База знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ

Вступ

Криміналістика серед інших суспільних наук і, зокрема, юридичних, порівняно молода наука. Відлік її життя починається приблизно з другої половини минулого століття. Злочинність як явище завжди цікавила не тільки фахівців різних напрямків, але і всіх людей. Людство жило і живе в страху перед злочинністю і стільки, скільки воно існує, шукало і шукає методи і засоби боротьби з нею. Не можна сказати, що вчені не приділяли увагу дослідженню злочинності.

Роздуми про те, що ж це за феномен, хто такі злочинці, чому вони роблять злочини, можна знайти в працях багатьох світових вчених: філософів, істориків, правознавців з найдавніших часів. До них приєднувалися і вчені інших спеціальностей. Більше всього, мабуть, таким аналізом займалися медики, особливо психіатри, і психологи.

Кожен учений бачив проблему злочинності і злочинця відповідно своїй спеціальності і створював «свою» теорію про неї, про її причини, про людей, що робили злочини.

Поступово складалася картина злочинності. Її осмисленню допомагали і письменники, у здобутках яких були присутні тема злочинності і міркування про причини цього явища, а також про осіб, що роблять злочини. Характерно, що хоча усі: і вчені, і письменники, і практики — сищики, судді, прокурори, адвокати, поліцейські — вважали (і вважають) злочинність злом, у художній літературі можна зустріти чимало шляхетних злочинців, хоча і здійснюючих злочини, але виправдуються авторами і відповідно читачами, які співчувають цим шляхетним злочинцям.

Питання методології криміналістики цікаві в даний час саме тому, що ті положення, що були пов'язані з «прив'язкою» усіх проблем до марксистсько-ленінської методології, застаріли, і диктування колишніх твердих схем криміналістики перетерплює значні зміни. Однак необхідно також робити знижку на історико-матеріалістичних позиціях, використовувати для аналізу злочинності як складного негативного соціального явища також і діалектичний метод.

Вищевказані положення підштовхують до вибору теми курсової роботи, як одного з найважливіших питань теорії криміналістики.

Можна сказати, що дана курсова робота пишеться у перехідний період, коли зруйнувалися державні, громадські й суспільні структури, унаслідок чого в роботі викладаються маючи місце раніше і ще збережені подекуди форми і методи попереджувальної роботи державних органів і громадськості. Однак зміна соціальних відносин з неминучістю викликає спочатку параліч старої системи (або недостатню її ефективність) і поступове зародження нових форм і методів профілактики злочинності в міру стабілізації суспільних відносин. Сьогодні це зародження не лише на рівні побажань, але і реальності.

Глава 1. Поняття і значення криміналістики

 

1.1 Предмет, система та завдання криміналістики

Криміналістика — це наука, яка дійсно знаходиться на передньому краї боротьби зі злочинністю. Саме криміналістика на основі своїх наукових досліджень та розробок пропонує оперативно-розшуковим працівникам, слідчим, експертам, суддям науково обґрунтовані та перевірені практикою засоби, прийоми та методи розкриття злочинів, розслідування та судового розгляду кримінальних справ.

Криміналістика привертає до себе увагу насамперед тим, що вона допомагає встановити істину, проникнути у невідоме, таємне. У повсякденному розумінні криміналістику пов’язують з детективами Агати Кристі та Конан Дойля про досвідчених слідчих, славетних експертів або доблесних нишпорок, але справжній зміст криміналістики не відповідає поверхневому уявленню детективного жанру.

Криміналістика є самостійною галуззю наукового знання, яка має власний предмет і методи дослідження. Криміналістику можна розглядати у трьох аспектах: як науку, як навчальний курс і як практичну діяльність у боротьбі зі злочинністю.

Термін «криміналістика» (від лат. criminalis — те, що стосується злочину) вперше вживається наприкінці ХІХ ст. судовим слідчим, а згодом університетським професором Гансом Гроссом, який вважав її допоміжною щодо кримiнального права та визначав як вчення про реалії кримінального права.

Зародження криміналістики пов’язане із соціальним замовленням держави і суспільства науці — розробити нові засоби і методи розкриття і розслідування злочинів в умовах появи професіональної та організованої злочинності. Історично криміналістика постала з надр кримінально-процесуальної науки й тому тісно пов’язана з теорією доказів. Цим визначається її призначення, коло закономірностей, що входять до її предмета.

Предмет криміналістики є багатогранним і складним. У юридичній літературі мають місце різні визначення предмета криміналістики: як науки про розслідування злочинів, або науки про розкриття злочинів, або науки про сукупність технічних засобів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій. Останнім часом криміналістику визначають як науку про технології та засоби практичного слідознавства у кримінальному судочинстві. Однак усі ці визначення звужують реальний предмет криміналістики та закономірності, що вивчає ця наука.

Питання про предмет криміналістики тривалий час залишалося дискусійним (наприклад, дискусії про предмет криміналістики 50-х чи 70-х рр.), що пов’язано зі складністю об’єкта пізнання (вивченням злочинної діяльності та діяльності щодо протидії злочинності). У 1967 р. Р. С. Бєлкін сформулював нове визначення предмета криміналiстики, яке стало панівним. Ця дефініція враховувала цілий ряд закономірностей, охоплювала головний зміст кримiналістики. У криміналістиці розглядають двоєдиний об’єкт пізнання — злочинну діяльність, злочинну поведінку і діяльність щодо їх розкриття, розслідування, встановлення істини у справі.

Криміналістика — це наука про закономірності злочинної діяльності та її відображення в джерелах інформації, які слугують основою для розробки засобів, прийомів і методів збирання, дослідження, оцінки і використання доказів з метою розкриття, розслідування, судового розгляду та попередження злочинів.

Злочинна поведінка відбивається в різних слідах, які можуть стати у встановленому законом порядку джерелом доказів. Тому важливим елементом предмета криміналістики є процеси збирання, дослідження, оцінки та використання доказів.

Збирання доказів — це перший етап роботи з доказами, який складається з таких стадій:

1) виявлення доказів — їх відшукання;

2) фіксація доказів, їх закріплення;

3) вилучення доказів — дії, які забезпечують можливість використання доказів, приєднання їх до справи та дослідження;

4) збереження доказів.

Дослідження доказів являє собою пізнання дізнавачем, слідчим, прокурором та судом їх змісту, перевірку вірогідності існування тих фактичних даних, які є змістом доказів.

Оцінка доказів — це логічний процес встановлення допустимості та відносності доказів, наявності та характеру зв’язків між ними, визначення шляхів використання доказів з метою встановлення істини.

Використання доказів — це оперування ними у процесі доказування, встановлення істини. Воно здійснюється протягом усього процесу доказування.

Система криміналістики — це її складові розділи (частини), що перебувають у тісних взаємозв’язках. Сучасні уявлення про зміст криміналістики дають змогу вирізнити в її системі чотири розділи:

1. Загальна теорія криміналістики — це її методологічна основа, яка являє собою систему принципів, концепцій, категорій, понять, методів, що відображають предмет криміналістики як ціле. Основні елементи: а) вступ до загальної теорії криміналістики; б) окремі криміналістичні теорії; в) вчення про методи криміналістики; г) вчення про мову криміналістики; ґ) криміналістична систематика.

2. Криміналістична техніка — розділ криміналістики, що є системою наукових положень і розроблюваних на їх основі технічних засобів, прийомів та методів, призначених для збирання, дослідження і використання доказів. Криміналістична техніка виникла внаслідок впровадження досягнень природничих і технічних наук у практику боротьби зі злочинністю. Система криміналістичної техніки охоплює такі основні галузі: судова фотографія; судовий кіно- і відеозапис; трасологія; судова балістика; криміналістичне дослідження письма; техніко-криміналістичне дослідження документів; криміналістичне ототожнення особи за ознаками зовнішності; кримінальна реєстрація.

3. Криміналістична тактика є інтелектуальним ядром криміналістики. Це розділ криміналістики, який являє собою систему наукових положень і розроблюваних на їх основі рекомендацій щодо організації і планування досудового і судового слідства, визначення лінії поведінки осіб, які здійснюють судове дослідження, щодо прийомів проведення слідчих та судових дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів, на встановлення обставин, що сприяють вчиненню і приховуванню злочинів. До складу криміналістичної тактики входять: вчення про криміналістичну версію і планування розслідування, концепція слідчої ситуації, тактичного рішення і тактичного ризику, системи тактичних прийомів проведення слідчих і судових дій (тактичні комбінації) та ін. Криміналістична тактика пропонує доцільні прийоми проведення огляду, обшуку, пред’явлення для впізнання, допиту та інших слідчих (судових) дій, вибір моменту їх проведення, послідовність виконання, творчий підхід в конкретній ситуації, обрання напряму розслідування та лінії поведінки.

4. Науково-технічні засоби і тактичні прийоми застосовуються щодо розслідування конкретних видів злочинів. Типізація таких рекомендацій, їх синтез дозволив утворити певні методичні поради. Криміналістична методика (методика розслідування злочинів) — розділ криміналістики, який являє собою систему наукових положень і розроблюваних на їх основі рекомендацій щодо організації і здійснення розслідування та запобігання окремим видам злочинів. Змістом криміналістичної методики є загальні положення (криміналістична класифікація злочинів, криміналістична характеристика злочинів, криміналістичне вчення про розкриття злочинів, проблеми взаємодії під час розслідування та ін.) і окремі криміналістичні методики (методики розслідування крадіжок, грабежів, розбоїв, убивств, зґвалтувань тощо).

Завдання криміналістики визначаються її соціальною функцією — сприяти своїми прийомами, методами і засобами справі боротьби зі злочинністю. Загальним завданням криміналістики є забезпечення швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних, запобігання та припинення усіх кримінально караних посягань. Боротьба зі злочинністю — це головне завдання усіх наук кримінального циклу.

Специфічними завданнями криміналістики є:

1) вивчення закономірностей, які становлять предмет криміналістики;

2) розробка технічних засобів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій щодо збирання, дослідження і використання доказів;

3) удосконалення тактичних і методичних основ досудового й судового слідства, основ судової експертизи;

4) удосконалення криміналістичних методів попередження злочинів;

5) вивчення можливості використання зарубіжного досвіду в боротьбі зі злочинністю.

1.2 Природа криміналістики

Криміналістика посідає певне місце серед інших наук, виконує притаманні їй функції, має власний потенціал та призначення. Накопичення наукових знань час від часу призводить до зміни її наукової парадигми (змінення системи пануючих ідей).

За своєю природою криміналістика — це юридична наука. Такий погляд сформувався в 1952—1955 рр. і згодом став панівним у правовій науці. Зміст цієї концепції та її обґрунтування полягають у таких тезах:

1) криміналістика — правова наука, оскільки її предмет і об’єкти пізнання належать до сфери правових явищ;

2) криміналістика — правова наука, тому що її службова функція і завдання належать до правової сфери діяльності державних органів, правових процесів розслiдування та судового розгляду;

3) усі рекомендації криміналістики мають правовий характер, засновані на законі, відповідають його духу і букві;

4) головним «живильним середовищем» для криміналістики є право;

5) багато наукових рекомендацій криміналістики запроваджуються у змісті правових норм;

6) історично криміналістика була народжена у межах саме правової — кримінально-процесуальної науки.

Історія криміналістики знає й інші погляди на природу криміналістики. Одним із таких напрямів є визначення природи криміналістики як технічної або природничо-технічної науки. Ці погляди характерні для етапу становлення криміналістики як самостійної галузі знань (представники таких поглядів — Р.А. Рейс, Е. Локар, Г.Ю. Маннс, В.І. Громов, Є.У. Зіцер). Причина такої оцінки природи криміналістики — у її змісті на той час (поліцейська чи кримінальна техніка), а також прагнення відмежуватися від кримінально-процесуальної науки у самостійну галузь, створити власний предмет і методи дослідження. Причиною є також суттєвий вплив на криміналістику природничих і технічних наук (математики, фізики, хімії, біології, психології та ін.), використання методів і прийомів цих наук. На той час погляди вчених-криміналістів були прогресивні і сприяли розвитку нової науки. У цей період виникають такі галузі криміналістики, як судова хімія, судова фізика, судова біологія та ін.

Криміналістика активно і творчо використовує дані технічних і природничих наук відповідно до своїх завдань. Форми використання даних інших наук були різні: просте використання, пристосування, трансформація. У подальшому криміналістика також почала впливати на інші науки: методи криміналістики застосовували в інших галузях знань; криміналістика давала змогу встановлювати факти, не пов’язані з вчиненням злочинів.

Криміналістику розглядали також як науку подвійної природи — правову і технічну (найчіткіше цей погляд сформулював П.І. Тарасов-Радіонов). Прибічники такого підходу наполягали на двох напрямах у криміналістиці: 1) розкриття і розслідування злочинів; 2) методи дослідження речових доказів. Помилковість поглядів концепції подвійної природи криміналістики полягає у механічному розподілі єдиної науки на правові та неправові її розділи.

Розвиток криміналістики, особливості її предмета, складність закономірностей, які вона вивчає, залишають дискусійним питання про природу науки. В останні роки з’явилися нові погляди на природу криміналістики, згідно з якими криміналістика — це наука синтетичної природи (Р.С. Бєлкін та ін.). На думку цих вчених, в криміналістиці неможливо виділити суто правові та суто природничо-наукові, або технічні розділи, комплекси знань як певні фіксовані структури. Вона являє собою єдиний сплав знань

1.3 Зв’язок криміналістики із суміжними галузями знань

Одним із основних питань формування і розвитку конкретної науки є визначення її місця в системі наукових знань, зв’язків з іншими галузями, відмінностей її від них і, насамперед, суміжних дисциплін. Якість і результативність дослідження даної проблеми багато в чому залежать від з’ясування сутності й особливостей об’єктів, досліджуваних криміналістикою.

Кожна наука має свої безпосередні об’єкти вивчення. Для криміналістики і всієї групи кримінально-правових наук таким загальним об’єктом дослідження є система, що складається з двох частин, або підсистем:

1) злочинність як сукупність злочинів різного виду, злочинна діяльність;

2) сфера кримінально-правової боротьби зі злочинністю як діяльність по виявленню, розкриттю, розслідуванню, судовому розгляду і попередженню злочинів.

Дослідження такого об’єкта криміналістики, як злочинність вимагає розробки криміналістичної характеристики різних видів злочинів на основі узагальнення їх типових ознак (слідів), вивчення і систематизація яких необхідні для ефективного виявлення, розкриття і попередження злочинів.

Дослідження іншого об’єкта криміналістики — сфери кримінально-правової боротьби зі злочинністю передбачає вивчення:

1) кримінального законодавства;

2) законодавства, що регулює відношення у сфері боротьби зі злочинністю (Кримінально-процесуального кодексу України (далі — КПК), законів України «Про мiлiцію», «Про оперативно-розшукову діяльність» та ін.);

3) діяльності правоохоронних органів і узагальненого досвіду їх боротьби зі злочинністю;

4) провадження по кримінальних справах у суді;

5) кримінально-правової галузі знань.

З юридичних наук проблеми злочинності й боротьби з нею безпосередньо вивчає кримінально-правова галузь, до якої належать науки кримінального права, кримінального процесу, кримінології, криміналістики, оперативно-розшукової діяльності, кримінально-виконавчого права, кримiнально-правової статистики і низка інших суміжних дисциплін: судова медицина, судова психіатрія, судова бухгалтерія, судове товарознавство та ін. Злочинність є об’єктом дослідження й інших галузей знань, виходячи з їх цілей, у межах відповідного предмета вивчення. Наприклад, злочинність як об’єкт дослідження суспільства вивчається філософією, філософією права, соціологією, юридичною психологією та іншими науками.

Розвиток наук, що вивчають злочинність, склався так, що кожна з них вивчає загальний об’єкт під кутом зору власного предмета дослідження, утворюючи загальну систему пізнання об’єкта.

Для успішного ведення боротьби зі злочинністю необхідні знання, що на нормативно-правовій основі визначають:

— які діяння є злочинними і з якими ознаками складу злочину (наука кримінального права);

— які методи і засоби виявлення і дослідження слідів, що проявляються при підготовці до злочину, його здійсненні та прихованні (криміналістика);

— який порядок збирання, перевірки, оцінки доказів, процесуального провадження по кримінальних справах (наука кримінального процесу);

— які типові обставини, що сприяли здійсненню певних видів злочинів і заходи для їхнього попередження (кримінологія);

— які методики і засоби виявлення та припинення злочинних діянь, що готуються і почалися (наука оперативно-розшукової діяльності);

— яка кількісна характеристика злочинності, діяльності органів боротьби зі злочинністю, її тенденції (кримінально-правова статистика);

— які можливості одержання і використання кримінальної інформації для контролю латентності й рецидиву злочинів, запобігання злочинам, що вчиняються в умовах кримінально-виконавчих установ (кримінально-виконавче право).

У системі зазначених наук криміналістиці належить координуюча роль як галузі, що вивчає проблеми виявлення, фіксації, вилучення, дослідження слідів у вигляді змін, що відбуваються в результаті злочинної діяльності, як загального інформаційного джерела, використовуваного для вивчення злочинів, розробки їх відповідних характеристик: кримінально-правової (кваліфікаційної), кримiнально-процесуальної (доказової), кримінологічної (попереджувальної), криміналістичної (слідової).

1.4 Місце криміналістики у системі правових наук

За своєю природою криміналістика пов’язана з природничими, технічними, а також із різними правовими науками. Найбільш тісний зв’язок криміналістики простежується з юридичними науками кримінального циклу (кримiнальним правом, кримінальним процесом, кримінологією, кримінальною соціологією, юридичною психологією та ін.). Криміналістика посідає важливе місце в системі юридичних наук, її положення зумовлене природою та предметом криміналістичної науки, залежностями в системі наук.

Криміналістика пов’язана з наукою кримінального права. На підставі ознак складів злочинів, які містяться в кримінальному праві, розробляються окремі криміналістичні методики. Щоб вирішити питання про те, як розслідувати злочин, необхідно знати, що він собою являє, які ознаки йому притаманні. Положення кримінального права про види злочину, його мотиви, способи тощо враховується криміналістикою при розробці криміналістичних характеристик злочинів, формуванні типових версій, запропонуванні найбільш оптимальних рекомендацій в розкритті й розслідувані певних видів злочинів. Кримінальний закон встановлює відповідальність за вчинення різних діянь, викриття яких можливе лише за допомогою прийомів, засобів і методів криміналістики.

Також існує суттєвий зв’язок криміналістики з наукою кримінального процесу. Історично криміналістика зародилась у надрах кримінального процесу. Кримінально-процесуальна наука для криміналістики є материнською наукою. Процесуальні приписи і криміналістичні рекомендації взаємозумовлені. Прийоми і методи криміналістики повинні ґрунтуватись на загальних положеннях кримінального процесу і особливо теорії судових доказів (про сутність доказів, предмет і межі доказування, відносність і допустимість доказів та ін.). Кримінально-процесуальна наука визначає межі застосування тактичних прийомів, науково-технічних засобів, методичних рекомендацій, розглядає порядок проведення слідчих і судових дій, компетенцію учасників кримінального процесу.

Криміналістика враховує положення процесуальної теорії і водночас сприяє її розвитку, вдосконаленню. Криміналістичні рекомендації сприяють оптимізації розслідування та судового розгляду і у певних випадках можуть здійснювати відповідний вплив на закон, його змiнення. Саме криміналістичні рекомендації сприяли виникненню нових слідчих дій (наприклад, перевірки показань на місці, слідчого експерименту, зняття інформації з каналів зв’язку тощо), визначенню їх оптимальної процесуальної процедури. У цьому випадку криміналістичні рекомендації набували нового «статусу» — як норма закону. Завдяки криміналістиці нові науково-технічні засоби й методи виявлення, фіксації та дослідження доказів знайшли відображення в кримінально-процесуальному законодавстві (наприклад, використання відеозйомки, звукозапису тощо).

Взаємопов’язані певним чином криміналістика і кримiнологія, їх співвідношення визначається завданнями щодо попередження злочинів. Проте предметом криміналістики є тільки спеціальні (технічні) заходи попередження злочинів. Доволі інтенсивно в криміналістиці використовуються дані кримінології про особу злочинців, про віктимологію жертви, причини й умови, що сприяють учиненню злочинів, при розробці криміналістичних характеристик і методичних рекомендацій окремих видів злочинів.

На криміналістику здійснює вплив юридична (судова) психологія. Цей вплив особливо чітко виявляється в криміналістичній тактиці. Розробка і застосування тактичних прийомів і комбінацій неможлива без урахування психічних процесів, властивостей і станів особи. Дані психології сприяють формуванню науково обґрунтованих рекомендацій криміналістики.

Криміналістика пов’язана також і з такими правовими науками, як цивільне і цивільно-процесуальне право, адміністративне й адміністративно-процесуальне право, кримiнально-виконавче право та ін. Криміналістика вже вийшла за межі циклу кримінальних наук. Рекомендації криміналістики є суттєвими не тільки для розслідування злочинів. Це особливо стосується можливості використання спеціальних знань у цивільному або адміністративному процесі, проведення різних судових дій, повної фіксації судового процесу технічними засобами та ін.

Глава 2. Методологічні засади криміналістики

2.1 Поняття методологічних наук

 

Метод будь-якої науки — це система прийомів пізнання закономірностей, що є її предметом. Найзагальніші закони розвитку природи, суспільства та мислення пізнають за допомогою діалектичного матеріалізму, який є всезагальним методом пізнання. На його основі формуються методи наступного рівня, які застосовують у пізнанні закономірностей усіх галузей наук, які також мають універсальний характер. Це загальнонаукові методи пізнання — спостереження, вимірювання, порівняння, експеримент. На наступному рівні (за теорією пізнання) перебуває група найчисленніших і різноманітних методів окремих галузей науки — спеціальних (окремих), які мають вужчу сферу застосування, але так само важливі для розвитку науки.

Матеріалістична діалектика — загальна методологія, теоретичний фундамент усіх галузей знання, зокрема юридичного, складовою якого є криміналістика. Діалектика як теорія пізнання виконує три основні функції: світоглядну, гносеологічну і методологічну.

Світоглядна функція передбачає розробку системи наукових поглядів на світ, наприклад переконання, що у природі все взаємопов'язане, усі явища та факти доступні пізнанню і будь-який злочин залишає сліди, які допомагають розкрити його. Науковий світогляд дає змогу краще орієнтуватися в навколишньому середовищі, правильно оцінювати конкретні соціальні явища, проникати в їх суть і активно впливати на їх появу та розвиток. Переконання, що будь-яка протиправна дія може бути пізнана й попереджена, створює впевненість громадян і правоохоронних органів у тому, що злочинність як соціальне явище може бути ліквідована завдяки не тільки каральній діяльності, а й профілактичній роботі.

Гносеологічна функція розкриває суть пізнавальної діяльності й закони, на основі яких вона здійснюється. Знання законів і закономірностей пізнавальної діяльності допомагає цілеспрямовано діяти в реальних ситуаціях, планувати кінцевий результат, а процес, скажімо, розслідування злочинів зробити більш творчим, доцільним, керованим.

Методологічна функція діалектики як теорії пізнання полягає в орієнтації людей в їх предметно-змінювальній (перетворювальній) діяльності. Будь-який суб'єкт у пізнавальній діяльності так чи інакше перетворює, змінює дійсність: інженер конструює новий прилад, слідчий розкриває злочин, лікар лікує хворого, селянин обробляє землю тощо. Грунтуючись на законах діалектики, суб'єкт створює прийоми й засоби для пізнання та діяльності в конкретній галузі знання, які є для цієї галузі окремою методологією.

У широкому розумінні методологія — це система ідей і вчень про принципи побудови, форми та способи наукового пізнання. Методологія криміналістики репрезентується вченням про методи пізнання під час розслідування злочинів.

Криміналістичний метод відображає об'єктивні закономірності, принципи, прийоми, способи, за допомогою яких визначають напрямки теоретичного та практичного дослідження джерел криміналістичної інформації у процесі розслідування злочинів.

Філософською основою криміналістики є діалектична логіка, на базі якої розробляють методи криміналістики, створюють окремі теорії, що обґрунтовують ці методи і вказують шляхи їх запровадження у практику криміналістичного дослідження як пізнавальної діяльності. Важко переоцінити методологічне значення для криміналістики положень формальної логіки — науки про форми мислення, закони, прийоми та операції якої належать до діалектичної логіки, є складовою загального методу пізнання. Найістотніше вони впливають на формування та практичне застосування прийомів криміналістичної тактики, зокрема методів організації та планування розслідування злочинів. Криміналістика використовує логічні закони тотожності, суперечності та виключення третього й такі прийоми логічного пізнання, як аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, гіпотеза, узагальнення, систематизація, класифікація, а також різні форми абстрактного мислення.

Широко використовують у сучасному науковому пізнанні, у тому числі й у криміналістиці, системно-структурний метод — спосіб пізнання та індивідуалізації (розпізнання) об'єкта дослідження на основі опису його структурних ознак. Суть цього методу полягає в тому, що об'єкт досліджується як елемент певної системи, що перебуває в різноманітних і численних структурних зв'язках, які також всебічно досліджуються. Спеціальні методи криміналістики є системно-структурними, адже кожний з них визначає процедуру прийомів та технічних засобів дослідження конкретного виду об'єктів. Застосовують спеціальні методи переважно в експертній практиці, а також для ідентифікації об'єктів пам'яті (уявних образів).

Першим з криміналістів до діалектики як теорії пізнання звернувся професор С. Потапов. Він писав, що діалектика ставить перед науковим дослідженням завдання: як зрозуміти та відобразити дійсність — реальний предмет у його реальних відношеннях.

Висловивши загалом правильне теоретичне положення, С. Потапов звів методологію науки до методу ідентифікації як методології криміналістики. Звичайно, ця концепція зазнала критичного аналізу, бо методологію науки не можна замикати на одному окремому методі, яким є ідентифікація. Метою методології є дослідження й аналіз методів і засобів, за допомогою яких пізнають об'єктивну реальність як на теоретичному, так і на емпіричному рівні. Вузьке й однобічне розуміння криміналістичної методології піддав серйозній критиці дослідник Р. Бєлкін [2], який запропонував власне визначення поняття загальної теорії криміналістики. Він довів, що методологія криміналістики є системою принципів, теоретичних концепцій, категорій і понять, методів і зв'язків, які застосовуються в ній. До її складу входять учення про механізм злочину, закономірності збирання, дослідження, оцінювання та використання доказів, а також окремі (часткові) теорії (такі як криміналістична ідентифікація, вчення про механізм слідоутворення, спосіб учинення злочину тощо).

2.2 Класифікація методів криміналістики

 

Проблема класифікації методів криміналістики найбільше дискутується в методології криміналістики як науки. Класифікаційні системи криміналістичних методів наводяться в багатьох працях, зокрема Б. Шавера, С. Потапова, С. Митричева, А. Васильєва, В. Колмакова, Р. Бєлкіна, М. Салтевського, І. Пантелєєва, В. Колдіна. Дискусії щодо цієї проблеми тривають. Останні досягнення науки та узагальнення досвіду практики свідчать, що в розв'язанні проблеми класифікації методів криміналістики слід керуватися загальноприйнятою класифікацією з урахуванням рівнів загальності дослідження: загальний, загальнонаукові та окремі, власне криміналістичні (часткові, або спеціальні). Така класифікація методів пізнання загальновизнана; її поділяють більшість вчених-криміналістів.

Методи криміналістики істотно різняться (особливо окремі), бо у процесі судово-слідчої діяльності доводиться добувати та досліджувати доказову інформацію з різноманітних матеріальних та ідеальних відображень, застосовувати безліч технічних засобів і методів. Саме через це проблема класифікації має велике теоретичне та практичне значення.

У теоретичному плані класифікація методів конкретної науки свідчить про її зрілість, сформованість інструментарію дослідження її об'єкта. На практиці така класифікація дає змогу швидше орієнтуватися в засобах пізнання та обирати методи й засоби дослідження, найекономічніші та найефективніші для досягнення поставленої мети. У навчальній та криміналістичній літературі наводяться щонайменше п'ять класифікацій криміналістичних методів, причому деякі з них є спірними.

1. Петербурзька школа криміналістики виокремлює загальний метод матеріалістичної діалектики; загальнонаукові — спостереження, порівняння, експеримент, вимірювання; окремі (спеціальні) — криміналістичної техніки, кібернетики, математики, соціологічні та психологічні.

2. За класифікацією вузів системи МВС методи криміналістики поділяються на загальний — матеріалістичної діалектики; загально-наукові — спостереження, порівняння, експеримент, вимірювання, опис, моделювання; окремі — техніко-криміналістичні, тактико-кри-міналістичі, встановлення фактів і побудови висновків.

3. Згідно з класифікацією /. Пантелєєва та М. Селіванова, методи криміналістики поділяються на загальний — матеріалістичної діалектики; загальнонаукові — спостереження, порівняння, опис, експеримент, вимірювання, моделювання, ідентифікація; окремі (спеціальні) — власне криміналістичні, природничих і технічних наук.

4. Національна Академія МВС України виокремлює загальний метод — матеріалістичної діалектики; загальні (загальнонаукові) —

спостереження, вимірювання, експеримент, порівняння, моделювання, математичні та кібернетичні, логічні (аналіз і синтез, індукцію та дедукцію, аналогію), групу психологічних та природничо-наукових методів, які використовують для розв'язання криміналістичних завдань розслідування злочинів; окремі, конкретно-наукові, або спеціальні, — криміналістичну ідентифікацію та встановлення групової належності (групофікацію), групу методів збирання криміналістичної інформації з матеріальних джерел, експертного дослідження матеріальних відображень, встановлення фактів і розслідування окремих видів злочинів, групу методів попередження злочинів криміналістичними засобами.

У запропонованій класифікації подано розгорнутий перелік, по-перше, загальних методів, до яких належать логічні та психологічні методи, а також група методів природничих і технічних наук, які широко застосовують у структурі часткових методів як пізнавальні прийоми; по-друге, часткових методів, які, крім двох — криміналістичної ідентифікації та криміналістичного встановлення групової належності, подано у вигляді груп, всередині яких також можлива класифікація. Наприклад, до групи методів збирання інформації з матеріальних джерел належать польові методи виявлення, фіксації та попереднього дослідження слідів-відображень слідчим на місці події та в його кабінеті. Група методів експертного дослідження джерел інформації характеризується складністю технічних засобів, які потребують стаціонарних умов, а фахівці — глибшої та вужчої спеціалізації в конкретній сфері знань. Проте ця класифікація проблематична, бо за сучасного науково-технічного розвитку дати вичерпний перелік методів майже неможливо, до того ж з'являються нові методи.

5. М. Яблоков і В. Колдін запропонували чотиричленну класифікацію криміналістичних методів. Вона відрізняється від загальновизнаної у криміналістиці класифікації та є дискусійною. її автори спробували відмежувати окремі (часткові) методи від спеціальних. До загальних методів вони зараховують діалектику; до загальнонау-кових — спостереження, аналіз, синтез, індукцію, дедукцію, опис, порівняння, аналогію, абстракцію, моделювання, експеримент; до окремих (часткових) — математичні, кібернетичні, вимірювання, геометричні, моделювання, фізичні, хімічні, антропологічні, антропометричні та соціологічні; до спеціальних — власне криміналістичні (техніко- та структурно-криміналістичні) і запозичені з інших наук для дослідження криміналістичних об'єктів. Навряд чи можна вважати цю класифікацію коректною внаслідок її термінологічної неточності та зміщення понять загального та конкретного. Отже, методи пізнання можна класифікувати так.

1. Загальним називають метод пізнання взагалі будь-яких об'єктів природи та суспільного життя. Він називається так тому, що має найвищий рівень загальності. В основі загального методу лежить філософське знання. Першою формою пізнання була антична філософія. Найвище досягнення цього періоду — логіка Аристотеля. Розвинуті пізніше основні закони діалектики та категорії діалектичної логіки (закон переходу кількості в якість, єдності протилежностей, окремого та цілого, тотожності, загального зв'язку) використовують як інструмент пізнання природи й суспільства. Тому матеріалістична діалектика та її категорії становлять загальний інструмент пізнання, тобто загальний метод.

2. Загальнонаукові методи застосовують не до всіх об'єктів, що пізнаються, а тільки до окремих груп, систем. У криміналістиці до загальнонаукових методів зараховують спостереження, порівняння, експеримент, опис, моделювання, ідентифікацію та ін.

3. Окремі, або спеціальні, методи використовують в одній науці або в кількох суміжних. Наприклад, окремі методи криміналістики (фотографічні, дактилоскопічні, сигналетичні та ін.) часто застосовують у теорії оперативно-розшукової діяльності, а метод криміналістичної ідентифікації — у теорії доказів і доказуванні взагалі. Окремі методи мають бути науковими, надійними, економічними, безпечними та етичними.

2.3 Загальнонаукові методи криміналістики

У криміналістиці поряд з окремими (спеціальними) методами ефективно застосовують загальнонаукові методи пізнання — спостереження, вимірювання, опис, порівняння, експеримент, моделювання, ідентифікацію, математичні та ін.

У кожній галузі науки використання загальнонаукових методів має певну специфіку, що зумовлюється об'єктом, завданнями та конкретними умовами дослідження. Це стосується й криміналістики. Наприклад, застосування експериментального методу у криміналістиці та хімії різниться не тільки обсягом і завданнями дослідження, а й умовами. Встановлений законом правовий режим слідчого експерименту істотно відрізняється від експериментального методу, який використовують у будь-якій іншій сфері наукової та практичної діяльності.

Спостереження як систематичне цілеспрямоване безпосереднє сприйняття предмета чи явища широко застосовують у криміналістиці як з науковою, так і з практичною метою: для вивчення та узагальнення правозастосовчої практики, в експертних дослідженнях, під час виконання слідчих та оперативно-розшукових дій тощо. Спостереження можна здійснювати двома способами: візуально та за допомогою технічних засобів (мікроскопів чи інших оптичних приладів, електронної техніки, електронно-оптичних перетворювачів, рентгенівських установок, засобів ультразвукового зондування, лазерної техніки та ін.). У сучасних наукових дослідженнях у галузі криміналістики, а також у слідчій, експертній та оперативно-розшуковій діяльності спостереження здійснюють переважно із застосуванням технічних засобів. Для підвищення ефективності цього загальнонаукового методу необхідно дотримуватися певних умов: чітко визначати мету й завдання спостереження, максимально концентрувати та підтримувати на певному рівні увагу спостерігача, своєчасно усувати фактори, що відволікають увагу.

Вимірювання є необхідним методом пізнання різних просторових і часових величин. Простір і час — форми існування матерії, тому пізнання матерії, вивчення закономірностей природи, суспільства та мислення неможливі без їх кількісних та якісних характеристик. І в наукових дослідженнях, і у практичній діяльності, пов'язаній з вивченням слідів злочинів, неможливо обійтися без вимірювання лінійних і кутових величин, об'єму, концентрації, температури, опору матеріалів, аналізу оптичних властивостей, а також без визначення різних часових показників: тривалості того чи іншого явища, швидкості руху, часу вчинення злочину, давності утворення слідів. Для розвитку та успішного застосування цього методу велике значення має вдосконалення вимірювальної техніки. Точність визначення просторових і часових величин у криміналістиці (під час допиту, огляду, експертних досліджень) — одна з важливих умов встановлення істини у справі.

У криміналістиці, як і в інших науках, фіксація за допомогою опису кількісних і якісних показників предметів і явищ, що вивчаються, є необхідною умовою пізнання їх сутності. Без цього теоретичне пізнання неможливе. Як метод пізнання опис має бути системним, як і підхід до вивчення реальної дійсності. В описі відображається взаємозв'язок предметів і явищ дійсності. Саме тому важливою є роль різних криміналістичних класифікацій, наприклад ознак зовнішності людини, слідів рук, ніг, транспортних засобів, вогнепальної зброї, гільз, куль, ознак почерку, письмової мови тощо. У процесі розвитку науки вдосконалюють існуючі класифікації, створюють нові, і це сприяє підвищенню ефективності боротьби зі злочинністю.

Існують різні форми та способи опису. Він може бути усним і фіксованим. Останній здійснюється не тільки за допомогою письма (як опис криміналістичних об'єктів у процесуальних актах, картотеках, каталогах), а й із застосуванням технічних засобів (звукозаписувальної апаратури, оптики, поліграфії, вимірювальної техніки). Форми та способи опису, які застосовують у практичній діяльності з розслідування злочинів, мають певну специфіку, що зумовлено передбаченою законом процесуальною формою фіксації результатів пізнання об'єктивної істини у справі. Процесуальна форма фіксації доказів — одна з гарантій запобігання їх фальсифікації.

Порівняння широко застосовують у криміналістичній ідентифікації. Предмети й явища, які суттєво різняться, як і їх характерні ознаки, легко диференціювати візуально. Завдання ідентифікації об'єктів високого ступеня подібності розв'язують за допомогою різних науково-технічних засобів.

Використання оптичних приладів, спеціальних порівняльних мікроскопів, фотографічних, хроматографічних, електронно-оптичних, спектрофотометричних та інших способів виявлення й підсилення контрасту значно підвищує ефективність застосування методу порівняння.

Необхідними умовами застосування порівняння у криміналістичній експертизі є такі:

• порівняння однойменних об'єктів (наприклад, слідів одного й того ж знаряддя злому — зубила, сокири; однієї й тієї ж ділянки досліджуваної поверхні);

• однакове просторове розташування порівнюваних об'єктів;

• однакове освітлення об'єктів;

• однаковий масштаб збільшення.

Прийоми порівняння можуть бути різними: зіставлення (візуальне чи за допомогою приладів), суміщення та накладення (фотоаплі-кація у фотопортретній експертизі).

Експеримент також широко застосовують у криміналістиці. У кримінальному судочинстві він називається слідчим експериментом. Незважаючи на те що науковий і слідчий експерименти істотно різняться, основні, суттєві їх ознаки однакові: експеримент необхідно здійснювати в певних, наперед створених умовах, достовірність його результатів забезпечується їх сталістю за неодноразового повторення з певною послідовністю варіацій. Експериментальний метод широко застосовують під час здійснення експертиз (так званий експертний експеримент). Експериментальний метод застосовують також слідчі з метою отримання порівняльних зразків для ідентифікаційних досліджень. Достовірність експерименту забезпечується його ретельною підготовкою, створенням відповідних умов для здійснення.

Суть методу моделювання полягає в заміні реального об'єкта пізнання моделлю, яку досліджують, а одержані результати інтерпретують (переносять) на реальний об'єкт вивчення. Моделювання застосовують також з метою вивчення властивостей і ознак об'єктів за їх моделями-зліпками, фотозображеннями, сигнало- та відеограмами. Механізм події злочину найчастіше відпрацьовують на уявній моделі, побудованій на матеріальних та ідеальних відображеннях у матеріальному середовищі. Моделі, які використовують у процесі пізнання, можуть бути матеріальними (предметними), наприклад гіпсова копія сліду взуття, план місця події, макет будівлі; логічними (ідеальними) — слідча версія; структурними, що відображають внутрішню будову (структуру) об'єкта; функціональними (динамічними), які копіюють оригінал, що перебуває в динаміці, наприклад слідча версія, модель певного технологічного процесу.

У криміналістиці широко застосовують усі види моделей, але в розкритті злочинів, плануванні розслідування та оперативно-роз-шуковій діяльності найважливішу роль відіграють логічне моделювання (гіпотетичне пізнання), слідча й оперативно-розшукова версії (моделі).

Метод ідентифікації (ототожнення) обгрунтовано зараховують до загальнонаукових. Цей метод базується на вченні про діалектичну тотожність і застосовується в усіх сферах наукового знання, коли необхідно вирішити питання, чи є предмет або явище тим, з яким порівнюється, або визначити їх належність до певної класифікаційної групи. У природничих і технічних науках метод ідентифікації найчастіше застосовують для визначення групової належності предметів і явищ. Завдання встановлення тотожності конкретного, індивідуально визначеного об'єкта постає дуже рідко (за винятком таких сфер, як мистецтвознавство й література, де іноді необхідно встановити автора мистецького твору чи його оригінальність). У криміналістиці індивідуальна ідентифікація має переважне значення, бо питання про тотожність вирішується здебільшого щодо конкретних речових доказів, виконавців і авторів документів, конкретних об'єктів, що залишили сліди на місці події. З метою підвищення ефективності розв'язання експертних ідентифікаційних завдань у криміналістиці розроблено теорію криміналістичної ідентифікації, створено нові наукові методи для розв'язання ідентифікаційних завдань у трасології, судовій балістиці, почеркознавстві, техніко-криміналістичному дослідженні документів, ідентифікації людини за ознаками зовнішності.

До загальнонаукових належать також математичні методи. Найінтенсивніше їх почали застосовувати останні два-три десятиріччя. Практика ідентифікаційних експертиз потребувала від криміналістів пошуку об'єктивних критеріїв оцінювання ідентифікаційних ознак для забезпечення надійності та достовірності експертних висновків. З цією метою почали використовувати математичну статистику й теорію ймовірності. Математика дала змогу впровадити у криміналістичну, автотехнічну та інші види експертиз сучасні комп'ютери, створила умови для розвитку криміналістичного прогнозування, створення моделей типових слідчих ситуацій і оптимального розв'язання практичних завдань розкриття злочинів.

Загальнонаукові методи пізнання тісно взаємопов'язані. Наприклад, порівняння неможливе без спостереження й опису, а систематизація та класифікація — без порівняння; спостереження та порівняння завжди супроводжують один одного, а метод вимірювання пов'язаний з математичними методами.

2.4 Спеціальні методи криміналістики

 

Спеціальні, або окремі, методи, які застосовують у криміналістиці, поділяються на дві групи: власне криміналістичні та методи інших (природничих і технічних) наук, які використовують здебільшого у криміналістичній експертизі.

Власне криміналістичні методи створені та обгрунтовані теорією криміналістики або запозичені та перетворені нею спеціально для дослідження криміналістичних об'єктів. До цих методів належать судово-фотографічні, трасологічні, судово-балістичні та ін. Наприклад, у судовій фотографії розроблено методи сигналетичної (упізнавальної), вимірювальної, панорамної, стерео- та мікроскопічної, великомасштабної фотозйомки, а також методи фотографічного підсилювання кольорових контрастів, виявлення текстів, які неможливо прочитати, та ін.

Розроблено різні методи слідокопіювання у трасології. Широко застосовують методи дактилоскопічної ідентифікації, мікроскопічного та профілографічного дослідження мікрорельєфу різних слідів (знарядь злому й інструментів, на кулях, гільзах та ін.). У судовій балістиці широко застосовують методи виявлення та фіксації слідів пострілу, ідентифікації зброї за слідами на кулях і гільзах, визначення дистанції пострілу, послідовності виконання пострілів та інші методи судово-балістичної експертизи. У криміналістиці застосовують також різноманітні ефективні методи техніко-криміналістичного дослідження документів, почеркознавчої експертизи, фотопортретної ідентифікації та кримінальної реєстрації.

Поряд з методами й засобами криміналістичної техніки у криміналістиці широко застосовують методи криміналістичної тактики й методики розслідування злочинів, зокрема планування розслідування, аналізу слідчих ситуацій, тактичні прийоми виконання слідчих дій, профілактики злочинів криміналістичними засобами.

Джерелом формування криміналістичних методів і засобів є природничі, технічні та суспільні науки, а також слідча, судова та експертна практика. Методи наукового узагальнення цієї практики (анкетування, статистичні) також належать до спеціальних.

У дослідженні криміналістичних об'єктів широко застосовують методи природничих і технічних наук — фізичні (спектрального аналізу, дослідження в інфрачервоних і ультрафіолетових променях, із застосуванням радіоактивних ізотопів, методи електронної та лазерної техніки та ін.), хімічного якісного та кількісного мікроаналізу, біологічні, мінералогічні та ін. Часто розкриття злочинів залежить від того, як повно й ефективно у криміналістиці застосовують сучасні досягнення природничих і технічних наук. Як зазначалося, усі методи криміналістики, які рекомендуються для практичного застосування в розкритті злочинів, й особливо ті, які застосовують у кримінальному судочинстві, мають бути науковими, надійними, економічними, безпечними та етичними. Тому у правосудді забороняється використовувати методи, що перебувають на стадії наукової розробки та перевірки, а також антинаукові й ті, що принижують людську гідність.

Вступ Криміналістика серед інших суспільних наук і, зокрема, юридичних, порівняно молода наука. Відлік її життя починається приблизно з другої половини минулого століття. Злочинність як явище завжди цікавила не тільки фахівців різних напрям

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу