підлітка може розглядатися як форма протесту проти системи відносин, що ігнорує його «дорослі» можливості, інтереси й потреби. У цьому випадку батьки зустрічаються з аргументом, проти якого вони безсилі.
У сім'ях, що розпалися, наркоманія підлітка може виконувати функцію ослаблення, і навіть подолання збереженої сімейною підструктурою емоційної залежності від батька, що проживає поза сім'єю. Після того як вітчим, з яким живе підліток, довідається про його наркоманію, цей факт починає ретельно приховуватися від батька, що живе поза сім'єю. Внутрішні відносини з вітчимом у цьому випадку стають більш близькими, емоційними і згуртованими, тоді як зовнішні відносини з батьком, що живе поза сім'єю, стають більше дистанційними, холодними й проблемними.
Зіштовхнувшись із фактом вживання наркотиків підлітком, батьки випробовують вкрай гострі емоційні стани, що призводять до неадекватних, хаотичних і, як правило, марних дій. У зв'язку з цим робота із проблемними сім'ями повинна бути спрямована на вирішення декількох взаємопов’заних завдань:
- інформування батьків про роль і місце сім'ї в протидії розвитку наркоманії підлітка;
- інформування батьків про можливі сімейні причини наркотизації й про ознаки вживання підлітком наркотиків;
- участь у вирішенні латентної сімейної кризи;
- оптимізація системи внутрішньосімейного виховання;
- нормалізація батьківсько-дитячих відносин і зниження їх конфліктності;
- підвищення адекватності реагування підлітком на сімейну ситуацію;
- підвищення відповідальності членів сім'ї за своє внутрішньосімейне поводження;
- створення позитивного емоційного підгрунту сімейних відносин.
Таким чином, завдання-мінімум формулюється як активізація й забезпечення позитивної динаміки сімейних відносин. Завдання-максимум - участь і сприяння в нормалізації й реконструкції основних функцій сім'ї, активізація особистості, як суб'єкта відповідальності за своє життя й долю. [20, с.48-53]
Одним із найскладніших завдань в організації профілактичної роботи із сім'єю, полягає у формуванні мотивації й запиту на таку роботу. Наявність у проблемних і нестабільних сім'ях хронічних батьківсько-дитячих конфліктів, загострених емоційних реакцій, образ, а також функціонування механізмів захисту на особистісному й міжособистісному рівнях призводять до того, що такі сім'ї мають вкрай низьку мотивацію на участь у профілактичній і терапевтичній роботі. Реальність така, що в переважній більшості випадків члени сім'ї (батьки) починають проявляти ініціативу, на жаль, уже в період відкритої наркотизації підлітка, коли психологічна залежність сформувалася й сполучається з потужною фізіологічною залежністю, а у батьків і членів сім'ї, які включені в систему "наркоманської" поведінки уже сформувався синдром батьківської реакції на наркотизацію.
що сім'я грає дуже важливу роль на всіх етапах розвитку наркоманії.
що сім'я грає дуже важливу роль на всіх етапах розвитку наркоманії.
Робота із сім'єю є важливою складовою системи профілактики молодіжної наркоманії. Вона може здійснюватися в декількох формах:
* індивідуальна робота із членами проблемних сімей;
* робота із сім'єю в цілому;
* спеціальні батьківські групи;
* робота з масовою батьківською аудиторією.
Зазначені форми профілактичної роботи із сім'єю істотно розрізняються організаційно, методично й змістовно. Разом з тим, можна відзначити, деякі загальні принципи роботи із сім'єю по профілактиці наркоманії.
1. Забезпечення розширення нового побутового досвіду членів сім'ї щодо наркоманії. Незалежно від реалізованої форми, зусилля фахівців, що займаються сімейною проблематикою, повинні бути спрямовані на розширення можливостей сім'ї в розумінні ситуації, причин і їхніх наслідків.
2. Взаємодія в умовах невизначеності. Дослідження показують, що навіть "повний набір" факторів наркотичного ризику не призводить до наркотизації підлітка, а іноді досить лише ситуативного прояву одного з них. Вирішуючи завдання профілактики наркоманії, соціальний працівник, психолог може зіштовхнутися з будь-якою складною сімейною проблематикою. З іншого боку, створення і підтримка психологом ситуації невизначеності сприяє тому, що в процесі взаємодії з батьками (або сім'єю в цілому) актуалізується найбільш значимий аспект сімейної проблеми. Таким чином, робота із сім'єю по профілактиці наркоманії - це діяльність в умовах невизначеності. Очевидно, що в цьому випадку найважливішими факторами ефективності працівника з даною проблемою стає не його "методична оснащеність", а його готовність надавати допомогу ефективно і відповідально.
3. Відповідальність. Важливо, щоб у процесі роботи члени сім'ї усвідомили й прийняли міру своєї відповідальності за те, що відбувається з ними. Прийняття ними авторства власної долі є найважливішою передумовою позитивної сімейної динаміки.
4. Відкритість і незавершеність роботи. Вирішуючи завдання профілактики наркоманії, не можна дати гарантії того, що в сім'ї не з'явиться наркоман. У зв'язку із цим, одним з найважливіших результатів профілактичної роботи із сім'ями повинна бути принципова готовність батьків до одержання спеціальної професійної допомоги й мотивація на співробітництво із соціальними центрами.
5. Реалістичність очікувань. Необхідно, щоб із самого початку і соціальні працівники (психологи, педагоги й ін.), і члени сімей, залучені в профілактичну роботу, розуміли, що кожний з них вносить свій посильний внесок в успіх. Завдання соціальних працівників полягає у тому, щоб допомогти сім'ї перебороти "застій" і забезпечити мінімальну динаміку. Питання подальшої роботи - це питання ініціативи сім'ї.
6. Плюралізм форм і методів роботи із сім'єю. Фактори наркотизації сімейної природи можуть мати різний характер. Тому, важко собі передбачити існування якого-небудь єдиного, ефективного методу профілактичної роботи із сім'єю.
7. Включенність / виключеність. Відповідно до цього принципу фахівець, що реалізує ту або іншу форму роботи із сім'єю повинен перебувати у безперервному контакті з людьми, з якими він працює, забезпечуючи насичений й адекватний зворотний зв'язок і при цьому перебувати за межами сімейних відносин, зберігаючи свою професійну і особистісну незалежність, суверенітет, і самостійність сім'ї.
8. Принцип "тепер". Відповідно до цього принципу фахівець, що працює із сім'єю, повинен звертати увагу, насамперед на те, що реально відбувається в ситуації "тепер". Сутність даного принципу можна передати за допомогою афоризму: "не важливо, про що говорять члени сім'ї, важливо, що реально відбувається".
Перераховані принципи можуть бути реалізовані незалежно від того, у якій формі проводиться профілактична робота. Їхня реалізація спрямована на підвищення можливостей саморозвитку сім'ї.
Індивідуальна робота із членами проблемних сімей часто є єдиною доступною формою профілактичної роботи із сім'єю. Як правило, залучити до такої роботи вдається найбільш зацікавленого члена сім'ї. У переважній більшості випадків (65%) - це жінки. Однак по мірі розвитку консультативно-терапевтичного процесу, до нього вдається залучити й інших членів сім'ї. У цьому випадку робота може тривати в режимі загальносімейних зустрічей (підлітки, як правило, надзвичайно неохоче беруть участь у таких зустрічах), або індивідуальних зустрічей із членами сім'ї, або в обох формах відразу. Результатом індивідуальної роботи також може бути готовність дорослих членів сім'ї відвідувати батьківські групи. В даному випадку важливо не стільки якийсь конкретний результат, скільки готовність і бажання продовжувати роботу й співробітництво з фахівцями соціального центру.
Пріоритетними формами профілактичної роботи із сім'єю є загальносімейні зустрічі, так як зібрати разом всю проблемну сім'ю вдається вкрай рідко, однак це не означає, що така робота не може бути почата в неповному чисельному складі. Важливим тут є не стільки повнота представленості сім'ї на терапевтичній сесії, скільки орієнтації на роботу із загальносімейною проблемою, носієм якої є сім'я "як ціле". Послідовна реалізація цього принципу сполучена зі значними складнощами, подолання яких створює сприятливі умови для терапії сім'ї, і, з іншого боку, служить своєрідним індикатором сімейної динаміки. Серед основних труднощів можна виокремити:
1. До моменту початку терапії проблемна сім'я перебувала в стані гострої або латентної, хронічної сімейної кризи.
2. Відсутність психологічного запиту з боку сім'ї.
Проблемна сім'я звертається за психологічною допомогою, як правило, тоді, коли сімейне неблагополуччя вже неможливо не помітити, при цьому проблеми підлітка ніяк не пов'язуються з його психологічними проблемами в сім'ї або поза сім'єю.
3. Багатошаровість сімейної проблематики. Проблемне поведінка підлітка не тільки загострює багато негативних процесів у сім'ї, але й маскує їх, витісняючи їх на периферію свідомості членів сім'ї.
4. Високий рівень тривожності в сім'ї. У членів проблемних сімей відзначається високий рівень тривожності, що істотно звужує можливості фахівця в роботі із сім'єю.
5. Вкрай низька інформованість батьків з питаннь, пов'язаних з наркотиками й наркоманією.
Перераховані труднощі роботи із проблемними сім'ями по профілактиці наркоманії створюють специфічну ситуацію, коли ефективна робота неможлива в рамках якої-небудь однієї моделі або терапевтичного підходу. Найважливішим фактором ефективності в цьому випадку стає плюралізм методів при орієнтації на принцип роботи із сім'єю.
Важливою складовою профілактики наркоманії є робота з батьками. У структурі системного профілактичного впливу на сім'ю важливу роль грають групові форми роботи з батьками . Важливим є те, що робота з ними може вестися як паралельно з іншими формами профілактики, так і незалежно від них. Навіть якщо підліток уникає участі у профілактичних програмах, батьки, що відвідують батьківські групи, можуть змінити своє відношення до наркоманії, свою поведінку в сім'ї, свої реакції на дитину. Клінічна практика підтвердила необхідність, і корисність таких груп,
Типовими особливостями поведінки в батьківських групах є:
– поляризованість суджень про можливі форми внутрішньосімейної поведінки. Наприклад: "Я вже все спробував: лаяв, бив... Ну що тепер - плюнути й взагалі не підходити до нього";
– орієнтованість на конкретні поради й рекомендації з боку фахівця (Якщо просить гроші, то давати? ...А якщо він займе в сусідів?... Що йому сказати, коли він приходить пізно?);
– зосередженість на собі й на своїй сімейній ситуації (часто це приводить до нездатності чути один одного);
– нерозуміння ролі й значення власних зусиль, спрямованих на зміну своєї поведінки ("А що я можу зробити", " Адже мова йде не про мене...");
– емоційна напруженість і схильність до афектів;
– реакції, що обвинувачують фахівця, у випадку його відмови давати конкретні поради;
– відхід від обговорення реальних проблем і відносин змінюючи тему на пошук причин і винуватця;
– позиція, що виражається у відмові відповідати за своє життя, за свої дії, почуття й успіхи;
– високий рівень тривожності, що проявляється в пошуку підтримки й заступництва ;
– схильність до затяжних монологів з нескінченним перерахуванням подробиць якої-небудь події;
– критичність по відношенню один до одного і фахівця, що займається певною проблемою. Підозрілість і закритість при зовнішній лояльності;
– уникання особистісної або сімейної тематики й прагнення обговорювати проблему виховання "взагалі".[10, с.76-84]
Реалізація в груповій роботі з батьками принципів гуманістичної психології, безумовно, сприяє наданню їм емоційної й соціальної підтримки. Однак, найбільш важливим, є прийняття батьками відповідальності за свою поведінку і своє життя, чому сприяє реалізація моделі групового психологічного консультування, методологічною основою якого виступає трансактний аналіз Е.Берна. Використання моделі психологічного консультування й методології трансактного аналізу дозволяє вирішувати комплекс взаємозалежних завдань, що безпосередньо випливають із зазначених вище особливостей сімей із групи ризику:
1.підвищення відповідальності за свою поведінку і своє життя;
2.розвиток готовності до творчого реагування на проблеми в поведінці й наркоманію дитини;
3.підвищення психологічної компетентності й розширення свідомості;
4.зміна реакції на проблему (від пошуку причин до пошуку рішень);
5.розвиток реалістичності мислення;
6.підвищення здатності до спостереження.
Очевидно, що перераховані завдання, зовсім різні за змістом, і за структурою, і по методах їхнього вирішення. Тому в рамках моделі психологічного консультування й загальних принципів трансактного аналізу можуть бути широко використані наступні методи:
- методи, по зміні звичного мислення;
- методи, спрямовані на пізнання що відбувається;
- методи підтримки й допомоги;
- методи, спрямовані на зняття напруги;
- методи, що викликають емоційні переживання й почуття;
- методи зміни поведінки;
Даний список може бути продовжений. Однак важлива не його завершеність, а загальний підхід до проблеми: учасники групи повинні навчитися гнучко будувати своє поведінку. У широкому змісті мова йде про розвиток у батьків здатності до "екзистенціальної творчості", становлення якої - реальний шанс на те, що батьки не стануть мимовільними співучасниками самогубства їхньої дитини. Що стосується профілактичної роботи з масовою батьківською аудиторією, то її слід розглядати не тільки як основну форму освіти батьків, а і надання достовірної інформації про наркотики, способи прилучення до них дітей, ознаках наркотизації і т.п. Робота з батьківською аудиторією може виступати як особлива форма корекції сімейних відносин і зниження наркотичного ризику. [4, с.143-150]
Однієї з форм такої роботи добре зарекомендувала себе, є кінотерапія, що полягає в перегляді спеціально підібраного художнього фільму з його наступним обговоренням. Сеанси кінотерапії викликають високу зацікавленість і дозволяють успішно вирішувати завдання залучення проблемних сімей до участі в профілактичних програмах.
Очевидно, що домогтися значних результатів можливо, якщо реалізуються різні форми роботи із сім'єю, що дозволяють гнучко сполучати психологічні методи роботи й залучати фахівців різних сфер соціальної практики.
Висновки
Україна, яка є невід'ємною частиною світової співдружності, не могла довго перебувати поза глобальною епідемією наркоманії, значущість цієї проблеми у країні зростає з кожним роком. Наша держава вже перетворилася у так звану наркозалежну країну. Небезпеку цієї хвороби можна зрозуміти з даної роботи. Але щоб отримати перемогу над цією хворобою людство повинно перш за все зрозуміти небезпеку цього лиха. Адже у багатьох, особливо у молоді, існує неправильне уявлення про наркотики. Люди помиляються, вважаючи наркоманію розвагою, що відносить у світ приємних відчуттів. Вони навіть не підозрюють, яку небезпеку приховують у собі ці „задоволення”, які наслідки спричиняють нешкідливі на перший погляд захоплення, до якої життєвої трагедії вони призводять.
На мою думку, повністю наркоманію не знищити, адже наркомани у країні були і будуть. Можливо лише зменшити число залежних. Для вирішення цього питання необхідно дивитися у корінь самої проблеми, необхідно з'ясувати причину і створити умови, щоб у майбутньому вона не призвела до небажаних результатів. Я вважаю що ні лікування, не досконале законодавство не розв'яже повністю проблему наркоманії.
Питанню наркоманії необхідно приділяти більше уваги у кожній сім'ї, школі, у навчальних закладах, на підприємствах, популяризувати знання про шкоду наркотиків серед молоді, передусім у періодичній пресі, на радіо - і телепередачах, науково-популярній літературі.
Проблеми можуть бути вирішені лише тоді коли суспільство буде з належною увагою до них ставитися, докладаючи всіх зусиль до їх викорінювання, тоді наркоманію можна буде перемогти. І саме тоді, матиме результат і профілактики, і лікування, і буде впливати на людей чинне законодавство. Адже відомо, якщо особа залежна, то ніякі діючі нормативні акти не можуть їй перегородити шлях, щоб отримати наркотичні або психотропні речовини.
Тому необхідно терміново і активно включатися в боротьбу з наркоманією, як органам державної влади, так і громадянам України, використовуючи для цього весь арсенал доступних засобів.
2. До теорій, що пояснюють причини виникнення наркоманії належать соціальні теорії, теорія взаємодії та теорія особистості. Незважаючи на ефективність кожної із цих теорій, все-таки жодна з них не в змозі дати відповідь на питання - чому людина приймає наркотики? Тому що наркоманія, по суті, є «широкою гамою порушень, що залежить від різних обставин».
4. Погляди різних груп молодого покоління на виправданість застосування наркотиків дуже різноманітні й часто протилежні. Тому умовно розділяють їх на п'ять груп.
5. Поширення наркоманії пов'язане з одночасним існуванням декількох груп факторів, кожен з яких, взятий окремо, не є визначальним. Фактори наркотизації потрібно розглядати в сукупності, умовно їх можна поділити на об'єктивні й суб'єктивні. Всередині об'єктивних причин виділяють макропричини й мікропричини. Суб'єктивні поділяються на індивідуально-біологічні, індивідуально-психологічні й особистісно-психологічні.
6. Серед основних діагностичних критеріїв за допомогою яких можна виявити чи вживає підліток наркотики є: порушення поведінки та сну,розрив зі школою, конфлікти з батьками, вживання жаргонів та специфічний стиль одягу.
7. Розрізняють два основних типи наркоманів - сикерс і хедс. Сикерс - це люди, які в пошуках істини проводять експерименти з наркотиками і їхніми ефектами, і, порівнюючи їх, знаходять новий сенс людського буття. Хедс – це люди, які при вживанні наркотика мають серйозні порушення поведінкових реакцій, як це буває при ендогенних психозах і мозкових травмах при звичайному спілкуванні з оточуючими.
8. Профілактику прийнято поділяти на первинну, вторинну й третинну. Первинна профілактика спрямована на попередження розвитку наркоманії, вторинна - має на меті засоби стримувати темп розвитку хвороби і попереджувати ускладнення, а третинна - являє собою комплекс реабілітаційних впливів на наркоманів.
9. Сім'я грає дуже важливу роль на всіх етапах розвитку наркоманії. Робота із сім'єю є важливою складовою системи профілактики молодіжної наркоманії. Вона може здійснюватися в декількох формах: індивідуальна робота із членами проблемних сімей, робота із сім'єю в цілому, спеціальні батьківські групи, робота з масовою батьківською аудиторією.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бєлогуров С.Б. Наркотики та наркоманія[Текст]/ Бєлогуров С.Б. - Спб.: Університетська книга, К:1997, С.23-31
2. Березин С.В. Психологія наркотичної залежності. Монографія. [Текст]/ Березин С.В., Лисецький К.С., Назаров Є.Н. - М.:МПА, 2001. – 213С.
3. Березина С.В.Психологічні особливості наркоманів періоду дорослішання (досвід комплексного експериментально - психологічного дослідження) [Текст]/ / Під ред., Лисецкого К.С. Самара: Вид: - «Самарский університет», 1998. – 148С.
4. Курек Н.С. Медико-психологический подход к диагностике повышенного риска заболеваний наркоманией у подростков и коррекция их эмоциональных нарушений [Текст]/ Курек Н.С. // Вопросы наркологии. 1993, №1. – 158с.
5. Гинзбург М.Р. Сформованість особистісної ідентичності як показник успішності соціалізації в старшому підлітковому віці [Текст]/ Гинзбург М.Р., Захмаріна В.Г. / Світ психології, №1, 1998. – 160с.
6. Гульдан В. В., Романова О.Л. Підліток-наркоман і його оточення [Текст]/ Гульдан В. В., Романова О.Л. // Питання психології №2, 2003,С. 26-32.
7. Литягіна Є.В. Невирішені завдання дорослішання як психологічні умови формування адиктивної поведінки старшокласників [Текст]/ Литягіна Є.В. // Автореф.канд.диссер. - Калуга, 2004.
8. Макеєва А.Г. Педагогічна профілактика наркоманії в школі[Текст]/ Макеєва А.Г. // К.: «Вересень», 1999. – 54с.
9. Максимова Н.Ю. Про схильності підлітків до адиктивної поведінки[Текст]/ Максимова Н.Ю.,Ісаєва М.М. // Психол. журнал. 1996, Том 17, №3. С.149-157.
10. Малюченко Г.Н. Профілактика наркоманії в освітньому середовищі: проблемно-орієнтований підхід. [Текст]/ Малюченко Г.Н./ БГПІ, 2001. –С. 76-84
11. Толкодубов К.М. Науково-методичні основи профілактики наркоманії в родині. [Текст]/ Під.ред., К.М.Толкодубова, Москва, З РАО. – 2000 –С. 2-4
12. Кривцова С.В Підліток на перехресті епох. [Текст]/ /Під ред. Кривцової С.В..- М. Генезис. 1997. – 146С.
13. Орєшникова І.Б. Попередження підліткової і юнацької наркоманії[Текст]/ /Під ред. Орєшникова І.Б. / Самара: Інститут Психотерапії, 2001.-121С.
14. Ремшмидт Х.Ю Підлітковий і юнацький вік: Проблеми становлення особистості. [Текст]/ Ремшмидт Х.Ю/ М.: Світ, 1994. - С. 45-67
15. Розенбаум М.К. Безпека насамперед. Підлітки, наркотики і освітні програми: реалістичний підхід. [Текст]/ Розенбаум М.К./ - М: 2002.- С.76-89
16. Самикіна Н.Ю. Формування особистісної готовності психологів до первинної профілактики наркоманії в середовищі старшокласників./ [Текст]/Самикіна Н.Ю.Дис.канд.психол.наук., Калуга, 2002.
17. Сирота Н.А.Профілактика наркоманії й алкоголізму: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. [Текст]/ Сирота Н.А., Ялтонський В.М. / - М.: Видавничий центр «Академія», 2003.-207С.
18. Скрипкіна Т.П. Психологія довіри. [Текст]/ Скрипкіна Т.П. / М.: Академія, 2000. С.34-42
19. Цукерман Г.А. Психологія саморозвитку: завдання для підлітків та їхніх педагогів. [Текст]/ Цукерман Г.А./ М.: Інтерпракс, 1994. – 210С.
20. Щелкунов А.О. Соціально-педагогічні умови профілактики наркоманії серед підлітків та молоді[Текст] // За ред. С.С. Єрмакова / Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр.. – Харків: ХДАДМ (XXПІ), 2004. - № 16. - С. 48-53.
21. Ялтонський В.М. Профілактика наркоманії в підлітків: від теорії до практики. [Текст]/ Ялтонський В.М., Хажиліна И.И., Відерман Н.С. / М: 2002 – С. 63-74
22.
МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА, СОЦІАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ПРАЦІ Соціально–економічний факультет Кафедра соціальної роботи Курсова робота з предмета: ”Соціальна
Населення Бессарабії за урядовими переписами другої половини XIX ст. – початку XX ст.: історико-демографічний аналіз
Насилие в семье, женщины и дети
Насилие как социально-психологический феномен
Национальные конфликты как социальное явление
Организация работы по мобильности в организациях ВОС
Организация работы социального педагога с малообеспеченными семьями
Организация работы социальных центров с обращениями граждан
Освіта та соціальна мобільність
Негативная дезинтеграция как предмет социальной работы
Немецкая классическая социологическая школа
Copyright (c) 2024 Stud-Baza.ru Рефераты, контрольные, курсовые, дипломные работы.