База знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ

План

1. Протипожежний захист. Зовнішнє пожежне водопостачання

2. Законодавчі основи О.П. Організація робіт по О.П. в промисловості

3.Виробнича санітарія. Визначення рівня запиленості повітря (ваговий метод)

4. Техніка безпеки. Захисне відключення, принцип дії

Література

1. Протипожежний захист. Зовнішнє пожежне водопостачання

 

Пожежа - неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, яке призводить до матеріальної шкоди.

Пожежна безпек  – стан об’єкта, при якому з регламентованою ймовірністю виключається можливість виникнення та розвиток пожежі і впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

Горіння – це процес окислення який супроводжується інтенсивним виділенням тепла і променевої енергії. Горіння виникає коли є горюча речовина, окислювач та джерело запалювання.

1. Кожне підприємство згідно "Правил пожежної безпеки в Україні" повинне бути забезпечене необхідною кількістю води для цілей пожежегасіння.

2. На підприємстві є пожежна водойма об'ємом 110м3 води, яка поступає з водонапірної башти. Пожежна водойма призначена для заправки пожежних машин в разі виникнення пожежі, а також для протипожежного водогону всередині приміщень.

3. 3 метою забезпечення витрат води та її напору встановлено насоси. Пожежна водойма розміщена таким чином, щоб забезпечувалось зручне набирання води пожежними машинами.

4. Кришки люків колодязів підземного водогону повинні постійно очищуватись від снігу, бруду, льоду, а в холодний період утеплюватись, а стояки звільнятись від води. Кришки люків повинні бути пофарбовані в червоний колір.

5. Водонапірна башта забезпечена під'їздом і також пристосована для відбору води пожежною технікою.

6. Не допускається використовувати для побутових та виробничих потреб запас води, призначений для цілей пожежегасіння.

7. Внутрішні пожежні крани встановлені в доступних місцях, укомплектовані пожежним рукавом та стволом, а також важелем для полегшення відкривання вентиля.

8. Пожежний рукав необхідно утримувати сухим, складеним в "гармошку" або подвійну скатку, приєднаним до крана та ствола і не рідше 1 разу на 6 місяців розгортати та згортати наново.

9. Використання пожежних рукавів для господарських та інших потреб, не пов'язаних з пожежегасінням, не допускається.

10. Пожежні крани повинні розміщуватись у навісних шафках, опломбовані. На дверцятах пожежних шафок із зовнішнього боку повинні бути вказані літери "ПК", порядковий номер крана та номер телефону для виклику пожежної охорони.

11. Пожежні крани повинні постійно бути справними і доступними для використання.

12. Взимку з внутрішнього протипожежного водогону вода зливається. При цьому біля кранів вивішується табличка про місце розташування та порядок пуску насосу. З порядком пуску насосу всі працівники у приміщенні інструктуються під розпис в журналі.

13. У приміщені насосної станції вивішена загальна схема протипожежного водопостачання та схема обв'язки насосів з вказівкою призначення кожної арматури, лінії насосу, розроблена виробнича інструкція.

14. В приміщенні насосної станції не слід зберігати сторонні предмети і устаткування, насоси потрібно утримувати у постійній експлуатаційній готовості.

15. В зв'язку з тим, що насосна стація не має постійного чергового персоналу, то приміщення замкнуте на замок, а місце зберігання ключів зазначене написом а дверях.

Причинами пожеж та вибухів на підприємстві є порушення правил і норм пожежної безпеки, невиконання Закону “Про пожежну безпеку”. Небезпечними факторами пожежі і вибуху, які можуть призвести до травми, отруєння, загибелі або матеріальних збитків є відкритий вогонь, іскри, підвищена температура, токсичні продукти горіння, дим, низький вміст кисню, обвалення будинків і споруд.

Пожежу, яка виникла можна ліквідувати, якщо забрати один з трьох факторів необхідних для горіння: горючу речовину, окислювач, джерело тепла.

Існує фізичний спосіб гасіння пожеж:

охолодження зони горіння або горючих речовин розбавлення реагуючих речовин в зоні горіння негорючими речовинами ізоляція реагуючих речовин від зони горіння.

До основних засобів гасіння пожежі відносяться:

вода (у вигляді струменя або у розпиленому стані)

Вибір тих чи інших способів та засобів гасіння пожеж визначається в кожному конкретному випадку залежно від стадії розвитку пожежї, масштабів загорянь, особливостей горіння речовин та матеріалів.

Вода - найбільш дешева та поширена вогнегасна речовина. Це пояснюється:

великою теплоємністю (теплота пароутворення 539 кал/г) високою термічною стійкістю (розкладається при температурі вище 1700°С) значним збільшенням об'єму при пароутворенні (1л води при випаровуванні утворює більше 1700л пари) охолоджує зону горіння

Воду застосовують у вигляді потужних струменів і як пару. Струменем води збивають полум'я і одночасно охолоджують поверхню. Струменем води гасять тверді спалимі речовини; дощем і водяним пилом - тверді, волокнисті сипучі речовини, а також легкозаймисті та спалимі рідини (спирт, трансформаторна олія, тощо). Водяна пара застосовується для гасіння пожеж у приміщеннях об'ємом до 500 м3 невеликих загорянь на відкритих установках.

Промислові підприємства мають зовнішнє і внутрішнє протипожежне водопостачання. Необхідний тиск води створюється стаціонарними пожежними помпами, котрі забезпечують подання компактних струменів на висоту не менше 10 м або рухомими пожежними помпами і мотопомпами, що забирають воду із гідрантів. Внутрішній протипожежний водогін обладнується пожежними кранами, які встановлюються на висоті 1,35 м від підлоги всередині приміщень біля виходів, у коридорах, на сходах. Кожний пожежний кран споряджається прогумованим рукавом та пожежним стволом.

Для гасіння пожеж всередині будівель, крім пожежних кранів встановлюються автоматично діючі спринклерні або дренчері установки. Спринклерна установка водяної системи являє собою розгалужену мережу труб під стелею зі спринклерними головками (розбризкувачами), які закриті легкоплавкими замками, що розраховані на спрацювання при температурі 72, 93, 141, 182 °С. Установки мають контрольно-сигнальний клапан, який пропускає воду в спринклерну мережу, при цьому одночасно подає звуковий сигнал, контролює тиск води до і після клапану.

Дренчерні установки обладнуються розбризкуючими головками, які постійно відкриті. Вода подається в дренчерну систему вручну або автоматично при спрацюванні пожежних давачів, які відкривають клапан групової дії.

2. Законодавчі основи О.П. Організація робіт по О.П. в промисловості

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Служба охорони праці на підприємстві

На підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб роботодавець створює службу охорони праці відповідно до типового положення, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці.

На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку.

На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю.

Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень охорони праці мають право:

- видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці;

- вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимог нормативно-правових актів з охорони праці;

- зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;

- надсилати роботодавцю подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці.

Роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю.

Працівник - особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Права на охорону праці під час укладання трудового договору та під час роботи

Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.

Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань.

Управління охороною праці та обов'язки роботодавця і працівника.

Роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:

- створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання;

- розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;

- забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;

- впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;

- забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;

- забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

- організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів;

- розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства, та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно працівників нормативно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці;

- здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці;

- організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;

- вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.

Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Обов'язкі працівника щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці.

- дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства;

- знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.

Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Навчання з питань охорони праці.

Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварії.

Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні щороку проходити за рахунок роботодавця спеціальне навчання і перевірку знань відповідних нормативно-правових актів з охорони праці. Перелік робіт з підвищеною небезпекою затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Посадові особи, діяльність яких пов'язана з організацією безпечного ведення робіт, під час прийняття на роботу і періодично, один раз на три роки, проходять навчання, а також перевірку знань з питань охорони праці за участю профспілок. Порядок проведення навчання та перевірки знань посадових осіб з питань охорони праці визначається типовим положенням, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці. Не допускаються до роботи працівники, у тому числі посадові особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці. У разі виявлення у працівників, у тому числі посадових осіб, незадовільних знань з питань охорони праці, вони повинні у місячний строк пройти повторне навчання і перевірку знань.

Вивчення основ охорони праці, а також підготовка та підвищення кваліфікації спеціалістів з охорони праці з урахуванням особливостей виробництва відповідних об'єктів економіки забезпечуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти та науки в усіх навчальних закладах за програмами, погодженими із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

3. Виробнича санітарія. Визначення рівня запиленості повітря (ваговий метод)

Запиленість повітря можна визначити гравіметричним (ваговим), лічильним (мікроскопічним), фотометричним та деякими іншими методами.

Видалення пилу з повітря може бути здійснено різними способами: аспіраційним, що ґрунтується на просмоктуванні повітря через фільтр; седиментаційним, що базується на процесі природного осідання пилу на скляні пластинки або банки з подальшим підрахунком маси пилу, що осів на 1 м2 поверхні; за допомогою електроосадження, принцип якого полягає в тому що створюється електричне поле великої напруги, в якому пилові частинки електризуються і притягуються до електродів.

У санітарно-гігієнічній практиці основним методом визначення запиленості прийнятий гравіметричний метод, тому що при сталості хімічного складу первинне значення має маса пилу, що затрималася в організмі людини. Визначення тільки маси пилу не дає повної картини його шкідливості для людини та технологічного процесу, тому що при однаковій масі може бути різний хімічний, гранулометричний склад пилу, що позначається на його впливі на людину, обладнання та технологію. Повна характеристика пилу складається з його маси, що міститься в одиниці об'єму повітря, хімічного та дисперсного складу.

Лічильний (мікроскопічний) метод дає можливість визначити загальну кількість пилових часток в одиниці об'єму повітря і співвідношення їх розмірів. Для цього пил, що міститься в певному об'ємі повітря, осаджують на скло, покрите прозорою клейкою плівкою. Під мікроскопом визначають форму, кількість і розміри пилових часток.

Якісну характеристику пилу визначають фотометричним методом за допомогою поточного ультрафотометра, яким реєструються окремі пилові частинки за допомогою сильного бокового світла.

Для відокремлення пилу від повітря застосовуються різні фільтри, які затримують пилові частинки розміром до 0,1 мкм і більше, залежно від розміру пор фільтра. Такі фільтри випускаються в багатьох країнах. Матеріал фільтрів може бути різним в залежності від його призначення: целюлоза, синтетичні матеріали, азбест (для визначення горючих частинок пилу). Також застосовуються комбіновані фільтри. Випускаються спеціальні фільтри, просочені імерсійним мастилом, що робить їх прозорими - це і дозволяє додатково робити мікроскопічні дослідження пилу.

Пил різного походження, що утворіться внаслідок механічної дії на тверді тіла подрібненням, розмелюванням, розтиранням, при завантажувально-розвантажувальних, вибухових, зварних, земляних та інших роботах, згубно діє на органи дихання, очі і шкіру людини. Пил класифікується за ступенем дисперсності, за речовиною шкідливістю для організму, вибухонебезпечністю. А характером дії на організм людини пил поділяється на подразнюючий і токсичний. До подразнюючого належить мінеральний (вугільний, наждаковий, кварцовий тощо), металевий (чавунний, сталевий, цинковий та ін.) і деревний пил.

Токсичний пил (ртуті, миш'яку, свинцю та ін.), розчиняючись у біологічному середовищі, діє як введена в організм отрута і завдає величезної шкоди здоров'ю.

При роботі в приміщеннях з високою запиленістю-потрібно користуватися індивідуальними засобами захисту; респіраторами, спецодягом і протипиловими окулярами

Крім шкідливої дії на організм людини, пил також підвищує зношення обладнання, збільшує брак продукції.

Санітарними нормами проектування промислових підприємств (СН 245-71) та ГОСГ І2.І.ОО5-88 (Повітря робочої зони) встановлені граничне допустимі концентрації (ГДК) шкідливих аерозолів, які не мають згубної дії на організм людини.

Для оцінки запиленості повітряного середовища даного приміщення і встановлення правильних методів боротьби з пилом необхідно знати концентрацію пилу в повітрі (мг/м3), ступінь дисперсності (розміри часток пилу), хімічний склад, розчинність і токсичність, а також їхню форму.

Ступінь запиленості повітря можна визначити ваговим, розрахунковим, електричним і фотоелектричним методами. В даних методичних вказівках викладено ваговий спосіб, який дозволяє визначити кількість міліграмів пилу в одному кубічному метрі досліджуваного повітря. Для цього повітря фільтрують через ватяний тампон, закладений у скляну трубку (алонж), або спеціальні фільтри АФА, закладені в патрон-фільтротримач.

Місце для проби повітря вибирають на висоті 1,5....1,7 м від підлоги (на рівні дихання працівника). В кожній зоні беруть дві паралельні проби.

Прилади та обладнання:

аспіратор для відбору проб повітря; патрон-фільтротримач; камера з пилом; змішувач з пилом; алонж; пісковий годинник; аерозольні фільтри (АФА); ваги аналітичні (ВА-200); рівноваги до 200 г; пінцет; термометр; барометр; вата.

Порядок виконання роботи

1. Зважити паперовий фільтр АФА, попередньо витягнувши його з пакета, і ватяний (взяти 0,5 г) на аналітичних вагах з точністю до мі лі грама.

2. Паперовий фільтр встановити в патрон фільтротримача, а ватяний - в алонж.

3. Увімкнути аспіратор і ручкою вентиля відрегулювати необхідну об'ємну швидкість відбору проби.

4. Патрон фільтротримача встановити в отвір пилової камери, алонж під'єднати до пилової камери за допомогою пробки з гумовою трубкою.

5. Увімкнути вентилятор змішувальної камери.

6. Увімкнути аспіратор і протягом 5 хв. всмоктувати запилене повітря через патрон і алонж, одночасно за пісковим годинником засікти час початку досліду.

7. Через 5 хв. вимкнути аспіратор і вентилятор змішувальної камери.

8. Від'єднати від алонжа пробку з гумовою трубкою. Обережно витягнути пінцетом вату і зважити її.

9. Обережно вийняти фільтр з патрона фільтротримача. Паперовий фільтр тримати осадком догори.

10. Зважити фільтр і вату з точністю до міліграма.

11. Відповідними приладами зняти показання барометричного тиску і температури повітря в місцях відбору проби.

12. Привести робоче місце в початковий стан.

13. Підрахувати концентрацію пилу в повітрі і скласти звіт.

Експериментально-дослідницька робота

Аспіратор в установці має два ротаметри, градуйованих від 0 до 20 л/хв. Вони використовуються для відбору проб повітря на запиленість для дослідницької роботи. Два інші призначені для проведення газових аналізів і градуйовані від 0 до І л/хв.

В чистий і сухий алонж, який являє собою скляну трубку з притертою пробкою, кладуть кружок з металевої сітки, над ним розміщують навіску гігроскопічної вати, в середньому 0,5 г, товщина ватного фільтра 3...4 см. З'єднаний з аспіратором алонж закривають пробкою, з'єднаною шлангом з пиловою камерою.

Для аналізу пилу використовують фільтри АФА (аналітичний фільтр аерозольний), виготовлені з синтетичних волокон. Цей фільтр з нетканого матеріалу, вкладений в захисне кільце з ручкою, виготовлений з двох шарів паперу. Загальна маса фільтра 75 мг, діаметр 70 мм

Фільтри АФА практично повністю затримують аерозолі будь-якого ступеня дисперсності і мають малий аеродинамічний опір потоку повітря порівняно з фільтрами з вати.

Фільтр АФА зберігається в спеціальному пакеті, який відкривають перед використанням. Зважений фільтр вставляють ручкою у проріз кришки спеціального металевого патрона фільтротримача. Загвинчуванням кільця притискують його до кришки патрона, що має в центрі отвір з штуцером, на який натягнуто гумовий шланг від аспіратора.

Патрон-фільтротримач розміщують на пиловій камері, що імітує виробниче приміщення. До камери підведена гумова трубка, якою надходить запилене повітря від змішувача.

Під час експерименту визначають масу фільтра і вати до і після досліду. Різниця цієї маси і становитиме масу пилу відфільтрованою повітря, об'єм якого визначається за ротаметром аспіратора (л/хк) множенням на час відбору проби (хв).

Оцінку результатів дослідження провести порівнянням їх з ГДК за СН І245-7І та ГОСТ І2.І.005-88

4. Техніка безпеки. Захисне відключення, принцип дії

Сучасний пристрій, що реагує на диференціальний струм, разом з пристроями захисту від надструму, відноситься до додаткових видів захисту. Пристрій захисного відключення призначений для захисту людини від ураження електричним струмом при несправностях електроустаткування або при контакті з тими, що знаходяться під напругою частин електроустановки, а також для запобігання спалахам і пожежам, викликаним струмами витоку і замикання на землю, що виникає унаслідок тривалого протікання струмів витоку і струмів короткого замикання, що розвиваються з них. При малих струмах замикання, зниженні рівня ізоляції, а також при обриві нульового захисного провідника занулення недостатньо ефективно, тому в цих випадках УЗО є єдиним засобом захисту людини від електричного ураження Ці функції не властиві звичайним автоматичним вимикачам, що реагують лише на перевантаження або коротке замикання. У основі дії захисного відключення, як електрозахисного засобу, лежить принцип обмеження (за рахунок швидкого відключення) тривалості протікання струму через тіло людини при ненавмисному дотику його до елементів електроустановки, що знаходяться під напругою. Зі всіх відомих електрозахисних засобів УЗО є єдиним, забезпечуючи захист людини від поразки електричним струмом при прямому дотику до однієї з токоведущих частин. Особливостями УЗО є висока надійність, простота монтажу і невеликі розміри. Використання таких пристроїв дозволяє досягти високого ступеня захисту. Як правило, асортимент вироблюваних УЗО (пристроїв захисного відключення) представлений наступними типами: - УЗО функціонально не залежного від напруги мережі (електромеханічне): 10ма, 30ма, 100ма, 300ма в двох і чотирьохполюсного виконання. - УЗО функціонально залежного від напруги мережі (електронне) в двох і чотири полюсного виконання. Застосування приладів за типом установки ділиться на:

- 10ма в сантехнічних приміщеннях з високою вологістю;

- 30ма в решті приміщень, де не потрібний прилад з високим ступенем чутливості до струму витоку;

- 100 і 300ма є протипожежними приладами.

Функціонально УЗО можна визначити як швидкодіючий захисний вимикач, що реагує на диференціальний струм в провідниках, що підводять електроенергію до електроустановки, що захищається. Виділимо основні функціональні блоки УЗО: Особливо важливим функціональним блоком УЗО є диференціальний трансформатор струму 1. У абсолютній більшості УЗО, вироблюваних і експлуатованих в даний час у всьому світі, як датчик диференціального струму використовується саме трансформатор струму. Пусковий орган (пороговий елемент) 2 виконується, як правило, на чутливих магнітоелектричних реле прямої дії або електронних компонентах. Виконавчий механізм 3 включає силову контактну групу з механізмом приводу. У нормальному режимі, за відсутності диференціального струму – струму витоку, в силовому ланцюзі по провідниках, що проходять крізь вікно магнітопровода трансформатора струму 1 протікає робочий струм навантаження. Провідники, що проходять крізь вікно магнітопровода, утворюють зустрічно включені первинні обмотки диференціального трансформатора струму. Якщо позначити струм, що протікає у напрямку до навантаження, як I1, а від навантаження як I2, то можна записати рівність: I1 = I2. Рівні струми в зустрічно включених обмотках наводять в магнітному сердечнику трансформатора струму рівні, але векторні зустрічно направлені магнітні потоки Ф1 і Ф2. Результуючий магнітний потік дорівнює нулю, струм у вторинній обмотці диференціального трансформатора також дорівнює нулю. Пусковий орган 2 знаходиться в цьому випадку в стані спокою. При дотику людини до відкритих струмопровідних частин або до корпусу електроприймача, на який відбувся пробій ізоляції, по фазному провідникові через УЗО окрім струму навантаження I1 протікає додатковий струм - струм витоку (ID), що є для трансформатора струму диференціальним (різницевим). Нерівність струмів в первинних обмотках (I1 + ID у фазному провіднику) і (I2, рівний I1, в нейтральному провіднику) викликає нерівність магнітних потоків і, як наслідок, виникнення у вторинній обмотці трансформованого диференціального струму.

Якщо цей струм перевищує значення уставки порогового елементу пускового органу 2, останній спрацьовує і впливає на виконавчий механізм 3. Виконавчий механізм, що зазвичай складається з пружинного приводу, спускового механізму і групи силових контактів, розмикає електричний ланцюг.

Електроустановка, що в результаті захищається, УЗО знеструмлюється. Для здійснення періодичного контролю справності (працездатності) УЗО передбачений ланцюг тестування 4. При натисненні кнопки "Тест" штучно створюється відключаючий диференціальний струм. Спрацьовування УЗО означає, що воно в цілому справне.

Типи пристроїв захисного відключення за своїми умовами функціонування УЗО підрозділяються на наступні типи: АС, А, В, S, G. • УЗО типу АС - пристрій захисного відключення, що реагує на змінний синусоїдальний диференціальний струм, що виникає раптово, або що поволі зростає; • УЗО типу А - пристрій захисного відключення, що реагує на змінний синусоїдальний диференціальний струм і пульсуючий постійний диференціальний струм, що виникають раптово, або що поволі зростають; • УЗО типу В - пристрій захисного відключення, що реагує на змінний, постійний і випрямлений диференціальні струми; • УЗО типу S - пристрій захисного відключення, селективний (з витримкою часу відключення); • УЗО типу G - те ж, що і типу S, але з меншою витримкою часу. При розгляді конструкції УЗО принципове значення має розділення пристроїв за способом технічної реалізації на наступні два типи: • УЗО, функціонально не залежні від напруги живлення (електромеханічні). Джерелом енергії, необхідної для функціонування, - виконання захисних функцій, включаючи операцію відключення, є для пристрою сам сигнал - диференціальний струм, на який воно реагує; • УЗО, функціонально залежні від напруги живлення (електронні). Їх механізм для виконання операції відключення потребує енергії, що отримується або від контрольованої мережі, або від зовнішнього джерела. Застосування пристроїв, функціонально залежних від напруги живлення, більш обмежене через їх меншу надійність, схильності дії зовнішніх чинників і ін. Стандарт МЕК 364-5-53 "Електроустановки будівель. Частина 5. Вибір і монтаж електроустаткування. Комутаційна апаратура і апаратура управління" визначає наступні вимоги до УЗО, функціонально залежним від напруги живлення:

• 531.2.2. Вибір пристроїв (УЗО) з урахуванням їх функціональної залежності від напруги живлення;

• 531.2.2.1. Пристроїв захисту (УЗО), керованих залишковим струмом, можуть мати або не мати допоміжного джерела живлення, зважаючи на вимоги пункту 531.2.2.2.;

• 531.2.2.2. Застосування пристроїв захисту, керованих залишковим струмом, з допоміжним джерелом живлення, що не відключає ланцюг, що автоматично захищається, у разі відмови допоміжного джерела, вирішується тільки при виконанні однієї з двох умов: - захист від непрямого контакту по п. 413.1 забезпечується навіть у разі відмови допоміжного джерела; - пристрої вмонтовуються в установках, керованих, випробовуваних і таких, що перевіряються навченим (Ва4) або висококваліфікованим (Ва5) персоналом.

Література

пожежа безпека виробничий охорона

1.  Жидецький В.Ц., Джигерей В.С., Мельников О.В. Основи охорони праці.-Львів: Афіша, 2000.- 350 с.

2.  Геврик Є.О. Охорона праці. – К.: Ельга, Ніка – Центр, 2003 – 280 с.

3.  Гандзюк М.П., Желібо Є.П., Халімовський М.О. Основи охорони праці. – К.: Каравела; Львів: Новий Світ – 2000, 2003. – 408 с.

4.  Санитарные нормы проэктирования промышленых предприятий – СН 245-71.

5.  ГОСТ 12.1.005-88 "Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны".

План 1. Протипожежний захист. Зовнішнє пожежне водопостачання 2. Законодавчі основи О.П. Організація робіт по О.П. в промисловості 3.Виробнича санітарія. Визначення рівня запиленості повітря (ваговий метод) 4. Техніка безпеки. Зах

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу