База знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Юридичний факультет

Кафедра кримінального процесу і криміналістики

КУРСОВА РОБОТА

На тему:Тактика допиту свідка

Виконала:

Студентка групи ЮРД-54з

Піскун О.О.

Львів-2011

ПЛАН

Вступ

1. Психологічні особливості формування показань свідків

2. Підготовка до допиту

3. Тактичні прийоми проведення допиту

4. Тактика допиту неповнолітніх свідків, глухих та німих свідків

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Допит є найбільш поширеним засобом отримання доказів. Його суть полягає в отриманні від допитуваної особи достовірних відомостей про обставини, що мають значення для встановлення істини у справі.

Допит – одна з найпоширеніших слідчих дій, за допомогою якої отримується і перевіряється значна частина інформації, необхідної для встановлення істини та правильного вирішення кримінальної справи. Тому цілком закономірним є інтерес науковців до проблеми допиту в кримінальному судочинстві. Його теоретичним і практичним питанням присвячена значна кількість наукових праць (Л.М. Карнєєва, В.О. Коновалова, М.П. Шаповалов та ін.). Тема ця невичерпна, оскільки постійно нагромаджується і узагальнюється практичний матеріал, впроваджуються нові психологічні та наукові методи проведення допиту.

Основою допиту є процесуальні норми, які забезпечують законність слідчої дії. Слідчому для успішного вирішення завдань допиту потрібне творче відношення до проведення цієї процесуальної дії, майстерність і знання тактичних прийомів. Тактичні прийоми – це наукові рекомендації, які склались на основі використання спеціальних наук, головним чином, психології, логіки та широкого узагальнення практики. Вони не регламентовані законом, їх застосування, вибір і варіанти використання залежать в кожному випадку від слідчої ситуації, від її оцінки слідчим, а при долиті і від процесуального положення допитуваного, його особистості.

Із зовнішнього боку допит свідка має схожість з отримання інтерв’ю і пояснень. Але по суті він відрізняється своєю правовою природою та встановленим порядком проведення допиту. Тобто допит свідка являє собою ефективний засіб отримання доказової інформації та повинен будуватися таким чином, щоб порядок його проведення по можливості дозволив отримати в великій кількості правдиві та значні для справи дані і в той же час надійно гарантував права людини і громадянина, оберігав честь та гідність допитує мого.

За своїм характером допит, взагалі, є дією багатоплановою. Воно має процесуальний, організаційний, психологічний та етичний аспекти. Допит – це складна слідча; однин з основних процесуальних засобів отримання та перевірки доказової інформації про злочин, тому що при проведенні цієї слідчої дії, відбувається процес передачі та сприйняття інформації. Цей процес можна розділити на етапи: 1- витребування інформації від опитуваного; 2 – передача інформації допитуваємим слідчому ; 3-усвідомлення інформації слідчим ; 4 – фіксація цієї інформації.

Допит свідка – одна з найбільш поширених слідчих дій. Він являє собою спосіб отримання, засвідчення та перевірки такого виду доказів, як показання осіб.

Актуальність дослідження даної теми зумовлена тим, що саме свідків майже у кожній кримінальній справі допитується набагато більше, ніж, скажімо, підозрюваних чи обвинувачених. З допомогою допиту свідка отримується значна частина інформації, що у великій мірі сприяє успішному вирішенню кримінальної справи.

Метою курсової роботи є об’єктивне та всебічне висвітлення місця і ролі тактики допиту свідка в сучасному кримінальному процесі.

На дослідження цих питань, а також питань щодо підготовки, планування, процесуальних і тактичних особливостей допиту свідка спрямована дана курсова робота.

особливість тактика допит свідок

1. Психологічні особливості формування показань свідків

 

Допит під час досудового слідства є найпоширенішим видом процесуального спілкування і займає значну частину робочого часу в роботі слідчого. В ході допиту слідчий повинен отримати дані про фактичний бік події, яка розслідується і дати оцінку цим даним. З соціально-психологічного боку допит – досить динамічна різновидність професіонального спілкування, яка перебігає в режимі, що характеризується низкою психологічних особливостей. Центральними психологічними особливостями допиту є діагностика істинності показань, прийомів правомірного психологічного впливу з метою отримання правдивих показань, методів викриття неправдивих показань.

Як і кожна слідча дія, проведення допиту свідка регламентується Кримінально-процесуальним Кодексом України (ст.ст.107,143-145,166-171) і має встановлений порядок. На першому етапі допиту слідчий встановлює анкетні данні допитуваного, попереджує про відповідальність за дачу неправдивих показань. На цьому етапі обидва учасники допиту визначають лінію своєї поведінки по відношенню один до одного. Другий етап допиту – це стадія переходу до психологічного контакту, стадія, на якій ставляться незначні питання. Важливо на цьому етапі встановити контакт між слідчим і допитуваним, визначити загальні параметри бесіди (темп, ритм та ін.). Третій етап є основною частиною допиту. Саме на цьому етапі слідчий організує отримання від допитуваного основної інформації, необхідної для розслідування і розкриття злочину. На четвертому етапі всю отриману інформацію слідчий зіставляє з інформацією, яка вже є у справі, усуває всі неточності. Вже на заключному етапі допиту слідчий фіксує всю отриману інформацію і у письмовому вигляді представляє допитуваному, який підтверджує правильність записаного у протоколі своїм підписом.

Предметом показань свідка повинні бути відомості про обставини справи, які підлягають встановленню в данній справі (подія злочину, винність обвинуваченого у вчиненні злочину, обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого, характер і розмір шкоди, завданої злочином).

Основною формою психологічного впливу на допитуваного є переконання. Воно розуміється як діяльність, спрямована на те, щоб переконати допитуваного у безперспективності приховувати істину.З цією метою виправданим є використання протиріч у показаннях, невідповідність їх реальному ходу подій, пред’явлення доказів.

Також при допиті свідка підлягають встановленню і його взаємовідносини з обвинуваченим, підозрюваним і потерпілим (ч.2 ст. 68, ч. 1 ст. 167 КПК України). Характер цих стосунків має враховуватись при оцінці показань свідка.

Оцінюючи показання свідка, необхідно також враховувати обставини, що дають підстави думати про помилкове уявлення свідка щодо фактів, про які він дає показання. Обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях свідків, їх суперечливих показаннях. «Необхідно особливо критично ставитись до показань свідків, які перебувають у неприязних стосунках з обвинуваченим, або в його підлеглості, а також неповнолітніх та малолітніх свідків, враховуючи можливості їх помилкового уявлення про повідомлювані факти».

Іноді навіть самий добросовісний свідок не може дати відповідь на поставлені питання, згадати окремі факти або деталі події, які мають значення при розслідуванні злочинів. Справа в тому, що у свідків до моменту допиту іноді зберігаються розрізнені уривки спогадів, які він не взмозі звести в цілісну картину.

Знаючи це, слідчий зобов’язаний прикласти максимум зусиль, використати всі можливості і свої здібності (звичайно, лише в рамках закону) для того, щоб допомогти свідку згадати певні факти або деталі події, очевидцем якої він був, або за якихось інших причин взнав про неї.

В криміналістиці розроблені спеціальні прийоми надання допомоги свідку у згадуванні забутих фактів. Вони полягають у постановці питань і словесних описаннях, які активізують у свідка асоціативні зв’язки, в застосуванні при допиті планів, схем, малюнків, фотознімків,моделей та макетів, а також в пред’явленні свідку різноманітних предметів в розрахунку на пробудження асоціацій і оживання пам’яті. Для цього з участю свідка можуть проводитись і спеціальні слідчі дії (огляд речових доказів і місця події, пред’явлення для впізнання та ін.).

Надання допомоги особам, які дають покази з метою відновлення в пам’яті забутого – складне завдання, яке стоїть перед слідчим.

В ряді випадків воно набуває вирішального значення, коли від можливості відновлення в пам’яті тих чи інших забутих обставин, наприклад, моменту зустрічі з певною людиною, змісту розмови, часу конкретної події і т.д. залежить результат справи.

Також з метою стимулювання пригадування допитуваним певних деталей можна запропонувати йому, наприклад, переглянути телефону книгу з прізвищами абонентів; для згадування забутої зовнішності продивитись альбом фотокарток або ознайомитись з фотороботом. При цьому можна використовувати відомий у психології метод асоціацій. З цією метою використовуються асоціації по суміжності в часі, просторі, а також в схожості.

Для дії асоціації в часі особі, яка дає покази, слід рекомендувати вести розповідь в такому порядку, в якому розвивались події, почавши не з самої події, а з більш раннього моменту і закінчивши її наслідками. Забуті деталі можуть «спливати» в пам’яті не тільки при послідовному переказі ходу подій, але і, наприклад, при згадуванні її наслідків. Щоб викликати асоціацію в часі в свідка, іноді можна нагадати йому із встановлених обставин якусь деталь, яка мала місце в час, близький до забутої. Асоціація по суміжності в часі допомагає визначити відрізок часу, на протязі якого мала місце та чи інша обставина.

Для використання асоціації в просторі свідку, який дає показання, якщо він забув окремі деталі події, що розслідується рекомендується пред’явити предмет, який має відношення до події, або фотографію місця події і запропонувати йому згадати, в якому місці він знаходився, що робив, хто був біля нього і т.д.; іноді корисним буде виїзд на місце події.

При використанні асоціацій для відновлення в пам’яті забутого, треба також враховувати і тип пам’яті у свідка.       

Слід відмітити, що забуте краще пригадує людина не втомлена, а здорова, бадьора. Це доцільно враховувати при «виклику на допит, маючи на увазі і те, що прийоми відновлення в пам’яті вимагають більше часу для допиту».

Для правильного відтворення при дачі показань допомога може бути необхідною у випадках:

-  якщо сприйняте в процесі «зберігання» його в пам’яті зазнало певних змін;

-  якщо особа не в змозі правильно викласти сприйняте.

Сприйняте може викриватись під впливом власних думок і висловлювань інших осіб. Однак, допомога свідку в згадуванні забутих фактів не повинна містити ніяких елементів навіювання. Небезпека його тим більша, чим фрагментарним і неповним було сприйняття, чим слабші його спогади і чим доступніший свідок для сторонніх впливів в силу індивідуальних особливостей свідка чи несприятливої обстановки допиту. Навіювання може відбуватись завдяки питанням, які наштовхують на конкретну відповідь або внаслідок мимовільних підказок і направлень, які робить слідчий по ходу розповіді. Правильно чи неправильно зрозумілі репліки, жести, інтонації (схвалення чи невдоволення) діють на свідка і нерідко спонукають до певної відповіді.

Питання повинно бути сформульоване і поставлене так, щоб свідок не міг з нього дістати певної інформації для відповіді і змушений черпати матеріал лише зі своєї пам’яті. Лише після того, як свідок вичерпав це джерело, йому можуть бути повідомлені додаткові дані (наприклад, пред’явлені певні предмети або документи, оголошені показання інших осіб), якщо це необхідно для усунення протиріч або відновлення сприйнятого в пам’яті. Робити це треба так, щоб наступні показання були вільними - іншими словами, питання повинно спонукати свідка до вільної розповіді.

Для надання допомоги свідку у відновленні в пам’яті фактів або деталей певної події, слідчий може допитати свідка на місці події. Це може краще нагадати свідку обставини події.Попавши в оточення колишньої обстановки, в свідка більш чітко відновлюються асоціативні зв’язки, і він, звичайно, докладніше згадає всі деталі події тут, ніж в кабінеті слідчого.

Щоб допомогти свідку пригадати яку-небудь деталь події чи факт, іноді необхідно ознайомити його з показаннями інших осіб. Краще всього знайомити з витягами, які стосуються не фактів, що цікавлять слідчого, а лише окремих обставин, при яких цей факт мав місце. З цією метою доцільно використовувати показання осіб, що записані на магнітну плівку. Пред’явлення таких витягів буває достатньо для того щоб свідок згадав всю розмову або окрему її деталь.

Слідчий повинен оцінювати і перевіряти показання свідків, усуваючи в них протиріччя, які виявляються в результаті непорозумінь, неправдивих свідчень, забування. В ході допиту слідчий не повинен «ловити» свідка на протиріччях і збивати його. З’ясування протиріч треба відкласти на кінець допиту. Якщо свідок просто помиляється або забув якийсь факт, слідчий повинен допомогти свідку усунути ці протиріччя шляхом постановки уточнюючих питань.

2. Підготовка до допиту

В більшості кримінальних справ покази свідків є основним видом доказів. Значення показань свідків не обмежується тим, що вони можуть висвітлювати факти і обставини, які підлягають встановленню по справі. Показання свідків також мають важливе значення для повної, об’єктивної характеристики обвинуваченого, його взаємовідносин з допитуваним; вони можуть засвідчити факти, які характеризують поведінку обвинуваченого в побуті, його знайомства, минуле.

Показання свідків, крім того, являються ефективним і доступним засобом перевірки, уточнення і доповнення інших доказів, які є в кримінальній справі.

Показання свідків можуть мати більш чи менш доказове значення в залежності від того, що саме відомо певній особі по справі, чи правильно сприйнятий той чи інший факт, як проведений допит особи.

Одержання правдивих показань свідків, які б відтворили повністю картину події, поєднано з багатьма труднощами і являє собою нелегке завдання для органів слідства. Слідчому не завжди вдається отримати від свідка правдиві показання. Деякі свідки можуть і не повідомити слідству відомих їм фактів, не надають останнім належного значення або не розуміють того, що вони зв’язані з подією, що розслідується, а деякі, особливо ті, які зацікавлені в результаті справи, можуть давати і завідомо неправдиві показання, навмисно замовчувати відомі їм обставини.

Мета кожного допиту – з’ясувати об’єктивну істину, а звідси випливає висновок, що слідчий повинен ретельно готуватись до допиту свідка. Допитуючи ту чи іншу особу, слідчий ставить перед собою завдання одержати правдиві показання, які об’єктивно відображають фактичні обставини справи, тобто одержати такі показання, які б викривали винних і сприяли перевірці показань раніше допитаних потерпілих і свідків, були б засобом одержання данних про обставини, які сприяли скоєнню злочину.

Для досягнення цих цілей, допит повинен відповідати певним вимогам: бути об’єктивним, всестороннім, повним. Успіх допиту багато в чому залежить від того, чи проведені слідчим підготовчі дії, що передують допиту. Отже, прийнявши рішення про допит, слідчому необхідно:

1.   Ретельно вивчити матеріали справи, щоб ясно уявити, які саме обставини повинні бути з’ясовані у допитуваного. На думку С. Стахівського істотну допомогу у підготовці до допиту надає вивчення матеріалів оперативно-розшукової діяльності, оскільки саме завдяки інформації, яка в них міститься, нерідко виявляються очевидці вчиненого злочину, отримуються відомості, що характеризують особистість свідка. Вивчення цих матеріалів розширює пізнавальні можливості слідчого, позитивно впливає на хід встановлення істини.

2.   Детально і як можливо повніше вивчити особистість свідка, якого треба допитати, його відношення до події, до тих чи інших осіб, з’ясувати окремі факти з його життя, трудової діяльності.

3.   Підготувати докази, які, можливо необхідно буде використати при допиті (речові і письмові докази, висновки експертиз, протоколи показань окремих осіб, касети із звукозаписом показань та ін.).

4.   Скласти план допиту, в якому визначити обставини, на встановлення яких направлений допит, послідовність пред’явлення доказів, включити інші необхідні елементи, які являються результатом планування як розумової діяльності слідчого.

5.   Підготувати необхідні технічні засоби для фіксації показань свідка і оголошення йому певних аудіо- і відеозаписів показань раніше допитаних осіб, а також забезпечити участь у допиті осіб, які повинні бути присутні у відповідності до закону (перекладач, педагог).

 Також слідчий повинен вирішити питання про час і місце запланованого допиту. Тут, в першу чергу, треба враховувати положення кримінально-процесуального закону, які стосуються допиту окремих осіб (наприклад, заборона допиту в нічний час).

Дуже важливим для налагоджування психологічного контакту з допитуваним, і отже, для ефективності допиту в цілому, є узгодження часу допиту з інтересами допитуваного (коли це можливо).

Звичайним місцем допиту являється місце провадження попереднього слідства, під яким розуміється кабінет слідчого або інше службове приміщення, яке він в цей час займає. Однак, якщо він визнає необхідним, допит може бути проведений і в місці знаходження свідка. (ст. 167 КПК України).

Проведення допиту в місці провадження попереднього слідства являється в більшості випадків оптимальним по ряду причин організаційного та психологічного характеру. В своєму кабінеті слідчий відчуває себе «господарем», володіє обстановкою допиту. Обстановка в кабінеті слідчого «повинна бути строгою: нічого лишнього, що могло б відволікати допитуваного, не повинно знаходитись на столі. Посадовити допитуваного так, щоб його було добре видно. Психологічним фактором, який негативно впливає на допит, являється наявність сторонніх подразників. До їх числа можна віднести знаходження в кабінеті сторонньої людини або предметів, які постійно притягують погляд допитуваного,шум за дверима або в сусідній кімнаті, знаходження поблизу вікна, через яке допитуваний може спостерігати, що робиться у дворі, телефонні дзвінки. Всі ці обставини повинні враховуватись при підготовці до допиту».

В деяких випадках допит за місцем перебування свідка або необхідний, або доцільний. Так, допит осіб похилого віку, осіб, які страждають недугою, що унеможливлює або суттєво ускладнює їх явку в кабінет слідчого, хворих треба проводити за місцем їх знаходження. Такої ж рекомендації про місце допиту треба дотримуватись відносно неповнолітніх свідків – вони більш природно і вільно будуть себе почувати, а значить повно і невимушено давати показання у звичній для себе обстановці (за місцем проживання, в школі), ніж в кабінеті слідчого.

7. Вирішивши питання про місце і час допиту, слідчий повинен також ретельно продумати форму виклику свідка. Законом встановлено, що слідчий може викликати свідка на допит повісткою, телефонограмою або телеграмою. Неповнолітній свідок викликається через законного представника (ст. 166 КПК України). Виклик на допит свідка не повинен по можливості бути для нього несподіваним і неприємним за формою. Бажано не викликати свідків на допит через працівників міліції, коли необхідність цього не диктується надзвичайними обставинами (ухилення свідка від явки).

Бувають випадки, коли одночасно необхідно викликати кілька свідків, тоді слідчий повинен створити обстановку, при якій свідки по одній справі не могли б спілкуватись один з одним до допиту.

При виклику свідка слідчий повинен так розрахувати час, щоб не допустити довгого очікування свідків, бо це негативно відбивається на достовірності його показів. Адже, очікуючи, свідок хвилюється, нервує, що призводить до втоми, в результаті чого свідок може упустити суттєві для справи подробиці.

Із сказаного випливає, що слідчий завжди повинен намагатись створити такі умови, таку обстановку, яка б сприяла одержанню у свідка найбільш точних, найбільш достовірних показань.

Підводячи підсумок, слід наголосити, що успішне вирішення завдання допиту (одержання достовірних показань свідка) визначається насамперед якістю підготовки до проведення цієї слідчої дії.

3. Тактичні прийоми проведення допиту

Правила допиту свідка регламентовані кримінально-процесуальним законом. Точне дотримання встановленого законом порядку проведення допиту свідка вже саме по собі забезпечує одержання найбільш достовірних показань. Коло обставин, по яких може бути допитаний свідок, визначається предметом доказування, обставинами конкретної кримінальної справи, особистістю допитуваного і тим об’ємом інформації, яким він може володіти.

Перед тим, як почати допит свідка, слідчий повинен шляхом перевірки документів впевнитись в особистості допитуваного. Недотримання цього правила може призвести до небажаних результатів, так як слідчій практиці відомі випадки явки на допит підставних свідків.

Впевнившись в особистості свідка, слідчий заповнює анкетну частину протоколу, а потім повідомляє свідку, по якій справі він викликаний для допиту. Саме під час запису анкетних даних в протокол на думку Р.С.Бєлкіна слідчий може встановити контакт із допитуваним. Слідчий може виходити за рамки протоколу, цікавитись не тільки анкетними, але й іншими данними про особу свідка (його умови життя, роботи, його оточення).

Велике значення має і попередження свідка про відповідальність за відмову від дачі показань і дачу завідомо неправдивих показань (ст.. 71 КПК України). Оскільки це попередження повинне служити певною гарантією для отримання найбільш достовірних показань, то звідси і висновок, що слідчий не може до цієї процесуальної дії відноситись формально. В кожному конкретному випадку, в залежності від данних, які є про свідка і оцінки слідчим його психічного стану в момент допиту, попередження про відповідальність повинно носити в різних випадках різний характер і робитись в різній формі. Якщо слідчий допитує добросовісного свідка, то насамперед, він повинен домогтись того, щоб свідок правильно зрозумів відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань.

При допиті свідка, який зацікавлений в результаті справи, слідчий повинен роз’яснити йому, що його покази будуть піддані перевірці і у випадку встановлення в його показах неправди, він буде притягнутий до кримінальної відповідальності. При цьому свідку можна запропонувати самому прочитати в Кримінальному кодексі України зміст відповідних статтей. Закон також вимагає від слідчого з’ясувати перед допитом відношення свідка до потерпілого і обвинуваченого. З’ясування такого відношення має суттєве значення для правильної оцінки показань свідка і прийняття необхідних заходів для усунення впливу цього відношення на результат допиту. Одним з важливих завдань слідчого при допиті свідка являється встановлення психологічного контакту, який виражається в схиленні свідка до відвертості і в щирому його бажанні повідомити всі відомості, які відомі йому по справі. При будь-яких обставинах допиту слідчий повинен бути коректним, об’єктивним, вічливим, володіти собою, знаходити спільну мову навіть в тих випадках, коли йому очевидно, що свідок говорить неправду. Проводячи допит, слідчий повинен прагнути викликати до себе повагу та довіру.

Допит свідка повинен починатись пропозицією розповісти все, що йому відомо по справі. Це базується на тому, що перед допитом слідчий не знає повноти обізнаності свідка по конкретній справі. Практиці відомі випадки, коли свідки повідомляли набагато більше, ніж передбачав почути від них слідчий. Крім того, з вільної розповіді слідчий одержує додаткову можливість більш чітко сформулювати питання, які він хоче поставити допитуваному.

Викладення свідком тих чи інших данних в зручній для нього послідовності полегшує їх згадування, сприяє більш повному відтворенню закарбованого в пам’яті. «При викладенні своїх показань свідки іноді висловлюють свої висновки та пропозиції, що стосуються обвинуваченого. Слідчий повинен прислуховуватись до них і з’ясовувати, на підставі чого він прийшов до них і якими фактами він може їх обґрунтувати. В іншому випадку ці заяви (як голослівні) не можуть бути прийняті до уваги.».

Слідчий може рекомендувати свідку певну послідовність викладення тоді, коли останньому треба дати показання по багатьох епізодах і сам він затрудняється у виборі такої послідовності. В деяких випадках слідчий із тактичних міркувань може запропонувати свідку спочатку висвітлити певний факт, а потім розказати про все інше. Мета такого прийому «…або направити розповідь в певне русло – на з’ясування найбільш важливих обставин, або утримати свідка від дачі неправдивих показань, якщо таку небезпеку слідчий може передбачити. В останньому випадку, давши правдиві показання про один факт, допитуваний буде змушений, щоб не суперечити самому собі, правдиво розповісти і про інші факти».

При допиті важливе значення має також об’єктивність слідчого і хороше знання ним матеріалів справи. Це одна із обставин, яка дозволяє слідчому тактично правильно побудувати допит. При цьому важливо, щоб у свідка склалось враження, що слідчому вже все відомо по даній справі, і приховувати якісь обставини не варто. В тому випадку, якщо свідок під час вільної розповіді повністю висвітлить всі обставини і події, які цікавлять слідчого, то задавати йому питання немає необхідності. Але частіше всього свідок під час вільної розповіді не вичерпує теми допиту. Шляхом постановки доповнюючих, уточнюючих і контрольних запитань слідчий повинен доповнити показання свідка.

Доповнюючі – це питання, які задаються з метою доповнення одержаних показань, ліквідацію прогалин. Вони можуть бути направлені на деталізацію показань. Уточнюючі питання можуть бути задані з метою деталізації показань, але частіше – для конкретизації, уточнення одержаних відомостей.   

Контрольні питання задаються з метою перевірити одержані показання.

Не слід задавати свідку питання які йому незрозумілі внаслідок його низького загальноосвітнього рівня, або являються не конкретними. Заборонено задавати навідні питання, в постановці яких закладена очікувана відповідь. Питання, які задаються свідкові, повинні відноситись до предмету допиту, витікати одне з одного, бути чітко і граматично правильно сформульованими і, як правило, передбачати розгорнуту відповідь.

Під час вільної розповіді свідка слідчий повинен уважно слухати його і робити собі помітки на аркуші паперу або ж в плані допиту. «Допитуваний постійно повинен бачити, що слідчий уважно слухає його розповідь, зацікавлений в його показаннях».

При допиті свідка бувають обставини, коли він добре пам’ятає окремі деталі справи, але не хоче про них говорити взагалі, або дає завідомо неправдиві показання. Загальноприйнятим порядком допиту недобросовісних свідків, які дають завідомо неправдиві показання або ж замовчують окремі факти, являється такий порядок, коли слідчий підводить свідка до думки про необхідність розказати правду не погрозами, не проханням, а твердою логікою фактів, які вже відомі слідчому.

Ратінов А.Н. і Адамов Ю.П. варіанти недобросовісної поведінки допитуваного, або форми неправди класифікують наступним чином:

1.  приховування справжніх фактів;

2.  заперечення справжніх фактів;

3.  ствердження вигаданих фактів;

4.  приховування справжніх і повідомлення вигаданих фактів;

5. спростування справжніх і повідомлення вигаданих фактів.  

Неправду можна розділити на активну і пасивну. Активна неправда передбачає переробку дійсних подій і повідомлення неправдивих свідчень, а пасивна полягає у замовчуванні справжніх фактів без заміни їх будь-якими іншими.

Після того, як слідчий вислухав вільну розповідь та відповіді на запитання свідка, він може помітити, що особа говорить неправду або замовчує про відомі факти події. При цьому слідчий повинен прикласти всі знання і досвід, щоб вияснити причини цього і прийняти міри для їх подолання до закінчення допиту. Якщо слідчий прийшов до висновку, що свідок дає завідомо неправдиві показання, він повинен ставити питання свідку таким чином, щоб одержати від нього контрольні дані, за допомогою яких можна перевірити правдивість його показів.

Для своєчасного виявлення недобросовісних показань, особливо важливе значення має виконання тактичного правила про максимальну деталізацію показань допитуваного, одержання від нього розгорнутих, вичерпно повних пояснень по всіх обставинах, які відносяться до справи. Деталізація показань створює сприятливі умови для їх перевірки і при подальшому розслідуванні і часто стримує свідка від безпідставної зміни показань. Хороший ефект при викритті лжесвідчення дає застосування такого тактичного прийому, який полягає в тому, що слідчий задає додаткові питання в швидкому темпі. Прискорення темпу допиту створює дефіцит часу, позбавляє допитуваного можливості ретельно обґрунтувати кожну відповідь, посилює емоційну напругу свідка, в зв’язку з чим недобросовісні свідки часто проговорюються. У конфліктних ситуаціях, коли свідок приховує інформацію, можна застосовувати наступні прийоми психологічного впливу: переконання, звернення до почуттів гідності, гордості справедливості, тощо. Можна також застосувати і інший прийом, який полягає в тому, що частину допиту слідчий проводить у формі вільної бесіди, під час якої створюється враження хорошої обізнаності про інтереси, захоплення та обставини особистого життя свідка. При цьому питання, які відносяться до суттєвих обставин, вкраплюються в цю розмову. Правдиво відповідаючи на питання про власні інтереси, свідок не встигає переключити увагу і за інерцією говорить правду у відповідь і на питання слідчого. Такий прийом називається непрямим допитом.

Не слід покладати надію на будь-який один тактичний прийом. Тактичні прийоми повинні застосовуватись в комплексі.

В юридичній літературі висловлюються позиції щодо регламентації застосування під час провадження допиту можливостей інструментальної діагностики емоційної напруженості людини – детекторів брехні. Застосування його, на думку С. Стахівського, є неприйнятним, оскільки названа діагностика позбавлена об’єктивності. Адже відомо, що незалежно від причетності до злочину, різні люди виявляють неоднакову емоційну реакцію на зовнішні подразники. Крім того, особи, які за своїм складом характеру є боязкими, соромливими, завжди проявляють більшу емоційну напруженість ніж досвідчені злочинці.

4. Тактика допиту неповнолітніх свідків, глухих та німих свідків

Допит є найбільш поширеним засобом отримання доказів. Його суть полягає в отриманні від допитуваної особи достовірних відомостей про обставини, що мають значення для встановлення істини у справі. Це положення стосується також допиту неповнолітнього свідка.Відразу слід зауважити, що допит неповнолітніх як свідків повинен мати місце лише у крайніх випадках, коли без їх свідчень не можна установити істину.

Особливими тактичними прийомами, що застосовуються під час допиту неповнолітніх, є роз’яснення важливості повідомлення правдивих показань, демонстрування поінформованості про обставини життя допитуваного, його інтереси, роз’яснення сутності та значення пред’явлених і оголошених матеріалів.

Неповнолітні, як правило, допитуються у формі бесіди, оскільки в них ще малий запас слів і вони не завжди можуть побудувати зв’язну вільну розповідь. Неприпустимо перебивати підлітка під час розповіді, виражати йому недовіру. Формулювати питання треба з врахуванням віку і розумового розвитку свідка, щоб вони були короткими.

Розмовляти з неповнолітнім слідчий повинен рівним і спокійним тоном. Але якщо перед слідчим сидить розв’язний підліток, який веде себе з викликом, то з ним треба дотримуватись більш суворого й офіційного тону. Однак, в розмові з підлітком треба уникати насмішок, окриків або інших якихось зауважень, які принижують гідність підлітка, його почуття. При допиті неповнолітнього свідка можна зустрітись з таким фактом, що він або з самого початку не хоче говорити, або доводить свою розповідь до певних моментів і припиняє. Це пояснюється різноманітними причинами, в залежності від яких і повинні застосовуватись відповідні тактичні прийоми допиту. Причиною такої поведінки свідка може бути замкнутий характер, сором’язливість, дія на нього незвичної офіційної обстановки. Розговорити такого свідка можна в процесі бесіди на близькі і цікаві йому теми.

При допиті важливим є встановлення непримусового контакту з неповнолітнім свідком, створення при цьому доброзичливої обстановки. З цією метою, особливо у неповнолітнього свідка віком до 14 років, а також віком до 16 років, з'ясовуються (у формі, доступній їх розумінню) анкетні дані. При цьому можуть задаватися запитання на абстрактні теми. Встановивши необхідний контакт, неповнолітньому свідкові (віком до 16 років) роз’яснюється його обов’язок «говорити тільки правду» про відомі йому обставини. Після чого свідкові у простій для його розуміння формі задаються запитання при суворому їх контролі головуючим. При цьому не можна допускати навідні запитання, підказки і т. ін. Неповнолітні свідки віком до 16 років про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та завідомо дані неправдиві показання не попереджуються (ч. 3 ст. 168 КПК України).

Допит неповнолітнього свідка віком до 14 років, а за розсудом суду — віком до 16 років проводиться у присутності педагога, а при необхідності — лікаря, батьків чи інших представників неповнолітнього (ч. 1 ст. 168 КПК України). Важливо, щоб ці особи не були зацікавлені у результатах розгляду справи. Вони викликаються з метою створення у судовому засіданні обстановки, яка виключала б можливість негативного впливу на психіку неповнолітнього свідка. Вважається доцільним виклик до суду педагогів, у яких цей свідок навчається. Перед допитом слідчий може порадитись з педагогом, лікарем, законним представником з приводу тактики, ведення допиту формування і послідовності постановки запитань неповнолітньому, які питання доцільно ставити їм самим.

У випадках, коли присутність підсудного у залі судового засідання може негативно вплинути на повноту і достовірність показань неповнолітнього свідка або коли цього вимагають інші інтереси справи, допит неповнолітнього свідка за ухвалою (постановою) суду має бути проведений у відсутності підсудного. Але у цих випадках після повернення підсудного до залу суду суд зобов'язаний ознайомити його з показаннями свідка і надати йому можливість задавати питання свідкові, а також дати пояснення з приводу показань свідка (ч. ч. 3, 4 ст. 307 КПК України).

Кримінально-процесуальний закон при необхідності допускає можливість допиту німих, глухих свідків, а також свідків, які не володіють мовою судочинства. Допит німого або глухого свідка чи потерпілого проводиться за правилами ст. 167 КПК з участю особи, яка його розуміє. Про участь цієї особи в допиті свідка зазначається в протоколі.

Особа, яка розуміє знаки глухого або німого за своїм процесуальним становищем прирівнюється до перекладача (ч. 1 ст. 128 КПК). Якщо глухий або німий читає і пише слідчий з власної ініціативи на його прохання може поставити запитання письмово і він у присутності слідчого і особи яка його розуміє, може написати в протоколі свої показання власноручно.

Для фіксації показань німих і глухих свідків доцільно використовувати відеозапис. Запис таких допитів допомагає в подальшому, при виникненні сумнівів визначити правильність і повноту перекладу і усунути протиріччя, які виникли у зв’язку з цим.

Висновки

 

Дослідивши тактику допиту свідка, можна зробити наступні висновки:

1.  Свідком у справі може бути кожна особа, якій відомі обставини, що стосуються данної справи. Свідок може бути допитаний про обставини, що підлягають встановленню, а також про факти, що характеризують особу обвинуваченого, підозрюваного;

2.  Центральними психологічними особливостями допиту є діагностика істинності показань, прийомів правомірного психологічного впливу з метою отримання правдивих показань, методів викриття неправдивих показань;

3.  Допит є найбільш поширеним засобом отримання доказів. Його суть полягає в отриманні від допитуваної особи достовірних відомостей про обставини, що мають значення для встановлення істини у справі. Допит свідка за своєю природою - процес передачі інформації від свідка слідчому. I саме слідчий повинен при допиті бути активним, тобто враховуючи особу свідка чи потерпілого готуватися до допиту, планувати його, вибирати необхідні тактичні прийоми, але все це з суворим дотриманням норм Закону;

4.  Мета кожного допиту – з’ясувати об’єктивну істину, а звідси випливає висновок, що слідчий повинен ретельно готуватись до допиту свідка. Підготовка до допиту включає наступні етапи:

-  вивчення матеріалів справи;

-  детальне вивчення особистості свідка, його відношення до події;

-  підготовка доказів, які, можливо необхідно буде використати при допиті (речові докази, висновки експертиз);

-  складення плану допиту;

-  вирішення питання про час і місце проведення допиту та про форму виклику свідка;

5.  Для успішного проведення допиту, слідчий повинен бути добре обізнаний в обставинах справи та бути об’єктивним. Слідчому також не слід покладатись лише на певний один тактичний прийом, вони повинні застосовуватись у комплексі;

6.  Одним з важливих завдань слідчого при допиті свідка являється встановлення психологічного контакту, який виражається в схиленні свідка до відвертості і в щирому його бажанні повідомити всі відомості, які відомі йому по справі;

7.  Слідчий повинен оцінювати і перевіряти показання свідків, усуваючи в них протиріччя, які виявляються в результаті непорозумінь, неправдивих свідчень, забування шляхом постановки уточнюючих запитань;

8.  При допиті неповнолітнього свідка важливим є встановлення непримусового контакту, створення при цьому доброзичливої обстановки. Слідчий повинен пам’ятати, що неповнолітні більше схильні до навіювання та впливу з боку інших осіб.

Список використаної літератури

 

Нормативний матеріал

 

1. Конституція України.- Відомості Верховної Ради.- 1996.-№ 30.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України.- Відомості Верховної Ради. – 1961.- № 2.

Література

3. Тертишник В.М.- Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України.- К.: А.С.К.-2005.;

4. Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: вибрані твори. – К: Юрінком Інтер.- 1999.;

5. Ратінов А.Р., Адамов Ю.П. – Лжесвідчення. – М.: Всесоюзний інститут по вивченню причин і розробці мір попередження злочинності.- 1976.;

6. Доспулов Г.Г.,- Психологія допиту на попередньому слідстві.- М.: Юридична література. – 1976.;

7. Васильєв А.Н., Карнєєва Л.Н. – Тактика допиту при розслідуванні злочинів. – М.: Юридична література. – 1970.;

8. Гора І.В., Колесник В.А., - Криміналістика. Криміналістична практика.,-К.: Алеута.,- 2005.;

9. Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т., - Кримінальний процес України. Підручник.- Юрінком Інтер.-2004.;

10. Салтевський Л.В.,- Криміналістика.- К.: Кондор,-2005.;

11. Шеремет А.П., - Криміналістика. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 472 с.;

12. Стахівський С.- Допит, як спосіб одержання показань свідка.,- Право України. – 1997.- № 7 – с. 30-33.;

13. Коновалова В.Є., - Допит: тактика і психологія.- Х : Консул. – 1999.;

14. Справочник следователя. Практическое пособие.- М.: «Юридическая литература».- 1990.

Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка Юридичний факультет Кафедра кримінального процесу і криміналістики КУРСОВА РОБОТА На тему:Тактика

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу