курсовые,контрольные,дипломы,рефераты
АРХІТЕКТУРА ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО КЛАСИЦИЗМУ
Наприкінці XVII століття у Франції в період правління Людовика XIV у сфері мистецтва зародився новий стиль — класицизм, що в перекладі з латинського означає «зразковий». Незабаром під впливом ідей Освіти він поширився по території майже всієї Західної Європи і панував до першої третини XIX століття. Найбільше поширення класицизм одержав у Франції, Англії, Німеччині і Росії, де охопив буквально всі сфери мистецтва, але самий яскравий слід залишив в архітектурі.
В основі цього стилю лежали ідеї повернення до античної спадщини як до ідеального зразка і норми існування людини.
Таке звертання до мистецтва минулого було зв'язано з тим, що в європейських країнах починаючи з XVII століття йшов бурхливий розвиток і становлення капіталістичних відносин. А як відомо, життя держави завжди знаходить висвітлення в мистецтві і навіть впливає на його напрямки.
У мистецтві виникла необхідність у такому напрямку, що сприяло б відображенню нових віянь століття. Їм і став класицизм. Тепер архітектура повинна була передавати не парадну урочистість і пишність, а величчя і значність: викликати в людей асоціації з величчю правителів древніх греків і римлян.
Класична форма, що дійшла з глибини століть, що завжди вважала яся зробленої, не визнавала динаміки, суперечливості і багатозначності; вона була позбавлена всякого натяку на боротьбу. Останній фак1 особливо влаштовував монархів Європи. У підсумку класицизм виявився настільки привабливим для існуючих політичних режимів, що був прийнятий як офіційний стиль в архітектурі в абсолютистській монархії Людовика XIV і в імперії Катерини II. Віко ре практично всі короновані і титуловані особи Європи став будувати свої палаци в новому стилі. Великий успіх класицизм мав в Британській імперії.
Класицизм кінця XVII століття, що одержала назва «стиль Людовика XIV», розвивався по двох напрямках. Виниклий новий стиль склав різкий контраст із попереднім пишним і вигадливої бароко. На противагу йому для класицизму була характерна чітка геометрія форм, логічність і регулярність планування, сполучення гладкої стіни з ордером, портиками, колонадами, статуями, рельєфами і стриманим декором. Усім своїм зовнішнім виглядом архітектурні конструкції повинні були символізувати величчя і показність, холодна і зарозуміла перевага, відмова від проблем повсякденного життя.
Для досягнення цієї мети французькі архітектори використовували спеціальні прийоми компонування і планування античності, застосування яких привело до того, що будинок усім своїм видом виражало ясність і організованість, чіткість і порядок. Зразком для наслідування декоративного оздоблення внутрішніх приміщень стало знову ж стримане і величне мистецтво древніх греків і римлян.
З античної спадщини архітектори XVII століття перейняли не тільки характерні для нього форми, окремі деталі, але і строгу упорядкованість в усьому, підпорядкування окремих частин єдиному цілому й один одному, неухильне дотримання співвідношень сили ваги й опори, що сприймає неї. Така конструкція наочно показувала взаємодію навантаження й опори як двох основних елементів, їхні зв'язки і співвідношення частин.
Невід'ємною рисою всіх архітектурних композицій епохи класицизму стала симетрія, тому що вважалося, що саме вона найкраще передає владу строгої дисципліни. Стіни приміщень, витримані в строгій кольоровій гамі, розчленовували на симетричні площини за допомогою пілястрів. У такий спосіб симетрія й упорядкованість поступово перемінили рух і мінливість форм попереднього стилю. Замість плавних ліній, вигадливих завитків і раковин на стінах з'явилася стримана класична орнаментація у виді гірлянд, медальйонів, розеток, що розташовуються у визначеному чергуванні.
Як основні елементи в архітектурних композиціях використовували класичні форми і деталі, у яких співвідношення складових частин були строго визначені. Зовні вони доповнювали підкреслену правильність і строгість усього будинку. Найчастіше зодчі використовували ордерну композицію, тому що колонади, як ніщо інше, передавали ідею величі й упорядкованості (ордер у перекладі означає «порядок»). Важливими елементами були портики, дрібні пілястри, карнизи.
Для класицизму було властиво інше, чим для попереднього стилю, відношення до матеріалу. Нове покоління архітекторів намагалося підкреслити його природну красу і структуру: дерево стали рідше золотити і фарбувати, природна краса тільки відтінялась (наприклад, накладками з бронзи і кераміки). Аналогічно підкреслювалися властивості металу, фаянсу і порцеляни. Це особливо упадало в око, коли створювалися величезні комплекси, характерні для епохи класицизму. Колірне рішення інтер'єрів ставало більш світлим і оформлялося в основному в пастельних тонах.
У зазначену епоху продовжували свій розвиток центральні положення і теорії містобудування попередніх століть, а також виникали зовсім нові, засновані на останніх досягненнях точних наук і зодчества. Їхня реалізація відбувалася наприкінці XVIII — першій половині XIX століття, у період бурхливого росту міст у Європі. Природно, що класицизм, розквіт якого довівся саме на цей період, наклав відбиток на зовнішній вигляд більшості нових будівель. До наших днів збереглися цілі квартали з характерними для цього стилю рисами.
На початку XIX століття у Франції, під час правління Наполеона I, класицизм перейшов у завершальну стадію — ампір (що в перекладі означає «імперія»). Для нього були характерні монументальність, особлива лаконічність, підкреслений контраст гладкості стіни і приставлених до неї колон, багатство ліпного, литого і різьбленого декоров, що символізують могутність і військову силу держави.
Ще в XVIII столітті в класицизмі установилися свої правила і канони, за виконанням яких строго стежила Паризька художня академія, що називалася Школою образотворчих мистецтв (вона ж і сприяла його широкому поширенню не тільки у Франції, але й в інших країнах).
До середини XIX століття в умовах швидкого розвитку буржуазних. відносин, промислової революції і капіталізму ампір, що став! офіційним стилем, поступився місцем еклектиці.
Франція
Класицизм зародився у Франції в XVII столітті. Його становлення відбувалося під сильним впливом місцевих і середньовічних традицій містобудування і попереднього бароко. Класицизм, що царював у плин століття, виник і оформився як цілком самостійний, а не нашаровується на попередні стиль.
Вершиною французької архітектури розглянутого періоду сталі світські спорудження: чудові палаци, грандіозні регулярні палацово-паркові і міські ансамблі. Саме французькі зодчі першими почали спробу створити універсальну структуру «палац-парк-місто», зробивши згодом парк невід'ємною частиною міського ансамблю. Основу планування міста як і раніше складала виникла ще в античності трипроменева система вулиць, що виходять з однієї крапки. У Парижеві такою крапкою став парк Тюілри, а центральний промінь збігся з Єлисейськими полями. Подальша забудова новими будинками відбувалася з урахуванням цього планування. У результаті вікового грандіозного містобудування виник зовсім новий Париж.
Становлення класицизму у Франції відбувалося в три етапи. Для першого етапу (перша третина XVII століття) була характерна вертикальна спрямованість архітектурних форм нагору (під впливом середньовічних традицій), великі віконні прорізи, що групуються чи попарно пучками напівколони і пілястри, що заповнюють простінки, і т.д. Яскравим зразком архітектури цього періоду може служити Люксембурзький палац(1615-1621 роки)зодчого Соломона де Брасу(1562-1626 роки), побудований для Марії Медичі. Флорентійка по походженню, королева виявила бажання, щоб майбутній палац нагадував їй палаццо Питти, вибудований архітектором Брунеллескі в стилі ренесансу. Незабаром палац з великим парадним двором, утвореним за допомогою виступаючих з боків фасаду флігелів, став зразком для наслідування при будівництві нових споруджень.
У Люксембурзькому палаці вже помітні риси, що згодом стануть характерними для французької класичної архітектури. Так, наприклад, у будинку виділені кутові і веж-образні прорізи в головному триповерховому корпусі палацу, внутрішній простір кутових веж поділено на однакові по площі житлові приміщення, масивність стін підкреслена горизонтальною рустикою й ордерними елементами.
Період містобудування в стилі класицизму відкрив архітектурний ансамбль Королівської площі (площа Вогезов), створений Клодом Шантийоном. Цей ансамбль служила яскравим зразком нової організації міського простору, основою якого стала абсолютно прямокутна і замкнута площа. По її периметрі були вибудовані схожі один на одного будинку, що розмикаються на вулицю тільки з одного кута. Дві інші вулиці з'єднувалися з площею за допомогою аркад. Незабаром площі такого типу стали з'являтися й в інших містах світу. Самими цікавими з них вважаються площі Святого Марка у Венеції і Майор у Мадриді.
Творцем першого французького універсального «палацу-парку-міста» був Жак Лемерсье (.1585-1654 роки), що побудував ансамбль Ришелье в 1627 році (до наших днів не зберігся).
Планування ансамблю засноване на принципі перетинання двох головних осей під прямим кутом. Одна з них збігалася з головною вулицею й алеєю, що з'єднують місто з площею, розташованої перед палацом; друга була головною віссю палацу і парку. Будинок палацу Ришелье було поділено на головний корпус і флігелі. Останні, у свою чергу, утворювали перед фасадом палацу великий і замкнутий двір з парадним в'їздом. Головний будинок оточував глибокий рів з водою, як у середньовічних замках. Внутрішнє планування й оздоблення кімнат сильно нагадували інтер'єри Люксембурзького палацу. Парк був розбитий по строго регулярній системі пересічних під прямим чи кутом розбіжних з одного центра алей.
Місто Ришелье, прямокутний у плані, архітектор розташував небагато осторонь від палацу й оточив стіною і ровом. Вулиці і квартали також підкорялися строгому плануванню на відміну від середньовічних, що нагадують стихійні забудови.
У цілому архітектурний ансамбль Ришелье на тлі деяких недоліків втілив у собі новий тип досить складної і строгої просторової конструкції, що одержала подальший розвиток у період розквіту класицизму.
Другий етап розвитку класицизму почався у Франції в 1630 році і продовжувався протягом 30 наступного років. У цей час, поряд зі старими, у французькому зодчестві з'явилося багато нових традицій і особливостей, що знайшли вираження насамперед при зведенні палаців. Внутрішні двори будинків поступово зійшли на ні, а центр палацевого комплексу став збігатися з центральною віссю палацу. Утворена парадним і садовими порталами вісь перетворювала навколишній ландшафт у регулярний, тобто правильно розпланований парк. У результаті такої ретельно продуманого планування внутрішнього і зовнішнього простору будинку і з'явився принцип «аг1 у1уге», що в перекладі означає «мистецтво жити».
Період другого етапу зв'язаний з іменами архітекторів Франсуа Мансара і Луи Лево. Створені ними будинки відрізняються від інших тем, що, складаючи єдине ціле з навколишнім ландшафтом, вони служать у той же час центром усього паркового ансамблю. Саме таким палацом і став Во-ле-Виконт( 1655-1661 роки), побудований Луи Лево для генерального контролера фінансів Фуку (мал. 105). Головний розрахунок архітектора був спрямований на зручність приміщень і можливість їхнього багатофункціонального використання у всіляких цілях. Парадна частина палацу включає в себявестибюль, головний зал, сходи і їдальню. Житлові блоки, у которіе входять спальні, гардеробні
Але їхні з'єднання так ретельно продумані, що дозволяють уникнути стомлюючих переходів.
Відповідно до традиції центром внутрішнього простору є великий салон овальної форми під могутньої куполоподібним дахом. Купол став одночасно і центром композиції всього паркового ансамблю: головна подовжня вісь, що проходила через його, плавно переходить потім у центральну алею. По бічних сторонах алеї розбиті геометричні квітники, що як би повторюють обриси внутрішніх кімнат палацу. У такий спосіб будинок і парк виявилися підлеглі єдиному принципу і, незважаючи на достаток різноманітних елементів, склали художня єдність, у якому головна роль приділялася палацу.
На тлі стриманих форм зовнішнього вигляду палацу його внутрішні приміщення прикрашені багато і вільно. Самим парадним виглядає овальний салон. Ордер, що розчленовує стіну, у виді коринфських пілястр виконаний у досить строгому стилі, аркові прорізи між пілястрами і ніші гармонійно сполучаються з другим ярусом стіни, пишно декорованої, прикрашеними гірляндами і картушами. Для ілюзорного розширення простору архітектори використовували прийом із дзеркалами, розташувавши їх напроти віконних прорізів. Пейзаж за вікнами, відбиваючи в дзеркалах, створював враження продовження ландшафту у внутрішньому просторі приміщення.
У парковому оформленні Во-ле-Виконта чітко виділяються риси майбутнього класичного паркового ансамблю, що припускає використання набору обов'язкових елементів: зеленого килима, водяного партеру, каналів, фонтанів, гротів і статуй. Мистецьки підстрижені зелені насадження, квітники і доріжки утворять чіткі геометричні лінії і фігури. Великий партер і басейн перед фасадом палацу обрамляють фонтани і декоративні статуї.
Особливість планування палацу полягає в тім, що він розрахований на сприйняття з далекої відстані. Саме тому всі статуї, що прикрашають фронтон головного фасаду, і без того колосальні пілястри трохи перебільшені в розмірах. В ансамблі Воле-Виконтя архітектори утілили всі принципи того часу по створенню кластичних будівель, що із ще великим розмахом потім уплотились у Версалеві.
Іншим видатним архітектором цього періоду, Франсуа Ман^ саром, був побудований заміський палац Мезон-Лаффит( 1642—1651 м( ^2. /
ді) біля Парижа. Від традиційних палаців того часу він відрізняється тим, що не має замкнутого двору, а всі службові приміщення знаходяться на цокольному поверсі будинку. У плані будинок схожий на букву П. Його вінчає високий пірамідальний дах. З усіх боків Мезон-Лаффит оточує рів, наповнений водою. Розташування палацу на штучному острівці прекрасно вписує його в навколишній ландшафт і в той же час підкреслює верховенство над навколишнім простором.
Від більш ранніх палаців у стилі класицизму Мезон-Лаффит відрізняється і внутрішнім плануванням. Вона являє собою систему зв'язаних між собою внутрішніх приміщень, різноманітних за формою й архітектурною обробкою. Практично всі балкони і тераси обов'язково мають вихід у чи парк двір-сад. Житлові і службові приміщення розташовуються на третьому і першому поверхах, щоб нічим не порушувати єдності внутрішнього простору. В всій обробці, як внутрішньої, так і зовнішньої, уже явно почувається вплив класицизму.
У цей період у Франції виникає зовсім новий тип будинку — французький готель. Він являє собою будівлю, призначена для проживання приватної особи, подібно палаццо в Італії, але не має нічого загального з «родовим гніздом». У постійно зростаючому місті за допомогою таких готелів архітектори вирішували складні практичні задачі: забезпечували жителів і приїжджих досить комфортабельним житлом, що враховувало усі вимоги повсякденного життя. У той же час будинок готелю, зведений особливим образом на будь-якій неправильній ділянці землі, створювало враження регулярності і симетрії на місцевості, тобто органічно вписувалося у вигляд споруджуваного міста, підтримуючи прийнятий принцип урочистості і парадності.
Нові готелі підрозділялися на два типи. Перший, трохи відсунутий від вулиці, являв собою будинок із флігелями і в'їздом у двір. Другий зводився уздовж вулиці і мав на першому поверсі наскрізний проїзд у двір. Великий внесок у будівництво готелів уніс Франсуа Мансар. Він спроектував новий тип міського житла з затишним і комфортабельним плануванням, що містила в собі парадні сходи, вестибюль і ряд приміщень, розташованих у виді анфілади навколо внутрішнього дворика. Особливістю готелів Мансара є наявність високих дахів з мансардами (додатковими житловими приміщеннями).
У такий спосіб народжений у першій половині XVII століття новий стиль підготувало ґрунт для розквіту французької архітектури в третьому періоді її розвитку.
Третій етап вважається вершиною французької класичної архітектури. У цей період почалося будівництво грандіозних і дорогих проектів, архітектура зайняла лідируюче положення серед інших видів мистецтва і навіть зробила на них величезний вплив.
Основними елементами архітектури цього періоду стають: сполучення класичної строгості зовнішнього оформлення з примхливістю і декоративною перевантаженістю інтер'єра, перевага горизонтальних членувань над вертикальними, зникнення високих роздільних дахів і поява єдиної конструкції, що маскується балюстрадою, спрощення композицій будинку і відповідність його зовнішніх розмірів величині і розташуванню внутрішніх приміщень. Архітектурні спорудження будуються тепер з особливим розмахом і з більш послідовним використанням класичної ордерної системи. У той же час просліджується і вплив італійської барочної архітектури. Це по достатку використовуваних у бароко декоративних елементів (криві фронтони, пишні картуші), у деяких особливостях планування в ордерних композиціях фасадів і внутрішніх приміщень (анфілад). Усі ці раніше несумісні елементи піддаються корінній переробці і складають тепер художню єдність.
Класицизм кінця XVII століття представлений деякими, невдоволено грандіозними архітектурними будівлями. Одним з них є східний фасад Лувра (називаний ще колонадою Лувра, 1667— 1678 роки)(рмс. 106), створений архітекторами Клодом Перро(1613— 1688 роки) і Луи Лево. Він став складовою частиною ансамблю двох об'єднаних у XVII столітті палаців — Тюильри і Лувра.
Майже на 200 м розтягся фасад будинку, розчленований центральними і двома бічними ризалітами, що ледве виступають із площини стіни. Між ними розташовані могутні здвоєні колони коринфського ордера, що підтримують високий антаблемент і спираються на монументальний і абсолютно гладкий цоколь з рідкими вікнами. Самим багатої по своєму декорі є ризаліт центрального входу з трехпролітним віночком. Угорі він завершується трикутним фронтоном, що нагадує за формою і пропорціями античний. Бічні ризаліти розчленовані ордером зі здвоєними пілястрами ' і прикрашені архітектурним рельєфом, що створює перехід до бічних фасадам Лувра. Бічні фасади повторюють композицію східного фасаду, але тільки тут здвоєні коринфські колони замінені на одинарні пілястри того ж ордера. При зведенні цього будинку французькими архітекторами вперше було використано горизонтальне перекриття з плоским дахом. У такий спосіб східний фасад Лувра став точною копією будівель античності. Не менш грандіозним спорудженням є ансамбль із собором Святого Людовика Будинку інвалідів архітектора Жуля Ардуен-Ман-сара (1646-1708 роки) (мал. 107). Крім цього, ансамбль включає корпуса для старих ветеранів французької армії, побудовані зодчим Лібералом Брюаном. Комплекс являє собою строго симетричний ансамбль, що складається з замкнутих по периметрі чотириповерхових корпусів, що великими і квадратними дворами утворять строгу систему, підлеглу найбільшому двору і куполоподібному собору. Зведений у центральній частині, собор являє собою спорудження, що має квадратне планування. Його великий купол діаметром 27 м значно збільшує внутрішній простір. Розташована перед головним фасадом будинку широка площа — Еспланада інвалідів — простирається до самої Сени і логічно вписується в прибережний ансамбль Тюильри і Лувра.
Купол собору Будинку інвалідів, що додає особливу виразність південної частини Парижа, і сьогодні вважається одним з найкрасивіших у світовій архітектурі.
Не менший внесок у теорію і практику світового архітектурного мистецтва уніс Франсуа Блондель, творець Тріумфальної арки, що у Парижеві називають воротами Сен-Дені. Вона була зведена в славу французької зброї і на честь переходу французьких військ через Рейн у 1672 році. Парадна арка, виконана з підкресленої , лаконічністю, дуже вплинула на архітектуру аналогічних споруджень у наступних століттях.
Вершиною класичної архітектурного мистецтва у Франції став Версаль. Будівництво головної королівської резиденції велося кілька десятиліть. Ведучу роль у масштабному підприємстві зіграли архітектори Луи Лево й Андре Ленотр, геніальний садівник-планувальник. Саме їм і належав основний задум Версаля, що ідеально вписувався б у структуру «палац-парк-місто». Цей грандіозний за задумом архітектурний проект створювався з метою звеличування і прославляння моці французького абсолютизму.
За допомогою середнього проспекту будинок з'єднується з Парижем. На іншій стороні Версаля триваюча вісь плавно переходить у головну алею парку. Два інших проспекти ведуть у напрямку до королівських палаців Сен-Клу і З. З парадної сторони палацу архітектори залишили трохи старих будівель за бажанням Людовика XIV. Тут на Мармуровому дворі під відкритим небом розігрувалися спектаклі і проходили вечері при світлі смолоскипів.
Обробку фасадів палацу, що виходять у парк, Лево оформив таким чином, щоб вона гармоніювала з геометрично правильним плануванням парку. Для цього він строго визначив і виділив другий парадний під'їзд палацу, розділивши його ордером колон і пілястрами, установленими на важкому рустованому цоколі. Самий верхній поверх виконаний у виді аттика, що вінчає будинок,, що додає палацу значущість і масштабність.
Після того як Версаль став офіційним центром держави, що закінчує його будівництво архітектор Жуль Ардуен-Мансар значно збільшив площу палацу за допомогою прибудов південного і північного корпусів. Дзеркальної галереї в центральній частині паркового фасаду і бічних залів Війни і Світу. У крилах будинку оформили кімнати для родичів королівської родини, міністрів, придворних і гостей.
Усі внутрішні приміщення сполучали в собі відразу кілька функцій. При оформленні інтер'єра, поряд із классицистическим, широко використовувалися мотиви попереднього стилю (круглі й овальні медальйони, картуші й ін.). Основою сюжетів, зображених на стінах і картинах, стали теми, зв'язані з Аполлоном і іншими міфологічними героями, в період правління Людовика XIV.
Для обробки інтер'єра майстра використовували бронзу, багатобарвні мармури для підлог і стін; меблі з покриттям з дорогоцінних металів, слонової кісти, перламутру, панцира черепахи; багато виткані гобелени, мальовничі полотнини і скульптури. Підсумком роботи архітекторів повинна була стати обстановка, сильно віддалена від реального життя, що більше відповідала «королю-сонцю». Значне місце в інтер'єрі приділялося дзеркалам, розміщеним між пілястрами напроти вікна. Відбиваючи ландшафт за вікном, вони додавали приміщенню ілюзію нескінченного простору. Велике значення придавалось і оформленню плафонів, що розписувалися таким чином, щоб створювати враження простору, що нагору іде.
Паркове мистецтво теж відбивало ідею підпорядкованості величі «короля-сонця». Регулярний парк був важливою частиною ансамблю і складовою частиною палацу. Розбивали його разом із квітниками і доріжками симетрично центральної осі всього ансамблю. У результаті такого планування лінійну перспективу можна було спостерігати з визначених крапок, спеціально відзначених декоративними вазами і скульптурами. Скульптурне оздоблення парку, у створенні якого брали участь багато видатні майстрів того часу, обрамляли перспективи зелених вулиць, алей і площ, утворити красиві сполучення з фонтанами і басейнами. Кожна статуя уособлювала собою визначений чи образ передавала яку-небудь ідею. Відчуття нескінченної глибини простору в парку зі східної сторони досягалося за допомогою променевих алей, каналів, величезних водойм, низьких партерних газонів і квітників. Алея з західної сторони парку, вбираючи в себе інші алеї, поступово переходила у Великий канал, як би образуя спеціальну дорогу для того, щоб усі ліси і води країни могли з'явитися до свого володаря для поклоніння; сильні світу цього повинні були прибувати по трьох дорогах з боку палацу.
Після третього періоду традиції класицизму у Франції на якийсь час згасли, і будинку будували в іншому стилі. Це продовжувалося до середини XVIII століття, коли класицизм пережив своє відродження й одержав широке поширення в країнах Західної Європи. Багато в чому розвивши принципи французької архітектури попередньої епохи, він придбав і деякі відмінні риси, однієї з який, наприклад, стало відмовлення від античних класичних норм. Тепер ведучу роль грало не співвідношення несущих частин (цоколя і колон) з несучими (антаблемент, фронтон). У центрі ставилося створення великого внутрішнього простору з відповідним декором. Змінилося і відношення архітектури з природою. Осьова симетрія збереглася, але вже не мала колишнього значення в проектуванні природного ландшафту. Архітектори усе більше схилялися до парку, що вподобувались природній пейзажній красі.
Найбільш розповсюдженим типом храму в цей період була симетрична хрестово-купольна базиліка. Зразком такої архітектури може служити собор Святий Женевьеві (французький Пантеон), зведений архітектором Жаком Жерми Суффлоном по подобі собору Святого Петра в Римі. Собор побудували на місці стародавньої церкви, у якій були поховані останки легендарної покровительки Парижа. Відповідно до римських традицій церква перетворили в усипальницю великих людей і назвали Пантеоном. Його будинок у плані являє собою грецький хрест із куполом, що піднімається в центрі, розташованим на високому барабані, оточеному колонадою. Фасад виконаний у виді римського портика, прикрашеного фронтоном. Саме цей собор став згодом зразком церковної архітектури не тільки для Франції, але і для Великобританії, Росії й інших країн.
До іншого типу будинків цієї епохи відноситься церква Святої Магдалини, що сполучила в собі античну простоту з християнськими мотивами в рясному декорі і нагадувала зовнішньому вигляді язичеський храм.
Одним з видатних архітекторів цього періоду вважається Жак Анж Габриель, що прославився після створення Малого Трианона — заміського палацу у Версалеві, побудованого за замовленням Людовика XIV. Малий Трианон на багато десятиліть став зразком паркового палацу-павільйону. Обране Габриелем сполучення прямих і округлих ліній для оформлення сильно нагадувало попередній асиметричний стиль бароко. На передній план архітектор висунув античні мотиви у виді рогів достатку, грифонів і сфінксів. Переважними як і раніше залишалися пастельні тони, особливо білий і золотий.
Іншим не менш знаменитим архітектурним спорудженням Габриеля є ансамбль на площі Людовика XV (нині площа Згоди) у Парижеві. В основі проекту лежить сполучення площин з округлими формами, завдяки якому площа органічно вписалася в постійно мінливий план Парижа. Від замкнутих площ раннього періоду вона відрізняється відкритістю і глибиною панорами, тому невелика по розмірах площа зрительно здається більше й у неї вписуються навіть віддалені будинки. Проведена через неї поперечна вісь поступово переходить у вулицю Ройяль. Границею для двох сторін площі служать зелені масиви парку Тюильри і Єлисейські полів, із третьої сторони її обмежує набережна Сени. На четвертій розмістилися будинки, зведені двома корпусами, а не суцільною стіною (як робилося раніше). У просвіті, що утворився між ними, відкривається вид на церкву Святої Магдалини, що сполучається з бічними ризалітами корпусів.
В другій половині XVIII і в першій третині XIX століття класицизм у Франції, багато в чому повторивши і значно розвивши традиції архітектурного мистецтва попередніх сторіч, а також одержавши широке поширення в країнах Західної Європи, вступив у свою завершальну стадію.
У цей період у європейських столицях звели безліч величних архітектурних споруджень і ансамблів у класичному стилі. Парадні площі прикрасилися значними і величними фасадами і колонадами, окремі архітектурні ансамблі містили в собі усе більше простору і здобували відкритий характер. У той же час традиційні вимоги до архітектурних конструкцій трохи змінилися: симетрія і вісь уже не грали важливої ролі в організації навколишнього ландшафту. Французький регулярний парк зі строгими лініями і симетричністю поступово поступився місцем англійському з мальовничої, що повторює природний пейзаж композицією.
Якщо наприкінці XVIII століття на життя Західної Європи великий вплив робила Франція, то на початку XIX століття ініціативу перехопила Англія. Це було зв'язано з тим, що тут раніш, ніж в інших країнах відбулася промислова революція. Швидше всього нові віяння відбилися в архітектурі. Тому що в країні стало використовуватися масове виробництво, то в англійському зодчестві намітився деякий відхід від палацової унікальності.
Великий вплив на творчість англійських архітекторів зробило спадщину італійського архітектора Палладіо, що діяв в епоху Ренесансу і раннього класицизму і відродившого античне мистецтво у всій його широті і повноті. Під впливом палладіанского класицизму в архітектурі Англії з'явилися нові риси і традиції. Почали зводитися світські будівлі і культові спорудження. Було побудовано близько 50 парафіяльних церков, у число яких входить знаменитий собор Святого Павла, що вважається найбільшим протестантським храмом. Нові традиції класицизму знайшли своє відображення в спорудженні міських особняків (найчастіше триповерхових, з рустованим першим поверхом) і палаців (Хемптон-корт).
Закріплення класицизму відбулося ще і завдяки тому, що більшість діячів мистецтва звернулася саме до античної спадщини.
Велику роль у становленні нового стилю в Англії зіграв архітектор Иниго Джонс, автор найбільш видатних добутків XVII століття — Куинс-хауса, чи Будинку Корольов, у Гринвічеві, Банкет-тинг-хауса (Банкетної палати) у Лондоні і церкві Святого Павла в Ковент-Гардене (1631 рік), прототипом якої служив архаїчний грецький храм і ансамбль на площі Ковент-Гарден (1630 рік). Иниго Джонс був прекрасним знавцем італійського й античного зодчества і великим шанувальником Палладио, творчість якого ретельно вивчив.
Ще в XVII столітті Джонс, поряд із традиціями епохи Ренесансу, початків використовувати елементи класицизму, що зароджується. Про це свідчать побудовані їм будинку, що відрізняються геометричною чіткістю, підкресленою простотою і строгістю форм. Джонс домагався стрункості вигляду і домірності, уміло використовував ордер. Його будинку мали стриманий зовнішній вигляд і досить щедру внутрішню обробку відповідно до англійського смаку.
Першою його значною роботою повинний був стати палац Уайт-холл у Лондоні, що суперничає з Лувром. Але будівництво не було довершено через начавшейся в країні в 1640 році буржуазної революції. Архітектор устиг звести тільки невелику частину проекту — Банкеттинг-хаус(1619—1622 роки).
Особлива увага залучає двоповерховий фасад будинку. Потужність стіни підкреслюють монолітний цоколь, рустика обох поверхів і виступаюча середня частина з трьома вікнами. Обидва поверхи розчленовують ордери і пілястри, що поступово перетворюються в напівколони. Кути будинку укріплені за допомогою парних пілястр. Фронтон прикрашають ліпні гірлянди з масками, розташовані між капітелями колон на рівні верхнього поверху. У результаті роботи архітектор домігся того, щоб будинок створював враження строгості і шляхетності. Усередині Банкеттинг-хаус являє собою великий зал з галереєю, що проходить на висоті междуетажного карниза головного фасаду.
Наступним грандіозним проектом Иниго Джонса став Куинс-хаус у Гринвічеві, будівництво якого закінчилося в 1635 році. І знову в центрі уваги виявляється двоповерховий фасад будинку, що закінчується балюстрадою. Середню частину безордерного фасаду виділяють шість іонічних колон. Верхній поверх архітектор залишив гладким, нерустованим. Прорізи прямокутних вікон нижнього поверху позбавлені лиштв і оформлені тільки замковими каменями з трьох клинів. Внутрішній простір Джонс розділив на прості, урівноважені між собою приміщення.
Послідовником Иниго Джонса вважається Кристофер Рен, що діяв протягом усієї першої чверті XVIII століття. Найбільшим його добутком, що став через деякий час культовим у протестантському світі, є собор Святого Павла в Лондоні Його будівництво почалося в 1675 році і продовжувався протягом 36 років.
Будинок собору в плані являє собою латинський хрест, що завершується куполом величезного розміру. Собор трохи витягнутої форми розділений на три нефи і має просторе подкупольное простір і двох'ярусне членування ордерів з боку головного фасаду.
Рену як прекрасному математику удалося з точністю розрахувати зведення купола досить складної конструкції. Складається він із трьох оболонок. Перша, внутрішня, напівсферичної форми, виконана з цегли; друга, з усіченим корпусом, — теж з цегли, несе собор ліхтар і хрест; третя, зовнішня оболонка, виконана з дерева і покрита свинцем. Уся конструкція купола спирається на вісьмох стовпів. Особливо ефектний зовнішній вигляд собору: до входу, оформленому портиком із шістьма парами коринфських колон, із західної сторони ведуть парадні сходи із широкими ступенями в два марші. Над портиком розташовані ще чотири пари колон з капітелями, що несуть фронтон зі скульптурною групою в тимпані. Напівкруглі скромні портики поставлені по обох кінцях трансепта поперечного нефа, що перетинає подовжній обсяг у хрестоподібному в плані будинку. Фасад прикрашають розташовані по бічних сторонах стрункі вежі, одна з яких призначена для дзвонів, інша — для годин. За вежами над собором піднімається величний купол, оточений колонами. Над півсферою купола розташована Золота галерея, що утворить обхід навколо ліхтаря з хрестом.
Не менш знаменитими є й інші спорудження Рена. Найвідоміші з них — нові частини палацу Хемптон-корта. Корпуса палацу розташовані навколо двору з фонтаном і садом. Оригінальність будинкам додає використовуваний для будівництва матеріал — цегла і білий портландский камінь.
Рен будував не тільки палаци і церкви. Він розробив остаточний план Гринвичского госпіталю, задум якого належав ще Иниго Джонсу, побудував госпіталь у Челсі, облаштував район Темпл у Лондоні, вибудував ратушу у Виндзоре.
У XVIII столітті в Англії почався масовий процес вивчення античний культури. Нові відкриття і захоплення творчістю Палладио сприяли розвитку теорії архітектури, що вплинула на архітектурне творчість того часу. Серед численних архітекторів,! і містобудівників необхідно виділити Джона Ванбру, Джеймса Гиб-а бса, Роберта Адама, Вільяма Чемберса.
Класицизм в Англії представлений багатьма будинками, серед котрих особливо виділяються церква Сент-Мери Вулнос (1716-1719 роки), бібліотека Редклиффа в Оксфорді (1737—1749 роки), Сомерсет-хаус (1776-1786 роки), будинок Королівського художнього суспільства:;! Національний банк у Лондоні (1788 рік), замок Кедлстон-холл(1765-1770 роки) і інші спорудження.
Творцем церкви Сент-Мери Вулнос є Миколі Хоксмур^ англійський архітектор і продовжувач традицій Рена. Церква ін» влекает увага своїм фасадом, прикрашеним рустикою, прямокутною дзвіницею, оточеної колонами і закінчуються двома башточками з балюстрадою. Крім того, Хоксмур після смерті Рена вибудував новий корпус Куинс-колледжа і продовжив будівництво Гринвичского госпіталю.
Розташоване на березі ріки Темзи будинок госпіталю складається з чотирьох корпусів, що утворять прямокутні двори відповідно до традицій класицизму. Між передніми корпусами, портики яких звернені до ріки, знаходяться досить просторі площі. За ними мається ще одна площа, до якої ведуть широкі ступені з купольними будівлями по обидва боки. Будинок Гринвичского госпіталю став прекрасним пам'ятником епохи класицизму, сьогодні в ньому знаходиться військово-морське училище.
Одним із самих значних англійських споруджень є бібліотека Редклиффа в Оксфорді {мал. 10Е). Вона була побудована архітектором Джеймсом Гиббсом,шанувальником античного мистецтва, що прекрасно усвоили ордерну і пропорційну систему Палладио. Будинок бібліотеки складається з центричногоо спорудження у виді 16-гранного цоколя й основної циліндричної частини з куполом. У досить масивному цоколі, прикрашеному рустикою, пророблені великі аркові дверні і віконні прорізи. Кругла частина будинку розчленована тричетвертними попарно розташованими колонами на 16 простінків із двома ярусами вікон, що чергуються, і ніш. Циліндричну частину завершує балюстрада, а над нею — купол, увінчаний ліхтарем.
Послідовником Палладио був і Вільям Чемберс, що побудував у XVIII столітті Сомерсет-хаус, у якому з 1780 року розмістилася Королівська академія. Сомерсет-хаус споруджений на аркадах, фасад прикрашають триарочний в'їзд із боку Стренда і величний двір перед ним.
Великий внесок у розвиток англійської архітектури вніс Роберт Адам. Він, як і багато інших будівельників того періоду, ретельно вивчив спадщину античності і застосував декоративні мотиви в революційному варіанті. Його передові ідеї використовувалися і при обробці інтер'єрів, і при конструюванні меблів.
Під керівництвом Адама був побудований замок Кедлстон-холл (правда, над створенням проекту працювали інші архітектори). Найбільші приміщення замка розташовані по головній осі. У великому холі ліпну стелю підтримують коринфские колони зі штучного мармуру, за ними в нішах розташовані античні статуї, салон пері критий куполом. Що прикрашають потовк, стіни і каміни ліпні орнаменти відповідали самим витонченим смакам нового часу.
Великий внесок вніс Адамі й у містобудування. Він разом а своїми братами (які теж були архітекторами) розробив приеми облаштованості вулиць, площ і цілих кварталів, в основі яких лежав єдиний архітектурний ансамбль.
До кінця XVIII століття в Англії завершився промисловий переворот, збільшилося масове виробництво. Архітектура відгукнулась на цей процес тим, що окремі будинки й ансамблі почали втрачати спільність між собою. Виконані в класичному стилі, вони в той же час сильно розрізнялися по зовнішньому настрої. Поряд із традиційними будівлями, що передають урочистість і монументальність, сталі з'являтися спорудження, що створювали враження ваговитості, перевантаженості декором (як, наприклад, будинок Англійського банку в чи Лондоні досить строге академичное будинок Британського музею).
У цей час почалося масове будівництво заміських будинків, павільйонів і вілл. Досить часто городяни зводили їх у колоніальному чи стилі робили схожими на готичні замки. Цікавим зразком споруджень цього періоду може служити Королівський павільйон у Брайтоні з цибулинними куполами, арками у формі підкови і китайських мотивів в інтер'єрах. Більшість конструкцій зводили в стилі минулих епох, що і стало відмінною рисою англійської архітектури того часу. У класичному стилі англійські зодчі віддавали перевагу спорудам культури й утворення: будинку музеїв і концертних залів.
Класичний напрямок в Англії, поступово віддаляючись від потреб суспільства, відкрило шлях романтизму в архітектурі.
До середини XVII століття буржуазна республіка Голландія досягла найбільшої економічної і політичної могутності і культурного розквіту. Цей час збіглося з епохою царювання класицизму в мистецтві й архітектурі, що пришли в Голландію з Франції й Італії. Новий стиль прекрасно прижився в місцевих умовах, про що свідчить широта його поширення по території країни. Але з часом відбулося нашарування місцевих традицій зодчества на класицизм, що привело до деякого спрощення зовнішнього вигляду споруджень.
Самими чудовими пам'ятниками епохи класицизму в Голландії вважаються амстердамська ратуша (1648—1655 роки), мисливський замок Хепс-тен-Босх біля Гааги, будинок міських ваг у Гауде (1667 рік), грандіозний комплекс амстердамського адміралтейства (1655 рік) і ін.
Ратуші издревле вважалися символом величі і вільності міста, його багатства, тому зведення їх давно стало традицією в Нідерландах. Амстердамська ратуша як би завершила ряд будівель по всій території країни в попередні сторіччя. Визнана самою великою будівлею у всій Європі того часу, вона повинна була стати символом могутності республіки і її слави.
Ратуша була побудована в класичному стилі, хоча небагато сухуватому, але в цілому що змогли передати загальний задум, велич | і показність. У плані будинок являє собою карі з двома внутрішніми дворами, а його вежа — овальну ротондугу із куполом. Дуже ефектно внутрішній простір ратуші, особливий але величезна галерея і величезний, у кілька поверхів, головний зал перекритий коробовим зводом. Ці традиційні елементи для Голчч ланди сполучені з новими, характерними для класицизму ордерними.
Муніципальних будівель у класичному стилі виявилося не так багато. Найвідомішими з них є палацове спорудження Маурицхейс у Гаазі (1633-1635 роки) і невеликий мисливський замок Хейс-тен-Босх архітектора П. Посади. Останній будинок стало знаменитим завдяки своєму великому залу-павільйону, що покривали розписами прославлені живописці того часу.
Класицизм знайшов відображення й у торгових будівлях, серед яких особливо виділяються будинки міських ваг у Гауді архітектора П. Посади й Ост-Индской компанії (1660 рік). Будинок міських ваг являє собою велике спорудження без надмірностей, із прикрашеним рустикою фасадом.
Комплекс Ост-Индской компанії вважається самим грандіозним. Всемогутня в той час компанія через свою універсальність, що забезпечує Голландії положення першої держави світу, була предметом особливої гордості. Вона розміщалася в п'ятиповерховому будинку, сильно розтягнутому в довжину, із флюгером на покрівлі і великому внутрішньому дворі. Фасад на 79 віконних осей прикрашали ризаліти і портали, розташовані в центральній частині, із класичними фронтонами. До основного будинку зі службовими приміщеннями примикали арсенал, бойня і навіть корабельна верф.
У цей період практично сформувався зовнішній вигляд голландських міст. Архітектори, що тут працювали, дуже тонко зуміли передати дух життя, що панував у найбільших містах країни, атмосферу постійної діяльності. Саме за ці якості російський імператор Петро I виділив серед інших голландські міста і зробив їхнім зразком для будівництва нової столиці Росії — Петербурга.
При зведенні житлових будинків голландські архітектори продовжували по звичці користатися традиційними способами будівництва і декорування будинків. Саме тому фронтони особняків найчастіше прикрашалися барочними мотивами, а елементи класицизму використовувалися тільки для декоративного оформлення інтер'єра і фасаду, що вони розчленовували каннелірованними пілястрами і прикрашали класичним фронтоном. Планування внутрішнього простору зодчі, як правило, запозичали в інших країнах.
В останнім тридцятиріччі XVII століття в Голландії усе сильніше початок позначатися вплив закордонного (особливо французького) мистецтва, і голландські зодчі утратили свою оригінальність. Нові будівлі, відповідно до французької моди і вимог. Фасади будинків виконували цілком з каменю, без пілястр і обробляли тільки витонченою рустикою. Вікна, розташовані по центральній осі фасаду, зв'язували однією системою обрамлення, фронтон заміняли чи аттиком балюстрадою.
Розвиток класицизму на території Італії приходиться на XIX століття. У цей час економічна і політична обстановка в країні мало сприяла розвитку мистецтва: відбувалося становлення єдиної національної держави, що нерідко супроводжувалося національно-визвольною війною, по всій країні постійно спалахували збройні повстання.
На поширення класицизму в Італії великий вплив зробила Франція. Але на півострові новий стиль розвивався по іншому напрямку: він був скоріше споглядальним, хоча Рим і став згодом одним з головних теоретичних центрів класицизму.
Яскравим прикладом класичної спорудження в Італії є оперний театр «Ла Скеля» у Милане архітектора Пьермарини. Це було одне з перших у європейській архітектурі театральних будинків, розрахованих на величезне число глядачів. Незабаром цей будинок стало зразком для наслідування. Риси класицизму присутні й у перебудованому театрі Сан-Карло в Неаполе, соборі Сан-Франческо де Паоло.
В Іспанії XVIII століття в період початку царювання Бурбонов на чолі з Пилипом V характеризується занепадом іспанського мистецтва в порівнянні з його розквітом у попереднім сторіччі, коли тут було поширено бароко. Пилип V оточив себе в основному італійськими і французькими майстрами, серед яких велику популярність одержали Пилипі Ювара і Джованни Баттиста Саккети. Саме з їхньою допомогою і здійснювалася перебудова королівського палацу в Мадриді в 1734 році, ушкодженого під час пожежі мадридського Аль-касара. Зразком послужив Версаль.
У нових будівлях сильно почувається перехід від попереднього декоративного стилю чурригереска, названого так по імені архітектора Хосе Чурригера, до строгих класичних форм античного мистецтва. Згодом навколо іноземних майстрів утворилася національна іспанська архітектурна школа. Величезну роль у распространении класицизму в країні зіграла Академія образотворчих мистецтв Фернандо. Цього нового для країни стилю дотримували у своїх роботах найбільші архітектори того часу: Вени-туру Родригес, що побудував палаццо Лория в Мадриді і церква Сан-Виттория в Кордове; Франциско Сабатини, творець воріт Сан-Висенте в Мадриді, і Хуан де Вильянуев, автор художнього музею Прадо (1785-1830 роки).
В архітектуру Португалії ідеї класицизму проникнули в другій половині XVIII століття. Класичний напрямок можна простежити в будівлях будинку госпіталю Сант-Антониу в Порту і Тріумфальну арку в Лісабоні. Особливо велике поширення цей стиль одержав у першій половині XIX століття, тому що практично всі будівлі зводилися по проектах італійських архітекторів, що і прищепили новий напрямок у країні. Серед будівель особливо виділяються королівський палац дажуди в Лісабоні (1802 рік) архітектора Франческо Фабри, національний театр де Алменида Гаррет, знаменитий Палац конгресу (1896 рік) у Лісабоні архітектора Мигела Вентура Терри.
У першій половині XIX століття на території сучасної Німеччини розташовувалося королівство Пруссія і Рейнський союз, залежний від Наполеона. Після нетривалого впливу римського мистецтва з закінченням будівництва Бранденбурзьких воріт у Берліні (1791 рік) в архітектурі Німеччини відбувся різкий поворот убік античних грецьких форм, і класицизм зайняв пануюче положення в мистецтві країни (у тому числі й в архітектурі). Прагнення повторити шляхетну простоту і спокійну велич античного мистецтва, а також дослідження вченими і людьми мистецтва древньої архітектури сприяли поширенню в країні цього нового стилю. Головними центрами класицизму в Німеччині стали столиці Пруссії (Берлін) і Баварії (Мюнхен). З найбільшою яскравістю новий стиль проявився в роботах архітекторів К.-Ф. Шинкеля і Л. фон Кленце.
Класицизм у Німеччині не мав свого ґрунту, тому вийшов трохи обмеженим у вираженні. В основному в цьому стилі зводилися монументальні будинки. Як приклад можна привести Бранденбурзькі ворота в Берліні, споруджені архітектором К.-Г. Ланг-хансом, а також проекти Старого монетного двору в Берліні (1798— 1800 роки) архітектора Д. Жилли. Переважно в античному стилі зводилася велика частина установ культури й утворення (театри, музеї, університети і бібліотеки), а також будинку соціального призначення (лікарні, будинку для сліпих, в'язниці і казарми).
У традиціях пізнього класицизму побудований архітектурний ансамбль, що включає будинок Гліптотеки (музею скульптури), що розташовувався на одній із площ Мюнхена. Стіни головного будинку розчленовані нішами, а центральна частина прикрашена іонічним портиком з підтримуючими його вісьма колонами.
Послідовником класичного мистецтва був і Карл Фрідріх Шинкель. Знавець античної спадщини, він по-своєму переробив концепції древніх зодчих і втілив у своїх архітектурних добутках. Йому належать проекти торгового дому й обсерваторії в Бонні. Він керував будівництвом маяка в Арконе, храму в Потсдамі будівель у парку Сан-Суси. Більшість створінь Шинкеля знаходиться в Берліні. Одне з них — це будинок Нової караульні (1816— 1818 роки) у виді величезного, кубовидної форми будівлі, прикрашеного шестиколонним доричним портиком. Більш витонченим вийшов Драматичний театр, побудований у 1819-1821 роках. Шинкель створив у Берліні Нову гауптвахту. Старий музей (1824—1828 роки).
Приблизно в цей період на території Німеччини велося будівництво князівських палаців-резиденцій. Найбільший інтерес представляють ансамблі на Марктплатце (торгової площі) у Карлсруе, на чи Максим анштадте і на Людвигштрассе в Мюнхені. Можна додати такж( заміські маєтки аристократії і буржуазії, ратуші, церкви і жиліе будинку.
В другій половині XIX століття ідеї класицизму поширились далі на схід: у Чехію, Словаччину (входили до складу Австрії) і Рісцю. А в Німеччині цей стиль поступився місцем еклектиці.
У Чехії і Словаччині класичні традиції одержали розвиток наприкінці XVIII століття, коли через посилення віденського впливу Праг утратила своє значення у світовому мистецтві. У цей час доводи активно йшов процес формування національної культури, і практично всі сфери мистецтва виявилися задіяні в цьому. Але всле ствие важкого економічного становища багато талановиті архітектори були змушені залишити країну. З що залишилися талановитими були А. Повольні і И. Фейглер.
В другій половині XVIII століття значними роботами ста^ архітектурне об'єднання фасадів Празького Граду і створення першого двору архітектором Н. Паккаси, Єпископський палац у Братиславі, фасади бібліотеки (архітектор И. Паллиарди), будинок міського театру в Празі.
Наприкінці XVIII століття з'явилися перші містобудівні комплекси в стилі класицизму. Так, наприклад, у 1780 і 1781 роках почалося будівництво міст-фортець Терезії і Йозефов. Деякі з елементів зміцнень були виконані в стилі бароко, але внутрішній простір — цілком у дусі класицизму. Основою проекту обох міст стала регулярна прямокутна мережа вулиць з однаковими рівнем міського комфорту будинків і висотою забудови.
На початку XIX століття були зведені костьол «У гиберну» у Празі (1808—1811 роки), костьол святого Хреста, костьол у Левочи (1823—1827 роки), деякі маєтки аристократів. Будинки знаходилися в композиційному зв'язку з парком і природним ландшафтом. Класицизм у чистому виді представлений у будинку замка Кичина (1802—1822 роки) по проекті архітектора X. Шурихта.
У стилі класицизму будувалися і міста-курорти, у плани яких обов'язково включалися зелені зони. Так, наприклад, Франтиш-кові Лазни'(1793 рік) розташовані у великому природному парку. Курортні будівлі містять у собі архітектурні колонади, павільйони з джерелами лікувальної води.
Класицизм у Чехії і Словаччині досить швидко придбав специфічні місцеві риси. У східних і південних областях Словаччини досить часто зустрічалися конструкції, у яких тісно перепліталися мотиви класицизму (наприклад, колонади у виді галерей) з елементами народного зодчества.
У Данії класицизм зародився в останній третині XVIII століття, а найбільше яскраво проявився на початку XIX століття. Це були часи, коли в скандинавських країнах йшло становлення національного мистецтва, у тому числі художніх шкіл.
До наших днів на території Данії збереглася безліч архітектурних споруджень того часу. Найбільший інтерес представляє церква Богоматері в Копенгагені, побудована архітектором Фредериком Хансеном у 1811—1829 роках. Їм же були створені і деякі світські будинки: ратуша (1816 рік), школа Метрополітен (1816 рік) і ін.
У цей час на території Угорщини велася боротьба за незалежність (країна знаходилася в складі Австрійської імперії). У деякому роді одним зі способів боротьби стало мистецтво. Однак через своє колоніальне положення художні школи не одержували масових замовлень, що, природно, гальмувало їхній розвиток. Лише після деякого поліпшення економічного становища, що викликало ріст міст, у країні розгорнулося цивільне будівництво. Стиль класицизму покликаний був виражати право країни на незалежне положення, підтримувати ідеї нації навколо політичного прогресу.
Особливо активно почалося будівництво у великих містах країни. Тут зводилися будинки міського й обласного керувань, навчальних і культурних установ. Масово забудовувалися в першу чергу Пешт і Буда. Після їхнього об'єднання утворилася столиця Угорщини Будапешт. Була створена спеціальна комісія з його прикраси, що зіграла велику роль у плануванні міста.
Практично всі угорські будівлі епохи класицизму відрізняються ясністю і простотою, підкресленою скромністю і стриманістю архітектурного декору. Звичайно архітектори акцентували увагу лише на центральній частині будинку, причому робили це без зайвої помпезності, не перевантажуючи деталями. Одним з найбільших угорських архітекторів вважається Міхай Поллак, творчість якого яскравіше всего відбило особливості угорського класицизму.
Самим грандіозної з його споруджень є Національний музей, побудований у Будапешті в 1837—1847 роках. Це величний триповерховий будинок являє собою в плані величезний прямокутник із двома внутрішніми дворами. Архітектор постарався при". волокти увага до центральної частини будинку і для цього спорудив величний портик, підтримуваний вісьма колонами. До могутнього; стилобату, на якому спочиває портик, плавно піднімається шикарна, сходи, рівна по ширині портику. Через деякий час цей будинок стало своєрідним символом,;національного визвольного руху: на ступенях сходів у 1848 році була прочитана «Національна пісня» Шандора Петефи — угорського поета, що згодом очолив повстання в Пеште. '
У країнах Прибалтики ідеї класицизму поширилися у вто рій половині XVIII століття. Це було зв'язано в основному з політично мі подіями, що тоді відбувалися. Так, наприклад, у Литві поїв розпаду Польсько-Литовської держави і приєднання її в 1795 рік, до Росії стали сильніше виявлятися національні протиріччя і класова боротьба. Велику популярність придбали ідеї французьких просвітителів. У цей же час Вільнюська духовна академія реорганізується у світську Литовську головну школу.
Ведучими архітекторами тієї епохи були в Литві М. Кнак-фус і Л. Стуока-Гуцявичус. Одним з найвідоміших споруджень Кнакфуса вважається університетська обсерваторія, побудована в 1782—1788 роках. Її фасад прикрашають дві виступаючі вежі і фриз зі знаками зодіаку.
Риси більш пізнього класицизму просліджуються в будинку кафедрального собору у Вільнюсі (1777—1801 роки) архітектора Л. Сту-ока-Гуцявичуса, учня Кнакфуса. Під час навчання в Парижеві він прекрасно засвоїв основні принципи класицизму, що згодом і використовував при будівництві собору. Але тому що йому довелося враховувати і стару основу собору, побудовану в готичному стилі, то внутрішній простір, особливо вузького і витягнутого центрального нефа, вийшло трохи стиснутим. Зате виявився чудово оформленим портик західного фасаду будинку. Його підтримують шість злегка розсунутих колон тосканського ордера, виконаних у досить строгих рисах. Колони прикрашені фризом із тригліфами, що чергуються, і метопами; портик вінчає трикутний фронтон, прикрашений скульптурною композицією. Ідеально рівні стіни будинку сполучаються із суворими тосканськими колонами і прямими кутами, що панують у плані. Перебудований кафедральний собор, розташований посередині центральної площі, прекрасно вписався в загальний вид міста і незабаром став його невід'ємною частиною і визначною пам'яткою.
Розвиток класичних традицій у Латвії й Естонії приходиться на другу половину XVIII століття і збігається з ростом міст. Ведеться активне будівництво культових і світських споруджень, а також житлових будинків, причому останнім віддається перевага — епоха монументальної архітектури минала.
Серед ранніх будівель можна назвати ратушу, зведену в Ризі в 1750—1765 роках по проекті архітектора Іоганна Фрідріха фон Еттингера. Небагато пізніше, у 1780—1785 роках, у цьому ж місті, у цитаделі (центральної, укріпленої частини міста), була побудована Петропавловська церква під керівництвом майстра Кристофа Хаберланда. Самою її цікавою частиною є багатоярусна дзвіниця.
АРХІТЕКТУРА ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО КЛАСИЦИЗМУ Наприкінці XVII століття у Франції в період правління Людовика XIV у сфері мистецтва зародився новий стиль — класицизм, що в перекладі з латинського означає «зразковий». Незабаром під вплив
Архітектура Романського періоду
Архітектура та історія створення найстаріших університетів Європи
Архітектура ХІХ-ХХ століть
Архітектурний стиль – класицизм
Архітектурно-планувальна організація інтер’єрів підприємств харчування Сирії (на прикладі Дамаску)
Баженов В.И.
Балки и балочные конструкции
Башенные краны
Башни до небес
Беседки как часть ландшафтного дизайна
Copyright (c) 2024 Stud-Baza.ru Рефераты, контрольные, курсовые, дипломные работы.