База знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ЗАОЧНОГО ТА ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Тема № 6. Центральні органи виконавчої влади (ЦОВВ)

Слухача ІІ-го курсу

групи №

залікова книжка №

 

м. Київ-2009

ЗМІСТ

1. Поняття та види Центральних органів виконавчої влади (ЦОВВ)

2. Повноваження центральних органів виконавчої влади у сфері Державного Управління

3. Адміністративно - правовий статус МВС України

4. ВИСНОВКИ

5. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Поняття та види Центральних органів виконавчої влади (ЦОВВ)

 

Відомо, що будь-яка держава для здійснення своїх завдань і реалізації управлінських функцій створює систему відповідних органів держави, державних підприємств і установ, серед яких тільки органи державної влади наділяються владними повноваженнями та відповідною компетенцією для здійснення управління в державі. Органи державної влади в своїй сукупності утворюють апарат держави, з діяльністю якого тісно пов’язана теорія поділу влад на законодавчу, виконавчу і судову. У нашій державі такий розподіл закріплений ст. 6 Конституції України.

Отже, під органом виконавчої влади як окремої гілки державної влади необхідно розуміти організацію, яка є складовою державного апарату, наділена владними повноваженнями та відповідною компетенцією в сфері державного управління і має юридичний статус, закріплений законом чи іншим нормативним правовим актом.

Органи виконавчої влади посідають особливе місце у системі суб'єктів адміністративного права.

По-перше, вони є основними функціонально-галузевими носіями виконавчої влади в державі, а статус органу виконавчої влади закріплюється за ними в нормативному порядку;

по-друге, є найважливішою складовою органів державного управління і державного апарату в цілому (як відомо, державний апарат, крім органів державного управління, об'єднує управлінські структури законодавчої влади, органи правосуддя, прокуратури та інші державні органи);

по-третє, вони об'єднані єдиним керівництвом і підпорядкуванням, внаслідок чого діють узгоджено і цілеспрямовано;

по-четверте, кожен з органів цієї системи наділений державою специфічною компетенцією у сфері державного управління і реалізації державної виконавчої влади;

по-п'яте, система органів виконавчої влади справляє регулюючий вплив на всі сфери державного і суспільного життя;

по-шосте, в рамках своєї компетенції органи виконавчої влади самостійні в організаційному та функціональному відношеннях;

по-сьоме, здійснюється специфічний вид державної діяльності, яка за своїм юридичним змістом є виконавчо-розпорядчою.

На основі зазначеного можна сформулювати визначення органу державної виконавчої влади — це носій державної виконавчої влади, що реалізує свою компетенцію в закріпленій сфері державного управління і має юридичний (нормативно зафіксований) статус органу державної виконавчої влади.

Чітку вказівку на види органів виконавчої влади містить Конституція України. За ст. 113 вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України; ст. 114 вказує на існування центральних органів виконавчої влади; ст. 118 визначає місцеві державні адміністрації як місцеві органи виконавчої влади. Крім зазначених у Конституції України, чинне законодавство наділяє статусом органів виконавчої влади без подальшого його уточнення Раду міністрів Автономної Республіки Крим (п. 1 ст. 35 Конституції Автономної Республіки Крим) і міліцію (ст. 1 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 p.).

Серед колективних суб'єктів адміністративного права слід, у першу чергу, виділити органи виконавчої влади, їх можна класифікувати на різні види в залежності від критерію класифікації, а саме:

а) від обсягу і характеру компетенції:

загальної компетенції (КМУ, РМ АРК, місцеві державні адміністрації), галузевої компетенції (Міністерство оборони, Міністерство освіти і науки та ін.), спеціальної компетенції (Міністерство економіки, Міністерство фінансів та ін.);

б) від порядку вирішення питань: єдиноначальні (міністерства, комітети та ін.) та колегіальні (КМУ, РМ АРК та ін.);

в) від предмета спрямованості компетенції: органи управління економічною сферою; органи управління соціально-культурною сферою; органи управління адміністративно-політичною сферою;

г) від обсягу повноважень по території: центральні (КМУ, міністерства, комітети) та місцеві (державні адміністрації);

д) від характеру повноважень: міністерства; державні комітети (державні служби), центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

При вивченні питання правового статусу центральних органів виконавчої влади необхідно звернутися до указів Президента України "Про систему центральних органів виконавчої влади" (від 15.12.1999 p.), "Про чергові заходи щодо дальшого здійснення адміністративної реформи в Україні" (від 29.05.2001 р.), Указ Президента України «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» № 1573/99, в редакцiї вiд 15.05.2007 і мати на увазі, що:

а) міністерство — це головний (провідний) орган в системі центральних органів виконавчої влади у забезпеченні реалізації державної політики у визначеній сфері діяльності.

Згідно з вищеназваним указом створені такі міністерства:

I. Міністерства, керівники яких входять до складу Кабінету Міністрів України:

Міністерство аграрної політики України;

Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України;

Міністерство внутрішніх справ України;

Міністерство вугільної промисловості України;

Міністерство економіки України;

Міністерство закордонних справ України;

Міністерство культури і туризму України;

Міністерство оборони України;

Міністерство освіти і науки України;

Міністерство охорони здоров'я України;

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України;

Міністерство палива та енергетики України;

Міністерство праці та соціальної політики України;

Міністерство промислової політики України;

Міністерство транспорту та зв'язку України;

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту;

Міністерство фінансів України;

Міністерство юстиції України.

II. Державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади, статус яких прирівнюється до Державного комітету України.

Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єр-міністрів чи міністрів:

Вища атестаційна комісія України;

Головне контрольно-ревізійне управління України;

Державна служба автомобільних доріг України;

Державна служба України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації;

Державний комітет архівів України;

Державний комітет лісового господарства України;

Державний комітет телебачення і радіомовлення України;

Державний комітет України з державного матеріального резерву;

Державний комітет України по водному господарству;

Державний комітет України по земельних ресурсах;

Державний комітет України у справах національностей та міграції;

Пенсійний фонд України.

III. Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом — це орган, який має особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватися спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань:

Адміністрація Державної прикордонної служби України;

Головне управління державної служби України;

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України;

Державна митна служба України;

Державна податкова адміністрація України;

Державна служба експортного контролю України;

Державна судова адміністрація України;

Державний департамент України з питань виконання покарань;

Державне агентство України з інвестицій та інновацій;

Державний комітет статистики України;

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва;

Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики;

Державний комітет фінансового моніторингу України;

Державний комітет ядерного регулювання України;

Міністерство економіки України;

Національна комісія з питань регулювання зв'язку України;

Національна комісія регулювання електроенергетики України;

Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів

Національне космічне агентство України.

2. Повноваження центральних органів виконавчої влади у сфері Державного Управління

Для з'ясування статусу центральних органів виконавчої влади необхідно також звернутися до таких нормативно-правових актів, як Положення про Міністерство оборони України, Положення про Міністерство юстиції України, Положення про Міністерство охорони здоров'я України, Положення про Міністерство транспорту України та ін.

До центральних органів виконавчої влади (цей термін застосовується Конституцією, див., наприклад, ст. 114) належать ті, що керують відповідними галузями або здійснюють функціональне (міжгалузеве) управління. Це міністерства; державні комітети (державні служби); центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Центральні органи виконавчої влади у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Загальним положенням про міністерство та інший центральний орган державної виконавчої влади (затверджено Указом Президента України від 12 березня 1996 p.), а також положеннями про конкретний орган.

Робота центральних органів виконавчої влади спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України (п. 9 ст. 116 Конституції України).

Так, відповіджоно до вказаної вище статті Конституції України в редакції від 08.12.2004 року № 2222-IV, Кабінет Міністрів України:

- спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;

- утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

- призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 16 травня 2008 року № 279-VI, , члени Кабінету Міністрів України, (фактично очільники міністерств, - голови провідних органів в структурі ЦОВВ), крім Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України і Міністра закордонних справ України, призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Прем'єр-міністра України. Міністр оборони України і Міністр закордонних справ України призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України.

Відповідоно до статті 22 вказного вище закону, Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, додержання прав і свобод людини та громадянина.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідальні перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому.

Діяльність центральних органів виконавчої влади, керівники яких не входять до складу Кабінету Міністрів України, спрямовується і координується міністрами. Питання діяльності таких центральних органів виконавчої влади представляють відповідні міністри, до сфери спрямування і координації яких належать ці органи.

Кабінет Міністрів України затверджує граничну чисельність працівників міністерств та інших центральних органів виконавчої влади в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України для утримання органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України може скасовувати акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади повністю чи в окремій частині.

Кабінет Міністрів України призначає на посаду та звільняє з посади:

1) керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, - за поданням Прем'єр-міністра України;

2) відповідно до закону членів колегіальних центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, - за поданням Прем'єр-міністра України;

3) перших заступників і заступників міністрів - за поданням міністрів;

4) перших заступників і заступників керівників інших центральних органів виконавчої влади - за поданням міністрів, до сфери спрямування та координації яких належать ці органи, у порядку, визначеному законодавством про державну службу;

Премєр – міністр України згідно із статтею 44 зазначеного вище закону:

- координує діяльність членів Кабінету Міністрів України;

-   вносить на розгляд Верховної Ради України подання про призначення членів Кабінету Міністрів України (крім Міністра закордонних справ України та Міністра оборони України), а також Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України, Голови Фонду державного майна України;

- подання щодо кандидатур для призначення на посаду і звільнення з посади керівників центральних органів виконавчої влади, що не входять до складу Кабінету Міністрів України;

- подання відповідно до закону щодо кандидатур для призначення на посаду і звільнення з посади членів колегіальних центральних органів виконавчої влади, що не входять до складу Кабінету Міністрів України; подання про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Центральний орган виконавчої влади узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції про вдосконалення законодавства та у встановленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень міністерство організує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Центральний орган виконавчої влади, у межах наданої державою компетенції, виконує такі функції:

- бере участь у формуванні та реалізації державної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами, розробляє механізм її реалізації;

- прогнозує розвиток економіки у виробничій, науково-технічній, мінерально-сировинній, паливно-енергетичній, трудовій, демографічній, соціальній, фінансовій та інших сферах;

- бере участь у розробці проектів Державної програми економічного та соціального розвитку України, Державного бюджету України;

- готує пропозиції та бере участь у формуванні та реалізації політики у сфері виконання робіт і поставок продукції для державних потреб;

- розробляє цільові перспективні програми, опрацьовує комплекс заходів, спрямованих на поглиблення економічної реформи;

- реалізує державну стратегію розвитку відповідної галузі (групи суміжних галузей);

- вносить у встановленому порядку пропозиції щодо зміни умов оподаткування, одержання пільгових кредитів, визначення особливостей приватизації, демонополізації підприємств в окремих галузях;

— готує пропозиції щодо вдосконалення механізму регулювання розвитку економіки, її структурної перебудови, забезпечення ринкової збалансованості, соціального захисту населення, екологічної безпеки;

- бере участь у формуванні та реалізації інвестиційної політики виходячи з пріоритетних напрямів структурної перебудови економіки;

- розробляє відповідні фінансово-економічні та інші нормативи, механізм їх впровадження, затверджує галузеві стандарти;

- вживає заходів, спрямованих на вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності, захист інтересів українських товаровиробників на зовнішньому ринку та розвиток внутрішнього ринку;

- видає у передбачених законодавством випадках спеціальні дозволи (ліцензії) на проведення окремих видів підприємницької діяльності;

- виступає державним замовником наукових досліджень комплексного характеру;

- бере участь у підготовці міжнародних договорів України, укладає міжнародні договори міжвідомчого характеру;

- здійснює у межах повноважень, визначених законодавством, функції управління майном підприємств, що належать до сфери управління міністерства;

- складає макроекономічні та міжгалузеві баланси;

- розробляє пропозиції щодо визначення пріоритетних напрямів розвитку економіки;

- бере участь у формуванні та реалізації антимонопольної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами (демонополізація економіки, розвиток конкуренції, антимонопольне регулювання, застосування антимонопольного законодавства);

- забезпечує виконання завдань мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави у межах, визначених законодавством повноважень;

- забезпечує у межах своєї компетенції реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті міністерства, на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери його управління;

- здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань. Центральний орган виконавчої влади, у межах наданої державою компетенції, має право:

- залучати спеціалістів центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, підприємств, установ, організацій (за погодженням з керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції;

- представляти Уряд України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладення міжнародних договорів України;

- одержувати у встановленому законодавством порядку від міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, представницьких органів інформацію, документи і матеріали, а від Державного комітету статистики України — статистичні дані для виконання покладених на нього завдань (безоплатно);

- скликати у встановленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції;

- притягати до дисциплінарної відповідальності керівників територіальних органів міністерств, підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління;

- самостійно або за участю роботодавців підприємств недержавної форми власності проводити переговори й укладати галузеві угоди з представниками найманих працівників.

Центральний орган виконавчої влади в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організує і контролює їх виконання. У випадках, передбачених законодавством, його рішення є обов'язковими для виконання іншими центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, представницькими органами, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності та громадянами.

У разі потреби він може видавати спільні акти разом з іншими центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та представницькими органами.

Центральний орган державної виконавчої влади очолює керівник. Він здійснює керівництво дорученими йому сферами діяльності та несе відповідальність перед Урядом України за стан справ у цих сферах.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції центрального органу виконавчої влади, обговорення найважливіших напрямів його діяльності та розвитку галузі у ньому утворюється колегія, яку очолює керівник органу. Рішення колегії проводяться в життя наказами центрального органу виконавчої влади.

Для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій щодо головних напрямів розвитку науки і техніки, обговорення найважливіших програм та інших питань центральний орган виконавчої влади може утворювати науково-технічну (наукову) раду з учених і висококваліфікованих фахівців. У центральному органі виконавчої влади з урахуванням специфіки його діяльності можуть утворюватися й інші дорадчі та консультаційні структури.

Центральний орган виконавчої влади є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Загальний адміністративно-правовий статус кожного з трьох зазначених видів центральних органів виконавчої влади визначено Указом Президента України «Про систему центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 р. № 1572 (в редакції від 15 січня 2002 p.) та «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади № 1573 від 15.05.2007 року

Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності. Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відповідає за розроблення і реалізацію державної політики, спрямовує і координує вжиття центральними органами виконавчої влади заходів з питань, віднесених до його відання, приймає рішення щодо розподілу відповідних бюджетних коштів за поданням державного секретаря міністерства. Не допускається прийняття актів Кабінету Міністрів України та утворених ним органів, внесення проектів законів та актів Президента України з таких питань без погодження з відповідним міністром. Міністр на виконання вимог законодавства в межах наданих повноважень визначає політичні пріоритети і стратегічні напрями роботи міністерства та шляхи досягнення поставлених цілей. Порядок виконання обов'язків міністра у разі його тимчасової відсутності визначається Кабінетом Міністрів України.

Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єр-міністрів чи міністрів. Державний комітет (державна служба) вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Державний комітет (державну службу) очолює його голова.

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватися спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом очолює його голова.

Спрямування і координація діяльності інших центральних органів виконавчої влади реалізується міністром шляхом визначення у спеціальному директивному наказі стратегії діяльності та основних завдань цих органів, що випливають з Програми діяльності Кабінету Міністрів України та одержання від них щорічних звітів про результати їх діяльності в межах, визначених спеціальним директивним наказом міністра.

Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні органи, що утворюються, реорганізовуються і ліквідовуються у порядку, встановленому законодавством.

Керівників територіальних органів міністерства призначає на посади та звільняє з посад у встановленому порядку міністр, іншого центрального органу виконавчої влади — керівник цього органу.

Для забезпечення реалізації державної політики в особливо важливих сферах діяльності та державного управління ними у складі окремих центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом у межах коштів, передбачених на їх утримання, можуть бути утворені відповідні департаменти (служби).

Утворення департаменту (служби), призначення на посаду і звільнення з посади його керівника та затвердження положення про департамент (службу) здійснює Президент України.

Основою безпосереднього адміністративно-правового статусу конкретного центрального органу виконавчої влади є положення про нього. У такому положенні визначаються сфери управління, які підвідомчі органу, його завдання, повноваження галузевого і міжгалузевого характеру, основні методи і форми діяльності.

Структуру міністерства затверджує міністр за пропозицією державного секретаря міністерства. Структуру іншого центрального органу виконавчої влади затверджує його керівник.

Штатний розпис, кошторис видатків іншого центрального органу виконавчої влади затверджує керівник цього органу за погодженням з Міністерством фінансів України.

Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні органи, що утворюються, реорганізовуються і ліквідовуються у порядку, встановленому законодавством.

Керівників територіальних органів міністерства призначає на посади та звільняє з посад у встановленому порядку міністр, іншого центрального органу виконавчої влади — керівник цього органу.

Для забезпечення реалізації державної політики в особливо важливих сферах діяльності та державного управління ними у складі окремих центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом у межах коштів, передбачених на їх утримання, можуть бути утворені відповідні департаменти (служби).

Утворення департаменту (служби), призначення на посаду і звільнення з посади його керівника та затвердження положення про департамент (службу) здійснює Президент України.

3. Адміністративно - правовий статус МВС України

Адміністративно – правовий статус МВС України закріплено в Положенні про Міністерство внутрішніх справ України, яке затверджено Указом Президента України від 17 жовтня 2000 р. за № 1138/2000.

Відповідно до нього Міністерство внутрішніх справ України (МВС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

МВС України — головний (провідний) орган у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування і реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, ведення боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху та пожежної безпеки, охорони та оборони особливо важливих державних об'єктів.

Положення чітко визначає правову основу діяльності МВС України. Це Конституція України, закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а також Положення про Міністерство внутрішніх справ України.

Цей документ наголошує, що у межах своїх повноважень МВС України:

а) організовує виконання актів законодавства України і здійснює контроль за їх реалізацією;

б) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України.

Конкретизованими завданнями МВС України, як центрального органу виконавчої влади, є:

- організація і координація діяльності органів внутрішніх справ щодо захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки;

- участь у розробленні та реалізації державної політики щодо боротьби зі злочинністю;

- забезпечення запобігання злочинам, їх припинення, розкриття і розслідування, розшук осіб, які вчинили злочини, вжиття заходів до усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень;

- організація охорони та оборони внутрішніми військами особливо важливих державних об'єктів;

- забезпечення реалізації державної політики з питань громадянства;

- забезпечення проведення паспортної, реєстраційної та міграційної роботи;

- організація роботи, пов'язаної із забезпеченням безпеки дорожнього руху та пожежної безпеки;

- здійснення на договірних засадах охорони майна всіх форм власності;

- визначення основних напрямів удосконалення роботи органів внутрішніх справ, надання їм організаційно-методичної та практичної допомоги;

- забезпечення додержання законності в діяльності осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, працівників і військовослужбовців системи Міністерства;

- підготовка органів внутрішніх справ та внутрішніх військ для інтеграції України до Європейського Союзу тощо.

Відповідно до завдань Положення визначило функції МВС України.

Як центральний орган виконавчої влади МВС здійснює такі функції:

1) забезпечує реалізацію державної політики щодо боротьби зі злочинністю;

2) визначає основні напрями діяльності підпорядкованих йому органів, підрозділів, установ та ефективні засоби і методи виконання покладених на них завдань;

3) організовує роботу органів внутрішніх справ, пов'язану з охороною громадського порядку, запобіганням адміністративним правопорушенням, їх припиненням та забезпеченням провадження у справах щодо правопорушень, розгляд яких законом покладено на ці органи;

4) організовує здійснення органами внутрішніх справ профілактичних і оперативно-розшукових заходів щодо запобігання злочинам, їх виявлення, припинення і розкриття, провадження дізнання і попереднього (досудового) слідства у справах про злочини, розслідування яких законом покладено на ці органи;

5) здійснює у випадках, передбачених законодавством України, спеціальні заходи щодо забезпечення безпеки працівників суду, органів прокуратури, внутрішніх справ, митних органів, органів державної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, Антимонопольного комітету України, їх близьких родичів, а також осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві;

6) виявляє, розкриває і розслідує злочини, що мають міжрегіональний і міжнародний характер, веде боротьбу з організованою злочинністю, наркобізнесом і злочинами у сфері економіки;

7) забезпечує профілактику правопорушень, вносить центральним і місцевим органам виконавчої влади, підприємствам, установам і організаціям подання щодо усунення причин і умов, які сприяють вчиненню правопорушень, організовує проведення серед населення роз'яснювальної роботи з питань охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю;

8) бере участь у наукових, кримінологічних і соціологічних дослідженнях, розробленні на основі їх результатів державних програм боротьби зі злочинністю і охорони громадського порядку;

9) вживає разом з іншими державними органами заходів щодо запобігання дитячій безпритульності та правопорушенням серед неповнолітніх;

10) організовує і проводить розшук громадян у випадках, передбачених законодавством України та міжнародними договорами;

11) організовує інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів внутрішніх справ, формує центральні довідково-інформаційні фонди, веде оперативно-розшуковий та криміналістичний облік, у межах своїх повноважень складає державну статистичну звітність;

12) організовує проведення усіх видів експертизи у кримінальних справах та криміналістичних досліджень за матеріалами оперативно-роз-шукової діяльності, забезпечує у встановленому порядку участь спеціалістів експертної служби у слідчих діях, організовує проведення на договірних засадах відповідних видів експертизи і досліджень на замовлення фізичних і юридичних осіб;

13) бере участь у ресоціалізації осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі;

14) забезпечує функціонування дозвільної системи, здійснює контроль за придбанням, зберіганням, носінням і перевезенням зброї, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів, інших предметів і речовин, щодо зберігання і використання яких встановлено спеціальні правила, за відкриттям і функціонуванням об'єктів, де вони використовуються;

15) організовує роботу Державної автомобільної інспекції, забезпечує реєстрацію та облік автомототранспортних засобів, разом з іншими державними органами вживає заходів щодо забезпечення безпеки дорожнього руху; контролює проведення іншими центральними органами виконавчої влади і транспортними організаціями роботи, спрямованої на запобігання дорожньо-транспортним пригодам;

16) організовує на договірних засадах охорону майна всіх форм власності, охороняє та обороняє особливо важливі державні об'єкти, разом із заінтересованими державними органами проводить роботу з підвищення надійності охорони цих об'єктів;

17) забезпечує охорону дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав на території України;

18) здійснює контроль за додержанням громадянами паспортних правил, правил в'їзду, виїзду, перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію іноземців та осіб без громадянства;

19) організовує здійснення заходів щодо рятування людей, охорони їх безпеки, забезпечення громадського порядку, збереження майна в разі стихійного лиха, аварій, пожеж, катастроф та щодо ліквідації їх наслідків;

20) забезпечує участь органів внутрішніх справ у межах їх повноважень у здійсненні заходів щодо охорони довкілля;

21) забезпечує високу бойову і мобілізаційну готовність органів внутрішніх справ та внутрішніх військ, бере відповідно до законодавства участь у забезпеченні режиму воєнного або надзвичайного стану в разі його введення на території України або в окремих її місцевостях;

22) бере участь у розробленні проектів міжнародних договорів України з питань боротьби зі злочинністю, забезпечує в межах своїх повноважень виконання укладених міжнародних договорів України, згідно з законодавством укладає з відповідними органами іноземних держав угоди про співробітництво у сфері боротьби зі злочинністю та з інших питань, Що належать до його компетенції;

23) вживає заходів щодо реалізації галузевого співробітництва України з Європейським Союзом, у межах своїх повноважень забезпечує виконання Українською стороною зобов'язань за Угодою про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом, іншими міжнародними договорами України, адаптацію законодавства України до законодавства Європейського Союзу, здійснює інші заходи щодо інтеграції України до Європейського Союзу;

24) розробляє й організовує виконання програм кадрового забезпечення органів внутрішніх справ та внутрішніх військ, вживає заходів щодо додержання дисципліни і законності в їх діяльності; організовує роботу навчальних закладів, наукових установ, що належать до сфери його управління;

25) вживає відповідно до законодавства заходів щодо забезпечення правового і соціального захисту осіб рядового і начальницького складу та працівників органів внутрішніх справ, військовослужбовців та працівників внутрішніх військ, пенсіонерів із числа військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, членів їхніх сімей, розробляє пропозиції з цих питань і вносить їх на розгляд відповідних органів;

26) організовує у встановленому порядку матеріально-технічне забезпечення діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ, установ і організацій, що належать до сфери його управління, внутрішніх військ, контролює правильність використання ними матеріально-технічних ресурсів і коштів;

27) організовує в системі МВС України роботу з питань фінансування, праці, заробітної плати, економічного прогнозування, бухгалтерського обліку і звітності, контрольно-ревізійної діяльності;

28) вносить відповідним органам виконавчої влади пропозиції щодо будівництва об'єктів адміністративного, виробничого, соціально-побутового, військового призначення та житла для забезпечення діяльності його системи, здійснює контроль за цим будівництвом;

29) бере участь у формуванні науково-технічної політики у сфері діяльності органів внутрішніх справ; організовує і координує впровадження у практику досягнень науки і передового досвіду, забезпечує розроблення озброєнь, спеціальних, технічних і криміналістичних засобів для органів внутрішніх справ та внутрішніх військ;

30) організовує і забезпечує функціонування відомчої мережі зв'язку;

31) забезпечує у випадках, передбачених законодавством, ліцензування окремих видів господарської діяльності;

32) організовує роботу з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів у навчальних закладах та наукових установах, що належать до сфери його управління;

33) організовує діяльність закладів охорони здоров'я, що належать до сфери його управління;

34) забезпечує реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті Міністерства, в органах внутрішніх справ і внутрішніх військах.

Ефективне виконання функцій забезпечується системою прав, які надані МВС.

Безпосередньо МВС України має право:

1) представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів;

2) одержувати у встановленому законодавством порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань;

3) залучати спеціалістів центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій (за погодженням з їхніми керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції;

4) перевіряти додержання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями та громадянами правил пожежної безпеки, безпеки дорожнього руху, дозвільної системи;

5) скликати у встановленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції;

6) займатися відповідно до законодавства господарською діяльністю.

Положенням передбачено, що МВС України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені у встановленому порядку головні управління МВС України, управління МВС України в областях, місті Севастополі та на транспорті, районні, районні у містах, міські управління і відділи, а також підприємства, установи і організації, що належать до сфери його управління.

Врегульовано стосунки МВС України з іншими суб'єктами, які беруть участь у правоохоронній діяльності. Так, під час виконання покладених на нього завдань МВС взаємодіє з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами іноземних держав. У випадках, передбачених законодавством, рішення МВС України є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями та громадянами. МВС України в разі потреби видає разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади спільні акти.

Положення підкреслює, що МВС України очолює Міністр, якого призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України і звільняє з посади Президент України, а також встановлює його компетенцію. Відповідно до нього, Міністр внутрішіх справ:

1) керує Міністерством, несе персональну відповідальність перед Президентом України та Кабінетом Міністрів України за розроблення і реалізацію державної політики у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, боротьби зі злочинністю, виконання Міністерством своїх завдань і функцій;

2) спрямовує і координує як член Кабінету Міністрів України здійснення центральними органами виконавчої влади заходів з питань, віднесених до його відання, визначає на виконання вимог законодавства в межах наданих йому повноважень політичні пріоритети та стратегічні напрями роботи Міністерства, шляхи досягнення поставленої мети;

3) подає у встановленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України проекти законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, розробником яких є Міністерство;

4) затверджує програми і плани роботи Міністерства та звіт про їх виконання;

5) підписує нормативно-правові акти Міністерства;

6) приймає рішення про розподіл бюджетних коштів, головним розпорядником яких є Міністерство, та затверджує звіт про виконання цих рішень;

7) погоджує проекти законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України з питань, що належать до компетенції Міністерства;

8) погоджує здійснення функцій з управління майном, яке перебуває у сфері управління Міністерства;

9) вносить у встановленому порядку подання щодо відзначення державними нагородами працівників органів внутрішніх справ;

10) погоджує пропозиції щодо: граничної чисельності працівників урядових органів державного управління, утворених у складі Міністерства; утворення, реорганізації, ліквідації територіальних і на транспорті органів МВС України, а також підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства, затвердження їх положень (статутів);

11) вносить пропозиції до Кабінету Міністрів України про утворення та ліквідацію вищих навчальних закладів МВС України;

12) призначає на посади та звільняє з посад у встановленому законодавством порядку керівників територіальних і на транспорті органів МВС України, а також підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства;

13) вносить Кабінету Міністрів України пропозиції щодо утворення, реорганізації та ліквідації у складі МВС України урядових органів державного управління і подання про призначення на посади та звільнення з посад їх керівників;

14) присвоює у встановленому порядку спеціальні звання особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та військові звання військовослужбовцям внутрішніх військ, заохочує, притягає їх до дисциплінарної відповідальності;

15) здійснює інші повноваження відповідно до законодавства.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції МВС України, обговорення найважливіших напрямів його діяльності в Міністерстві утворюється колегія у складі Міністра (голова колегії), його перших заступників та заступників за посадою, інших керівних працівників Міністерства, а також підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління МВС України. Члени колегії затверджуються та звільняються від обов'язків Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра. Рішення колегії проводяться в життя наказами Міністра.

Для розгляду наукових рекомендацій та пропозицій щодо основних напрямів діяльності органів внутрішніх справ, обговорення найважливіших програм та вирішення інших питань у Міністерстві можуть утворюватися наукова рада, інші консультативні та дорадчі органи. Склад цих органів та положення про них затверджує Міністр.

Гранична чисельність працівників центрального апарату МВС України затверджується Кабінетом Міністрів України. Структуру центрального апарату МВС України затверджує Міністр. МВС України є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

ВИСНОВКИ

До центральних органів виконавчої влади віднесено: міністерства; державні комітети (державні служби); центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Провідне місце серед центральних органів посідають міністерства України. Особи, що їх очолюють — міністри — входять до складу Кабінету Міністрів і безпосередньо беруть участь у формуванні державної політики в країні. Міністерства є єдиноначальними органами, тобто адміністративно-правовий статус міністерства уособлюється посадою міністра. Суттєвою особливістю адміністративно-правового статусу міністерств є надане окремим міністрам право здійснювати функцію Кабінету Міністрів щодо спрямування і координації діяльності інших ЦОВВ. Міністерства у межах своїх повноважень видають (у вигляді наказів міністра) загальнообов'язкові нормативно-правові акти. Державні комітети (державні служби) — це центральні органи виконавчої влади, які на відміну від міністерств, безпосередньо не формуючи урядову політику, покликані сприяти міністерствам та уряду в цілому в реалізації цієї політики шляхом виконання функцій державного управління, як правило, міжгалузевого чи функціонального характеру. Державні комітети очолюють голови, які не входять до складу Кабінету Міністрів. Діяльність державних комітетів спрямовують і координують Прем'єр-міністр України, віце-прем'єр-міністри чи відповідні міністри. Державні комітети — органи єдиноначальні. В межах своєї компетенції вони можуть видавати загальнообов'язкові нормативно-правові акти. Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом — це відносно новий вид ЦОВВ, утворений згідно з Концепцією адміністративної реформи в Україні. Їх особливість полягає в тому, що вони мають визначені Конституцією та законодавством України специфічні завдання та повноваження; щодо них може встановлюватися спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників, вирішення інших питань. Центральні органи виконавчої влади всіх видів у процесі розв'язання покладених на них завдань взаємодіють з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами інших держав. Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні (місцеві) органи, які в сукупності становлять систему відповідного ЦОВВ.

Міністерство внутрішніх справ України (далі — МВС) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику в сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, організує і координує діяльність органів внутрішніх справ щодо боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки. Правові основи організації та діяльності МВС визначаються Конституцією і законами України, Положенням про МВС, затвердженим Указом Президента України від 17 жовтня 2000 р.

Із проведенням змін до Конституції України, Президент України був суттєво обмеженим у можливості впливу на виконавчу гілку влади, за ним залишили право вносити за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, подання про призначення Верховною Радою України Прем'єр-міністра України та подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України. І хоча за законом про КМУ від 16 травня 2008 року № 279-VI Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом, останній суттєвих важелів впливу на нього не має. З огляду на це, на даний час і відбувається у нашій Державі криза влади, так як Президента вочевидь не задовольняє те становище, в яке його поставила конституційна реформа, перетворивши по суті із «голови» виконавчої влади у статиста, якому, виходячи із принципу системи ваг та противісів дали на відкуп хоч якусь можливість впливати на формування зовнішньої політики Держави та утримувати в своїх руках армію. Якби не це, то напевно роль Президента зводилась лише у представницьких функціяіх, але як же важко втрачати владу! От і маємо те, що маємо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р в редакції закону № 2222-IV від 08.12.2004 р.

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 28.10.1998р. "Про концепцію розподілу між центральними і місцевими органами виконавчої влади повноважень з управління об’єктами державної власності та заходи щодо її реалізації". Урядовий кур’єр , 1998р., 5 листопада

3. Закон України "Про міліцію" від 10.12.1992р.

4. Указ Президента України "Про зміну структурі центральних органів виконавчої влади" від 15.12.1999р. №1573/99.

5. Положення "Про Міністерство внутрішніх справ України" затверджений Указом Президента України від 17.10.2000р. №1138/2000.

6. Указ Президента України «Про Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України» від 12 березня 1996 року N 179/96.

7. Указ Президента України «Питання Міністерства аграрної політики України» від 7 червня 2000 року N 772/2000

8. Указ Президента України «Про Міністерство економіки України» від 23 жовтня 2000 року N 1159/2000

9. Указ Президента України Про Положення про Міністерство охорони здоров'я України від 24 липня 2000 року N 918/2000

10. Указ Президента України «Про Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 10 жовтня 2005 року N 1430/2005

11. Указ Президента України «Про Міністерство палива та енергетики України від 14 квітня 2000 року N 598/2000.

12. Указ Президента України «Про Положення про Міністерство промислової політики України від 21 вересня 2001 року N 849/2001

13. Указ Президента України «Про Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України» від 27 серпня 2004 року N 1009/2004

14. Указ Президента України «Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України від 30 грудня 1997 року N 1396/97

15. Указ Президента України «Про Положення про Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України» від 19 грудня 2005 року N 1801/2005

16. Постанова Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 р. N 960 «Про затвердження Положення про Міністерство закордонних справ України»

17. Указ Президента України «Про Положення про Міністерство культури і туризму України» 2 грудня 2005 року N 1688/2005

18. Указ Президента України «Про затвердження положень про Міністерство оборони України та Генеральний штаб Збройних Сил України» від 21 серпня 1997 року N 888/97

19. Указ Президента України «Про Положення про Міністерство праці та соціальної політики України» від 30 серпня 2000 року N 1035/2000

20. Указ Президента України «Про Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту» від 18 серпня 2005 року N 1176/2005

21. Указ Президента України «Про Положення про Міністерство фінансів України» від 26 серпня 1999 року N 1081/99

22. Указ Президента України «Про Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи» від 10 жовтня 2005 року N 1430/2005

23. Указ Президента України «Про Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України» від 27 грудня 2005 року N 1842/2005

24. Колиушко І., Аверянов В. "Реформування центральних органів : від концепції до законодавчого втілення". Голос України, 1998р., 29 грудня.

25. "Концепція адміністративної реформи в Україні" від 27.07.1998р. №810/98

26. Адміністративне право України / За заг. Ред.. Ю.П. Битяка. – Харків, 2000. – С. 146

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ЗАОЧНОГО ТА ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ КОНТРОЛЬНА РОБОТА Тема № 6. Центральні органи виконавчої влади (ЦОВВ) Слухача ІІ-го к

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу