База знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ

курсовые,контрольные,дипломы,рефераты

Темперамент в структурі особи — Психология

ПЛАН

ТЕМПЕРАМЕНТ В СТРУКТУРІ ОСОБИ

ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО ТЕМПЕРАМЕНТ

ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ ТЕМПЕРАМЕНТУ

З ІСТОРІЇ ВЧЕНЬ ПРО ТИПИ ТЕМПЕРАМЕНТУ

ТЕМПЕРАМЕНТИ ПОЧУТТЯ

ТЕМПЕРАМЕНТИ ДІЯЛЬНОСТІ

ТИПИ ТЕМПЕРАМЕНТІВ І ЇХ ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

ТЕМПЕРАМЕНТ І ДІЯЛЬНІСТЬ

ТЕМПЕРАМЕНТ І ХАРАКТЕР

ВИСНОВОК

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ


ТЕМПЕРАМЕНТ В СТРУКТУРІ ОСОБИ

СТРУКТУРА ОСОБИ - система уявлень про особу, узагальнювальна процесуально-ієрархічні підструктури особи з підпорядкуванням нижчих підструктур вищим, включаюча накладені на них підструктури здібностей і характеру.

ТЕМПЕРАМЕНТ (лат. Temperamentum - належне співвідношення рис від tempero - змішую в належному стані) - характеристика індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, що становлять цю діяльність психічних процесів і станів.

Темперамент - якість особи, що сформувалася в особистому досвіді людини на основі генетичної обумовленості його типу нервової системи і що значною мірою визначає стиль його діяльності. Темперамент відноситься до біологічно обумовлених підструктур особи. Розрізняють чотири основні типи темпераменту : сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік.

 

ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО ТЕМПЕРАМЕНТ

темперамент психічна почуття

Коли говорять про темперамент, те мають на увазі багато психічних відмінностей між людьми - відмінності по глибині, інтенсивності, стійкості емоцій, емоційній вразливості, темпу, енергійності дій і інші динамічні, індивідуально-стійкі особливості психічного життя, поведінки і діяльності. Проте темперамент і сьогодні залишається багато в чому спірною і невирішеною проблемою. Проте при усьому різноманітті підходів до проблеми, учені і практики визнають, що темперамент - біологічний фундамент, на якому формується особа як соціальна істота.

Темперамент відбиває динамічні аспекти поведінки, переважно природженого характеру, тому властивості темпераменту найбільш стійкі і постійні в порівнянні з іншими психічним особливостями людини. Найбільш специфічна особливість темпераменту полягає в тому, що різні властивості темпераменту цієї людини не випадково поєднуються один з одним, а закономірно пов'язані між собою, утворюючи певну організацію, структуру, що характеризує 3 темпераменти.

Отже, під темпераментом слід розуміти індивідуально своєрідні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, які однаково проявляючись в різноманітній діяльності незалежно від її змісту. цілей, мотивів, залишаються постійними в зрілому віці і у взаємозв'язку характеризують тип темпераменту.

До властивостей темпераменту відносяться індивідуальні особливості, які:

регулюють динаміку психічної діяльності в цілому;

характеризують особливості динаміки окремих психічних процесів;

мають стійкий і постійний характер і зберігаються в розвитку упродовж тривалого відрізку часу;

знаходяться в строго закономірному співвідношенні, що характеризує тип темпераменту;

однозначно обумовлені загальним типом нервової системи.

Користуючись певними ознаками, можна з достатньою визначеністю відрізнити властивості темпераменту від усіх інших психічних властивостей особи.

 

ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ ТЕМПЕРАМЕНТУ

Аналіз внутрішньої структури темпераменту представляє значні труднощі, обумовлені відсутністю у темпераменту (у його звичайних психологічних характеристиках) єдиного змісту і єдиної системи зовнішніх проявів. Спроби такого аналізу призводять до виділення трьох головних, ведучих, компонентів темпераменту, що відносяться до сфер загальної активності індивіда, його моторики і його емоційності. Кожен з цих компонентів, у свою чергу, має дуже складну багатовимірну будову і різні форми психологічних проявів.

Особливе значення в структурі темпераменту має той його компонент, який позначається як загальна психічна активність індивіда. Суть психічної активності полягає в прагнення особи до самовираження, ефективного освоєння і перетворення зовнішньої дійсності; звичайно при цьому напрям, якість і рівень реалізації цих тенденцій визначається іншими особливостями особи : її інтелектуальними і характерологічними особливостями, комплексом її стосунків і мотивів. Міра активності поширюється від млявості, інертності і пасивного споглядання на одному полюсі до вищої міри енергії, потужній нестримності дій і постійного підйому - на іншому.

До групи якостей, що становлять перший компонент темпераменту, впритул примикає група якостей, складових другої - руховий, або моторний компонент, провідну роль в якому грають якості, пов'язані з функцією рухового (і спеціального мовнорухового апарату). Серед динамічних якостей рухового компонента слід виділити такі, як швидкість, сила, різкість, ритм, амплітуда і ряд інших ознак м'язового руху. Сукупність особливостей м'язової і мовної моторики складає ту грань темпераменту, яка легше за інших піддається спостереженню і оцінці і тому часто служить основою для судження про темперамент їх носія.

Третім основним компонентом темпераменту є "емоційність", що є великим комплексом властивостей і якостей, що характеризують особливості виникнення, протікання і припинення різноманітних почуттів, афектів і настроїв. В порівнянні з іншими складовими частинами темпераменту цей компонент найбільш складний і має розгалужену власну структуру. Як основні характеристики "емоційності" виділяють вразливість. Імпульсивність і емоційну лабільність. Вразливість виражає афектну сприйнятливість суб'єкта, чуйність його до емоційних дій, здатність його знайти ґрунт для емоційної реакції там, де для інших такого ґрунту не існує. Терміном "імпульсивність" позначається швидкість, з якою емоція стає спонукальною силою вчинків і дій без їх попереднього обдумування і свідомого рішення виконати їх. Під емоційною лабільністю зазвичай приймається швидкість, з якою припиняється цей емоційний стан або відбувається зміна одного переживання іншим.

Основні компоненти темпераменту утворюють в актах людської поведінки те своєрідна єдність спонукання, дії і переживання, яке дозволяє говорити про цілісність проявів темпераменту і дає можливість відносно чітко обмежити темперамент від інших психічних утворень особи - її спрямованості, характеру. здібностей та ін.

 

З ІСТОРІЇ ВЧЕНЬ ПРО ТИПИ ТЕМПЕРАМЕНТУ

Творцем вчення про темпераменти вважається старогрецький лікар Гіппократ (V ст. до н.е.). Він стверджував, що люди розрізняються співвідношенням 4 основних "соків" життя, - крові, флегми, жовтої жовчі і чорної жовчі, - входячих до його складу. Виходячи з його вчення, найзнаменитіший після Гіппократа лікар античності Клавдій Гален (II ст. до н.е.) розробив першу типологію темпераментів, яку він виклав у відомому трактаті "De temperamentum". Згідно з його вченням тип темпераменту залежить від переважання в організмі одного з соків. Їм були виділені темпераменти, які у наш час користуються широкою популярністю, : сангвініка (від латів. sanguis - "кров"), флегматика (від грец. - phlegma - "флегма"), холерика (від грец. chole - "жовч"), і меланхоліка (від грец. melas chole - "чорна жовч"). Ця фантастична концепція мала величезний вплив на учених упродовж багатьох століть.

Імануіл Кант (22.06.1724-12.021804).

Говорив що з фізіологічної точки зору, коли йдеться про темперамент, мають на увазі фізичну конституцію (слабка або сильна статура) і комплекцію (рідке, за допомогою життєвої сили закономірно рухливе в тілі. До чого відносять також тепло або холод при обробці цих соків.)

Але з точки зору психологічної, тобто як темперамент душі (здібності почуття і бажання), ці вирази стосуються властивостей крові, визначені тільки аналогічно ігри почуттів і бажання з тілесними рушійними причинами (з яких кров найголовніша).

Головне ділення вчення про темпераменти таке: темпераменти почуття і темпераменти дії діляться на два види, що в сукупності дає чотири темпераменти.

До темпераментів почуттів Кант зарахував: А) сангвінічний і В) його протилежність - меланхолійний. Перший має особливість, що на відчуття виявляється швидка і сильна дія, але відчуття проникає не глибоко (не буває тривалим); у другому ж темпераменті відчуття буває менш яскравим, зате пускає глибоке коріння. У цьому слід убачати відмінність темпераментів почуттів, а в не прихильності до веселощів або смутку.

 

ТЕМПЕРАМЕНТИ ПОЧУТТЯ

А. Сангвінічний темперамент людини веселої вдачі

Спосіб відчуття сангвініка можна упізнати по наступних проявах. Це людина безтурботна, повна надій; кожній речі він на мить надає велике значення. А через хвилину вже перестає про неї думати. Він чесно обіцяє, але не тримає свого слова, оскільки він до цього недостатньо глибоко обдумав, чи в змозі він стримати його. Він досить добродушний, щоб надати допомогу іншому, але він поганий боржник, і завжди вимагає відстрочення. Він хороший співрозмовник, жартує, весел, готів нічому у світі не надавати великого значення і усі люди йому друзі. Зазвичай він не зла людина, але грішник, що не легко піддається виправленню. Правда, він сильно розкаюється. Але скоро забуває своє розкаяння (яке ніколи не перетворюється до його в скорботу). Робота його скоро стомлює, але він без втоми займається тим, що по суті є тільки гра. Бо гра завжди пов'язана із змінами, а витримка не по його частині.

В. Меланхолійний темперамент людини похмурої вдачі

Людина, розташована до меланхолії (не меланхолік, бо це означає вже стан, а не просто прихильність до стану), надає усьому, що його торкається, велике значення, скрізь знаходить приводи для побоювань і звертає увагу передусім на трудності. Він насилу дасть обіцянку, бо не може його не виконати, але сумнівається, чи в змозі він його виконати. І усе це у нього пояснюється не моральними причинами (бо тут йде мова про чуттєві мотиви), а тим, що протилежне завдає йому неприємності, і саме тому він стає заклопотаним, недовірливим, повним сумнівів, а через це і малосприйнятливим до веселощів. Втім, коли це настрій стає звичним, воно протиставляє настрою людинолюба, яке власне більше сангвінікові, по украй мірі по спонуканню, бо той, хто сам повинен обходитися без радості, навряд чи побажає її іншому.

 

ТЕМПЕРАМЕНТИ ДІЯЛЬНОСТІ

С. Холеричний темперамент людини запальної

Про нього говорять, що він гарячий, спалахує швидко, як солома, але при поступливості інших скоро остигає. У його гніві немає ненависті, і він любить іншого тим сильніше, чим швидше той йому поступається. Його діяльність швидка, але нетривала. Він діяльний, але неохоче бере на себе поділа саме тому, що у нього немає витримки; ось чому він охоче робиться начальником, який керує справами, але сам вести їх не хоче. Тому його пануюча пристрасть - честолюбство; він охоче береться за громадські справи і бажає. Щоб його гучно хвалили. Він любить тому блиск і помпезність церемоній, охоче бере під свій захист інших і на вигляд великодушний, не з любові, проте, а з гордості, бо себе самого він любить більше. Він стежить за порядком і здається тому розумніше, ніж він є. Він любить мати у розпорядженні кошти, щоб не бути скаредним; він ввічливий, але любить церемонії, натягнуть. Пихатий в поводженні і охоче має при собі якого-небудь підлесника. Який служить мішенню для його дотепності, і більше переживає, коли його горді домагання зустрічають відсіч. Достатня трохи їдкої дотепності. Щоб миттю зник ореол важливості. Одним словом. холеричний темперамент - найнещасніший з усіх темпераментів, бо більше інших викликають противлення собі.

Д. Флегматичний темперамент холоднокровного

Флегма означає відсутність афекту, а не інертність (безживність), і тому людину, у якої немає флегми, не можна назвати флегматиком і під цією кличкою зараховувати в розряд ледарів.

Флегма як слабкість - це схильність до бездіяльності, небажання братися за справу, навіть якщо спонукання до цього дуже сильні. Нечутливість до спонукань є задоволеною даремністю, і його схильності спрямовані тільки на насичення і сон.

Флегма як сила - це здатність приходити в рух і не легко і не швидко, та зате надовго. Той, у кого в крові добра доза флегми, нагрівається повільно, але довго зберігає тепло. Він не легко приходить в гнів, а спочатку коливається, чи слід йому гніватися.

Холоднокровному нічого шкодувати про те, що у нього абсолютно звичайна доля розуму, але в той же час він від природи обдарований цією флегмою; хоча він і позбавлений блиску, та зате виходить їх принципів, а не з інстинктів. Його вдалий темперамент замінює йому мудрість, і навіть в буденному житті його часто називають філософом. Своїм темпераментом він перевершує інших, не зачіпаючи їх марнославства. Його часто називають також пронозою, бо усі спрямовані на нього снаряди випущені з баліст і катапульт відскакують від нього як від мішка з ватою. Це злагідний чоловік, який уміє забирати владу над дружиною і родичами, хоча на вигляд він покірний волі усіх. Оскільки, маючи непохитну, але розсудливу волю, він уміє пристосувати їх волю до своєї, подібно до того як тіла з найбільшою масою і великою швидкістю руху, завдаючи удару, пробивають перешкоди, що зустрічаються ним, наскрізь, а при меншій швидкості, але при великому об'ємі, захоплюють за собою цю перешкоду, не руйнуючи його.

Якщо один темперамент, як завжди думають, з'єднується з іншим, то вони або протидіють один одному, або нейтралізуються. Перше буває, коли вважають, ніби в одному і тому ж суб'єктові сполучені сангвінічний темперамент з меланхолійним або холеричний з флегматичним, бо вони (А і В, так само як і З і Д) суперечать один одному. Друге, а саме нейтралізація, відбувається нібито при (немов хімічному) змішенні сангвінічного темпераменту з холеричним і меланхолійного з флегматичним. Не можна мислити злитим в одному і тому ж акті добродушні веселощі з грізним гнівом або муки самокатування із задоволеним спокоєм вимогливої душі. Але якщо один з цих двох станів в одному і тому ж суб'єктові повинні змішуватися з іншим, то виходять тільки чудасії і капризи, а не певний темперамент.

Отже, складних темпераментів немає.

З прадавніх часів дослідники, спостерігаючи значну різноманітність поведінка, співпадаюча з відмінностями в статурі і фізіологічних функціях, намагалася їх упорядковувати, якимсь чином їх групувати. Так виникли самі різні типології темпераментів. Найбільший інтерес представляють ті з них, в яких властивості темпераменту, що розуміються як спадкові або природжені, зв'язувалися з індивідуальними відмінностями в особливостях статури. Ці типології дістали назву КОНСТИТУЦІЙНИХ ТИПОЛОГИЙ. Так найбільшого поширення набула типологія, запропонована Е. Кречмером, який в 1921 р. опублікував свою знамениту роботу "Будова тіла і характер". Головна його ідея полягала в тому, що люди з певним типом складання мають певні психічні особливості. Їм було проведено безліч вимірів частин тіла, що дозволило йому виділити 4 конституціональні типи:

ЛЕПТОСОМАТИК - характеризується крихкою статурою високим зростанням, плоскою грудною кліткою. Плечі вузькі, нижні кінцівки - довгі і худі.

ПІКНІК - людина з вираженою жировою тканиною, надмірно огрядний. характеризується малим або середнім зростанням, тулубом, що розпливається, з великим животом і круглою головою на короткій шиї.

АТЕЛЕТИК- людина з розвиненою мускулатурою, міцною статурою, характерне високе або середнє зростання, широкі плечі, вузькі стегна.

ДИСПЛАСТИК- люди з безформним, неправильним будова. Індивіди цього типу характеризуються різними деформаціями статури (наприклад, надмірне зростання, непропорційна статура).

З названими типами будови тіла Кречмер співвідносить 3 виділені типи темпераменту, які він називає: шизотимік, іксотимік і циклотимік. Шизотимик має астенічну статуру, він замкнутий, схильний до коливань емоцій, упертий, малопіддатливий до зміни установок і поглядів, насилу пристосовується до оточення. на відміну від нього іксотимік має атлетичну статуру. Це спокійна маловразлива людина із стриманими жестами і мімікою, з невисокою гнучкістю мислення, часто дріб'язковий. Пікнічна статура має циклотимік, його емоції коливаються між радості і печалі, він легко контактує з людьми і реалістичний в поглядах.

Теорія Е. Кречмера була дуже поширена в Європі, а в США отримала популярність концепція темпераменту У. Шелдона, сформульована в 40-х роках нашого століття. У основі поглядів Шелдона також лежить припущення про те, що тіло і темперамент - це 2 параметри людини, пов'язаних між собою. Структура тіла визначає темперамент, який є його функцією. У. Шелдон виходив з гіпотези про існування основних типів статури, описуючи які він запозичував терміни з ембріології. Їм виділено 3 типи:

1.  ЕНДОМОРФНИЙ (з ендодерми утворюються переважно внутрішні органи);

2.  МЕЗОМОРФНИЙ (з мезодерми утворюється м'язова тканина);

3.  ЕКТОМОРФНИЙ (з ектедерми розвивається шкіра і нервова тканина).

При цьому людям з ендоморфним типом властива відносно слабка статура з надміром жирової тканини; мезаморфному типу властиво мати струнке і міцне тіло, велику фізичну стійкість і силу; а ектоморфному - крихкий організм, плоску грудну клітку, довгі тонкі кінцівки із слабкою мускулатурою.

По У. Шелдону, цим типам статур відповідають певні типи темпераментів, названі їм залежно від функцій певних органів тіла, : висицетронія (лат. viscera - "нутрощі"), соматонія (грец. soma - "тіло") і церебротонія (лат. cerebrum - "мозок").

Типи темпераменту (по У. Шелдону)
Висцертония Соматотония Церебротония

Розслаблення в поставі і рухах

Любов до комфорту

Повільна реакція

Пристрасть до їжі

Соціалізація харчової потреби

Насолода від процесу травлення

Любов до компаній, дружніх виявлень Социофилия (любов до громадського життя)

Привітність з усіма

Жадання любові і підбадьорення оточення

Орієнтація на інших

Емоційна рівність

Терпимість

Безтурботна задоволеність

Хороший сон

Відсутність вибухових емоцій і вчинків

М'якість, легкість в зверненні і зовнішньому вираженні почуттів.

Товариськість і розслаблення під впливом алкоголю

Потреба в людях у важку хвилину

Орієнтація на дітей і сім'ю

Упевненість в поставі і рухах

Схильність до фізичної діяльності

Енергійність

Потреба в рухах і задоволення від них

Потреба в домінуванні

Схильність до ризику в грі випадку

Рішучі манери

Хоробрість

Сильна агресивність

Психологічна нечутливість

Клаустрофобія (боязнь замкнутого простору)

Відсутність співчуття

Голос, що важко приглушається

Спартанська витривалість болю

Шумна поведінка

Зовнішній вигляд відповідає більш літньому віку

Об'єктивне і широке мислення, спрямоване зовні

Самовпевненість, агресивність під впливом алкоголю

Потреба в діях у важку хвилину

Орієнтація на заняття юнацького віку

Заторможеность в рухах, скутість в поставі

Надмірна фізіологічна реактивність

Підвищена швидкість реакцій

Схильність до самоти

Схильність до міркувань, виняткова увага

Скритність почуття,

емоційна загальмованість

Самоконтроль міміки

Социофобия (страх перед громадськими контактами)

Загальмованість в спілкуванні.

Уникнення стандартних дій

Агрофобия (боязнь відкритого простору)

Непередбачуваність установок (поведінка) тихий голос, уникнення шуму

Надмірна чутливість до болю

Поганий сон, хронічна втома

Юнацька жвавість і суб'єктивне мислення.

Концентроване, приховане і суб'єктивне мислення.

Стійкість до дії алкоголю і інших репресантів

Потреба в самоті у важку хвилину

Орієнтація на літній вік

У психологічній науці більшість конституційних концепцій стали об'єктом гострої критики. Основний недолік подібних теорій полягає в тому, що в них недооцінюється, а іноді просто відкрито ігнорується роль середовища і соціальних умов у формуванні психічних властивостей індивіда.

Властивості темпераменту, наприклад, соціалізація харчової потреби, любов до компаній і дружніх виявлень, терпимість і відсутність співчуття, не можна вважати спадковими властивостями того ж порядку, що і статура. Відомо, що такі властивості, виникаючи на основі певних анатомофізіологічних особливостей індивіда, формуються під впливом виховання і громадського середовища.

Насправді, давно відома залежність протікання психічних процесів і поведінка людини від функціонування нервової системи, що виконує домінуючу роль, що управляє, в організмі. Теорія зв'язку деяких загальних властивостей нервових процесів з типами темпераменту була запропонована І.П. Павловим і отримала розвиток і експериментальне підтвердження в роботах його послідовників.

 

ВЧЕННЯ І.П.ПАВЛОВА ПРО ТЕМПЕРАМЕНТ

І.П.Павлов. вивчаючи особливості вироблення умовних рефлексів у собак, звернув увагу на індивідуальні відмінності в їх поведінці і в протіканні умовнорефлекторної діяльності. Ці відмінності проявлялися передусім в таких аспектах поведінки, як швидкість і точність утворення умовних рефлексів, а також в особливостях їх загасання. Ця обставина дала можливість І.П.Павлову висунути гіпотезу про те, що вони не можуть бути пояснені тільки різноманітністю експериментальних ситуацій і що в їх основі лежать деякі фундаментальні властивості нервових процесів - збудження і гальмування. До цих властивостей відносяться сила збудження і гальмування, їх урівноваженість і рухливість.

І.П.Павлов, розрізняв силу уяви і силу гальмуванню, вважаючи їх двома незалежними властивостями нервової системи.

Сила збудження відбиває працездатність нервової клітини. Вона проявляється у функціональній витривалості, тобто в здатності витримувати тривале або короткочасне, але сильне збудження, не переходячи при цьому в протилежний стан гальмування.

Сила гальмування розуміється як функціональна працездатність нервової системи при реалізації гальмування і проявляється в здатності до утворення різних гальмівних умовних реакцій, таких, як згасання і диференціювання.

Урівноваженість - рівновага процесів збудження і гальмування. Відношення сили обох процесів вирішує, чи є цей індивід урівноваженим або неурівноваженим, коли сила одного процесу перевершує силу іншого.

Рухливість - нервових процесів - проявляється в швидкості переходу одного нервового процесу в іншій. Рухливість нервових процесів проявляється в здатності до зміни поведінки відповідно до умов життя, що змінюються. Мірою цієї властивості нервової системи є швидкість переходу від однієї дії до іншого, від пасивного стану до активного, і навпаки.

Інертність - протилежність рухливості. Нервова система тим більше інертна, ніж більше часу або зусиль вимагається, щоб перейти від одного процесу до іншого.

Виділені І.П.Павловим властивості нервових процесів утворюють певні системи, комбінації, які на його думку, утворюють так званий тип нервової системи, або тип вищої нервової діяльності. Він складається з характерної для окремих індивідів сукупності основних властивостей нервової системи - сили, урівноваженості і рухливості процесів, розрізняючи сильні і слабкі типи. Подальшою підставою ділення служить урівноваженість нервових процесів, але тільки для сильних типів, які діляться на урівноважених і неурівноважених, при цьому неурівноважений тип характеризується переважанням збудження над гальмуванням. Сильні урівноважені типи діляться на рухливі і інертні, коли основою ділення є рухливість нервових процесів.

Виділені І.П.Павловим типи нервової системи не лише по кількості, але і за основними характеристиками відповідають 4 класичним типам темпераменту :

1.  сильний, урівноважений, рухливий - сангвінік;

2.  сильний, урівноважений, інертний - флегматик;

3.  сильний, неурівноважений тип з переважанням збудження - холерик;

4.  слабкий тип - меланхолік.

І.П.Павлов розумів тип нервової системи як природжений, відносно слабо схильний до змін під впливом оточення і виховання. На думку І.П.Павлова. властивості нервової системи утворюють фізіологічну основу темпераменту, який є психічним проявом типу нервової системи. Типи нервової системи, встановлені в дослідженнях на тваринах Павлов запропонував розповсюдити і на людей.

Нині в науці накопичена безліч фактів про властивості нервової системи і у міру їх накопичення дослідники надають усе менше значення типам нервової системи, тим більше магічному числу (4), що фігурує майже в усіх роботах І.П.Павлова про темперамент. передусім підкреслюється значення досліджень окремих фундаментальних властивостей нервової системи, тоді як проблема розподілу на типи відступає на другий план. Оскільки типи утворюються з комбінацій вказаних властивостей, лише глибше пізнання останніх може забезпечити розуміння і здійснення типологій.

Проте поза сумнівом. що кожна людина має цілком певний тип нервової системи, прояв якого, тобто особливості темпераменту, складають важливу сторону індивідуально психологічних відмінностей.

 

ТИПИ ТЕМПЕРАМЕНТІВ І ЇХ ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Під темпераментом слід розуміти індивідуально своєрідні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, які однаково проявляються в різноманітній діяльності незалежно від її змісту, цілей, мотивів, залишаються постійними в зрілому віці і у своєму взаємному зв'язку характеризують тип темпераменту. Конкретні прояви типу темпераменту різноманітні. Вони не лише помітні в зовнішній манері поведінки, але немов пронизують усі сторони психіки, істотно проявляючись в пізнавальній діяльності, сфері почуттів, спонукання і діях людини, а також в характері розумової роботи, особливостях мови і тому подібне

Нині наука має в розпорядженні достатню кількість фактів, щоб дати повну психологічну характеристику усіх типів темпераменту за певною стрункою програмою. Проте для складання психологічної характеристик традиційних 4 типів зазвичай виділяють наступні основні властивості темпераменту :

Сензитивність визначається тим, яка найменша сила зовнішніх дій, необхідна для виникнення якої-небудь психічної реакції людини, і яка швидкість виникнення цієї реакції.

Реактивність характеризується мірою мимовільності реакцій на зовнішні або внутрішні дій однакової сили (критичне зауваження. образливе слово, різкий тон - навіть звук).

Активність свідчить про те, наскільки інтенсивно (енергійно людина впливає на зовнішній світ і долає перешкоди в досягненні цілей (наполегливість, цілеспрямованість, зосередження уваги).

Співвідношення реактивності і активності визначає, від чого більшою мірою заздрість діяльність людини : від випадкових зовнішніх або внутрішніх обставин, настрою, випадкові події) або від цілей, намірів, переконань.

Пластичність і ригідність свідчать, наскільки легко і гнучко пристосовується людина до зовнішніх дій (пластичність) або наскільки інертно і відстала його поведінка.

Екстраверсія, інтраверсія визначає, від чого переважно залежать реакції і діяльність людини - від зовнішніх вражень, що виникають в даний момент (екстраверт), або від образів, представлень і думок, пов'язаних з минулим і майбутнім (інтроверт).

Враховуючи усі перераховані властивості Я. Стреляу дає наступні психологічні характеристики основних класичних типів темпераменту :

САНГВІНІК. Людина з підвищеною реактивністю, але при цьому активність і реактивність у нього урівноважені. Він живо, збуджено відгукується на усе, що привертає його увагу, має живу міміку і виразні рухи. З незначного приводу він регоче, а несуттєвий факт може його розсердити. По його обличчю легко вгадати його настрій, відношення до предмета або людини. У нього високий поріг чутливості, тому він не помічає дуже слабких звуків і світлових подразників. Маючи підвищену активність і будучи дуже енергійним і працездатним, він активно береться за нову справу і може довго працювати не стомлюючись. Здатний швидко зосередиться, дисциплінований, за бажання може стримувати прояв своїх почуттів і мимовільні реакції. Йому властиві швидкі рухи, гнучкість розуму, винахідливість. швидкий темп мови, швидке включення в нову роботу. Висока пластичність проявляється в мінливості почуттів, настроїв, інтересів і прагнень. Сангвінік легко сходиться з новими людьми, швидко звикає до нових вимог і обстановки. Без зусиль не лише перемикається м однієї роботи на іншу, але і перенавчається,. опановувавши нові навички. Як правило він більшою мірою відгукується на зовнішні враження, чим на суб'єктивні образи і уявлення про минуле і майбутнє, екстраверт.

У сангвініка почуття легко виникають, легко змінюються. Легкість з якою у сангвініка утворюються і переробляються нові тимчасові зв'язки, велика рухливість стереотипу, відбивається також в розумовій рухливості сангвініків, виявляють деяку схильність до нестійкості.

ХОЛЕРИК. Як і сангвінік відрізняється малою чутливістю, високою реактивністю і активністю. Але у холерика реактивність явно переважає над активністю, тому він неприборканий, нестриманий, нетерплячий. Запальний. Він менш пластичний і більш інертний. Чим сангвінік. Звідси - велика стійкість прагнень і інтересів, велика наполегливість, можливі утруднення в перемиканні уваги, він швидше екстраверт.

ФЛЕГМАТИК має високу активність, значно переважаючу над малою реактивністю, малою чутливістю і емоційністю. Його важко розсмішити і засмутити - коли навкруги голосно сміються, він може залишатися незворушним. При великих прикростях залишається спокійним. Зазвичай у нього бідна міміка, рухи невиразні і уповільнені, так само, як мова. Він некмітливий, насилу перемикає увагу і пристосовується до нової обстановки, повільно перебудовує навички і звички. При цьому він енергійний і працездатний. Відрізняється терплячістю, витримкою, самовладанням. Як правило, він важко сходиться з новими людьми, слабо відгукується на зовнішні враження, інтроверт.

Недоліком флегматика є його інертність, малорухомість. Інертність позначається і на відсталості його стереотипів, трудності його перебудови. Проте ця якість, інертність, має і позитивне значення, сприяє грунтовності постійності особи.

МЕЛАНХОЛІК Людина з високою чутливістю і малою реактивністю. Підвищена чутливість при великій інертності призводить до того, що незначний привід може викликати у нього сльози, він надмірно образливий, хворобливо чутливий. Міміка і рухи його невиразні, голос тихий, рухи бідні. Зазвичай він невпевнений в собі, боязкий, щонайменша трудність примушує його опускати руки. Меланхолік неенергійний, ненаполегливий, легко стомлюється і мало працездатний. Йому властива увага, що легко відволікається і нестійке, і уповільнений темп усіх психічних процесів. Більшість меланхоліків - інтроверти.

Меланхолік соромливий, нерішучий, боязкий. Проте в спокійній звичній обстановці меланхолік може успішно справлятися з життєвими завданнями.

Можна вважати вже твердо встановленим, що тип темпераменту у людини природжений, а від яких саме властивостей його природженої організації він залежить, ще до кінця не з'ясовано.

 

ТЕМПЕРАМЕНТ І ДІЯЛЬНІСТЬ

Динамічні риси особи людини виступають не лише в зовнішній манері поведінки, не лише в рухах - вони проявляються і в розумовій сфері, у сфері спонукання, в загальній працездатності. Природно, особливості темпераменту позначаються в учбових заняттях і в трудовій діяльності. Але головне полягає в тому, що відмінності по темпераментах - це відмінності не по рівню можливості психіки, а по своєрідності її проявів.

Встановлена відсутність залежності між рівнем досягнень, тобто кінцевим результатом дій, і особливостями темпераменту, якщо діяльність протікає в умовах, які можна визначити як нормальні. Таким чином, незалежно від міри рухливості або реактивності індивіда в нормальній, несстресовій ситуації результати діяльності в принципі будуть однаковими, оскільки рівень досягнень залежатиме головним чином від інших чинників, особливо від рівня мотивації і здібностей. В той же час дослідження, що встановлюють цю закономірність, показує, що залежно від темпераменту змінюється спосіб здійснення самої діяльності.

Залежно від особливостей темпераменту люди розрізняються не кінцевим результатом дій, а способом досягнення результатів. Були проведені дослідження з метою встановити залежність між способом виконання дій і особливостями темпераменту. У цих дослідженнях розглядався індивідуальний стиль діяльності як шлях до досягнення результатів або спосіб рішення певної задачі, обумовленої головним чином типом нервової системи. Результати досліджень переважної більшості авторів, незалежно від особливостей досліджуваних груп і експериментальних ситуацій, в яких вивчався типовий для цих індивідів спосіб виконання дій, показують, що саме тип нервових процесів, чинить істотний вплив на формування певного стилю діяльності.

Перед сангвініком слід безперервно ставити нові, по можливості цікаві завдання, що вимагають від нього зосередженості і напруги. Необхідно постійно включати його активну діяльність і систематично заохочувати його зусилля. Флегматик треба залучити в активну діяльність і зацікавити. Він вимагає до себе систематичної уваги. Його не можна перемикати з одного завдання на інше. Відносно меланхоліка недопустимі не лише різкість, грубість, але і просто підвищений тон, іронія. Він вимагає особливої уваги, слід вчасно хвалити його за виявлені успіхи, рішучість і віл. Негативну оцінку слід використовувати як можна обережніше, всіляко пом'якшуючи її негативну дію. Меланхолік - найвідчутніший і ранимий тип з ним потрібно бути гранично м'яким і доброзичливим.

Від темпераменту залежить, яким способом людина реалізує свої дії, але при цьому не залежить їх змістовна сторона. Темперамент проявляється в особливостях протікання психічних процесів. Впливаючи на швидкість спогаду і міцність запам'ятовування, побіжність розумових операцій, стійкість і перемикану уваги.


ТЕМПЕРАМЕНТ І ХАРАКТЕР

Темперамент потрібно строго відрізняти від характеру. Темперамент аж ніяк не характеризує змістовну сторону особи (світогляд, погляди, переконання інтереси і тому подібне), не визначає цінність особи або межа можливих для цієї людини досягнень. Він має лише відношення до динамічної сторони діяльності.

Хоча темперамент, не може визначати стосунків особи, її прагнень, і інтересів, її ідеалів, тобто усього багатства змісту внутрішнього життя людини, проте характеристика динамічної сторони має істотне значення для розуміння складного образу поведінки людини, характеру людини. Те, наскільки людина проявляє урівноваженість в поведінці, гнучкість, динамічність і експансивність в реакціях, говорить про якісні особливості особи і її можливості, що певним чином складаються на трудовій і громадській діяльності індивіда. Таким чином, темперамент не є чимось зовнішнім в характері людини. а органічно входить в його структуру.

Відношення особи, її переконання, прагнення, свідомість необхідності і боргу дозволяють долати одні імпульси, тренувати інші, щоб організувати свою поведінку відповідно до громадських норм.

Темперамент не визначає шлях розвитку специфічних особливостей характеру, темперамент сам перетвориться під впливом якостей характеру. Розвиток характеру і темпераменту в цьому сенсі є взаємообумовленим процесом.


ВИСНОВОК

Таким чином темперамент відноситься передусім до біологічно обумовлених підструктур особи. На підставі викладеного вище наочно і коротко, обмежено і небезперечне місце темпераменту серед ієрархії підструктур особи можна представити у вигляді таблиці.

Підструктури Підструктури підструктур Співвідношення соціального і біологічного Основні зв'язки з Специфічні види формування Необхідні рівні психологічного аналізу
віддзеркаленням свідомістю потребами активністю
Біопсихічні властивості

Темперамент

Соціального майже немає Фізіологічні механізми психічного віддзеркалення Тільки стиль усвідомлення Через біологічну нужду Над силу і рухливість нервових процесів Тренування

Психофізіологічний

Нейропсихологический

Інші підструктури не розглядаються

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Загальна психологія /Склад. Е.И. Рогів - М. ВЛАДОС, 1995 р.

Психологія індивідуальних відмінностей ТЕКСТИ /під ред. Ю.Б.Гиппенрейдера, В. Я. Романова - М. вид-во МГУ, 1982 р.

Короткий словник системи психологічних понять /К.К.Платонов - М. Вища школа 1984 р.

ПЛАН ТЕМПЕРАМЕНТ В СТРУКТУРІ ОСОБИ ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО ТЕМПЕРАМЕНТ ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ ТЕМПЕРАМЕНТУ З ІСТОРІЇ ВЧЕНЬ ПРО ТИПИ ТЕМПЕРАМЕНТУ ТЕМПЕРАМЕНТИ ПОЧУТТЯ ТЕМПЕРАМЕНТИ ДІЯЛЬНОСТІ ТИПИ ТЕМПЕРАМЕНТІВ І ЇХ ПСИХОЛОГІЧН

 

 

 

Внимание! Представленная Контрольная работа находится в открытом доступе в сети Интернет, и уже неоднократно сдавалась, возможно, даже в твоем учебном заведении.
Советуем не рисковать. Узнай, сколько стоит абсолютно уникальная Контрольная работа по твоей теме:

Новости образования и науки

Заказать уникальную работу

Похожие работы:

Сутність людської діяльності
Сутність поняття "темперамент" в диференціальній психології
Игра как ведущая деятельность в дошкольном возрасте
Психология поведения человека в чрезвычайных ситуациях
Психология конфликта
Психология делового общения
Поняття стресу
История контент-анализа как психодиагностической процедуры - психодиагностика
Кризи дорослості: характеристика, умови запобігання та розв'язання
Особенности политического имиджа

Свои сданные студенческие работы

присылайте нам на e-mail

Client@Stud-Baza.ru