База знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ

Міністерство освіти і науки України

Черкаський державний технологічний університет

Факультет перепідготовки фахівців

 

Контрольна робота

з курсу

„Основи конституційного права України”

Тема:  „Преамбула і загальні засади Конституції України. Особливості конституційного статусу Автономної Республіки Крим.”

Варіант 2

Перевірив:                                                                           Виконав:

                                                                                    

Черкаси 2007
ПЛАН

I. Преамбула і загальні засади Конституції України.                                                3

a)         Поняття преамбули Конституції України, її принципові положення    3

b)         Конституційні основи державного ладу України                         4

c)         Конституційні основи суспільного ладу України                         6

d)         Основи правової системи України                                                 9

e)         Конституційне закріплення економічних відносин в Україні     10

f)          Основи національної безпеки та міжнародної діяльності           11

II. Особливості конституційного статусу Автономної Республіки Крим. 14

a)         Автономної Республіки Крим – невід’ємна складова частина України       14

b)         Основи конституційного статусу Автономної Республіки Крим          14

c)         Органи Автономної Республіки Крим                                         15

d)         Питання, які належать до відома Автономної Республіки Крим         16

e)         Нормативно-правові акти Верховної Ради та Ради міністрів Автономної Республіки Крим                                                                                     17

Використана література                                                                         19

I. Преамбула та загальні засади Конституції України

 

a)      Поняття преамбули Конституції України, її принципові положення

Конституція починається з вступної частини, яка традиційно іменується преамбулою. Зміст преамбули бере свої прямі витоки у багатовіковій, складній і тяжкій боротьбі української нації.

Терміни Український народ (преамбула) і народ в широкому значенні у подальшому тексті Конституції юридично є тотожними.

У преамбулі зазначається те правове джерело, керуючись яким Верховна Рада України від імені Українського народу прийняла Конституцію. Ним є Акт проголошення незалежності України, прийнятий Верховною Радою України 24 серпня 1991 p., і схвалений 1 грудня 1991 p. всенародним голосуванням. Даний Акт за ступенем своєї легітимності не має рівних: саме з його прийняттям почалася Україна як незалежна держава, саме цей Акт за своїми політичними і правовими наслідками є доленосною віхoю в історії українського державотворення.

В преамбулі проголошено, що Конституція приймається Верховною Радою "від імені Українського народу", що його складають "громадяни України всіх національностей", що її основою є здійснення "українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення". зафіксовано завдання забезпечення в Україні прав і свобод, гідних умов життя людини, зміцнення громадянської злагоди, розвитку і зміцнення демократичної, соціальної, правової держави. В преамбулі Конституції України формулюються цілі, мета побудови держави, важливіші вихідні положення політико-правового характеру, зокрема:

·           положення про державно-політичне розуміння поняття “український народ”, за яким його визначають як єдність громадян України різних національностей, тобто всі особи, які належать до громадянства України, разом становлять український народ;

·           положення про те що дану Конституцію прийнято на основі здійснення українською нацією права на самовизначення;

·           Положення про те, що дану Конституцію прийнято для забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя;

·           Положення про те, що парламентарії, приймаючи Основний Закон України, усвідомлюють усю свою відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми і прийдешніми поколіннями українського народу;

·           Положення про визначення Конституції Основним Законом України.

Слід зазначити, що, хоча преамбули не містять вказівок на конкретну форму поведінки, вони мають істотне значення для тлумачення всього тексту конституції. Саме таким шляхом і йде конституційна практика більшості демократичних держав.

11лллллллллллллл

b)  Конституційні основи державного ладу України

Важливою складовою конституційного ладу є державний лад. Державний лад України являє собою організацію і діяльність держави. Оскільки держава сама є організацією, зокрема, політичною, то державний лад іноді визначається і може визначатись як будівництво держави (державне будівництво), або її устрій, діяльність.

За своєю суттю, змістом і формами державний лад є багатогранним явищем. Зокрема, державний лад України охоплює структурні (організаційні) і функціональні основи держави, зокрема, політичні, економічні, соціальні і культурні (духовні) основи. Політичні основи державного ладу України являють собою політичний механізм і відповідну політичну функцію (функції) держави; економічні основи – економічний механізм і відповідні функції держави тощо.

Конституція України визначає основні засади, принципи державного ладу України, що є керівними засадами організації та діяльності держави та її основних інститутів; органів державної влади, основних функцій держави, інших елементів (атрибутів) держави. Основними принципами державного ладу України є:

·  принцип суверенності та незалежності держави; принцип демократизму;

·  принцип соціальної і правової держави;

·  принцип унітарності (єдності, соборності);

·  принцип республіканської форми державного правління тощо.

Ці принципи відображено в основних рисах нашої держави, якими наділяє її чинна Конституція України

Так, згідно зі ст. 1 Конституції, Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою. Вона також проголошується унітарною державою (ст.2) із республіканською формою державного правління (ст.5). Крім того, Україна визначається, за Конституцією України, національною і світською державою

Принципи суверенності та незалежності нашої держави є спорідненими й передбачають внутрішній і зовнішній суверенітет, незалежність України в усіх основних сферах: політичній, економічній, соціальній, культурній (духовній) та інших. За своєю суттю суверенітет, незалежність держави означають верховенство, повноту, цілісність, невідчужуваність і самостійність державної влади в межах державного кордону та рівноправність і незалежність держави у відносинах з іншими державами.

Принцип демократизму. Демократизм держави і державного ладу в цілому виявляється насамперед у визнанні народу носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні, а також у поєднанні безпосереднього народовладдя зі здійсненням влади через органи державної влади й місцевого самоврядування, у визнанні й гарантуванні місцевого самоврядування, у демократичному порядку формування органів державної владий місцевого самоврядування, у системі, структурі, функціях і повноваженнях органів державної влади й місцевого самоврядування та у порядку їх діяльності.

Демократизм опосередковує насамперед і головним чином взаємовідносини держави та народу, держави й соціальних груп, держави й особи.

Принцип соціального характеру держави полягає перш за все у захисті державою інтересів кожної особи, всіх класів та інших соціальних груп і суспільства в цілому; у соціальній спрямованості діяльності держави, її економіки, внутрішньої та зовнішньої політики. За Конституцією Україна не лише проголошується соціальною державою, але й визначається її ставленням до життя й здоров’я, честі та гідності, недоторканності й безпеки людини як найвищої соціальної цінності.

Конституцією закріплюється та гарантується система соціальних та інших прав і свобод людини і громадянина, передбачається забезпечення соціальної спрямованості економіки, прийняття та втілення на практиці соціальних програм.

На жаль, на сьогодні соціальна сфера державного ладу України залишається найменш гарантованою і переживає період свого становлення

Принцип правового характеру нашої держави виявляється у передбаченому Конституцією верховенстві права, тобто його пріоритеті щодо держави та інших інститутів держави і суспільства, у здійсненні державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу й судову, у взаємній відповідальності держави та особи, неприпустимості порушення її прав і свобод тощо.

Важливим принципом державного ладу України є принцип республіканської форми державного правління. До 1 січня 2006р. Україна була президентсько-парламентською республікою, але із набуттям чинності змін до Конституції України наша держава отримала нову форму державного правління і стала парламентсько-президентською формою державного правління, що відповідає вимогам сьогодення щодо оптимізації форми державного правління.

Україна є національною за своїм походженням державою, оскільки її утворення відбувалось на основі здійснення українською нацією, усім українським народом права на самовизначення. Національний характер держави зумовлюється певною мірою й етнонаціональним складом нашого суспільства. Це знаходить своє відображення у державній мові (ст. 10), символіці (ст. 20), інших атрибутах держави, її політиці сприяння консолідації та розвиткові української нації, її історичній свідомості, традиціям та культурі, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (ст. 11), у піклуванні про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.

У цілому тип і форма нашої держави як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової мають поки що перехідний характер, оскільки фактично такою вона стане лише з часом, визначившись більш повно у соціальному та інших відношеннях. Нині ж проголошення нашої держави як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної та правової є певною мірою програмою її розвитку, програмою українського державотворення.

За державним устроєм Україна є унітарною державою. Унітарна форма державного устрою для України є найбільш виправданою, оскільки вона відповідає її етнічному складу, історичному минулому, економічним і культурним реаліям. Хоча в той же час у складі України є автономне утворення – Автономна Республіка Крим. Автономія передбачає право самостійного управління, вирішення фінансових, адміністративних, економічних та інших державних справ певною частиною держави, яке закріплене у загальнодержавній конституції та нормативно-правових актах автономії. Існування в Україні Автономної Республіки Крим зумовлено передусім історичними та етнічними особливостями даного регіону.

За формою державного (політичного) режиму Україна є демократичною державою. Конституційний лад України ґрунтується на принципі пріоритету прав і свобод людини й громадянина. Права й свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Отже, державна влада в Україні здійснюється на демократичних засадах, що є конституційною гарантією демократичного режиму.

c)         Конституційні основи суспільного ладу України

 

Важлива роль у системі конституційного ладу належить суспільному ладові. За своїм змістом він становить собою систему організаційних і правових форм соціальних відносин у політичній, економічній, соціальній, культурній та інших сферах, передбачених і закріплених конституцією та законами країни. Предметом безпосереднього конституційного регулювання є, як правило, не всі аспекти суспільного ладу, а його основи (засади). Вони являють собою систему принципів організації та діяльності суспільства. У Конституції України закріплено переважно основні принципи нашого суспільства, його організації та функціонування.

Суспільний лад, як і державний лад, визначається і гарантується Конституцією та законами України. На відміну від гарантованості державного ладу, гарантованість суспільного ладу України характеризується, в першу чергу, нормативно-правовими гарантіями. Але, якщо організація та діяльність держави, органів державної влади та інших її інститутів має регулюватися Конституцією та іншими законами всебічно і повно, то організація та діяльність суспільства мають регулюватися мінімально.

Конституційні принципи суспільного ладу України виявляються в основних принципах організації і діяльності суспільства. До таких принципів слід відносити:

·  принцип народного суверенітету; принцип демократизму суспільства, суспільного ладу;

·  принцип конституційності, законності суспільного ладу;

·  принцип політичного, економічного та ідеологічного плюралізму;

·  принцип етнічної багатоманітності (поліетнічності) суспільства і політичної єдності українського народу;

·  принцип соціальної справедливості тощо.

Принцип суверенності народу (народного суверенітету) закріплений в ст.5 Конституції України, яка визначає народ України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в державі. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад України належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органам або посадовим особам.

Принцип демократизму суспільства полягає у незалежності влади народу і його участі у здійсненні влади. Народ України реалізує свіфй суверенітет, здійснює народовладдя як безпосередньо, так і через представницькі органи місцевого самоврядування.

Від імені народу може виступати тільки Верховна Рада. Народ має виключне право власності на землю, надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси.

Одним з найважливіших принципів суспільства та суспільного ладу є плюралізм, багатоманітність, зокрема, політична, економічна, ідеологічна (стаття 15 Конституції). Це означає, що Українська держава визнає право її громадян на різноманітні політичні погляди та гарантує свободу політичної діяльності за умови, що така діяльність не суперечить Конституції й законам України. Держава стоїть на позиції однакового ставлення до різних форм власності як у їх створенні, так і в забезпеченні з боку держави захисту від протиправних посягань. Жодна ідеологія не може бути визнана державою як обов’язкова: Українська держава створює рівні умови для розвитку різних ідеологій, крім, звичайно, ідеологій, які за своїм змістом і сутністю є антидержавними або пропагують расову, національну, релігійну ворожнечу.

Реальне втілення в життя конституційного положення про те, що суспільне життя ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної різноманітності, виступає надійним гарантом побудови в Україні громадянського суспільства.

Принцип конституційності, законності суспільного ладу України означає, що основні засади організації і діяльності нашого суспільства визначаються і гарантуються Конституцією, а основні форми суспільної діяльності та інших суспільних відносин – політичних, економічних, соціальних та інших – визначаються законами України.

Держава гарантує на конституційному рівні свободу суспільної діяльності; політичної, економічної (підприємницької), культурної (духовної, ідеологічної) діяльності, зокрема, релігійної діяльності, літературної, художньої, наукової і технічної творчості, інформаційної, природозахисної діяльності тощо.

Принцип етнічної багатоманітності і політичної єдності українського народу полягає у конституційному визнанні наявності в Україні ряду етносів. Про це свідчить, зокрема, преамбула Конституції України, в якій зазначається, що Верховна Рада України приймає Конституцію – Основний Закон України – від імені українського народу – громадян України всіх національностей.

Ст.11 Конституції України визначила, що держава сприяє консолвдації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Основний закон також проголошує (ст.12), що Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за її межами.

Закріплюючи державний статус української мови, Конституція водночас наголошує, що держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України (ст.10). Водночас, Основний Закон гарантує вільний розвиток, використання і захист російської мови та інших мов національних меншин України.

Усі природні ресурси, які знаходяться в межах території України, визначаються чинною Конституцією об”єктами права власності українського народу

Принцип соціальної справедливості полягає в конституційному вираженні та захисті інтересів усього суспільства, кожної людини і громадянина та кожної соціальної спільності. Зокрема, Конституція України закріплює і гарантує широке коло громадянських, політичних, економічних, соціальних, інформаційних, екологічних прав і свобод людини та громадянина.

Організаційно суспільний лад являє собою систему, що складається з політичної,економічної,соціальної та культурної (духовної) систем, кожна з яких, у свою чергу, включає інститути суспільного ладу України. Так, основними інститутами політичної системи суспільства є народ, держава, політичні партії, територіальні громади, органи місцевого самоврядування та ін.; економічної системи – основні форми власності та економічної (господарської) діяльності, економічні права і свободи людини і громадянина; соціпальної системи – соціальні спільності (українська нація, корінні народи, національні меншини, соціальні групи, територіальні громади і трудові колективи), соціальні об”єднання (організації), соціальні права та свободи людини і громадянина, форми соціальної діяльності тощо; культурної (духовної) системи – освіта, наука, культура, релігія та церква, мова, культурні права та свободи людини і громадянина, інформація, право вільного доступу до інформації; екологічна сфера – безпечне для життя і здоров”я довкілля тощо.

Зазначені підсистеми та інститути суспільного ладу України перебувають між собою в стійких взаємних зв”язках. Злагодженість їх функціонування визначає ефективність суспільного та конституційного ладу України вцілому.

d)      Основи правової системи України

 

У ст. 8, 9 та 19 Конституції викладено основні засади побудови та функціонування національної правової системи. До таких засад належать наступні:

-           принцип верховенства права. “…Всі положення правових норм повинні неухильно втілюватись у життя. При цьому невиконання правових приписів не може бути виправдане будь-якими міркуваннями щодо їх політичної доцільності, своєчасності, справедливості тощо” [5;37]. Цим  положенням  забезпечується принцип основопологаючої та верховної дії закона як незаперечного правила суспільних відносин.

-           принцип найвищої юридичної сили Конституції.   Всі без винятку закони та інші нормативно-правові акти мають прийматися тільки на основі та в цілковитій відповідності з конституційними нормами. Якщо прийняті закони суперечать Конституції, вони визнаються недійсними і не підлягають виконанню;

-           наділення положень Конституції властивостями норм прямої дії. Це означає, що конкретні конституційні приписи повинні впливати на суспільні відносини безпосередньо, їх виконання не може відкладатись у зв’язку з відсутністю тих або інших роз’яснювальних актів. Велике значення має гарантованість судового захисту прав і свобод людини безпосередньо на підставі Конституції України;

-           обов’язкова відповідність змісту міжнародних договорів, укладених Україною, положенням її Конституції. Приєднання до міжнародної угоди, що суперечить Конституції можливе тільки за умови внесення відповідних змін до Основного Закону;

-           визнання ратифікованих міжнародних договорів частиною національного законодавства України. Реалізація положень таких міжнародних угод забезпечується відповідними правовими засобами нарівні з приписами законів України;

недопустимість примусу до виконання того, що прямо не передбачено законодавством. “…Тут йдеться не тільки про примусове здійснення тих або інших протиправних дій. Забороняється примушувати виконувати й такі дії, що не забороняються законом і спрямовані на досягнення позитивних результатів, але закон прямо не вимагає їх обов’язкового здійснення” [5; 38]. Зокрема, таким, що суперечить Конституції буде визнано примусова вимога робити благочинні внески або вступати до громадсьої організації.

функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування виключно на підставі, в межах та в спосіб, передбачені Конституцією та законами України.  Ці органи можуть вирішувати тільки ті питання, які Конституція або закони прямо відносять до їхньої компетенції. Вони не можуть перевищувати свої повноваження, повинні здійснювати їх у цілковитій відповідності з процедурою, встановленою Конституцією чи законом. Такі норми спрямовані на запобігання свавілля в діяльності державних органів.

         Говорячи про основи характеристики Конституції України, треба наголосити, що вона є основою правової системи нашої держави. Це означає, що норми ycix галузей права, нормотворча, правозастосовча та інші діяльності щодо здійснення правових приписів мають бути зорієнтовані на Конституцію. Взагалі "правова система держави" — дуже широке поняття. До зазначених вище складників слід додати всі юридичні установи (суди, прокуратуру, різноманітні інспекції, які стежать за дотриманням норм права відповідного профілю, наприклад, санітарну інспекцію, органи внутрішніх справ, інститут судових виконавців, адвокатуру тощо). До організаційної структури правової системи належать також державні органи, які видають правові акти, наприклад, Верховна Рада України — орган, що видає закони; районна державна адміністрація, що у межах своїх повноважень може видавати, зокрема, постанови; а також велика кількість державних i громадських організацій, громадян, яким адресовано правові приписи. Інакше кажучи, правова система суспільства — це відповідний його зріз, сфера правового регулювання, яке здійснюється у даному суспільстві.

 

e)       Конституційне закріплення економічних відносин в Україні

 

Статті 13, 14 та 16 закріплюють основні засади економічних відносин у нашому супільстві. Нині економічна система України  передбачає різноманітність форм власності. Конституція наголошує, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктом права власності українського народу.

Окрему важливу групу основних прав і свобод людини і громадянина складають економічні права.

Найважливішим елементом правового статусу особи в умовах соціальної ринкової економіки є приватна власність, яка включає право людини і громадянина володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю та  мати доходи. Держава зобов’язана гарантувати захист приватної й інших форм власності.

Економічні права – це можливості людини брати участь у виробництві матеріальних та інших благ.

Систему основних прав і обов’язків громадянина в галузі економічного життя складають:

1.         Право на приватну власність;

2.         Право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;

3.         Право на користування природними та іншими об’єктами суспільної власності.

Конкретні положення про гарантії цих прав закріплені в Конституції та у відповідних законодавчих актах. Так, наприклад, відповідні звернення громадян мають розглядатися в строк до одного місяця з дня надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення й перевірки – невідкладно, але не пізніше 15 діб від дня надходження в орган, зобов’язаний вирішити питання по суті повідомити про вжиті заходи.

 

f)       Основи національної безпеки та міжнародної діяльності

 

Статті 17 та 18 Конституції України закріплюють основи забезпечення національної безпеки і зовнішньополітичної діяльності нашої держави. Конституція закріплює вихідні положення щодо захисту суверенітету, територіальної цілісності, економічної та інформаційної безпеки України, орієнтує зовнішню політику Україну на співробітництво з іншими країнами на засадах чинних норм і принципів міжнародного права.

Економічна та інформаційна безпека є важливими складовими національної безпеки України, під якою прийнято розуміти стан захищеності житгсво важливих інтересів особи, суспільства та держави від реальних та потенційних внутрішніх і зовнішніх загроз у державно-політичній, економічній, соціальній, екологічній та інформаційній сферах.

Обов'язок, передбачений ч. 1 17 статгі,покладається на всі державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, на всіх громадян України та їх об'єднання. Конституція, також визначає у ст.107 спеціальний орган Раду національної безпеки і оборони України, який координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.

Спеціальне завдання щодо оборони України у ч. 2 17 статті покладається на Збройні Сили України, які згідно з Законом України "Про оборону України" від 6 грудня 1991 p. є військовою державною структурою, призначеною для збройного захисту суверенітету, незалежності, територіальної цілісності та неподільності України від нападу ззовні (ст. 13).

Справу державної безпеки Закон "Про Службу безпеки України" від 25 березня 1992 p. покладає на Службу безпеки України - державний правоохоронний орган спеціального призначення.

До завдань Служби безпеки України також входить попередження та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Відповідно до Закону "Про державний кордон України" від 4 листопада 1991 p. державний кордон України є недоторканним. Будь-які порушення його рішуче припиняються. Закон визначає, що охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах покладається иа Прикордонні війська України, а в повітряному просторі - на війська повітряної оборони України.

У межах своєї компетенції у забезпеченні державної безпеки і захисті державного кордону беруть участь (сприяють) Національна гвардія України, внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України, міліція, та деякі інші державні структури.

Конституція передбачає, що Збройні Сили України та iншi військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з іншою антиконституційною метою.

Згідно з Конституцією створення і функціонування будь-яких незаконних збройних формувань заборонено. Чинним законодавством встановлена кримінальна відповідальність за найманство (ст. 63 KK України) і створення не передбачених законодавством воєнізованих формувань чи груп (ст. 187 KK України). Зокрема, в останній роз'яснено, що під воєнізованим слід розуміти формування чи групу, які мають організаційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність і підпорядкованість, дисципліну, а також в яких проводиться військова або стройова чи фізична підготовка.

Положения про неприпустимість розміщення іноземних військових баз зумовлено специфікою виникнення нашої держави. Воно цілком відповідає тому принципу Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 p., за яким проголошено про її намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою.Втім, дане положення Конституції тісно пов'язано з п. 14 "Перехідних положень".

У Декларації записано, що Україна як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами; укладає з ними договори; обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами; бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення своїх національних інтересів у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній, спортивній сферах.

Згідно з Декларацією Україна виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосєредньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах. Вона визнає перевагу загальнолюдських цінностей над іншими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права. Як повноправний суб'єкт міжнародного права Україна на сьогодні офіційно визнана переважною більшістю країн світу, відносини з якими будуються на основі дво- і багатосторонніх договорів.

Забезпечення національних інтересів та безпеки України передбачається шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами та нормами міжнародного права. Дане конституційне положення свідчить про послідовний миролюбний зовнішньополітичний курс України, який базується на основних принципах міжнародного права: мирного співіснування, суверенної рівності держав, незастосуванні сили або погрози силою в міжнародних відносинах, непорушності державних кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів, невтручання, поваги прав та свобод людини, права народів розпоряджатися своєю долею, співробітництва держав та добросовісного виконання зобов'язань по міжнародному праву.

Зовнішньополітична діяльність України здійснюється із врахуванням системи норм і принципів міжнародного права. Саме за допомогою зазначених основних принципів закріплюються і регулюються основи сучасних систем міжнародних відносин і міжнародного права. Оскільки принципи є ядром міжнародного права, вони діють як універсальні, загальновизнані та загальнообов'язкові для держав, міжнародних організацій. При цьому сфера їх дії універсальна як за суб'єктами, так і за видами та сферами міжнародних відносин.

Важливою функцією основних принципів є забезпечення пріоритету загальнолюдських інтересів і цінностей, а саме миру і безпеки, життя і здоров'я людей, міжнародного співробітництва та інших цінностей, мирного співіснування держав.

Найважливішим міжнародно-правовим актом, у якому закріплені основні принципи міжнародного права та передбачені механізми їх виконання, є статут OOH. Крім цього документу, зміст основних принципів розкрито у Декларації про принципи міжнародного права 1970 p., Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам 1960 p., Декларації про недопущення інтервенції і втручання у внутрішні справи держав 1981 p. та інших міжнародно-правових документах.

II. Особливості конституційного статусу Автономної Республіки Крим

 

a)        Автономна Республіка Крим – невід'ємна складова частина України

 

Згідно ст.134 Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Автономна Республіка Крим здійснює також повноваження, делеговані законами України відповідно до Конституції України.

Дана стаття визначає Автономну Республіку Крим (далі - AРK) як невід'ємну складову частину України, підтверджуючи і закріплюючи тим самим цілісність і недоторканність території України в межах існуючих кордонів. Taкий конституційний припис повністю знімає питання щодо можливості приєднання Криму до будь-якої іноземної держави або набуття ним статусу суверенної держави. 3 цієї статті також випливає, що опитування населення автономії чи проведення місцевого референдуму щодо цих положень є антиконституційним і не може мати правових наслідків.

Суть територіальної автономії полягає передусім у праві її населення (громадян відповідної держави, які постійно проживають у межах цієї автономії) і тих органів, які воно обирає, самостійно вирішувати питання, віднесені до відання автономії.

Коло повноважень APK визначається Конституцією України. Саме в їх межах автономія самостійно вирішує віднесені до її відання практичні питання організації державного і громадського життя на своїй території.

Уперше Конституція України досить детально окреслила повноваження автономії. До цього вони були визначені лише Законом України "Про Автономну Республіку Крим" (ст. 8) та Конституцією APK, оскільки Конституція України 1978р. з наступними змінами та Конституційний Договір це питання не вирішували.

Визначення в Конституції України меж повноважень APK забезпечує стабільність її правового статусу і водночас дає можливість для ініціативної самостійної їх реалізації в інтересах автономії та України в цілому.

Слід відзначити, що на відміну від конституційних повноважень автономії, які можуть бути змінені лише шляхом досить складної процедури у порядку, передбаченому у p. XIII Конституції України "Внесення змін до Конституції України", повноваження, що делегуються APK законом України, надаються у порядку звичайного законотворення.

b)        Основи конституційного статусу Автономної Республіки Крим

 

Автономна Республіка Крим є “невід’ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання” (ст. 134 Конституції України). Отже, Автономна Республіка Крим (АРК) за конституційною природою є формою так званої територіальної (адміністративно-територіальної, регіональної, обласної) автономії, добре відомій світовій практиці державотворення.

Суть територіальної автономії полягає передусім у праві її територіального колективу (громадян відповідної держави, які постійно проживають у межах цієї автономії) і тих органів, які вони обирають, самостійно вирішувати питання, віднесені до відання автономії.

Правовою основою статусу і повноважень Автономної Республіки Крим є Конституція України, закони України, Конституція Автономної Республіки Крим (ст. 2 Конституції АРК).

Вирішення питань про відповідність Конституції Автономної Республіки Крим, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України здійснюється відповідно до Конституції України Конституційним Судом України (ст.5 Конституції АРК).

Згідно зі ст. 3 Конституції АРК основними принципами Автономної Республіки Крим є:

народовладдя;

верховенство права;

конституційність;

дотримання та забезпечення прав і свобод людини та громадянина;

законність;

виборність;

колегіальність;

гласність;

поєднання інтересів Автономної Республіки Крим і загальнодержавних інтересів України.

Основними гарантіями Автономної Республіки Крим є:

правова, організаційна, фінансова, майнова, ресурсна самостійність у межах, встановлених Конституцією України, що забезпечує здійснення повноважень Автономної Республіки Крим;

врахування особливостей Автономної Республіки Крим, передбачених Конституцією України, органами державної влади України при прийнятті рішень, які стосуються Автономної Республіки Крим;

державні гарантії статусу і повноважень, права власності Автономної Республіки Крим;

судовий захист статусу і повноважень Автономної Республіки Крим.

 

c)         Органи Автономної Республіки Крим

 

Представницьким органом Автономної Республіки Крим згідно ст.136 є Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах своїх повноважень приймає рішення та постанови, які є обов'язковими до виконання в Автономній Республіці Крим.

Урядом Автономної Республіки Крим є Рада міністрів Автономної Республіки Крим. Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою Автономної Республіки Крим за погодженням із Президентом України.

Повноваження, порядок формування і діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим визначаються Конституцією України та законами України, нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим з питань, віднесених до її компетенції.

Правосуддя в Автономній Республіці Крим здійснюється судами, що належать до єдиної системи судів України.

В статті 139 зазначається що в Автономній Республіці Крим діє Представництво Президента України, статус якого визначається законом України.

Повноваження, порядок формування і діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим визначаються Конституцією України і законами України, Конституцією Автономної Республіки Крим і нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим з питань, віднесених до її компетенції.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим є представницьким органом Автономної Республіки Крим і здійснює представницькі, нормотворчі, контрольні функції та повноваження в межах своєї компетенції.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим є виконавчим органом Автономної Республіки Крим і здійснює виконавчі функції та повноваження в межах своєї компетенції.

Організація і діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим грунтуються на поділі повноважень між ними; підконтрольності, підзвітності і відповідальності перед Верховною Радою Автономної Республіки Крим як представницьким органом, що обирається безпосередньо громадянами, органів, що утворюються або формуються нею, посадових осіб, які обираються, призначаються або затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим.

 

d)        Питання, які належать до відома Автономної Республіки Крим

 

Перелік питань, віднесених до відання АРК, передбачений ст. 138 Конституції України. В їх числі передусім такі, як: управління майном, що належить АРК, розроблення, затвердження та виконання бюджету АРК на основі єдиної податкової і бюджетної політики України; розроблення, затвердження та реалізація програм АРК з питань соціально-економічного і культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля – відповідно до загальнодержавних програм; визначення статусу місцевостей як курортів; встановлення зон санітарної охорони курортів; охорона й використання пам’яток історії.

Поряд з цим АРК має право самостійно вирішувати й такі важливі організаційні питання, як: призначення виборів депутатів Верховної Ради АРК; затвердження складу виборчої комісії АРК; організація та проведення місцевих референдумів; ініціювання запровадження надзвичайного стану та встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в АРК або в окремих її місцевостях.

До компетенції АРК належить також участь у вирішенні таких загальнодержавних питань, як забезпечення прав і свобод громадян, національної злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки; забезпеченню функціонування й розвитку державної та національних мов і культур в АРК; участь у розробленні й реалізації державних програм повернення депортованих народів.

 

e)       Нормативно-правові акти Верховної Ради та Ради Міністрів Автономної Республіки Крим

 

Згідно ст. 10 Закону про Верховну Раду АРК Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах своїх повноважень приймає нормативно-правові акти, які є обов'язковими для виконання на території Автономної Республіки Крим.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим з питань, що мають нормативно-правовий характер, приймає постанови.

З питань організаційно-розпорядчого характеру Верховна Рада Автономної Республіки Крим приймає рішення.

Постанови та рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим приймаються на її засіданні відкритим або таємним голосуванням більшістю голосів депутатів від загального складу Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Право внесення проектів нормативно-правових актів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим належить депутатам Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим публікуються і доводяться до відома населення державною мовою та в перекладі на російську та кримськотатарську мови.

З мотивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції та законам України Президент України може зупинити дію цих нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності.

Згідно ст. 38 Конституції АРК Рада міністрів Автономної Республіки Крим у межах своєї компетенції видає постанови, рішення і розпорядження, обов'язкові до виконання на всій території республіки.

У порядку, який визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим укладає договори та угоди з питань, віднесених до відання Автономної Республіки Крим.

В ст. 135 зазначено, що Автономна Республіка Крим має Конституцію Автономної Республіки Крим, яку приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим та затверджує Верховна Рада України не менш як половиною від конституційного складу Верховної Ради України.

Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим не можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання.

 

Використана література

 

-           Конституція України. Преамбула, ст. 1-20, 134-139.

-           Коментар до Конституції України. К. Інститут законодавства Верховної Ради України. 1996 р.

-           Конституція Автономної Республіки Крим, затверджена Законом України від 23 грудня 1998 р. К. Офіційний вісник. 1999, № 1.

-           Закон України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим ” від 12 лютого 1998 р. Відомості Верховної Ради України, 1998, № 6, 7, 8.

-           Закон України “Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим ” від 10 лютого 1998 р. Відомості Верховної Ради України, 1998, № 29.

Міністерство освіти і науки України Черкаський державний технологічний університет Факультет перепідготовки фахівців Контрольна робота з курсу „Основи конституційного права України” Тема:  „Преамбула і

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу