курсовые,контрольные,дипломы,рефераты
Дипломна робота на тему:
«Особливості жінок, що зазнали сексуального насилля»
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Особливості сексуального насильства у межах посттравматичного стресового розладу
1.1 Загальні поняття про посттравматичні стресові розлади
1.2 Сексуальне насильство
1.3 Психологічні наслідки зґвалтувань для жінки
Розділ 2. Особливості жінок, що зазнали сексуального насилля
2.1 Загальна характеристика методів дослідження
2.2 Особливості несвідомих аспектів у досліджуваних
2.3 Особливості емоційної сфери оптантів
2.4 Особливості комунікативної сфери в групах досліджуваних
2.5 Особистісні прояви жінок
2.6 Рекомендації щодо реабілітації жінок, які зазнали сексуального насилля
Висновки
Література
Додаток А
Додаток Б
ВСТУП
Різкий підйом чисельності зґвалтувань, що відзначається в останні роки в нашій країні, збігся за часом із глибокими соціально-економічними змінами, ростом агресивних тенденцій у суспільстві, зміною культурних норм, у тому числі й у сфері сексуальних відносин. Це змушує більш детально досліджувати зазначену проблему.
Про сексуальне насильство говорять, коли людина силою, погрозою або обманом примушується, всупереч бажанню, до якої-небудь форми сексуальної активності [1].
У нашій роботі ми розглядали особливості сексуального насильства в межах посттравматичного стресового розладу (далі ПТСР). Адже для жінок зґвалтування являється екстремальною ситуацією, внаслідок якої у них спостерігаються психологічні зміни особистості.
До недавнього часу у вітчизняних дослідженнях ПТСР основну увагу приділялася особам, що стали жертвами масових катастроф (війни, землетруси). Проте не менш важлива і масштабна проблема — психологічні наслідки унікального травматичного досвіду такого, як зґвалтування. Значущість і актуальність подібних досліджень визначається як теоретичною неопрацьованістю даної проблеми у вітчизняній психології, так і необхідністю кваліфікованої допомоги жертвам згвалтування, яка заключається в їх психологічній реабілітації і соціальній реадаптації.
Об’єкт дослідження - особистість жертви, що зазнала сексуального насилля.
Предмет дослідження – психологічні особливості жінок, що зазнали сексуального насилля.
Мета дослідження –визначити психологічні особливості жертви сексуального насилля.
У роботі були поставлені наступні завдання:
1. З’ясувати наслідки зґвалтувань на особистість жінки.
2. В теоретичному аналізі розглянути сексуальне насилля та посттравматичні стресові розлади.
3. Порівняти психологічні особливості жінок, що зазнали сексуального насилля та жінок, що не зазнали сексуального насилля.
4. На основі отриманих даних розробити рекомендації щодо реабілітації жертв сексуального насилля.
Методи дослідження: «Модифікований тест восьми захоплень» Сонді, «Неіснуюча тварина», «Будинок-Дерево-Людина», «Опитувальник FPI».
Дослідження проводилося у Центрі психологічної допомоги жертвам сексуального насильства (9 осіб) та в Лінійному управлінні на ПЗ УМВСУ на залізничному транспорті (20 осіб). Всього у дослідженні брали участь 29 осіб. Вік досліджуваних 18-26 років. Період після сексуального насилля у жінок різний (від одного до чотирьох місяців).
Структура дипломної роботи: вступ, 2 розділи, висновки, література додатки.
РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ СЕКСУАЛЬНОГО НАСИЛЬСТВА У МЕЖАХ ПОСТТРАВМАТИЧНОГО СТРЕСОВОГО РОЗЛАДУ
1.1 Загальні поняття про посттравматичні стресові розлади
Сучасне життя характеризується значним зростанням кількості екстремальних чинників в життєдіяльності людини. Щодня засоби масової інформації повідомляють про стихійні біди, техногенні катастрофи, військові дії, терористичні акти, випадки насильства.
Вперше психічні порушення, як наслідок важкої психічної травми, були відзначені у жертв залізничних катастроф в 1867 р. Потерпілі протягом декількох тижнів переживали "душевний дискомфорт", їх переслідували кошмарні сновидіння, пов'язані за змістом з пережитою трагедією, у них також спостерігалися порушення пам'яті, розлади концентрації уваги. П. Дженет спостерігав, що жертви травматичних подій уникають спогадів про пережите, оскільки зазнають значних труднощів у контролі над сферою емоцій. Не маючи нагоди залишити подію у минулому, вони “прив'язані” до неї, повертаються знову і знову, тим самим заглиблюючи свої страждання і не знаходячи виходу своїм мукам.
Одне з перших системних досліджень жертв травматичних подій було зроблене Э. Стерлінгом (1909) при вивченні потерпілих від землетрусу в Мессіні і аварії на гірському руднику. Проаналізувавши душевний стан жертв, Е.Стерлінг прийшов до висновку, що переляк і емоційний шок знижують резистентність нервової системи і стають основними чинниками в розвитку неврозу.
В 20-ті рр. в роботах Ганнушкіна П.В., Краснушкіна Е.К., Зарубіна Ф.Л. було показано у осіб, що знаходилися в екстремальних умовах революції і громадянської війни, через певний період часу розвивається «редукція енергетичних можливостей, зниження або втрата працездатності, звуження кола інтересів». Цей синдром отримав назву «нажитої психічної інвалідності».
Загальними елементами у описі даних понять різні дослідники виділяли: порушення сну, нічні кошмари, депресію, гіпертрофовані емоційні реакції, підвищений рівень збудливості. Було показано, що війна не дає нових, невідомих мирному часу видів психічних розладів, її впливи лише у деякій мірі видозмінюють патопластику відомих психічних розладів.
Особливе місце в описі феноменології посттравматичних розладів займають роботи Е. Крепеліна. Автором було відзначено, що у таких хворих настрій залишається пригніченим, пацієнти можуть бути плаксивими або похмурими, дратівливими, при цьому вони детально розказують про свої нещастя і страждання. Звернуто увагу на симптоми "істеричного реагування". Характеризуючи травматичний невроз, Э. Крепелін вперше показав, що в деяких випадках після психічної травми розладу можуть залишатися постійними і навіть посилюватися.
В цілому, аж до кінця 60-х рр., в науці вивчалися в основному клінічні феномени психічних військових і інших травм, а, головним чином, фізіологічні реакції на стресові події, досліджень психологічного аспектів впливу на людину екстремальних чинників практично не проводилося. Проте досвід двох світових воєн і ряду локальних (перш за все, війна у В'єтнамі) дозволив ученим накопичити значний емпіричний матеріал, який надалі був теоретично осмислений і ліг в основу створення концепції посттравматичних стресових розладів.
Початок створення концепції стресу поклали роботи Р. Сільє. Експериментальним шляхом йому вдалося виділити «синдром відповіді на пошкодження» з рядом характерних ознак: збільшення і підвищення активності кіркового шару надниркових залоз; зменшення вилочкової і лімфатичних залоз; точкові крововиливи і язви, що кровоточать, в слизистій оболонці шлунку і кишечника.
Стрес визначається як феномен, що виникає при порівнянні вимоги, що пред'являється до особи, з її здатністю справитися з цією вимогою. Відсутність рівноваги між вимогами середовища і можливостями організму і приводить до виникнення стресу як спробі справитися з його джерелом. Процес подолання стресу включає як фізіологічні, так і психологічні механізми. Л.А. Кітаев-Смик виділив чотири фази розвитку стресу (субсиндроми стресу): емоційно-поведінкова, вегетативна, когнітивна і соціально-психологічна. Стан стресу є продуктом існуючих у людини когнітивних процесів, образу думок і оцінки ситуації, знання власних можливостей (ресурсів). В даний час специфічні механізми емоційного стресу розглядаються в рамках положень теорії функціональних систем Анохіна П.К. Згідно даної концепції емоційні стреси формуються в ході конфліктних ситуацій, коли особа не може задовольнити свої домінантні соціальні або біологічні потреби протягом довгого часу. Наслідки конфлікту можуть розглядатися в двох взаємно протилежних площинах як конструктивні і деструктивні. Прояви деструктивних функцій внутрішньоособового конфлікту дуже різноманітні, але всі вони породжують стан психологічного дискомфорту, який, у свою чергу, спричиняє за собою серію різних негативних наслідків, а в крайніх випадках може привести до руйнування особи. Але внутрішньоособовий конфлікт не тільки здатний чинити негативний вплив на особу, але і може служити могутнім джерелом розвитку особи, її вдосконалення.
Психічний стан, який виникає за наявності перешкод на шляху до задоволення потреби, називається фрустрацією. Людина втрачає вольовий контроль і початковий мотив діяльності. Симптоматика такого стану полягає в надсильному збудженні або апатії, агресивних, стереотипних способах подолання перешкоди, втрати значення, дезорганізації поведінки. Високий рівень фрустрації приводить до зниження ефективності і навіть до дезорганізації діяльності людини. Виділяють наступні види фрустраційної поведінки: рухове збудження; апатія; агресія і деструкція; стереотипія; регресія.
В 60-70-і рр. в США активно проводяться дослідження впливу військового стресу на психічний стан людини, які продовжуються і до теперішнього часу. Джерелом появи відстрочених психічних реакцій стали вважатися ситуації, в яких індивід піддається суворим фізичним діям і екстремальному емоційному стресу. Для позначення виділених симптомів застосовувалися різні терміни: «патологічне горе», KZ—синдром (психічні наслідки знаходження в концентраційних таборах), “посттравматичний невроз тих, хто вижив”.
Особливе місце серед симптомів PTSD займає так званий симптом “flashback”. За визначенням R.J.Campbl “flashback” – це спогади, відчуття або прояви іншого плотського досвіду, пов'язані безпосередньо або символічно з реальними подіями, що мали місце у минулому, що повторюються, раптово виникаючі. Чинник, спровокував “flashback” в конкретній ситуації, може бути не завжди очевидний.
Систематизація даних численних досліджень дозволила помітити, що при різних за походженням психічних травмах виникають загальні симптоми. Це дозволило М. Горовітцу об'єднати їх в єдину групу під назвою “посттравматичний стрес”, який визначався автором як “нормальна реакція на ненормальну ситуацію”. Оскільки самою загальною відповіддю особи на психотравму є тривога, то довгий час посттравматичні стресові порушення відносили до групи “неврозів тривоги”. В даний час посттравматичні порушення виділені в чотири самостійні нозологічні форми – гостра реакція на стрес, посттравматичний стресовий розлад (PTSD або ПТСР в російській транскрипції), розлад адаптації, хронічна зміна особи внаслідок пережитої катастрофи. Гостра реакція на стрес виникає протягом місяця з моменту травми і продовжується від 2-х днів до 4-х тижнів. Посттравматичний стресовий розлад звичайно розвивається через деякий час після травми, не менше ніж через 1 місяць після травми, і має тривалість більш 4-х тижнів. Точкою відліку є сама по собі травмуюча подія або такі обставини.
На думку більшості дослідників, поява посттравматичних порушень є результатом дії на людину екстраординарної психотравмуючої події, яка перевищує його адаптаційні можливості. Психотравмуюча подія може стосуватися окремої людини (смерть близької людини, згвалтування), групи або всього населення (землетруси, війна). Посттравматичний стрес може спостерігатися не тільки у безпосередніх учасників події, але і у членів їх сімей, знайомих, свідків, а також персоналу спецслужб (пожежники, медики, правоохоронні органи і т.д.).
Певні психічні травми практично завжди викликають PTSD (тортури, знущання), інші - тільки в окремих випадках (пожежі, техногенні аварії і т.п.). Відзначено, що найважчі психічні наслідки викликають події не природного, а антропогенного походження.
За даними Дж. Халзера, в США 1—2 % населення страждають PTSD. Проведені дослідження свідчать про те, що симптоми PTSD можуть проявлятися від одного тижня до 30 і більше років. Симптоми PTSD з часом можуть ставати більш вираженими, виявляючись іноді на фоні загального зовнішнього благополуччя. Згідно даним Г.І. Каплана, симптоми PTSD повністю зникають у 30 % потерпілих, у 40 % — залишаються в стертій формі, у 20 % залишаються, не дивлячись на надання допомоги, і у 10 % стан погіршується. На успішну реабілітацію можна сподіватися за умов одночасного і гострого прояву симптомів захворювання, короткочасності (до 6 місяців) психічні розлади, наявність здорового преморбіду, активності соціально-психологічної підтримки потерпілого, відсутність інших психологічних, психіатричних і соматичних проблем.
Травматичний досвід, що не пропрацював, присутній у пам'яті у вигляді інтенсивних емоцій і соматосенсорних елементів, що актуалізуються при ситуаціях, що нагадують травматичні. Тілесні реакції на певні стимули відповідають ситуаціям, в яких чоловік піддавався загрозі: характерні підвищена пильність, перебільшена реакція на несподівані стимули, неможливість розслабитися.
Екстремальний негативний досвід настільки суперечить існуючому світогляду, що його осмислення викликає довготривалі і важкі психологічні проблеми, найпоширеніше відчуття, що виникає у потерпілих, — це відчуття безпорадності, незахищеності і уразливості, грунтовно руйнуються звичні життєві уявлення і схеми поведінки. Відчуття безпорадності і втрати контролю над власним життям можуть зберігатися ще довгий час після того, як зникнуть первинні симптоми ПТСР.
Люди, травматичні події, що пережили, — особливо жертви насильства — часто схильні звинувачувати себе в тому, що трапилося більше, ніж це здається адекватним оточуючим. Як не парадоксально, але самозвинувачення може грати адаптивну роль. Якщо потерпілий вважає, що він сам частково винною в тому, що відбулося, бере на себе відповідальність за те, що трапилося, тоді він якоюсь мірою встановлює контроль над травматичною подією.
На основі вищевикладеного можна зробити висновок, що результатом впливу на людину катастрофічних подій є складна картина змін фізіологічних, психологічних, соціально-психологічних характеристик людини. Психологічні наслідки дії екстремальної ситуації залежать від інтенсивності, раптовості виникнення, тривалості дії травмуючих чинників. Вірогідність виникнення психологічних порушень у жертв травматичних подій також багато в чому обумовлена особистою оцінкою і ступенем суб'єктивної значущості. Особливо необхідно відзначити, що сукупність діючих екстремальних чинників викликає психічні зміни у значної кількості потерпілих в катастрофічній ситуації одночасно і у відносно короткий проміжок часу. Психологічні порушення можуть спостерігатися не тільки у безпосередніх учасників події, але і у членів їх сімей, знайомих, свідків, а також персоналу спецслужб (пожежники, медики, правоохоронні органи і т.д.). Особливо серйозні психологічні наслідки спостерігаються у дітей і підлітків.
1.2 Сексуальне насилля
Сексуальне насильство - це одна з форм насильства, що характеризується тим, що акт насильства порушує не тільки право особи на особисту недоторканність і особисте достоїнство, але й особливе право - право на статеву недоторканність, що робить акти сексуального насильства особливо суспільно небезпечними злочинами [15].
В 1998 році Міжнародний карний суд у Руанді виробив визначення сексуального насильства, що нині використається в міжнародному праві: це "фізичне зазіхання сексуальної природи, вчинене над особистістю при обставинах примусу". Причому поняття "обставини примусу" не обмежується застосуванням фізичної сили, але також містить у собі погрози й психологічний тиск.
До видів сексуального насильства відносяться [15]:
1) зґвалтування - це полові зносини із застосуванням насильства або з погрозою його застосування до потерпілої або до інших осіб з використанням безпомічного стану потерпілої. Зґвалтування є самим тяжким видом сексуального насильства. (ст. 152)
2) насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом – задоволення статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. (ст. 153)
3) примушування до вступу в сексуальний зв’язок – примушення жінки чи чоловіка до вступу в сексуальний зв’язок природним або не природним способом особою від, якої жінка чи чоловік матеріально або службово залежні. (ст. 154)
4) статеві зносини з особою, що не досягла статевої зрілості. (ст. 155)
5) розбещення неповнолітніх – вчинення розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку (ст. 156).
Далі ми будемо розглядати такий вид сексуального насильства, як зґвалтування.
Кримінологи неодноразово намагалися з'ясувати причини зґвалтувань і інших тяжких статевих злочинів. Якщо підсумувати висловлені в різний час на цей рахунок судження, то вони, в основному, зводяться до наступних тверджень:
1) здійснення зґвалтувань і вбивств пов'язане з недоглядами в морально-статевому вихованні; не у всіх навчальних закладах і трудових колективах приділяється належна увага вихованню культури поведінки й відносин, боротьбі із проявами брутальності, цинізму, з поширенням пияцтва й інших негативних традицій проведення вільного часу;
2) специфічну роль грають приклади розв'язного сексуальної поведінки (наприклад, здійснення полових актів у присутності дітей; безладне полове життя), поширення цинічних поглядів на жінку;
3) розбещуючий вплив старших за віком; бездоглядність підлітків у період полового дозрівання роблять винятково негативний вплив на стан полової злочинності;
4) криміногенним фактором є поширення тверджень про «абсолютну полову волю» як ніби-то атрибут сучасної молоді. Крайній індивідуалізм, прагнення задовольнити свої вузькоегоїстичні інтереси, твердження деяких чоловіків про себе як про істот, що мають чи ледве не від природи якісь переваги перед жінками, відомість відносин між статями до чисто фізіологічного акту. Подібні заяви досить живучі, звернені до самих низинних інстинктів і легко сприймаються несвідомою частиною населення; проблема зґвалтувань і вбивств на сексуальному ґрунті тісно переплітається із проблемою криміногенної ролі споживання спиртних напоїв, його впливу на сферу полових відносин.
5) при здійсненні зґвалтувань і навіть убивств на сексуальному ґрунті винні керуються насамперед хуліганськими мотивами. Це нібито підтверджується тим фактом, що понад 70% цих злочинів відбуваються хуліганськими групами неповнолітніх. Відбувається це тому, що фактором, що спонукує, до здійснення, наприклад, зґвалтувань виступає в більшості випадків вихвалянням, прагненням показати себе дорослим перед товаришами, героїзм. Сильні при цьому й моменти сугестивності, наслідування та цікавості;
6) легковажна поведінка потерпілих від статевих злочинів, що створило в злочинців думку «природності» їхніх домагань на інтимну близькість або наявність сприятливих обставин для реалізації цих домагань;
Сексуальне почуття, підлогова копуляція можуть сполучатися з жорстокістю трьома способами:
1) жорстокість слідує за копуляцією; остання не дає задоволення й суб'єкт прибігає до серії звірств над своєю жертвою;
2) жорстокість передує копуляції; у цьому випадку жорстокість відновлює потенцію, уже ослаблену або зниклу;
3) копуляція не має місця й вона заміняється жорстокістю; це садизм у власному розумінні слова, де жорстокість є еквівалентом статевої любові. Меншу частину становлять випадки, коли статеві порушення викликаються не шляхом здійснення вчинків, що приносять шкоду іншим.
Результати наукових досліджень переконливо показують, що неможливо розкрити внутрішні причини насильницької сексуальної поведінки за допомогою тільки соціологічної інформації, тобто відомостей про те, коли і які зовнішні фактори впливали на людину.
У закордонній кримінології існує ряд теорій, що містять спроби пояснення зґвалтувань. Коротко викладемо їхній основний зміст.
Символічна інтеракціоністська теорія виходить із того, що соціальна взаємодія здійснюється за допомогою знаків, символів, жестів, гри очей і слів. Люди спостерігають один за одним, інтерпретують дії іншого й поводяться відповідно; до цих реакцій можна причислити й зґвалтування. Інтеракціоністи вважають, що зґвалтування - це спосіб вираження відносин і почуттів, які використовують чоловіки й жінки один до одного. Тут акцент робиться на реакцію ґвалтівника на поведінку жертви, що іноді виступає в ролі «натхненниці» насильства. Вона пускає в хід те, що можна було б розцінити як непристойність у словах і жестах або вона поводиться таким чином, що це розглядається як запрошення до полового зв'язку.
По зовнішніх, об'єктивних ознаках і найбільш типовим ситуаціям зґвалтування ділять на кілька груп [2]:
1) раптові напади на жінок, у тому числі на малолітніх дівчаток, неповнолітніх і осіб похилого віку;
2) зґвалтування, пов'язані із спільним проведенням часу у малих групах. Це злочин найбільш часто вчиняється неповнолітніми й молодими злочинцями, нерідко приймаючи форму групового зґвалтування;
3) зґвалтування, вчинені в результаті спілкування (звичайно дорослих) між чоловіком і жінкою, причому знайомство їх часто буває коротким за часом;
4) зґвалтування жінок, що перебувають у родинних зв'язках зі злочинцем, а також є сусідами або товаришами по роботі;
5) інші випадки зґвалтувань.
Отже, сексуальне насильство - це один із самих тяжких злочинів. Воно може привести до тривалих психологічних наслідків. На жаль, деякі потерпілі не заявляють про зґвалтування в міліцію, тому що випробовують сором або страх, деякі також уважають, що їм не повірять і не поставляться до них з належним розумінням. Повідомляти про такі злочини надто важливо, і потрібно вірити, що допомога одержати можна.
1.3 Наслідки зґвалтувань для жінки
Жертвою сексуального насильства (ЖСН) може виявитися людина будь-якого віку і статі. В справжній роботі ми розглянемо тільки ті ситуації, коли насильником є чоловік, а жертвою — жінка. Також відзначимо, що слово "жертва" ми використовуємо без "принизливої нагруженості", на яку часто вказують соціальні працівники, а просто як синонім слів таких як "пережила" або "потерпіла" [17].
Проблема сексуального насильства має багатовікову історію, але наукова цікавість психологів привернула лише в 70-х рр. нашого століття. До теперішнього часу найбільша кількість інформації і теоретичних розробок по цій проблемі належить американським дослідникам. Також в США добре розвинута сіть установ, що надають практичну допомогу жертвам згвалтування.
Все, що відноситься до інтимної сфери, має для людини виняткове значення, служить джерелом найсильніших переживань. Ця сфера життя вимагає чуйного і тактовного відношення. В ній, як ні в якій інший, переплітаються впливи біологічних чинників, соціальних норм і духовних переконань. У наш час знімаються багато табу, наприклад на відкриті обговорення сексуальних проблем (пригадаємо деякі телевізійні ток-шоу). З розвитком суспільства зростає потреба кожної людини в пошані приватності, персональної свободи і безпеки, що примушує гостріше реагувати на злочини проти особи. Ці чинники, з одного боку, зростання насильства в повсякденному житті — з іншого, сприяють тому, що міняються установки суспільства щодо згвалтування, розширяються юридичні поняття і переглядаються закони.
Загальновживане поняття про згвалтування як примушення до сексуальної близькості проти бажання включає широкий спектр ситуацій (наприклад: коли незнайомець раптово нападає, використовуючи зброю або загрожуючи їм, наносить фізичні пошкодження; коли насильник і жертва знають один одного і, можливо, навіть мали сексуальні контакти раніше). Ситуації першого типу в західній літературі називаються "жорстокими", або "бліц-згвалтуваннями" і складають, всупереч поширеній думці, меншу частину всіх згвалтувань. Ситуації другого типу називаються "згвалтуваннями довір'я" і складають велику, хоча майже завжди приховану від сторонніх очей частину цих злочинів.
Обробка 134 кризових дзвінків, що поступили на телефон довіри Московського Центру допомоги тим, що пережили сексуальне насильство, дала наступні цифри: в 97% випадків жертвою згвалтування була жінка; в 100% випадків насильником був чоловік. Вік жертви: до 12 років — 16%; 13—18 — 32%; 19—25 — 26%; 26—30 — 7%; 31—40 — 15%; старше 40 років — 4%. По відношенню до жертви насильник був чужою людиною в 34% випадків, знайомим — в 66%, з них: близьким знайомим — в 15%, членом сім'ї або родичами —в 19%. [2]
Насильник-незнайомець нападає раптово і швидко, із самого початку застосовує фізичну силу або загрози, і жертва відразу відчуває себе в небезпеці і боїться смерті. Такі ситуації, всупереч уявленням, що склалися, не обов'язково виникають вночі в "небезпечній частині" міста. Вони можуть відбуватися біля будинку (або прямо в будинку) жертви, в суспільних місцях — в парках, на автостоянках, в офісах. Іноді жертву відвозять в безлюдне місце і там гвалтують. Згвалтування знайомим звичайно відбувається по-іншому. Ситуація може починатися як цілком нешкідлива, добровільна, соціально прийнятна і абсолютно не загрожуюча. Учасники ситуації складають один про одного якусь думку і враження в процесі спілкування, і передбачається, що в їх відносинах повинна бути присутня (хоча б якоюсь мірою) взаємна пошана і довіра. Несподіване зловживання цією довірою — найсильніший стресогенний чинник.
За даними анонімного опитування, проведеного серед 53 жінок, 30% з них вказали на досвід перенесеного сексуального насильства. Згідно різним соціологічним і психологічним дослідженням американських авторів, цей відсоток варіює від 13 до 33 в різних вибірках [ 2].
Практично всі ЖСН страждають від несправедливого відношення оточуючих, але більше інших — жертви зґвалтовані знайомими. Такі випадки традиційно вважаються менш жорстокими, не такими серйозними і злочинними, як згвалтування незнайомцем. Потерпілу звинувачують в провокуючій і "неправильній" поведінці, в нерозбірливості знайомств і контактів. Вона переживає почуття вини за те, що не могла передбачати і контролювати результат події, за те, що її думки про людей виявилися невірними. Із цих причин жертви згвалтування знайомими дуже рідко звертаються за допомогою до правоохоронних органів. Багато хто вважає незручним додавати справу розголосу і притягати до відповідальності знайому людину. Крім того, у ході розслідування в розгляд особистого життя і поведінки потерпілої можуть бути залучені загальні знайомі її і насильника.
ЖСН частіше, ніж жертви інших злочинів, стикаються з проблемою вторинної віктимізації. Якщо потерпіла ухвалила рішення звернутися до правоохоронних органів, її чекає процедура багатократних розпитувань і відновлення картини злочину, що завдає додаткової травми і посилює вже існуючий стрес. Посилювати ситуацію може також те, що слідчий частіше всього чоловік, а одним з ПТСР при зґвалтуванні часто є порушення міжособових відносин з протилежною статтю. Крім того, чоловік мимовільно може розглядати подію з чоловічої точки зору, і деякі аспекти ситуації можуть викликати у нього відчуття статевого антагонізму. В кожному крупному населеному пункті США існує кризовий центр допомоги потерпілим від згвалтування, де спільно працюють лікарі, психологи, юристи. Бесіду з ЖСН звичайно проводить жінка-поліцейський, що співробітничає з кризовим центром. В Росії, на жаль, відносини з правоохоронними органами доставляють потерпілій безліч додаткових проблем. В Україні також вже створені і ефективно працюють аналогічні центри.
Дуже важливим чинником, що впливає на психологічний стан жертви, являються її відносини з сім'єю. Після події близькі, так само як і сама жертва, знаходяться в стані шоку і можуть поводитися ірраціонально. Неадекватна (в даному випадку позбавляюча жертву необхідної допомоги і перешкоджаюча її одужанню) поведінка оточуючих може проявлятися по-різному. У разі, коли між членами сім'ї немає глибокого емоційного контакту, взаєморозуміння і довір'я, близькі можуть звинувачувати потерпілу в тому, що відбулося, викликаючи у неї почуття вини, демонструючи свої гнів і незадоволеність з приводу її "зіпсованості". Це з’являється особливо часто в тих випадках, коли насильник не користувався зброєю, не заподіяв жертві важких тілесних пошкоджень, не порвав одяг. Намагаючись прояснити для себе ситуацію насильства, оточуючі можуть виказувати подив, чому потерпіла недостатньо активно чинила опір або поводилася не так, як. на їх думку, слідувало б. Подібна недовіра — дуже істотний травмуючий чинник. Саме близькі люди повинні надати ЖСН безумовну підтримку.
Якщо перш ніж потрапити в ситуацію насильства жінка зробила щось, що іншим здається неправильним і тим більше провокуючим (наприклад, пізно увечері йшла одна по вулиці), їй дуже важко захистити себе емоційно. Оточуючі особливо схильні дорікати жертві в "неналежній поведінці", якщо до того, що трапилося вони намагалися утримати її від подібних вчинків. Надмірно говорити, що поширені в таких випадках вислови "Ось бачиш!", "Тобі ж говорили!" ніяк не сприяють отриманню потерпілій емоційної рівноваги. Якщо ЖСН не була сильно покалічена, близькі можуть вважати наслідками насильства не такими серйозними і постараються переконати потерпілу забути про те, що відбулося. Але фізичні пошкодження не повинні служити мірилом заподіяної шкоди. Недооцінка психологічних наслідків травми і їх довготривалості може привести до більшої ізольованості ЖСН і позбавити її можливості обговорювати акт насильства і пов'язані з ним відчуття.
Розбіжності виникають також в питанні, кому можна розповісти про нещастя, що трапилося: близькі, не бажаючи "виносити сміття з дому", перешкоджають отриманню професійної допомоги або, навпаки, прагнучи поділитися горем, розказують про те, що відбулося стороннім. Подібне відношення лише усилює стресову реакцію жертви, усугубляє відчуття вини і депресію, а також примушує замикатися в собі, що перешкоджає одужанню.
Проте і сім'я, члени якої тісно зв'язані емоційно, на жаль, теж можуть стати спонукати до вторинної віктимізації ЖСН. Значущі близькі часто відчувають те ж саме, що і потерпіла (гнів, втрату контролю, депресію), так само намагаються дати пояснення тому, що відбулося і знайти його причину, іноді переживаючи вину і відповідальність за те, що трапилося, за ті дії (або бездіяльність), які побічно вплинули на ситуацію (не проводили, не зустріли...). Слідством цього може стати гіперопіка потерпілої, бажання не залишати її одну, постійно контролювати. Присутність дбайливих близьких — надзвичайно важливий емоційний чинник для ЖСН, але необхідно пам'ятати, що одна з основних характеристик травматичної події — втрата відчуття контролю над подіями і власною поведінкою, і для жертви украй значущо відновлення цього відчуття.
Ще одна проблема, пов'язана з міжособовими відносинами в сім'ї, виникає через вплив згвалтування на можливість мати нормальні сексуальні контакти. Часто чоловіки або сексуальні партнери жертв, навіть щиро люблячі, намагаються "повернути жінку собі'', наполягаючи на інтимних відносинах, тим самим не тільки недооцінюючи тяжкість наслідків згвалтування, але і усугубляючи їх.
Особливо важливу роль в утворенні ПТСР жертви згвалтування, у відношенні до неї оточуючих і, отже, в успішності її реабілітації відіграють соціальні і культурні зміни, зокрема "міфів", що стосуються причин, ситуацій, наслідків, характеристик насильника і жертви. Вони міцно тримаються в культурі, оскільки мають декілька соціальних функцій: дозволяють людям відчувати себе в безпеці, підтримуючи переконання, що такі події трапляються досить рідко, а якщо і трапляються, то частково з вини самої жертви; дають можливість підтримувати віру в те, що ми живемо в справедливому світі, можемо повністю управляти нашим майбутнім і уникати негативних подій, якщо будемо правильно поводитися.
Поширене переконання, що будь-яка здорова жінка, охоча уникнути згвалтування, може це зробити. Тому якщо насильник був один, без зброї, не залишив на тілі жертви поранень або слідів побоїв, то ЖСН буде дуже важко довести, що все відбулося проти її волі.
Є міфи про те, як ЖСН повинна реагувати на те, що відбулося. Вважається, що якщо вона була дійсно згвалтована, з нею повинна трапитися істерика, вона плакатиме, кричатиме, відчуватиме гнів і огиду. Проте реакції можуть бути самими різними, включаючи описані вище. Жоден з видів реакції не повинен бути приводом для сумніву у факті насильства.
Існують також установки, що підтримують віру у те, що люди живуть в справедливому світі, в якому кожний одержує те, що заслуговує. Згідно цій логіці, згвалтування означає, що жертва "погана" або вчинила якусь помилку, за яку і отримала покарання. Якщо вона знаходилася в небезпечній частині міста, пізно йшла одна, була одягнена в одяг, привертає увагу, тим більше якщо фліртувала з майбутнім насильником, то швидше за все вона згодом почує: "Сама винна". Проте важливо розділити поняття "уразливість" і "вина". Уразливість відноситься до можливості, вина — до причини. Можна і необхідно вживати заходів, що зменшують власну уразливість, але за причину згвалтування несе відповідальність тільки насильник. Той факт, що він скористався уразливістю жінки, не робить її винуватою в тому, що відбулося. Наслідком цієї установки є думка, що чоловік під впливом жіночої "провокуючої, спокушаючої поведінки" просто не може контролювати свій сексуальний потяг [1].
Важливим ще є і те, що ЖСН підсвідомо теж розділяють ці негативні установки. Деякі жінки вважають, ніби якщо вони зможуть знайти те, що вони зробили неправильно і що явилося "причиною" згвалтування, і ніколи не робитимуть цього надалі, то застережуть себе від можливих посягань в майбутньому. Ця реакція природна.
У ЖСН часто спостерігаються:
Самозвинувачення — поширена реакція, що виникає після травматичної життєвої події. Жертви часто схильні звинувачувати себе більше, ніж це здається адекватним стороннім. Janoff-Bulman ділить самозвинувачення на два типи: поведінкову (звинувачення себе в неправильній поведінці), і характерологічну (звинувачення власного характеру або окремих його рис). Поведінкове самозвинувачення — набагато менш стабільне. Зазначена реакція відноситься до такої поведінки, яка може бути змінена власними зусиллями людини. Самозвинувачення більш адаптивне, оскільки дозволяє жертвам мінімізувати відчуття уразливості і збільшити контроль над власним життям. Поведінкове самозвинувачення дає можливість зберегти раніше існуючі базисні переконання або, принаймні, зменшити потребу в їх зміні. Набагато більшу проблему для ЖСН представляє характерологічне самозвинувачення, оскільки воно звичайно супроводжується низькою самооцінкою і запереченням здатності що-небудь змінити.
Дві інші реакції — заперечення і нав'язливі думки, що повторюються, про подію — покликані допомогти людині асимілювати травматичний досвід. Світ переконань, побудований і закріплений протягом багатьох років життя, не може кардинально змінитися за короткий строк. Зміни повинні бути поступовими, щоб картина світу могла зберігати стабільність і зв'язність. Заперечення дозволяє підготуватися до перебудови переконань і уповільнює цей процес. Тому рівень заперечення буде щонайвищим після фази шоку, що редукує загрожуючу інформацію. Нав'язливі думки, що повторюються, служать індикатором того, що дані травматичного досвіду зберігаються в активній пам'яті і переробляються до тих пір, доки не будуть включені в систему. Фаза заперечення змінює фазу нав'язливих думок про подію, що стають дуже пригнічуючими. В цей процес включені як психологічні, так і фізіологічні механізми.
Повернення нормального стану характеризується отриманням контролю над власним життям і поведінкою. Одужання вважається успішним, коли ЖСН може пригадати травматичну подію за власним бажанням, залишаючись в той же час здатною перемкнути свою увагу і думки на інші теми.
На основі вище викладеного можна стверджувати, що сексуальне насильство — сильний стресор, що викликає у більшості потерпілих довготривалі психологічні наслідки. Згвалтування міняє погляд жертви на світ і навколишніх людей, вторгаючись в систему її переконань і нівелюючи її базові потреби в контролі власного життя, в свідомості. На відміну від потерпілих від інших екстремальних стресорів, ЖСН потрапляють в найскладніші переплетення правових, медичних, соціальних, культурних проблем, які часто служать причиною вторинної віктимізації і значно відстрочують, а деколи і роблять неможливим повернення до нормального життя.
Висновки до теоретичної частини:
1. В нашій країні сфера вивчення будь-яких аспектів сексуального життя у минулому була вельми ідеологічною, і питання статевої злочинності були прерогативою кримінологів. Проте і в кримінології зґвалтування не піддавалося серйозним комплексним дослідженням із залученням соціології і психології. Основна увага була спрямована на вивчення ситуацій насильства, особи насильників, причин, що спонукали їх вчинити злочин. Всі дослідження ЖСН зводилися до віктимології, тобто до питання про те, як поведінка і психологічні характеристики жертви вплинули на розвиток і результат кримінальної ситуації. Таким чином, в дослідженнях кримінологій переважає погляд на ЖСН як на другорядного учасника подій, як на об'єкт. Очевидно, це правомірно для юридичного підходу, але психологам, що займаються проблемами ЖСН, необхідно подолати однобокість цих традицій і поміняти акценти. Задача психолога, що працює з потерпілими, не в тому, щоб стати експертом кримінальної ситуації, а в тому, щоб розібратися, які наслідки має ця травматична подія для жертви і як ефективно їй допомогти.
2. Зґвалтування - це примусові статеві зносини. Воно є одним із самих жорстоких зазіхань на особисту безпеку, права й волю людини. Для оволодівання жертвою використаються фізична сила, погрози, залякування, удаються до зброї, захоплень, побоїв. В результаті зазначеного у потерпілих виникає шок, потрясіння, відраза, сором.
3. За характером психологічні наслідки сексуального насильства діляться на:
1) посттравматичні стресові розлади: наявність стресора, нав'язливі спогади, думки, пов'язані із ситуацією насильства (тривожність, підвищена рухова активність), флеш-бек (спалах в пам'яті пережитого);
2) когнітивні розлади: сприйняття себе як безпомічної, поганої, некрасивої. Знижується самооцінка, порушуються межа свідомості (важко відокремити себе від інших, визначити свою межу, що приводить до експлуатації себе й інших);
3) емоційні проблеми: занепокоєння, тривожність, страх, аж до панічних станів, зниження загального фону настрою, депресія, гнів, емоційні оніміння, сексуальні проблеми;
4) поведінкові проблеми: агресивність, непояснена, неадекватна жорстокість, деструктивна поведінка, вживання наркотиків та алкоголю;
5) дисоціація (порушення, розірвання зв'язку між повним уявленням про себе, час або зовнішні обставин): дереалізація, множинні особистісні порушення;
6) розлад апетиту: булімія, анорексія;
7) нанесення самоушкоджень (зазначена обставина необхідна жертві, щоб упоратися із душевним болем і дереалізацією);
8) спроба самогубства або самогубство;
9) труднощі у встановленні міжособистісних відносин;
психосоматична патологія: біль в низі живота, дерматити, астма, шлунково-кишкові розлади, неврози.
РОЗДІЛ 2.
ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ ЖІНОК, ЩО ЗАЗНАЛИ ТА НЕ ЗАЗНАЛИ СЕКСУАЛЬНОГО НАСИЛЛЯ
2.1 Загальна характеристика методів дослідження
1. Модифікований тест восьми захоплень Сонді направлений на виявлення патологій. Стимульний матеріал представлений у вигляді 48 портретів; 6 серій по 8 портретів. За допомогою зазначеної методики ми досліджуємо несвідомі психологічні особливості особи.
Методика створена в 30-ті роки на основі емпіричних дослідів осіб з психічними хворобами і серйозними проблемами.
Інструкція: Досліджуваний в кожній серії повинен обрати два симпатичних і два не симпатичних портрети із пред'явлених людей, у кожного з яких представлені у найбільш чистому виді патологій сексуальної недеференційності, агресивності з садистичними тенденціями; епіліптичні, істеричні, кататонічні риси; депресія паранояльність і маніакальний стан.
2. Тест Будинок-Дерево-Людина досліджує підсвідомі психологічні характеристики особистості. Зазначена проективна методика була запропонована Дж. Буком в 1948р. Суть методики заключається в наступному: оптанту пропонується намалювати будинок, дерево і людину. На думку Дж. Бука – це своє образний автопортрет, деталі якого мають особисте значення. По малюнкам можна робити висновок про афективну сторону особистості, її потреби та ін.
Р. Бернс використовуючи тест Будинок-Дерево-Людина пропонує зобразити будинок, дерево та людину на одному малюнку. Вважається, що взаємозв’язок між малюнками представляє собою зорову метафору. Якщо привести весь малюнок в дію то можна побачити, що дійсно відбувається в нашому житті.
3. Опитувальник FPI призначений для діагностики комунікативних якостей особистості, які мають головне значення для процесу адаптації в суспільстві. Шкали опитувальника сформовані на основі результатів факторного аналізу і відтворюють сукупність взаємних факторів.
Опитувальник FPI вміщає 12 шкал. Загальна кількість запитань 114. Перше запитання ні до однієї із шкал не входять, так як потрібне для перевірки; 1-9 являються основними (невротичність, спонтанна агресивність, репресивність, роздратованість, комунікабельність врівноваженість, реактивна агресивність, сором’язливість, відкритість); 10-12 проізводними, інтегруючими (екстраверсія-інтраверсія, емоційна лабільність, маскулізм-фемінізм).
4. Тест Неіснуюча тварина направлена на перевірку зміни несвідомих аспектів. Оптанти повинні були намалювати неіснуючу тварину і дати їй назву.
Інструкція: «Придумайте й намалюйте тварину, якої насправді ніколи не було і якої до вас ніхто не придумав - ні в казках, ні в комп'ютерних іграх, ні в мультфільмах».
Якщо обстежуваний говорить, що не знає, як малювати, не вміє, не може нічого придумати й т.п., то треба підбадьорити його, пояснити, що для цього завдання не потрібно нічого вміти. Оскільки не важливо, якою вона вийде. Якщо обстежуваний довго думає, не приступаючи до малювання, то варто порадити йому почати малювати, як виходить, а далі придумувати по ходу малювання. Коли обстежуваний закінчує малювати, його просять придумати тварині назву. Якщо придумування назви викликає дуже великі труднощі, то цю частину завдання опускають. При необхідності з'ясовують, які частини тіла (або якому органу) відповідають ті або інші деталі зображення.
Буває що замість неіснуючої тварини зображують звичайне, відоме, що відбивається в його назві (заєць, осел і т.п.). У цьому випадку потрібно попросити зробити ще один малюнок, намалювавши цього разу тварину, якої насправді не буває. Інструкцію при цьому повністю повторюють. Якщо й у повторному малюнку зображується реальна тварина, то цю роботу припиняють. Якщо вид намальованої тварини цілком звичайний (наприклад, явно зображений заєць), але названо воно незвичайно (наприклад, сказано, що це «чарівний заєць»), то завдання вважається успішно виконаним і повторювати його не потрібно.
2.2 Особливості несвідомих аспектів у досліджуваних
За результатами модифікованого тесту восьми захоплень Сонді з'ясувалося, що у ЖСН патологічних рис не виявлено.
Наступні дані ( див.табл. 2.2.1.), показали, що у ЖСН переважають такі показники, як: настороженість (85,7%), втеча від вирішення проблем (85,7%), стан депресії (71,4%), виражена потреба в глибокій прив’язаності до батьків (71,4%), ознаки мазохізму, пасивність (42,8%); а низькі показники відзначалися у показниках: доброта і смиренність (28,6%), звичайна ревнива людина (14,2%),
соціально адаптована особистість (14,2%).
У жінок що не зазнали сексуального насилля переважають такі показники, як: бажання переживати позитивні емоції (100%), нормальна активність (100%), соціально адаптована особистість (71,4%); а низькі показники:
страх притаманний звичайним людям (28,6%), настороженість, емоційна незрілість (14,2%), втеча від вирішення проблем (14,2%).
Таблиця 2.2.1.
Особливості несвідомих аспектів у досліджуваних, %.
|
№ п/п |
Показники | Жінки, що зазнали сексуального насильства | Жінки, що не зазнали сексуального насильства. | φ | Р |
| 1. | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 |
| 2. | Виражена потреба в глибокій прив’язаності до батьків | 71,4 | 57,1 | 0,66 | - |
| 3. | Звичайна ревнива людина | 14,2 | 0 | 1,701 | 0,05 |
| 4. | Настороженість | 85,7 | 14,2 | 3,505 | 0,001 |
| 5. | Стан депресії | 71,4 | 0 | 4,429 | 0,001 |
| 6. | Демонстрація справедливості | 57,1 | 42,8 | 0,631 | - |
| 7. | Ознаки мазохізму, пасивність | 42,8 | 42,8 | 0 | - |
| 8. | Втеча від вирішення проблем | 85,7 | 14,2 | 3,505 | 0,001 |
| 9. | Страх притаманний звичайним людям | 14,2 | 28,6 | 0,783 | - |
Статистично достовірна різниця (див.табл. 2.2.1.) спостерігалися за показниками: з Р=0,01 - бажання переживати позитивні емоції, соціально адаптована особистість; з Р=0,001 - настороженість, стан депресії, почуття провини, блокування контактів, нещасність у відносинах з іншими, втеча від вирішення проблем; з Р=0.05 - звичайна ревнива людина.
Отже, для жінок, що зазнали сексуального насилля найбільш характерними є наступні показники: бажання переживати позитивні емоції, втеча від вирішення проблем, стан депресії, настороженість, виражена потреба в глибокій прив’язаності до батьків. У жінок що не зазнали сексуального насилля переважають такі показники, як: бажання переживати позитивні емоції, нормальна активність та соціально адаптована особистість.
2.3 Особливості емоційної сфери оптантів
Аналіз результатів за методикою Будинок-Дерево-Людина (Рисунок 2.3.1.) виявилося, що у ЖСН більше вираженими є: потреба в емоційній теплоті (100%), травматичний невроз (100%), потреба відчувати себе захищеною (99,1%), агресія направлена на себе (98,5%), страх (96,3%), тривожність та бажання контролювати її (94,6%), занепокоєння (83,6%), сексуальні проблеми (79,6%), зниження загального фону настрою (76,5%), залежність від інших (78,5%), чутливість (75,9%), депресивні реакції(65,7%), агресія направлена на інших (59,6%), відчуження від дійсності (56,4%), пильність(54,2%); найменше виражені: ворожість (33,5%), гнів (16,3%).
Рис. 2.3.1. Особливості емоційної сфери жінок, що зазнали сексуального насилля
У жінок, що не зазнали сексуального (Рис.2.3.2.) насилля найбільша кількість вираженості прослідкувалася за наступними показниками: потреба в емоційній теплоті (100%), потреба відчувати себе захищеною (98,6%), чутливість (89,6%), агресія направлена на інших (64,9%), пильність (56,9%), тривожність та бажання контролювати її (55,8%), залежність від інших (56,2%); найменша вираженість прослідкувалася за показниками: занепокоєння (41,2%), зниження загального фону настрою (34,6%), гнів (28,4%), страх (23,1%), агресія направлена на себе (14,3%), ворожість (13,5%), депресивні реакції (6,9%), травматичний невроз (4,6%). У жінок з лінійного управління не проявилися зовсім сексуальні проблеми (0%) та відчуження від дійсності (0%).
Рис. 2.3.2. Особливості емоційної сфери жінок, що не зазнали сексуального насилля
Потреба в емоційній теплоті проявилася однаково у всіх групах (100%). У 100% досліджуваних проявився травматичний невроз. Статистично достовірна різниця не була прослідкована в наступних якостях: залежність від інших, чутливість, ворожість, потреба відчувати себе захищеною, гнів.
За даними методики Будинок-Дерево-Людина (див.табл.2.3.1.) з'ясувалось, що статистично достовірна різниця спостерігається за показниками: з Р=0,01 – занепокоєння, тривожність та бажання контролювати її, депресивні реакції; з Р=0,001 – відчуження від дійсності, травматичний невроз, агресія направлена на себе, сексуальні проблеми, страх; з Р=0.05 - зниження загального фону настрою.
Таблиця 2.3.1.
Особливості відмінностей несвідомих аспектів особистості (за даними методики Будинок-Дерево-Людина), %.
|
№ п/п |
Показники якостей |
Жінки, що зазнали сексуального насильства | Жінки, що не зазнали сексуального насильства | φ | Р |
| 1. | 2. | 3. | 4. | 5. | 6. |
| 1. | Занепокоєння | 86,3 | 41,2 | 2,173 | 0,01 |
| 2. | Тривожність та бажання контролювати її | 94,6 | 55,8 | 2,163 | 0,01 |
| 3. | Страх | 96,3 | 23,1 | 3,852 | 0,001 |
| 4. | Зниження загального фону настрою | 76,5 | 34,6 | 1,916 | 0,05 |
| 5. | Депресивні реакції | 65,7 | 6,9 | 2,992 | 0,01 |
| 6. | Гнів | 16,3 | 28,4 | 0,62 | - |
| 7. | Сексуальні проблеми | 79,6 | 0 | 4,844 | 0,001 |
| 8. | Агресія направлена на інших | 50,1 | 64,9 | 0,66 | - |
| 9. | Агресія направлена на себе | 98,5 | 14,3 | 4,671 | 0,001 |
| 10. | Пильність | 54,2 | 56,9 | 0,119 | - |
| 11. | Ворожість | 33,5 | 13,5 | 1,061 | - |
| 12. | Потреба відчувати себе захищеною | 99,1 | 98,6 | 0,045 | - |
| 13. | Відчуження від дійсності | 56,4 | 0 | 3,733 | 0,001 |
| 14. | Залежність від інших | 78,5 | 56,2 | 1,06 | - |
| 15. | Чутливість | 75,9 | 89,6 | 0,814 | - |
| 16. | Травматичний невроз | 100 | 4,6 | 5,962 | 0,001 |
| 17. | Потреба в емоційній теплоті | 100 | 100 | 0 | - |
Отже, виникнення зазначених психологічних характеристик, у жінок, які зазнали сексуального насилля (агресія направлена на інших, зниження загального фону настрою, агресія, направлена на себе, депресивні реакції та відчуження від дійсності, ворожість потреба в емоційній теплоті, потреба відчувати себе захищеною, травматичний невроз), можна пояснити тим, що вони пережили екстремальну ситуацію.
Оскільки, зґвалтування — це ситуація напруги в якій джерелом травми для жертви є взаємодія з насильником то у них виникає тривожність та бажання контролювати її, занепокоєння, чутливість, пильність, гнів та страх. Саме тому їх подальше спілкування з оточуючими і значущими близькими може утруднюватися та сексуальні проблеми.
2.4 Особливості комунікативної сфери груп досліджуваних
Аналізуючи результати за методикою FPI (див.рис.2.4.1.) у жінок, що зазнали сексуальне насильство ми прослідкували високі показники за такими шкалами, сором’язливість (98,6%), як депресивність (68,5%), емоційна лабільність (45,5%). Зовсім не проявилися високі показники за наступними шкалами: маскулінність, роздратованість, врівноваженість
У жінок, що не зазнали сексуального насильства спостерігаються високі показники за такими шкалами, як: врівноваженість (83,4%), товариськість (68,5%), відвертість (56,3%). Зовсім не проявилися високі показники за наступними шкалами: роздратованість, невротичність, сором’язливість та емоційна лабільність.
Рис. 3.4.1. Особливості комунікативної сфери груп досліджуваних
Перевіряючи результати за методикою FPI (див.табл.2.4.1.) з'ясувалося, що у ЖСН, страждаючих “травматичним неврозом”, розвивається: постійна пильність і надчутливість до загроз зовнішнього світу; в міжособовому спілкуванні з'являється дратівливість, схильність до вибухових агресивних реакцій; збудливість, дратівливість; нестримний тип реагування на раптові подразники; фіксація на обставинах події, що травмувала; відхід від реальності; схильність до некерованих агресивних реакцій.
Таблиця 2.4.1.
Особливості комунікативної сфери груп досліджуваних (за даними методики FPI), %.
|
№ п/п |
Шкали |
Жінки, що зазнали сексуального насильства |
Жінки, що не зазнали сексуального насильства | φ | Р |
| 1. | Невротичність | 39,8 | 0 | 3,003 | 0,001 |
| 2. | Спонтанна агресивність | 13,2 | 2,1 | 0,997 | - |
| 3. | Депресивність | 68,5 | 1,4 | 3,764 | 0,001 |
| 4. | Роздратованість | 0 | 0 | 0 | - |
| 5. | Товаристкість | 35,5 | 68,5 | 1,481 | - |
| 6. | Врівноваженість | 0 | 83,4 | 5,064 | 0,001 |
| 7. | Реактивна агресивність | 15,3 | 23,8 | 0,473 | - |
| 8. | Сором’язливість | 98,6 | 0 | 2,904 | 0,001 |
| 9. | Відвертість | 20,9 | 56,3 | 1,643 | 0,05 |
| 10. | Екстраверсія | 9,6 | 40,1 | 1,674 | 0,05 |
| 11. | Інтроверсія | 13,3 | 2,4 | 0,959 | - |
| 12. | Емоційна лабільність | 45,5 | 0 | 1,481 | - |
| 13. | Маскулінність | 0 | 14,2 | 1,701 | 0,05 |
| 14. | Фімільність | 45,6 | 32,6 | 0,589 | - |
| 15. | Невротичність | 39,8 | 0 | 3,003 | 0,001 |
| 16. | Спонтанна агресивність | 13,2 | 2,1 | 0,997 | - |
| 17. | Депресивність | 68,5 | 1,4 | 3,764 | 0,001 |
| 18. | Роздратованість | 0 | 0 | 0 | - |
| 19. | Товаристкість | 35,5 | 68,5 | 1,481 | - |
Високі оцінки за шкалою сором’язливість віддзеркалюють схильність до стресового реагування на звичайні життєві ситуації, які виражаються в пасивно-захисному характері. Високі показники за шкалою емоційна лабільність свідчать про нестійкість емоційного стану, труднощі в оцінці значущості зовнішніх стимулів, вибуховість агресивних реакцій, наявність сильних негативних емоцій, роздратованість, недостатність саморегуляції.
Результати дослідження за методикою FPI дають змогу стверджувати, що жінкам, які не зазнали сексуальне насильство притаманні наступні психологічні характеристики: комунікабельність, бажання будувати довірчі, відкриті стосунки з іншими при високому рівні самокритичності, стійкість до стресів, оптимістичність, активність, впевненість у собі.
Аналіз таблиці 3.4.1. показав, що статистично достовірна різниця спостерігається за шкалами: з Р=0,001 – невротичність, депресивність, сором’язливість врівноваженість; з Р=0,05 – маскулінність, відвертість, екстраверсія.
Оскільки різниці за шкалами фімільність та маскулінність між жінками, що зазнали сексуальне насильство і жінками що не зазнали сексуальне насилля не значна то можна стверджувати, що зазначений показник не залежить від впливу психотравмуючої травми.
Отже, на основі результатів дослідження за методикою FPI можна стверджувати, що жінкам, які зазнали сексуальне насильство притаманні: тривожність; скованість та невпевненість внаслідок чого є труднощі в соціальних контактах; заторможеність; порушення концентрації уваги; нав'язливі спогади; порушення сну; прагнення уникати ситуацій, що яким-небудь чином нагадують травматичну подію. Зазначені характеристики є ознаками наявності у цих жінок ПТСР.
2.5 Особистісні прояви жінок
Дані, отримані за тестом «Неіснуюча тварина» (див.табл.2.5.1.), свідчать, що у жінок, що зазнали сексуального насильства спостерігаються високі показники за такими якостями як: вербальна агресія (94,9%); невпевненість у собі (86,2%); низька самооцінка (85,7%); незадоволеність собою(85,7%); подавленість (71,4%); страх (71,4%), а низькі показники: конформність до суджень і установок (28,6%). У жінок, що не зазнали сексуального насилля спостерігаються високі показники за наступними якостями: конформність до суджень і установок (71,4%), а низькі показники: подавленість (25,6%); вербальна агресія (14,2%); незадоволеність собою (14,2%).
Таблиця 2.5.1.
Особистісні прояви жінок (за даними методики «Неіснуюча тварина»), %
|
№ п/п |
Показники якостей |
Жінки, що зазнали сексуального насильства | Жінки, що не зазнали сексуального насильства | φ | Р |
| 1. | Низька самооцінка | 85,7 | 42,8 | 2,068 | 0,05 |
| 2. | Невпевненість у собі | 86,2 | 57,1 | 1,467 | - |
| 3. | Вербальна агресія | 94,9 | 14,2 | 4,160 | 0,001 |
| 4. | Незадоволеність собою | 85,7 | 14,2 | 3,505 | 0,001 |
| 5. | Подавленість | 71,4 | 25,6 | 2,094 | 0,05 |
| 6. | Конформність до суджень і установок | 28,6 | 71,4 | 0,884 | - |
| 7. | Страх | 71,4 | 35,4 | 1,626 | 0,05 |
Аналіз таблиці 2.5.1. показав, що статистично достовірна різниця є за такими показниками: Р=0,05 – страх, подавленість, низька самооцінка; Р=0,001 - вербальна агресія, незадоволеність собою. Порівнюючи жінок, що зазнали сексуального насильства та таких, що не зазнали сексуального насильства з’ясувалися статистично достовірні результати (Р=0.001) за показниками вербальна агресія, незадоволеність собою, травматичний невроз, агресія направлена на себе, сексуальні проблеми, стан депресії, настороженість. Зазначені якості вищі у жертв сексуального насильства.
Наявність у жінок, що працюють на Лінійному управлінні ПЗ УМВСУ на залізничному транспорті, таких якостей, як конформність до суджень і установок, потреба відчувати себе захищеною, чутливість можна пояснити особливостями умов праці.
На основі аналізу методів дослідження можна зробити висновок, що після сексуального насильства більшість жінок відчуває небезпеку в деяких ситуаціях, які до того вважали безпечними. У жінок, що піддалися зґвалтуванню подальший страх у великій мірі залежить від типу ситуації, в якій трапився напад. З меншою вірогідністю змінюється сприйняття небезпеки, якщо злочин відбувся в місці, яке і раніше оцінювалося як небезпечне. Якщо напад трапився там, де жінка раніше відчувала себе в безпеці, реакція буде значно інтенсивнішою.
Причина такої реакції в тому, що людина не може з достатньою легкістю ідентифікувати місце або ситуацію як надійну (безпечну) або небезпечну, вона не в змозі уникнути відчуття ризику опинитися в небезпеці в майбутньому. Результат цього — постійний страх. Але якщо жертва піддалася нападу в тій ситуації, яку вона і раніше вважала ненадійною, у такому разі вона може продовжувати довіряти своїм думкам і оцінкам щодо небезпеки.
На жінок також вплинуло, те що деякі з них (2 особи) були згвалтовані особою яку вони знали і кому довіряли. У них змінилося сприйняття небезпеки: вони вважають, що не здатні відрізнити насильника від чоловіка, якому можна довіряти, а "грайлива поведінка" від реальної загрози насильства. Відчуття, яке виникло після зґвалтування утрудняє модуляцію ступеня близькості з іншими. Відносини "поляризуються", і до нових знайомств. Жінки відносяться або з необгрунтованою і перебільшеною підозрою, або з такою ж необгрунтованою і перебільшеною надією на дозвіл своїх проблем.
2.6 Рекомендації щодо реабілітації жінок, які зазнали сексуального насилля
З жінками, що зазнали сексуального насилля можна використовувати: клієнтцентровану (роджерівську) психотерапію, логотерапію, когнітивну психотерапію, поведінкову терапію, психодинамічну психотерапію, гештальт-терапію, кататимно-імагінативну психотерапію, нейро-лінгвістічне програмування (НЛП).
Американські психіатр Л. Еверстин запропонував загальну модель психологічної допомоги у травматичній ситуації. Особа, що пережила травму дбайливо виводиться з початкового шокового стану, подальшого заперечення і підводиться до ухвалення реальності свого травматичного досвіду. У цей період особа стикається з депресивними відчуттями, гнівом та іншими афектами, що дозволяє ЖСН осмислити пережиту травму і встановити «оптимальну дистанцію» по відношенню до травматичного досвіду. Робота психолога багато в чому будується на сприянні жертві у відтворенні порушеної системи переконань, в пошуку нових принципів побудови життя і інтеграції травматичного досвіду в цілісну життєву історію.
Дж. Кинзі спробував виявити універсальні компоненти психотерапії при роботі з жінками, які зазнали сексуального насильства. Він сформулював три базові принципи терапевтичного втручання: адекватне використовування медичної моделі, облік невербальних компонентів комунікації, що особливо стосуються афекту і стресу, і сензитивність до суб'єктивних життєвих цінностей жертви. Метою психологічної допомоги на всіх етапах є:
• надання потерпілому можливості виразити свої реакції на травму і оцінити їх характер і ступінь вираженості;
• надання необхідної інформації, заповнення "інформаційного вакууму";
• підтримання і вселення впевненості в собі;
• спонукання до найшвидшого повернення у нормальну діяльність.
На початку допомога надається у вигляді індивідуальної консультації, а вже потім можна переходити до групової роботи. Особи, що пережили травму і сильні стресові дії, знаходяться в постійній напрузі і не можуть розслабитися. Іноді надмірна напруга людини не дозволяє використовувати в роботі з ним психотерапевтичні методи, а тим більше включати його в групову роботу. У зв'язку з цим найважливіше місце в наданні допомоги ЖСН займають методи релаксації (див. Додаток А.). Вони направлені на створення умов для напрацювання навиків довільної саморегуляції людиною фізіологічних і психічних функцій.
Нервово-м'язова релаксація складається з серії простих вправ, кожне з яких полягає в чергуванні сильної напруги і швидкого розслаблення відповідної групи м'язів. В результаті цих вправ виникає ефект зняття напруги в кожній задіяній групі м'язів, що супроводиться виникненням тепла і тяжкості.
Нервово-м'язова релаксація володіє добрим терапевтичним ефектом при порушеннях сну, гіпертонії, неврозах, головному болі, виникаючих в результаті стресових дій. Оволодіння методами нервово-м'язової релаксації підвищує можливість людини до саморегуляції психічних станів, сприяє формуванню внутрішніх засобів контролю і управління протіканням психічних функцій.
Також у роботі з ЖСН використовують поведінкові і когнітивні методи допомоги. В роботі з людьми, що пережили травматичні дії, одним з найпростіших і ефективних методів є «систематична десенсибілізація». Метод «систематичної десенсибілізації» полягає в тому, що у людини в стані глибокої релаксації викликаються уявлення про ситуації, що приводять до виникнення страху. В уяві створюються різні ситуації, від найлегших до важких, самих лякаючих. Потім за допомогою поглиблення релаксації у клієнта знімається тривога. Процедура закінчується, коли найсильніший стимул перестає викликати страх у клієнта. В процедурі систематичної десенсибілізації виділяються три етапи: оволодіння методикою м'язової релаксації, складання ієрархії ситуацій, що викликають страх, і власне десенсибілізація (з'єднання уявлень про ситуації, що викликають страх, з релаксацією).
ЖСН прагнуть забути її обставини, видалити із змісту свідомості деяку частину власного життєвого досвіду. Проте на «забутому, несвідомому рівні» пам'ять продовжує своє існування у формі психосоматичної патології, кошмарів, труднощів у встановленні тривалих партнерських відносин і т.д. Як не парадоксально, цим людям необхідне абсолютно зворотне: треба, щоб вони всі пригадали і навіть більш, ніж просто пригадали, — найінтенсивнішим чином проживали в собі емоційно, візуально і кінеститично весь об'єм свого травматичного досвіду.
В роботі з жінками, які зазнали сексуальне насилля можна використовувати наступні методи: «Ослаблення травматичного досвіду», «Візуально-кинеститична дисоціація» (ВКД), «Метод десенсибілізації і переробки рухами очей» (ДПДГ) (див. Додаток Б).
Також важливо щоб особа, що зазнала сексуального насилля самостійно приділяла увагу своїй реабілітації.
Рекомендації, які бажано виконувати особам з ПТСР для підвищення ефективності процесу відновлення:
1. Регулярні зустрічі з особистим терапевтом або групою підтримки.
2. Оволодіння методами управління напругою: релаксацією, самогіпнозом, AT.
3. Уникати проглядання програм, кінофільмів, відеофільмів з насильством і вбивствами.
4. При порушеннях сну, навчатися методам, сприяючим досягненню повноцінного відпочинку під час сну.
5. Харчування повинне бути правильне, збалансоване по складу вітамінів, мікроелементів і клітковини.
6. Необхідно регулярно займатися активними фізичними вправами.
7. Уникати вживання алкоголю.
8. Необхідно постійно розширювати дружне середовище.
9.Старанно виконувати всі завдання ,що ставить психотерапевт.
10. Звертатися за допомогою, коли це необхідно.
Крім цього необхідно спільно з терапевтом розробити план дій на той випадок, якщо ознаки ПТСР знову з'являться. План повинен бути підготовлений у письмовій формі і обов'язково включати опис появи певних симптомів і необхідних заходів, при їх появі. Необхідно домовитися з терапевтом про можливості негайної зустрічі з ним при необхідності.
Досить дієвим методом в роботі з ЖСН є аутогенне тренування.
Аутогенне тренування (AT) - активний метод психотерапії, психопрофілактики і психогігієни, що підвищує можливості саморегуляції початково мимовільних функцій організму.
Основні прояви ПТСР у ЖСН, які можуть піддаватися корекції за допомогою AT:
• Розлади сну, як клінічний прояв ПТСР, зокрема: порушення засипання, поверхневий сон, раннє пробудження, відсутність відчуття відпочинку після сну, нічні кошмари. В цьому випадку використовування прийомів AT з метою швидкого відпочинку і відновлення сил, а також регуляції сну дозволить підвищити працездатність і поліпшити структуру сну.
• Емоційне зубожіння, підвищена збудливість (вибухова, дратівливість, лють, гнів, тяга до насильства) і тривожність (відчуття напруги, нервозності, ненадійності, страху), що супроводиться вегетативними проявами, відображаються на сімейному житті і якості міжособових відносин. Застосування AT з метою зниження емоційної напруги, тривожності і поліпшення настрою в цьому випадку є ефективним методом психотерапії для розширення адаптаційних можливостей людини в суспільстві.
• За допомогою вправ AT, направлених на активізацію психічних і фізичних функцій і творчих ресурсів людини, а також на створення потрібного настрою, можна понизити інтенсивність прояву таких симптомів ПТСР, як уникнення стимулів, пов'язаних з травмою; порушення концентрації уваги; знижений фон настрою і зниження мотивації (відчуття пригніченості, безнадійності, даремності, відчуття зниження енергетики, відсутність інтересу до чого-небудь).
• Оскільки прояви ПТСР часто усугубляють психосоматичними захворюваннями, то використовування AT для боротьби з болем і самостійного регулювання таких функцій організму, як кровообіг, частота серцевих скорочень і дихання, а також кровопостачання мозку - є важливим моментом в психотерапії посттравматичного стресового розладу.
В корекції посттравматичного стресового розладу, як підкреслюють деякі психотерапевти, може вельми ефективно використовуватися арттерапія. Арттерапія може бути використана як в індивідуальному, так і груповому контексті. Використовується широка гамма технічних прийомів (малювання, ліплення з глини і пластиліну, аплікація, робота з тканинами і т.д. ). Всі вони заломлюються з урахуванням специфіки терапії ПТСР.
Після опрацювання основних проблем для подальшої реабілітації можна використовувати групову психотерапію не є самостійним напрямом в психотерапії, а є лише специфічним методом, при використовуванні якого основним інструментом психотерапевтичної дії виступає група пацієнтів, у відмінності від індивідуальної психотерапії, де таким інструментом є тільки психотерапевт. Разом з іншими психотерапевтичними методами групова психотерапія (точно так же, як і індивідуальна форма) застосовується в рамках різних теоретичних орієнтацій, які і визначають її своєрідність і специфіку: конкретну мету і задачі, змістовну сторону і інтенсивність процесу, тактику психотерапевта, психотерапевтичні мішені, вибір методичних прийомів і ін.
Групову психотерапію відрізняють від психотерапії в групі і колективній психотерапії. Останні припускають, що використовування будь-якого психотерапевтичного методу в групі пацієнтів (гіпноз, аутогенне тренування, переконання, переконання і ін.). В цьому випадку психотерапевт впливає психологічними засобами на велику кількість пацієнтів одночасно, проте не використовує систематично в лікувальній меті взаємовідношення і взаємодії, виникаючі між пацієнтами в групі.
Групова терапія є важливою частиною корекції ПТСР. Ситуація насилля часто негативно впливає на здатність людини створювати і підтримувати відносини з іншими людьми. Групова терапія допомагає людям з ПТСР відновлювати довіру до людей, ділитися травматичним досвідом, а також відновлювати здорові відносини з іншими. Існують групи різного типу. Серед них розрізняють групи, які забезпечують підтримку і закріплення соціальних навиків, групи, направлені на полегшення специфічних симптомів, і групи, які головним чином орієнтовані на формування адекватної самооцінки. В груповій роботі жінки.
жінка насильство стресовий розлад
ВИСНОВКИ
1. Сексуальне насильство це статеві зносини з використанням насилля чи погрози його застосування до жертви. Зґвалтування може призвести до важких фізичних і психологічних наслідків для особи, що постраждала. Вивчення психологічних особливостей ЖСН дало змогу стверджувати, що наслідки сексуального насильства мають схожі характеристики з іншими травмуючи ми ситуаціями.
2. У ЖСН зустрічаються наступні порушення:
- значне зниження рівня позитивних емоцій, неможливість переживати почуття радості при спілкуванні з рідними, близькими;
- стан відчуженості, почуття вини;
- підвищений рівень збудливості, здатний привести до емоційного вибуху;
- відчуття страху, приниженості, психосоматичні розлади;
- невпевненість в майбутньому;
- тривожність.
3. Статистично достовірна різниця у жінок що зазнали сексуального насилля та у жінок що не зазнали сексуального насилля спостерігалася за показниками: з Р=0,01 - бажання переживати позитивні емоції, соціально адаптована особистість, занепокоєння, тривожність та бажання контролювати її, депресивні реакції; з Р=0,001 - вербальна агресія, незадоволеність собою, відчуження від дійсності, травматичний невроз, агресія направлена на себе, сексуальні проблеми, страх, настороженість, стан депресії, почуття провини, блокування контактів, нещасність у відносинах з іншими, втеча від вирішення проблем; з Р=0,05 - подавленість, низька самооцінка, зниження загального фону настрою, звичайна ревнива людина, маскулінність, відвертість, екстраверсія, звичайна ревнива людина
4. Жінкам, що зазнали сексуального насилля бажано надавати допомогу щонайшвидше, безпосередньо після події. Саме перше, що необхідно зробити першим – це вислухати переживання і допомогти в нормалізації відчуттів. У роботі з ЖСН рекомендується використовувати різні напрямки терапій, зокрема: клієнтцентровану (роджерівську) психотерапію, логотерапію, когнітивну психотерапію, поведінкову терапію, психодинамічну психотерапію, гештальт-терапію, кататимно-імагінативну психотерапію, нейро-лінгвістічне програмування (НЛП). На перших зустрічах необхідно провести оцінку тяжкості посттравматичного стресу, можливих побічних захворювань, соціального статусу людини і соціокультурних впливів. Інформування клієнта про посттравматичний стрес і його можливі наслідки створює основу для переходу від кризового стану до поступової асиміляції травматичного досвіду.
ЛІТЕРАТУРА
1. Антонян Ю.М., Голубев В.П. Изнасилование: причины и предупреждение. М. 1990.
2. Антонян Ю.М., Ткаченко А.А. Сексуальные преступления: Чикатило и др. М. 1993.
3. Ауэрбах С, Гремлинг С.. Практикум по управлению стрессом. - СПб.: Питер, 2002.
4. Безопасность: насилие в семье. Гражданский актив Киева / http:// aktiv.org.ua.
5. Галайко Р.А., Зеленгуров В.М. Судебно-медицинское освидетельствование живых лиц по поводу половых состояний и половых преступлений / Методические рекомендации.- Львов, 1977.
6. Дерягин Г.Б., Сидоров П.И., Соловьев А.Г. Особенности судебно-медицинской экспертизы при половых преступления // Судебно-медицинская экспертиза. – 2002.
7. Кальман А.Г. Выявление и оценка виктимологических факторов по делам об изнасиловании. Харьков, 1986.
8. Мак Маллин Р. Практикум по когнитивной терапии. – СПб.: Речь, 2001.
9. Морозова Н.Б. // Дети России: насилие и защита.: Материалы Всероссийской научн.-практ. конф. – М.,1997.- С. 83-84. 3. Расследование и обвинения по делам о насилии в отношении женщин. СПб., 1999.
10. Практикум по общей, экспериментальной и прикладной психологии / В.Д. Балин, В.К Гайда, В.К. Гербачевский и др. Под общей ред. А.А. Крылова, С.А. Маничева. – 2-е изд., доп. И переработка – СПб.: Питер 2006.
11. Роден М., Абарбанел Г. Как это бывает. Мытищи 1995.
12. Ромек В.Г, Конторович В.А., Крукович Е.И. Психологическая помощь в кризисных ситуациях. – СПб.: Речь, 2004.
13. Тарабрина Н.В. Практикум по психологии посттравматического стресса.- СПб.: Питер, 2001.
14. Тимченко А.В. Психогении в экстремальных условиях. Боевая психическая травма и пути ее коррекции. - Харьков: 1995.
15. Уголовный кодекс Украины (с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 января 2004 года).- Х.: ООО Одиссей, 2004.
16. Харченко С.В. Психологическая помощь пострадавшим в экстремальных ситуациях / Методическое пособие — Харьков: Харьковский национальный университет внутренних дел, 2006.
17. Шапиро Ф. Психотерапия эмоциональных травм с помощью движений глаз. – М.: «Класс», 1998.
ДОДАТОК А
ПРИЙОМИ РЕЛАКСАЦІЇ
Вправа № 1
Сядьте зручніше, по можливості в тихому місці, обидві ноги повинні опиратися об підлогу всією ступнею. Закрийте очі. Дихайте вільно через ніс. Зосередьте увагу на ваших м'язах і відчуйте, як вони стають трохи більш розслабленими з кожним видихом. Робіть це протягом двох-трьох хвилин. Тепер уявіть собі, що з кожним вдихом ви сприймаєте енергію і здоров'я. Кожного разу, коли ви видихаєте, ви звільняєтеся від напруги і стресу. Робіть це дві-три хвилини. Тепер пригадаєте яке-небудь приємне і красиве місце, яке ви відвідували у минулому. Уявіть собі, що ви тепер там. Дозвольте вашій свідомості відпочити там, в цьому місці. Коли інші думки відвідують вашу голову, спостерігайте за ними, дозволяйте їм ввійти і спостерігайте, як вони знову виходять. Ви бачите, що думки приходять і легко виходять самі по собі. Навіть неприємні і турбуючі думки виходять, якщо ви не зосереджуєтеся на них. Ви чудово відпочиваєте в приємному місці. Згадуйте, як воно виглядає, які там звуки, які у вас там були відчуття. Дозвольте іншим думкам приходити і йти, ковзаючи по поверхні вашої свідомості. Після 10 хвилин попрощайтеся з цим приємним місцем, але пам'ятайте, що ви повернетеся в нього знову.
Вправа № 2
Інструкцію для виконання вправи можна записати на магнітофон, вимовляючи текст поволі і чітко, або попросити прочитати іншу людину. Потім, коли людина добре освоїть всі елементи, то зможете обходитися без зовнішньої інструкції. Паузи між пропозиціями складають 4-6 секунд, при переході від однієї частини тіла до іншої — від 10 до 30 секунд. Кожний етап вправи можна виконувати по кілька разів. Весь сеанс релаксації повинен займати близько 15 хвилин.
Попередня інструкція:
Виберіть зручне місце, щоб ніхто не заважав, і знайдіть спокійне місце. Влаштуйтеся зручніше. Звільніться від туго облягаючого одягу.
Коли виконується вправа, необхідно стежити, щоб ритм дихання був природним: для глибокого і одного вдиху необхідно заповнити повітрям нижні частки легенів. При такому вдиху живіт не втягується, а випинається. Потрібно потренуватися окремо, щоб уловити правильне відчуття.
Під час виконання вправи м'язи потрібно напружувати настільки сильно, щоб відчувалася напруга мускулатури але без відчуття при цьому болю і дискомфорту.
Необхідно уявним поглядом «проглядати» все своє тіло і відзначати стан м'язів, звертаючи увагу на те, як відчуватимуться м'язи до і після вправи.
Основна інструкція:
Сядьте зручно; руки лежать на животі або стегнах або покояться уздовж тіла... Закрийте очі... Концентруйтеся на звуках мого голосу... Сторонні звуки перестають сприйматися... Вам ніщо не заважає... Ви розслабляєтеся, наскільки можете...
Зробіть глибокий вдих і видих... Зосередьте увага на своєму диханні... Ви дихаєте в зручному для вас ритмі, але стараєтеся видих робити трохи довше, ніж вдих... Дихання спокійне і рівномірне... Внутрішнім поглядом стежите, як повітря потрапляє в ніздрі і проходить в легені... При вдиху живіт і грудна клітка розширяються, при видиху звужуються... Стежте за своїм диханням... (пауза)
Тепер концентруйтеся на ваших ступнях і литках... Перш ніж почати, поставте обидві ступні щільно на підлогу. Тепер, продовжуючи торкатися пальцями ніг підлоги, підніміть обидві п'яти так високо, як тільки це можливо... вище, ще вище... ще трохи... Затримайтеся в такому положенні, відчуйте напругу... А зараз розслабте ноги, хай вони м'яко впадуть на підлогу... Відчуйте зовсім інше відчуття в литках і стопах, це відчуття розслаблення... Можливо, ви відчуваєте тяжкість... Приємне тепло розливається по стопах і литках...
Тепер, продовжуючи п'ятами торкатися підлоги, шкарпетки ніг підніміть якомога вище... вище, ще вище... ще... Затримайтеся в такому положенні, відчуйте напругу... А зараз розслабтеся... Відчуйте, як розслабляються м'язи, відчуйте приємне тепло і поколювання... Отримайте задоволення від розслаблення.
М'язи нижньої частини ніг стають м'якими, важкими, теплими, розслабленими... (пауза).
Тепер зосередьте свою увагу на м'язах стегон... Витягніть ноги перед собою, випряміть їх... Напружте м'язи стегон сильніше, ще сильніше... ще небагато... Затримайте ноги в такому положенні... Відчуйте напругу... А зараз розслабтеся, хай ноги м'яко впадуть на підлогу. Відчуйте, як м'язи стегон розслабляються, стають теплими і важкими...
Щоб розслабити протилежну групу м'язів, уявіть, що ви «зариваєте» ноги в підлогу, як в пісок. Упирайтеся ногами в підлогу, сильніше, ще сильніше... ще трохи... Затримайтеся в такому положенні... А зараз розслабтеся. Відчуйте приємне тепло, що розливається по ногах, можливо, легке поколювання... Насолодіться відчуттям розслаблення... Ноги стали важкими, м'якими, теплими, розслабленими... (пауза).
Вдихніть і напружте м'язи сідниць... сильніше, ще небагато... Відчуйте, як м'язи стають напруженими і твердими... Тепер вільно видихніть і розслабте м'язи... Відчуйте знайоме тепло і тяжкість... М'язи стають важкими і м'якими, розслабляються... (пауза)
На вдиху прогніться в поясниці, відчуйте напругу...
На видиху — розслабтеся... Відчуйте, як напруга йде з цієї області... (пауза)
Тепер, вдихнувши, напружте м'язи черевного пресу... ще сильніше, ще небагато... Відчуйте напругу... Видихніть і розслабтеся... Відчуйте приємну тяжкість розслаблення... (пауза)
Тепер напружуємо мускулатуру грудної клітки... Глибоко вдихніть... Затримайтеся і відчуйте напругу... А зараз випустіть повітря і розслабтеся... Відчуйте, як напруга йде з тієї області... Дихання рівне і спокійне...
Тепер перейдемо до рук... Зверніть свою внутрішню увагу на гроні рук... Стисніть обидва кулаки так сильно, наскільки можливо... ще, ще небагато... Відчуйте напругу... А зараз розслабте кисті... Відчуйте, як по них розливається приємне тепло... Можливо, ви відчуєте легке колення в кінчиках пальців...
А зараз одночасно розчепірте пальці обох рук якнайширше... ще, ще... відчуйте напругу... І розслабте... М'язи стають м'якими, важкими... Кисті рук розслабляються, ви відчуваєте приємне тепло... (пауза).
Тепло підіймається вище, до плечей... Напружте м'язи плечей, прагнучи підняти їх якомога вище... Ще вище...
Тепер відведіть плечі вперед, потім назад, відчуйте напругу... І розслабтеся... Насолодіться приємним відчуттям тяжкості і тепла.
Відчуйте, якими важкими і розслабленими стали ваші руки... (пауза).
Тепер поволі відхилюватимете голову назад, напружте м'язи шиї... Відчуйте напругу шийних м'язів... А зараз поверніть голову в початкове положення, розслабте шию... Відчуйте, як йде напруга... Поволі посувайте головою вперед управо вліво в початкову крапку... Тепер повністю розслабтеся... Голова знаходиться в зручному, спокійному і розслабленому положенні. Відчуйте, як напруга йде з області шиї... (пауза)
Перейдемо до особи... Оберніть уявний погляд на своє обличчя... Тепер напружте лицьову мускулатуру: стисніть губи, нахмурте брови, відчуйте напругу... І розслабтеся... Тепер посміхніться настільки широко, наскільки можливо, при цьому піднявши брови... Відчуйте напругу... І розслабтеся... Відчуйте, як розслабляються всі м'язи обличчя, якими вони стають важкими і м'якими... Відчуйте обличчям м'яке приємне тепло... Тільки в області лоба зберігається легка приємна прохолода... Уявіть, яке спокійне і утихомирене у вас зараз вираз обличчя... Запам'ятайте це відчуття... (пауза).
Відчуйте, яким важким і розслабленим стало все ваше тіло... Ніде немає ніякої напруги, м'язи м'які, важкі і розслаблені... Приємне тепло «заливає» вас, як м'яка хвиля... Окиньте внутрішнім поглядом все ваше тіло... Ви відчуваєте розслаблення, починаючи з лоба, потім воно переходить на очі, нижче, на щоки... Тяжкість розслаблення охоплює нижню частину лиця... шию... спускається до плечей... рукам... захоплює грудну клітку, живіт, спину... Розслабляються ваші ноги, починаючи із стегнами, досягаючи литок і ступень... Все тіло важке і розслаблене... Насолодіться цим приємним відчуттям (пауза 1—2 мін)...
А зараз, після розслаблення і відпочинку, ми можемо поступово повернутися в оточуючий світ. Я прошу вас знову зосередити увагу на диханні. Ви дихаєте в зручному для вас ритмі, але стараєтеся вдих робити трохи повільніше, ніж видих... З кожним вдихом ви відчуваєте новий прилив енергії, що наповнює все ваше відпочиле тіло... Я поволі рахуватиму до десяти, і з кожним рахунком ви відчуватимете, що свідомість стає все більш і більш ясною, а тіло — свіжим і енергійним... Коли я долічу до 10, ви розплющите очі і відчуєте прилив бадьорості і бажання діяти...
Один — відчуйте, як теплою енергією наповнюються ваші ноги, два — відчуєте прилив сил в руках, три — з кожним вдихом ви відчуваєте прилив сил і енергії у всьому тілі, чотири — свідомість ясна, п'ять — настрій добрий, бадьорий, шість — ви чудово розслабилися і відпочили, сім — ви повні сил і енергії, вісім — вам хочеться потягнутися всім тілом, дев'ять — глибоко зітхніть, десять — розплющте очі!
ДОДАТОК Б
Ослаблення травматичного інциденту (ОТІ)
Техніка ослаблення травматичного інциденту (автор методики — Ф.Джербод) полягає в перегляді, візуалізації, повторному переживанні травми, що відбулася (без переживань, інтерпретацій і підбадьорень). Це може бути проглядання однієї відособленої події або серії подій, узагальнених однією темою, яка веде до суті травми. За допомогою цього методу відбувається когнітивна переоцінка події.
В цьому методі підкреслюється нейтральність терапевта. Клієнти в цьому методі — оглядачі, терапевт — фасилітатор, а процес називається «перегляд».
Необхідними умовами для роботи є активний стан клієнта на початку сеансу, довіри до терапевта і готовність вирішувати проблему. Одна із задач психотерапевта — забезпечити клієнту безпечне терапевтичне оточення, а також переконатися в тому, що він хоче працювати з проблемою.
Місце для терапії повинне бути ізольованим, щоб ходу роботи нічого не заважало. Процедура може зайняти багато часу, але ні психотерапевт, ні клієнт не повинен поспішати.
Спілкування з клієнтом чітко та визначено. Ніяких інтерпретацій. Психотерапевт нейтральний, він приймає без коментарів все, що б клієнт ні говорив. Психотерапевт не повинен дозволяти собі оцінку ні в якому вигляді. Можливо, клієнт почне загрожувати психотерапевту, але і в цьому випадку — ніяких обговорень. Навіть якщо у психотерапевта виникають емоційні реакції, їх не слід проявляти. У клієнта може бути сильна емоційна реакція, він може схотіти зупинитися — психотерапевт повинен його підтримати, щоб він продовжував роботу, допомогти йому знов зустрітися з тим, що він пережив під час травматичної події. Задача терапевта — довести сесію до успішного завершення.
Техніка проведення дуже проста. Терапевт пояснює основні правила і описує процедуру: «Вам потрібно робити те, що я скажу. Ми повинні працювати не перериваючись. Ваша задача — пригадати епізод, пройти через нього багато разів. Зупинимося, коли відчуєте себе краще. Можливо, вам захочеться зі мною що-небудь обговорити, запитати пораду, але цього ми не робитимемо. Я не даватиму поради, не буду вас оцінювати. Зараз перед нами стоїть задача, щоб ці спогади не заважали жити. Вам не слід з ким-небудь обговорювати те, що відбудеться на сеансі.
Отже, пригадайте травматичний інцидент. Уявіть собі, що ви про це дивитеся фільм на відео. Прогляньте подію і скажіть:
1 крок. Коли це відбулося?
2 крок. Де це відбулося?
З крок. Як довго це тривало? Якщо це ланцюжок подій, пригадайте перше.
Коли ви визначите, як довго тривала подія, то:
4 крок. Поверніться до початку інциденту.
5 крок. Включіть кнопку «відео», почніть перегляд. (Якщо необхідно, закрийте очі.) Що Ви уявляєте, бачите, відчуваєте? Стисло розкажіть про це.
6 крок. Прогляньте подію, пройдіть через інцидент до кінця. Дайте мені знати, коли завершите перегляд.
7 крок. Скажіть, що відбулося? Що ви представляєте, бачите, чуєте, відчуваєте? Стисло розкажіть.
8 крок. Вам потрібно пройти через цей епізод багато разів. Це схоже на повторний перегляд фільму, коли його дивишся кілька разів і помічаєш все більше деталей і менш емоційно реагуєш. Скажіть вголос «початок», коли повернетеся до початку епізоду, прогляньте епізод знов. Можете розповісти те, що захочете, можете мені розказати тільки про нові деталі, які ви помічаєте при повторному перегляді. Коли закінчите перегляд знову повертайтеся в початок. Пройдіть все до кінця.
9. Після того, як ви кілька разів переглянете, я хочу взнати, краще вам або гірше. Інцидент стає легшим або важче?
Якщо клієнт говорить, що легше, необхідно почати спочатку; якщо важче або без змін, запитайте: «Може, інцидент почався раніше?» При позитивній відповіді слід попросити звернутися до більш раннього епізоду, пройшовши кроки 5—8.
Якщо клієнт не може пригадати більш ранні епізоди, слід запитати клієнта, чи є в його досвіді що-небудь, що нагадує ситуацію травми? Якщо відповідь позитивна, терапевт просить клієнта пригадати цю подію, свої відчуття, думки. В цьому випадку слід повторити кроки 1-8.
Коли у психотерапевта створюється враження, що клієнт досяг «фіналу», він задає питання типу: «Як інцидент представляється Вам тепер? Чи усвідомлюєте, які рішення ви приймали під час події?»; Чи «є що-небудь, що Ви хотіли б запитати або сказати до кінця сесії?».
Звичайно можна спостерігати зміну емоційних і вегетативних реакцій. Окрім цього, клієнт при кожному перегляді помічає більше деталей, робить більше коментарів, виказує більше думок. Можна задати питання, чи стало йому легше? Якщо гірше, то або подія починалася раніше, або ще є травматичні події, які пов'язані з опрацьовуваним.
Візуально-кінеститична дисоціація (ВКД)
Даний метод розроблений Р. Бендлером і Дж. Гріндером і заснований на твердженні, що кожна людина володіє прихованими, невикористаними психічними ресурсами. Головні задачі терапії — забезпечення доступу клієнта до цих прихованих ресурсів, витягання їх з підсвідомості, доведення до рівня свідомості, а потім навчання клієнта тому, як ними користуватися.
Метод візуально-кінестетичної дисоціації є прогляданням травматичних сцен із встановленням якоря на безпечне місце. Опишемо процедуру по кроках.
Крок 1. Ідентифікуйте проблему. Попросіть клієнта пригадати травмуючу подію.
Крок 2. Встановіть сильний ресурсний якір на стан комфорту, безпеки і сили. Для того, щоб це зробити, попросіть клієнта пригадати такий момент з свого життя, коли він був найбільш упевнений в собі, відчував себе в безпеці і комфорті. Попросіть клієнта в той момент, коли його переживання буде максимальним, подати сигнал, кивнувши головою або піднявши вказівний палець. На висоті переживання м'яко натисніть в області передпліччя, плеча або коліна. Тепер цей ресурсний стан асоційований з вашим дотиком. Коли ви наступного разу торкнетеся точно таким же чином в тому ж місці — це повертатиме людину в ресурсний стан. На цей стан ви поставили якір.
Крок 3. Беручи якір, попросіть клієнта побачити себе перед початком травматичної події. «Уявіть, що ви знаходитеся в кінотеатрі або дивитеся відео. Подивіться на себе в чорно-білому зображенні: що ви робите перед початком травматичної події, остання благополучна сцена перед травмою» (подвійна дисоціація).
Крок 4. Запропонуйте клієнту «вийти» з свого тіла і побачити себе сидячим поряд з вами і що дивиться на себе до початку травмуючої події. Таким чином, зараз клієнт може спостерігати як би з трьох позицій (потрійна дисоціація). Цей стан якориться.
Крок 5. Попросіть клієнта почати проглядання «фільму», який містить травму. Попросіть його проглянути травматичну подію, але як би спостерігаючи за собою, що дивиться фільм. Стежте за тим, щоб він постійно зберігав кінестетичну дисоціацію від травматичного досвіду. Для цього використовуйте ресурсний якір і словесну підтримку, заохочуючи його йти далі і нагадуючи, що він зараз знаходиться поряд з вами в цілковитій безпеці і спостерігає за собою, що дивиться фільм. «Спостерігач» повинен обговорити, що відбувається на «екрані» після останньої благополучної сцени. Тепер «спостерігач» бачить, що відбувається у фільмі, і може обговорювати це більш об'єктивно. У міру розкриття нових моментів, подія переживається без відчуття страху і тривоги.
Крок 6. Коли переживання повністю проглянуте, поверніть клієнта з третього місця на друге, інтегруючи візуальну перспективу з його теперішнім часом кінестетикою.
Крок 7. Попросіть сьогоднішнього клієнта підійти до того собі, який тільки що пройшов через травматичний досвід, і забезпечити в цьому стані необхідний спокій, упевненість і безпеку.
Крок 8. Коли «сьогоднішній клієнт» переконається, що той він, з «минулого», приймає його, запропонуйте, щоб той візуалізований образ з минулого ввійшов всередину тіла «сьогоднішнього клієнта» і інтегрувався з ним. Якщо в якийсь момент клієнт починає переживати ті негативні відчуття з минулого, поверніть його в теперішній час, відновіть ресурсний якір і дайте словесну підтримку.
Крок 9. Підстроювання до майбутнього. Попросіть клієнта побачити себе в майбутньому в тих ситуаціях, які раніше були проблемними. Тут треба звернути особливу увагу на те, чи немає старих кінестетичних реакцій. Якщо зберігаються проблеми — повертайтеся на крок 2 і повторюйте процес до тих пір, поки новий стан не стане стійким. Іноді достатньо переглянути один раз, іноді — кілька разів.
Крок 10. Поведінковий тест. Якщо через деякий час в якихось життєвих ситуаціях у клієнта знов виникають проблеми — попрацюйте з ним ще раз. Перевірка життям — кращий тест.
Таким чином, ми спочатку диссоціюємо клієнта, а потім знов асоціюємо, але вже з іншою якістю переживання. Важливо помістити страх, травмуючий спогад між періодами безпеки. Ми йдемо від безпечного стану до травматичного моменту і знову до безпечного моменту і знову до безпечного стану.
Метод десенсибілізації і переробки рухами очей (ДПДГ)
Оригінальний психотерапевтичний метод ДПДГ розроблений Ф. Шапіро (США). Застосовується для лікування посттравматического стресового розладу у жертв насильства, катастроф і стихійних бід, а також для лікування фобій. Слід зазначити, що ефективність методу поки не отримала прямих підтверджень. Описуються також випадки негативних наслідків його застосування, у зв'язку з чим, сама автор ДПДГ закликає використовувати його украй обережно.
В основі методу лежить уявлення про існування у всіх людей особливого психофізіологічного механізму — адаптивної інформаційно-переробляючої системи. При її активізації відбувається спонтанна переробка і нейтралізація будь-якої травмуючої інформації, причому спостерігаються позитивні зміни в когнітивній сфері, емоціях і поведінці. Важкі психічні травми і стреси можуть блокувати діяльність системи. В цих випадках спогаду про травму і пов'язані з ними уявлення, афектні, соматовегетативні і поведінкові реакції не одержують свого адаптивного дозволу, продовжуючи зберігатися в центральній нервовій системі у формі, обумовленій пережитим станом. Негативна інформація як би «заморожується» і тривалий час зберігається в своєму первинному, непереробленому вигляді за рахунок ізоляції нейронних сіток мозку, що забезпечують доступ до цих спогадів, від інших асоціативних сіток пам'яті. При цьому не відбувається нового навчення, оскільки відповідна психотерапевтична інформація не може зв'язуватися з ізольованою інформацією про травмуючу подію. В результаті негативні емоції, образи, відчуття і уявлення з минулого проникають в його теперішній час, викликаючи сильний душевний і фізичний дискомфорт. Передбачається, що рухи очей (або інші альтернативні подразники), що використовуються при ДПДГ, запускають процеси, що активізують прискорену переробку травматичного досвіду по аналогії з тією, що в нормі відбувається на стадії сну з швидкими рухами очних яблук (ШРОГ-сну). Ряд дослідників вважає, що фаза ШРОГ-сну є тим періодом, коли несвідомий матеріал, у тому числі пов'язаний із стресами, спливає для адаптивної переробки.
Ф. Шапіро вважає, що використовування в ході проведення процедури ДПДГ серій рухів очей, що повторюються, ймовірно, приводить до того, що розблокував ізольованої нейронної сітки мозку, де зберігається травматичний досвід, який, у свою чергу, піддається десенсибілізації і прискореній когнітивній переробці. Спогади, що мають високий негативний емоційний заряд, переходять в більш нейтральну форму, а відповідні їм уявлення і переконання набувають конструктивного характеру.
ДПДГ може застосовуватися як самостійний метод психотерапії при ПТСР або як один з етапів лікувальної дії, направлений на швидке усунення найобтяжливіших переживань і симптомів, пов'язаних з перенесеними психічними травмами. Залежно від поставленої мети і задач кількість сеансів ДПДГ може варіювати від 1—2 до 6—16, а тривалість кожного з них складає від 30 до 90 хвилин. Середня частота сеансів 1—2 рази на тиждень.
Вісім стадій стандартної процедури ДПДГ
1. Оцінка чинників безпеки і планування психотерапії. Основний критерій відбору клієнтів для ДПДГ — їх здатність справлятися з високим рівнем турботи, який може виникати під час сеансу при переробці спогадів про травму, а іноді і між психотерапевтичними сесіями. Тому важливо правильно оцінити особисту стійкість клієнта і рівень можливого емоційного дискомфорту, який можуть привносити несприятливі життєві обставини (сімейна криза, фінансові проблеми, втрата роботи і т.п.). В більшості випадків слід спочатку надати людині психотерапевтичну підтримку в дозволі поточних проблем і лише потім переходити до переробки минулих психічних травм. Для забезпечення максимальної безпеки на стадії підготовки доцільно навчити клієнтів прийомам зниження емоційного стресу: вправі по створенню в уяві безпечного місця; техніці світлового потоку; самостійному використовуванню рухів очей або нервово-м'язової релаксації.
Якщо психотерапевт ухвалює рішення про використовування методу ДПДГ у конкретної людини, йому необхідно провести аналіз всієї картини розладу і виділити специфічну мету, вимагаючі переробки. Для осіб, страждаючих ПТСР, можна виділити чотири основні мета дії:
1) спогади про травмуючу подію, що дійсно відбулася;
2) будь-які інші обтяжливі нав'язливі спогади, навіть якщо вони відрізняються від подій, що реально відбулися;
3) кошмарні сновидіння;
4) різні зовнішні або внутрішні подразники, які нагадують про травму і викликають пов'язані з нею емоції, відчуття, думки і поведінкові реакції (наприклад, голос, схожий на голос насильника і т.п.).
2. Підготовка. Стадія підготовки припускає встановлення продуктивних терапевтичних відносин з клієнтом і створення атмосфери безпеки і довіри. Необхідно стисло роз'яснити значення ДПДГ-терапії, наприклад, таким чином: «Якщо відбувається травмуюча подія, вона може блокуватися і тривало зберігатися в мозку разом з первинною картиною стресової ситуації. При будь-якому нагадуванні про психічну травму переживання оживають з колишньою гостротою, серйозно порушуючи душевний і фізичний стан людини. Рухи очей, які ми використовуємо при ДПДГ, розблокують нервову систему і дозволять мозку переробляти травматичний досвід. Щось подібне відбувається на стадії «швидкого сну», коли ми бачимо сновидіння, коли виникаючі спонтанно рухи очей допомагають переробити отриману інформацію. По суті, методика активізує природний процес самозцілення від душевних травм, причому клієнт сам може його контролювати, даючи психотерапевту зворотний зв'язок про те, що з ним відбувається в ході сеансу».
На цій же стадії визначається здатність клієнта виконувати рухи очей. В ДПДГ використовують декілька видів рухів очей. Задача психотерапевта полягає в тому, щоб визначити найкомфортніші рухи для конкретної людини. Слід врахувати, що біль в очах при виконанні рухів вимагає негайного припинення процедури з подальшою консультацією з окулістом на предмет виявлення можливих протипоказань до навантажень на рухові м'язи очей.
Задача психотерапевта — викликати у клієнта рух очей від одного краю його візуального поля до іншого. Такі повні двосторонні рухи виконуються з максимально можливою швидкістю, проте слід уникати появи відчуття дискомфорту. Клієнту пропонують стежити за двома пальцями психотерапевта. Два пальці руки психотерапевта (вказівний і середній) використовують як точку фокусування погляду клієнта. При цьому психотерапевт тримає пальці вертикально з долонею, зверненою до пацієнта на відстані 30—35 см від його обличчя. Далі психотерапевт просить пацієнта стежити за його пальцями очима, не повертаючи голови, і починає поволі, а потім все швидше рухати ними горизонтально від правого краю візуального поля до лівого, указуючи клієнту напрям рухів очей. Необхідно підібрати оптимальну швидкість руху, відстань до пальців, висоту, на якій тримається рука і т.п. Якщо при виконанні тестування виявляється, що клієнту важко стежити за пальцями (відбувається збій рухів, зупинка або мимовільні рухи), достатньо попросити його просто натиснути пальцями на очні яблука. В більшості випадків це допомагає відновити контроль над рухом очей. Потім можна перевірити ефективність інших варіантів рухів очей: діагональних, кругових або у формі вісімки. Вертикальні рухи надають заспокійливу дію і особливо корисні для зниження турботи або відчуття нудоти, а також при запамороченні.
Звичайно в ході ДПДГ-терапії застосовуються серії, що складаються з 24 рухів очей (вперед і назад — 1 рух). Залежно від конкретної реакції клієнта і швидкості переробки травматичного матеріалу серії можуть бути збільшений до 36 рухів, а при виникненні емоційного відреагування — до ще більшого їх числа.
Якщо у клієнтів є проблеми із зором, якщо вони носять контактні лінзи або переживають неприємні відчуття при рухах очей, можна використовувати альтернативні форми стимуляції (постукування по руках або звуки). Психотерапевт ритмічно і з такою ж швидкістю, як при проведенні серій рухів очей, постукує по черзі по руках, які лежать на колінах і обернутими догори долонями. При звуковій стимуляції психотерапевт по черзі клацає пальцями то у коло одного, то у коло іншого вуха.
Для зниження рівня турботи клієнтів перед початком переробки, в час і між сеансами корисно навчити їх техніці «Безпечне місце». Особі пропонують пригадати ситуацію, де вона відчувала себе спокійно, в цілковитій безпеці. При цьому важливо зосередитися на образі безпечного місця, відчути виникаючі при цьому позитивні емоції і приємні фізичні відчуття. Психотерапевт використовує інструкції суггестій, щоб підсилити відчуття комфорту і душевного спокою. Крім того, позитивна реакція клієнта може бути посилена, якщо на фоні занурення в приємні спогади він зробить від 4 до 6 серій рухів очей. Можна запропонувати клієнту назвати ключові слова, відповідні до образу безпечного місця (дерева, озеро, запах лісу, спокій і т.п.), і повторювати їх про себе, сполучаючи з відповідними їм картинами, звуками і відчуттями. При цьому наголошується відчуття повної безпеки, яке підкріплюється психотерапевтом додатковими суггестіями і проведенням 4—6 серій рухів очей. В подальшому при необхідності понизити емоційну напругу клієнт може самостійно повернутися в уяві в це безпечне місце.
Сильні негативні емоції, які іноді виникають в ході сеансу ДПДГ, також можуть зажадати для клієнта відпочинку і посилення відчуття безпеки, що досягається його зверненням до приємних і заспокійливих подій минулого.
На стадії підготовки клієнту пояснюють, що під час сеансу він контролюватиме те, що все відбувається і у будь-який момент зможе зупинити процедуру, підвівши руку або подавши інший умовний сигнал психотерапевту. Встановлення сигналу «стоп» служить додатковим чинником безпеки клієнта. Фактично дві перші стадії відносяться лише до першого сеансу ДПДГ. Надалі психотерапевт починає кожний сеанс з оцінки стану клієнта і аналізу досягнутих результатів, а потім переходить відразу до третьої стадії.
3. Визначення предмету дії. На цій стадії психотерапевт визначає мету дії. Як указувалося вище, при ПТСР спочатку це будуть реальні травмуючі події (сцени насильства), потім переробці піддаються нав'язливі думки і інші негативні спогади, кошмарні сновидіння, будь-які чинники, оживляючі хворобливі переживання минулого.
Після ідентифікації пов'язаного з травмою конкретного спогаду жертві пропонують вибрати образ, який краще всього відповідає йому (відображає найнеприємнішу частину події, що відбулася). Потім виявляються знижуючі самооцінку переконання з приводу травмуючого інциденту. Клієнта просять висловити ті неприємні, хворобливі уявлення про себе, які в даний час відповідають що зберігається в пам'яті інформації про психічну травму. Виказувати це негативне переконання про себе клієнт повинен в теперішньому часі, з використанням займенника «я». Приклади негативних самоуявлень: «Я не заслуговую пошани»; «Я не можу довіряти самому собі»; «Я робив щось погане»; «Я заслуговую на смерть»; «Я нікчемність» і т.п.
Наступний крок — визначення бажаного позитивного самоуявлення, тобто більш доречного, конструктивного уявлення, яке хотів би мати клієнт зараз, коли він згадує про травмуючу ситуацію. Наприклад: «Я заслуговую пошани»; «Я можу довіряти самому собі»; «Я контролюю себе»; «Я зробив краще, що міг»; «Я можу справитися з цим» і т.п.
Позитивне уявлення пізніше використовується для заміни негативного уявлення на п'ятій стадії — інсталяції. Введення позитивного самоуявлення стимулює когнітивне переоцінення клієнтом травмуючих подій і полегшує формування більш адекватного до них відношення. На третій стадії позитивне самоуявлення оцінюється по семибалльній шкалі відповідності уявлень (ШСП), де 1 бал — повна невідповідність, а 7 балів — повна відповідність істинному уявленню про себе. Клієнт дає оцінку, не спираючись на логічні побудови, виходячи з інтуїтивного відчуття того, наскільки далеко позитивне самоуявлення від його сьогоднішнього погляду на пережите. Якщо ця оцінка не вище за 1 бал по ШСП, психотерапевт повинен зважити, наскільки реалістичні побажання клієнта, і разом з ним уточнити або змінити позитивне самоуявлення.
На наступному кроці клієнт визначає негативні емоції, які виникають у нього при зосередженні на картині травмуючої події і повторенні слів, відповідних негативному уявленню. Після того, як ці емоції названі, психотерапевт пропонує йому оцінити рівень турботи, заподіюваної спогадами, по шкалі суб'єктивної турботи (ШСБ), де 0 — стан повного спокою, а 10 — максимальна турбота (найгірше з того, що тільки можна представити). На цьому ж етапі визначаються локалізація і інтенсивність дискомфортних тілесних відчуттів, супутніх зануренню клієнта в травмуючі спогади. Надалі зміна відчуттів в тілі буде одним з важливих індикаторів переробки травматичного матеріалу.
4. Десенсибілізация. Стадія зосереджена на зниженні негативних емоцій клієнта при його зверненні до спогаду про травму до 0—1 бала по ШСБ. При проведенні десенсибілізації йому пропонують пригадати картину події. Далі психотерапевт просить його стежити очима за рухами пальців, одночасно утримуючи образ, що відображає найнеприємнішу частину спогаду, вимовляючи про себе негативне самоуявлення («Я погана людина» і т.п.) і відзначаючи відчуття, які виникають в тілі. Якщо клієнт зазнає труднощі з візуалізацією травмуючого епізоду, він може просто про нього думати в ході виконання рухів очей. Після кожної серії клієнту говорять: «А зараз відпочивайте. Зробіть вдих і видих. Хай все йде, як йде (забудьте про це.)». Потім питають: «Що відбувається зараз?» або «Що ви відчуваєте в тілі? Що приходить в голову?» Важливо, щоб клієнт повідомляв про зміни зорових образів, звуків, думок, емоцій і фізичних відчуттів, які є індикатором переробки дисфункціонального матеріалу, що відбувається. У ряді випадків зосередження клієнта на травмуючій події в ході серій рухів очей, які чергують з відпочинком, що повторюються, приводить до зниження емоційного і фізичного дискомфорту, а спогади поступово втрачають колишній хворобливий характер. Психотерапевт контролює ефекти переробки травмуючого матеріалу, час від часу задаючи питання: «На скільки балів Шкали турботи ви оцінюєте свій стан зараз?» Необхідно добиватися зниження рівня турботи по ШСБ до 0— 1 бала.
Нерідко в процесі роботи спостерігається короткочасне посилення негативних емоцій і відчуттів або наступає відреагування. У разі відреагування ЖСН як би наново переживає ситуацію психічної травми, випробовуючи при цьому колишні думки, емоції і відчуття. При ДПДГ, на відміну від гіпнозу, не відбувається повного занурення в спомин, оскільки клієнт зберігає подвійне фокусування — і на усвідомленні минулого, і на відчутті безпеки в теперішньому часі. Початок відреагування припускає збільшення кількості безперервних рухів очей до 36 і більше, щоб по можливості завершити його в ході однієї серії. Часто це вдається, оскільки відреагування в ході сеансу ДПДГ відбувається в 4—5 разів швидше, ніж в трансі, а клієнт при цьому перескакує від одного ключового моменту події до іншого. Після завершення відреагування подальша робота продовжується в звичайному ключі.
Можливий інший варіант, коли після двох підряд серій рухів очей клієнт не відзначає ніяких змін в своєму емоційному стані, образах, думках і відчуттях. Перше, що необхідно робити у такому разі, — змінити напрям рухів очей. Відсутність нових змін після спроб використовування двох або трьох різних напрямів рухів свідчить про заблоковану переробку, що вимагає застосування додаткових стратегій.
У випадках, коли при зверненні до травмуючого епізоду у клієнта виникають нові негативні ідеї і уявлення, перед початком чергової серії йому пропонують зосередитися на цих негативних думках і пов'язаних з ними відчуттях в тілі, після чого серії рухів очей слід повторювати до нейтралізації цих думок і відчуттів. Якщо клієнт починає виказувати більш адаптивні думки про пережите, їх слід закріпити в свідомості, запропонувавши зосередитися на позитивних думках під час подальших серій, а потім знову повернутися до первинної мети (спогад про травму, негативне самоуявлення, дискомфортні відчуття і емоції).
В ході переробки основного травматичного матеріалу на фоні чергової серії рухів очей в свідомості клієнта можуть спливати додаткові спогади, асоціативно пов'язані з психічною травмою. Такі спогади є об'єктом фокусування для проведення наступної серії. Якщо одночасно виникає декілька спогадів, клієнту пропонують зосередитися на самому турбуючому з них. Нерідкі випадки, коли клієнти з ПТСР пред'являють всі нові і нові спогади, які послідовно виникають у них під час кожної серії рухів очей. Для того, щоб десенсибілізація відбувалася успішно, необхідно піддавати переробці весь асоціативний матеріал (епізоди бойових дій або сцени насильства; негативні спогади, безпосередньо не пов'язані з цим; окремі звуки або відчуття в тілі і т.п.), який може стати доступним усвідомленню при роботі з конкретною, вибраною як мета травмуючою подією.
Кожний із спогадів, що знов приходять, по черзі стає фокусом для дії під час чергової серії рухів очей. Коли ланцюг асоціацій виснажується і ніщо нове не приходить в голову, особу просять повернутися до первинної мети для виконання додаткових серій рухів очей. Якщо при зверненні до травмуючої події (мета сеансу) в ході виконання 2—3 серій рухів очей інші спогади, нові переживання і ідеї не виникають, а рівень турботи клієнта не перевищує 1 бала (оптимальний варіант — 0 балів) по ШСБ, можна переходити до наступної стадії — інсталяції.
5. Інсталяція. Мета стадії — пов'язати бажане позитивне самоуявлення з вибраною як мета пов'язаної з травмою інформацією, що веде до підвищення самооцінки особи клієнта.
Спочатку слід попросити клієнта оцінити первинне позитивне уявлення про себе з погляду його привабливості після проведення десенсибілізації: Чи «залишаються доречними слова (повторити позитивне самоуявлення) або ви відчуваєте, що більш відповідним зараз є інший позитивний вислів?» На цьому етапі ЖСН нерідко уточнюють або повністю змінюють значуще для них уявлення. Далі клієнту пропонують подумати про первинну травмуючу подію і про ці слова, а потім відповісти на питання: «Наскільки істинними вам здаються зараз ці слова, від 1 — повністю не відповідають, до 7 — повністю відповідають (істинні)?» Після цього клієнту слід утримувати разом картину події і позитивне уявлення. Після проведення чергової серії рухів очей психотерапевт питає: «А зараз наскільки істинними, в балах від 1 до 7, здаються вам ці слова, якщо ви думаєте про травмуючу подію?» Психотерапевту потрібно провести стільки серій рухів очей, скільки необхідно для посилення позитивного самоуявлення до 7 балів. Коли це вдається, серії рухів повторюють до тих пір, поки відповідність уявлення і відчуття його придатності не досягнуть максимуму, а потім перейти до стадії сканування тіла.
Нерідко через неповну переробку інших спогадів і негативних переконань, асоціативно пов'язаних з вибраним як мета травмуючою подією, рівень відповідності позитивного уявлення не перевищує 4—5 балів. З урахуванням тимчасових рамок сеансу роботу з додатковими спогадами переносять на іншу сесію, а процедуру ДПДГ ведуть до завершення, минувши стадію сканування.
6. Сканування тіла. Стадія зосереджена на усуненні можливої залишкової напруги або дискомфортних відчуттів в тілі. Коли позитивне уявлення досягає на стадії інсталяції 7 балів по ШСП (або 6 балів, якщо це екологічно для конкретної людини), починають сканування. Клієнту пропонують закрити очі і, утримуючи в свідомості первинний спомин і позитивне уявлення, в думках пройтися по різних частинах свого тіла, починаючи з головою і поступово опускаючись вниз. Йому слід повідомляти вголос про всі місця, в яких він знайде яку-небудь напругу, зажатість або інші незвичайні відчуття. Якщо такі відчуття відсутні, проводять серію рухів очей. При виникненні комфортних відчуттів виконують додаткову серію для посилення позитивних відчуттів. У разі коли клієнт повідомляє про неприємні відчуття або м'язову напругу, їх переробляють за допомогою чергових серій рухів очей, поки дискомфорт не знизиться. Іноді тілесна напруга, розкрита при скануванні тіла, може проявити новий ланцюг негативних асоціацій, для переробки яких буде потрібно час.
7. Завершення. Стадія направлена на повернення клієнта в стан емоційної рівноваги в кінці кожного сеансу, незалежно від того, чи повністю завершена переробка дисфункціонального матеріалу. Якщо в кінці психотерапевтичного сеансу клієнт проявляє ознаки турботи або продовжує відреагування, психотерапевту слід застосувати трансові техніки або керовану візуалізацію (техніка «Безпечне місце» і т.п.), щоб повернути його в комфортний стан.
Якщо травматичний матеріал перероблений не повністю, велика вірогідність продовження переробки після закінчення сеансу. При цьому клієнт може випробовувати тривогу різного ступеня, про що слідує його попередити. Доцільно запропонувати клієнту запам'ятати (записати) турбуючі його спогади, сновидіння, думки і ситуації, які виникають між сеансами. Згодом вони можуть стати новою метою дії ДПДГ-терапії.
8. Переоцінка. Переоцінка проводиться перед початком кожного нового сеансу ДПДГ. Психотерапевт знов повертає клієнта до раніше переробленої мети і оцінює його реакцію для визначення того, чи зберігається ефект лікування. Новий дисфункціональний матеріал можна піддати переробці тільки після того, як відбудеться повна інтеграція психічних травм, що піддалися лікуванню раніше.
Дипломна робота на тему: «Особливості жінок, що зазнали сексуального насилля» ЗМІСТ Вступ Розділ 1. Особливості сексуального насильства у межах посттравматичного стресового розладу 1.1 Загальні поняття про посттравмати
Роль ігротерапії в соціальній реабілітації дітей з вадами психофізичного розвитку
Интегрированное обучение детей с задержкой психического развития
Автоматизация и апробация психодиагностических методик в профориентационной работе со старшими школьниками
Характеристика наглядно-образного мышления детей старшего дошкольного возраста с задержкой психического развития
Эффективность применения игровых приемов в психологической коррекции внимания детей с фонетико-фонематическим недоразвитием речи
Анализ характера взаимосвязи самореализации личности в спорте и мотивации спортивной деятельности
Воспитание культуры поведения и дружеских чувств у детей старшего дошкольного возраста
Психологический портрет врача
Проявление ревности во взаимосвязи с типом темперамента у лиц, состоящих в браке
Визуально-коммуникативные характеристики представителей готической культуры
Copyright (c) 2024 Stud-Baza.ru Рефераты, контрольные, курсовые, дипломные работы.