База знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ

Курсова робота

Способи відтворення художнього часу у постмодерністському англомовному тексті

(на матеріалі роману Енн Тайлер The Clock Winder)

Зміст

Вступ

Розділ І. Художній час. Теоретичний аспект

1.1 Поняття художнього часу в різних наукових парадигмах

1.2 Реальний час vs художній час: інваріантні властивості художнього часу

Розділ ІІ. Способи реалізації художнього часу в постмодерністській англомовній прозі

2.1 Темпоральна метафора як засіб відтворення художнього часу в романі Енн Тайлер The Clock Winder

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Питання часу та його зв’язок з творчою діяльністю відігравало важливу роль протягом всього історично відомого існування та розвитку людської думки [7].

Відомо, що поняття часу є складним і багатогранним явищем, що містить комплексний характер, який виражається у складній концептуальній структурі.

Час, поряд із простором, є необхідними умовами існування матерії. Простір виражає порядок розташування одночасно наявних об’єктів; час – протікання змін існуючих явищ [10; c.15]. Вони належать до числа тих категорій, які кваліфікуються як поняттєві і такі, що не змальовуються за допомогою мови, а виявляються в ній самій, у її лексичній і граматичній структурах [8; c.196].

Проблеми лінгвістичного трактування часу, зокрема особливості функціонування у мові часових поняттєвих категорій, вивчалися З.Я. Тураєвою [16], О.В. Тарасовою [13], Н.І. Бурнадською [2], Т.В. П’ятничкою [10] та іншими дослідниками.

Категорія часу була і є предметом постійної зацікавленості науковців різних галузей: філософів, психологів, мовознавців, літературознавців.

Дане питання стає особливо актуальним у світлі постмодерністської художньої прози, в якій категорія часу знаходить своє специфічне вираження. Саме постмодернізм, як синтез повернення до минулого і руху вперед, закладає нову художню традицію: підкреслює особливе світовідчуття реальності як хаосу, що позбавлена ціннісних орієнтирів, світу децентрованого, який постає у свідомості у вигляді неупорядкованих фрагментів. Умовна часова вісь художніх творів набуває різного роду змін та орієнтацій, позбавлена впорядкованості та поступовості. Виокремлюється нова текстова категорія – час художній.

Художній час починає виступати у тексті як категорія вищого рангу (Турає ва) і набуває цього статусу саме завдяки порушенням у часовій та просторовій організації оповіді, реалізується у мовній темпоральності як категорії, що передає часовий зміст засобами мови, відображаючи об’єктивну дійсність [10; c.24].

Актуальність запропонованої теми дослідження полягає у спрямуванні сучасної лінгвістичної думки на аналіз категорій постмодерністського художнього тексту (як малої так і великої форми), на вивчення його глибинних мовних механізмів та особливостей структури.

Метою дослідження є визначення найбільш поширених мовних засобів реалізації категорії художнього часу у постмодерністському тексті. Мета роботи передбачає розв’язання таких основних завдань:

·  уточнити зміст поняття художній час та конкретизувати його як окрему текстову категорію;

·  виокремити та обґрунтувати основні інваріантні властивості художнього часу;

·  визначити специфіку опозиції „Час реальний vs Час художній” та основні характеристики останнього;

·  описати найбільш поширені мовні засоби реалізації категорії художнього часу на прикладі великоформатної американської постмодерністської прози;

Предметом вивчення виступає темпоральна метафора як мовний засіб відтворення художнього часу на всіх рівнях його реалізації в постмодерністському тексті.

Об’єктом дослідження є постмодерністські художні тексти сучасної американської прози великої форми.

Матеріалом вивчення слугують сучасні художні романи американського постмодерну, а саме роман Е. Тайлер The Clock Winder [24].

Розділ І. Художній час. Теоретичний аспект

1.1 Поняття художнього часу в різних наукових парадигмах

Категорія часу у різних її аспектах – історичному, філософському, мовному – тісно пов’язана з природою художньої творчості. Проблема часу хвилювала мистецтвознавців і філософів декількох тисячоліть. Однак інтерес до неї літературознавців та лінгвістів – явище останніх десятиліть. Воно демонструє особливості літератури ХХ століття (переважно літератури постмодернізму), для якої характерне особливе осмислення часу, складне поєднання різних часових верств, злам хронологічної низки подій, вторгнення в їх послідовність, хаотичність оповіді [16; c.13]: Postmodernist fiction is defined by its temporal disorder, its disregard of linear narrative, its mingling of fictional forms and its experiments with language(Barry Lewis, Kazuo Ishiguro); The postmodern challenges our thinking about time, challenges us to see the present in the past, the future in the present, the present in a kind of no time (Andrew Bennet, Nicholas Royle) [22].

Важливість категорії часу для літературного твору виражається перш за все в тому, що часова орієнтація оповіді визначає характер мовних засобів, які використовує автор твору. Часова орієнтація твору – одна із ознак, що відрізняє оповідь від першої особи від оповіді від третьої особи. Весь художній текст, де оповідь ведеться від третьої особи, спрямований на часовий досвід оповідача. Його часове та просторове розташування визначають часові та просторові відношення у творі (time-space system). В оповіді від третьої особи такого спрямування немає, події описуються як такі що мали місце[16; c.13].

Для визначення поняття художнього часу необхідне чітке розрізнення таких понять як темпоральність (темпоральна структура художнього тексту), лінгвістичний час, мовний час, граматичний (морфологічний, синтаксичний) та контекстуальний час.

Ми поділяємо думку О.В. Тарасової про те, що мовний час недопустимо змішувати з часом лінгвістичним [13; c. 34]. Якщо мовний час – це система засобів різних рівнів мови, різноманітні одиниці та структури, що передають часові значення та часові відношення об’єктивної дійсності, то лінгвістичний час виражає наукове уявлення про характер мовного часу і включає систему поглядів, оцінок, припускаючи при цьому різні підходи та тлумачення. Словом, лінгвістичний час – це теоретичне обґрунтування мовного часу [10; c.25-26].

Граматичний час трактується деякими вченими як синтаксична, а не морфологічна категорія (О.О. Шахматов, В.В. Виноградов, М.Я. Блох, Е.М. Прокопович) [10; c.29]. Ми вважаємо за доцільне розглядати час дієслова як морфологічну категорію, а час речення – як категорію синтаксичну, тому граматичний час розуміється як такий, що поєднує морфологічний та синтаксичний аспекти: I did what I could, prompted by an incipient sadness about two people I didn’t really know, and yet I knew (R. Bradbury); What will I do with it? Where will I tell him to put it? (A. Tyler); They are sitting at table, drinking whiskey and talking about the world (M.Puzo).

Лексичний час – це сукупність засобів вираження часових кореляцій за допомогою спеціальної темпоральної лексики: прислівників, прикметників, іменників, сполучників, прийменників та сполучень слів – іменних і прислівникових груп, від вільних сполучень до фразеологічних одиниць з ідіоматичністю різного ступеню.

Необхідно розрізняти два типи значень лексичних часових маркерів. В одних випадках вони уточнюють часові значення, виражені присудком, тобто вказують на той самий часовий план, що і часові форми: Very well. I’m turning into the wind now (D. Reeman). В інших випадках лексичні темпоральні засоби і дієслівні часові форми суперечать один одному, тобто вказують на різні часові плани, більше того лексичні показники часу можуть виявитися навіть сильнішими, ніж часова форма, і нейтралізувати її значення, самостійно створюючи центр часового поля: The target was now reaching out on either side of him like a great, slime-colored whale. Here comes the bloody tracer (D. Reeman). У даному прикладі now у контексті минулого створює мікрополе теперішнього моменту відносно героя твору. Автор вдається до цього прийому, щоб підкреслити напруженість ситуації, доповнюючи її опис ще одним реченням з присудком comes у Present Simple, що передає внутрішню (невласне пряму) мову героя.

Сукупність способів вираження сутності мовного часу текстовими засобами та стильовими ресурсами у межах певної ситуації отримала назву контекстуальний час. Одна і та ж сама часова форма може виражати різний зміст залежно від того, у який контекст[1] вона поміщена: “Do you chaps mind if I come in for a bit?” he asked with unwanted diffidence. They rose to welcome him. “Sure you don’t mind? I won’t stay long” (E. Waugh). Дієслова mind, come, asked, rose, don’t mind (приклад 1) відносяться у наведеному контексті до одного, створеного описом даної ситуації, часового плану теперішнього з позиції персонажів. Герой заходить, питає, вони не заперечують, піднімаються привітати його – усі ці дії відбуваються у той самий період часу, створюючи площину презентності стосовно учасників комунікативної ситуації, хоч названі ці дії формами Present Simple (пряма мова) і Past Simple [10; c. 31-32].

Особливості реалізації темпоральності у художньому творі зумовлюються тим, що ця категорія, у даному випадку, пов’язана із співвідношенням двох часових осей: подій, що описуються, та тексту, що їх описує, отже, художній час відрізняється від мовного часу тим, що він обов'язково набуває концептуального змісту. Граматичний (морфологічний та синтаксичний), лексичний та контекстуальний часи – це лише окремі аспекти художнього часу. На рівні цілого твору вони підпорядковуються певній прагматиці, беруть участь у створенні художньо-естетичної образності твору. Отже, ми можемо констатувати, що темпоральна структура тексту залежить від його уявної мисленнєвої організації[10; c.33].

Під темпоральною структурою тексту розуміють сукупність відношень, що поєднують мовні елементи, які, в свою чергу, беруть участь у передачі часових відношень і об’єднані функціональною та семантичною спільністю [17; c.86].

Не існує однозначної відповідності між художнім часом та граматичними засобами його вираження. Набір засобів, що беруть участь у моделюванні часових відношень в художньому творі дуже великий. Між художнім та граматичним часом існує певна ієрархія. Художній час є категорією вищого рангу, він підпорядковує собі граматичний час як один із засобів його вираження [16; c.210].

Художній час розглядається як:

·  форма буття ідеального світу естетичної дійсності;

·  особлива форма пізнання світу, яка поєднує особливості реального, перцептуального та індивідуального часу;

·  форма часу, яка актуалізується в перцептуальному часі, що сприймається суб’єктом;

Граматичний час розглядається як:

·  форма вираження часу в мові;

·  особлива форма пізнання світу, що поєднує особливості реального, перцептуального та індивідуального часу;

·  один із засобів вираження художнього часу [16; c.212];

Отже, художній час у нашому розумінні – це категорія художнього тексту, що виражається часовою перспективою цілого твору, підпорядковується змісту, поєднуючи і підкоряючи собі усі текстові категорії, створені комплексом мовних структур, здатних реалізувати семантику темпоральності відповідно до конкретної авторської прагматики [10; c.34].

Художній час – це час тих подій, із яких складається сюжет, тобто сюжетний час [16; c.15].

Художній твір існує у певному соціальному та духовному часі й позначений ними, він створює свою реальність. Художній час є засобом структурування цієї реальності і оформлення подій (сюжетних фактів) в ній. Художній час позбувається матеріальності природного і соціального світів, стає багатовимірним і полілінійним, симетричним, зворотнім, суб’єктивним, ідеальним [6; c.146]. Він, як і будь-який час має тривалість, під якою розуміють часову протяжність подій що охоплює фабула твору. Ця часова протяжність може бути різною, її діапазон дуже великий (наприклад роман Е. Тайлер The Clock Winder складається з 13 розділів, в яких описується життя Елізабет та сім’ї Емерсон протягом десяти років (з 1960 по 1970рр.), часові межі оповідання Р. Бредбері That Woman on the Lawn охоплюють лише декілька днів з життя головного героя і т. д.).

Художній час включає також суб’єктивне сприйняття часу героєм твору, реконструкцію його часового досвіду. Нарешті, художній час – це складне поєднання трьох рівнів сприйняття – автора, читача і персонажів [16; c.15].

1.2 Реальний час vs художній час: інваріантні властивості художнього часу

Для розуміння інваріантних властивостей художнього часу слід звернутися до властивостей реального (об’єктивного) часу.

Однією з найбільш очевидних властивостей реального часу вважається одномірність. Це означає, що для визначення місцезнаходження події на часовій осі (в часовому континуумі) достатньо однієї координати: показник на відстань (тривалість) від заданої точки відліку. Іншими словами, реальний час набуває властивостей одномірного континууму і може бути зображений у вигляді геометричної лінії.

Художній час допускає різні варіанти. Він може бути як одномірним (реалізується в творах, де розвивається одна лінія оповіді і для впорядкування всіх подій використовують лише одну точку відліку, напр. Р. Кувер The Babysitter), так і багатомірним. Багатомірність художнього часу найкраще, на наш погляд, демонструється творами, в яких дія розвивається паралельно в декількох місцях в різний час (Д. Браун The Da Vinci Code).

Доказом багатомірності художнього часу є те, що події, описані у творі, неможливо пронумерувати так, щоб вони утворювали єдину послідовність. Іншими словами, час багатомірний, якщо немає універсального часового порядку „раніше ніж” та „пізніше ніж”. Для цього повинна бути єдина система відліку, тоді послідовність подій простягатиметься в одновимірному континуумі [16; c.18-19].

Другою основною властивістю реального часу є безперервність. Як форма існування матерії об’єктивний час не переривається, так як матерія вічна і безкінечна. Він не зникає і не з’являється знову. Як форма буття безкінечної множинності об’єктів, кожен з яких має свій індивідуальний час, реальний час перервний, так як він сам виступає як безкінечна множинність індивідуальних часів.

Подібно до цього і час художній є поєднанням безперервності та перервності. Художній час безперервний, коли він виступає єдиним потоком подій, як єдність окремих етапів, подій та відрізків у оповіді. Він перервний, так як є можливим розчленування часового потоку на окремі фази, епізоди, події.

Наступною властивістю реального часу є рух. Час не статичний, він завжди рухається.

Художній час, на відміну від реального, може бути зупинений рукою письменника. З точки зору філософії, зупинений час є ніщо інше як парадокс, так як вважається зниклим. Якщо немає тривалості і послідовності, якщо зупиняється потік часу час зникає.

Художній час, таким чином, має більш ширше значення ніж реальний час: на рівні з ознакою „рух”, він може набувати ознаки „статичність”.

Важливою властивістю реального часу виступає його безповоротність (однонаправленість): час не просто рухається, а рухається в напрямку від минулого до майбутнього і може розвиватись лише в одному напрямку. Час художній може рухатись як вперед (проспекція), так і назад, тобто у зворотному напрямку (ретроспекція) [16; c.22-23].

Ретроспекція відіграє важливу роль у темпоральній структурі художнього тексту. Виокремлюють її п’ять основних типів:

1.  інтродуктивна ретроспекція єдиним фрагментом уводить нового персонажа, зазвичай фонового, з історією його життя до моменту входження у світ тексту (Е. Тайлер The Clock Winder);

2.  кумулятивна ретроспекція хронологічно непослідовно розкриває окремі минулі події життя головних героїв. У процесі розгортання тексту, складається ланцюг ситуацій, що прояснюють поведінку героя в теперішньому. Основна функція даного типу ретроспекції - встановлення причинно-наслідкових зв’язків між минулим і теперішнім (А. Пру The Shipping News, C. Рушді Fury);

3.  відновлювальна ретроспекція, відповідно, відновлює істинний хід подій, повертаючись до критичної точки, від якої їх розвиток був помилково/хибно витлумачений персонажами. Така властивість зв’язувати і переосмислювати різночасові епізоди надає відновлювальній ретроспекції текстотвірної функції (С. Шелдон Memories of Midnight);

4.  метанаративна ретроспекція вводить світ, чужий для художнього світу тексту, як правило, псевдо-документальний, що іррадіює на вигаданий світ, надаючи йому достовірності. Наприклад, рух сюжетного часу переривається ретроспективними включеннями газетних текстів, особистих щоденників, листів тощо (Дж.Дос Пассос Тhе 42-пd Раrallеl, Н.Мейлер The Naked and the Dead);

5.  ремінісцентна ретроспекція характерна для мовлення персонажів і фокалізованої оповіді. Вона завжди асоціативно пов’язана з теперішнім і забезпечує каузальні зв’язки з ним минулого (прикладами можуть слугувати романи Е. Тен, М. Етвуд, Т. Моррісон, героїні яких поринають у спогади про минуле у зв'язку з якоюсь асоціацією з теперішнього - знайшла стареньку каблучку (А.Таn), фотографію (М. Atwood), побачила старий дім (Т. Моrrison) тощо);

Проспекція також, як і ретроспекція, зупиняє поступальний рух сюжетного часу, але порушує його у зворотному щодо ретроспекції напрямку, тобто йде не у минуле, а у майбутнє. Вона не корелює з композицією твору, представлена в тексті незначними за обсягом фрагментами - від однієї фрази до одного абзацу (дуже рідко двох) і суттєво різниться за способами вираження і функціями. При незначному обсягу у тексті проспекція, тим не менш, виконує важливі текстотвірні функції - створює текстуальну напругу - саспенс (проспекція зображувана) і поглиблює характеризацію персонажа (проспекція, що переживається).

У першому випадку ми розрізняємо три типи - фактуальну проспекцію, де автор відтворює минулі для нього події, результат яких, ще не зрозумілий читачеві. Він зосереджує в тексті випереджувальну фактографічну інформацію, семантичне неузгодження якої із сюжетним теперішнім створює напругу - саспенс: He didn’t know yet it was the last time he ever spoke to her (St.King). Even after what came later, there was no bitterness in our memory of him (T. Morrison).

На відміну від фактуальної, прямонаправлена проспекція повідомляє не тільки про факти майбутнього, але й про майбутній творчий процес (прикладами прямонаправленої проспекції можуть слугувати романи К. Ішігуро The Remains of the Day, An Artist of the Floating World або А. Мердок Тhе Black Prince, наратори яких постійно повідомляють читача про порядок подальшої оповіді: but I’ll speak about it later…, but I’ll return to it later…, we are shortly to hear about it…, as we shall see later…etc.).

Контрфактична проспекція інформує про те, що очікувана подія у майбутньому так і не відбулася: Would he have turned away then? (A. Roy) [9; c.13-14].

У залежності від ступеня впевненості персонажа у результатах свого прогнозу використовуються три основні типи проспекції, що переживається: формульна, найчастотніша, представлена, в основному, модальними і проспективними дієслівними формами to be to, to have to, to be going to; прогнозувальна, яка передає впевненість мовця у реалізації своїх планів. Вона має місце переважно у внутрішньому мовленні і супроводжується авторською ремаркою he/she thought, said to himself, imagined, believed, hoped etc: ‘I’ll be on the ground soon’ thought Aringarosa (D. Brown); дубітарна проспекція опозитивна до прогнозувальної і передає сумнів і невпевненість суб’єкта у реалістичності своїх надій (мрій), що позначається граматичним часом дієслова - це не Future, а Future-in the-Past.

Наступною властивістю об’єктивного часу є часова впорядкованість. Впорядкованість часу означає розташування подій в певному лінійному порядку, який дозволяє розділити події на ті, що стались раніше та пізніше, встановити відношення їх попередності і наступності стосовно одне одного. Такі відношення можуть бути продемонстровані прямою, на якій нанесено точки:

___А__________В__________С___

Точки А, В і С встановлюють порядок послідовності і тим самим підпорядковуються відношенням асиметрії[2] та транзитивності[3]. Якщо реальний час обов’язково асиметричний, то у художньому часі може проявлятись симетричність співвіднесених подій відносно часового знака.

Те ж саме слід сказати про транзитивність. Відношення між трьома подіями А, В і С можуть бути різними. Якщо подія А передує події В, яка в свою чергу передує події С, то це ще не означає, що подія А обов’язково передує події С так як художній час багатовимірний [16;c. 25-26].

З середини 50-х років відбуваються помітні зрушення в сюжетно-композиційній організації прозових творів. Якщо в прозі попередніх періодів панує сюжетна та часова впорядкованість, то в сучасних творах ускладнюється композиція, особливо її часова організація [2; c.8] Багато прозових творів починаються з кінця або з кульмінаційних часових епізодів (Дж. Барт The Last Voyage of Somebody the Sailor). На часовій осі художнього тексту це виглядатиме наступним чином:

___С___________В____________А_____

або

___В____________А____________С____

і т.д.

Таким чином, для художнього часу можливий своєрідний злам однієї з найбільш фундаментальних властивостей часу – впорядкованості. Якщо в реальному світі наслідок не може передувати причині, то у світі художньому такий прийом широко відомий, між ними немає чітко закріплених відношень структурного розрізнення [16; c.26-27].

Не менш важливою властивістю художнього часу, на відміну від часу реального, є можливість його стягнення (концентрація) і розтягнення (розмиття). Ці обидва різноспрямованих процеси є результатом авторського маніпулювання часом реальним. У першому випадку певний фізичний проміжок часу „розтягується” автором для насичення його подіями, які у реальному світі у нього не вклалися б. Така концентрація часу і пов’язаних з ним подій створює ефект „ущільненого” часу й динамічної оповіді, дозволяє провести кілька сюжетних ліній, розгорнутих в одному хроносі[4], але в різних топосах[5] (Д. Браун The Da Vinci Code).

Результатом авторського розтягнення реального часу може бути і уповільнення, адинамізація оповіді (Дж. Джойс Ulysses, В. Вулф Mrs. Dalloway) [9; c.8].

На часовій осі художнього тексту ці властивості сюжетного (художнього) часу ілюструються наступним чином:

А_____В______________С________D

де події АВ та CD є помітно стягнутими автором, на відміну від події ВС, яка є розтягнутою.

Проведене порівняння художнього часу з часом реальним доводить, що час художній можна розглядати як особливу часову форму, яка характеризується притаманними тільки їй особливостями, своєрідно переплетеними властивостями часу реального [16; c.28].

Спільність властивостей художнього і реального часу свідчить про зв’язки художнього світу та світу реального. Розбіжності є показником специфічного характеру художнього часу, його особливої природи як форми існування світу художньої дійсності.

Розділ ІІ. Способи реалізації художнього часу в постмодерністській англомовній прозі

2.1 Темпоральна метафора як засіб відтворення художнього часу у романі Енн Тайлер The Clock Winder

Домінантами категорій художнього тексту можуть слугувати стилістичні прийоми як носії основної інформації, як матеріальна форма, в якій закодовані образи. Вони спричиняють множинність інтерпретацій і здатні передавати основні якісні властивості художнього часу [17; c.99-100].

Вивчення стилістичних засобів на позначення часу в творах тих письменників, де провідною темою є тема часу, вважається, на наш погляд, досить актуальним. Такою постаттю в сучасній американській літературі є Енн Тайлер.

Незважаючи на великий літературний доробок (крім тринадцяти романів, Енн Тайлер є автором більше сорока оповідань) і успіх як у рецензентів, так і в читачів, письменниця не привернула належної уваги дослідників. Мері Робертсон вказує на три можливі цьому причини: по-перше, стиль Тайлер занадто традиційний, і тому її романи не є a promising hunting ground for critics [23; c.119]; по-друге, її зосередженість на родинному житті є занадто вузькою, тому бракує тем для соціальних досліджень; по-третє, її романи не дають матеріалу для феміністок, оскільки вони є надто особистими [23].

Розповідаючи про літературні впливи на її творчість, Енн Тайлер в першу чергу назвала книжку Вірджинії Бертон The Little House, дитячу книжечку, яку Енн одержала у подарунок у віці чотирьох років. У цій книзі йдеться про долю маленької хатинки, яка спочатку щасливо жила у селі, стоячи на пагорбі і милуючись ставком, що був неподалік, але інколи їй було цікаво знати, що ж відбувається у великому місті, вогні якого вона могла бачити вдалині. Згодом маленьку хатинку поглинає місто, яке розбудовується. У міському житті вона відчуває себе самотньою, все здається їй одноманітним і сумним. Доля маленької хатинки несподівано змінюється на краще, коли її знов переміщають у село. Поставлена. як і колись, на пагорбі, хоча поблизу вже немає ставка, маленька хатинка знов щаслива. Вона ніколи більше не цікавиться життям у великому місті [1; c.5].

В інтерв’ю 1983 року Енн Тайлер пояснює, чому ця дитяча книжка так вплинула на неї: It has everything that matters: insidious change, the passage of time, giving it to change, struggling against change [19; c.11]. Трьома роками пізніше Енн Тайлер присвятила статтю цій книжці, у якій з погляду сорокап’ятирічної жінки вона пояснює, чому вона так захопилася нею у дитинстві. Письменниця каже, що ця книжка змусила її усвідомити плин часу і зрозуміти, що являє собою почуття ностальгії [25; c.56]. У статті Енн Тайлер говорить про сум літньої людини, або ностальгію, яка є суттєвою складовою частиною мудрості. Мудрість письменниця розглядає як розуміння законів, які лежать в основі життя: how the years flow by and people altered and nothing could ever stay the same [25; c.56]. У цьому висловлювані міститься вказівка на те, що Енн Тайлер розуміє час так само, як і Геракліт, тобто як потік, що перебуває в русі і зазнає постійних змін.

Свідомість дорослої людини, таким чином, не обмежується сприйняттям тільки поточного моменту, що властиво дитині, а може схопити набагато більші темпоральні відрізки у минулому, пов’язати їх між собою і відкрити перспективу [1; c.6].

Характерною для більшості романів Енн Тайлер є відсутність сталої позиції/схеми розгортання часу, тобто анахронія. Об’єктом нашого вивчення є роман Енн Тайлер The Сlock Winder [24].

Жанр сімейного роману є вагомим компонентом як соціокультурного, так і літературного становлення США. Дослідження жанру американського сімейного роману, на жаль, поки що не дістали належної уваги у вітчизняному літературознавстві, а наративно-структурний компонент аналізу саме цього жанру майже зовсім ігнорується [11; c.82].

Письменниця розкриває внутрішній світ героїв крізь призму сприйняття ними часу. На думку психолога П. Фресса, існує два типи індивідів згідно з їхньою темпоральною орієнтацією – здоровий (нормальний) та хворобливий (хибний). До першого належать індивіди, що мають так званий темпоральний горизонт, тобто, живучи в теперішньому, вони пам’ятають про минуле та будують плани на майбутнє. Індивіди з хибною темпоральною орієнтацією (ті, які не мають темпорального горизонту) поділяються на чотири групи:

1.  ті, які живуть сьогоденням. Людина живе теперішнім, насолоджується ним, але ризикує стати „жертвою безперервних змін”, що їх несе час, тобто хамелеоном;

2.  ті, які живуть надіями на майбутнє. Стиль життя, коли людина прагне змін, вважається нормою, якщо вона не перебільшує свої очікування. У протилежному випадку, людина втрачає відчуття реальності;

3.  ті, які живуть спогадами про минуле. Спроба втекти від проблем сьогодення (нехтування теперішністю) може мати трагічні наслідки, якщо вплив минулого стає надмірним;

4.  ті, які не здатні віднайти себе у зміні. У цьому випадку всі темпоральні перспективи зникають. Людина живе в інтемпоральному статичному сучасному, ігнорує те, що є, так само, як і те, що було та буде, і опиняється в стані нерухомості, стагнації[6] [20; c.187-198];

Хибна часова орієнтація людини може змінюватись. Так героїню роману Енн Тайлер The Сlock Winder, Елізабет, на початку роману можна було б віднести до людей першого типу хибної темпоральної орієнтації (хамелеони). Вона живе у постійному пошуку нових вражень, не замислюючись над тим, що буде завтра:

”I haven’t been here. I come from North Carolina”.

“Oh, I have cousins in North Carolina,” said Mrs. Emerson. “Not to know personally, of course. Are you just visiting?”

“I’m going to see these people about a job”.

“A job. Goodness,” Mrs. Emerson said, “and here you are moving furniture. Do you usually go at things in such a roundabout way?”

Зміна темпоральної орієнтації відбувається після трагічної смерті Тімоті, одного з членів родини, в будинку якої працює Елізабет. У смерті хлопця героїня роману звинувачує себе. Вона намагається втекти від сьогодення та живе спогадами про трагічне минуле (третій тип хибної темпоральної орієнтації), наближаючись до інтемпорального статичного (четвертий тип): In two and half years she had hardly changed at all. She wore jeans and a white shirt and moccasins; she might have been just about to go out and prune Mrs. Emerson’s poplar tree. Only her hair was short – hacked off raggedly, at ear level, making her look like a bushier version of Christopher Robin;

“Elizabeth,” Matthew said, “I love you. I think we should get married”.

“I’m not interested,” Elizabeth said.

“Why not?”

“I just want to get out of here. I’m sick of Emersons. Thank you”…

Ще одна трагічна зміна, що її приносить час, а саме загроза життю героїні з боку Ендрю, брата Тімоті, „врівноважує маятник” та виводить героїню з попереднього стану. Вона не боїться майбутнього, не занурюється у минуле, а є господарем свого життя у теперішньому. Таким чином, ми бачимо, як героїня проходить шлях від хворобливої темпоральної орієнтації (типи 1,3,4) до набуття темпорального горизонту (перспективи).

Плин часу, трагічні зміни, що непомітно підкрадаються, підкорення ним, боротьба з ними – теми творів Енн Тайлер. Ці часові відносини реалізуються в романах письменниці за допомогою різноманітних мовних (стилістичних) засобів, зокрема компаративних тропів. Під компаративними тропами ми розуміємо метафори, метафоричні епітети та художні порівняння [18; c.334].

Існують просторові, географічні, метеорологічні, біоморфні (антропоморфні, зооморфні, ботанічні), технічні та багато інших метафор в системі різних мов. Нами проведено дослідження темпоральної метафори в творчості Енн Тайлер.

Темпоральна метафора у нашому розумінні – це мовний засіб, один із видів метафори, що полягає у перенесенні значень слів (словосполучень) за принципом їх темпоральної (часової) подібності.

Метафора була і залишається ключовою проблемою тропології [15; c.11]. Її називають ключовим елементом стилю, засобом вираження авторського бачення світу, засобом зображення національної картини світу. Сучасні дослідники все частіше розглядають метафору як ключ до розуміння процесів мислення та пізнання, називаючи її „цілющим джерелом для дослідження розуміння”, а механізми метафоризації - „полігоном, на котрому досліджується когнітивна діяльність людини, заснована на її здатності розпізнавання та розуміння мовних виразів” [14; c.5]. Метафора причетна до структури й змісту свідомості, мислення, пізнання, розуміння, інтерпретації, адже виникає в силу глибинних особливостей людського мислення [3; c.11]. З другого боку, зрозуміти метафору – означає до якоїсь міри подумки прослідкувати шлях її створення, а це неминуче вимагає розумового зусилля в подоланні несумісності значень та відновленні смислової гармонії [18; c.335].

Метафору та художнє порівняння часто ототожнюють, називаючи першу „a compressed simile” [21; c.84]. Проведення паралелей ґрунтуються на тому, що структурно і метафора, і порівняння, і метафоричний епітет складаються з трьох основних компонентів: те поняття, що підлягає порівнянню (the tenor); те поняття, що залучається до порівняння і назва якого фігурує в тропі (the vehicle); основа порівняння (the foundation) [18; c.335].

Метафору в художньому тексті можна розглядати не лише зі структурного, а також із семантичного погляду, з точки зору не лише її походження, але й смислового навантаження в тексті [5; c.145]. Методом суцільної вибірки з тексту роману The Сlock Winder, було одержано 76 метафор, 11 метафоричних епітетів та 31 художнє порівняння на позначення часових відносин (всього 118 одиниць), з них 28 – в складі подовжених метафор та метафоричних комплексів. Одержані метафори було розподілено за дев’ятьма семантичними групами на позначення часу, а саме:

·  психічні метаморфози у свідомості, спричинені плином часу та змінами, що він несе (8 компаративних тропів (надалі к.т.)): feels like my mind is flickering, feels like I am a light bulb just about to burn out – зіставляються поняття „свідомість” (референт (надалі Р)) та „вогонь, світло” (корелят (надалі К)) на основі спільної ознаки „ледь жевріти” (концептуальна основа (надалі О));

·  фізичні зміни, руйнація під впливом часу (25 к.т.): in a house so solid, built with such care, Mrs. Emerson’s tumble of possessions lay like a film of tattered leaves over good topsoil? Their decay proceeding as steadily as Mrs. Emerson’s life: „мотлох у гарному будинку” (Р), „життя місіс Емерсон з усіма атрибутами щастя” (Р) + „листя на хорошому ґрунті” (К) = „занепад, руйнівні процеси” (О);

·  сприйняття майбутнього без страху (4 к.т.): to see life as some kind of gimmicky guided tour where everyone signs up for a surprise destination…: „життя у пошуках розваг” (Р) + „захоплююча подорож” (К) = „нові враження, позитивні емоції” (О);

·  побоювання змін (8 к.т.): then once, one time, I did do something. And what a mess! It was like I’d blundered onto the stage in the middle of the play. What a mess it made!: „невдала спроба щось зробити” (Р) + „помилковий вихід на сцену” (К) = „страх повторної помилки, невпевненість в собі” (О). Наявність двох значень у даному випадку пояснюється тим, що роль семантичного посередника між вихідним та метафоричним значенням може виконувати не одна сема, а сукупність сем, які приховані на глибинному рівні семантичної структури та видобуваються з неї при метафоризації;

·  протистояння впливу часу (11 к.т.): weekly she went to the hairdresser and returned newly gilded: „жінка, яка підтримує себе в формі” (Р) + „статуя, будівля” (К) = „оновлення” (О);

·  пасивне підкорення впливу часу, відмова від боротьби (10 к.т.):: like a rag doll, he tended to remain where he was left: „людина” (Р) + „лялька з тканини” (К) = „пасивність” (О); his life had solidified: „стиль життя” (Р) + „рідина” (К) = „стан непорушності” (О);

·  вплив минулого досвіду на сприйняття часу, спогади минулого (18 к.т.): …everything she said nowadays was attached to the other things by long gluey strands: „висловлені думки і почуття сьогодення” (Р) + „довгі смужки” (К) = „зв’язок з минулим” (О); …he was so long ago, so forgotten, a tiny bright figure waving pathetically a long way off: „спогади рідними померлого” (Р) + „від’їжджаючий та проводжаючі” (К) = „поступова віддаленість” (О);

·  сприйняття плину часу залежно від психічного стану героя, бажання сповільнити або прискорити його (9 к.т.): he had an urge to trap her there, under glass…: „людина” (Р) + „експонат природничого музею” (К) = „зберегти у теперішньому стані (від впливу часу)” (О);

·  концепції часу автора та героїв роману (25 к.т.): she frowned at him, distantly, secure in her sealed, weightless bubble floating through time: „індивідуальний час” (Р) + „булька, герметична куля” (К) = „відокремленість” (О);

Отже, найчисленнішими є групи психічні та фізичні зміни, руйнація під впливом часу (разом 33 к.т.), вплив минулого досвіду на сприйняття часу, спогади минулого (18 к.т.), концепції часу автора та героїв роману (25 к.т.), що підкреслює основну ідею твору про суттєвість впливу часу на свідомість людини.

Кожний справжній майстер поетичного слова володіє індивідуальним секретом створення метафори, залучаючи до цього процесу все нові та нові групи лексики. Тут виявляє себе стильова система митця і світ його індивідуальних образів. Неочікуваність образних порівнянь зростає зазвичай в тих випадках, коли загальна ознака виявляється у понять та явищ, що належать як до далеких семантичних класів, так і до різних семантичних рівнів. Так, життя як час людського буття є для героїв Енн Тайлер „a made up story”, „a puzzle piece”, „a summit”, „a twine”, „a meadow with daisies, „a weightless bubble floating through time”, „a triangle, with adulthood as its apex”, „cycle of seasons, with childhood recurring over and like that cold rainy period in February”, „constant collision and re-collision of bodies on the move in the universe”. Найчастотнішими референтами є: абстракція (57 конституентів (надалі к.)), людина (35 к.), психічний стан (17 к.). корелятами найчастіше виступають предмети (61 к.), світ природи (34 к.). Таке співставлення ідеального та матеріального робить абстракцію „more manageable”, допомагає розкрити категорію часу. Найбільш частотними метафоричними переносами є „абстракція – фізичний світ, предмет” (51 к.) та „людина - предмет” (20 к.).

Назва твору The Сlock Winder є прикладом композиційної метафори. Вона характеризує людину, яка має безпосереднє відношення до часу, упорядковуючи життя тих, хто втратив часові орієнтири [18; c.335-336].

Висновки

У даній науковій роботі ми намагалися детально дослідити категорію художнього часу та особливості і специфіку темпоральної метафори, як одного з мовних засобів її вираження.

У першому розділі нами було з’ясовано теоретичну частину проблеми та обґрунтовано наступне:

·  зміст поняття художній час як окрему текстову категорію;

·  основні інваріантні властивості художнього часу;

·  опозицію „Час реальний vs Час художній” та основні характеристики останнього;

Художній час – це час тих подій, із яких складається сюжет, тобто сюжетний час. Він виражається часовою перспективою цілого твору, підпорядковується змісту, поєднуючи і підкоряючи собі усі текстові категорії.

Проведене порівняння художнього часу з часом реальним доводить, що час художній можна розглядати як особливу часову форму, яка характеризується притаманними тільки їй особливостями, своєрідно переплетеними властивостями часу реального.

На відміну від часу реального, художній час може бути як одномірним (реалізується в творах, де розвивається одна лінія оповіді і для впорядкування всіх подій використовують лише одну точку відліку), так і багатомірним. Він є поєднанням безперервності та перервності, може бути зупинений рукою письменника та рухатись як вперед (проспекція), так і у зворотному напрямку (ретроспекція).

Не менш важливою властивістю художнього часу, на відміну від часу реального, є можливість стягнення (концентрація) і розтягнення (розмиття), злам однієї з найбільш фундаментальних його властивостей – впорядкованості.

У другому розділі описано один з найбільш поширених мовних засобів реалізації категорії художнього часу, а саме темпоральну метафору, на прикладі роману Енн Тайлер The Clock Winder. Нами з’ясовано наступне:

·  особливості та специфіку творчості Енн Тайлер;

·  зміст поняття темпоральна метафора;

·  способи відтворення темпоральних відношень у романі The Clock Winder;

Дослідження жанру американського сімейного роману (до якого належить і The Clock Winder Енн Тайлер), на жаль, поки що не дістали належної уваги у вітчизняному літературознавстві, а наративно-структурний компонент аналізу саме цього жанру майже зовсім ігнорується.

Плин часу, трагічні зміни, що непомітно підкрадаються, підкорення ним, боротьба з ними – теми творів Енн Тайлер. Письменниця розкриває внутрішній світ героїв крізь призму сприйняття ними часу. Ці часові відносини реалізуються в романі The Clock Winder за допомогою темпоральної метафори.

Темпоральна метафора виступає як мовний засіб перенесення значень слів (словосполучень) за принципом їх темпоральної (часової) подібності.

Одержані метафори було розподілено за дев’ятьма семантичними групами на позначення часу, найчисленнішими з яких були: психічні та фізичні зміни, руйнація під впливом часу, вплив минулого досвіду на сприйняття часу, спогади минулого, концепції часу автора та героїв роману.

Список використаної літератури

1.  Авраменко С.Р. Час у романі Енн Тайлер „Навігація по зірках”// Гуманітарний вісник. – Серія: іноземна філологія. – Число 5. – Черкаси, 2001. – 273с.

2.  Бернадская Н.И. Идейно-художественная функция временних смещений в композиции современного романа: Автореф. Дис.... канд.філол.наук. – К.: АН УССР, Институт литератури им. Т.Г. Шевченко, 1986. – 18с.

3.  Гак В.Г. Метафора: универсальное и специфическое // Метафора в язике и тексте / Общ. Ред. В.Н. Телии. – М.: Наука, 1988. – С.11-26

4.  Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. – К.: Вища школа, 1985. – 360с.

5.  Кожевникова Н.А. Метафора в поетическом тексте // Метафора в языке и тексте/ Общ. Ред. В.Н. Телии. – М.: Наука, 1988. – С.145-165.

6.  Колесникова Л. Конструктивні потенції художнього часу // Людинознавчі студії. Збірник наукових праць ДДПУ. – Вип.4. – Дрогобич: Вимір, 2001. – С. 145-154

7.  Лоліна Н.А. Ритм часу та його роль в художній творчості людини. – http//www.newacropolis.org.ua/ua/mif2003.htm

8.  Мещанинов И.И. Члены предложения и части речи. – М.: Наука, 1978. – 204 с.

9.  Обелець Ю.А. Темпоральна структура можливих світів художнього тексту (на матеріалі англомовної прози): Автореф. Дис.... канд.філол.наук. – Одеса., 2006. – 21с.

10.  П’ятничка Т.В. Категорія теперішності та засоби її реалізації в англомовному художньому дискурсі(на матеріалі прозових творів ХІХ – ХХ століть): Дис.... канд.філол.наук. – Львів.: ЛНУ ім.. І.Франка, - Львів, 2005. – 201с.

11.  Покидько Г.С. Наративні стратегії в романістиці Енн Тайлер // Гуманітарний вісник. – Серія: іноземна філологія. – Число 9. – Черкаси, 2005. – 406с.

12.  Словник іншомовних слів/ Під ред. О.С. Мельничука. – К.: Головна редакція української радянської енциклопедії, 1985. – 966с.

13.  Тарасова Е.В. О многоаспектной природе времени (время физическое, перцептуальное, языковое, художественное и лингвистическое) // Человек и речевая деятельность. Весник Харьковского университета. – Харьков, 1989. – С. 33 – 37.

14.  Телия В.Н. Передмова // Метафора в язике и тексте/ Общ. Ред. В.Н. Телии. – М.: Наука, 1988. – С.3-10.

15.  Тимошенко Ю.В. Метафора в структурі художньої свідомості: Автореф. Дис.... канд.філол.наук. – К.: Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка, 2001. – 20с.

16.  Тураева З.Я. Категория времени. Время грамматическое и время художественное. – М.: Высшая школа, 1979. – 220 с.

17.  Тураева З.Я. Лингвистика текста. – М.: Правда, 1986. – 127с.

18.  Череповська Т.В. Компаративні тропи як засіб реалізації категорії часу в романі Енн Тайлер „Той хто накручує годинники”// Гуманітарний вісник. – Серія: іноземна філологія. – Число 9. – Черкаси, 2005. – 406с.

19.  Brown L. Interviews with Seven Contemporary Writers // Southern Quarterly. – 1983. – 21, №4 – p. 3-22.

20.  Fraisse Paul. The Psychology of Time. – N.Y.: Harper and Row Publishers, 1963. – 210p.

21.  Khekalo M.A. English Stylistics. – Суми: ДПУ ім. А.С. Макаренка, 2003. – 136с.

22.  Quotes about Postmodern. – http//en.wikipedia.org/wiki/Postmopdernism

23.  Robertson M. Anne Tyler – Medusa Points and Contact Points//Contemporary American Women Writers – Narrative Strategies: The University Press of Kentucky, 1985. – p.119-142.

24.  Tyler A. The Clock Winder. - N.Y.: Fawcett Books. New York, 1996. – 312p.

25.  Tyler A. Why I Still Treasure “The Little House”//New York Times Book Review. – 1986. – 9 November.

---

[1] Контекст (від лат. contextus – тісний зв’язок, з’єднання) – 1) Лінгвістичне оточення певної мовної одиниці; особливості вживання її у мовленні. 2) Відрізок тексту писемної чи усної мови з закінченою думкою, який дає змогу точно встановити значення окремого слова чи виразу, що входить до його складу [4; c.111].

[2] Асиметрія (від грец. άσυμμετρία – нерозмірність, невідповідність) – відсутність або порушення симетрії [12; c.85].

[3] Транзитивність (від лат. transitivus – перехідний) – властивість величин, яка полягає в тому, що коли перша величина порівняна з другою, а друга – з третьою, то перша величина порівняна з третьою [12; c.836].

[4] Хроно(с)...(від грец. Χρóυος – час) – частина складних слів, що відповідає поняттю „час”; хронос – час [12; c.912].

[5]Топос (...топи)  (від грец. τópος – місце, простір) – частина складних слів, що вказує на зв’язок з поняттями „місце” та „простір” [12; c. 831].

[6] Стагнація (від. лат. stagnum – болото, стояча вода) – застій, нерухомість, одноманітність [12; c. 740].

Курсова робота Способи відтворення художнього часу у постмодерністському англомовному тексті (на матеріалі роману Енн Тайлер The Clock Winder) Зміст Вступ Розділ І. Художній час. Теоретичний аспект 1.1 Поняття художньог

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу