Академія праці і соціальних відносин

Федерації профспілок України

Кафедра економіки

курсова робота

з дисципліни: “Макроекономіка”

 з теми:

“Основні види інвестицій та

та шляхи їх залучення в економіку

України”

 

     Виконала:

студентка 1-го курсу 12 гр.

економічного факультету

денної форми навчання

Лук¢янова Я. В.

 

    Науковий керівник:

канд. економ. наук, доцент

Харкянен Л. В.

допущено до захисту_________

“____”     _____________  2003р.

захищено  з оцінкою

___________       _____________

          оцінка                                підпис

Київ

ПЛАН:

        Вступ

1.   Роль інвестицій в економіці. .......................................................................5

2.   Класифікація інвестицій. .............................................................................9

3.   Проблеми  пов’язані із залученням іноземних інвестицій в Україні. ...13

4.   Пріоритетні напрямки залучення іноземних інвестицій в Україну ......19

  Висновок

  Список використаної літератури

        Вступ

  Інвестиційна діяльність в тій чи іншій мірі властива будь-якому підприємству. Прийняття інвестиційного рішення неможливе без врахування  наступних факторів: вид інвестиції, вартість інвестиційного проекту, альтернатива доступних проектів, обмеження фінансових ресурсів, доступних для інвестування, пріоритетні напрямки інвестування, ризик, пов’язаний з прийняттям того чи іншого рішення і т.д.

  Причини, що зумовлені необхідністю в інвестиціях, можуть бути різними, але в цілому їх можна розділити на три види: поновлення наявної матеріально-технічної бази, збагачення обсягів виробничої діяльності, освоєння нових видів діяльності. Ступінь відповідальності за прийняття інвестиційного  проекту в рамках того чи іншого напрямку різна. Так, якщо мова іде про заміну наявних виробничих потужностей, рішення може бути прийнято достатньо безболісно, тому що керівництво підприємства ясно представляє собі, в якому обсязі та з якими характеристиками необхідні нові основні ресурси. Задача ускладнюється, якщо мова іде про інвестиції, пов’язані з розширенням основної діяльності, оскільки в цьому випадку необхідно врахувати цілий ряд нових факторів: можливість зміни положення фірми на ринку товарів, доступність в додаткових матеріальних обсягах, трудових та фінансових ресурсах, можливість освоєння нових ринків та інші.

  Важливим є питання про розмір інвестицій. Так, рівень відповідальності, пов’язаної з прийняттям проектів вартістю 1 млн. грн. та 100 млн. грн., різний. Тому повинна бути різна глибина економічного аналізу проекту, який слід виконати перед прийняттям заключного рішення. Крім того, в багатьох фірмах практика диференціації права прийняття рішення щодо інвестиційного проекту стає звичним явищем. Це обмежує максимальну величину інвестицій, в рамках якої, той чи інший керівник може приймати рішення самостійно.

  Нерідко рішення повинні прийматися в умовах, коли в наявності є ряд альтернативних або взаємонезалежних проектів. В цьому випадку необхідно зробити вибір одного чи декількох проектів, за їх критеріями. Ми бачимо, що таких критеріїв може бути декілька, а ймовірність того, що один проект буде найкращим за всі інші по всім критеріям, як правило, значно менше одиниці.

  В умовах ринкової економіки можливостей для інвестування багато, але будь-яке підприємство має обмежені вільні фінансові ресурси, доступні для інвестування. Тому постає задача оптимізації інвестиційного портфеля.

  Дуже важливим  є фактор ризику. Інвестиційна діяльність завжди відбувається в умовах невизначеності, ступінь якої може сильно коливатись. Так, в момент придбання нових основних ресурсів не завжди можна точно передбачити економічний ефект від цієї операції. Тому нерідко рішення приймаються на інтуїтивній основі.

  Дуже важливим на сьогоднішній день є вирішення питання про пріоритетні напрямки залучення інвестицій в економіку України та способи  впровадження іноземних капіталовкладень саме в ті галузі народного господарства, які найбільше потребують цього. Адже наша країна до сих пір знаходиться в кризовому стані, що викликає наростаюче напруження в суспільстві.

Необхідним також є вирішення питання щодо того, які саме причини стримують процес масового іноземного інвестування в економіку держави.  А також треба визначити та проаналізувати, які саме заходи необхідно впровадити аби досягти зниження дії негативних факторів на стан інвестиційного клімату в Україні.

1.РОЛЬ ІНВЕСТИЦІЙ В ЕКОНОМІЦІ.

          Протягом останнього десятиліття слово “інвестиції” стало відігравати особливу роль у житті будь-якої країни пострадянського періоду. Підприємства країн колишнього Радянського Союзу, які втратили можливість черпати фінансові ресурси з централізованих джерел, вийшли у вільне плавання до безкрайніх просторів ринкової економіки, не зовсім розуміючи як жити у цих умовах. Єдине правило, яке моментально вивчили всі керівники, зводилося до того, що потрібні гроші. Коли є гроші, їх можна інвестувати в основні фонди або в оборотні кошти, та якщо продукція має достатній ринок збуту, то можна жити досить респектабельно навіть в умовах нестабільної економіки. Але де знайти гроші? Згідно з визначенням гроші є у інвесторів, але більшість їх знаходиться за кордоном, де фінансисти грають за своїми правилами. Вони готові вкладати гроші тільки в ті проекти, які принесуть їм найбільшу користь.

          Дослідження проблеми інвестування економіки завжди знаходилось у центрі уваги економічної думки. Це обумовлено тим, що інвестиції торкаються найглибших основ господарської діяльності, визначають процес економічного зростання вцілому. У сучасних умовах вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, зростання технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро - і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним із надійніших механізмів соціально-економічних перетворень.

          Економічна ситуація, яка склалась зараз в Україні, дуже складна. Серед сукупності причин, що сприяли економічній кризі та утримують перехід України на траєкторію економічного зростання, чи не найголовнішою є низька інвестиційна активність. З 1991 р. обсяг валового внутрішнього продукту (ВВП) скоротився майже вдвічі. При цьому абсолютна більшість відтворювальних ресурсів ледве покриває фізичне зношування виробничого апарату, а чистого нагромадження (приріст основного капіталу) практично немає. Ця тенденція тісно пов’язана з явищами щорічного падіння обсягів капітальних вкладень, постійним зменшенням бюджетного фінансування народного господарства.

          У забезпеченні виходу економіки з кризового стану і стабільного її розвитку вирішальну роль відіграє науково обґрунтована інвестиційна політика держави. Саме вона визначає реальні джерела, напрями, структуру інвестицій, здійснює раціональні та ефективні заходи для виконання загальнодержавних, регіональних та місцевих соціально-економічних і технологічних програм, відтворює процеси на макро- й мікроекономічному рівнях. Водночас держава повинна створювати сприятливий інвестиційний клімат з метою ширшого залучення, поряд з внутрішніми, іноземних інвесторів на взаємовигідних засадах.

          Загальновідомо, що ефективне реформування економіки будь-якої країни, її структурне перетворення з якісним оновленням товаровиробництва, ринкової та соціальної інфраструктури немислимі без відповідних капіталовкладень, тобто без належного інвестування. Без надійних капіталовкладень неможливо забезпечити створення і впровадження новітніх технологій, систем сучасної організації та управління товаровиробництвом і збутом продукції, розвиток ринкової інфраструктури, інформатизацію суспільства тощо. Це фундаментальні основи для забезпечення конкурентоспроможності національного товаровиробництва, без чого не може бути й успішної інтеграції нашої країни в Європейське співтовариство. Складні відтворювальні процеси відбуваються виключно на базі інвестування. Чим воно активніше, тим швидші темпи відтворення і ефективних ринкових перетворень.

          Крім того інвестиції дають змогу впроваджувати науково-технічні досягнення у виробництво і на цій основі забезпечувати зростання ВНП, продуктивності праці, реальних доходів на душу населення, а також вирішувати багато соціальних проблем. Дослідженнями встановлено пряму залежність між темпами зростання ВНП та інвестиціями, бо конкурентоспроможність і темпи розвитку підприємства визначаються інвестиціями. Без них підприємство будь-якої форми власності приречене на банкрутство. Тому у розвинутих країнах приділяється серйозна увага інвестиційній діяльності. Органи державного управління у цих країнах використовують широкий спектр методів її стимулювання:

 - прискорена амортизація;

 - раціональна податкова система;

 - кредити та регулювання банківських процентних ставок;

 - заохочення лізингу.

          В Україні ж дотепер не створено обґрунтованої системи державної підтримки інвестиційної діяльності підприємств. Як наслідок цього, в інвестиційній діяльності країни утворилося замкнуте коло, коли недоінвестування народного господарства посилює спад виробництва, що, в свою чергу, спричиняє зниження інвестиційних можливостей суб’єктів господарювання та держави. Вивести Україну з цієї ситуації може лише науково обґрунтована інвестиційна політика держави.

          Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки держави. В результаті інвестування засобів в економіку, збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть вперед, в економічній конкуренції, галузі народного господарства та підприємства, що в більшій мірі задовольняє попит на ті чи інші товари та послуги. Отриманий приріст національного прибутку частково знову накопичується, проходить подальше збільшення виробництва, процес повторюється безперервно. Таким чином інвестиції, що утворюються за рахунок національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення. При чому, чим ефективніше інвестиції, тим більше ріст національного прибутку, тим значніші абсолютні розміри накопичення (при даній його частці), які можуть бути знову вкладеними в виробництво. При достатньо високій ефективності інвестицій приріст національного прибутку може забезпечити підвищення частки накопичення при абсолютному рості споживання.

2.класифікація інвестицій.

       Термін «інвестиції» має  декілька значень. Він означає покупку акцій або облігацій з розрахунком на деякі фінансові результати. В широкому розумінні інвестиції забезпечують механізм, необхідний для фінансування росту та розвитку економіки країни. Інвестиції – це будь-який інструмент, в який можна вкласти гроші, з розрахунком на збільшення їх вартості або забезпечити позитивну величину прибутку. Незалучені грошові кошти не є інвестицією, так як цінність готівкових грошей може бути “з’їдена” інфляцією, та вони не можуть забезпечити ніякого доходу. Якщо ту ж суму  помістити на ощадний рахунок до банку, то їх можна назвати інвестицією, так як рахунок гарантує деякий дохід. Існують різні  форми вкладення капіталу, які розрізняються за рядом факторів: в цінні папери та нерухомість, в боргові зобов’язання, акції та опціони, з меншим та більшим ризиком, на короткочасний та довгочасний строк, прямі та непрямі, внутрішні та зовнішні.

        Для того, щоб мати уявлення про інвестиції, спочатку звернемось до основних понять, розглянемо структуру інвестиційного процесу, його учасників, типи інвесторів а також інвестування.

  Цінні папери, або фондові цінності – це інструменти вкладання грошей, які представляють собою боргові зобов’язання або забезпечують право участі в компанії в якості власника, право покупки або продажу долі в компанії. Майнові вкладення – це вкладення в реальні активи компанії або реальне власне майно. Реальні активи – це земля, будівлі та все те, що “прив’язане” до землі. Реальне власне майно – це золото, антикваріат, мистецькі твори та інші колекційні предмети.

  Також розрізняють прямі та непрямі інвестиції: Прямі інвестиції - це форма вкладень, яка дає інвестору безпосереднє право власності на цінні папери та майно. Також прямими інвестиціями, називають вкладення капіталу, при якому інвестор навпростець придбав право управління активами у вигляді фондових або майнових цінностей.

  Непрямі інвестиції це вкладення ресурсів до портфеля, інакше кажучи, набір цінних паперів або майнових цінностей. Наприклад, інвестор може придбати акцію взаємного фонду, який представляє собою диференційований набір цінних паперів, що випускаються іншими фірмами. Зробивши цю покупку, інвестор не буде мати право управління активами окремо взятої компанії, але буде мати долю у портфелі.

  Як правило, інвестиції пов’язані або з інтересами кредитора, або полягають в участі у капіталі в якості власника. Боргові цінні папери, як вкладення в нематеріальний актив, представляють собою ресурси, виданні в борг з обміном на право отримання прибутку у вигляді відсотків, та зобов’язань боржника повернути суму вчасно. Звичайно, інвестор отримує право участі в капіталі компанії, купуючи цінні папери, знайомі нам під загальною назвою – акції. Опціони не відносяться ні до боргових інструментів, ні до дольових. Опціони - це цінні папери, які дають інвесторам право придбати інший цінний папір або актив, по заздалегідь встановленій вартості по закінченні оговореного строку.

  Інвестиції розрізняються також за ступенями ризику. Так, ми знаємо високоризикові та малоризикові інвестиції. Інвестиції з низьким рівнем ризику – це вкладення, які вважаються безпечним засобом для отримання прибутку. Інвестиції з високим рівнем ризику – це вкладення, які вважаються спекулятивними з точки зору гарантії отримання прибутку. Спекуляція – це операція придбання та продажу фінансових інструментів, вартість та прибутковість яких, у майбутньому, будуть невизначеними величинами.

         За характером цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, інвестиції поділяються на:

- кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

- рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устат­кування та інші матеріальні цінності);

- майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

- сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної докумен­тації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для ор­ганізації того чи іншого виду виробництва, але не запа­тентованих (ноу-хау);

-  права користування землею, водою, ресурсами, бу­динками, спорудами, обладнанням, а також іншими май­новими правами;

-  інші цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у вигляді капітальних вкладень.

За суб'єктним складом інвесторів інвестиції поділя­ються на:

- інвестиції, здійснювані громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними ор­ганізаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

- державні інвестиції, здійснювані органами влади і управління України, Автономної Республіки Крим, місце­вих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;

- іноземні інвестиції, здійснювані іноземними грома­дянами, юридичними особами та державами;

- спільні інвестиції, здійснювані громадянами та юри­дичними особами України, іноземних держав.

За джерелами фінансування інвестиційної діяльності інвестиції поділяються на такі, що здійснюються за рахунок:

- власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощад­ження громадян, юридичних осіб тощо);

- позичкових фінансових коштів інвестора (облігацій­ні позики, банківські та бюджетні кредити);

- залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески грома­дян і юридичних осіб);

- бюджетних інвестиційних асигнувань;

- безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян.

         За регіональною ознакою інвестиції виділяють в середині країни (внутрішні) та за кордоном (зовнішні). Під внутрішніми інвестиціями розуміють вкладення коштів у об`єкти інвестування, розміщені в межах даної країни. Під інвестиціями за кордоном (іноземні інвестиції) розуміють вкладення коштів у об`єкти інвестування, розміщені за межами даної країни

  З точки зору терміну дії інвестиції поділяються на довго- та короткострокові. Строк дії короткострокових інвестицій зазвичай становить один рік; довгострокові інвестиції розраховані на строк більше року або, як, наприклад, звичайні акції, зовсім не обмежуються строком. Прикладом короткострокового вкладення є депозитний сертифікат зі строком шість місяців, а облігації зі строком погашення 20 років – інструмент довгострокового вкладення.

       Економісти розділяють також інвестиції з огляду на спрямованість дій, виділяючи чотири їхні види: нетто-інвестицій, екстенсивні інвестиції, реінвестиції, брутто-інвестиції.

       Нетто-інвестиції – це інвестиції на заснування проекту (початкові інвестиції).

       Екстенсивні інвестиції – це інвестиції на розширення (збільшення) виробничого потенціалу.

       Реінвестиції – повторні інвестиції за рахунок використання прибутку, отриманого від первинного вкладення капіталу.

       Брутто-інвестиції – це нетто-інвестиції плюс реінвестиції.

  Отже, інвестиційний процес – це механізм, що об'єднує попит та пропозицію, тобто тих, хто пропонує гроші, і тих, хто пред’являє попит на інвестицію. Звичайно, обидві сторони зустрічаються в фінансових інститутах або на фінансовому ринку. Іноді, при угоді з майновими цінностями, продавці та покупці вступають в угоду напряму. Фінансові інститути – це такі організації, які  приймають вкладення та дають залучені гроші в борг або інвестують в інших формах. Фінансові ринки – це механізм, який служить для укладання угод; зводить разом тих, хто має гроші, з тими, хто їх шукає. Ринкова ціна – це ціна, яка зрівнює інтереси продавців та покупців.   Ринок капіталів – це довгостроковий фінансовий ринок, на якому переважають різні форми угод з цінними паперами. Грошовий ринок – це сегмент фінансового ринку, де ресурси купують та продають на короткий строк.

  Головні учасники інвестиційного процесу – це держава, компанії та фізичні особи, при чому, кожний з них може брати участь в інвестиційному процесі як на стороні попиту, так  і на стороні пропозиції.

  Вцілому, держава – це чистий споживач грошових ресурсів, це означає, що держава більше використовує ресурси  ніж дає. Подібно державі, компанії також являються чистими покупцями грошових ресурсів. Фізичні особи – це чисті постачальники грошей, інакше кажучи, вони дають інвестиційному процесу більше, ніж беруть. Оскільки, держава та компанії є чистими покупцями грошових ресурсів, роль індивідуальних інвесторів у наданні грошей для фінансування економічного росту та розвитку, дуже велика та значна.

 

 

3. ПРОБЛЕМИ повязані із залученням іноземних інвестицій В УКРАЇНУ.

         Україна потенційно може бути однією з провідних країн по залученню іноземних інвестицій. Цьому сприяє її величезний внутрішній ринок, порівняно кваліфікована і водночас дешева  робоча сила, значний науково-технічний потенціал, великі природні ресурси та наявність інфраструктури, хоч і не надто розвиненої.

         Проте притоку в інвестиційну сферу іноземного та приватного національного капіталу перешкоджають політична нестабільність, недосконалість законодавства, нерозвиненість виробничої та соціальної інфраструктури, недостатнє інформаційне забезпечення, та ще однієї дуже важливої причини - корупції. Саме через корупцію і бюрократію у світі склалася негативна думка про нашу державу, додамо до цього нашу систему оподаткування і ось ми маємо результат - Україну віднесли до групи країн з найбільшим інвестиційним ризиком.

         На сьогоднішній день іноземні інвестори які все ж наважуються інвестувати в нашу економіку вимагають законодавчих гарантій, великі корпорації та інвестиційні компанії вимагають урядових гарантій та пільг. Проте механізм реалізації правових гарантій поки що недостатньо відпрацьований. До того ж відсутні достатні судові засоби для забезпечення дотримання законних прав інвесторів та врегулювання спорів. Окрім того, для іноземних інвесторів більш приваблива така інстанція для вирішення суперечок, яка незалежна від уряду країни-господаря. У зв’язку з цим велике значення надається приєднанню України до багатосторонньої конвенції по врегулюванню інвестиційних спорів між державою та фізичними і юридичними особами інших країн.

             Важлива умова, необхідна для приватних капіталовкладень (як іноземних, так і вітчизняних), - постійний та загальновідомий набір норм та правил, сформульованих таким чином, щоб потенційні інвестори могли розуміти та передбачати, що ці правила будуть застосовуватись до їх діяльності. В Україні ж, яка перебуває в стані безперервного реформування влади, правовий режим непостійний.

        Надалі на різних рівнях влади діють закони та правила, що часто суперечать один одному. Додатковим джерелом нестабільності є надання законам та інструкціям зворотної сили. Така практика серйозно турбує іноземних інвесторів, особливо коли законодавство зачіпає вже існуючі капіталовкладення. Процеси ринкових реформ і структурних перетворень, які відбуваються в нашій державі, вимагають значних капітальних вкладень. Питання пошуку й залучення в її господарський комплекс фінансово–матеріальних ресурсів набувають особливої актуальності, внаслідок необхідності оновлення діючих виробничих потужностей та основних фондів на більшості промислових та сільськогосподарських підприємствах, вирішення завдань впровадження новітніх технологій, освоєння нових конкурентоспроможних видів продукції, нарощування потенціалу та створення нових робочих місць. В умовах вкрай обмежених внутрішніх можливостей для фінансування економічних проектів великого значення надається більш активному використанню інвестицій .

    Проте, незважаючи на посилену увагу до цього питання з боку держави, воно так і залишилося не вирішеним.

    Постає питання: в чому ж проблема? Що стримує іноземних інвесторів і стає їм на заваді? Існують різні точки зору на інвестиційні процеси в Україні та їх динаміку. Гроші завжди йдуть туди, де найсприятливіші умови для їх вкладення, де вони дають найбільший прибуток. Важкий стан економіки нашої держави в поєднанні з неадекватним законодавством є основними причинами, які пояснюють той факт, що обсяги іноземних інвестицій в Україну залишаються низькими в порівнянні з іншими постсоціалістичними країнами Східної та Центральної Європи.

    Згідно з діючими нині нормативно–правовими актами всім інвесторам без винятку надано рівні права, незалежно від того, який сектор економіки вони інвестують, який розмір цих інвестицій, яке їх походження, чи є вони внутрішніми чи закордонними. Такий підхід, можливо, і є нормальним у разі, якщо країна вже досягла достатньо високого рівня економічної стабільності. Але він не виправдовує себе у випадку з нашою державою. Законодавство України, на жаль, не надає будь–яких стимулів для інвестування у ключові галузі економіки. Що більш важливим та необхідним є фінансово–матеріальні надходження для держави, то привабливішими мають бути умови для потенційних інвесторів, особливо це стосується перехідного етапу економіки. Тому, на мій погляд, селективну інвестиційну роботу потрібно проводити так, щоб першочергова увага була до тих інвесторів, які насамперед спрямовані на виробництво товарів, що заміщають імпорт, а також орієнтовані на експорт.

    У зв’язку з цим назріла нагальна потреба у врегулюванні цього питання законом, яким буде передбачено надання пільг окремим суб’єктам підприємництва під конкретні проекти відповідно до державних програм економіки та соціальної сфери, що, у свою чергу, стане додатковим правовим важелем впливу на інвестора в плані спрямування його у ті важливі для України галузі, куди він поки що не йде. Особливого значення це питання набуває в даний час, коли країна вже пройшла етап масової приватизації і вступила в період роздержавлення великих компаній.

    Як уже не один раз стверджувалося, вся діюча законодавча база має дві основні вади: по–перше, нестабільність, а по–друге, відсутність комплексності та наявність протиріч. Зрозуміло, що в період економічної перебудови держава знаходиться у пошуку адекватних законодавчих важелів, однак компанії, які вже здійснюють або мають намір розпочати інвестиційну діяльність, повинні мати хоч мінімальні гарантії стабільності для планування власних дій. Слід тісніше координувати зусилля різних державних відомств і приділяти більше уваги розробці чітких інструкцій із застосування законів. Окрім незрозумілих формулювань законодавчих документів, сама їх кількість може призвести до плутанини. Іноземні підприємці нетерпляче очікують прийняття Цивільного кодексу, який нарешті замінив би масу розрізнених указів та постанов.

     Нарешті ще не вирішене одне з найголовніших питань – питання власності на землю. Необхідно законодавчо закріпити права інвесторів на придбання у власність земельних ділянок, на яких розміщуються об’єкти інвестування.

     Істотною перешкодою на шляху до залучення та ефективного використання іноземних інвестицій є недосконала інфраструктура. Недостатня кількість відповідних експертів, аудиторів, консультантів стримує збільшення надходжень закордонного капіталу. Аби виправити таке становище, слід створити мережу спеціальних установ – як державних, так і недержавних, – які будуть займатися підготовкою таких фахівців для України, готуватимуть відповідні інвестиційні проекти за міжнародними стандартами. Сьогодні подекуди наші підприємці навіть не можуть чітко сформулювати свої потреби в інвестуванні, грамотно скласти проект чи заявку на отримання іноземної допомоги.

     Крім того, на сьогоднішній день ми маємо ряд інших негативних моментів: бюрократичні бар’єри, відсутність правового забезпечення кредитування, страхування ризиків, низький рівень ділової та професійної кваліфікації, незначна частка сучасної техніки і технологій у загальному процесі виробництва, нерегулярність матеріально–технологічного постачання, нестача привабливих інвестиційних програм і проектів, жорстка податкова система.

     Велику кількість скарг серед ділових кіл зарубіжних країн викликає робота митних служб, що пов’язано, в основному, знову ж таки з нестабільністю законодавства. Нові акти, які навіть ще не були опубліковані або опубліковані напередодні, негайно запроваджуються митними органами в практику. Здебільшого це призводить до затримки вантажів на кілька днів, що робить поставки як в Україну, так  і за її межі все менш і менш привабливими в очах західних бізнесменів.

     Слід відзначити, що зовнішнє економічне середовище не відзначається високим рівнем лібералізму до країн колишнього СРСР. Воно характеризується жорсткою конкуренцією, протекціонізмом, лобізмом, диктатом своїх пріоритетів. За таких обставин, єдиним реальним шляхом є формування раціональної інвестиційної політики, в якій чільне місце займе система державного регулювання, державних гарантій, патронажу іноземних інвестицій, а також трансформація структури власності на основі приватизації. Необхідно знайти оптимальну схему, яка б дозволила  збалансувати норми прибутку, рівень ризику, забезпечила стимули та гарантії для залучення іноземних інвестицій у процес структурної трансформації економічного комплексу.

     У нашій державі зараз багато робиться для того, щоб значно активізувати процес залучення прямих іноземних інвестицій, багато ще треба зробити в майбутньому, проте іноземні інвестори добре усвідомлюють, що для створення привабливого інвестиційного клімату зі стабільними, несуперечливими та прозорими правовими рамками потрібні роки. Разом з тим, можна з упевненістю стверджувати, що багато потенційних фінансових донорів готові до посилення своєї присутності та діяльності в Україні, якщо процеси реформ динамічно продовжуватимуться, якщо буде видно, що держава  в особі центральних і місцевих органів виконавчої влади оперативно й цілеспрямовано працює над усуненням згаданих перешкод.

4. Пріорітетні напрямки залучення іноземних інвестицій В УКРАЇНУ.

         Іноземний капітал сьогодні особливо необхідний в тих сферах економіки активізація яких допоможе вивести її з кризового стану, зняти наростаюче соціальне напруження в суспільстві. Це насамперед виробництво продуктів харчування, товарів широкого попиту та послуг, ліків та іншої життєво важливої продукції.

         У реконструкції та модернізації за участю іноземного капіталу має потребу практично все агропромислове господарство України, - від первинних виробничих процесів у сільському господарстві до випуску кінцевого продукту та доведення його до споживачів. Тут вкрай необхідно підняти продуктивність та знизити витрати, забезпечити більш глибоку та комплексну переробку первинної сировини з метою значного збільшення виходу кінцевої продукції та підвищення її споживчих якостей. Через технологічну відсталість в агропромисловій сфері економіки щорічно втрачаються мільйони тонн м`яса, не використовується близько половини молочного білка, пропадає 40% овочів і фруктів. У величезних кількостях витрачається або нераціонально використовується вирощена зернова продукція.

         Зниження втрат сільськогосподарської сировини та поглиблення її переробки стосується тих сфер, де за участю іноземного капіталу можна в короткі строки одержати значний економічний ефект, зокрема створення порівняно невеликих підприємств, що не потребують великих вкладень і забезпечують швидку окупність початкових затрат при невисокому ступені ризику для іноземних інвесторів. Бажана участь іноземного капіталу й у переведені агропромислового виробництва на сучасну технологічну базу, в тому числі з використанням потужного науково-технічного та виробничого потенціалу оборонних галузей, що підлягають конверсії.

У великомасштабному іноземному інвестуванні зараз відчувають гостру потребу паливно-енергетичні галузі що впродовж багатьох років несуть величезне навантаження не тільки щодо енергопостачання виробництва та соціальної сфери, але й щодо забезпечення експорту. Залучення інвестицій з-за кордону в цю галузь було б дуже корисним при розв`язанні ряду питань. Серед них:

         - активізація використання існуючого виробничого потенціалу по видобуванню та переробці енергоресурсів, зокрема нафти і газу, родовища яких відкрито в українській частині шельфу Чорного моря та в Карпатах. Відомо що чорноморськими родовищами цікавляться британська транснаціональна компанія "SHEEL" та російський "ГАЗПРОМ". І саме в даному питанні  держава повинна взяти на себе роль посередника і вибрати найкращий із запропонованих варіантів. Також держава має вирішити питання із закриттям частини вугільних шахт і реконструкції решти;

         - різке зниження питомих видатків палива та енергії у народному господарстві на основі переходу до енергозберігаючих технологій;

         - комплексна модернізація діючих і створення нових виробничих фондів і процесів на базі сучасної техніки та прогресивних технологій, що забезпечують стійке зростання ефективності та безпеки виробництва, а також поліпшення умов праці;

         - зниження негативного впливу металургійного та нафтохімічного комплексів на навколишнє середовище на основі застосування екологічно чистих технологічних процесів у виробництві, транспортування та сферах споживання енергоресурсів.

Висновок

         Процес інвестиційної діяльності наближається до стабілізації та можливого росту інвестицій. На сьогоднішній день відбуваються істотні зміни  в структурі джерел фінансових капітальних вкладень, підвищується частка засобів недержавного сектору економіки. Однак, у вирішенні завдань стабілізації економічного стану головна роль  залишається все ж за державними інвестиціями.

          Так, по ряді важливих напрямків держава вимушена виступати у вигляді ініціатора інвестиційного процесу.

          Значний вплив на розвиток економіки здійснюють іноземні інвестиції. При досягненні макроекономічної стабільності, активізації міжнародного економічного співробітництва можливо очікувати підвищення припливу іноземних інвестицій в розвиток економіки.

          Стримуючим фактором тут являється інвестиційний клімат, який продовжує залишатись несприятливим із-за політичної та економічної нестабільності, високого рівня криміногенності в підприємницькій діяльності, що змушує іноземних інвесторів здійснювати обережну політику у сфері інвестиційного співробітництва з Україною.

           Вище названі проблеми перевищують такі риси України, як багаті природні ресурси, потужний, хоча технічно застарілий виробничий потенціал, наявність дешевої та кваліфікованої робочої сили, високий науково-технічний потенціал.

           Отже, необхідні додаткові заходи, по зниженню дії негативних факторів на стан інвестиційного клімату в Україні. Серед яких в якості першочергових виділю:

1.   Досягнення національної згоди між різноманітними соціальними групами, політичними партіями з приводу рішення загальнонаціональної проблеми виходу України з економічної кризи.

2.   Вирівнювання економічних показників та боротьба з інфляцією.

3.   Уважна розробка правової бази інвестування.

4.   Радикалізація боротьби із злочинністю.

5.   Створення конкретного механізму надання податкових пільг банкам, вітчизняним та іноземним інвесторам, ідучим на довгострокові інвестиції з метою компенсації втрат по уповільненню обороту капіталу у порівнянні з іншими оборотами їх діяльності.

            Дані міри не абсолютні, але вони, на мій погляд, можуть відіграти   позитивну роль в становленні вітчизняної економіки.

             І насамкінець, відзначу, що інвестиції внутрішні і зовнішні являють собою складний багатоступінчастий механізм, здатний в значній мірі збільшити економічний потенціал держави, тому успіх, досягнутий в даній сфері, в значній мірі визначить реалізацію всієї реформи взагалі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

1.   Закон України "Про інвестиційну діяльність" ВВР 1991, №47 зі змінами і доповненнями.

2.   Вакарін С. І. Інвестиції в Україні.  (Міжнародний валютний фонд). - Київ: "Конкорд", 1996 рік.

3.   Величко О.В. Державне регулювання інвестиційної діяльності // Фінанси України. – 2000. – № 10.

4.   Гітман Л. Дж., Джонк М. Д. Основи інвестування. Пер. з англ.  Москва: Дело, 1997 рік.

5.   Золотарьов А. Фактори зростання ефективності інвестицій у  промисловості // Економіка України.–2000.– № 12.

6.   Мертенс А. В. Інвестиції: Курс лекцій по сучасній фінансовій теорії. - Київ: Київське інвестиційне агентство, 1997 рік.

7.   Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 рр. Послання Президента України до Верховної Ради України на 2000 рік // Голос України.– 2000.– 2 лютого         

8.   Устенко О.Л. Теория экономического риска : Монография. – К.: МАУП, 1997. – 164 с.

9.   Шевчук В.Я., П.С. Рогожин. Основи інвестиційної діяльності. Київ "Генеза" ,1997 рік.

10.      Щукін Б.М. Інвестиційна діяльність: Методичний посібник. – К.:   МАУП, 1998. – 68 с.

Академія праці і соціальних відносин Федерації профспілок України Кафедра економіки курсова роботаз дисципліни: “Макроекономіка”  з теми: “Основні види інвестицій та та шляхи їх залучення в економіку України”     

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу