База знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ

Мiнiстерство освіти та науки України

Вищий навчальний заклад “Відкритий міжнародний університет

розвитку людини “Україна”

Горлiвський регіональний інститут

Кафедра фізичної реабілітації

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни: Спортивна медицина

На тему: «Функціональні проби та фізична працездатність»

студентки 2-го курсу денної форми навчання

напряму підготовки 0102 – фізичне виховання і спорт

спеціальності 6.010200 – фізична реабілітація

Власєнко Оксани Андріївни

Викладач: Ликов М.А.

Горлівка 2009

Зміст

1. Функціональні проби

1.1 Проби з фізичним навантаженням

1.2 Проби зі зміною положення

1.3 Проби із затримкою дихання

2. Фізична працездатність та її зв'язок із показниками здоров’я

2.1 Гарвардський Степ-тест

2.2 Експрес тест

1. Функціональні проби

 

У СМ використовують функціональні проби головним чином з фізичними навантаженнями, рідше - зі зміною положення тіла і затримкою дихання. Функціональні проби поділяють на одномоментні, тобто з одним навантаженням, дво- і тримоментні (2 і З навантаження). За принципом активності їх поділяють на проби з дозованим, тобто стандартним, навантаженням (субмаксимальні тести) і проби з максимальним навантаженням (максимальні тести). Останні можна використовувати лише для висококваліфікованих спортсменів, які звикли до значних фізичних напружень. Звичайно оцінку результатів проб з фізичними навантаженнями проводять, реєструючи частоту пульсу (цей показник добре відображає зміни функціонального стану організму), рідше — артеріальний тиск. Для більш повного уявлення про функціональний стан організму ці показники доповнюють реєстрацією електрокардіограми, фонокардіограми, вимірами легеневої вентиляції та газообміну тощо.

 

1.1 Проби з фізичним навантаженням

 

Під час масових профілактичних оглядів, етапного лікарського контролю фізкультурників і спортсменів масових розрядів застосовують проби з помірним фізичним навантаженням (20 присідань чи 60 підскоків за 30 с, 15-секундний біг на місці, з високим підніманням стегна, максимально інтенсивно, біг на місці підтюпцем протягом 3 хв у темпі 180 кроків за 1 хв тощо). Критеріями оцінки таких проб найчастіше є збудливість пульсу, який підраховують у 10-секундні інтервали, та характер реакції артеріального тиску на навантаження. Порівняно з початковим у здорових осіб пульс стає частішим на 60—80 %. Реакція артеріального тиску на навантаження виявляється одним із 5 можливих типів. Ці зміни дозволяють визначити тип реакції серцево-судинної системи на функціональну пробу: нормотонічний, гіпертонічний, східчастий, дистонічний та гіпотонічний (мал. 1). Усі типи, крім нормо-тонічного, потребують корекції тренувального фізичного навантаження.

У спортсменів високих розрядів частіше застосовують комбіновану пробу Лєтунова. Для цього до навантаження у досліджуваного в положенні сидячи кожні 10 с визначають частоту пульсу (рахують до трикратного повторення) і артеріальний тиск. Потім він виконує 20 присідань за 30 с, викидаючи руки вперед. Після навантаження досліджуваний сідає і протягом перших 10 с у нього визначають частоту пульсу, а в проміжку між 15-ю та 40-ю секундами вимірюють артеріальний тиск. Далі знову визначають частоту пульсу і після повернення її до початкової (дворазове повторення), але не раніше ніж через 2 хв після навантаження, ще раз вимірюють артеріальний тиск. Потім досліджуваний виконує 2-гу частину проби — біг на місці протягом 15 с у максимально швидкому темні з високим підніманням стегна та енергійною роботою рук. Після цього досліджуваний відпочиває 4 хв і при цьому в перші та останні 10 с кожної хвилини у нього визначають частоту пульсу, а з 15-ї секунди вимірюють артеріальний тиск.

Мал. 1 Типи реакції серцево-судинної системи на функціональну пробу: 1 — нормотонічний, 2 — гіпотонічний (астенічний), 3 — гіпертонічний, 4 — дистонічний, 5 — східчастий

Умовні позначення: подвійна лінія — пульс, пряма лінія — систолічний тиск, пунктирна лінія — діастолічний тиск, заштрихована площина - пульсовий тиск.

Далі досліджуваний виконує 3-ю частину проби — біг на місці підтюпцем протягом 3 хв у темпі 180 кроків за 1 хв. Після закінчення бігу в положенні сидячи визначають частоту пульсу та вимірюють артеріальний тиск протягом 5 хв в описаній вище послідовності.

Результати такої комбінованої проби оцінюють, як і одномоментних, визначаючи тип реакції. Якщо після всіх навантажень пульс значно прискорюється, а максимальний тиск трохи підвищується чи знижується від одного навантаження до другого, то це свідчить про знижену функціональну здатність серцево-судинної системи.

Нині у СМ застосовують також пробу Руф’є, під час проведення якої підраховують тільки частоту пульсу. Проводячи пробу, у досліджуваного, який перебуває в положенні лежачи на спині протягом 5 хв, визначають число пульсацій за 15 с (Р₁). Потім протягом 45 с досліджуваний виконує 30 присідань. Після цього він лягає і у нього знову підраховують пульс за перші 15 с (Р₂), а потім - за останні 15 с 1-і хвилини періоду відновлення (Р₃).

Індекс Руф’є = 4(Р1 + Р2 + Р3) - 200 .

                                       10

Оцінку функціональних резервів серця проводять за зразком наведеним в табл. 1.

Оцінка функціональних резервів серця	Значення індексу Руф'є
Атлетичне серце Серце середньої людини:  Дуже добре  Добре Серцева недостатність:  Середнього ступеня  Високого ступеня	0 < 0,1-5,0 5,0-10,0 10,1-15,0 15,1-20

 

Індекс Руф є-Діксона є варіантом попереднього:

Індекс Руф'є-Діксона = (4 Р₂ - 70) + (4Р₃ - 4Р₁).

Результати випробувань розцінюють при величині індексу від 0 до 2,9 як добрі, від 3 до 5,9 — як середні, від б до 8 — як нижчі від середніх, більше ніж 8 — як погані.

1.2 Проби зі зміною положення

Ортостатичну пробу виконують у такий спосіб. Після перебування в положенні лежачи протягом не менше ніж 5 хв. досліджуваний повільно (за 2—3 р.) встає. ЧСС (за даними пульсу, який підраховують протягом 15 с) у нього вимірюють тричі: в стані спокою перед підйомом, відразу після переходу у вертикальне положення і через 3 хв. стояння. Нормальною реакцією на пробу є збільшення частоти пульсу на 10—16 ударів за 1 хв. відразу після підйому і стабілізація цього показника на рівні, підвищеному на 6—10 ударів через 3 хв. стояння. Сильніша реакція засвідчує підвищену реактивність симпатичної частини вегетативної нервової системи, що притаманне недостатньо тренованим особам; слабша реакція спостерігається у разі зниженої реактивності симпатичної частини і підвищеного тонусу парасимпатичної частини вегетативної нервової системи. Слабша реакція, як правило, супроводжує розвиток стану тренованості.

Кліностатичну пробу проводять у зворотному порядку: 5 хв. спокійного стояння, вимірювання ЧСС, повільний перехід у положення лежачи, знову вимірювання ЧСС і, нарешті, після 3 хв. перебування у спокої останнє вимірювання ЧСС. Нормальна реакція-зниження ЧСС за 1 хв. на 8—14 ударів відразу після переходу в положення лежачи і зменшення цієї реакції до 6—8 ударів через 3 хв. Більше зниження пульсу свідчить про підвищену реактивність парасимпатичної частини вегетативної нервової системи, менше — про знижену реактивність.

Для оцінки результатів орто— і кліностатичної проб треба мати на увазі, що безпосередня реакція вказує головним чином на чутливість симпатичної (ортостатична проба) чи парасимпатичної (кліностатична проба) частини нервової системи, тоді як відставлена реакція, вимірювана через 3 хв., — на тонус їх.

 

1.3 Проби із затримкою дихання

 

Зробивши вдих, досліджуваний затримує дихання якомога довше (стискуючи ніс пальцями). З моменту затримки дихання секундоміром відлічують час перерви у диханні. У момент видиху секундомір зупиняють (проба Штанге). У здорових, але потренованих осіб час затримки дихання коливається у межах 40—60 с у чоловіків і 30—40 с у жінок. У спортсменів цей час збільшується до 60—120 с у чоловіків і 40—95 с у жінок.

Зробивши видих, досліджуваний затримує дихання, а лікар починає відлічувати час перерви у диханні. З початком вдиху секундомір зупиняють (проба Генчі). Час затримки дихання у здорових нетренованих осіб коливається у межах 25—40 с у чоловіків і 15—30 с — у жінок.

У спортсменів спостерігають значно вищі показники (до 50—60 с у чоловіків 30—50 с у жінок).

2. Фізична працездатність та її зв'язок із показниками здоров’я

Терміном «фізична працездатність» визначають потенційну здатність людини до прояву максимального фізичного зусилля в динамічній, статичній чи змішаній роботі.

Кількісне визначення фізичної працездатності (ФП, чи PWС) визнано доцільним ВООЗ та Міжнародною федерацією спортивної медицини (МФСМ). Його застосовують у таких випадках: 1) для оцінки функціональних резервів організму та диференціальної діагностики окремих серцевих захворювань у самодіяльному масовому спорті та спорті вищих досягнень; 2) у відборі, плануванні та прогнозуванні тренувальних навантажень спортсменів; 3) для побудови індивідуального рухового режиму хворих та оцінки ефективності фізичної реабілітації; 4) у лікарсько-трудовій експертизі.

У цих випадках найчастіше визначають загальну ФП, яка відрізняється від спеціальної, що залежить від спортивної спеціалізації. Загальна ФП особливо тісно пов'язана з аеробними можливостями організму, тобто продуктивністю системи транспортування кисню.

Під час тестування ФП застосовують різні пристрої-велоергометр, тредміл (доріжка, що пересувається), тредбан (барабан, що обертається), різноманітні сходинки для степ-ергометри, ергометри човнового типу.

Пропонують такі види навантажень: 1) східчасте зростання навантаження з періодами відпочинку; 2) східчасте зростання навантаження; 3) безперервне чи майже безперервне зростання навантаження до певного рівня з подальшим рівномірним навантаженням на цьому рівні; 4) одномоментне безперервне рівномірне навантаження.

Певна річ, реакція на кожне фізичне навантаження дозволяє цілком певно оцінити адаптаційні можливості, але лише щодо цього конкретного навантаження. А якщо зважити, що кількість різних фізичних вправ, здійснюваних за участю 639 скелетних м'язів, сягає астрономічної величний (210170) вправ, то це означає, що будь-яка функціональна проба з фізичними навантаженнями дає можливість оцінити адаптацію лише до одного з мільярдів навантажень. Звичайно, такі поодинокі дослідження не спроможні оцінити загальну фізичну працездатність організму, яка є результуючою можливістю адаптації організму до різних фізичних навантажень. Саме тому дослідники змушені обмежувати свої прагнення реальністю — визначенням реакції на фізичне навантаження, яке за своїми властивостями є типовим, тобто близьким до тих зусиль, що зустрічаються у житті, по-перше, і, разом з тим, досить значним, по-друге. Остання умова дозволяє виявити важливий показник функціонального стану організму - толерантність до різних навантажень, тобто здатність організму витримувати їх без порушень його стану.

Для визначення толерантності до фізичних навантажень їх інтенсивність поступово збільшують, контролюючи стан організму, і за наявності перших ознак несприятливої реакції — її називають порогом толерантності — навантаження припиняють. Показанням до визначення толерантності є необхідність оцінки можливості витримувати певні навантаження. Така необхідність виникає як у клініці, так і в спортивній практиці під час визначення оптимального рівня навантажень.

Протипоказання до проведення тестів із зростаючими навантаженнями поділяють на абсолютні та відносні (Б.П. Преварський, Г.А. Буткевич, 1985). Абсолютними протипоказаннями є: гострі захворювання із підвищеною температурою тіла (включаючи простудні); коронарна недостатність з частими нападами стенокардії і загроза або нещодавно перенесений інфаркт міокарда або загроза його, активний ендо— або міокардит; пароксизмальна тахікардія; недостатність кровообігу II—III стадій; тромбофлебіт; нещодавно перенесена емболія або загроза тромбоемболії; хронічний бронхіт і хронічна пневмонія з легенево-серцевою недостатністю; розшаровуюча аневризма; стеноз аорти та інші вади серця, які супроводжуються перевантаженням міокарда; блокада серця II—ІІІ ступеня; злоякісні новоутворення, хвороби крові. Відносні протипоказання характеризують такі стани організму: початковий (менш як 3 міс. період реконвалесценції після інфаркту міокарда; синусова тахікардія з ЧСС більш як 100 за 1 хв; хронічні форми ендо- і міокардиту; часті (більш як 1:10) групові та ранні екстрасистолії, інші порушення ритму серця; блокада лівої гілки передсерднош-луночкового пучка (пучка Гіса), артеріальна гіпертензія з тиском понад 240/120 мм. рт. ст. (32/16 кПа), аневризма шлуночка серця; помірний стеноз аорти, інші вади серця без перевантаження міокарда; істотна дилатація серця; легенева недостатність зі зниженням ЖЄЛ нижче, ніж 50 % належної величини; істотна анемія зі зниженням вмісту гемоглобіну (менше, ніж 6 ммоль/л); токсикоз вагітних; порушення обміну (цукровий діабет, тиреотоксикоз, мікседема та ін.).

Наявність відносних протипоказань, а також навіть менш важких захворювань (гіпертонічна хвороба середньої важкості, стабільна стенокардія, легенева недостатність без значного зниження ЖЄЛ, ожиріння II—III ступенів тощо) і приймання деяких, особливо серцевих ліків потребують особливої уваги лікаря, який провадить функціональну пробу з метою визначення толерантності до фізичних навантажень.

Досягнення порогу толерантності до фізичного навантаження найкраще визначити за допомогою електрокардіографії. Критеріями порогу толерантності є такі показники: 1) зниження сегмента SТ електрокардіограми на 0,1-0,2 мВ, якщо тривалість цього зниження сягає не менше ніж 0,08 с; 2) підвищення сегмента SТ з увігнутістю, спрямованою догори, на 0,2 мВ; 3) збільшення вольтажу зубця Т у грудних відведеннях більш як на 1 мВ або в 3 рази порівняно з вихідною висотою; 4) зниження вольтажу зубця Т більш як на 25 % або його негативізація під час навантаження; 5) зниження вольтажу зубця R на 50 % або більше; 6) зміщення сегмента ТU, негативізація зубця U під час навантаження (крім відведень ПІ і аVR); 7) порушення функції проведення, крім незначного уповільнення атріовентрикулярної провідності; 8) поява аритмії з частими (більш як 1 на 10 нормальних скорочень) політопними екстрасистолами, пароксизмальна тахікардія; 9) поява ранніх шлуночкових екстрасистол; 10) поглиблення і розширення зубців Q або QS; 11) підвищення систолічного артеріального тиску до 240 мм рт. ст. (32 кПа), діастолічного — до 120 мм рт. ст. (16 кПа), у осіб середнього і похилого віку відповідно до 200 і 110 мм рт. ст.; (26,7 і 14,7 кПа); 12) незмінність або зниження систолічного артеріального тиску у разі підвищення потужності навантаження; 13) зниження пульсового артеріального тиску; 14) досягнення граничної (75 % аеробної працездатності) ЧСС. Цей показник змінюється з віком (табл.2). Орієнтовно його можна визначити, віднімаючи від числа 200 вік у роках.

 

Таблиця 2. Припустима гранична і максимальна (але неприпустима під час тестування) ЧСС у людей різного віку

Вік, роки	ЧСС за 1 хв
	Припустима гранична		Максимальна
	Чоловіки	Жінки	Чоловіки	Жінки
20-29	161	167	195	198
30-39	156	160	187	189
40-49	152	154	178	179
50-59	145	145	170	171
60 і більше	140	142	162	163

Поряд з визначенням порогу толерантності до фізичних навантажень важливим показником функціонального стану організму, який можна отримати в умовах тестування, є фізична працездатність.

 

2.1 Гарвардський Степ-тест

 

Для визначення швидкості відновлення організму використовується степ-тест Гарвардського університету. Перед виконанням Гарвардського степ-тесту обстежуваний відпочиває 5 хвилин. Фізичне навантаження задається у вигляді сходжень на сходинку висотою 45 см. Темп сходження постійний і дорівнює 120 кроків за 1 хвилину. Кожний цикл підйому складає 4 кроки: раз – підйом однією ногою на сходинку; два – обстежений стає на сходинку обома ногами; три – обстежений опускає на підлогу ногу з котрої починав сходження; чотири – обстежений опускає другу ногу на підлогу. Тривалість виконання тесту складає 3 хвилини. Якщо учасник тестування стомлюється і не може підтримати заданий темп, тест припиняється і тоді фіксується час роботи до моменту зниження темпу.

Після виконання тесту хворий сідає на стілець. Першу хвилину учасник тестування спокійно відпочиває. Потім протягом перших 30 секунд 2-, 3-, 4-ї хвилин відновлення на променевій артерії підраховується показник ЧСС.

Індекс Гарвардського степ-теста (ІГСТ) визначається математичним методом по формулі:

ІГСТ = t·100/(f1+f2+f3)·2,

де: t - час сходження (с); f1, f2, f3 - значення ЧСС за 30 с на 2-, 3-, 4-й хвилинах відновлення.

Величина індексу оцінюється за шкалою, яка наведена в табл. 3

Таблиця 3.

Оцінка величини індексу при виконанні Гарвардського степ-тесту

Оцінка	ІГСТ
Незадовільна	55
Нижче середньої	56-64
Середня	65-79
Добра	80-89
Відмінна	90

2.2 Експрес тест

 

Найбільш прийнятними є експрес-тести, запропоновані О.Я. Пироговою, С.А. Душаніним, Г.Л. Апанасенком, Л.Я. Іващенко, В.В. Клапчуком.

За О. Я. Пироговою (1989), для оцінки фізичного стану (ФС) треба визначити такі 7 показників.

1. Характер трудової діяльності. Розумовий труд оцінюють в 1 бал, фізичний — у 3 бали.

2. Вік. У 20 років нараховують 20 балів. За кожне наступне п'ятиріччя знімають 2 бали. Наприклад, у 50 років нараховують 8 балів.

3. Рухова активність. Заняття фізичними вправами 3 і більше разів на тиждень тривалістю 30 хв і більше оцінюють 10 балами, менше ніж 3 рази — 5 балами. За відсутності занять бали не нараховують.

4. Маса тіла. Особи з нормальною масою тіла одержують 10 балів (дозволяється перевищення маси на 5 % порівняно з нормою). Перевищення маси на 6—14 кг оцінюють у 6 балів, на 15 кг і більше — 0 балів. Нормальну масу розраховують так:

 

Для чоловіків: 50 + (зріст, см - 150) ^х 0,75 + вік, роки – 21

4

Для жінок: 50 + (зріст, см - 150) ^х 0,32 + вік, роки – 21

5

5. Пульс у стані спокою. За кожний удар, нижче ніж 90 за 1 хв., нараховують 1 бал. Якщо пульс 90 за 1 хв і вище, бали не нараховують (у осіб віком 60 років і старших, у яких пульс нижче, ніж 60 за 1 хв., бали також не нараховують).

6. Артеріальний тиск. Особи з тиском не вищим, ніж 130/80 мм. рт. ст., одержують 20 балів. За кожні 10 мм рт. ст. систолічного або діастолічного тиску понад цей рівень віднімають 5 балів.

7. Скарги. За наявності їх бали не нараховують, за їх відсутності нараховують 5 балів.

Після складання одержаних балів фізичний стан визначають за наведеною нижче шкалою.

Рівень фізичного стану	Оцінка, бали
Низький	45 і менше
Середній	46-74
Високий	75 і більше

Користуючись цією методикою, варто пам'ятати, що цінність її підвищується у разі повторних обстежень у динаміці.

Список литературы

1. Булич Э.Г. Физическая культура и здоровье. – М.: Знание, 1991. – 64 с.

2. Дубровский В.И. Спортивная медицина: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений. – 2-е изд., доп. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2002. – 512 с.: ил.

3. Теория и методика физического воспитания том 1/ Под ред. Т.Ю. Круцевич. – К.: Олимпийская литература, 2003. – 424 с.

4. Теория и методика физической культуры / Под ред . Ю.Ф. Курамшина, В.И.Попова. – СПб.: СПбГАФК им. П.Ф.Лесгафта, - 1999. – 374 с.

Мiнiстерство освіти та науки України Вищий навчальний заклад “Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна” Горлiвський регіональний інститут Кафедра фізичної реабілітаціїКОНТРОЛЬНА РОБОТА з дисципліни: Спортив

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу