курсовые,контрольные,дипломы,рефераты
Міжнародний Соломонів Університет
Економічний факультет
Сутність товарного виробництва та закономірності його розвитку
Курсова робота студента
першого курсу
м.Київ
2002 р.
План
Вступ.. 3
Перехід від натурального до товарного виробництва та основні умови виникнення товарного виробництва.. 4
Товарне виробництво: основні ознаки. Роль товарного виробництва у економічному прогресі.. 7
Сутність економічного розвитку. Виробництво базисних видів продукції, необхідних для розвитку національної економіки.. 10
Основа розвитку суспільства – товарне виробництво. Марксистська теорія.. 12
Історія розвитку товарного виробництва і економічних стосунків у суспільстві.. 14
Товарні відносини в умовах капіталізму. Об’єктивна основа товарних відносин.. 17
Модель товарного господарства.. 21
Висновки.. 24
Список використаної літератури.. 25
Життя людського суспільства складна, багатогранна та сповнена протиріч. Майже у всьому світі, щоб вижити, людина повинна працювати, тому що оточуючі його речі у своєму природному стані, формі та місцезнаходженні не можуть задовольнити його вимоги.
Людина долає небезпеку і негаразди свого природного середовища, змінює форму, стан і місцезнаходження об’єктів природи, займаючись виробництвом матеріальних благ.
Виробництво є процес дії людини на речі природи з метою створювання матеріальних благ, необхідних для розвитку суспільства. Історично воно пройшло довгий шлях розвитку від виготовлення найпростіших продуктів до найскладніших технічних систем, гнучких переналагоджувальних комплексів, комп’ютерів. У процесі виробництва не тільки змінювався шлях і вид виготовлення благ, але й виникають й нові форми економічних відносин, йде удосконалювання самої людини.
Система організаційно-економічних відносин, при котрій корисні продукти створюються для їх продажу на ринку, називаються товарним виробництвом, котре є базисом економічного розвитку суспільства.
Суспільству відомі два типи організації економіки: натуральне та товарне господарство. Їм відповідають дві основні форми господарювання – натуральне і товарне. Змоги введення нетоварних форм господарювання поза межами натурального господарства закінчувались безуспішно.
Історично першим типом економічної організації суспільного господарства, панувавши на протязі тривалого часу, було натуральне господарство, при якому всі продукти праці як результат виробництва використовувались для вдоволення особистих потреб виробників і членів їх сімей, для використовування в межах господарчої одиниці: роду, племені та ін.
Натуральне господарство характеризувалось суспільним розподілом праці у первісному стані, замкненістю організаційно-суспільних стосунків, відокремленістю господарюючих суб’єктів один від одного, примітивною технікою та ручною працею.
На зміну натуральному способу господарювання прийшло товарне виробництво і основана на ньому товарна форма виробництва. Але упродовж тривалого часу вони функціонували разом. Товарне виробництво – це такий тип організації економіки, при якому продукти праці виробляються для продажу на ринку. Товари виробляються з метою вдоволення потреб споживачів та йдуть до них через використовування ринкових відносин. Звичайно, що при цьому господарюючий суб’єкт націлений на отримання зиску. Така орієнтація виробництва зумовлює необхідність постійних економічних зв’язків між виробниками та споживачами, їх економічний взаємозв’язок, котрий починається з покупкою засобів виробництва і закінчується реалізацією товарів чи послуг.
Загальною умовою виникнення, розвитку та функціонування товарного виробництва є суспільний розподіл праці. На його основі виникають економічні виробничі відносини між людьми у формі обміну продуктами праці.
Однією з найважніших причин виникнення товарного виробництва є економічна відокремленість товаровиробників. Вона тісно пов’язана з виникненням приватної власності на засоби виробництва, а також з економічною та юридичною свободою виробника.
З економічною відокремленістю невідривно пов’язане еквівалентність їх відносин. Це є одним з корінних особистостей товарного виробництва та обміну.
Товарне виробництво виникає також внаслідок протиріччя між виробництвом та споживанням, невідповідністю споживчої вартості вироблених товарів потребам суспільства та його членів. Це потребує обов’язкового визнання споживачами виробленої продукції апостеріорі, виходячи з певного досвіду. Відсутність саме такого визнання фактично є відсутністю товарного господарства і товарної форми господарювання. У натуральному господарстві споживачі також користуються продуктами не тільки особистої праці, але й праці своїх родичів. Але вони отримують свою частину без права відкинути її чи вільно вибирати іншого виробника.
Товарне виробництво – це така система організаційно-економічних відносин, при котрій корисні продукти створюються для їх продажу на ринку. Така система має наступні специфічні ознаки, котрі передбачають: що виробляти, як використовувати для цього фактори виробництва і для кого передбачений товар.
По-перше, виробництво товарів засновано на суспільному розподілі праці, котре виникає між окремими господарюючими одиницями. Його розвиток передбачає прогрес виробництва: рост кваліфікації та вмінь робітників, а також розробка нових машин, котрі скорочують працю, дозволяють одній людині виконувати роботу багатьох. Збільшення випуску товару на спеціалізованому підприємстві створює можливість і необхідність обмінювати зайву їх кількість на більшу масу інших корисних речей.
Адам Сміт на простому прикладі так роз’яснив значення розподілу праці для підвищення заможності усіх відокремлених власників. “Кожен працівник може мати значну кількість продуктів своєї праці більш тієї кількості, котра необхідна йому для вдоволення своїх потреб; і тому що всі працівники знаходяться в однаковому становищі, він має можливість обмінювати більшу кількість своїх продуктів на більшу кількість виготовлених ними продуктів...”[1] Все це дозволяє зробити висновок про те, що товарне господарство доає широкий простір загальному економічному закону розподілу праці. У згоді з цим законом, економіка прогресує внаслідок все більшої якісної диференціації трудової діяльності. Наприкінці виникає декілька форм розподілу праці:
а. Міжнародне (між странами);
б. Загальне (між значними галузями народного господарства);
в. Особе (розподіл між галузей на підгалузі, види виробництва на окремих підприємствах);
г. Одиничне (у межах підприємства – на підрозділи).
Звичайно, одинична диференціація праці на підприємстві, пов’язана з незавершеним виготовленням якоїсь частини продукту не може створювати товарного обміну. Такий обмін – наслідок інших видів розподілу праці: міжнародного (зовнішня торгівля), а також загального та відокремленого (внутрішня торгівля).
По-друге, товарне господарство є відкритою системою організаційно-економічних відносин. Тут робітники створюють корисні продукти не для особистого використання, а для продажу іншим людям. Увесь потік нових речей виходе, як правило, за межі кожної виробничої одиниці і йде на ринок для вдоволення попиту покупців.
По-третє, товарному господарству належні непрямі зв’язки між виробництвом та використанням. Вони розвиваються за формулою: виробництво – обмін – використання. Виготовлена продукція йде спочатку на ринок для обміну на інші вироби (або на гроші) і лише після цього попадає у сферу використання. Ринок підтверджує, або не підтверджує необхідність виготовляти дану продукцію для продажу. Саме через ринковий обмін встановлюються економічні відносини між виробником та покупцем товарів.
Як наслідок, розвиток розподілу праці, відкритість та ринковий характер господарчих зв’язків зняли ті обмеження для прогресу економіки, котрі встановило натуральне господарство.
Економічний розвиток являє собою багатофакторний процес, який відображає як еволюцію господарчого механізму, так і зміну на цій основі економічних систем. Разом з тим цей процес ваговимірювальний та сповнений протиріч, котрий не може проходити рівномірно. Сам розвиток не може проходити нерівномірно, включає в себе періоди росту й спаду, кількісні та якісні зміни в економіці, позитивні та негативні тенденції.
Рівень економічного розвитку країни характеризує й показники виробництва деяких основних видів продукції, які є базисними для розвитку національної економіки; вони дозволяють оцінювати можливості вдоволення потреб країни в цих основних видах продукції.
У першу чергу до таких показників відносять виробництво електроенергії на душу населення. Електроенергетика лежить в основі розвитку усіх видів виробництва, і, як наслідок, за цим показником знаходяться й можливості технічного прогресу, і рівень виробництва і якості товарів на даному етапі, і рівень послуги. Співвідношення по цьому показнику у наш час між розвиненими країнами і найменш розвиненими є 500:1, а іноді і більше.
Серед найважливіших видів промислової продукції, вироблених на душу населення, статистика виділяє також виплавку сталі, виробництво прокату, метало ріжучих приладів, автомобілів, мінеральних добрив, хімічних волокон, паперу та ряду інших товарів.
Іншим показником такого роду є виробництво у країні на душу населення основних видів продуктів харчування: зерна, молока, м’яса, сахару, картоплі та ін. Порівняння цього показника, наприклад, з раціональними нормами використовування цих продуктів, розроблених FAO (англ. – Food and Agriculture Organization – Продовольчий і сільськогосподарський комітет ООН) чи національними інститутами дозволяє судити про ступінь вдоволення потреб населення у продуктах харчування свого виробництва, про якість харчового раціону.
Близькими до вказаних вище є показники наявності (чи виробництва в країні) на 1000 населення чи на середньостатистичну сім’ю ряда товарів довгого користування: холодильників, пральних машин, легкових автомобілів, відеоапаратури, персональних комп’ютерів та ін.
Сутній вплив на формування поглядів багатьох представників економічної науки зробила концепція матеріалістичного розуміння історії, основні принципами якої були розроблені Карлом Марксом (1818-1883).
Початкові положення концепції полягають в тому, що основою існування і розвитку суспільства є матеріальне виробництво і ті зміни, котрі зумовлені змінами у сфері виробництва, прогресом виробничих сил.
Форми виробництва мають свою специфіку, свою внутрішню логіку. З розвитком виробництва створюються нові суспільні відносини. Сукупність виробничих відносин, матеріальний базис суспільства визначають форми уявлень, юридичну та політичну настройку суспільства. Право, політика, релігія керуються базисом; взаємозв’язок двох сторін суспільного організму надзвичайно складна і сповнена протиріч.
Діючі в суспільстві соціологічні закони виражають принцип відповідності між виробничими силами і виробничими відносинами, а також між ідеологічною і політичною настройкою і базисом. Принцип відповідності між рівнем розвитку виробництва і формою організації суспільства пояснює, чому виникають зміни у суспільних відносинах: виробничі відносини заважають гальмують розвиток виробничих сил і повинні бути перетворені революційним шляхом. “Зі зміною економічної основи, - писав К.Маркс, - більш чи менш швидко проходить переворот у всій величезній настройці.
Теоретична концепція, запропонована та конкретизована Марксом, виглядає доволі логічно. Її впливу не уникло багато економістів, істориків, у тому числі крупні представники теоретичної думки заходу.
Регулярне виробництво товарів існує 5-7 тисячоліть – із часів первіснообщинного ладу до нашого часу. Воно обслуговує різні соціально-економічні системи. У зв’язку з цим можна виділити загальні для усіх історичних епох причини його виникнення.
Товарне виробництво з’явилось, перш за все, в результаті суспільного розподілу праці. Ця загальна форма організаційно-економічних відносин продовжує змінюватись при вдосконалюванні засобів праці. Внаслідок того, що технічний прогрес не знає тимчасових меж, то не має меж і розвиток розподілу праці у суспільстві, вдосконалювання товарного господарства. Як ми побачимо далі, науково-технічна революція зробила новий, поглиблений розподіл праці – по детальне виготовлення складних виробів на різних заводах, котрі увійшли у взаємні торгові відносини. У другій половині XX ст. спеціалізація на випуску одного продукту, а диверсифікація – виробництво декількох товарів.
Іншою причиною виникнення виробництва товарів є господарче відокремлення людей на виробництві якогось продукту. Дані організаційно-економічні відносини органічно додають суспільний розподіл праці. Людина обирає якийсь вид роботи і перетворює його у самостійну діяльність. Це, звісно, посилює його залежність від інших товаровласників, виникає необхідність обмінюватись різнорідною продукцією й встановлювати господарчі зв’язки через ринок. У цьому випадку відпадає усілякий зовнішньоекономічний примус до праці. Сам робітник має потребу й матеріальну зацікавленість в тому, щоб збільшувати й якісно вдосконалювати виготовлення корисних речей.
Господарче відокремлення людей тісно пов’язане із формами власності на засоби виробництва. Так, воно є найбільш повним й навіть абсолютним, коли товаровиробник – приватний власник. У меншій мірі воно досягається, якщо якесь майно віддається у оренду – тимчасове користування й власництво. Тоді на якийсь період орендатор може користуватися чужим майном. Але сама по собі приватна власність не створює товарно-ринкове господарство. Це видно на прикладі натурального виробництва при рабовласницькому і феодальному ладі.
Виробництво товарів не може нормально розвиватися у рамках загальної суспільної власності, котрій робить перешкоди господарча відокремленість виробників корисних речей, їх вільну підприємницьку діяльність. Воно повністю паралізується, коли господарство стає єдиним власником засобів і результатів виробництва.
У залежності від ступеня розвитку відносин власності й організаційно-економічних відносин виникають два види товарного виробництва. По-перше, історично першим було просте товарне господарство селян та ремісників, які використовували при виготовленні продуктів свою працю й порівняно прості засоби. У цьому випадку через порівняно низьку виробку робітників сфера товарного виробництва розвинена недостатньо й дуже часто йде поряд із натуральним господарством, яке займає головні позиції в економіці. По-друге, при капіталізмі виникає розвинене товарне виробництво, при котрім натуральне господарство мінімалізується, усі продукти перетворюються на товари. Предметом купівлі і продажу становиться й робоча сила людей. Розвинене товарне виробництво швидко прогресувало в умовах класичного капіталізму у рамках приватнокапіталістичного присвоєння. У XX ст.. цьому сприяла також власність акціонерних товариств, кооперативів та ін.
Погляд на товарні відносини як на “капіталізм” існував у вітчизняній економічній науці на протязі десятиріч. Не зник він і сьогодні.
Але чи справедлива “капіталістична” характеристика товарних відносин?
Виробничі відносини виникають, діють й відмирають об’єктивно, відображаючи об’єктивні потреби виробничих сил. Тому та чи інша економічна форма буде існувати до тих пір, доки вона буде потрібна виробництву. Історія української економіки, насильницьке позбавлена товарних відносин, довго буде служити ілюстрацією руйнівних наслідків боротьби із “чужими” виробничими відносинами.
Наукове обґрунтування такої боротьби склали уявлення про виключно “капіталістичний” зміст товарних відносин. Однак капіталізм – лише історично перехідна форма експлуатації найманої праці, тоді як товарність – загальноекономічна форма соціалізації результатів відокремленої праці.
Товарні відносини присутні майже на всіх етапах історичного розвитку. Ось чому їх соціальний зміст не можна втиснути тільки в рамки капіталістичної специфіки. Капіталістичне виробництво – завжди товарне, але товарне виробництво – не обов’язково капіталістичне. Безумовно, капіталістичні відносини є необхідним елементом механізму капіталістичної експлуатації. Однак діапазон історичних потенцій товарних відносин ширше рамок капіталізму. Тому підпорядкування капіталізмом товарних відносин неправильно принимати за їх тождество.
Але чи є у капіталізму і товарності щось спільне? Так, і товарність, і капіталізм розвиваються на основі економічної відокремленості товаровиробників. При цьому товарність являє собою універсальний механізм соціального зв’язку економічно відокремлених товаровиробників, тоді як капіталізм – антагоністична модель суспільства на основі певної “приватнокапіталістичної” відокремленості.
Причина багаторічного неприйняття товарних відносин в нашій економічній теорії – у пануванні адміністративно-командної системи, економічна і соціальна неефективність якої була би одразу ж розкрита “некерованими” товарними відносинами. Десятиріччями шля дискусія про те, принимати, чи відкидати товарні відносини, хоча для наукової політекономії такої проблеми не існує. Теоретичні свари про природу товарних форм приховували інший, більш прозаїчний зміст: боротьба йшла через вибори методів організації виробництва – економічних, чи адміністративних.
Товарні відносини повинні бути оцінені у своєму повному значенні. Світовий досвід довів, що товарні відносини являють собою не тільки унікальну форму організації суспільного виробництва. Вони мають потужний соціальний потенціал: стимулюють ініціативу робітників, створюють економічні гарантії їх соціальної діяльності. Товарні відносини – одна з вершин суспільної цивілізації, геніальний винахід людства, який не має альтернатив у теперішній економічній перспективі. Тому економіка, яка відкидає товарні відносини, відкидає й досягнення світової цивілізації, обираючи, тим самим, для себе саморуйнацію.
Класична характеристика товарних відносин дана Леніним: “Під товарним виробництвом розуміється така організація суспільного господарства, коли продукти виробляються відокремленими виробниками, кожен з яких спеціалізується на виробці якогось одного виду продукції, так що для вдоволення суспільних потреб необхідна купівля-продаж продуктів на ринку”. У ленінській характеристиці розкриваються об’єктивні основи виникнення товарних відносин.
Із сказаного виводиться свого роду “формула” об’єктивної основи товарних відносин, вірних для всіх способів виробництва, у яких вони присутні:
Дана формула має принципове значення, тому що вона підказує, у якому напрямку треба вести аналіз динаміки причин існування товарних відносин.
Товарні відносини являють собою складну систему суспільних зв’язків учасників виробництва. Вони мають не тільки притаманний їм зміст, зберігаючи який залишаються товарними відносинами. Цей специфічний має загальноекономічний характер.
У той самий час кожна формація має особу соціально-економічну природу. Товарні відносини – елемент суспільно-виробничих стосунків і вони не можуть бути понад соціальною сутністю даної формації. І тим не менш, товарні відносини існують навіть у якісно різних економічних системах.
Звідси виходить тільки одне: товарні відносини не мають постійну соціально-економічну природу, сприймаючи у рамках конкретної соціальної системи її соціальну сутність. Товарні відносини такі ж, як і системи, у котрій вони перебувають. Тому для політекономії немає товарних відносин “взагалі”, а є завжди специфічні історичні товарні відносини.
До загальноекономічних, специфічно товарних, відноситься система взаємопов’язаних ознак:
- виробництво продуктів має мету їх еквівалентний обмін;
- еквівалентний обмін здійснюється на основі суспільно-необхідних затрат праці;
- суспільно необхідні затрати праці принимають подвійний (“конкретний” та “абстрактний”) вираз;
- подвійний вираз праці придає продуктам необхідну для еквівалентного обміну товарну форму.
Модель ринкової економіки, у центрі системи якої знаходиться людина, у своєму розвитку проходить декілька стадій.
Першою стадією є просте, чи не розвинене товарне виробництво.
При розвиненому товарному виробництві товарами становляться не тільки усі продукти праці, але й фактори виробництва, у тому числі й робоча сила. Ринкові відносини набирають загального характеру. Здійснюється й матеріалізація усієї системи суспільних відносин, котрі виступають як відносини між речами, виникає товарний фетишизм.
Досягнення товарним виробництвом його найвищого ступеню розвитку пов’язане із затвердженням капіталістичного способу виробництва у процесі первісного накопичування капіталу, котре формує передісторію капіталу і включає в себе дві сторони:
1. Перетворення маси виробників у особисто вільних, але в той же час позбавлених усіх засобів виробництва. Цей процес означає появу на ринку нового товару – робочої сили.
2. Концентрація грошового багатства і засобів виробництва в руках меншості.
Перша сторона процесу первісного нагромадження капіталу – відокремлення виробників від засобів виробництва – проходило дуже повільно, і сам по собі цей процес не складав ще епохи первісного накопичування капіталу і переходу товарного виробництво у нову якість.
Прискорювачем цього процесу стала активна економічна роль держави, котра сприяла формуванню первісного накопичування капіталу, а саме відокремлювання безпосередньо виробника від засобів виробництва, в основу чого було покладено обезземелювання селян.
Друга сторона – це накопичування крупних грошових сум і поява перших капіталістів.
Основні методи первісного накопичування грошей: колоніальна система, система державних займів, податкова система, система протекціонізму. У цьому процесі дуже важливу роль відігравала держава.
Особою формою суспільного господарства є адміністративно-командна, централізована економіка. Хоча по своїй суті вона примикає до товарної форми, тому що зв’язки виробництва і споживання зберігаються, вони серйозно деформовані підвищеним впливом єдиного економічного центру, котрий віддає накази і доручення, розробляє плани, директиви, нормативи (які мають силу законів) безпосередньому виконавцю-господарю. Таким центром була держава у обличчі Госплану чи вищих партійних організацій, котрі вирішували, що виробляти, як розподіляти ресурси (використовуючи метод фондування), прикріплювали виробників до споживачів, централізовано встановлювали ціни.
Матеріальною основою цієї системи було розвинене машинобудування і розвинена система суспільного розподілу праці. Ця форма суспільного господарства виникає на більш високому рівні виробництва.
Таким чином, адміністративно-командна, централізовано-планова економіка – це така форма суспільного господарства, коли в умовах розвиненого суспільного розподілу праці, спеціалізація виробників, великої кількості економічних структур здійснюється жорстке регулювання розвитку економіки як органічного цілого з єдиного центру.
Можна виділити дві основні моделі даної форми суспільного господарства: планово-директивну та планово-нормативну.
Обидві ці моделі суспільного господарства являють собою жорстко регульовану економіку на основі директивного плану чи планових документів. При цьому самостійність підприємств ігнорується в тому чи іншому ступені, а оцінка їх діяльності здійснюється на основі планів та нормативів.
Так, прослідкувавши взаємозв’язок товарного виробництва і шляхів економічного розвитку суспільства можна дійти висновків, що товарне виробництво є найважливішим фактором світових економічних відносин й відносин у суспільстві, а саме:
1. Товарне виробництво обслуговує різні соціально-економічні системи.
2. Кожен продукт товарного виробництва має обов’язкову притаманну йому якість – корисність, що вдоволяє потреби людей.
3. Зростання об’єму товарного виробництва приводе до збільшення робочих місць, зниженню вартості товару, і, як наслідок, до підвищення рівня достатку суспільства.
4. Зростання випуску товарів створює можливість і необхідність обмінювати зайву їх кількість на більшу масу інших корисних речей.
5. Товарне виробництво є основою існування і розвитку суспільства.
1. Основы экономической теории: Учеб. пособие / В.Л.Клюня, М.Л.Зеленкевич, Н.В. Черченко и др.; Под ред. В.Л.Клюни. - Мн.: ИП "Экоперспектива", 1997. - 336 с.
2. Экономическая теория/Под ред. А.И.Добрынина, Л.С.Тарасевича: Учебник для вузов. - СПб: Изд. СПбГУЭФ, Изд. "Питер Паблишинг", 1997. - 480 с.; илл.
3. Райзберг Р.Б. Рыночная экономика. М., 1993.
4. Борисов Е.Ф. Экономическая теория: Учебник. - М.: Юристъ, 1997. - 568 с.
5. Экономика: Учебник/Под ред. доц. А.С.Булатова. 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Издательство БЕК, 1997 - 816 с.
6. Лемешевский И.М. Теория национальной экономики. Мн., 1994.
7. Дзюбик С., Ривак О. – Основи економічної теорії. К.: Основи,1994
8. Єльмеєв В.Я. Основи економіки науки Л.:Видавництво Ленінградського унів-та,1977
[1] Сміт А. Дослідження про природу та причини багатства народів.
Міжнародний Соломонів Університет Економічний факультет Сутність товарного виробництва та закономірності його розвиткуКурсова робота студента першого курсу м.Київ 2002 р. План Вступ.. 3 Перехід
Товарное производство: сущность, формы, противоречия
Товарные биржи
Торговая политика (либерализация и протекционизм)
Торговый и платежный баланс
Торговый капитал и торговая прибыль
Трактовка эффективности в рамках экономической теории
Трансакционные издержки. Теорема Коуза
Трансферты в Российской системе бюджетного федерализма
Труд как фактор производства: спрос и предложение
Трудовая теория ценности
Copyright (c) 2024 Stud-Baza.ru Рефераты, контрольные, курсовые, дипломные работы.