курсовые,контрольные,дипломы,рефераты
ПЛАН
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ДИТЯЧІ СТРАХИ
1.1 Предмети дитячого страху
1.2 Умови дії на дітей страшних предметів
1.3 Причини дитячого страху
РОЗДІЛ 2. ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ І ДІАГНОСТИКА ОКРЕМИХ ВИДІВ СТРАХУ У ДІТЕЙ
РОЗДІЛ 3. ПРОФІЛАКТИКА ДИТЯЧИХ СТРАХІВ
ЕМПІРИЧНА ЧАСТИНА
ВИСНОВКИ
ЛІТЕРАТУРА
Наше стрімке життя з його неусталеністю та стресовими ситуаціями, бурхливим, невпинним потоком інформації — теле-, кіно-, відеопродукцією, насиченою різноманітними ефектами, погонями, жахами тощо; повідомлення й чутки про зростання злочинності — лягає тягарем на нерви дітей. Захистити внутрішній світ малят від негативних впливів (у тому числі й наших власних), від виникнення в них необґрунтованих страхів — спільна турбот дорослих, які мають справу з дітьми.
Дбаючи про відродження української нації, необхідно вирішувати соціально-психологічні проблеми дитинства, які виникли в умовах сучасного суспільства. Існує помилкове переконання, ніби страхи з часом зникнуть самі собою. На наш погляд, це не так. Дитина росте і страхи ростуть разом із нею.
В своїй роботі ми розглядаємо основні аспекти діагностування страхів дітей старшого дошкільного віку та подаємо рекомендації щодо профілактики дитячих страхів.
Мета роботи полягає в тому, щоб з`ясувати основні види страху дитини та можливість їх діагностування.
Постановка мети спонукає до вирішення таких завдань:
- розглянути предмети, причини та педагогічне відношення до дитячого страху;
- запропонувати методику діагностування окремих видів страху дітей;
- проаналізувати роль страху у розвитку дитини;
- дати поради щодо профілактики виникнення страхів у дітей.
При дослідженні даної теми нами були використані методи науково-педагогічного дослідження: аналіз та синтез, порівняння, узагальнення, анкетування, спостереження.
Дана тема досить актуальна для подальшого вивчення, оскільки ще до кінця не встановлено причини виникнення дитячих страхів.
Відомо, що діти дуже боязкі. Найрізноманітніші предмети, і до того ж самі необразливі, збуджують у них почуття страху. Намагаючись оглянути одним поглядом усе коло предметів, що збуджують у дітях страх, і привести ці предмети в який-небудь порядок, ми можемо представити таку їх класифікацію.
Предмети дитячого страху розпадаються на дві великі групи: діючі переважно так органи зовнішніх почуттів дитини, і переважно на дитячу уяву і розум. Перша група предметів дуже велика і різноманітна; вона ж є і первісною. Перші дитячі страхи безпосередньо зв'язані з різними враженнями на органи зовнішніх почуттів. Уява і розум можуть бути причинами дитячого страху не із самого початку життя дитини, тому що спочатку в дітей не буває ні уяви, ні розуму - це пізніші утворення, що являють уже деякий досвід; а тим часом діти відчувають з першого дня життя різні враження на органи зовнішніх почуттів.
Зорові враження служать одним з найбільш багатих джерел страху для дітей. Важко вказати такий предмет, якого б не боялися маленькі діти: мухи, комарі, що пестяться кімнатні собаки і кішки, хвилі на ріці, світлові промені в напівтемній кімнаті, маски, високі капелюхи на голові, дивні рухи і сотні інших видимих предметів, форм, рухів викликають у багатьох дітях нестримний страх. З цієї великої кількості видимих предметів, що лякають дітей, потрібно особливо відзначити дві групи: предмети, що збуджують разом зі страхом відразу, і темні простори. Миші, пацюка, жаби, павуки, равлики, хробаки, змії, трупи, пролита кров часто викликають у дітей змішане почуття дивної відрази і сильного страху. Діти тріпотять при їхньому виді. Одна дівчинка (близько 9 років) кричала від жаху і тріпотіла всім тілом, коли бачила мишу. Намальована миша викликала у дівчинки майже ту ж саму реакцію, як і жива. Інша дівчинка виявляла такий же жах побачивши равлика. Навіть порожня раковина і узагалі всякий молюск так потрясали дівчинку, що батьки повинні були вживати заходів обережності для попередження нервової кризи, яка могла закінчитися конвульсіями. Дівчинка росла, а страх її не зменшувався. Переконання, що в равлику немає нічого страшного, не мали ніякої дії: дівчинка не могла справитися зі своїм почуттям. Вона відмовлялася перегортати книги з гравюрами, у яких вона побоювалася наштовхнутися на малюнки равликів. Досягши 17 років, вона настільки виховала себе в цьому відношенні, що могла, зробивши зусилля, подивитися на равлика або на його зображення, але не могла доторкнутися до тварини. У випадках страху, з'єднаного з відразою, досить важко розібрати, чого тут більше: страху або відрази. Одне безсумнівно, що в стані дитини ці два фактори в наявності. Не менш поширений між дітьми страх темряви. Вони часто бояться ходити в порожню темну кімнату і взяти там яку-небудь річ; бояться виходити з будинку на вулицю або в поле, коли вже наступила ніч; бояться спускатися в темні льохи; бояться спати без вогню або одні. Темрява, що ховає від погляду звичайні предмети, робить сильне застрашливе враження на дітей, викликає в них навіть якийсь містичний жах. Деякі діти уберігаються від цього спеціального страху; або, дуже багато дітей не піддаються ніяким розумним переконанням щодо нешкідливості темряви в даному окремому випадку і з настанням кожної ночі робляться незвичайно боязкими [11, 257].
Іншим джерелом дитячого страху служать слухові враження і, насамперед, сильні шуми, начебто гуркоту грому, пострілів з гармати і рушниці, різного роду вибухів, дзенькоту у великий дзвін, падіння важких речей і т.п. Важко навіть з`ясувати, що служить первісним збудником страху - зорові або слухові враження, тому що спостерігали таких дітей, що спокійно любувалися картиною полум'я і диму при пожежі, біганиною людей і узагалі всією метушнею, яка буває при пожежі, але яких сирена пожежних, гуркіт їхніх екіпажів приводив у трепет.
Що стосується вражень на інші органи зовнішніх почуттів, то вони порівняно рідко збуджують страх і притім, головним чином, на підставі досвіду. Зорові і слухові враження часто збуджують страх, не заподіюючи в той же час ніякої шкоди дитині, так що дуже важко усвідомити, чому ж дитя боїться даного предмета. В області вражень на інші органи справа змінюються: відомі враження збуджують страх тому, що вони несуть із собою велику або меншу неприємність, як довідалося дитя з досвіду. Обпікши об самовар або воду, уколовши об вилку, обрізавши ножем, Спробувавши дуже гірких ліків, понюхавши досить неприємну рідину, дитя боїться доторкатися до перерахованих предметів, відмовляється нюхати рідини і приймати все, що так чи інакше нагадує ліки. Можна сказати, що найпоширеніші предмети дитячого страху ті, які сприймаються зором: різноманітні форми і рухи; потім випливають різні слухові враження, далі тактильні, нюхові і смакові.
Звернемося тепер до розгляду другої великої групи страшних для дітей предметів, що діють переважно на розум і уяву дітей. В міру досвіду дитини, у її свідомості відкладаються пережиті страждання і неприємності, а тому дитя починає боятися повторення подібних станів. Лише тільки дитя бачить що-небудь схоже на предмети, які заподіяли йому страждання, як воно рішуче відмовляється наблизитися до таких предметів і доторкнутися до них. Вищевказані випадки опіку, уколу, порізу й ін. приклади страху розглянутої категорії. В усіх подібних випадках діти надзвичайно захоплюються аналогією, з окремих факторів виводять досить великі і загальні висновки. Дитина, на яку на вулиці напав собака або п'яна людина, яка упала ненавмисно у воду, з цих випадкових подій виводить певні правила: усі собаки страшні, по березі ріки ходити не можна - можна потонути і т.п.
Звичайно, не завжди висновок буває таким широким; виростаючи, збагачуючи свої спостереження, перевіряючи колишні висновки новими фактами, дитина привчається до обережності у висновках, обмежує свої колишні широкі узагальнення, а нові робить більш адаптованими до дійсності. Стерпівши кілька разів наведені переживання за відомі дії, дитина починає побоюватися робити їх знову. Його страх у подібних випадках буває обмежений, визначеним, висновок по своїй широті відповідає фактам. Число страшних предметів, з одного боку, скорочується, з іншого боку - збільшується. Досвід щоденного спілкування з різними предметами помалу неминуче приводить дитину до переконання, що багато чого, що здавалося йому страшним спочатку, насправді не страшно: не страшні, за певних умов собаки, самовар, що кипить; вода, ножик, вилка, екіпаж і ін., що колись так лякало; з іншого боку, ті предмети і явища, до яких дитина, відносилося колись спокійно, з одною цікавістю, починають уселяти страх - різні отрути, отрутні рослини, небезпечні тварини, на вид не страшні, деякі інструменти. Як же думати: з розвитком дитини збільшується або зменшується число страшних предметів? Безсумнівно, зменшується [11, 258].
Дитя в перші роки життя надзвичайно боязка істота - будь-яка муха може привести його в трепет. Сидячи на руках або бродячи по кімнатах, воно часто шукає захисту в матері, у няньки, у всіх дорослих від своїх дитячих страхів, сумів і засмучень. А тим часом, таке дитя, вирісши, стає мужньою людиною. Справа в тому, що численні первісні, мнимі страхи, які містилися в простих зорових, слухових і інших враженнях, розсіюються, а число нових буває не таким великим. Притому нові страшні предмети не постійно загрожують: отрутні рослини, страшні тварини, різні небезпеки в людському житті зустрічаються не на кожному кроці. Страшні тварини далеко, нещастя рідкі, отрути ховають від дітей. Таким чином, з віком число страшних предметів скорочується, а не збільшується. Що стосується сили враження, виробленої страшними предметами, то вона з віком дітей також зменшується. Доросла людина не так сильно лякається, як дитина. Сильна дія страшних предметів на дитя обумовлюється двома головними причинами: невідомістю розміру небезпеки і слабістю дитячих сил.
Дорослий знаходиться зовсім в іншому положенні: він розуміє розмір загрози і часто визнає його незначним, не особливо страшним. Далі, він усвідомить у собі запас сил, що може протиставити грозі, яка насувається; у нього вироблена на ці випадки навіть особлива техніка, так що удар, який загрожує, якщо і не буде зовсім відведений, буде значно ослаблений. Таким чином, ті самі страшні предмети ніколи не чинять однакової дії на дитя і дорослого: для першого і страшних предметів більше, і сила враження їх значніша, ніж для другого. Останній вид страшних предметів для дітей - це ті, які діють переважно на дитячу уяву. Більшість дітей залякується, з одного боку, предметами, яким надаються фантастичні розміри і властивості, з іншого боку - суто вигаданими істотами. Дітям говорять про вовка, про ведмедя, що вони приходять і їдять дітей, про сажотруса, що він несе дітей із собою в мішку, про цвинтар, що по ньому розгулюють мерці, про ліс - там розбійники і дикі звірі. А потім йде цілий ряд фантастичних істот: лісовиків, водяників, домовиків, маса всякого роду марновірств і забобонів, щодо чаклунів, яги і т.п. Перед кожною дитиною розкривається цілий світ, наповнений чудесами і страховиськами, усякими дівами чудовими. Там людей, зокрема дітей, убивають, топлять, жарять, їдять, "там чудеса, там лісовик бродить"... Підрісши і вивчивши читати, діти починають насолоджуватися читанням усяких страшних історій про розбійників, відважних мандрівників, про бої, таємничі страшні замки і будинку і т.п. Уява усе більш і більш населяється страшними образами, і дитячий страх досягає найвищого свого ступеня.
Число страшних фантастичних образів досить велике, а дія їх на почуття дітей надзвичайно сильно. Хто не знає, як діти тріпотять, слухаючи страшні казки і розповіді, як вони не можуть заснути ввечері, згадуючи них, як кутаються в ковдри і подушки, бажаючи піти від страшних картин, що виникають у їхній свідомості? Немає ніякого сумніву в тім, що страх перед фантастичними істотами, і під впливом вигаданих історій - найдужчий страх у дітей; ніякий іншої не може з ним зрівнятися, за винятком рідких страхів від дійсних страшних предметів і подій. Тому звільнення дітей від цього страху потрібно визнати істотною турботою вихователя. Зменшення числа страшних предметів з віком і ослаблення дії страшних предметів на дітей у значній мірі потрібно віднести на усунення підстави дії предметів страху саме розглянутої категорії. Число страшних фантастичних предметів і сила їхньої дії на дітей з віком, розвитком і досвідченістю, безсумнівно, у значній мірі скорочуються. Страх під впливом фантазії - щирий бич дітей, велике зло, велика перешкода для правильного їхнього розвитку у всіх відносинах, стільки ж тілесному, скільки і духовному. У цьому віці фантастичні предмети страху складають більш половини всіх страшних предметів. Тим часом, цей клас з подальшим віком значно скорочується.
Нормальний розвиток у відносинах дітей до страшних предметів полягає в наступному: з віком число застрашливих предметів і сила їхні враження зменшуються (приблизно, назад пропорційно вікові), і страх фізичний, безпричинний, залежний безпосередньо від найпростіших і нешкідливих зорових, слухових і інших вражень, зникає, змінюючись страхом розумового і фантастичним, котрий на початку шкільного періоду розвивається досить широко, а потім, паралельно з віком, розвитком, поступовим придбанням знань і досвідченості, також скорочується.
Такий хід нормальних відносин дітей до страху. Він більш-менш змінюється, у залежності від особистих властивостей дитини й особливостей його положення. Звичайно, розглянути всі особисті особливості дітей неможливо, але бажано й у теоретичних, і в практичних видах відшукати і визначити найголовніші умови, що впливають на відносини дітей до застрашливих предметів. Тому що про ступінь лякливості дітей можна судити лише з тих зовнішніх знак, у яких виражається страх. Самими характерними зовнішніми знаками страху в дітей служать лементи, тремтіння тіла і блідість особи. Вони супроводжуються цілим рядом інших: зміною рис особи, розширенням очей, затримкою дихання, биттям серця, плачем [11, 260].
Але часто страх позбавляє дитя здатності рухів, воно залишається нерухомим, начебто прикутим до місця. Слухаючи ввечері яку-небудь страшну історію, воно боїться зрушити зі свого стільця, прицвяховане до нього. Несподівана поява якого-небудь предмета часто позбавляє дитя здатності руху. Посередині вулиці дитя п'яти років було захоплено вагоном кінно-залізної дороги. Ні лементи пасажирів, ні лементи кучерів не могли спонукати дитя зрушитися з місця; воно залишалося нерухомим доти , поки один перехожий не відтягнув його убік . Під впливом страху діти німіють, не вимовляють ні слова, миттєво розгублюються.
Різні припадки і хвороби можуть бути в дітей наслідком страху. Особливо часто в характеристиці фізичного стану боязких дітей зустрічається вираження "нервовий", у змісті позначення дитини з рухливою фізіономією, що швидко стомлюється і легко збуджується, що незабаром переходить від одного настрою до іншого і нездатного до тривалої і рівної напруги сил.
Що стосується розумових і моральних властивостей дітей, то на підставі наявних спостережень, дуже важко вирішити, які властивості сприяють розвиткові лякливості і які перешкоджають. Щодо розумових властивостей, спостереження показують незалежність розвитку страху і розумових процесів. Узагалі потрібно сказати, що спостереження про їх співвідносний розвиток дуже недостатні; ми ж, зі своєї сторони, думаємо, що розумовий розвиток у значній мірі послабляє боязкість. Діти бояться дуже багато чого по незнайомству з їхніми предметами, що лякають, у яких при найближчому досліджень не виявляється нічого страшного. Цей страх з віком і досвідом поступово скорочується і зникає. Знання, розумове світло так само точно проганяють багато уявних людських страхів, як денне світло проганяє примар і страховиська ночі.
З інших розумових властивостей страху може сприяти жива уява. Прослухавши страшну історію, дитина довгий час залишається під її враженням, м ввечері в той же день, вночі і через кілька днів воно може раптом злякатися, закричати, підхопитися і бігти, шукаючи захисту в дорослих. Що сталося? Страшна історія в яскравих фарбах і дрібних подробицях, часом перебільшена раптом виникла в дитячому розумі і зробила свою дію [11, 261].
Звичайно, жива уява може бути спрямоване на різні предмети й у різні сторони. Творчість уяви може бути реального характеру, може направлятися на досить життєві питання, задаватися навіть задачами, що стикаються з наукою, а то воно може бути досить безладним, фантастичним, із задоволенням і переважно зупиняється на побудовах, що хвилюють, почуття, що збуджують радість, сум, страх. От цей-той останній напрямок у діяльності уяви і послужить сприятливою умовою для розвитку в дітей страху. У такий спосіб не взагалі жива уява, а жива уява відомого напрямку. Цим пояснюється, що одні діти з живою уявою полохливі, а інші - ні.
З морально-вольових властивостей найближче відношення до розвитку в дітях боязкості мають слабкість волі, нездатність стримувати себе, керувати собою, зосереджуватися, м'якість, вразливість. Чим менше стійкості і сили внутрішньої протидії в самій особистості, чим вона слабкіша, м'якша, доступніша стороннім баченням, тим вона буде боязкіша. Діти з задатками сильної волі і характеру, властолюбні, прагнучі грати скрізь перші ролі, не легко піддаються страху, вступають з ним у боротьбу, намагаються опанувати собою, а слабовільні охоплюються їм, зараз же уступають застрашливому враженню
Дитячий страх має не одну, а кілька причин. Сама головна і першочергова причина - спадковий, уроджений нахил дітей до лякливості.
Час появи дитячого страху різними спостерігачами вказується різне: сім-вісім місяців, три місяці і навіть другий тиждень життя. Бине стверджує, що діти недоступні страху раніше двох років, а деякі спостерігачки повідомляли йому, що це почуття може розвитися тільки до трьох років; тим часом, безсумнівно, що воно зовсім виразно і виразно з'являється в перший рік життя, у першу його половину і навіть біля трьох місяців. Страх - одне з ранніх відчувань дитини і передує його знайомству з предметами, їх шкідливими і небезпечними властивостями. А тому діти бояться багатьох зовсім нешкідливих і необразливих предметів, що вони бачать у перший раз, те, зрозуміло, ніякої підстави боятися цих предметів у дітей немає і бути не може. Отже, дитячий страх має свій початок не в досвіді, у дітях є уроджений нахил до страху, що передує досвідові й обумовлює його появу. Як розуміти вроджений нахил дітей до страху? Що воно собою представляє? Деякі дослідники стверджують, що почуття страху природжене усім узагалі дітям, у виді готового сформованого щиросердечного руху; у такому ж виді успадкованого готового руху воно властиво і твариною; наприклад, у птахів існує з моменту появи на світло. У такому виді уродженого почуття страху немає. Для того, щоб випробувати яке-небудь визначене почуття, потрібно мати: 1) нервову систему відомої будову і 2) зовнішнє подразнення. Орган усього щиросердечного життя є нервова система, усякі недоліки в її будівлі позначаються недоліками в щиросердечній діяльності. Тому що в новонародженої дитини нервова система ще далека від закінченості і повної сформованості, те вже тут, у цій першій умові, ми зустрічаємо перешкоди до того, щоб допускати уродженість яких би те ні було визначених щиросердечних станів, у тому числі і страху. Потім, для появи почуття страху необхідно зовнішнє враження, тобто дія якого-небудь застрашливого предмета. Якщо такого предмета ні, то і почуття не виникне, тому що в наявності буде одна тільки можливість виникнення страху у виді нервової системи відомого складу. При відсутності відповідних зовнішніх порушень ця можливість так і залишиться одною можливістю. А де ж зовнішні порушення до народження? Їх, мабуть, немає - отже, немає і страху як готового, сформованого почуття [11, 262].
Таким чином, під уродженістю страху варто розуміти нервову систему, схильну до страху, тобто готовність сприймати самі різноманітні зовнішні враження як страшні. Усе нове, невідоме, виробляюче більш-менш сильне враження нервова система сучасного складу почуває як страшне, грізне, небезпечне, зле. Відкіля взялася така схильність, як вона склалася в нашій нервовій системі? Почуття страху завжди було самим повсякденним у свідомості людини, таким же залишається воно ще тепер, і в майбутньому ми, імовірно, довго будемо жити під страхом. Увесь органічний світ знаходиться у вічній, безперервній і запеклій боротьбі і разом підлягає тискові неминучого супутника боротьби - страху. Людина не уникла цього фатального гніта, що тяжіє над тваринами, він народився в страху, повитий острахом, виріс у трепеті.
Первісна людина майже усього боїться: боїться диких звірів, що набагато сильніше його, боїться грізних явищ природи, боїться сусіднього племені, ворожого його рідному, боїться сильних і владних людей у своєму племені, боїться богів і різних парфумів, що могутні, вимогливі, мстиві і злі. Страх переслідував людини на кожнім кроці. Звичайно, були щасливі племена, у яких страху було не особливо багато, життя яких була наповнена веселощами, була щаслива; але таких було мале, більше було що бояться
З розвитком культури, страх зменшився, відлився в інші форми, але далекий ще від зникнення; його занадто ще багато, так що було б не зле, якби його було поменше. Наприклад, з появою законів з'явився страх покарання за законом, що розгалузився широко і прийняв самі різноманітні форми: страх покарань у родині, у школі, позбавлення різних вигод і переваг у житті, карного покарання, церковного, осуду суспільної думки і т.д. Словом, життя утвореної людини, з колиски до могили, ще значною мірою перейнята страхом, що складає видний елемент серед його серцевих хвилювань; з покоління в покоління, у довгий ряд століть, і люди, і тварини підганялися у своєму житті страхом. Тому людина зробилася нарешті органічно схильним до страху, у нього з'явилося нескориме прагнення всякі нові враження розуміти як страшні.
Дорослі будуть випробувати переляк, а діти страх при зустрічі з новими, у даний момент їм не відомими предметами і явищами, тому що така в них нервова система. Переробіть нервову систему, тоді пропадуть переляк і страх.
Інша, причина дитячого страху - досвід у стражданні. Кожному приходиться випробувати неприємні відчуття, кожному приходиться страждати; є неминучі, більш-менш сильні неприємності для кожної дитини: стомлення від звичайної діяльності, занадто сильні або занадто слабкі враження зорові, слухові, нюхові, смакові, дотикові, страждання від голоду, спраги, вогкості, холоду, жари, страждання від різних захворювань, що супроводжуються безліччю всякого роду незручностей і позбавлень. До цих природних страждань додається ще безліч чиста штучних, залежних від відносин дорослих до дітей. Величезна більшість дітей і дотепер виховується по системі більш-менш суворих покарань, що заподіюють дітям безліч засмучень і страждань. А покарання можуть бути не тільки тілесні, але і моральні, зухвалі не менш дійсні страждання, чим тілесні. Через таку безліч і розмаїтість дитячих неприємностей, засмучень і страждань деякі дослідники дитинства задавалися серйозно питанням: чого в дитячому житті більше - задоволень або невдоволень? Як би поставлене питання ні дозволяли, одне безсумнівно, що дитячих страждань дуже багато. А дитячі страждання знаходяться в прямого зв'язку з дитячим страхом. Страх є чекання більш-менш близького страждання. Отже, чим більше в дітей страждань, чим вони сильніше, ніж різноманітніше їхні види, тим більше буде страху. Страх, саме його напруженість і гострота, прямо пропорційна кількості і силі дитячих страждань.
Одне дитя часто били в сім`ї, коли воно пішло в школу для маленьких дітей, то лише тільки вчителька наближалася до нього, щоб подивитися на його роботу, як дитя зараз же піднімало руки, як би для захисту від удару. Інші діти, яких удома лякали жандармами, в'язницею, вовком і т.п., у школі тремтіли, чуючи ці слова при поясненнях на уроках.
Значення страждань у розвитку страху в дітей таке велико, що деякі психологи визнавали можливим весь людський страх робити з досвіду перенесених страждань. Такий був Локк, який стверджував, що в душі немає ні уроджених ідей, ні уроджених здібностей, і все щиросердечне життя виводив із зовнішнього і внутрішнього досвіду. Уродженого страху, навіть у виявленні нахилу до нього, у дітей нема, діти по своїй природі далекі лякливості й острахові, вони безстрашні, вони готові до найстрашнішого предмета підійти безтрепетно, "їм море по коліно". Страх виникає внаслідок досвіду життя подвійним шляхом: перенесення страждання і позбавлення задоволення. Якщо дитя постраждало кілька разів, воно починає асоціювати з деякими предметами страждання і боятися їх. З іншими предметами в нього асоціюється задоволення і разом острах позбавитися цього задоволення. Так, на думку Локка, страх дитини перед новою особою пояснюється не новизною і силою враження, а острахом із прибуттям нової особи і вступом його як діяльного члена в той світ, у якому живе дитя, позбавитися зручностей і задоволень, тісно пов'язаних з особами, що колись оточували дитину. Страх так мало властивий дитині за природі, що в деяких випадках, на думку Локка, його навіть корисно прищеплювати дітям, через розвиток обережності й обачності [11, 263].
Немає ніякого сумніву в тім, що визнання дитячого страху суто досвідом почуттів неправильно, тому факти остраху дітей і тварин багатьох предметів і явищ раніш відповідного досвіду в стражданні і позбавленні задоволення численні. Проте ця гіпотеза походження страху підкреслює для нас той тісний нерозривний зв'язок, яка існує між стражданням і страхом, з'ясовує достаток усякого роду страху там, де ми знаходимо достаток різноманітного страждання. Вона ж звертає нашу увагу і на те, що страх породжується не тільки заподіянням прямого позитивного страждання, але і представленням про відібрання і позбавлення звичних задоволень. Третя й остання причина широкого розвитку страху в дітей полягає в мимовільного копіювання дорослих, у заразливості страху. Страх - одне з таких почуттів, що швидко поширюються, заражаючи в короткий час маси. Кожний знає, що таке панічний страх, як він сильний, нестримний і швидкий. Він охоплює цілі армії, віднімаючи в них усю силу і мужність. Ця зараза страху з дорослих поширюється і на дітей. А дорослі самі живуть під страхом, вони самі багато чого бояться; між дорослими є достатнє число боязких людей, готових злякатися при кожнім скільки-небудь підходящому приводі. Таким чином, діти, живучи серед дорослих, заражаються їхнім страхом. Зараза страхом у дитини може мати два види: поступового зараження і миттєвого. Перший вид, коли помаленьку піддається впливові далеких йому порядків і починає поступово випробувати такий страх, якого колись у нього не було. Дитя не боялося темряви, не соромилося засипати одне, виходити в темряві на вулицю, шукати річ у віддаленої, слабко освітленій кімнаті н т.п., погостювавши місяця півтора-два в родичів, дитя повертається до батьків із придбаними страхами темряви, віддалених кімнат, вулиць при вечірнім висвітленні і т.п. Раптове зараження страхом відбувається в тих випадках, коли дитя зустрічається з яким-небудь сильним і новим враженням, не знаючи, як віднестися до нього, страшно воно або не страшно. У таких випадках поводження дорослого прямо визначає поведінку дітей.
На жаль, батьки і вчителі часто не помічають і не здогадуються, що дитину замучили страхи. Багато дітей не схильні ділитися подібними переживаннями. Одні через те, що бояться видатися боягузами, бути не обраними у гру, страх конфлікту, неуспіху, інші бояться так сильно, що сама розмова на цю тему викликає жах. Негативні реакції дитини на неуспіх можуть бути виражені неоднозначне. Це і внутрішня замкненість, відчуженість, і підвищена образливість, упертість й озлобленість, небажання підкорятися вимогам оточуючих, навіть з елементами агресії у поведінці і, зрештою, така специфічна реакція на неуспіх, як блазенство і наступна прихована недоброзичливість. Усе це може свідчити, що у дитини страх неуспіху в діяльності та страх неприйняття однолітками. Поглиблення і загострення переживань призводить до більшої фіксації на них свідомості і як з наслідок — ніякого поступу у розвитку самосвідомості не відбувається ні в суб'єктивному плані, оскільки вона "застряє" на неуспіхові, ні в об'єктивному, бо негативне ставлення однолітків сприяє формуванню в дитини неправильного уявлення про себе, різкому зниженню самооцінки та рівня домагань. Страх перед неуспіхом проникає з дитинства у зрілі роки і тероризує нас, змушує налаштовувати себе на провал. Страх блокує наші можливості, і ми навіть не намагаємося спробувати їх реалізувати. Іншим проявом страху неуспіху є страх перед школою, вчителем, особливо страх не впоратися із завданнями. Якщо дитина не може себе вільно виразити, висловитись, то вона в будь-якому випадку обмежується в своїй діяльності Невиконані завдання обтяжують учня тим більше, чим старанніше він працював й доклав зусиль. Випадкове непродумане зауваження вчителя в школі, неприємності вдома призводять до того, що дитина втрачає сміливість, порушується її природна, властива дитині впевненість [9, 4].
Практичні психологи, які тепер працюють у системі народної освіти (у дошкільних закладах та школах), могли б здійснювати психопрофілактику та психокорекцію страхів у дітей. Кожна детермінанта: страху містить у собі певний психологічний компонент. Залежно від змісту психологічного компонента можна виділити кілька блоків страхів. Перший: блок— страхи, викликані афективним компонентом через одержаний досвід переживання страху як почуття, а саме, переляк, афект страху, переживання не вдачі. Другий блок — страхи, викликані гностичним компонентом, через відсутність знань про навколишні об'єкти предметного світу, страх перед невідомим (перед стихією, перед тваринами, незнайомою людиною). Третій блок — страхи, викликані психомоторним компонентом: досвідом невдалої дії, необережного руху, що призвели до переживання страху висоти, різких рухів, страху втратити рівновагу. Четвертий блок — страхи, викликані вітальним компонентом н£ основі захисного рефлексу "Що таке?" (страх різкого звуку, грому, блискавки, грюкоту у двері тощо).
Диференціюємо причини страхів за рівнями соціалізації дитини. Детермінанти страхів у дітей від першому рівні соціалізації — у родині традиція переважання докорів на адресу дитини над похвалою висміювання недоліків і насмішки батьків; незадоволення потреби у розумінні, прихильності і безумовній любові; невизначене ставлення рідних до дитини; фізичні покарання; приниження почуття особистої гідності у словесних покараннях; залякування; примушення їсти чи виконувати гігієнічні процедурі дефіцит позитивного спілкування з батьками; алкоголізм чи пияцтво одного з батьків; занадто суворе виховання; насильство — як норма спілкування сере членів родини; тривожність батьків; гілеропіка; мультики та казки з жахами. Детермінанти страхів у дітей на другому рівні соціалізації — у школі думки лиш про свої вади; докори на адресу дитини переважають лад похвалою; висміювання недоліків і насмішки однолітків; приниження почуття особистої гідності словесних покараннях; залякування; відсутність до достатнього спілкування з однолітками; занадто суворе виховання, розлука з об'єктом прихильності. Детермінанти страхів у дітей на третьому рівні соціалізації (мезосередовище)- культивування страху негативний досвід спілкування з особами протилежної статі; стихія; пожежа; землетрус; військові дії; перегляд телепередач із залякуючим змістом [9, 4].
Шкільному психологу пропонується така психодіагностична система роботи з молодшими школярами попередньо зібрати інформацію про страхи у дітей та їх можливі причини (анкета для батьків та вчителя) дослідити наявність страхів у дітей в умовах школи з допомогою конкретних методик, які ми подаємо у цій статті нижче(психодіагностичні діаграми, малювання страхів, актуалізація досвіду переживання страхів у рольових іграх, аналіз спонтанних вербалізацій особистих переживань дитини, одержаних за методиками закінчення речення та продовження казки).
Пропонуємо апробовані анкети для діагностики страхів у дошкільнят.
Анкета для батьків та вчителів
Анкета 1
Чи помічали Ви і як часто у Вашої дитини такі прояви:
1. Дитина сама хоче зробити те, що пропонує їй дорослий, і водночас відмовляється від цього саме тому, що це їй запропоновано (негативізм)?
2. Дитина будь-що наполягає на виконанні свого бажання (впертість)?
3. Домігшись виконання одного свого прохання, дитина відразу висуває нову вимогу й знову наполягає на її виконанні (вередування)?
4. Дитина протестує проти людини чи норми виховання, установленої для неї?
5. Прояви егоїзму?
6. Прояви деспотизму?
7. Прояви ревнощів?
8. Прояви енурезу (нічне нетримання сечі)?
9. Прояви заїкання?
10. Чи має Ваша дитина звичку падати на підлогу, щоб добитися свого чи протестуючи з якогось приводу?
11. Чи є у вашої дитини тенденція до самостійності, що юна вміє і хоче робити сама?
12. Чи спокійно спить Ваша дитина?
13. Чи помічали Ви, що дитина чогось боїться? Що саме викликав переляк у сина чи доньки? (допишіть)
14. Чи не здається Вам, що Ваша дитина перебуває а конфлікті з людьми, які її оточують?
15. Ваша дитина ставиться до обох батьків однаково чи до когось виявляє більшу прихильність?
Анкета 2
1. Стать дитини, (хлопчик, дівчинка). 2 Вік дитини (повних років і місяців) 3. Чи помічали Ви, що ваша дитина чогось боїться? 4. Стосовно чого конкретно проявляються страхи у Вашої дитини (потрібне підкресліть або допишіть): страх темряви; вигаданих істот; страх крові; страх лікарні; страх лікарів, страх уколів, страх самотності (страх не бути прийнятим у дитячий колектив, у гру); страх залишатися самому вдома; страх снів; страх школи, дитячого садка; страх покарань (фізичного чи словесного); страх одержати погану оцінку; страх висоти; страх різких рухів; страх втратити рівновагу (під час виконання різних вправ, навчаючись кататися на ковзанах, велосипеді), боїться вчительки, виховательки; страх не встигнути що-небудь; страх невдачі, неуспіху; боїться незнайомих людей, страх транспорту; боїться сам (сама) засинати, лякається різких звуків, боїться тварин (собак, ), страшних, казок, мультиків, страх болю; побоюється коюсь із однолітків; страх пожежі, страх смерті; страх нападу (боїться бандитів), боїться старших дітей (у дворі, у школі). 5. В чому проявляється цей страх? 6. Як Ви реагуєте на прояви страхів у своєї дитини? Як намагаєтеся впливати? Чи звертались Ви з цього приводу до спеціалістів? 7. Чи змінився ступінь прояву страхів у дитини з віком (послабились, посилились)? 8. Назвіть можливі причини появи страхів у Вашої дитини. 9. Чи доводилося Вам лякати свою дитину і чим? Скільки років було тоді Вашій дитині? 10. Як Ви вважаєте, чи корисний страх для дитини? У чому Ви бачите користь страху? Чи завдає страх шкоди? 11. Які риси особистості Ви б хотіли виховати у своєї дитини в першу чергу?
Розфарбування психодіагностичної діаграми:
Даємо дитині діаграму. Це круги різної величини, послідовно вміщені один в одному. Найбільший символізує світ, менший — місто, ще менший — школу, найменший з них — родину дитини. Інструкція — зафарбуйте, скільки у світі зла і скільки добра, зло зафарбовуємо чорним кольором, а добро — червоним у найбільшому кружечку найменший кружечок — то ваша родина. Зафарбуйте відповідно червоним і чорним скільки ви в ній відчуваєте добра до себе і скільки зла. Наступний, трішки більший кружечок, — школа, зафарбуйте чорним скільки ви в ній відчуваєте зла і червоним — скільки добра. Наступний, ще більший кружечок — місто, у якому ви проживаєте, розфарбуйте його червоним і чорним, зображуючи у ньому чорним зло, а червоним — добро. Так кожна дитина схематично зображує навколишній світ, керуючись особистими переживаннями, набутим досвідом та суб'єктивними уявленнями про добро і зло стосовно неї. Якісний аналіз розфарбування діаграм та коментарів до них дітей виявляє можливі причини страхів у конкретної дитини [9, 5].
Розроблено методику створення ігрових ситуацій, що виявляють наявність або відсутність страхів, психолог може застосувати з шестилітками та першокласниками в період адаптації. Залежно від виду страхів, ситуації матимуть різну спрямованість.
Ігри-ситуації
Гра-ситуація 1. Вияв страху самотності. "Пограємося в сім'ю. Ти будеш мамою, я татом, а лялька — то наша донька. Ми з тобою батьки, тому підемо на роботу, а Катрусю доведеться залишити вдома саму (їдемо з дому). Потім "тато" телефонує "мамі" на роботу і запитує: "Як ти гадаєш, що робить зараз наша донечка?" Дитина говорить про переживання "доньки" із досвіду особистих переживань.
Гра-ситуація 2. Вияв страху перед стихією, тваринами. "Уявімо, ніби ми прийшли до зоопарку До вольєра якого звіра тобі хочеться підійти? Чому? А до кого не хочеш підходити? Чому? Кого із звірят ти хотів би пригостити? Хто тобі із звірів подобається, а хто ні? Чому?".
Гра-ситуація 3. Вияв страхів вигаданих, істот. "Пограємося, ніби ми з тобою потрапили у казку. Ось ми йдемо дрімучим казковим лісом. Навкруги темно й тихо. Як ти гадаєш, кого ми зустрінемо у казці? Придивляйся, хто йде нам назустріч? Продовжуй гру".
Гра-ситуація 4. Вияв страху покарань (фізичного або словесного). "Пограймося у доньки-матері. Ти будеш мамою, а я — твоєю донькою. Незабаром обід, тому ти на кухні готуватимеш його. А я, твоя донечка, у кімнаті гратимусь іграшками. — ОЙ, мамо, я зламала ляльку, яку ти мені вчора купила! Що ж тепер буде — Продовжуй гру".
Гра-ситуація 5. Вияв страху засинати наодинці, жахливих снів "Пограємо у сім'ю. Я буду татом, ти — мамою, а нашою донечкою буде лялька Наталочка. Настав вечір. Я, як тато, сиджу за письмовим столом, креслю, роблю якісь підрахунки Ти, мама, пораєшся на кухні. А вже час вкладати доньку спати. Ти вкладаєш Наталочку спати і знову йдеш до кухні — Чи заснула наша донька? Який сон їй присниться? — Продовжуй гру.
Ефективна також актуалізація безпосереднього досвіду дитини через творчу уяву та образне мислення у методиці творення казок із заданим початком, наприклад, виявлення страхів перед лікарем і лікарнею. "Жив-був хлопчик. Одного разу пішов він у ліс по гриби і там випадково поранив руку. Але повертатися додому йому не хотілося і він пішов далі. Раптом бачить на галявині будинок. Заглянув хлопчик у віконце і зрозумів, що це лісова лікарня. — А тепер продовжуй розповідь ти.
Початок казки, що допоможе виявити страхи снів "У дрімучому лісі жили три ведмеді. Великий ведмідь — тато, велика ведмедиця — мама і маленький ведмедик — синок. От якось увечері мама-ведмедиця уклала синочка в маленьке ліжечко, а ведмедик хникає, ніяк не хоче заплющувати очі Ведмедиця-мати запитує "Синку, чому ти не спиш?".
Для вияву страху перед транспортом: "Настало літо, і тато з мамою вирішили поїхати відпочивати до бабусі в село, їх донечка Таня запитала: "А чи далеко село, де живе наша бабуся?" І тато розповів, що їхати до села довго. Спочатку автобусом, потім літаком, потім знову автобусом і тільки тоді потрапиш у село. Таня вислухала і каже: "Я не поїду з вами". Тато дуже здивувався: "Чому ти не хочеш їхати, донечко?" "Продовжуй далі".
Вияв страху перед темрявою: "Діти пішли на екскурсію в ліс. Настав вечір, треба було розпалити багаття, та не було дров. Тоді хлопчик сказав, що він піде по дрова. Ішов він, ішов, коли це — далі розповідай."
Вияв страху перед висотою: "Діти гралися з м'ячем. Підкидали його вгору і ловили. Коли хлопчик підкинув м'яч, то він залетів на дах будинку, а біля будинку стояла драбина" "Розповідай, що було далі".
Страх перед пожежею. "Жили-були мама і тато, були у них донечка і син. Якось батьки пішли на роботу, а діти взяли на кухні сірники і почали гратися у солдатиків, що жили в сірниковій коробочці. Раптом братик випадково тернув сірником об коробку", "Продовжуй казку ти" [9, 6].
Методика "Закінчення речення" — найефективніший метод для актуалізації спонтанних вербалізацій знаного дитиною страху Спілкування з дитиною починається в іграх, цікавих для самої дитини, а потім пропонується нова гра. "Я починатиму речення, а ти швидко його закінчуй, домовились?" "Взимку з на вулиці", "Я люблю", "Влітку ми поїдемо"" Потім пропонуються речення такого типу: 1. Коли я вдома сам (сама), мені...... 2, Коли щось стукне, я думаю, що це?.... 3. Коли я лягаю спати, я думаю, що... 4. Коли я бачу собаку,... 5. Машина буває..... 6. Вночі в лісі... 7. Мені іноді сниться.... 8. Найбільше я боюся.....9. Найстрашніша людина — це..... 10. Коли мені страшно, я.... 11. Коли я читаю страшні казки, то мені хочеться.... 12. Коли мені не вдається виконати завдання...
Потім складаються речення, які не мають відношення до страхів. "Моя мама сама....", "Взимку я люблю... ", "Найкрасивіші квіти — це......"", "Зараз мені хочеться...." Проаналізувавши спонтанні вербалізації дітей на запропоновані початим речень, з'ясувалося, що існують різноманітні страхи. Методика "Закінчення речень" потребує часового обмеження — 30 сек. За допомогою аналізу спонтанних вербалізацій нам вдалося виявити у дітей такі види страхів, про які батьки і вчителі, вихователі не говорили в анкетах, у спостереженнях, тобто приховані.
На основі нашого експериментального дослідження нами були вироблені критерії визначення інтенсивності переживання страху дитиною за рівнями.
Низький рівень. Так званий, допороговий страх не впливає негативно на особистість дитини. Діти, що належать до цього рівня, жваві, спокійні, урівноважено життєрадісні, їм властиве почуття впевненості в успішності своєї діяльності, оптимізм [9, 7].
Середній рівень. Страх інколи в певних об'єктивних обставинах досягає порогового рівня на деякий час, протікає короткоплинно, швидкоминуче, проявляється тільки епізодично, ситуативно, час від часу може з'являтися тривожність Перед труднощами дитина пасує (з такими дітьми проводиться корекційна робота).
Високий рівень. Страх постійно має пороговий рівень, спостерігається висока тривожність, скутість, довготривалий страх. Для дитини характерна боязливість як риса особистості, пасивність у всьому і завжди, дитина безініціативна, пожвавлюється тільки під час виконання добре відомих завдань, схильна уникати забав, що потребують самостійності, дорослих запитує рідко і то лише для уточнення одержаних інструкцій, хвилюється, що не впорається із завданням, голос тихий, в ситуаціях, пов'язаних з предметом страху, — ціпеніє, обличчя напружується (з такими дітьми проводиться корекція).
Дуже високий рівень. Страх запороговий — у дитини постійна тривожність, страх панує над особистістю, спричиняє паніку, проявляється у формі сильного, нав'язливого почуття — фобії (це вже хвороба і тут необхідна терапія).
Дошкільний вік — період, коли в дитини починає формуватися мораль та образ власного "Я", виникає потреба осягнути явища суспільного життя, розібратися у взаєминах між людьми. Малюк так чи інакше потрапляє у світ нових емоцій і почуттів, стикається з життєвими ситуаціями, які часто не може пояснити. І як наслідок — виникнення страхів.
Перші емоційні реакції, близькі за формою до почуття страху, виникають у дітей уже на першому році життя (Ч. Дарвін. В. Штерн, С. Айзенк). Це, наприклад, страх перед незнайомими людьми. Але здебільшого страхи починають зароджуватися в малюка в період адаптації до перебування в дошкільному закладі. Відомий психолог А. Бодальов зазначав, що від семи місяців і до двох років на дитину як чинник впливає її вступ до дитсадка, що й призводить до виникнення неусвідомлених і невмотивованих страхів [11, 14].
Бесіди з батьками дітей раннього віку — вихованців різних дитсадків м. Сум — показали, що діти можуть боятися (по спадній): вигаданих істот, лишатися самим удома, тварин, висоти, транспорту, лікарні, крові, уколів, фізичного та словесного покарання, темряви, незнайомих людей, страшних снів, дитсадка, стуку в двері, заходити в річку.
Проте малята ще не здатні усвідомлювати такі почуття як страх. Розуміння цього з'явиться лише в старшому дошкільному віці. Страх стає більш складним почуттям, набуває різних форм і видів. Урізноманітнюються об'єкти, що його викликають, розширюється сфера проявів. Дитина соціалізується, починає орієнтуватися на громадську думку і як наслідок цього — боїться осуду колективу, відчуває страх бути не прийнятою у гру, страх самотності. Новоутворенням старшого дошкільного віку є також переживання страху за іншу людину (близьких дорослих, друзів тощо).
Усвідомивши свій страх, дитина починає з ним боротися. І що гостріша ця боротьба, то сильніше почуття задоволення від перемоги над собою. Це, зрештою, зміцнює в дитини моральні основи. Отже, у соціальному розвитку людини страх є одним із засобів виховання.
Проте не варто перебільшувати виховну цінність цього почуття. Дехто з дорослих помилково вважає, що почуття страху сприяє формуванню в дитини слухняності, що страх — швидкоплинне переживання, яке не завдає малюкові великої шкоди. Тому й сьогодні застосовуються як дисциплінарний метод фізичне й моральне покарання дитини. На це зауважимо: через часте переживання страхів у дитини може відбуватися емоційна адаптація — звикання, і як наслідок — зниження вразливості, байдужість до того, що раніше засмучувало й лякало. Тож наголошуємо ще раз — залякування згубне для психіки дитини.
Наявність у дитини будь-яких страхів — перший симптом того, що вона зазнає великого внутрішнього напруження, що не може впоратися з власними емоціями та труднощами. Нервова система дошкільняти ще слабка, самостійно йому важко подолати страхи. Тут має допомогти дорослий. І батьки дитини, і працівники дитсадка повинні знати, як поводитися в тій чи іншій ситуації, щоб, по-перше, не допустити виникнення страхів, по-друге, не поглибити їх та не розвинути нові.
Ось деякі поради щодо профілактики виникнення страхів у дітей.
Для батьків:
1. Кожного дня треба виділяти час на спілкування із сином чи донькою віч-на-віч, дати їм змогу поділитися з вами своїми секретами, тривогами, попросити поради, допомоги.
2. У ставленні до дитини слід орієнтуватися на її позитивні якості. А вони є в кожної дитини, тільки в когось можуть бути приховані від не досить уважних очей дорослого. Тож відшукуйте їх у свого малюка і плекайте, якомога частіше хваліть, підбадьорюйте, схвально сприймайте те, що він робить.
3. Повідомляючи дитину про певну вимогу чи заборону, слід робити це у дружній формі, м'яко, без примусу або тиску.
4. Не можна вдаватися до примусу і під час годування дитини. Не слід нав'язувати їй того, чого вона не хоче їсти [11, 14].
5. Фізичні покарання не мають бути нормою і плануватись заздалегідь як метод виховання. Але якщо поведінка дитини призвела до емоційного зриву дорослого, абсолютно щирого, без розрахунку на "педагогічний ефект", це може мати навіть позитивний результат, адже дитина побачить батька чи матір, не захищених педагогічною бронею, а отже, як рівних собі й більш близьких.
6. Страхи перед засинанням часто свідчать про те, що сфера несвідомого в дитини тяжіє до тіснішого контакту з матір'ю. Тож не варто намагатися за будь-яку ціну привчати маленьких дітей засинати наодинці. Якщо дитина прагне відчувати поруч із собою дорослого, її бажання треба задовольнити.
7. Позитивний приклад батьків, що володіють своїми емоціями, передумова успішного подолання дитиною своїх страхів. Тож поділіться з нею спогадами про власні дитячі страхи, розкажіть, як ви з ними боролися й перемогли. Слід також якомога частіше пояснювати, що в житті немає нічого страшного, що мама й тато сильні, а в разі небезпеки завжди захистять.
8. Навчаючи дитину писати, краще використовувати простий олівець з гумкою на кінці, щоб вона будь-якої миті могла витерти те. що вийшло невдало (усувається страх неуспіху).
9. Намагайтеся розширювати коло людей, до яких дитина не байдужа, за яких щиро переживає: в такий спосіб вона зможе переключитися зі співчуття до себе на співчуття до інших, що зменшить її страхи,
10. Не варто дозволяти дитині переглядати фільми жахів, оскільки, на відміну від дорослих, малята ще не вміють чітко розрізняти вигадку й реальність, а в особливо напружені моменти забувають, що все показане на екрані насправді не існує. Але якщо ви помітили, що сцени жорстокості викликають у дитини особливий Інтерес, варто замислитися над цим і навіть звернутися до психолога: такі симптоми можуть свідчити про наявність у дитини садистських нахилів, які треба усунути на ранньому етапі розвитку!
11. Реакцію страху можна іноді передбачити і запобігти їй. Так, скажімо, перед відвіданням зоопарку радимо розповісти дитині, що не всі звірі там хороші та добрі, є також дикі та страшні. Тоді раптова агресивна реакція хижака не викличе в неї переляку.
Слід зауважити, що частіше бояться діти, яким бракує позитивного спілкування з батьками: їм мало читають, не граються з ними, їх рідко голублять, а натомість часто вдаються до повчань та погроз, надто раціонально підходять до емоційного життя дитини [11, 14].
Найменше страхів помічено в дітей, які ростуть у родинах, де батьки самі менше бувають стурбовані, тривожні, не оточують малюка надмірною опікою. В таких родинах панує оптимістичний бадьорий настрій.
Для вихователів:
1. Уже на початку навчального року встановіть тісний контакт з батьками своїх вихованців, запишіть їхні побажання. Зафіксуйте і власні уявлення щодо проблем кожного конкретного малюка.
2. Коли в групу приходять новачки, дайте можливість іншим вихованцям самостійно пояснити новоприбулим правила поведінки в дошкільному закладі. (Профілактика страху бути неприйнятим у колектив). Доручіть комусь із активних дітей розпитати новачка, ближче познайомитися з ним, а потім вже познайомте з ним усіх інших дітей.
3. Ознайомлюючи дітей з правилами поведінки в групі, проведіть гру-заняття, де можна використати ці правила. В такий спосіб кожна дитина зможе чітко уявити, що від неї вимагається (профілактика страху зробити щось не так бути покараним).
4. Стежте, щоб встановлені правила не призводили до емоційного чи фізичного приниження когось із дітей його однолітками. (Профілактика страху бути неприйнятим у колектив).
5. Придумайте для окремих дітей умовний "секретний сигнал", який нагадував би їм про те, що еони зробили щось не так і треба негайно підкоритися правилу. (Профілактика та корекція страху неуспіху, страху бути висміяним).
6. Використовуйте умовні знаки з кольорового паперу, щоб сигналізувати не словом, а знаком про необхідність зміни поведінки дітей у групі на певний період, наприклад: "говорити не можна — червоний прямокутник; говорити дозволяється — синій прямокутник; можна вільно гратися будь-якими іграшками — зелений прямокутник тощо. (Профілактика страху словесного покарання).
7. На заняттях використовуйте прийом гуманної особистістно орієнтованої педагогіки співробітництва — "відповідь на вушко". (Профілактика страху неуспіху, неправильної відповіді).
8. Заохочуйте прагнення дітей використовувати вже набуті знання для самостійного розв'язання незнайомих завдань, даючи умовний сигнал: "час ризикувати — кружок, поділений навпіл: одна половина червоного кольору, а друга — чорного. (Профілактика страху неуспіху, неправильної відповіді).
9. Обговорюйте разом з дітьми різноманітні способи виходу із ситуацій, які сталися чи могли б статися у житті групи. Допоможіть дітям оцінити, якою мірою конструктивний вибір кожного з них.
10. Надайте дітям можливість визначити їхні страхи. Обговоріть з ними різноманітні випадки, які продемонстрували б: те, чого вони бояться, насправді зовсім не страшне.
11. Створюйте умови, що сприяють встановленню та розвитку дружніх, приязних стосунків між дітьми. (Профілактика страху самотності, страху конфлікту). Проведіть гру "Ланцюжок компліментів" педагог говорить комплімент одному з учасників гри, той дякує і говорить комплімент наступному гравцю. В такий спосіб кожна дитина зможе потренуватися в умінні знаходити в людях, які її оточують, гарні риси і щиро їм про це говорити.
12. Придумайте разом з дітьми різноманітні способи похвали чи вираження прихильності (оплески, підняття кулачків, великого пальчика вгору, скандування тощо).
13. Проводьте один раз на тиждень "день гарного настрою", "день усмішки" тощо.
14. Визначте відразу дітей, які схильні усамітнюватися, і стежте, щоб інші малята не забували запрошувати їх до свого товариства.
Пам'ятаймо: виховний вплив гри сильніший за будь-які нотації. Для дошкільнят навіть найдетальніші словесні повчання мало що значать, адже в них ще не досить зріла й фізіологічне розвинена друга сигнальна система. Використання ж гри як дидактичного прийому дає змогу набагато швидше досягти психопрофілактичного та лікувального ефекту, адже гра побудована насамперед на особистому інтересі кожного з її учасників і викликає в дітей лише позитивні емоції [11, 15].
Для практичних психологів:
1. Проведіть з дітьми бесіду про те, якою б вони хотіли бачити свою групову кімнату. Запитайте в малят, які стосунки вони прагнуть мати з однолітками в групі. (Профілактика страху перед дитячим садком, страху конфліктів у колективі).
2. Батьки дітей, у яких наявні страхи, обов'язково мають чути від вас про успіхи їхніх сина чи доньки, про позитивні риси їхнього характеру, тобто про те. чим тата й мами можуть пишатися, а вже потім повідомте факти, що тривожать вас.
3. Допоможіть кожній дитині пізнати свою індивідуальність, унікальність: визначте разом з малятами тембри їхніх голосів, форму пальців, вух, тип волосся тощо. Запевняйте дитину, що вона неповторна і вже за одне це гідна поваги та любові.
4. Роздайте дітям великі аркуші паперу, поділені лінією навпіл. Нехай на одній половині аркуша кожний намалює себе. Готові портрети повісьте на стіні й запропонуйте дітям дібрати слова та фрази, що описують характер кожного з вихованців, і впишіть їх у вільні колонки біля їхніх портретів. Потім кожна дитина зможе забрати свій портрет додому.
5. Проведіть з дітьми гру "Телесеріал". Кожний вихованець робить на довгій смужці паперу серію малюнків, що ілюструють основні події його життя. Потім, протягуючи смужки крізь "телевізор" (коробку з віконцем). малюки переглядають створений серіал. Кожний з них сам демонструє й коментує свій фільм.
6. Допоможіть дітям навчитися визначати та виражати свої почуття, переживання, враження, настрій. Для цього розширюйте їхній лексичний запас. Пограйте з ними в гру "Я презентую слово". Діти мають пояснити (з допомогою педагога) значення слів, що виражають переживання людини, та показати, як їх використовувати в мові.
7. Послухайте з малюками записи музичних творів, що виражають ті чи інші почуття. Обговоріть різні невербальні засоби вираження почуттів.
8. Забезпечте дітям можливість використовувати на заняттях персонажів лялькового театру: обіграйте з ними різні життєві ситуації або обговорюйте питання, що хвилюють малих. У такий спосіб це зробити значно легше, ніж під час звичайної бесіди [11, 15].
Ігри та різноманітні розваги слід проводити систематично, адже фізичні вправи у поєднанні з сенсомоторними, з малюванням, читанням художньої літератури, переглядом та обговоренням фільмів не тільки сприяють послабленню страхів, а й допомагають цілковито їх позбутися.
В роботі ми пропонуємо декілька методик проведення діагностики страхів у дітей старшого дошкільного віку. Дослідження проводилося за трьома методиками.
Серед батьків дітей старшого дошкільного віку ми провели анкетування за питаннями анкети № 1. відповідати потрібно було "так" або "ні". В дослідження приймали участь 20 батьків. Проведення анкетування серед батьків дало нам такі результати (табл. 1).
| Запитання | Результати відповідей | |
| так | ні | |
| 1. Дитина сама хоче зробити те, що пропонує їй дорослий, і водночас відмовляється від цього саме тому, що це їй запропоновано (негативізм)? | 15 | 5 |
| 2. Дитина будь-що наполягає на виконанні свого бажання (впертість)? | 10 | 10 |
| 3. Домігшись виконання одного свого прохання, дитина відразу висуває нову вимогу й знову наполягає на її виконанні (вередування)? | 7 | 13 |
| 4. Дитина протестує проти людини чи норми виховання, установленої для неї? | 4 | 16 |
| 5. Прояви егоїзму? | 7 | 13 |
| 6. Прояви деспотизму? | 8 | 12 |
| 7. Прояви ревнощів? | 12 | 8 |
| 8. Прояви енурезу (нічне нетримання сечі)? | 3 | 17 |
| 9. Прояви заїкання? | 1 | 19 |
| 10. Чи має Ваша дитина звичку падати на підлогу, щоб добитися свого чи протестуючи з якогось приводу? | 0 | 20 |
| 11. Чи є у вашої дитини тенденція до самостійності, що вона вміє і хоче робити сама? | 14 | 6 |
| 12. Чи спокійно спить Ваша дитина? | 14 | 6 |
| 13. Чи помічали Ви, що дитина чогось боїться? Що саме викликав переляк у сина чи доньки? (допишіть) | 5 | 15 |
| 14. Чи не здається Вам, що Ваша дитина перебуває а конфлікті з людьми, які її оточують? | 3 | 17 |
| 15. Ваша дитина ставиться до обох батьків однаково чи до когось виявляє більшу прихильність? | 6 | 14 |
Проведення даної методики показало, що переважна кількість дітей за спостереженнями батьків не страждає від явно виражених переживань, їх не мучать страхи, вони спокійно сплять вночі та виявляють однакову прихильність до кожного з батьків.
Проведення методики "Розфарбування психодіагностичної діаграми" показало такі результати. Дослідження проводилося на трьох групах дітей старшого дошкільного віку (5 – 7 років).
Діти п`яти років так прокоментували розфарбування найменшого круга, що символізує сім'ю, чорним кольором (таких дітей було 20) "злі дідусь і бабуся", "у мене злий батько", "мама й тато злі, вони кричать на мене"; "у мене злий дідусь, він кричить", "мама в мене добра, хоча вона і б'є мене ременем" (хоча круг хлопчик зафарбував червоним кольором); "мама і тато кричать на мене, але вони добрі, я їх не слухаюсь", "брат також злий"; "усі злі, а я — добрий"; "мама, батько, бабуся кричать на мене і б'ють"; "дідусь бабусю ображав"; "у мене мама зла". Діти шести років (20 осіб), які розфарбували найменший круг чорним кольором, так пояснювали, яке зло вони відчувають у сім'ї "вдома бабуся завжди кричить на мене"; "братик тягає мене за волосся"; "у мене злий батько, бо він мене б'є", "у сім`ї у мене злий брат, який мене завжди б'є"; "батько сварить мене". Пояснення 14 шестилітніх дітей майже подібні. Подаємо узагальнений аналіз У 70,27% шестилітніх дітей зло асоціюється зі світом, у 64,86% — з містом; у 56,75% — з дитячим колективом, школою; у 32,43% — з сім'єю У 87,5% обстежуваних шестиліток зло спостерігається у світі, 77,5% дітей вважають, що зло є у місті, 67,5% — у дитячому колективі, школі, 37,5% — у сім'ї. Діти семи років 92,85% — зло асоціюють з містом, 85,71% — зі світом, 64,28% — з дитячим колективом, школою, 35,71% — з сім'єю.
Нами була проведена також апробація методики "Закінчення речення" за якою ми дослідили рівень страху у 20 дітей старшого шкільного віку та одержали наступні результати (табл. 2).
Таблиця 2 – Результати методики "Закінчення речення"
| Рівень страху | Виявлено у такої кількості дітей | ||
| 5 років | 6 років | 7 років | |
| Низький | 5 | 10 | 12 |
| Середній | 14 | 5 | 3 |
| Високий | 1 | 5 | 2 |
| Дуже високий | 0 | 0 | 3 |
Отже, в досліджуваній нами групі за рівнями страхів простежується така закономірність. Переважна більшість дітей має низький та середній рівень страху. Можемо сказати, що вибірка дітей для даного експерименту характеризується однорідністю, діти нормально розвиваються, в них повноцінне життя, діти впевнені у собі, радісні, жваві, батьки приділяють їм достатню кількість уваги та турботи.
В зальному результаті проведення трьох методик, які використовувалися з метою дослідження страхів у дітей старшого дошкільного віку дали переважно однакові результати. Переважна більшість дітей мають низький та середній рівень страхів. Отже, це свідчить про достовірність наших результатів.
Предмети дитячого страху розпадаються на дві великі групи: діючі переважно так органи зовнішніх почуттів дитини, і переважно на дитячу уяву і розум. Зорові враження служать одним з найбільш багатих джерел страху для дітей. Іншим джерелом дитячого страху служать слухові враження і, насамперед, сильні шуми, начебто гуркоту грому, пострілів з гармати і рушниці, різного роду вибухів, дзенькоту у великий дзвін, падіння важких речей і т.п.
Страх - одне з ранніх відчувань дитини і передує його знайомству з предметами, їх шкідливими і небезпечними властивостями.
Страх виникає внаслідок досвіду життя подвійним шляхом: перенесення страждання і позбавлення задоволення.
Для діагностування різних видів страху в роботі пропонується кілька методик. Для батьків – анкети, для дітей – створення ігор-ситуацій, а також активізація попереднього досвіду дитини.
Частіше бояться діти, яким бракує позитивного спілкування з батьками: їм мало читають, не граються з ними, їх рідко голублять, а натомість часто вдаються до повчань та погроз, надто раціонально підходять до емоційного життя дитини. Найменше страхів помічено в дітей, які ростуть у родинах, де батьки самі менше бувають стурбовані, тривожні, не оточують малюка надмірною опікою. В таких родинах панує оптимістичний бадьорий настрій.
Наявність у дитини будь-яких страхів — перший симптом того, що вона зазнає великого внутрішнього напруження, що не може впоратися з власними емоціями та труднощами. Нервова система дошкільняти ще слабка, самостійно йому важко подолати страхи. Тут має допомогти дорослий.
Пам'ятаймо: виховний вплив гри сильніший за будь-які нотації. Для дошкільнят навіть найдетальніші словесні повчання мало що значать, адже в них ще не досить зріла й фізіологічне розвинена друга сигнальна система. Використання ж гри як дидактичного прийому дає змогу набагато швидше досягти психопрофілактичного та лікувального ефекту, адже гра побудована насамперед на особистому інтересі кожного з її учасників і викликає в дітей лише позитивні емоції.
В результаті проведення апробації трьох методик ми виявили, що серед дітей старшого дошкільного віку та їх батьків досліджуваної нами групи (20 осіб) було виявлено переважно низький та середній рівень страху.
1. Бовть О.Б. Психокорекційна робота з попередження агресивності дітей молодшого шкільного віку. // Практ. псих, та соціал. робота. —1998. — № 1. — с 18—20; № 3. — с. З—8; № 4. — с. 15—17; №5. —с. 19—23.
2. Бовть О.Б. Як стиль спілкування педагога впливає на рівень агресивності-учнів. // Поч. шк.— 1997. № 12. — С 53—55.
3. Бовть. О.Б. Причини агресивної поведінки дітей молодшого шкільного віку. // Педагогіка і психологія. — 1997.— № 1. — С 99—100.
4. Взрослым о детях. — Запорожье: ЗИИУ, 1993. — 95 с.
5. Захаров А.И. Детские неврозы — СПб.: Респекс, 1995. — 190 с.
6. Захаров АИ. Как помочь нашим детям избавиться от страха. — С Лб.: Гиппократ, 1995. — 126 с.
7. Захаров А.М. Как предупредить отклонения в поведении ребенка. — М.: Просвещение, 1986. — 127 с.
8. П. Клюева Н.В., Касаткина Ю.В. Учим детей общению. — Ярославль: Академия развития. 1996. — 240 с.
9. Карпенко Н. Диференціація та діагностика окремих видів страху у дітей // Початкова школа. — 2002. — № 3.—с. 4—7.
10. Карпенко Н. Страх: позитивна і негативна роль у розвиткові дітей. // Дошк. вих. — 1997. — №12.—с. 18—19.
11. Карпенко Н. Профілактика дитячих страхів.// Дошкільне виховання. – 2003. - № 9. – С.14 – 15.
12. Картерев П.Ф. О детском страхе. // Народное образование. – 2000. - № 3. – С. 257 – 267.
13. Коломинский Я.Л., Панько ЕА. Диагностика и коррекция психического развития дошкольника.— Минск: Універсітзцкае, 1997. — 234 с.
14. Кряжева Н.Л. Развитие эмоционального мира детей. — Ярославль: Академия развития, 1996. — 206 с.
15. Лаврентьева Г.П., Тигаренко Т.М. Практическая психология для воспитателя. — Запорожье: ЗИУУ, 1992. — 44 с.
16. Лэндрет ГЛ. Игровая терапия: искусство отношений. — М.: Международная академия, 1994. —366с.
17. Мазелурі Т. Захистити дітей від страху. Як з'являються і коли зникають дитячі страхи. // Дошк. вих. - 1997. — № 10. —С 18—19.
18. Менделевич В.Д. Клиническая и медицинская психология. Практическое руководство. – М.: МЕДпресс, 1999. – 592 с.
19. Панфилова МЛ Игротерапия общения. — М.: Интел Тех., 1993. - 62 с.
20. Психодиагностика: Теория и практика: Пер. с нем. - М.: Просвещение, 1986. - 207 с.
21. Практикум по патопсихологии. / Под ред. Б.В.Зейгарника. – М., 1987. – 184 с.
22. Савина К., Шанина Н. Тревожные дети. // Дошкольное воспитание. — 1996. — №4. — С. 11—14.
23. Скалько Е.В. Стресс у детей. Индивидуальные и возрастные особенности реагирования на стресс. // Практ, псих, та соціал. робота. — 1998. — № 1. — Сг 14—15.
24. Снайдер К. Клиническая психопатология. –К.: Сфера, 1999. - 236 с.
25. Степанова Е. Поиграем в "забавные страхи и смешные ужасы?" Как выявить и предупредить детские страхи. // Дошк. восп. — 1997. — №5.— С. 66—68.
26. Тюріна В.О: Дитяча чутливість та жорстокість. // Педагогіка і психологія. — 1997. — №1.-С. 100—103.
27. Фурманов И.А. Детская агрессивность. — Мн.: Ильин В.П., 1996. — 192 с.
28. Чистякова М.И. Психогимнастика. — М.: Просвещение, 1990. — 127 с.
29. Шишова Т. Страхи — это серьезно. — М.: Искатель, 1997. — 92 с.
30. Энциклопедия психологических тестов для детей. — М.: Аркадия, 1998. — 255 с.
ПЛАН ВСТУП РОЗДІЛ 1. ДИТЯЧІ СТРАХИ 1.1 Предмети дитячого страху 1.2 Умови дії на дітей страшних предметів 1.3 Причини дитячого страху РОЗДІЛ 2. ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ І ДІАГНОСТИКА ОКРЕМИХ ВИДІВ СТРАХУ У ДІТЕЙ РОЗДІЛ 3. ПРОФІЛАКТИКА
Здоровый образ жизни как научная проблема
Зеркальный перенос
Профессиографическое исследование деятельности инженера-проектировщика аэродромов
Хозяйственно-бытовой труд как средство развития самостоятельности детей старшего дошкольного возраста
Психология "пикапа": его методы, психологические принципы и приёмы
Особенности наглядно-образного мышления детей с общим недоразвитием речи
Психологические особенности работы с несовершеннолетними
Роль семьи и школы в формировании потребностей
Конфликтное поведение человека
Моделирование комплекса рекомендаций по управлению конфликтами в трудовом коллективе и исследование состояния конфликтных ситуаций на примере ООО "Касмала-Инвест"
Copyright (c) 2024 Stud-Baza.ru Рефераты, контрольные, курсовые, дипломные работы.