Дипломна робота

Дидактичні умови організації домашньої роботи в початкових класах

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Проблема організації домашньої роботи в педагогічній теорії і практиці

1.1                     .Зміст поняття “домашня робота”. Нормативно-правове забезпечення організації домашніх завдань

1.2                     . Види домашніх завдань та способи їх перевірки

1.3 Стан організації домашньої роботи з учнями початкових класів у масовому педагогічному досвіді

1.4 Психологічні особливості учнів початкових класів та іх врахування в організації домашньої роботи

Розділ ІІ. Експериментальне дослідження ефективності виділених дидактичних умов організації домашньої навчальної роботи

2.1 Характеристика дидактичних умов організації домашньої навчальної роботи молодих школярів

2.2 Методика експериментального дослідження

2.3 Аналіз результатів експериментального дослідження6

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Відповідно до Закону “Про загальну середню освіту” з 1 вересня 2001 року розпочався перехід на новий зміст, структуру та єдиний 4-річний термін навчання учнів початкової школи.

Головним завданням початкової ланки сучасної загальноосвітньої школи є забезпечення умов для інтелектуального, соціального, морального, фізичного розвитку і саморозвитку кожного учня, що реалізуються через оновлення змісту навчальних програм, методики проведення уроку, форм організації навчально-виховного процесу, в тому числі й організації домашньої самостійної роботи. Саме поняття “домашня самостійна робота” буде основним в нашій дипломній роботі, темою якої є “Дидактичні умови організації домашньої роботи в початкових класах”. Тема дипломної роботи є досить актуальною, потребує вивчення і дослідження, оскільки багато вчителів не надають належної уваги домашній роботі, упускаючи те, що навчання може бути ефективним лише за умови, якщо навчальна робота під час уроків підкріплюється добре організованою домашньою роботою учнів. Засвоєння умінь і навичок, а також повторення навчального матеріалу відбувається головним чином у процесі домашньої роботи учнів, яка, доповнюючи і продовжуючи урок, сприяє поглибленню і розширенню знань учнів, привчає їх до самостійного мислення. На уроках, як би добре вони не проводилися, відбувається фіксація знань у короткочасній пам’яті. Для їх переведення у довгочасну пам’ять необхідне наступне повторення, яке найчастіше відбувається під час домашньої роботи. Крім того, засвоєння знань і формування навичок залежить від індивідуальних особливостей учнів, відбувається в різному темпі. Учням, що навчаються в одному класі, на це потрібен різний час, що під час уроку неможливо забезпечити. Домашня робота також сприяє формуванню відповідальності, навичок самостійної діяльності.

Об’єкт дослідження ─ процес організації домашньої роботи у початкових класах.

Предмет дослідження ─ дидактичні умови організації домашньої навчальної роботи учнів 2-4 класах.

Метою дослідження дипломної роботи полягає у визначенні дидактичних умов ефективної організації домашньої навчальної роботи у 2-4 класах.

Гіпотеза дослідження. Рівень навчальних досягнень учнів значно підвищиться, якщо в процесі організації домашньої роботи дотримуватися таких дидактичних умов: 1) індивідуалізація домашніх завдань; 2) різноманітність домашніх завдань; 3) формування в учнів уміння виконувати домашні завдання; 4) систематичність перевірки виконання домашньої роботи; 5) забезпечення інформованості батьків щодо організації домашньої роботи.

Відповідно до мети і висунутої гіпотези в дослідженні поставлені такі завдання:

1.  Проаналізувати сутність поняття “домашня робота”, особливості її проведення.

2.  Вивчити питання організацію домашньої роботи у масовому педагогічному досвіді.

3.  Виділити дидактичні умови організації домашньої навчальної роботи.

4.  Перевірити ефективність експериментальної методики у педагогічному процесі.

Для розв’язання завдань дослідження використовувались теоретичні і емпіричні методи дослідження.

Теоретичні: аналіз літератури з психології, дидактики і методики з метою визначення сутності досліджувальних понять.

Емпіричні: педагогічні спостереження, педагогічний експеримент, методи вивчення результатів учнівської праці, діагнозування рівнів готовності учнів до самостійного виконання навчальної роботи, статистичний аналіз результатів дослідження.

Провідним методом дослідження був експеримент, який застосовувався на констатувальному і формувальному етапах дослідження.

Практична значимість дослідження полягає у розробці системи різнорівневих, різновидових, вільних за вибором домашніх завдань в системі уроків з окремих тем математики і мови у 4 класі.

Структура роботи. Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновку, списку використаної літератури, додатків. У роботі використано 69 джерел літератури.

Розділ І. Проблема організації домашньої роботи в педагогічній теорії і практиці

 

1.1 Зміст поняття „домашня робота”. Нормативно-правове забезпечення організації домашніх завдань

Проблемою організації домашньої роботи в педагогічній теорії і практиці займаються як вітчизняні, так і зарубіжні педагоги, має вона місце і у працях педагогів минулого  Я.А.Коменського, А.Ф.Дістервега, К.Д.Ушинського та ін.

У визначенні сутності і методики домашніх завдань ми спиралися насамперед на ті праці, у яких ця проблема була об’єктом спеціального дослідження (В.Ф.Паламарчук, З.С.Попова, М.М.Поспелов). До аналізу залучені публікації, у яких тією чи іншою мірою висвітлені умови ефективної організації самостійної діяльності учня як методу навчання (Х. Древелов, М. Ржецький , З. Шабалина ).

У педагогічній літературі можна зустріти два терміни ─ „домашня навчальна робота” і „домашні навчальні завдання”. Одні дослідники вважають, що ці два терміни є синонімічними, а інші заперечують таку думку, відзначаючи лише тісний взаємозв`язок понять „домашня навчальна робота” і „домашні навчальні завдання”.

Ми ж у нашому дослідженні будемо використовувати обидва терміни: і „домашня навчальна робота”, і „домашні навчальні завдання”, вважаючи, що ці поняття невіддільні, взаємодоповнюють одне одного, оскільки вони передають однорідне педагогічне явище – самостійну навчальну діяльність, що відбувається без керівництва вчителя і, як правило, за межами класу.

Аналізуючи дослідження, ми дійшли висновку, що загальнодидактичні аспекти домашніх завдань знайшли відображення лише в окремих дослідженнях. Зокрема, у працях В.Ф. Паламарчук висловлене принципове теоретичне положення про те, що домашню роботу слід розглядати в межах цілісної системи форм навчання й будувати на основі провідних видів діяльності на кожному віковому етапі розвитку учнів. Ученим обґрунтована класифікація домашніх завдань за способом виконання, характером навчальних дій, за етапами засвоєння матеріалу.

Стосовно початкової школи характерним є розкриття методичних аспектів, зауваження щодо змісту і методики домашніх завдань у межах певних тем і конкретних уроків. Праці М.В. Богдановича, Н.Б. Істоміної, М.Г. Моро, А.М. Пишкало, Л.П. Кочиної та інших дозволяють глибше і точніше врахувати методичні вимоги до організації домашніх завдань залежно від характеру навчального матеріалу, складності і тривалості теми, визначити прийоми перевірки домашніх завдань.

Різні педагоги по-своєму розкривають зміст поняття домашньої навчальної роботи учнів та домашніх завдань.

Наприклад, Волкова Н.П. під домашньою роботою розуміє самостійне виконання учнями навчальних завдань після уроків, які діти виконують не тільки вдома, а й у школі, зокрема в групах продовженого дня, тому домашню роботу ще називають самопідготовкою. Щодо домашніх завдань, то вказує, що це не лише виучування поясненого на уроці, виконання вправ, розв’язування задач, але й самостійне вивчення нового матеріалу.

 В українському педагогічному словнику домашня навчальна робота учнів розглядається як форма організації навчання, самостійна, поза уроками робота учнів з виконання навчальних завдань. Вона включає вивчення навчального матеріалу, який пояснювався на уроці, самостійне вивчення нового матеріалу, самостійні спостереження, проведення дослідів, виготовлення наочних посібників, написання творчих робіт тощо; домашні завдання визначаються як складова частина навчального процесу, яка полягає у виконанні учнями за завданням учителя самостійної навчальної і практичної роботи після уроків, ця робота тісно пов`язується з уроками, доповнює їх, сприяє більш міцному і свідомому засвоєнню знань, умінь і навичок [64].

С.П. Баранов під домашньою навчальною роботою розуміє форму організації самостійного, індивідуального вивчення школярами навчального матеріалу в позаурочний час [6, 133]. Визначення домашнім завданням не дає, хоч використовує у своїх дослідженнях обидва терміни, не розмежовуючи їх.

А.М. Алексюк, як і С.П.Баранов, визначає лише поняття домашня навчальна робота. Це складова частина навчально-виховного процесу в школі, самостійне вивчення учнем навчального матеріалу під опосередкованим керівництвом учителя на основі його завдань та інструкцій [49, 201].

Львов М.Р. зазначає, що домашня самостійна робота ­— це важлива частина навчального процесу, яка тісно пов’язана з уроками і виступає їх продовженням [21, 130].

Згідно досліджень Харламова І.Ф. домашня робота полягає в самостійному виконанні завдань вчителя на повторення і більш глибшому засвоєнню матеріалу, що вивчається і його застосуванні на практиці, розвитку творчих здібностей і удосконаленні навчальних умінь і навичок.

Основною метою домашньої роботи є закріплення і поглиблення знань учнів, одержаних на уроці, а також підготовка їх до активного сприймання нового навчального матеріалу [49, 201].

В зміст домашнього завдання входить навчальний матеріал, який має істотне значення для засвоєння знань. Ним має передбачатися: закріплення в свідомості матеріалу з навчального предмета, формування вмінь оперувати набутими знаннями (операційні вміння), вміння працювати з книгою, дотримуватися гігієни праці (організаційні вміння), виконувати всі етапи роботи ― від планування дій до оцінки одержаного результату та його вдосконалення (функціональні вміння). Зміст домашніх завдань повинен бути таким, щоб допомогти учням справитися з труднощами у навчанні [55, 17-19].

Домашня робота виконує такі дидактичні функції:

·           розширення, поглиблення і закріплення знань, умінь, отриманих під час уроків;

·           формування умінь і навичок самостійної навчальної діяльності;

·           розвиток самостійності мислення, індивідуальних нахилів і здібностей учнів [50, 120].

Домашня робота є важливою складовою навчального процесу, оскільки навчання може бути ефективним лише за умови, якщо навчальна робота під час уроків підкріплюється добре організованою домашньою роботою учнів. Засвоєння умінь і навичок, а також повторення навчального матеріалу відбувається головним чином у процесі домашньої роботи учнів, яка, доповнююючи і продовжуючи урок, сприяє поглибленню і розширенню знань учнів, привчає їх до самостійного мислення.

На уроках, як би вони добре не проводилися, відбувається фіксація знань у короткочасній пам’яті. Для їх переведення у довгочасну пам’ять необхідне наступне повторення, яке найчастіше відбувається під час домашньої роботи. Крім того, засвоєння знань і формування навичок залежить від індивідуальних особливостей учнів, відбувається в різному темпі. Учням, що навчаються в одному класі, на це потрібен різний час, що під час уроку неможливо забезпечити. Домашня робота також сприяє формуванню відповідальності, навичок самостійної діяльності.

Досвід вчителів переконує, що добитися глибоких, міцних знань учнів без домашньої навчальної роботи неможливо. Але відомі і спроби обійтися без неї. З цією метою вчителі всіляко активізовували роботу учнів на уроці, забезпечуючи осмислення та закріплення знань. Однак поза увагою лишалася самостійна робота учнів, формування вмінь її організовувати, виховання вольових та інших рис характеру [49, 201].

Беззаперечно, що значення домашньої роботи в навчальному процесі багатогранне і дуже велике. З одного боку, вона тісно пов’язана з діяльністю учня на уроці, а з другого — виконується в зовсім інших умовах. Тут уже відсутні безпосередні керівництво і допомога з боку вчителя, школяр має працювати, приймати рішення сам. Це потребує від нього прояву багатьох якостей, які не можуть бути сформовані ніяким іншим шляхом, крім як у процесі виконання самостійної роботи вдома. До таких якостей належать вміння сплановувати і організовувати свою навчальну працю, здійснювати постійний самоконтроль за правильністю виконаних дій, ставити перед собою все нові й нові завдання і т. ін.

Однак результативність домашньої роботи учня залежить не тільки від нього самого, але й від учителя, від діяльності в класі, від батьків, які повинні створити сприятливі для роботи умови.

Самостійно працюючи вдома, школяр неминуче зустрічається з труднощами, які не можуть бути передбачені учителем стосовно кожного окремого учня. Це ставить школяра перед необхідністю розв’язувати найрізноманітніші пізнавальні й організаційні питання самостійно. І до цього він повинен бути підготовленим у процесі занять з учителем у школі.

Слід звернути увагу на зв’язок характеру домашньої роботи і оволодіння учнем раціональними прийомами розумової праці. Школярі, які володіють ними, потребують менше часу на виконання завдання, але прагнуть глибше засвоїти матеріал. Швидко справляються з домашніми завданнями несумлінні учні, не докладаючи зусиль, щоб розібратися в матеріалі. Багато часу витрачають слабкі школярі, але здебільшого непродуктивно. Найбільше часу витрачають на виконання домашніх завдань старанні учні з середніми здібностями, які не володіють раціональними прийомами навчальної праці.

На основі розглянутого неважко дійти висновку, що володіння раціональними прийомами розумової праці — найважливіший фактор успішної домашньої навчальної праці учня. Воно допомагає всім учням. У тому числі й тим, кому властивий дещо уповільнений темп мислення, і тим, у кого дещо слабше розвинута пам’ять. Раціональна організаця навчальної праці дає змогу, з одного боку, компенсувати деяку затримку в роботі, зумовлену індивідуальними особливостями учня, а з другого, розвинути відповідні здібності.

Слід підкреслити, що домашня навчальна робота потребує не тільки розумової, але й організаційної самостійності школяра. Він повинен без нагадувань і допомоги дорослих підготувати своє робоче місце, необхідні засоби навчальної праці, розпочати її у визначений (нерідко самим учнем) час, розподілити його відповідним чином і т. ін. У цьому відношенні самостійна домашня навчальна робота школяра є важливим засобом формування у нього здатності до самоуправління (самокерівництва), до самоконтролю, постановки перед собою цілей діяльності, раціоналізації своєї праці.

Навчальна робота в школі здійснюється в багатьох організаційних формах. Робота ж учня вдома ніби протистоїть усім іншим формам організації навчання, які застосовуються вчителями. Тому іноді говорять навіть про дві форми навчання: під керівництвом учителя і шляхом самостійного виконання завдань у відповідності з одержаними від педагога інструкціями.

Всі форми роботи необхідні, оскільки кожна допомагає учню оволодівати новими знаннями і вміннями. Тому сукупність усіх форм слід розглядати як систему організації навчання.

Домашня робота школяра в цій системі відіграє важливу роль не тільки тому, що доповнює процеси осмислення і закріплення знань, які здійснювалися на уроці. Головне полягає в тому, що учень привчається працювати самостійно: проводити спостереження, самоконтроль, знаходити оптимальні рішення й т. ін.

Специфіка домашньої роботи учня не в тому, що застосовуються нові методи і зміст діяльності, а в характері керівництва роботою, тобто в самокерівництві.

Отже, домашні завдання виправдовують свої функції лише за самостійного їх виконання учнями. Щоб забезпечити це, важливо враховувати можливості змісту завдань для вироблення й закріплення деяких прийомів навчальної діяльності. Наприклад, на уроках читання ― це вміння складати план, переказувати текст, виділяти головну думку прочитаного; на уроках математики ― навчання та самостійне застосування різних способів перевірки розв’язування задач, прикладів; на уроках мови ― прийоми самоконтролю, алгоритми застосування найважливіших правил зі складною структурою тощо. З одного боку, організовуючи на уроці самостійну роботу, вчитель має спеціально виділяти ці прийоми, привчати дітей до виконання домашніх завдань, а з другого ― на уроці готувати учнів до виконання домашніх завдань. Адже труднощі, які виникають у школярів під час виконання домашньої роботи, беруть початок на уроці. Щоб запобігти цьому, класовод має взяти за правило: ніколи не задавати додому того, чого діти добре не зрозуміли в класі. Тільки впевнившись, що новий матеріал усвідомлено і навіть частково засвоєно, можна пропонувати для самостійної домашньої роботи завдання і вправи на закріплення і поглиблення цього матеріалу [48, 275].

Домашні завдання утворюють певний взаємозв’язок між уроками. Як компонент системи організації навчання, домашня робота здійснюється під впливом проведеного уроку і сама впливає на наступний урок. Вплив уроку на домашню навчальну роботу дуже великий, оскільки він визначає її зміст, розкриває перед учнями способи діяльності, які доцільно застосувати. Наскільки успішно розв’язуватимуться ці питання на уроці, настільки й успішною буде домашня робота.

Вплив домашньої роботи на наступний урок теж значний, тому що учень повинен сам оволодіти матеріалом чи прийомами роботи, які застосовуватимуться на уроці. Діяльність на уроці і домашня робота взаємодоповнюють одна одну ще й як колективна та індивідуальна робота. На уроці робота має бути колективною, включати обговорення певних питань учнями всього класу, спільне подолання утруднень, що виникли, в розумінні матеріалу чи виконанні якихось дій з ним. Тут в основному переважає сприймання знань. При виконанні ж домашніх завдань переважає індивідуальна робота, відтворення знань, застосування їх кожним учнем, осмислення, закріплення.

Урок повинен служити зразком для організації домашньої роботи. Для цього слід розглянути приклади дій, передбачити можливі ускладнення. Після уроку учень повинен відчувати себе готовим до виконання завдання. Водночас завдання, виконані вдома, частково чи повністю можуть служити основою для продовження роботи на уроці. Чим тісніший взаємозв’язок форм навчання, тим більша його ефективність [55, 7].

Державним управлінням освіти передбачене нормативно-правове забезпечення організації домашніх завдань [23]. Виходячи з цього, а також деяких рекомендацій дослідників цієї проблеми можна виділити певні правила щодо організації домашніх завдань в початковій школі. Зокрема:

1.       В 1-му класі домашні завдання не задаються.

2.       Не рекомендується також давати завдання додому на канікули, на вихідні та святкові дні. Діти в ці дні відпочивають разом з батьками і можуть здійснювати туристичні прогулянки, відвідувати музеї та ін. Корисно один день в тиждень робити відпочинок від напруженої навчальної роботи.

3.       У 2-4 класах обсяг навчального матеріалу для домашніх робіт орієнтовно повинен становити 1/4 обсягу, виконаного на уроці і бути таким, щоб витрати часу на їх виконання не перевищували у 2-му класі ― 45 хв., у 3 класі ― 1години 10 хв., у 4 класі ― 1 год. 30 хв. Для більш важчих завдань потрібно передбачити резерв часу. Наприклад, якщо в класі учні виконують завдання за 10 хв., то на самостійне виконання подібного завдання слід виділяти близько 15 хвилин. При визначенні обсягів домашніх завдань необхідним є врахування темпу і ритму роботи учнів, навантаженням їх навчальною роботою цього та наступного днів, стану їхнього здоров’я.

4.       З основ здоров’я та фізичної культури, основ безпеки життєдіяльності, трудового навчання, художньої праці, мистецтва (музики, образотворчого мистецтва) домашні завдання, як правило, не задаються.

5.       Добір завдань для домашньої роботи, інструктаж щодо їх виконання учитель продумує завчасно і фіксує в поурочному плані ― конспекті уроку.

6.       Домашні завдання можна диференціювати в залежності від підготовки учнів, їх індивідуальних особливостей сприйняття, пам’яті, мислення, урізноманітнюючи при цьому зміст домашніх робіт та їх характер. Доцільно надавати право учням вибирати серед різних запропонованих варіантів (рівнів) завдання як для індивідуального виконання, так і для роботи в парах чи невеликих групах.

7.    Домашню роботу молодшим школярам потрібно давати систематично. Інакше вони привикають до непослідовності вчителя, засмучуються, якщо, наприклад, сьогодні отримують домашнє завдання, і радіють, якщо завдань не задають. Така ситуація не сприяє вихованню позитивних мотивів учіння. Якщо вчитель вважає за необхідне не перевантажувати в даний день домашньою навчальною роботою, краще дати легке завдання, яке пов’язане з ігровою ситуацією, спостереженням, ніж зовсім не давати домашньої роботи.

8. Логіка домашнього завдання повинна бути простіша і доступніша, ніж система пояснення в класі. Потрібно вибирати таку вправу, задачу, приклад, текст, в яких добре виділяється основне положення, що вивчається.

9. В початкових класах особливо важливо, щоб домашні завдання викликали інтерес, включали елементи гри. Н.К. Крупська писала: “Чем младше возраст, тем интереснее должно быть само задание” [36].

Одним з активних засобів зацікавленості дітей виступає зв’язок домашньої навчальної роботи з життєвим досвідом дитини: спостереження за явищами, подіями навколишнього середовища; складання речень, текстів, математичних задач і прикладів на основі спостережень за реальними подіями, близьких дітям.

10. Молодшим школярам необхідні пояснення і поради про техніку виконання домашнього завдання: яке правило слід повторити і як користуватися ним в процесі виконання вправ; яким повинен бути запис речень, задач, прикладів; як потрібно самому провіряти виконане завдання. Дуже корисно в класі виконати приклад, задачу, які будуть подібні тим, що включені в домашню робоу. Вчитель звертає увагу на систему суджень, яка приводить до правильних результатів і відповідей. Вчителю потрібно провіряти, чи всі діти записали те, що їм було задано додому. Домашнє завдання чітко записують на дошці в постійному місці. Вчитель, як правило, звертається до класу із запитанням: “Кому що не зрозуміло із домашнього завдання?” Бажано, щоб відповіли насамперед ті учні, які працюють удома самостійно, без батьківського нагляду. Водночас застережемо вчителів, котрі надто детально пояснюють своїм вихованцям домашнє завдання: треба знати міру, щоб кожна робота була зрозумілою, але містила для учня трудність, вимагала розмірковування.

11. Місце подачі домашнього завдання може бути на будь-якому етапі уроку. Не можна робити цього “під дзвінок” або ще гірше під час перерви. Однак численні спостереження показують, що цей неприпустимий недолік дуже прижився у початкових клсах через непродуманість структури уроку, нерозуміння важливості домашніх завдань, зневажливе ставлення вчителя до дитячого відпочинку на перерві. За такої постановки справи в учителя немає змоги перевірити, чи всі діти знають і зрозуміли, що і як виконувати вдома. Якщо діти відвідують групу продовженого дня, то на уроці не варто гаяти час на детальний інструктаж щодо виконаня домашньої роботи. Але в розмові з вихователем групи класовод зобов’язаний порекомендувати мету домашнього завдання, привернути увагу учнів, які потребують особливого підходу, вказати, кому дано індивідуальні завдання тощо.

Домашнє завдання інколи можна давати й на початку, і в середині уроку, якщо це виправдано ходом заняття, змістом матеріалу. Наприклад, учні складали за картиною усні оповідання. Заслухавши їх, учитель говорить: “А вдома кожний з вас запише у зошит своє оповідання. Це буде вашим домашнім завданням”. Або, скажімо, діти розв’язували задачу одним способом, а вдома мають розв’язати по-іншому чи скласти обернену задачу, продовжити розв’язування прикладів тощо. Такі домашні завдання можна давати відразу після виконання тієї роботи, з якою вони пов’язані. Головне тут ― забезпечити розуміння кожним учнем вимог і змісту наступної роботи.

Отже, домашні завдання в початкових класах багатофункціональні. Їх зміст і способи виконання мають формувати в дітей уміння самостійно працювати, закріплювати предметні уміння, навички, розвивати пізнавальні інтереси.

1.2 Види домашніх завдань та способи їх перевірки

Вид домашньої навчальної роботи, виконуваної учнем, значною мірою залежить від характеру завдання. Виходячи з певних ознак, можна виділити багато видів домашніх завдань. Розглянемо деякі з них.

За способами виконання, які використовуються, розрізняють усні, письмові й предметно-практичні завдання. Так, багато дій можна виконати і усно, і письмово, і показати практично. Однак є завдання, які виконуються переважно усно (наприклад, вивчити вірш, прочитати статтю, підібрати приклади на правила), письмово (розв’язати задачу, написати твір, переказ) і практично (провести який-небудь дослід, вивчити рельєф місцевості, явищ природи).

Згідно з етапами процесу засвоєння можуть бути складені завдання на сприйняття нового матеріалу (ознайомлення з текстом, рисунками, таблицями і т.ін.), на осмислення засвоєного матеріалу (систематизація, узагальнення, пояснення тощо), на його закріплення (заучування, вправи на запам’ятовування матеріалу) і на застосування одержаних знань (розв’язання задач, виконання дослідів та ін.). Вид завдання обирається залежно від методичної мети, поставленої вчителем.

Виходячи з характеру навчальних дій, які може виконувати учень, завдання поділяються на виконавські (повторення, відтворення матеріалу, вправи) і творчі (написання творів, проведення експериментів та ін.). Обидва види завдань відіграють надзвичайно важливу роль в успішному засвоєнні знань учнями.

Завдання можуть бути обов’язковими для всіх школярів чи обиратися ними за бажанням (з використанням додаткової літератури або інших джерел інформації).

За ступенем індивідуалізації завдання можуть поділятися на загальні, диференційовані (індивідуалізовані), індивідуальні. Основне призначення диференційованих завдань – забезпечити для кожного учня оптимальний характер пізнавальної діяльності у процесі навчальної роботи, а організація роботи на уроці дає можливість учителю одночасно працювати з усіма учнями. Сильніші учні поглиблюють свої знання, допомагають слабшим, а слабші міцно засвоюють програмний матеріал. Завдання добираються такі, щоб і слабші відчували, що вони можуть самостійно добувати знання.

СПОСОБИ ДИФЕРЕНЦІЮВАННЯ ДОМАШНЬОЇ НАВЧАЛЬНОЇ РОБОТИ

За змістом і основною функцією, яку виконують завдання у процесі навчання, виділимо такі їх види:

1.    Ті, що підготовлюють учнів до роботи, яка проводитиметься на наступному уроці. Це може бути і осмислення повідомлених нових знань учителем, і розв’язання задач, і проведення практичних робіт тощо. Завдання такого характеру даються у вигляді доручення: підібрати прислів’я і приказки, крилаті слова, рисунки на певну тему; подивитися передачу по телебаченню чи прослухати радіопередачу і підготуватися до відповідей на запитання чи написання твору; відібрати факти, провести спостереження; зібрати цифровий матеріал, який може бути використаний для складання і розв’язання задач на уроці; прочитати матеріал, що обговорюватиметься на уроці; знайти відповіді на питання, які розглядатимуться, і т.ін.

Такі завдання забезпечують зв’язок навчання з життям, викликають в учнів пізнавальний інтерес, а головне — готують їх не тільки до свідомого й активного сприйняття нового матеріалу на уроці, а й до його обговорення, формують вміння давати відповіді на питання, які виникають, і ставити їх самостійно.

2.    Домашні завдання, які сприяють систематизації й узагальненню набутих знань, їх поглибленому осмисленню. Такі завдання даються після вивчення матеріалу уроку чи після закінчення розгляду теми. Дуже корисне зведення вивченого учнями матеріалу в схеми, таблиці, складання переліків і т.ін. Це допомагає наочно уявити вивчений матеріал у системі, яка складається з компонентів, певним чином пов’язаних один з одним. Вивчене постає перед учнями під іншим кутом зору, виявляються нові зв’язки.

Цей вид завдань передбачає складання планів, підготовку відповідей на поставлені вчителем запитання, самостійну постановку запитань, придумування задач.

3.    Домашні завдання, що сприяють закріпленню знань і практичному оволодінню методами навчальної роботи. Це пропозиція вивчити напам’ять вірші, частини текстів, які збагачують мову учня, формули, необхідні при розв’язанні задач тощо. Однак основний їх вид — вправи, виконуючи які учень одночасно і закріплює знання, і оволодіває методами навчальної роботи.

Під час виконання цього виду завдань школяр використовує різні прийоми запам’ятовування: багаторазові повторення, встановлення асоціативних зв’язків, поділ навчального матеріалу, що засвоюється, на частини, виділення яких-небудь ознак і т.ін.

4.    Домашнє завдання на застосування одержаних знань на практиці. Завдання даються після вивчення навчального матеріалу на уроках. Це нескладні досліди, пов’язані з використанням одержаних знань у домашньому господарстві, у навчально-виробничих майстернях, під час роботи учня у народному господарстві. Такі завдання пов’язують навчання з життям, підвищують пізнавальні інтереси учнів, формують практичну спрямованість їх мислення.

Виділяють також репродуктивні, конструктивні та творчі домашні завдання.

Деякі учні після пояснення вчителя можуть виконати тільки аналогічне завдання, яке розв’язувалось на уроці. Таким школярам пропонується на деякий час репродуктивні завдання, наприклад, прочитати і переказати статтю з підручника; вставити пропущені букви; розв’язати задачу за допомогою формули, провести дослідження згідно інструкції.

Більш складнішими являються конструктивні (або реконструктивні) завдання, наприклад, виділити головне, скласти план, таблицю, схему, порівняти окремі положення, систематизувати матеріал. Давати учням такі завдання можна тільки після належної підготовки у класі, коли вони оволодівають основними прийомами розумової діяльності. Не рекомендується давати завдання на копіювання схем, малюнків, карт: кожна робота повинна вимагати нових зусиль, бути хоч невеликим, але кроком вперед в розумовому розвитку.

Творчі завдання виконуються як окремими учнями, так і всім класом, вони сприяють розвитку пізнавальних потреб і творчого мислення школярів. Творчі завдання можуть даватися як перед вивченням на уроці певного матеріалу, так і після його вивчення. Обговорення творчих робіт, пропозицій, розробок завжди викликає інтелектуальне і емоційне піднесення, створює сприятливий грунт для вивчення навчального матеріалу, що відповідає інтересам учнів. Такі завдання вимагають, як правило, відповіді на такі запитання: “Як зробити, щоб…?” і “Чому це так?” Даються творчі завдання учням, які володіють достатніми знаннями і мислительними операціями, мають необхідний досвід творчої діяльності, час на їх виконання. До творчих робіт відносять написання творів, проведення самостійних експериментів, складання задач, знаходження нових методів їх розв’язання тощо.

Домашні завдання, як правило, виконуються індивідуально. Іноді практикуються групові завдання, які виконуються кількома учнями по частинах.

Перевірка домашньої роботи може здійснюватися вчителем різними шляхами: усним опитуванням чи побіжним ознайомленням з письмовими роботами на уроці або переглядом зошитів після уроку. Перевірка завдань в основному проводиться на початку уроку, однак може здійснюватися і в кінці, і протягом його у поєднанні з роботою над новим матеріалом. Деякі вчителі замість перевірки домашнього завдання дають учням вправи, аналогічні завданню, і на основі їх виконання роблять висновок про якість домашньої роботи.

Найбільш поширена фронтальна перевірка виконання завдання на уроці. Учитель перевіряє, чи всі виконали завдання, ставить всьому класу запитання щодо його змісту, учні дають стислі відповіді, відзначають труднощі, з якими зустрілися. Педагог виявляє й усуває помилки, робить узагальнення. Більш глибока індивідуальна перевірка передбачає опитування одного-трьох учнів, протягом якого інші учні стежать за відповідями, доповнюють, виправляють помилки.

Якщо школяр не виконав завдання, то вчитель повинен з’ясувати причини цього. Вони бувають найрізноманітнішими — від несприятливих умов для занять удома до небажання систематично працювати. У випадках, коли виявиться, що завдання складне для учня, слід з’ясувати, в чому полягає утруднення і допомогти його подолати. Якщо школяр лінивий, то потрібно посилити контроль за його роботою, вимагаючи виконання учнівських обов’язків, привчати доводити почату справу до кінця. Якщо учень не встигає виконувати домашні завдання — допомогти йому оволодіти прийомами раціональної організації праці.

Важливою формою контролю є взаємна перевірка виконаних робіт учнями з виявленням помилок, їх усунення і виставлянням оцінки, а потім у окремих випадках обгрунтуванням оцінки перед усім класом. Залучення всіх учнів класу до перевірки домашніх завдань, до обговорення помилок, шляхів їх подолання дуже доцільне, бо дає кожному школяреві додаткові уявлення про процес засвоєння й можливі труднощі. Залучити учнів до участі в перевірці можна ще таким чином: учитель викликає одного з учнів, який демонструє виконане завдання (записуючи на дошці, читаючи і т.ін.), а інші звіряють його з своєю роботою. Якщо вчитель виявляє у викликаного учня помилку, то запитує, у кого зроблено інакше і з допомогою класу з’ясовує, як повинно бути правильно.

Таким чином, у даному розділі ми розглянули різні види домашніх завдань та способи їх перевірки. Найпоширенішим є їх поділ на репродуктивні, конструктивні та творчі, а також усні та письмові. Щодо способів перевірки домашньої роботи, то основними шляхами є фронтальна, індивідуальна перевірка та взаємоперевірка.

1.3 Стан організації домашньої роботи з учнями початкових класів у масовому педагогічному досвіді

 

На домашню роботу покладаються важливі функції навчання, виховання і розвитку. Але, на жаль, в практиці ці функції не завжди реалізуються, оскільки основну увагу вчитель скеровує на проблеми уроку.

З метою вивчення проблеми організації домашньої роботи в початкових класах у методичній літературі і масовому педагогічному досвіді нами проведено спостереження та аналіз уроків учителів початкових класів, проаналізовано методичні посібники для вчителів початкових класів, розглянуто ідеї передових педагогів, проведено анкетне опитування вчителів та учнів (додаток А ).

В ході педагогічної практики нами відвідано 30 уроків, під час яких спостерігали, що більшість вчителів домашні завдання подають у кінці уроку, при цьому основними є завдання, що містяться у підручнику. Похвальним є те, що вчителі намагаються урізноманітнювати домашні завдання, вагомого значення надають творчим завданням. Нами проведено анкетне опитування вчителів початкових класів з проблеми дослідження. На запитання: “Чи пропонуєте дітям домашні завдання на вибір” лише 20% вчителів дали стверджувальну відповідь, а на питання: “Чи інформуєте батьків про допомогу дітям у виконанні домашніх завдань” лише 10% відповіли “так”. Більша частина вчителів вдається до диференціації домашньої роботи через різнорівневі завдань.

Над проблемою способів диференціації домашніх завдань працювали такі відомі педагоги, як С.П.Логачевська, С.М.Лисенкова, О.Я.Савченко, Н.Ф.Скрипченко та інші.

Заслуговує на увагу з цієї проблеми досвід роботи С.П.Логачевської. Її система навчання розрахована на звичайні класи. Учнів вона розділяє за рівнем готовності до сприйняття навчального матеріалу. Кожна дитина обирає свій варіант. Групи динамічні, змінюються на кожних уроках.

С.П. Логачевська пропонує у своєму посібнику “Диференційовані завдання з математики. 3 клас” завдання до кожної теми, які можна використовувати як на уроці, так і вдома.

Цікавими є ідеї і Л.Різник, яка працюючи над домашніми завданнями з природознавства у початкових класах, дійшла до висновку, що організації різних видів домашньої роботи з навчальних предметів, зокрема з природознавства, сприяють міжпредметні зв`язки. Наприклад, з читання можна запропонувати підготувати розповідь про пори року, підібрати вірші, оповідання; з образотворчого мистецтва ─ намалювати малюнок “Осінь”; з мови ─ написати кілька речень з досвіду власних спостережень за окремими об’єктами чи явищами.

Заслуговують і на увагу дослідження Ржецького. Він вивчав погляди вчителів щодо того, як слід оцінювати домашню роботу. Вчителі дискутують між собою чи взагалі слід оцінювати домашню роботу учнів. Проте Ржецький робить висновок, що будь-яка самостійна робота школяра має бути оцінена, в тому числі і робота вдома. Він зазначає також, що на оцінку впливає і старання учня, і акуратність виконання домашніх завдань.

Крім цього, як зазначалося, нами було проведено анкетування молодших школярів (додаток Б). За результатами дослідження більшість учнів не знайома з вибором домашніх завдань та виконанням завдань у парі. Із цікавих завдань дітям подобається створювати малюнки до текстів, інценізувати казку, проводити досліди тощо.

У підручниках з початкового навчання, зокрема у підручнику з математики більшість завдань репродуктивного характеру і лише невелика кількість — творчого. У підручнику з рідної мови навпаки, більшість завдань носить творчий характер. Поширеними є такі завдання: написати невеликий твір на задану тему, побудувати речення, скласти за малюнком розповідь тощо.

Як показує аналіз практики навчання, домашні завдання часто носять випадковий, непродуманий характер, незадовільно ведеться підготовка до їх виконання, формально здійснюється перевірка. Наслідком цих недоліків у плануванні, підготовці і організації домашньої роботи є перевантаження учнів домашніми завданнями, яке негативно впливає на активність та інтерес до навчання.

Потрібно мати на увазі, що тільки органічне включення домашньої роботи в загальний навчально-виховний процес, а також цілеспрямована діяльність вчителя по раціональній організації домашньої роботи, вихованню самостійності учнів дозволить усунути це перевантаження.

Аналіз шкільної практики дозволяє констатувати, що досить часто вчителі не надають необхідного значення змісту домашньої роботи, а включають у неї ті вправи із підручника, які відносяться до даного уроку або з деяких причин не ввійшли до класної роботи (наприклад, не вкладаються в логіку побудови уроку, потребують значного часу на своє виконання та ін.)

Такий підхід до вибору змісту домашньої роботи не враховує як потреби процесу навчання, так і особливості різних груп дітей. Тому кожного разу при підборі домашнього завдання перш за все потрібно виходити з того, що домашня робота — це ніби сходинка між уроками і, проходячи її самостійно, кожен учень у відповідності зі своїми індивідуальними можливостями працює над засвоєнням вивченого або готується до сприймання нового.

Важливими у цій справі є методи навчання, що їх застосовує вчитель на уроці. Як свідчать дослідження, дві третини часу на заняттях відводяться репродуктивній роботі. І лише одна третина – продуктивній, а питома вага логічних і проблемних методів ще менша. За таких умов сприйнятий учнями новий матеріал не стає для них активним надбанням, а залишається пасивним багажем. Тому і дома учні ніби починають увесь пізнавальний процес з самого початку. Не можна сказати, що педагогічна наука обходить проблему домашньої роботи. У більшій чи меншій мірі висвітлюють її усі підручники з педагогіки; є ряд і спеціальних досліджень. Однак питання домашньої роботи учнів уже не можна розглядати лише у функціональному плані, як дрібні, відірвані від загального процесу навчання.

Таким чином, аналіз масового педагогічного досвіду роботи вчителів початкових класів показав, що організація домашньої роботи потребує вдосконалення, оскільки не надається належна увага питанням організації домашніх завдань.

1.4. Психологічні особливості учнів початкових класів та їх врахування в організації домашньої роботи

Вступ дитини до школи ― це різка зміна її життя і діяльності. Дитина йде до школи з фізичною і психологічною готовністю до цієї зміни. У шкільному навчанні використовуються й продовжують розвиватися фізичні й розумові сили, формуються психічні властивості молодшого школяра [12, 139].

Психічний і особистісний розвиток дитини у молодшому шкільному віці зумовлюється особливістю соціальної ситуації розвитку ― навчанням у початковій школі. На цьому віковому етапі провідною діяльністю стає навчальна (тобто цілеспрямована діяльність учнів, результатом якої є розвиток особистості, інтелекту, здібностей, засвоєння знань, оволодіння уміннями та навичками), основою якої є пізнавальний інтерес (виразна інтелектуальна спрямованість на пошук нового у предметах, явищах, подіях, супроводжувана прагненням глибше пізнати їх особливості; майже завжди усвідомлене ставлення до предметів, явищ, подій) і нова соціальна позиція.

Початок шкільного навчання знаменує собою зміну способу життя дитини. Це принципово нова соціальна ситуація розвитку особистості. Перехід до шкільного життя пов’язаний зі зміною провідної діяльності з ігрової на навчальну. Дитина починає усвідомлювати, що вона виконує суспільно важливу діяльність ― вчиться ― і значущість цієї діяльності оцінюють люди, які оточують її.

Навчальна діяльність має яскраво виражену суспільну значущість і ставить дитину в нову позицію стосовно дорослих і однолітків, змінює її самооцінку, перебудовує взаємини в сім’ї. Діти молодшого шкільного віку спершу надають перевагу навчанню як суспільно корисній діяльності взагалі, потім їх приваблюють окремі види навчальної роботи (читання, письмо, малювання), пізніше вони починають самостійно перетворювати конкретно-практичні завдання на навчально-теоретичні, цікавлячись внутрішнім змістом навчальної діяльності.

Становлення і розвиток особистості у молодшому шкільному віці охоплює такі фази, як адаптація (пристосування до нових соціальних умов), індивідуалізація (вияв своїх індивідуальних можливостей і особливостей) та інтеграція (включення у групу ровесників) [57, 167-168].

В процесі навчальної діяльності розвиваються основні психологічні новоутворення молодшого шкільного віку: довільність психічних процесів, внутрішній план дій, уміння організовувати навчальну діяльність, рефлексія.

Довільність психічних процесів у молодшого школяра. У цьому віці центром психічного розвитку дитини стає формування довільності всіх психічних процесів (пам’яті, уваги, мислення, організації діяльності). Довільність виявляється в умінні свідомо ставити цілі, шукати і знаходити засоби їх досягнення, долати труднощі та перешкоди.

Внутрішній план дій молодшого школяра. Виконуючи завдання з різних навчальних предметів, діти шукають найзручніші способи, обирають і зіставляють варіанти дій, планують їх порядок та засоби реалізації. Чим більше етапів власних дій може передбачити школяр, чим старанніше він може зіставити їх варіанти, тим успішніше контролюватиме розв’язання завдань.

Уміння молодшого школяра організовувати навчальну діяльність. Поряд із засвоєнням змісту наукових понять дитина оволодіває способами організації нового для неї виду діяльності ― навчання. Планування, контроль, самооцінювання набувають іншого змісту, бо дія в системі наукових понять передбачає чітке виокремлення взаємопов’язаних етапів.

Рефлексія молодшого школяра ― це осмислення своїх суджень і вчинків з точки зору їх відповідності задуму та умовам діяльності; самоаналіз. Свідченням її є здатність бачити особливості власних дій, робити їх предметом аналізу, порівнювати з діями інших людей.

Рефлексія змінює пізнавальну діяльність молодших школярів, їхнє ставлення до себе й до оточення, погляд на світ, змушує не просто приймати на віру знання від дорослих, а й виробляти власну думку, власні погляди, уявлення про цінності, значущість учіння. В цьому віці вона тільки починає розвиватися.

Для молодших школярів характерним є й те, що передусім зберігається потреба у грі. Ігрова діяльність має велике значення для розвитку спонукальної сфери учня, в тому числі й для розвитку свідомого бажання вчитися. Саме у грі відбувається перехід від мотивів як досвідомих, афективно забарвлених, безпосередніх бажань до спонукань намірів.

Властива дітям і потреба в русі, вона залишається такою сильною, як і в дошкільників. Часто вона заважає їм зосередитись на занятті. Стримуючи себе на уроці, вони нерідко проявляють особливу рухливість на перерві, що втомлює учнів і знижує працездатність на наступному занятті.

Особливо значущою для подальшого розвитку особистості молодшого школяра є потреба у зовнішніх враженнях. На початку навчання вона є головною рушійною силою розвитку.

У зв’язку з розвитком пізнавальної потреби, під впливом нової провідної діяльності у молодших школярів формується більш стійка структура мотивів, у якій мотиви навчальної діяльності стають провідними [13, 122]. Розвивається також такий мотив поведінки, як наслідування ідеалів. В учня початкової школи вони конкретні. Молодший школяр наслідує, як правило, лише зовнішній вияв учинків героїв, яких вважає для себе ідеалом.

У молодшому шкільному віці продовжують розвиватися основні пізнавальні властивості і процеси (сприймання, увага, пам’ять, уява, мислення і мовлення). Наприкінці його вони перетворюються на вищі психічні функції, яким властива довільність і опосередкованість. Цьому сприяють основні види діяльності дитини цього віку у школі і вдома: навчання, спілкування, гра, художня діяльність, праця тощо [12].

Розвиток сприймання. У молодших школярів сприймання стає більш довільним, цілеспрямованим, категорійним процесом. Сприймаючи нові для них предмети і явища, учні прагнуть відносити їх до певної категорії об’єктів. Сприймання в дітей часто обмежується лише впізнанням і наступним називанням предмета. Сприйняття учнів 1-2 класів відрізняється слабкою диференціацією. В дітей необхідно розвивати сприймання форми предметів, а також кольору. В процесі навчання школяра в початковій школі “сприймання становиться думаючим” (Д.Б. Ельконін). Воно стає:

·          більш аналізуючим;

·          більш диференційованим;

·          приймає характер організованого спостереження;

·          змінюється роль слова у сприйманні предметів і явищ.

Для того, щоб розвивалося сприйняття, слід вчити дітей виявляти істотні ознаки, властивості предметів і явищ [62].

Розвиток уваги. У молодшому шкільному віці, особливо у 1-2 класах, провідною залишається мимовільна увага. На перших порах учнів приваблюють лише зовнішні аспекти предметів, подій, явищ, що заважає проникнути в їх суть, ускладнює самоконтроль за навчальною діяльністю. Розвиток уваги молодшого школяра все більше й більше характеризується довільністю. Цьому сприяє чітка організація їх дій за зразком, а також дій, якими вони можуть керувати і які можуть контролювати.

Протягом перших років навчання у школі увага дітей ще нестійка, тому в навчальній діяльності мають чергуватися розумові заняття із заняттями зі складання схем, малювання, креслення. М.Ф. Добриніним встановлено, що увага школярів буває достатньо зосередженою і стійкою тоді, коли учні повністю зайняті роботою, коли ця робота потребує від них максимум розумової і рухової активності. Якщо учні розглядають предмети і при цьому мають можливість діяти з ними, то в такому випадку вони дуже уважні.

Великий вплив на увагу виявляють інтереси і потреби учнів. Те що приваблює дітей, ніби само по собі зосереджує увагу.

Особливо уважними діти бувають в процесі творчої діяльності, так як тут зливаються в одно мислення, чуття і воля.

Крім цього молодшим школярам ще важко розподіляти увагу між різними видами роботи, а також переключати швидко свою увагу з одного об’єкта на другий.

Розвиток пам’яті. У молодшому шкільному віці інтенсивно розвивається довільна пам’ять, хоча мимовільна теж активно використовується. Під впливом навчання формується логічна пам’ять, яка відіграє основну роль у набутті знань [12]. У дітей цього віку також розвинута наочно-образна пам’ять. Вони краще запам’ятовують конкретні предмети, факти, події. Це зв’язано з переважанням І-ої сигнальної системи. До недоліків пам’яті молодших школярів відноситься невміння правильно організувати процес запам’ятовування, невміння розбити матеріал для запам’ятовування на розділи чи підгрупи, виділяти опорні пункти для засвоєння, користуватися логічними схемами. У молодших школярів є потреба у дослівному запам’ятовуванню, що пов’язано з недостатнім розвитком мови. В процесі навчання “пам’ять дитини стає мислительною” (Д.Б. Ельконін). Під впливом навчання в молодшому шкільному віці пам’ять розвивається в 2-х напрямках:

― посилюється роль і збільшується вага словесно-логічного, смислового запам’ятовування;

― дитина оволодіває можливістю усвідомлено управляти своєю пам’яттю, регулювати її прояви [62, 53-54].

Розвиток уяви. Основна тенденція в розвитку уяви молодших школярів полягає в переходах від переважно репродуктивних її форм до творчої переробки уявлень, від простого довільного їх комбінування до логічно обгрунтованої побудови нових образів. Зростає як вимогливість дитини до витворів її уяви, так і швидкість утворення образів фантазії.

Розвиток мислення. У дітей молодшого шкільного віку переважає наочно-образне мислення. Протягом цього віку формуються такі мислительні операції, як аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення. Педагог Л.С. Виготський відмічав інтенсивний розвиток інтелекту у цьому віці.

Розвиток мовлення. В учнів початкових класів активно удосконалюються навички усного мовлення: розширюється словниковий запас, вони оволодівають все складнішими граматичними структурами.

Щодо емоційної сфери, то для дітей характерний життєрадісний, бадьорий настрій, а також присутня емоційна вразливість, крім цього розвивається почуття симпатії, формуються моральні почуття: дружби, товариськості, обов’язку, гуманності.

Отже, для того, щоб домашні завдання викликали в дітей інтерес та приносили необхідний результат, вчителю початкових класів слід враховувати при організації домашніх завдань психологічні особливості молодших школярів.

Розділ ІІ. Експериментальне дослідження ефективності виділених дидактичних умов організації домашньої навчальної роботи

 

2.1 Характеристика дидактичних умов організації домашньої навчальної роботи молодших школярів

Успішність домашньої навчальної роботи молодших школярів залежить від дидактичних умов її організації.

Нами виділено такі дидактичні умови організації домашньої роботи учнів початкових класів:

1.          Індивідуалізація домашніх завдань.

2.          Різноманітність завдань.

3.          Формування в учнів вміння виконувати домашні завдання.

4.          Систематичність перевірки виконання домашньої роботи.

5.          Забезпечення інформованості батьків щодо організації домашньої роботи.

Першою з дидактичних умов організації домашньої навчальної роботи молодших школярів є індивідуалізація домашніх завдань.

Термін „індивідуалізація навчання” різні автори означують по-різному залежно від того, яку мету і засоби мають на увазі.

Зокрема О.Кірсанов розглядає індивідуалізацію навчальної роботи „як систему виховних і дидактичних засобів, що відповідають цілям діяльності і реальним пізнавальним можливостям колективу класу, окремих учнів і груп учнів, що дозволяють забезпечити навчальну діяльність учня на рівні його потенціальних можливостей з урахуванням цілей навчання” [20; 21]. Такої ж позиції дотримуються О. Бударний, Є. Рабунський.

У дослідженнях В.Володька індивідуалізація навчання розглядається як найповніше врахування індивідуальних особливостей кожного окремого учня в реальному навчально-виховному процесі.

В.Онищук теж виділяє три рівні розвитку індивідуалізації навчання. Перший рівень – це врахування загальних особливостей учнів на різних етапах їх навчання і розвитку; другий – здійснюється засобами диференційованого підходу (використання різноманітних навчальних програм і планів, навчальних завдань з різним ступенем трудності для різних груп учнів); а третій – індивідуального підходу, „який здійснюється з врахуванням індивідуальних відмінностей учнів і вчителя і створює сприятливі умови для їх спільної продуктивної діяльності” [9]. Індивідуалізацію навчання на всіх його рівнях В.Онищук розглядає як комплекс організаційних, дидактичних і методичних заходів.

Розглядаючи індивідуалізацію навчання як врахування в процесі навча-ння індивідуальних особливостей учнів у всіх його формах і методах, І.Унт у своїх дослідженнях підкреслює, що немає значення, які особливості і в якій мірі враховуються. Вона розмежовує поняття „індивідуалізація” та „диференціація” навчання, вказує на відносний характер індивідуалізації. Це зумовлено такими причинами: 1) враховуються індивідуальні особливості не кожного окремого учня, а групи учнів, що мають приблизно схожі особливості; 2) враховуються тільки відомі особливості або їх комплекси і саме такі, які важливі з точки зору навчання (наприклад, загальні розумові здібності); 3) іноді враховуються деякі властивості або стани в тому випадку, якщо саме це важливо для даного учня; 4) індивідуалізація навчання реалізується епізодично або в якомусь виді навчальної роботи та інтегрується з іншими формами роботи .Індивідуалізацію навчання І. Унт розглядає з точки зору процесу навчання, яка реалізується через відбір форм, методів і прийомів навчання; з точки змісту освіти (створення навчальних планів, програм, навчальної літератури і складання завдань) і побудови шкільної системи (формування різних типів шкіл і класів).

Індивідуальний підхід більшість авторів (Є. Рабунський, О. Кірсанов) розглядають як принцип педагогіки. Індивідуальний підхід – це „принцип педагогіки, згідно з яким у навчально-виховній роботі з колективом дітей досягається педагогічний вплив на кожну дитину, який ґрунтується на знанні її особливих рис і умов життя” [50; 21]. Індивідуалізацію навчання деякі автори (Є. Рабунський, І. Унт) розглядають як реалізацію принципу індивідуального підходу.

Іноді можна пропонувати завдання на вибір. Записуються на дошці всі вправи, а учні на свій розсуд виконують те, що їм під силу.

Безперечно, добір відповідного пізнавального завдання – нелегка справа.

Індивідуалізація та міцність засвоєння знань і всебічний розвиток пізнавальних сил учнів випливає із загального положення про те, що в навчанні мислення панує над пам’яттю.

Правильно організована робота, увага до кожної дитини сприятиме тому, що розумові сили її розвиватимуться безупинно, а сама вона відчує себе сильною, здібною, цікавою для вчителя та однокласників. Забезпечити умови, щоб учень був суб’єктом навчальної діяльності (бачить своє завдання, розв’язує його, радіє), зобов’язаний кожний педагог.

Передумови для цього на уроці такі:

а) не можна всіх навчити однаково, треба створити належні умови, щоб кожний школяр зробив стільки кроків, скільки може (сам або з допомогою);

б) від полювання за помилками перейти до їх профілактики (підвести учня до успіху);

в) створити комфортні умови для кожної дитини (вчитися без страху, охоче, з задоволенням);

г) виходити на режим вільної поведінки, і таким чином формувати й вільну особистість.

Отже, індивідуалізація навчання – ключ до вирішення багатьох питань, насамперед – підвищення рівня свідомого й міцного засвоєння навчального матеріалу кожним учнем на уроці, оволодіння вміннями самостійно набувати нові знання, розвантаження дітей від надмірних домашніх завдань тощо.

Для того, щоб не знижувалась навчальна ефективність домашнього завдання і у дітей був інтерес до навчального предмета варто урізнюманітнювати домашні завдання, що є другою дидактичною умовою успішності домашньої роботи. Час від часу корисно пропонувати незвичні за змістом і формою виконання домашні завдання [48]. Наприклад, другокласникам можна доручити в парі чи групі підготувати до уроку математики:

-       завдання для математичного диктанту;

-       інсценівку за змістом задачі;

-       кілька простих задач для усної лічби;

-       дані для „Рідного задачника”.

У 3-4 класах сильним учням доступні й цікаві домашні завдання блочного характеру. Наприклад, розпочинаючи нову тему з математики чи мови, вчитель роздає дітям планшети з набором завдань для домашньої роботи. Учням повідомляється, що протягом, скажімо, восьми уроків їм треба розв’язати вдома такі задачі і приклади. Темп виконання учень визначає самостійно.

Зацікавлять дітей і домашні завдання, виконання яких розраховане на кілька або два-три тижні (тривалі домашні завдання). Наприклад, з довідкової літератури дібрати відомості до уроків природознавства, малювання, читання, для уроків розвитку мовлення у дитячих журналах знайти тексти за певними орієнтирами вчителя, вести і фіксувати спостереження за дослідами на домашньому городі.

Корисні домашні завдання, в яких задіяно міжтематичні й міжпредметні зв’язки. Наприклад, до уроків читання діти мають переглянути зміст раніше прочитаних тем і знайти твори, схожі за головною думкою на новий.

Можна практикувати періодичне звільнення учнів від домашніх завдань. У шкільній практиці нерідко буває, що за неслухняність, невиконання певної роботи учня карають домашнім завданням. Треба ж навпаки: виховувати в кожної дитини бажання його отримати. Для цього на уроці корисно пропонувати школярам самостійно обґрунтувати необхідність такої додаткової роботи; створювати ситуації, коли дитина має змогу переконатися на власному досвіді: вдома легше досягти результату, якого не вдалося досягти в класі.

Щоб спонукати клас до інтенсивної роботи, вчитель перед початком уроку повідомляє, що учні, котрі, крім обов’язкових вправ самостійної роботи, швидко й правильно розв’яжуть і додаткові, завдання додому не одержать.

Таким чином, ми пропонуємо дитині самостійно визначити необхідність домашнього завдання, а потім даємо можливість перевірити правильність свого рішення і переконатися, що в тому разі, коли не все вийде гаразд, необхідно попрацювати ще й удома. Можлива й така ситуація: учень розв’язав і обов’язкову, і додаткову вправи, але з певних причин виявляє бажання виконувати ще й домашнє завдання. Заперечувати йому не варто, як і загострювати на цьому увагу, аби не перешкодити дитині у вільному виборі.

Психологи і медики розробили спе­ціальні правила загадування домашньої роботи учням з ослабленим здоров’ям. Однак буває, що й цілком здорові діти з ряду причин на певний час втратили працездатність, погано себе почувають. Класовод має враховувати можливість такої ситуації і відміняти домашні завдання з усіх або з кількох предметів. Ніби сонце й повітря всьому живому, дитині для розвитку насамперед необхідна впевненість, що її навчає добра, справедлива людина, яка розуміє всі труднощі, терпляче ставиться до незнання, пустощів, виявляє до тебе інтерес як до особистості.

Варто надавати дітям і можливість вибору домашнього завдання. Від авторитарного стилю педагогічного спілкування наша школа хоч і повільно, та все ж переходить до іншого – по-справжньому гуманного, зорієнтованого на особистість кожної дитини. Пріоритетним для класовода нині є не лише засвоєння знань учнями, а й пошук таких методичних прийомів, які б зробили цей процес більш результативним для різного типу школярів і водночас дали б змогу зберегти емоційний комфорт для кожної дитини.

З огляду на це, великого значення надається систематичному виконанню домашніх завдань на вибір. Добираючи відповідний матеріал, слід прагнути охопити всі теоретичні питання, що розглядалися в класі (правила, способи виконання дій), а також всі види прикладів, практичних вправ. При цьому варто варіювати зміст завдань з тим, щоб учень зміг одного разу вибрати тільки приклади, іншого – тільки задачі, ще іншого – і перше, і друге. Звичайно, обов’язково забезпечуємо різний обсяг і ступінь складності пропонованого для роботи матеріалу.

Отож, для підвищення ефективності домашніх завдань доцільно давати дітям можливість вибору відповідних вправ, чітко визначаючи кінцеву мету їх виконання, передбачаючи труднощі, з якими можуть зіткнутися школярі з різними пізнавальними можливостями; добирати такі завдання, щоб одним скоротити шлях до шуканого результату, інших – зацікавити роботою, ще іншим – допомогти впевнитись у знанні матеріалу. На наш погляд, вибирати приклади чи задачі для домашньої роботи має право кожен учень, котрий успішно й самостійно працював на уроці. Адже тільки особиста участь у різних видах навчальної діяльності, зокрема й у виборі й плануванні її, дає змогу дитині глибше пізнати себе, максимально розкрити задатки, закладені в ній природою.

 Успішність домашньої роботи школяра залежить не тільки від того, наскільки методично вдало вчитель провів урок, наскільки зрозумілі і конкретні його інструкції, а й від того, наскільки всім цим скористається учень,чи зуміє виконати належне самостійно, тому третьою дидактичною умовою є формування в учнів уміння виконувати домашнє завдання.

Процес домашньої навчальної роботи учня багатоскладовий. Щоб успішно виконати навчальні завдання, школяр повинен володіти цілим комплексом умінь. Так, він має визначити порядок своїх занять, правильно розподілити час, уміти працювати з книгою, контролювати свою діяльність і т.ін. Це вимагає культури праці.

До кожної домашньої роботи учень повинен бути попередньо підготовлений учителем і чітко уявляти, що слід робити, як робити, на що звернути особливу увагу, який основний зв’язок завдання з матеріалом уроку. Учню необхідно пояснити особливості кожного усного, письмового і практичного завдання.

Домашня, як і будь-яка інша, робота складається з таких трьох етапів: підготовчого, виконавчого і підсумкового. На підготовчому етапі учень має забезпечити робоче місце для занять, підготувати підручники, зошити і т.ін., необхідні для виконання завдання, намітити порядок роботи. На виконавчому — виконати всі необхідні навчально-пізнавальні дії. На підсумковому — перевірити одержаний результат, привести до остаточного вигляду, в якому його буде подано учителю.

Виконання домашнього завдання включає ті ж дії з навчальним матеріалом, які мали місце на уроці: сприймання, осмислення, закріплення, практичне застосування, відтворення, а при проблемному навчанні - і здобування знань, але основне завдання — закріплення знань.

Самостійна навчальна діяльність у процесі виконанні домашніх завдань вимагає від учня самоорганізації.

По-перше, з чого має починатися самоорганізація — це чітке уявлення учня про навчальне завдання: які від нього вимагаються дії і якого необхідно досягти результату. Як правило, потрібні дії і результат вказує вчитель. Однак не завжди. Тому учень повинен навчитися самостійно їх визначати.

По-друге — усвідомлення принципової основи виконання домашнього завдання. Щоб не копіювати механічно те, що виконувалося в класі, учень повинен зрозуміти, що лежить в основі потрібних дій, які правила, теоре­тичні положення, узагальнені вимоги.

Джерелом відомостей про це є виклад матеріалу на уроці вчителем, інструктаж з приводу виконання завдання, знання, здобуті при вивченні попередніх тем.

Труднощі в оволодінні знаннями часто починаються з невміння слухати пояснення вчителя, спостерігати, осмислювати, записувати головне і т. ін. Це призводить до необхідності самостійно надолужувати упущене, домислювати, доучувати, шукати відповіді на запитання, які були роз’ясненні. Тому учень повинен навчитися уважно слухати пояснення, осмислювати, записувати необхідний для виконання завдання матеріал.

По-третє — планування своєї роботи. Воно може здійснюватися у формі мисленого передбачення необхідних дій чи запису послідовності роботи. Планування не повинно обмежуватися переліком того, що потрібно зробити. Учень має уявити, як він виконуватиме завдання, скільки воно займе часу, якими засобами буде користуватися, який обсяг роботи і т. ін. Якщо це не врахувати, планування буде не конкретним, що може призвести до невиконання завдання.

По-четверте — процес виконання роботи, тобто здійснення плану. Він значною мірою залежить від харак­теру завдання, однак при цьому учень має дотримуватися загальних вимог культури праці. Наприклад, прагнути виконувати завдання акуратно, надписувати назву роботи, номери вправ, прикладів, ставити дату, раціонально розміщувати матеріал у зошиті, писати розбірливо, виділяти окремі частини роботи і т. ін.

Успішність виконання завдань учнем великою мірою залежить від його вміння використовувати прийоми розумової праці: знаходити головне, ділити ціле на частини, об’єднувати частини в ціле, класифікувати, узагальнювати, виділяти істотні ознаки, порівнювати, співвідносити нове з відомим, ціле з частиною, уявляти об’єкти і процеси в розвитку, абстрагуватися від несуттєвого, наводити приклади і ілюстрації до теоретичних поло­жень, знаходити в об’єктах спільне й відмінне і т. ін. Можна назвати також специфічні прийоми: робота з картами, таблицями, графіками, схемами і т. ін. Велике значення у процесі виконання домашніх завдань має вміння виділяти головне, істотне, користуватися системою підкреслювань, виписувань. Основні визначення, формулювання, дані, які потрібні для оперативного використання, необхідно заучувати чи виписувати на окремі листки, в робочий зошит.

По-п’яте — виділення проміжних і остаточних результатів виконуваної роботи. Ця важлива вимога часто залишається поза увагою учнів. Наприклад, готуючись до відповіді, вони прочитують параграф підручника і на цьому підготовку закінчують. Однак остаточний результат підготовки полягає не в прочитуванні матеріалу, а в набутті здатності відтворити його, використати нові по­няття, пояснити певні положення.

По-шосте — здійснення самоконтролю. Він полягає у зіставленні одержаного результату з потрібним і визначенні ступеня їх відповідності. Якщо це стосується розв’язання задачі, то учню все зрозуміло — він порівнює досягнутий ним результат з відповіддю, даною в кінці підручника. Однак коли мова йде про ознайомлення з творами мистецтва, осмислення матеріалу теоретичного й практичного характеру і т.ін., то зіставити досягнутий і потрібний результат недосвідченому учню буває дуже важко. Тому навчити школярів самоконтролю — важливе і водночас складне завдання. Самоконтроль повинен виявити помилки й недоліки у виконанні домашнього завдання.

Навчання самоконтролю ґрунтується на виробленні в учня вміння завжди уявляти собі в загальних рисах результат, до якого повинні привести виконувані дії. Однак для того, щоб передбачити результат, потрібно уявити і принцип дій, і спосіб, і процес виконання завдання і т. ін., тобто всі інші компоненти самоорганізації (самокерівництва), а не тільки окремо взятий етап самоконтролю.

По-сьоме — аналіз причин допущених помилок. Це необхідний компонент самокерівництва, без якого неможливе свідоме вдосконалення учнем своєї навчальної діяльності. Причини недоліків і помилок можуть бути дуже різноманітними. Головні з них пов’язані з недостатнім усвідомленням учнями принципової основи виконання завдання; недотриманням вказівок, даних учителем при інструктуванні; спробами застосовувати дії, які вже використовувалися, без врахування конкретних умов; з невмінням застосовувати теоретичні положения у своїй діяльності; недостатнім самоконтролем проміжних дій та їх результатів.

Аналіз причин допущених помилок має використовуватися учнем для перевірки і підтвердження правильності застосовуваної принципової основи дій.

По-восьме — прогнозування можливих варіантів виконання завдання на прийнятій принциповій основі дій. Прогнозування здійснюється з урахуванням наявних умов, можливостей учня. Цей компонент саморегулювання важливий для теоретичного мислення, наукової уяви школярів. Наприклад, важливо, щоб, розв’язуючи задачу, учень не обмежувався одним лише способом розв’язання, а шукав би й інших варіантів.

По-дев’яте — прийняття рішення шляхом вибору найбільш раціонального варіанта виконання завдання. Це спрямовує учня на пошук найбільш ефективного, зручного шляху дій, який дає змогу досягти потрібного ре­зультату. Учень повинен навчитися оптимізувати процес виконання домашніх завдань, прагнути до раціоналізації дій.

По-десяте — корекція плану виконання домашньої роботи, вдосконалення її результатів.

По-одинадцяте — складання нового плану для досягнення кращого результату.

У практиці самоорганізації всі описані дії виконуються, коли учень працює свідомо й прагне вдосконалювати результати своєї роботи. Однак школярі часто обмежуються виконанням лише окремих компонентів з наведених.

Для формування в учня вміння виконувати всі компоненти структури самоуправління важливо акцентувати увагу на кожному з них і давати спеціальні вправи на виконання окремих компонентів та їх груп.

Для того, щоб успішно справитися вдома з навчальним завданням, учень повинен знати, як його виконати і не просто виконати, а раціонально, з найменшою затратою сил та часу та з найбільшим ефектом. Для цього він повинен засвоїти необхідні методи домашньої роботи, їх вибір учнем визначається не тільки характером завдання. Вибір методів і сам стиль підготовки домашнього завдання пов’язані з особистістю учня, особливостями його характеру. Тому потрібно турбуватися не стільки про засвоєння учнем окремих методів самостійної роботи, скільки про формування у нього взагалі вміння самостійно працювати. Ознайомитися з методами самостійної роботи і навчитися їх використовувати учень повинен на уроці під керівництвом учителя. У цьому відношенні домашня робота повинна значною мірою повторювати діяльність учня на уроці, на якому він повинен і сприймати знання, і осмислювати, і закріплювати, і застосовувати. Домашня робота має повторювати урок не тільки за змістом знань, а і за структурою дій, які вимагаються від учня.

Для цього кращі вчителі розробляють і застосовують цілу систему методів самостійної роботи школярів на уроці, щоб вони могли скористатися ними при виконанні домашнього завдання. Необхідно пам’ятати, що методи роботи, використані на уроці, переважають і в роботі учня вдома. Наприклад, школяр, якому не пояснили, не показали, як раціонально користуватися словником, дуже довго його гортає і ніяк не знайде місця, де відшукуваний термін повинен бути. З подібними труднощами учень зустрічається, коли здійснює пошук у книзі потрібного матеріалу, наприклад, коли, виконуючи завдання, повинен знайти відповідь на запитання словами тексту.

Методи, якими має оволодіти учень, різноманітні і залежать від етапу роботи (підготовчий, виконавчий, підсумковий), від характеру завдання та ін. Тому кожного учня потрібно навчити аналізувати вид завдання, визначати, які знання, вміння необхідні для його виконання, фіксувати етапи виконуваної роботи. Основні методи домашньої роботи учня і відповідні їм уміння можна виділити в такі групи:

1) Методи загальної організації роботи, які використовуються в основному на підготовчому етапі виконання завдань: зберігання й розміщення навчальних і допоміжних матеріалів, ведення зошитів, підготовка робочого місця, створення сприятливих для роботи зовнішніх умов та ін.

Наприклад, починати виконання домашнього завдання потрібно з підготовки всього необхідного для роботи: відбору матеріалів, запитань. Важливо, щоб книги, зошити, ручки, олівці, гумки, леза мали постійне місце, щоб записи в зошитах велися за однією системою.

2) Методи роботи учня з навчальними посібниками: підручником, словником, схемою, картою, таблицями, рисунками і т. ін. Ці методи повинні відповідати такій орієнтовно схемі: усвідомлення назви, загальної структури розділів та інших частин посібника, їх логічного зв’язку, визначення місця тієї частини, яка має бути опрацьована, виділення в ній головного, його осмислення, виписування визначень і термінів й т. ін.

3) Методи виконання певного виду завдань: розв’язання задач, підготовка до відповідей на уроці, складання письмових відповідей на запитання, наведення прикладів та ілюстрацій на підтвердження правила, теоретичного положення тощо.

4) Методи здійснення навчально-пізнавальної діяльності: а) повторення зразка дій, показаного вчителем, але без пояснення, б) повторення зразка дій з їх поясненням, в) пошук способу дій на основі даного вчителемпояснення (принципу) і наступне виконання дій; г) самостійний пошук учнем пояснення; (принципу) дій і способу їх здійснення (за завданням учителя).

Ці методи роботи можуть використовуватися і в системі, і окремо. Наприклад, М.Й. Дзендзелюк, грунтуючись на своєму досвіді, так описує активізацію навчально-пізнавальної діяльності учня: він у процесі пізнання спочатку репродукує, розв’язує задачу відомим шляхом, а потім уже на основі цього вносить нові елементи у хід розв'язання поставленої проблеми, розвиває творчість. На практиці, пише педагог, дотримуємося такого принципу: починаючи пояснення нового матеріалу, як правило, ознайомлюємо учнів з планом уроку, основною навчальною метою, актуалізуємо опорні знання шляхом постановки проблемних запитань.

5) Методи самоорганізації і самокерівництва виконанням домашніх завдань: планування домашньої роботи, її здійснення, самоконтроль, аналіз причин виявлених недоліків, обґрунтування правильності обраного шляху роботи, передбачення інших можливих варіантів її здійснення, вибір оптимального варіанта, внесення корективів у планування.

Необхідно обов’язково привчити учня планувати домашню роботу. Планування полягає в усвідомленні ним навчальних і методичних задач, мисленому передбаченні послідовності і тривалості здійснення роботи. А для цього учень повинен обрати принцип своєї роботи (чи то заучувати навчальний матеріал, чи то конспектувати, чи то визначити і усвідомити основні положення і т. ін.).

Потім він повинен прийняти рішення — виконувати роботу заздалегідь чи перед наступним уроком.

У процесі здійснення навчального завдання застосовуються різні прийоми роботи, які дають змогу реалізувати згадані методи. Основними, прийомами роботи є: заучування, повторне сприйняття матеріалу, його переказ, виділення основних думок і слів, поділ навчального матеріалу на смислові частини, аналіз завдання, збирання, узагальнення матеріалу, фактів, їх компонування тощо.

У процесі виконання домашньої роботи учень повинен слідувати певним правилам:

Перше. Учням необхідно знати, що процес осмислення і засвоєння знань повинен носити розосереджений характер. Це значить, що для всестороннього осмислення і міцного засвоєння програмного матеріалу слід вдумливо вивчати уроки не d один присід, а звертатися до їх вивчення кілька разів протягом деякого часу. Тільки при цій умові в пам’яті знання зберігаються на довгий час. Психолог М.Н.Шардаков наводить порівняльні дані про ефективність концентрованого і розосередженого запам’ятовування, які були одержані e процесі експериментальної роботи в І, IV класах. Для запам’ятовування давався уривок з вірша, проте одна група школярів заучувала його концентровано, друга ж працювала над віршем протягом трьох днів. Результати роботи були перевірені через 20 днів: кожний з учнів повинен був прочитати напам’ять вивчений вірш. Якщо у школяра були труднощі, йому нагадували перші слова вірша. Виявилося, що більше нагадувань доводилося робити тим, які застосували прийом концентрованого заучування. Ті ж учні, які користувалися способом розподіленого у часі запам’ятовування, потребували підказки набагато рідше.

Друге. Домашні завдання необхідно виконувати в день їх отримання. Суть у тому, що засвоєний на уроці матеріал інтенсивно забувається в перші 10—12 годин після сприйняття. Це доведено психологічними дослідами. Німецький психолог Герман Еббінгауз (1850—1909) давав завдання завчити 13 позбавлених змісту слів і надалі не повторювати їх. При контрольних перевірках виявилося, що через годину випробовувані могли відтворити близько 44% цих слів, а через 2,5—3 години — тільки 28% .

Це психологічне явище знаходить своє пояснення у фізіології. І.П.Павлов і його учні довели, що нові нервові зв’язки, що утворюються, неміцні і легко гальмуються. Гальмування найсильніше виявляється відразу після утворення тимчасового зв’язку. Отже, забування відбувається найінтенсивніше зразу ж після сприйняття матеріалу. Ось чому, щоб попередити забування знань, засвоєних на уроці, необхідно провести роботу по їх закріпленню в день їх сприйняття. Саме тому і необхідно виконувати домашні завдання в день їх отримання.

Третє. Приступаючи до підготовки домашніх завдань, обов’язково потрібно створити психологічний настрій на їх акуратне виконання і міцне засвоєння. Як же це робити? Потрібно детально продумати ту мету, яку необхідно досягти при виконанні домашнього завдання. Одна справа, коли хочеться його виконати і швидше піти гуляти, і інше — коли учень ставить мету якнайкраще виконати завдання, не поспішає і прагне до глибокого осмислення і засвоєння матеріалу. Цей настрій (установка) спонукає його до старанної роботи, до прояву розумових і вольових зусиль, що, природно, значно підвищує якість домашнього навчання. Щоб зробити цей настрій (установку) дієвішим, певну і детально продуману мету корисно промовити кілька разів вголос, щоб вона міцніше зміцнилася в свідомості і перетворилася у мисленну „програму дій”. Надалі, коли ця установка закріпиться, необхідність у такому промовлянні відпадає.

Четверте. Якщо домашнє завдання включає засвоєння матеріалу по підручнику і виконання різних вправ, то його підготовку потрібно починати з роботи над підручником. Порядок роботи з підручником наступний: спочатку потрібно спробувати пригадати те, що залишилося в пам’яті від уроку. Потім слід звернутися до вдумливого читання параграфа підручника, виділяючи в ньому найважливіші положення, правила, висновки, прагнучи до їх глибокого осмислення і засвоєння. Після цього потрібно застосувати прийоми відтворення і самоконтролю: переказ матеріалу вголос або про себе, складання плану прочитаного, відповіді на питання підручника і т.д. Якщо в процесі самоконтролю виникають труднощі, необхідно ще раз попрацювати з підручником і добитися вільного і повного відтворення матеріалу, що вивчається.

Але як бути тим учням (а вони, на жаль, зустрічаються), які (то через свою слабку пам’ять, то внаслідок недостатньої уваги на заняттях) перед вивченням матеріалу вдома не в змозі нічого „пригадати” і відтворити з того, що пояснювалося вчителем на уроці ? У цьому випадку необхідно рекомендувати, щоб при першому читанні (первинному сприйнятті матеріалу) вони спробували виділити і осмислити основні питання теми, а відтворення (переказ вголос, відтворення про себе, відповіді на питання підручника і т.д.) починали після повторного читання підручника.

Свою специфіку має робота по засвоєнню і відтворенню значного за об’ємом і порівняно важкого навчального матеріалу. Такий матеріал доцільно розчленовувати на частини і кожну частину повторювати і відтворювати окремо в певну одиницю часу, відділяючи засвоєння однієї частини від іншої короткочасним відпочинком тривалістю 5— 10 хвилин.

Велику роль у міцному і глибокому засвоєнні знань має установка на запам’ятовування, всестороннє осмислення і тривале збереження в пам’яті матеріалу, що вивчається. Якщо школяр приступає до навчальної роботи з такою психологічною установкою, він не тільки проявляє завзятість і наполегливість в оволодінні знаннями, але і підбирає відповідні прийоми навчання, прагнучи самостійно подолати труднощі, старанніше виконувати вправи.

Психологічні дослідження показують, що збереження знань в пам’яті залежить також від їх змісту. Швидше забуваються формулювання, визначення і описовий матеріал. Триваліше зберігаються знання, засновані на розумінні закономірностей і причинно-наслідкових зв’язків. Звідси зовсім не випливає, що при засвоєнні матеріалу, що вивчається, потрібно звертати основну увагу на запам’ятовування правил і висновків. Якраз навпаки, дослідження Н.О. Менчинської показали, що необхідно направляти учнів на глибоке і всестороннє продумування внутрішньої логіки, на засвоєння причин і взаємозв’язку, які характеризують те або інше явище з тим, щоб висновки і узагальнення заучувалися не механічно, а виступали у свідомості школярів як логічний наслідок аналізу матеріалу, що вивчається.

П’яте. Приступаючи до виконання практичних завдань, слід уважно проглянути ті вправи, які виконувалися по темі, що вивчається на уроці, і продумати, які теоретичні положення використовувалися у процесі їх виконання. Цей прийом допомагає учням встановлювати зв’язок домашньої роботи з тренувальними вправами в класі і сприяє самостійному виконанню письмових завдань.

Шосте. Між підготовкою домашніх завдань з окремих предметів необхідно робити перерви в 10—12 хвилин для відпочинку і психологічного переключення на інший вид діяльності. Встановлено, що після сприйняття і засвоєння матеріалу, що вивчається, процес його закріплення у свідомості учнів продовжується і після того, як навчальна робота припиняється.

Сьоме. Під час перерв між підготовкою домашніх завдань з окремих предметів не можна піддавати себе сильним зовнішнім діям, зокрема, дивитися телепередачі, вступати в дискусії і т.д. У цей час краще всього спокійно погуляти на свіжому повітрі, виконати легку фізичну роботу.

Восьме. Дуже важливо, щоб домашні завдання виконувалися щодня в один і той же час і на постійному місці. Це правило при всій наявній його простоті має істотне значення для успіху домашньої роботи. Воно сприяє швидкому зосередженню уваги на виконанні навчальних завдань, привчає до дисципліни і впорядкованості процесу навчання. На це правило, зокрема, звертав увагу свого часу американський педагог Г.М. Уїппл. „Не вважайте, — відзначав він, — це правило дуже дріб’язковим. Якщо у вас утворюється звичка до місця роботи, вам буде достатньо тільки сісти за ваш стіл, щоб негайно ж відчути бажання прийнятися за справу” [22].

Дев’яте. Після підготовки домашніх завдань з уроків, які були сьогодні, необхідно зробити 20—30-хвилинну перерву і повторити матеріал до занять на завтрашній день із застосуванням прийомів самоконтролю, здійснюючи таким чином розосереджене засвоєння знань.

Є, нарешті, ще одне, десяте, правило, дотримання якого сприяє міцнішому засвоєнню (запам’ятовуванню) матеріалу, що вивчається. Дуже корисно, щоб школярі безпосередньо перед сном приділяли 8—10 хвилин швидкому перегляду (повторенню) вивченого матеріалу по підручниках і, не піддаючи себе ніяким додатковим роздратуванням, в спокійному стані лягали спати. Такі найістотніші правила розумової праці, які слід знати школярам і яких вони повинні дотримуватися у процесі домашньої навчальної роботи.

Слід згадати і основні помилки учнів в організації самостійної праці такі:

— бажання механічно запам’ятовувати матеріал, який потребує осмислення. Деякі учні вважають завдання виконаним, якщо вони здатні відтворити якісь відомості або формально виконати якісь вправи. Щоб цьому запобігти треба давати учням запитання, завдання виділити головні думки, обґрунтувати принципи дій та ін.;

— засвоєння теоретичного матеріалу без наведення прикладів, без виконання вправ на його застосування. Це призводить до відриву слова від образу та дії, тобто до однобічного засвоєння знань. Бажано, щоб учень сам складав для себе невелике практичне завдання і виконував його, знаходив приклади застосування теоретичних положень;

— нечітке уявлення учнем потрібного результату виконання домашнього завдання, наприклад, якщо треба вивчити параграф підручника, то це завдання не обмежується відтворенням матеріалу, як гадає учень, а вимагає його глибокого осмислення;

— нераціональне планування учнем часу на виконанння домашніх завдань. Досвід свідчить, що для міцного засвоєння краще виконувати завдання вдень після уроку.

Побудувати процес домашньої роботи учню допоможе наведена нижче пам’ятка, в якій подається послідовність дій від прийняття мети до її здійснення (додаток А).

Четвертою важливою умовою є систематичність перевірки виконання домашньої роботи. Домашнє завдання повинно бути в тій чи іншій формі перевірено вчителем. Регулярність перевірки необхідна, щоб добитися систематичного виконання завдань кожним учнем. Це одна із умов, у нашому випадку четверта, яка забезпечує успішну навчальну діяльність школяра. Якщо завдання не перевірятимуться, багато учнів перестане виконувати їх, що призведе до відставання у навчанні. Тому перед учителем постає складне завдання — охопити тією чи іншою формою перевірки по можливості всіх учнів.

Перевірка домашнього завдання має виявити якість знань учнів. Цьому вона і повинна бути підпорядкована. При опитуванні учня контроль знань буде безпосереднім. Під час перевірки поданих школярами робіт — опосередкованим. На основі виконаної роботи не завжди можна судити про рівень засвоєння учнем знань, ступінь самостійності у процесі виконання домашнього завдання, здатність пояснити принцип чи спосіб його розв’язання. Тому важливою є безпосередня перевірка вміння учня виконувати потрібні дії.

Важливо також розрізняти перевірку процесу виконання завдання та його результатів. При одному і тому ж результаті процеси роботи учня можуть значно відрізнятися — за раціональністю вибраного ним шляху, за часом, що затрачається, за використаним прийомам інтелектуальної діяльності, за структурою процесу роботи.

Процес діяльності учня вдома прихований від учителя: він не може спостерігати, як працюють його учні. Незважаючи на це, він повинен допомогти школярам саме у вдосконаленні процесу роботи, а не тільки у поліпшенні її результату, усуненні допущених помилок. Для цього у вчителя є кілька шляхів. При перевірці домашніх завдань треба ставити учням запитання, наприклад: “Якими методами користувався при виконанні завдання?”, “Які виникали труднощі?”, “Розкажи, як ти виконував завдання?” і т.ін. Відомості про це дають змогу скерувати наступну діяльність. Їх можна одержати із чорнових записів учня у робочому зошиті. Доцільним є також ведення обліку домашніх завдань у спеціальних зошитах.

Таким чином, контроль за виконанням домашніх завдань повинен бути систематичним, індивідуальним, масовим, навчаючи, коректуючим. Такий контроль є компонентом керівництва з боку вчителя процесом виконання домашньої роботи учнем.

Важливою, п’ятою, дидактичною умовою успішності виконання домашніх завдань є забезпечення інформованості батьків щодо організації домашньої роботи.

Успішне виконання домашніх завдань багато в чому залежить від взаємозв’язку між вчителем і батьками. Відсутність контакту, єдиних вимог школи і родини болюче позначається на школярах. Ми зупинимося на батьківських зборах з таких питаннях: як допомагати учням у навчанні, якою мірою і чи всім дітям потрібна допомога? Чи не краще, щоб вони з перших уроків ставали самостійними? Як перевіряти домашнє завдання?

Дуже важливо переконати батьків, що нічого не варто робити за дитину. Розв’язувати задачі, приклади, збирати портфель до школи, малювати, виготовляти аплікації ― все це учень має робити сам [48, 278-279].

Водночас можна допомогти синові чи доньці в організації роботи, плануванні часу. Корисно, якщо є можливість, у перші місяці навчання під час виконання домашньої роботи посидіти з учнем, проте не поруч, а поблизу. Звичайно ж, не для того, щоб підказувати, думати за нього чи гримати. Батьки мають насамперед подбати, щоб школярик вчасно сів за уроки, правильно поклав зошит, не крутився, не гнувся, сидів у зручній позі. Надання допомоги учневі у виконанні домашніх завдань на певних етапах необхідне. Однак у той же час треба намагатися зберегти якнайбільшу самостійність школяра. Для цього спочатку потрібно підказати йому, як справитися з трудністю. Якщо це не допомогло, то надати часткову допомогу, добиваючись, щоб дії виконував сам учень. У найбільш складних випадках слід показати і розповісти, як подолати труднощі і поставити вимогу повторити дії. Звичайно, це потребує багато уваги й часу, підготовленості батьків і терпіння. Допомогу треба надавати тільки після того, як учень неодноразово робив безуспішні спроби справитися із завданням самостійно. Слід мати на увазі, що з ускладненням навчальної роботи школяра батьки далеко не завжди можуть подати йому безпосередню допомогу у виконанні завдання.

Однак буває й таке, що батьки не дозволяють дітям готувати уроки до свого повернення з роботи. От і виходить, що учень береться за діло уже стомленим, часу для обдумування замало, а батьки нервують, підганяють дитину, бо пізно. Неприпустимо також змушувати дітей сідати за уроки відразу після школи. Між шкільним навчанням і роботою вдома рекомендується не менш як двогодинний відпочинок на свіжому повітрі.

Допомога учневі зі сторони батьків полягає і в організації робочого місця; а також створенні умов для успішної роботи; забезпеченні сприятливого психологічного клімату; контролі домашньої роботи.

Важливою умовою успішного виконання учнем домашніх завдань є обладнання постійного робочого місця, зручного, що відповідає усім гігієнічним вимогам. Це повинен бути письмовий стіл, настільна лампа, повне місце для підручників, зошитів, вивішений розклад уроків, режим дня, пам’ятка, як потрібно працювати, тощо.

Створення зовнішніх умов полягає в тому, щоб усунути фактори, що відвертають увагу учнів, — різні сторонні розмови, включений голосно телевізор, радіоприймач, дуже яскраве світло, сторонні запитання, доручення й т. ін.

Сприятливий психологічний клімат створюється всім ставленням членів сім’ї до самостійної роботи школяра вдома. Необхідно показати учню, що вони вважають її важливою і відповідальною. Все в сім’ї повинно спонукати учня до навчання, стимулювати систематичну, сумлінну роботу. Він повинен відчувати, що члени сім’ї радіють як його успіхам, так і переживають його труднощі.

Найбільш ефективним засобом допомоги учню з боку батьків та інших членів сім’ї є контроль його домашньої роботи [55, 42-43].

Контроль дає змогу виконати багато завдань опосередкованої допомоги школяреві. До того ж він не вимагає у багатьох випадках знання батьками навчального матеріалу. Що ж можна і потрібно контролювати? (додаток Б).

Залежно від обстановки батьки можуть користуватися яким-небудь із наведених варіантів контролю. Однак для того, щоб ефективно його здійснювати, необхідно спеціально підготуватися, вислухати пояснення вчителя, обговорити з ним уже виявлені труднощі в домашній роботі учня.

Якщо школяр неуважний, незібраний, не знає, з чого почати виконання домашнього завдання чи, виконуючи його, не досягає мети, тоді потрібно нагадати йому про раціональний порядок виконання завдань. Цьому повинна допомогти пам’ятка, яку доцільно вивчити не тільки учням, а й батькам.

Розгляньмо один із варіантів пам’ятки (додаток Б).

У наведених правилах узагальнено досвід виконання домашніх завдань учнями.

На батьківських зборах чи на інших формах роботи з батьками, вчителі повинні надати певні рекомендації щодо організації домашньої роботи, яких повинні дотримуватися учні і батьки. Наведемо їх, виходячи з того, що було вже нами вище сказано (додаток Г).

Крім цього, батьки молодших школярів мають знати: де і як записується зміст домашніх завдань; як оформляти записи в зошитах з різних предметів, а головне ― оптимальний режим виконання домашніх завдань. Батьків слід поінформувати, яким орієнтовним обсягом знань мають оволодіти учні кожного класу; вказати, які з питань програми школярі мають засвоїти досконало. Вчитель повинен своєчасно повідомляти батьків про навчальні успіхи учня, надавати конкретні поради щодо подолання помічених прогалин. До цих рекомендацій учителі зобов’язані поставитися з усією серйозністю, оскільки без погоджених вимог, без підтримки батьків не дадуть бажаного ефекту і найдосконаліші методи роботи.

Отже, для того, щоб домашні завдання виконувалися успішно і приносили очікувані результати, слід особливу увагу звертати на дидактичні умови їх реалізації, а саме: індивідуалізацію домашніх завдань, їх різноманітність і систематичність перевірки, уміння учнів виконувати домашні завдання та забезпечення інформованості батьків щодо організації домашньої роботи.

2.2. Методика експериментального дослідження

Гіпотезу нашого дослідження ми перевіряли в процесі експерименту.

На першому етапі дослідження було проаналізовано психолого-педагогічну літературу з проблеми дослідження, навчальні посібники для вчителів, досвід роботи вчителів початкових класів, сформульовано гіпотезу та завдання дослідження.

На основі аналізу матеріалів констатувального експерименту розроблена методика навчального експерименту. Експериментальна робота проводилася на базі 4 класів Андріївської ЗОШ І-ІІІ ступенів Буського району та В.Вільшанецької й Бортківської ЗОШ І-ІІІ ступенів Золочівського району Львівської області.

Для даного дослідження ми розробили пам’ятки (додаток В,Ґ,Д,Е), які допомагали учням набувати уміння виконувати домашню роботу, провели для батьків збори-лекцію, метою якої було повідомити батьків про їхню допомогу дітям у виконанні домашніх завдань (додаток Є) , а також нами розроблено систему домашніх завдань, у які включені різнорівневі, різновидові завдання та завдання за вибором. Різнорівневі завдання ми організовували так: пропонували учням завдання трьох варіантів — А, Б, В. варіант А відповідав обов’язковому рівню, варіант Б — основному, варіант В — підвищеному. Кожен учень за власним вибором у міру своїх сил вибирав варіант домашнього завдання. У ході виконання домашньої роботи учень міг перейти до складнішого варіанта або понизити рівень складності. Щодо видів домашніх завдань, то в основному ми розробляли репродуктивні, конструктивні, завдання творчого характеру, крім цього виділяли усні та письмові домашні завдання.

Домашні завдання з рідної мови.

Тема уроку. Дієслова теперішнього часу. Визначення особи та числа дієслів теперішнього часу

Варіант А

1.                          Випиши дієслова теперішнього часу. Усно визнач рід та число.

Ось місяць січень кличе мороза,

Морозить лиця, щипає носа,

А місяць лютий вітрами дує,

На водах з льоду мости будує.

Березень-місяць льоди поломить —

Весняну пісню річка задзвонить.

М. Підгірянка

1.  Постав дієслово в усіх особових формах теперішнього часу: малювати.

2.  До неозначеної форми дієслів написати дієслова теперішнього часу: читати, літати, збирати.

Варіант Б

1.  Прочитай вірш. Списуючи його, заміни на означену форму, що в дужках, дієсловами теперішнього часу. Так ти відновиш авторський текст.

Я (любити) тебе, друже, за те,

Що в очах твоїх море (синіти),

Що в очах твоїх сонце (цвісти),

Мою душу (голубити) і (гріти).

В.Сосюра

2.    Зміни дієслова теперішнього часу за особами та числами.

Я	(що роблю?)	розмовляю	везу	виношу
ти	(що робиш?)
він вона воно	(що робить?)
ми	(що робимо?)
ви	(що робите?)
вони	(що роблять?)

3.    Постав слова у формі теперішнього часу і склади з ними речення: світити, голубіти, зеленіти.

Варіант В

1.    Прочитай прислів’я. Поясни, як ти їх розумієш. Випиши прислів’я, до складу яких входять дієслова теперішнього часу.

1.    Золото добувають із землі, а знання — з книжок. 2. Книга корисна, коли її читають. 3. З книгою жити — з другом дружити. 4. Більше думай, а менше говори. 5. Учень іде, а неук слідом спотикається. 6. Хто знання має, той і мур ламає. 7. Книга вчить, як на світі жить.

2.        Користуючись схемою, встанови зв’язок слів у реченні. У якому часі вжите дієслово. Придумай власне речення на подану схему.

3.     Поспостерігайте за природою і напишіть невеличкий твір (5-6 речень) на тему „За вікном”, використовуючи дієслова теперішнього часу.

Тема уроку. Перша і друга дієвідміни дієслів

Варіант А

1.    Дай відповідь на питання (усно): Як визначити дієвідміну дієслова?

2.    Визнач, до якої дієвідміни належать дієслова, надпиши: нести, бігти, сидіти, косити.

3.    Провідміняй за особами дієслово стояти. До якої дієвідміни воно належить?

Варіант Б

1.    Випиши дієслова у дві колонки: у першу — І дієвідміни, у другу — ІІ дієвідміни. Виділи особові закінчення дієслів.

Загадки

1.    Живе — лежить, помре — побіжить. 2. Мене просять і чекають, а як покажусь — утікають. 3. Літом одягається, а на зиму одежі цурається. 4. Літає крилами, ходить ногами, висить догори лапками. 5. Бачити не бачить, чути — не чує, мовчки говорить, добре мудрує.

Відгадки: сніг, дощ, дерево, кажан, книжка.

2.   Спиши, встав пропущені букви. Визнач дієвідміну дієслів.

Пом..ш, причеш..ш, причепур..ш, випуст..иш, напиш..еш, напиш..те, стріча..ш, набира..ш.

3.    Придумайте по 3 дієслова до кожної дієвідміни. З одним складіть речення, підкресліть головні та другорядні члени речення.

Варіант В

1.    Прочитай і відгадай загадку. Знайди дієслова.

Що це?

Ти сидиш, і я сиджу.

Ти стоїш, і я стою.

Ти із хати вибігаєш,

А я тебе доганяю.

Ти від мене не втечеш,

 Бо зі мною ти живеш.

Я з тобою скрізь буваю!

Коли темно, я зникаю.

Визнач, до якої дієвідміни належить кожне дієслово.

2.    Переписуючи, розкрий дужки і визнач дієвідміну дієслів.

На зарослій зозулиним льоном купинці (стояти) отакенне красноголовище! Шапка на ньому перебакирилась. Такого ще ніколи (не) (бачити)! Я (підбігати) до нього, (приміряти) з усіх боків, (милуватися), далі обережно (зрізати) і (класти) на бриль…

За М. Стельмахом

3.    Знайди вірш (уривок) або придумай власний, в якому йшлося б про весну. Випиши з нього 4 дієслова і визнач їх відміну.

Тема уроку. Дієслова минулого часу. Змінювання дієслів минулого часу за числами та родами (в однині)

Варіант А

1.    Утвори від неозначеної форми дієслів дієслова минулого часу: цвісти , пливти, мандрувати, шукати.

2.    Прочитай текст. Випиши з нього дієслова минулого часу.

Над землею пливла повна ніч… над темними вершинами лісу розкинулось прозоре небо з великими іскристими зорями. Повітря дихало ніжною свіжістю лісу…

За М. Старицьким

3.    У дієсловах, які ти виписав із попередньої вправи, визнач рід та число.

Варіант Б

1.    Запиши дієслова лікувати і лічити в родових формах минулого часу (він, вона, воно).

2.    Випиши з тексту дієслова минулого часу в однині. Згрупуй їх за родами.

Орися почула, як земля затряслася, як скала отворилася і якась невидима сила занесла її аж до підземної палати лісового царя. Вона стала в великій залі з кришталю… Все світилося, блищало, лисніло тисячами красок. На столі лежали купи золота, дорогих каменів, коралів, перлів…

За О. Пчілкою

3.    Склади 3 речення із дієсловами минулого часу. До одного речення побудуй схему.

Варіант В

1.    Випиши з тексту дієслова минулого часу. Вкажи їх рід і число. Бабуся

Край села стояла маленька хатка. У ній жила старенька бабуся. Однак вона не була самотньою. До неї заходили сусіди за доброю порадою. Особливо любили стареньку діти. Вони прибігали до бабусі щодня. Дівчатка допомагали їй прибирати в хаті. Хлопчики рубали дрова й носили воду.

Запиши слова, які в тексті допомагають уникнути повторення слова бабуся.

2.    Склади за схемою речення і запиши його. Визнач час, рід і число дієслова.

 який?         що зробив?                  чим?          яким?

що?

3.    Прочитай дієслова минулого часу. Нехай вони послужать тобі планом і основою для твору-розповіді про веселу пригоду.

Вийшов, зустрівся, привітався, ходили, забрели, блукали, розглядали, захопилися, незчулися, опинилися, сміялися, веселилися, дивувалися, заблудили, розпитували, повернулися, запам’ятали.

Тема уроку. Узагальнення знань про „Дієслово”.

Варіант А

1.    Прочитай текст. Випиши дієслова. Постав до них у дужках питання.

Низько пливуть над лісом сірі хмари. Сиплеться на землю сухий сніг. Снігова хуртовина лякає диких тварин. Лисиці ховаються у глибокі нори. Ведмежі сім’ї сплять у барлогу під м’яким снігом. У лісі панує тиша.

2.    (Усно). На які питання відповідають подані дієслова? Постав наголос. Чи можна визначити в них час, число, особу?

Сидіти, посидіти, терпіти, стерпіти, кидати, сердитись.

3.    Погрупуй дієслова за часами:

Іду, працював, позбирав, напишу, вчиться, захотіли, зустрінемось, співаєш, гратиму, садили.

Варіант Б

1.    Спиши, вставляючи замість крапок дієслова.

Сонечко …, і струмки …, і навіть вітри … вже сердито дути, і самі … теплі та лагідні.

Слова для довідок: не хотіли, сяяло, стали, дзюрчали.

Постав дієслова минулого часу в теперішньому та майбутньому і запиши їх.

2.    Прочитай текст, усно добери до нього заголовок. Випиши дієслова на –ся. Запиши звукову будову одного з них та склади з цим дієсловом речення.

Господині прядуть. Дівчата вишивають, вмиваються першим „снігом” та витираються червоною крайкою, щоби були рожеві личка. Парубки допомагають батькам, а ввечері збираються на танок.

3.    Спиши текст. Підкресли дієслова, визнач їх особу, число, час.

Сосновий ліс перебирає струни.

Рокоче тиша на глухих басах.

Бринять берези. І блукають луни,

Людьми забуті звечора в лісах.

Випиши речення, до якого підходить схема:

який?

що?

що робить?

                   що?

Варіант В

1.    Зроби розбір поданих дієслів за таблицею.

Дієслова	Число	Особа	Час	Рід	Дієвідміна
Працює
Поїдемо
Записав
Читаєш

2.    Кожне словосполучення заміни відповідним дієсловом.

Брати під захист, вести боротьбу, поставити підпис, припуститися помилки, виявляти увагу.

Слова для довідок: боротися, помилятися, захищати, підписатися, поважати.

Склади і запиши речення із трьома дієсловами у різних часах.

3.    Побудуй опорну схему чи табличку про дієслово та його ознаки.

Домашні завдання з математики.

Завдання	Тема уроку. Ділення трицифрового числа на двоцифрове без остачі і з остачею. Середнє значення величини.
Варіант	А	Б		В
1	Знайди частку та остачу: 450:700 = а) 60 (ост.3) б) 5 (ост.100) в) 6 (ост.30) г) 100 (ост.39)	Чи правильна рівність: 453:62<558:40		Обчисли рівняння, якщо: а=504, х=63, а :б=х
2	Спільне Виконати ділення: 6 км			Розв’яжи задачу: Площа прямокутника 153м 2, одна сторона дорівнює 17м. Скільки дорівнює друга сторона?
3	Чому дорівнює середнє арифметичне чисел:  35 і 45 (усно)	Знайти середнє арифметичне чисел: 145, 95, 204, 156.		Склади задачу на знаходження середнього арифметичного і розв’яжи її. Використай числа: 175, 165, 300, 260.
1	Розв’яжи приклад: 617:17= а) 380 б) 38 (ост.11) в) 37 (ост 28) г) 38		Обчисли: 612:19=	Виконай обчислення: (100·3+200-41):16=
2	Обчисли: 6м 12см:14см=		Знайди невідомий дільник: 882:х=42	Порівняй: 612:14 646:13
3	Знайди середнє значення чисел: 38, 45, 61.		Розв’яжи задачу: Три мішечки з борошном мають масу 35кг, 42кг, 53кг. Яка середня маса мішечка?	Задача: Туристи подорожували протягом трьох днів. За перший день вони подолали 150км, на другий — на 45км більше, ніж першого, а на третій так само як другого та ще 6км. Скільки кілометрів в середньому проїзджали туристи за день?

Завдання

Тема уроку. Ділення багатоцифрового числа на двоцифрове.

Варіант

А

Б

В

1

Обчисли: 8 км 128м:16м= а) 508м б) 58 в) 58м г) 508

Розв’яжи рівняння: 1102:в=38

На скільки число 2348 більше, ніж значення виразу: (15980+47302: 67):27

2

Виконати ділен-ня і результати перевірити мно-женням: 8640:24=

Обчислити: 20982:26-21805:35=

Змінити ділене так, щоб остача була найбільша з можливих: 72505:18=

3

Скласти задачу на знаходження середнбого аефметичного, використовуючи числа: 89, 112, 97.

Склади до задачі короткий запис і розв’яжи її. Велосипедист їхав одну годину зі швидкістю 18км/год і 5км/год. З якою середньою швидкістю рухався велосипедист.

Задача. Слимак повзе по стовпі заввишки 10м. За день він піднімається на 4м, а за ніч опускається на 3м. За скільки часу він досягне вершини?

Завдання	Тема уроку. Закріплення вивченого матеріалу.
Варіант	А	Б	В
1	У якому з рівнянь в=7? а) в-70=7 б) в·70=490 в) в·90=6300	Знайди значення виразу: 56+48·9:3=	Перше число 806, друге — у 31раз менше. Знайди суму цих чисел.
2	Спільне Розв’яжіть задачу: Є три пакети масою 1ц 15 кг, 130 кг, 1 ц 55 кг. Визначити середню масу одного пакета.		Скласти задачу за коротким записом. Розв’язання задачі записати. 25 кошиків по 6 динь 17 кошиків по ? динь Разом — 303 дині.
3	Ділене — 345, дільник — 15. Скласти приклад і знайти частку.	Ділене — добу-ток чисел 45 і 12, дільник — 9. Скласти вираз і обчислити частку.	Виконавши дію ділення, знайди відповідь задачі: Автомобіль їде зі швидкістю 90км/год. Чи встигне він за 9 год проїхати відстань 795 км?

Таким чином, різнорівневі, різновидові домашні завдання, завдання на вибір виконували учні 4 класу Андріївської ЗОШ І-ІІІ ст. Цей клас у нас експериментальний. Ті ж самі завдання будуть пропонуватися й учням В.Вільшанецької й Бортківської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Ці класи у нас контрольні.

2.3 Аналіз результатів експериментального дослідження

У процесі експериментального дослідження з метою визначення ефективності виділених дидактичних умов організації домашньої роботи проводились контрольні зрізи знань з математики та рідної мови.

Завдання з математики були запропоновані такі:

1 завдання:

Обчислити приклад.

657 : 17 =

а) 380;

б) 37 (ост. 28);

в) 38 (ост.11);

г) 38.

2 завдання:

Виконати ділення і результат перевірити множенням.

8596 : 28

3 завдання:

Розв`язати рівняння:

1296 : х = 27

4 завдання:

Розв`язати задачу.

На комп’ютері набирали текст протягом 4 тижнів. Першого тижня набрали 272 сторінки, другого ─ 203, третього ─ 308, четвертого ─ 237. Скільки сторінок у середньому набирали за тиждень.

Результати контрольної роботи в контрольному і експериментальному класі подані у таблиці 1.

Таблиця 1

Результати виконання контрольної роботи по темі „Ділення багатоцифрового числа на двоцифрове” (математика, 4 клас)

Класи	Кількість учнів, що правильно виконали всі завдання	Кількість учнів, що допустили помилки
		1-2	3-4	5 і більше
Експериментальний	65%	30%	5%	-
Контрольний	55%	30%	10%	5%

Завдання для контрольного зрізу з рідної мови були такі:

1завдання:

Прочитай текст. Випиши дієслова. Постав питання і визнач їх час.

Борис Олійник написав для дітей збірочку «Сива ластівка» (поезії про матір). Прочитайте її, і ви побачите, як поетично, натхненно пише поет про найдорожче, про красу серця матері. Поети завжди будуть звертатися до неї, до матері, яка посилає нас у світ по прекрасне, ростить добрими і працелюбними. І з-поміж вас виростають поети. Виношують у серці нові слова про матір. Бо це ─ нетлінне на землі, вічність, безсмертя.

2 завдання:

Прочитай текст. Заміни дієслова минулого часу теперішнім. Запиши.

Відцвіли сади і весняні первоцвіти. Затихає солов’їний спів у садках і перелісках. Та не змарніла краса природи з відходом весни.

 Буйною зеленню закучерявились ліси, гаї і парки. Наливаються соком яблуні і груші. У лісах уже зашарілися рум’янцем принадні плоди суниць.\

3 завдання:

Запиши дієслова у дві колонки: у першу ─ І дієвідміни, у другу ─ ІІ дієвідміни.

Говорити, казати, гомоніти, промовляти, балакати, базікати, торочити.

4 завдання:

Зроби розбір поданих дієслів за таблицею.

Дієслова	Число	Особа	Час	Рід	Дієвідміна
Працює
Поїдемо
Записав

Результати зрізів з рідної мови зафіксували у таблиці 2.

Таблиця 2

Результати виконання контрольної роботи по темі „Дієслово” ( українська мова, 4 клас)

Класи	Кількість учнів, що правильно виконали всі завдання	Кількість учнів, що допустили помилки
		1-2	3-4	5 і більше
Експериментальний	50%	43%	7%	-
Контрольний	45%	35%	15%	5%

Як видно з таблиць 1, 2, правильність виконання завдань e tкспериментальному класі вища, ніж у контрольному.

За результатами таблиці учнів можна оцінити за нище наведеними рівнями.

Класи	Рівні навчальних досягнень
	Високий	Достатній	Середній	Початковий
Експериментальний	58%	34%	8%	─
Контрольний	50%	33%	10%	7%

Отже, за результатами експериментального дослідження учні експериментального класу у навчальних досягненнях випереджують учнів контрольного класу на 8 %.

Висновки

Основним поняттям нашої дипломної роботи було поняття „домашньої роботи”. У першому розділі ми розглядали проблему організації домашньої роботи в педагогічній теорії і практиці. Зокрема, вивчали, як розкривають зміст понять „домашня робота” та „домашні завдання” дослідники цієї проблеми, такі як Львов, Баранов, Харламов, Алексюк та ін. На основі нормативно-правового забезпечення організації домашніх завдань, а також деяких рекомендацій дослідників проблеми організації домашньої роботи у педагогічній теорії і практиці виділити певні правила щодо організації домашніх завдань у початковій школі. Розглянули і види домашніх завдань та способи їх перевірки. Найбільш поширеним є поділ домашніх завдань на завдання репродуктивного характеру (аналогічні знання, що проводились на уроці), конструктивного (більш складні: виділити головне, скласти план, схему тощо) та творчого характеру, які мають дуже важливе розвивальне значення. Також у початкових класах можливі як усні, так і письмові домашні завдання; індивідуальні, що заохочують, стимулюють школяра до навчання, пізнання, розвивають індивідуальні здібності та інтереси дитини; групові та парні, що направлені на дослідницьку, пошукову, аналітичну роботу, співпрацю тощо.

Дослідили стан організації домашньої роботи з учнями початкових класів у масовому педагогічному досвіді і прийшли до висновків, що організація домашньої роботи потребує вдосконалення, оскільки не надається належна увага дидактичним умовам організації домашніх завдань, таким як:

4.         Індивідуалізація домашніх завдань.

5.         Різноманітність завдань.

6.         Формування в учнів вміння виконувати домашні завдання.

7.         Систематичність перевірки виконання домашньої роботи.

8.         Забезпечення інформованості батьків щодо організації домашньої роботи.

У другому розділі наведено матеріали експериментального дослідження ефективності виділених дидактичних умов організації домашньої навчальної роботи.

Експериментальна робота проводилася на базі 4 класів Андріївської ЗОШ І-ІІІ ступенів Буського району та В.Вільшанецької й Бортківської ЗОШ І-ІІІ ступенів Золочівського району Львівської області.

Для даного дослідження ми розробили пам’ятки, які допомагали учням набувати уміння виконувати домашню роботу, провели для батьків збори-лекцію, метою якої було повідомити батьків про їхню допомогу дітям у виконанні домашніх завдань, а також розроблено систему домашніх завдань, у які включені різнорівневі, різновидові завдання та завдання за вибором.

За результатами експериментального дослідження учні експериментального класу у навчальних досягненнях випередили контрольний клас.

Результати проведеного дослідження підтвердили правильність гіпотези дослідження: рівень навчальних досягнень учнів значно підвищиться, якщо в процесі організації домашньої роботи дотримуватися наведених вище дидактичних умов.

Проведення дослідження не вичерпує всіх питань даної проблеми. У майбутньому доцільним є розширення об’єкта дослідження, включаючи і інші класи 4-річної початкової школи.

Список використаної літератури

1.         Акипова М.К., Козлова В.Т. Индивидуальность учащегося и индивидуальный подход.- М.:Знание, 1992.-77 с.

2.         Ануфрієва Н.М., Малиновська Н.М. Про готовність до школи// Початкова школа. ­─ 1988. ─ № 7.─ С.55-56.

3.         Бабанский Ю.К. Оптимизация учебно-воспитательного процесса. М.: Просвещение, 1982. - С. 145-159.

4.         Бабанский Ю.К., Поташник М.М. Оптимизация педагогического процесса. 2-е изд., перераб. и доп. К.: Рад. шк., 1984. - С. 136-142.

5.         Байбара Т.М. Диференційовані домашні завдання на уроках математики. Початкова школа. ­─ 1991. ─ № 11.─ С.33-36.

6.         Баранов С.П. и др. Педагогика: Учеб. пособие для пед. уч-щ по спец. № 2001 “Преподование в нач. класах общеобразоват. шк.”/ С.П. Баранов, Л.Р. Болотина, В.А. Сластенин. ─ 2-е изд., перераб. ─ М.: Просвещение, 1987. ─ 368 с.

7.         Бардин К.В. Как научить детей учиться: Кн. для учителя.─ 2-е изд., перераб. и доп. ─ М.: Просвещение, 1987.─ 112 с.

8.         Бардин К.В. Чтобы ребенок успешно учился. М.: Просвещение, 1988.─ 123 с.

9.         Березовин Н.А., Сманцер А.П. Воспитание у школьников интереса к учению. Минск, 1987.─ 96 с.

10.       Васьківська С.В. Навчати вчитися, або як допомагати молодшому школяреві у навчанні// Початкова школа. ­─ 1994. ─ № 6.─ С.10-12.

11.       Венгер Л.А., Венгер А.Л. Домашняя школа мышления.─ М.: Знание, 1985. ─ 80 с.

12.       Вікова психологія/ за ред. Г.С. Костюка. ─ К.: Рад. шк., 1976.─272 с.

13.       Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб./О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. ─ К.: Просвіта, 2001. ─ 416 с.

14.       Водейко Р.И. Домашнее задание.─ Минск, 1974.─ 106 с.

15.       Воликова Т.В. Учитель и семья. ─ М.: Просвещение, 1979.─ 127с.

16.       Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. ─ К.: Видавничий центр „Академія”, 2001. ─ 576 с.

17.       Володько В М. Індивідуалізація і диференціація навчання: понятійно – категорійний аналіз //Пед. і психологія.- 1997.- № 4.- С.9-17.

18.       Гончаренко С. І., Володько В. М. Проблеми індивідуалізації процесу навчання // Педагогіка і психологія. –1995. - № 1(6). – С.63-71.

19.       Гребенников И.В. Педагогический всеобуч родителей: Методические рекомендации. ─ Днепропетровск: Проминь, 1982.─ 190 с.

20.       Дидактика современной школы: Пособие для учителей/ Б.С. Кобзарь, Г.Ф. Кумарина, Ю.А. Кусый и др. Под. ред. В.А. Онищука. ─ К.: Рад. шк., 1987.─351 с.

21.       Дмитреев А.Е., Фатеева Н.И., Львов М.Р. Дидактика. Учебное пособие для самостоятельной работы студентов факультетов начальных классов. М.: Издательство „Прометей” МГПИ им. В.И. Ленина, 1990. ─ 202 с.

22.       Древелов Х. И др. Домашнее задания: Кн. для учителя/ Пер. с нем.; Древелов Х., Хесс Д., Век Х., Авт. вступ. ст. А.Г. Кутузов ─ М.: Просвещение, 1989.─ 79 с.

23.       Збірник наказів “Про обсяг і характер домашніх завдань для учнів початкової школи”. ─ К., 2001. ─ 72 с.

24.       Збірник нормативних документів з освіти та виховання/ Упоряд. З.М. Онишків ─ Тернопіль, Терн. нац. пед. університет ім.В.Гнатюка, 2006. ─ 172 с.

25.       Збірник статей до спецкурсу “Індивідуалізація навчання дітей молодшого шкільного віку”. – К.: Всеукраїнський фонд “Крок за кроком ”, 2000. – 70 с.

26.       Зверева М.В. изучение результативности обучения в начальных классах. (система Л.В. Занкова) ─ Москва: “ ЦОРЛ”, 2001. ─ 176 с.

27.       Кирсанов А.А. Индивидуальный подход к учащимся в обучении. – Казань, 1966. – 95 с.

28.       Коба Л. Різнорівневі домашні завдання з української мови для 4 класу// Початкова школа. ─ 2005. ─ № 7.─ С.14-19.

29.       Коваль Л.В. Диференційовані домашні завдання з математики// Початкова школа. ­─ 1991. ─ № 7.─ С.28-33.

30.       Коваль Л.В. Чи готовий школяр самостійно виконувати домашні завдання // Початкова школа. ­─ 1996. ─ № 9.─ С.51-54.

31.       Колесова А.М. Научная организация умственного труда учащихся. ─ Л., 1975. ─ 85 с.

32.       Корнієнко С.М., Кодлюк Я.П. Батьківські збори у початкових класах: Навчально-методичний посібник. ─ Тернопіль, 1995.─ 64 с.

33.       Корчевська О, Кордуба Н. Збірник рівневих завдань з математики. 4 клас. ─ Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. ─ 112 с.

34.       Крупская Н.К. Педагогические сочинения. В 11-т. ─ М: Просвещение, 1959. - Т. 3.─ С. 511.

35.       Логачевська С.П. Диференційовані домашні завдання з математики// Початкова школа. ­─ 2003. ─ № 7.─ С.18-20.

36.       Логачевська С.П. Дійти до кожного учня.─ К: Рідна школа, 1989. ─ 234 с.

37.       Лозова В.І., Москаленко П.Г., Троцко Г.В. Педагогіка. ─ К., 1993. ─ 317 с.

38.       Люблинская А.А. Учителю о психологии младшего школьника. ─ М.: Просвещение, 1977.─ 224 с.

39.       Макаренко А.С. Книга для родителей. К.: Рад. шк., 1987.─384 с.

40.       Мельничайко О. Збірник рівневих завдань з української мови для поточного оцінювання і тематичного опитування. 4 клас. ─ Тернопіль: Підручники і посібники, 2004. ─ 112 с.

41.       Михайлова Л.В. Организация домашних учебных занятий. ─ М.,1955. ─ 83 с.

42.       Наумчук М.М. Картки з української мови. 4 клас. ─ Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. ─ 72 с.

43.       О.Я. Савченко. Дидактика початкової школи. Київ: Генеза, 1999. ─ 282 с.

44.       Онишків З. М. Індивідуалізація навчального процесу як науково-педагогічна проблема // Наукові записки. Терноп. держ. пед.університет.Серія: Педагогіка.- 2002.- № 9.- С.6-9.

45.       Онищук В.А. Урок в современной школе. ─ М., 1981. ─ 209 с.

46.       Орлов С.І. Вчись учитися. ─К.: Вид-во ЦК ЛКСМУ “Молодь”, 1977. ─ 72 с.

47.       Осадько О. Ю. Дитина.Вчитель.Психолог : Про індивідуальний підхід до кожного учня // Поч. шк. –1990.- № 8.- С.26-29.

48.       Осадько О. Ю. Формування у дитини емоційно позитивного ставлення до шкільного навчання (Матеріали для роботи з батьками) // Початкова школа. ­─ 1989. ─ № 8.─ С.7-10.

49.       Педагогіка / за ред. Алексюка. К.: Вища школа, 1985, 292 с.

50.       Педагогіка: Навч. посібник / В.М. Галузняк, М.І. Сметанський, В.І. Шахов. ─ Вінниця: РВВ ВАТ “Віноблдрукарня”, 2001.─ 200 с.

51.       Пидкасистый П.И. Самостоятельная познавательная деятельность школьников в обучении. М.: Педагогыка, 1980, С. 145-162.

52.       Поспелов Н.Н. Как готовить учахщихся к выволнению домашних заданий. ─ М.: Просвещение, 1979. ─ 96 с.

53.       Пунский В.О. Азбука учебного труда. ─ М.: Просвещение, 1988. ─ 144 с.

54.       Ржецький М.М. Домашня навчальна робота учня. ─ К.: Знання, 1982. ─ 48 с.

55.       Різник Л. Домашні завдання з природознавства. // Поч. шк. –1999.- № 6.- С.29-31.

56.       Савченко О.Я. Сімейне виховання. Молодші школярі. ─ К.: Рад. шк., 1979. ─ 141 с.

57.       Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія: Навчальний посібник. ─ К.: Академвидав, 2005. ─ 360 с.

58.       Сарапулов В.А. Дидактика: теория и практика обучения. Учебное пособие. Чита: Издательство Заб ГПУ, 2000. ─ 288 с.

59.       Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. ─ К.: Рад. шк., 1978. ─ 263 с.

60.       Сухомлинський В.О. Слово до батьків // Вибр. твори: В 5-ти т. К.: Рад. шк., 1977. ─ Т.5. ─ 637 с.

61.       Сучасний урок в початкових класах. / О.Я. Савченко. ─ К.: “Магістр-S”,1997. ─ 256 с.

62.        Тихомирова Л.Ф. Формирование и развитие интелектуальных способностей ребенка. Младшие школьники. ─ М.: Рольф, 2000. ─ 160 с.

63.       Третяк М.А., Мыхновська К.Г. Організація розумової праці учнів вдома. // Поч. шк. –1990.- № 12.- С. 31-33.

64.       Український педагогічний словник. Київ:“Либідь”, 1997. ─ 645с.

65.       Фіцула М.М. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. ─ Тернопіль: Навчальна книга ─ Богдан, 2002. ─ 192 с.

66.       Харлапов И.Ф. Педагогика: Учеб. пособие. ─ 3-е изд., перераб. и доп. М.: Юристь, 1997. ─ 512 с.

67.       Хрестоматия по педагогике / Под. ред. З.И. Равкина. М.: Просвещение, 1976. ─ 643 с.

68.       Хробот В. Різнорівневі завдання на уроках математики// Початкова школа. ­─ 1997. ─ № 1.─ С.20-25.

69.       Шабалина З.П. Домашняя учебная работа школьников. М.: Знание, 1982. ─ 96 с.

Додаток А

Анкета для вчителів

1.         Як ви гадаєте, потрібні домашні завдання у навчальному процесі чи ні ? Свою думку обгрунтуйте.

2.         Домашні завдання, що пропонуються авторами навчального підручника, для вас є основними чи опорними ?

3.         На якому етапі уроку задаєте ддомашню роботу ?

4.         На вашу думку,потрібно оцінювати д/з ? Як сааме ? (Оцінка, похвала…)

5.         Які види д/з найчастіше використовуєте ?

6.         Чи пропонуєте учням д/з на вибір ?

7.         Чи використовуєте різнорівневі д/з ?

8.         Чи вчите дітей прийомам, методам, правилам виконання д/з ?

9.         Чи систематично перевіряєте домашню роботу ?

10.       Інформуєте батьків про допомогу, яку вони можуть надати своїм дітям у виконанні д/з ?

Додаток Б

Анкета для учнів

1.         Чи хотів би ти вчитися без домашніх завдань?

2.         Чи подобається тобі самому визначати своє домашнє завдання?

3.         Хотів би виконувати цікаву домашню роботу?

4.         Яке з домашніх завдань запам’яталося найбільше? Чому?

5.         Чи одержують твої однокласники різні домашні завдання?

6.         Чи доводилось тобі виконувати домашню роботу у парі чи групою?

Додаток В

Пам’ятка з виконання домашніх завдань

1.         Перевір записи у зошитах та чітко уяви, які треба виконати дії і якого треба досягти результату.

2.         Згадай зміст матеріалу, викладеного вчителем, знайди в підручнику

 правила , принципи, які потрібно застосувати.

3.         Уяви, як будеш виконувати завдання, знайди в ньому спільне з тим, що виконувалося на уроці, склади мислений план дій.

4.         Виконай заплановані дії та виділи одержаний результат.

5.         Перевір, в чому співпдає, а в чому не співпадає одержаний результат потрібному , оціни його.

6.         Якщо результат дій не задовільняє і завдання з першого разу не вдалося, то не спіши повторювати знову ті ж самі дії, а проаналізуй, чи правильні вони.

7.         Уяви як діятимеш далі,щоб уникнути виявлених недоліків.

8.         Склади новий, скоректований план дій, який дозволяє одержати потрібний результат. Пам’ятай, що для поліпшення результату інколи треба виконувати дії кілька разів.

Додаток Г

Що необхідно контролювати батькам

― ставлення учня до виконання домашніх завдань як головного його обов’язку, такого ж, як у батьків робота: “Сьогодні ми на виробництві справилися з дуже складним завданням, а як пройшов твій шкільний день?”;

― дотримання учнем режиму дня (“Чому ти сьогодні пізніше починаєш виконувати домашнє завдання?”);

― акуратність утримання робочого місця, користування підручниками і зошитами, наявність розкладу, пам’ятки учня, дотримання режиму дня та ін. (“Потрібно навести порядок на столі. Чому розкидані підручники?”);

― готовність учня до виконання завдання: чи записано у нього, що задано, чи знає як виконувати завдання, в чому його суть, чого він повинен навчитися (“Покажи, чи детально записано у тебе, як виконувати завдання?”);

― чи правильно організована домашня робота; чи виконуються завдання, задані в цей же день, чи тільки ті, що потрібні на завтра; з чого починається виконання, із складних робіт чи легких, з практичних чи теоретичних й т. ін. (“Постарайся виконати задане сьогодні, поки добре пам’ятаєш, що й як потрібно робити”);

—   з’ясування змісту виконуваного завдання: “Поясни мені суть твоєї роботи”;

—   спостереження за характером поведінки учня в процесі роботи, наприклад, учень неуважний, сидить і дивиться на одну точку (“якщо втомився — припини роботу на 5 хвилин і відпочинь, облиш сторонні думки”).

Додаток Ґ

Правила виконання завдання

1.         Чітко уяви і перевір по записах у зошиті, які необхідно виконати дії і якого потрібно досягти результату.

2.         Згадай зміст матеріалу, викладеного вчителем, поради щодо виконання завдання, знайди в підручнику, які потрібно застосувати, подивись у зошиті зразки роботи, виконаної у класі на уроці.

3.         Уяви, як виконуватимеш завдання.

·           Якщо це задача чи вправа, то знайди в них спільне з виконаними на уроці, проаналізуй умови, склади план розв’язання, здійсни його.

·           Якщо задано текст (для вивчення чи заучування), то читай його уважно, намагайся у всьому розібратися, зіставляй з рисунками, схемами, кресленнями, користуйся словником, наводь свої приклади.

·           Читаючи текст, намагайся спочатку запам’ятати головне. Для цього виділи основні думки, поділи текст на частини і склади план.

·           Те, що важко запам’ятовується, — дати, визначення, імена, формули, назви — випиши на поля зошита чи в окремий зошит, заучуй, згадуючи їх місце в тексті.

4.         Обов’язково перевір, чи досягнув потрібного результату.

·           Якщо це була задача або вправа, то перевір результат розв’язання.

·           Якщо засвоював текст, то закрий книгу, уяви основні думки й частини прочитаного, перекажи їх, перевір результат запам’ятовування.

5.         Коли контроль показав, що завдання виконати не вдалося, то потрібно повторити роботу, вишукуючи недоліки.

·           Якщо не вдалося розв’язати задачу, знову проаналізуй умови, уточни зв’язок між тим, що дано, і тим, що вимагається, склади план розв’язання і знову виконай його.

·           Якщо не запам’ятав текст, то читай його ще раз, звертаючи увагу на основні думки, їх зв’язок, їх місце в тексті. Повторюй текст по частинах, а потім повністю.

Додаток Д

Як розв’язувати задачу

1.         Уважно прочитай задачу.

2.         Подумай, що означає кожне число, який зв’язок між ними.

3.         Повтори запитання подумки. Чи можна задачу розв’язати однією дією?

4.         Коли зв’язок між числами не вдалося встановити, запиши задачу коротко.

5.         Склади план розв’язання.

6.         Склади і розв’яжи рівняння або розв’яжи задачу окремими діями.

7.         Дай повну відповідь на запитання.

8.         Відповідь перевір найзручнішим способом.

Додаток Е

Рекомендації щодо організації домашньої роботи

·           Не виконувати домашні завдання зразу після повернення зі школи. Спочатку необхідно відпочити, прогулятися на свіжому повітрі.

·           В першу чергу виконувати найскладніші домашні завдання і не залишати без потреби частину роботи на наступні дні;

·           Перед тим, як приступити до роботи, слід підготувати все необхідне, щоб потім не витрачати час на пошуки. На робочому місці повинен бути порядок;

·           Завдання, які потребують особливої концентрації уваги, повинні супроводжуватися перервами для відпочинку. При довготривалій розумовій роботі концентрація уваги повільно слабшає. Важливі пункти вивченого слід повторити перед сном;

·           При колективній роботі з однокласниками необхідно зберігати високу самодисципліну;

·           Тільки після успішного виконання домашньої роботи можна зайнятися іншими справами;

·           Потрібно слідкувати за осанкою та відстанню від краю столу до очей, яка повинна становити 35-40 см.

·      Необхідно слідкувати за тим, щоб:

ü  робоче місце було достатньо освітлене;

ü  стіл відповідав росту дитини (не можна допускати, щоб учень не діставав ногами до підлоги);

ü  була правильно підібрана кольорова гама тонів для оформлення кімнати;

ü  домашнє завдання виконувалося в спокійній обстановці;

ü  робоча кімната була провітрена;

ü  температура повітря в приміщенні була нормальною.

Додаток Є

Тема. Допомога може бути різною (збори-лекція)

1. .Створення спрятливих умов для навчання.

2. Черговість виконання домашніх завдань.

3. Формування у молодших школярів навичок самоконтролю.

4. Роль батьків в організації навчальної діяльності дітей вдома.

Важливою умовою успішного виконання домашніх завдань є визначений сталий час для цієї роботи: дитина швидше входить в роботу, легше зсвоює навчальний матеріал. Тому доцільно починати виконувати їх в одині той самий час. Виникає питання: коли? Фізіологи сверджують, що в другій половині дня, приблизно з 16.00, знову підвищується працездатність дитини. Тому учні, котрі навчаються в першу зміну, можуть починати виконання домашніх завдань саме в цей час, але за умови, що між уроками в школі і навчальною роботою вдома була не менш як 2, 5-3- годинна перерва, тобто діти достатньо відпочивали.

Відомий педагог В. О. Сухомлинський з цього приводу писав, що зовсім недопустимо, щоб зразу після шкільних уроків учень на кілька годин сідав за книжки й зошити. Це непосильна праця, яка, зрештою підриває фізичні та розумові сили, породжує байдужість до знань.

Перед початком роботи важливо провітрити приміщення, в якому працюватиме школяр. Ми вже говорили про те, що учень повинен мати постійне, добре освітлене робоче місце, найкраще оуремий столик і поличку для книжок.

Обладнуючи куточок для занють, варто потурбуватися, щоб він був зручним. Для цього, насамперед, слід підібрати меблі, які відповідали б росту дитини. Світло на стіл повинно падати зілва.до початку роботи учень має відібрати всі необхідні для навчання прилади, книжки та зошити, правильно розатшуваит їх на столі: забрати іграшки, вироби зпластиліну тощо, вимкнути радіо і телевізор.

Привчіть дитину вчасно, без нагадувань сідати до роботи, щоб зробити все правильно, швидко, не затягувати час, який відводиться на виконання домашніх завдань. Навчіть її користуватися будильником. Покажіть, як за годинником робити перерви у підготовці до занять і знову сідати за роботу. Так поступово дитина звикне виконувати домашні завдання за певний час.

Виникає питання: з якого предмету слід починати підготовку? Відповісти на нього нелегко насамперед тому, що немає і не може бути єдиного порятунку приготування уроків, раціонального для всіх учнів. Одні педагоги рекомендують починати з важких предметів, коли ще свіжі сили; інші — з легких: коли починати з важких, на які йде багато часу й енергії, то на інгші не вистачить часу; ще інші рекомендують черогувати важкі предмети з легкими — це рівномірно розподілить сили учня протягом всього часу виконання завдання. Щоб рекомендувати певний спосіб чергування при вивченні предметів, важливо не тільки знати навчальний матеріал і роботу над ним учня, але й вивчити його індивідуальні особливості.

В початкових класах, як правило, рекомендуємо дітям починати підготовку до занять з письмових завдань, а потім переходити до усних. В практиці зустрічаються випадки, коли учень, звикнувши робити спочатку письмові урокм, а потім усні, поступає таким чином:спочатку виконує письмові вправи, а потім — усні завдання і вчить це правило, на яке виконував вправу. Цього робити не слід. Спочатку треба вивчити правило, а потім виконувати вправу.

Відомий педагог Ушинський твердив, що в дитини, яка тривалий час зайнята приготуванням уроків, послаблюється пам’ять, увага, знижується працездатнсть, що в кінцевому рахунку негативно впливає на якість виконання домашніх завдань і успішність в цілому. Щоб молодші школярі менше стомлювалися, безперервна тривалість розумової праці має становити 30-35 хв., після чого обов’язкова 10-хвилинна перерва, а, за науково обгрунтованими нормами, максимально допустима тривалість виконання домашніх завдань становить для учнів 2 класу — І-І,5 год., 3-4 — І,5-2 год.

Якість самостійної роботи в значній мірі залежить від уміння перевірити виконане. Тому радимо батькам дотримуватися такого підходу: не перевіряти домашнє завдання до тих пір, поки учень сам не зробить цього. Крім того, пам’ятайте, що функція батьків у даному процесі — контролююча. Тому нічого не слід робити за дитину: розв’язувати приклади, писати твір, малювати. Основна мета допомоги полягає в тому, щоб навчити школяра вчитися. Слід організувати учня, допомогти спланувати роботу. Подбайте, щоб він вчасно сів за уроки, прийняв зручну позу. Важливо систематично стежити за записами домашніх завдань у щоденнику. Після цього можна перевірити сам факт виконання завдання і його правильність.

Більшість з вас не має можливості бути присутніми тоді, коли учень готує уроки. Тому перш ніж перевірити, чи правильно виконана робота, запитайте, з чого дитина розпочинала її, що було зроблено потім, як можна перевірити. Повторюючи ці прості запитання з дня в день, можна привчити школяра до організованості, виробити звичку планувати роботу і перевіряти зроблене.

Дорослим не слід поспішати показувати, в якому місці допущена помилка. Доречно запропонувати дитині самостійно знайти її: “Ти допустив п’ять помилок. Знайди їх і виправ.” “Помилка у третьому рядку”. “В роботі одна помилка. Знайшов? Молодець!”

Часто батьки змушують дитину переписувати завдання, зроблене з помилками: “По сто разів переписує, а все неграмотно”. Такий підхід неправильний. Він не дасть бажаного результату. І це природно, адже нагромаджується втома і виконати завдання малюку стає все важче. Краще задовольнитися виправленням помилок та висловити сподівання, що наступного разу вона буде уважнішою.

Коли домашні завдання виконано, скажіть дитині, як оцінюєте її роботу сьогодні, похваліть за старання, підтримайте. Залишається лише правильно скласти все в ранець. Але це теж для дитини ціла наука, адже, по-перше, в ньому немає бути нічого зайвого, по-друге, жодна річ, необхідна для завтрашніх занять, не повинна залишитися вдома. А тому спочатку все, що потрібно взяти в школу, дитина складає на столі, перевіряє за розкладом занять, а потім вже складає у шкільний ранець. Така робота сприяє вихованню в учнів акуратності, зібраності.

І останнє. В сім’ях, де ставляться до дитячої праці з повагою, дорослі не дозволяють собі відволікати дитину якимись другорядними запитаннями, зауваженнями (навіть справедливими), терміновим проханням, тобто відірвати її від роботи хоч би на хвилину. Навпаки, в таких сім’ях підбадьорюють і підтримують дитину, привчають її працювати зосереджено. Допоможіть своєму школяреві вчитися успішно.

Дипломна робота Дидактичні умови організації домашньої роботи в початкових класах ЗМІСТ Вступ Розділ І. Проблема організації домашньої роботи в педагогічній теорії і практиці 1.1 .Зміст поняття “домашня робота”. Н

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу