курсовые,контрольные,дипломы,рефераты
Зміст
Вступ
Розділ 1. Поняття і елементи договору дарування
1.1 Поняття договору дарування
1.2 Безоплатність
1.3 Елементи договору дарування
Розділ 2. Зміст договору дарування
2.1 Права і обов'язки дарувальника
2.2 Права та обов'язки обдарованого
2.3 Відповідальність за договором дарування
2.4 Припинення договору дарування
Розділ 3. Форма договору дарування
Висновки
Додаток
Список літератури
Дарування є одним з найстаріших договорів цивільного права. Вже в римському праві V - I ст. до н. е. дарування визнавалося однією з підстав виникнення права власності. Обіцянка подарувати, якщо воно відбувалося у формі стимуляції, також мало юридичну силу. Пізніше отримав особливий вид неформальної угоди про дарування - pactum donationis. Його найважливіші положення, що стосуються предмета договору, відповідальності дарувальника, підстав скасування дарування, були в значній мірі запозичені дореволюційному російському праві.
Російська цивілістика XIX - початку ХХ ст. приділяла велику увагу вивченню правових проблем дарування. Доктріна трактувала дарування як один із способів набуття права власності, тобто односторонній акт, а не договір. Ще більш широкий погляд на дарування як підстава виникнення будь-яких (а не тільки речових) прав представлено роботі "Російське громадянське право" [19, С.336-337]. Обґрунтуванням цієї тези служив той факт, що дарування, що супроводжується передачею дару обдарованому, не породжує ніякого зобов'язання. Іншими словами, дарування (як реальна угода) відбувається і виповнюється одночасно в момент передачі речі. Прихильники протилежної точки зору виходили з того, що предметом дарування можуть бути не тільки речі, передані у власність, а й різні майнові права. Крім того, дарування може виступати і як консенсуальної угоди, тобто у формі обіцянки подарувати що-небудь у майбутньому. Нарешті, найсерйозніший доказ на користь визнання дарування повноцінним договором цивільного права - це необхідність отримати згоду обдарованого на прийняття дару. Всі ці аргументи, запропоновані Г.Ф. Шершеневич на початку століття, зберегли свою актуальність і лягли в основу сучасного розуміння договору дарування.
У радянський період договір дарування конструювався як реальний, а його предметом могли виступати лише речі. Тим самим різко звужувалася сфера застосування цього договору, що, втім, виправдовувалося посиланнями на принципи соціалістичної моралі.
У даній дипломній роботі розглянемо договір дарування в сучасному розумінні.
Актуальність даної теми полягає в тому, що предметом дарування можуть бути не тільки речі, передані у власність, а й різні майнові права. Крім того, дарування може виступати і як консенсуальної угоди, тобто у формі обіцянок подарувати що-небудь у майбутньому. Нарешті, найсерйозніший доказ на користь визнання дарування повноцінним договором цивільного права - це необхідність отримати згоду обдарованого на прийняття дару. Ці аргументи зберегли свою актуальність і лягли в основу сучасного розуміння договору дарування.
Метою курсової роботи є розглянути договір дарування, зрозуміти його суть, як підстави виникнення права власності.
Завдання курсової роботи:
Узагальнення понять і елементів договору дарування;
Дослідження прав і обов'язків дарувальника і обдарованого;
Дослідження відповідальності за договором дарування;
Дослідження припинення договору дарування.
Мета і завдання роботи визначаються її структурою. Дипломна робота складається з трьох логічно пов'язаних між собою розділів, вступу і висновку. Глави поділені на параграфи, що дозволяють акцентувати увагу на окремих проблемах в рамках одного питання.
Слід зазначити, що джерельна база з питань договору дарування є досить обмеженою. У зв'язку з цим кожне джерело має особливу цінність. Таким чином, використовуючи всі зазначені джерела, можна дати багато аспектний аналіз договору дарування в російському цивільному законодавстві, визначивши його плюси і мінуси та шляхи подальшого вдосконалення.
Договором дарування називається договір, за яким одна сторона (дарувальник) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (обдарованому) річ у власність або майнове право (вимога) до себе або до третьої особи, або звільняє або зобов'язується звільнити її від майнового обов'язку перед собою або перед третьою особою (п.1 ст.572 ГК РФ).
Звертаючись до юридичної енциклопедії, розширимо це визначення. Договір дарування (англ. Donation contract) - цивільно-правовий договір, відповідно до якого одна сторона (дарувальник) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (обдарованому) річ у власність або майнове право (вимога) до себе чи третій особі або звільняє або зобов'язується звільнити її від майнового обов'язку перед собою або перед третьою особою. При наявності зустрічної передачі речі або права або зустрічного зобов'язання договір не визнається даруванням.
Таким чином, момент укладення договору може не збігатися з переходом права власності. Дарування завжди ґрунтується на взаємній угоді, передбачає згоду обдарованого прийняти запропоноване йому майнове право.
Багато договори цивільного права можуть виступати і як відплатних, і як безвідплатні, проте лише договори дарування є безоплатними у всіх випадках. На перший погляд, відсутність зустрічного посвідчення, тобто безоплатність зобов'язання, суперечить самій природі громадянського суспільства. Адже майнові відносини, що входять у його предмет, традиційно приймаються як майново-вартісні, товарно-грошові відносини. Дія ж макроекономічного закону вартості у повній мірі проявляється лише в відплатних зобов'язальних правовідносинах, оскільки саме тут відбувається обмін товарами (речами, роботами, послугами).
Однак і безоплатні правовідносини, так само і абсолютні правовідносини (до яких взагалі не застосовується поділ на "оплатне і безоплатні"), також можуть відчувати дію закону вартості, хоча й не настільки явне. Так, правовідносини власності пов'язані прямо з грошовим обміном. Але рішення питання про приналежність особам тих чи інших речей є необхідною підставою для участі цих осіб у цивільному обороті, а об'єкт і характер належних їм речових прав багато в чому зумовлюють зміст майбутніх зобов'язальних відносин. Головне ж, мабуть, полягає в тому, що предмет не втрачає властиві йому якості товару і тоді, коли він переходить від однієї особи до іншої безоплатно.
Договір дарування опосередковує перехід майна (речі, права тощо) від однієї особи до іншої, причому і дарувальник, і обдарований є юридично рівноправним суб'єктом. Таким чином, правовідносини, що виникають з договору дарування, цілком вкладаються в рамки предмета цивільного права та адекватні методу цивільно-правового регулювання.
На відміну від раніше діючого законодавства, що регламентував договір дарування лише як реального, новий ЦК передбачає можливість існування консенсуальних договорів дарування. В останньому випадку договір породжує зобов'язання передати певне майно обдарованому в момент, який не збігається з моментом укладення договору, тобто в майбутньому. Відмінності між реальним і консенсуальних договорами дарування дуже великі й зачіпають майже всі аспекти відносин між дарувальником і обдарованим. Не випадково більшість норм глави 32 ЦК регулюють або тільки реальні договори дарування, або тільки обіцянка подарувати, а кількість загальних норм, що поширюються на всі види дарування, мінімально. Єдине, що об'єднує всі різновиди договору дарування, - це його безоплатний характер.
Дарування є договором, тобто двосторонньою угодою, заснованої на взаємній угоді. Воно передбачає згоду обдарованого прийняти запропоноване йому майнове право. Цією ознакою дарування відрізняється від прощення боргу, яка відповідно до ст.415 ГК РФ належить до односторонніх правочинів.
Мотиви скоєння дарування можуть бути самими різними: бажання показати своє розташування обдарованого, допомогти йому, віддячити за що-небудь або навіть ініціювати відповідний дар. У цьому сенсі безплатність дарування не означає його безпричинність. Однак у всіх цих випадках мотив лежить за рамками самого договору дарування і жодним чином не впливає на його дійсність. Якщо ж мотив включений у зміст договору, тобто дарування чи обіцянка подарувати формально зумовлено вчиненням будь-яких дій іншою стороною, то це, як правило, веде до визнання договору дарування незначним (абз.2 п.1 ст.572 ГК РФ).
З іншого боку, бажання обдарувати може виступити мотивом іншого, ніж дарування, договору. Так, передача родичу квартири за її офіційної балансової вартості (яка в багато разів нижче реальної ринкової ціни) - з економічної точки зору щедрий подарунок. Але юридично це - не дарування, а купівля-продаж, оскільки в зобов'язанні з договору присутній зустрічне задоволення у вигляді покупної ціни. Таким чином, підставою договору дарування є не саме по собі бажання обдарувати, а намір передати майно безоплатно.
Цивільний кодекс не визнає можливості дарування на випадок смерті. Розпорядження про передачу майна після своєї смерті оформляється заповітом, від якого дарування відрізняється тим, що майно передається за життя дарувальника, а значить, майно дарувальника зменшується, тоді як заповіт не відбивається на його майнові права. Крім того, заповіт може бути скасовано та змінено в будь-який час, а дарування, як правило, безповоротно.
Договір дарування передбачається безоплатним. Не виключає безплатність покладання на обдарованого певних зобов'язань, пов'язаних з використанням речі.
Безплатність як головний кваліфікуюча ознака договору дарування не означає, що обдарований взагалі вільний від будь-яких майнових обов'язків. Так, передача дару може бути обумовлена його використанням в загальнокорисних цілях, у тому числі за будь-яким новим призначенням (пожертвування). Виконання такого обов'язку обдарованим не є зустрічним наданням, оскільки воно адресоване не самому дарувальнику, а більш-менш широкому колу третіх осіб. Можливі й інші випадки дарування майна, обтяженого права третіх осіб, наприклад, заставою або сервітутом. Більш того, можливе укладання договору дарування, пов'язаного з обтяженням переданого майна на користь самого дарувальника, що в кінцевому рахунку призводить до покладання на обдарованого певних обов'язків стосовно дарувальнику. Але все ж таки не слід розуміти безоплатність як відсутність зустрічного задоволення. Так, вручення дрібної монети як "плати" за подарований ніж, зрозуміло, не можна розглядати в якості зустрічного задоволення. І справа тут навіть не в явній невідповідності вартості переданих речей. Така плата - данина традиції, марновірство; її призначення полягає в тому, щоб відвести від обдарованого біду, а не в передачі дарувальнику якогось еквівалента подарунка. Таке надання не більше ніж символічне дію, яке не має жодного юридичного значення.
Обіцянка безоплатно передати кому-небудь річ або майнове право або звільнити кого-небудь від майнової обов'язки (обіцянку дарування) визнається договором дарування і пов'язує обіцяв, якщо обіцянку зроблено в належної форми і містить ясно виражене намір зробити в майбутньому безоплатну передачу речі чи права конкретній особі або звільнити його від майнової обов'язки. Обіцянка подарувати усе своє майно або частину свого майна без вказівки на конкретний предмет дарування в вигляді речі, права чи звільнення від обов'язку мізерно.
Договір, що передбачає передачу дару обдарованому після смерті дарувальника, мізерний. До такого роду дарування застосовуються правила цивільного законодавства про спадкування [17, С.128].
Так, можливий договір, за яким дарувальник, відчужуючи будинок, вимовляє собі право постійного користування одній з кімнат. Кореспондуючий цьому праву обов'язок обдарованого є зустрічній по відношенню до обов'язку дарувальника здійснити дарування, вона обумовлена нею. Однак виконання цього обов'язку обдарованим не охоплюється "наданням" у традиційному значенні слова. Адже дарувальник внаслідок виконання договору не отримує нічого нового, тобто такого, що він не мав би до і крім договору. Аналогічна ситуація має місце, коли особа дарує один з належних йому земельних ділянок, залишаючи за собою сервітут, наприклад, право проходу або прогону худоби по подарованому ділянці. До вчинення дарування ці правомочності вже належали власнику (не будучи власне сервітутами, але входячи у зміст правомочності користування), тому обдарований нічого "свого" дарувальнику не надає. З певною часткою умовності можна було б говорити про те, що обдарований лише "повертає" дарувальнику частина того, що йому і так належало. Точніше, цю ситуацію слід розуміти таким чином, що зазначені права, що залишилися за дарувальником, взагалі не входили до складу дару, а значить, і не могли бути передані назад в якості зустрічного задоволення.
Таким чином, договір дарування може передбачати зустрічні зобов'язання обдарованого, що саме по собі його не порочить. Лише наявність зустрічного надання у точному значенні слова знищує дійсність договору дарування. Тому абз.2 п.1 ст.572 ГК РФ потребує обмеженому тлумаченні. З цього можна зробити висновок, що договір дарування, який є, за загальним правилом, односторонньо-зобов'язуючим, у ряді випадків може виступати і як договір взаємний, (але, тим не менш, безоплатний).
У юридичній літературі обґрунтовувалися та інші ознаки договору дарування, висхідні до класичного римського права: безповоротність, зменшення майна дарувальника (18, С.337 - 338; С.275 - 277) і деякі інші. Всі ці ознаки, дійсно, зазвичай властиві дарування. Але всі вони похідні від безоплатного характеру дарування, а тому не мають самостійного значення.
Відмежування дарування від інших інститутів цивільного права, як правило, не представляє великої праці. Купівля-продаж є явним антиподом дарування в силу своєї возмездности. Від договору позички дарування відрізняється тим, що річ, є предметом договору, передається у власність, а не у тимчасове користування, як при позичці. Крім того, предметом дарування може виступати не тільки річ, але і майнове право, а також звільнення від обов'язку. Від інших угод, які можуть бути безплатними (доручення, зберігання тощо), дарування також відрізняється своїм предметом, бо неможливо "подарувати" будь-які дії, послуги, що становлять зміст зазначених договорів. На відміну від заповіту - односторонньої угоди з розпорядження майном на випадок смерті - дарування є договором, тобто двосторонньою угодою, а тому може мати місце лише за життя дарувальника. Безкоштовна передача майна під виплату ренти (ст.585 ГК РФ), хоча і регулюється нормами про договори дарування, але даруванням у власному розумінні не є. У договорі ренти "безкоштовність" відчуження майна означає лише відсутність безпосереднього грошового еквівалента, покупної ціни. Але сама передача майна платнику ренти обумовлена зустрічним майновим наданням з його боку і, отже, на відміну від дарування, є оплатній.
Ряд безоплатних надань взагалі випадає зі сфери цивільно-правового регулювання. До них, зокрема, відносяться різного роду премії і заохочувальні виплати, регульовані трудовим правом, державні нагороди та премії, які мають публічно-правовий характер, і багато інших.
Цивільне законодавство радянського періоду фактично обмежувало предмет дарування лише речами. На відміну від нього чинний ЦК різко розширив предмет договору дарування, включивши в нього речі, майнові права (вимоги) щодо дарувальника або третіх осіб, а також звільнення від майнових обов'язків перед дарувальником чи третьою особою. Таке визначення предмета договору вже піддавалося і, ймовірно, ще довго буде піддаватися справедливою критиці юристів. Втім, таке широке розуміння предмета дарування спирається на класичну римську правову традицію і, отже, апробовано століттями [7, С.499]. Причина цього полягає, перш за все, в тому, що в одну безліч об'єднуються такі різнорідні об'єкти, як майно (речі та майнові права) і дії (звільнення від обов'язку). Причому предмет дарування є не будь-які, а лише деякі юридичні дії: прощення боргу (якщо дарувальник звільняє обдарованого від обов'язку перед самим собою), переведення боргу (якщо дарувальник переводить на себе зобов'язання обдарованого перед третьою особою), прийняття на себе виконання зобов'язання (якщо дарувальник виконує зобов'язання за обдарованого і від його імені). Всі ці дії об'єднує лише те, що вони спрямовані на збагачення обдарованого, тобто збільшення його майна. Але навряд чи буде цього достатньо для їх включення в предмет дарування. По-перше, збагачення обдарованого можливе в різних правових формах, які не вичерпуються лише випадками звільнення його від обов'язків. Так, безоплатна передача майна у користування (позичка), безсумнівно, збагачує ссудополучателя, так як він зберігає суму орендної плати. Але від цього позичка не перетворюється на дарування. По-друге, підстава та процедура прощення, переведення боргу, прийняття на себе виконання настільки різні, що їх об'єднання під дахом дарування вкрай штучно. Предметом договору дарування можуть виступати будь-які речі, не вилучені з обігу, в тому числі і такі специфічні, як гроші і цінні папери. Дарування речей, обмежених в обороті (наприклад, мисливської зброї), не повинно порушувати їх специфічного правового режиму, тобто обдарованим може виступати лише уповноваженою на володіння відповідної річчю особа (наприклад, член суспільства мисливців чи мисливець, що має ліцензію). Майнові права, що є предметом дарування, можуть мати як зобов'язальний (права вимоги), так і речовий характер. Потрібно мати на увазі, що деякі майнові права взагалі не можуть відчужуватися, наприклад вимоги про аліменти або про відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров'ю (ст.383 ГК РФ). Інші права, наприклад сервітути, в силу своєї природи не можуть бути предметом самостійного відчуження, тобто передаватися у відриві від обслуговується ними речі. Аналогічно і права, втілені у документарних цінних паперах, можуть бути подаровані лише разом із самою цінним папером (дарування відбувається шляхом вручення представницькою цінного паперу або у формі індосаменту, якщо папір є ордерної) [4, С.122]. В останні роки вітчизняна цивілістика стала виділяти у низці об'єктів цивільних прав інформацію. За своєю природою інформація близька до результатів інтелектуальної (творчої) діяльності як об'єктів прав, але не ідентична ім. Права на інформацію (на її отримання, розповсюдження і т.п.) можуть виступати предметом угод, у тому числі дарування, поряд з іншими майновими правами. Потрібно мати на увазі, що деякі майнові права взагалі не можуть відчужуватися, наприклад вимоги про аліменти або про відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров'ю (ст.383 ЦК). Інші права, наприклад сервітути, в силу своєї природи не можуть бути предметом самостійного відчуження, тобто передаватися у відриві від обслуговується ними речі. Права, втілені в документарних цінних паперах, можуть бути подаровані лише разом із самою цінним папером (дарування відбувається шляхом вручення представницькою цінного паперу або у формі індосаменту, якщо папір є ордерної). Дарування прав щодо третіх осіб відбувається у формі їх поступки - цесії, з дотриманням норм ст.382 - 390 ГК РФ. Складніше йде справа з регулюванням дарування майнових прав у відношенні самого дарувальника. Такі права, в принципі, можуть або існувати у третіх осіб до моменту дарування, або виникати у обдарованого на основі договору дарування. Однак у першому випадку дарувальник не може поступитися права, оскільки вони йому не належать. У другому випадку право обдарованого виникають вперше в силу самого договору дарування. Але поступитися можна лише таке право, яке раніше вже належало кредитору в силу зобов'язання, що виникло до моменту поступки (п.1 ст.382 ЦК РФ), отже, дарування права щодо самого дарувальника цесією не є. Не можна тому погодиться з твердженням М.І. Брагінського про те, що дарування права завжди пов'язане з його поступкою [9, С.62]. Розглянемо реальний договір дарування, за яким дарувальник передає обдарованому право користування будь-якої своєї річчю. Цей договір укладається у момент передачі права (тобто закріплення права за обдарованим).
Але дарування майнового права відносно себе самого в той же час означає і прийняття на себе кореспондуючих обов'язків перед обдарованим (у нашому прикладі це - обов'язок щодо передачі речі у безоплатне користування). Отже, тут реальний договір дарування породжує зобов'язання, змістом якого є не передача дару (дар, тобто право, вже переданий), а виконання будь-яких інших дій. Аналогічна картина спостерігається й у всіх інших випадках дарування майнового права відносно самого дарувальника: виникає нове зобов'язання, зміст якого визначається характером подарованого права і може мати мало спільного з первісним договором дарування.
Таку ситуацію навряд чи можна вважати нормальною. Більшість зобов'язальних прав має терміновий характер, тому виступаючи предметом договору дарування, вони ставлять під сумнів його традиційні властивості безстроково і безповоротності. Чинний ЦК цілком допускає дарування права на певний (навіть дуже короткий) термін. Це, наприклад, має місце, коли дарувальник поступається своїм правом щодо третьої особи незадовго до припинення відповідного зобов'язання. Звільнення від майнового обов'язку, як один з варіантів дарування, може здійснюватися різними способами. Звільнення від обов'язку перед самим дарувальником називається проханням боргу. Буквальне тлумачення ст.415 ГК РФ призводить до висновку про те, що прощення боргу є односторонньої угодою й зумовлено лише дотриманням прав інших осіб щодо майна кредитора-дарувальника. Однак такий висновок некоректний, оскільки в силу ст.572 ГК РФ прощення боргу завжди є договором дарування і тому вимагає згоди обдарованого боржника.
Типовий випадок звільнення від обов'язку перед третьою особою - це переклад такий обов'язки з обдарованого на дарувальника, іменований перекладом боргу (який підпорядковується вимогам ст.391, 392 ЦК РФ). У цьому випадку дарувальник займає місце обдарованого, витісняючи його з правовідносини з третьою особою. Звільнення обдарованого від обов'язку перед третьою особою відбудеться й у тому випадку, якщо завдяки діям дарувальника припиниться відповідне зобов'язання. Це можливо, якщо дарувальник виконає за обдарованого його обов'язок, не стаючи формальним боржником за основним зобов'язанням. Згода обдарованого на вчинення таких дій можна розглядати як своєрідне передоручення (покладання) виконання на дарувальника (ст.313 ЦК РФ). Таке ж передоручення виконання буде мати місце і в тому випадку, коли дарувальник передає кредитору обдарованого відступне (ст.409 ЦК РФ) і тим самим припиняє зобов'язання.
Предмет договору дарування повинен бути формально визначено шляхом вказівки на конкретну річ, право чи звільнення від конкретної обов'язки. В іншому випадку договір, що містить обіцянку подарувати, трапляється неукладеним (абз.2 п.2 ст.572 ГК РФ). Відсутність у законі аналогічної норми, присвяченій реальному договором дарування, пояснюється тим, що його предмет неминуче стає певним для сторін вже в момент передачі, тобто ще під час укладання договору [6, С.148]. Основними видами дарування є реальний договір (Безпосереднє дарування) і консенсуальної договір дарування (дарча). В якості класифікаційного критерію тут виступає момент укладання договору. Але можлива й інша класифікація, в основу якої покладена мета дарування.
Так, розрізняються дарування у власному значенні слова, тобто дія, що здійснюється в інтересах одного обдарованого особи, і пожертвування - дарування, скоєне у загальних інтересах невизначеного кола осіб, що ставить за загальнокорисних мети (ст.582 ГК РФ). Обидві наведені класифікації не перетинаються між собою, тому пожертва може виступати і як реальний договір, і як консенсуальної (обіцянка пожертвувати). Пожертвування можуть робитися громадянам, лікувальним, виховним закладам, установам соціального захисту й інших аналогічних установ, благодійним, науковим і навчальним установам, фондам, музеям і іншим установам культури, громадським і релігійним організаціям, а також державі, суб'єктам Російської Федерації, муніципальних утворень. Предмет договору пожертви вже, ніж власне дарування. Він охоплює лише речі і права, але не включає звільнення від обов'язку. Причина цього очевидна: звільнення обдарованого від обов'язку завжди проводиться у його безпосередніх інтересах, а не на загальне благо. Можливий перелік загальнокорисних цілей пожертвування надзвичайно великий, а їх досягнення може вестися самими різними шляхами, тому ДК РФ утримується тут від будь-яких перерахувань. Замість цього законодавець у ряді випадків надає дарувальнику право вказати конкретне призначення, по якому буде використовуватися майно, пожертвуване на загальне благо.
Це допустимо, якщо обдарованим за договором пожертви є юридична особа або громадянин (п.3. Ст.582 ГК РФ), і неможливо, якщо майно жертвують державі. Більше того, відносно громадян вказівку конкретного напрямку використання дару не тільки можливо, але і абсолютно необхідно, в іншому випадку пожертвування перетвориться на звичайне дарування. Законодавець, ймовірно, виходить з того, що спокуса приховати дарунок від суспільства, використавши його на власні потреби, у середньостатистичного громадянина непоборне великий. Правове становище держави як суб'єкта права специфічно тим, що воно завжди діє не в своїх власних, а в загальних інтересах. Значить, дарувальник може бути впевнений у тому, що будь-який подарунок на адресу держави буде використаний на загальне благо, інакше він просто не може бути використаний. Більш того, передбачається, що держава краще за інших суб'єктів знає, в чому полягає це загальне благо, і краще за інших може діяти в загальнокорисних цілях. Тому дарувальник некомпетентний зобов'язувати держава до певного способу використання пожертвуваного майна. Що стосується громадян вказівку конкретного напрямку використання дару не тільки можливо, але і абсолютно необхідно, інакше пожертвування перетвориться на звичайне дарування. Законодавець, ймовірно, виходить з того, що спокуса приховати дарунок від суспільства, використавши його на власні потреби, у середньостатистичного громадянина непоборне великий. Інші особливості пожертвування обумовлені специфікою його предмета та будуть висвітлені далі при аналізі відповідних питань дарування.
При отриманні майна в дар обдарований платить податок, який називається "податок з майна", переходить у порядку спадкування або дарування". Однак ставки податку у разі дарування і в разі спадкування - різні. Платниками податку відповідно до цього Закону є фізичні особи, які приймають майно, що переходить у їхню власність у порядку спадкування або дарування (ст.1 Закону РФ "Про податок з майна. "). Податок з майна, що переходить фізичним особам у порядку дарування, обчислюється за певними ставками (п.2 ст.3 Закону "Про податок з майна, що переходить у порядку дарування"): (див. додаток табл.1). У ст.5 Закону РФ "Про податок." викладено порядок обчислення і сплати податку. Податок з майна, що переходить у порядку дарування стягується, якщо вартість майна на день посвідчення договору перевищує 80-кратний розмір майна на день посвідчення договору перевищує 80-кратний розмір мінімальної місячної оплати праці. Нотаріуси, а також посадові особи, уповноважені здійснювати нотаріальні дії, зобов'язані в 15-денний термін (з моменту посвідчення договору) направити до податкового органу за місцем їх знаходження довідку про вартість майна, що переходить у власність громадян, необхідну для обчислення податку з майна.
Сторонами договору дарування є дарувальник і обдарований. Перший добровільно позбавляє себе певного майна, другий - набуває ці права. Якщо предмет договору - річ, то обдарований набуває на неї право власності. Сторонами договору дарування - дарувальником і обдарованим - можуть бути громадяни, юридичні особи і держава. Право держави здійснювати дарування не викликає сумнівів (19, С.342). Але як обдарованого особи воно може виступати лише у договорі пожертвування. Це цілком природно, оскільки держава діє тільки в загальних інтересах, отже, приймати подарунки в якості приватної особи, що переслідує свої цілі, воно не може. Але чи вправі таке держава робити подарунки інакше, як в загальнокорисних цілях? Так, тому що загальний інтерес, переслідуваний державою, може полягати й у тому, щоб обдарувати приватна особа (двох, трьох, тисячу і т.д.). Коли сторони домовляються про передачу речі в майбутньому або про передачу прав або про відмову дарувальника від права (звільнення обдарованого від майнової обов'язки), то обдарований набуває дебіторська заборгованість до дарувальника. Якщо предметом дарування є річ, але передача її в момент укладання договору неможлива, вона може бути замінена борговими позиковим зобов'язанням про передачу речі в обумовлений термін. Серйозний вплив на можливість укладення договорів дарування громадянами надає обсяг їх дієздатності. Недієздатний громадянин може укладати договори дарування лише через свого опікуна (п.2 ст.29 ГК РФ). При цьому від його імені можна виробляти дарування лише звичайних подарунків невеличкий вартості (не дорожче п'яти мінімальних розмірів оплати праці); право на отримання їм подарунків через опікуна не обмежена. Особа, яка визнано обмежено дієздатним, вправі самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини, а всі інші - тільки за згодою піклувальника (п.1 ст.30 ГК РФ). Це означає, що громадянин, який є обмежено дієздатним вправі самостійно здійснювати договір дарування лише як обдарованого і тільки в тому випадку, якщо цей договір у силу свого споживчого характеру та незначної суми відноситься до дрібних побутових угод. Відповідно до правил п.2 ст.26 і п.2 ст.28 ГК РФ малолітні і неповнолітні можуть здійснювати операції, спрямовані на безоплатне отримання вигоди, тобто виступати в якості обдарований, якщо відповідні договори не вимагають нотаріального посвідчення або державної реєстрації (6, С.148). Відповідальність за такими договорами, укладеними малолітніми, несуть їх законні представники, а за договорами, укладеними неповнолітніми дітьми, відповідають вони самі. Крім цього, неповнолітні вправі самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією та іншими доходами (подп.1 п.2 ст.26 ЦК РФ), в тому числі шляхом їх дарування. У всіх інших випадках дарування здійснюється або за згодою законних представників неповнолітніх, або через законних представників малолітніх, діє від їх імені (в останньому випадку предметом дарування може бути лише звичайний подарунок невеликій вартості). Дарування між подружжям проводиться на загальних підставах з урахуванням того, що предметом дарування звичайно виступає майно, що належить одному з подружжя особисто (наприклад, річ на праві власності або частка у спільній частковій власності, якщо такий режим майна встановлено). Втім, можливо дарування і шляхом передачі майнових прав, що належать одному з подружжя у спільній сумісній власності, що призведе до закріплення всього подружнього майна за однією особою.
Дарування третьою особою майна, що знаходиться у спільній сумісній власності (а це найпоширеніший режим подружнього майна), можливо за згодою власників (п.2 ст.576 ГК РФ і ст.35 СК). Предметом договору дарування можуть бути рухомі і нерухомі речі, а також різні майнові права, якими дарувальник має право розпорядиться (зобов'язання обдарованого). Речі, вилучені з обігу, подарувати не можна. Речі, на володіння і користування якими потрібно мати дозвіл (ліцензію), можуть бути предметом договору, якщо обдарований отримає такий дозвіл. Якщо предметом дарування є звільнення від обов'язку, то необхідно попередньо отримати згоду кредитора обдарованого на переклад даного боргу на дарувальника. Згідно з п.2 ст.572 ГК предмет дарування повинен бути чітко позначений у договорі. Обіцянка подарувати невизначену річ (звільнити якого-небудь боргу) не має правового значення.
Ряд заборон на отримання подарунків закон пов'язує з власністю професійного статусу обдарований осіб, намагаючись у такий спосіб боротися зі зловживаннями працівників соціальної сфери та державного управління (пп.2 і 3 ст.575 ГК РФ). У відношенні договорів дарування з участю юридичних осіб ГК також передбачає ряд спеціальних обмежень. Пункт 4 ст.575 ГК РФ прямо забороняє дарування між комерційними організаціями, за винятком звичайних подарунків невеличкий вартості. Значення цієї норми важко переоцінити, особливо з огляду на широту предмета дарування. З одного боку, п.4 ст.575 ГК РФ направлений на захист майна організацій від розбазарювання (щоправда, ця лазівка вже давно звужена податковим законодавством) і, значить, служить інтересам кредиторів та учасників (засновників) юридичних осіб. З іншого боку, ця ж норма серйозно обмежує можливості нормального ведення підприємництва і часом суперечить сформованим звичаям і звичаю бізнесу. Так, комерційна організація начебто не має права пробачити борг контрагенту - комерційної організації. А у випадку безнадійної заборгованості це може спричинити за собою цілий ряд несприятливих економічних наслідків для кредитора. Заборона на безоплатну передачу майна сильно вдарить по холдингам і фінансово-промисловим групам, ускладнить взаємини основних юридичних осіб і дочірніх. Заборона дарування між комерційними організаціями загрожує багатьма витратами, більшість з яких зараз навіть важко передбачити в деталях. Інше обмеження, встановлене п.1 ст.576 ГК РФ, стосується дарування речей, що належать юридичній особі на праві господарського відання або оперативного управління. Дійсність такого дарування, здійснюваного унітарним підприємством або казенним підприємством чи установою, вимагає згоди власника речі. Це обмеження не поширюється на випадки пожертвування (п.2 ст.582 ГК РФ) і на звичайні подарунки невеликої вартості. Законодавець не проводить тут будь-яких відмінностей між зазначеними речовими правами, а також між рухомими та нерухомими речами. Виникаючі в результаті цього протиріччя з частиною першої ДК (зокрема, п.1 ст.297 та ст.298 ДК РФ) слід вирішити на користь п.1 ст.576 ГК РФ як lek specialis.
2.1 Права і обов'язки дарувальника
Права і обов'язки дарувальника Реальний договір дарування, як правило, не породжує ніяких зобов'язальних відносин. Єдиним винятком з цього правила є зобов'язання, що виникає в результаті дарування майнового права відносно самого дарувальника. Зміст цього зобов'язання не специфічно для дарування, оскільки воно визначається не самим чинником дарування, а характером подарованого права. Тому має сенс говорити лише про зобов'язання, що виникає з консенсуального договору дарування, основні умови якого ми і розглянемо. Головним обов'язком дарувальника є передача дару (6, С.149). Якщо предметом договору є річ, то її передача обдарованому може здійснюватися за допомогою вручення, символічної передачі (наприклад, вручення ключів) або вручення правовстановлюючих документів (абз.2 п.1 ст.574 ГК РФ). Передача дару у вигляді майнового права щодо третьої особи зазвичай проводиться шляхом вручення документів, що фіксують підстави виникнення цього права (наприклад, поступка прав за представницькою цінного паперу). Єдиною підставою виникнення права відносно самого дарувальника є договір дарування. У цьому випадку перехід права на обдарованого зазвичай відбувається автоматично в силу закінчення узгодженого сторонами терміну або після настання узгодженого відкладальної умови. Передача дару у вигляді звільнення від обов'язку вимагає від дарувальника скоєння певних дій, наприклад отримання згоди кредитора обдарованого на переклад боргу чи виконання обов'язки за обдарованого (в разі покладання виконання). Обов'язки дарувальника по консенсуального договору дарування переходять до його правонаступників, якщо інше не передбачено договором (п.2 ст.581 ГК РФ). У відношенні пожертвування це правило не діє (п.6 ст.582 ГК РФ). Право відмови від виконання консенсуального договору дарування - одне з найважливіших прав дарувальника, закріплене ст.577 ГК РФ. Дарувальник може скористатися цим правом у двох випадках:
1) якщо після укладення договору його майновий, сімейний стан або стан здоров'я змінилися настільки, що виконання договору в нових умовах приведе до істотного зниження рівня його життя;
2) якщо обдарований вчинив замах на життя дарувальника, члена його сім'ї або близького родича або зумисне завдав дарувальнику тілесні ушкодження (19, С.339 - 340). Відмова дарувальника від виконання договору дарування неможливий щодо звичайних подарунків невеличкий вартості (ст.579 ГК РФ). За цим єдиним винятком відмова дарувальника від виконання договору з вищевказаним підставах є дією правомірним, а тому не дає обдарованому права на відшкодування збитків (п.3 ст.577 ГК РФ). Так само відмова дарувальника від виконання зобов'язання може бути обумовлено загибеллю речі, вилученням її з обігу, забороною здійснювати обіцяні дії. Ці умови припиняють зобов'язання через неможливість виконання. Якщо річ загинула внаслідок наміру або грубої необережності дарувальника, він відповідає за завдані іншій стороні збитки. Відмова дарувальника від виконання договору дарування з вищеназваних підстав не дає обдарованому права вимагати відшкодування збитків.
2.2 Права та обов'язки обдарованого
Права та обов'язки обдарованого Право на отримання дару логічно випливає з самого предмета договору дарування. Його зміст визначається змістом відповідної обов'язки дарувальника. Якщо предметом дарування є індивідуально-визначена річ, то в разі невиконання зобов'язання дарувальником обдарований набуває право вимагати відібрання цієї речі у дарувальника (з дотриманням правил ст.398 ЦК РФ). Якщо ж предмет дарування - річ, обумовлена родовими ознаками, то право на отримання дару може звузитися до права на відшкодування збитків (п.2 ст.396 ЦК РФ). Право відмови від прийняття дарунка закріплено за обдарованим у п.1 ст.573 ГК РФ. Це право може бути здійснено в будь-який момент до передачі дару і навіть не обумовлено наявністю будь-яких поважних причин.
Обдарований має право відмовитися від дару взагалі без вказівки мотивів (якщо дотримані формальні вимоги, передбачені п.2 ст.573 ГК РФ). Звідси можна зробити висновок про те, що прийняття дару не є обов'язком обдарованого особи. Але яке ж значення має тоді згоду обдарованого на прийняття дару? Договірне умова про прийняття дару встановлює не обов'язок обдарованого, а характеризує обов'язок дарувальника з передачі дару, яка не може бути виконана, поки дар обдарованим не прийнятий. У цьому сенсі прийняття дару - обов'язкова умова становити передачі дару. Права обдарованого в звичайному консенсуального договору дарування, за загальним правилом, не переходять до його правонаступників (якщо інше не передбачено договором - п.1 ст.581 ГК РФ). Навпаки, в договорах пожертвування має місце правонаступництво (п.6 ст.582 ГК РФ). Існування обов'язків на стороні обдарованого особи - явище досить рідкісне для звичайного дарування. Практично воно обмежується деякими випадками дарування, пов'язаного з обтяженням переданого майна на користь самого дарувальника. Але в договорах пожертвування обов'язок обдарованого з використання майна в загальнокорисних цілях присутній завжди. У договорі пожертвування громадянинові цей обов'язок трансформується в обов'язок використання дару за конкретного призначенням, зазначеному дарувальником. Аналогічна обов'язок може покладатися і на обдарованого юридична особа. У цьому випадку воно повинне вести відособлений облік всіх операцій по використанню пожертвуваного майна (абз.2, п.3 ст.582 ГК), що забезпечує можливість фінансового контролю над його використанням. Якщо умова про конкретне напрямок використання дару в договорі пожертвування відсутня, обдаровані юридична особа зобов'язана самостійно визначити способи використання дару в загальнокорисних цілях, що не суперечать призначенню майна.
Встановлення обов'язки з використання майна в загальнокорисних цілях серйозно обмежує права обдарованого щодо цього майна. Так, відчуження майна, обтяженого обов'язком його використання в загальнокорисних цілях, можливо тільки за умови, що його набувач візьме на себе виконання відповідних обов'язків. Користування таким майном у власних інтересах обдарованого можливе лише в тій мірі, в якій це не перешкоджає його використанню в загальнокорисних цілях. Останнє правило не дотримується, якщо пропозицію звернене до невизначеного кола осіб, а в зібраних засобах не можна виділити майно конкретних жертводавців.
2.3 Відповідальність за договором дарування
Відповідальність за договором дарування Відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання за договором дарування будується на загальних підставах, врегульованих главою 25 ГК РФ. Однак, враховуючи безплатний характер цього договору, закон передбачив із загальних правил ряд вилучень, обмежують відповідальність сторін договору. Так, відповідальність за збитки, завдані дарувальнику відмовою обдарованого від прийняття дарунка, обмежена відшкодуванням реального шкоди, якщо до того ж відповідний договір дарування був укладений у письмовій формі (п.3 ст.573 ГК РФ). Шкода, заподіяна життю, здоров'ю або майну обдарованого громадянина внаслідок недоліків подарованої речі, підлягає відшкодуванню дарувальником відповідно до норм глави 59 ЦК РФ (тобто відповідальність тут конструюється по позадоговірної моделі). Загальні підстави деліктної відповідальності в даному випадку конкретизується вказівкою на те, що дарувальник відповідає за недоліки речі, якщо вони виникли до передачі речі обдарованому, не належать до числа явних і якщо дарувальник знав про них, але не попередив обдарованого (ст.580 ГК РФ). Таким чином, відповідальність будується на засадах провини. Недоліки речі за змістом ст.580 ГК РФ охоплюють поряд з власне фізичними вадами (конструктивними та іншими) і юридичні дефекти речей, наприклад, невідомі раніше обтяження речі правами третіх осіб або ущербність титулу. І хоча юридичні дефекти речі зазвичай не можуть заподіяти шкоди життю або здоров'ю обдарованого, їх негативний вплив на майнову сферу може бути відчутно. Правило ст.580 ГК РФ доцільно застосувати і до випадків, коли предметом дарування виступають майнові права або звільнення від обов'язку. У цьому випадку єдино можливий недолік дару може укладатися лише у його юридичної ущербності.
2.4 Припинення договору дарування
Припинення договору дарування Реальний договір дарування звичайно не породжує зобов'язання, виступаючи лише як підстава виникнення прав на стороні обдарованого. На відміну від нього консенсуальної договір дарування в своєму розвитку проходить як мінімум два етапи: спочатку він породжує відповідне зобов'язання, а потім виконання цього зобов'язання призводить до виникнення у обдарованого речових чи інших прав щодо дару. На першому етапі (зобов'язальне) етапі дарування може бути припинено так само, як і будь-який інший договір цивільного права (9, С.339), тобто на загальних підставах, передбачених главою 26 ГК РФ і ст.450, 451 ЦК РФ, а так само з підстав, властивим лише даруванню, - п.1 ст.573 і пп.1 і 2 ст.577 ГК РФ. Але після того, як зобов'язання виконано, припинити його вже неможливо, оскільки договір зіграв свою роль. Проте у ряді випадків закон допускає скасування вже виконаного договору дарування, тобто фактично анулює договір як факт, що спричинив юридичні наслідки. Перелік таких підстав встановлено ст.578 і п.5 ст.582 ГК РФ і є вичерпним. Дарувальник має право скасувати або зажадати в суді скасування дарування (за винятком пожертвувань - п.6 ст.582 ГК РФ і звичайних подарунків невеличкий вартості - ст.579 ГК РФ) в наступних випадках:
1) якщо обдарований вчинив замах на життя дарувальника, кого-небудь з членів його сім'ї або близьких родичів або зумисне завдав дарувальнику тілесні ушкодження,
2) якщо обдарований звертається з подарованої річчю (що представляє для дарувальника велику немайнову цінність) неналежним чином, що створює загрозу її втрати. При скасуванні дарування з цієї причини необхідно довести, що обдарованому відомо, яку цінність представляє для дарувальника предмет договору, що зобов'язує обдарованого дбайливо ставиться до дару і забезпечувати його збереження.3) якщо дарувальник пережив обдарованого, за умови, що така підстава скасування дарування було передбачено договором. Зацікавлена особа може вимагати судового скасування договорів дарування (крім пожертвувань і дарування звичайних подарунків невеличкий вартості), скоєних індивідуальним підприємцем або юридичною особою, оголошеним банкрутом, протягом шести місяців, що передували оголошенню про банкрутство, якщо таке дарування вироблялося за рахунок коштів, пов'язаних з підприємницькою діяльністю дарувальника, і порушувало положення закону про неспроможність. Скасування пожертвування можлива за позовом дарувальника або його правонаступника в єдиному випадку, коли пожертвуване майно використовується не у відповідності із зазначеним дарувальником призначенням, а якщо таке призначення не визначено - то не у відповідності з загальнокорисних цілями. У разі скасування дарування обдарований зобов'язаний повернути подаровану річ, якщо вона до моменту скасування збереглась у натурі (п.5 ст.578 ГК РФ). Аналогічним чином слід вчинити і з майновим правом, коли воно було предметом договору дарування. Якщо обдарований справив відчуження речі чи права з метою уникнути їх повернення або навмисно зробив інші дії, що роблять повернення неможливим (наприклад, знищив дар), до нього може бути пред'явлена вимога про відшкодування шкоди за нормами глави 59 ЦК РФ.
договір дарування російське законодавство
Форма договору дарування визначається його предметом, суб'єктним складом і ціною. Відповідно до п.3 ст.574 та ст.131 ЦК РФ всі договори дарування нерухомого майна (і реальні, і консенсуальні) повинні укладатися в письмовій формі і підлягають обов'язковій державній реєстрації (1, ст.4). Але поки закон про реєстрацію прав на нерухоме майно та угод з ним ще не прийнятий. Тому в силу прямої вказівки ст.6 і 7 Федерального закону від 26 січня 1996 р. "Про введення в дію частини другої Цивільного кодексу Російської Федерації" щодо договору дарування нерухомості зберігають силу раніше прийняті норми про обов'язкове нотаріальне посвідчення договору, і застосовується існуючий порядок реєстрації угод з нерухомим майном.
Правила, що визначають форму договору дарування рухомого майна (абз.1 п.2 ст.574 ГК РФ). У письмову форму під страхом недійсності повинні наділятися все консенсуальні договори дарування (дарчі обіцянки), а також реальні договори на суму більше 5 МРОТ, в яких дарувальником виступає юридична особа.
Всі інші реальні договори дарування можуть укладатися в усній формі, в тому числі і шляхом здійснення сторонами конклюдентних дій.
Спеціальні вимоги до форми договору дарування прав по відношенню до третіх осіб (поступка вимогам), а також дарування у вигляді звільнення від обов'язку перед третіми особами шляхом перекладу боргу встановлено пп.1 і 2 ст.389 і п.2 ст.391 ЦК РФ.
Передача дару може бути здійснена усно, укладається як його вручення, символічної передачі або вручення правовстановлюючих документів.
Договір дарування повинен бути укладений у письмовій формі, якщо:
Дарувальником є юридична особа й вартість дарунка перевищує 5 МРОТ;
Договір містить обіцянку дарування в майбутньому.
Договір дарування нерухомості підлягає державній реєстрації, яка є єдиним доказом існування права.
Відповідно до ст.575 ГК дарування не допускається за винятком звичайних подарунків, вартість яких не перевищує 5 МРОТ:
Від імені малолітніх та недієздатних громадян їх законними представниками;
Працівникам лікувальних, виховних закладів соціального захисту та інших аналогічних установ громадянами, що перебувають у них на лікуванні, змісті або вихованні, чоловіками й родичами цих громадян;
Державним службовцям та службовцям органів муніципальних утворень у зв'язку з їх посадовим становищем або у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків;
У відносинах між комерційними організаціями.
Юридична особа, якій річ належить на праві
господарського відання або оперативного управління, має право подарувати її за згодою власника, якщо законом не передбачено інше.
Довіреність на вчинення дарування представником, в якій не названий обдарований та не вказаний предмет дарування, незначна (п.5 ст.576 ЦК).
Отже, розглянувши і проаналізувавши договір дарування, можна зробити наступні висновки. Предмет договору дарування, може включати речі, майнові права і звільнення від обов'язків. Але, можливо, в якості предмета дарування можуть виступати й інші об'єкти цивільних прав, наприклад, роботи, послуги? Ні, таке розширення предмета дарування не грунтується на законі і суперечить самій природі таких об'єктів. Так, предметом договору дарування може виступати річ, виготовлена в результаті роботи підрядчика. Але важко уявити собі дарування самого процесу роботи, виготовлення речі. Це тим більше справедливо і щодо послуг, вся корисність яких криється у самої діяльності виконавця. Сторонами договору дарування - дарувальником і обдарованим - можуть бути громадяни, юридичні особи і держава. За договором дарування одна сторона (дарувальник) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (обдарованому) річ у власність або майнове право (вимога) до себе чи третій особі або звільняє або зобов'язується звільнити її від майнового обов'язку перед собою або перед третьою особою. При наявності зустрічної передачі речі або права або зустрічного зобов'язання договір не визнається даруванням. Головним обов'язком дарувальника є передача дару. Право відмови від виконання консенсуального договору дарування - одне з найважливіших прав дарувальника, закріплене ст.577 ГК РФ. Право на отримання дару випливає з самого предмета договору дарування. Його зміст визначається змістом відповідної обов'язки дарувальника. Обдарований має право відмовитися від прийняття дарунка (п.1 ст.573 ГК РФ). Це право може бути здійснено в будь-який момент до передачі дару і навіть не обумовлено наявністю будь-яких поважних причин. У цьому випадку договір дарування вважається розірваним. Якщо договір дарування укладений у письмовій формі, відмова від дару повинен бути укладений у письмовій формі. У випадку, коли договір дарування зареєстрований, відмова від прийняття дарунка підлягає державній реєстрації. Якщо договір дарування був укладений у письмовій формі, дарувальник має право вимагати від обдарованого відшкодування реальних збитків, завданих відмовою прийняти дар. За деякими винятками, перерахованими вище і як це передбачено в ГК РФ, договір дарування може бути укладений в усній формі. У суворо визначених випадках, передбачених законом, дарувальник має право відмовитися від виконання договору, що містить обіцянку передати в майбутньому обдарованому річ або право. Там же визначаються і правила скасовують дарування. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання за договором дарування будується на загальних підставах, врегульованих главою 25 ГК РФ. На першому етапі (зобов'язальне) етапі дарування може бути припинено так само, як і будь-який інший договір цивільного права. Форма договору дарування визначається його предметом, суб'єктним складом і ціною.
Правила дарування деяких видів майна.
1. Дарування житлового приміщення.
При даруванні жилого приміщення відбуваються наступні платежі:
державне мито за нотаріальне посвідчення договору;
плата за реєстрацію договору;
обдарований платить податку з майна, що переходить у порядку дарування.
Дарувальник має передати обдарованому житлове приміщення, вільне від прав третіх осіб. Наприклад, дане житлове приміщення не повинне бути здано в оренду, закладено і пр.
Якщо після прийняття дарунка виявиться, що з'явилися особи, які претендують на дане житлове приміщення, то обдарований може вимагати у дарувальника відшкодування збитків, у тому випадку, якщо доведено, що дарувальник знав про те, що на це житлове приміщення є права у третіх осіб (ст.580 ГК РФ).
Договір дарування укладається за взаємною згодою сторін. Обдарований має право у будь-який час до передання йому дарунка відмовитися від нього. Оскільки договір дарування житлового приміщення підлягає обов'язковій державній реєстрації, то форма відмови залежить від того, коли відбувається відмова - до чи після реєстрації договору.
Якщо обдарований відмовляється від дару до його передачі, тобто до державної реєстрації договору дарування житлового приміщення, то в цьому випадку договір дарування вважається розірваним (п.1 ст.573 ГК РФ). Якщо договір був завірений нотаріально, потрібно подати нотаріусу заяву про відмову - він зробить позначку на договорі і внесе відповідний запис до свого реєстру.
Якщо договір дарування вже зареєстрований, то відмова від прийняття дарунка також повинен бути укладений у письмовій формі, і він також підлягає державній реєстрації (п.2 ст.573 ГК РФ.).
Дарувальник має право вимагати від обдарованого відшкодування реальних збитків, завданих відмовою прийняти дар (п.3 ст.573 ЦК). Наприклад, дарувальник може вимагати від обдарованого відшкодувати йому витрати з оформлення договору дарування, щодо виїзду дарувальника з належного йому жилого приміщення і ін
Документи, необхідні для укладення договору.
При укладанні договору дарування житлового приміщення потрібно подати такі документи:
сторони повинні представити документи, що посвідчують особу;
дарувальник повинен представити правовстановлюючі документи на житлове приміщення;
дарувальник повинен подати також інші документи: довідку БТІ, довідку ЖЕО, виписку з будинкової книги, копію фінансового особового рахунку та ін
Платежі при даруванні жилого приміщення.
При даруванні жилого приміщення відбуваються наступні платежі:
державне мито за нотаріальне посвідчення договору;
плата за реєстрацію договору;
обдарований платить податок з майна, що переходить у порядку дарування.
Відчуження майна.
Майно, яке перейшло в порядку дарування або успадкування, може бути продано, подаровано, обміняно власником тільки після сплати ним податку, що підтверджується довідкою податкового органу.
Предметом договору не можуть бути житлові приміщення, що знаходяться:
під арештом чи забороною;
в аварійному будинку або підлягає знесенню (ст.73 ЖК РРФСР).
Якщо житлове приміщення знаходиться в заставі, то договір може бути укладений тільки з дозволу заставодержателя.
2. Дарування автомобіля.
Дарування регулюється главою 32 ЦК РФ.
При даруванні автомобіля відбувається договір дарування.
Договір дарування укладається за взаємною згодою сторін.
Обдарований має право у будь-який час до передання йому дарунка від нього відмовитися.
При даруванні автомобіля відбуваються наступні платежі:
обдарований платить податок з майна, що переходить у порядку дарування;
а якщо договір (за бажанням сторін) був нотаріально посвідчений, то платиться державне мито за нотаріальне посвідчення договору.
Автомобіль може бути подарований не тільки власником, а й від імені власника особою, якій видано відповідне доручення - з правом дарування.
У цій довіреності обов'язково повинні бути вказані предмет дарування, тобто конкретний автомобіль (з зазначенням ідентифікаційного номера VIN, номери кузова, двигуна і т.д.) і обдарований, тобто конкретну особу, якій автомобіль повинен бути переданий в дар. Без цих відомостей довіреність не має юридичної сили, і дарування, скоєний на підставі такої довіреності, недійсна.
Повноваження по вчиненню дарування може бути оформлено окремою довіреністю, а може бути включено серед інших повноважень у довіреність з управління та розпорядження автомобілем.
Прийняти дар також можна за дорученням, в ній потрібно обов'язково вказати предмет дарування - конкретний автомобіль.
Наведемо приклад розрахунку податку за таблицею 1:
Таблиця 1 - Ставки обчислення податку на дарування майна
|
Стоимость имущества, переходящего в порядке дарения |
Дети, родители платят | Другие физические лица платят |
| От 80 ММОТ до 850 ММОТ | 3% от стоимости имущества, превышающей 80-кратный размер ММОТ | 10% от стоимости имущества, превышающей 80-кратный размер ММОТ |
| От 851 ММОТ до 1700 ММОТ | 23,1-кратный размер ММОТ + 7% от стоимости имущества, превышающей 850-кратный размер ММОТ | 77-кратный размер ММОТ + 20% от стоимости имущества, превышающей 850-кратный размер ММОТ |
| От 1701 ММОТ до 2550 ММОТ | 82,6-кратный размер ММОТ + 11% от стоимости имущества, превышающей 1700-кратный размер ММОТ | 247-кратный размер ММОТ + 30% от стоимости имущества, превышающей 1700-кратный размер ММОТ |
| Свыше 2550 ММОТ | 176,1-кратный размер ММОТ + 15% от стоимости имущества, превышающей 2550 кратный размер ММОТ | 502-кратный размер ММОТ + 40% от стоимости имущества, превышающей 2550-кратный размер ММОТ |
Батько подарував синові автомобіль, оцінений в 60 тис. руб. Син повинен заплатити податок 3% від вартості автомобіля, зменшеної на 80-кратний розмір ММОТ, тобто 3% від (60 000 - 8000) = 52 000. Це 1560 руб. Якщо цей автомобіль подарований не синові, а братові, то податок більше - 10%, тобто 5200 руб. Якщо ж автомобіль подарований жінці, то податок платити не потрібно.
Якщо автомобіль дорожче 85 тис. руб., То податок розраховується за другому рядку таблиці, за вищими ставками.
не можуть бути предметом договору дарування автомобілі, що знаходяться під арештом чи забороною.
Якщо автомобіль знаходиться в заставі, то договір може бути укладений тільки з роздільною здатністю заставодержателя.
3. Дарування зброї
Дарування та цивільної зброї, зареєстрованого в органах внутрішніх справ, проводиться за наявності у обдарованого ліцензії на придбання цивільної зброї.
При отриманні цивільної зброї і патронів в дар необхідно: а) представити в органи внутрішніх справ за місцем обліку цієї зброї заяву за формою, встановленою МВС РФ;
б) мати ліцензію на придбання відповідної зброї, його колекціонування або експонування або дозвіл на зберігання чи зберігання і носіння такої зброї.
Реєстрація (перереєстрація) зброї, отриманого в дар, проводиться органами внутрішніх справ на підставі документів, що підтверджують законність дарування або прийняття спадщини.
Дарування цивільної зброї, що не підлягає реєстрації в органах внутрішніх справ, проводиться на загальних підставах, як для звичайного рухомого майна, тобто від спадкоємця або обдарованого не потрібно ліцензії на придбання зброї.
1. Федеральный закон "О государственной регистрации прав на недвижимое имущество и сделок с ним" от 21 июля 1997.
2. Гражданский кодекс РФ (часть первая, вторая и третья). Гражданский кодекс РСФСР (действующая часть): По состоянию на 15 марта 2005 г. - Новосибирск: Сиб. унив. изд-во, 2005.
3. Гражданское право. Том 2. Учебник. Издание второе, переработанное и дополненное. / Под ред.А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. - М., 1999.
4. Гражданское право. Учебник. Часть 1. Издание третье, переработанное и дополненное. / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. - М., 1999.
5. Гражданское право: Учебник / Под ред. С.П. Гришаева. - М., 1999.
6. Комментарий к ГК РФ части второй (постатейный) / Под ред.О.Н. Садикова. - М., 1996.
7. Римское частное право // Под ред. И.Б. Новицкого, И.С. Перетерского. - М., 1994.
8. Русское гражданское право / Под ред. А.И. Вицина. - Петроград, 1915 г.
9. Брагинский М.И., Витрянский В.В., Суханов Е.А. и др. Комментарий части Гражданского кодекса РФ. - М.: 1996 г.
10. Грудцына Л.Ю. Наследование. Дарение. Рента: как правильно распорядится своим имуществом / Л.Ю. Грудцына. - М.: Эксмо, 2006 г.
11. Калемина В.В. Договорное право: учеб. пособие / В.В. Калемина, Е.А. Рябченко. - 2-е изд., стер. - М.: Омега-Л, 2006 г.
12. Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве. - М., 1958.
13. Победоносцев К. Курс гражданского права. Т.3, - СПб., 1896.
14. Покровский И.А. История римского права. СПб., 1913.
15. Сафиуллин Д.Н. Хозяйственный договор. Общие положения. - Свердловск, 1986.
16. Симолин А.А. Возмездность, безвозмездность, смешанные договоры и иные теоретические проблемы гражданского права / А.А. Симолин; (авт. предис.В.С. Ем и др.; Моск. гос. ун-т им. М.В. Ломоносова, Каф. гражд. права юрид. фак.). - М.: Статус, 2005 г.
17. Смирнов Ю.К., Толстой А.К. Советское гражданское право. - Л., 1982.
18. Тихомирова Л.В., Тихомиров М.Ю. Юридическая энциклопедия. - М., 1997.
19. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907 г.). - М., 1995.
Зміст Вступ Розділ 1. Поняття і елементи договору дарування 1.1 Поняття договору дарування 1.2 Безоплатність 1.3 Елементи договору дарування Розділ 2. Зміст договору дарування 2.1 Права і обов'язки дарувальника 2.2 Права т
Договір майнового найму
Договір найму (оренди) жилих приміщень
Законодательный процесс
Институт судебного представительства в гражданском процессе
Исследование и анализ проблематики квалифицированного и особо квалифицированного состава изнасилования
Квалификация преступлений с оценочными признаками
Квалификация простого убийства
Матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації
Некоммерческие организации как юридические лица
Обмеження права
Copyright (c) 2024 Stud-Baza.ru Рефераты, контрольные, курсовые, дипломные работы.