Миколаївська  філія  Національного  університету  

  “Києво – Могилянська  Академія”

Департамент  політології

Кафедра  політології

 

«Політична  соціалізація  молодших  школярів  (на прикладі  контент-аналізу  підручників               для початкової  школи)»

Кваліфікаційна  робота

на  здобуття  академічного  ступеню  бакалавра

студента  431  групи  Іванова О.А.

Декан департаменту політології:

д.п.н.,  професор  Мейжис  І.А.

Науковий  керівник:

Викладач  Левченко О.О.

Миколаїв – 2000

План.

Вступ.

І. Теоретична частина: аналіз досліджуваних категорій і        понять.

Розділ  1.1.  Процес  політичної  соціалізації  в  початковій  школі.

Розділ 1.2. Психологічно-розумові  особливості молодших шко- лярів.

ІІ. Практична частина: мета і сучасний стан громадянської освіти  в  початковій  школі.

Розділ 2.1.  Шляхи  формування   бажаного типу політичної   куль- тури  у   молодого  покоління.

Розділ 2.2.  Контент-аналіз  букварів,  як  засіб дослідження сучас-ного  стану  у  галузі  громадянської  освіти.

Висновки.

Використана  література.

-1-

Вступ.

Усі спроби побудувати демократичну правову державу, громадянське суспільство будуть зведені нанівець без відповідної політичної культури громадян, членів даного суспільства. Демократія – в середині кожного з нас,           в наших ціннісних орієнтаціях, наший культурі, поведінці, наших знаннях         про  неї,  про  наші  права,  свободи  і  обов’язки.

Демократична правова держава і громадянське суспільство – ось орієнтири нашого національного  розвитку ХХІ століття, наша мета і        завдання. Демократія не виникає сама по собі, її не можна проголосити                  чи задекларувати, вести указом чи постановою. Спроби “проголосити”          ринкову  економіку  вже  зазнали  краху.  То чому ж з демократією                   буде  інакше?

Проблеми нашого суспільства – це проблеми духовні, проблеми   “розрухи в головах”, а не в економіці. І доки ця “розруха” не буде подолана, доки громадянин не стане почувати себе громадянином України усі спроби реформ,  розбудов  приречені  на  поразку.

Демократії слід навчати, її слід прищеплювати. Член громадянського суспільства – це роль, яку слід опанувати. Громадянином не народжуються – громадянином стають, громадянина плекають в собі. Плекають, виховують, навчають – з дитинства.

Це – ті фундаментальні положення, на які я спиратимусь під час написання дипломної роботи. Їх можна об’єднати в одне поняття: “Громадянська освіта і громадянське виховання”. Зміст тут подвійний: мова  йде і про громадянина України, як громадянина держави, і про громадянина,         як  члена  громадянського  суспільства.

 Від покоління до покоління в розвинутих демократіях Заходу передаються  громадянські  цінності.  В  Україні  ситуація  інша.  На жаль і це –

-2-

наша трагедія – старшому поколінню не має чого передати своїм дітям                      в плані демократичних і громадянських цінностей. На суспільство, на          державу покладено цей складний обов’язок – прищепити ці цінності дітям, наступному поколінню громадян України. Від успіху цього процесу без        малого  залежить   доля   нації.

Досліджуючи цей процес входження особи в світ суспільно – політичних відносин, що має назву політична соціалізація, я в якості теми для             дипломної роботи обрав наступну: “Політична соціалізація в молодшій школі”. Логіка моя така: саме в молодшій школі, з опануванням фундаментальних знань про світ, розпочинається опанування дитиною знань і розуміння                    про державу, суспільство, своє місце в них. І якщо цей етап соціалізації              буде втрачено в плані громадянської освіти і виховання, то може бути втрачено ціле  покоління.  Перевиховувати  завжди  важко,  а  іноді – і  запізно.

Отже – політична соціалізація в молодшій школі – тема на стику політології і педагогіки. Навіть без спеціального вивчення зрозуміло, що політична соціалізація в молодшій школі може відбуватись різними            шляхами. Я не ставлю перед собою завдання охопити всі з них, моя                   мета – вивчити процес політичної соціалізації в молодшій школі через дослідження підручників для молодших школярів, букварів -  першого             вікна  маленької  людини  у  великий  світ  Знання.

З чого я виходжу? З того, що існує об’єктивно набір цінностей, які необхідно прищепити дитині для успішності процесу її політичної          соціалізації, становлення її в ролі громадянина. Цей набір цінностей                    має бути певним чином “закладений” у букварі. Складність завдання              полягає в тому, щоб “перекласти” доступними для дитини – молодшого школяра – символами, поняттями, образами такі ціннісні категорії, як: “громадянській обов’язок”, “громадянська гордість”, “ініціативність”, “повага до своїх прав і прав інших” і т. д. Я намагатимусь дослідити, чи здійснений

-3-

цей   “переклад”   в   підручниках,   чи   закладені   в   них   ці  цінності   взагалі, концептуально.

Отже, вже вимальовуються певні частини, етапи дослідження: вивчення самого процесу політичної соціалізації в молодшому шкільному віці,             вивчення психологічних, розумових, світосприйнятних можливостей і особливостей молодших школярів (тобто – способу сприйняття ними     дійсності, світу, знань, рівень їх здатності до цього сприйняття), аналіз складових компонентів ціннісної системи демократичного типу – тобто визначення того, які саме ціннісні орієнтації мають бути прищеплені;                         і – вивчення існуючих джерел їх передачі – підручників, букварів. Останнє – головна частина дослідження: пошук відповідей на питання: “Що має                бути прищеплено і яким чином?” та “Який стан справ у цьому напрямі                     сьогодні  ми  маємо?”

Постає перед нами проблема вибору методу дослідження букварів.                      Я зупинив свій вибір на конвент-аналізі, як найбільш відповідному                    методі семантичної інформації.

На яку базу, які розробки в цій галузі можна спиратись? Відразу констатую: не довелось зустріти жодної наукової розробки саме з цієї                теми. Проте наявна значна кількість матеріалу про кожний з окремих          аспектів дослідження.

Так, скажімо, політична соціалізація як процес, досліджується у багатьох монографіях та підручниках. Серед найбільш вдалих назву Л. Борисова,               К. Гаджієва, О. Бабкіну, Ю. Борцова – авторів підручників з політології                 та  соціології.

Існує велика кількість літератури і по вивченню вікових особливостей світосприйняття молодших школярів, серед яких дуже не погані монографії           і  статті – ще  радянського  періоду:

Останнім часом з’явилась значна кількість публікацій, присвячених

-4-

проблемам громадянської освіти і виховання, побудові громадянського суспільства, аналізу цінностей, притаманних демократичній (громадянській) політичній культурі. Це – і класики політологічної науки: Г. Олмонд,                       С. Верба і М. Вебер. Це – і дослідження К. Гаджієва, Дж. Пілон,                             І. Шапіро. Непогані дослідження проведені і нашою землячкою –                            Л. Крицькою, але вони, на жаль, стосуються в основному учнів старшого шкільного  віку.

Особливо хочеться виділити чудову статтю О. Щербініна “С картинки в твоём букваре” (Полис. – 1994. - № 5), присвячену прищепленню цінностей – але тоталітарного суспільства! – через буквар, с самого дитинства. Вона           стала  для  мене  певним  зразком  при  написанні  роботи.

Методика проведення неповного контент-аналізу можна знайти                     у  роботі  Дж. Мангейма,    Р. Річа    “Політологія.  Методи  дослідження”.

Об’єктами безпосереднього дослідження стали п’ять букварів, розповсюджених  в  школах:  чотири  україномовні  і  один – російськомовний.

Таким чином, вихідні дані до дослідження наявні, залишається лише обробити інформацію і синтезувати її в межах дипломної роботи. Це я і намагатимусь  зробити.

-5-

І.  Теоретична  частина:  аналіз  досліджуваних категорій  і  понять.

Розділ  1.1.   Процес  політичної  соціалізації                           в  початковій  школі.

Під соціалізацією взагалі розуміють процес залучення індивідів                   до наявних соціальних норм і цінностей. Соціалізація розкриває зв’язки           між людиною і суспільством, її можна охарактеризувати і як “процес цивілізації суспільства”, за влучним висловом індійського політолога                    П. Шарана.

Поняття соціалізації, пов’язане з розвитком соціології, було введене в науковий обіг наприкінці ХІХ ст. американцем Ф. Гідденсом та французом          Г. Тардом. Бурхливий розвиток політичної науки призвів до формулювання поняття “політичної соціалізації”, що було зроблено на межі 50-60х рр.                ХХ ст. американськими політологами. Початкове визначення політичної соціалізації як “процесу, завдяки якому індивід засвоює політичну              культуру суспільства, основні політичні поняття, свої права та обов’язки відносно уряду та набуває уявлень про структуру та механізм політичної системи”. Недоліком цього визначення є те, що в ньому особистість            виступає пасивним об’єктом виховання і навчання. Насправді ж, це                       не так. Особистість не є пасивним сприймачем цілеспрямованого впливу                 з боку суб’єктів політичної соціалізації. Ми ще докладно зупинимось на цьому питанні нижче, коли говоритимемо про те, що молодші школярі дуже              чітко можуть відчувати різницю між тим, що відповідає і що не відповідає дійсності. А зараз ми відзначимо, що має рацію російський політолог                     Є. Шестопал, яка вважає, що поняття “політична соціалізація” ширше,                   ніж політичне виховання або просвіта, бо охоплює не тільки цілеспрямований

-6-

вплив на особистість панівної ідеології та політики, не лише стихійний            вплив, а й особисту політичну активність, яка проявляється і в ідентифікації індивідом отриманої інформації за критерієм її відповідності чи    невідповідності   дійсності.

Отже, політична соціалізація особи пов’язана з входженням людини                в політику, з засвоєнням нею пануючих в суспільстві політичних ідей, цінностей, норм політичної поведінки. Політична соціалізація завжди несе            в собі два аспекти. Перший – політична соціалізація, як засвоєння новим поколінням основоположних принципів існуючої політичної культури, закладених в традиціях країни; другий – набуття знань і досвіду, обумовленого конкретною дійсністю – в результаті хоч би й пасивної участі в різних          формах політичного життя. З цих аспектів справедливо випливають і два процеси політичної соціалізації, діалектично взаємопов’язані між собою –

1)    Процес  набуття  і  накопичення  політичних  поглядів,  оцінок  і знань;

2)    відмова  від  того,  що  не  відповідає  дійсності.¹

Коли вже відкрито три нові проблеми, пов’язані з політичною соціалізацією молодших школярів в сучасних умовах. Що ми маємо                       на увазі? По-перше – одним з аспектів політичної соціалізації є цілеспрямований вплив, вплив з боку пануючої ідеології. Постає питання:               чи існує у нас пануюча ідеологія, ідеологія соціалізації, яка б проглядала             вже починаючи з дитинства, з перших шкільних років, тобто ми стикаємось            з проблемою національної ідеї, ідеології, елементи якої мають прищеп-люватись  новому  поколінню.

Ми можемо констатувати, що національної ідеї чи державної             ідеології в Україні сьогодні не існує. І цей факт відзначено багатьма

.........................................................................................................................................

1. Борисов  Л.П.   Политология. - М., 1996. – С. 100-101.

-7-

дослідженнями. На це, зокрема, звертають увагу і педагоги, які працюють                з дітьми, школярами і гостро відчувають відсутність єдиного стратегічного спрямовуючого напрямку політичного виховання і освіти. Зокрема,                             Л. Крицька пише: “Україні, українській освіті, особливо ж шкільній,                  необхідна офіційна державна (державницька) ідеологія, принаймні в перехідний період”.¹  Про ідеологію ми ще будемо говорити, а зараз         зазначимо, що деідеологізація, що пройшла в нашій системі освіти під           гаслами боротьби з комуністичною, тоталітарною ідеологією на початку             90х років не могла бути самоціллю. Відмова від однієї ідеології залишила вакуум у цій сфері, ім’я якому – безідейність. Відсутність будь-якої              ідеології – лихо не менше, ніж тоталітарна ідеологія; бо ідеологія може бути і демократичною, спрямованою на виховання громадянина і члена громадянського суспільства, а ось безідейність, стихійність у цій сфері       завжди залишають шанс для повернення тоталітаризму, який принесе                     у вигляді своєї ідеології чіткий і простий порятунок від хаосу стихійності                і  порожнечі  в  ідеологічній  сфері.

Висновок – у дослідженні слід звернути особливу увагу на                 наявність / не наявність єдиної ідеологічної лінії в політичному аспекті           освіти в молодшій школі. Відсутність такої створює значні труднощі            процесу   успішної   політичної   соціалізації.

Проблема друга – політична культура, закладена в традиціях країни,            її народу. Політична культура населення сучасної України не є темою            нашого дослідження, але вона є значним, дуже важливим фактором впливу           на об’єкт нашого дослідження. Велика кількість досліджень, спрямованих               на вивчення сучасної української політичної культури свідчать: ми  

.........................................................................................................................................

1.   Ігнатенко П., Крицька Л. Конституція України і громадянське виховання  учнів // Початкова  школа. – 1997. - № 1 – с. 4.

-8-

успадкували тяжкі комплекси і національної меншовартості, і тоталітарні рецидиви, і все те, що можна назвати посттоталітарним і постколоніальним синдромом. Тобто те, що не тільки не слід успадковувати молодому             поколінню в процесі політичної спеціалізації, а від чого молоде покоління          слід  захищати, відмежовувати усіма способами. Наведемо декілька          прикладів.

Приклад 1: етатистські елементи у політичній культурі. Їх можна           знайти скрізь – навіть, коли в серпні, коментуючи проходження жнив, телеведучий говорить: “Держава буде з хлібом”, - у носія громадянської політичної культури має виникнути питання: при чому тут держава?                  Хіба їй належить врожай, хіба увесь АПК є власністю держави? Проте молодший школяр не розбирається в таких тонкощах. Для нього почута декілька разів фраза типу: “Держава буде з хлібом”, - означатиме:

1)   Весь  хліб  в  Україні  належить  державі,

2)  Збір  врожаю – проблема держави (чи ще гірше: хто б хліб не            зібрав – а з хлібом буде лише держава). Тобто держава, внаслідок таких “дрібних казусів”, не помітних для громадян колишнього СРСР, у свідомості дитини ототожниться з тим, що ми називаємо громадянським суспільством. І подолати це хибне ототожнення        вже потім буде дуже важко. Не слід гребувати подібними “дрібничками”, сподіваючись, що дитина не розуміє, про що йде мова, не звертає уваги на це. Вченими вже давно доведено: практично нічого, з почутого чи побаченого нами не проходить повз нашу увагу, осідаючи в підсвідомості, тим більше, коли це стосується дитини 6-7 років, свідомість якої, наче губка,           всмоктує  все  почуте  і  побачене.

Приклад 2: він тісно пов’язаний з першим, але діалектично         протилежний йому. Мова йде про розповсюдження кримінальної субкультури    

-9-

в усіх сферах нашого життя. Та ж ситуація: які настанови отримає в спадок   дитина від старшого покоління, чуючи пісні з “зонівського” фольклору. Про яку  повагу до представників закону, охоронців правопорядку йтиме мова,     якщо на запитання дитини: “Хто такі “менти”, які посадили у тюрму            дядька,  що співає по радіо?”, вона отримає відповідь: “Міліціонери”. І             таких  прикладів більше, ніж досить. Сюди відноситься і образ держави, що                   “не платить таткові гроші”, і держави, що вимикає світло і опалення, і ще багато – багато чого, що сформує у дитини які завгодно настанови і орієнтації стосовно держави, лише не ті, які притаманні громадянину і члену громадянського  суспільства.

Ця проблема – проблема політичного і соціального досвіду минулих поколінь, що передається поколінню молодому в процесі політичної соціалізації, виводить нас на проблему третю: проблему внутрішнього конфлікту, іноді жорсткої невідповідності між набутими поглядами,          оцінками, знаннями і реальністю. І наслідки цього конфлікту можуть раз і назавжди сформувати у дитини уявлення про те, що те, чому вчать в школі – неправда, в житті все по-іншому. Це означатиме крах цілеспрямованої політичної соціалізації.

Як відомо, громадянське дозрівання, заохочення людини до політики        має стадіальний характер, перший етап розпочинається вже у віці                              3-4 років, коли дитина набуває перших знань про політику через сім’ю,           засоби масової інформації, найближче оточення. Саме родина, сім’я закладає основи політичної соціалізації дитини – ті перші основи, вплив яких буде вирішальним, коли дитина прийде до школи. Рівень політичної культури батьків, пануючі в сім’ї політичні погляди і орієнтири формують всі три складові політичної культури дошкільника: основи того політичного           досвіду, політичної свідомості, політичної поведінки. Це знову і знову     повертає  нас до тих трьох  проблем, які  ми  визначили,  як  головні  перешкоди 

-10-

на шляху політичної соціалізації молодшого школяра як громадянина                       і  члена  громадянського  суспільства:

1.   Відсутність  ідеології,  безідейність.

2.   Успадкування  політичної  культури  старших  поколінь.

3.   Контраст  між  настановами  і  реальністю.

Не повертаючись ще раз до всього вище зазначеного, скажемо: у більшості випадків процес політичної соціалізації у школі має долати       негативні наслідки політичної соціалізації у сім’ї, вступати з ними в           конфлікт.

Отже потенційна конфліктність визначена нами як риса процесу політичної соціалізації молодших школярів в сучасних умовах. Цей             конфлікт дуже рідко може бути розв’язаний на користь школи, бо авторитет батьків більше. Спогади бабусі чи дідуся про те, що “при радянській                   владі жилось краще”, репліки батька чи матері, що “всі політики – вороги і злочинці”  здатні  звести  нанівець  вплив  вчителя.

Про загострення цього конфлікту, чи “війну за свідомість дитини до переможного кінця” і мови не може йти. Вихід полягає у тому, що політична соціалізація  може  відбуватись  двома  шляхами.¹

1)    Відверта передача досвіду, інформації, відверте прищеплення ціннісних орієнтацій за принципом: “це – добре, це - погано”, відверте спрямовування політичної поведінки: “роби так, а не інакше” і т. д.;

2)    Прихована політична соціалізація – передавання неполітичних настанов, які впливають на політичні стосунки, поведінку,         обрання  тих  чи  інших  цінностей  політичної  культури.

............………………………………………………………………………………….

1. З цього приводу див.: Щербинин А.И. «С картинки в твоём         букваре…» // Полис. – 1994. - № 5.

-11-

Перший шлях був пануючим засобом здійснення політичної           соціалізації у радянській школі.¹ Він є наслідком заідеологізованості                   усіх боків суспільного життя, властивому для тоталітарних режимів. 

  Як основний шлях передачі інформації він не підходить для нас             саме  з тої причини, що він веде до загострення того конфлікту, небезпеку      якого ми визначили. Це, звичайно, аж ніяк не означає, що певні елементи неприхованого впливу в процесі політичної соціалізації можуть і мають бути застосовані (Тим більше, що для вчителів старшого покоління такий шлях є об’єктивно  легшим).  Але,  як  основний  він  не  підходить.

Перевага має бути віддана прихованій політичній соціалізації – це не лише дозволить уникнути гострих конфліктних ситуацій у свідомості молодших  школярів, але й має інші переваги. Зокрема, мова йде про психологічно – розумові особливості світосприйняття молодших школярів      (ним буде присвячений наступний розділ нашої роботи). Та і процес         виховання громадянина і члена громадянського суспільства несе в собі передачу таких якостей характеру, елементів політичної культури і           політичної свідомості, які легше передати, прищепити саме непрямим           шляхом  (про  це  теж  мова  далі).

Зупинимось тепер на базових завданнях, які має вирішити процес політичної соціалізації. Мова йде про ті завдання, які політична соціалізація має вирішити у будь-якому суспільстві, так би мовити про стратегічні                     цілі  політичної  соціалізації.  Отже,  чого  потрібно  досягти  в  принципі.²

………………………………………………………………………………………….

1.   Розгляд співпраці між школою і батьками лежить поза                 межами теми нашого  дослідження,  хоча,  звичайно,  нами  не               відкидається.

2. Політологія. Посібник для студентів / За ред. О.В. Бабкіной. –                  К.,    1998. – С. 106.

 

 

-12-

1.      Прищепити новим членам суспільства основні елементи        політичної культури і свідомості. Відмічаємо відразу для себе – ці елементи спочатку слід визначити – по-перше; сформувати методологію  їх  передачі – по-друге.

2.      Створити сприятливі умови для накопичення членами             суспільства політичного досвіду, що його потребує політична діяльність і творчість усіх бажаючих. Під “сприятливими          умовами”, напевне, слід розуміти і створення бази для подальшої            політичної соціалізації, і наявність “інфраструктури” політичної соціалізації. Тобто політична соціалізація в молодшій школі                має носити такий характер, щоб набуті в результаті неї знання, цінності, орієнтації, настанови, моделі поведінки в сфері      політичного могли розглядатись як база для подальшої                політичної соціалізації особи. База повинна мати цілісний, несуперечливий, відносно завершений характер. Інфраструктура політичної соціалізації – це усе те, що забезпечує вдале     проходження процесу політичної соціалізації. Так, відносно             нашої теми, наведемо наступний приклад: нецікавий, неяскравий, погано оформлений підручник не може стати повноцінним      джерелом  якісної  передачі  настанов  політичної  соціалізації.

3.      Якісне перетворення відповідних елементів політичної культури – необхідної умови суспільних змін. В сучасних обставинах                обсяг елементів політичної культури, які мають бути якісно перетворені у молодого покоління, щоб сьогоднішні молодші школярі завтра стали активними учасниками суспільних змін, - величезний. Власне мова йде про те, що слід розпочати чи не докорінну зміну політичної культури у тій її частині, яка є        наслідком 70-ти  років  “радянського”  політичного  досвіду,  яким би

-13-

довгим і тяжким нам не  здавався цей процес, не розпочавши              його, ми прирікаємо себе і своїх нащадків на вічне кружляння по   “пустелі  перехідного  періоду”.

Нарешті, слід чітко визначити напрямки здійснення політичної соціалізації у відповідності до функцій політичної соціалізації як процесу, компоненти  політичної  соціалізації:¹

1.   Інформаційний – передача перших, елементарних знань                    про владу, політику, політичний устрій держави, форми і           способи участі в політичному житті; передача знань про суспільне життя і місце, яке дитина займає в ньому зараз і займе, коли подорослішає. Приклад інформативного напряму в дії: “Я живу в Україні.  Україна – моя  Батьківщина”.

2.    Ціннісно-орієнтований компонент – формування елементарного апарату політичного мислення, першого образу системи ціннісних орієнтацій.  Приклад:  “Ми  любимо  рідну  землю”.

3.   Установчо-нормативний компонент – вироблення в особи            певних настанов на сприйняття і споживання політичної інформації, ставлення до політичних подій і явищ, дій інших осіб у сфері політики, і – головне – вибір свого стилю і скерованості поведінки у політичних відносинах. Приклад: “Я не залишусь байдужим, коли хтось зазіхне на волю мого народу і мою            свободу – я  захищатиму  і  те,  і  інше”.

Нарешті, в теорії політичної соціалізації залишається ще одне            питання, з яким нам слід визначитись. Це – питання типу політичної соціалізації, засноване на тому, що таких типів існує декілька (гегемоністський, гармонійний,  конфліктний  і  т. д.).

...........…………………………………………………………………………………

1.  Політологія...  Цит.  праця. – С. 107.

-14-

Для нас є дуже важливим визначити: з яким типом політичної   соціалізації ми маємо справу в реальності, в умовах сучасної освіти                    у молодших школярів, і визначити – який тип політичної соціалізації          найкраще підходить для досягнення мети і виховання громадянина                          і члена громадянського суспільства. Зараз обмежуємось лише постановкою        цієї проблеми, а її розв’язання подамо у практичній частині нашого дослідження.

Продовжуючи розгляд політичної соціалізації, конкретизуємо його, звернувши увагу на проблеми взаємозв’язку політичної соціалізації                           і освіти, виховання. Тобто розглянемо проблему політичної соціалізації                  у школі.

Як освіта забезпечує єдність процесів навчання і виховання, так і політична освіта є поєднанням процесів політичного навчання і виховання, будучи в свою чергу одним з головних елементів в процесі політичної соціалізації.

Освіта взагалі може розглядатись подвійно:

1)  Як  процес  соціокультурної  комунікації;

2)  Як соціокультурний інститут, що забезпечує процес соціокультурної комунікації. Система освіти мусить розглядатись як найважливіший соціокультурний регулятив розвитку суспільства. Політико – культурні норми, цінності, зразки, стереотипи транслюються між поколіннями, соціальними           групами за посередництвом освіти. Освіта є інститутом оновлення політичної культури, поєднуючи в собі і успадкування, і         оновлення політичної культури. Шкільна освіта виступає як          один з головних, базових етапів освіти, освіта в молодшій              школі – перший етап шкільної освіти – і тому відіграє дуже важливу  роль:  перевчити  завжди  важче,  ніж  навчити.

-15-

Легко побачити, що освіта і соціалізація мають дуже багато спільного.  Це і не дивно: освіта є одним із провідних засобів соціалізації, головна   риса        якого – цілеспрямованість. Можна сказати, що майже весь обсяг цілеспрямованого компоненту політичної соціалізації міститься в процесі освіти, а стосовно молодших школярів з упевненістю можемо відзначити, - сьогодні весь обсяг цілеспрямованої політичної соціалізації – у молодшій школі.

Цілеспрямування процесу освіти вимагає від тих, хто його планує і розробляє дотримуватись трьох правил, пов’язаних з особливостями політичної освіти,  політичної  соціалізації.

1)  Не оновлення політичної культури в процесі політичної соціалізації в школі призведе до стагнації суспільного розвитку. (Очевидно, що політична культура – не статичний елемент політичної системи, а в сучасних умовах він тим більше не може бути таким).

2)  Модернізація освіти, політичної освіти без урахування культурного контексту нації призведе до дестабілізації в суспільстві, конфлікту і конфронтації по лінії: старше покоління – молодше покоління; до знищення культурного ядра народу. Звичайно, конфлікт “батьки - діти” існував завжди, але його необачне поглиблення шкідливе для суспільства. Зрозуміло, що модернізація – неодмінний супутник прогресу, але історія знає багато прикладів того, як модернізацій ні манівці, модерністська утопія, заводили націю у глухий кут. Україні це знайомо – в нас ще живе гірке розчарування, пов’язане з тим, що добробут і процвітання не увірвались в кожен дім з проголошенням незалежності, а проголошення переходу до ринку і радикальних економічних реформ через шокову терапію обернулись не стрімким економічним злетом, а катастрофою. Менше  за  все  ми  хочемо  того,  щоб  з нашої роботи хтось зробив

-16-

висновок: мета виправдовує засоби, і тому виховання молодого покоління в дусі нових ідеалів і цінностей (у порівнянні з цінностями і ідеалами попередніх років) слід проводити радикальним шляхом, геть відкидаючи  все,  що  було   накопичене  в  політичному  досвіді  народу.¹

Навпаки, політично соціалізувати – це, на нашу думку, - не створити новий тип політичної людини, а дати можливість творчо розвиватись, самозмінюватись. Політична соціалізація в контексті шкільної освіти аж             ніяк не передбачає створення готового типу людини, з визначеним              набором якостей політичної культури, вона, на нашу думку, передбачає створення усіх необхідних базисних умов для включення механізмів           активної політичної соціалізації, політичної самоосвіти і самовиховання,           коли особа сама творить себе у світі політичного, а не є пасивним об’єктом чужого впливу. Гадаємо, навіть не треба пояснювати, що виховання                   осіб, здатних лише до пасивного засвоєння прищеплюваних моделей             мислення, відчуття і поведінки несе в собі загибель для демократії і громадянського   суспільства.

Пояснімо вище сказане. Для західних демократій однаково цінними                 є і консерватизм, і лібералізм, і соціал-демократія. Всі ці ідеології сприяють повноцінному розвитку демократичного суспільства і окремо, і – головне – будучи всі разом представлені в політичній палітрі суспільства. То ж         політична соціалізація в її цілеспрямованому аспекті і не повинна сприяти вихованню консерватора, ліберала чи соціал-демократа. Завдання полягає в тому, щоб представник нового покоління органічно засвоїв “обов’язковий” набір   базових   цінностей – розуміння   своїх   прав і свобод,  повагу  до  прав  і

.............………………………………………………………………………………....

1. Див.: Борцов Ю., Коротец И., Шпак В. Политология в вопросах                   и  ответах. – Ростов-на-Дону, 1998. – С. 342-346.

-17-

свобод інших, розуміння своїх обов’язків перед державою і суспільством             та чекання виконання суспільством і державою своїх обов’язків перед                    ним у відповідь. А вибір ідеологічних уподобань – вільний вибір особи – її симпатії соціал-демократії, консерватизму чи лібералізму – її особиста справа.   І взагалі вона може підтримувати будь-яку ідеологічну течію на свій            розсуд, якщо, звичайно, обрана нею ідеологія не передбачає порушення           прав і свобод людини, дискримінацію, розпалення ворожнечі в              суспільстві.

Зрозуміло, що в молодшій школі мова ще не може йти про активну політичну соціалізацію особи, політичну самоосвіту і самовиховання, але їх передумови мають бути закладені саме в цей період.

Підіб’ємо перші підсумки. Ми визначились із розумінням терміну “політична соціалізація”, при цьому звернули увагу на існуючі проблеми політичної соціалізації, з якими ми можемо стикнутись в сучасних умовах. Ми побачили, що ці проблеми – доволі суттєві і їх ігнорування може звести нанівець намагання вдало розпочати процес політичної освіти у молодшій школі. Це проблеми безідейності, негативного політичного досвіду старших поколінь та,  як їх наслідок, проблема внутрішнього конфлікту у дитині. Ми запропонували шлях, що повинен допомогти уникненню цих проблем – по-перше, наявність єдиної стратегічної узгодженої програми, ідеології, по-друге, надання переваги непрямим, прихованим методом впливу і політичній соціалізації.

Нами було сформовано базові завдання, які політична соціалізація має досягти як процес сам по собі без урахування свого конкретного політико – культурного наповнення, універсальні цілі політичної соціалізації. Ми            також сформулювали функціональні напрямки політичної соціалізації: інформативний, ціннісно-орієнтований і установчо-нормативний, які мають бути присутні всі три у політичній освіті. Нарешті, ми визначили зв’язок між

-18-

 освітою і політичною соціалізацією, з’ясувавши, що політична освіта як єдність процесів політичного навчання і виховання є не чим іншим, як цілеспрямованим компонентом політичної соціалізації, головним на даному етапі політичної соціалізації. Інші два компоненти:

1)  стихійний вплив, що у нашій ситуації несе більше небезпеки,            ніж можливої користі – розглянутий нами при обговоренні можливих  проблем  і  труднощів  політичної  соціалізації;   

2)  особиста політична активність – ще не присутня у молодшому шкільному  віці,  її  основи  лише  закладаються.

До цих пір нас більше цікавив сам процес політичної соціалізації – у наступному розділі ми розглянемо об’єкт політичної соціалізації – молодших школярів,  їх  психологічно-розумові  вікові  особливості,  їх  світосприйняття.

-19-

Розділ 1.2.   Психологічно - розумові  особливості                молодших  школярів.

У цьому розділі ми спробуємо з’ясувати, якими психологічними, розумовими, соціальними, пізнавальними якостями володіють молодші школярі. Нас це цікавить з двох причин. Перша полягає в тому, що далеко не всю інформацію з галузі політичних знань можна донести до учня, ті поняття, які легко формулюємо для себе,  залишаться для нього незрозумілими.                Всі необхідні терміни, категорії політичних знань, що мають бути              передані молодшим школярам в процесі політичної соціалізації, мають бути передані опосередковано, з урахуванням вікових особливостей нашого об’єкту цілеспрямованого впливу у політичній соціалізації. Скажімо, немає сенсу намагатись пояснити молодшим школярам значення терміну “громадянське суспільство”, про те є можливість привчити їх до самоорганізації.  Друга причина в тому, що ми висуваємо гіпотезу про те, що молодші   школярі внаслідок своїх особливостей розвитку несуть у собі багато рис і якостей, необхідних для формування особистості громадянина і члена громадянського суспільства – і залишається ці якості розвивати  і заохочувати їх розвиток. Так, наприклад, молодші школярі  виявляють схильність до духу суперництва, який є необхідною    умовою  розвитку  суб’єкта  ринкових  економічних   відносин.

Почнемо з розгляду соціальних характеристик розвитку дітей       молодшого  шкільного  віку.

Дослідження в галузі сучасної психології і педагогіки свідчать, що молодшим школярам притаманні наступні характеристики соціальної структури  розвитку:

1)   Прагнення  бути  першим,  кращим  за  інших;

2)   прояви  духу  суперництва,  ентузіазм;

3)   схильність  вигадувати  різні  правила;

-20-

4)   часом  молодші школяри бувають невдячними, видаються      немічними;

5)   намагаються робити все правильно, і в той же час “непомітно для себе”  виходять  за  межі  дозволеного;

6)   розквітають у відповідь на похвалу чи заохочення і дуже тяжко сприймають  невдачі;

7)   прагнуть  весь  час  діставати  задоволення,  люблять  сюрпризи;

8)   можуть проявляти і розсудливість і дражливість, люблять критикувати інших;

9)   великого  значення  надають  дружбі;

10)       відчувають, що школа замінює домівку, як найвпливовіший соціальний  чинник;

11)       полюбляють “ябедничати”, але не внаслідок схильності до донощицтва, а внаслідок потягу до встановлення справедливості і рівності усіх перед “правилами”.¹

Інші дослідники роблять особливий наголос на:

·     прагненні до суспільно значущої діяльності;

·     здатності у разі потреби довільно керувати своєю поведінкою, хоч ще переважає мимовільність поведінки;

·     умінні налагоджувати стосунки з ровесниками, разом гратися і працювати;

·     “демократичність” у поводженні з вчителем.²

Отже, молодші школярі вже у 6-7 річному віці виявляють багато ознак соціалізованої поведінки, здатність до життя у суспільстві, що проявляється         

.........................................................................................................................................

1. Проскура О.В. Психологічна підготовка вчителя до роботи з першокласниками. – К., 1998. – С. 26-28.

2.  Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. – К., 1997. – С. 83.

-21-

у здатності  до  співіснування у  класному  колективі.  Багато з їхніх  соціальних Отже, молодші школярі вже у 6-7 річному віці виявляють багато ознак соціалізованої поведінки, здатність до життя у суспільстві, що проявляється у здатності до співіснування у класному колективі. Багато з їхніх соціальних якостей заслуговують на підтримку і заохочення (прагнення до суспільно значущої діяльності, дух суперництва, товариськість і бажання змагатися  з ровесниками у грі). І в той же час слабке місце їх соціалізації – дисципліна, нормативне регулювання своєї поведінки вольовим зусиллям, узгодження поведінки з нормами шкільного життя, що виступає для них першим прообразом життя у суспільстві “в мініатюрі”. Педагогічний досвід свідчить, що до 9-10 річного віку ці недоліки можна легко усунути, якщо процес виховання в школі добре налагоджений, методи виховання науково обґрунтовані  і  відпрацьовані  у  вчительському  досвіді.

Перейдемо до розгляду пізнавальних та розумових характеристик. Дослідження у цій галузі визначають такі пізнавально – розумові якості               6-7  річок,  вони:

·     полюбляють ставити запитання;

·     полюбляють нові ігри, ідеї;

·     найкраще навчаються, роблячи самостійні відкриття;

·     віддають перевагу процесу, а не результату;

·     складають плани співробітництва у грі;

·     характерним символам надають великого значення;

·     краще розуміють особливі стосунки і функціональні взаємини;

·     розуміють події минулого, якщо вони тісно пов’язані із сьогоденням;

·     віддають перевагу ігровій діяльності, навчання за допомогою          гри  дає  більший  навчальний  ефект,  ніж  за  допомогою  книжок;

·     вивчення  суспільства  (!)  має   пов’язуватись  із  сьогоденням – у

-22-

цьому плані дуже популярні продуктивні екскурсії, за якими послідовує обговорення побаченого; і повторимось ще раз: події минулого (історію) починають розуміти лише тоді, коли вони тісно пов’язані з нинішнім часом – особливо пильно запам’ятаймо цей останній аргумент: він нам ще знадобиться.

В цей період молодші школярі вже вміють робити елементарні узагальнення, абстрактне мислення в них ще знаходиться в початковому стані, в зародку. Дітям в цей час доволі важко даються визначення – як їх запам’ятовування так і власне складання абстрактних визначень. Взагалі   процес визначення та пояснення у них відбувається шляхом                  знаходження і наведення конкретних прикладів, конкретизованих             асоціацій. Конкретика, конкретне мислення більше притаманне молодшим школярам. Узагальнення, як правило, не йдуть далі елементарної індукції        через простий перелік. Дедуктивне мислення лише починає формуватись               у цьому віці. Проте доволі добре розвинута аналогія – діти можуть легко зрозуміти і відшукувати самостійно подібні предмети, явища саме за          методом   аналогії.

У молодших школярів яскраво виявляється наслідуванність – важливе джерело  успіхів  у  початковій  школі.

Особливістю їхньої розумової діяльності є те, що вони часто обмежуються сприйняттям зовнішніх ознак, понять, явищ, здатність до глибокого аналізу ще не виражена. Діти, ніби губка вбирають знання,                  але не завжди усвідомлено. Вже в молодшому шкільному віці діти відзначаються високою поінформованістю про навколишнє життя. Тобто останні дві тези підтверджують сказане нами у попередньому розділі:                діти сприймають всю інформацію, що потрапляє до них і є набагато                більше обізнаними в оточуючому світі (первинно соціалізованими), ніж               це  здається  з  першого  погляду.

-23-

Такі якості, як абстрактне, теоретичне мислення, засвоєння наукових понять, закономірностей, оволодіння такими мислитель ними операціями як аналіз, порівняння предметів, узагальнення істотних ознак і відкидання неістотних формуються у дітей молодшого шкільного віку вже в процесі навчання, тому, якщо говорити, про першокласників, то ці перераховані якості не  є  характерними  для  них,  як  правило.

Характерною особливістю світосприйняття молодших школярів,        їхнього оволодіння знаннями є схильність до міфологізованого казкового сприйняття і пояснення світу. Особливу увагу на це звернув ще                               В. Сухомлинський, що широко застосовував казкове розуміння світу               дітьми у своїй “Школі радості”. “Молодші школярі дуже полюбляють мультфільми, охоче слухають казки, пригодницькі оповідання, вигадують таємниці,  неймовірні  історії,  фантазують”.¹

Діти дуже чутливі – і коли дорослі вважають їх фантазії брехнею, ображаються, ховаються у себе – а це вірний шлях до гальмування розвитку. Дитяча уява створює неймовірні сюжети, казковий світ для того, щоб цікавіше було жити, щоб пояснити на свій розсуд те, що неможливо осягнути, усвідомити.

Дуже важливим  для молодших школярів є наочне супроводження інформації. Причиною цього є як раз перевага конкретики над абстракцією і мальованого, казкового світу над буденністю. Наочне супроводження інформації, особливо ж яскраве, мальовниче,  з елементами казки виступає міцним допоміжним засобом запам’товування. Гарне оформлення збуджує мотиваційний інтерес до навчання, чудовий засіб індоктринації, створення образно – чуттєвого символічного світу, що є для дитини більш

.........................................................................................................................................

1. Особенности психологического развития детей 6-7-летнего          возраста / Под  ред.  Д.  Эльконина. – М., 1988. – С. 218.

-24-

сприйнятливим,  ніж  сухий  спочатку  світ  букв  і  цифр.

Звернемо також увагу на таку психологічну властивість молодших школярів, як підвищена чутливість. Здатність глибоко й болісно переживати - емпатія. Чуттєвість дитини дуже висока. Гостре почуття чогось залишається           з нею і через багато років, коли забуваються і факти, і обставини. Скажімо – відчуття відрази до чого-небудь (кого-небудь) може залишитись в житті і проявлятись в дорослому віці, вже несвідомо. Створення привабливого емоційного фону, що супроводжує процес навчання і виховання – чи                    не головна умова успіху в оволодінні знаннями і правилами, нормами поведінки,   прищепленні   настанов  і  цінностей.¹

Апелювання до позитивних емоцій чи співпереживання у початковій               школі – неодмінний супровідник освіти. Але ми маємо відмітити, що               цей компонент, успіх в більшій мірі (якщо не виключно) залежить від         вчителя.

Ми вже навели достатню кількість особистісних якостей молодших школярів, щоб приступити до їх аналізу. Нас цікавить вирішення наступної проблеми: якими мають бути засоби політичної соціалізації за посередництвом підручника, щоб вони відповідали віковим особистісним характеристикам молодших  школярів?

Сучасний підручник для початкової школи укладається також                         і  із  врахуванням   принципово   нових    вимог  і   підходів   до   самого   змісту         

“Освіта.  Україна  ХХІ   століття”.²   Здійснено  перегляд  самих  функцій-           25-сучасної   шкільної   освіти,   в  т. ч. – початкової.   Концептуально   ці   нові             

.........................................................................................................................................

1.   Коломинский Я., Панько Е. Учителю – о психологии детей                       6-летнего возраста. – М., 1988. – С. 128.

2.   Державна національна програма “Освіта. Україна ХХІ              століття”. – Київ, 1994 – Розділ “Зміст  освіти”. – С. 11-14.

 

 

-25-

вимоги  і  підходи   сформульовані  в  Державній   національній   програмі   під-ручника. Якщо донедавна він був зорієнтований на інформаційну і від-творюючу функцій, які обслуговували модель навчання: вчитель передає знання, а учень опановує їх на рівні засвоєння – присвоєння, то сучасна           освіта вимагає особистісно-орієнтованої моделі навчального процесу,         вимагає співпраці всіх учасників навчального процесу, а не розрахунку                 на учнів – слухняних виконавців. Тому сучасні підручники, крім      інформаційної,  мають забезпечувати  мотиваційну  і  розвивальну  функції.

    Важливою для авторів залишається проблема добору навчального матеріалу. При цьому слід враховувати, що обсяг підручника не повинен перевищувати можливості дітей. Слід дотримуватись такого правила: якщо тексту забагато, то це стомлює дітей, знижує увагу та інтерес; надмір інформації  зумовлює  формальне,  поверхове  знання.

Структура підручника, текст і позатекстові позначення, символи, колір, ілюстрації мають давати чітке уявлення, чого і як слід навчати за цим підручником. Зокрема, для забезпечення мотивації учня практикуються такі засоби заохочення та підтримки самостійних розумових зусиль учнів:  достатній вибір завдань, цікавий матеріал, ілюстрації, схеми міркування. Підручник повинен мати чітку структуру, кольорове і шрифтове виділення опорного матеріалу, в ньому повинна бути достатня кількість ілюстрацій,               а ілюстрування букварів взагалі має переважати над їх текстовим         наповненням.

Взагалі, роль підручника у процесі політичної соціалізації молодших школярів не може бути вирішальною. Політична освіта – єдність політичного навчання і виховання складається з багатьох факторів. Це і особистісні і професійні якості вчителя, і позаурочна, і позашкільна діяльність, і загальна атмосфера у школі, класі, сім’ї і підручник. Обсяг дипломної роботи                      не  дозволяє    нам    проаналізувати   всі   складові   цього   процесу,   то   ж   ми

-26-

виходитимемо з того, що всі інші умови сприяють успішному проходженню процесу політичної соціалізації, тобто спрощуємо модель політичної соціалізації, залишаючи в ній одну досліджувану змінну – підручник, і, домовляючись  про  незмінність  усіх  інших  умов,  ceteris  paribus.

Сформулюємо чітко наші вимоги до підручника початкової школи                в  частині   політичної   освіти,   політичної   соціалізації.

1.   Зрозуміло, що політичний компонент має становити відносно невелику частину усього обсягу підручника. Інакше він                   вийде заідеологізованим. А ідеологічний момент в політичній          соціалізації – як раз той момент, що потребує виваженості. Тому         не слід чекати політичних елементів освіти на кожній сторінці підручника. Вірогідніше за все, вони мають обіймати місце декількох тематичних уроків за весь навчальний рік. Перевантаження тут ні до чого. Умови навчального процесу           такі, що в разі потреби учитель надасть учням необхідну інформацію, а в процесі виховання працюватиме над прищепленням необхідних ціннісних орієнтацій, норм          поведінки,  моделей  поведінки,  настанов  і  т. д.

2.   Підручник для молодших школярів зовсім не повинен місти-              ти вичерпну інформацію навіть в тематичному розділі,        присвяченому, скажімо, Україні як нашій Батьківщині. Матеріал підручника виступає лише опорою для діалогу і полілогу учнів            і вчителя в процесі розвиваючого навчання, формування             здібностей   до  саморозвитку.

     Тобто – підручник початкової школи – не енциклопедія політінформації, а опора для роботи вчителя і учня, основа цілеспрямованої частини політичної соціалізації, інші елементи якої вводяться в дію через інші складові процесу шкільної освіти,

-27-

    через  виховання.

3.        Перевагу слід віддавати емоційно  привабливим образам і символам, поданим не стільки через текст, скільки через ілюстративний, наочний матеріал.

4.        Перевагу слід надавати конкретному перед загальним і тим          більше – абстрактним. Вдалою формою є спонукання учня до самоідентифікації (“Я живу в Україні”, “Україна – моя рідна земля”), пошуку аналогій (“Україна – це і Київ, і Дніпро, і моє рідне місто, і моя вулиця”).

5.        Взагалі, створення образів, символів має велике значення. Символ завжди несе в собі і елемент незвичайного, що так полюбляють діти.

6.        Насправді, ті моменти в підручнику, які нам можуть здаватись суто виховними, несуть в собі елементи політичної соціалізації, якщо вони спрямовані на розвиток тих емоційно-психологічних, соціальних якостей, які відрізняють члена громадянського суспільства і громадянина, свідомого своїх прав і обов’язків. Ми вже побачили, що молодші школярі володіють великою кількістю таких рис характеру, яким слід лише дати шанс розвинутись. Тож слід приготуватись до “розшифрування” деяких чисто виховних моментів  у  контексті   політичної  соціалізації.

7.        Підручник, укладений згідно ціле визначеної концепції політичної соціалізації молодших школярів повинен мати одну особливість, яку важко пояснити – “дух” українства, “дух” демократії і свободи, тобто – стратегічну загальну спрямованість, що проглядає в кожному конкретному його елементі, в частковому. Наявність           цієї стратегічної ідеї – концепції і, напевно, відрізняє вдалий підручник  від  невдалого.

-28-

ІІ. Практична  частина:  мета  і  сучасний  стан                                    громадянської  освіти  в  початковій  школі.

Розділ 2.1.  Шляхи  формування  бажаного  типу                            політичної  культури  у  молодого  покоління.

Прийшов час визначитись, яким же має бути зміст політичної               освіти в початковій школі, яким має бути змістовне наповнювання цілеспрямованого впливу на особистість в ході політичної соціалізації в  процесі початкової освіти. Нам потрібно з’ясувати: що саме слід формувати            на рівні розуміння і почуттів у молодших школярів через підручники                   для початкової школи – і головне – як це розмістити найкращим чином у підручниках, щоб цей матеріал відповідав сформульованим нами у попередньому   розділі   вимогам. Отже, мова йде про створення певної ідеології у галузі освіти. У цій ідеології ми повинні відобразити ідеал громадянина і члена громадянського суспільства. Під ідеологією ми розуміємо систему політичних, правових, філософських, етнічних, культурологічних, моральних, релігійних ідей,  ідеалів, поглядів, віддзеркалюють ставлення певної соціальної групи  (в нашому випадку – українського народу) під кутом зору власних інтересів до навколишньої дійсності, соціального і фізичного простору, в якому   вона  перебуває.

Ми зовсім не бачимо в термінах “ідеологія”, “ідеологія освіти”, “ідеологізація освіти” негативного значення, такого, що загрожує вільному розвитку суспільства. Ми приймаємо точку зору К.С. Гаджієва, який відзначає, що існують два принципово відмінні види ідеології: державницька і партійно-політична, різні за змістом.¹

........................................................................................................................................

1.   Гаджиев К.С.  Политическая  наука. – Москва, 1996 г. – с. 354.

-29-

Державницька ідеологія є, так би мовити, розгорнутим продовженням національної ідеї, національною ідеологією, якщо розуміти під нацією державно-етнічне утворення. Скажімо, “американська мрія”, що виступає в якості національної ідеї США є основою і квінтесенцією державницької ідеологією  Сполучених  Штатів.

Політична партійна ідеологія відбиває ідеали не всієї нації, а окремих соціальних груп у ній, містить політичні погляди на шляху розвитку           держави і суспільства, її різновиди – відомі всім лібералізм, консерватизм, соціал-демократія,  фашизм,  комунізм.

Напевно, має місце така ієрархія ідеологічних утворень: Національна  Ідея       національна (державницька)¹          ідеологія             політична ідеологія.

Національна Ідея – це духовна першооснова, джерело особистісного розвитку людини; соціально-психологічний механізм інтеграції соціальних груп, етносів, релігійних конфесій, партій, рухів, джерело суспільного        поступу того чи іншого етносу, його державотворчої енергії; механізм урівноваження та гармонізації життєдіяльності народів, що мають єдину історико-політичну долю, орієнтацію на майбутнє.²  Це – відображення        нацією  свого  місця  на  планеті  та  перспектив  власного  розвитку.

Для нас це може бути ідея вільної, процвітаючої, могутньої України, демократії,  правової   держави,   вільного   розвитку   людини  і  суспільства.

Національна    ідеологія     вже    конкретизує,    “розшифровує”    зміст

.........................................................................................................................................

1.   Нація без держави не реалізувалась ще остаточно в історичному процесі. Нація – вищий   ступінь   розвитку   народу.

2.   Киричук О. Національна ідея: витоки і шляхи об’єктивації // Куди  йдемо? Матеріали науково-практичної конференції “Ідеологія та ідейно-політичні засади державного будівництва в Україні” –          Київ, 1993 р. – с. 33.

-30-

національної ідеї: в економічній, правовій, етичній сфері тощо. Національна ідеологія має бути закладена в процес освіти і політичної соціалізації,                         в її цілеспрямованому аспекті (політичне навчання і виховання). Вона,           власне,  і  є  єдиним   порятунком   від   “розрухи  в  головах”.

А от вже від політичної ідеології освіта має бути абсолютно  відокремлена і вільна. Вибір політичних ідеологічних уподобань – вільний вибір зрілого громадянина. Політичні ідеології не можуть заперечувати        основи національної (тому такі політичні ідеології, як фашизм чи комунізм             є для нас неприйнятними), а на основі визначеною і визнаної Національної        Ідеї  пропонувати  свої  шляхи  розвитку  для  суспільства  і  держави.

Отже, ми визначаємо – в підручниках має бути закладена Національна Ідея  і  її  практичне,  розгорнуте  втілення – національна  ідеологія.

Це – вільна Україна, вільна людина, вільне суспільство і демократична правова держава як гарант їх волі.  А вже, виходячи з цього, громадянин вибере собі таку політичну ідеологію, яка, на його думку, найкращим чином забезпечить         ці  складові  Національної  Ідеї.

Саме національна ідеологія, розвинута на базі такої Національної Ідеї передбачає виховання громадянина України і члена громадянського суспільства. Та і громадянське суспільство можливе лише за тих умов, які          ми  відобразили  в  Національній  Ідеї.

Ще Г. Алмонд та С. Верба визначили: гарантією демократичного розвитку держави та громадянського суспільства є громадянська політична культура членів цього суспільства, громадян цієї держави.¹  Громадянська політична культура є похідною від синтезу політичної культури учасника, підданого  і   прихожанина.   Громадянська   політична    культура    передбачає             

………………………………………………………………………………………….

1.      Див.: Алмонд Г., Верба С. Гражданская культура и стабильность демократии // Полис.– 1992 . - № 4. – С. 126-127.

-31-

такі  якості  особи,  її  носія:

1)  вміти висловити свою думку, інтереси так, щоб владні еліти зрозуміли,  чого  він  хоче;

2)  бути втягнутим в політику так, щоб знати і турбуватись про те, чи відповідальні  перед  ним  еліти;

3)  бути достатньо впливовим, щоб нав’язувати елітам відповідальну поведінку.

В той же час:

1)  носій громадянської політичної культури обмежує свою участь, активність і вплив в політиці, бо він не є заполітизованим – “мирська” діяльність в громадянському суспільстві замість політичної  боротьби;

2)  він дозволяє елітам управляти собою (доки вони не порушують його  права  і  свободи);

3)  відносна пасивність, виключеність із політики, поважне            ставлення до влади (він же сам її обрав, суспільство її вільно обрало).

Тобто носій громадянської політичної культури залучається до активного політичного життя лише тоді, коли він відчуває, що його права і свободи порушуються, або коли відчуває гостру потребу відстоювати свої інтереси на політичному рівні (бо інакше вже неможливо їх відстояти). Це – ідеал помірності, “золотої середини” між політичною заангажованістю і       політичною індиферентністю. Ну, звичайно, така особа завжди бере свідому участь у виборах, бо розуміє, що він обирає тих, хто ним керуватиме на державно-політичному рівні і неухильно дотримується законів, бо вони прийняті обраною владою і існують для кращого забезпечення його прав і свобод. При цьому, навіть якщо при голосуванні він віддав перевагу             опозиції – він   впевнений,  що  його  невід’ємні і  гарантовані  права  і  свободи  

-32-

не будуть порушені, бо більшість не ігнорує інтереси меншості. Він        впевнений, що виконання його обов’язків перед державою є запорукою того, що  держава виконає всі свої обов’язки по забезпеченню його прав і свобод. Мова йде про баланс між раціональною прагматикою homo economicus’a, представника громадянського суспільства і між відданим патріотизмом громадянина   держави.

Як член громадянського суспільства, представник громадянської політичної культури може робити все, що йому заманеться, не порушуючи        при цьому закон, права і свободи інших, бо держава надає йому таку можливість і не втручається в його діяльність, дбаючи лише про те, щоб               його  права  і  свободи  дотримувались.

Як громадянин держави, член політичної спільноти, він займається політикою лише тоді, коли його інтереси мають бути задоволені на політичному рівні, коли в межах громадянського суспільства вони без політичного розв’я зання не знаходять вирішення. У політиці він захищає           свої інтереси, права і свободи, обирає ту владу, яка на його думку буде відстоювати його інтереси. А оскільки держава – гарант його вільного існування, - то він раціональний патріот, і оскільки він відчуває спорідненість (чуттєву,  емоційну, психологічну)  з  Батьківщиною, то він патріот за покликом серця.

Це – той ірраціональний, чуттєвий момент, що змушує особу любити свою Батьківщину – бо це його Батьківщина, його держава, його нація.        (Інакше йому було б однаково, яка держава гарантуватиме йому дотримання прав  і  свобод).  Бо  це  прояв  національних  інтересів  людини.

Як прихожанин він зосереджений на діяльності в межах громадянського суспільства; як підданий він шанує владу і підкорюється її законам; як учасник він завжди готовий відстояти свої інтереси на політичному рівні, обрати          владу, бо влада належить йому і таким як він, а усі разом – народ – делегує цю

-33-

владу  елітам.

Він – носій громадянської політичної культури. І саме громадянська політична культура народу, нації, громадян держави визначає і наявність громадянського суспільства, і ринкової економіки, і правового демократичного державного устрою, і національний розвиток. Тобто – повну відповідність Національній Ідеї, запропонованій нами раніше – вільна особа, у вільному суспільстві, у демократичній правовій державі, що є вільною Україною для народу  України.

Бо Україна, Батьківщина об’єднує в його свідомості і його самого, і суспільство, і державу. Це – патріотизм і любов до неї. Україна більше,               ніж держава. І громадянин України підтримує державну владу, уособлену              в конкретних політичних силах і особах, політичних цілях, доти, доки                 він переконаний, що інтереси еліти узгоджуються з національними       інтересами.

Ось “портрет” громадянина і члена громадянського суспільства,               який ми приймаємо як ідеал – кінцеву бажану мету політичної              соціалізації.

Залишається визначити, що можна і потрібно зробити в початковій       школі  в  галузі  політичної  освіти  для  досягнення  цього  ідеалу.

Г. Алмонд і С. Верба переконані, що “громадянській культурі не         вчать, в будь-якому прямому смислі слова, в школі. Навчання в школі                грає  другорядну  роль  випрацьовані громадянської культури”.¹  Цим           вони лише підтверджують думку, висунуту нами у І Розділі, що політична культура передається через політичну соціалізацію – процес, який включає            в себе навчання в багатьох соціальних інститутах – в сім’ї, групі ровесників,          в  школі,  на  робочому  місці, і в  політичній  системі,  як  такій.  Сума  досвіду,         

.………………………………………………………....................................................

1.   Г. Алмонд,  С. Верба. Цитована  праця – С. 130.

-34-

що отриманий в усіх цих соціальних інститутах і є політична соціалізація,               і формує політичну культуру. Політичне навчання йде багатьма каналами, кожний  з  яких  виконує  свою  функцію.

А що можна зробити у школі? На перевагу шкільного, освітнього         каналу політичної соціалізації говорить наступний фактор – це найбільш швидкий і керований інститут політичної соціалізації. Для перехідного суспільства – це дуже важливо: швидкість перетворень і керованість             впливу.

Школа в плані навчання може забезпечити лише інформативну           функцію політичної соціалізації. Тобто дати уявлення про принципи функціонування політичної  системи. В молодших класах це можна зробити наступним  чином:

1)  повідомити про належність до України: “Я живу в Україні.             Це – моя Батьківщина” (емоційне наповнення зараз не беремо           до  уваги – зробимо  це  пізніше);

2)  повідомити про інститут виборів – як обрання найбільш достойних, гідних представників колективу, суспільства на відповідальну посаду – як вияв того, що їм довіряють “Козаки обирали собі отамана – найрозумнішого і найдосвідченішого з усіх”, “Капітаном команди з футболу обрали Іванка – він краще за всіх грає у футбол”; “Діти вирішили провести Новорічне свято. Ведучою  свята обрали Юлю – Юля краще за всіх співає і танцює, знає   багато  віршів”.

3)  Про інститут соціальних норм (про поняття закону говорити ще зарано): “Михайлик, переходь вулицю лише на зелене світло!”; “Світланка не вивчила вірш і отримала зауваження від          вчительки, Світланці соромно”; “Треба вчити уроки”; “На перерві можна бігати і гратись, а на уроці  слід сидіти тихо і не галасувати”.

-35-

При цьому звертається увага на негативні наслідки недотримання норм: “Зайчик намагався проїхати у трамваї без квитка,                     Цап це помітив. Доведеться Зайчику іти пішки”; “Вовчик не  хотів тепло одягатись взимку і захворів. Зараз він лежить у лікарні”;  так  і  на  заохочення:

     “Галя допомагала мамі прибирати. Мама за це повела Галю                до зоопарку”  і  т. д.

4)   про засоби передачі інформації – книгу, журнал, газету, радіо, телевізор;

5)  про державні символи, атрибути – прапор, гімн, герб, столицю;   інші  символи  України – Дніпро,  козак.

     Проте  інформативна  функція  обмежена  двічі:

1)   розумовими і психологічними особливостями молодших       школярів;

2)   інформація, її передача може забезпечити лише елемент громадянської   політичної   культури.

Пізнавальні навички навряд чи здатні прищепити соціальну довіру і повагу, соціальні орієнтації, закласти “громадянську суміш” балансу  активності і пасивності тощо. Інформація “мертва” без емоційного        наповнення. Знання про політичну систему – не гарант демократичних орієнтацій. Тим більше, що як ми могли побачити – усі наведені нами   приклади опосередкованої передачі знань про елементи політики і соціальної системи несуть в собі емоційне забарвлення: козаки сприймаються                        як герої, приклади з нормами поведінки всі несуть відбиток моралі,                    сухе оповідання про Київ залишиться поза увагою молодших школярів, без рефренів на зразок: “красиве, велике, древнє місто” – тобто знов-таки  емоційно-чуттєвого  компоненту.

Взагалі, навряд чи до молодших школярів справедливо вживати

-36-

термін навчити у процесі політичної соціалізації.  Навчати, проінформовувати без  чуттєво-емоційного компоненту ще рано. Сам інформативний      компонент ще не значний. Можна легко перелічити поняття, про які інформують молодших школярів: Україна, Київ, обирати, правила поведінки, перелік ЗМІ (радіо, телевізор, газета тощо), прапор, герб, столиця і ще        небагато інших. Навіть якщо у підручнику йдеться про Шевченка, Франка, Лесю Українку, то ці імена залишаються “мертвими” для дітей без  відповідного емоційно-чуттєвого наповнення: “дуже любив Україну, багато страждав  за  неї,  його  дуже  поважають  і  люблять  в  народі”.¹

Моральний аспект у підручнику насправді теж не відіграє             вирішальної ролі. Виховання завжди було частиною освіти. Виховання таких якостей характеру, як чесність, щирість, працьовитість, порядність, повага             до старших, співчуття ще не гарантує того, що особа виросте носієм громадянської політичної культури, не кажучи вже про сумнівність успіху виховання, який залежить далеко не від школи, і, тим більше, не від змісту підручника. Роль грає спрямованість виховання. Радянська школа теж               вчила бути чесним, відвертим і дружнім у стосунках – але з класово-ідеологічних позицій. Для нас сьогодні важливі загальнолюдські цінності,             їх  універсальний  (а  не  класовий  чи  партійний)  характер.

Проте, з між особистісної довіри ще не випливає довіра соціальна,                  а з між особистісної дружби – соціальне партнерство і співпраця. Взагалі,        зміна політичної культури за допомогою морального виховання – утопічна мрія. Ще ніколи не вдавалось виростити абсолютно моральнісне              покоління. Навіть протилежні приклади можна знайти в історії: традиційне, моральнісне, патріархальне виховання сільського населення в Україні на початку ХХ століття не врятувало у роки громадянської війни від нечуваної

………………………………………………………………………………………….

1.  Виховання  громадянина / Ігнатенко  П.   Та  ін. – К., 1997. – С. 58.

-37-

   різанини і кровопролиття. Оплот протестантської моралі і етики – Німеччина стала батьківщиною нацизму, а католицьке виховання в Італії не               врятувало  країну  від  Мусоліні.

Школа і так займається вихованням з гуманістичних позицій, загальнолюдських цінностей відповідно до програми “Освіта”. І тут вже педагогічна, а не політологічна проблема – як виховувати. З іншого боку        вплив соціального середовища, референтних груп у становленні моральних якостей  особистості  більший  за  вплив  школи.

Здається, є лише один шлях, завдяки якому у процесі політичної соціалізації напевно можна прищепити соціальну довіру і емоційну прив’язаність до батьківщини, - це шлях випрацювання відчуття спільної політичної ідентифікації, яка б містила і загальну емоційну прив’язаність            до політичної, соціальної системи, і відчуття спорідненості з іншими громадянами. Для формування політичної спільноти, де громадяни           довіряють і можуть співпрацювати один з одним, і де їх відданість          батьківщині глибока, потрібне саме це відчуття спільної ідентичності. Лише пізнавальних навичок – недостатньо. Соціальна співпраця і партнерство закладають основи громадянського суспільства, а емоційна прихильність зорієнтовує  на  патріотизм  і  громадянський  обов’язок.¹

Ця теза перекликається з думкою   Г. Алмонда: “Для громадянської культури в

нових державах потрібні об’єднуючі громадян символи і системні відчуття, а також – пізнавальні навички”.²

Отже ми, нарешті, визначили, що слід закладати в свідомість молодших школярів    в    процесі    політичної    соціалізації   в   першу    чергу:   відчуття

.........................................................................................................................................

1. Пілон Дж. Глобальна революція та потреба у громадянській                 освіті  у  колишньому  радянському  блоці. – К., 1995. – С. 13-14, 16.

2.   Алмонд Г.,  Верба С.  Згадана  праця. – с. 133.     

 

 

-38-

ідентичності,  спільні  символи,  емоційну  прив’язаність  до  Батьківщини.         Це можливо зробити за посередництвом підручників для початкової                 школи.

Відчуття спільності має носити національно-культурний характер. Подібність культури, мови, традицій, історичної долі – ось те, що інтегрує людей в єдину спільноту, яка усвідомлює цю єдність і відчуває спільну, і кожного окремо, відповідальність за власну долю. На базі цієї ідентичності формуються: патріотизм, соціальна довіра, соціальне партнерство як основи громадянського суспільства. Формування цієї ідентичності несе в собі і інформативний, і емоційно-чуттєвий компоненти. З цього починається демократія – нація разом творить свою долю через політичну волю             більшості. З цього починається партнерство держави і громадянського суспільства: держава створена, її апарат сформований нами – нацією,                    яка поклала на державу певні обов’язки в обмін на свій послух державній    владі. Проте, весь цей процес буде потім. Спочатку – ідентичність і            емоційна прив’язаність до єдиного споріднюю чого коріння, в поєднанні                 з  першими   знаннями   про   політичну   систему,   соціальну  взаємодію.

Як це досягається в межах підручника? Шлях тут один – апелювання до архетипів національної свідомості, символів, що об’єднують масу у націю, заряджену державотворчим і суспільно творчим потенціалом. Для нас – це символи Рідної Землі, Матері – України, Божої Матері, Матері, з супроводжуючими символами і образами: материнська пісня, колискова,         рідна оселя. Це – символи рушнику, вишиванки, хлібу, калини.¹ І  міфоло-              гізовані образи козака – запорожця, Запорізької Січі. Це і історичні постаті, що стали напівлегендарними в національній свідомості: Володимир Великий, Ярослав   Мудрий,   Богдан   Хмельницький,   Іван    Сірко,    Тарас   Шевченко,

.........................................................................................................................................

1.  Алмонд Г.,  Верба С.   Згадана  праця. – С. 133.           

-39-

Іван Франко, Леся Українка. Це – звичайно, і глибинний релігійний                  чинник – православна традиція, Церква, Собор. Це – неповторна краса рідної землі і т.д.

Тобто мова йде про традиційні цінності, які укорінені дуже глибоко              у підсвідомості на архетипічному рівні. Вони є відображенням            національного менталітету і спільної історичної долі. У дитячому віці, враховуючі   особливості психології молодших школярів дуже важливу              роль відіграють і народні казки, легенди, пісні, ігри, свята. Згадаємо                         і історичне минуле – в плані козацьких демократичних традицій             (неважливо, якими були запорожці насправді, важливо – який міф про                   них ми закладемо у дитячу свідомість), у попередніх розділах ми                     говорили, що діти краще розуміють історичне минуле, якщо воно           пов’язуються з сьогоденням. Ось – широке поле для виховання в дусі          козацької демократії, побратимства, національної гордості, мужності;            простір для історичних паралелей тут дійсно великий (козаки обирали гетьмана, ми – Президента; козаки понад усе цінували свободу, і ми –                 теж вільні,  живемо  у вільній Україні, і нікому свою волю не віддамо                        і  т. д.).¹

Підбиваємо підсумки сказаного у цьому розділі.

По-перше, нами визначено, який національний ідеал має бути       закладений в свідомість школярів, на який тип політичної культури слід орієнтуватись. По-друге, встановили, що інформативний компонент        політичної соціалізації займає відносно невелике місце у структурі цілеспрямованого спливу на особистість. Третє, дійшли висновку, що емоційно-чуттєвий     компонент     набагато     більш     важливий,     з     огляду       

.........................................................................................................................................

1. Чернишов О. Національне виховання: науково-методичне       забезпечення // Рідна  школа. – 1997. - № 12. – С. 34.

-40-

психологічні особливості молодшого шкільного віку. Четверте, визначили,          на що саме  слід звернути увагу в першу чергу – на формування відчуття громадянської і національної ідентичності, як на основу соціальної                  довіри і партнерства, як передумов існування громадянського суспільства.               І головне – зробили спробу “перекласти” цю ідею мовою символів і                образів,  сприйнятних   для   молодших   школярів.  

  

 

-41-

Розділ  2.2.   Конвент – аналіз  букварів,                                                        як  засіб  дослідження  сучасного  стану  у  галузі               громадянської  освіти.

В якості об’єкту дослідження нами було обрано наступні п’ять         букварів, які найбільше розповсюджені в початкових школах Миколаєва.                 В результаті експертного інтерв’ю з представниками Навчально-          методичного центру нами було встановлено рівень розповсюдженості                 цих   букварів  в  школах   міста.

Наводимо стислу характеристику, обраних для дослідження        підручників:

1.   Вашуленко Н.С., Матвеева А.Н., Назарова Л.К., Скрипченко Н.Ф. Букварь. Учебник для 1 класса четырёхлетней и трёхлетней начальной школы. – К., 1998. Цей підручник витримав вже                 11 видань, перше з яких було здійснено ще у середині                          70-х років. Це - єдиний буквар для російськомовних                       класів  і  шкіл,  альтернативи  якому  сьогодні  по  суті  немає  в  місті.

2.   Скрипченко Н.Ф., Вашуленко М.С. Буквар: Підручник для                    1 класу чотирирічної і трирічної початкової школи. – 13-те       видання. - К., 1999. По суті справи – це лише адаптований до українськомовних шкіл і класів варіант вищезазначеного           букваря. Він найбільш розповсюджений в місті серед україномовних   букварів.

3.   Луцик Д.В., Праць М.М., Савшак А.С. Буквар. – Львів, 1998.              Він допущений Міністерством освіти України, вже в друге перевиданий. Його використання в місті залишається на             вільний   вибір   педагогічних   рад    шкіл   і   вчителів    початкових 

-42-

 класів. Його часто використовують і поряд з букварем             Скрипченка  і  Вашуленка.

4.   Чорна М., Грабар Д. Буквар. – Львів, 1993. Цей буквар –              пробний, допущений Міністерством освіти в якості експериментального. В школах міста використовуються в            доволі обмеженій кількості, переважно в гімназіях чи ліцеях. Одним  із  його  недоліків  є  доволі  великі  розміри  і  вага.

5.   Сафонова О.М. Буквар “Дубочок”: Пробний підручник  для                   1 класу загальноосвітніх шкіл колекційного спрямування. -             К., 1997. Цей підручник не є букварем в звичному розумінні          цього слова, а виконує функції так званого “супутника             букваря”. Він використовується для корекцій навичок читання             в навчальному процесі. Його використання є вільним вибором        шкіл  і  педагогів.

Для проведення структурного контент-аналізу нами було зроблено наступне. Ми проаналізували всю семантичну і ілюстративну інформацію               в букварях з метою виділення наступних змістовних груп, для безпомилкового визначення  одиниць  вимірювання.

·     Група слів, словосполучень, символів і образів, зміст яких    означає поняття “Україна”. Тобто до цієї групи відносяться                 і такі поняття, як “Батьківщина”, “Вітчизна”, “Рідна земля”, а також ті, які відносяться до так званої “малої батьківщини”, наприклад,  згадки  про  Прикарпаття,  Поділля,  Галичину.

·     Група слів, словосполучень, символів і образів, зміст яких   передає символи Української державності. Це, наприклад:        Київ, герб, прапор, гетьманська булава, бунчук, козацькі клейноди.

·     Група слів,  словосполучень,  символів і образів, які відображають

-43-

 національну ідентичність українського народу у витворах             його культури, як духовної, так і матеріальної. Ми вважали за доцільне розділити символи духовної і матеріальної культури.             До символів духовної культури відносимо, наприклад: колискові, народні казки, легенди, перекази, приказки, пісні, загадки, скоромовки, обряди, прикмети. До символів матеріальної           культури – національний одяг, предмети національного побуту, музичні  інструменти.

·     Група слів, словосполучень, символів і образів, в яких відображається церква та релігія. До них ми віднесли          зображення чи передачу лінгвістичними засобами таких     символів, як: храм, молитва, священик, хрест, Божа Матір,        янгол,  ікона.

·     Група слів, словосполучень, символів, що відображають міфологізований образ українського козацтва. Сюди ми  відносили і власне козаків, і згадки про Запорозьку Січ, і,              про Гайдамаччину, і,  скажімо,  приказки про козацьку звитяжність,  сміливість,  побратимство.

·     Група слів, словосполучень, символів і образів, в яких          зображені видатні історичні постаті нашого народу: Шевченко, Франко,  Хмельницький  та  інші.

·     Група слів, словосполучень і образів, що апелюють до національних архетипічних символів. Мова йде про символи Матері,  Родина,  Батьківська домівка,  Хліб,  Червона  Калина.

Виділення змістовних груп необхідно нам для того, щоб отримати змогу підрахувати частоту, з якою зустрічаються символи, поняття і образи,                    які нас цікавлять в плані прищеплення відчуття національної               ідентичності,      глибокої    спільності    всіх     громадян    України,    емоційної

-44-

прив’язаності до Батьківщини, до рідного народу. Одиницями підрахунку                в структурному аналізі виступають змістовно-понятійні сукупності,        змальовані нами у семи вище означених групах. З огляду на те, що                букварі несуть в собі, як ілюстративну, так і семантичну інформацію,                   ми вважаємо за доцільне аналізувати як ілюстрації у букварях, так і                 тексти в них. Якщо при контент-аналізі  текстової інформації особливих труднощів  не виникало, то при аналізі ілюстративної інформації, ми  зіткнулися з наступною проблемою. Адже, для визначення загальної   сукупності змістовних символів у ілюстраціях, нам довелося підраховувати          не лише загальну кількість ілюстрацій, але і розбивати великі за  інформаційним навантаженням малюнки на окремі сегменти, кожний з            яких є відносно інформативно незалежними від інших. Так, наприклад,            якщо у букварі Чорної та Грабара на с. 7 зображена мати з дітьми у національних костюмах на фоні пшеничного лану, а на задньому плані зображене село з церквою і люди теж у національних костюмах, то ми        повинні  виділити  для  аналізу   наступні  сегменти   ілюстрації:

1.   Образи матері з дітьми – архетипічний образ, що символізує Україну,  як  нашу  спільну  матір,  і  нас  самих,  як  її  дітей.

2.   Образ пшеничного лану, як ще один символ України, як хліборобської  країни.

3.   Церква,  як  релігійний   символ   духовності  нації.

4.   Національні костюми, як витвір матеріальної культури нашого народу,  фактор  національної  ідентичності.

Тобто ми вже повинні розглядати цей малюнок не як одне ціле,                       а  як  чотири  одиниці  для  підрахунку   загальної   сукупності. Якщо врахувати           

цю особливість проведення контент-аналізу, то в усьому іншому він не відрізняється   від   звичайної   процедури:   підрахунок   загальної   сукупності

інформативних одиниць,  підрахунок  смислових  образів,  понять, символів, що

-45-

нас цікавлять, виходячи з мети нашого дослідження, підрахунку частоти,                з  якою  ці  смислові  одиниці  зустрічаються  у  загальній  сукупності. ¹

Результати нашого аналізу подано у двох таблицях. У Таблиці № 1 подано результати аналізу по ілюстративному матеріалу, по Таблиці № 2 – по семантичному. Номери стовпчиків відповідають номерам, під якими             букварі наведені нами на початку цього розділу. Рядок “Всього” дає  можливість побачити, яка сумарна доля матеріалу, що нас цікавить,          міститься  у  підручнику.

 

Таблиця  №1.

Аналіз  ілюстративної  інформації.

	1	2	3	4	5
Україна	5/472   1,05%	1/496   0,2%	7/2.214  0,31%	25/581   4,3%	22/762  2,88%
Символи  національної культури   духовні	3/472  0,63%	6/496   1,2%	27/2.214   1,21%	22/581   3,78%	17/762   2,23%
Символи національної культури матеріальні	19/472  4,02%	98/496   19,75%	259/2.214 11,69%	107/581  18,41%	311/762  40,81%
Церква та релігія	10/472  2,11%	0/496    0%	46/2.214  2,07%	28/581  4,81%	4/762   0,52%
Козацтво	0/472     0%	5/496    1%	24/2.214  1,08%	12/581  2,06%	296/762  38,84%
Історичні постаті	2/472   0,42%	4/496   0,8%	16/2.214  0,72%	5/581    0,86%	10/762   1,31%
Архетипічні символи	22/472   4,66%	23/496  4,63%	37/2.214   1,67%	49/581   8,43%	19/762  2,49%

             Всього:                  12,89%    27,58%   18,75%    42,65%   89,08%

.........................................................................................................................................

1.   Див.: Дж. Мангейм, Р. Рич. Политология. Методы  исследования. – М., 1997. - С.  271-275.

-46-

Таблиця  № 2.

Аналіз  текстової  інформації.

	1	2	3	4	5
Україна	6/2.434  0,024%	14/2.612  0,53%	42/3.837   1,09%	67/4.752  1,4%	16/3.406  0,46%
Символи    національної культури   духовні	5/2.434  0,02%	31/2.612   1,18%	58/3.837  1,51%	93/4.752  1,95%	58/3.406  1,7%
Символи національної культури матеріальні	1/2.434   0,004%	0/2 612    0%	23/3.837   0,59%	31/4.752  0,65%	21/3.406  0,61%
Церква та релігія	0/2.434  0%	0/2 612  0%	7/3.837   0,18%	27/4.752  0,56%	8/3.406  0,23%
Козацтво	0/2.434   0%	7/2.612  0,26%	14/3.837   0,37%	8/4.752  0,16%	245/3.406  7,2%
Історичні постаті	2/2.434  0,008%	4/2.612   0,15%	11/3.837   0,28%	10/4.752  0,21%	21/3.406 0,61%
Архетипічні символи	36/2.434  1,47%	25/2.612   0,95%	19/3.837   0,49%	75/4.752  1,57%	19/3.406  0,55%

                       Всього:                   1,53%      3,07%     4,51%       6,5%     11,36%

Проаналізуємо інформацію, наведену у таблицях, спочатку по підручниках,  потім  по  смислових  групах.

Російськомовний підручник Вашуленко, Матвеєвої містить найменше  емоційно – чуттєво забарвленої інформації, яка б могла сприяти вихованню почуття національної ідентичності, любові до Батьківщини. Здається, що він         не відповідає ти вимогам, які ми поставили перед початковою школою                     в  процесі  політичної  соціалізації.

 Найбільше подібної інформації містить буквар для коригуючого розвитку “Дубочок”. Це досягається, завдяки тому, що весь матеріал      “Дубочка” так чи інакше торкається теми козацтва. Дуже великий               відсоток    одиниць – символів    національної    культури, - наслідок   того,   що

-47-

зображення  козачка  зустрічається  буквально  на  кожній  сторінці  “Дубочка”. 

Львівські підручники містять більше текстової, семантичної інформації, з тем, що нас цікавлять, у порівнянні з україномовним, офіційно затвердженим букварем Скрипченко і Вашуленко. Проте, буквар Скрипченко і Вашуленко доволі непогано оформлений ілюстративно (27,58% всіх ілюстрацій так чи інакше  присвячено  національній  тематиці).

Взагалі, як ми бачимо, текстова інформація, присвячена національній тематиці займає відносно невеликий відсоток у порівнянні з загальним         обсягом інформації (як правило – до 5%). Це легко зрозуміти, букварі                (крім російськомовного) містять значний відсоток ілюстративної             інформації національно-патріотичного характеру, а надмір текстів,     присвячених Україні і українській культурі, може набриднути дітям і навіть викликати  відразу  до  цих  тем.

Відмітимо, що такий важливий момент, як релігія, займає дуже   незначний відсоток: навіть у Львівських підручниках він займає не                більше 4% ілюстрації та 0,5% текстів. На нашу думку, релігійному          вихованню, як дуже впливовому засобу формування моральних якостей,           слід приділяти більшу увагу. Також можна побачити, що архетипічні           символи, після символів національної матеріальної культури, впевнено займають  друге  місце  за  обсягом  у  ілюстративній  частині  підручника.   

Який загальний висновок ми можемо зробити? В букварях для         молодших класів дійсно присутні ті елементи цілеспрямованого впливу політичної соціалізації, які спрямовані на виховання у дітей відчуттів національної ідентичності і любові до Батьківщини, які виступають передумовою виникнення на більш пізніх вікових етапах розвитку почуттів соціальної солідарності та соціальної довіри, які в свою чергу сприяють формуванню громадянського суспільства, як необхідної умови і передумови розвитку   демократичної,   соціальної,   правової    держави;   а   також   містять

-48-

мінімально   необхідний   (виходячи  з  вікових   психологічних   та   розумових

особливостей  розвитку молодших школярів) інформативно-освітній компонент, що  сприятиме свідомому включенню особистості в політичну систему суспільства, політичні відносини у майбутньому.

-49-

Висновки.

Таким чином наша робота підійшла до кінця. Спробуємо коротко перелічити результати наших теоретичних міркувань і практичних        досліджень.

По-перше, ми проаналізували процес політичної соціалізації           молодших школярів. Ми дійшли висновку, що можливості цілеспрямованого впливу в процесі політичної соціалізації обмежені через велику кількість факторів стихійного характеру, що впливають на цей процес. В ході       початкової освіти ми можемо лише закласти певні основи  ідеологічного  та емоційно-психологічного компонентів політичної свідомості. Також ми окреслили коло тих труднощів, з яким нам доведеться зіткнутись у процесі політичної  соціалізації   молодших   школярів.  

По-друге, проаналізувавши вікові особливості молодших школярів,             ми з’ясували, що наші можливості у цьому процесі щодо інформативного, пізнавального компоненту обмежені. І більшу увагу слід звертати на            непрямі методи політичної соціалізації, орієнтовані на закладення           заздалегідь   визначеного   емоційно-психологічного   компоненту.

По-третє, ми спробували підійти до розв’язання наступної проблеми: проблеми оптимального вибору моделі політичної культури для          громадянина України і члена громадянського суспільства, елементи якої               ми і будемо закладати в свідомість молодших школярів. Ми дійшли            висновку, що цією моделлю є тип громадянської політичної культури, визначений і досліджений Г. Алмондом та С. Вербою, збагачений              почуттям   патріотизму,   любові  до  України.

Четверте. Ми визначили, що громадянську політичну культуру не         можна прищепити шляхом освіти, навіть цілеспрямованої (стати носієм громадянської   культури   можна   лише    в   наслідок    впливу    дуже   великої 

-50-

кількості зовнішніх і внутрішніх факторів). Єдине на чому варто зупинитись         у процесі освіти – так це на вихованні відчуття спільної політичної ідентичності, яка б містила загальну емоційну прив’язаність до рідної             землі, тісно пов’язану з почуттям ідентичності і спорідненості з іншими громадянами. Слід зосередити свої зусилля на прищепленні об’єднуючих громадян символів і системного відчуття, відчуття спільної відповідальності           і спільної історичної долі. У молодшій школі цього доволі легко можна         досягти шляхом свідомого національного виховання, виховання і навчання            на базі української національної культури, традицій, символів, героїчного минулого українського народу, спільних надбань у творчому розвитку            нації.

Врешті-решт ми дослідили, яким чином дане завдання вирішується у сучасних українських підручниках для початкової школи. Нами було         проведено структурний контент-аналіз п’яти букварів, за якими навчаються молодші школярі м. Миколаєва. Результати аналізу подано у дипломній          роботі у вигляді двох таблиць. Деякі висновки з аналізу подано нами у четвертому розділі. У цих висновках ми притримувались позитивної,                    а  не  нормативної   оцінки   отриманих   даних.

Вважаємо, що практична цінність нашого дослідження полягає в систематизації теоретичної інформації про процес політичної соціалізації молодших школярів; визначенні можливого типу політичної культури, до формування якого ми маємо прагнути; в визначенні того, які конкретні          шляхи прищеплення громадянської політичної культури слід застосовувати;        і – в тому, що ми, здається, першими, здійснили конкретний аналіз          інформації, що міститься в наших підручниках. Гадаємо, що систематизована нами інформація знайде свого адресата, посприяє розвитку проблематики громадянської  освіти  в  Україні.        

-51-

Використана  література.

1.   Беденко М.В.  Держава та конституція очима дитини. – Вінниця,       1997.

2.   Борисов Л.П. Политология. – М., 1996.

3.   Борцов Ю.С., Коротец И.Д., Шпак В.Ю. Политология в вопросах и ответах. – Ростов-на-Дону, 1998.

4.   Вашуленко Н.С., Матвеева А.Н., Назарова Л.К., Скрипченко Н.Ф. Букварь.– К., 1998.

5.   Виховання громадянина: Психолого-педагогічний і народознавчий аспекти / Ігнатенко П.Р. та ін. – К., 1997.

6.   Гаджиев К.С. Политическая наука. – М., 1996.

7.   Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: Теорія та історія. – К., 1995.

8.   юююю

9.   ….

10.      К

11.       Коломинский Я.Л., Панько Е.А. Учителю – о психологии детей шестилетнего возраста. – М., 1988.

12.      Луцик Д.В., Праць М.М., Савшак А.С. Буквар. – Львів, 1998.

13 Дж. Мангейм, Р. Рич. Политология. Методы исследования. – М.,1997.

14 Мошер Р., Кенни Р., Гаррод Э. Воспитание гражданина: демократические школы. – М.,1996.

15 Особенности психического развития детей 6-7-летнего возраста / Под ред. Д. Эльконина, А. Венгера. – М., 1988.

16 Пірон Дж. Глобальна революція та потреба у громадській освіті у колишньому радянському блоці. – К.,1995.

17 Політологія: Посібник для студентів / За ред. О.В. Бабкіної. – К., 1998.

18 Проскура О.В. Психологічна підготовка вчителя до роботу з першокласниками. – К., 1998.

19 Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. – К., 1997.

20 Сафонова О.М. Буквар “Дубочок”: Пробний підручник для 1 класу загальноосвітніх шкіл колекційного спрямування. -   К., 1997.

21 Скрипченко Н.Ф., Вашуленко М.С. Буквар: Підручник для 1 класу чотирирічної і трирічної початкової школи. – К., 1999.

22 Чорна М., Грабар Д. Буквар. – Львів, 1993.

23 Алмонд Г. Верба С. Гражданская культура и стабильность демократии // Полис. – 1992. - №4.

24 Гаджиев К.С. Политическая культура: концептуальный аспект // Полис. – 1991. - № 6.

3.   20 Сафонова О.М. Буквар “Дубочок”: Пробний підручник для 1 класу загальноосвітніх шкіл колекційного спрямування. -   К., 1997.

4.   19 Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. – К., 1997.

5.   18 Проскура О.В. Психологічна підготовка вчителя до роботу з першокласниками. – К., 1998.

6.    17 Політологія: Посібник для студентів / За ред. О.В. Бабкіної. – К., 1998.

7.   14 Мошер Р., Кенни Р., Гаррод Э. Воспитание гражданина: демократические школы. – М.,1996.

8.    13 Дж. Мангейм, Р. Рич. Политология. Методы исследования. – М.,1997.

9.   16 Пірон Дж. Глобальна революція та потреба у громадській освіті у колишньому радянському блоці. – К.,1995.

10.       26 Ігнатенко П., Крицька Л. Конституція України – громадянське виховання учнів // Початкова школа. – 1997. – №1.

11.       31 Шапиро И. Демократия и гражданское общество // Полис. – 1992. - №4.

12.       23 Алмонд Г. Верба С. Гражданская культура и стабильность демократии // Полис. – 1992. - №4.

13.        32 Щербинин А. И. “С картинки в твоём букваре… ” // Полис. – 1994. - №5.

1.      29 Уайт П. Виховання громадянської мужності // Рідна школа. – 1997. - № 5.

2.      28 Скиба В. Суспільствознавчі дисципліни: концепція викладання // Рідна школа. – 1997. - № 9.

3.      30 Чернишов О. Національне виховання: науково-методичне забез-печення // Рідна школа. -  1997. - № 12.

4.       25 Головаха Є., Пухляк В. Політична соціалізація в посткомуністичній Україні // Політична думка. – 1994. - № 2.

5.      27 Колесников С. Человеческие измерения демократии // Свободная мысль. – 1991. - № 16.

6.       24 Гаджиев К.С. Политическая культура: концептуальный аспект // Полис. – 1991. - № 6.

7.      11 Коломинский Я.Л., Панько Е.А. Учителю – о психологии детей шестилетнего возраста. – М., 1988.

8.       15 Особенности психического развития детей 6-7-летнего возраста / Под ред. Д. Эльконина, А. Венгера. – М., 1988.

Миколаївська  філія  Національного  університету     “Києво – Могилянська  Академія” Департамент  політології Кафедра  політології   «Політична  соціалізація  молодших  школярів  (на прикла

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу