База знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ

ФУНКЦІЇ ЦИТАТИ ЯК ОДНОГО ІЗ ЗАСОБІВ ОРГАНІЗАЦІЇ ХУДОЖНЬОГО ПРОСТОРУ ТЕКСТУ (На прикладі твору Л.Н. Большакова «Повернення Григорія Вінського»)

Сучасна документалістика – надзвичайно складна, багатогранна й органічна частина модерної літератури. Маючи розгалужену систему жанрових різновидів (від мемуарів, щоденників до різних типів біографій та автобіографій), документалістика впевнено утверджує себе в фактичній дійсності епохи.

Як біографія, так і порівняно нові родо-жанрові утворення (наприклад, роман «альтернативної історії», повість-колаж, роман-пошук, роман-спогад, роман-дослідження тощо) постають повноправними творами літератури.

Біограф визначає межу між об’єктивними і суб’єктивними елементами, добираючи документальний фактичний матеріал. Праця біографа дорівнює праці історика.

«Родовою» ознакою епічного тексту вважається домінування авторської мови над прямою мовою персонажів. В епічній прозі нового часу спостерігається перевага прямої мови героя (епістолярні жанри, роман-сповідь, монолог-сповідь, монолог-щоденник, роман-монтаж тощо). Категорія «повіствування» в сучасній поетиці твору все більше набуває нечіткості. Основна зображальна функція належить у таких творах саме слову персонажів. А ті фрагменти, які не є прямою мовою, відіграють допоміжну, коментуючу роль. Ускладнюється тло різноманітних часо-просторових структур.

За Ю.Кристевою, текст розглядається як мозаїка цитат [1]. Цитування – принципово важливий прийом художнього смислотворення і одночасно апеляція до авторитетної, актуальної для автора літературної традиції. Цитата – єднальна ланка для епох й один із засобів здійснення діалогу між текстами в культурному просторі.

Книжка уральського літературознавця Л.Н.Большакова «Повернення Григорія Вінського» вийшла друком в Оренбурзі у 1999 році. Вона знайомить нас із Григорієм Степановичем Вінським, українським письменником, який народився на Слобожанщині (м. Почеп Брянської губернії; сучасна Брянська область).

Складна доля письменника, його поневіряння й важка праця відображені в автобіографічних мемуарних нарисах «Мій час». Записки охоплюють період з 1750-х рр. по 1793 р. і є віддзеркаленням строкатого «малоросійського» життя сучасної поетові дійсності другої половини XVIII ст. Зокрема вони дають уявлення про погляди освіченої частини суспільства на реформи, які впроваджувалися Катериною ІІ. Записки мають цікаву архітектоніку, відзначаються колоритною мовою і гострим спрямуванням, через що і не могли бути надруковані за життя автора. Архівна доля на багато років – ось що судилося запискам Г.С.Вінського.

У жовтні 1779 року за вільнолюбиві думки Г.Вінський був заарештований і в грудні 1780 року засуджений на довічне ув’язнення в Оренбург з позбавленням дворянського титулу. Там, на засланні, Григорій Степанович почав роботу над величним твором усього свого життя – автобіографічними записками «Мій час».

До цього дня ми мали лише поверхові відомості про забутого українського письменника-мемуариста другої половини XVIII ст. А його записки побутували лише в перекладах або в публікаціях П.І.Бартеньєва, П.Е.Щоголева. Примітно, що ці видання (1877 і 1914 років) мали на собі численні цензурні «втручання». На рукопис записок звертали увагу О.М.Тургенєв, П.А.В’яземський, М.П.Погодін, О.А.Афанасьєв, А.П.Горький тощо.

Г.Вінський відомий нам не лише як мемуарист, а ще й як перекладач. На його рахунку переклади творів Вальтера, Массона, Мерсьє, Руссо, Гельвеція, що цінувалися його сучасниками й поширювалися у списках.

Л.Н.Большаков одним з перших звернув увагу на неординарність та історичну цінність мемуарного спадку Г.С.Вінського. На рахунку оренбурзького дослідника повна публікація «Записок Г.Вінського» (2001, Оренбург), «Повернення з минулого» (київське видання 1988 року), «Повернення Григорія Вінського» (Оренбург, 1999 рік), «Повість про пошуки і знахідки» (вийшла 2000-го року в Москві).

Завдяки дослідам уральського науковця на основі пошуку в архівах і різних матеріалах створено докладну хроніку життя Г.С.Вінського, простежено кожний крок оренбурзького заслання, зроблена бібліографія його перекладів і віднайдено два рукописні екземпляри мемуарних записок «малоросійського» письменника «Мій час».

У колі нашої уваги – «Повернення Григорія Вінського» – результат величезної праці по відродженню пам’яті про автора записок.

Книжка написана у своєрідній манері. Деякі науковці вважають, що оповідь наближається до есе (зокрема Е.Н.Горелікова-Голенко [2] і А.Г.Тартаковський [3]). Сам же Л.Н.Большаков вказує: «Роман? Монографія?..Ну, як пояснити, що для мене ця книга – і роман, і монографія. Справді наукова за всіма статтями, книга в той же час – за задумом моїм, а ще більше з того, як складається, – несе у собі багато, що в людській думці притаманне суто літературі «художній». Є єдиний сюжет зі скрізними і боковими лініями, є образи-характери, відступи ліричні й публіцистичні...Роман-есе?» [4, 217], - у цитатній формі автор відповідає на запитання допитливого читача.

Цитати у Л.Н.Большакова створюють особливу жанрову єдність і є одним із важливих засобів організації художнього простору в творі.

Цілісність художнього тексту досягається автором дослідження записок за допомогою своєрідної системи побудови оповіді: повіствування будується за етапами, які автор називає «кроками», що поєднані численними повторами і цитаціями. Ось який коментар бачимо до «кроку» другого – «Творчість»: «Пошук вступав у нову смугу...Гадалося, перш за все про повний текст «Мого часу» – про той (або про такий), який викликав захоплення О.І.Тургенєва, а П.І.Бартеньєва змусив згадати радіщевське «Подорож із Петербургу до Москви». Де він, цей автограф чи список, ховається?» [4, 41].

Цитата-епіграф до твору мотивується ззовні: «Якщо читач побажає, він може вважати цю книжку романом» (Е. Хемінгуей).

Сам автор визначає таку побудову, як «літературний колаж» – з використанням докладних цитат самого Г.Вінського і з творів різних літераторів. Текст твору містить численні цитування архівних документів, щоденників сучасників Г.Вінського, записних книжок, метричних книг, коментарів до вже здійснених публікацій за мемуарами автора «Мого часу».

Механізм інкорпоруваня (або включення) цитати в текст у Л.Н.Большакова принципово відрізняється від традиційного алюзивно-ремінісцентного. Так, його інкорпоровані цитатні дискурси доповнюють «кроки» до пошуку: «А все-таки Бартеньєв згадувався найбільше. Це і передбачило напрямок кроку наступного» [4, 41].

Це не вперше, коли дослідник може послуговуватися надзвичайним цитатним матеріалом. Згадаймо «Пушкіна в житті» В.Вересаєва. Книга має підзаголовок «Систематичне зібрання справжніх свідоцтв сучасників» і є своєрідним твором, що складається з цитат, мемуарів і листів. Проте, попереджаючи суб’єктивне сприйняття, до якого призводить суворе «фільтрування» фактів, В.Вересаєв навмисно включає до свого твору недостовірні цитати: «Жива людина характерна не тільки справжніми подіями свого життя, - вона не менш характерна й тими легендами, тими плітками, яким дає привід» [5, 8-9].

Або як це зробив М.Фріш у своєму автобіографічному документальному романі «Монток» (1975 р.). Монток – курортне містечко на узбережжі Лонг-Айленду поблизу Нью-Йорка. Автор приїхав туди відпочивати зі своєю знайомою. Потім М.Фріш мав намір докладно описати ті вихідні, які вони провели разом, купаючись, розмовляючи, нічого не роблячи. Згадуючи цей день, письменник наповнює його спогадами, видіннями, думками, що супроводжували його у цей час, не вигадуючи абсолютно й надаючи їм форми цитат. Такий момент Д.Затонський вважає проявом «суб’єктивності»: «Автобіографічно-документальна книга Фріша ніби вторинна по відношенню до романного жанру» [7, 156].

Л.Большаков дотримується аналогічної думки. Матеріал відшукувався у літераторів, істориків, істориків літератури, філософів, істориків філософії, дослідників, студентів, шкільних педагогів: «Один лише Матієвський Павло Евмен’євич, професор педінституту і досвідчений історик краю, відізвався, так би мовити, позитивно: «Як же, ця особистість мені відома – у літературі зустрічалась, мемуари читав». І пояснив: «Він у тутешніх містах заслання відбував – на межі XVIII і XIX сторіч» [4, 7]. Не брати до уваги усі ці факти дослідник-біограф не може. Плітки і легенди – плідний матеріал, за яким можна визначити відношення оточення до біографічної особи. Отже, першочергова функція цитати – вказівка на джерело натхнення і творчий зразок та аргумент на підтримку власних ідей.

Все залежить від того, як біограф буде використовувати той матеріал, який дано в його розпорядження: «Не менше, ніж герой, успіх книжки визначає автор. Автор повинен віднайти свого героя. Суб’єктивна особистісна позиція повинна виступати тим яскравішою, коли джерел мало» [6, 347]. Для авторського стилю Л.Большакова характерне спирання на цитати із певного тексту. Проте він завжди вказує, звідки вона. Або за контекстом читач здогадується про це сам.

Цитація чужого тексту – один із засобів зображення реального світу, ситуації й одночасно спосіб осягання її глибини. Іноді цитата, як засіб опису й оцінки, витісняє авторське слово і стає одним із принципів осягнення ситуації, яка роздвоюється: на одномиттєве бачення персонажем і літературну інтерпретацію. «У біографічних жанрах, як і в усіх інших, однієї фактичної достовірності зовнішніх подій і вчинків героїв не достатньо. Потрібна ще правда думок і почуттів» [6, 352].

Цитата - своєрідне слово письменника, яка є рушієм буття слова у просторі художнього тексту. Цитування у Л.Большакова - засіб, який не дозволяє виводити значення слова за межі єдиного смислового простору.

У цитаті поєднується автор і герой, бачення автором свого персонажа. Приступаючи до вивчення записок Г.Вінського, Л.Большаков за допомогою цитування звертає увагу на те, що вибір назви – «Мій час» – не був штучним, акцентує на тому, що Г.Вінський невипадково прийшов до думки про мемуари: «Склад мій, як і діяння мої, буде простий, але правдивий...» [4, 8] або «Я хочу писати моє життя і події які мені пам’ятні важливі, що відбулися протягом одного» [4, 9].

Звертаючись до таких численних міні-образів, використовуючи цитати свого героя, автор уводить за допомогою цитування весь той об’єм смислів, які властиві інтертексту. Наприклад, помічаючи, що Г.Вінському близькі герої і відчуття роману Лоренца Стерна «Життя і переконання Тристрама Шанді», Л.Большаков намагається проаналізувати відношення свого героя до тієї чи іншої події, ставлення до того смислу, який вкладено в думку чи вираз: «У своєму погляді на спадковість Вінський на боці Шанді. Він шандеїст і в житті, і в філософії. За всіма плюсами й мінусами прибічників шандеїзму – течії тоді популярної» [4, 9]. Ще одна функція цитатного матеріалу у Л.Большакова – засіб специфічної організації часо-просторових відношень.

Оповідь «Повернення Григорія Вінського» має ознаки інтертекстуальності. Для Л.Большакова записки мемуариста – мозаїка значень, яку можна зрозуміти лише тоді, коли встановиш ту кількість текстів-джерел і текстів-значень, з якої ця мозаїка складається. Записки Г.Вінського дають уявлення про те, що його педагогічні і просвітницькі погляди мали підґрунтям досвід, набутий у дитинстві та юнацькому віці. Цілісну картину педагогічних і суспільних поглядів Л.Большаков подає нам, переплітаючи цитовані з Григорія Степановича рядки зі своїми коментарями до них. Наприклад, на висловлювання Г.Вінського про сутність виховання – «дати просто життя, за суворою справедливістю, не складає великого благодіяння; лише виховання може дати батькам безперечне право на дитячу подяку, покору...» [4, 11] – Л.Большаков відповідає, швидше коментує: «Вінський задумувався над проблемами «корисного навчання юнаків» і дійшов висновку про згубність для людської особистості того, що тих, хто вступає до життя, змушують «займати місця в суспільстві», зовсім не відповідні ані з їх нахилами, ані з їх здібностями» [4, 11].

Встановлюючи цілісність художньої тканини своєї оповіді, Л.Большаков збирає всі інтертекстуальні зв’язки за допомогою цитат, які несуть на собі ще й смислову функцію. Недаремно уральський документаліст не визначає жанр, до якого належить його твір. Розуміння цитатного тексту з тематичною недостатністю, що спрямований у «середину», в інші тексти-цитати, можна уявити як незавершений, як той, що продовжується в читацькій уяві. Цитата – засіб поєднання свідомості автора, читата і героя.

Л.Большаков намагається показати Г.Вінського як реальну живу особистість, що була органічно включена в суспільне життя навіть в далекому Оренбурзі. Цитати асоціативно пов’язані з місцем, де жив Г.Вінський, з реаліями, які зобразив у своїх записках. Наприклад, ставлення до військової служби: «Для кар’єри воєнної він не був створений. Зізнавався: «...я у продовження своєї чотирьохрічної служби був незмінно найгіршим служивим, ніби маючи природну від неї відразу...». Тим більше, що швидко переконався: за фасадом суворої дисципліни панує у полку відверта аморальність...» [4, 176]. Ці реалії за допомогою цитат входять до повіствування Л.Большакова, викликаючи різнопланові асоціації.

Цитати у Л.Большакова несуть на собі мотивування смислу цитованого, що інтегроване в текст. Іноді цілі сторінки цитуються із записок Г.Вінського з єдиною метою: «Не бажаючи псувати чудовий і у певній мірі відповідальний текст переказом, я пропоную читачу першу публікацію сторінок, що катовані цензорами. Катували назавжди, вони ж, на радість нашу, вижили» [4, 69]. За допомогою таких «розлогих» поширених цитувань постає перед нами не тільки картина життя другої половини XVIII ст., а й погляди автора записок на Катеринівську дійсність. За допомогою цитат здійснюється більш глибокий аналіз структури тексту записок, пошук того, що можна пояснити з нього.

Цитата – засіб, за допомогою якого автор може вийти за межі тексту. Вона стимулює такі інтертекстуальні екскурси читача-інтерпретатора, які ведуть як до поновлення цілісності смислу тексту, так і до його збагачення. Інтертекстуальні зв’язки «кроків» у «Поверненні Григорія Вінського» виявляються максимально можливими – отже, текст Л.Большакова є високохудожнім.

Автор, читач і дослідник здатні відчути текст як в якості потенціалу смислової безкінечності, так і як систему, що починає жити своїм життям. Цитата включається в інтертекстуальний простір, що об’єднує різні в типологічному плані тексти (щоденники, метричні книги, спогади тощо).

Цитата – зв’язок між авторською і чужою мовами. У Л.Большакова вони взаємоорієнтовані, поєднують у собі зовнішню і внутрішню точки зору. Це створює образ чужого мовлення, а отже, відповідно, відокремлюється слово авторське. Цитата об’єднує авторське (Л.Большакова) і чуже (у даному випадку цитації Г.Вінського) слово саме за допомогою поєднання зовнішніх і внутрішніх мовленнєвих точок зору.

Діалогічна побудова цитат створює передумови для творення образу чужого слова. Як наслідок – реагування слова на слово. Така композиційна форма мовлення, за М.М.Бахтіним, є «взаємоорієнтацією авторської і чужої мови» [8]. Цитата у Л.Большакова певною мірою прибирає межу між авторським і чужим мовленням і дає нові варіанти їхньої взаємодії. Така форма поєднання авторської і мови персонажів характерна для монологічних і поліфонічних романів.

Цитата створює особливу специфіку читацького сприйняття. Художній текст ніби складається із фрагментів, які тлумачаться на різному рівні за різними критеріями: загальне враження від одних, пропуск фрагментів інших, акцентування на значенні третіх. У цьому проявляється диференціальна функція цитати (при виділення точки зору автора, героя або оповідача). Цитати не тільки вказують на присутність авторської позиції, але й є засобом їх вираження.

Г.Вінський у своїх записках постає як історико-культурна особистість, що включена у суспільний процес. Доля мемуариста, його життєві позиції апелюють до певної архетипічної формули. Кожне цитоване його слово чи вираз несе на собі відбиток епохи кінця XVIII ст., того часу, який постає з його записок. У цьому міфологічна функція цитацій матеріалу.

Сюжетно-композиційна функція цитат веде Л.Большакова по різних шляхах пошуку відомостей. Отже, це стимулює розвиток сюжетної тканини, створюючи один за одним «кроки» до істини. Перенесення цитат до нової часо-просторової реальності призводить до їх трансформації в новому хронотопі. Перед науковцем відкриваються все нові горизонти дослідницького пошуку: «На початку 1771-го Вінський оселився в одній із казарм першої роти. Першої – це за його ж хвилинним...спогадом. Значить, там, де тепер у Петербурзі вулиця 1-ша Червоноармейська» [4, 177].

Цитування відбувається в чотирьох напрямках: цитування документів; цитування читача; цитування Г.Вінського; цитування автора самим себе.

Цитата - одна з форм діалогу з чужим словом, швидше властивий науковій, публіцистичній чи офіційно-діловій мові. Іноді цитати зливаються з думками автора, набуваючи невласно-прямого різновиду передачі чужого мовлення: «Книжки важили для нього багато вже тоді. Читачем Вінський став з юнацтва. Це, зрозуміло, ані трохи не зменшує ролі й значення читання у зрілі роки. А все ж був він тоді юнаком, ... недосвідченим, столичне життя його, провінціала, захопило, і став Григорій «мати» витрати, не даючи ради власному гаманцю» [4, 185]. Або, вивчаючи супровідні документи до монументального архіву, Л.Большаков знаходить коментар до подій О.М.Тургенєва, який одним з перших двісті років тому зміг гідно поцінувати працю Г.Вінського: «Біограф, здається, довів свій рукопис до 19-го сторіччя, але головне життя в 18-м...» Така думка О.М.Тургенєва – першого, хто написав про Г.Вінського в пресі, хто оцінив його працю гідно» [4, 24].

Надмірна «документалізація» і «белетризація» оповіді, що досягається насиченим цитуванням, може порушити структурну тканину оповіді і змусить читача засумніватися в достовірності поданого матеріалу. «Коли герой у приватній розмові висловлюється цитатами із власних статей або публічних виступів,..читач не вірить у правду того, що він говорить. Набагато кращі цитати відверті, ніж подібним чином залишені без лапок» [6, 353].

Про надлишкову насиченість оповіді цитатами у Большакова помічає Е.Н.Горелікова-Голенко: «Один із суттєвих недоліків роботи, - надмірна «виспренність», розлогий склад. Багато невиправданих повторів, не вповні зручна для сприйняття звичка пропускати дієслова, перетворювати фразу на оклик» [2, 3]. Проте далі дослідниця дає коментар: «Але це – стиль автора. «Повернення...» – не тільки докладний звіт про те, як проходили пошуки рукопису, але й спроба познайомити читача з думками Г.Вінського» [2, 3]. Отже, перенасиченість цитатним матеріалом у автора виправдана. Цитати у Л.Большакова жорстко й органічно структуровані і насправді є результатом докладного продуманих кроків. Дослідник на самому початку занотовує: «Вони, ці сторінки, написані давно. Потім, пізніше, узнати вдалося набагато більше, і жодна загадка не була за відповідь. Проте ніяких поправок вносити до першопочаткового тексту не хочу – хай буде сам читач моїм супутником і товаришем на шляхах пізнання, шукає (і знаходить) відгадки разом зі мною» [4, 6].

Таке розлоге цитування має, на нашу думку, три основні причини: по-перше, цитування записок Г.Вінського створює особливе часо-просторове тло, на якому будується повіствування; по-друге, цитати дозволяють привернути увагу до певних моментів, ситуацій, вони є ніби лупою, за допомогою якої автор розглядає проблеми; по-третє, цитати – допомога в переконанні того, що пошук здійснюється у правильному напрямку. Цитування свідчить про те, що автор йшов до своїх «кроків» у роздумах і міркуваннях.

ЛІТЕРАТУРА

 

1. Кристева Ю. Бахтин, слово, диалог и роман // Диалог. Карнавал. Хронотоп. Витебск, 1994. – Вып. № 4.

2. Гореликова-Голенко Е.Н. Рецензия на книгу Л.Н.Большакова «Возвращение Григория Винского» // Отечественные записки. – 2001. –- № 5.

3.Тартаковский А.Г. Русская мемуаристика XVIII первой четверти XIX века. – М., 1991.

4. Большаков Л.Н. Возвращение Григория Винского. – Оренбург, 1999.

5. Вересаев В. Пушкин в жизни. – М., 1963.

6. Акимова А. История и биография // Прометей. – М., 1960. – Т. І.

7. Затонский Д. Роман и документ // Вопросы литературы. – 1987. – № 12.

8. БахтинМ.М. Слово в романе // Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. – М., 1975.

ФУНКЦІЇ ЦИТАТИ ЯК ОДНОГО ІЗ ЗАСОБІВ ОРГАНІЗАЦІЇ ХУДОЖНЬОГО ПРОСТОРУ ТЕКСТУ (На прикладі твору Л.Н. Большакова «Повернення Григорія Вінського») Сучасна документалістика – надзвичайно складна, багатогранна й органічна частина модерної

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу