База знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ

МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІГІСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА,

СОЦІАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ПРАЦІ

Факультет заочної освіти

Кафедра соціальної роботи з сім’ями і дітьми

КУРСОВА РОБОТА

з предмета: «Соціальна робота з сім’ями і дітьми»

на тему:

«СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ДІТЕЙ-СИРІТ»

Студентка:

Коваль Ірина Петрівна

Курс ІІІ Група 315

Викладач:

Корольова Л.І.

Чернігів 2010

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ПРАВОВІ ТА СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ СИРІТСТВА

1.1    Сирітство в Україні як соціальне явище та його розповсюдження у сучасному суспільстві

1.2    Правове закріплення основ соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в Україні

РОЗДІЛ 2 СКЛАДОВІ ПРОЦЕСУ РЕАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ДІТЕЙ-СИРІТ ТА ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ

2.1    Система органів соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

2.2    Система заходів соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

РОЗДІЛ 3 СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ-СИРІТ ТА ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ

3.1 Прийомна сім’я – форма соціального захисту та адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

 

Вибір теми курсової роботи зумовлений тим, що аналіз ситуації стосовно дітей, позбавлених батьківського піклування, дозволяє визнати, що виховання в державних інтернатних закладах забезпечує лише певною мірою без проблемне існування в матеріальному плані. Проблема пристосування таких дітей до нового соціуму у зв‘язку з кризовою ситуацією в країні значно ускладнилася: випускники державних інтернатних закладів не витримують конкуренції спочатку на рівні професійної та вищої школи, а згодом і на ринку праці. Відсутність юридичних механізмів не дає їм можливості забезпечити себе найнеобхіднішим: житлом, меблями тощо; захистити себе від негативного впливу родичів, які відмовились від них або були позбавлені державного права на їх виховання.

Одна з головних проблем сучасного стану охорони дитинства в Україні – це наявність близько 100 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які потребують соціального захисту і не адаптовані до життя в суспільстві.

Актуальність роботи обумовлена:

−   погіршення життєвих умов значної кількості громадян та суттєвим зниженням спроможності батьків опікуватись своїми дітьми;

−   наявність значної кількості соціальних сиріт;

−   покращанням розвитку інституту прийомних сімей, їх соціальної підтримки.

Найбільш ефективним, що може сприяти вирішенню проблем соціального становлення, різнобічного виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, є передача їх на виховання у сім’ю. Саме в ній формуються світогляд, морально-естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтири дитини, тобто ті якості, які згодом становитимуть основу її особистості.

В літературі висвітлено проблеми соціалізації та формування особистості в умовах інтернатних закладів. Цим питанням займалися вчені-психологи на чолі з Р.Б. Брахманом, представлено результати обстеження прийомних сімей, що дозволяє зробити певні висновки щодо особливості впровадження цієї форми соціальної підтримки (І.В. Пеша «Соціальне становлення дітей в дитячих будинках сімейного типу»). Але, слід зазначити, що така форма соціальної адаптації дітей, позбавлених батьківського піклування, як прийомна сім’я, в сучасній літературі описана недостатньо, висвітлено лише загальні напрямки роботи з прийомними сім’ями.

Об’єктом моєї курсової роботи є сирітство, як соціальний процес та поширене явище в сучасному українському суспільстві.

Предметом дослідження виступає прийомна сім’я як форма соціального захисту та адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Мета дослідження: розробка рекомендацій щодо удосконалення існуючих методів і засобів соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Основні завдання курсової роботи:

–          розглянути специфіку сирітства як соціального явища;

–          визначити нормативно-правові аспекти діяльності держави щодо захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

–          описати систему органів соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування та систему заходів соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

–          виявити переваги прийомної сім’ї як форми соціального захисту та адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Методологічною основою даного дослідження є комплекс загальнонаукових та спеціальних методів: системний підхід, метод порівняння, неформалізований аналіз нормативно-правової бази та документів, аналіз статистичної інформації, структурно-функціональний підхід та інші.

Виконання поставлених завдань дасть авторові роботи можливість проаналізувати систему соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та визначити переваги прийомної сім’ї як форми соціального захисту та адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

 

РОЗДІЛ 1

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ ТА ПРАВОВІ ЗАСАДИ

ПРОБЛЕМ СИРІТСТВА В УКРАЇНІ

 

1.1 Сирітство в Україні, як соціальне явище та його розповсюдження у сучасному суспільстві

 

Стабільність держави, її економічний розвиток значною мірою залежить від фізичного та духовного розвитку дитини, ставлення держави до проблем дітей, їх інтересів та потреб.

Для будь-якого суспільства характерним є такий зв’язок: зі зниженням потенціалу загальнолюдських і духовних цінностей у суспільстві активно виявляється феномен соціального сирітства – зростає кількість дітей, які залишаються без батьківського піклування. Ця ознака, на жаль, не обминула і нашого суспільства.

Помітною тенденцією останніх років є відокремлення сім’ї від батьківства. Насамперед вона проявляється у значному збільшенні неповних сімей, часто в результаті свідомої відмови від реєстрації шлюбу, з метою отримання соціальної допомоги від держави.

Все це і призводить до поширення сирітства в Україні, що має особливо загрозливий характер для такої його складової, як соціальне сирітство.

Соціальне сирітство – соціальне явище, спричинене ухиленням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов’язків по відношенню до дитини. Соціальні сироти – це особлива соціально-демографічна група дітей, які внаслідок соціальних, економічних та морально-психологічних причин залишилися без батьківського піклування, за умови відсутності можливостей, умов або бажання у батьків виконувати свої батьківські обов’язки.. До них належать також безпритульні та бездоглядні діти, тобто «діти вулиці».

Основними причинами залишення дітей без батьківського піклування є:

-          соціально-економічні, пов’язані із зубожінням сімей (безробіття обох або одного з батьків, жебрацтво батьків, тривала відсутність батьків, відсутність постійного житла, розлучення батьків);

-          морально-етичні (асоціальний спосіб життя батьків, різні види залежності, примушення дітей до жебракування, злочинні діяння батьків, різноманітні форми насильства, спрямованого на дітей);

-          психологічні (суб’єктивні) – раннє або позашлюбне материнство; дисфункційність сім’ї (неповна, новоутворена, багатодітна, сім’я інвалідів), нездорова емоційна атмосфера в сім’ї, конфліктність її членів;

-          медичні – наявність хвороб у батьків, що унеможливлюють виконання батьківських обов’язків.

Крім того, через складність соціального життя зростає кількість дітей, соціальний статус яких невизначений, оскільки є невизначеним щодо них факт наявності чи відсутності батьківського піклування. Наприклад, такими є бездоглядні діти, які тривалий час перебувають поза батьківським піклуванням, і перебувають сам на сам з проблемами виживання. До цієї ж групи дітей можна віднести і тих, які тривалий час виховуються в інтернатних закладах і батьки яких, хоч і не позбавлені батьківських прав, але не цікавляться їхнім життям.

Недосконалість сьогоденного буття призводить до нових, не передбачених чинним законодавством причин поширення соціального сирітства. Так, наприклад, останнім часом дедалі частіше трапляються випадки, коли батьки приводять своїх дітей до притулків для дітей, медичних закладіві залишають їх там, відмовляючись при цьому виконувати стосовно них свої батьківські обов’язки.

Окрему групу дітей-сиріт становлять діти, від яких батьки відмовились ще у пологових будинках або яких, народивши, покинули чи «підкинули» кому-небудь, чи залишили будь-де. У цілому такі факти можна пояснити соціально-фізіологічною незрілістю матері, яка народжує дитину, легковажного ставлення дівчат-підлітків до вагітності та її наслідків, намагання приховати від близьких факт народження дитини, поганим матеріальним станом сім’ї породіллі. Майже 100 новонароджених стають сиротами уже в перші години свого життя, тому що від них відмовляються матері у пологових будинках

Вирішення проблем дітей, які потребують соціального захисту, законом покладено на органи опіки та піклування. Безпосереднє виконання функцій щодо виявлення таких дітей, їх влаштування покладаються на служби у справах дітей, охорони здоров’я, соціального захисту населення, у справах сім’ї та молоді, відділи (управління) освіти. Перебуваючи у постійному контакті, вони зобов’язані вживати всіх можливих заходів щодо захисту прав та інтересів дітей, які залишилася без батьківського піклування, були покинуті, виховуються у сім’ях опікунів, інтернатних закладах (у тому числі приватних), надавати допомогу органам опіки й піклування у своєчасному побутовому влаштуванні таких дітей [4].

За останні п’ять років в Україні визначилася стійка тенденція до щорічного збільшення кількості дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. За даними Державного комітету статистики України у 2009 році налічувалося близько 100 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

За даними Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту із загальної кількості дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, відсоток власне дітей-сиріт незначний (за різними даними від 8 до 10%).

Найпоширенішим шляхом влаштування дитини залишається інтернатна система утримання та виховання, а також опіка та піклування. За даними Державного комітету статистики України у школах і школах-інтернатах усіх типів, під опікою та піклуванням на кінець 2009 року навчалося близько 70 відсотків дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Поширення набула опіка та піклування внаслідок того, що як правило виховувати та утримувати дитину, яка залишилася без батьківського піклування виявляють родичі та близькі. А відповідно до чинного законодавства опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним. Але значна частина дітей, позбавлених батьківського піклування не має родичів, які б мали бажання та можливості для виконання обов’язків опікуна або піклувальника.

Слід відмітити, що внаслідок вжиття вичерпних заходів в Україні майже на 20% зменшилася кількість дітей даної категорії, які влаштовані в інтернатні заклади та заклади соціального захисту дітей.

Виховання дітей в інтернатних закладах формує у них специфічне ставлення до життя, значно корегує їх психологічні якості. Вихованці інтернатних закладів менш успішні у вирішенні проблеми конфліктів при спілкуванні з дорослими ніж діти з сім’ї, у них більш примітивні та нерозвинуті форми спілкування з дорослими: агресивність, намагання звинуватити інших, невміння та небажання визнати свою провину, тобто, по суті, домінують захисні форми поведінки у конфліктних ситуаціях. У свою чергу нездатність конструктивно вирішувати конфлікт приводить до певних відхилень у поведінці.

Специфіка умов утримання і проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є причиною не досить ефективної соціалізації вихованців інтернатних закладів у майбутньому, неприйняття соціального оточення поза інтернатом. Ці діти, як правило, не володіють засобами, що допомагають перебороти страх, не отримують стимулу до активної пізнавальної діяльності, не вміють поділитися своїми переживаннями із дорослими. Перебуваючи по декілька років в інтернатних закладах, вони набувають негативних властивостей та якостей, оскільки не засвоюють усього комплексу необхідних соціальних ролей, у них не формуються ті властивості та якості, які потрібні, щоб адекватно сприймати соціальну реальність, оцінювати її та приймати свідомі рішення щодо власних дій у конкретних ситуаціях. Не абияку роль тут відіграють стерильне середовище інтернатних закладів та діюча у них система виховання і освіти.

У сучасних умовах специфіка і основна спрямованість соціальної політики в питаннях дитинства має полягати насамперед у тому, щоб пом’якшувати для дітей негативні наслідки тих процесів, які проходять у суспільстві, необхідно розвивати нові форми життєдіяльності дітей, створювати нові соціальні інститути, які б забезпечували задоволення їх потреб і реалізацію інтересів дітей.

Сучасне сирітство, включаючи такі нові його прояви, як дитяча безпритульність, є наслідком недостатньої уваги суспільства, насамперед органів опіки та піклування до соціальних проблем сімей з дітьми. Невчасне виявлення проблемних сімей, зволікання з вилученням дітей з таких сімей, недостатній контроль суспільства за вихованням дітей у неблагополучних сім’ях – все це призводить до розвитку важко керованої ситуації, за якої діти часто залишаються напризволяще.

Найбільш ефективним, що може сприяти вирішенню проблем соціального становлення різнобічного виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, є передача їх на виховання у сім’ю, у природне соціально-педагогічне середовище, що спроможне впливати на виховання дитини. Саме в сім’ї формуються світогляд, морально-естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтири дитини, тобто усі ті якості, які згодом становитимуть її сутність як особистості.

Саме шляхом створення альтернативних форм сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування, можна реалізувати вимоги міжнародних документів щодо забезпечення права дитини, перш за все дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування – зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та взаєморозуміння. Такою альтернативною формою соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування є прийомна сім’я.

1.2 Правове закріплення основ соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в Україні

 

Нормативно-правову базу з соціального захисту дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування складають: Конституція України, міжнародні нормативно-правові акти, закони України, акти Президента України, постанови Кабінету Міністрів України та інші нормативно-правові акти України.

Важливим міжнародним нормативно-правовим документом є Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради УРСР № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року «Про ратифікацію Конвенції про права дитини».

У Конвенції зазначено, що дитина, яка постійно або тимчасово позбавлена сімейного оточення, не повинна залишатися в такому оточенні і має право на захист і допомогу держави (ст.20).

У Конвенції також закріплено право на життя (ст.6), право на ім’я та громадянство (ст.7), право на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров’я (ст.24), право на соціальне забезпечення (ст.26), право на освіту (ст.29), право на відпочинок та дозвілля (ст.31), право на захист від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень (ст.34), право на захист від усіх форм експлуатації (ст. 36), право на правову допомогу та гуманне ставлення (ст.37) [2].

Ратифікувавши Конвенцію, Україна тим самим, ґрунтуючись на першорядності загальнолюдських цінностей і гармонійного розвитку особистості, визнала пріоритет інтересів дитини у суспільстві та необхідність особливої турботи про соціальне незахищених дітей, зокрема, дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, та взяла на себе зобов’язання по забезпеченню прав та соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Основним документом нормативно-правового регулювання діяльності органів опіки та піклування в Україні є Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, яка гарантує конституційні права та свободи громадян, у тому числі і дітей (розділ ІІ). Це зокрема: право на вільний розвиток своєї особистості (ст.23), право на життя (ст.27), право на повагу до гідності особистості (ст.28), право на соціальний захист (ст. 46), право на житло (ст.47), право на охорону здоров’я (ст.49), право на освіту (ст.53), право на правову допомогу (ст.59). Статті 51, 52 Конституції України передбачають, що обов’язок щодо утримання дітей до їх повноліття покладається на батьків; сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою; утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування покладається на державу [1].

Нормативно-правове регулювання діяльності органів опіки та піклування щодо влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування та основи соціального захисту дітей вказаної категорії визначено Цивільним та Сімейними кодексом України, законами України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13 січня 2005 року, «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року, Постановою Кабінету Міністрів від 24 вересня 2008 р. N 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини», наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року N 34/166/131/88 «Про затвердження Правил опіки та піклування» та іншими нормативно-правовими документами.

Основні положення щодо влаштування дітей, які за певних обставин не можуть виховуватися у власній родині (смерть батьків, позбавлення батьківських прав або засудження батьків, асоціальні умови виховання у рідній родині тощо), містяться у Сімейного Кодексу України [3].

Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» визначає правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і є складовою частиною законодавства про охорону дитинства.

Статтею 1 цього закону визначенні терміни:

дитина-сирота - дитина, в якої померли чи загинули батьки;

діти, позбавлені батьківського піклування, - діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а також підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти;

статус дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, - визначене відповідно до законодавства становище дитини, яке надає їй право на повне державне забезпечення і отримання передбачених законодавством пільг та яке підтверджується комплектом документів, що засвідчують обставини, через які дитина не має батьківського піклування;

форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - усиновлення; встановлення опіки, піклування; передача до прийомної сім'ї, дитячих будинків сімейного типу, до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

усиновлення - прийняття усиновлювачем у свою сім'ю дитини на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду. Усиновлення дитини провадиться в її інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя;

встановлення опіки та піклування - влаштування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім'ї громадян України, які перебувають, переважно, у сімейних, родинних відносинах з цими дітьми-сиротами або дітьми, позбавленими батьківського піклування, з метою забезпечення їх виховання, освіти, розвитку і захисту їх прав та інтересів;

передача до прийомної сім'ї - добровільне прийняття за плату сім'єю або окремою особою, яка не перебуває у шлюбі, із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від одного до чотирьох дітей на виховання та для спільного проживання;

передача до дитячого будинку сімейного типу - прийняття в окрему сім'ю, яка створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, на виховання та для спільного проживання не менш як п'яти дітей-сиріт та/або дітей, позбавлених батьківського піклування. Загальна кількість дітей, включаючи рідних, у такій сім'ї не може перевищувати десяти осіб;

державні соціальні стандарти для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами мінімальні норми і нормативи забезпечення дітей-сиріт, дітей, які залишилися без батьківського піклування, та осіб з їх числа;

державне утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - повне забезпечення відповідно до державних соціальних стандартів матеріальними та грошовими ресурсами дитини для задоволення її життєво необхідних потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності;

соціальне житло – жила площа, яка надається за нормами державних соціальних стандартів відповідно до законодавства за рахунок державного та/або комунального житлового фонду;

та інші терміни.

Статтею 6 цього закону визначено пріоритети форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. За умови втрати дитиною батьківського піклування відповідний орган опіки та піклування вживає вичерпних заходів щодо влаштування дитини в сім'ї громадян України - на усиновлення, під опіку або піклування, у прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу. До закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, незалежно від форми власності та підпорядкування, дитина може бути влаштована в разі, якщо з певних причин немає можливості влаштувати її на виховання в сім'ю.

Згідно ст. 29 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» у разі встановлення факту відсутності батьківського піклування щодо дитини орган опіки та піклування зобов'язаний протягом одного дня забезпечити тимчасове влаштування такої дитини до вирішення питання про форму влаштування дитини.

Згідно ст. 32. цього закону за дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними тощо до влаштування у відповідні заклади. Місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування (за місцем проживання дітей до їх влаштування у відповідні заклади) несуть відповідальність за збереження зазначеного житла і повернення його дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, після завершення їх перебування у відповідному закладі для таких дітей, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім'ї.

Історично визначеною формою влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування на виховання у сім’ю є встановлення над ними опіки (піклування). Ця процедура передбачає виховання таких дітей, а також захист їхніх особистих і майнових прав та інтересів. Опіка встановлюється над дітьми, які не досягли 14 років, а піклування – над дітьми віком від 14 до 18 років. Опікуни, як правило, вибираються із осіб, які є близькими для підопічного, що передбачає перш за все збереження між дитиною і опікуном родинних зв’язків (ст. 243) [3].

Загальні положення про опіку та піклування викладені в Цивільному кодексі України, а спеціальні положення щодо опіки та піклування над дітьми визначені у Сімейному кодексі України та Законі України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»[22, с. 462; 23, с. 156]. Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дітей» передбачені вимоги до особи опікуна(піклувальника), передбачений порядок встановлення опіки та піклування над дітьми.

Особи, які усиновляють або беруть під опіку (піклування) дитину-сироту чи дитину, позбавлену батьківського піклування прирівнюються у правах на грошову допомогу до кровних батьків. На дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, призначається державна допомога в тому випадку, коли розмір одержуваних на цих дітей аліментів, пенсій і допомоги в сумі на місяць не перевищує двократного розміру мінімальної заробітної плати. Можливе також призначення тимчасової допомоги на дітей, якщо біологічні батьки ухиляються від сплати аліментів, призначених на утримання дитини за рішенням суду при позбавленні їх батьківських прав, а також у тих випадках, коли стягнення аліментів неможливе [18].

Одним із найважливіших завдань існування інтернатних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування є підготовка до самостійного життя у суспільстві, до входження в соціум різного рівня, оскільки готовність до шлюбу, вибору професії, організації побуту, дозвілля, спілкування є визначальною для організації оптимального дорослого життя. Однак сьогоднішні випускники інтернатних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, визнають, що більшість із них не підготовлена до сучасних умов життя. Особливо ускладнює їх життя певна відсутність досвіду у практичному вирішенні власних потреб: невміння відстоювати свої особисті та майнові права, незнання законів та застосування їх у житті тощо.

Прийомна сім’я – сім’я, або особа, яка добровільно взяла з установ для дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей на виховання і загальне проживання.

Функціонування прийомних сімей регулюється Положенням про прийомну сім’ю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 564 (від 6 лютого 2006 р. «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 564 і від 26 квітня 2002 р. № 565») [13].

Дитячий будинок сімейного типу – це окрема сім’я, що створюється за бажанням родини або окремої особи, яка не перебуває в шлюбі, і бере на виховання і загальне проживання не менше 5 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Функціонування таких сімей здійснюється відповідно до Положення про дитячий будинок сімейного типу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (від 6 лютого 2006 р. «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 564 і від 26 квітня 2002 р. № 565») [12].

Таким чином, основними нормативними актами, що регулюють питання соціального захисту дітей-сиріт і дітей, які залишились без батьківського піклування є: Конституція України, Сімейний Кодекс України, Закони України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування». Безперечно, ці документи значно допомагають регулювати підтримку і захист знедолених дітей. Проте у сучасних умовах конче потрібен подальший розвиток нових форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Тому особлива увага нині приділяється розвитку сімейних форм опіки та подальшому впровадженню інституту прийомної сім’ї.

РОЗДІЛ 2

СКЛАДОВІ ПРОЦЕСУ РЕАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ДІТЕЙ-СИРІТ ТА ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ

 

2.1    Система органів соціального захисту дітей та дітей, позбавлених батьківського піклування

 

В Україні існує розгалужена мережа державних органів, на яких покладено обов’язок піклуватися про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, зокрема служби у справах дітей, органи опіки та піклування, органи освіти та науки, управління (відділи) у справах молоді та спорту, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та інші.

Центральним органом виконавчої влади, який координує питання соціального захисту дітей, позбавлених батьківського піклування в Україні є Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини, що діє при Міністерстві України у справах сім’ї, молоді та спорту. Цей орган влади визначає діяльність органів і служб у справах дітей щодо соціального захисту дітей-сирті та дітей, позбавлених батьківського піклування, які в свою чергу координують діяльність місцевих органів влади [15].

Окремі питання стосовно соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування знаходяться також у віданні окремих державних органів: Міністерства освіти і науки, Міністерства охорони здоров’я, Міністерства України у справах молоді та спорту, Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства внутрішніх справ тощо [27, с. 264].

Система державних органів включає в себе організацію і діяльність центральних і обласних органів виконавчої влади.

Центральним органом виконавчої влади у сфері соціального захисту є Міністерство праці і соціальної політики України. Основними завданнями Міністерства є участь у формуванні і забезпеченні реалізації державної політики у сфері захисту дітей-сиріт та забезпечення через систему підпорядкованих йому органів реалізації права громадян на соціальний захист шляхом своєчасного та адресного надання соціальної підтримки. Міністерство праці і соціальної політики України і понад 3,5 тис. його регіональних підрозділів – унікальна державна структура, що здійснює соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування протягом усього життя. Сьогодні в соціальній сфері працює понад 140 тис. працівників, які виконують функції соціального обслуговування населення [27, с. 265].

Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики з питань сім’ї, дітей та молоді, демографічних процесів. Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту здійснює заходи щодо соціально-правового захисту дітей, запобіганню бездоглядності і правопорушенням серед дітей, соціальної реабілітації найуразливіших категорій дітей, зокрема дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту відповідно до своїх повноважень забезпечує загальне формування та використання банку даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та здійснює реалізацію державної політики щодо єдиного електронно-інформаційного обліку дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. На Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту покладається розроблення нормативно-правових актів, які регулюють формування та використання банку даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; забезпечення підготовки та перепідготовки кадрів для формування та використання банку даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; забезпечення конфіденційності щодо відомостей банку даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; організація роботи, пов’язаної із стандартизацією документальної інформації та сертифікації інформаційних технологій, призначених для формування та використання банку даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Міністерство освіти і науки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності. Міністерство освіти і науки України відповідно до покладених на нього завдань у сфері соціального захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: бере участь у розробленні норм і нормативів утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; здійснює заходи, спрямовані на творчий розвиток особистості, виявлення та підтримку обдарованих дітей, талановитої молоді; подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо впорядкування мережі державних вищих навчальних закладів, визначає мережу професійно-технічних навчальних закладів і бере участь у впорядкуванні мережі навчальних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, вносить відповідні пропозиції щодо вдосконалення мережі дошкільних, загальноосвітніх і позашкільних навчальних закладів тощо.

Міністерство охорони здоров’я України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я, санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення. Міністерство охорони здоров’я України відповідно до покладених на нього завдань у сфері соціального захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, здійснює міжвідомчу координацію щодо боротьби із захворюванням на СНІД; здійснює координацію діяльності закладів охорони здоров’я, органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби, науково-дослідних установ незалежно від їх підпорядкування і форми власності щодо питань діагностики, лікування і профілактики захворювань тощо [27, с. 266].

Великий обсяг управлінської роботи виконують виконавчі органи АР Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації. Повноваження державних адміністрацій у галузі соціального забезпечення і соціального захисту населення визначені у ст. 23 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р. та Законі України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 р.

Важливу роль щодо соціального захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, відіграють органи опіки і піклування – державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад.

Органи опіки і піклування мають право перевіряти умови влаштування, утримання, виховання, навчання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, можуть переводити дітей, життю та здоров’ю яких загрожує небезпека, до інших форм влаштування дітей.

Стаття 12 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13 січня 2005 р. регламентує функції служби у справах дітей щодо соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування – безпосереднє ведення справ та координація діяльності щодо дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

Окрема роль у сфері захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, належить управлінням праці та соціального захисту населення місцевих органів влади. Пріоритетним напрямом діяльності цих управлінь є соціальний захист населення, прийом громадян і розгляд листів. Управління праці та соціального захисту населення виконують великий обсяг роботи з консультування підприємств і організацій з питань соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Одним із державних соціальних структур соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, є притулки. Нормативно-правовою базою діяльності притулків є Типове положення про притулок для дітей служби у справах дітей, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997 р. № 565, а також Законом України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24 січня 1995 р. № 20 зі змінами.

Притулки для дітей створюються службами у справах дітей відповідно до соціальних потреб кожного регіону для тимчасового розміщення в них дітей віком від 3 до 18 років, які потребують соціального захисту держави (заблукали, були покинуті; залишилися без батьківської опіки; залишили сім’ю чи навчально-виховні заклади; вилучені судами із сім’ї; самі звернулися за допомогою до адміністрації притулку. Притулки для дітей можуть створюватися за погодженням із службами у справах дітей, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадськими організаціями та громадянами [27, с. 267].

Дитячі будинки сімейного типу і прийомні сім’ї — нові в Україні форми державної опіки дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Відповідно до Положення про дитячий будинок сімейного типу це окрема сім’я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського

Метою створення дитячого будинку сімейного типу є забезпечення належних умов для виховання в сімейному оточенні дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Вихованці перебувають у дитячому будинку сімейного типу до досягнення 18-річного віку, а в разі продовження навчання у професійно-технічному, вищому навчальному закладі 1-1V рівня акредитації – до його закінчення. Загальна кількість дітей у дитячому будинку сімейного типу не повинна перевищувати 10 осіб, враховуючи рідних.

На відміну від прийомної сім’ї, де дитина може перебувати тільки певний час, дитячий будинок сімейного типу побудований таким чином, що роль батьків виконують спеціально підготовлені до цього люди – батьки-вихователі, а час перебування і завдання, які ставляться перед сімейним дитячим будинком, збігаються із завданнями дитячих будинків.

Особливостями прийомної сім’ї та дитячого будинку сімейного типу є те, що вони поєднують в собі ознаки сім’ї, первинного колективу, виконують їхні функції, мають родинні та суспільні зв’язки, об’єднують під одним дахом рідних і нерідних людей. Мають особливі стосунки з мікро- та макросередовищем, свій спосіб життя, створюють свої традиції, водночас є установою і сім’єю. Усе це потребує соціального супроводу та обслуговування, які здійснює соціальний працівник центру соціальних служб та залучені фахівці (лікарі, психологи, дефектологи) [27, с. 268].

Відповідно до Положення про навчально-виховні заклади для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків для задоволення потреб суспільства, соціальної реабілітації дітей, корекційно-відновлювальної роботи можуть створюватися різні типи закладів, основними серед яких є: дитячий будинок для дітей дошкільного віку; дитячий будинок для дітей шкільного віку; дитячий будинок змішаного типу для дітей дошкільного та шкільного віку; загальноосвітня школа-інтернат для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків (може бути з дошкільним відділенням).

Дошкільні відділення (групи) створюються для дітей дошкільного віку, які перебувають у родинних взаєминах з вихованцями закладу (їх молодшими братами і сестрами), а також для інших дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків. Для дітей, які мають фізичні або розумові вади, створюються заклади компенсуючого типу: дитячі будинки (групи) для дітей з вадами слуху, мови, дефектами інтелекту, затримкою психологічного розвитку; для дітей, які часто хворіють простудними захворюваннями (санаторні та інші); загальноосвітні школи-інтернати для розумово відсталих дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, та інші. При закладах загального типу для дітей дошкільного віку можуть створюватися групи компенсуючого типу.

За рішенням державної виконавчої влади можуть створюватися навчально-виховнІ заклади для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, в якому виховуються діти від народження до повноліття.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні» на соціальні служби для сім’ї, дітей та молоді покладено функцію патронажу та супроводу дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді – це спеціальні заклади, уповноважені державою брати участь у реалізації державної молодіжної політики шляхом проведення соціальної роботи з дітьми та молоддю. Соціальні служби – підприємства, установи та організації різних форм власності і відомчої підпорядкованості, а також громадяни, які надають соціальні послуги особам, що перебувають у складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги. Центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, опікуючись дітьми-сиротами, тісно співпрацюють з різними державними органами влади, управліннями та відділами у справах сім’ї та молоді, освіти та культури, соціального захисту, службами у справах дітей, відділами кримінальної міліції у справах дітей, центрами зайнятості населення, закладами освіти, притулками для дітей та громадськими організаціями (товариства Червоного Хреста, Асоціації молодіжних громадських організацій, благодійними фондами, жіночими та релігійними організаціями).

Основною метою діяльності центрів є створення соціальних умов для життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей та молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб.

Головні завдання центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді з питань соціальної допомоги дітям-сиротам і дітям, які залишилися без піклування батьків, їх інтеграції у суспільство полягають у створенні сприятливих умов для поліпшення їхнього становища, нормалізації життя, всебічного розвитку інтелектуального і творчого потенціалу, соціальної адаптації [27, с. 269].

Основними принципами діяльності центрів є законність, дотримання і захист прав людини, диференційність, системність, індивідуальний підхід, доступність, конфіденційність, відповідальність за дотримання етичних та правових норм, добровільність у прийняті допомоги.

Центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді організовують свою роботу з такими категоріями дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків; діти-сироти, які живуть у сім’ях опікунів; діти-сироти, які перебувають у будинках дитини, дошкільних дитячих будинках, школах-інтернатах; діти-сироти, які виховуються в дитячих будинках сімейного типу; сироти, які навчаються в училищах, коледжах, інститутах; молодь з числа сиріт, яка закінчила школи-інтернати, училища, інститути, повернулася з лав Збройних Сил України [27, с. 269].

 

2.2    Система заходів соціального захисту дітей та дітей, позбавлених батьківського піклування

Законом України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» визначені основні напрямки діяльності служб у справах дітей, одним з яких є здійснення соціального захисту дітей. Під соціальним захистом дітей слід розуміти комплекс заходів і засобів соціально-економічного та правового характеру, здійснення яких покладається на суб’єктів, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, щодо забезпечення прав дітей на життя, розвиток, виховання, освіту, медичне обслуговування, надання матеріальної підтримки [4].

Статтею 4 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» визначені основні завдання служб у справах дітей:

-          координація зусиль центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності у вирішенні питань соціального захисту дітей та організації роботи із запобігання дитячій бездоглядності;

-          забезпечення додержання вимог законодавства щодо встановлення опіки та піклування над дітьми, їх усиновлення;

-          здійснення контролю за умовами утримання і виховання дітей у закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, спеціальних установах і закладах соціального захисту для дітей незалежно від форми власності;

-          ведення обліку дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, усиновлених, влаштованих до прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу та соціально-реабілітаційних центрів (дитячих містечок);

-          надання органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам та організаціям незалежно від форми власності, громадським організаціям, громадянам практичної та методичної допомоги, консультацій з питань соціального захисту дітей.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2007 р. № 1068 затверджено типове Положення про службу у справах дітей обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації, а також типове Положення про службу у справах дітей районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації. Служба у справах дітей відповідно до покладених на неї завдань:

-          надає місцевим органам виконавчої влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності, громадським організаціям, громадянам у межах своїх повноважень практичну, методичну та консультаційну допомогу у вирішенні питань щодо соціального захисту дітей та запобігання вчиненню ними правопорушень;

-          вирішує питання влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, під опіку, піклування, до прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, сприяє усиновленню;

-          подає пропозиції до проектів регіональних програм, планів і прогнозів у частині соціального захисту, забезпечення прав, свобод і законних інтересів дітей;

-          забезпечує у межах своїх повноважень здійснення контролю за додержанням законодавства щодо соціального захисту дітей і запобігання вчиненню ними правопорушень;

-          здійснює контроль за умовами утримання і виховання дітей у спеціальних виховних установах Державного департаменту з питань виконання покарань, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у сім’ях опікунів, піклувальників, дитячих будинках сімейного типу, прийомних сім’ях;

-          надає організаційну і методичну допомогу притулкам для дітей, центрам соціально-психологічної реабілітації дітей, соціально-реабілітаційним центрам (дитячі містечка), здійснює безпосередній контроль за їх діяльністю;

-          організовує і проводить разом з іншими структурними підрозділами держадміністрації, кримінальною міліцією у справах дітей заходи щодо соціального захисту дітей, виявлення причин, що зумовлюють дитячу бездоглядність та безпритульність, запобігання вчиненню дітьми правопорушень;

-          веде облік дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, усиновлених, влаштованих до прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу та соціально-реабілітаційних центрів (дитячих містечок);

-          проводить перевірку умов проживання і виховання дітей у сім’ях опікунів, піклувальників за окремо складеним графіком, але не рідше ніж раз на рік, крім першої перевірки, яка проводиться через три місяці після встановлення опіки та піклування;

-          готує звіт про стан виховання, утримання і розвитку дітей в прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу;

-          бере участь у процесі вибуття дітей із закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та закладів соціального захисту для дітей у сім’ї усиновлювачів, опікунів, піклувальників, до дитячих будинків сімейного типу, прийомних сімей;

-          здійснює інші функції, які випливають з покладених на неї завдань, відповідно до законодавства.

Статтею 12 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», визначено, що служба у справах дітей:

-          бере участь у здійсненні заходів щодо соціального захисту і захисту прав та інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і несе відповідальність за їх дотримання, а також координує здійснення таких заходів;

-          оформляє документи на усиновлення і застосування інших форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, визначених цим Законом;

-          здійснює інші заходи стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дітей» передбачено порядок дій служб у справах дітей при ведення справ з опіки та піклування.

Статтею 170 Сімейного кодексу України визначено можливість відібрання дитини від батьків: у виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків. У цьому разі орган опіки та піклування зобов'язаний негайно повідомити прокурора та у семиденний строк після постановлення рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав[3].

Основною формою соціальної допомоги дітям-сиротам та дітям, які залишилися без піклування батьків, є соціальний патронаж – система заходів щодо підтримки умов, достатніх для забезпечення життєдіяльності дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу. Соціальний патронаж передбачає організацію постійної роботи в дитячих будинках сімейного типу, інтернатах, підбір сімей, які беруть дітей-сиріт з дитячих будинків та інтернатів на вихідні та канікули до себе додому, постійну роботу фахівців Центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді з дітьми-сиротами в сім’ях опікунів. Спеціалістами таких центрів надається постійна психологічна, педагогічна, інформаційна та юридична допомога батькам-вихователям та дітям-сиротам, які перебувають у дитячих будинках сімейного типу [27, с. 269].

Не меншу роль у соціальній допомозі дітям-сиротам та дітям, які залишилися без піклування батьків, відіграє соціальний супровід. Це специфічна діяльність соціального працівника (або групи соціальних працівників), спрямована на створення необхідних соціально-психологічних умов розвитку прийомних дітей та дітей-вихованців у прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу. Завданнями соціального супроводу є створення позитивного психологічного клімату в сім’ї, умов для розвитку дітей з урахуванням їх індивідуальних потреб, формування партнерських відносин між прийомними батьками, державними і громадськими установами для забезпечення оптимальних умов життя та захисту прав дітей.

РОЗДІЛ 3

СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ-СИРІТ ТА ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ

 

3.1 Прийомна сім’я – форма соціального захисту та адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

 

Першочерговим завданням, яке ставить перед собою держава щодо влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, є розвиток нових ефективних соціальних інститутів виховання таких дітей: дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей.

Прийомна сім'я - сім'я або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, що добровільно за плату взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Загальна кількість рідних та прийомних дітей у сім’ї не повинна становити більше п’яти осіб [13].

Прийомна сім’я є формою соціального захисту дітей, позбавлених батьківського піклування, коли частину функцій – матеріальне забезпечення утримання дітей, оплату праці прийомним батькам, методичну підготовку прийомних батьків та допомогу їм у вихованні сироти, а також контроль за утриманням і вихованням дитини – держава залишає за собою. Основна мета прийомної сім’ї – тимчасове утримання та виховання дитини, яка приходить у сім’ю з дитячого інституційного закладу, з кризової сім’ї, з притулку або з медичної установи. Інститут прийомної сім’ї принципово відрізняється від усиновлення, опіки родичів та опіки над дітьми у дитячих будинках сімейного типу. До неї може бути влаштована дитина, у якої є батьки, але вони з певних причин не в змозі її виховувати. Під час перебування дитини у прийомній сім’ї держава виконує функції піклувальника через соціальних працівників і працівників органів опіки. Держава не тільки фінансує, а й контролює утримання й виховання дитини у прийомній сім’ї, надає допомогу, спрямовану на її розвиток і соціалізацію, організує соціальний супровід прийомної сім’ї й дитини. За дитиною-сиротою й дитиною, позбавленою батьківського піклування, що потрапила у прийомну сім’ю, зберігається статус дитини-сироти і всі пільги, якими вона має право користуватися.

Від дитячих будинків сімейного типу прийомні сім’ї відрізняються у багатьох відношеннях, зокрема чисельністю дітей. У прийомних сім’ях загальна кількість дітей (рідних і прийомних) не повинна перевищувати п’яти осіб. Передбачається, що батьки можуть працювати, вони необов’язково мають бути професійними педагогами, тобто це сім’я, яка досить типова для нашого суспільства. Дитячі будинки сімейного типу більше нагадують міні-інтернати, оскільки кількість дітей у таких сім’ях здебільшого становить 15–20 осіб.

Принциповою відмінністю прийомних сімей від дитячих будинків сімейного типу є те, що прийомна сім’я не повинна змінювати свого усталеного сімейного устрою, звичок у зв’язку з приходом прийомної дитини. Сім’я, на базі якої створюється дитячий будинок сімейного типу, часто змушена змінити місце постійного проживання (надається нова житлова площа з урахуванням збільшення кількості членів сім’ї), пережити досить складний дискомфорт (зразу заявилося як мінімум п’ять нових членів сім’ї) тощо. Прийомна ж сім’я, зберігаючи сталі сімейні стосунки, приймає до свого складу, як правило, одну дитину-сироту. Дитина приходить у вже сформований мікросоціум і вчиться жити в ньому.

Ще однією принциповою відмінністю прийомних сімей від інших форм влаштування є наявність соціального працівника як єднальної ланки між державою і прийомною сім’єю. Основні функції соціального працівника такі: вивчення відповідності об’єктивних і суб’єктивних характеристик потенційної сім’ї визначеним вимогам; підготовка як потенційних прийомних батьків, так і дітей для конкретної прийомної сім’ї; соціальний супровід функціонування прийомної сім’ї та визначення ефективності функціонування прийомних сімей; робота з кровною сім’єю з метою її реабілітації та налагодження контакту між нею і дитиною.

В даний час інфраструктура соціальних служб поки що розвинена недостатньо, всі функції щодо прийомної сім’ї покладаються на одного чи двох соціальних працівників, як правило, тих, котрі працюють у Центрах соціальних служб сім’ї, дітей та молоді.

Виховання дитини у прийомній сім’ї дає можливість зберегти для неї найголовніший соціалізований чинник – сімейний. Це дозволить дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, пройти процес соціалізації у нормальних сімейних умовах, сформувати навички життя на прикладі членів родини, не почувати себе «вигнанцями» у суспільстві. Головною метою виховання дитини у прийомній сім’ї є розвиток у неї навичок (особистісних, соціальних, професійних), що дозволять їй у майбутньому стати повноправним членом суспільства: оволодіти гідною професією, набути позитивного соціального статусу, створити власну сім’ю, виховувати дітей. Окрім того, інститут прийомної сім’ї дозволить ефективно використати державні кошти (утримання дитини прийомною сім’єю для держави коштує мінімум у 2 рази дешевше, ніж в інтернатних закладах), оскільки вкладених коштів достатньо для того, щоб держава у подальшому не утримувала цю людину ані як безробітну, ані як в’язня.

Досвід адаптації прийомних, всиновлених або взятих під опіку дітей свідчить про те, що більшість психолого-педагогічних проблем дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, корегуються за рахунок того, що дитина потрапляє у сприятливі умови сім’ї [24].

Прийомна сім’я є найбільш бажаною формою опіки та піклування і для дітей, які виховуються в інтернатних закладах.

Соціально-психологічні аспекти функціонування прийомних сімей особливі. З одного боку, вони представлені усім спектром проблем звичайної багатодітної сім’ї, а з іншого – перед такою сім’єю постають додаткові завдання по здійсненню корекції та компенсації вад розвитку, відставання та занедбаності здоров’я дитини, а також по подоланню наслідків психологічних травм.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 6 лютого 2006 р. № 106 «Про затвердження порядку призначення і виплати держаної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях за принципом «гроші ходять за дитиною» фінансування на утримання дітей у прийомних сім’ях гарантоване державою і здійснюється з державного бюджету: щомісячно надаються кошти на харчування прийомних дітей, виходячи з натуральних норм його забезпечення, на придбання для них одягу, взуття, медикаментів, предметів особистої гігієни, іграшок, книжок, інвентарю та обладнання, на проведення культурно-масової роботи, а також кошти на оплату комунальних послуг за нормами і тарифами, що діють у даній місцевості, пропорційно до кількості прийомних дітей.

Функціонування прийомних сімей потребує, безперечно, психологічної та професійної підготовки прийомних батьків, орієнтації їхньої діяльності на забезпечення реалізації інтересів саме дитини, а не на розв’язання власних проблем. У такій сім’ї мають якнайповніше, гармонійно поєднуватись мотивація батьків стосовно створення прийомної сім’ї та інтереси прийомної дитини.

При забезпеченні функціонування прийомної сім’ї виникає потреба у створенні спеціальної служби для надання необхідної медичної, психологічної та соціальної допомоги і підтримки прийомним батькам. Завданнями цієї служби мають бути: забезпечення комплексності роботи (медичної, психологічної, педагогічної та соціальної), залучення спеціалістів (психоневролога, дитячого психіатра, логопеда та інших), надання психологічної допомоги конкретним дітям, батькам чи сім’ї в цілому.

Робота прийомних батьків відрізняється від роботи педагогів інтернатних закладів тим, що вона здійснюється безперервно (цілодобово), і тому соціальним інститутам і соціальним педагогам (працівникам) слід розробити систему психологічного розвантаження прийомних батьків.

Перебування дитини у прийомній сім’ї передбачає адаптацію не тільки до сімейного життя, а ще й до соціального оточення сім’ї. Дуже важливо при цьому створити умови для адаптації дитини у школі або дитячому колективі, де вона буде перебувати ( дитячий садочок, колектив позашкільного закладу), а також і до сусідів.

 

ВИСНОВКИ

 

На основі проведеного дослідження можна зробити наступні висновки:

1.      Глибокі суспільні перетворення сьогодення є важливим чинником, який породжує низку проблем у сучасній українській сім’ї. Поширення сирітства – це наслідок того, що значна частина родин не змогла адаптуватися до нових соціально-економічних умов. Причинами такого процесу є: погіршення матеріального становища сімей, ухиляння від виконання батьками батьківських обов’язків, збільшення кількості вихованців державних закладів опіки – все це призводить до поширення бездоглядності та безпритульності дітей.

2.      Нормативно-правову базу з питань соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування складають: Конституція України, міжнародні нормативно-правові акти, закони України, акти Президента України, постанови Кабінету Міністрів України та інші нормативно-правові акти України. Загальні положення про опіку та піклування викладені в Цивільному кодексі України, а спеціальні положення щодо опіки та піклування над дітьми визначені у Сімейному кодексі України та Законі України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».

3. В Україні існує розгалужена мережа державних органів, на яких покладено обов'язок піклуватися про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, зокрема служби у справах дітей, органи опіки та піклування, органи освіти та науки, управління (відділи) у справах молоді та спорту, центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді та інші.

Центральним органом виконавчої влади, який координує питання опіки та піклуванні в Україні є Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини, що діє при Міністерстві у справах сім’ї, молоді та спорт. Цей орган влади діяльність органів і служб у справах дітей щодо усиновлення, опіки та піклування, які в свою чергу координують діяльність місцевих органів влади. Окремі питання стосовно соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування знаходяться також у віданні окремих державних органів.

4. Безпосереднє ведення справ та координація діяльності щодо дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на служби у справах дітей. Правові основи їх діяльності визначаються у законами України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24 січня 1995 року № 20/95 (із змінами і доповненнями), «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» та іншими нормативними документами.

5.      Перебування дитини у прийомній сім’ї передбачає адаптацію не тільки до сімейного життя, а ще й до соціального оточення, суспільства. Дуже важливо при цьому створити умови для адаптації дитини у школі або дитячому колективі, де вона буде перебувати ( дитячий садочок, колектив позашкільного закладу), а також і до сусідів.

При забезпеченні функціонування прийомної сім’ї виникає потреба у створенні спеціальної служби для надання необхідної медичної, психологічної та соціальної допомоги і підтримки прийомним батькам. Завданнями цієї служби мають бути: забезпечення комплексності роботи (медичної, психологічної, педагогічної та соціальної), залучення спеціалістів (психоневролога, дитячого психіатра, логопеда та інших), надання психологічної допомоги конкретним дітям, батькам чи сім’ї в цілому.

Вивчення та аналіз життєдіяльності сімейних форм виховання переконують, що ця форма реабілітації та соціалізації дітей є найпрогресивнішою. Однак подальший їх розвиток залежить від того, наскільки держава зможе пом’якшити вплив економічної нестабільності на такі сім’ї, допомогти їм здійснювати своє високе покликання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1.         Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. : зі змінами згідно закону України від 8 груд. 2004 р. № 2222. – Х. : ПП «Інгвін», 2007. – 64 с. – ISBN 966-8772-33-4.

2.         Конвенція ООН про права дитини (Конвенція ратифікована Постановою ВР №789-ХІІ (789-12) від 27 лютого 1991 р.). – Режим доступу : www.zakon.rada.gov.ua. – Назва з екрану.

3.         Сімейний Кодекс України від 10 січня 2002 року : із змінами згідно законів України від 15 березня 2006 року № 3539, і від 22 грудня 2006 року № 524. С. : ФОП Соколик Б.В., 2005. – 92с. – ISBN 966-454-036-6.

4.         Закон України Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей. – Режим доступу : www.zakon.rada.gov.ua. – Назва з екрану.

5.         Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: закон України 13 січня 2005 р. № 2342-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 6. – Ст. 147.

6.         Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей: закон України від 2 червня 2005 р. № 2623 // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 26. – Ст. 354.

7.         Про охорону дитинства: закон України від 26 квітня 2001 р. № 2402 // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 30. – Ст. 142.

8.         Про соціальну роботу з дітьми та молоддю: закон України від 21 червня 2001 р. № 2558 // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 42. – Ст. 213.

9.         Про додаткові заходи щодо вдосконалення роботи з дітьми, молоддю та сім’ями: указ Президента України від 23 червня 2002 року № 465 // Офіційний вісник. – 2002. – № 26. – С. 32.

10.       Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності: указ Президента України від 28 січня 2000 року № 113// Офіційний вісник. – 2000. – №56. – С. 30.

11.       Указ Президента України № 1086/2005 Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей. – Режим доступу : www.zakon.rada.gov.ua. – Назва з екрану.

12.       Постанова Кабінету Міністрів від 26 квітня 2002 р. N 564 Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу : www.donoda.gov.ua. – Назва з екрану.

13.       Постанова Кабінету Міністрів від 26 квітня 2002 р. N 565 Про затвердження Положення про прийомну сім’ю : www.donoda.gov.ua. – Назва з екрану.

14.       Постанова Кабінету Міністрів від 12 березня 2005 р. N 179 Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій : www.donoda.gov.ua. – Назва з екрану.

15.       Постанова Кабінету Міністрів України від 25 березня 2006 р. N 367 Про утворення Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини : www.zakon.rada.gov.ua. – Назва з екрану.

16.       Постанова Кабінету Міністрів України від 11 травня 2006 р. № 623 Про затвердження Державної програми подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006–2010 роки : www.zakon.rada.gov.ua. – Назва з екрану.

17.       Постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2007 р. № 1068 Про затвердження типових положень про службу у справах дітей : www.zakon.rada.gov.ua. – Назва з екрану.

18.       Постанова Кабінету Міністрів України від 06 лютого 2006р. № 106 Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сімях за принципом «гроші ходять за дитиною» : www.zakon.rada.gov.ua. – Назва з екрану.

19.       Постанова Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866 Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини : www.zakon.rada.gov.ua. – Назва з екрану.

20.       Правила опіки та піклування: наказ наказу Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999 № 34/166/131/88 // Офіційний вісник. – 1999. – № 26. – С. 116-126.

21.       Розумовська, З. В. Сімейний кодекс України: науково-практичний коментар / З.В. Розумовська – 2-ге вид., перероб. – К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. – 568 с. – ISBN 966-313-3074.

22.       Волинець, Л. Соціальні проблеми дитинства в сучасній Україні / Л. Волинець // Національна безпека і оборона. – 2001. – № 3 – С. 34 – 38.

23.       Карпенко, О. Законодавче забезпечення сімейних форм утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, за законодавством України / О. Карпенко // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 3 – С. 58 – 60.

24.       Карпенко, О. Сімейні форми утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: проблеми правового регулювання / О. Карпенко // Право України. – 2001. – № 3 – С. 79 – 81.

25.       Макійчук, Т. Правове забезпечення соціальної підтримки дітей, які не мають належного батьківського піклування, до надання їм юридичного статусу дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування / Т Макійчук // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 9 – С.107 – 112.

26.       Морозова, С. Правові основи діяльності органів опіки та піклування / Стелла Морозова // Держава і право. Юридичні і політичні науки : зб. наук. пр. / редкол. : Ю.С. Шемшученко (голов. ред.) [та ін.]. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – Вип. 25. – С. 333 – 337.

27.       Ноздріна, О. Система державних органів соціального захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування / Ольга Ноздріна // Держава і право. Юридичні і політичні науки : зб. наук. пр. / редкол. : Ю.С. Шемшученко (голов. ред.) [та ін.]. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. – Вип. 33. – С. 262 – 271.

МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ЧЕРНІГІСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА, СОЦІАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ПРАЦІ Факультет заочної освіти Кафедра соціальної роботи з сім’ями і дітьми КУРСОВА РОБОТА з п

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу