База знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ

Міністерство Освіти України

Національний Технічний Університет України

"КПІ"

навчальна дисципліна:

міжнародне приватне право

ЗАГАЛЬНИ ПИТАННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

У ВІДНОСИНАХ З ІНОЗЕМЦЯМИ

ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

(реферат)

Студент 4-го курсу

факультета права

Київ, 1999 р.

Зміст

Вступ

1.   Право власності у відносинах з міжнародними організаціями та юридичнимим осібами іноземних держав

2.    Правовий режим майна, що є об'єктом права власності інших держав, юридичних осіб, спільних підприємств і міжнародних організацій

3.   Користування землею іноземними суб'єктами в Україні

4.   Користування надрами України за участю іноземних юридичних осіб і громадян

5.   Вклади іноземців в установах Ощадбанку України

Висновки

Література

У кожній державі центральним правовим інтитутом є інститу власності. Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права. Серед численних нормативних актів в Україні щодо питань власноті важливе місце займають Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991 р.¹ та Цивільний кодекс України (розділ ІІ).

За законодавством України право власності — це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування й розпорядженням майном (ст. 2 Закону "Про власність", ст. 86 Цивільного кодексу). Здійснювати відносини щодо володіння, користування та розпорядження власністю, незалежно від її форм (приватної, колективної, державної), можуть не тільки народ України, громадяни, юридични особи України та держава Україна, а й інші держави, їхні юридични особи, СП, без громадянства. Майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності цих суб'єктів права. Законодавством України допускається об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб та/чи держави і створення на цих засадах змішаних форм власності, в т.ч. власності спільних підприємств за участю громадян та юридичн6их осіб інших держав (ст. 3 Закону України "Про власність"). Тому такі спільни підприємства можуть мати на теріторії України у власності майно, необхідне для здійснення діяльності, визначеної установчими документами, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1993. — №20. — Ст.249.

Міжнародні організації та юридичні особи іноземних держав можуть мати на теріторії України у власності будинки, споруди, інше майно соціально-культурного та виробничого призначення. Це положення знаходить відображення і в численних міжнародних договорах про торговельні відносини, науково-технічну співпрацю тощо. Так, згвдно з п. 3 ст. 5 Угоди про торговельні відносини між Україною та США від 6 травня 1992 р., кожна держава дозволить комерційним представництвам іншої держави ввозити на свою теріторію і використовувати відповідно до звичайної комерційної практики конторське тв інше обладнання, таке як друкарськи машинки, фотокопіювальні апарати, комп'ютери та телефакси для здійснення їхньої діяльності.

Іноземні держави можуть мати на теріторії України у власності майно, необхідне для здійснення дипломатичних, консульських та інших міжнародних відносин у випадку й порядку, встановленому міжнародними договорами та законодавчими актами України. Відповідно до договорів за участю України на її теріторії можуть розміщуватися й використовуватися об'єкти власності іноземних держав.

Правовий режим майна, що є об'єктом права власності інших держав, юридичних осіб, спільних підприємств і міжнародних організацій, визначається законодавчими актами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами. Окремі майнові об'єкти можуть бути спільними для кількох держав. Мова йде, зокрема, про природні об'єкти. Режим використання спільних природних об'єктів, розташованих на теріторії України та суміжних держав, визначається міжнародними договорами, ратифікованою Україною.

Стосовно громадян іноземних держав та осіб без громадянства Законом України "Про власність" установлено, що вони користуються правами та несуть зобов'язки стосовно належного їм на теріторії України майна нарівні з громадянами України, якщо інше не передбачено законодавством нашої держави (ч. 2 ст. 11). Тобто, на іноземців у питаннях права власності поширюється національний режим. Зазначене випливає з вимог Закону України "Про власність", де окремим положенням підкреслюється, що суб'єктами права на приватну власність, окрім громадян України, можуть також бути іноземні громадяни та особи без громадянства (ст. 11). У Законі України "Про правовий статус іноземців" також зазначається, що іноземці можуть відповідно до законодавства України мати у власності будь-яке майно, успадкувати й заповідати його, зокрема іноземці мають право власності на житло відповідно до законодавства України (статті 12, 13).

Набувати право власності на майно іноземці можуть через приватизацію. Наприклад, відповідно до ст. 2 Указу Президента України "Про приватизацію об'єктів незавершеного будівництва" від 14 жовтня 1993 р. (у редакції від 2 червня 1995 р.)¹ право на приватизацію об'єктів незавершеного будівництва мають іноземні громадяни та особи без громадянства.

Деякі об'єкти в Україні не можуть належати на праві власності іноземним громадянам та особам без громадянства. Це випливає зі змісту законодавства України чи безпосередньо встановлюється його нормами. Так, ст. 9 Закону України "Про власність" зазначає, що виключно народові України на праві власності належать: земля, її надра, повітряний та водний простір, інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони. У цьому ж Законі вказується, що іноземним громадянам та особам без громадянства земельні ділянки у власність не передаються (ч. 3 ст. 11). Інші нормативні акти також містять це положення, наприклад, ст. 6 Земельного кодексу України². Закон України "Про режим іноземного інвестування" від 19 березня 1996 р., дозволяючи іноземним інвесторам придбання прямо не забороненного законами України нерухомого чи рухомого майна, в т.ч. будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності способом прямого одержання майна та майнових комплексів або у формі акцій, облігацій та інших цінних паперів, виклюяає з цього переліку земельні ділянки (п. 3 ст. 4).

¹ Державний вісник України… — №11-12. — С.913. ² Відомості Верховної Ради України. — 1992. — №29. — Ст.354. ³ Голос України. — 1993. — 19 жовтня. * Голос України. — 1994. — 11 січня.

Проте окремими підзаконними актами, а саме Указом Президента України "Про приватизацію об'єктів незавершенного будівництва" від 14 жовтня 1993 р.³ та Указом Президента України "Про приватизацію автозаправних станцій, що реалізують паливно-мастильні матеріали виключно населенню" від 29 грудня 1993 р.* встановлено, що іноземці, як і громадяни України, можуть мати у власності земельні ділянки у зазначених випадках. Очевидно, вказані акти суперечать зазначеним вище законам України.

Законодавством України встановлено, що земля може надавится іноземним суб'єктам права на користування. Так, у постійне користування (без заздалегідь установленого строку) земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям за участю українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам. Так, у разі приватизації об'єктів незавершеного будівництва іноземним громадянам, особам без громадянства та спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям за участю іноземних юридичний та фізичних осіб земельні ділянки, довгострокову оренду (ст. 2 Указу Президента України "Про приватизацію об'єктів незавершеного будівництва" від 14 жовтня 1993 р.).

У тимчасове користування (до трьох років) на умовах оренди земля надається орендодавцям із земель, що перебувають у державній власності, спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям за участю українських, іноземних юридичних та фізичних осіб; підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам; іноземним державам; міжнародним організаціям; іноземним юридичним особам та фізичним особам без громадянства. Хоча законодавством України встановлено право орендарів земельних ділянок сільськогосподарьського призначення на одержування орендованої землі у власність, де положення не поширюється на випадки, коли орендарями є вказані вище суб'єкти тимчасового користування землею (статті 7,8 Земельного кодексу України). Регламентація умов використання земель на договірній основі, питань суборенди та розпорядження правом на оренду земельних ділянок передбачена й Указом Президента України "Про оренду землі" від 23 квітня 1997 р.¹

¹ Голос України. — 1997. — 25 квітня.

Виключно користування землею іноземним суб'єктам дозволяється в більшості країн СНД (Азербайджан, Киргистан, Узбекистан, Україна та ін.). Водночас законодавство Естонії передбачає можливість володіння землею іноземними суб'єктами права.

Відповідно до Кодексу України "Про надра" не передаються у власність іноземним суб'єктам права й надра України. Проте вони можуть надаватися у постійне чи тимчасове користування з певною метою, наприклад, для геологічного вивчення, в т.ч. для дослідно-промислового розроблення родовищ корисних копалин загальнодержавного значення; видобування корисних копалин і т.ін.

Згідно із ст. 68 Кодексу 27 листопада 1995 р. Кабінет Міністрів України затвердив Порядок укладення контрактів на користування надрами за участю іноземних юридичних осіб і громадян. Іноземним юридичним особам і громадянам надра в користування надаються на конкурсній основі на підстві угод (контрактів) з урахуванням вимог законодавства про зовнішньоекономічну діяльність Кодексу України "Про надра", інших актів законодавства. Правовою підставою користування надрами є ліцензія, видана на підставі контракту, підписаного належним чином. У Порядку вказано, що надра надаються, зокрема, для геологічного вивчення, в т.ч. дослідно-промислового розроблення родовищ корисних копалин, будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, у т.ч. споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів.

У користування можуть надаватися окремі ділянки надр, у т.ч. континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони України, родовища корисних копалин або їх частини як загальнодержавного, так і місцевого значення, зокрема й техногенні родовища. Порядок надання частини надр користувачам на теріторії України визначається Положенням про порядок надання гірничих відводів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р.¹

¹ Державний вісник України… — №3-4. — С.296-302.

Загалом питання, пов'язані з наданням природних ресурсів у користування, є компетенцією приймаючої сторони. Це випливає з Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1962 р. "Про постійний суверенітет над національними природними багатствами", де закріплене право народів вільно розпоряджатися своїми природними багатствами згідно з національними інтересами. На цих засадах грунтується й законодавча практика України, скажімо, Закон України "Про виклюну (морську) економічну зону" від 16 травня 1995 р. Оскільки корустування природними ресурсами тісно пов'язане з концесіями, то компетенція України як приймаючої сторони визначається й Положенням про Комісію з питань акціонування стратегічно важливих промислових підприємств, затвердженим Указом Президента України від 16 липня 1996 р.¹ Відповідно до його норм зазначена Комісія займається питаннями надання іноземним інвесторам прав на розроблення та освоення відновлюваних і невідновлюваних природних ресурсів під час укладення в установленому порядку концесійних договорів.

Іноземці можуть мати вклади в установах Ощадбанку України чи бути застрахованими в нашій державі. Відповідно до Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" від 21 листопада 1996 р.² із змінами від 17 січня 1997 р.³ іноземні громадяни та особи без громадянства мають право на компенсацію грошових заощаджень, поміщених в установах Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху до 2 січня 1992 р., а також протягом 1992-1994 р.р., і які знаходились на рахунках Ощадбанку України не менше одного нового календарного року в період 1992-1995 р.р.

¹ Урядовий кур'єр. — 1996. — 1 серпня. ² Голос України. — 1997. — 17 січня. ³ Голос України. — 1997. — 12 квітня.

Отже, суб'єкти іноземного права можуть бути власниками, володільцями та користувачами майна в Україні, якщо це прямо та у виключній формі не заборонене законом України.

Література

Конституція України. — Киев, 1996

Цивільний кодекс України (зі змінами та доповненнями за станом на 4 березня 1996 р.). — Киев, 1998

Кодекс України "Про надра". — Киев, 1996

Земельний кодекс України. — Киев, 1996

Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. //Галицькі контракти. — №42/96. — С.22-32

Указ Президента України "Про приватизацію об'єктів незавершеного будівництва" від 14 жовтня 1993 р.

Богуславський М.М. Международное частное право. — Москва, 1994

Фединяк Г.С. Міжнародне приватне право. — К.: Юрінком Інтер, 1997

Голос України. — 1997. — 25 квітня, 1993. — 19 жовтня

Відомості Верховної Ради України. — 1992. — №29. — Ст.354, 1993. — №20. — Ст.249

Урядовий кур'єр. — 1996. — 1 серпня

Державний вісник України. — №3-4. — С.296-302, №11-12. — С.913

Міністерство Освіти України Національний Технічний Університет України "КПІ" навчальна дисципліна: міжнародне приватне право ЗАГАЛЬНИ ПИТАННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ У ВІДНОСИНАХ З ІНОЗЕМЦЯМИ

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу