База знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ

Вступ

Із розвитком людства діяльність, яка здійснюється у сфері охорони правопорядку, зазнала значних змін. Найважливішою з них є та, що міри кримінального покарання почали співвідноситися із заходами запобігання злочинам, до того ж у багатьох країнах світу, зокрема й в Україні, цим заходам надають пріоритетне значення.

Профілактика злочинів є довгостроковою орієнтацією держави у сфері боротьби зі злочинністю.

В останні десятиліття в усьому світі спостерігається, як це не сумно, значний ріст злочинності, що викликає природну заклопотаність усіх органів, що ведуть з нею боротьбу.

Особливу тривогу викликає ріст злочинності маргінальних прошарків, головним чином молодіжних, що залишилися на узбіччі реформ і приватизації, на узбіччі навчання і скільки-небудь престижних форм суспільно-корисної зайнятості. До них примикають біженці і незаконні емігранти з інших країн. Багато хто з них уже зараз добре освоїли кримінальні уроки нецивілізованого ринку і нічого не вміють робити, крім вчинення злочинів.

Попередження злочинності – найбільш перспективний спосіб боротьби з цим явищем.

Три основних моменти переконують у пріоритетності попередження злочинів (злочинності). По-перше, не дати вчинитися злу завжди краще для можливих жертв зазіхань (як і для суспільного спокою і безпеки в цілому), а ніж карати за уже вчинене зло. По-друге, ефективність: протидіючи вчиненню конкретних злочинів і їхніх певних груп (видів), держави і суспільства впливають на сам ґрунт, на якому вони виникають, отже, не дають і надалі виникнути подібним злочинам. По-третє, величезна економія ресурсів суспільства за рахунок зменшення його непродуктивних «витрат».

Крім категорії «попередження злочинів», що застосовується для визначення родового поняття, використовуються також «профілактика», «запобігання», «припинення».

Доцільно пригадати, що термін «профілактика» перейшов у кримінологію з медичної практики масових щеплень проти хвороб. Тут мається на увазі не можлива хвороба конкретного індивіда. Таким чином можемо визначити кримінологічну профілактику як попередження негативного впливу криміногенних факторів (причин та умов) безвідносно до конкретного злочину.

Для попередження крадіжок, шахрайства, пограбувань та інших загальнокримінальних корисливих злочинів рекомендується низка технічних, організаційно-правових і оперативно-розшукових заходів. Серед них – тісна взаємодія з сусідніми країнами в забезпеченні належного прикордонного режиму, по обміну оперативною інформацією, комп'ютерному обліку злочинів і украденого майна, зокрема автомобілів.

Важливим напрямом боротьби із загальнокримінальною злочинністю є залучення громадян до охорони майна та захисту від агресивних посягань. Організаційні форми участі громадськості у боротьбі зі злочинністю можуть бути різними з урахуванням місцевих традицій, але загальні принципи діяльності мають передбачатись законом.

Існують дві перепони на шляху зростання злочинності в будь-якому суспільстві, використовуючи які держава стримує криміналізацію суспільства. Це: соціальний прогрес, тобто економічний, науково-технічний та духовний розвиток країни та соціальний контроль за поведінкою людей.

Співвідношення між ними непрості, часом суперечливі. Далеко не завжди економічне благополуччя країни супроводжується розквітом культури та духовності її населення, а посилення державного контролю часом не сприяє економічному та науково-технічному прогресу й подоланню корупції чиновників.

Державна влада, спираючись на авторитет, релігію та силу, не лише використовує громадський вплив на індивідів, а й створює закони, зокрема кримінальні, та систему правоохоронних державних установ – поліцію (міліцію), прокуратуру, суд, тюрми тощо. Таким чином, соціальний контроль, у будь-якому разі у значній його частині, стає прерогативою держави, перетворюється на контроль державний.

Кримінальна статистика свідчить, що стан і динаміка злочинності значною мірою визначаються дієвістю державного контролю.

1. Поняття попередження злочинності в Україні

1.1 Поняття та принципи попередження злочинності

Тісна взаємодія та відпрацювання спільних заходів органів прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, Державної податкової адміністрації, Державної митної служби та інших правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю і порушенням законності в усіх сферах громадського життя мають сприяти стабілізації криміногенної обстановки, зміцненню законності й правопорядку в державі.

Серед заходів, що плануються для протидії некорисливим агресивним посяганням на життя, здоров'я, честь і гідність людини, особливо слід активізувати заходи спеціальної медичної реабілітації осіб з хворобливими відхиленнями психіки. Для цього необхідно створити і фінансувати спеціальні заклади психічної (психіатричної) діагностики та соціальної реабілітації психопатів, хронічних алкоголіків, наркоманів та інших правопорушників з аномаліями психіки. Потребують уваги та державної підтримки наукові розробки у галузі терапевтичного коригування агресивної поведінки, яка загрожує оточуючим.

Отже, з практичного погляду запобігання злочинності можна поділити на профілактику й припинення. Профілактика є розширеною, довгостроковою системою заходів.

Профілактика злочинності – це багаторівнева система державних і громадських цілеспрямованих заходів щодо виявлення, усунення, нейтралізації причин та умов злочинності.

Аналогічне визначення цієї дефініції подається в обговореному 12 травня 1998 р. Верховною Радою України в другому читанні проекту Закону України «Про профілактику злочинів», у ст. 1 якого зазначається, що під профілактикою злочинів слід розуміти здійснення системи заходів, спрямованих на виявлення й усунення причин та умов, які сприяють вчиненню злочинів.

Однак ця діяльність має на меті не тільки скоротити кількість засуджених, але і зменшити збитки від злочинності.

Слід зауважити, що заходи недопускання та припинення застосовуються до особи, котра робить спробу чи вчиняє конкретний злочин. Недопущення – це система заходів, яка застосовується на стадії готування до вчинення злочинів, що спрямована на перешкоджання здійсненню злочинного наміру конкретною особою. Припинення є системою заходів, які застосовуються на стадії замаху на вчинення злочину з метою відвернення злочинного результату.

Виходячи із вище зазначеного, запобігання є діяльністю держави та суспільства, спрямованою на утримання злочинності на можливо мінімальному рівні через усунення її причин й умов, а також на недопущення та припинення конкретних злочинів.

Здійснення політики у сфері запобігання злочинності повинне ґрунтуватися на певних принципах. До основних принципів запобігання злочинності належать:

-  гуманізм;

-  наукова обґрунтованість; – законність;

-  економічна доцільність;

-  диференційованість; – своєчасність;

-  плановість;

-  комплексність.

Принцип гуманізму полягає в тому, що профілактика як особливий вид діяльності, зазвичай, пов'язана із завданням конкретним особам позбавлень та правообмежень і спрямована на запобігання злочинам з боку конкретних осіб.

Профілактична діяльність неможлива без кримінологічних досліджень, за допомогою яких вивчаються стан і тенденції злочинності, причини й умови, що впливають на її територіальні особливості, тощо. За допомогою таких досліджень конкретизуються завдання й об'єкти профілактики, основні напрями та засоби запобіжного впливу, коло суб'єктів. У цьому виявляється принцип наукової обґрунтованості.

Важливе значення для ефективної запобіжної діяльності має принцип законності.

Принцип економічної доцільності полягає в тому, що при плануванні профілактичної діяльності необхідно брати до уваги майбутні витрати на заплановані заходи, оскільки вони можуть залишитися невиконаними через надмірну вартість.

Принцип диференціації – врахування специфіки факторів, які детермінують злочинність через криміногенний уплив на особу, а також індивідуальні особливості правопорушників.

Своєчасність – проведення превентивних заходів, які б не дали можливості скоїти злочин.

Плановість – полягає у здійсненні профілактичної діяльності за відповідною програмою, а не спонтанно.

Комплексність – використання різноманітних форм, методів і засобів запобігання, спрямованих не тільки на злочинність, а й на ті соціальні, економічні, політичні, духовні та інші фактори, що її зумовлюють.

Якщо кримінальне покарання впливає на злочинність через дію на особу злочинця, то попереджувальні заходи спрямовані на усунення або нейтралізацію причин і умов злочинності. Тому попереджувальна діяльність за змістом, масштабами заходів і кількістю суб'єктів, що беруть у ній участь, є ширшою і багатшою, ніж практика застосування кримінального покарання.

За визначенням вчених-кримінологів НАВС України, попередження злочинності – це кримінологічна категорія, що означає систему об'єктивних і суб'єктивних передумов локалізації й зниження злочинності, а також комплекс державних і суспільних заходів, спрямованих на викорінення цього соціального явища, його причин і умов.

Кримінологічна профілактика, як правило, не має адресного характеру, тобто не спрямована на конкретний злочин і полягає в усуненні криміногенних факторів взагалі. Вона забезпечується через запобігання криміногенним ситуаціям, їх усунення, послаблення дії криміногенних факторів і їх нейтралізації, захисту можливих об'єктів від посягань, правової та кримінологічної пропаганди серед населення.

Здійснення політики у сфері попередження злочинності повинно ґрунтуватися на певних принципах. До основних принципів попередження злочинності належать гуманізм, наукова обґрунтованість, законність і економічна доцільність.

Принцип гуманізму полягає в тому, що профілактика як особливий вид діяльності, як правило, пов'язана із завданням конкретним особам позбавлень та правообмежень і спрямована на попередження з боку конкретних осіб.

Профілактична діяльність неможлива без кримінологічних досліджень, за допомогою яких вивчаються стан і тенденції злочинності, причини й умови, що впливають на її територіальні особливості, тощо. За допомогою таких досліджень конкретизуються завдання й об'єкти профілактики, основні напрями й засоби попереджувального впливу, коло суб'єктів. У цьому виявляється принцип наукової обґрунтованості.

Важливе значення для ефективної попереджувальної діяльності має принцип законності. Правові основи профілактики повинні регламентувати її основні напрями й форми, компетенцію суб'єктів, підстави для застосування заходів індивідуально-профілактичного впливу, а також передбачати гарантії захисту прав і законних інтересів осіб, стосовно яких вони здійснюються.

Принцип економічної доцільності полягає в тому, що при плануванні профілактичної діяльності необхідно враховувати майбутні витрати на плановані заходи, оскільки вони можуть залишитися невиконаними через надмірну вартість.

На індивідуальному рівні профілактика злочинів включає також їх відвернення і припинення. Коли попереджувальна діяльність виявилася малоефективною, тоді й виникає потреба у відверненні чи припиненні злочину. Відвернення застосовується на стадії готування до злочину, а припинення – на стадії замаху на злочин. Таким чином, попередження (профілактика) і відвернення та припинення злочинів тісно взаємопов'язані. Всі вони підпорядковані загальним завданням боротьби зі злочинністю.

Профілактика злочинів відрізняється від інших видів соціального управління своєю цілеспрямованістю на зміцнення безпеки право-охоронюваних цінностей – інтересів держави, суспільства, прав і свобод громадян – шляхом усунення факторів, які детермінують злочинні дії. Ще одна ознака профілактики злочинів полягає у тому, що вона є цілісною системою. Як і будь-яка система, вона має інформаційне забезпечення, головним елементом якого є правові норми, що регулюють попереджувальну діяльність.

Найважливішими складовими профілактики злочинів є органи, організації, особи, які здійснюють запобіжні заходи, а також самі ці заходи.  Істотним для теорії і практики боротьби зі злочинністю є виявлення специфіки дій суб'єктів профілактики і відповідно масштабів здійснюваних ними запобіжних заходів та аналіз конкретної спрямованості цих заходів.

У кримінології попередження злочинності розглядається як багаторівнева система державних і громадських заходів, спрямованих на:

а) з'ясування й усунення будь-якого посилення причин злочинності, окремих її видів, а також умов, що їй сприяють, та їх нейтралізацію;

б) з'ясування й усунення ситуацій на певних територіях чи у певному середовищі, які безпосередньо мотивують чи провокують вчинення злочинів;

в) виявлення в структурі населення груп підвищеного кримінального ризику і зниження цього ризику;

г) виявлення осіб, поведінка яких указує на реальну можливість вчинення злочинів, і справляння на них стимулюючого і коригувального впливу, а у випадку необхідності – і на їхнє найближче оточення.

Як і будь-яка інша сфера соціального управління, профілактика злочинності повинна відповідати принципам законності, демократизму, гуманізму, справедливості, наукової обґрунтованості.

1.2 Форми координаційної діяльності правоохоронних органів

Координаційна діяльність правоохоронних» органів здійснюється в різних формах. У координаційній роботі важливе значення мають вивчення, аналіз, обговорення стану законності і правопорядку в районі, місті, області, розроблення і реалізація спільних заходів щодо посилення боротьби з найнебезпечнішими злочинами чи формами їх прояву.

Конкретні форми координаційної діяльності визначаються керівниками правоохоронних органів.

У практичній діяльності використовуються такі форми координації дій правоохоронних органів, як: 1. Обмін інформацією з питань боротьби зі злочинністю.

2. Видання спільних наказів, вказівок підготовка інформаційних листів та інших документів.

3. Спільні засідання колегій цих органів.

4. Спільні виїзди до регіонів для проведення узгоджених дій перевірок і надання допомоги місцевим правоохоронним органам у боротьбі зі злочинністю.

5. Вивчення і поширення позитивного досвіду по боротьбі зі злочинністю та корупцією.

6. Створення слідчо-оперативних груп для розслідування конкретних злочинів.

7. Взаємне використання можливостей правоохоронних органів для підготовки та навчання кадрів, підвищення їхньої кваліфікації, проведення спільних семінарів конференцій тощо.

8. Розроблення та здійснення спільних цільових заходів з метою виявлення, припинення і профілактики злочинів, а також усунення причин і умов, що сприяти їх вчиненню.

9. Міжвідомчі наради працівників правоохоронних органів.

10. Спільне проведення аналізів (узагальнень) щодо стану злочинності та корупції, прогнозування тенденцій і динаміки розроблення відповідних заходів, спрямованих на запобігання їм та боротьбу з ними, визначення шляхів їх реалізації.

11. Розроблення та подання узгоджених пропозицій щодо проектів державних і регіональних програм боротьби зі злочинністю.

12. Прийняття узгоджених рішень щодо забезпечення реалізації державних і регіональних програм боротьби зі злочинністю та корупцією.

13. Спільна підготовка пропозицій органам державної влади та органам місцевого самоврядування по оздоровленню криміногенної ситуації.

14. Спільне розроблення та подання пропозицій компетентним органам щодо вдосконалення правового регулювання діяльності по боротьбі зі злочинністю та корупцією.

15. Спільне ініціювання і проведення наукових досліджень з проблем боротьби зі злочинністю і корупцією.

Координаційна діяльність потребує організації, яка має бути конкретною, чіткою і результативною, оскільки кожен із правоохоронних органів, що бере участь у координації, є самостійним. Діяльність цих органів у боротьбі зі злочинністю необхідно організовувати, скоординовувати їхні дії з урахуванням об'єктивних умов у районі, місті, області та державі.

Одна з основних форм координації – це координаційна нарада керівників правоохоронних органів. Ця форма є відправною, оскільки на її основі організовується більшість інших спільних заходів. На координаційній нараді правоохоронні органи обговорюють актуальні питання боротьби зі злочинністю, а також вживають узгоджених заходів з метою забезпечення об'єднаних дій по досягненню загальної мети і вирішенню завдань, які покладені на них законом.

Наступна форма координації – видання спільних наказів, вказівок, підготовка інформаційних листів та інших організаційно-розпорядчих документів – широко використовується в практичній діяльності правоохоронних органів. Ці документи необхідно готувати, враховуючи компетенцію кожного органу. Як правило, спільні документи направляються за результатами аналізу чи узагальнення практики боротьби зі злочинністю в цілому або за окремими її видами, це також може бути методика розкриття тяжких злочинів тощо. Водночас у таких документах можуть висвітлюватись і недоліки та помилки в діяльності правоохоронних органів, неналежне виконання посадовими особами функціональних повноважень. Видання спільних документів допомагає запроваджувати передові методи роботи по зміцненню законності, не допускати в подальшому помилок у роботі, вдосконалювати організацію роботи в різних напрямах. Такі документи направляються на місця за підписами перших керівників правоохоронних органів.

Розкриття та розслідування конкретних злочинів значною мірою залежить від того, як організовано взаємодію працівників органів дізнання, досудового слідства, прокуратури з самого початку роботи у справі, з моменту виїзду на місце події.

Ефективність діяльності слідчих органів, особливо з розкриття злочинів, не може здійснюватися без активної допомоги органів, які проводять оперативно-розшукову діяльність. Оперативно-розшукова діяльність посідає одне з провідних місць у кримінально-правовій політиці держави. Завдяки органам, які її здійснюють, розкривається 85% злочинів.

Проведення спільних цільових заходів з метою виявлення і припинення злочинів, а також усунення причин та умов, що сприяли їх вчиненню, є наступною формою координації.

Успіх у боротьбі зі злочинністю залежить від своєчасного розкриття злочинів, їх оперативного розслідування. Результативність у розкритті злочину залежить від правильного реагування на заяви і повідомлення про його вчинення.

Спільні завдання по боротьбі зі злочинністю потребують від правоохоронних органів не тільки узгодження їхніх дій щодо запобігання злочинам, їх виявлення та припинення, але й підвищення кваліфікації працівників цих органів. Така форма координації широко практикується. Це, як правило, семінари та науково-практичні конференції працівників правоохоронних органів, на яких обговорюються питання зміцнення законності і посилення боротьби зі злочинністю. На семінарах вивчається практика застосування правових норм, позитивний досвід щодо запобігання злочинам, розслідування кримінальних справ тощо.

До цієї форми координації необхідно попередньо детально готуватися. З цією метою доцільно скласти програму конференції, семінару, де слід передбачити теми доповідей, а також визначити працівників, які виступатимуть з ними. На таких міжвідомчих семінарах висвітлюються актуальне питання діяльності правоохоронних органів, на приклад: методика розслідування справ певної категорії, методика вивчення і запобігання злочинності. Крім того, обговорюються аналізи кримінальних справ і робиться їх узагальнення. При цьому звертається увага на недоліки та помилки, що були допущені при розслідуванні. Розглядаючи практику застосування законів, доцільно запрошувати суддів, учених, працівників експертних установ. Для обговорення найважливіших питань у масштабах області чи держави проводяться науково-практичні конференції із запрошенням наукових працівників.

У практичній діяльності застосовується і така форма координації, як спільні засідання колегій правоохоронних органів, які проводяться за участю членів колегій правоохоронних органів. На спільних засіданнях обговорюються різні питання боротьби з організованою злочинністю та корупцією і приймаються погоджені рішення колегії.

Проведення спільних колегій правоохоронних органів дає змогу детальніше проаналізувати стан боротьби зі злочинністю, відпрацювати спільні заходи, спрямовані на протидію найбільш небезпечним злочинним проявам загальнокримінального та економічного характеру та їх організованим формам.

Спільне проведення аналізів стану злочинності та корупції є однією з форм координації.

Організація роботи по боротьбі зі злочинністю можлива тільки на основі аналізу зібраної всіма правоохоронними органами інформації про стан злочинності. Якісно проаналізувати криміногенну ситуацію, дати прогноз її розвитку можна тільки шляхом об'єднання зусиль усіх правоохоронних органів.

Аналіз статистичних даних про кількість і види злочинів, а також осіб, що їх вчинили, потрібно робити за період, який дає змогу більш об'єктивно висвітлити стан злочинності. Таким періодом може бути рік або півріччя. Необхідно проаналізувати дані, які характеризують роботу правоохоронних органів: про розкриття злочинів, строки і якість слідства; застосування запобіжних заходів до осіб, що скоїли тяжкі та особливо тяжкі злочини; відшкодування матеріальних збитків, результати розгляду справи у судах, законність вироків та інші питання. Тільки на основі аналізу таких даних можна прийняти обґрунтоване рішення, визначити мету і спланувати конкретні заходи правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю.

1.3 Профілактичні заходи попереджувальної злочинності

Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996–2000 р.р, що була затверджена Указом Президента України 17 вересня 1996 р., цьому стратегічному напряму приділяє багато уваги. Передбачається зокрема:

– вдосконалення банківської справи;

– посилення захисту внутрішнього ринку від недоброякісних товарів, у тому числі тих, що ввозяться з-за кордону;

– посилення боротьби з браконьєрством;

– посилення боротьби з контрабандою;

– усунення недоліків у справі оподаткування і сплати податків;

– удосконалення системи правового регулювання ввозу в Україну підпільних товарів;

– розробка і здійснення комплексу заходів запобігання корисливій злочинності в аграрному секторі економіки та у процесі приватизації;

– посилення контролю за інвестиціями;

– запобігання злочинам у сфері діяльності страхових, інвестиційних, пенсійних фондів.

Разом з цими загальними директивами Програма містить і конкретні заходи:

– запровадити комп'ютерний контроль за імпортом підакцизних товарів;

– розробити механізм участі правоохоронних органів у контролі за зовнішньоекономічною діяльністю;

– посилити контроль за додержанням валютного законодавства при здійсненні експортно-імпортних операцій;

– створити єдиний банк даних про платників податків та порушників податкового законодавства;

– розробити заходи щодо попередження та своєчасного припинення фальшивомонетництва.

Для протидії хабарництву і взагалі корупції передбачається ряд організаційно-контрольних заходів, у тому числі щодо практики надання різного роду пільг приватним особам та комерційним структурам, відкриття державними службовцями валютних рахунків в іноземних банках.

Передбачається програма боротьби з наркобізнесом.

Дуже важливою є проблема оплати праці державних службовців. Зараз вона така, що провокує корупцію. Разом із тим давно пора законодавчо зобов'язати службовців та посадових осіб усіх рангів декларувати свої доходи, а тих, хто здійснює одноразові розрахунки на суму понад 150 неоподаткованих мінімумів заробітної плати, сповіщати про це Державну податкову адміністрацію.

Попередження і припинення організованої злочинної діяльності здійснюється у першу чергу оперативно-розшуковими засобами, технічний та професійний рівень яких має бути досить високим, щоб протидіяти мафіозним формуванням.

Потребує правового регулювання проблема захисту учасників кримінального процесу–свідків, експертів, потерпілих–від погроз та насильства з боку зацікавлених осіб. Пора також вирішити проблему державного відшкодування потерпілим втрат від злочинів із наступним регресним позовом до винних осіб.

2. Суб’єкти попереджувальної злочинності

2.1 Принципи діяльності профілактичної злочинності та їх види

Не торкаючись безпосередньо тактики і техніки боротьби зі злочинністю організованих груп, автор приходить до висновку про необхідність реформування системи спеціальних суб'єктів цієї боротьби. Треба, по-перше, чітко розмежувати компетенцію місцевих органів карного розшуку і служби боротьби з економічною злочинністю, з одного боку, і спеціальних підрозділів, створених для знешкодження організованих злочинних угруповань міжрегіонального та міжнародного рівня, – з іншого. Створене Указом Президента України Національне бюро розслідувань має стати головним координаційним загальнодержавним центром по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю з тими ж повноваженнями, але з акцентом на практичну роботу по організації єдиного фронту боротьби з мафіозними угрупованнями. НБР має вести також досудове слідство і здійснювати оперативно-розшукові заходи щодо особливо тяжких злочинів, у першу чергу скоєних мафіозними та антидержавними об'єднаннями.

Оперативно-розшукову діяльність і попереднє розслідування в регіонах повинна здійснювати згідно з законом місцева кримінальна міліція під наглядом прокуратури. І лише в особливо важливих випадках, передбачених відповідними нормативними актами, справи про злочинну діяльність організованих угруповань передаються для розгляду у Державний координаційний комітет (Національне бюро розслідувань) або інші спеціалізовані підрозділи прокуратури, МВС чи СБУ. Потрібно відновити координаційну роль прокуратури в організації антикримінальних заходів.

Суб'єктами профілактики злочинності (злочинів) є органи, установи, організації, підприємства, а також посадові особи (службовці) й окремі громадяни, на яких законом покладено завдання та функції із виявлення, усунення, послаблення, нейтралізації причин і умов, які сприяють існуванню та поширенню злочинності загалом, певних видів і конкретних злочинів, а також утримання від переходу на злочинний шлях та забезпечення ресоціалізації осіб, схильних до вчинення злочинів (рецидиву).

Діяльність усіх суб'єктів профілактики злочинів повинна організовуватися на основі таких принципів:

•цілеспрямоване здійснення профілактики злочинів функції;

•зв'язок з елементами системи «по горизонталі» (взаємодія) і «по вертикалі» (підпорядкування);

•неухильне виконання команд нерівного механізму системи;

•вибір лінії поведінки відповідно до стану об'єкта профілактичного впливу.

Види суб'єктів профілактики

1.      За місцем у державній і суспільній системі суб'єкти
профілактики можуть бути класифіковані на:

-  державні;

-  неурядові (недержавні), зокрема, комерційні чи некомерційні структури, громадські об'єднання та спеціалізовані формування;

-  громадяни.

2.      За завданнями, компетенцією та змістом запобіжної
діяльності розрізняють такі суб'єкти профілактики:

– органи влади загальної компетенції (їх установи, організації, підприємства);

-  неспеціалізовані; – частково спеціалізовані;

-  спеціалізовані органи.

Відповідно до Конституції України, забезпечення законності, правопорядку, громадської безпеки, а отже, й запобігання злочинам перебувають у спільному віданні держави та її суб'єктів.

Представницькі органи держави та її суб'єкти приймають закони й інші нормативно-правові акти, що становлять правову базу профілактики. У межах своєї компетенції органи місцевого самоврядування приймають нормативні акти, пов'язані з профілактикою злочинів, вирішуючи питання місцевого значення щодо охорони громадського порядку.

Президент України та Уряд видають, відповідно до своїх повноважень, нормативні акти (укази, постанови, розпорядження) щодо запобігання злочинам, згідно з Конституцією України й іншими законами України.

Розглядаючи структуру профілактики злочинів під кутом зору конкретної спрямованості превентивних заходів, можна виділити два види цієї діяльності. До першого з них – загальної профілактики – належать заходи, мета яких полягає у створенні об'єктивних умов, що виключають або утруднюють вчинення злочинів. Другий вид – індивідуальну профілактику – становлять заходи, спрямовані на недопущення злочинної поведінки з боку конкретної особи.

Під загальною профілактикою злочинів треба розуміти діяльність щодо виявлення детермінант злочинності, а також розробку і здійснення заходів, спрямованих на їх усунення чи нейтралізацію. Така діяльність здійснюється державними органами та громадськими організаціями і зачіпає інтереси всіх членів суспільства.

Разом з тим, детермінанти злочинів, до якої б сфери соціальної дійсності вони не належали, діють лише опосередковано – через особу, схильну до злочинної поведінки. З урахуванням цього попереджувальний вплив має здійснюватися не тільки на зовнішні (стосовно особи) фактори, а й на саму особу. Сукупність взаємопов'язаних виховних та примусових заходів впливу на особу з метою недопущення вчинення нею злочину становить індивідуальну профілактику злочинів. Виділяючи індивідуальну профілактику в особливий вид попереджувальної діяльності, слід пам'ятати, що вона нерозривно пов'язана із заходами загальної профілактики, оскільки остання є тим фундаментом, на якому будується вся індивідуальна робота з правопорушниками.

2.2 Спеціалізовані суб’єкти профілактики злочинності

злочинність попереджувальний профілактичний орган

Спеціалізованими суб'єктами є державні правоохоронні органи, а також недержавні об'єднання і організації, створені для охорони правопорядку, приватних осіб та підприємств; спеціалізовані комісії і комітети, що створюються на різних рівнях виконавчої влади для планування, координації та здійснення спеціально-кримінологічного попередження злочинності (Координаційний комітет боротьби з організованою злочинністю та корупцією при Президентові України, Національна координаційна рада боротьби з наркоманією при Кабінеті Міністрів України, Координаційні комітети боротьби з організованою злочинністю та корупцією в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі). Органи місцевого самоврядування також створюють комісії, що виконують профілактичні функції – комісії у справах молоді, спостережні, адміністративні та ін. До спеціалізованих громадських суб'єктів належать загони самооборони, добровільна народна дружина, товариські суди та інші громадські формування, основне завдання яких полягає в попередженні злочинності й охороні громадського порядку.

Суб'єктів профілактики можна також поділити на такі групи:

а) органи та організації, які керують, спрямовують, координують попереджувальну діяльність (органи державної влади і управління);

б) органи та організації, які безпосередньо здійснюють профілактичні заходи (МВС, СБУ, прокуратура, суд, спеціально створені громадські формування);

в) суб'єкти, у функції яких частково входить здійснення запобіжних заходів, – заклади освіти, охорони здоров'я, адміністрації підприємств, установ, організацій тощо.

Класифікуючи суб'єктів профілактики, потрібно враховувати, що, по-перше, всі вони відрізняються один від одного, але функціонують у взаємозв'язку, тим паче, що існує їх своєрідна ієрархія; по-друге, кожний суб'єкт наділений своїми повноваженнями (є носієм певних прав та обов'язків).

Системою профілактики злочинів є сукупність державних, органів, громадських організацій та громадян, які цілеспрямовано здійснюють на різних рівнях і у різних масштабах управління й планування попереджувальної діяльності, виконання профілактичних заходів та мають у зв'язку з цим певні права та обов'язки і несуть відповідальність за досягнення поставленої мети.

Спеціалізованими суб'єктами запобігання злочинам є правоохоронні органи, для яких завдання та функції профілактики належать до основних, пріоритетних завдань. Це органи суду, прокуратури, внутрішніх справ, податкової міліції, державної безпеки, юстиції, митна та прикордонна служби, внутрішні війська, наукові й навчальні спеціалізовані юридичні установи. До системи спеціалізованих органів належать і деякі спеціалізовані громадські об'єднання (формування), організації недержавних форм власності, що надають охоронні послуги.

Органи внутрішніх справ:

• постійно аналізують криміногенну (оперативну) обстановку, вносять пропозиції в плани соціально-економічного розвитку і програми боротьби зі злочинністю і профілактики правопорушень;

• виявляють, реєструють і вживають заходів профілактичного впливу на основі достовірних даних до осіб, що порушують закони, правопорядок, правила проживання;

• вносять пропозиції на адресу державних органів, підприємств, установ, організацій, про усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень, вживають заходів реагування до посадових осіб, конкретних правопорушників;

• надають органам і громадянам на їх запити інформацію про вироблену профілактичну роботу і стан правопорядку.

2. Органи прокуратури:

• здійснюють нагляд за законністю і профілактичною діяльністю всіх державних органів, громадських організацій і громадян.

3. Суди:

• відповідно до законодавства про судоустрій і судочинство приймають рішення про необхідність вжиття заходів по усуненню причин і умов вчинення правопорушень, реєстрації осіб з антигромадським способом життя, застосуванні заходів індивідуальної профілактики.

4. Органи юстиції:

• ведуть роз'яснення і пропаганду законодавства, що регламентує профілактичну діяльність, виконують інші функції, що мають профілактичне значення.

5. Адвокатура:

• у межах своєї компетенції розкриває факти порушень прав і законних інтересів громадян, державних і громадських організацій, вносить пропозиції у відповідні органи про усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень.

2.3 Неспеціалізовані суб’єкти профілактики злочинності

Неспеціалізовані суб'єкти профілактики злочинності – це суб'єкти господарювання; установи культури та спорту; засоби масової інформації; органи, що регулюють природокористування, міграцію, котрі здійснюють працевлаштування, пенсійне забезпечення; житлово-комунальні органи; установи, що надають послуги з проведення дозвілля, й інші органи, які беруть участь у різних сферах життєдіяльності суспільства.

Виділяються: а) неспеціалізовані суб'єкти, для яких задачі профілактики похідні від основних, більш загальних задач (наприклад, навчальні заклади);

б) спеціалізовані, для яких профілактика є основним завданням (наприклад, правоохоронні органи).

Повноваження найбільш важливих суб'єктів профілактики:

Місцеві органи влади і управління на своїй території:

• здійснюють загальне управління всіма суб'єктами профілактики, розробляють і приймають комплексні програми і плани соціально-економічного розвитку регіонів;

• скасовують і припиняють акти керівників підприємств, установ, організацій, видані з порушенням закону;

• формують і створюють фонди, що забезпечують функціонування всіх суб'єктів профілактики;

• забезпечують профілактичну пропаганду у засобах масової інформації, контролюють репертуар кіно-відеофільмів, що пропагують культ жорстокості, насильства, громадську аморальність, проституцію.

Комітети, комісії, ради по профілактиці правопорушень здійснюють:

• координацію діяльності державних і правоохоронних органів, трудових колективів, громадських формувань і громадян з профілактики правопорушень;

• розробку на основі кримінологічних прогнозів комплексних програм профілактики правопорушень і контроль за їхнім виконанням;

• організацію проведення правового навчання і юридичної допомоги населенню.

Органи державного управління, підприємства, установи, організації, їхні трудові колективи:

• здійснюють профілактику правопорушень у межах своєї компетенції, взаємодіють із правоохоронними органами при здійсненні заходів загальної й індивідуальної профілактики;

• беруть участь у розробці комплексних програм, планів профілактики правопорушень, проводять роботу з їх реалізації, виховання громадян у дусі дотримання законів;

• забезпечують охорону довіреного майна, пропускний режим, дотримання правил техніки безпеки, вчасно вживають заходів по виконанню та дотриманню профілактичних розпоряджень, повідомлення правоохоронних органів про причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень тощо.

2.4 Частково спеціалізовані суб’єкти профілактики злочинності

До частково спеціалізованих (напівспеціальних) органів належать установи соціального обслуговування, освіти, охорони здоров'я, а також природоохоронні, контрольно-ревізійні й аудиторські організації.

Такі органи отримали назву частково спеціалізованих з метою встановлення межі між ними та неспеціалізованими структурами. Останні певною мірою пов'язані з профілактикою злочинності, але відповідні функції виконують, зазвичай, після звернення відповідних органів, які ведуть цілеспрямовану боротьбу зі злочинністю чи у зв'язку із забезпеченням правопорядку й безпеки серед певної категорії громадян. Частково ж спеціалізовані суб'єкти профілактики мають у межах своїх основних завдань спеціально виділену функцію профілактики.

Навчальні заклади:

• взаємодіють з державними і громадськими організаціями з питань профілактики правопорушень серед учнів і студентів;

• забезпечують правове навчання і виховання учнів, пропаганду дотримання законності, виховно-профілактичну роботу з чунями, які допускають антигромадські прояви і перебувають на обліку, та їхніми батьками;

• вивчають та узагальнюють проведену профілактичну роботу серед учнів і студентів і вносять пропозиції до місцевих Рад депутаті в, зацікавлених державних органів і громадських організацій по її поліпшенню;

• вживають заходів щодо охоплення навчанням підлітків шкільного віку, які не навчаються і не працюють, надають допомогу у їх працевлаштуванні, а також надають допомогу у працевлаштуванні випускникам середніх ш кіп і закладів профтехосвіти.

Органи й установи охорони здоров я:

• виявляють підприємства, організації, установи, діяльність яких заподіює шкоду здоров'ю людей і створює таку погрозу; при наявності законних підстав припиняють їхню роботу, застосовують до винних посадових осіб заходу впливу, передбачені законом;

• виявляють і у встановленому порядку обліковують осіб, що страждають алкоголізмом, наркоманією, венеричними захворюваннями, психічними розладами, хворих на СНІД, забезпечують їхнє лікування, інформують про них ОВС у випадках, передбачених законом;

• здійснюють пропаганду медичних знань з профілактики зазначених захворювань;

• у повному обсязі оформляють медичні документи, необхідні для направлення хворих злісних порушників на примусове лікування у спеціальні лікувально-виховні установи. Забезпечують ізоляцію і лікування осіб, що страждають психічними захворюваннями, схильних до суспільно небезпечних діянь.

2.5 Групи суб’єктів попередження злочинності

Суб'єктами діяльності з попередження злочинності є юридичні й фізичні особи, які здійснюють таку діяльність. До них належать органи виконавчої влади, адміністрація державних, колективних та приватних підприємств, установ, організацій, громадські організації й утворення, приватні особи, приватні розшукові та охоронні установи.

Суб'єктів попередження злочинності поділяють на три основні групи. До першої групи належать суб'єкти загальносоціальної профілактики – державні, регіональні та місцеві органи влади й управління, а також громадські формування, які не виконують безпосередньо правоохоронних завдань (міністерства, департаменти, органи місцевого самоврядування, партії, профспілки, церква та ін.).

До другої групи належать суб'єкти спеціально-кримінологічної профілактики:

• державні органи, що виконують правоохоронні функції (Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки України – СБУ, прокуратура, Державна податкова адміністрація, Державний департамент з питань виконання покарань, суд та ін.);

• державно-громадські органи, що виконують правоохоронні функції (служби у справах неповнолітніх, комісії у справах молоді, спостережні, адміністративні комісії та ін.);

• приватні й громадські структури та організації, що сприяють виконанню правоохоронних завдань (загони самооборони, добровільні народні дружини, товариські суди, приватні розшукові й охоронні підприємства).

Третя група об'єднує суб'єктів, які здійснюють індивідуальну профілактику – працівники державних правоохоронних органів (дільничні інспектори міліції, оперуповноважені служб карного розшуку, державної служби боротьби з економічною злочинністю, кримінальної міліції у справах неповнолітніх та ін.) та інших державних установ і організацій (наприклад, спеціальних навчальних закладів для неповнолітніх правопорушників), а також окремі громадяни (громадські інспектори державної автоінспекції та ін.).

Запропонований розподіл суб'єктів на групи за рівнем профілактики умовний, оскільки окремі аспекти індивідуальної, спеціально-кримінологічної та загальносоціальної профілактики стосуються в діяльності кожної із зазначених груп. Крім того, перелічені суб'єкти перебувають у взаємодії.

3. Правове регулювання профілактики злочинності та його сутність

Правове регулювання профілактики злочинності складається з нормотворчої діяльності держави та її органів, які визначають в законах та інших нормативних актах мету й завдання запобігання злочинам, коло суб'єктів, що здійснюють цю діяльність, їхню компетенцію, основні форми та методи роботи.

Профілактика злочинності припускає такий розвиток економіки, політики, ідеології, культури та побуту, який сприяв би усуненню чи нейтралізації негативних аспектів громадського життя, що можуть проявитися як причини й умови злочинності. Така організація суспільного життя повинна бути забезпечена належним правовим підґрунтям.

Сутність правового регулювання полягає в тому, що правові норми стимулюють соціально корисну поведінку, протидіючи факторам, які негативно впливають на формування та життєдіяльність особи, таким чином створюючи умови для оптимального здійснення запобіжної діяльності.

Поряд із цим правові акти визначають завдання та заходи профілактики злочинності, порядок, форми й методи здійснення цієї діяльності, функції різних її суб'єктів, координацію та взаємодію між ними. Закони й інші нормативні акти забезпечують відповідальність уповноважених осіб за виконання своїх обов'язків, суворе дотримання особистих і майнових прав, законних інтересів громадян та установ, які потрапляють у сферу профілактики злочинності.

Запобіжна роль права полягає в регулюванні сфер суспільного життя, при якому наявні криміногенні фактори чи усуваються, чи їхній дії ставиться серйозна перепона. Право не може знищити економічні, соціально-культурні причини й умови злочинності, але воно може впливати на їхні негативні прояви: локалізувати, блокувати, організувати належну протидію негативним явищам і процесам. Проведення такої роботи припускає:

-  поліпшення законодавства, його вдосконалення;

-  точну та неухильну реалізацію законів та інших нормативних актів;

-  наявність механізмів, які, бездоганно діючи, забезпечують таку реалізацію.

Виділяють два основних напрямки правового регулювання профілактики злочинності.

Перший напрямок має «матеріальний» характер і полягає у впливі за допомогою права на криміногенні фактори зовнішнього середовища, що прямо чи опосередковано детермінують злочинну поведінку, з метою їх усунення.

Другий напрямок має «процесуальний» характер і полягає в юридичному закріпленні прав і обов'язків органів, уповноважених осіб і громадян-суб'єктів запобігання злочинам, у встановленні змісту та порядку здійснення запобіжних заходів.

4. Інформаційне забезпечення запобігання злочинам

Інформаційне забезпечення – це діяльність з цілеспрямованого збирання, перероблення, зберігання і передачі кримінологічної інформації. Інформація повинна постачатися суб'єктам з урахуванням поставлених перед ними завдань, різновидів попереджувальної діяльності тощо. Правове забезпечення розуміється як нормативне супроводження спеціально-кримінологічного попередження злочинів (закони, укази, підзаконні акти, комплексні програми попередження злочинності та ін.).

Усю інформацію, що використовується в профілактиці злочинності, можна поділити на:

– кримінологічну (зовнішню);

– організаційну (внутрішню).

Кримінологічна (зовнішня) інформація відображає такі показники злочинності: рівень, динаміку, структуру, інтенсивність (коефіцієнти злочинів і злочинної активності), детермінованість (зв'язок злочинності з іншими соціальними явищами), інакше кажучи, відповідає на запитання:

•  хто, коли та де вчиняє злочини;

•  у зв'язку з чим люди стають на злочинний шлях;

•  які обставини, ситуації та мотиви вчинення злочинів;

•  у чому полягають причини та які умови сприяють вчиненню злочинних діянь;

Зовнішня інформація повинна також передбачити дані про адміністративні, дисциплінарні й інші правопорушення, аморальні вчинки, пияцтво та алкоголізм, наркоманію, несплату податків, проституцію, бездоглядність дітей, залишення школи дітьми й підлітками, позбавлення батьківських прав тощо. До цього виду інформації варто віднести дані про соціально-економічний і соціально-демографічний розвиток, стан громадської думки й інші соціально-психологічні процеси, що стосуються запобігання злочинам.

Організаційна (внутрішня) інформація передбачає дані про порядок організації запобіжної діяльності її суб'єктами. Вона характеризує стан власне системи запобігання злочинам і сприяє одержанню відповідей на запитання:

•        у чому конкретно полягають мета та завдання на певному
проміжку часу;

• якими засобами й методами вони досягаються;

• з якою інтенсивністю та в якому напрямку діє вся система і складові її елементи;

• які умови й реальні можливості вирішення поставлених завдань;

Сукупно зовнішня та внутрішня інформації повинні відображати об'єктивну картину криміногенної ситуації в регіоні, ступінь ефективності запобіжного впливу, а також реальні потреби профілактичної діяльності з погляду її подальшого вдосконалення.

Висновок

Загальносоціальне попередження злочинності – найважливіший аспект соціальної політики. Це соціальна реакція держави і суспільства на злочинність. Загальносоціальне попередження створює соціально-економічні та культурні підвалини для ефективного здійснення спеціально-кримінологічного і індивідуального попередження злочинів.

Спеціально-кримінологічне попередження – це сукупність заходів боротьби зі злочинністю, змістом яких є різноманітна робота державних органів, громадських організацій, соціальних груп і громадян, спрямована на усунення причин та умов, що породжують і сприяють злочинності, а також недопущення вчинення злочинів на різних стадіях злочинної поведінки. Спеціально-кримінологічне попередження злочинів складається із трьох напрямів діяльності: кримінологічної профілактики; запобігання злочинам; припинення злочинів.

Для результативного функціонування системи попередження злочинності необхідним є належне інформаційне, правове, матеріально-технічне, кадрове та інше забезпечення діяльності відповідних суб'єктів. Актуальною видається проблема професійної підготовки кадрів щодо попередження злочинності.

Маючи певну мету, правоохоронні органи шляхом зазначених напрямів розробляють і подають до органів державної влади та органів місцевого самоврядування свої пропозиції з проблем боротьби зі злочинністю.

З метою підвищення ефективності заходів, спрямованих на боротьбу зі злочинністю, необхідно й надалі зміцнювати зв'язки між правоохоронними органами, а також з іншими державними і громадськими організаціями, які покликані вести боротьбу з правопорушеннями.

Система оцінки діяльності служби профілактики повинна відповідати наступним вимогам:

-  Ґрунтуватися на показниках статистичної звітності.

-  Виражатися у відносних показниках, що дозволяють порівнювати результати роботи міськрайорганів міліції.

-  Містити мінімально необхідну кількість оціночних критеріїв.

-  Забезпечувати простоту і наочність підрахунку результатів роботи.

Профілактичну функцію виконують усі підрозділи міліції, які входять в її структуру: кримінальна міліція, міліція громадської безпеки, транспортна міліція, державна автоінспекція, міліція охорони, спеціальна міліція. Найвагоміший внесок у профілактичну діяльність міліції роблять підрозділи карного розшуку, державної служби боротьби з економічними злочинами, дільничні інспектори міліції, слідчі, штатні підрозділи дізнання, патрульно-постова служба, підрозділи державної служби охорони і державної автомобільної інспекції.

Список літератури

1. Александров Ю.В., Гель А.П., Семаков Г.С. Кримінологія: Курс лекцій. – К.: МАУП, 2002. – 295 с.

2. Кримінологія: Загальна та особлива частина: Підруч. Для вузів / І.М. Даньшин, В.В. Голіна, О.Г. Кальман, О.В Лисодєд; За ред. І.М. Даньшина. – Х.: Право, 2003. –352 с.

3. Кінаш Я. Використання організаційно-правових заходів–умова ефективності протидії злочинності. // Право України. – 2007 – №3.С. 118–121

4. Кримінологія: Навч. посіб. / Ю.Ф. Іванов., О.М. Джужа. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2006. – 264 с.

5. Криминология         [Текст]: Учебник / Науч. Ред. Н.Ф. Кузнецова, В.В. Лунеев-2-е изд., перераб. и доп. – М.: Волтерс Клувер, 2005.-640 с.

6. Криминология: Учеб. / Под ред. В.Н. Кудрявцева, В.Е. Эминова.-М.:Юрист, 1995. – 512

7. Криминология: Учебник для вузов/Г.А. Аванесов, С.М. Иншаков, С.Я. Лебедев, Н.Д. Эриашвили; Под ред. Г.А. Аванесова-4-е изд., перераб. и доп.-М.: ЮНИТИ–ДАНА.2006.-495 с.

8. Курило В.І., Михайлов О.Є., Яра О.С. Кримінологія: Загальна частина. Курс лекцій. Навч. пос. – К.: Кондор, 2006.-192 с.

9. Литвак О. Державний контроль над злочинністю. Право України\2000. – №5.с. 7

10. Литвак О. Злочинність, її причини та профілактика.-К.: Україна, 1997.-167 с.

11. Шиханцов Г.Г. Криминология: Учебник. – М.: Зерцало, 2001.-368 с.

Вступ Із розвитком людства діяльність, яка здійснюється у сфері охорони правопорядку, зазнала значних змін. Найважливішою з них є та, що міри кримінального покарання почали співвідноситися із заходами запобігання злочинам, до того ж у багат

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу