База знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ

Контрольна робота

з дисципліни «Конституційне Право України»

тема № 1

«Права, вільності і зобов’язання

людини і громадянина»

Зміст

Вступ

1. Основи конституційного статусу людини і громадянина на Україні

2. Громадські права і свободи людини і громадянина в Україні

3. Політичні права і свободи громадян України

Висновки

Література

Вступ

 

Розуміння людини як громадянина є надзвичайно важливим у характеристиці її соціальної сутності, її правового становища як особи, яка має правову належність до тієї чи іншої держави, підпадає під дію її законодавства та узгоджує з ним свою поведінку.

Громадянство є тією необхідною підставою, яка надає особі, що має статус громадянина, можливість повною мірою долучитися до політичного, економічного, правового та культурного життя суспільства й держави. Обсяг тих прав і свобод, якими особа може користуватися в окремій державі, а також обсяг обов’язків, що покладені на неї цією країною, знаходяться у прямій залежності від наявності чи відсутності у особи статусу громадянина даної країни. Громадянські й політичні, економічні, соціальні та культурні права і свободи у повному обсязі надаються саме громадянам суверенної держави. Отже, громадянство є одним із визначальних факторів у характеристиці правового становища особи.

1.Основи конституційного статусу людини і громадянина на

Україні

Громадянином України, як і іншої держави, є не будь-яка людина, а котра проживає на її території, підкоряється державній владі, користується правами і виконує обов’язки – перебуває в особливих правових зв’язках з Україною.

На відміну від населення, сукупності осіб, що проживають на території України і становлять демографічну категорію, громадяни утворюють її народ, який є правовою категорією. саме український народ відповідно до Конституції України (ст. 5) є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні.

Відповідно до загально визначених норм міжнародного права, право на громадянство є невід’ємним правом кожної людини. це визначено у Загальній Декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. (ст. 15), у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. (ст. 24). Зазначене положення міжнародних документів втілено в Конституції України та у Законі України «Про громадянство України».

Згідно із Законом про громадянство саме громадянство України визначає правовий зв’язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їхніх взаємних правах та обов’язках. Отже, громадянство – це стійкий правовий взаємозв’язок між особою і державою, де обидва суб’єкти мають взаємні права та обов’язки.

Під конституційними правами і свободами людини і громадянина прийнято розуміти гарантовану Конституцією та державою міру можливої поведінки або діяльності особи (колективу осіб) з метою задоволення своїх потреб та інтересів у політичній, економічній, соціальній, культурній (духовній) та інших сферах суспільного життя.

Взаємні права та обов’язки особи та української держави передбачають, що громадяни України користуються всією повнотою прав і свобод та несуть усі обов’язки перед суспільством і державою. Це означає, що громадяни мають неухильно виконувати нормативні установлення держави, не порушувати прав і законних інтересів інших суб’єктів права, не завдавати шкоди навколишньому природному середовищу, захищати суверенітет і територіальний цілісність України. Держава ж охороняє права і свободи громадян, створює належні умови для реалізації ними своїх прав і свобод. Держава забезпечує рівність прав громадян в усіх сферах життєдіяльності нашої країни та захист прав і інтересів їхніх як всередині країни, так і поза її межами.

Держава відповідальна перед громадянами. Згідно з Конституцією України утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (ст. 3). Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Правове становище громадянина суттєво відрізняється від правового статусу інших осіб, що проживають на території держави (іноземців, осіб без громадянства тощо). Причому статус громадянина зберігає свої особливості і в тому випадку, коли громадянин України постійно або тимчасово проживає на території іншої держави.

Громадянство як правове становище має певні характеристики: по-перше, індивідуальне, документальне, юридичне оформлення громадянства кожної людини (паспорт, свідоцтво про належність до громадян України або інший, визначений законодавством документ, який містить вказівку про громадянство людини); по-друге, стійкий характер відносин громадянства; по-третє, двосторонній зв’язок між людиною і державою, що проявляється у певному комплексі взаємних прав, обов’язків та  відповідальності, який базується на визнанні та повазі до гідності, основних прав і свобод людини; по-четверте, поширення на громадянина суверенної влади держави як всередині країни, так і поза її межами.

Громадянство України як специфічний правовий зв’язок особи й української держави засновано на певних принципах, що визначені в Конституції України та Законі України «Про громадянство України».

У законодавстві України відображені й закріплені такі основні принципи, на яких базується громадянство України (ст. 2 Закону):

·          принцип єдиного громадянства;

·          принцип запобігання виникненню випадків без громадянства;

·          принцип неможливості позбавлення громадянства України;

·          принцип визнання права громадянина України на зміну громадянства;

·          принцип неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення шлюбу або припинення шлюбу другим із подружжя;

·          рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;

·          збереження громадянства незалежно від місця проживання громадянина України.

Одним із перших питань, що виникають в основі громадянства України, як і будь-якої держави, є питання про визначення категорії осіб, які є громадянами України.

Відповідно до ст. 2 Закону «Про громадянство України» громадянами України є:

1)         усі громадяни колишнього СРСР. які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно проживали на території України;

2)         особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 р.) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

3)         особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 р. і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», а також діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;

4)         особи, які набули громадянство України відповідно до Законів України та міжнародних договорів України.

Згідно з п. 4 ст. 3 Закону «Про громадянство України» громадянами України визнаються особи, які набули громадянство України відповідно до нього.

Набуття громадянства України може здійснюватися на підставах, що визначені у ст. 6 Закону, а саме:

·          за народженням;

·          за територіальним походженням;

·          внаслідок прийняття громадянства України;

·          внаслідок поновлення громадянства України;

·          внаслідок усиновлення;

·          внаслідок встановлення над дитиною опіки або піклування;

·          внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки або піклування;

·          внаслідок перебування у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

·          внаслідок встановлення батьківства;

·          за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами.

Встановлені підстави відповідають інтересам нашої держави та загальновизнаним принципам міжнародного права.

Набувши громадянство України, особа, як правило, перебуває в ньому все життя. але об’єктивно можливо й припинення громадянства України.

Підстави припинення громадянства України є:

1)         вихід з громадянства України;

2)         втрата громадянства України;

3)         припинення громадянства України за підставами, передбаченими міжнародними договорами.

Втрата громадянства України відбувається, насамперед, якщо громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянства іншої держави.

Крім того, громадянство України втрачається, якщо:

·          іноземець набув громадянства України і не подав у порядку, передбаченому законом, документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього;

·          іноземець набув громадянства України і скористався правами або виконав обов’язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство;

·          особа набула громадянство України на підставі ст. 9 цього Закону внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів;

·          громадянин України без згоди державних органів України добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади чи органи місцевого самоврядування іншої держави.

Вирішення питань громадянства здійснюється системою органів: Президентом України, Комісією при Президентові України; спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань громадянства; Міністерством закордонних справ України, дипломатичними та консульськими установами України.

2. Громадські права і свободи людини і громадянина в Україні

 

Пріоритетними елементом системи основних прав і свобод  людини і громадянина є громадські права і свободи людини і громадянина є громадянські права і свободи, які іноді називають особистими, в силу того, що вони є індивідуальними, природними, виникають з часу народження людини, незалежно від її громадянства і не можуть бути ніким скасовані чи припинені.

Певним невід’ємним правом людини є її право на життя, що виникає з моменту її народження (ст. 27). Право на життя не може бути скасовано чи обмежено ким-небудь. На вимогу Ради Європи Україна відмовилась від смертної кари як вищої міри покарання. кримінальний кодекс України 2001 р. скасував смертну кару.

Життя людини визнається найвищою соціальною цінністю, і держава бере на себе обов’язок захищати це право. Окрім того, кожна людина має право захищати своє життя і здоров’я та життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.

Істотним громадським правом є право кожного на повагу до його гідності (ст. 28). Гідність людини є її невід’ємним внутрішнім ставленням до себе як до унікальної, цілісної особистості, повноцінного члена суспільства. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорсткому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Конституція також гарантувала, що жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим, та іншим дослідам. Участь у таких дослідах може ґрунтуватися виключно на добровільних основах і за умов наукового характеру таких досліджень.

Наступним громадським правом, що закріплює Конституція України, є право кожної людини на свободу та особисту недоторканість (ст. 29). це право передбачає, що ніхто не може бути заарештованим або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законами. Тобто кожна особа з моменту її затримання чи арешту має право на правовий захист та оскарження в суді свого затримання або арешту, про які мають бути негайно повідомлені родичі затриманого чи заарештованого.

Утім, Конституція передбачає, що у разі негайної необхідності запобігти злочинові чи перепинити його, уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. У разі відсутності вмотивованого рішення суду протягом сімдесяти двох годин затримана особа негайно звільняється. Як правило, такі затримання особи здійснюються в разі запобігання особливо тяжких злочинів.

Право на недоторканість житла (ст. 30) є правом кожного на гарантовану державою охорону його житла від незаконного вторгнення, проникнення та інших посягань з боку будь-яких суб’єктів конституційно-правових відносин. Зокрема ст. 30 Конституції України захищає право власників, законних орендарів або наймачів житла чи іншого володіння від проникнення до житла чи іншого володіння, проведення в них  огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

У невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та машин чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку. Зокрема, такий порядок установлюється Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р. та іншими законами України у сфері правоохоронної діяльності.

Спорідненим до права на недоторканість житла є право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, встановлене ст. 31 Конституції України. Це право гарантується нормами адміністративного та кримінального права України, які встановлюють юридичну відповідальність за порушення права на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише на підставі рішень суду, у порядку, встановленому законом, із метою запобігання злочинів чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншим способом одержати інформацію неможливо. Такі випадки регулюються положеннями Закону України «Про оперативно-розшукну діяльність» від 18 лютого 1992 р. та Законом України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р.

Наступним видом громадських прав людини є її права у сфері сімейного й особистого життя, які значною мірою залежать від морально-етичних норм, властивих тому чи іншому суспільству. Ст. 32 Основного Закону декларує, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків. передбачених Конституцією України. Зокрема, не допускаються забирання, зберігання, використання та поширення конфіденціальної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. До такої конфіденціальної інформації відноситься інформація про усиновлення, грошові вклади, заповіти. стан здоров’я, особисті стосунки людини тощо.

У разі поширення недостовірної інформації про особу та членів її сім’ї держава гарантує судовий захист права спростовувати таку інформацію, вилучення її та відшкодування моральної і матеріальної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, і поширенням недостовірної інформації. як правило, йдеться про інформацію, що наносить шкоду особистій і діловій репутації людини та членів її сім’ї.

До того ж, Конституцією закріплюється право громадян на ознайомлення в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною та іншою захищеною законом таємницею.

Іншим громадським правом людини і громадянина є право на вільне проживання та вільне залишення території України (ст. 33). Це право деякі вчені відносять до політичних прав, що не зовсім відповідає дійсності, оскільки останнє не відноситься до політичної сфери суспільних відносин і не впливає на їх стан і якість. Крім того, це право поширюється на всіх осіб, що законно перебувають на території України без огляду на їх громадянство чи вік.

Право на вільне пересування, вільне проживання та вільне залишення території України є новим для вітчизняної конституційної торії та практики, оскільки за радянської доби воно не лише не закріплювалося, а й заборонялося. Одним із позитивних здобутків його закріплення в Конституції України 1996 р. стала ліквідація архаїчного інституту прописки.

Належить до громадянських прав і право на свободу думки і слова       (ст. 34) та право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35). Хоча існує думка, що право на свободу думки і слова слід відносити до культурних прав людини і громадянина, оскільки воно визначає міру можливої поведінки саме в культурній (духовній) сфері суспільних відносин. Це паво гарантує кожному право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово, або в інший спосіб, за винятком інформації, обіг якої обмежується чинним законодавством.

Право на свободу думки і слова передбачає, що кожен має право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої (бути атеїстом), безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

При цьому необхідно враховувати, що Україна декларує себе світською державою, в якій церква відділена від держави, а школа – від церкви. Тож належність особи до певної релігійної організації не звільняє таку особу від виконання її конституційних обов’язків. Винятком є члени релігійних організацій, які в силу релігійних переконань (релігійна заборона брати в руки зброю), здійснюють свій військовий обов’язок шляхом проходження альтернативної військової служби.

3. Політичні права і свободи громадян України

Політичні права громадян України, поряд з громадянськими правами і свободами, є пріоритетними у системі конституційних прав і свобод людини й громадянина. Політичні права і свободи належать громадянам України і виражають зміст правовідносин між особою і державою. Відповідно, у науковій і навчальній літературі отримав поширення вираз «політичні права і свободи громадян України».

До політичних прав і свобод людини і громадянина традиційно відносяться право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36); право громадян України брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38); право громадян України збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39); право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування (ст. 40).

Політичні права і свободи громадян України – це конституційно визначена міра можливої політичної поведінки особи, насамперед, участі у безпосередньому народовладді, здійсненні державної влади і місцевого самоврядування, в яких особа виступає, перш за все, як громадянин України, учасник суспільно владних відносин.

Особливістю політичних прав і свобод людини і громадянина є те, що за винятком права на об’єднання в неполітичні організації і права на індивідуальні та колективні звернення, вони належать виключно громадянам України, які досягли 18 років і набули повної правосуб’єктності. На відміну від громадянських (особистих) прав, які за своєю природою є невідчужуваними, політичні права можуть обмежуватися відповідно до закону в інтересах національної безпеки та громадського порядку, а також стосовно громадян України, визнаних в судовому порядку недієздатними.

Ще однією особливістю політичних прав і свобод громадян України є високий ступінь їх гарантованості не лише на національному, а й на міжнародному рівні. Рівень гарантованості політичних прав і свобод постійно піддається моніторингу з боку міжнародних організацій (ООН, ЄС, Рада Європи, ПАРЄ та ін.) і свідчить про рівень демократії в Україні.

До того ж. саме реалізація політичних прав громадян України сприяла реалізації національного державотворення, що підтвердили події, пов’язані з всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 р. та Помаранчевою революцією 2004 р.

Найбільш узагальненим і системоутворюючим щодо інших політичних прав і свобод є право громадян України брати участь в управлінні справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38 Конституції України ). По суті це право закріплює гарантовану можливість для громадян України брати участь у здійсненні безпосереднього народовладдя, державної влади та місцевого самоуправління.

Наступним важливим політичним правом громадян України є право на свободу  об’єднань у політичні партії та громадські організації (ст. 36) для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, що визначені в ст. 37 Конституції України та чинному законодавстві України.

Особливо важливим на сьогодні є право громадян на участь у створенні політичних партій України. У зв’язку з проведенням політичної (конституційно-правової) реформи і Україні (2004-2006 рр.), що позначилася переходом до парламентсько-президентської форми державного правління та пропорційної виборчої системи, політичні партії стають головним, пріоритетним суб’єктом конституційно-правових відносин. Порядок їх утворення і діяльність регулюється Законом України «Про політичні партії» 2001 р.

На відміну від права на створення й участь у діяльності політичних партій, право засновувати громадські організації мають не лише громадяни України, а й іноземці та особи без громадянства, що законно перебувають на території України. Це право також поширюється на громадські організації, що відстоюють професійні права людей – профспілки.

 Утім, Конституція України у ст. 37 визначає й підстави для заборони діяльності політичних партій та громадських організацій. До них відносяться програмні цілі або дії, спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міждержавної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення. Основний Закон  забороняє також утворення воєнізованих формувань у складі політичних партій і громадських організацій. Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних організаціях і установах.

Окрім виборів та референдумів, існують й інші форми безпосередньої реалізації народного суверенітету: мирні збори, мітинги, походи, демонстрації та ін.

Основний Закон в ст. 39 встановлює право громадян України збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи місцевого самоврядування. Ці форми безпосередньої демократії дозволяють громадянам України вільно висловлювати свої погляди, відстоювати свої політичні переконання та акцентувати увагу громадськості на тих чи інших політичних проблемах.

З метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей допускається обмеження реалізації права на збори, мітинги, походи та демонстрації на підставі рішень суду.

Визначене у ст. 40 Конституції України право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк, або право на звернення (петиції) є засобом забезпечення інших політичних прав громадян і формою реалізації права громадян України брати участь в управлінні державними справами та формою громадського контролю за діяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування й їх службових і посадових осіб. Але право на звернення поширюється не тільки на громадян України, а й на осіб без громадянства, що законно перебувають в Україні, і тому дозволяє вирішувати й інші важливі суспільні проблеми, окрім політичних. Порядок реалізації цього права визначається Законом України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.

Висновки

Ідея про права людини має давню історію. Її сучасне розуміння зумовлене рівнем та особливостями світової цивілізації й водночас спирається на попередній досвід людства, втілює релігійні, філософські, політичні, економічні, правові погляди багатьох народів різних епох. Протягом усієї історії людство вело боротьбу за свої права та їх юридичне закріплення в законах і кодексах, що є дуже важливим для захисту прав людини.

 У сучасній політико-правовій теорії є декілька варіантів класифікації прав і свобод людини, серед них найбільш поширеною є класифікація за Міжнародними пактами на такі групи: громадянські (особисті), політичні, економічні, соціальні та культурні. Громадянські права людини ототожнюють з особистими правами людини, тому що вони регулюють суспільні відносини особи в конкретному суспільстві. Іноді економічні, соціальні та культурні групи об'єднують в одну групу соціально-економічних прав. У науковій літературі порушувалося питання про винесення в окрему групу так званих "фізичних прав" (право на життя, фізичну недоторканість, вибір місця проживання тощо).

Статус громадянина складається не лише з прав і свобод, оскільки до нього входять також і конституційні обов'язки людини й громадянина, закріплені у ст.. 65-68 Конституції України. Це обов'язки додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права й свободи, честь і гідність інших людей, захищати Вітчизну, її незалежність і територіальну цілісність, шанувати державні символи, сплачувати податки і збори в порядку й розмірах, встановлених законом, не завдавати шкоди природі, культурній спадщині та відшкодовувати завдані їм збитки. Ці обов'язки спрямовані на забезпечення реалізації всіх видів прав і свобод кожної особи, що проживає в Україні.

Література

1.         Конституційне право України: Підручник / За заг. ред. В.Ф.Погорілка. – К.: Наукова думка; Прецедент, 2006. – 344 с.

2.         Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики / За ред.. проф.. В.П. Погорілка. – К., 2001. –  356 с.

3.         Конституция Украины, принятая на пятой сессии Верховной Рады Украины 28 июня 1996 года с изменениями и дополнениями согласно Закону Украины «О внесении изменений к Конституции Украины» №2222-IV. – Харьков: Весна, 2007. – 48 с.

4.         Кравченко В.В. Конституційне право України. Навчальний посібник. – К.: Університет «Україна», 2004.-528 с.

5.         Правознавство: Навчальний посібник / В.І Бобир, С.Е. Демський, А.М. Колодій (керівник авт. колективу) та ін.; За ред. В.В. Копейчикова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 480 с.

Контрольна робота з дисципліни «Конституційне Право України» тема № 1 «Права, вільності і зобов’язання людини і громадянина» Зміст Вступ 1. Основи конституційного статусу людини і громадянина на Укр

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу