База знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ

ЗМІСТ

                                                                                                                                                         С.

ТЕМА 1. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ВЧЕННЯ ПРО ФІНАНСИ………………………………………………………………..
Огляд ключових категорій і положень…………………………………..
Список літератури………………………………………………………….
План семінарського заняття………………………………………………
Теми рефератів…………………………………………………………….
Контрольні запитання та завдання ………………………………………..
Основні поняття і терміни………………………… …………………….
ТЕМА 2 ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА. ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ. УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ
Огляд ключових категорій і положень…………………………………..
Список літератури………………………………………………………….
План семінарського заняття………………………………………………
Теми рефератів…………………………………………………………….
Контрольні запитання та завдання ………………………………………..
Основні поняття і терміни……………………………………………….
ТЕМА 3. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ
Огляд ключових категорій і положень…………………………………..
Список літератури………………………………………………………….
План семінарського заняття………………………………………………
Теми рефератів…………………………………………………………….
Контрольні запитання та завдання ………………………………………..
Основні поняття і терміни……………………………………………….
ТЕМА 4 ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ ТА ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ НА МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВАХ
Огляд ключових категорій і положень…………………………………..
Список літератури………………………………………………………….
План семінарського заняття………………………………………………
Теми рефератів…………………………………………………………….
Контрольні запитання та завдання ………………………………………..
Основні поняття і терміни……………………………………………….
ТЕМА 5. ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ
Огляд ключових категорій і положень…………………………………..
Список літератури………………………………………………………….
План семінарського заняття………………………………………………
Теми рефератів…………………………………………………………….
Контрольні запитання та завдання ………………………………………..
Основні поняття і терміни……………………………………………….

ТЕМА 1. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ВЧЕННЯ ПРО ФІНАНСИ

Огляд ключових категорій і положень

Фінанси є історично сформованою, складною та багатогранною економічною категорією. Термін "фінанси" походить від латинського "finantia", що в перекладі означає "платіж". Вперше він був застосований на практиці в Італії у XIII ст. Зокрема, у Флоренції, Венеції, Генуї, де були добре розвинені торгівля, грошові розрахунки та банківська справа. Цим словом позначалися платежі та внески, які здійснювалися на користь держави.

В науковий обіг термін "фінанси" вперше ввів французький професор Ж. Боден в 1577 році у праці "Шість книг про республіку".

На ранніх стадіях розвитку держави не існувало розмежування між ресурсами держави і ресурсами її глави: монархи розпоряджалися коштами країни як своєю власністю.

З виділенням державної казни і повним відокремленням її від власності монарха (ХVІ-ХVII ст.) виникли поняття державних фінансів, державного бюджету, державного кредиту. Такі зміни призвели до нового бачення суті фінансів. Податкоплатники поступово визнавали за державою право стягнення податків по мірі того, як держава зі свого боку, почала надавати послуги населенню і проводити ефективну фінансову політику.

З розвитком державного устрою різко зросли видатки на міжнародне співробітництво, оборону, охорону навколишнього середовища, соціальну сферу, видатки на втручання держави в економіку тощо.

Значні розміри видатків викликали необхідність збільшення податків – головного фінансового методу мобілізації ресурсів в державний і місцеві бюджети.

В умовах командно-адміністративної системи термін "фінанси" в значній мірі був пов'язаний з системою доходів і видатків держави.

Головним концептуальним ядром визначення фінансів у такій системі був домінант відносин. Саме відносини в таких варіаціях: економічні, грошові, суспільні, виробничі, специфічні - підкреслювали стержень розуміння категорії фінансів.

Проте, як підкреслює В.Л. Андрущенко у монографії "Фінансова думка Заходу в XX столітті (Теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів)", концепція відносин стала бастіоном затратної економіки в державних фінансах. Не піддаючись рахунку, не передбачаючи критерії виміру ефективності, поняття відносин перетворилось в теоретичне запрошення до марнотратства: бездумного, безмірного розтрачання коштів, хоч реально асигнування коштів на певну мету неминуче означає відмову від фінансування чогось іншого.

Однак така категоричність автора не обґрунтовує і не спростовує того, що фінанси справді виникають та існують як специфічні відносини між людьми, які мають і кількісні, і якісні характеристики. В залежності від того, що береться за основу при аналізі, і будуть виступати або абстракції, або реальні грошові кошти.

Щоб забезпечити понятійну визначеність, у сучасній західній літературі термін "фінанси" в розумінні спеціальної самостійної наукової дисципліни, яка стосується грошових коштів та дохідно-видаткової діяльності держави, вживається в уточнюючому варіанті - державні фінанси (public finance); в усіх інших випадках застосовується розширювальний термін "фінанси" (fanince, business finances).

Так, у підручнику "Фінанси" Еві Боді та Лауреат Нобелівської премії Роберт Мертон підкреслюють, що "фінанси – це наукова дисципліна, яка вивчає питання розподілу недостатніх грошових коштів у часі та в умовах невизначеності".

У підручнику "Державні фінанси в умовах демократії" Шарль Бланкарт дає визначення фінансової науки, характеризуючи її як "економічний аналіз державної діяльності". Американський професор Карл Шоуп зазначає, що "наука державних фінансів описує й аналізує функціонування державних фінансів з боку грошових асигнувань, соціальних виплат і методів фінансування цих потреб за допомогою податків, позик, іноземної допомоги та емісії грошей". Французький вчений-фінансист П.М. Годме вказує: "державні фінанси - це суспільне багатство у формі грошей і кредиту, яке знаходиться у розпорядженні органів держави".

Відмінності у визначенні фінансів полягають у виборі відправної точки для їх характеристики. Якщо ключовим елементом визначають відносини, то тоді обов'язково з'являються абстракції. Якщо ж за основу беруть результати фінансової діяльності, то визначення носить більш прагматичний характер.

Важливою особливістю західної фінансової науки є чітке розмежування фінансів приватного підприємницького сектора та державних фінансів, між якими мало спільного з погляду мети, функцій і результатів. Тобто зарубіжні вчені, у більшості випадків, розглядають фінанси держави чисто із фіскальних позицій виконання нею своїх функцій. Зокрема, професор Х’юго Дальтон (Великобританія) зазначає: "державні фінанси - наука, що знаходиться на стику економіки (економікс) з політикою, вивчаючи доходи і видатки державних органів влади та їх взаємну відповідність. Відповідність не обов'язково зводиться до рівності, а до такого арифметичного співвідношення, яке за даних умов найбільш прийнятне".

З точки зору зарубіжних вчених, фінанси на мікрорівні (тобто фінанси підприємств) є лише безпосередньою реакцією суб'єктів господарювання на рівень свого достатку і на ту частку, яку присвоює держава у формі податків. Таку ринкову концепцію фінансів суб'єктів господарювання найкраще характеризує визначення, дане Е. Нікбахтом і А. Гропеллі: "Фінанси – це застосування різноманітних економічних прийомів та методів для досягнення максимального достатку фірми або загальної вартості капіталу, вкладеного у справу".

Вітчизняна теорія фінансів продовжує традиційно базуватись на єдиному комплексному підході до бачення суті фінансів. При цьому у більшості дефініцій увага акцентується не на особливостях прояву фінансів на макро- та мікрорівнях, а на таких характерних ознаках фінансів:

–            грошовий характер фінансових відносин;

–            розподільчий характер фінансових відносин;

–            формування і використання грошових фондів.

В такому випадку фінанси розглядають як економічну категорію, яка відображає створення та використання грошових фондів у процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту. Фінанси пронизують всю економіку, а вказані їх характерні ознаки притаманні всім сферам та ланкам фінансової системи. З огляду на це, фінанси часто ототожнюють з грошовими потоками, які опосередковують рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях відтворювального циклу: виробництва, розподілу, обміну та споживання.

Функціонування фінансів нерозривно пов'язано з такими поняттями як фінансові відносини, фінансова діяльність, фінансові ресурси, гроші.

На поверхні економічних явищ фінанси асоціюються з рухом грошових коштів, але фінанси - це не гроші. Проте матеріально-речовою формою фінансів завжди є фонди грошових коштів.

Залежно від рівня, на якому проходить формування фондів грошових коштів, вони поділяються на:

–        централізовані, тобто ті, що створюються на рівні держави (Державний бюджет; місцеві бюджети; Пенсійний фонд; Фонд соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням; Фонд соціального страхування на випадок безробіття; Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; фонди міністерств та відомств тощо);

–        децентралізовані, тобто фонди підприємств та організацій (амортизаційний фонд, фонд оплати праці, фонд виплати дивідендів, резервний фонд, фонди економічного стимулювання тощо).

Об'єктивна необхідність фінансів обумовлена такими явищами:

1)         наявністю суспільного поділу праці;

2)         наявністю товарно-грошових відносин (фінанси не можуть існувати без грошей);

3)         наявністю різних форм власності;

4)         наявністю держави і необхідністю виконання нею своїх функцій;

5)         дією економічних законів розвитку суспільства.

Об'єктом фінансових відносин є валовий внутрішній продукт, тобто вартість товарів і послуг, виготовлених суб'єктами економічних відносин у сфері матеріального і нематеріального виробництва за певний період часу.

Суб'єктами фінансових відносин виступають:

–            держава;

–            юридичні особи;

–            фізичні особи.

Переважна більшість вітчизняних вчених і практиків визнають, що фінансам притаманні дві основні функції:

–            розподільча;

–            контрольна.

Розподільча функція є головною і проявляється в процесі розподілу валового внутрішнього продукту у вигляді утворення фондів грошових коштів та використання їх за цільовим призначенням.

Об'єктами розподілу виступають:

1)         валовий внутрішній продукт, тобто вартість вироблених в суспільстві благ за певний період часу (переважно за рік);

2)         національне багатство, тобто сукупність створених та нагромаджених благ, якими володіє суспільство, а також природні ресурси, залучені в економічний оборот. Національне багатство залучається у розподільчі процеси лише у виняткових випадках (війни, катастрофи, стихійні лиха тощо).

Контрольна функція фінансів зумовлюється об'єктивно притаманною їм здатністю кількісно відображати рух фінансових потоків і забезпечувати контроль за дотриманням пропорцій в розподілі валового внутрішнього продукту, правильністю формування, розподілу та використання фінансових ресурсів держави і суб'єктів господарювання. Контрольна функція фінансів на практиці реалізується в діяльності осіб, що проводять фінансовий контроль. В Україні до органів, що здійснюють фінансовий контроль, належать: Міністерство фінансів, Державне казначейство, Державна контрольно-ревізійна служба, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, Пенсійний фонд, Рахункова палата та інші.

Фінанси перебувають в тісному взаємозв'язку з такими категоріями розподільчого характеру як гроші, заробітна плата, ціна, кредит.

Аналіз категорій "фінанси" і "гроші" свідчить про їхню особливу систему зв'язків, яка часто приводить до їх ототожнення. Фінанси нерідко (особливо на побутовому рівні) визначають як певну суму грошей, яка знаходиться в розпорядженні юридичної чи фізичної особи.

Звичайно, певна доля істини тут є. Справа в тому, що фінанси, як правило, завжди мають грошове вираження. Проте певна сума грошей - це ще не фінанси. Можна мати гроші і водночас не мати ніякого відношення до фінансів. І, навпаки, при відсутності грошей, лише володіючи майном, майновими правами, правами інтелектуальної власності, оцінивши їхню вартість, можна здійснювати інвестування, виступати співзасновником фірми, тобто мати відношення до фінансово-господарської діяльності фірми.

Крім того, фінанси відрізняються від грошей і за функціями, які вони виконують.

Проте існує діалектичний взаємозв'язок між фінансами і грошима. Тому часто вживають термін "фінансово-грошові відносини". Це має під собою певний ґрунт, тому що не можливо досягти покращення фінансового становища в державі, не налагодивши нормальний грошовий обіг. І, навпаки, якщо держава не здійснює свої витрати у відповідності до наявних доходів, це призводить до розладу грошового обігу.

І ціна, і фінанси беруть участь у розподілі валового внутрішнього продукту.

Ціна є грошовим виразом вартості будь-якого товару. Вона виступає вихідним ступенем розподілу вартості валового внутрішнього продукту та створює умови для подальшого його перерозподілу.

Держава, використовуючи різноманітні фінансові важелі, впливає на рівень цін. Наприклад, у випадках нееквівалентного обміну одразу ж включаються відповідні фінансові важелі. Скажімо, якщо вартість товару більша за його ціну, то з'являється такий важіль як допомога держави: дотації, субсидії, субвенції (наприклад, вугільній промисловості, електротранспорту, комунальному господарству); якщо ж вартість товару менша за його ціну, то держава залучає такий важіль як податки (акцизний збір).

До того ж, введення нових податків або зміна існуючих ставок може призвести до зменшення чи збільшення абсолютної величини ціни. А через такі фінансові важелі як норми амортизації, відрахування в державні цільові фонди держава може змінювати структуру ціни. З іншого боку, при реалізації товару ціна визначається на основі попиту та пропозиції. Тому на ринку інколи трапляються різкі коливання загального рівня цін, які можуть суттєво вплинути на стан фінансової сфери та фінансової безпеки держави.

Фінанси передують категорії "заробітна плата". Взаємозв'язок фінансів і заробітної плати проявляється у тому, що держава регулює величину заробітної плати за допомогою фінансових важелів, зокрема, податків, створюючи загальнодержавні фонди фінансових ресурсів. Одночасно держава за допомогою цих же фондів може стимулювати розвиток окремих видів діяльності, виділяючи дотації, субсидії, субвенції.

Відмінності:

–            фінанси розподіляють валовий внутрішній продукт, а заробітна плата - категорія, яка стосується лише частини валового внутрішнього продукту, а саме фонду оплати праці;

–            заробітна плата пов'язана лише з одним фактором виробництва - робочою силою, а фінанси впливають на використання всіх факторів виробництва (предмети праці, знаряддя праці тощо).

Спільним для обох цих категорій є те, що вони використовуються в кругообігу коштів і сприяють підвищенню ефективності виробництва.

При нестачі фінансових ресурсів підприємство залучає кредитні ресурси, а при надлишку фінансових ресурсів - підприємство може тимчасово вільні кошти надавати в кредит іншій установі (банку, підприємству).

Відмінності між фінансами і кредитом полягають у тому, що фінансам притаманний односторонній рух вартості, а кредиту - двосторонній рух вартості. До того ж за допомогою фінансів розподіляється валовий внутрішній продукт, а кредит діє лише на стадії перерозподілу тимчасово вільних ресурсів.

Фінансам і кредиту притаманні різні методи направлення коштів:

–        фінансам - фінансування (надання коштів на безповоротній основі);

–        кредиту - кредитування (надання коштів за принципами платності, строковості, поверненості і забезпеченості).

Список літератури

1.           Андрущенко В.Л. Фінансова думка Заходу в XX столітті (Теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів). - Львів, Каменяр, 2000. - 303 с.

2.           Безгубенко Л.М. Фінансова наука і практика періоду трансформацій //Фінанси України. - 2000. - №4. - с. 12-16.

3.           Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії: Вступдо фінансової науки. Гл. 1,2.- К.: Либідь, 2000. - 654 с.

4.           Боди Зви, Мертон Роберт. Финансьі. Гл. 1. - Москва -Санкт-Петербург - Киев: Издат. дом «Вильямс», 2000. - 585 с.

5.           Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. Розділи 1, 3. - К.:НІОС, 2000.-416 с.

6.           Вахрин П.И., Нешитой А.С. Финансн. Гл. 1. - М.: Инфор-мационно-внедренческий центр «Маркетинг», 2000. - 502 с.

7.           Леоненко П.М. Становлення і розвиток фінансової науки усвітлі історії економічної думки //Фінанси України. - 2000. -№6.-с. 36-43.

8.           Ляшенко Г.П. Роль фінансів у державному регулюванні економічного і соціального розвитку //Фінанси України. - 1999.- №5.-с. 46-52.

9.           Опарін В.М. Фінанси: Загальна теорія. Розділ 1. - К.: КНЕУ,2001.-240 с.

10.       Степанкова Т.М. Фінанси в умовах перехідної економіки//Фінанси України. - 1998. - №2. - 5-19.

11.       П.Тадвей Р. Фінансові аспекти суспільного добробуту //Фінанси України. - 2000. - №5. - с. 30-35

12.       Финансн / Под ред. М.В. Романовского, О.В. Врублевской,Б.М. Сабанти. Гл. 1. - М.: Изд-во «Перспектива», Изд-во«Юрайт», 2000. - 520 с.

13.       Юрій СІ. Дивергенція фінансів при розгортанні ринковихвідносин //Фінанси України. - 1996. - №9. - с. 5-12.

14.       Юрій СІ., Крисоватий А.І. Державні фінанси як основасоціально-економічного оновлення суспільства //ФінансиУкраїни. - 1998. -№11. -с. 9-14.

План семінарського заняття

1.   Суть та об'єктивна необхідність фінансів.

2.   Функції фінансів.

3.   Об'єкти та суб'єкти фінансових відносин.

4.   Взаємозв'язок фінансів з іншими розподільчими категоріями.

5.   Дискусійні питання суті та функції фінансів

Теми рефератів

1. Сучасна світова та вітчизняна фінансова думка.

2. Взаємозв'язок фінансів з іншими розподільчими категоріями (гроші, кредит, заробітна плата, ціна).

Контрольні запитання та завдання

Тести для самоконтролю

1. На вашу думку, фінанси - це:

а) суспільні відносини;

б) гроші;

в) розподільчі відносини;

г) фондоутворюючі відносини;

д) кредитні відносини;

е) грошові відносини.

2. Необхідність фінансів обумовлена:

а) наявністю кредиту;         

б) наявністю держави;

в) наявністю грошових відносин;

г) дією економічних законів розвитку суспільства.

3. Всім фондам грошових коштів притаманні такі риси:

а) цільове призначення;

б) правова регламентація;

в) "заморожування" коштів;

г) динамічність.

4. До централізованих фондів грошових коштів належать:

а) фонди некомерційних організацій;

б) фонди комерційних підприємств;

в) Пенсійний фонд України;

г) місцеві бюджети;

д) Державний бюджет України;

е) амортизаційний фонд.

5. До децентралізованих фондів грошових коштів належать:

а) фонди міністерств;

б) фонд економічного стимулювання з прибутку;

в) амортизаційний фонд;

г) фонд оплати праці;

д) фонди відомств;

е) фонд соціального страхування на випадок безробіття;

є) фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.

6. Об'єктом розподілу за допомогою фінансів є:

а) валовий внутрішній продукт;

б) децентралізовані фонди грошових коштів;

в) нейтралізовані фонди грошових коштів;

г) національне багатство.

Основні поняття і терміни:

–      грошові кошти,

–      національне багатство,

–      фінанси,

–      розподільча функція фінансів,

–      фінансові ресурси,

–      об'єкти і суб'єкти розподілу,

–      фонди грошових - коштів,

–      первинний розподіл і перерозподіл,

–      валовий внутрішній продукт,

–      контрольна функція фінансів.

ТЕМА 2 ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА. ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ.

УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ.

Огляд ключових категорій і положень

У кожній державі реалізується певна економічна політика, яка здійснює вплив на всі стадії суспільного відтворення.

Окремою складовою економічної політики є фінансова політика, що являє собою сукупність фінансових (розподільчих і перерозподільчих) заходів, які держава здійснює через фінансову систему.

Фінансова політика пов'язана із діяльністю органів законодавчої та виконавчої влади і об'єднує заходи, методи і форми організації та використання фінансів для забезпечення соціально-економічного розвитку держави. Основна мета фінансової політики полягає в підвищенні рівня суспільного добробуту.

Складовими фінансової політики є:

–            бюджетна політика;

–            податкова політика;

–            грошово-кредитна політика;

–            інвестиційна політика;

–            митна політика тощо.

Головним завданням фінансової політики є забезпечення реалізації тієї чи іншої державної програми відповідними фінансовими ресурсами.

Проявляється фінансова політика у:

–            фінансовому законодавстві;

–            системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів

(найважливішими з яких є податки); - перерозподілі фінансових ресурсів між окремими верствами

населення, галузями, регіонами; - структурі доходів і видатків бюджетів тощо.

Найважливішими умовами результативності фінансової Політики є:

–            врахування дії об'єктивних економічних законів розвитку суспільства;

–            вивчення та використання досвіду попередніх етапів господарського будівництва;

–            врахування специфіки сучасних умов, змін у зовнішній та внутрішній політиці;

–            комплексність у розробці заходів, пов'язаних із вдосконаленням фінансових відносин.

В залежності від характеру заходів і часу, на який вони розраховані, виділяють фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія - це основні напрями використання фінансів на тривалу перспективу. Прикладом стратегічних завдань є впровадження власної грошової одиниці, проведення прозорої приватизації, подолання інфляції і спаду виробництва тощо.

Фінансова тактика спрямована на вирішення завдань окремого етапу розвитку країни. Яскравим прикладом фінансової тактики є: удосконалення системи оподаткування, надання пільг окремим платникам, територіальний перерозподіл фінансових ресурсів через бюджетну систему.

В кожній країні конкретні методи проведення фінансової політики залежать від історичних умов, рівня економічного розвитку, національних традицій та інших чинників.

Для впливу на процеси суспільного відтворення держава використовує певний господарський механізм, склад і структура якого визначаються рівнем розвитку економіки, відносинами власності, історичними та національними особливостями. Важливою складовою господарського механізму є фінансовий механізм.

Фінансовий механізм - це сукупність конкретних фінансових форм, методів та важелів, за допомогою яких забезпечується процес суспільного відтворення, тобто здійснюються розподільчі і перерозподільчі відносини, утворюються доходи суб'єктів господарювання і фонди грошових коштів (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Склад фінансового механізму

Процес розподілу і перерозподілу виробленого в суспільстві валового внутрішнього продукту починається, в першу чергу, із застосування такого фінансового методу як фінансове планування.

Фінансове планування – це діяльність по складанню планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому. У фінансовому плануванні важливим є застосування принципів наукового обґрунтування показників плану і забезпечення їх стабільності, а також використання прогресивних норм і нормативів із залученням електронно-обчислювальної техніки.

При виконанні фінансових планів виникає потреба в оперативному управлінні як діяльності, пов'язаній із необхідністю втручання в розподільчі процеси з метою ліквідації диспропорцій, подолання недоліків, своєчасного перерозподілу коштів, забезпечення досягнення запланованих результатів. Під час складання й виконання фінансових планів, а також по закінченні певних періодів проводиться фінансовий контроль, спрямований на перевірку правильності вартісного розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту, а також цільового витрачання коштів із відповідних фондів.

Фінансовий контроль є необхідною умовою безперебійного і поступового розвитку економіки. Він може бути державним і громадським, попереднім, поточним і наступним та здійснюватися документальними методами (ревізія, перевірка) і натуральними методами (інвентаризація, лабораторний аналіз, контрольний запуск сировини у виробництво тощо).

Фінансове забезпечення - це формування цільових грошових фондів у достатньому розмірі та їх ефективне використання.

Основними елементами фінансового забезпечення суб'єктів господарської діяльності є:

–             самофінансування (відшкодування витрат на основну діяльність та її розвиток за рахунок власних джерел);

–             кредитування (надання коштів за принципами поворотності, платності, строковості і забезпеченості);

–             бюджетне фінансування (надання коштів з бюджету на безповоротних засадах);

–             оренда (передача майна у користування на певний строк і за певну плату);

–             інвестування (вкладання коштів в ті чи інші об'єкти з метою отримання прибутку або соціального ефекту).

Фінансове регулювання - це метод фінансового впливу, пов'язаний із регулюванням економічних процесів. Основні елементи фінансового регулювання це:

-               оподаткування (вилучення частини доходів підприємств і населення до бюджету та державних цільових фондів);

-               бюджетні трансферти (дотації, субсидії, субвенції).

Для зацікавлення суб’єктів господарювання в досягненні кращих результатів використовуються фінансові стимули. До них належать:

-               заохочувальні фонди підприємств, які утворюються з прибутку;

-               бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку народного господарства (у т.ч. дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для економіки); - спеціальні фінансові пільги (пільги на податки та можливість проведення прискореної амортизації).

У фінансових важелях важливе місце займають фінансові санкції як особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб'єктів господарювання за виконання взятих зобов'язань. В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найбільш розповсюдженими серед них є штрафи і пені.

Штраф - це міра матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або діючих правил. Застосовується, як правило, в твердій грошовій сумі.

Пеня застосовується при несвоєчасному виконанні грошових зобов'язань і нараховується за кожен день прострочення. Розмір пені встановлюється у відсотках від суми простроченого платежу.

Для нормального функціонування фінансового механізму необхідним є його відповідне нормативно-правове забезпечення, яке представлене, передусім, Конституцією України, численними законами, а також підзаконними нормативно-правовими актами. Закони приймаються Верховною Радою України, є обов'язковими до виконання і мають вищу юридичну силу по відношенню до інших нормативних актів. Велике значення в регламентації фінансових відносин мають такі закони: "Про власність", "Про систему оподаткування", "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", Бюджетний кодекс України тощо.

Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними державними органами на підставі діючих законів. До таких документів належать: Укази Президента України, Декрети, Постанови Кабінету Міністрів, інструкції, накази міністерств, міжнародні договори, укладені і ратифіковані Верховною Радою України тощо.

В сучасних умовах реформування економіки України відбувається вдосконалення фінансового механізму. Найважливішими проблемами, які вирішуються при цьому, є такі:

-         створення передумов для розвитку і становлення ринкових відносин в Україні;

-         забезпечення раціональних пропорцій розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту;

-         забезпечення необхідних темпів економічного зростання;

-         науково обґрунтоване фінансове планування і прогнозування обсягів централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, їх розподілу і використання;

-         підвищення результативності фінансового контролю;

-         вдосконалення механізму дії фінансових важелів, стимулів санкцій;

-         адекватне правове і нормативне забезпечення функціонування усього фінансового механізму.

Управління - це цілеспрямована діяльність, пов'язана з впливом керуючого суб'єкта на керований об'єкт з метою досягнення певних цілей та результатів.

Управління притаманне всім сферам людської діяльності, в тому числі економічній і фінансовій.

Управління фінансами - це складова частина управління економікою. Його здійснює спеціальний фінансовий апарат з допомогою специфічних прийомів і методів.

Об'єктами управління виступають фінансові відносини, в тому числі й ті, що пов'язані з формуванням і використанням фондів грошових коштів. Найважливіші об'єкти управління - це фінанси підприємств, організацій і установ, фінанси домогосподарств, загальнодержавні фінанси.

Суб'єктами управління виступають держава в особі законодавчих і виконавчих органів, у т.ч. фінансових, а також фінансові служби підприємств, організацій і установ.

Сукупність всіх організаційних структур, які здійснюють управління фінансами, утворює фінансовий апарат.

Управлінська діяльність включає наступні функціональні елементи:

–             планування, в ході якого кожен суб'єкт господарювання оцінює свій фінансовий стан, виявляє резерви збільшення фінансових ресурсів та напрямки їх ефективного використання;

–             оперативне управління як комплекс заходів, що проводяться на основі оперативного аналізу конкретної фінансової ситуації. Мета оперативного управління - досягти максимального ефекту при мінімальних затратах шляхом

–             своєчасної зміни фінансових відносин, маневрування фінансовими ресурсами;

–             контроль, який пронизує всі стадії управлінської діяльності і в той же час має велике самостійне значення. В процесі контролю порівнюються фактичні результати із запланованими і виявляються резерви.

Розрізняють стратегічне і оперативне управління фінансами.

Стратегічне управління здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Президент. Стратегічне управління - це управління фінансами на перспективу, і виражається воно у встановленні обсягів фінансових ресурсів на перспективу для реалізації цільових програм, пов'язаних з піднесенням економіки України, проведенням її структурної перебудови, конверсії оборонних галузей, зміцнення агропромислового комплексу, вирішення соціальних проблем тощо.

Оперативне управління фінансами здійснюють Міністерство фінансів України; дирекції позабюджетних фондів, страхових організацій; фінансові служби міністерств, підприємств та організацій.

В сучасних умовах гостро стоїть проблема пошуку альтернативних методів управління і впливу на суб'єкти господарювання, які відповідали б ринковій економіці.

Розподіл функцій в управлінні фінансами між державними органами є наступним.

Верховна Рада України як найвищий орган законодавчої влади приймає закони, у т. ч. з фінансових питань, затверджує Державний бюджет України та здійснює контроль за його виконанням в особі Рахункової палати, визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики в сфері фінансів.

Президент України як глава держави створює у межах коштів, передбачених Державним бюджетом для здійснення своїх повноважень, консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби, підписує закони, прийняті Верховною Радою, має право вето щодо цих законів із наступним поверненням їх Верховній Раді на повторний розгляд.

Кабінет Міністрів України як найвищий орган виконавчої влади забезпечує проведення фінансової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки, культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; організовує розробку проекту закону про Державний бюджет і забезпечує його виконання.

Міністерство фінансів України як центральний орган виконавчої влади, підвідомчий Кабінету Міністрів:

–             реалізує державну фінансову політику;

–             складає проект Державного бюджету;

–             організовує виконання Державного бюджету;

–             контролює виконання Державного бюджету та складає звіт про його виконання;

–             забезпечує захист фінансових інтересів держави, здійснює контроль за дотриманням фінансового законодавства;

–             проводить методичну роботу з питань фінансового та бюджетного планування;

–             здійснює управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом;

–             розробляє пропозиції по удосконаленню податкової політики;

–             здійснює контроль за випуском і обігом цінних паперів,

–             бере участь в роботі керівних органів фондових бірж;

–             вивчає валютно-фінансові проблеми в сфері міжнародного економічного співробітництва; - готує і подає до Кабінету Міністрів пропозиції щодо вступу України до міжнародних фінансових організацій та членства в них тощо.

До 1996 року в складі Міністерства фінансів знаходилася Державна податкова служба України. Але пізніше вона була відокремлена від Міністерства фінансів (що було аргументовано метою посилення контролю за справлянням податків) і набула статусу окремого міністерства.

Головними завданнями Державної податкової адміністрації є:

–             здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати податків і зборів;

–             розробка пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства, прийняття нормативних актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;

–             формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та єдиного банку даних про платників - юридичних осіб;

–             проведення роз'яснювальної роботи серед платників податків з питань оподаткування;

–             попередження та розкриття злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування.

При Міністерстві фінансів України діють Державна контрольно-ревізійна служба та Державне казначейство.

Головними завданнями Державної контрольно-ревізійної служби є:

–             здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів;

–             здійснення контролю за станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в цих установах;

–             розробка пропозицій щодо усунення виявлених недоліківі порушень та запобігання їм у подальшому.

Державне казначейство України було створене у 1995 році з метою ефективного управління коштами Державного бюджету. Основними завданнями казначейства є:

–             організація виконання Державного бюджету та здійснення

–             контролю за цим процесом; - фінансування видатків Державного бюджету

–             ведення обліку касового виконання Державного бюджету, складання звіту про виконання Державного бюджету;

–             здійснення управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом тощо.

У 1997 році було прийнято Закон "Про Рахункову палату Верховної Ради України".

Основними завданнями Рахункової палати є:

–             контроль за своєчасним виконанням Державного бюджету, фінансуванням загальнодержавних програм, укладанням угод про державні позики і кредити;

–             контроль за використанням золотого запасу, дорогоцінних металів та каменів; - надання кредитів та здійснення операцій з розміщення золотого резерву і резерву в іноземній валюті.

Органи місцевого самоврядування у сфері фінансів мають такі повноваження:

–             самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети;

–             використовують вільні бюджетні кошти, додатково отримані в процесі виконання місцевих бюджетів;

–             мають право встановлювати розміри ставок місцевих податків і зборів, перелік яких затверджується Верховною Радою України;

–             мають повноваження в галузі ціноутворення;

–             мають право здійснювати місцеві позики, випускати цінні папери та організовувати грошово-речові лотереї;

–             можуть виступати гарантами під надання кредитів підприємствам і установам, що належать до комунальної власності тощо.

Список літератури

1.                 Буковинський С.А. Фінансова стабілізація як основа фінансової політики //Фінанси України. - 1997. - №4. - с. 5-19.

2.                 Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. Розділ 4. - К.:НЮС, 2000.- 416с.

3.                 Вахрин П.И., Нешитой А.С. Финансьі. Гл. 3. - М.: Инфор-мационно-внедренческий центр «Маркетинг», 2000. - 502 с.

4.                 Воронкова О.М. Контрольна й аналітична робота податковоїслужби України //Фінанси України. - 2001. - №8. - с. 135-141.

5.                 Іванух Р.А., Колобова Л.В. Фінансова політика держави нашляху до стабілізації економіки //Фінанси України. - 1997. -№5.-с. 36-41.

6.                 Дерев'янко О.Г. Фінансово-кредитний механізм в системі стратегічного управління //Фінанси України. - 1998. - №7. -с. 28-34.

7.                 Жиоер і .в. державне казначейство України: становлення, проблеми, перспективи //Фінанси України. - 2001. - № 1. - с. 40-46.

8.                 Кайзерман В.О. Податкова служба області в умовах удосконалення податкової системи України //Фінанси України. -2000.- №8.-с. 41-43.

9.                 Каленський М.М., Стефанюк І.Б. До питання розвиткуДержавної контрольно-ревізійної служби //Фінанси України.- 1999. - №2. -с. 71-77Ковалюк О.М. Фінансовий механізм економіки України//Фінанси України. - 2001. - №9. - с. 22-28.

10.             Льовочкін С.В. Фінансовий механізм макроекономічного регулювання //Фінанси України. - 2000. - №12. - с. 25-33.

11.             Микитюк О І. Фінансове забезпечення розвитку малих підприємств //Фінанси України. - 1999. - №6. - с. 55-61.

12.             Мітюков І.О., Шаповалова М.М. Проблеми взаємодії бюджетної та монетарної політики в Україні //Фінанси України.- 1999. - №10.-с. 3-16.

13.             Огонь Ц.Г. Фінансові методи регулювання економіки //ФінансиУкраїни. - 1996. - №1. - с. 38-49.

14.             Опарін В.М. Фінанси: Загальна теорія. Розділ 3. - К.: КНЕУ,2001.-240 с.

15.             Павлюк К.В. Ефективність надання податкових пільг//Фінанси України. - 2002. - №1. - с. 34-40.

16.             Пастухова В.В. Аналіз системи стратегічного управлінняпідприємством: методологічний аспект //Фінанси України. -2000. - №10.-с. 69-74.

17.             Полозенко Д.В. Фінансова політика перехідної економіки//Фінанси України. - 1999. - №8. - с. 3-11.

18.             Радіонова І.Ф. Макроекономічні засади розподілу ролей міжМіністерством фінансів та Національним банком //ФінансиУкраїни. - 1999. - №2. - с. 10-15.

19.             Романів М.В. Роль Міністерства фінансів у забезпеченніконтролю за рухом фінансових ресурсів держави //ФінансиУкраїни. - 1998. - №9. - с. 46-48.

20.             Степанкова Т.М. Фінанси в умовах перехідної економіки//Фінанси України. - 1998. - №2. - с. 5-19.

21.             Стефанюк І.Б. Державне управління і фінансовий контроль в умовах ринку //Фінанси України. - 1999. - №8. - с. 76-88.

22.             Стефанюк І.Б. Контрольно-ревізійна служба як складова системи фінансової безпеки держави //Фінанси України. -1998. -№11.-с. 42-47.

23.             Финансы / Под ред. М.В. Романовского, О.В. Врублевской,Б.М. Сабанти. Гл. 3. - М.: Изд-во «Перспектива», Изд-во«Юрайт», 2000. - 520 с.

24.             Ю.Яцюта В.П. Удосконалення фінансової політики //Фінанси України. - 2001. - №8. - с. 60-67.

План семінарського заняття

1.    Зміст та значення фінансової політики.

2.    Види фінансової політики, їх характеристика.

3.    Фінансова стратегія і фінансова тактика.

4.    Особливості сучасної фінансової політики України.

5.    Суть та складові елементи фінансового механізму.

6.    Характеристика фінансових методів.

7.    Фінансові важелі, їх роль у функціонуванні фінансового механізму.

8.    Фінансові стимули та санкції, їх види.

9.    Нормативно-правове забезпечення функціонування фінансового механізму.

10.              Необхідність реформування фінансового механізму в сучасних умовах.

11.              Управління фінансами та його складові елементи.

12.              Організація управління фінансами в Україні.

13.              Функції Міністерства фінансів України та його структурних підрозділів в управлінні фінансами.

14.              Напрями удосконалення управління фінансами в Україні.

Теми рефератів

1.           Фінансова політика та фінансова безпека держави.

2.           Генезис фінансової політики держави.

3.           Фінансовий механізм, його вплив на ефективність економіки та напрями вдосконалення.

4.           Реформування фінансового механізму в умовах демократичних та ринкових перетворень.

5.           Фінансовий менеджмент підприємницьких структур та необхідність його застосування у фінансовій діяльності господарюючих суб'єктів.

6.           Фінансовий апарат, його склад, характеристика і розвиток в умовах переходу до ринку.

Контрольні запитання та завдання

Тести для самоконтролю

1.           Фінансова політика проявляється у:

а)           структурі доходів і видатків бюджетів;

б)           перерозподілі фінансових ресурсів між регіонами країни;

в)           перерозподілі фінансових ресурсів між окремими верствами населення;

г)           фінансовому законодавстві.

2.           Прикладом фінансової тактики є:

а)           впровадження власної грошової одиниці;

б)           надання пільг окремим платникам податків;

в)           удосконалення системи оподаткування;

г)           подолання інфляції.

3.           Прикладом фінансової стратегії є:

а)           проведення приватизації;

б)           територіальний перерозподіл фінансових ресурсів через бюджетну систему;

в)           подолання інфляції;

г)           подолання спаду виробництва.

4.           Методи проведення фінансової політики в окремій країні залежать від:

а)           історичних умов;

б)           рівня економічного розвитку;

в)           національних традицій.

5. Фінансовий механізм це:

а)           сукупність фінансових методів, за допомогою яких забезпечується процес суспільного відтворення;

б)           сукупність фінансових важелів, за допомогою яких забезпечується процес суспільного відтворення, та їх нормативно-правове забезпечення;

в)           нормативно-правове забезпечення дії фінансових методів, за допомогою яких забезпечується процес суспільного відтворення;

г)           сукупність фінансових методів та важелів, за допомогою яких забезпечується процес суспільного відтворення, та їх нормативно-правове забезпечення.

6.           До фінансових методів відносять:

а)           фінансове планування,

б)           оперативне управління;

в)           норми амортизаційних відрахувань;

г)           фінансове забезпечення;

д)           фінансовий контроль;є) податки,

є) фінансове регулювання,

ж)          фінансові стимули,

з)            фінансові санкції

7.           Основні елементи фінансового забезпечення суб’єктів господарювання:

а)           самофінансування;

б)           кредитування,

в)           інвестування,

г)           фінансові санкції,

д)           оренда;

е) бюджетне фінансування; є) фінансові стимули.

8.           Існують такі фінансові важелі:

а)           норми амортизаційних вирахувань;

б)           податки,

в)           обов'язкові збори,

г)           відсотки за користування кредитом.

9.           До фінансових стимулів належать:

а)           штраф,

б)           спеціальні фінансові пільги,

в)           заохочувальні фонди з прибутку;

г) оподаткування,

д)           бюджетне фінансування ефективних напрямків розвитку народного господарства

10.         Найбільш розповсюдженими серед фінансових санкцій є:

а)           ревізія,

б)           перевірка,

в)           пеня;

г)           штраф,

д)           обов'язкові збори.

11. Об'єктами управління фінансами є:

а) фінансові служби підприємств;

б) фінанси домогосподарств;

в)           загальнодержавні фінанси;

г)           фінанси підприємств, установ і організацій.

12. Управлінська діяльність включає наступні функціональні елементи:

а)           планування;

б)           фінансове забезпечення;

в)           оперативне управління;

г)           контроль.

13.         Стратегічне управління фінансами в Україні здійснюють:

а)           Верховна Рада України;

б)           Міністерство фінансів України;

в)           фінансові служби підприємств;

г)           дирекції позабюджетних фондів;

д)           Президент України.

14.         Оперативне управління фінансами в Україні здійснюють:

а)           Президент України;

б)           дирекції страхових фондів;

в)           Кабінет Міністрів України;

г)           фінансові служби підприємств;

д)           дирекції позабюджетних фондів;е)         Верховна Рада України;

є) фінансові служби міністерств.

15.         Верховна Рада України у сфері управління фінансами має такі повноваження:

а)           приймає закони з фінансових питань;

б)           складає проект Державного бюджету України;

в)           затверджує Державний бюджет України;

г)           складає проекти місцевих бюджетів;

е) визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики.

16.         Повноваження Президента України в сфері управління фінансами:

а)           має право встановлювати місцеві податки;

б)           підписує закони, прийняті Верховною Радою України;

в)           розробляє пропозиції щодо вдосконалення податкової політики;

г)           складає проект Державного бюджету України;

д)           має право вето щодо прийнятих Верховною Радою законів.

17.         Функції Кабінету Міністрів України в сфері фінансів:

а)           організація розробки проекту Державного бюджету України;

б)           забезпечення виконання Державного бюджету України;

в)           забезпечення проведення економічної політики держави.

18.         Міністерство фінансів України виконує наступні функції:

а)           складає проект Державного бюджету України;

б)           затверджує Державний бюджет України;

в)           здійснює контроль за випуском і обігом цінних паперів;

г)           здійснює управління державним зовнішнім і внутрішнім боргом;

д)           вивчає валютно-фінансові проблеми в галузі міжнародного економічного співробітництва.

19.         Основними завданнями Державної контрольно-ревізійної служби є:

а)           управління державним боргом;

б)           складання звіту про виконання Державного бюджету України;

в)           контроль за витрачанням коштів бюджетними установами;

г)           контроль за витрачанням коштів і матеріальних цінностей в установах, організаціях і підприємствах, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів.

Основні поняття і терміни:

–      фінансова політика,

–      фінансова стратегія,

–      фінансова тактика,

–      фінансове право.

–      фінансовий механізм,

–      фінансові стимули,

–      фінансові важелі,

–      фінансові санкції.

–      фінансове регулювання,

–      фінансове забезпечення, управління фінансами,

–      фінансовий апарат,

–      об'єкти та суб'єкти управління фінансами,

–      оперативне управління фінансами,

–      стратегічне управління фінансами.

ТЕМА 3. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ

Огляд ключових категорій і положень

Фінансам підприємств як складовій фінансової систе­ми належить визначальне місце у структурі фінансових відносин суспільства. Вони функціонують у сфері суспільного виробницт­ва, де створюється валовий внутрішній продукт, матеріальні та нематеріальні блага, національний дохід — основні джерела фі­нансових ресурсів. Саме тому від стану фінансів підприємств за­лежить можливість задоволення суспільних потреб, фінансова стійкість країни.

Фінансам підприємств, як і фінансам у цілому, властиві певні загальні та специфічні ознаки. Треба брати до уваги також і осо­бливості, зумовлені функціонуванням фінансів у різних сферах економіки. Загальною ознакою фінансів підприємств є те, що во­ни виражають сукупність економічних (грошових) відносин, пов'язаних із розподілом вартості валового внутрішнього-проду­кту. Специфічні ознаки фінансів підприємств виражають грошові відносини, що залежать від первинного розподілу вартості вало­вого внутрішнього продукту, формування та використання гро­шових доходів і децентралізованих фондів. Особливості фінансів підприємств також зумовлені їхнім функціонуванням у різних га­лузях економіки.

Фінанси підприємств безпосередньо пов'язані з рухом грошо­вих коштів. Досить часто поняття «фінанси підприємств» отото­жнюється з грошовими коштами, наявними фінансовими ресур­сами. Однак самі кошти чи фінансові ресурси не розкривають поняття «фінанси», якщо не з'ясувати суті економічної природи останніх. Такими суттєвими властивостями, які лежать в основі фінансів, є закономірності відтворювального процесу та грошові відносини, що виникають між учасниками суспільного виробни­цтва на всіх стадіях процесу відтворення, на всіх рівнях господа­рювання, у всіх сферах суспільної діяльності. Однак не всі грошові відносини належать до фінансових. Грошові відносини пе­ретворюються на фінансові, коли рух грошових коштів стає від­носно самостійним. Таке відбувається в процесі формування, розподілу, використання грошових доходів та фондів згідно з ці­льовим призначенням у формі фінансових ресурсів. До фінансів належать такі групи грошових відносин:

 - пов'язані з формуванням статутного фонду суб'єктів господарювання;

пов'язані з формуванням та розподілом грошових доходів:
виручки, валового та чистого доходу, прибутку, грошових фондів
підприємств;

- ті, що виникають у підприємств з державою з приводу подат­кових та інших платежів у бюджет та цільові фонди, бюджетного фінансування, одержання субсидій;

- які виникають між суб'єктами господарювання у зв'язку з інвестуванням у цінні папери та одержанням з ними доходів, здійсненням пайових внесків та участю в розподілі прибутку від спільної діяльності, одержанням і сплатою штрафних санкцій;

- які формуються в підприємств з банками, страховими компа­ніями у зв'язку з одержанням та погашенням кредитів, сплатою відсотків за кредит та інші види послуг, одержанням відсотків за розміщення та зберігання коштів, а також у зв'язку зі страховими платежами та відшкодуваннями за різними видами страхування;

-        ті, що формуються в підприємств у зв'язку з внутрішньогос­подарським розподілом доходів.

Таким чином, об'єктом фінансів підприємств є економічні від­носини, пов'язані з рухом коштів, формуванням та використанням грошових фондів. Суб'єктами таких відносин можуть бути підпри­ємства та організації, банківські установи та страхові компанії, по­забюджетні фонди, інвестиційні фонди, аудиторські організації, інші суб'єкти господарювання, які є юридичними особами.

У процесі відтворення (виробництва, розподілу, обміну та спо­живання) відбувається розподіл вартості валового внутрішнього продукту за цільовим призначенням, а також розподіл його між державою та суб'єктами господарювання, кожен з яких одержує і вою частку виробленого продукту в грошовій формі. Отже, гроші створюють умови для появи фінансів як самостійної сфери

Фінанси підприємств — це економічні відносини, що пов’язані і рухом грошових потоків, формуванням, розподілом і викорис­танням доходів і грошових фондів суб'єктів господарювання в процесі відтворення.

У процесі відтворення фінанси підприємств як економічна ка­тегорія виявляються та виражають свою сутність, свою внутріш­ню властивість через такі функції:

-       формування  фінансових  ресурсів  у процесі   виробничо-господарської діяльності;

-       розподіл та використання фінансових ресурсів для забез­печення операційної фінансової та інвестиційної діяльності, для
виконання своїх фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками, суб'єктами господарювання;

-       контроль за формуванням та використанням фінансових
ресурсів у процесі відтворення.

Формування фінансових ресурсів на підприємствах відбуває­ться за створення статутного капіталу, а також у процесі розподілу грошових надходжень внаслідок повернення авансованих ко­штів в основні та оборотні засоби, використання доходів на формування резервного фонду. У зв'язку з цим поняття «форму­вання» та «розподіл» доцільно розглядати як єдиний процес у су­спільному виробництві. Утворення грошових фондів завжди пе­редбачає розподіл валових доходів.

Формування та використання фінансових ресурсів на підпри­ємствах — це процес утворення грошових фондів для фінансово­го забезпечення операційної, інвестиційної діяльності, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами і господарювання.

Відомо, що будь-які ресурси обмежені і досягти бажаного ефекту можна не тільки регулюванням їхнього обсягу, а й через установ­лення оптимального співвідношення різних ресурсів. З усіх видів ресурсів фінансові мають першочергове значення, оскільки це єди­ний вид ресурсів підприємства, що трансформується безпосередньо і і мінімальною витратою часу в будь-який інший вид ресурсів.

Рух грошових потоків кількісно відображає всі стадії процесу відтворення через формування, розподіл та використання грошових доходів, цільових фондів. Таким чином, фінанси є безвідмовним індикатором виникнення вартісних диспропорцій: дефіциту і грошових коштів, неплатежів, нецільового використання коштів, збитків та інших негативних явищ у процесі фінансово - господарську діяльності підприємств. Отже, фінансам властива потенційна здатність контролювати фінансово-господарську діяльність підприємств. Завдання фінансових служб підприємств полягає в якнайповнішому використанні цих властивостей фінансів для ор­ганізації дійового фінансового контролю.

Контроль за формуванням та використанням фінансових ре­сурсів випливає з притаманної фінансам здатності об'єктивно ві­дображати кількісні й вартісні пропорції виробництва та реаліза­ції продукції, робіт, послуг. Зокрема, напрямки та використання фінансових ресурсів пов'язані з виконанням зобов'язань підпри­ємств перед фінансово-кредитною системою та суб'єктами гос­подарювання. Грошовий контроль взаємовідносин між підприєм­ствами та організаціями в процесі оплати поставлених товарів, наданих послуг, виконаних робіт дає змогу негайно встановити, чи дотримано умови господарських угод.

Важливою є роль фінансів підприємств у забезпеченні збалан­сованості в економіці країни матеріальних та грошових фондів, призначених для споживання та накопичення. Забезпечення такої збалансованості великою мірою впливає на стабільність націо­нальної валюти, грошового обігу, стану розрахунково-платіжної дисципліни в народному господарстві.

Фінанси, беручи участь у вартісному розподілі створеного внутрішнього валового продукту, забезпечуючи формування та використання доходів і грошових фондів, безпосередньо пов'я­зані з іншими економічними категоріями та інструментами гос­подарського механізму: комерційним розрахунком, ціною, кре­дитом. Саме тому фінанси підприємств можуть бути важливим інструментом економічного стимулювання, контролю за станом економіки країни та управління нею.

Фінанси є суттєвим складовим елементом системи управління економікою. Без фінансів неможливо забезпечити індивідуаль­ний оборот виробничих фондів на розширеній основі, запрова­джувати науково-технічні досягнення, стимулювати інвестиційну діяльність, регулювати структурну перебудову економіки.

Фінанси — це кровоносна система економічного бази­су, яка забезпечує життєдіяльність підприємництва. Рух коштів, його швидкість та масштаби визначають працездатність фінансо­вої системи. З руху коштів розпочинається і ним же завершується оборот засобів підприємства, оборот усього капіталу. Саме тому рух коштів, грошовий оборот на підприємстві є основною лан­кою в процесі обороту капіталу.

Грошові кошти на підприємстві спочатку формуються в про­цесі утворення статутного капіталу, а згодом — у результаті реа­лізації продукції. Одержані кошти інвестуються для забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення та розвитку ви­робництва. Отже, підприємства дістають можливість виробляти та реалізовувати продукцію, одержувати доходи. Кошти підпри­ємств зберігаються в касах, а також на поточному, валютному та інших рахунках у банківських установах.

У процесі реалізації продукції, робіт, послуг на рахунки під­приємств постійно надходять грошові кошти у вигляді виручки від реалізації. Кошти надходять також від фінансово-інвести­ційної діяльності підприємств: дивіденди та доходи від придба­них акцій, облігацій та інших видів цінних паперів; від вкладання коштів на депозитні рахунки; від здавання майна в оренду. Однак підприємство розпоряджається не всіма грошовими коштами, які воно одержує. Так, у складі виручки від реалізації продукції під­приємству надходять суми акцизного збору, податок на додану вартість, котрі підлягають внесенню в бюджет. Реальним плат­ником цих податків є споживач, а переказує їх у бюджет підпри­ємство, яке реалізує продукцію. Частина грошових надходжень, що залишилася після відрахувань у бюджет акцизного збору, податку на додану вартість, спрямовується на заміщення коштів, авансованих в оборотні та основні засоби, на виконання фінансо­вих зобов'язань перед бюджетом, позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями та іншими суб'єктами госпо­дарювання. Частина грошових надходжень, яка залишилась, фор­мує валовий та чистий дохід, прибуток.

Грошові фонди — це відокремлена частина грошових коштів, які мають цільове спрямування. До грошових фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний фонд, резер­вний фонд та інші.

Статутний фонд використовується підприємством для інве­стування коштів в оборотні та основні засоби. Фонд опла­ти праці — для виплати основної та додаткової заробітної плати працівникам. Амортизаційний фонд — для фінансуван­ня відтворення основних і позаоборотних активів. Резервний фонд — для покриття збитків, подолання тимчасових фінансо­вих ускладнень.

Кошти підприємства використовують не тільки у фондовій формі. Так, використання підприємством коштів для виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями здійснюється в не­фондовій формі. У нефондовій формі підприємства також одер­жують дотації та субсидії, спонсорські внески.

Під фінансовими ресурсами слід розуміти грошові кошти, що с в розпорядженні підприємств. Таким чином, до фінансових ре­сурсів належать грошові фонди й та частина грошових коштів, яка використовується в нефондовій формі.

Основними джерелами формування фінансових ресурсів під­приємств є власні та залучені кошти. До власних належать: ста­тутний фонд, амортизаційні відрахування, валовий дохід та при­буток. До залучених — отримані кредити, пайові та інші внески, кошти, мобілізовані на фінансовому ринку.

У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важ­ливу роль відіграє визначення оптимальної структури їхніх дже­рел. Підвищення питомої ваги власних коштів позитивно впливає на фінансову діяльність підприємств. Висока питома вага залуче­них коштів ускладнює фінансову діяльність підприємства та потребує додаткових витрат на сплату відсотків за банківські кре­дити, дивідендів за акціями, доходів за облігаціями, зменшує лік­відність балансу підприємства, підвищує фінансовий ризик. Тому в кожному конкретному випадку необхідно детально аналізувати доцільність залучення додаткових фінансових ресурсів з ураху­ванням фінансових ризиків.

Перехід до ринкової економіки зумовлює посилення ролі фінансів підприємств у системі господарювання. Фінансо­вий стан, платоспроможність підприємств визначаються раціо­нальною організацією фінансів. Організація фінансової діяльнос­ті підприємства має бути побудована так, щоб це сприяло підвищенню ефективності виробництва.

Функціонування фінансів підприємств здійснюється не авто­матично, а з допомогою цілеспрямованої їх організації. Під орга­нізацією фінансів підприємств розуміють форми, методи, спо­соби формування та використання ресурсів, контроль за їхнім оборотом для досягнення економічних цілей згідно з чинними за­конодавчими актами.

В основу організації фінансів підприємств покладено комер­ційний розрахунок. За ринкової економіки господарський меха­нізм саморозвитку базується на таких основних принципах: са­морегулювання, самоокупність, самофінансування. Цим принци­пам відповідає комерційний розрахунок, тобто метод господарю­вання, що полягає в постійному порівнюванні (у грошовому ви­раженні) витрат та результатів діяльності. Його метою є одер­жання максимального прибутку за мінімальних витрат капіталу та мінімально можливого ризику. Питання про те, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти, за ринкових умов для підпри­ємств визначається основним орієнтиром — прибутком.

Комерційний розрахунок справляє значний вплив на організа­цію фінансів підприємств. Він передбачає, що фінансові відноси­ни підприємств регламентуються державою в основному еконо­мічними методами — з допомогою важелів відповідної подат­кової, амортизаційної, відсоткової, протекціоністської політики. Збитки (у тім числі втрачена вигода), котрих зазнало підприємст­во внаслідок виконання таких, що суперечать чинному законо­давству, вказівок державних органів та посадових осіб, повинні бути відшкодовані відповідними органами.

Суб'єкт господарювання має справжню фінансову незалеж­ність, тобто право самостійно вирішувати, що і як виробити, кому реалізувати продукцію, як розподілити виручку від реалізації продукції, як розпорядитися прибутком, які фінансові ресурси форму-кати та як їх використовувати. Повна самостійність підприємств не означає, однак, ігнорування певних правил їхньої поведінки. Ці правила розроблено та законодавчо закріплено у відповідних нор­мативних актах. Ясна річ, що підприємства можуть приймати рі­шення самостійно тільки в рамках чинних законів.

Суб'єкти фінансових відносин несуть реальну економічну від­повідальність за результати діяльності та своєчасне виконання своїх зобов'язань перед постачальниками, споживачами, держа­вою, банками. За своїми зобов'язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами. За невиконання зобов'язань підпри­ємством до нього застосовується система фінансових санкцій. Справді самостійне підприємство покриває свої втрати та збитки за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за раху­нок власного прибутку. Воно зобов'язане компенсувати збитки, завдані нераціональним використанням землі та інших природ­них ресурсів, забрудненням навколишнього середовища, пору­шенням безпеки виробництва.

Джерелом формування фінансових ресурсів підприємств є ре­ально зароблені доходи від реалізації продукції та від фінансових інвестицій. Економічна відповідальність підприємства настільки велика, що його можуть оголосити банкрутом у разі неспромож­ності виконати зобов'язання перед кредиторами.

У підприємств формуються партнерські взаємовідносини з банками та страховими компаніями. Підприємства й банки є рів­ноправними партнерами, які організовують фінансові взаємовід­носини з метою одержання прибутку. Банки не надають підпри­ємствам безкоштовних та безстрокових кредитів. Підприємства, у свою чергу, за зберігання грошових коштів на банківських ра­хунках одержують певні відсотки. Страхові компанії страхують численні ризики, пов'язані з підприємницькою діяльністю суб'єк­тів господарювання, створюючи певні гарантії стабільності ви­робничої діяльності.

У підприємств формуються взаємовідносини з бюджетом та державними цільовими фондами, створеними для підтримання комерційних засад в організації підприємництва. Держава вста­новлює податкові платежі, обов'язкові збори та внески на такому рівні, щоб не підірвати заінтересованості підприємств у розвитку виробництва та підвищенні його ефективності. Бюджетні асигну­вання виділяються підприємствам у вигляді цільових субсидій та субвенцій, що виключає можливість паразитування за рахунок державних коштів.

На організацію фінансів впливають організаційно-правові фор­ми господарювання, сфера та характер діяльності підприємств. Це виявляється в процесі формування капіталу (статутного фонду), розподілу прибутку, утворення грошових фондів, внутрішньові­домчого розподілу засобів, у взаємовідносинах з бюджетом.

У ринковій економіці основною формою господарювання є акціонерне товариство. Розрізняють акціонерні товариства за­критого та відкритого типів. Акціонерне товариство закритого типу засновує обмежена кількість акціонерів. При цьому будь-який член товариства не може продати свого паю без згоди ін­ших акціонерів, які мають переважне право на придбання цього паю. Акціонерне товариство відкритого типу орієнтовано на більшу кількість акціонерів через встановлення відкритої перед­плати на акції. При цьому акціонер має право на власний розсуд продавати, дарувати чи заставляти свої акції.

Акціонерне товариство організовується на добровільних заса­дах фізичними та юридичними особами. У статутний фонд вони можуть вносити не тільки відповідні кошти (у тім числі в інозем­ній валюті), а й робити внески у вигляді нерухомості, обладнан­ня, інтелектуальної власності, інших основних засобів.

Законом України «Про господарські товариства» передбачена можливість реєстрації різних видів товариств. Особливо пошире­ним є товариство з обмеженою відповідальністю. Кожен із учас­ників такого товариства вносить певний пай у статутний фонд і Згідно з ним одержує частку в доходах та майні товариства. На­далі відповідальність учасника товариства обмежується його па­єм або внеском. Члени товариства за зобов'язаннями товариства не відповідають. Товариство відповідає за своїми боргами тільки тим майном, яке є в його активі. Майно формується за рахунок внесків учасників, доходів, одержаних від підприємницької дія­льності та інших законних джерел. Товариство з обмеженою відповідальністю є юридичною особою, має свій статут. У статуті визначено порядок розподілу прибутку й ту його частку, яку роз­поділянні, між членами відповідно до їхніх внесків.

Товариства з обмеженою відповідальністю створюються у формі кооперативів, колективних та орендних підприємств. Ха­рактерним для них є те, що власність товариства — це спільна власність усіх його учасників.

Організація товариств з обмеженою відповідальністю є однією з найпоширеніших форм проведення приватизації, що дає змогу створити значну кількість невеликих підприємств з небагатьма учасниками, причому не вдаючись до акціонування.

Оскільки фізичним особам дозволено вести підприємницьку діяльність, відкривати рахунки в банках, мати у приватній влас­ності землю, з'являються фінанси домашнього господарства. З пе­реходом до ринкової економіки зростатиме роль фінансів до­машнього господарства у виробничому процесі.

Фінанси домашніх господарств як складова фінансової систе­ми мають важливе значення для забезпечення соціальної стабі­льності, інвестицій у розвиток економіки, поповнення доходів державного бюджету.

Основу фінансів домашніх господарств становлять фінанси окремих родин. Головна мета їх полягає у формуванні доходів загально сімейних бюджетів і використанні цих коштів на поточ­не споживання і накопичення. При цьому грошові кошти, при­значені для накопичення, можуть бути інвестовані у різні види дохідних інструментів.

Організація фінансів підприємств відображає галузеві особливос­ті, специфіку виробництва, рівень його технічного забезпечення та технологічних процесів, склад і структуру виробничих витрат, вплив природно-кліматичних факторів на виробництво. Так, наприклад, у сільськогосподарському виробництві, гірничодобувній промислово­сті, капітальному будівництві дія природних та кліматичних факто­рів зумовлює особливості розподілу прибутку, необхідність форму­вання фінансових ресурсів для протидії ризику, забезпечення страхового захисту засобів виробництва та результатів праці.

В організаційній та управлінській роботі підприємств фінансова діяльність займає особливе місце. Від неї багато в чо­му залежить своєчасність та повнота фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності та розвитку підприємства, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання.

Фінансова діяльність — це  система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.

Фінансову діяльність підприємства спрямовано на виконання Г1КИХ основних завдань:

-         фінансове забезпечення поточної виробничо-господарсь­кої діяльності;

-         пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення
рентабельності та платоспроможності;

-         своєчасність   виконання   фінансових   зобов'язань   перед
суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;

-         мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для
фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення
власного капіталу;

-         контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.

Фінансова робота підприємства здійснюється за такими осно­вними напрямками:

-         фінансове прогнозування та планування;

-         аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;

-         оперативна, поточна фінансово-економічна робота.

Фінансове прогнозування та планування є однією з найважли­віших ділянок фінансової роботи підприємства. На цій стадії фі­нансової роботи визначається загальна потреба в грошових кош­тах для забезпечення нормальної виробничо-господарської діяль­ності та можливість одержання таких коштів.

Планування виручки є необхідним для розробки плану прибу­тку від реалізації продукції, визначення суми планових платежів у бюджет. Від обґрунтованості та правильності розрахунку виру­чки великою мірою залежить також реальність основного джере­ла надходження коштів та розмір запланованого прибутку.

Мета планування витрат — визначення можливості найекономнішого витрачання матеріальних, трудових та грошових ресурсів на одиницю продукції. Зменшення витрат виробництва та оборо­ту с важливим фактором збільшення ефективності виробництва. Зниження собівартості за рахунок економії сировини, матеріалів, палива, енергії та живої праці дає змогу виробити значну кіль­кість додаткової продукції, збільшити прибуток та рентабель­ність підприємств, створює реальні можливості для самофінансування. Скорочення витрат на виробництво одиниці продукції є матеріальною підставою для зниження цін на неї, а отже, і при­скорення обертання оборотних коштів.

Плануючи витрати на виробництво та реалізацію продукції, необхідно враховувати резерви зниження її собівартості, до яких належать:

-               поліпшення використання основних виробничих засобів та
збільшення у зв'язку з цим випуску продукції на кожну гривню
основних засобів;

-               раціональне використання сировини, матеріалів, палива,
енергії та скорочення витрат на одиницю продукції без зниження
її якості;

-               зменшення затрат живої праці на одиницю продукції на
основі науково-технічного прогресу;

-               скорочення  витрат на реалізацію продукції за  рахунок
удосконалення форм її збуту;

-               зменшення втрат від браку та безгосподарності, ліквідація
непродуктивних витрат;

-               економія в адміністративно-управлінській сфері на основі
раціональної організації апарату управління підприємством.

Спираючись на опрацьовані фінансові показники, складають перспективні, поточні та оперативні фінансові плани. Поточний фінансовий план — у формі балансу доходів та витрат грошових коштів, оперативний — у формі платіжного календаря.

Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємства — це діагноз його фінансового стану, що уможливлює визначення не­доліків та прорахунків, виявлення та мобілізацію внутрішньогос­подарських резервів, збільшення доходів та прибутків, зменшен­ня витрат виробництва, підвищення рентабельності, поліпшення фінансово-господарської діяльності підприємства в цілому. Ма­теріали аналізу використовуються в процесі фінансового прогно­зування, планування та управління.

Підприємство має опрацювати таку систему показників, з до­помогою якої воно змогло б із достатньою точністю оцінити по­точні та стратегічні можливості підприємства. Аналітичну роботу підприємства можна поділити на два блоки:

- аналіз фінансових результатів та рентабельності;

- аналіз фінансового стану підприємства.

Аналіз фінансових результатів підприємства здійснюється за такими основними напрямками:

- аналіз та оцінка рівня і динаміки показників прибутковості,
факторний аналіз прибутку від реалізації продукції, робіт, послуг;

- аналіз фінансових результатів від іншої реалізації, позареалізаційної та фінансової інвестиційної діяльності;

 - аналіз та оцінка використання чистого прибутку;

- аналіз взаємозв'язку витрат, обсягів виробництва продукції та прибутку;

- аналіз взаємозв'язку прибутку, руху оборотного капіталу
та грошових потоків;

- аналіз та оцінка впливу інфляції на фінансові результати;

- факторний аналіз показників рентабельності.

Аналіз фінансового стану підприємства проводиться за таки­ми напрямками:

- аналіз та оцінка складу та динаміки майна;

- аналіз фінансової стійкості підприємства;

- аналіз ліквідності балансу;

- комплексний аналіз і рейтингова оцінка підприємства.

Поточна та оперативна фінансова робота  на  підприємстві спрямовується на практичне втілення фінансового забезпечення підприємницької діяльності, постійне підтримування платоспро­можності на належному рівні.

Зміст поточної оперативної фінансової роботи на підприємст­ві полягає в такому:

-         постійна робота зі споживачами стосовно розрахунків за
реалізовану продукцію, роботи, послуги;

-         своєчасні розрахунки за поставлені товарно-матеріальні
цінності та послуги з постачальниками;

-         забезпечення своєчасної сплати податків, інших обов'язко­вих платежів у бюджет та цільові фонди;

-         своєчасне проведення розрахунків із заробітної плати;

-         своєчасне погашення банківських кредитів та сплата від­сотків;

-         здійснення платежів за фінансовими операціями.

У ринковій системі господарювання важливе значення має конкуренція як механізм регулювання економічних процесів. Однак у перехідний період вона ще незначна. Це дає змогу про­давцям установлювати й підтримувати більш високі ціни, ніж во­ни могли б дозволити собі за розвинутої конкуренції, що призво­дить до застою у виробництві, до безробіття, а в кінцевому рахунку — до соціально-економічної та політичної нестабільності.

Конкурентоспроможність підприємства можна забезпечити пра­вильною організацією управління фінансами: рухом фінансових ре­сурсів та фінансовими відносинами. Зміст фінансового менеджмен­ту полягає в ефективному використанні фінансового механізму для досягнення стратегічних і тактичних цілей підприємства.

Фінансовий механізм підприємства — це система управління фінансами, яка включає організацію взаємодії фінансових відно­син і грошових фондів з метою оптимізації їхнього впливу на кі­пцеві результати його діяльності. Оптимальна взаємодія фінан­сових відносин досягається використанням усіх фінансових категорій (виручка, прибуток, амортизація, оборотні кошти, кре­дит, бюджет, податки), нормативів, різного роду стимулів, пільг, санкцій та інших фінансових важелів.

До головних завдань фінансового менеджменту належать: вияв­лення фінансових джерел розвитку виробництва; визначення ефек­тивних напрямків інвестування фінансових ресурсів; раціоналіза­ція операцій із цінними паперами; удосконалення взаємовідносин з фінансово-кредитною системою, суб'єктами господарювання.

Значення управління фінансами підприємств полягає в такій організації фінансової роботи, яка дає змогу залучати додаткові фінансові ресурси на найвигідніших умовах, інвестувати їх із найбільшим ефектом, проводити прибуткові операції на фінансо­вому ринку.

Мобілізуючи кошти інших власників для забезпечення діяль­ності власного підприємства, фінансисти повинні мати чітке уяв­лення про мету інвестування ресурсів і давати рекомендації щодо форм залучення коштів. Для покриття короткострокової та середньострокової потреби у фінансових ресурсах доцільно використову­вати позички банків. Здійснюючи великі капітальні вкладення, можна скористатися додатковою емісією цінних паперів. Однак таку рекомендацію можна дати лише тоді, коли фінансисти ґрунтовно дослідили фінансовий ринок, проаналізували попит на різ­ні види цінних паперів, урахували зміни кон'юнктури й упевни­лися в можливості порівняно швидкої та вигідної реалізації цінних паперів підприємства.

Дуже важливим у процесі управління фінансами підприємств с визначення такої потреби в оборотних коштах, яка забезпечува­ла б мінімально необхідні розміри виробничих запасів, незавер­шеного виробництва, залишків готової продукції для виконання виробничої програми. За браком власних оборотних коштів для поточного інвестування необхідно визначити потребу в позичко­вих коштах.

Брак оборотних коштів у окремих підприємств виникає саме через те, що надходження та використання грошей не збігаються в часі і здійснюються в різних обсягах. Унаслідок цього в одних підприємств на певний момент з'являються тимчасово вільні ко­шти, а в інших — виникає тимчасова потреба в них. Ця супереч­ність процесу відтворення розв'язується комерційними банками через кредитування підприємств. За тимчасового дефіциту влас­них оборотних коштів підприємство звертається в банк з метою одержання кредитів.

Управління фінансами включає також сферу фінансового за­безпечення капітальних вкладень на технічне переобладнання, реконструкцію та розширення підприємств. У цьому разі фінан­систи мусять точно визначити: власні джерела фінансування ка­пітальних вкладень, передовсім амортизаційні відрахування та чистий прибуток; залучені кошти, які можуть надійти від емісії цінних паперів; можливості одержання довгострокових кредитів.

Безпосереднім завданням управління фінансами підприємств є забезпечення формування та правильного розподілу виручки від реалізації продукції для відновлення оборотних коштів, форму­вання амортизаційного фонду, валового та чистого доходу. Кож­не підприємство прагне забезпечити ліквідність оборотних акти­нів для своєчасного погашення короткострокової кредиторської заборгованості. Тому своєчасне та повне надходження виручки від реалізації продукції постійно контролюється фінансовими менеджерами.

Амортизаційні відрахування нині є найважливішим елементом витрат на виробництво та основним джерелом відтворення осно­вних фондів. Управління формуванням та використанням амортизаційних відрахувань, особливо у разі застосування прискореної амортизації, є важливою стороною фінансового менеджмен­ту. Першочерговим завданням є також своєчасне виконання фі­нансових зобов'язань перед бюджетом, державними цільовими фондами, банками, страховими компаніями та іншими суб'єкта­ми господарювання.

Чинним законодавством та нормативними актами встановлено конкретні строки платежів з кожного виду податків та інших обов'язкових внесків. Несвоєчасне та неповне переказування та­ких платежів у бюджет спричиняє застосування фінансових сан­кцій до підприємств-неплатників. Ці санкції можуть стати при­чиною значних позареалізаційних витрат, чого в жодному разі не повинен допускати фінансовий менеджер.

Управління фінансами підприємств включає також сферу фор­мування, розподілу та використання прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Розподіл прибутку є однією з форм реалізації економічних інтересів учасників процесу відтво­рення. Так, у результаті фінансово-господарської діяльності під­приємств держава одержує свою частку у вигляді податків, під­приємство — у вигляді чистого прибутку, а працівники — певні доходи від розподілу і використання частини прибутку. Від регу­лювання розподілу чистого доходу залежить мотивація розвитку виробництва, можливість дальшого збільшення прибутку.

Грошовий оборот — це виявлення сутності грошей у русі. Він охоплює процеси розподілу й обміну. На обсяг і структуру гро­шового обороту на підприємстві справляють вплив стадії вироб­ництва та споживання. Тривалий виробничий процес який потребує збільшення виробничих запасів, призводить до збільшення платежів, пов'язаних з їх придбанням.

Сферу готівкових і безготівкових розрахунків розмежовано. Готівкова форма розрахунків застосовується для обслуговуван­ня населення — виплата заробітної плати, матеріального заохочен­ня, дивідендів, пенсій, грошової допомоги. Отримуючи грошові до­ходи, населення витрачає їх на купівлю товарів, продуктів харчу­вання, оплачує послуги і здійснює інші платежі.

Безготівкові розрахунки — це грошові розрахунки, які здійс­нюються за допомогою записів на рахунках у банках, коли гроші (кошти) списуються з рахунка платника і переказуються на раху­нок отримувача коштів.

Безготівкові розрахунки слід розглядати як цілісну сис­тему, яка включає:

• класифікацію розрахунків;

• організацію розрахунків,

• форми відповідних документів;

• взаємовідносини платників з банками.

Касові операції підприємства пов'язані як з прийняттям, так і з видачею готівки. Порядок ведення касових операцій регламентуєть­ся НБУ на основі Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою №72 від 19.02.2001 року, а також Інструкція про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України і поширюється на всі підприємства незалежно від форм власності і виду діяльності, а також на фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності (крім банків і підприємств зв'язку).

Підприємства та підприємці, які мають рахунки, зобов'язані зберігати свої кошти в установах банків. Готівка може бути одержана з власних рахунків в установах банків у межах наявних коштів та на цілі, визначені у чеку, без надання обґрунтовуючи документів і розрахунків.

Розрахункові документи готує постачальник або платник, а в окремих випадках — банк. Розрахунковий документ — це відпо­відно оформлений документ на переказ грошових коштів. Викори­стовуються відповідні форми безготівкових розрахунків (за­лежно від форми розрахункового документа), а саме:

• платіжними дорученнями;

• платіжними вимогами-дорученнями;

• платіжними вимогами;

• чеками;

• акредитивами;

• векселями.

У класифікації безготівкових розрахунків слід розрізняти:

• розрахунки за товарними операціями;

• розрахунки за нетоварними операціями.

Розрахунки за товарними операціями пов'язані з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг. Вони становлять пе­реважну частину всього грошового, обороту в державі й обслуго­вують поточну фінансово-господарську діяльність підприємств. Від організації розрахунків за товарними операціями залежать розра­хунки за нетоварними операціями.

Розрахунки за нетоварними операціями пов'язані з фінансо­вими операціями: з кредитною системою, з бюджетами різних рівнів, зі сплатою фінансових санкцій. Ці розрахунки здійснюються після реалізації продукції, тобто за результатами завершення кругообороту коштів підприємства.

Відповідно до територіального розміщення підприємств (покупців-продавців) і банківських установ, що Їх обслуговують, безготівкові розрахунки поділяються на місцеві, міжміські та міжнародні.

Підприємства та їхні відокремлені підрозділи можуть мати такі рахунки в національній валюті:

• поточні рахунки, що відкриваються для зберігання гро­шових коштів та здійснення всіх видів банківських операцій;

• бюджетні, що відкриваються підприємствам, яким виді­ляються кошти за рахунок державного або місцевого бюджетів для цільового й використання;

• кредитні, що відкриваються в будь-якій установі банку, котра має право видавати кредити (ці рахунки призначено для об­ліку кредитів, наданих способом оплати розрахункових документів чи переказу коштів на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди);

• депозитні, що відкриваються між власником рахунка та установою банку на визначений строк. Кошти на депозитні рахунки переказуються з поточного рахунка і після закінчення строку збер­ігання повертаються на нього ж. Відсотки на депозитні вклади пе­рераховуються на поточний рахунок або зараховуються на попов­нення депозиту. Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з депозитного рахунка забороняється.

Для відкриття поточних рахунків підприємства подають установам банків такі документи:

• заяву на відкриття рахунка, підписану керівником та голов­ним бухгалтером;

• копію свідоцтва (засвідчену нотаріально) про державну реє­страцію в органі державної виконавчої влади або іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію;

• копію статуту (положення), засвідчену нотаріально чи ор­ганом реєстрації. Установа банку, яка відкриває поточний рахунок, робить позначку про відкриття рахунка на тому примірнику стату­ту (положення), де стоїть позначка про взяття підприємства на облік у податковому органі, після чого цей примірник повертається влас­нику рахунка;

• копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік;

• картку зі зразками підписів осіб. яким надано право розпо­рядження рахунком та підпису розрахункових документів зі зраз­ком відтиску печатки підприємства;

• копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фон­ду України, засвідчену нотаріально або органом, що видав відпові­дний документ;

• копію довідки про внесення підприємства до Єдиного дер­жавного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену нотаріально або органом, що видав довідку:

• документ, що підтверджує реєстрацію підприємства як плат­ника соціальних страхових внесків, або його копію, засвідчену нотаріально або органом, що його видав, чи уповноваженим працівни­ком банку.

Банківські рахунки в, іноземній валюті поділяються на:

• поточні;

• розподільчі;

• кредитні;

• депозитні (вкладні).

Платіжне доручення — це письмове доручення власника рахунка перерахувати відповідну суму зі свого рахунка на рахунок отримувача коштів.

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються за такою схемою (рис. 3.1).

Рис. 3. 1. Розрахунки платіжними дорученнями

1 — постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, послуги); 2 —постачальник виставляє рахунок-фактуру за продукцію, роботи, послуги; 3 — покупець подає до банку, що його обслуговує, платіжне доручення; 4 — банк покупця списує з його рахунка кошти; 5 — банк покупця повідомляє покупця — власника рахунка про списання коштів; 6 — банк покупця передає електронним зв’язком або надсилає платіж­не доручення на відповідну суму до банку постачальника; 7 — банк по­стачальника (отримувача коштів) зараховує кошти на рахунок постачальника; 8 — банк постачальника повідомляє постачальника про над­ходження коштів на розрахунковий рахунок випискою з розрахункового рахунка.

Платіжні вимоги - доручення — це комбінований розрахунко­вий документ, який складається з двох частин. Верхня частина — вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця спла­тити вартість товару, виконаних робіт, послуг. Нижня частина — доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати належну суму коштів з його рахунка на ра­хунок постачальника. Цей розрахунковий документ заповнює по­стачальник (отримувач грошових коштів) і направляє покупцеві (платнику коштів). Покупець (платник коштів), коли він згоден оп­латити товар (роботи, послуги), заповнює нижню частину цього документа і направляє його у свій банк (банк; який його обслуго­вує) для переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок по­стачальника.

Розрахунок за допомогою платіжної вимоги-доручення здійс­нюється за схемою рис. 3.2.

1 — постачальник відвантажує продукцію покупцеві; 2—разом з документами на відвантажену продукцію постачальник передає платіжну вимогу-доручен­ня на оплату; 3—покупець передає платіжну вимогу-доручення в банк, який його обслуговує, для переказу коштів; 4 — банк покупця (платника коштів) спи­сує з рахунка покупця кошти; 5 — банк покупця сповіщає випискою покупця — власника рахунка про списання коштів з його розрахункового рахунка; 6— банк покупця направляє в банк постачальника платіжну вимогу-доручення; 7— банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника (отримувача коштів); 8 — банк постачальника сповіщає постачальника (власника рахунка) про надходження коштів на рахунок (випискою з розрахункового рахунка).

Чек — письмове розпорядження платника своєму банку спла­тити зі свого рахунка пред'явнику чека відповідну грошову суму.

Розрахунковий чек — це документ стандартної форми з до­рученням чекодавця своєму банкові переказати кошти на рахунок пред'явника чека (отримувача коштів). Розрахунковий чек, як і пла­тіжне доручення, заповнює платник. На відміну від платіжного до­ручення чек передається платником підприємству — отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення господарської операції. Отримувач платежу подає чек у свій банк для оплати.

Грошові чеки застосовуються тільки для отримання підприє­мствами з рахунків у банківських установах готівки для виплати заробітної плати, премій і винагород, дивідендів, коштів на відряд­ження, на господарські витрати.

Розрахунки чеками здійснюються за схемою, наведеною на рис. 3.3.

Акредитив — це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально за депонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відван­тажений товар.

Схема здійснення розрахунків з використанням акредитивної форми рис. 3.4.

1—постачальник передає товар покупцеві; 2—покупець передає чек поста­чальнику; 3 — постачальник передає чек у свій банк; 4 — банк постачальника направляє чек для оплати в банк покупця; 5 — банк платника списує кошти з рахунка покупця товару; 6 — банк платника повідомляє платника про списан­ня коштів; 7 —- банк платника переказує банку постачальника відповідні кош­ти; 8—банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника; 9 — банк постачальника повідомляє постачальника про зарахування коштів на його рахунок.

1 — покупець доручає бачку, що його обслуговує, відкрити  акредитив; 2 — банк покупця відкриває акредитив; 3— банк покупця повідомляє покупця про відкриття акредитації; 4 — банк покупця повідомляє; постачальника про відкриття акредитива постачальнику на конкретну суму; 5—банк постачальника повідомляє постачальника про відкриття акредитива; 6— відвантаження товару; 7 — покупець повідомляє банк про виконання умови акреди­тива, тобто дає наказ на розкриття акредитива; 8 — банк покупця перека­зує банку постачальника суму коштів з акредитива; 9 — банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника; 10 - банк постачальника по­відомляє про це свого клієнта.

Вексель — це письмове безумовне зобов'язання, боргова роз­писка стандартної форми, що дає право її власнику вимагати спла­ти визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель, у відпо­відний строк. Векселі, які застосовуються в господарському обо­роті, досить різноманітні.

Векселі казначейські—один із видів державних цінних па­перів, які виписуються для покриття видатків державного бюджету. Вони можуть бути використані: для здійснення розрахунків, для зарахування сплати податків до державного бюджету, як застава для забезпечення інших платежів та кредитів. Векселедавцем і відповідно платником є Головне управління Державного казна­чейства.

Приватні векселі емітуються корпораціями, фінансовими групами, комерційними банками.

Фінансовий вексель має в своїй основі депозитну природу. Якщо класичний вексель видається за реальної товарної угоди, то фінансовий, в основному, використовується для мобілізації грошо­вих ресурсів.

Товарний (комерційний) вексель використовується для кре­дитування торговельних операцій.

Простий (соло-вексель) представляє собою борговий цінний папір, який містить просту, нічим не обумовлену обіцянку векселе­давця виплатити векселедержателеві певну суму грошей при на­станні певного строку. Прості векселі бувають іменними та на пре­д'явника. У простому іменному векселі буде вказано, кому саме векселедавець зобов'язується виплатити гроші. У простому век­селі на пред'явника ім'я векселедержателя не вказується.

Переказний вексель представляє собою борговий цінний папір, який містить нічим не обумовлене письмове розпорядження кре­дитора, адресоване боржнику, про те, щоб останній виплатив по пред'явленню або в день, вказаний у векселі, певну суму грошей певній особі, або за наказом останнього, або пред'явнику векселя.

Забезпечений вексель — це вексель, гарантований заставою, яка надається кредиторові, банку або продавцю доти, доки борг не буде сплачено.

Пластикова картка являє собою пластинку з нанесеною на неї магнітною смутою або вмонтованою мікросхемою, яка містить ключ до спеціального карткового розрахунку в банку.

За економічним змістом можна виділити кредитні та дебетні картки. Кредитні картки пов'язані з відкриттям кредитної лінії у банку, що дає можливість власникам користуватися креди­том при купівлі товарів і отриманні касових позик. Дебетні карт­ки призначені для одержання готівкових коштів у банківських ав­томатах або покупки товарів з розрахунком через електронні терм­інали. Кошти при цьому списуються з рахунка власника банку.

Розрахункова дисципліна передбачає зобов'язання суб'єктів господарювання дотримуватися встановлених правил проведення розрахункових операцій.

Платіжна дисципліна передбачає здійснення підприємства­ми платежів за фінансовими зобов'язаннями в повному обсязі та у встановлені строки.

Залежно від того, які суб'єкти застосовують санкції. останні поділяються на договірні, банківські (кредитні), фінансові.

Договірні санкції спрямовані на забезпечення повного й бе­зумовного виконання господарських угод. Такі санкції застосову­ються у вигляді сплати неустойки, яка визначається у відсотках до суми невиконаного зобов'язання.

Банківські (кредитні) санкції застосовуються до підпри­ємств за порушення ними кредитної дисципліни: за незадовільний стан обліку і звітності; нецільове використання кредитних ресурсів; порушення планових строків уведення об'єктів, на які отримано кредит, в експлуатацію; за несвоєчасне повернення отриманих кре­дитів.

Перед застосуванням кредитних санкцій банк може вистави­ти вимогу підприємству ліквідувати недоліки і порушення, які були виявлені в процесі аналізу діяльності підприємстві, а також прове­дення поточних кредитних і розрахункових операцій.

Фінансові санкції застосовуються за порушення суб'єкта­ми господарювання фінансової дисципліни. Вони застосовуються державними органами, податковими адміністраціями.

Документи, які подаються клієнтом в банк на перерахування або одержання коштів повинні мати наступні реквізити:

А) назву, номер документа;

Б) число, місяць і рік його виписки (число і рік вказується цифрами, місяць-прописом);

В) суму платежу цифрами і прописом (сума прописом вказуєть­ся з початку строчки з великої літери, гривні - прописом, копійки - цифрами);

Г) назву платника та одержувача коштів, їхні шифри та розра­хункові рахунки;

Д) підписи платника (керівника, бухгалтера) та відтиск їх пе­чатки ( на першому екземплярі);

Розрахунково-платіжні документи виписуються в 2-4 екземп­лярах за допомогою технічних засобів (друкарська машинка, ком­п'ютер). Чеки з лімітованої чекової книжки оформляються чорниль­ною або кульковою ручкою.

Для одержання готівки в банк подається чек із чекової книжки на одержання готівки. Чекова книжка складається з 25 чеків. Чек заповнюється від руки кульковою ручкою. Виправлення в тексті чеку не допускається, так як повинні бути заповнені всі реквізити корінця чеку. Чек дійсний протягом 10 днів з моменту його підпи­сання.

Для одержання чекової книжки підприємство подає в банк заяву.

Щоб покласти готівку на розрахунковий рахунок оформляєть­ся об'ява на внесення готівки. Вона складається із 3-х розділів: об'ява, квитанція і ордер. Об'ява залишається в банку і служить основою для зарахування коштів на рахунок. Квитанція (із печат­кою та підписом банку) повертається особі, яка вносила кошти на рахунок. Ордер залишається в банку і повертається власнику ра­хунку разом з випискою банку.

Для встановлення лімітів залишку готівки в касі, порядку і строків здачі касової виручки, в банк подається заявка-розра­хунок.

Щоквартально підприємство подає в банк касову заявку. В ній відображається рух готівки за відповідний квартал минулого року і план на наступний квартал поточного року.

 Функціонування фінансів на малих підприємствах здійснюється не автоматично, а шляхом цілеспрямованої їх організації.

Під організацією фінансів на малих підприємствах розуміють форми, методи; способи формування та використання фінансових ресурсів, контроль за їх кругообігом задля досягнення економічних цілей підприємств. Організація фінансів на малих підприємствах за умов ринкової економіки ґрунтується на принципах саморегулювання, самоокупності та самофінансування, які на практиці реалізуються через:

а) комерційний розрахунок – методу ведення господарської діяльності, що полягає в постійному порівнянні (у грошовому вимірі) витрат та результатів діяльності. Його метою є одержання максимального прибутку за мінімальних витрат капіталу та мінімального можливого ризику, здійснення господарських операцій;

б) економічні методи (важелі) регулювання діяльності на малих підприємствах з боку держави шляхом проведення нею податкової, кредитної, валютної, амортизаційної, інвестиційної протекціоністської та інших видів економічних та соціальних політик;

в) господарську та фінансову незалежність підприємств, самостійність вибору малими підприємствами ділових партнерів, форм і методів розрахунків, обсягів виготовлення та реалізації продукції, її асортименту тощо;

г) фінансову відповідальність на малих підприємствах за результати своєї господарської діяльності;

д) матеріальну зацікавленість малих підприємствах у фінансових результатах своєї діяльності;

е) партнерські взаємовідносини підприємств з постачальниками, споживачами, банками, страховими компаніями, бюджетом, державними цільовими фондами й іншими контрагентами.

Організація фінансів на малих підприємствах, структура фінансових ресурсів, величини і напрями використання прибутку, взаємовідносини з бюджетом залежать від таких чинників:

-                     форми власності (приватне підприємство, колективне чи державне підприємство);

-                     організаційно-правової форми господарювання (товариство, одноособове підприємство, сімейне підприємство, галузі діяльності підприємства (промисловість, капітальне будівництво, сільське господарство, транспорт, зв’язок, торгівля, фінансово-кредитна сфера тощо);

-                     обсягу діяльності (мале, середнє чи велике підприємство).

За формою власності малі підприємства поділяють на державні та приватні. При створенні малого підприємства державної форми власності використовуються бюджетні кошти. Держава, як їх власник, лише передає право на тимчасове володіння та розпорядження ними керівнику підприємства. Крім коштів бюджету, державні малі підприємства можуть використовувати як джерела фінансових ресурсів банківський кредит, державні дотації, і субсидії тощо. Прибуток, отриманий в результаті діяльності державних підприємств належить державі і розподіляється відповідно до чинного законодавства.

Малі підприємства недержавної форми власності (орендні, кооперативні, колективні, спільні, індивідуальні тощо) мають значно ширші, порівняно з державними підприємствами, можливості формування і використання фінансових ресурсів. Джерелом фінансових ресурсів недержавних підприємств можуть бути кошти засновників (акціонерів), фінансова допомога держави, недержавних фінансових інститутів, кошти інших юридичних і фізичних осіб. Прибуток недержавних підприємств є власністю його засновників і після сплати податків використовується згідно рішень, прийнятих власниками підприємства на виробничий та соціальний розвиток, а також на споживання.

На організацію фінансів на малих підприємствах впливає також характер виробництва, тобто технологічні особливості виробництва, його фондо-, матеріало-, та трудомісткість, тривалість виробничого циклу, залежність від природних і кліматичних умов, сезонність виробництва тощо. Ці чинники впливають на формування, обсяг та порядок поповнення статутного капіталу, періодичність і обсяги грошових надходжень і видатків, джерела формування і структуру грошових фондів, порядок оподаткування підприємства, швидкість обігу фінансових ресурсів, порядок формування і розподілу прибутку, обсяги інвестицій і тому повинні враховуватись при організації фінансової діяльності та фінансової роботи на кожному конкретному підприємстві.

Список літератури

1.   Боди Зви, Мертон Роберт. Финансы. Гл. 5. - Москва -Санкт-Петербург-Киев: Издат. дом «Вильямс», 2000. -585 с.

2.   Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. Розділ 7. - К.:НІОС, 2000.-416 с.

3.   Опарін В.М. Фінанси: Загальна теорія. Розділ 3. - К.: КНЕУ,2001.-240 с.

4.   Поддєрьогін А.М., с.21-46; Слав'юк Р.А., с. 12-24; Партин Г.О., Завгородній А.Г., с. 25-49; Філімоненков О.С., с. 25-47; Зятковський І.В., с. 129-149

План семінарського заняття

1.   Зміст фінансів підприємств

2.   Сутність та зміст фінансових інвестицій підприємств

3.   Сутність та зміст порушень при ведені касових операцій

4.   Шляхи підвищення ефективності функціонування підприємств

Теми рефератів

1.   Формування фінансових ресурсів підприємства

2.   Фінансовий механізм підприємства і його забезпечення

2.   Проблеми та перспективи розвитку підприємництва в умовах ринкових перетворень,

3.   Розвиток та особливості функціонування малого підприємництва в Україні.

4.   Особливості організаційних структур на малих підприємництва

Контрольні запитання та завдання

Тести для самоконтролю

1. Платіжна вимога	а) платіжний документ, що засвідчує надання комерційного кредиту;
2. Платіжна вимога-доручення	б) розрахунковий документ, який випису є платник, що містить вказівку банку про перерахування відповідної суми з рахунка платника на рахунок отримувача;
3. Акредитив	в) державне свідоцтво про право його володаря на частку у власності, що безкоштовно розподіляється;
4. Вексель	г) розрахунковий документ, що випису­ється постачальником і містить вимогу до покупця оплатити вартість поставленої на підставі договору продукції на основі розрахункових документів і документів про відвантаження товарів
5. Платіжне доручення	д) це зобов'язання банку оплатити вартість продукції, яке він видає за дорученням клієнта на користь його контрагента;
6. Ваучер	є) розрахунковий документ, що випису­ється постачальником і містить вказівку банку отримати грошову суму від платника на основі відповідних документів, що засвідчують здійснення операції.

1. Найважливішими принципами підприємницької діяльності є:

а) вільний вибір діяльності;

б) вільне розпорядження прибутком;

в) вільний найм робітників;

г)           вільний вибір постачальників;

д)           вільне встановлення норм амортизаційних відрахувань;

е) вільне встановлення витрат, що входять у собівартість

продукції; є) вільний вибір податкових зобов 'язань.

2.           Підприємницькою діяльністю не мають права займатися:

а)           державні службовці;

б)           військові;

в)           особи віком до 21 року;

г)           народні депутати;

д)           особи пенсійного віку;е)  працівники освіти.

3.           Державне регулювання підприємницької діяльності здійснюється через:

а)           податкову політику;

б)           економічні та соціальні державні програми;

в)           договори на виконання робіт для державного замовлення;

г)           цінову політику.

4.           Комерційний розрахунок передбачає:

а)           перелік фондів підприємства, які формуються з прибутку;

б)           повну самостійність суб'єктів господарювання;

в)           своєчасне виконання забов 'язань перед бюджетом;

г)           одержання максимального прибутку при мінімальних затратах;

д)           наявність бюджетних трансфертів.

5.           Статутний капітал підприємства - це:

а)           сукупність вкладів (у грошовому і матеріальному вираженні) учасників або власників у майно підприємства;

б)           сукупність вкладів (у грошовому вираженні) учасників або власників у майно підприємства;

в)           майно підприємства, яке формується в процесі його фінансово-господарської діяльності.

6.           Капітал підприємства - це фінансові ресурси, що:

а)           направляються на споживання;

б)           направляються на розвиток виробничо-торгового процесу;

в)           направляються на утримання і розвиток об'єктів соціальної сфери;

г)           залишаються в резерві.

7.           До нематеріальних активів відносяться:

а)           книги;

б)           грошові перекази в дорозі;

в)           репутація фірми;

г)           акції.

8.           Визначте джерело грошових коштів для виплати дивідендів за привілейованими акціями при нестачі прибутку для такої виплати у акціонерного товариства:

а)           випуск нових акцій;

б)           випуск облігацій;

в)           резервний фонд.

Основні поняття і терміни

1.           Які загальні та специфічні ознаки властиві фінансам підприємств?

2.           Назвіть групи фінансових відносин, що належать до фінансів.

3.           Дайте характеристику функцій фінансів підприємств.

4.           Як саме фінанси можуть бути індикатором виникнення вартісних диспропорцій?

5.           Назвіть обов'язкові передумови ефективного функціонування фінансів підприємств.

6.           Дайте визначення сутності фінансових ресурсів підприємств.

7.           Дайте характеристику формування та використання фінансових ресурсів.

8.           Що розуміють під організацією фінансів підприємств?

9.           Дайте визначення фінансової діяльності підприємств.

10.       Назвіть основні складові фінансової роботи підприємства.

11.       Дайте визначення фінансового механізму підприємства та  назвіть його складові.

12.       У чому сутність грошових розрахунків підприємств?

13.       Що таке готівкові розрахунки?

14.        У чому суть безготівкових розрахунків?

15.       Що таке розрахунки за товарними та нетоварними операціями?

16.       Які головні принципи організації системи безготівкових розра­хунків в Україні?

17.       Охарактеризуйте рахунки, які відкриваються в установах банку.

18.       Як відкрити розрахунковий рахунок підприємству в банку?

19.       Які існують форми безготівкових розрахунків?

20.       Що таке платіжне доручення?

21.       На яких принципах ґрунтується організація фінансів на малих підприємствах.

22.       Від яких чинників залежить організація фінансів на малих підприємствах, структура фінансових ресурсів, величини і напрями використання прибутку, взаємовідносини з бюджетом.

23.       Які організаційно - економічні форми присутні малім підприємствам

ТЕМА 4. ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ ТА ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ НА МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

Огляд ключових категорій і положень

Податки існують у людському суспільстві майже 1000 років, але для людини немає більш гнітючої процедури, ніж їх сплата. Високі податки - це завжди неминучі злидні і занепад господарства. Непосильні податки були причиною багатьох соціальних конфліктів і кровопролитних воєн.

Водночас запровадження податків мало надзвичайно прогресивне значення для розвитку людського суспільства, їх порівнюють із винаходом колеса чи парової машини.

Найбільшого розвитку податки досягають в умовах розвиненої ринкової економіки. Вони стають ефективним знаряддям реалізації державної політики. Проте не слід забувати, що податки є дуже небезпечною зброєю в руках держави. Без наукової концепції податкової політики вони можуть перетворитися на гальмо економічного розвитку.

Фундатором наукової теорії податків вважають Адама Сміта, який у своїй праці "Дослідження про природу і багатства народів" вивів чотири найзагальніших принципи оподаткування (так звані "чотири правила Адама Сміта"):

– всі громадяни повинні брати участь у підтримці держави відповідно до своїх доходів, які вони отримують під захистом та опікою держави ("принцип рівності в оподаткуванні");

– податки повинні бути чітко визначені щодо часу, обсягу і місця платежу ("принцип визначеності");

– податки повинні сплачуватися платниками у найвигідніший для них час ("принцип зручності");

– кожен податок повинен бути побудований так, щоб у платників вилучалося якнайменше коштів понад той дохід, який вони приносять у скарбницю ("принцип дешевизни справляння податків"). Великі витрати на збирання податку роблять його недоцільним.

Податок являє собою обов'язковий платіж, що встановлюється державою і сплачується на її користь у відповідності до діючого законодавства. Але, крім податку, на сьогодні в Україні використовуються й інші терміни, що відображають платежі державі. Це - плата, внески, відрахування і збори. Причому відмінності між платою, податками і відрахуваннями не є суттєвими.

Плата вноситься за користування природними і іншими ресурсами, що перебувають у власності держави і може відноситись як на собівартість, так і сплачуватись з прибутку.

Відрахування передбачають цільове призначення платежів і, в основному, відносяться на собівартість.

Податки можуть відноситися як на собівартість, так і сплачуватися з прибутку.

Основними ознаками податків є такі:

– податки не мають цільового призначення;

– податки характеризуються одностороннім рухом вартості від юридичних і фізичних осіб до держави;

– якщо плата і відрахування можуть вноситися як державі, так і іншим юридичним чи фізичним особам, то податки - це атрибут лише держави.

Податки є не просто економічною, але і суспільно-соціальною категорією.

Суспільна ціна податків вимірюється втратою частки особистого добробуту конкретними платниками, причому суспільні блага забезпечуються лише державою, і вона реалізує ці блага споживачам за відповідними цінами. Ціною суспільних благ і є податки.

Соціально-економічна сутність податків проявляється у їх функціях. Податки виконують такі основні функції:

– фіскальну;

– розподільчу;

– регулюючу.

Фіскальна функція забезпечує необхідні умови для створення матеріальної бази функціонування суспільства. Тобто за допомогою податків держава мобілізує кошти для утворення грошових фондів, які забезпечують виконання покладених на неї функцій.

Розподільча функція забезпечує розподіл вартісних пропорцій між платниками податків і державою. Тобто саме за допомогою податків держава встановлює вартісні пропорції такого перерозподілу.

Регулююча функція полягає у впливі податків на різні види діяльності та безпосередньо на платників податків. Через податки, власне, держава регулює процеси виробництва та споживання в суспільстві.

Елементами податку є:

– об'єкт податку або податкова база,

– суб'єкт податку,

– масштаб вимірювання або одиниця об'єкту,

– ставка податку,

– пільги на податок.

Об'єктом податку називають ті явища чи предмети, внаслідок наявності яких податок сплачується (земля, дохід, майно тощо). Об'єкт повинен піддаватися чіткому вираженню, мати безпосереднє відношення до платника і вказувати на те, що саме оподатковується. Назва податку майже завжди походить від об'єкта оподаткування (наприклад, податок, об'єктом оподаткування якого є прибуток, називається податком на прибуток).

Суб'єктом податку є будь-яка сторона, що бере участь у процесі організації справляння податків. До суб'єктів податків належить держава та її органи, а також платники податків. Платника податку потрібно відрізняти від носія податку - особи, на яку податок припадає наприкінці усіх процесів перекладання.

Масштабом вимірювання (або одиницею об'єкта) називається одиниця, яка покладається в основу виміру і на основі обчислення якої податок визначається в межах даного об'єкта.

Ставка податку - це законодавчо встановлена величина податку на одиницю оподаткування. Існують два підходи щодо запровадження податкових ставок - універсальний та диференційований. Універсальний підхід передбачає запровадження єдиної для усіх платників ставки, диференційований - декількох. За способом побудови ставки податку поділяються на тверді та процентні. Тверді ставки встановлюються у грошовому вимірі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні. Процентні ставки встановлюються щодо об'єкта оподаткування, який має грошовий вимір і показує, яку відсоткову частку певного об'єкта треба сплатити як податок.

Податкові пільги - це повне або часткове звільнення від сплати податків і зниження загальної норми оподаткування. Усі податкові пільги можна згрупувати у такі підгрупи:

– звільнення від сплати податку окремих осіб або категорій платників; - повне або часткове звільнення об'єкта або податкової бази від оподаткування і використання неоподатковуваного мінімуму;

– зменшення ставки податку.

У зв'язку з різним соціально-економічним призначенням податків у світовій фіскальній термінології існує багато різновидів таких обов'язкових платежів. Але усі податки поєднуються у відповідні групи, що класифікуються за певними ознаками:

– за економічним змістом об'єкта оподаткування; - за формою взаємовідносин платника і держави;

– за рівнем запровадження; - за місцем зарахування.

За економічніv змістом об'єкта оподаткування податки – бувають:

– на доходи;

– на споживання;

– на майно.

Податки на доходи (прибутки) - це обов'язкові платежі, об'єктом оподаткування яких є дохід або прибуток, отриманий протягом відповідного проміжку часу, певного платника. Причому податки на доходи передбачають оподаткування безпосередніх доходів у процесі їх отримання.

Податки на споживання - це обов'язкові платежі, що сплачуються юридичними та фізичними особами в процесі споживання конкретних видів товарів чи послуг. Специфічною рисою податків на споживання є те, що вони справляються не в момент отримання доходу, а в процесі його використання. Такі податки запроваджуються, в основному, з метою поповнення доходів бюджетів та регулювання співвідношення між споживанням та нагромадженням.

Податки на майно - обов'язкові платежі, які справляються із конкретних власників рухомого чи нерухомого майна або в процесі передачі на нього власності.

За формою взаємовідносин між платником і державою податки поділяють на прямі і непрямі.

Прямі податки - це податки, що встановлюються безпосередньо щодо платника, який сплачує їх до бюджету держави, і обсяги таких податків залежать від податкової бази.

Непрямі податки - це податки, які справляються до бюджету за допомогою цінового механізму, причому конкретні платники податків не завжди є їхніми носіями. Непрямі податки встановлюються в цінах товарів, робіт та послуг, і їх обсяг для окремого платника (носія податку) визначається обсягом споживання і не залежить від його доходів.

Залежно від органу влади, який встановлює податки, тобто за рівнем запровадження, податки поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки - це обов'язкові платежі, що встановлюються найвищими органами влади, а іноді й управління, і є обов'язковими для справляння на всій території країни незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються.

Місцеві податки - це обов'язкові платежі, які встановлюються місцевими органами влади, і їх справляння є обов'язковим лише на певній території.

Залежно від порядку зарахування податки поділяються на регулюючі та закріплені (директивні).

Регулюючі податки - це податки, які можуть зараховуватися до різних бюджетів, тобто держава розподіляє їх між рівнями бюджетної системи. В якості регулюючих, в основному, виступають загальнодержавні податки.

Закріплені або директивні податки - це податки, які в повному обсязі надходять до певного, причому тільки одного, бюджету. В якості директивних можуть бути загальнодержавні і місцеві податки.

Будь-яка держава, встановлюючи перелік податків, що справляються на її території, формує певну податкову політику.

Податкова політика - це діяльність держави у сферах запровадження, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів грошових ресурсів Держави. Формуючи свою податкову політику, держава за допомогою збільшення або зменшення державних обсягів податкових надходжень, зміни форми оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаду господарської активності, створенню сприятливої кон'юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізації збалансованої соціальної політики.

Державні структури повинні провадити таку податкову політику, яка має оптимально поєднувати інтереси держави, платників податків і громадян-виборців. Це досягається за умови наукового поєднання наступних критеріїв:

– фіскальної достатності;

– економічної ефективності;

– соціальної справедливості;-         стабільності;

– гнучкості.

Податкова система - це сукупність встановлених в країні податків та обов'язкових платежів, що надходять до бюджетів різних рівнів бюджетної системи.

Незважаючи на різновиди задіяних у світі податкових систем, існує низка принципів, які визначають науковий підхід щодо характеристики внутрішньої суті та суспільного призначення цього поняття. Побудову та формування оптимальних податкових систем необхідного розглядати щодо відповідності таким принципам:

– принципу вигоди та адміністративної зручності. Цей принцип наголошує на тому, що втрати добробуту в результаті сплати податків повинні відповідати тим вигодам, які платники отримують від суспільства. Суть адміністративної зручності полягає у тому, що податкова система має бути максимально зручною з точки зору механізму справляння податків як для платника, так і для податкових працівників;

– принципу платоспроможності. Цей принцип декларує, що тягар оподаткування повинен розподілятись у відповідності з платоспроможністю платника податку(обсягу доходу, споживання, вартості майна тощо);

– принципу визначальної бази. В основу побудови певної податкової системи повинна бути покладена економічна доктрина держави, яка ґрунтується на прогнозуванні обсягу видатків держави. Цей прогнозований показник і є визначальною базою для встановлення норми оподаткування в країні.

Система оподаткування в Україні складається з двох підсистем:

– загальнодержавних податків і зборів;

– місцевих податків і зборів.

До загальнодержавних податків і зборів належать:

– податок на додану вартість;

– акцизний збір;

– податок на прибуток підприємств;

– податок на доходи фізичних осіб;

– мито;

– державне мито;

– податок на нерухомість (проект);

– плата за землю;

– рентні платежі;

– податок на промисел;

– плата за торговий патент;

– податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

– збір за геологорозвідувальні роботи, що проводяться зарахунок Державного бюджету;

– збір за спеціальне використання природних ресурсів;

– збір за забруднення навколишнього середовища;

– збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

– збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

– збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

– фіксований сільськогосподарський податок;

– єдиний податок для суб'єктів малого бізнесу та інші.

Місцевими податками є:

– податок з реклами;

– комунальний податок.

До місцевих зборів належать:

– готельний збір;

– збір за припаркування автотранспорту;

– ринковий збір;

– збір за видачу ордера на квартиру;

– курортний збір;

– збір за участь у бігах на іподромі;

– збір за виграш у бігах на іподромі;

– збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

– збір за право використання місцевої символіки;

– збір за право проведення кіно- та телезйомок;

– збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

– збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

– збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

– збір з власників собак.

Податкова система, адекватна високому рівню розвитку економіки, повинна відповідати певним вимогам. Зокрема, забезпечити рівність по горизонталі, тобто однакові доходи залежно від джерел їх отримання повинні оподатковуватися за однаковою ставкою. Крім того, більш високі доходи повинні обкладатися за прогресивними ставками, щоб забезпечити так звану "вертикальну рівність".

Аналіз податкової системи України засвідчує її фіскальний характер, який стимулює затратні методи виробничо-комерційної діяльності підприємств, стримує економічний розвиток країни.

Державні цільові фонди - це фонди грошових коштів, які мають цільове призначення і знаходяться в розпорядженні центральних та місцевих органів влади. Державні цільові фонди є однією з ланок загальнодержавних фінансів, порядок їх формування і функціонування регламентується відповідними законодавчими актами.

В сучасних умовах розвитку незалежної України роль державних цільових фондів значно зростає. їх існування є необхідним і доцільним, оскільки сприяє здійсненню ефективного контролю за цільовим використанням коштів.

Державні цільові фонди можуть утворюватися шляхом:

– відокремлення із Державного бюджету окремих видатків, що мають велике значення для держави;

– формування спеціальних фондів із самостійними джерелами доходів.

Джерелом формування державних цільових фондів є валовий внутрішній продукт країни. А мобілізація коштів здійснюється через:

– спеціальні збори (переважно обов'язкові);

– добровільні внески і пожертвування;

– позики;

– кредити;

– направлення коштів із бюджету.

Залежно від рівня, на якому утворюються державні цільові фонди, вони можуть бути:

– державними;

– місцевими.

Залежно від терміну дії державні цільові фонди поділяються на:

– постійні;

– тимчасові.

Залежно від напрямків використання коштів розрізняють фонди:

– соціальні;

– економічні;

– науково-дослідні;

– страхові;

– міждержавні тощо.

До економічних державних цільових фондів відносять: Український фонд підтримки підприємництва, Український державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств тощо.

До соціальних фондів в Україні належать: Пенсійний фонд, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонд соціального захисту інвалідів тощо.

До науково-дослідних фондів належить Державний інноваційний фонд.

В Україні найбільшими за обсягом та найвагомішими за значенням є соціальні фонди.

В умовах переходу до ринкових відносин відбувається різка поляризація доходів та рівня життя окремих категорій населення. Наявність певних груп громадян, низький рівень матеріального забезпечення яких пов'язаний з незалежними від їхніх зусиль причинами (кризові явища в економіці, стан здоров'я, вік, втрата роботи, збільшення утриманців тощо), зумовлює необхідність формування механізму соціального захисту населення.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування -це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків, надання бюджетних коштів та інших джерел згідно діючого законодавства України.

Основними видами загальнообов'язкового державного соціального страхування є:

– пенсійне страхування;

– страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

– страхування на випадок безробіття;

– страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Кожен із державних цільових фондів має закріплені доходи та видатки і відповідну систему управління.

пенсійний фонд України був створений 1991 році. Головними завданнями фонду є:

– пенсійне забезпечення населення;

– фінансування програм підтримки пенсіонерів та інвалідів;

– міжнародне співробітництво з проблем пенсійного забезпечення тощо.

Джерелами утворення Пенсійного фонду України є:

– обов'язкові внески суб'єктів господарювання і громадян;

– кошти Державного бюджету України, призначені для виплати пенсій військовослужбовцям;

– добровільні внески і пожертвування;

– інші надходження.

Суб'єкти підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, їх об'єднання, філії, відділення, бюджетні, громадські та інші установи і організації, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності - перераховують в Пенсійний фонд збори на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 32% від фактичних витрат на оплату праці.

Громадяни, які працюють на умовах трудового договору, а також виконують роботи згідно з цивільно-правовими договорами, сплачують збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1% сукупного оподатковуваного доходу, якщо він не перевищує 150 грн., та 2% - якщо сукупний оподатковуваний дохід перевищує 150 грн.

Для підприємств, установ і організацій, де працюють інваліди, збір в Пенсійний фонд визначається окремо за ставкою 4% від фактичних витрат на оплату праці для працюючих інвалідів та за ставкою 32% - для інших працівників підприємства.

Для підприємств, де кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить не менше 50% загальної чисельності працюючих і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25% суми загальних витрат на оплату праці, збір у Пенсійний фонд перераховується у розмірі 4% від величини фонду оплати праці.

Для осіб, які мають статус державного службовця, існує наступний порядок розрахунку суми збору до Пенсійного фонду України (див. табл.4.1).

Таблиця 4.1. Розмір збору до Пенсійного фонду України, що утримується з доходу державного службовця

Сукупний оподатковуваний дохід платника, грн.	Розмір збору
до 150	1 % від суми доходу
від 151 до 250	1,50 + 2% від суми, що перевищує 150 грн.
від 251 до 350	3,50 + 3% від суми, що перевищує 250 грн.
від 351 до 500	6,50 + 4% від суми, що перевищує 350 грн.
понад 501	12,50 + 5% від суми, що перевищує 500 грн.

Крім того, законодавством встановлений порядок сплати зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, яким передбачено додаткові збори у розмірі 1% суми операцій з купівлі-продажу валют; 5% вартості реалізованих ювелірних виробів; 3% від вартості легкового автомобіля, визначеної відповідно до договору купівлі-продажу; 1% від вартості нерухомого майна з операцій купівлі-продажу; 5% від вартості будь-яких вироблених в Україні або імпортованих в Україну тютюнових виробів; 6% вартості послуг стільникового рухомого зв'язку.

Кошти, акумульовані у Пенсійному фонді України, спрямовуються на:

– виплату пенсій (трудових і соціальних);

– виплату пенсій військовослужбовцям;

– виплату допомоги на поховання непрацюючих пенсіонерів;

– реалізацію державних та регіональних програм соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів та інших категорій громадян, що потребують допомоги;

– організацію та проведення роз'яснювальної роботи;

– забезпечення поточної діяльності та утримання органів Пенсійного фонду тощо.

Функціонування фонду соціального страхування у зв'зку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням пов'язане з необхідністю відшкодування витрат працюючих громадян у випадках тимчасової непрацездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.

Джерелами доходів Фонду соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності є:

– внески роботодавців у розмірі 2,9% від величини фонду оплати праці;

– страхові платежі найманих працівників у розмірі 0,25%, якщо сукупний оподатковуваний дохід платника не перевищує 150 грн., та 0,5% - якщо сукупний оподаткований дохід перевищує 150 грн.;

– асигнування з бюджету;

– благодійні внески;

– інші надходження.

Із Фонду соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності здійснюються видатки на:

– виплату допомог:

– по тимчасовій непрацездатності;

– у зв'язку з вагітністю і пологами;

– при народженні дитини;

– по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку;

– на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві).

– санаторно-курортне лікування і відпочинок, надання фізичного харчування;

– забезпечення поточної діяльності фонду й утримання органів управління.

Головним завданням фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття е надання підтримки особам, які втратили роботу, а також допомога при працевлаштуванні та перекваліфікації.

Джерелами доходів Фонду соціального страхування на випадок безробіття є:

– внески роботодавців у розмірі 2,1% від величини фонду оплати праці;

– страхові платежі найманих працівників у розмірі 0,5% від величини сукупного оподатковуваного доходу;

– асигнування з бюджету;

– благодійні внески;

– інші надходження.

За рахунок коштів фонду здійснюються виплати:

– допомогу по безробіттю;

– відшкодувань витрат, пов'язаних із професійною підготовкою або перепідготовкою та перекваліфікацією;

– матеріальних допоміг безробітним та членам їх сімей;

– дотацій роботодавцям для створення робочих місць;

– допомога на поховання безробітних.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань створений з метою проведення профілактичних заходів з охорони праці, відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків, відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим та членам їх сімей.

Джерелами доходів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві є:

– внески роботодавців у розмірі від 0,2% до 13,8% величини фонду оплати праці (залежно від рівня професійного ризику);

– штрафні санкції за порушення законодавства з охорони праці;

– добровільні внески;

– інші надходження.

Кошти фонду направляються на:

– фінансування профілактичних заходів по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням;

– відновлення здоров'я та працездатності потерпілого;

– відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом;

– виплату пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку чи професійного захворювання;

– надання допомоги на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Крім вище перерахованих державних цільових фондів, які є позабюджетними, в Україні функціонує також низка інших цільових фондів, зокрема: Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, Державний інноваційний фонд України, Фонд соціального захисту інвалідів, Фонд охорони навколишнього природного середовища тощо.

Таким чином розглянемо методику відрахування основних видів податків.

Вивчаючи питання "Оподаткування прибутку", слід зазначи­ти, що в разі визначення податку на прибуток, об'єкт та база опо­даткування не будуть збігатися. Так, відповідно до ст. З Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" оподаткову­ваний прибуток визначається як валовий дохід, зменшений на суму валових витрат та на суму амортизації, тобто:

ОП=ВД-ВВ-А,

Де ОП— оподатковуваний прибуток;

ВД-— валовий дохід;

ВВ— валові витрати;

А — амортизація.

Законодавець розрізняє доходи, що включаються до складу валових доходів, так наприклад: виручка від реалізації товарів (робіт, послуг). Та доходи, що включаються до складу валових доходів, наприклад: суми непрямих податків, кредитів банку, позички, інвес­тиції, внески засновників.

На різницю між оподатковуваним прибутком (базою оподат­кування) та прибутком, що його реально отримує підприємство в результаті своєї фінансово-господарської діяльності (об'єктом опо­даткування), треба звернути особливу увагу.

Прибуток як результат фінансово-господарської діяльності визначається за даними бухгалтерського обліку.

Оподатковуваний прибуток визначається за даними податко­вого обліку.

Ці два показники не тотожні і не дорівнюють один одному, а існують самостійно і визначаються залежно від потреби. Базова ставка податку на прибуток становить з 1.01.2004 р. — 25%.

Об'єктом оподаткування е сукупний доход громадян. Всі підприємства, незалежно від форм власності, зобов'язані в день одержання коштів на заробітну плату перерахувати до бюджету суми утримання прибуткового податку.

22 травня 2003 року Верховна Рада України прийняла Закон України №889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб". Законом передбачено запровадження однієї ставки —15%. А на перехідний період з 1 січня 2004 р. до 1 січня 2007 р. діятиме ставка 13%.

Податок не береться з мінімальної заробітної плати (для цьо­го потрібно буде писати спеціальну заяву по місцю роботи).

Податок з доходів фізичних осіб — плата фізичної особи за послуги, які надаються їй територіальною громадою, на території якої така фізична особа має податкову адресу, тобто переважно чи постійно тут проживає.

Платниками податку є:

• резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи;

• нерезидент, який отримує як доходи з джерелом їх поход­ження з території України.

Об'єктом оподаткування резидента є:

• загальний місячний оподатковуваний дохід;

• доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті;

• іноземні доходи;

• чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту.

Податковий кредит — сума витрат, понесених платником податку — резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів — фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу.

До складу місячного оподатковуваного доходу включаються:

• доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винаго­роди нараховані (виплачені) платнику відповідно до умов трудово­го або цивільно-правового договору;

• доходи від продажу об'єктів інтелектуальної власності, авторські винагороди;

• сплачена сума страхових внесків за договором добровільного страхування;

• сума страхових виплат, отриманих платником податку за договором довгострокового страхування житла та недержавного пенсійного страхування;

• дохід від надання майна в оренду або суборенду;

• оподатковуваний дохід (прибуток), не включений до розра­хунку загальних оподатковуваних доходів попередніх податкових періодів та самостійно виявлений у звітному періоді платником по­датку;

• дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо;

• дохід у вигляді неустойки, штрафів або пені, фактично одер­жаних платником податку як відшкодування матеріальної або мо­ральної шкоди;

• сума заборгованості платника податку, за якою минув строк позовної давності;

• дохід у вигляді процентів, дивідендів та роялті, виграшів, призів;

• дохід у вигляді успадкованого майна;

• сума надміру витрачених коштів, отриманих платником по­датку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені строки, тощо.

Доходи, які не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу:

• сума державної адресної допомоги, житлових та інших суб­сидій або дотацій, компенсацій, винагород та страхових виплат, які отримуються платником податку відповідно з бюджетів, Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соці­ального страхування, в тому числі виплати, пов'язані з тимчасовою втратою працездатності, регресивні виплати з заробітної плати;

• сума коштів, отриманих платником податку на відряджен­ня або під звіт;

• сума доходів, отриманих платником податку від розміщен­ня ним коштів у цінні папери, виграші у державну лотерею:

• сума відшкодування розміру шкоди, завданої внаслідок Чорнобильської катастрофи;

• суми виплат чи відшкодувань, що здійснюються неприбут­ковими організаціями та благодійними фондами України;

• сума внесків на обов'язкове страхування платника подат­ку, інших ніж збір на державне пенсійне страхування або внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

• сума збору на державне пенсійне страхування або внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що вно­сяться за рахунок його працедавця;

• аліменти, що виплачуються платнику податку;

• кошти або майно, які отримують платники податку як по­дарунок;

• кошти або майно, які отримують платники податку у спад­щину;

• кошти, отримані платником податку в рахунок компенсації вартості майна, примусово відчужених державою, у випадках, пе­редбачених законом;

• вартість безоплатного харчування, миючих та знешкоджу­ючих засобів, тощо, отриманих у тимчасове користування платни­ком податку;

• сума надміру сплачених податків, зборів до бюджетів або державних цільових фондів, а також бюджетного відшкодування при застосуванні права на податковий кредит, що повертається платнику податку;

• дивіденди, які нараховуються на користь платника податку у вигляді акцій;

• сума доходу, отриманого платником податку внаслідок відчуження акції;

• прибуток від операції з майном або інвестиційними активами, який не підлягає оподаткуванню;

• сума, сплачена працедавцем на користь закладів освіти у рахунок компенсації вартості підготовки чи перепідготовки платни­ка податку;

• кошти або вартість майна, що надаються як допомога на поховання платника податку;

• вартість путівок на відпочинок, оздоровлення та лікування на території України платника податку або його дітей віком до 18 років, які надаються йому безоплатно або зі знижкою;

• суми стипендій, тощо.

Згідно Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" № 889-IV платники податку матимуть право на податкові соціальні пільги. Слід зазначити, що право на отримання соціальної пільги має тільки той платник податку, сума заробітної плати якого не перевищує прожитковий мінімум для працездатної особи, збільшений у 1,4 рази та округлений до найближчих 10 гривень. (Станом на 1 січня 2004 року така сума зарплати дорівнює 530 грн. (379,81 грн. х1,4 = 531,73 грн.), а також на одному з місць отримання доходу.

Суми податкових соціальних пільг встановлено в таких роз­мірах:

а) у розмірі, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі, встановленій на 1 січня звітного податкового року (з 1.12.2003 року — 205 грн.) — для будь-якого платника податку, що має право на соціальну пільгу;

б) у розмірі, що дорівнює 150% величини однієї мінімальної заробітної плати—для платника податку, який:

• є самотньою матір'ю або самотнім батьком (опікуном) — У розрахунку на кожну дитину віком до 18 років;

• утримує дитину інваліда І або II групи — у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років;

• має трьох чи більше дітей віком до 18 років—у розрахун­ку на кожну дитину;

• є вдівцем або вдовою;

• є чорнобильцем 1 або 2 категорії;

• є учнем, студентом, аспірантом, ординатором, військовос­лужбовцем строкової служби;

• є інвалідом І або II групи, у тому числі з дитинства.

 в) у розмірі 200% величини однієї мінімальної заробітної пла­ти — для платника податку, який є:

• Героєм України, Героєм СРСР або повним кавалером ор­дена Трудової Слави;

• учасником бойових дій під час Другої світової війни:

• колишнім в'язнем концтаборів, гетто та інших місць примусового утримання під час Другої світової війни;

• особою, яка перебувала на блокаді території колишнього Ленінграда (Санкт-Петербург, Росія) у період з 8.09.1941р. по 27.01.1944р.

У разі якщо платник податку має право на застосування по­даткової соціальної пільги з двох чи більше підстав, податкова со­ціальна пільга застосовується один раз з підстави, що передбачає її найбільший розмір.

На перехідний період установлюються такі розміри по­даткової соціальної пільги:

• у 2004 році — у розмірі 30 відсотків суми податкових со­ціальних пільг;

• у 2005 році — у розмірі 50 відсотків суми податкових соціальних пільг;

• у 2006 році — у розмірі 80 відсотків суми податкових соціальних пільг;

• у 2007 році — у розмірі 100 відсотків суми податкових соціальних пільг.

Платник податку до 1 березня року, наступного за звітним, має право звернутися із запитом до відповідного податкового орга­ну з проханням заповнити річну податкову декларацію, а податковий орган зобов'язаний надати безоплатні послуги з такого запов­нення.

Відповідно до Закону України ''Про збір на обов'язкове дер­жавне пенсійне страхування" та послідуючими змінами і до­повненнями ставки збору встановлені в слідуючих розмірах:

• для підприємств, установ, організацій — 32% від об'єкту оподаткування (фонд оплати праці та виплати прирівняні до зароб­ітної плати);

• для підприємств, де працюють інваліди ставка збору ста­новить 4% — від фонду оплати праці інвалідів і 32% — від фонду оплати праці усіх інших працівників;

• для підприємств, де кількість інвалідів становить не менше 50% ставка збору 4% від фонду оплати праці всіх працюючих;

• для суб'єктів підприємницької діяльності, приватних нотар­іусів, адвокатів ставка збору становить 32% від доходу (прибутку).

Крім того, із нарахованої заробітної плати і прирівняних до неї виплат проводяться утримання до Пенсійного фонду в розмірі 1% (якщо зарплата до 150 грн.) і 2% (якщо зарплата більше 150 грн.).

До фонду оплати праці входить основна заробітна плата і до­даткова.

Існує перелік видів оплати праці та інших виплат на які не на­раховується збір на обов'язкове пенсійне страхування:

• вихідна допомога у разі припинення трудового договору;

• компенсація за невикористану відпустку;

• добові за відрядження у межах норм;

• вартість виданого спецодягу ( крім форменого одягу), спецвзуття, мила, молока, лікувально-профілактичного харчування;

• заробітна плата задні роботи без винагороди, при умові перерахування її у благодійні фонди;

• стипендії слухачам, студентам, аспірантам, що навчають­ся з відривом від виробництва;

• доходи громадян від володіння корпоративними правилами (дивіденди отримані);

• допомога сім'ям з дітьми, яка виплачується відповідно до Закону України "Про допомогу сім'ям з дітьми";

• різні види допомоги по соціальному страхуванню, що вип­лачуються за рахунок коштів фонду соціального страхування;

та інше.

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціаль­не страхування;

1) у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням:

для роботодавців — 2,9% суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату ос­новної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні і компен­саційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які визначають­ся згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці", та підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян;

для найманих працівників — 0,5% від суми оплати праці, що включає основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохо­чувальні та компенсаційні виплати, утому числі в натуральній формі які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян;

2) на загальнообов'язкове державне соціальне страху­вання на випадок безробіття:

для роботодавців —1,9% суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату ос­новної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та ком­пенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визнача­ються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відпов­ідно до Закону України "Про оплату праці", та підлягають обкла­данню прибутковим податком з громадян;

для найманих працівників—0,5% суми оплати праці, що вклю­чає основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочу­вальні та компенсаційні виплати, утому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян;

3) на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності

Відповідно до класів професійного ризику виробництва вста­новлено нові страхові тарифи по 67 класах професійного ризику ви­робництва згідно змін від 3 квітня 2003 року № 660-1V. Сільсько­господарські підприємства здійснюють нарахування до фонду в розмірі 1,29%.

До 2005 року у фонду відібрали право встановлювати скидки і надбавки до страхових тарифів.

Податок на додану вартість

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" такою базою є виручка, отримана в результаті реалізації, але зменшена на суму самого податку на додану вартість.

База оподаткування податком на додану вартість					ПДВ
Собівартість	Прибуток	акциз	Мито	Торгова націнка
100%					20%

При практичному застосувати цієї норми слід пам'ятати, що базою оподаткування є отримана виручка від реалізації товарів (робіт, послуг), але зменшена на суму податку на додану вартість, який ще треба розрахувати. Таким чином, структура ціни реалізації Має вигляд:

Ставка податку становить 20 %.

ПДВ, який необхідно розрахувати, як податкове зобов'язання включається безпосередньо в ціну реалізації, і отримана виручка від реалізації товарів (робіт, послуг) містить у собі ПДВ в тому числі. Порядок розрахунку податку на додану вартість, відповідно, буде не пряме застосування ставки 20 % до суми отриманої вируч­ки, а застосування до суми отриманої виручки ставки 16,67 %. Яка визначена в результаті співвідношення:

ПДВ(20%)/ Сума виручки = 1/6 = 16,57

Приклад:

Реалізація товарів та надання послуг здійснювалося па митній території України.

Обсяг реалізації товарів за квартал— 1980 грн, Обсяг наданих митних послуг за квартал — 579 грн, Всього обсяг отриманої виручки за квартал — 2550 грн. Таким чином, виручка, яка отримана підприємством, то підля­гає оподаткуванню, становить 2550 грн., в тому числі ПДВ.

ПДВ = 2550 грн. х 16,67 % = 425 грн. 08 коп. Нараховано по­даткових зобов'язань за квартал 425 грн. 08 коп.

Слід розрізняти відповідно до норм Закону України  «Про пода­ток на додану вартість»:

1. Операції, що оподатковуються за нульовою ставкою (ст.. 5 Закону України "Про податок на додану вартість"),

2. Операції, що не є об'єктом оподаткування (ст. 6 Закону Ук­раїни "'Про податок на додану вартість").

Обсяг податку на додану вартість, що буде сплачуватись до бюджету, визначається як різниця між податковим зобов'язанням платника податку та податковим кредитом.

Податкове зобов'язання — загальна сума податку, яку зо­бов'язаний сплатити (нарахувати) платник податку у звітному (по­датковому) періоді.

Податковий кредит — сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Сума, яка має бути віднесена до податкового кредиту, — це сума податку на додану вартість, яка вже сплачена платником по­датку продавцю товарів (робіт, послуг) у складі ціни придбання то­варів (робіт, послуг).

Особливості оподаткування сільськогосподарських під­приємств. Підприємства повинні складати та щомісячно подава­ти до податкової інспекції (адміністрації) за місцем реєстрації три податкові декларації по податку на додану вартість.

Декларація №1 — спеціальна або окрема декларація (тваринництво) по ПДВ, в якій відображаються і податкові зобов'я­зання і податковий кредит по операціях з продажу молока, худоба (крім операцій з продажу молока та м'яса в живій вазі на переробні підприємства), птиці, вовни.

Декларація № 2 — спеціальна або окрема декларація (рослинництво) по ПДВ, в якій відображаються і податкові зобов'я­зання і податковий кредит по операціях з продажу продукції, то­варів (робіт і послуг) власного виробництва (крім молока, худоби. птиці, вовни), в тому числі і продукції, виготовленої на давальниць­ких умовах із власної сільськогосподарської сировини, крім підак­цизної продукції;

Декларація № 3 (загальна) — в цій декларації відобража­ються і податкові зобов'язання і податковий кредит по операціях з продажу підакцизної, продукції, продукції не власного виробництва (придбаної) та молока та м'яса в живій вазі проданих на переробні підприємства.

Деякі сільськогосподарські товаровиробники мають право за­лишати у власному розпорядження суми ПДВ, підлягають сплаті до бюджету в результаті здійснення операцій з продажу молока, худоби, птиці, вовни, молочної продукції та м'ясопродуктів, виго­товлених на власних переробних потужностях. Ці кошти акумулю­ються на спеціальному рахунку, що відкривається в установі банку та використовується на підтримку тваринництва і птахівництва.

Акцизний збір, так само як і податок н;і додану вартість, є непрямим податком. Однак при формуванні ціни підакцизного товару, що продається, акцизний збір нараховується раніше, ніж ПДВ, і сума нарахованого акцизу включається в оборот для обчислення ПДВ, тобто підакцизні товари оподатковуються двічі: один раз ак­цизним збором, інший — ПДВ.

Акцизний збір, так само як і ПДВ, включається в ціну товару, що продається, у вигляді надбавки.

Суть акцизного збору полягає в тому, що він являє собою не­прямий податок, що встановлюється у вигляді надбавки до ціни на високорентабельні та монопольні товари. Акцизний збір оплачуєть­ся покупцями, а сплачується до бюджету продавцями цих товарів.

Перелік підакцизних товарів і ставки акцизного збору в Ук­раїні встановлюються Верховною Радою України. При цьому ставки встановлюються або у відсотках до обороту з продажу, або в твер­дих величинах з одиниці товару, що продається, і є єдиними на всій території України як для товарів вітчизняного виробництва, так і для імпортованих товарів. По окремих видах товарів ставки з оди­ниці товару, що продається, встановлюються у грошовій євро­пейській одиниці — "євро" з перерахунком обчисленої суми акциз­ного збору у національну валюту по курсу НБУ, що діяв на перший день кварталу, у якому здійснюється продаж товару, і залишається незмінним протягом усього кварталу. Розміри станок по окремих видах підакцизних товарів наведені в таблиці 4.2

Таблиця 4.2. Розміри ставок акцизного збору по окремих видах підакцизних товарів в Україні

№ З/п	Найменування товарів	Код виробу	Ставки акцизного збору
1	Сигарети з фільтром з тютюну	24.02.20	10 грн. за 1000 шт.
2	Пиво солодове	22.03.00	0,21 грн. за 1 л
3	Вина виноградні натуральні, включаючи кріплені	22.04	0.8 грн. за 1 л
4	Вина ігристі, шампанське	22.04.10	1,6 грн. за 1 л
5	Міцні спиртні напої (окрім спирту)	22.08	16,0 грн. за 1 л  100% спирту
6	Вермути та інші вина виноградні натуральні	22.05	2,6 грн. за 1 л
7	Тютюн для паління	24.03.10	10 грн. за 1 кг
8	Бензини моторні: А-71, А-76, А-90,А-92,А-95, та ін.	27.10.00	60 євро за 1000кг
9	Автомобілі легкові: - з об'ємом циліндрів двигуна від 1000 см3 до 1500 см3 нові і ті, які були у користуванні до 5 років	87.03.22	0,6 евро за 1 см3 об'єму циліндрів
10	- з об'ємом циліндрів двигуна від 1500 см3 нові і ті, які були у користуванні понад 5 років	87.03,23	0,6 євро за 1 см3 об'єму циліндрів
11	Ювелірні вироби	71.13 71.14	55% з суми обороту
12	Сигарети без фільтра з тютюну	24.02.20	5 грн. за 1000 шт,

Обчислення акцизного збору проводиться виходячи з обсягів проданих товарів (оподатковуваного обороту) і встановлених ставок.

Сума акцизного збору, що підлягає сплаті до бюджету, визна­чається платниками самостійно множенням об'єму відповідних видів товарів (оподатковуваного обороту), що продаються на встановлені ставки.

Сплата акцизного збору до бюджету за алкогольні напої і тю­тюнові вироби має свої особливості. Так, акцизний збір за алко­гольні напої і тютюнові вироби сплачується шляхом придбання (купівлі) продавцями цих товарів марок акцизного збору.

Марка акцизного збору—спеціальний паперовий знак, що на­клеюється на алкогольні напої і тютюнові вироби для підтверджен­ня сплати акцизного збору.

Марки акцизного збору продаються Державними податкови­ми органами України,

Комунальний податок — один із видів місцевих податків. Нараховується виходячи із неоподатковуваного мінімуму (17 грн.), середньооблікової кількості працюючих па підприємстві, кількості місяців у звітному періоді та ставки комунального і податку —10%. Нараховані суми відносять на витрати виробництва (витрати обігу).

Порядок обчислення і сплата податку на землю регулюється законом України "Про плату за землю".

Грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах за методикою, яка зат­верджена Кабінетом Міністрів України. При цьому оцінка щорічно, за станом на 1.01 нового року уточнюється на коефіцієнт індексації, прийнятий у Законі України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік.

Середні ставки податку встановлюються Верховною Радою України в законодавчому порядку по угіддях, виходячи з призна­чення їх використання, — по землях сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення та землях, які входять до скла­ду населених пунктів.

Так, по землях сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення, які мають вартісну оцінку, ставки податку встановлені у відсотках від їх вартісної оцінки. Розміри цих ставок за видами угідь надані в табл.. 4.3.

Таблиця 4.3. Розміри ставок земельного податку на землі, що мають вартісну оцінку

Види земельних ділянок	Ставки земельного податку з 1 га землі в % від її грошової оцінки
Рілля, сінокоси, пасовища	0,1
Багаторічні насадження	0,03
Землі населених пунктів, грошова оцінка яких встановлена	1,0
Земельні ділянки підприємств промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення Землі, по яких проходить залізниця	5,0
Збройних Сил України й інших військових формувань	0,02
Земельні ділянки, надані на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного й історико-культурного призначення	50,0
Земельні ділянки, надані на землях лісного фонду	0,3
Земельні ділянки, надані на землях водного фонду	0,3

Установлені середні ставки податку з одиниці площі застосо­вуються з обліком коефіцієнтів індексації, визначених Законом Ук­раїни "Про Державний бюджет України" на відповідний рік. На сьогоднішній день цей коефіцієнт становить 3,03.

Плата за воду є одним із платежів за спеціальне використання природних водних ресурсів.

Водні ресурси — це об'єми поверхневих, підземних та морсь­ких вод, які знаходяться на відповідній території.

Спеціальне водокористування—це забір води з водних об'єктів з використанням споруд і технічних пристосувань і скидання в них зворотних вод.

Спеціальне водокористування прісними водними ресурсами е платним. Плата здійснюється за використання прісних водних ре­сурсів як загальнодержавного, так і місцевого призначення. При цьому до прісних водних ресурсів загальнодержавного призначен­ня відносяться:

• води басейнів поверхневих річок, які розташовані або вико­ристовуються на території більше, ніж однієї області, включаючи притоки усіх порядків;

• підземні прісні води.

Плату за воду здійснюють усі суб'єкти підприємницької діяль­ності (незалежно від форм власності), які мають самостійний ба­ланс і поточний рахунок у банку. При цьому плата стягується за воду, яка використовується для задоволення власних потреб, неза­лежно від того, звідки вона потрапляє: з водогосподарської сітки, підземних джерел або від підприємств комунального господарства й інших підприємств. Проте якщо підприємство водокористувач отримує воду від підприємств комунального господарства або інших підприємств, то воно, крім плати за отриману воду, сплачує поста­чальникам вартість послуг, пов'язаних з поставкою води.

Розмір плати за забір води з водних об'єктів встановлюється на підставі нормативів плати за 1 м³ забраної води, фактичних об'ємів її забору та встановлених мінімумів на забір води. При цьо­му нормативи плати за спеціальне водокористування встановлю­ються Кабінетом Міністрів України. Вони диференційовані в залеж­ності від джерела забору води: від водогосподарської сітки або від підземних джерел.

Так, нормативи плати за спеціальне використання водних ре­сурсів з поверхневих водних об'єктів мають значення, наведені в табл. 4.5.

Таблиця 4.5. Нормативи плати за спеціальне використання водних ресурсів з водних об'єктів, які знаходяться на поверхні

Басейни річок, включаючи притоки усіх рівнів	Нормативи плати, коп./ м3
Дніпра на північ від м. Києва (Прип'яті і Десни), включаючи м. Київ	3,60
Дніпра на південь від м. Києва (за винятком Інгульця)	3,42
Інгульця	5,22
Північного Дунаю	7,02
Південного Бугу (без Інгулу)	3,96
Інгулу	4.86
Дністра	2.16
Вісли і Західного Бугу	2,16
Пруту і Сірету	1,62
Тіси	1,62
Дунаю	1,44
Річок Криму	7,20
Річок Приазов'я	8,64
Інших річок	1%

За ними стягується плата за воду лише в межах лімітів, вста­новлених на її використання.

За понадлімітне використання водних ресурсів плата встанов­люється в п'ятикратному розмірі по відношенню до плати за їх ви­користання в межах встановлених лімітів.

З 1 січня 1999 року сільськогосподарські підприємства можуть застосовувати фіксований податок.

Згідно Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності в аграрному секторі еконо­міки" від 19 червня 2003 року, продовжено дію фіксованого подат­ку до кінця 2009 року.

З 1 січня 2004 року платниками "аграрного" податку можуть бути лише підприємства, у яких обсяг виручки від реалізації сільсько­господарської продукції власного виробництва становить, 75% суми валового доходу.

Новостворені суб'єкти господарювання, основним видом діяльності яких є виробництво (вирощування), переробка і збут сільськогосподарської продукції, вже у рік створення можуть бути платниками ФСП.

Скасовується можливість сплати ФСП у не грошовій формі.

Фіксований сільськогосподарський податок встановлено замість таких податків і зборів:

• податок на прибуток підприємства;

• податок па землю;

• податок із власників транспортних засобів;

• комунальний податок;

• збір на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання ав­томобільних доріг;

• збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

• плата за придбання торгового патенту на здійснення торгівельної діяльності;

• збір за спеціальне використання природних ресурсів (пода­ток на воду).

Об'єктом оподаткування являється площа сільськогосподарсь­ких угідь, переданих товаровиробнику у власність або наданих у користування, у тім числі на умовах оренди-Ставки фіксованого сільськогосподарського податку встановлюються з одного гектара сільськогосподарських угідь у відсотках до грошової їх оцінки в таких розмірах:

• для ріллі, сінокосів та пасовищ—0,5;

• для багаторічних насаджень — 0,3.

Протягом поточного року що місяця до 20 числа місяця, наступ­ного за звітним, податок сплачується у розмірі третини суми подат­ку, визначеної на кожний квартал. Установлено такий квартальний розподіл річної суми податку: І квартал — 10%; 11 квартал — 10%; 111 квартал — 50%; IV квартал — 30%.

Платниками податку е підприємства, організації, установи (юри­дичні особи) — власники транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Згідно із законодавством об'єктами оподаткування є автомобілі (легкові, вантажні, спеціального призначення); колісні трактори; мотоцикли, яхти та судна парусні, човни моторні і катери. Не опо­датковуються: трактори на гусеничному ходу; машини та механіз­ми для сільськогосподарських робіт; автомобілі швидкої допомоги та пожежні; спортивні яхти, судна парусні і човни; транспортні за­соби (підйомні й самохідні), що використовуються на заводах, скла­дах, У портах для перевезення вантажів на короткі відстані.

Розмір ставок за видами транспортних засобів наведений у табл. 4.6. Нарахування податку з наземних транспортних засобів і інших самохідних машин та механізмів здійснюється власниками — юридичними особами виходячи з кількості відповідного виду транспортних засобів, які є на балансі підприємства станом на 1.01 поточного року, їх сумарного об'єму циліндрів двигунів в кубічних сантиметрах, а для водних транспортних засобів - - їх довжини, і встановлених ставок податку у гривнях з 100 см³ об'єму циліндрів двигуна, або з 100 см довжини водного транспортної о засобу.

Таблиця 4.6. Ставки податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів

Код по ГС опису та кодуванню	Опис об'єкта оподаткування	Ставки податку на рік, грн.
87.01	Трактори колісні (крім гусеничних)	2,5 гри. за 100см3
87.02	Автомобілі для перевезення не менше 10 осіб, включаючи водія	3,6 грн. з 100 см3
87.03	Автомобілі легкові (крім автомобілів з електродвигуном) з об'ємом циліндрів двигуна:
	До 1000см3	3,0 грн.з 100см3
	Від 1001 до 1500см3	4,0 грн. з 100см3
	Від 1501 до 1800см3	5,0 грн. з 100см3
	Від 1801 до 2500см3	10,0 грн. з 100 см3
	Від 2501 до 3500см3	20,0 грн. з 100см3
	3501 см3 і більше	30,0 грн, з 100см3
87.03.90100	Автомобілі з електродвигунами	0,5 грн. з 1 кВт
87.04	Автомобілі вантажні з об'ємом циліндрів двигуна:
	До 8200 см3	10,0 грн. з 100см3
	Від 8201 до 15000см3	15,0 грн, з 100см3
	15001 см3 і більше	20,0 грн. з 100см3
87.05	Автомобілі спеціального призначення (крім пожежних та швидкої допомоги)	3,6 грн. з 100см3
87.11	Мотоцикли (мопеди) і веломашини з двигуном (крім тих, що мають об'єм циліндрів двигуна до 50 см3 )	2,0 грн. з 100см3

Для визначення суми податку за видами транспортних засобів і його загальної суми підприємства — юридичні особи складають спеціальний, затверджений податковим органом, розрахунок утрьох примірниках. Форма розрахунку наведена в додатку

З мстою реалізації державної політики з питань розвитку та підтримки малого підприємництва, ефективного використання його можливостей у розвитку національної економіки з 1 січня 1999р. застосовується спрощена система оподаткування, обліку та звітності таких суб'єктів малого підприємництва.

Спрощена система оподаткування передбачає введення єди­ного податку для суб'єктів підприємницької діяльності, які мають відповідні розміри їх параметрів.

Єдиний податок - це податок, який вводиться замість дек­ількох видів діючих прямих і непрямих податків і розраховується у встановленому розмірі від відповідних доходів його платників.

У відповідності до Наказу Президента Україні і від 28.06.99р. спрощену систему оподаткування та сплату єдиного податку мо­жуть застосовувати юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми влас­ності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб, а обсяг виручки від реалізації продукції, товарів. робіт, послуг не перевищує 1 млн. грн.

Спрощену систему оподаткування можуть застосовувати та­кож фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, і кількість осіб, що перебувають у тру­дових відносинах з такою особою, включаючи членів її сім'ї за рік не перевищує 10 осіб, а обсяг виручки від реалізації продукції, то­варів, робіт, послуг не перевищує 500 тис. грн.

При цьому виручкою від реалізації товарів, робіт, послуг вва­жається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діляльності на поточний рахунок або (та) в касу за здійснення операцій і продажу продукції, товарів, робіт, послуг.

Об'єктом оподаткування є виручка від реалізації продукції. товарів, робіт, послуг.

Розрахунок податку проводиться за однією з наступних ставок, яка самостійно обирається платником цього податку:

• 6% суми виручки від реалізації продукції, товарів, робіт, по­слуг без урахування акцизного збору у випадку сплати податку на додану вартість у відповідності до чинного законодавства;

• 10% суми виручки від реалізації продукції, товарів, робіт. послуг без урахування акцизного збору у випадку включення по­датку на додану вартість до складу єдиного податку.

Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження цих коштів перераховують суми єдиного подат­ку за такими напрямками в розмірах;.

• до Державного бюджету України – 20%;

• до місцевого бюджету - - 23%;

• до Пенсійного фонду України – 42%;

• на обов'язкове соціальне страхування — 15%.

Відмовитися від застосування спрощеної системи оподатку­вання, обліку та звітності та повернутися до загальної системи оподаткування суб'єкт малого підприємництва може з початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) за умови подання заяви до відповідного органу Державної податкової служби не пізніше ніж за 15 днів до закінчення попереднього звітного (податкового) періоду (кварталу).

За умов ринкової економіки важлива роль належить ма­лому бізнесу. Його підтримка, у тім числі через систему оподатку­вання, є одним із способів подолання економічної кризи в економіці.

На перших етапах становлення системи оподаткування в Україні малому підприємництву надавались певні пільги. Це стосувалося головним чином оподаткування прибутку малих підприємств. Зго­дом податкові пільги для малого підприємництва практично було ліквідовано, що негативно вплинуло на його розвиток.

З метою реалізації державної політики з підтримки малого під­приємництва, підвищення його ролі в розвитку національної еко­номіки з 1 січня 1999 р. внесено зміни в оподаткування суб'єктів малого підприємництва (згідно з Указом Президента України від З липня 1998 року «Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» з додатковими змі­нами відповідно до Указу Президента від 28 червня 1999 р. та постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2000 р.).

Спрощену систему оподаткування (установлення єдиного по­датку) запроваджено для таких суб'єктів малого підприємництва:

— юридичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, що в них за рік середньооблікова чисельність працівників не переви­щує 50 осіб, а величина виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за календарний рік — 1 млн гривень;

— фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, а кількість осіб, які перебувають у трудових відносинах з такою особою, включаючи членів її сім'ї, за календарний рік не перевищує 10 осіб і величина виручки від реа­лізації продукції (товарів, робіт, послуг) — 500 тис. гривень.

Середньооблікова чисельність працівників суб'єктів малого підприємництва визначається за методикою, затвердженою орга­нами статистики, з урахуванням усіх працівників, у тому числі тих, хто працює за договорами та за сумісництвом.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) уважають суму, фактично отриману суб'єктом підприємницької діяльності на свій поточний рахунок або в касу за здійснення операцій з продажу.

У разі продажу основних фондів виручкою від реалізації вва­жається різниця між сумою, отриманою від реалізації основних фондів, та їх залишковою вартістю на момент продажу.

Суб'єкти підприємницької діяльності — юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним подат­ком, не мають права застосовувати іншого способу розрахунку за відвантажену продукцію, крім готівкового та безготівкового гро­шового розрахунку.

Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний пода­ток, звільняється від сплати таких податків і зборів (обов'язкових платежів):

— податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична осо­ба вибрала спосіб оподаткування єдиним податком за ставкою 6 %;

— податку на прибуток;

— податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності);

— плати (податку) за землю;

— збору за спеціальне використання природних ресурсів;

— збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

— збору на обов'язкове державне соціальне страхування;

— комунального податку;

— податку на промисел;

— збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

— внесків до Фонду соціального захисту інвалідів;

— плати за патенти згідно із Законом «Про патентування де­яких видів підприємницької діяльності».

Для переходу на спрощену систему оподаткування суб'єкт малого підприємництва має подати письмову заяву в орган дер­жавної податкової служби за місцем державної реєстрації не піз-| ніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу), за умови сплати всіх установлених податків І та зборів за попередній звітний (податковий) період.

Суб’єкти підприємницької діяльності — фізичні особи, мають право вибирати спосіб оподаткування доходів, одержуючи свідо­цтво про сплату єдиного податку.

Ставки єдиного податку для фізичних осіб установлюють міс­цеві ради за місцем державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності з урахуванням виду діяльності. Ставка податку не може становити менше 20 та більше 200 гривень за календарний місяць.

Коли фізична особа—суб'єкт підприємницької діяльності здій­снює кілька видів її, для яких встановлено різні ставки єдиного податку, вона отримує одне свідоцтво і сплачує один податок, що не перевищує максимальної ставки.

Для платника єдиного податку (фізичної особи), який провадить підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або ко­ли участь у підприємницькій діяльності беруть члени його сім'ї, ставка єдиного податку збільшується на 50 % за кожну особу.

Суб'єкт підприємницької діяльності — фізична особа, яка сплачує єдиний податок, звільняється від зборів до державних цільових фондів, пов'язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї.

Сплачена суб'єктом підприємницької діяльності — фізичною особою, сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого плат­ника податку, так і осіб, що перебувають з ним у трудових відно­синах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприє­мницькій діяльності.

Суб'єкти підприємницької діяльності — юридичні особи мо­жуть самостійно вибрати ставку єдиного податку:

— 6 % суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, по­слуг) без урахування акцизного збору, але з окремою сплатою ПДВ;

—10 % суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору, але зі включенням ПДВ до складу єдиного податку.

Суми єдиного податку переказуються щомісячно до 20 числа місяця наступного за тим, в якому одержано виручку, на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

Наступного дня після надходження коштів відповідне відділен­ня казначейства, у свою чергу, переказує суми єдиного податку:

— до державного бюджету — 20 %;

— до місцевого бюджету — 23 %;

— до Пенсійного фонду — 42 %;

— на обов'язкове соціальне страхування — 15 % (у тому числі 4 % до Державного фонду сприяння зайнятості населення).

Суб'єкти малого підприємництва (юридичні особи) за резуль­татами господарської діяльності за звітний період (квартал) по­дають до органу державної податкової служби (до 20 числа міся­ця, наступного за звітним періодом) розрахунок сплати єдиного податку, акцизного збору і податку на додану вартість (якщо ни­ми вибрано ставку 6 %).

На спрощену систему оподаткування суб'єктів малого підпри­ємництва не можуть бути переведені:

—довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансо­во-кредитні та небанківські фінансові установи;

—         суб'єкти підприємницької діяльності, що на них поширює­ться дія Закону України «Про патентування деяких видів підпри­ємницької діяльності» у частині придбання спеціального торго­вого патенту;

— суб'єкти підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам—учасникам та за­сновникам даних суб'єктів (які не є суб'єктами малого підприєм­ництва), перевищують 25 %;

— фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які провадять підприємницьку діяльність без створення юридичної

особи і торгують лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами;

— суб'єкти підприємницької діяльності, спільна діяльність яких здійснюється на підставі договору про спільну діяльність без створення юридичної особи.

Новостворені та зареєстровані в установленому порядку суб'єк­ти малого підприємництва, які подали заяву на право користу­вання спрощеною системою оподаткування, стають суб'єктами цієї системи з того кварталу, в якому здійснено їхню державну реєстрацію.

Суб'єкт малого підприємництва може відмовитися від засто­сування спрощеної системи і повернутися до загальної системи оподаткування з початку наступного звітного (податкового) пері­оду (кварталу). Для цього необхідно подати заяву до відповідно­го органу державної податкової служби за 15 днів до закінчення звітного податкового періоду.

Список літератури

1.   Бадида М.П. Україні потрібна ефективна система оподаткування //Фінанси України. - 1999. - №8. - с. 120-123.

2.   Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансової науки. Глави 10, 11. - К.: Либідь, 2000. - 654 с.

3.   Бодюк А.В. Податкова політика: шляхи її реалізації //Фінанси України. - 2002. - №2. - с. 82-87.

4.   Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. Розділ 11. - К.:НІОС, 2000.-416с.

5.   Вдовиченко М.І. Податкове регулювання: досвід США і його використання в умовах ринку //Фінанси України. - 2000. -№3.-с. 59-71.

6.   Вдовиченко М.І. Про ефективність податкової системи в Україні //Фінанси України. - 1999. - №3. - с. 99-108.

7.   Вишневський В.П., Липницький Д.В. Оцінка можливостей зниження податкового тягаря //Фінанси України. - 2000. -№1.-с. 93-105.

8.   Воробйов Ю.М. Податкова політика держави та її вплив на формування фінансового капіталу підприємств //Фінанси України. - 2000. - №9. - с. 115-120.

9.   Воронкова О.М. Трансформація системи оподаткування в Україні //Фінанси України. - 2000. - №1. - с. 118-123.

10.                       Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР.

11.                       Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" від 18 січня 2001 року №2240-111.

12.                       Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 року № 1533-ІП.

13.                       Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV.

14.                       Закон України "Про страхові тарифи на загально обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 22 лютого 2001 року № 2272-ІП.

15.                       Закон України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР.

16.                       Іващук І.О. Сучасне європейське оподаткування //Фінанси України. - 2001. - №10. - с. 72-79.

17.                       Каламбет С.В., Антонов А.В. Удосконалення формування податкової системи //Фінанси України. - 2001. - №5. - с. 82-86.

18.                       Кириленко О.П. Класичні засади оподаткування у вітчизняній системі//Фінанси України. - 1999.-№11.-с. 114-122.

19.                       Крисоватий А.І. Фіскальні засади соціально орієнтованої економіки ринкового типу //Фінанси України - 2000, №12. -с. 78-81.

20.                       Куфта Н.О. Оптимізація системи оподаткування виробничої сфери //Фінанси України. - 2000. - №9. - с. 121-125.

21.                       Лисюк В.С. Особливості методики розрахунку податкового тягаря //Фінанси України. - 2000. - №11. - с. 79-85.

22.                       Ляшенко Ю.І. Податкова діяльність держави в умовах ринкової трансформації економіки //Фінанси України. - 1999.-№12.-с. 121-125.

23.                       Льовочкін С. Податкова структура в Україні та шляхи її вдосконалення //Економіка України. - 1999. - №8. - с. 19-25.

24.                       Опарін В.М. Фінанси: Загальна теорія. Розділ 6. - К.: КНЕУ,2001.-240 с.

25.                       Орлова В.О. Удосконалення оподаткування і податкового обліку //Фінанси України. - 2000. - №8. - с. 37-40.

26.                       Павлюк К.В. Ефективність надання податкових пільг//Фінанси України. - 2002. - №1. - с. 34-40.

27.                       Папаїка О.О. Реформування податкової системи України //Фінанси України. - 2000. - №8. - с. 33-36.

28.                       Поддєрьогін А.М. Податкова система України на шляху розвитку //Фінанси України. - 2001. - №11. - с. 3-11.

29.                       Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій //Всепро бухгалтерський облік. - 2001. - №40 від 2 травня 2001року. - с. 33-36.

30.                       Свердан М.М. Ефективність оподаткування в умовах ринкової економіки //Фінанси України. - 2000. - №7. - с. 27-33.

31.                       Сенчуков В. Оптимальна система оподаткування //Економіка України. - 1999. - №3. - с. 55-60.

32.                       Сірецький В.Л. Податки як елемент фінансового господарства держави //Фінанси України. - 2001. - №10. - с. 91-96.

33.                       Стоян В.І. Удосконалення податкової системи України //Фінанси України. - 2001. - №7. - с. 115-118.

34.                       Федосов В.М., Льовочкін С.В. Проблеми розбудови податкової системи України //Фінанси України. - 1999. - №6. - с. 40-48.

35.                       Юрій СІ., Бескид Й.М. Бюджетна система України. Розділ III.-К.:НЮС, 2000.-400 с.

План семінарського заняття

1.    Соціально-економічна сутність податків. Основні принципи оподаткування.

2.    Функції податків.

3.    Елементи податків, їх характеристика.

4.    Класифікація податків.

5.    Система оподаткування, її структура та принципи функціонування.

6.    Податкова політика держави та основні напрями її реформування в сучасних умовах.

7.                  Державні цільові фонди: суть, необхідність та значення. Класифікація державних цільових фондів.

8.                  Пенсійний фонд України: джерела формування та напрями використання коштів.

9.                  Фонд соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності: фінансові аспекти діяльності.

10.              Джерела коштів Фонду соціального страхування на випадок безробіття та напрями їх використання.

11.              Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань: джерела формування та напрями використання коштів.

12.              Механізм оподаткування на малих підприємствах

Теми рефератів

1.   Оподаткування процесів споживання в Україні, його переваги та вади.

2.   Податкова політика України на сучасному етапі.

3.   Використання податків для регулювання діяльності підприємства.

4.   Оподаткування прибутку підприємства.

5.   Платежі за ресурси.

6.   Соціальний захист та соціальне забезпечення в Україні.

7.   Шляхи вдосконалення пенсійного забезпечення в Україні з врахуванням зарубіжного досвіду.

8.   Особливості оподаткування малого підприємництва в сучасних умовах

Контрольні запитання та завдання

Тести для самоконтролю

1.           Які з визначень податків найвичерпнішими:

а)           будь-який платіж на користь держави;

б)           сукупність платежів на користь держави, що становленні законодавством;

в)           добровільні пожертвування на користь держави;

г)           обов'язковий платіж, що встановлюється державою і сплачується на її користь у відповідності до діючого законодавства.

2.           Податок виконує функції:

а) фіскальну;

б) контрольну;

в) розподільчу;

г) регулюючу;

д) стимулюючу.

3. Податки класифікуються за:

а) економічним змістом;

б) за економічною ознакою об'єкта оподаткування;

в) за рівнем запровадження;

г) в залежності від способів зарахування;

д) за строками сплати.

4. До прямих податків належать:

а) реальні;

б) особисті;

в)           акцизи;

г)           мито;

д)           субсидії.

5.           До непрямих податків належать:

а)           універсальні та специфічні акцизи;

б)           мито;

в)           податки на капітал та майно.

6.           Податковою системою називають:

а)           сукупність встановлених в країні податків і обов 'язкових платежів;

б)           сукупність встановлених в країні обов'язкових платежів;

в)           сукупність встановлених в країні зборів;

г)           поєднання встановлених в країні зборів, податків, обов 'язкових платежів та органів, що контролюють їх надходження до бюджету.

7.           Податкова політика - це:

а)           сукупність форм і методів, за допомогою яких держава через фінансову систему здійснює розподіл фінансових ресурсів;

б)           діяльність держави у сфері встановлення податків;

в)           діяльність держави у сфері правового регламентування та організації справляння податків, податкових платежів у централізовані фонди грошових коштів держави.

8.           Податкова політика повинна враховувати такі критерії:

а)           фіскальної достатності;

б)           економічної ефективності;

в)           соціальної справедливості;

г)           стабільності;д) гнучкість;

е) динамічності; є) всі вказані.

9.           Крива Лаффера графічно інтерпретує теорію:

а)           підвищення норми оподаткування завжди веде до збільшення величини податкових надходжень до казни держави;

б)           підвищення норми оподаткування завжди веде до зменшення величини податкових надходжень до казни держави;

в)           підвищення норми оподаткування не завжди призводить до збільшення величини податкових надходжень до казни держави.

10.         Державні цільові фонди - це:

а)           централізовані фонди грошових коштів;

б)           децентралізовані фонди грошових коштів.

11.         Державні цільові фонди - не:

а)           сукупність фондів грошових коштів цільового призначення, які знаходяться в розпорядженні центральних та місцевих органів влади;

б)           сукупність фондів грошових коштів цільового призначення, створених відповідно до діючого законодавства і сформованих за рахунок внесків юридичних та фізичних осіб;

в)           децентралізовані фонди грошових коштів, які формуються за рахунок внесків суб'єктів господарювання.

12.         Мобілізація коштів у державні цільові фонди здійснюється через:

а) добровільні внески, пожертвування;

б)           позики та кредити;

в)           інвестиції;

г)           асигнування з бюджету;

д)           бюджетні кредити;е)         обов'язкові збори.

13. В залежності від рівня, на якому утворюються, цільові фонди можуть бути:

а)           територіальними;

б)           державними;

в)           галузевими;

г)           місцевими;

д)           регіональними.

Вибрати питанню  відповідну відповідь

	1. Оподаткувати	а) означає, що всі платники податку сплачують однакову ставку, незалежно від величини доходу;
	2. Прогресивний податок	б) податок на різницю між вартістю поданих фірмою товарів і вартістю товарів, куплених фірмою у інших фірм;
	3. Пропорційний податок	в) податок, який впливає в більшій мірі на населення з низькими доходами і в меншій мірі на населення, що отримує високі доходи;
	4. Регресивний податок	г) вид податків, що сплачуються з окремих товарів у зв'язку з їх високою доходністю або монополією держави на їх виробництво;
	5. Податок на додану вартість	д) податок, що передбачає вилучення більшої ставки податку з високих доходів і меншої — з низьких;
6. Податок		е) обов'язковий внесок до бюджету, який здійснюється платником податку, у відповідності із законодавчими актами;
7. Акцизний збір		є) метод розподілу доходів між підпри­ємствами, громадянами й державою;
8. Прямі податки		ж) збільшують ціну товару, так як відшкодовуються покупцем;
9. Непрямі податки		з) встановлюється безпосередньо на доход чи майно платника податку;
10. Податкова пільга		і) виключення із правила, передбачені законом з урахуванням платоспромож­ності, участі в суспільному виробництві й Інших факторів.

Основні поняття і терміни:

–      податок,

–      плата,

–      відрахування,

–      функції податків,

–      елементи податків,

–      об'єкт податку,

–      масштаб вимірювання,

–      суб'єкт податку,

–      податкові пільги,

–      податкова система,

–      податкова політика;

–      фонди цільового призначення,

–      загальнообов'язкове державне соціальне страхування,

–      обов'язковий збір,

–      страховий тариф,

–      добровільні внески,

–      охарактеризуйте сутність і значення спрощеної системи оподаткування суб’єктів малого підприємництва: умови переведення, визначення об’єкта оподаткування, ставки податку, термін сплати.

ТЕМА 5. ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Огляд ключових категорій і положень

Планування передбачає визначення основних завдань діяльності суб'єктів господарювання на перспективу.

Фінансове планування – складова частина народногосподарського планування, пов'язана з управлінням фінансами.

Об'єктом фінансового планування виступають фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту (прибуток, амортизаційні відрахування, податки та обов'язкові збори в державні цільові фонди тощо).

Фінансові плани - це плани формування, розподілу і використання фінансових ресурсів. їх особливістю є те, що вони складаються виключно у грошовій формі.

Фінансові плани складаються окремими підприємствами, установами, об'єднаннями, відомствами (баланс доходів і видатків, кошторис, бізнес-план, платіжний календар) в розрізі окремих територій (місцеві бюджети) та на рівні держави в цілому (Державний бюджет, зведений бюджет, баланс фінансових ресурсів і витрат держави).

За тривалістю дії такі плани поділяють на:

-       перспективні фінансові плани (складаються на період, більший 1-го року);

-       поточні (складаються на один рік);

-       оперативні (складаються на квартал, місяць).

Принципами фінансового планування є:

-       наукова обґрунтованість (проведення розрахунків фінансових показників на основі певних методик, з врахуванням кращого досвіду, використанням засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого);

-       єдність фінансових планів (полягає в єдності фінансової політики, єдиній методології розрахунку фінансових показників тощо);

-       безперервність (взаємозв'язок перспективних, поточних і оперативних фінансових планів);

-       стабільність (незмінність показників фінансових планів).

При складанні фінансових планів використовують відповідні методи: нормативний, балансовий, економіко-математичний, метод коефіцієнтів, та метод економічного аналізу (див.табл. 5.1).

Таблиця 5.1. Етапи і методи фінансового планування

№	Етапи	Методи
1.	Аналіз виконання показників фінансових планів за попередній період	Економічного аналізу
2.	Розрахунки доходів і видатків на плановий період	Коефіцієнтів, нормативний, економіко-математичний
3.	Збалансування доходів і видатків фінансового плану	Балансовий

Метод коефіцієнтів передбачає розповсюдження встановлених раніше тенденцій на майбутній період або розповсюдження вибіркових даних на іншу частину сукупності досліджуваних об'єктів. Наприклад: в плановому періоді обсяги реалізації продукції збільшаться на 20%. Потрібно визначити величину очікуваного прибутку. Для цього обчислюємо коефіцієнт зміни обсягів реалізації (1,2) і множимо на величину прибутку за попередній період.

Цей метод надзвичайно простий в застосуванні, але він має і суттєвий недолік: разом з коефіцієнтом на наступний період механічно переносяться всі негативні явища, які мали місце в попередньому періоді. Внутрішні резерви, як правило, не вишукуються.

Метод коефіцієнтів використовується при індексації основних засобів, дооцінці товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з інфляцією, при плануванні прибутку, величини власних оборотних активів тощо.

Нормативний метод у фінансовому плануванні передбачає розрахунок фінансових показників на основі встановлених норм і нормативів. Це - нормативи утворення фондів грошових коштів, норми амортизаційних відрахувань, нормативи розподілу прибутку, норми витрачання коштів в бюджетних установах тощо.

Нормативний метод є більш ефективним за умови, що норми і нормативи відповідають наступним вимогам:

–                                        вони мають бути науково обґрунтованими;

–                                        прогресивними, тобто орієнтованими на кращий досвід;

–                                        стабільними.

Балансовий метод передбачає відповідність видатків джерелам їхнього покриття та ув'язку всіх розділів фінансового плану, в результаті чого досягається збалансованість плану. В сучасних умовах цей метод набуває особливого значення, тому що видатки підприємств залежать від зароблених коштів, і підприємства повинні розраховувати лише на власні поступлення, а не на допомогу держави чи міністерства.

Баланс доходів і видатків - це поточний фінансовий план, який складається на підприємстві і розраховується на рік з розбивкою по кварталах.

Платіжний календар - це оперативний фінансовий план, який складають на квартал з розбивкою по місяцях або на місяць із розбивкою по декадах.

Платіжний календар конкретизує поточний фінансовий план, уточнює його показники, дає чіткіше уявлення про стан платежів та розрахунків у періоді, що аналізується. За допомогою платіжного календаря постійно контролюється платоспроможність підприємства.

Бізнес-план - це план реалізації певного проекту аоо угоди, які потребують вкладення коштів.

Складається бізнес-план у випадках:

–                                        приватизації;

–                                        продажу контрольного пакету акцій іноземному інвестору; - при створенні спільних підприємств за участю держави; - при наданні підприємству кредитними установами довгострокових позик (для обґрунтування повернення кредитів).

В перших розділах бізнес-плану подається загальний опис проекту, вказується його мета, виробничі характеристики майбутнього підприємства, принципи та методи керівництва ним.

Заключні розділи бізнес-плану - фінансові. В них подаються розрахунки прибутку і рентабельності від реалізації угоди або проекту, обґрунтовуються терміни і джерела повернення позик, а також строки окупності затрат.

Кошториси доходів і видатків складають установи соціальної сфери, тобто бюджетні організації. Кошторис містить два основних розділи:

I.      Доходи:

–                                        надходження коштів із загального фонду бюджету;

–                                        поступлення з інших джерел (плата за навчання, за лікування, орендна плата, плата за проживання в гуртожитку, доходи від підсобних господарств тощо).

II.     Видатки:

–               зарплата працівникам бюджетних установ;

–               нарахування на заробітну плату;

–               придбання предметів постачання і матеріалів;

–               оплата послуг з утримання установи;

–               відрядження;

–               оплата комунальних послуг та енергоносіїв;

–               капітальні видатки;

–               інші.

Бюджет як фінансовий план завжди складається з двох частин: дохідної і видаткової.

I.      Доходи:- податки;

–                                        відрахування в державні цільові фонди, приєднані до бюджету;

–                                        неподаткові надходження (вартість конфіскованого майна, надходження від зовнішньоекономічної діяльності, кошти від випуску державних цінних паперів тощо).

II.     Видатки:

–               на народне господарство (капітальні вкладення, дотації);

–               на соціальний захист населення;

–               на оборону;

–               на управління;

–               на утримання соціальної сфери;

–               на екологію;

–               на створення державних резервів;

–               на інші цілі.

Перевищення видатків над доходами спричинює дефіцит бюджету.

Бізнес-план має:

•    давати конкретні уявлення про те, як функціонуватиме підприємство, яке місце воно займатиме на ринку;

•    містити всі виробничі характеристики майбутнього підприє­мства, детально описувати схему його функціонування;

•    розкривати принципи та методи керівництва підприємством;

•    обов'язково містити програму управління фінансами, без якої неможливо розпочати справу та забезпечити ефективність її вико­нання;

• показати перспективи розвитку підприємства інвесторам та кредиторам.

Поточне фінансове планування є складовою частиною перспективного плану, є, власне, його конкретизацією. Воно поля­гає в розробці: плану руху грошових коштів, плану про прибутки (збитки), плану бухгалтерського балансу.

Складання фінансового плану може відбуватися в три етапи:

1. Аналіз очікуваного виконання фінансового плану поточного року.

2. Розгляд та вивчення виробничих, маркетингових показників, на підставі яких розраховуватимуться планові фінансові показники.

3. Розробка проекту фінансового плану.

Мета складання фінансового плану полягає у взаємоузгодженні доходів та витрат.

Поточний фінансовий план складається на рік з розбивкою по кварталах, оскільки протягом року потреба в грошових коштах знач­но змінюється і може статися брак або надлишок фінансових ре­сурсів.

Розрахунок показників ф-нансового плану

Фінансовий план підприємства може складатися з одного до­хідного розділу "Джерела формування та надходження коштів" і чотирьох розхідних:

•    "Приріст активів підприємства";

•    "Повернення залучених коштів";

•    "Витрати, пов'язані з внесенням обов'язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів";

•    "Покриття збитків минулих періодів".

У дохідній частині фінансового плану — розділ 1 "Джерела формування та надходження коштів " відображаються показ­ники, які характеризують очікуваний обсяг надходжень інвестицій­них ресурсів (власних, залучених і позичених).

1.1. Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування.

Розмір прибутку від звичайної діяльності до оподаткування, що складається з прибутку, отриманого від основної діяльності і прибутків від виконання інших господарських та фінансових опе­рацій, встановлюється за схемою (див. рис. 5.1.)

При обчисленні суми очікуваного прибутку від звичайної діяль­ності До оподаткування окремо встановлюється прибуток, отри­маний від реалізації товарної продукції (робіт, послуг) за державни­ми замовленнями і реалізації продукції на митній території України і за її межами.

Прибуток (збиток) від надзвичайної діяльності не планується, оскільки такого роду події, що мають вплив на фінансові результати підприємства, трапляються лише за форс-мажорних обставин.

Прибуток віз звичайної діяльності до оподаткування

Прибуток від операційної діяльності (прибуток від продажу) товарної продукції + інший операційний прибуток

Прибуток від участі в капіталі інших підприємств

Інший прибуток

 

Рис. 5. 1. Визначення очікуваного прибутку від звичайної діяльності до оподаткування

1.2.  Нерозподілений прибуток минулих періодів. У джере­лах формування та надходження коштів відображається сума не­розподіленого прибутку звітного періоду, який вплине на розмір влас­них фінансових ресурсів у плановому періоді.

1.3. Амортизаційні відрахування. Відповідно до чинного за­конодавства підприємства самостійно обирають методи нарахуван­ня амортизації (податковий чи фінансовий), за допомогою яких визначається сума амортизаційних відрахувань на плановий період. На території України нормативно-правова база нарахування аморти­зації встановлюється чинним законодавством, а саме — ст. 8 За­кону України "Про оподаткування прибутку підприємств" і Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби".

1.4. Довготермінові кредити банків. Це потреба у залученні кредитних ресурсів для реалізації інвестиційних проектів у планово­му періоді, а також сума заборгованості підприємства банкам за отриманими від них позиками, яка не є поточним зобов'язанням і буде погашатись у плановому періоді.

7.5.  Інші довготермінові фінансові зобов'язання. У дохід­ну частину фінансового плану вноситься сума довготермінової за­боргованості підприємства щодо зобов'язань із залучення позико­вих коштів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки.

1.6.  Інші довготермінові зобов'язання. До інших довготер­мінових зобов'язань відносять очікувані розрахунки у плановому періоді з іншими кредиторами та за іншими операціями, заборго­ваність за якими не є поточним зобов'язанням. Зокрема, це може бути відстрочена, відповідно до чинного законодавства, заборго­ваність з податків, зборів, фінансова допомога на зворотній основі тощо.

1.7.  Короткотермінові кредити банків. Планова потреба у коштах(у національній та іноземній валютах), термін повернення яких не перевищуватиме планового періоду, та повернення банкові ко­роткотермінових позик, враховуючи сплату відсотків, термін пога­шення яких минув.

1.8.  Суми авансів, отриманих від поставок продукції, ви­конання робіт (послуг). Отримані аванси — це кошти, отримані від інших осіб у рахунок наступних поставок продукції, виконання робіт (послуг), які припадають на плановий період.

1.9. Векселі (короткотермінові) видані. Сума заборгованості, на яку підприємство планує видати векселі на забезпечення поста вок (робіт, послуг) постачальників, підрядників та інших кредиторів, що підлягають погашенню у плановому періоді, визнається джере­лом надходження фінансових ресурсів і входить у дохідну частину фінансового плану.

1.10.   Товари, роботи, послуги, отримані на умовах від­строчки платежу. За дохід у плановому періоді визнається сума заборгованості постачальникам і підрядчикам за матеріальні цін­ності, виконані роботи та отримані послуги (крім заборгованості, забезпеченої векселями).

1.11.  Цільове фінансування і цільові надходження (субсидії, асигнування з бюджету і кошти спеціальних цільових фондів, гума­нітарна допомога). Це кошти цільового призначення, які плануєть­ся отримати як джерело фінансування певних заходів.

1.12.  Інші джерела.

До інших джерел формування та надходження коштів відносять:

•    кошти, виділені на забезпечення наступних виплат персоналу;

•    поточні зобов'язання за розрахунками: з бюджетом, з по­забюджетних платежів, зі страхування, з оплати праці, з учасника­ми, із внутрішніх розрахунків;

•    інші поточні зобов'язання.

Складання розрахунків до витратної частини фінансового пла­ну. У розділі 2 "Приріст активів підприємства "відображають­ся такі витрати підприємства:

2.1. Капітальні інвестиції: капітальне будівництво; прид­бання /виготовлення основних засобів; придбання / виготов­лення інших не обігових активів; придбання / створення нема­теріальних активів.

У цій статті відображається планова потреба у капітальних інвестиціях. Так, відображаючи приріст обсягів капітального будів­ництва доцільно встановлювати обсяги, які будуть виконуватись підрядниками і власними силами. Це стосується не тільки капіталь­ного будівництва, а й проведення модернізації, модифікації (добудови, дообладнання, реконструкції) основних засобів, виготовлення інших необігових активів та створення нематеріальних активів.

2.2.  Довготермінові фінансові інвестиції.

2.3.  Приріст обігових активів підприємства.

Приріст обігових активів, як правило, відображається за дво­ма напрямками:

•    збільшення потреби у виробничих запасах, пов'язаних зі зміною у плановому періоді виробничої програми, географії поста­чальників сировини й основних матеріалів тощо;

•    збільшення потреби у фондах обігу, пов'язаних зі зміною форм розрахунків за відвантажену продукцію, виконані роботи і на­дані послуги; встановлення нових термінів розрахунків за відванта­жену продукцію залежно від складених угод з контрагентами на плановий період та ін.

2.4.  Поточні фінансові інвестиції.

До поточних фінансових інвестицій можна віднести вкладення вільних коштів (вільного обігового капіталу) в короткотермінові фінансові активи (державні цінні папери), вкладення на депозитні рахунки в банках на період, що не перевищує плановий.

2.5.  Інші витрати.

До витрат, відображених у розділі 3 "Повернення залучених коштів", відносять:

3.1.  Повернення залучених коштів: довготермінові креди­ти банків; інші довготермінові фінансові зобов'язання; інші довготермінові зобов'язання; короткотермінові кредити банків.

За цією статтею відображаються витрати підприємства у пла­новому періоді, пов'язані з поверненням залучених (позичених) коштів, отриманих на умовах повернення та платності.

3.2.                                      Повернення позик, кредитів та інших коштів, отри­маних на зворотній основі з бюджету.

У цій статті відображається повернення позик, кредитів у пла­новому періоді у випадках, коли підприємства запобігали до залу­чення коштів на зворотній основі з бюджету.

3.3. Відшкодування витрат бюджету, пов'язаних із вико­нанням гарантійних зобов'язань.

При встановленні фактичного рівня виконання фінансового завдання за цим розділом можна використовувати матрицю взає­мозв'язку основних показників звітності та фінансового плану.

У розділі 4 фінансового плану "Витрати, пов'язані з вне­сенням обов'язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів "відображаються:

4.1.  Сплата поточних податків та обов'язкових платежів до бюджету: податок на прибуток; інші податки та обов'яз­кові платежі.

Суми сплати податків та обов'язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів на плановий період встановлюються на підставі планових обсягів продажу продукції та інших господарсь­ких і фінансових операцій (податок на додану вартість, акцизний збір, податок з прибутку), одиниці транспортних засобів (податок з власників транспортних засобів), площі земельної ділянки (плата за землю) та ін.

4.2.  Внески до державних цільових фондів, усього: внески на загальнообов'язкове (державне) пенсійне страхування; вне­ски на соціальне страхування; внески на страхування на ви­падок безробіття.

Такі витрати встановлюються на підставі планового розміру загального фонду оплати праці та додаткових виплат і винагород працівникам.

4.3.  Погашення податкової заборгованості, яка виникла на початок планованого періоду (реструктурировані та від­строчені суми, що підлягають сплаті в планованому році; Інші обов'язкові платежі).

У цьому розділі може відображатися, наприклад, сума відстро­ченого податку на прибуток.

Розділ 5. Покриття збитків минулих періодів (інформа­ція відображається, як правило, при встановленні фактич­ного виконання фінансового плану).

Процес фінансового планування передбачає, що при виникненні ситуації, коли у плановому періоді не очікується отримання прибут­ку від звичайної діяльності підприємством, то до фінансового плану додатково вноситься розрахунок формування фінансових резуль­татів діяльності підприємства за встановленою формою.

Оперативне фінансове планування необхідне підприємству з метою контролю за фактичним надходженням грошових коштів на поточний рахунок та витрачанням коштів у процесі господарсь­кої діяльності, виконання поточного фінансового плану. Це пов'яза­но з тим, що фінансове забезпечення підприємницької та інвестиц­ійної діяльності відбувається за рахунок власних та залучених коштів, що потребує повсякденного ефективного контролю за формуван­ням і використанням фінансових ресурсів.

Отже, система оперативного планування фінансовою діяльністю заключається в розробці комплексу короткострокових планових завдань по фінансовому забезпеченню основних напрямів господарської діяльності підприємства. Головною формою такого планового фінансового завдання є бюджет.

Оперативне фінансове планування полягає в складанні та ви­конанні платіжного календаря. Його складають на квартал із розбивкою по місяцях або на місяць із розбивкою по декадах. У платіжному календарі відображається весь грошовий оборот під­приємства, основна частина якого проходить через поточний, ва­лютний, позиковий та інші рахунки підприємства в банку. У платіж­ному календарі відбито рух грошових коштів відповідно до їх над­ходження та використання.

У платіжному календарі фіксуються всі види грошових пла­тежів та надходжень підприємств незалежно від їх джерел та на­прямків використання, тобто показаний увесь грошовий оборот за певний проміжок планового періоду.

Платіжний календар дає можливість фінансовим службам підприємства забезпечити оперативне фінансування, виконання роз­рахункових та платіжних зобов'язань, фіксувати поточні зміни пла­тоспроможності підприємства. Він уможливлює спостереження за станом обігових коштів та вказує на необхідність використання по­зикових та залучених коштів у плановому періоді.

Процент виконання плану по об'єму визначається діленням фактично виконаного обсягу до запланованого.

Процент виконання плану по асортименту визначається діленням фактичного виконання обсягу в межах плану до заплано­ваного.

Мета складання фінансового плану полягає у взаємоуз­годженні доходів та витрат. Якщо доходи перевищують витрати, то сума перевищення може направлятись в резервний фонд. Коли витрати перевищують доходи, визначається сума додаткових фінан­сових ресурсів: кредитів, позик, випуску цінних паперів та інше.

Фінансовий план складається на рік з розбивкою по кварта­лах. Розробка фінансового плану розпочинається з розрахунку по­казників дохідної, а потім витратної його частини: найпростішою формою фінансового плану є баланс доходів та видатків.

Враховуючи зміни в бухгалтерському обліку-і фінансовій звітності, які відбуваються з введенням національних стандартів (положень) бухгалтерського обліку, можуть бути запропоновані такі форми і зміст поточного фінансового плану

ПЛАН ДОХОДІВ І ВИТРАТ ГРОШОВИХ КОШТІВ на 200_р.

Статті доходів і витрат	Рядок	Розрахунок
І. Надходження
А. Від основної діяльності
1. Доходи від реалізації продукції, робіт, послуг	1
2. Інші операційні доходи	2
Підсумок по розділу А	3
Б. Від фінансових операцій
1. Доходи від участі в капіталі	4
2. Дивіденди і проценти одержані	5
3. Доходи від інших фінансових операцій	6
Підсумок по розділу Б	7
В. Від іншої звичайної діяльності
1. Доходи від реалізації фінансових інвестицій	8
2. Доходи від реалізації необоротних активів	9
3. Доходи від реалізації майнових комплексів	10
4. Інші доходи від звичайної діяльності	11
Підсумок по розділу В	12
Г. Від надзвичайних подій
1. Відшкодування збитків від надзвичайних подій	13
2. Інші надзвичайні доходи	14
Підсумок по розділу Г	15
Всього надходжень	16
II. Витрати
А. За основною діяльністю
1. Витрати на реалізовану готову продукцію, роботи, послуги	17
2. Адміністративні витрати	18
3. Витрати на збут	19
4. Інші операційні витрати	20
Підсумок по розподілу А	21
Б. За фінансовими операціями
1. Витрати від участі в капіталі	22
2. Проценти за користування кредитами	23
3. Інші фінансові витрати	24
Підсумок по розділу Б	25
В. За іншою звичайною діяльністю
1. Витрати за реалізованими фінансовими інвестиціями	26
2. Витрати за реалізованими необоротними активами	27
3. Витрати за реалізованими майновими комплексами	28
Підсумок по розділу В	29
Г. За надзвичайними подіями
1. Витрати від стихійного лиха	30
2. Витрати від техногенних аварій	31
3. Інші надзвичайні витрати	32
Підсумок по розділу Г	33
Усього витрат	34
Фінансовий результат	35	р. 16-р. 37
III. Податок на прибуток	36
Результат від основної діяльності	37	р. 3-р. 21
Результат від фінансових операцій	38	р. 7-р. 25
Результат від іншої звичайної діяльності	39	р. 12-р. 29
Результат від надзвичайних подій	40	р. 15-р. 33

Виконання фінансового плану здійснюється безпосередньо через оперативне фінансове планування. З цією метою складають баланс грошових надходжень, який показує, коли в підприємства виникають тимчасово вільні кошти, а коли воно має додаткову по­требу в них.

Розділ бізнес-плану, що розробляється з метою підтвердження окупності та прибутковості інвестицій у підприємницький проект. Містить такі складові:

•    план доходів і витрат;

•    план грошових надходжень і витрат;

•    план активів і пасивів (балансовий план);

•    план формування і використання коштів.

План доходів і витрат — складова фінансового плану бізнес-плану реалізації підприємницького проекту. Показує динаміку фор­мування прибутку в часі і розробляється, як правило, на три роки, причому за перший рік усі показники подаються помісячно, за дру­гий — поквартально, а за третій — в цілому за рік. Цей показник містить показники, наведені в таб. 5.2.

Таблиця 5.2. План доходів і витрат

Показники	Перший рік	Другий рік	Третій рік
1. Виторг від реалізації 2. Прямі витрати на виробництво реалізованої продукції, у тому числі: матеріальні затрати, заробітна плата, амортизація відрахування, інші витрати 3. Загальновиробничі витрати 4. Сумарний прибуток від реалізації(п.і-п.З) 5.  Податки з прибутку 6. Чистий прибуток (п.4-п.5)	Помісячні значення показ­ників	Поквар­тальні значення показ­ників	Значення показ­ників за рік

План грошових надходжень і виплат — складова фінансо­вого плану бізнес-плану реалізації підприємницького проекту. Роз­робляють з метою оцінки руху коштів(готівки та грошей на рахунку у банку) в процесі реалізації підприємницького проекту здебільшо­го на три роки з помісячним поділом першого року та покварталь­ним—другого.

Кошти, необхідні для реалізації підприємницького проекту, мож­на умовно поділити на дві частини: кошти для організації виробниц­тва і кошти для забезпечення виробництва уже в процесі функціо­нування підприємства. І якщо під час розроблення бізнес-плану не враховувати другої частини необхідних коштів, то й за найдетальнішого розроблення всіх інших положень цього документа проект стане нереальним. Річ у тому, що навіть при забезпеченні рента­бельності (прибутковості) виробництва з першого місяця реалізації проекту може відчуватися дефіцит коштів, оскільки час реалізації продукції практично ніколи не збігається з часом надходження коштів на рахунок підприємства. Не кажучи вже про продаж то­варів у кредит, коли гроші надходитимуть не раніше як через кілька місяців після реалізації. Тобто завжди потрібен якийсь час на здійснення банківських операцій перерахування грошей, табл..5.3..

Таблиця 5.3. План грошових надходжень і витрат

Показники	Перший рік	Другий рік	Третій рік
1.    Залишок коштів на початок планового періоду. 2.    Надходження від продажу. 3.    Платежі, у тому числі: обладнання, сировина, матеріали, торговельні витрати, заробітна плата, реклама, податки, плата за банківський кредит, комунальні послуги, оренда, інші платежі. 4.    Сальдо надходжень і виплат (п.2 - п.З) 5.    Залишок коштів на кінець планового періоду (п.1—п.4)	Помі­сячні значення показ­ників	Поквар­тальні значення показ­ників	Зна­чення показ­ників за рік

За показниками даних надходжень і виплат можна передбачи­ти брак коштів у плановому періоді й уникнути їх дефіциту за раху­нок залучення короткотермінових позик або перенесення (в допус­тимих межах) термінів деяких платежів. За наявності стабільного залишку на рахунку підприємства варто подбати про розширення масштабів виробництва чи про оформлення на суму цих коштів депозитного банківського рахунку під відповідний процент. Таким чином, план грошових надходжень і виплат, крім свого основного призначення, дозволяє в одному випадку уникнути фінансових вит­рат, а в іншому—отримати додатковий прибуток.

Особливістю Державного бюджету як фінансового плану є те, що він єдиний має силу закону.

Баланс фінансових ресурсів і витрат держави складається з метою визначення обсягів фінансових ресурсів країни і напрямів їх використання. Відмінність балансу від зведеного бюджету полягає в тому, що, крім централізованих фінансових ресурсів, які мобілізуються через фінансову систему, в ньому відображаються і децентралізовані фінансові ресурси, зосереджені у суб'єктів господарювання і населення.

Баланс фінансових ресурсів і витрат держави є фінансовою програмою економічного та соціального розвитку держави. У ньому передбачаються можливості фінансового забезпечення темпів і пропорцій розвитку економіки держави у прогнозованому періоді. Також баланс фінансових ресурсів та витрат держави служить інформаційною та аналітичною основою для розробки та обґрунтування фінансової політики держави.

Метою розробки балансу фінансових ресурсів держави є визначення розмірів державних фінансових ресурсів, збалансування доходів та витрат держави, перевірка економічного обґрунтування розрахунків державного бюджету, балансу грошових доходів та витрат населення, платіжного балансу та інших фінансових балансів.

Основними напрямами удосконалення фінансового планування в сучасних умовах є:

–               забезпечення стабільних умов господарювання, а отже, стабільного надходження податків та зборів до бюджету;

–               підвищення ролі перспективного фінансового планування, яке останнім часом майже не використовується через наявність негативних тенденцій у розвитку економіки і неможливість точних розрахунків фінансових показників.

Разом з тим, як підприємства, так і регіони зацікавлені у фінансовому плануванні на перспективу, тому що багато економічних процесів виходять за межі одного року і потребують свого обгрунтування;

–               широке застосування економічних нормативів, економіко-математичних методів, електронно-обчислювальної техніки у фінансовому плануванні.

На малих підприємствах мета фінансового плану полягає у виявленні невикористаних ресурсів і визначенні суми платежів у бюджет, величина якої відповідала перевищенню доходів підприємства над його витратами.

Отже, основними завданнями фінансового планування на малих підприємствах є:

-   забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

-   установлення раціональних фінансових відносин із суб'єктами господарювання, банками, страховими компаніями;

-   визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціонального його використання;

-   виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;

-   здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів.

Фінансове планування на малих підприємствах дає змогу розв'язати такі конкретні питання:

-   які грошові кошти може мати підприємство в своєму розпорядженні;

-   які джерела їх надходження;

-   чи достатньо фінансових ресурсів для виконання накреслених завдань;

-   яка частина коштів має бути перерахована в бюджет, позабюджетні фонди, банкам та іншим кредиторам;

-   як повинен здійснюватися розподіл та використання прибутку на підприємстві;

-   як забезпечується реальна збалансованість планових витрат і доходів підприємства на принципах самоокупності та самофінансування.

У фінансовому плануванні на малих підприємствах використовується балансовий метод. Його зміст полягає в тім, що не тільки балансуються підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття. При цьому використовуються різні способи: нормативний, розрахунково-аналітичний, оптимізації планових рішень, економіко-математичного моделювання.

Суть нормативного способу фінансового планування полягає в тім, що на основі встановлених фінансових норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба суб'єкта підприємницької діяльності у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів. Згаданими нормативами є ставки податків, ставки, зборів та внесків, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів. Норми та нормативи бувають галузевими, регіональними та індивідуальними.

За використання розрахунково-аналітичного методу планові показники розраховуються на підставі аналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу, та їх зміни в плановому періоді.

Оптимізація планових рішень полягає в розробці варіантів планових розрахунків для того, щоб вибрати з них найоптимальніший. Відтак можуть використовуватися різні критерії вибору:

* максимум прибутку (доходу) на грошову одиницю вкладеного капіталу;

* економія фінансових ресурсів, тобто мінімум фінансових витрат;

* економія поточних витрат;

* мінімум вкладення капіталу за максимально ефективного результату;

* максимум абсолютної суми одержаного прибутку.

Фінансове планування (крім уже згадуваних способів розрахунків) на малих підприємствах потребує широкого використання економіко-математичного моделювання. Цей спосіб уможливлює знаходження кількісного вираження взаємозв'язків між фінансовими показниками та факторами, які їх визначають. Економіко-математична модель - це точний математичний опис факторів, які характеризують структуру та закономірності зміни даного економічного явища і здійснюються з допомогою математичних прийомів. Моделювання може здійснюватися за функціональним та кореляційним зв'язком. Економіко-математичне моделювання дає змогу перейти в плануванні від середніх величин до оптимальних варіантів. Підвищення рівня наукової обґрунтованості планування потребує розробки кількох варіантів планів виходячи з різних умов та шляхів розвитку підприємства з наступним вибором оптимального варіанта фінансового плану.

Поточне фінансове планування є складовою частиною перспективного плану, є, власне, його конкретизацією. Воно полягає в розробці: плану руху грошових коштів, плану про прибутки (збитки), плану бухгалтерського балансу.

Складання фінансового плану може відбуватися в три етапи:

1. Аналіз очікуваного виконання фінансового плану поточного року.

2. Розгляд та вивчення виробничих, маркетингових показників, на підставі яких розраховуватимуться планові фінансові показники.

3. Розробка проекту фінансового плану.

Мета складання фінансового плану полягає у взаємоузгодженні Доходів та витрат. Поточний фінансовий план складається на рік з розбивкою по кварталах, оскільки протягом року потреба в грошових коштах значно змінюється і може статися брак або надлишок фінансових ресурсів. Розбивка річного фінансового плану на більш короткі проміжки часу дає змогу відстежувати виникнення вхідних і вихідних грошових потоків, визначити потребу в залученні коштів. Розробка фінансового плану розпочинається з розрахунку показників дохідної, а потім витратної його частин. Підприємства, які не складають бізнес-плану, виручку від реалізації визначають методом прямого рахунку, виходячи із запланованого обсягу асортименту виробів, або з допомогою укрупненого методу. Підприємства, які працюють з бізнес-планом, виручку від реалізації відображають у "Прогнозі обсягів реалізації". У процесі складання плану доходів та витрат необхідно перевірити взаємоузгодженість запланованих сум витрат та відрахувань із джерелами покриття їх відповідними доходами та надходженням коштів, передбачених у першому розділі плану доходів та витрат. Витрати на реалізацію продукції, передбачені в другому розділі плану доходів та витрат, повинні покриватися з виручки від реалізації продукції та послуг (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного збору).

Якщо виручка від реалізації продукції та послуг (за вирахуванням податків) виявляється меншою за витрати на реалізовану продукцію, тоді прибуток у першому розділі буде відсутній. У другому розділі з'являться збитки в сумі перевищення витрат над виручкою. Після визначення всіх статей плану доходів та витрат та підведення підсумку в кожному розділі перевіряють рівень їхньої збалансованості. Для цього підсумки першого розділу порівнюють з підсумками другого розділу плану доходів та витрат. Сальдо всіх надходжень і всіх витрат характеризують фінансовий результат діяльності підприємства. Якщо має місце негативний фінансовий результат (збиток), необхідно переглянути витрати в бік зменшення або відшукати додаткові резерви доходів та надходження коштів. Таким чином, у процесі фінансового планування здійснюється конкретна ув'язка кожного виду витрат з джерелом фінансування.

Список літератури

1.                            Боди Зви, Мертон Роберт. Финансы. Гл. 5. - Москва -Санкт-Петербург-Киев: Издат. дом «Вильямс», 2000. -585 с.

2.                            Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. Розділ 7. - К.:НІОС, 2000.-416 с.

3.                            Єрмошкіна О.В. Фінансові аспекти планування розвитку бізнесу //Фінанси України. - 1999. - №5. - с. 35-39.

4.                            Мойсеєнко І.Є. Фінансове планування на підприємстві//Фінанси України. - 2000. - №9. - с. 155-158.

5.                            Опарін В.М. Фінанси: Загальна теорія. Розділ 3. - К.: КНЕУ,2001.-240 с.

6.                            Павлюк К.В. Система фінансових балансів в економіці держави //Фінанси України. - 1997. - №8. - с. 21-28.

План семінарського заняття

1.  Зміст і принципи фінансового планування.

2.  Етапи і методи фінансового планування.

3.  Загальна характеристика основних фінансових планів держави та підприємств.

4.   Шляхи вдосконалення фінансового планування в сучасних умовах

Теми рефератів

1.   Система фінансових планів, їх взаємозв'язок та розвиток в Україні.

2.   Поточні та перспективні фінансові плани в економічній системі держави.

3.   Проект складання фінансового бізнес – плану на малих підприємствах.

Контрольні запитання та завдання

Тести для самоконтролю

1. Принципи фінансового планування:

а) наукова обґрунтованість;

б) єдність фінансових планів;

в) безперервність;

г) стабільність;

д) демократичний централізм;

е) превентивність.

2. За тривалістю дії фінансові плани поділяють на:

а) поточні;

б) наступні;

в) перспективні; г) оперативні.

3. При складанні фінансових планів використовують такі методи:

а) вимірювання;

б) економічного аналізу;

в) балансовий;

г) нормативний;

д) економіко-математичне моделювання;

е) госпрозрахунковий;

є) коефіцієнтів.

4. Баланс доходів і видатків підприємства - це:

а) оперативний фінансовий план;

б) поточний фінансовий план;

в) перспективний фінансовий план.

5. Баланс доходів і видатків підприємства включає такі Розділи:

а)           початкове сальдо;

б)           видатки і відрахування;

в)           кінцеве сальдо;

г)           взаємовідносини з кредитною системою;

д)           доходи і надходження;

е)           взаємовідносини з бюджетом і позабюджетними фондами;

є)           бізнес-план.

6. До оперативних фінансових планів відносяться:

а)           бізнес-план;

б)           Державний бюджет;

в)           кошторис доходів і видатків;

г)           платіжний календар;

д)           місцеві бюджети.

7.           Силу закону мають наступні фінансові плани:

а)           баланс доходів і видатків підприємства;

б)           баланс фінансових ресурсів і витрат держави;

в)           Державний бюджет;

г)           місцеві бюджети;

д)           бізнес-план.

8.           Кошторис доходів і видатків складають:

а)           комерційні підприємства;

б)           установи соціальної сфери;

в)           фермерські господарства;

г)           аудиторські фірми.

9.           Бізнес-план в обов'язковому порядку складається:

а) у випадку продажу контрольного пакету акцій іноземному інвестору;

б) при створенні спільного підприємства з участю держави;

в)           при створенні товариства з обмеженою відповідальністю;

г)           при створенні акціонерного товариства;

д)           уразі приватизації державного підприємства;е) при наданні підприємству довгострокових позик.

Основні поняття і терміни

–      фінансове планування,

–      принципи фінансового планування,

–      кошторис доходів і видатків,

–      фінансовий план,

–      бюджет,

–      платіжний календар підприємства,

–      бізнес-план,

–      методи фінансового планування,

–      баланс доходів і видатків підприємства,

–      баланс фінансових ресурсів і витрат держави.

ЗМІСТ                                                                                                                                                          С. ТЕМА 1. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ВЧЕННЯ ПРО ФІНАНСИ…………………………………………………

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу