База знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ

Вступ

Розвиток суспільства залежить від системи освіти, яка повинна бути зорієнтована на перспективні соціальні цінності, що визначатимуть як майбутнє середовище на Землі, так і відповідний інтелектуальний образ Людини. Майбутнє благополуччя і перспективи розвитку України, її духовність, краса і здоров’я народу визначаються його існуючою духовністю і світоглядом.

Важливим і водночас найскладнішим компонентом освіти є не високий рівень професійних знань, а духовне і моральне виховання молоді, оскільки без цих якостей високий професіоналізм втрачає цінність. Все зазначене вище говорить про актуальність обраного дослідження.

Розглядаючи питання пов’язані з педагогічною працею, варто зазначити, що останній присвячено безмежна кількість робіт, зокрема у працях І. Беха, Ю. Білухи. І. Дичківскої, М. Кларіна, В. Євдокимова, І. Підласого, С. Подмазіна. І. Прокопенка, Г. Селевко розкрито інноваційні педагогічні технології. Такі вчені як А. Бєляєва, В. Безпалько, Ю. Васьков, зосереджують увагу на обґрунтуванні методологічних засад аналізу впровадження сучасних освітніх технологій у процес підготовки фахівців. Дослідженню проблем розвитку, тенденцій становлення і сучасного стану освітніх систем і педагогіки зарубіжних країн присвятили роботи відомі вітчизняні і російські науковці: К. Салімова, Б. Вульфсон, В. Кларін, О. Джуринський, В. Лапчинська, О. Сухомлинська, Л. Пуховська, С. Сисоєва, І. Соколова, Г. Алексевич, І. Костицька, М. Лещенко, З. Малькова, Н. Шкарбан, А. Парінов, Я. Полякова, Г. Марченко. Як бачимо наявність теоретичних робіт присвячених проблемі педагогічної праці у різних її ракурсах присвячено роботи як вітчизняних так і іноземних дослідників, однак якщо на особливостях педагогічної діяльності вчені намагаються у більшій мірі зосередити свою увагу, то на питаннях престижу цієї праці, а також на факторах, які ускладнюють останню, чомусь зосереджена незначна увага дослідників. Вище зазначене говорить про проблемну ситуацію, на вирішення якої і будуть направлені наші зусилля у ході дослідження.

Об’єктом дослідження виступає педагогічна праця як різновид трудової діяльності.

Предметом є престиж та характер педагогічної праці

Метою даної роботи є надання рекомендацій з проводу оптимізації педагогічної праці та підвищення рівня престижу останньої.

Відповідно до об’єкта, предмета та мети зазначимо наступні завдання:

-  проаналізувати наукові джерела з метою еволюції поглядів на вище зазначену проблему;

-  визначити підходи, принципи та методи дослідження;

-  уточнити основні поняття дослідження;

-  розкрити зміст, сутність та особливості педагогічної праці;

-  з’ясувати сутність функцій та престижу педагогічної праці;

-  визначити критерії ефективності оцінки педагогічної праці;

-  з’ясувати фактори, які ускладнюють педагогічний процес та знижують престиж педагогічної праці;

-  надати рекомендації з приводу оптимізації педагогічної праці та підвищення престижу останньої.

Гіпотеза, припускає, що престиж педагогічної праці визначається сукупністю факторів, які втілюються у результативно-локальному, результативно-глобальному, процесуально-локальному та процесуально-глобальному критеріях.

1.  Методологічні засади дослідження проблеми престижу та характеру педагогічної праці

 

1.1  Еволюція поглядів на проблему престижу та характеру педагогічної праці

Аналіз науково-дослідних робіт вітчизняних та закордонних вчених, дав змогу прослідкувати еволюцію та нинішній стан розробки проблеми престижу та характеру педагогічної праці. В результаті чого варто зазначити, що вище зазначеній проблемі присвячено чимало робіт, особливо розгляд саме характеру педагогічної діяльності домінує як в теоретиків так і в практиків педагогічного спрямування.

Оскільки основним аспектом педагогічної праці являється виховання, тому варто зазначити, що в історії цього питання відправною точкою стала педагогічна практика ще первісних людей.

Існування первісного ладу вимірюється сотнями тисяч років. У своєму розвитку він пройшов кілька періодів: первісне стадо, ро­дова община, розпад первісного ладу. Виховання підростаючого покоління на кожному його етапі мало свої особливості.

На етапі розвитку первісного стада виховання здійснювалося у процесі трудової діяльності через наслідування. Дорослі навчали дітей дотримуватись племінних традицій, передавали їм те що знали самі.

За родового устрою (приблизно 10 тисяч років тому) людина набуває усіх антропологічних якостей. Мета виховання цього періоду характеризується передаванням підростаючому поколінню трудових навичок, способів поведінки, релігійних уявлень, традицій, звичаїв, обрядів.

Дя періоду розпаду первісного ладу характерним є співіснування елементів суспільного і сімейно-станового виховання, яке перебувало під контролем общини.

Вершиною первіснообщинної культури виступила поява писемності у вигляді піктографічного письма. Піктографічне письмо – це спосіб передачі інформації за допомогою спеціальних малюнків [41, 467].

Аналіз виховання й шкільної освіти в античному світі слід розпочинати з держав Стародавньої Греції. Варто відзначити, що тут діяли дві системи виховання: спартанська і афінська. Аналізуючи попередньо названі системи, можна виділити деякі особливості. Зокрема, мета виховання афінської системи базувалась на формуванні всебічно і гармонійно розвиненої особистості, домінував індивідуальний характер виховання. Що стосується Спартанської системи, то тут мета має свої відмінності від попередньої і полягає у вихованні витривалих і загартованих воїнів, захисників земельної аристократії. Виховання ж мало колективний характер.

Що стосується змісту освіти і виховання, то варто зазначити, що перша передбачала вивчення географії, астрономії, читання, письма, математики, літератури, філософії, політики, логіки. Приділялася увага грі на музичних інструментах, ораторському мистецтві, розумовому, фізичному, естетичному та моральному вихованні. Не користувалася повагою фізична праця. Однак Спартанська система передбачала спів, гру на музичних інструментах, ораторське мистецтво, дотримання певних моральних норм, оволодіння військовим мистецтвом, фізичне, політичне виховання, елементарне навчання читанню і письму як основні різновиди виховання дитини. Як і в першої презирливо ставилися до фізичної праці.

Основними методами виховання в Древній Греції при Афінській системі були: бесіди, дискусії, фізичні вправи, змагання, привчання, приклад. Стосовно Спартанської системи, то варто зазначити, що були наявні також вище зазначені методи,однак тут мало місце також покарання [11, 118].

Важливе значення має освіта епохи еллінізму. В освіті важливу роль починають відігравати такі навчальні дисципліни як: граматика, діалектика, риторика, арифметика, геометрія, астрономія, музика, що пізніше оформилися у «сім вільних мистецтв», які стали основою змісту середньої освіти для всього європейського середньовіччя [11, 14].

Визначальними постатями давньогрецької доби варто відзначити таких мислителів як Демокріт, який висунув матеріалістичну концепцію розвитку особистості [19, 13]. Педагогічні ідеї Сократа грунтуються на наступних принципах: відмова від примусу і насилля, визнання найбільш дійовим виховним засобом переконання. Він запропонував свою схему учительської діяльності – сократичний метод (евристичну бесіду). Для сократової бесіди характерні дві специфічні риси: «сократова індукція», «сократова іронія» [11, 14].

Не варто забувати про Платона, який першим у світі обґрунтував систему освіти і виховання підростаючого покоління. Використав при цьому кращі, на його думку, моменти афінського i спартанського виховання: з першого взяв ідею гармонійного розвитку та систему шкіл, а з другого – досвід фізичного виховання. Мета виховання за Платоном – формування «i тіла i душі найпрекраснішими». Відстоював державне, суспільне виховання дітей. У зв’язку з цим Платон першим в історії прийшов до думки про необхідність запровадження державою дитячих дошкільних закладів [41, 476].

Педагогічна діяльність учня Платона - Арістотеля грунтуться на принципі піклування про «всі три види людської душі» [11, 14.]. Згідно цього принципу трьом видам душі відповідають три сторони виховання: фізичне, моральне (перш за все вольове) та розумове. Всі сторони важливі, але мета виховання повинна полягати у розвитку передусім вищих сторін душі: розумової i вольової, i перш за все – вольової.

Аналізуючи наукові джерела педагогіки, варто відзначити систему освіти у древньому Римі. Визначними постатями тут виступають Марк Фабій Квінтіліан (основоположник педагогічної літератури), Катон Старший та Цицерон. Система включала наступні етапи: сімейне виховання (від народження до семи років); елементарна школа (від 7 до 12 років), яка передбачала навчання хлопчиків і дівчаток читанню, письму, лічбі. Знайомили з законами держави; граматична школа (від 11 до 12-15 років). Передбачалося вичення латинської і грецької мови та літератури (грамматики, поетики, стилістики на основі творів гомера, Вергілія), здійснювалося формування «досконального оратора»; І останній етап – школа ритора (від 15 до 20 років), де вивчали риторику, філософію, правознавство,грецьку мову, математику, музику, ораторське мистецтво [11, 119].

У середні віки педагогічна теорія втратила прогресивну спрямованість античних часів. Педагогічні ідеї філософів-богословів мали релігійне забарвлення і були пронизані церковною догматико [19, 15].

В цей період основними типами виховання та освіти були: церковне виховання (монастирські, соборні та парафіальні школи); лицарське виховання (призначене для дітей світський феодалів); міське бюргерське та практичне (призначене для бідного населення). Окремим було виховання жінок [11, 17]. У XII ст. виникають нові освітні заклади – університети.

Взагалі варто зазначити. Що педагогічна думка в епоху середньовіччя була пронизаною духом релігійної ідеології.

Цікавим, насиченим культурними подіями, високим підйомом у науці, літературі, мистецтві була епоха відродження (XIV- XVI ст.). Характерною рисою цього періоду є гуманізм. Гуманістична педагогіка характеризується повагою до дітей, запереченням фізичних покарань, прагненням до удосконалення здібностей дітей. Італійський педагог Вітаріно де Фельтре, який створив школу «Будинок радості», якою уславився як «батько гуманності» і як перший учитель нового типу.

Французький мислитель-гуманіст, Мішель Монтень. У творі «Досліди» виступив проти схоластичного зубріння у навчанні, пропагував розвивати у дітей критичне мислення. Особливу роль відводив моральному вихованню, яке слід здійснювати прикладом і моральним вправлянням. Також не варто забувати таких яскравих постатей того часу як Франсуа Рабле, який пропонував будувати навчання на зацікавленості дитини навколишнім середовищем; Еразма Роттердамського, якому належить книга «Молодим дітям наука», де міститься 600 правил, важливих для юнацтва [11, 21].

XVII ст., з якого традиційно починають відлік Нового часу, визначній мірі зберіг соціально-економічні особливості духовного життя середньовіччя. Цей період характеризується оформленням педагогіки в самостійну науку. Формування теоретичної педагогіки пов’язано з іменем Яна Амоса Коменського. Він першим у світі теоретично обґрунтував весь комплекс основних питань, які в сукупності визначають педагогіку як науку, зібравши і переробивши у своїх творах весь досвід попереднього розвитку теорії і практики навчання і виховання підростаючого покоління [11, 23].

Не варто забувати, ще про одну визначну постать цього періоду – Дж. Локка, який першим в історії розробив нову, що ґрунтується на світських началах, систему виховання підростаючого покоління. Саме він сконцентрував своїзусилля на теорії виховання джентельмена- людини впевненої в собі, що поєднує широку освічченість з діловими якостями, вишуканість манер з міцністю моральних перконань [19, 16].

В Україні відбувалися ті самі процеси народження педагогіки в надрах філософської думки. З часів Київської Русі до нашого часу дійшли настановні твои з виховання: збірник законів «Руська правда» Ярослава Мудрого, «Повчання Володимира Мономаха». Вершиною української народної педагогіки сучасні дослідники вважають козацьку педагогіку, яка в собі «національну психологію, характер, правосвідомість, мораль та інші компоненти національної свідомості, духовності народу.

Серед видатних просвітителів XVIII ст., які збагатили вітчизняну педагогіку, почесне місце належить Г.С. Сковороді. Він перший в українській педагогіці в центрі уваги поставив дитину – її почуття, стосунки зі світом , її справи, нахили і обдарування; визначив мету гуманістичного процесу – формування «істинної» людини.

Великий внесок у розвиток наукової педагогіки зробив визначний вітчизняний педагог К.Д. Ушинський. Основною метою виховання повинна бути підготовка всебічно розвиненої людини, а наріжним каменем виховання – вчення про трудове виховання, що стверджує: в трудовій діяльності розвивається і формується людина.

У другій половині XIX – на початку XX ст. в Україні на питаннях освіти і виховання зосереджували свої зусилля майже всі діячі культури та мистецтва, літератури і науки: Т.Г. Шевченко, І.Я. Франко, М.П. Драгоманов, П.А. Грабовський, Леся Українка.

Педагогіка соціалістичного періоду пішла шляхом розробки ідей виховання людини нового суспільства. З цих позицій педагогічну теорію розробляли Н.К. Крупська, П.П. Блонський, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський [19, 19].

Таким чином, здійснивши аналіз наукової літератури, можна говорити, що з кожним новим періодом в історії людства, розпочинаючи з первіснообщинного ладу і до наших днів, – педагогічна праця, була і залишається важливим атрибутом суспільства. ЇЇ суб’єкти якої реалізують дві найважливіші функції: навчання, яке передбачає передачу набутих знань старшими поколіннями молодому поколінню, а також виховання моральних цінностей та пріоритетів, якими керується кожна культурно-освітня людина. Варто зазначити, що давня професія учителя на теперішній час набуває новий розвиток, який відображає потреби сучасної школи на шляху її гуманізації і демократизації.

1.2  Підходи, принципи та методи дослідження проблеми престижу та характеру педагогічної праці

 

Будь яке дослідження потребує використання інструментарію, який допомагає всебічно пізнати проблему. У зв’язку з цим спробуємо визначити ті підходи, принципи та методи, які необхідні для вичення проблеми престижу та характеру педагогічної праці.

Мета, яка постає перед нами, полягає в наданні рекомендацій з приводу оптимізації педагогічної діяльності та підвищення рівня престижу останньої. Однак для досягнення мети, нам необхідно здійснити цілу низку кроків, зокрема проаналізувати джерела, з метою з’ясування еволюції дослідження вище зазначеної проблеми, уточнити основні поняття дослідження, розкрити сутність та зміст педагогічної праці, як одного з різновидів трудової діяльності, дослідити характерні риси та престиж педагогічної діяльності, що і є підґрунтям до розробки критеріїв оцінки ефективності педагогічної професії. Зокрема необхідно виокремити фактори, які ускладнюють педагогічну працю та надати рекомендації з приводу оптимізації педагогічного процесу - все це вимагає від нас використання певних підходів, принципів та методів, з допомогою яких, буде проведено дослідження.

Говорячи про поняття підходу, варто зазначити що у філософських словниках, підхід являє собою спеціальний погляд на предмет [5, 47]. Відштовхуючись від цього основний підхід, який буде наявний у процесі дослідження – системний. З допомогою, саме цього підходу, ми матимемо змогу раціонально пізнати всі аспекти нашої проблеми. Системне пізнання, складається з послідовних розумових операцій і формує розумову систему, більш-менш адекватну системі об'єктивної реальності [5, 53].

Вище зазначений підхід дасть змогу з’ясувати сукупність складових, які входять у вище зазначену проблему, тобто розглянути постать педагога, педагогічну працю на теоретичному та на практичному рівні, як таку, престиж останньої, а також взаємодію даного об’єкта дослідження з іншими системами. За допомогою підходу ми матимемо змогу спочатку поокрему розглянути вище зазначені аспекти, а згодом як певну систему яка включає в себе сукупність складових які певним чином взаємодіють.

Безумовно, що наше дослідження потребує використання принципів, які являють собою базове положення. Серед принципів домінуватимуть принцип сходження від абстрактного до конкретного, що передбачає рух від абстрактного до конкретного, сходження від неповного, часткового до повного, цілісного і всебічного знання.

Також буде принцип термінології, який передбачає вивчення термінів і позначуваних ними понять, розробку та уточнення змісту та обсягу понять, їх місця в понятійному апараті теорії, на базі якої грунтується дослідження. Визначення понять слід формулювати, базуючись на тлумачних та професійних словниках. Визначення обсягу і змісту поняття дають через родову ознаку і найближчу видову відмінність. Як правило, спочатку називають родове поняття, до якого поняття, що визначається, входить як складова. Потім указують на ту ознаку поняття, яка відрізняє його від усіх подібних, причому ця ознака має бути найважливішою і найсуттєвішою. Саме цей принцип дасть змогу уточнити основні поняття дослідження, такі як: педагогічна праця, педагог, престиж, характер, в результаті чого буде сформульовано основне поняття дослідження – престиж та характер педагогічної праці».

Дослідження престижу та характеру педагогічної праці, неможливе без застосування принципу всеоглядності, який дасть нам змогу охопити найбільш важливі, необхідні сторони педагогічного праці та відокремити із її сукупності визначальну, інтегративну сторону, від якої залежать інші.

Як вже згадувалось вище, будь-яке дослідження неможливе без застосування методів.

Метод – це своєрідний тактичний прийом дослідження. Тільки єдність підходів і методів дослідження соціально-економічних процесів, у тому числі розміщення продуктивних сил, забезпечує високу наукову результативність [5, 81].

Дослідження еволюції поглядів на проблему престижу та характеру педагогічної праці, потребує застосування історичного методу, який дасть змогу прослідкувати яким чином у процесі історичного розвитку досліджувалася вище зазначена проблема.

Для уточнення основних понять нам необхідно використати метод термінології, що допоможе аналізувати поняття з різних позицій та наукових словників та абстрагування, яке дасть змогу на основі певних поглядів вчених тих чи інших понять виокремити власне, прийнявши всі важливі сторони, яке буде використовуватися у подальшому дослідженні.

Розкрити зміст, сутність та особливості педагогічної праці, потребує використання аналізу, який являє собою розчленування певної системи на складові частини [20, 27]. Саме аналіз дасть змогу розглянути характерні риси педагогічної роботи та виокремити основні елементи, які входять в педагогічну діяльність.

Для розробки критеріїв оцінки ефективності педагогічної роботи нам необхідно використати метод класифікації. Даний метод дасть змогу виокремити критерії за якими будуть про класифіковані показники ефективності педагогічної праці. Основні критерії: результативний та процесуальний.

Для побудови відповідних висновків ми використаємо метод узагальнення – це метод наукового знання, за допомогою якого здійснюється сходження до загальних ознак та властивостей певного класу об’єктів, перехід від одиничного до особливого і загального, від менш загального до більш загального [5, 124].

Протягом всього дослідження буде домінувати аксіоматичний метод, який полягає у побудові наукової теорії, за якої деякі твердження приймаються без доведень, а всі інші знання виводяться з них відповідно до певних логічних правил [20, 27].

Отже, дослідження престижу та характеру педагогічної праці, неможливе без застосування інструментарію, який включає в себе підходи, принципи та методи, у зв’зку з чим буде використаний системний підхід, а також такі принципи як принцип сходження від абстрактного до конкретного, принцип системності та принцип всеоглядності. Що стосується методів, то дослідження престижу та характеру педагогічної праці потребуватиме наявності таких теоретичних методів як історичний метод, метод аналізу, метод класифікації, абстракції, узагальнення, ідеалізації та аксіоматичний метод. Саме сукупність вище зазначених підходів, принципів та методів дасть змогу досконало пізнати проблему престижу та характеру педагогічної праці.

1.3  Основні поняття дослідження

 

Оскільки, одне із завдань дослідження полягає в уточненні основних понять, тому зупинимось на розгляді нижче зазначених термінів: педагогічна праця, педагогічний процес, педагог, престиж, характер та відповідно престиж та характер педагогічної праці.

Перш за все розглянемо поняття педагогічної праці.

В. Андрущенко, вважає, що педагогічна праця – це діяльність педагога в навчально-виховному процесі, спрямована на формування і розвиток особистості вихованців [1, 42].

На думку І. Д. Беха, педагогічна праця, в якій би формі вона не протікала, - це складна за функціональною структурою та психологічним змістом праця, яка потребує від педагога прояву всіх властивостей і характеристик його особистості [4, 7].

«За самою своєю логікою, за філософською основою, за творчим характером, – як відмічає В.Сухомлинський, – педагогічна праця неможлива без елементів дослідження [32, 133]. Вступаючи на творчий шлях дослідження, вихователь залучається до нового виду діяльності, який відрізняється від звичайної роботи за метою, методами і результатами. Мета його практичної педагогічної діяльності, як відомо, – виховання, навчання та розвиток дітей, результатом якої є знання, вміння та навички, якими оволодівають діти.

В межах педагогічного менеджменту, педагогічна діяльність учителя розглядаться як різновид управлінської діяльності, провідними функціями якої є планування, організація і контроль, що доведено результатами досліджень, проведених І. Бойчевим, Я. Коломинським, В. Симоновим, Л. Талановою, О. Трубіциною, В. Якуніна та ін. [29, 35].

Педагогічна праця, на думку В.А. Сластеніна, являє собою собливий вид соціальної діяльності , що передбачає передавання від старших поколінь до молодших накопичених людством культури і досвіду, створення умов для їх особистісного розвитку і підготовки до виконання певних соціальних ролей в суспільстві [19, 130]

Отже, педагогічна праця представляє собою особливий вид соціальної діяльності, що втілюється в навчально-виховному процесі та передбачає формування і розвиток особистості, а також передачу від старших поколінь до молодших накопичених людством культури, досвіду, моральних цінностей тощо.

Оскільки основним аспектом педагогічної праці постає виховання, тому спробуємо з’ясувати сутність даного поняття.

У філософському словнику, «виховання» визначається як 1) складний соціальний вплив, в результаті якого відбувається передача новим поколінням знань та досвіду; 2) цілеспрямований процес формування особистості; 3) процес передачі досвіду від старшого покоління молодшому (М. Болдирєв, Т. Ільїна, Т. Мальковська); 4) процес розвитку індивідуальних якостей. [40, 45].

У словнику з педагогіки йде мова про виховання як: 1) цілеспрямована змістовна діяльність педагога, який сприяє максимальному розвитку особистості дитини, входженню в контекст сучасної культури, становленню його як суб’єкта власного життя, формування його мотивів та цінностей; 2) цілісний, свідомо організований педагогічний процес формування особистості в навчально-виховних установах спеціально-підготовленими спеціалістами; 3) цілесрямована, управляєма і відкрита система виховної взаємодії дітей і дорослих, націлена на підготовку покоління, що підростає до життя, розвитку і саморозвитку людини у визначенихкультурних і соціально-економічних умовах; 4) надання вихованцю альтернативних способів поведінки в різних ситуаціях, залишаючи за ним право вибору і пошук свого шляху; 5) процес і результат цілеспрямованого впливу на розвиток особистості, її відносин, рис, якостей, поглядів; 6) цілеспрямоване створення умов для засвоєння людиною досвіду культури [38, 234].

З усіх вище зазначених трактувань можна стверджувати, що виховання являє собою складний, цілісний процес під час якого відбувається вплив спеціаліста з галузі педагогіки на свідомість вихованця з метою формування культурно-освічченої особистості.

Оскільки головний суб’єкт педагогічної праці – вчитель, тому зосередимо увагу на визначенні даного поняття.

Згідно твердження А.С. Макаренка, учитель – це наставник, це людина, яка хоче передати дітям свої знання, свій життєвий досвід, свої думки, дати своїм вихованцям правильне спрямування [18, 46].

Як зазначає К.Д. Ушинський, вчитель – не найменша ланка, а головна управлінська особа в навчально-виховному процесі. Сама професія спонукає постійно ставати кращим, вдосконалюватися. К.Д.Ушинський вважав вплив особистості вихователя на вихованців. На його думку, педагог-вихователь мав стояти на рівні з сучасним ходом виховання і бути «живою ланкою між минулим та майбутнім, могутнім ратоборцем істини й добра [19, 18].

На думку Ю. Дзюркевича, прикметами вчителя-майстра повинні бути: педагогічний хист, педагогічний досвід, сформованість педагогічних якостей (чуйність, любов до дітей, дисциплінованість тощо) [12, 232].

В. Пачковський, говорить про те що вчитель – це «дослідник, громадянин, людина на весь ріст в кожній справі, в кожнім слові, тому що саме ця особа реалізує місію апостола» [12, 233].

У словнику з педагогіки знаходимо визначення педагога-психолога та соціального педагога, зокрема в задачі першого входить забезпечення психічного здоров’я і розвитку особистості дітей і підлітків, виявлення умов, які ускладнюють становлення особистості. Соціальний педагог же спеціаліст по роботі з дітьми і дорослим населенням в соціо-культурній і сімейно-побутовій сферах [38, 234].

У філософському словнику педагог (від. лат. рedagogus – дитина, виховую, веду) 1) фахівець із педагогіки; 2) особа, яка навчає і виховує дітей, молодь тощо, маючи при цьому відповідну спеціальну підготовку; 3) вчитель, викладач, вихователь [40, 460].

Л.В. Савула стверджує, що вчитель – людина, скерована в майбутнє. Він формує у молоді активне і відповідальне прагнення оновити світ [37, 49].

О. С. Падалка, вважає, що педагог – це фахівець, який має спеціальну підготовку і професійно провадить навчально-виховну роботу в різних освітньо-виховних системах [27, 83].

Отже, під поняттям «педагог», будемо розуміти особу, що займається викладацькою чи виховною роботою з метою передачі знань та досвіду молодому поколінню.

Одне з основних понять, яке нам необхідно також з’ясувати «престиж», тому використовуючи наявність науково-практичної літератури, ми зуміли прослідкувати трактування цього поняття з різних позицій.

У словнику з педагогіки «престиж» (від. фр. prestige – авторитет, вплив) – міра визнання суспільством заслуг індивіда; результат співвідношення соціально-значимих характеристик суб’єкта зі шкалою цінностей, які склалися в данному суспільстві. Для вихованця в процесі становлення його особистості дуже важливо його престиж як в очах дорослих, так і в очах ровесників. Аналогічно для вчителя рівень престижу професії в суспільній свідомості [38, 263].

У філософському словнику знаходимо поняття «престиж» (від фр. prestige – авторитет, вплив), яке свідчить про авторитет, вплив, яким користується хто – не-будь чи що-небудь [40, 460].

У роботі О.О. Бабакіної знаходимо визначення прести́жу як авторитету, поваги, довіри; визнання досягнень індивіда суспільством [3, 9].

Престиж (від фр. prestige, першочергове значення – чарівність, від лат. praestigium – ілюзія, обман почуттів) — відомість кого-небудь або чого небудь, основана на високій оцінці і поваги в суспільстві [23, 1310].

В іншій літературі під поняттям «престиж» розуміється функція оціночних відношень суб’єкта, що посідає певну позицію в суспільній та міжособовій соціальній структурі, тому він змінюється залежно від зміни характеру і спрямованості цієї структури.

Отже, під поняттям престижу в подальшому дослідженні, будемо розуміти значущість тих чи інших об’єктів та явищ, як результат співвідносної оцінки членів суспільства відповідно до прийнятих норм та цінностей, в нашому випадку це значущість педагогічної праці.

Оскільки наше дослідження потребує з’ясування не тільки престижу педагогічної праці, а відповідно і характеру, тому спробуємо зупинитися на вище зазначеному понятті та уточнити його сутність.

Варто зазначити, що аналіз словників та трактувань різних вчених з приводу з’ясування сутності поняття, дав змогу зрозуміти, що у всіх джерелах в основному зустрічається поняття характеру, що свідчить про людину, от наприклад в словнику з педагогіки «характер» (від грец. сharacter – «печать») – сукупність усталених психічних рис особистості, які впливають на всі сторони поведінки людини, які обумовлюють її стійке відношення до оточуючого світу та самого себе [38, 379].

Філософський словник розглядає поняття «характер», як сукупність стійких психічних властивостей людини. Що формуються в процесі її виховання , навчання, праці. У цьому ж словнику розглядається поняття «характеристика», що ближче до нашого дослідження. Під поняттям розуміється опис, аналіз, оцінка певних явищ, особливостей кого, чого-небудь [40, 460].

Оскільки, у вище зазначених поняттях, ми не помітили чистого відшліфованого трактування «характер», тому у нашому дослідженні, під поняттям характер, будемо розуміти сукупність особливих рис, певний каркас чогось, когось, в нашому випадку це визначальні риси саме педагогічної праці.

Отже, виходячи з вище зазначених понять, під поняттям престиж та характер педагогічної праці, будемо розуміти – значимість, важливість та характерні риси особливого виду соціальної діяльності, що за своєю сутністю передбачає передачу знань від старшого покоління до покоління, яке тільки опановує цей цікавий та непередбачуваний світ.

Висновки до першого розділу

Таким чином, здійснивши аналіз наукової літератури, можна говорити, що з кожним новим періодом в історії людства, розпочинаючи з первіснообщинного ладу і до наших днів, – педагогічна праця, була і залишається важливим атрибутом суспільства та суб’єкти якої реалізують дві найважливіші функції: навчання, яке передбачає передачу набутих знань старшими поколіннями молодому поколінню, а також виховання моральних цінностей та пріоритетів, якими керується кожна культурно-освітня людина. Варто зазначити, що давня професія учителя на теперішній час набуває новий розвиток, який відображає потреби сучасної школи на шляху її гуманізації і демократизації.

Оскільки, дослідження престижу та характеру педагогічної праці, неможливе без застосування інструментарію, тому нами буде використано системний підхід, а також такі принципи як принцип сходження від абстрактного до конкретного, принцип системності та принцип всеоглядності. Що стосується методів, то дослідження престижу та характеру педагогічної праці потребуватиме наявності таких теоретичних методів як історичний метод, метод аналізу, метод класифікації, абстракції, узагальнення, ідеалізації та аксіоматичний метод.

Під поняттям «престиж та характер педагогічної праці», будемо розуміти – значимість, важливість та характерні риси особливого виду соціальної діяльності, що за своєю сутністю передбачає передачу знань від старшого покоління до покоління, яке тільки опановує цей цікавий та непередбачуваний світ.

 

2.  Теоретичний аналіз дослідження проблеми престижу та характеру педагогічної праці

 

2.1 Зміст, сутність та особливості педагогічної праці

 

Як зазначалось вище педагогічна праця, являє собою складний процес під час якого відбувається взаємодія вихователя та вихованця, що передбачає передачу знань та умінь, а також вихований вплив.

Варто зазначити, що педагогічна праця втілюється в педагогічному процесі, який включає ціль, завдання, зміст, діяльність та результат. Вище зазанчені компонентии утворюють систему.

Говорячи про педагогічний процес, не варто забувати про закономірності, які домінують: закономірність зумовленості педагогічного процессу потребами суспільства й особистості, закономірність розвитку особистості, закономірність управління педагогічним процессом, закномірність стимулювання, закономірність єдності чуттєвого, логічногого і практичного, закономірність єдності зовнішньої і внутрішньої діяльності, єдність завдання, змісту і організаційних форм, методів і результатів виховання [19, 122].

Основними принципами педагогічного процесу виступають: принцип цілеспрямованості, принцип зв’язку школи з життям, принцип науковості змісту виховання і навчання, принцип доступності, врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів, принцип послідовності, систематичності. Принцип наочності, колективного характеру виховання, принцип вибору оптимальних методів, форм, засобів навчання і виховання [41, 73].

З моменту виникнення педагогічної професії за учителем закріпилась передусім виховна функція. Учитель – це вихователь, наставник. Тому виховна робота єпедагогічною діяльністю, спрямованою на розв’язання завдань усебічного гармоійного розвитку особистості шляхом організації виховного средовища і управління різноманітними видами діяльності вихованців [19, 131].

Виховання – процес цілеспрямованого формування особистоті дитини. Передусім виховання спрямовується на створення умов для розвитку успадкованих фізичних особливостей і природних задатків, набуття нових рис і якостей, що формуються впродовж життя людини [41, 50]

Метою виховання є сукупність властивостей особистості, яких прагне суспільство. Мета виховання має об’єктивний характер і узагальнено виражає ідеал людини [41, 55]

Основними напрямками всебічного розвитку особистості є розумове виховання, моральне виховання, трудове виховання, естетичне виховання, фізичне [19, 96]

Основний зміст педагогічної професії складають взаємовідносини з людьми. Діяльність представників інших професій типу «людина – людина» також вимагає взаємодії з людьми, але у педагогічній діяльності це пов’язано з тим, щоб найкращим чином зрозуміти, задовольнити запити учня, допомогти йому у становленні його особистості. Педагогічна діяльність спочатку й до кінця є процесом взаємодії людей. Це посилює роль особистісних взаємин у педагогічному процесі і підкреслює важливість моральних аспектів.

Специфіка педагогічної діяльності виявляється насамперед у тому, що за своєю природою вона має гуманістичний характер. У цілісному педагогічному процесі учитель вирішує два завдання – адаптації і гуманізації. Адаптивна функція пов’язана з підготовкою учня, вихованця до певної соціальної ситуації, до конкретних запитів суспільства, а гуманістична – з розвитком його особистості і творчої індивідуальності.

Суб’єктом педагогічної діяльності є учитель, вихователь, інструментом впливу якого є його особистість, знання, уміння, почуття, воля. Специфічим є і об’єкт (предмет) педагогічної праці. У педагогічній діяльності учень виступає не тільки її об’єктом, а й суб’єктом, оскільки навчально-виховний процес вважається продуктивним лише за умови поєднання елементів самовиховання і самонавчання учня. Більше того, педагогічний процес змінює не лише учня, а й педагога, розвиваючи в ньому одні якості, викорінюючи інші. Суттєвою особливістю педагогічної праці є і те, що вона з початку і до кінця є процесом взаємодії людей. Це посилює роль особистісних взаємин у педагогічній праці і підкреслює важливість моральних аспектів.

Специфічним є і результат педагогічної діяльності – людина, що оволоділа певною частиною суспільної культури,здатна до подальшого саморозвитку і виконання певних соціальних ролей у суспільстві [19, 13].

Педагогічна діяльність не може бути діяльністю тільки «для себе». Її сутність – в переході діяльності «для себе» в діяльність «для іншого», «для інших». У цій діяльності поєднується самореалізація педагога і його цілеспрямована участь у зміні учня (рівня навченості, вихованості, розвитку, освіченості).

Своєрідність педагогічної професії полягає і в тому, що вона за своєю природою має гуманістичний, колективний і творчий характер.

Отже, під змістом педагогічної праці, варто розуміти взаємовідносини людей, результатом яких є сама людина, здатна для подальшого саморозвитку і життєтворчості. За своєю сутністю педагогічна праця представляє собою особливий вид соціальної діяльності, що втілюється в навчально-виховному процесі та передбачає формування і розвиток особистості, а також передачу від старших поколінь до молодших накопичених людством культури, досвіду, моральних цінностей тощо. Своєрідність педагогічної професії полягає і в тому, що вона за своєю природою має гуманістичний, колективний і творчий характер. Специфічними рисами цієї діяльності є те що суб’єктом є як педагог так і учень, який водночас виступає також об’єктом (предметом) педагогічної праці, оскільки навчально-виховний процес вважається продуктивним лише за умови поєднання елементів самовиховання і самонавчання учня.

2.2 Функції та престиж педагогічної праці

Стосовно функцій педагогічної праці, варто відзначити роботи Ю. Кулюткіна і Г. Сухобської, які зазначають, що у процесі професійно-педагогічної діяльності вчитель здійснює чотири провідні функції, як-от:

- діагностична, спрямована на отримання зворотного зв’язку від учнів про результативність своїх впливів і про готовність їх до засвоєння нового навчального матеріалу;

- стимулююча, яка сприяє спонуканню учнів до вирішення навчальних завдань, підготовці їх запитів та сподівань, пробудженню мотивації їхніх дій;

- інформаційна, яка забезпечує передачу інформації учням пр проблеми, способи їх вирішення та про самі способи вирішення пізнавальних завдань;

- оцінна, спрямовану на вияв міри результативності розумових і практичних дій учнів щодо вирішення навчально-пізнавальних проблем, реагування на їхні успіхи і невдачі, регулювання і корекцію їхніх дій [39, 74].

Дослідження таких учених як Н. Кузьміна, В.О. Сластьонін та А.І. Щербаков, переконливо доводять, що в навчально-виховному процесі виявляють себе такі взаємопов’язані функції (види діяльності) вчителя:

а) діагностична;

б) орієнтаційно - прогностична;

в) конструктивно - проектувальна;

г) організаторська;

д) інформаційно - пояснювальна;

є) комунікативно - стимуляційна;

ж) аналітико - оцінна;

з) дослідницько - творча.

Розглянемо зміст кожної з них і ті вимоги до вчителя, які зумовлені їх змістом.

Діагностична функція (від гр. diagnosis - розпізнавання, визначення) педагогічної діяльності пов’язана з розпізнаванням і вивченням істотних ознак освіченості, їх комбінування, форм вираження як реалізованих цілей освіти. Оцінка знань, умінь, навичок, вихованості, розвитку учня дає змогу глибше вивчити протікання навчально-виховного процесу.

Орієнтаційно-прогностична функція. Дана функція педагогічної діяльності вимагає уміння педагога прогнозувати розвиток особистості – розвиток її якостей, почуттів, волі і поведінки; прогнозувати хід педагогічного процесу: наслідки застосування тих чи інших форм та прийомів навчання.

Конструктивно-проектувальна функція діяльності вчителя органічно пов’язана з орієнтаційно-прогностичною. Її суть у конструюванні та проектуванні змісту навчально-виховної роботи, в доборі способів організації діяльності учнів, які найповніше реалізують зміст і викликають захоплення учнів спільною діяльністю.

Організаторська функція діяльності педагога потребує умінь залучати учнів до різних видів діяльності й організовувати діяльність колективу.

Інформаційно-пояснювальна функція діяльності вчителя спричинена базуванням навчання і виховання на інформаційних процесах. Оволодіння знаннями, світоглядними і морально-етичними ідеями є найважливішою умовою розвитку і формування особистості учня. Ерудований учитель знає найновіші наукові ідеї і вміє доступно донести їх до учнів.

Комунікативно-стимуляційна функція педагогічної діяльності пов’язана з великим впливом, що його здійснює на учнів особистісна чарівність учителя, його моральна культура, вміння встановлювати і підтримувати доброзичливі відносини.

Аналітико-оцінна функція діяльності вчителя пов’язана з необхідністю аналізувати результат навчально-виховного процесу, виявляти в ньому позитивні сторони і недоліки, порівнювати досягнуті результати з поставленими цілями і завданнями, оцінювати ці результати, вносити необхідні корективи в педагогічний процес, вести пошуки шляхів його вдосконалення, ширше використовувати передовий педагогічний досвід.

Дослідно-творча функція педагогічної діяльності має два рівні. Суть першого полягає в творчому застосуванні відомих педагогічних і методичних ідей у конкретних умовах навчання і виховання. Другий рівень пов’язаний з осмисленням і творчим розвитком того нового, що виходить за межі відомої теорії, певною мірою збагачуючи її [19, 132 с.].

Натомість, як зазначають В. Сластьонін, Л. Спірін і А. Щербаков, зазначені функції притаманні всім видам людської діяльності. Через це, поряд з ними специфічними для професійно-педагогічної діяльності вчителя є такі, як інформаційна, виховно-розвивальна, орієнтаційна, мобілізаційна і дослідницька [28, 88].

Як було зазначено вище, престиж педагогічної праці являє собою значущість тих чи інших об’єктів та явищ, як результат співвідносної оцінки членів суспільства відповідно до прийнятих норм та цінностей, в нашому випадку це значущість саме педагогічної праці. Говорячи про престиж останньої в нашій країні варто зазначити, що рівень достатньо низький, оскільки не подолано вплив негативних чинників, що спричиняють відплив висококваліфікованих педагогічних працівників до інших сфер. З кожним роком стає відчутнішою нестача вчителів, вихователів, майстрів виробничого навчання та інших педагогічних працівників. Професія вчителя втрачає престиж. Існує невідповідність між суспільною роллю і соціальним статусом педагога [32, 123].

Водночас система освіти ще позбавлена належної державної підтримки, зокрема у посиленні кадрового потенціалу та поліпшенні фінансування, і насамперед – оплати праці педагогічних працівників, приведенні її рівня у відповідність до вимог законодавства, а також у забезпеченні сучасними навчальними та інформаційними засобами, зміцненні матеріально-технічної бази навчальних закладів.

Проаналізувавши праці вчених теоретиків та практиків педагогіки, ми дійшли висновку, що основними функціями педагогічної праці є: діагностична; орієнтаційно-прогностична; конструктивно-проектувальна; організаторська; інформаційно-пояснювальна; комунікативно-стимуляційна; аналітико-оцінна; дослідницько-творча. Що стосується престижу педагогічної праці, то нажаль, нині в нашій країні престиж останньої має низький рівень, що пояснюється низкою факторів, які будуть розглянуті нижче.

2.3 Критерії ефективності педагогічної праці

Аналіз джерел з педагогіки, нажаль не дає відповіді на питання, які критерії допомагають визначити чи дійсно педагогічна праця є ефективною, лишень в роботах М.В. Мартинюка та Н.М. Марочко зосереджується увага на результативному та процесуальному критеріях:

- результативний;

- процесуальний.

У показниках першого представлені властивості і якості особистості, що формуються у школярів у результаті виховання.

Процесуальний критерій включає показники організації учнів, взаємодію школи, сім’ї, представників виробничих і громадських формувань у трудовому вихованню учнів під час залучення їх до різних видів діяльності.

Показники зорієнтовані на важливі сфери структури особистості: інтелектуальну, емоційну, діяльнісно-практичну.

Отже, розглянемо, які компоненти включає кожен з критеріїв:

І. Критерій результативності включає:

1) інтелектуальні компоненти структури особистості школяра:

а) усвідомлення основної ролі праці в житті і розвитку особистості;

б) прагнення до пізнання традицій свого краю і зв’язків з трудовими традиціями інших народів із загальнолюдським трудовим досвідом;

в) прагнення пізнати сутність і особливості людини-трудівника, творця матеріальних і духовних благ на прикладі кращих представників найближчого соціального оточення;

2) емоційні компоненти:

а) повага до оточуючих;

б) почутті відповідальності за свій вклад у навчально-виховну роботу;

в) емоційно-позитивне ставлення до участі в навчальному процесі;

3) діяльнісно-практичні компоненти:

а) участь в трудових справах;

б) прагнення успішно оволодіти уміннями і навичками трудової діяльності та навчальної роботи;

в) участь в самоуправлінні і організації трудової діяльності.

ІІ. Процесуальний критерій:

а) педагогічна готовність учасників виховної роботи до взаємодії в трудовому вихованню;

б) вміння визначити мету і завдання трудового виховання школярів і застосування ефективних засобів їх вирішення;

в) осмислення сутності трудового виховання школярів [21, 27].

Вище зазначені критерії дійсно заслуговують на увагу, однак на наш погляд їх варто дещо розширити, тобто розглянути на локальному та глобальному рівнях крізь призму вчителя та безпосередньо учня, тому ми створили певну систему, яка включає сукупність показників, які відносяться до того чи іншого критерію та свідчать про те чи дійсно педагогічна праця є ефективною.

У таблиці 2.1. зосереджено чотири групи показників, які належать до того чи іншого критерію та говорять про ефективність або ж неефективність педагогічної праці: процесуально-локальні; процесуально-глобальні; результативно-локальні і відповідно результативно-глобальні.

Таблиця 2.1 - Критерії ефективності педагогічної праці

	Локальний		Глобальний
	вчитель	учень	вчитель/учень
Процесуальний	1)  вміння/ невміння зацікавити учнів; 2)  компетентність (некомпетентність) вчителя; 3)  вміння (невміння) організувати урок (пару); 4)  підготовка (відсутність її) до уроків; 5)  вміння впроваджувати новітні технології в навчанні; 6)  наявність (відсутність досвіду).	1)  активна / пасивна участь у обговоренні питань на уроках (парах); 2)  здатність (нездатність до засвоєння нового матеріалу; 3)  здатність (нездатність до самоорганізації та саморозвитку; 4)  активна (пасивна) участь у позаурочній діяльності; 5)  здатність приймати інновації та використовувати їх в навчанні	1)  використання (невикористання) набутих знань у подальшому професійному, соціальному житті; 2)  вміння адаптуватися після виходу з школи (університету) у інших колективах; 3)  подальші досягнення в професійному житті (кар’єра).
Результативний	1)  оцінка; 2)  отримання листів пошани з вищих інстанцій; 3)  рівень премій за особливі досягнення; 4)  авторитет серед викладачів, учнів;	1)  самооцінка; 2)  отримання (не тримання) похвальних грамот; 3)  рівень стипендії (для студентів) 4)  авторитет серед ровесників. Викладачів; 5)  рейтинг у групі; 6)  отримання диплома з відзнакою	1)  економічні: -  рівень ВВП, ВНП; -  рівень інфляції; -  рівень розвитку малого, середнього та великого бізнесу; -  курс валюти на ринку. 2)  соціальні: -  рівень безробіття; -  рівень міграції населення; -  рівень заробітної плати. 3)  політичні: -  налаштована (організовано) робота в органах вищої влади; -  своєчасне вирішення політичних питань; 4)  культурно-освітні: -  рівень розвитку освіти, науки, техніки; -  рівень моральних цінностей; -  участь в конференціях міжнародного масштабу. 5)  імідж країни в очах інших держав-сусідів.

На наш погляд, якщо на локальному рівні показники варто розглядати поокремо крізь призму вчитель/учень, то глобальний рівень, цього не вимагає, адже саме від того скільки зусиль та праці було вкладено на локальному рівні зі сторони вчителя та учня, залежить результативність показників на глобальному рівні (рівні країни). В результаті наскільки високі показники локального рівня, залежить успіх на глобальному рівні, а відтак визначається і імідж (престиж) педагогічної праці в очах держав сусідів, що є наслідком попередньо зазначених показників.

Висновки до другого розділу

Здійснивши аналіз наукових праць, під змістом педагогічної праці, варто розуміти взаємовідносини людей, результатом яких є сама людина, здатна для подальшого саморозвитку і життєтворчості. За своєю сутністю педагогічна праця представляє собою особливий вид соціальної діяльності, що втілюється в навчально-виховному процесі та передбачає формування і розвиток особистості, а також передачу від старших поколінь до молодших накопичених людством культури, досвіду, моральних цінностей тощо. Специфічними рисами цієї діяльності є те що суб’єктом є як педагог так і учень, який водночас виступає також об’єктом (предметом) педагогічної праці, оскільки навчально-виховний процес вважається продуктивним лише за умови поєднання елементів самовиховання і самонавчання учня.

Проаналізувавши праці вчених теоретиків та практиків педагогіки, ми дійшли висновку, що основними функціями педагогічної праці є: діагностична; орієнтаційно-прогностична; конструктивно-проектувальна; організаторська; інформаційно-пояснювальна; комунікативно-стимуляційна; аналітико-оцінна; дослідницько-творча. Варто зазначити, що престиж педагогічної діяльності в нашій країні завжди був і залишається низьким. Це пояснюється як самим відношенням влади до осіб, які несуть місію розвивати наступні покоління так і – самих громадян, більшість з яких чомусь нехтують надбаннями які дає школа, інститут чи університет.

Ми дійшли висновку, що критерії за якими можна визначити чи була педагогічна праця ефективною варто звести до наявність чотирьох груп: процесуально-локальні; процесуально-глобальні; результативно-локальні і відповідно результативно-глобальні. На наш погляд, якщо на локальному рівні показники варто розглядати поокремо крізь призму вчитель/учень, то глобальний рівень, цього не вимагає, адже саме від того скільки зусиль та праці було вкладено на локальному рівні зі сторони вчителя та учня, залежить результативність показників на глобальному рівні (рівні країни). В результаті наскільки високі показники локального рівня, залежить успіх на глобальному рівні, а відтак визначається і імідж (престиж) педагогічної праці в очах держав сусідів.

3. Праксіологічні аспекти дослідження проблеми престижу та характеру педагогічної праці

 

3.1.  Фактори, що ускладнюють педагогічну працю та знижують її престиж

 

Все що існує в світі має свій початок: колоски пшениці виростають з маленьких зерняток, яйцеклітина перетворюється в зародок з якого згодом виростає людина. Аналогічна ситуація складається і в житті людини, яка починаючи з першого кроку та перших слів пізнавати світ, опановувати його таємниці та цікаві особливості життя. Спочатку за це все відповідають мама, тато, бабуся чи то дідусь. Далі, функцію виховання та навчання беруть на себе особи, які передають набуті знання та навички, культуру, цінності та мораль – педагоги. Саме їм належить функція піднімати нове покоління, ставити їх на правильний шлях та вкладати в них найдорожче, те що може їм в майбутньому принести успіх та досягнення високих вершин.

Оскільки наше дослідження потребує з’ясувати фактори, які ускладнюють педагогічну працю, тому виходячи з критеріїв, зазначених вище можна говорити про наступні: політичні, економічні, соціальні та психологічні.

Як зазначалося вище позиція країни, її розвиток та імідж в очах інших держав-сусідів, залежить від рівня інтелектуально-розвиненої нації, який в свою чергу залежить від компетентності, зусиль вчителя та наполегливості учня.

Говорячи про соціальний фактор, варто зазначити, що він впливає перш за все на положення сім’ї дитини. Вище нами було зазначено показники, які включає цей фактор, серед яких заробітна плата, рівень безробіття, який безпосередньо впливає на рівень міграції населення. Тобто, якщо батьки дитини недостатньо заробляють для того, щоб утримати себе та членів сім’ї, вони змушені мігрувати в пошуках кращого життя. Це в свою чергу залишає психологічні наслідки на дитині, оскільки вона залишається без нагляду, а тому, часто помічається тенденція, що рівень прагнення та старанності таких дітей до навчання знижується, що залишає відбиток на подальших її успіхах.

Фактично, всі показники результативно-глобалього рівня між собою взаємопов’язані, і впливають один на одного. Так наприклад від політичних умов, які відбуваються в країні залежать як соціальні так і економічні показники.

Економічні досягнення країни залежать від того наскільки є обізнаною нація і як вона відповідно використовує набуті знання у своїй практичній діяльності. Хоча тут знову ж таки, має вплив політичний фактор, адже якщо влада не може забезпечити населення робочими місцями (соціальний фактор), то відповідно економічні показники матимуть низький рівень.

Варто зазначити, що вище розглянуті результативно-глобальні показники, залежать від локально-процесуальних, локально-результативних та глобально-процесуальних, про які піде мова нижче.

Не варто забувати, що рівень компетентності вчителів, їх вміння подати матеріал та зацікавити учнів впливає на сам результат. Особливо, коли перехід до інформаційного суспільства, де домінують інформаційні технології вимагає від вчителів неабиякої обізнаності. Тому їх низький рівень не дає можливості повноцінно розвивати нову особистість.

Важливою є також проблема поліпшення культурологічної, мовної (з української та іноземних мов), психолого-педагогічної, методичної, практичної підготовки вчителів.

Оскільки наше дослідження потребує також з’ясувати фактори, які знижують рівень престижу, тому зсередимо увагу на їх розгляді. Ми вже зазначали, що педагог робить значний вплив на формування особистості учня і вихованця, яке відбувається саме в дитячі роки. На жаль, в сучасному суспільстві професія педагога, або як в суспільстві звиклися говорити вчитель, не є престижною. Явне протиріччя між думками про «ідеальну роль» вчителя і реальним престижем професії пояснюється соціальними чинниками.

Перш за все, в суспільстві домінує стереотипне уявлення про так званих «бюджетнків». Фактично з усіх можливих джерел лунає інформація про те, що вчителі це соціальні аутсайдери, які обділені увагою держави, а також позбавлені можливості достатньо заробляти.

Другим важливим фактором, який залишає відбиток на престижі професії є 90-і роки, коли вчителі разом зі всім населенням опинилися в абсолютно нових обставинах і повинні були шукати способи адаптації до них. Склалося так, що в цих умовах вони втратили авторитет, який в радянські часи дозволяв «навчати життю» як учнів і вихованців, так і їхніх батьків. Тому про вчителів, які не зуміли адаптуватись до нових умов привела до того, що в суспільстві закріпилося уявлення: «як вони можуть навчити жити добре, якщо самі живуть погано».

Варто зазначити, що тут також має місце економічний фактор. Він розкривається як в досягненнях (показниках), які має країна на мікрорівні (рентабельність підприємств), так і на макрорівні (ВВП, ВНП, рівень інфляції тощт). Може виникнути питання, чому саме на цих факторах ми зупинились, так от справа в тому, що саме від рівня знань який передають педагоги своїм вихованцям та учням залежить подальший розвиток особистості як в професійному так і в особистісному розвитку. Відповідно рівень набутих знань визначає загальну компетентність у тих чи інших питаннях. Тому працюючи в організаціях, на підприємствах людина використовує набуті знання і якщо дійсно цей рівень є високим це буде відображатися на її ефективності та продуктивності від реалізованої роботи, а це в свою чергу відображатиметься на загальних показниках організації. Відповідно навпаки, якщо рівень обізнаності низький, то і показники будуть невисокі. Престиж в очах інших країн, які співпрацюють з нами нажаль знижується, а це призводить до того, що з кожним роком все менше абітурієнтів подає документи на спеціалізації, що свідчать про педагогічну діяльність. Тому вже цим визначається імідж педагога в очах інших держа-сусідів.

Не менш важливий чинник – соціальний. Матеріальне становище вчителів – надзвичайно гостра і найбільш значима проблема, що вимагає рішення на державному рівні. У той же час, з точки зору майбутнього країни і міста, набагато важливіше, хто і чому вчить наших дітей, наскільки авторитетні педагоги і якою мірою вони можуть допомогти своїм учням підготуватися до повноцінного дорослого життя. Не раз можна помітити тенденцію, що обізнані люди змушені в пошуках повернення хоч якоїсь частини затрачених на себе інвестицій їхати за кордон.

Величезна кількість факторів, які знижують престиж педагогічної діяльності, є наслідком політичних потрясінь.

Як бачимо, всі фактори, які знижують ефективність педагогічної праці можна звести до соціальних, економічних та політичних. Що ж стосується факторів, які знижують рівень престижу останньої, то тут варто до всіх попередніх додати стереотипи, які склалися в суспільстві.

3.2  Рекомендації з оптимізації педагогічної праці та підвищення її престижу

 

В попередніх завданнях поставлених перед нами, було проаналізовано не тільки зміст, сутність функції педагогічної праці, але і з’ясовано критерії, які допомагають визначити ефективність останньої та виокремлено фактори, які ускладнюють процес виховання ат знижують престиж останньої.

Відштовхуючись від попередньо вказаних факторів спробуємо зазначити деякі рекомендації, які допоможуть збільшити рівень ефективності педагогічної діяльності та відповідно підвищити престиж останньої.

-  по-перше, вчителі (педагоги) повинні постійно самовдосконалюватись та розвиватись, тобто підвищувати рівень своєї компетентності;

-  необхідна фінансова підтримка з боку держави;

-  для того, щоб дитина всебічно розвивалася необхідно позбутися одностороннього підходу до навчання, тобто необхідно використовувати досвід так званих «розширених шкіл», які є популярними в країнах Західної Європи. Це школи, де діти мали б змогу знаходитись до початку навчання і відповідно після нього;

-  оскільки діти з проблемних сімей або діти з девіантною поведінкою потребують особливої уваги, тому доречно залучати таких спеціалістів як соціальний працівник або шкільний психолог;

-  також варто зазначити що для повноцінного розвитку особистості, необхідною умовою є використання у практичні діяльності різних форм і методів роботи, серед яких польові маршрути і стежки,
творча драма, сторітелінг, портфоліо тощо;

-  необхідною умовою є врахування емоційно-вольової спрямованості кожного учня;

-  окрім цього у виховну шкільну систему України
варто окремі положення екологічного, трудового та релігійного виховання, які успішно застосовуються в британських школах;

-  оскільки педагогічна праця, являє собою двохсторонній процес, тому необхідно докладати зусилля не тільки вчителю, однак повинна бути присутня наполегливість учнів;

-  для формування всебічно повноцінної особистості необхідно залучати громадські організації та сім’ю;

-  забезпечувати школу новітніми технологіями (комп’ютеризація навчальних закладів, інформатизація навчально-виховного процесу;

-  необхідно вдосконалити механізм цільової підготовки вчителів, насамперед гостродефіцитних спеціальностей, та їх працевлаштування як у міській, так і в сільській місцевості.

Для підвищення рівня ж престижу необхідною умовою є:

-  популяризація професії за рахунок державних коштів;

-  необхідно надати педагогам статус державного службовця;

-  вчителі мають займатися самоосвітою, опановувати передові технології викладання;

-  підвищити заробітну плату працівникам освітньої галузі, зробивши її більшою за середню зарплату по країні;

-  зменшити пенсійний вік;

Отже, нами надано низку рекомендацій з приводу оптимізації педагогічної праці, а також підвищення рівня престижу останньої. Зокрема для початку, необхідно, надати педагогам статус державного службовця, а також підвищити заробітну плату, щоб спеціалісти з педагогічного напряму мали змогу працювати у власній країні, а не мігрувати за кордон у пошуках кращого життя.

Окрім цього у виховній системі України можуть бути впроваджені окремі положення екологічного, трудового та релігійного виховання, які успішно застосовуються в британських школах. Це значно полегшило б роботу класних керівників та вчителів-предметників, які працюють у вітчизняних школах.

Висновки до третього розділу

Як бачимо, всі фактори, які знижують ефективність педагогічної праці можна звести до соціальних, економічних, політичних та психологічних. Що ж стосується факторів, які знижують рівень престижу останньої, то тут варто до всіх попередніх додати стереотипи, які склалися в суспільстві.

Нами надано низку рекомендацій з приводу оптимізації педагогічної праці, а також підвищення рівня престижу останньої. Зокрема для початку, необхідно, надати педагогам статус державного службовця, а також підвищити заробітну плату, щоб спеціалісти з педагогічного напряму мали змогу працювати у власній країні, а не мігрувати за кордон у пошуках кращого життя.

Висновки

 

Таким чином, здійснивши аналіз наукової літератури, можна говорити, що з кожним новим періодом в історії людства, розпочинаючи з первіснообщинного ладу і до наших днів, – педагогічна праця, була і залишається важливим атрибутом суспільства та суб’єкти якої реалізують дві найважливіші функції: навчання та виховання.

В процесі дослідження, нами використано інструментарій, який включає підходи, принципи та методи. У всьому дослідженні домінував системний підхід, а також такі принципи як принцип сходження від абстрактного до конкретного, принцип системності та принцип всеоглядності. Що стосується методів, то дослідження престижу та характеру педагогічної праці потребувало таких теоретичних методів як історичний метод, метод аналізу, метод класифікації, абстракції, узагальнення, ідеалізації та аксіоматичний метод.

Аналіз наукових джерел, дав змогу уточнити поняття «престиж та характер педагогічної праці», під яким ми розуміли – значимість, важливість та характерні риси особливого виду соціальної діяльності, що за своєю сутністю передбачає передачу знань та досвіду від старшого покоління до покоління, яке тільки опановує цей цікавий та непередбачуваний світ.

Здійснивши аналіз наукових праць, необхідно зазначити, що під змістом педагогічної праці, варто розуміти взаємовідносини людей, результатом яких є сама людина, здатна для подальшого саморозвитку і життєтворчості. За своєю сутністю педагогічна праця представляє собою особливий вид соціальної діяльності, що втілюється в навчально-виховному процесі та передбачає формування і розвиток особистості, а також передачу від старших поколінь до молодших накопичених людством культури, досвіду, моральних цінностей тощо. Своєрідність педагогічної професії полягає і в тому, що вона за своєю природою має гуманістичний, колективний і творчий характер. Специфічними рисами цієї діяльності є те що суб’єктом є як педагог так і учень, який водночас виступає також об’єктом (предметом) педагогічної праці, оскільки навчально-виховний процес вважається продуктивним лише за умови поєднання елементів самовиховання і самонавчання учня.

Проаналізувавши праці вчених теоретиків та практиків педагогіки, ми дійшли висновку, що основними функціями педагогічної праці є: діагностична; орієнтаційно-прогностична; конструктивно-проектувальна; організаторська; інформаційно-пояснювальна; комунікативно-стимуляційна; аналітико-оцінна; дослідницько-творча. Варто зазначити, що престиж педагогічної діяльності в нашій країні завжди був і залишається низьким. Це пояснюється як самим відношенням влади до осіб, які несуть місію розвивати наступні покоління так і – самих громадян, більшість з яких чомусь нехтують надбаннями які дає школа, інститут чи університет.

Критерії за якими можна визначити чи була педагогічна праця ефективною варто звести до наявність чотирьох груп: процесуально-локальні; процесуально-глобальні; результативно-локальні і відповідно результативно-глобальні. На наш погляд, якщо на локальному рівні показники варто розглядати поокремо крізь призму вчитель/учень, то глобальний рівень, цього не вимагає, адже саме від того скільки зусиль та праці було вкладено на локальному рівні зі сторони вчителя та учня, залежить результативність показників на глобальному рівні (рівні країни). В результаті наскільки високі показники локального рівня, залежить успіх на глобальному рівні, а відтак визначається і імідж (престиж) педагогічної праці в очах держав сусідів.

Фактори, які знижують ефективність педагогічної праці можна звести до соціальних, економічних, політичних та психологічних. Що ж стосується факторів, які знижують рівень престижу останньої, то тут варто до всіх попередніх додати стереотипи, які склалися в суспільстві.

Нами надано низку рекомендацій з приводу оптимізації педагогічної праці, а також підвищення рівня престижу останньої. Зокрема для початку, необхідно, надати педагогам статус державного службовця, а також підвищити заробітну плату, щоб спеціалісти з педагогічного напряму мали змогу працювати у власній країні, а не мігрувати за кордон у пошуках кращого життя.

Список використаних джерел

1. Андрущенко В. Педагогіка для всіх: засіб державотворення і виховання особистості // Вища освіта України. - 2004. -№ 4. -С. 41-45.

2. Андрущенко В.П. Філософія освіти в постболонському просторі // Вища освіта України. – 2006. -№ 1. – С. 5-6.

3. Бабакіна О.О. Формування громадянськості майбутнього вчителя початкових класів процесі професійної підготовки: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 00.04 «Теорія і методика професійної освіти» / О. О. Бабакіна. – Запоріжжя, 2008. – 20 с.

4. Бех І.Д. Дві експериментально-виховні стратегії - два етапи розвитку педагогічної науки // Педагогіка і психологія. - 2000. - №3. - С. 5-15.

5. Білуха М.Т. Методологія наукових досліджень: Підручник. – К.: АБУ, 2002. – 480 с.

6. Ващенко Г. Загальні методи навчання: Підручник для педагогів. - Київ: Українська видавнича спілка, 2007. – 441 с.

7. Гайда Й. Погляди А.С.Макаренка на виховання // Неперервна професійна освіта: теорія і практика: Науково-методичний журнал. – 2001. – Вип. 3. – С. 173-180.

8. Глузман А.В. Университетское педагогическое образование: опыт системного исследования: Монография. - К.: Просвита, 2006. – 312 с.

9. Гончаренко С. Український педагогічний словник. – Київ: Либідь, 1997. - 376 с.

10. Давидова В.Д. Нетрадиційні форми навчання (навчальний гурток
в системі народної освіти Швеції) // Вісник Житомирського державного університету ім. Івана Франка. – 2005. – Вип. 24. – С. 161-167.

11. Елькін М.В. Історія педагогіки: навч.-метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни. – Мелітополь, - ВБ ММД, 2009. – 203с. 118

12. Завгородня Т.К. Проблеми педагогіки: історія, сучасність, перспективи. Збірка наукових Праць. – Івано-Франківськ. – 2008. – 428 с.

13. Закон України «Про вищу освіту» №2984-III, із змінами від 19 січня 2010 р.

14. Карпенчук С.Г. А.С. Макаренко і педагогічна технологія //Навчально-виховний процес у вузі і школі та шляхи його розвитку і удосконалення: Збірник праць Міжнар. практ. конф. РЕГІ . – Рівне, 1999. – ч.3. – С. 109-112.11.

15. Карпенчук С. Г. Сутність педагогічної технології // Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти: Наукові записки РДГУ. – Рівне, 2001. – Вип. 17. – С.112-119.

16. Кузьмина Н.В. Профессионализм личности преподавателя и мастера производственного обучения. / Нина Васильевна Кузьмина. – М., 1990. – 234 с.

17. Ляшенко О.І. Якість освіти як основа функціонування й розвитку сучасних систем освіти // Педагогіка і психологія. - 2005. - № 1 (46). - С. 5-12.

18. Микитюк І.А. Використання ідей А.С. Макаренка по формуванню педагогічної культури вчителя сучасної школи // Педагогіка Вищої та середньої школи Збірник наукових праць. – №24. – 2009. – С. 45-48.

19. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Нвчальний посібник. 3-є видання, доповнене, 2001 р. – 608 с.

20. Монахов В.М. Аксиологический поход к проектированию педагогической технологи // Педагогика. - 1997. − № 6 – С. 26-31.

21. Мороз Н.С. Загальна характеристика системи виховної роботи в середніх навчальних закладах // Педагогічний альманах. – Х . – 2009 . – Вип. 4. – С. 25-32.

22. Ничкало Н.Г. Проблема підготовки сучасного виробничого персоналу: педагогічні аспекти. - Педагогічний процес: теорія і практика // Збірник наукових праць. Вип. 4. Київ. – Міленіум, - 2006. – 337 с.

23. Новий тлумачний словник української мови. У трьох томах / Уклад. В. Яременко, О. Сліпушенко. - Київ: Аконіт, 2001. -2622 с.

24. Новіков А. Наука і практика сьогодні // Вища освіта в Украні.– 2006. – №6. – С. 16-21.

25. Олейникова О., Муравьева А. Социальное партнерство в сфере профессионального образования в странах Европейского союза // Высшее образование. – 2006. – № 6. – С.111-120.

26. Орленко В., Орленко Л. Сучасний стан і перспективи розвитку законодавства України про освіту // Вісник Київського державного торговельно-економічного універ-ситету. - 2001.-№ 5.-С. 3-9.

27. Падалка О.С., Нісімчук А.С., Шпак О.Т. Педагогічні технології: Навчальний посібник. — К., Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана. -1995. - 253 с.

28. Педагогічна майстерність: Підручник / І.А. Зязюн., Л.В. Крамущенко., І.Ф. Кривонос та ін. За ред І.А.Зязюна. - К.: Вища школа, 1997. – 349 с.

29. Педагогічна діяльність сучасного вчителя з організації краєзнавчої роботи з учнями: сутність, структура, рівні професіоналізму // Педагогіка Вищої та середньої школи Збірник наукових праць №24, - 2009 р. – С. 34-37.

30. Педагогічні ідеї Г.С. Сковороди / За ред. О.Г. Дзеве-ріна. - Київ: Вища школа, 1972. – 246 с.

31. Педагогічні ідеї К.Д. Ушинського / За ред. В.Г. Пе-тік. - Київ: Вища школа, 1974. - 339 с.

32. Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи: Зб.наук.праць / Редкол.: Л.І.Даниііенко та ін. - Київ: Логос, 2008.-307 с.

33. Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – К.: ІЗМН, 1993. – 393 с.

34. Пуховська Л.П. Професійна підготовка вчителів у Західній Європі: спільність і розбіжності: Монографія. - К.: Вища школа, 1997. - 180 с.

35. Райнхартсен К. Дж. Высшее образование как фактор построения общества знаний – точка зрения непосредственных участников процесса на экономическое партнерство // Высшее образование в Европе. – 2003. – №1. – С. 25-33.

36. Рекомендації Асамблеї Ради Європи 1437 (2000) Про неформальну освіту. Режим доступа : http/coe.kiev.ua/bul/bul9/text30htm. Доступ з екрану. - 2005 р. – С. 2-10.

37. Савула Л.В. Роль учителя у формуванні духовних цінностей школярів Педагогічний пошук. – №2. – 2010 р., - С.48-51

38. Словарь по педагогике. – М.: Ростов н/Дону Март, 2005, - 448 с.

39. Симонов В.П. Педагогический менеджмент. / Виктор Петрович Симонов. – М., 1997, 233 c.

40. Філософський словник соціальних термінів. – Х.: Корвін,- 2002. – 672 с.

41. Фіцула М.М. Педагогіка: Навч.посіб. Вид. 2-е, випр.., доп. – К.:Академвидав, 2007. – 560 с.

Вступ Розвиток суспільства залежить від системи освіти, яка повинна бути зорієнтована на перспективні соціальні цінності, що визначатимуть як майбутнє середовище на Землі, так і відповідний інтелектуальний образ Людини. Майбутнє благополучч

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу