База знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ

Частки, уживані в українських говорах, – це лексично і структурно специфічна група слів, які характеризуються багатьма архаїчними ознаками, але мають переважно затемнену етимологію. Деякі з цих часток, що виявлені і в західнополіському говорі, мають відповідники в інших слов’янських діалектах і відповідно етимологічно можуть бути трактовані як континуанти праслов’янських часток, які внаслідок своєї лексичної незалежності та невідмінюваності збереглися у давній, первісній формі.

Так, у говірках Пінського району Брестської області Білорусі, які становлять північно-східну окраїну західнополіського діалекту, вживана як лексично незалежна одиниця із вказівним значенням частка ге ‘ось’, ‘оце’, ‘он’, пор.: ге шчо йе на стáрос’ц’ дождáласа (Невель Пн); ге необ’íлни чолов’íк, нездóл’ни обóлити (Жидче Пн); озм’íте ге стóлок ди с’адáйте (Мала Вулька Пн); шчо ге за товáр хóд’ат? (Містковичі Пн); ге йіж товканúцу (Жидче Пн); ге пришлá жонóчина, де мн’íйе роскáзвивати (Хойно Пн). У перехідних українсько-білоруських говірках північної Пінщини частка ге уперше зафіксована наприкінці ХІХ ст. Ю.Карським: шчо ге за л’ýдз’і ? [1,4].

Структурно й функціонально рівнозначні відповідники відомі в інших слов’янських говорах, пор. укр. бойків. ге ‘ось’ [2,164], сербсько-хорватське е ‘ось’ [3,513], пол. діал. е, je ‘ось’ [4,41], болг. е ‘он; ось’ [5,176]. При етимологічному опрацюванні цієї частки на підставі численних фактів сучасних архаїчних слов’янських говорів В.Німчук [6, 466-467], О.Мельничук [7, 210-211], В.Фортунатов [8, 222], В.Славський [9, 420], Махек [10, 128], а також автори “Етимологічного словника української мови” [11, 487-488], вбачають у ній континуант вказівної частки псл. *е ‘ось; он’, або, що менш імовірно, псл. *(h)е, яка виникла на базі займенника і-є. *е. Суттєвим аргументом на користь імовірності цієї версії стали б факти фіксації вказівного ге ще й в історичних словниках української та інших слов’янських мов. Одначе й відсутність таких фіксацій не ставить під сумнів праслов’янське походження вказівного ге, оскільки, як слушно зауважив В.Німчук, “багато часток праслов’янського походження, вживаних, безсумнівно, в живій мові, давні пам’ятки не відбили” [6, 468].

У говірках Пінщини виявлено також результат семантичного й функціонального розвитку вказівної частки ге, а саме її вживання у прислівниковій функції зі значенням ‘так’: ми однýт’ ге бáйімо (Невель Пн); г’íнчий бáйе ге, г’íнчий ге, кажди по-свóйму (Жидче Пн); ге не мóжн’а казáти на чужúх (Жидче Пн) і т. ін.

У більшості говірок північної діалектної зони західнополіського говору (найактивніше – у берестейських говірках) функціонує структурно тотожний прислівник ге зі значенням ‘уже’, пор.: витé ге вернýлис’а ? (Дивин Кб); ми ге спáти л’аглú (Самари Рт) і т. ін. У такому ж значенні “Дыялектны слоўнік Брэстчыны” фіксує його на Столинщині: ми ге кáшанку рóбім [12,92]. Щоправда, підстав для етимологічного зіставлення прислівника ге ‘уже’ із вказівним ге немає: форма ге ‘уже’ є, найімовірніше, наслідком модифікації звукової структури (втрати початкового голосного) повнішого варіанта угé ‘уже’, який часто фіксується у берестейських говірках: угé змеркáлосо [2,237]. Форма ж угé є варіантом (без наслідку першого перехідного пом’якшення) загальновживаного ужé, в якому компонент –же<псл.*žе<*ge (у цих же говірках палаталізація відсутня і в дієслівних формах на зразок кагý, могý, пекý і под.).

У західнополіських говірках частка ге у вказівній функції широко засвідчена у структурі інших утворень. Так, результатом редуплікації вказівного ге є виявлені у говірці с.Пулемець Шацького району вказівна частка і прислівник гéге, éге ‘ось’, ‘ось тут’, пор.: гéге палéмуди розвелúс’а – покусáйат; éге лепéха в нас ростé і ін. Структура прислівника гéге, éге в говірці часто ускладнюється кінцевими, вторинного походження морфемами -л’, -л’а: гéгел’, éгел’, гéгел’а, éгел’а, пор.: гéгел’ йійí хáта; гéгел’а купáлниц’у тúлк’ко застáра палéли і ін. У цих формах, як і в уживаних у цьому ж ареалі прислівниках вкóчил’, вкóчил’а ‘коли’ та втóчил’, втóчил’а ‘тоді’, кінцеві форманти -л’, -л’а зумовлені, ймовірно, аналогією до часових прислівників пóк’іл’, пóк’іл’а ‘поки’, дóк’іл’, дóк’іл’а, ‘доки’, дóт’іл’, дóт’іл’а ‘доти’, ‘досі’ і т. ін.

У цій же та інших надсвітязьких і суміжних говірках (с.Піща, Мельники, Залісся, Щц; Збураж, Олтуш, Сушитниця Мл; Жиричі, Тур Рт; Яревище Ст і ін.) зафіксовані вказівна частка і прислівник áге, рідше – агé ‘ось’, ‘ось тут’, пор.: áге лохáн’ка стойíт (Пулемець Шц); áге вóзеро спрúтке (Тур Рт); áге брендзел’íйа ростé (Жиричі Рт). Структурно ці деривати являють собою результат зрощення вказівного ге із, очевидно, ще однією давньою вказівною часткою – а, етимологія якої потребує окремого детального опрацювання. У надсвітязьких говірках (с.Залісся, Пулемець, Піща, Мельники Шц) прислівник áге послужив дериваційною базою для похідних áгел’, áгел’а ‘ось тут’, пор.: áгел’а йе такúй йід’óн чолов’íк (Пулемець Шц); áгел’а чигýн постáвл’у (Залісся Шц).

У структурі вказівної частки та прислівника гéво ‘ось’, ‘ось тут’, які формують невеликий компактний ареал у говірках Любешівського району (с.Цир і Деревок Лб, пор.: гéво твар вúтри; гéво с’éд’те і ін.), вказівна частка ге поєднана із сегментом -во – іншою вказівною часткою, етимологія якої зводиться дослідниками до займенника і-є. *о [11, 37] (у такому випадку варіант во має протезу), або ж, що більш імовірно, до давнього нечленного вказівного займенника середнього роду ово ‘це’ [13, 23]. Функціонально й структурно рівнозначні відповідники до західнополіського гéво відомі в інших слов’янських говорах, пор. укр. бойків. гéо ‘ось’ [2, 164], лемків. гев ‘сюди’ [14, 149], надсян. г’еў ‘сюди’, ‘тут’ [15, 22], рос. діал. эво [3,513] сербське ево ‘ось’ [16, 110], пол. hev, hewaj [4, 66] та ін., що дає підставу реконструювати псл. *evo [10,128].

У західнополіських говірках відомі факти поєднання вказівної частки ге з коренями й інших давніх нечленних вказівних займенників. Так, наслідком зрощення вказівного ге з коренем нечленного займенника *пъ є вживані у говірках північно-західної діалектної зони західнополіського говору вказівна частка і прислівник гéно ‘он’, ‘он там’, пор.: гéно йакý рúхту солóми постáв’ів (Тур Рт); гéно сид’éт’ (Дубечно Ст); гéно йдут (Мокрани Мл) та ін; частіше вживаний варіант з утраченим кінцевим голосним: ген (гин). Наявність слов’янських відповідників (біл. гэна ‘он’, ‘он там’ [17, 152], пол. henoj ‘там’ [4,22], сербське ено ‘он там’ [16,110]) робить імовірно реконструкцію пcл. *еno [9, 414-415]. Виявлений у межах цього ж ареалу варіант гéноно ‘он’, ‘он там’ (Черче К-К; Невір, Щитинь Лб), який фіксується і в говірках берестейського масиву [17, 512], може бути наслідком контамінації двох тотожних із функціонального погляду лексем: ген і онó; можливо, -ноно – редуплікація. Для вираження більш точної просторової вказівки у цих говірках структури ген, гéно поширюються в постпозиції вказівним ге: генегé (Збураж Мл; Тур, Жиричі Рт; Мельники Шц; Залюття Ст і ін), пор.: генегé мойá хáта (Залюття Ст) і под.

Вказівна частка ген послужила базою для творення за аналогією до старожитнього óнде прислівника і частки гéнде ‘он’, ‘там’ (варіанти: гúнде, гéнди, г’éнде, г’éнди, гáнде, гендеó, гендó), які формують великий ареал у північно-західний частині західнополіського діалекту. У більшості говірок цього масиву точнішу просторову вказівку передають форми із постпозитивним вказівним ге: гендегé (варіанти: г’ендегé, гиндегú, гиндигú, г’індегé, індигé), пор.: гендегé в стовп пéрун бабóнув (Яревище Ст); індигé ми судосúлис’а (Жиричі Рт) і под. Ареал охоплює також берестейські говірки: гéнде [12,45], індигé [12,81], підляські: гéнде, гендеó, гендó [17,512], продовжується у говорах карпатської групи [6,362].

Із лексемами гéнде, гендó етимологічно зіставні прислівники і вказівні частки гиндикá ‘он’, ‘он там’ (Липно Кв) та г’ін’д’ό ‘ось’, ‘он’, ‘ось тут’ (Велике Вербче Ср), які зафіксовані в інших говіркових групах – у районі басейну р. Горинь.

Уживаний у говірках західної і центральної діалектних зон західнополіського говору (район басейнів р. Зах. Буг, р.Турія) прислівник гет (варіанти: г’ет, г’іт, гат) ‘зовсім’, ‘там, дуже далеко’, ‘на далеку відстань’ являє собою складне утворення із вказівної частки ге та основи нечленного вказівного займенника тъ [11,502]. Ареал охоплює також усі південно-західні говори, пор., наприклад, бойків. гет [2,166], продовжується у говорах польської мови: het [9,418], словацьких говорах: het [10,129]. У західноволинських надбузьких говірках паралельно з фонетичним варіантом гат, семантична структура якого включає ще один компонент – ‘он туди’, – функціонує словотвірний варіант із формально демінутивним суфіксом аналогійного походження: гáтика (с.Петрово Ів, с.Суходоли В-В), пор.: той сýзим напуврéтливий гáтика пуб’іг (Лежниця Ів); у цьому ж ареалі форма гáтика зафіксована М.Корзонюком [18,83]. У говірках східної діалектної зони західнополіського говору (район басейнів р. Стохід, р.Стир, р.Горинь) натомість поширений загальновживаний варіант гет’ (г’ет’, гат’), м’яке кінцеве -т’ в якому можна витлумачити як наслідок аналогії до дієслівних форм наказового способу на зразок с’ед’, чис’т’, вúтрат’ і под.

Сліди прислівника гет (г’іт) є підстави вбачати у структурі зафіксованих у говірці с.Мельники Шацького району регіоналізмів стамг’íти, стамг’íтил’, стамг’íтил’а ‘аж звідти; он звідти’, пор.: ажн’á стамг’ίтил’а привезлá садýн посадúти; стамг’íти і до вотόго м’íс’ц’а чавýх пос’íйала і под. Аналізовані лексеми з урахуванням семантики можна вважати результатами фонетичного розвитку первісних композитів *с-там-г’іт-ти, *с-там-г’іm-тил’, *с-там-г’іт-тил’а, у складі яких функцію вказівки на значну віддаленість вихідного пункту руху виконують прислівники там і г’іт (пор. форми стил’ ‘звідси’ та стамтúл’ ‘звідти’, виявлені у говірці с.Піща цього ж району). У говірці с.Мельники зрідка вживані й структурно подібні прислівники зі значенням лімітативності: дотамг’íти, дотамг’íтил’, дотамг’íтил’а ‘аж доти’, ‘он аж до того місця’, пор.: впáли і ажн’á дотамг’íтил’ покот’áлис’а; йе навéл’ут займáйу – стамг’íтил’а і дотамг’íтил’а; а також прислівник тамг’íт ‘он там’.

Прислівник гет’ засвідчено у складі порівняльних сполучників гéт’акде ‘як, мов’ та гéт’чиде ‘т.с.’, виявлених у говірках Ківерцівського району, пор.: ідý гéт’акде пйанá (Липно Кв); кричúт гéт’чиде на живýт (Грем’яче Кв), а також у структурі прислівника гет’урáд ‘якраз, достоту’ (Постійне Кс), пор.: гет’урáд у бáт’ка вдáвса і под.

Чіткою локалізацією відзначається прислівник гéт:а ‘тут, на цьому місці’, що утворює невеликий ареал у говірках Пінщини (с.Жидче, Невель, Хойно, Містковичі Пн). Відповідник із такою ж семантикою відомий у російських говорах: éтта [19,45]. У структурі гéт:а сегмент -m:а зводиться до давнішого *-mъ-mа, яке могло бути наслідком зрощення двох різних відмінкових (чи родових) форм колишнього нечленного займенника mъ (пор. подібного походження прислівники тута, тут, староукр. туто, тутоть і под. [6,350]).

Вказівна частка ге у поєднанні з основою колишнього нечленного вказівного займенника сь засвідчена у складі виявленого у західноволинських надбузьких говірках прислівника гес’ ‘сюди’, наявного, щоправда, тільки у фразеологізмі чи гес’ чи гат ‘або туди, або сюди’ (Петрово Ів), пор. також наведене М.Корзонюком із цього ж ареалу чи гесь чи гоп ‘т.с.’ [18,96]. Прислівник гесь ‘сюди’ І.Верхратським зафіксований і в наддністрянських (т. зв. батюцьких) говірках [20,258]. Такого ж походження відоме з фіксації М.Корзонюка західноволинське а-гесь ‘вигук, яким відганяють овець’ [18,67].

За аналогією до давнього óнде у говірках північно-західної окраїнної зони західнополіського діалекту утворено прислівник і частку гéде ‘ось’, ‘тут’ із вказівною часткою ге у функції кореневої морфеми, пор.: гéде с’ед’, по л’íв’ій руц’í (Нудиже Лбм); гúде спрúтко в тим вóзери (Тур Рм) та ін. Ареал продовжують карпатські говори: гéде [6,362]. Для вираження більш точної просторової вказівки структура гéде поширюється вказівними частками ге, во у постпозиції, пор.: гедегé вперш’í л’удúй бúл’ше булó (Смоляри Ст); хвóс’нув по руц’í – вóпух гедевó (Яревище Ст) та ін. Спорадично у говірках цього ареалу фіксується дериват гедегéт, гедег’íт ‘он там’ (Залюття, Яревище Ст, Нудиже, Черемошна Воля Лбм) – результат зрощення прислівників гéде та гет, пор.: гедег’іт трéбе нимн’íжко п’іскý досéпати (Яревище Ст) та ін. Структура ж гедегéв ‘ось тут’, виявлена у говірці с.Яревище Старовижівського району, очевидно, є усіченим варіантом повнішого незасвідченого *гедегéво – утворення з прислівника гéде та двох різних вказівних часток у постпозиції; пор.: вонé гедегéв живýт.

Варто зазначити, що вказівна частка ге із функцією уточнення у говірках північно-західної діалектної зони західнополіського говору поширює (переважно у постпозиції, рідше – у препозиції) основи й інших прислівників, особливо просторових, зрідка також і вказівних займенників: одегé, одегú ‘ось тут’ (Тур Рт; Положево, Піща, Пулемець Шц; Олтуш, Збураж, Хотислав Мл); форму одегé подає і “Дыялектны слоўнік Брэстчыны” [12,152]; ондегé ‘он там’ (Нудиже Лбм; Дубечно, Яревище Ст; Жиричі Рт); стил’гé ‘ось звідси’ (Мельники Шц) або ‘он звідти’ (Тур Рт); загальнозональною рисою є форми тамгé, вотамгé, тамкагé, тамикагé, тамичкагé, г’ітáм, г’ітáмка; тутгé, тутагé, тутикагé, тутичкагé; тудагé, тудигé, гетудú; с’удагé, с’удигé і под.; пор. також затор’ікгé ‘три роки тому’ (Тур, Жиричі Рт) та займенник mойгé ‘оцей’ (Залюття Ст).

У говірках Пінщини виявлено порівняльний сполучник гéби, гéб’і ‘як, мов’, пор.: ни могý іт’í гéб’і вúп’івша (Містковичі Пн); його ж у цьому масиві фіксує “Дыялектны слоўнік Брэстчыны” [12, 169]. Цей сполучник являє собою результат зрощення вказівної частки або, що більш імовірно, похідного від неї прислівника ге ‘так’ із домінуючим у пінських говірках порівняльним сполучником би, б’і ‘як, мов’; пор. з тієї як говірки: дúв’іц:а б’і вовк.

У любешівсько-іванівських та зарічненсько-пінських і суміжних говірках частка ге у поєднанні з займенниковою основою mъ виступає у займенникові гéтой ‘цей’ та вказівній частці гéто ‘це’, пор.: гéтой простáк дохнá пошúла (Лахвичі Лб); гéтойе селó нáт:о од:ал’óнойе (Мохро Івн); гéтайа п’íсн’а корнáтейка (Деревок Лб); гéто ти арцешчó говóриш (Сенчиці Зр) та ін. У північній частині цього ареалу (переважно у говірках на території Брестської області) поширені подібного походження займенник гéтакий ‘такий’ та прислівник гéтак ‘так’ (базові для них форми такúй, так у цих говірках взагалі відсутні), пор.: снопú стáв’іли у гéтакийе стрúбчики (Невель Пн); йе гéтак ни т’éмл’у роскáзвати (Мохро Івн). Очевидно, аналізовані лексеми зумовлені або, щонайменше, підтримувані білоруським впливом, тим паче, що південні межі ареалу цих форм, по суті, збігаються з колишнім кордоном Мінської губернії.

У пінських говірках частка ге(е) у структурі прислівників із семантикою вихідного пункту руху та часової і просторової лімітативності поєднується з коренем нечленного займенника тъ і вказує на близькість відповідно початкового та кінцевого пункту руху і часового моменту, пор.:

а) зетýл’, зетýл’а ‘звідси’ (Невель, Хойно, Жидче, Містковичі Пн); згéтул’, одгéтул’ ‘т.с.’ (Жидче Пн); пор. співвідносні стул’, стýл’а, от:тýл’ ‘звідти’ (там само);

б) догéтул’, догéтул’а ‘до цього часу’, ‘до цього місця’ (Невель, Жидче Пн); доéтул’ ‘т.с.’ (Жидче пн); погéтул’, погéтул’а ‘т.с.’ (Невель, Жидче, Хойно, Містковичі пн); пор. співвідносні дотýл’, дотýл’а, потýл’, потýл’а ‘доти’ (там само). Ареал таких утворень продовжується в білоруських говорах [21, 116].

Етимологічно споріднені прислівники виявлені у зарічненсько-любешівських говірках, щоправда, з протилежною семантикою: частка ге(е) у їхній структурі виражає вказівку на віддаленість вихідного чи кінцевого часового моменту або пункту руху, пор.:

а) зéтул’, зéтул’а ‘звідти’ (Більська Воля Влд); з’етýл’, з’ітýл’, з’етýл’а, з’ітýл’а ‘т.с.’ (Вичівка Зр; Сварицевичі Дб; Малі Телковичі Влд); зет’íл’ ‘т.с. (Нобель, Острівськ Зр; Люб’язь Лб); з’ет’íл’ ‘т.с.’ (Дольськ, Люб’язь Лб); з’етúл’ ‘т.с.’ (Залізниця, Люб’язь Лб); згéтил’ ‘т.с.’ (Деривок Лб); згáтил’ ‘т.с.’ (Березовичі Лб), ізгетúл’ ‘т.с.’ (В’язівно Лб); зет’іл’á ‘т.с.’ (Нобель Зр); зет’íл’а ‘т.с.’ (Храпин, Острівськ Зр); ізет’íл’, ізет’іл’á ‘т.с.’ (Кухче Зр); з’етил’ó ‘он звідти’ (Залізниця Лб); пор. співвідносні стил’, стúл’а, стул’, стýл’а ‘звідси’ (там само);

б) догéтул’, погéтул’ ‘до того часу’, ‘до того місця’ (Вичівка Зр; Сварицевичі Дб); дóгетил’ ‘т.с.’ (Нобель, Морочне, Сенчиці, Новорічиця Зр, Малі Телковичі Влд; Люб’язь Лб); догéтил’, догéтил’а ‘т.с.’ (Сенчиці, Морочне, Нобель Зр); дóгети ‘т.с.’ (Острівськ, Нобель, Храпин, Новорічиця Кухче Зр; Малі Телковичі, Більська Воля Влд), пóгетил’, погéтил’ ‘т.с.’ (Морочне, Нобель, Сенчиці Зр; Малі Телковичі Влд); пóгети ‘т.с.’ (Нобель, Кухче Зр; Березичі, Залізниця, В’язівно, Дольськ, Цир, Горки Лб) та ін.

У північних зарічненсько-дубровицьких говірках (Сенчиці, Нобель, Морочне, Вичівка Зр; Сварицевичі, Лісове Дб) виявлено ще один прислівник із вказівною часткою ге, поєднаною з основою колишнього нечленного займенника mъ: огéточ ‘тоді’, пор.: огéточ йа ше йóмко б’íгав (Сенчиці Зр); а де ти булá огéточ? (Нобель Зр). У суміжних говірках південніше ареалу огéточ із тим же значенням функціонує вихідний прислівник без вказівного ге у структурі: отóч ‘тоді’ (Більська Воля Влд; Новорічиця Зр; Сварицевичі Дб; Вичівка Зр), пор.: отóч муй хаз’áй вже вмер (Більська Воля Влд). Географія та етимологія лексеми отóч потребує окремого детального розгляду.

Сегмент ге можна вичленити також зі структури зафіксованого в іванівсько-пінських говірках на території Брестської області прислівника гéл’ки (Мохро Івн; Невель, Жидче, Містковичі Пн), що зрідка виступає ще й із кінцевим -ко: гéл’ко (там же). В окресленому ареалі аналізовані лексеми здебільшого відомі зі значенням ‘ось стільки’, пор.: éто гéл’ко витé поспúсвали? (Мохро Івн); гéл’ки у менé курóк (Жидче Пн); скажú: йе гéл’ки і гéл’ки насобирáла, а то мовчúт (Невель Пн). Щоправда, якщо сегмент ге є вказівною часткою, то в цьому разі мала би бути утворена форма *гéтил’ки, *гéтил’ко, пор. біл. діал. гэтулькі ‘стільки’ [22, 306]; але зафіксовані нами регіоналізми не зберігають жодних слідів займенникової основи -т-. Звичайно, можна робити припущення, що варіанти гéл’ки, гéл’ко фонетично розвинулися з вихідних, уже не фіксованих у цій говірковій групі форм *гéтил’ки, *гéтил’ко внаслідок утрати складу із займенниковим коренем -т-; підставою для твердження про ймовірність такої структурної модифікації є паралельне функціонування у цих же говірках вказівних часток гéто і ге ‘оце’ та прислівників гéтак і ге ‘так’.

Лексеми гéл’ки, гéл’ко зрідка виступають еквівалентами до загальновживаного скільки, пор.: гéл’ки у тебé мнóго йéблик гéтого л’íта (Невель Пн). Це дозволяє зіставити їх зі староруським прислівником єлико ‘скільки’<псл.*jeliko [23,832], старопол., пол. діал. jele ‘скільки’<псл.*jelě [6,371] таін. Якщо форми гéл’ки, гéл’ко є континуантами псл. *jelь, *jelě, *jeliko ‘cкільки’, то первинним для них було значення ‘cкільки’, а компонент ‘cтільки’ у їхній семантичній структурі та початкове ге- замість сподіваного йе- з’явилися пізніше, можливо, внаслідок контамінації питально-відносної займенникової основи йе-<псл.*je із вказівною часткою ге. Процес же семантичного розвитку включав такі етапи: ‘cкільки’>‘ось cкільки’>‘cтільки’. Щоправда, з урахуванням сучасної домінуючої семантики цих прислівників друга версія їхньої етимології видається менш переконливою і потребує докладнішого опрацювання.

Наведений і проаналізований матеріал дає підстави для таких висновків:

1) західнополіський говір є одним із небагатьох слов’янських регіонів збереження та активного функціонування відзайменникової вказівної частки ге праслов’янського походження;

2) частка ге як лексично незалежна одиниця утворює невеликий замкнутий ареал, який охоплює переважно говірки Пінського району Брестської області Білорусі, і є, ймовірно, епіцентром загального західнополіського ареалу ге;

3) численні факти наявності вказівного сегмента ге у структурі інших лексем локалізуються на території північно-східної та північно-західної окраїнних діалектних зон західнополіського говору;

4) у говірках північно-східної діалектної зони сегмент ге засвідчений у структурі займенників та прислівників і здебільшого поєднується із коренем колишнього нечленного займенника псл. *tъ: гéтой, гéтакий, гéтак, гéт:а, згéтул’, догéтил’, дóгети, огéточ та ін.;

5) у говірках північно-західної діалектної зони сегмент ге поширює основи прислівників переважно із просторовим значенням, приєднуючись найчастіше у постпозиції, і виражає точнішу вказівку на місце: тамгé, вотамгé, тутгé, одегé, ондегé, гендегé, тудагé, с’удагé, стил’гé, гéде, гедегé, гетудú, г’ітáм і под.; у кількох вказівних частках та прислівниках ге поєднано з коренями колишніх вказівних займенників псл. *tъ (гет) та псл. *пъ (гéно, ген, гéнде); відомі випадки редуплікації ге (éге, гéге), поєднання його із вказівною часткою а- (áге, агé) тощо.

Умовні скорочення назв районів:

Волинської області: В-В – Володимир-Волинський, Ів – Іваничівський, Кв – Ківерцівський, К-К – Камінь-Каширський, Лб – Любешівський, Лбм – Любомльський, Ст – Старовижівський, Рт – Ратнівський, Шц – Шацький;

Рівненської області: Влд – Володимирецький, Дб – Дубровицький, Зр – Зарічненський, Кс – Костопільский, Ср – Сарненський;

Брестської області Білорусі: Івн – Іванівський, Кб – Кобринський, Мл – Малоритський, Пн – Пінський.

Умовні скорочення назв мов і діалектів:

біл. – білоруська, бойків. – бойківський, болг. – болгарська, і-є – праіндоєвропейська, лемків. – лемківський, надсян. – надсянський, пол. – польська, псл. – праслов’янська, старопол. – старопольська.

Список литературы

Карскій Е.Ф. Матеріалы для изученія сЬверно-малорусскихъ говоровъ, а также переходныхъ отъ бЬлорусcкихъ къ малорусскимъ. (ПолЬсье). – Вип.1. – Санктпетербургъ, 1898. – 42с.

Онишкевич М.Й. Словник бойківських говірок: У двох частинах. – К.: Наук. думка, 1984. – Ч.І.

ФасмерМ. Этимологический словари русского языка: В четырёх томах. – М.: Прогресс, 1987. – Т.4.

Bal J. Formacje przysłówkowe z sufiksalnym j і k typu dzisiaj, wczoraj, dzisiak, tamok w historii i dialektach języka polskiego. – Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk, 1974. – 115s.

Стоянов І.А., ЧмирО.Р. Болгарсько-український словник. – К.: Наук. думка, 1988. – 780с.

Історія української мови: Морфологія. – К.: Наук. думка, 1978. – 539с.

Мельничук О.С. Розвиток структури слов’янського речення. – К., 1966. – 327с.

Фортунатов Ф.Ф. Избранные труды: В двух томах. – М., 1956-1957. – Т. II.

Sławski F. Słownik etymologiczny języka polskiego. – Kraków, 1957-1965. – Т. I.

MachekV. Etymologický slownik jazyka českého a slovenskego. – Praha, 1957. – 482s.

Етимологічний словник української мови: В семи томах. – К.: Наук. думка, 1982-1989. – Т.I.

Дыялектны слоўнік Брэстчыны. – Мінск: Навука і тэхніка, 1989. – 294с.

Самійленко С.Т. Нариси з історичної морфології української мови.– Частина 2. – К.: Вища шк., 1970. – 190с.

Верхратський І. Про говір галицьких лемків. – Львів, 1902. – 489с.

Пшепюрська М. Надсянський говір. – Варшава, 1938. – 87с.

ТолстойИ.И. Сербскохорватско-русский словарь. – М.: Русский язык, 1982. – 736с.

Слоўнік беларускіх гаворак пaўнoчна-заходняй Беларусі і яе пaгранічча: Ў пяці тамах. – Мінск: Навука і тэхніка, 1979-1986. – Т.I.

Корзонюк М.М. Матеріали до словника західноволинських говірок // Українська діалектна лексика. – К.: Наук. думка, 1987. – С.62-267.

Словарь русских народных говоров. – Выпуски 1-26. – Ленинград: Наука, 1965-1991. – Вып. 9.

Верхратський І. Говір батюків. – Львів, 1912. – 306с.

Шуба П.П. Прыслоўе ў беларускай мове: Марфалагічны нарыс. – Мінск: Выд-ва АН БССР, 1962. – 191с.

Слоўнік беларускіх гаворак… – Т. IV.

Срезневский И.И. Словарь древнерусского языка: В трех томах, шести частях. – М.: Книга, 1989. 

Заказывайте: рефераты - 150 р. курсовые - 700 р. дипломы - 2500 р. Частки, уживані в українських говорах, – це лексично і структурно специфічна група слів, які характеризуються багатьма архаїчними ознаками, але мають переважно затемнену етимологію. Деякі з цих часток, що виявлені і в західнополіському говорі, маю

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу