База знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Юридичний факультет

Реферат

на тему:

“Німеччина в Новітній період: об’єднання держави”

Студентки 9 групи

ІІ курсу магістратури

Київ-2010

План

Вступ

І. Проголошення Федеративної Республіки Німеччини та Німецької демократичної республіки.

ІІ. Об'єднання Німеччини

ІІІ. Переговори СРСР та ФРН про об’єднання Німеччини

Висновок

Список літератури

Вступ

Обєднання Німеччини — приєднання НДР і Західного Берліну до ФРН (зразка до 1990). Відбулося 3 жовтня 1990 року.

Після перших багатопартійних виборів 1990 року основу для об'єднання Німеччини заклав Договір про остаточне врегулювання стосовно Німеччини ([1]) (його також називоють договором «Два плюс чотири», за країнами, які його підписали: НДР і ФРН плюс Великобританія, Франція, СРСР, США).

3 жовтня 1990 р., згідно з «Альянсом», за який проголосувала більшість населення Східної Німеччини, німецькі землі було обєднано в єдину Федеративну Державу Німеччину.

І. Проголошення Федеративної Республіки Німеччини та Німецької демократичної республіки

 

Підготовка до загарбницької війни, ідея створення ІІІ рейху і завоювання світового панування супроводжувалися побудовою надзвичайно сильної армії. У 1934 році Гітлер отримав повноваження головнокомандувача Німецької імперії. З метою концентрації військової влади Гітлер ліквідував у 1938 році військове міністерство і створив свій особистий Штаб верховного командування збройних сил. Верховому головнокомандувачу були підпорядковані головнокомандувачі сухопутних, військово-повітряних і військово-морських сил зі своїми штабами.

У 1938 році до Німеччини була приєднана Австрія, а потім значна частина Чехословаччини. У вересні 1939 року гітлерівці захопили Польщу, у 1940 році капітулювала Франція. У 1941 році гітлерівські війська вторгаються на територію Радянського Союзу. У 1945 році СРСР та його союзники, передусім Сполучені Штати і Великобританія, завершили військовий розгром нацистської Німеччини.

Наприкінці війни союзники СРСР, США і Англія – повинні були виробити узгоджену політику щодо Німеччини. Першою спробою стала Кримська (Ялтинська) конференція глав урядів трьох держав у лютому 1945 року, де було вирішено питання про тимчасову окупацію Німеччини. Більш докладно і конкретно ця проблема вирішувалася на Потсдамській конференції (17 липня – 2 серпня 1945 року) глав урядів СРСР (Й. В. Сталін), США (Г. Трумен) і Великобританії (У. Черчіль, з 27 липня – К. Еттлі).
З метою перетворення післявоєнної Німеччини на демократичну, миролюбну, державу союзники вважали необхідним вжити ряд заходів у трьох основних напрямках: денацифікація, демілітаризація і демократзація. Для цього слід було розпустити німецькі збройні сили і ліквідувати генеральний штаб німецької армії; арештувати і віддати до суду військових злочинців, провести чистку державного апарату від військових злочинців, ліквідувати військово-промисловий потенціал Німеччини, відновити демократичні інститути і місцеве самоврядування тощо.

До створення самостійного центрального німецького уряду в Німеччині вводився тимчасовий окупаційний режим. Територія країни була розділена на 4 зони: радянську, американську, англійську і французьку. Відповідно до цього Берлін також було розділено на 4 сектори.
Управління окупованою країною було засереджене в Союзній контрольній раді. Для підготовки мирного врегулювання “німецького питання” відповідно до Потсдамської угоди була створена Рада міністрів закордонних справ великих держав.

Однак на практиці потсдамські рішення виконувалися неякісно, а іноді просто порушувалися. Так, у грудні 1946 року було введене сепаратне управління американською і англійською зонами, внаслідок чого утворилася Бізонія зі своїми спільними органами: Економічною радою, Радою земель, Адміністративною радою. У 1948 році після приєднання до Бізонії французької окупаційної зони з’явилася Тризонія. Так було порушено ідею Потсдамських угод про єдину демократичну Німеччину.

Фактичний розкол Німеччини на західну і східну частини зробив можливим роздільне конституційне оформлення цих частин.

У липні 1948 року відбулася конференція представників США, Англія, Франції, Бельгії, Голландії, Люксембургу. На ній були розроблені рекомендації про створення західнонімецької держави. Слідом за цим конференція прем’єр-міністрів західнонімецьких земель створила Комітет експертів, який повинен був розробити проект конституції нової держави.

У травні 1949 року проект конституції ФРН був готовий. Його прийняла Парламентська рада, яка складалася з представників земель і схвалили 3 військових губернатори. Після цього нова конституція, яка отримала назву Боннської (від назви столиці ФРН м. Бонн), була прийнята ландтагами західнонімецьких земель. Проти проекту нової конституції виступив лише ландтаг Баварії.

Перед цим Англія, Франція і США розробили і проголосили Окупаційний статут, який закріплював верховну владу Англії, Франції і США у ФРН.

Статут зберігав режим військової окупації, надавав окупаційним державам право контролю за додержанням Конституції ФРН і конституцій західнонімецьких земель. Двадцять першого вересня 1949 року було проголошено утворення сепаратної західнонімецької держави – Федеративної Республіки Німеччини.

За своїм змістом Конституція ФРН – буржуазно-демократичний документ. Враховуючи ситуацію, автори Конституції включили до неї статтю 14: “Власність зобов’язує. Користування нею повинно одночасно служити загальному благу”. Примусове відчуження власності можливе лише відповідно до закону на основі справедливого відшкодування.

Основний закон проголошує Федеративну Республіку Німеччини “демократичною і соціальною федеративною державою” (ст. 20).

Конституція 1949 року дає широкий перелік прав людини і громадянина.

Майже одночасно з утворенням ФРН (21 вересня 1949 року) відбулося проголошення Німецької Демократичної Республіки (7 жовтня 1949 року).

Східна Німеччина, яка складала радянську зону окупації, після закінчення війни підпала під управління радянської військової адміністрації. Під її проводом відбулися вибори в органи місцевого самоврядування, розпочалися соціалістичні перетворення в промисловості, була проведена аграрна реформа.

За ініціативою соціалістичної єдиної партії Німеччини, яка утворилася на сході шляхом злиття комуністичних та соціал-демократичних партійних організацій, було проведено декілька Німецьких народних конгресів.

Перший такий конгрес відбувався в грудні 1947 року, другий – у березні 1948 року. Останній обрав Німецьку народну раду і поручив їй розробити проект Конституції. У травні 1949 року зібрався третій Німецький народний конгрес, який затвердив Конституцію НДР.

Стаття 1 Конституції зазначала, що “Німеччина є неділимою демократичною республікою; вона складається з німецьких земель”. Ця ж стаття встановлює єдине німецьке громадянство. Вищим органом влади Республіки є Народна Палата, яка складається із депутатів німецького народу, що обираються на 4 роки шляхом загальних, рівних, прямих виборів при таємному голосуванні на підставі пропорційної виборчої системи.

Уряд республіки складається із прем`єр-міністра і міністрів. Найбільш багаточисельна фракція Народної Палати висуває прем`єр-міністра, який формує уряд. Міністри повинні бути депутатами Народної Палати. Прем`єр- міністр і міністри відповідальні перед Народною Палатою.

Президент Республіки вибирається на спільному засіданні Народної Палати і Палати земель строком на 4 роки.

Уряд СРСР надав уряду НДР функції управління, які виконувала радянська військова адміністрація. Почалося будівництво соціалізму на німецькій землі, а Конституція НДР 1968 року констатувала перемогу соціалістичних виробничих відносин.

Криза соціалістичної моделі призвела в 1983 році до важливих революційних подій, що викликали глибокі суспільно-економічні і політичні зміни. Демонстрації, втеча громадян НДР до ФРН супроводжувалися вимогами демократії, ліквідації монополії компартії на владу.

Перемога на виборах християнських демократів підштовхнула навесні 1990 року масовий громадянський рух до об’єднання країни.

Пропонувалися різні шляхи об’єднання Німеччини: від поступового зростання ФРН і НДР у нову німецьку державу з новою конституцією до простого входження НДР до складу ФРН відповідно до статті 23 Конституції ФРН. Перемогу здобув другий варіант[1].

ІІ. Об'єднання Німеччини

Об'єднання Німеччини — державно-правове возз'єднання Західної і Східної Німеччини, створених внаслідок виникнення Федеративної Республіки Німеччини (ФРН) і Німецької Демократичної Республіки (НДР), розв'язання «німецького питання», яке було ключовим питанням післявоєнної європейської політики.

Демократичні зміни в Радянському Союзі, що почалися у зв'язку з перебудовою в 1985 p., принципи «нового мислення» і нові підходи до світової і європейської політики, а також загальна криза світової соціалістичної системи і труднощі, викликані банкрутством адміністративно-командної системи, обумовили в НДР наростання найгострішої суспільно-політичної кризи.

Під тиском подій і народного невдоволення (1989) уряд НДР пішов у відставку одночасно з відставкою керівництва СЄПН, яка з лютого 1990 р. стала називатися Партією демократичного соціалізму (ПДС), внаслідок чого почалися інтенсивні переговори нового уряду з урядом ФРН з питання об'єднання Німеччини.

Умови приєднання НДР до ФРН були викладені в державних договорах між німецькими державами (травень і серпень 1990 р.) і остаточно закріплені в Договорі про остаточне урегулювання щодо Німеччини, який був підписаний міністрами закордонних справ США, Великобританії, СРСР, Франції, НДР і ФРН у Москві 12 вересня 1990 р.

За цим договором об'єднана Німеччина включає територію НДР, ФРН і всього Берліна, визначені кількість Збройних сил Німеччини та терміни виведення іноземних військ з її території. Договір припинив дію прав і відповідальності держав-переможниць відносно Німеччини і Берліна. З жовтня 1990 р. вищий орган державної влади НДР, Народна палата, ухвалила рішення про приєднання до ФРН[2].

У статті 1 встановлювалися кордони об'єднаної Німеччини, які складалися з кордонів НДР та ФРН, й підтверджувався остаточний характер цих кордонів. Об'єднана Німеччина відмовилася від будь-яких територіальних претензій.

У статті 2 уряди НДР та ФРН підтвердили свої виключно мирні наміри. У статті 3 проголошувалась відмова від виробництва, володіння та застосування ядерної, хімічної та біологічної зброї. Згідно статті 4 радянські війська мають бути виведені з Німеччини до 31 серпня 1994 p. Згідно статті 5, протягом цього строку на території колишньої НДР та Берліну перебуватимуть лише німецькі формування територіальної оборони, не включені до структури НАТО.

Стаття 6 передбачає право Німеччини на участь у союзах. Згідно Статті 7, з об'єднанням Німеччини мають бути вичерпані права й відповідальність чотирьох держав щодо Берліну та Німеччини в цілому. Статті 8-10 регулювали умови ратифікації та набуття чинності договору[3].

Спочатку керівництво НДР вважало, що цей процес буде тривалим. Але вибори 1990 р. дали перемогу ХДС, яка виступала за негайне об'єднання Німеччини на основі закріпленої у конституції ФРН схеми входження земель на сході у федерацію. Уряд, сформований лідером ХДС Лотаром де Мез'єром, приступив до реалізації цього процесу.

1 червня 1990 р. у НДР було введено західнонімецькі гроші (дойчмарки). 31 серпня проведено вибори і відновлено 6 земель на території НДР. 12 вересня СРСР, США, Англія, Франція підписали договір про остаточне врегулювання німецького питання. 3 жовтня 1990 р. відбулось об'єднання Німеччини, столицею якої став Берлін. На позачергових виборах в уже об'єднаній Німеччині перемогла коаліція ХДС/ХСС з ВДП.

Західноберлінський з’їзд СДПГ прийняв документ-заяву «Німці в Європі». В ньому було сказано: «Ми вдячні мужнім та далекоглядним політикам, таким як Віллі Бранд та Михайло Горбачов, та нашим друзям на Заході, які разом з нами працювали в інтересах розрядки».

Об'єднання Німеччини породило низку проблем:

- інтеграції східних земель в ФРН;

- структурної перебудови економіки НДР;

- соціальну напруженість;

- ворожнечу до іноземних робітників (5 млн.осіб);

- вироблення нової зовнішньої політики ФРН.

Після об'єднання ФРН стала повноправним членом світового співтовариства. Поставлено питання про надання ФРН місця в Раді Безпеки ООН. У Європі ФРН стала найбільш населеною країною (80 млн. осіб) з могутнім економічним потенціалом.

Німеччина після об'єднання: канцлером об'єднаної Німеччини залишився Г.Коль. У своїй внутрішній політиці він продовжив попередній курс "консервативної революції". Головною проблемою для об'єднаної Німеччини стала інтеграція східнонімецьких земель: структурна перебудова і модернізація економіки, відновлення земельного устрою, формування нових владних і партійних структур, а особливо, зміна системи мислення, звичок, ставлення до праці та ін. У 1990-1993 pp. у східнонімецьких землях спостерігався спад виробництва і падіння життєвого рівня населення, але вже в 1994 р. завдяки значним капіталовкладенням цю негативну тенденцію вдалось переломити.

Після об'єднання Німеччина проводила активну зовнішню політику. Так, вона разом з Францією стала одним з основних рушіїв інтеграційних процесів у Європі, головним торговельним і політичним партнером для більшості країн Східної Європи. Активно підтримувала відносини з Росією, Україною та країнами Балтії. Курс, що проводився Г.Колем, був підтриманий виборцями під час чергових парламентських виборів 1994 р.

Більшість населення відмовилась підтримувати політику "затягування поясів". Це, а також загальне полівіння урядів країн Заходу, стали для канцлерства Г.Коля згубними. На виборах у вересні 1998 р. перемогла коаліція, очолювана соціал-демократами. Новим канцлером Німеччини став Гер-хард Шредер[4].

 

ІІІ. Переговори СРСР та ФРН про об’єднання Німеччини

Для Радянського Союзу відносини з Німецькою  Демократичною Республікою мали особливе значення. В НДР розміщувалося найпотужніше угруповання радянських військ, НДР була найважливішою ланкою ОВД, «форпостом соціалізму в Європі». У 1987 р. М. Горбачов у принципі не виключав можливості возз'єднання німецької нації, проте вважав постановку цього питання в політичній площині передчасною і шкідливою.

Подальші розходження поглядів Горбачова і Гонеккера призвели до відчуження обох країн, яке завершилося відкритим розривом між ними у жовтні 1989 р. та усуненням керівника НДР. У 1987—1989 рр. у радянсько-німецькій політиці НДР поступилася місцем ФРН.

Тим часом стрімке падіння впливу Соціалістичної єдиної партії Німеччини набувало неповоротного характеру, об'єктивно сприяючи поглибленню загальної кризи в НДР, що врешті-решт підштовхувало до об'єднання за західнонімецьким сценарієм.

Перебіг подій у країні, яка була найважливішим партнером по ОВД, вимагав від СРСР ретельного вивчення ситуації та коригування свого зовнішньополітичного курсу. Натомість радянські керівники та їхні східнонімецькі колеги вважали за доцільне ставити питання тільки про перспективи та форми об'єднання, яке, мовляв, могло відбутися лише тоді, коли стане співмірним рівень життя в обох державах, зблизяться їхні позиції щодо кардинальних міжнародних проблем, коли вдасться подолати ідеологічні бар'єри та повести серйозний діалог про нові структури безпеки в Європі. Надто великою була віра в права чотирьох держав-переможниць, щоб можна було тверезо поглянути на ситуацію. Радянська сторона втрачала ініціативу і разом з колегами з НДР віддавала розв'язок німецької проблеми на відкуп історії[5].

5 грудня 1989 р. відбулася зустріч Г. Д. Геншера з М. Горбачовим. Міністр закордонних справ ФРН запевнив радянського керівника, що його країна твердо дотримується принципу непорушності кордонів у Європі та поважає суверенне право народу НДР самостійно визначати розвиток республіки.

На початок 1990 р. стало очевидним, що цілі, які стояли перед опозиційним рухом у НДР, були досягнуті. Колишня державно-політична система розвалилася. На першому етапі народно-демократичної революції превалювала ідея реформування суспільства у межах соціалістичного вибору. На другому етапі (січень-березень 1990 р., до виборів 18 березня 1990 р. до Народної палати НДР) мова йшла про вибір шляху подальшого розвитку. Теза про підтримання існування НДР в якості соціалістичної альтернативи ФРН зазнала повного краху.

Після відкриття кордонів національна ідея почала міцно вкорінюватися у свідомості людей. Утім вирішальну роль у зміні настроїв населення мала «німецька політика» уряду ФРН, яка цілеспрямовано форсувала реалізацію своїх стратегічних цілей щодо поглинання НДР. Тенденції, які намітилися у грудні 1989 — січні 1990 р. в розвитку міжнімецьких відносин, свідчили про неминучість державного об'єднання двох країн. Підсумки виборів, у результаті яких партії, що виступали за негайне об'єднання, отримали більшість у Народній палаті НДР, а представники «Альянсу за Німеччину» — можливість сформувати й очолити новий коаліційний уряд (прем'єр-міністром 12 квітня 1990 р. став Лотар де Мез'єр), розвіяли останні сумніви.

На адресу уряду ФРН надходять так звані «сім запитань Шеварднадзе». Радянський Союз цікавило, які політичні, юридичні, матеріальні гарантії того, що німецька єдність не створить у майбутньому загрозу національній безпеці інших держав і мирові в Європі? Чи буде готова така Німеччина визнати наявні кордони у Європі та відмовитися від будь-яких територіальних претензій? Чи будуть готові німецькі держави у разі обопільної згоди почати рух до єдності німців, ураховуючи інтереси інших європейських держав, шукаючи на колективній основі взаємоприйнятне вирішення всіх питань, у тому числі європейського мирного врегулювання?

14 липня 1990 р. до Москви прибули канцлер ФРН Г. Коль, міністр закордонних справ Г. Д. Геншер та міністр фінансів Т. Вайгель. Переговори, які мали дати відповіді на питання про статус об'єднаної Німеччини та її відносини з Радянським Союзом, почалися у Москві, продовжилися на Ставропольщині та завершилися в Архизі, що на Кавказі. Кульмінацією діалогу стала фактична згода радянського лідера з тим, що ФРН після об'єднання залишиться у Північноатлантичному альянсі.

На момент зустрічі в Архизі результат переговорів був передбачуваним. Внутрішнє становите в СРСР, ситуація в НДР та інших державах Східної Європи, постійний тиск західних партнерів залишали радянському керівництву обмежений набір засобів. Ставши заручником політики «нового мислення», відмовляючись від будь-яких кроків, які могли б спровокувати щонайменше загострення обстановки і критику за кордоном, керівництво СРСР ще більше звузило політичні рамки своїх дій. Крім того, воно серйозно усвідомило, що співробітництво з об'єднаною Німеччиною, хай і членом НАТО, набагато вигідніше ддя Радянського Союзу, ніж конфронтація з непередбачуваними наслідками.

Однак із певних питань переговори в Архизі проходили досить напружено. М. Горбачов добивався остаточного й чіткого підтвердження важливих для СРСР положень. Зокрема мова йшла про те, що іноземні війська НАТО не будуть розгортатися на території колишньої НДР і там не будуть розташовані ядерна зброя та засоби її доставки. Канцлер погодився на це. Президент наполягав на скороченні чисельності Бундесверу й отримав згоду Г. Коля на «стелю» у 370 тис. вояків. Радянський лідер переконав канцлера, що Німеччині необхідно сплатити витрати, пов'язані з перебуванням Західної групи військ на німецькій території протягом узгодженого часу, з її виведенням на батьківщину та забезпеченням там житлом.

Було досягнуто взаємопорозуміння, що Німеччина раз і назавжди відмовляється від володіння ядерною, хімічною та бактеріологічною зброєю. Дійшли спільної точки зору і щодо необхідності більшої синхронізації загальноєвропейського процесу і процесу об'єднання Німеччини, зокрема шляхом створення нових структур безпеки в рамках НБСЄ. Велику увагу було приділено узгодженню фундаментальних ідей майбутнього «Великого договору» між СРСР та ФРН, покликаного визначити магістральний розвиток радянсько-німець-ких відносин на перспективу.

Зустріч в Архизі практично відкрила шлях до завершення переговорів «шістки» й остаточного оформлення зовнішніх аспектів об'єднання. Вона засвідчила, з одного боку, применшення ролі Радянського Союзу в світі як наддержави, з іншого — спробу СРСР отримати широкомасштабну допомогу Заходу для виведення країни з кризи та стабілізації внутрішньополітичного становища. Здача радянських позицій пояснюється також бажанням інтегруватися у систему європейського економічного та політичного співробітництва, а також розрахунком на майбутні привілейовані відносини з єдиною Німеччиною.

Процес об'єднання Німеччини виявився швидкоплинним — воно сталося за 329 днів. Новий курс М. Горбачова сприяв зміні об'єктивної ситуації передусім в НДР, спровокував «вибуховий» характер об'єднання, яке врешті-решт відбулося за західнонімецьким сценарієм. Керівні кола ФРН узяли ініціативу в свої руки за активної участі радянських керівників[6].

Договір про остаточне врегулювання щодо Німеччини  був підписаний у Москві 12 вересня 1990 р. в результаті переговорів за формулою «2+4» — ФРН, НДР плюс СРСР, США, Велика Британія, Франція, хоча початковий задум полягав у реалізації формули «4+2», тобто СРСР, США, Велика Британія і Франція мали провести переговори з двома німецькими державами та укласти договір.

Договір «2+4» чітко визначив статус об'єднаної німецької держави, її територію, кордони, права і відповідальність. У Європі не створювалася нова держава, але розширювалася федеративна Республіка Німеччина, яка існувала з 1949 р. Зовнішні кордони об'єднаної Німеччини були проголошені остаточними, що було закріплено у відповідних документах, підписаних ФРН із Польщею та Чехією. Німеччина зобов'язалася не висувати жодних територіальних претензій до інших держав, проголосила, що з її території буде виходити тільки мир. Важливе значення має відмова Німеччини від виробництва, володіння, розповсюдження та розпорядження ядерною, хімічною та біологічною зброєю. Обумовлювалося, що чисельність Бундесверу до 1994 р. буде скорочена до 370 тис. військовослужбовців, що й було зроблено.

Об'єднана Німеччина отримала повний суверенітет не тільки у внутрішніх, а й у міжнародних справах внаслідок відмови чотирьох держав від своїх прав і відповідальності щодо Берліна й Німеччини в цілому, від чотиристоронніх угод за підсумками Другої світової війни. Таким чином, договір шести держав — ФРН, НДР, США, СРСР, Великої Британії та Франції — від 12 вересня 1990 р. остаточно ліквідував ялтинсько-потсдамську систему міжнародних відносин. Руйнування повоєнного устрою в Європі мало значні наслідки: воно не тільки привело до руйнації системи союзів країн Східної Європи і до розпуску Організації Варшавського Договору, а й стало однією з причин розпаду Радянського Союзу,

Підписання Договору про добросусідство, партнерство та співробітництво між ФРН та СРСР 9 листопада 1990 р., а також укладення у жовтні того ж року угод про умови перебування на німецькій території і виведення звідти радянських військ були наслідком остаточного вирішення німецького питання. Втім таке врегулювання відносин з Німеччиною не було рівнозначним укладенню мирного договору за підсумками Другої світової війни, оскільки не зачепило всіх аспектів взаємовідносин між державами, зокрема проблем міжнародно-правової відповідальності за розв'язування Другої світової війни, відшкодування збитків, повернення культурних цінностей тощо.

2 грудня 1990 р. на перших після 1945 р. загальних виборах Бундестагу явну перевагу отримує урядова коаліція ХДС/ХСС і ВДП, а 17 січня 1991 р. Гельмут Коль обирається Федеральним канцлером об'єднаної Німеччини[7].

Висновок

 

Після Другої світової війни Німеччина була розділена на 12 територій (2 території відійшли до СРСР і Польщі), 1 територія (незалежний Саар), 5 територій — зона окупації СРСР, США (Бремен і Південна Німеччина), Великобританія і Франція, і 4 берлінських зони. В 1948 р. три зони Великобританії і США об'єдналися в Бізонію, до яких потім приєдналася Франція (Тризонія), і була проголошена ФРН. У 1949 р. на території радянських зон проголошена НДР. Берлінський анклав оголошено формально під протекторатом США, Великобританії і Франції. У 1953 р. увійшов до ФРН.

НДР і ФРН вважалися правонаступниками довоєнної Німеччини. Між ФРН і НДР кордон був з особливим режимом. У 1989 р. він змінився на полегшений режим, після чого почався інтенсивний відтік німців з НДР до Австрії та ФРН.

Процес об'єднання Німеччини є наслідком загальної кризи соціалістичного ладу, зокрема гострої кризи в СРСР. В результаті об'єднання на території колишньої НДР було створено 5 нових земель (Мекленбург — Передня Померанія, Бранденбург, Саксонія, Саксонія-Анхальт і Тюрингія). Границі земель ФРН не змінилися. Нова Німеччина стала членом ЄС і НАТО.

Список літератури

 

1.  Мудрак І. Д. Історія держави і права зарубіжних країн: Курс лекцій / Державна податкова адміністрація України; АДПСУ. - Ірпінь, 2001. - 232с

2.  Харченко И.И. К вопросу о внешнеполитических аспектах объединения Германии // Наукові праці історичного факультету ЗДУ.— Вип.ІІІ.— Бердянськ–Запоріжжя, 1998.— С.128-132.

3.  Грабарчук Г.О., Кудряченко А.І. Відносини ФРН-НДР: від визнання до єднання. К., 1994 . – 4 стр.

4.  Адибеков Г.М. Коминформ и послевоенная Европа. 1947— 1956. - М., 1994.. – 56-58 стр.

5.  Европа: вчера, сегодня, завтра // Институт Европы РАН. – под ред. Шмелёва Н.П. . – Издательство Экономика. – 2002г. . – 652 стр.

6.  Терехов В. Как закрывался германський вопрос // Международная жизнь. - №8. – 1998 г.. – 32-43 стр.

7.  А.М. Каракуц Проблема обєднання Нвмеччини в політиці СРСР, США та Великої Британії // Вісник Донецького університету. - №1. – 2008. – 141-150 стр..

---

[1] Мудрак І. Д. Історія держави і права зарубіжних країн: Курс лекцій / Державна податкова адміністрація України; АДПСУ. - Ірпінь, 2001. - 232с

[2] Харченко И.И. К вопросу о внешнеполитических аспектах объединения Германии // Наукові праці історичного факультету ЗДУ.— Вип.ІІІ.— Бердянськ–Запоріжжя, 1998.— С.128-132.

[3]  Грабарчук Г.О., Кудряченко А.І. Відносини ФРН-НДР: від визнання до єднання. К., 1994 С. 4

[4] Адибеков Г.М. Коминформ и послевоенная Европа. 1947— 1956. - М., 1994.. – 56-58 стр.

[5] Европа: вчера, сегодня, завтра // Институт Европы РАН. – под ред. Шмелёва Н.П. . – Издательство Экономика. – 2002г. . – 652 стр.

[6] Терехов В. Как закрывался германський вопрос // Международная жизнь. - №8. – 1998 г.. – 32-43 стр.

[7] А.М. Каракуц Проблема обєднання Нвмеччини в політиці СРСР, США та Великої Британії // Вісник Донецького університету. - №1. – 2008. – 141-150 стр..

Київський національний університет імені Тараса Шевченка Юридичний факультет Реферат на тему: “Німеччина в Новітній період: об’єднання держави” Студентки 9 групи ІІ

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу