курсовые,контрольные,дипломы,рефераты
ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ І ПОЛІТИЧНІ ВІДНОСИНИ
Політична, як і будь-яка інша людська діяльність – це діяльність з реалізації інтересів. Як ми уже підкреслювали, політичне ставлення соціального суб’єкта до суспільства розпочинається з того моменту, коли він усвідомлює: по-перше, свій власний інтерес; по-друге, що інші соціальні суб’єкти мають свої, відмінні інтереси; по-третє, що заради задоволення свого інтересу доведеться долати перешкоди; по-четверте, що головною перешкодою при задоволенні власних інтересів є інтереси інших соціальних суб’єктів.
Якщо після усвідомлення названих реалій життя соціальний суб’єкт шукає реалізації своїх інтересів не через насильство, а за допомогою соціальної взаємодії з іншими суб’єктами, використання легітимної влади, то його діяльність є політичною.
Мотивом політичної діяльності можуть ставати найрізноманітніші усвідомлені потреби: матеріального та духовного споживання, виробничі, інтелектуальні, гуманітарні, культурно-естетичні, гарантування безпеки і т.д.
У бідному суспільстві – це насамперед потреби матеріального споживання, виробництва та розподілу матеріальних вартостей.
Поряд з цим, політична діяльність значною мірою підпорядкована настановам людської свідомості; визначається нею. У політичній діяльності люди наміряються здійснити чи захистити певний принцип, ідею завдяки яким стане можливим задоволення безпосередніх потреб. Наприклад, ідеї демократії.
Політична діяльність не в меншій мірі підпорядковується і корпоративним, груповим, клановим інтересам. Так діяльність певного угруповання набуває політичного характеру, коли у діях його представників починають переважати зусилля, спрямовані на підтримання й функціонування цього об’єднання, незважаючи чи й протиставляючи їх суспільним інтересам.
Як і в питанні витлумачення сутності політики, так і в визначенні суспільного змісту політичної діяльності чітко виділяються два підходи: конфронтаційний та гармонізацій ний. Прихильники конфронтаційного підходу наполягають на визначенні політичної діяльності як діяльності спрямованої виключно на здобуття, здійснення та утримання влади, як мети діяльності.
Таке визначення дуже звужує як сферу, так і коло суб’єктів політичної діяльності. Оскільки здобуття і здійснення державної влади відбувається через депутатів та президента, то виходить, що лише вони займаються політичною діяльністю.
Поза політичною діяльністю у такому випадку залишаються народ, суспільні угруповання, партії, численні групи тиску. Не здобуваючи влади і не здійснюючи її вони все ж таки мають безпосереднє відношення до владних рішень впливаючи на їх прийняття і таким чином беруть участь у владі.
Враховуючи даний аспект, прихильники гармонізаційного підходу, визначають політичну діяльність як індивідуальну або колективну, спонтанну або організовану діяльність суспільних суб’єктів, що прямо чи опосередковано визначається їх інтересами і спрямовується як на здобуття, здійснення та утримання, так і на вплив на владу – універсальне знаряддя реалізації та узгодження інтересів, регулювання суспільних відносин відповідно до таких фундаментальних цінностей як справедливість, гуманізм, свобода, цілісність, власність.
Для розуміння сутності політичної діяльності є вагомим питання визначення чинників, що визначають зміст конкретних політичних дій. До них насамперед включають: а) соціальні інтереси; б) корпоративні інтереси; в) стан, характер економіки; г) рівень розвитку соціальної структури; д) знання політичної ситуації, теоретичні знання; е) політична свідомість, культура (як загальна, так і політична), ідеологія учасників політичної діяльності; є) особистісні прихильності та емоції; ж) суперечності суспільного розвитку.
Результатом політичної діяльності є задоволення політичних потреб суспільства чи окремих суспільних верств. Якщо конкретизувати, то це проявляється у збереженні, зміні чи модернізації суспільного ладу, внутрішно- чи зовнішньополітичного курсу, етнокультурного спрямування; у встановленні нових соціально-економічних, владно-політичних балансів між суспільними верствами, елітою і народом; зрештою у різноманітних владних переміщеннях та реорганізаціях (створення і руйнування коаліцій, альянсів; змінах способів здійснення, розподілу і перерозподілу влади і т.п.).
Варто підкреслити, що політична діяльність дуже часто не те що не приводить до визначеної мети, але й викликає непередбачувані, небажані, а нерідко й протилежні наслідки. Цю невідповідність Г.Гегель свого часу назвав „іронія історії”, а М.Вебер „парадоксальними наслідками політичної діяльності”. Її причину сучасні дослідники вбачають у надзвичайній складності й відкритості політики як системи. Тому суб’єкти політичної дії, навіть знаючи всі елементи своєї складної системи, ніколи не зможуть передбачити всіх комбінацій її поведінки.
ТИПИ ТА ВИДИ ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Враховуючи визначені нами мету, суб’єктів політичної діяльності ми пропонуємо такі типи і види політичної діяльності.
I тип. Трансформація. Даний тип діяльності характеризується спрямованістю на максимальні суспільні зміни. У його рамках виділяють такі різновиди як революцію, контрреволюцію, збройне повстання, селянську війну, громадянську війну.
II тип. Реформація. Характеризується регулюванням – за допомогою чинної влади – суспільно-політичних відносин заради збереження і зміцнення чинного суспільного ладу. У його рамках розрізняють реформи в межах чинного законодавства; реформи насильницькі всупереч чинному законодавству (диктатура А.Піночета в Чілі); реформи ненасильницькі всупереч чинному законодавству („новий курс” Ф.Рузвельта у США)
III тип. Модернізація. Даний тип діяльності близький до попереднього. Проте, якщо реформаторство виростає з внутрішніх потреб суспільства, то модернізація виникає на ґрунті необхідності пристосування окремого суспільства до вимог, що ставляться світовою цивілізацією, країнами, що визначають сучасні тенденції суспільного поступу. Модернізація теж здійснюється через систему реформ.
IV тип. Політичний переворот. Характеризується спрямованістю насамперед на персональні зміни у сфері влади (здебільшого із застосуванням насильства). До проявів політичного перевороту зараховують: державний переворот – справу представників найвищого ешелону влади чи й правлячої групи; путч – справу політичних аутсайдерів, які недостачу політико-адміністративних засобів намагаються компенсувати опорою на заколот (повстання військових). Проявом даного типу є й політична змова, учасники якої за допомогою політичної інтриги (гри) – цілеспрямованих зусиль змовників бажаним чином направляють хід політичних подій при створенні видимості спонтанного, довільного розвитку політичної ситуації.
V тип. Політичний вплив-участь (партисипація). Характеризується залученням найширших верств населення з метою тиску на владу заради зміни чи продовження певного політичного курсу. Даний тип представляє найширший спектр якісно визначених форм. Сюди належать підготовка і надсилання петицій, демонстрації, маніфестації, мітинги, страйки, акції протесту (пікетування, голодування, походи, суїциди), акції громадської непокори, абсентеїзм – бойкотування, відхиляння від участі у політичних заходах, організовуваних владою. За цим різноманіттям центральними різновидами у рамках даного типу діяльності є вибори, референдуми, плебісцити.
VI тип. Політичне функціонування. Діяльність політичних інституцій, спрямована на організацію суспільно-політичного життя. Інша назва даного типу діяльності: професійна політична діяльність. У її рамках виділяють:
– діяльність, спрямовану на забезпечення життєдіяльності політичних інститутів;
– збір та обробку інформації про стан суспільства, його окремих сфер;
– прийняття політичних рішень;
– вироблення алгоритмів, механізмів прийняття рішень (процедурні питання);
– адміністративна діяльність з реалізації прийнятих рішень (включаючи зворотній зв'язок: контроль, коригування).
В умовах політичної стабільності політичне функціонування спрямовується загалом на організацію суспільно-політичного життя та політичний розвиток суспільства.
Під організацією суспільно-політичного життя мають на увазі:
– утворення у ході виборів державних органів, та органів місцевого самоврядування;
– створення громадсько-політичних організацій, рухів, партій, як наслідку волевиявлення громадян;
– вироблення політико-правових норм парламентами та іншими представницькими установами;
– організація системи управління основними сферами державного і суспільного життя (визначення повноважень, засад функціонування, ієрархізація відносин політичних інституцій)
– партійний менеджмент і виборчий маркетинг.
У рамках політичного розвитку виділяють:
– зміцнення соціальних основ розвитку суспільства;
– вдосконалення національних відносин;
– залучення громадян до управління державними і суспільними справами;
– формування атмосфери довіри і підтримки політичним курсам партій, політичних інституцій;
– формування політичної свідомості і політичної культури громадян.
VII тип. Політична діяльність як політичний спектакль. Її мета – упорядкувати, прикрасити, звеличити політичне життя, надати престижу політичним подіям, особам та інституціям.
Політична еліта давно переконалася, що більшість народу тримається осторонь політичного життя, турбуючись справами економічного, культурного, національного, побутового змісту. Навіть у ході революцій у вир масового політичного життя поринає, як підрахували історики, максимум 15 % мешканців. Для решти політика залишається лише видовищем. Використовуючи цю особливість, політики й шукають видовищних заходів, щоб надати авторитетності своїм місцю й ролі у політиці. Серед них використовують масові ритуальні церемонії: наради, походи, демонстрації, вшанування осіб та подій, урочисті похорони, коронації, інаугурації і т.п.
Як і належить театру (політичному) політики вдаються до використання політичного декору: символіки, емблематики, геральдики, пантеонів героїв та мучеників, мавзолеїв.
VIII тип. Діяльність на міжнародній арені. Діяльність спрямована на захист національних інтересів. Вона здійснюється за допомогою дипломатії; участі держави у програмах міжнародного співробітництва, санкціях, акціях; участі недержавних суб’єктів у економічних, культурних, науково-технічних та інших контактах; народної дипломатії.
ТИПИ І ВИДИ ПОЛІТИЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ
Попередньо проаналізовані типи характеризуються чітким поділом між суб’єктом та об’єктом політичної діяльності. Наступні, типологічно подібні прояви політичного життя ми називатимемо політичною взаємодією, насамперед з тієї причини, що вони відрізняються яскраво виявлюваними суб’єкт-суб’єктними взаєминами.
I тип. Співробітництво – взаємнодоповнювана і взаємновигідна діяльність політичних суб’єктів у спільному досягненні поставленої мети. Співробітництво можливе на ґрунті таких загальнодемократичних принципів як толерантність, консенсус, компроміс.
До найпоширеніших різновидів співробітництва віднесемо союз або альянс. Дана форма передбачає співробітництво близьких суспільно-політичних сил, зумовлена спів паданням їхніх корінних інтересів. З цієї причини союз є довготривалим різновидом співробітництва.
Другим найпоширенішим проявом співробітництва є блок або коаліція. Об’єднання різних іноді й діаметрально протилежних політичних сил для спільного вирішення актуальних політичних питань. Оскільки до блокування вдаються заради вирішення актуальних, але поточних питань політичного процесу, оскільки суб’єктами блокування нерідко виступають діаметрально протилежні учасники політичного життя, то блоки, коаліції є доволі нетривалими формами співробітництва.
II тип. Конкуренція. Випливає з природного прагнення суспільно-політичного суб’єкта в задоволенні своїх життєвих потреб та інтересів. Вона неминуча уже тому, що будь-який соціум завжди функціонує в умовах недостачі ресурсів. Учасниками конкурентних відносин стають ті суб’єкти, які здатні в умовах недостачі ресурсів (у т.ч. й політичних) усвідомлювати й об’єктивне право конкурента на задоволення своїх потреб та інтересів. Таким чином, конкуренцію слід визначити як взаємодію типологічно подібних політичних суб’єктів заради переважної чи й монопольної реалізації певної соціально-політичної ролі, виконання певних завдань. Конкуренція, наприклад, виникає між спорідненими партіями, які прагнуть представляти інтереси тієї чи самої суспільної верстви.
III тип. Політичний конфлікт. Це відкрите протиставлення політичних інтересів, супроводжуване зіткненням соціально-політичних сил, спрямованих на досягнення непоєднуваних цілей, насамперед у сфері влади і власності.
IV тип. Політична боротьба. Даний тип ми визначили б як конфлікт, переведений у конфронтаційну стадію. Конфлікт як боротьба за інтереси характеризується все ж толерантним ставленням до інтересів опонента. Влада бачиться інструментом узгодження інтересів, і при цьому первинного задоволення власних інтересів. Політична ж боротьба характеризується не толерантним, а то й дегуманізованим ставленням до опонента. Влада ж сприймається як мета та засіб знищення опонента.
Політична боротьба здійснюється через насильницькі методи: повстання, війни, революції, терор.
Не слід вважати, що насильницькі засоби – це прерогатива виключно девіативних учасників політичного життя. До насильства вдаються і соціально відповідальні суб’єкти, заради порушення насильства ще більших масштабів до якого, при пасивному потуранні властей, можуть вдатися екстремісти.
У рамках політичної боротьби виділяють і групу ненасильницьких методів (петиції, мітинги, демонстрації, мирні акції протесту, акції громадянської непокори, парламентська боротьба).
Окрему групу засобів політичної боротьби становлять т.зв. антитехнології. Це ті засоби, в основі яких лежать аморальність, обман. Це, наприклад, фальсифікація, дифамація, кулуарна діяльність, блефування, дискредитація і т.п. Д.Видрін вказує на такі активно застосовувані у поточному політичному житті анти технології як спонукання народу „простими рішеннями”, хоча в такій складній системі як суспільство їх практично не буває, „щоденними малими але конкретними справами” замість вирішення глибинних, стратег них питань, підлабузництво низам, мовляв, народ завжди правий, а ми – політики – його слуги, використання метафор як засобу підміни понять і т.п.
V тип. Гегемонія (панування). Даний тип політичної взаємодії, спрямований на встановлення політичного контролю над слабшими, підпорядкованим суб’єктом політичної боротьби.
Гегемонія втілюється у життя через ізоляцію – припинення впливу опонента на оточення, залишаючи йому можливість лише внутрішнього функціонування.
Другим різновидом гегемонії є нейтралізація. Вдаючись до неї, сильніший суб’єкт дозволяє слабшому впливати на оточення, однак постійно зберігає за собою можливість зняття цього впливу всіма доступними засобами, включаючи й припинення функціонування опонента. Прикладом може бути взаємодія між президентом і парламентом у президентській республіці.
ОРІЄНТАЦІЇ ТА ПОЗИЦІЇ У ПОЛІТИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
При характеристиці політичної діяльності вагомо знати, якими характеристиками політичного самовизначення керуються суб’єкти політичної дії. Таких характеристик можна виділити безліч. Спробуємо виділити найпоширеніші з них.
o Активна свідома підтримка й діяльність, спрямована на реалізацію певного рішення.
o Поміркованість, виваженість. Позиція, що ґрунтується на соціальній відповідальності, тобто визнанні, що реалізація будь-якого рішення має враховувати й потреби та інтереси верств сьогодні позбавлених політичного представництва.
o Лояльність – повага до властей, визнання пропонованої іншим політичним суб’єктом лінії поведінки доцільною, законною, і одночасно нейтральне ставлення до неї.
o Конформізм – внутрішнє невизнання, але зовнішня демонстрація, пристосуванство до певної політичної лінії.
o Нонконформізм – демонстративне заперечення чиєїсь політичної лінії, що має на меті, під виглядом турботи загальносуспільними справами, реалізацію власної корисливої політичної лінії.
o Опозиційність – протиставлення своєї політики офіційному курсу. Розрізняють помірковану, лояльну, конструктивну (формує змістовні ділові пропозиції), деструктивну (руйнівну).
o Радикалізм – конструктивна схильність до глибинних, докорінних змін суспільного життя.
o Екстремізм – неконструктивна схильність до крайніх, насильницьких, не прорахованих дій заради реалізації певної утопічної мети чи вияву бунтарських нахилів.
o Абстенціонізм – не перешкоджання подіям розвиватися своїм природним шляхом, що веде до зміцнення політичного становища тієї сили, яка й стоїть на позиціях абстенціонізму.
o Авантюризм (avanture – пригода, ризик) активна участь у л.ж. при зневаженні знань про реальну обстановку, співвідношення сил і засобів, закономірностей суспільного життя.
o Макіавеалізм – позиція що передбачає систематичне застосування засобів заради досягнення політичної цілі.
o Негативізм – позиція в основі якої лежить розглядання політичного життя виключно крізь призму бінарних опозицій – тотально взаємно протилежних сутностей (добро-зло, цивілізація-варварство, схід-захід).
o Партикуляризм (від лат. рarticular – частинка, похідне від pars – частина) позиція орієнтована на захист часткових і вузькогрупкових інтересів.
o Прагматизм ( від гр. pragma – справа, дія) позиція, що передбачає досягнення переваг, ігноруючи моральний зміст та віддалені наслідки дій.
o Утилітаризм – зорієнтованість на вигоду, практичне використання, ігнорування духовних, моральних аспектів діяльності.
ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ І ПОЛІТИЧНІ ВІДНОСИНИ Політична, як і будь-яка інша людська діяльність – це діяльність з реалізації інтересів. Як ми уже підкреслювали, політичне ставлення соціального суб’єкта до суспільства розпочинається з тог
Політична доктрина Монтеск'є
Политические конфликты, их виды и способы разрешения
Политические мифы и сферы их распространения
Политические мыслители России
Политические партии
Политические партии
Политические партии
Политические партии и общественно-политические движения России (вторая половина XIX - начало XX веков)
Политические партии и партийные системы
Политические партии и партийные системы
Copyright (c) 2024 Stud-Baza.ru Рефераты, контрольные, курсовые, дипломные работы.