База знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ

Комплексна країнознавча характеристика Куби

Куба – єдина соціалістична держава в західній півкулі. Площа цієї унітарної республіки становить 111 тис. км² (мала країна), з них 104 тис. км² припадає на острів Кубу, ще 2,2 тис. км² – на острів Хувентуд, до складу території країни також входить 1600 дрібних населених островів, а разом з незаселеними кораловими кількість островів перевищує 4 тис. Чисельність населення Куби становить 11,2 млн. осіб (середня країна). Столиця – Гавана (2 млн. осіб).

Стилізоване зображення ключа на гербі Куби символізує її дійсно стратегічно важливе положення в регіоні, який інколи називають «американським Середземномор’ям». Від Куби до США 180 км через Флоридську протоку, до Мексики – 210 км через Юкатанську протоку, в ясну погоду з кубинського міста Майсі можна бачити гори на острові Гаїті (ширина Навітряної протоки всього 80 км), а з кубинських вершин Сьєрра-Маестра видно Ямайку (ширина протоки Колон становить 140 км). На північ від Куби розташовуються Багамські Острови, а на південь – Кайманові Острови. Обидві ці країни є дуже цікавими новими індустріальними країнами-«готелями» з суцільними офшорними зонами.

Саме завдяки дуже вигідному географічному положенню ще на початку ХVІ століття Куба стала першою колонією в Америці, своєрідною базою для подальших іспанських захоплень. Наприкінці ХІХ століття Куба в результаті важкої 30-річної війни практично здобула незалежність, але США, скориставшись загадковим вибухом на своєму крейсері в Гаванському порту, оголосили війну Іспанії та у 1898 році окупували Кубу. Країна залишалася колонією США до 1959 року, коли легендарні Фідель і Рауль Кастро, Каміло Сьєнфуегос та Ернесто Че Гевара проголосили незалежну соціалістичну державу. ЦРУ США підготувало декілька провокаційних акцій (затока Кочінос, Плайя-Хірон тощо), але вони провалилися. СРСР заради підтримки нової влади пішов на встановлення на Кубі ядерних ракет. 1962 рік ввійшов в історію як рік «карибської кризи», коли світ опинився на волосинці від початку Третьої світової війни. У Микити Хрущова і Джона Кеннеді тоді на щастя вистачило розуму і витримки, допомогло і встановлення «гарячого телефону».

США організували економічну блокаду Куби (ембарго діє по сьогоднішній день), Кубі довелося повністю переорієнтуватися на Радянський Союз та країни соціалістичної співдружності. Нееквівалентний обмін на користь кубинської економіки існував до початку 90-х років ХХ століття, надалі для Куби настали важкі часи.

Природні умови і ресурси

 

Рельєф країни переважно рівнинний, значних перешкод для розвитку господарства і транспорту не представляє. Гори займають незначні площі. Вони багаті на рудні й лісові ресурси.

Більш гористим є схід країни – тут знаходяться гори Сьєрра-Маестра з найвищою точкою Куби піком Туркіно (1972 м). На заході у провінції Пінар-дель-Ріо простягається невисокий хребет Органос, а в центрі – масив Гуамуая (найвища точка – гора Сан-Хуан висотою у 1156 м). Внаслідок поширення вапнякових відкладів на Кубі досить потужно представлений карст.

Значна протяжність берегової лінії (5700 км) – це, звичайно, позитивний фактор для розвитку господарства. Але більшість кубинських берегів є низькими та заболоченими, покритими мангровими заростями. Для рекреації й портового господарства відповідні умови створюються лише там, де близько до морів підходять гори або височини; тоді затоплені пониззя річок утворюють дуже зручні бухти-«сумки» (Сантьяго-де-Куба, Гуантанамо, Мансанільо та інші).

Глибини біля кубинських берегів дуже контрастні – від 7 км у западині Бартлетт до кількох метрів у затоці Батабано (між островами Куба та Хувентуд). Відмілини, як правило, багаті рибою та іншими морськими організмами, але, водночас, і кораловими рифами, що заважають розвитку морських промислів. Температура води взимку +20°С, влітку від +27°С до +30°С. До речі, кубинці взимку не купаються.

Клімат в цілому характеризується як тропічний. Температури повітря в січні становлять +22°С – +23°С, в липні +27°С – +28°С. Пересічна кількість опадів 1200 – 1500 мм. В горах – 2200 мм і більше. Сезон дощів триває з травня по жовтень. Постійна висока вологість (>80%). До несприятливих погодних явищ відносяться також антильські тропічні циклони.

Серед ґрунтів найбільше поширення мають червоноземи середньої родючості. На заході країни переважають менш родючі бурі підзолисті, а на сході – чорні глинисті.

Корінні тропічні ліси збереглися лише в горах (зустрічається навіть червоне дерево). Але загалом Куба лісом себе не забезпечує. Показник лісистості території становить всього 10%.

Серед тваринних ресурсів окрім промислових риб, молюсків, лангустів та черепах слід відзначити велике господарське значення кубинських крокодилів. Наявність низки крокодилячих розплідників на півострові Сапата дозволяє Кубі розвивати таку екзотичну галузь як виробництво різноманітної галантереї з крокодилячої шкіри.

Корисні копалини характеризуються переважанням рудних ресурсів. Руди є комплексними (кобальто-нікелево-залізні або мідно-нікелеві). Майже п’ята частина світових запасів нікелевої сировини концентрується у північно-східній частині Куби (міста Нікаро і Моа). Крім того, гірські хребти Сьєрра-Маестра багаті на мідну, залізну і марганцеву руди. В центрі країни (масив Гуамуая) видобуваються пірити. На заході (хребет Органос) – свинцево-цинкові і мідні руди. На острові Хувентуд експлуатується єдине родовище вольфрамових руд. Як бачимо, Куба дуже багата на рудні ресурси, але відсутність паливних ресурсів (крім торфу на півострові Сапата та низькоякісних асфальтитів між Гаваною і Карденасом) стримує розвиток багатьох галузей господарства. Натомість Куба багата нерудними корисними копалинами – вапняками, мергелями, доломітами, мармуром. Є невеликі родовища кам’яної солі.

 

Населення

Етнічну та расову основу кубинської нації складають нащадки змішаних шлюбів європейських переселенців (переважно іспанців) та африканських негрів, що завозилися для роботи на цукрових плантаціях. Корінне індіанське населення при захопленні острова іспанцями було повністю винищено.

Державна мова – іспанська. Пануюча релігія – католицизм.

Куба має 1-й тип природного відтворення населення (демографічна формула 14 – 7 = 7‰). Середня тривалість життя досить висока для Латинської Америки – 75,3 роки.

Густота населення становить близько 100 осіб/км². У заболочених регіонах (півострів Сапата, острів Хувентуд) вона падає до 2 – 3 осіб/км², у столичній провінції Орьєнте зростає до 300 осіб/км². На густоту сільського населення істотно впливає спеціалізація сільського господарства. В тютюнових районах провінцій Пінар-дель-Ріо і Сьєнфуегос, а також в гірських долинах Сьєрра-Маестра, де вирощується кава, вона є найвищою та сягає 200 осіб/км².

Рівень урбанізації становить 75%. Окрім Гавани, Куба має ще 8 великих міст (>100 тис. населення кожне).

 

Галузева структура господарства

Історично склалося так, що Куба ще з ХІХ століття вважалася «десертною» країною, пізніше її називали «американською цукроварнею», а також країною зимового відпочинку багатих американців та європейців.

У другій половині ХХ століття на Кубі відбулася структурна перебудова економіки, пов’язана з індустріалізацією радянського типу за допомогою СРСР. Але при цьому стрижнем економіки по сьогоднішній день лишився АПК, а в ньому – виробництво цукру. До революції Куба була першою в світі по обсягам вирощування цукрової тростини, зараз пропустила наперед Бразилію та Індію. Сумарна потужність цукрових заводів Куби складає майже 8 млн. тон на рік, реально у ХХІ столітті вироблялося 4-5 млн. тон цукру-сирцю щорічно.

Куба є класичною середньорозвиненою (1010 $ ВНП на особу за рік) новою індустріальною країною.

Кубинське сільське господарство характеризується істотним переважанням рослинництва (70 : 30).

Сільськогосподарські угіддя займають ⅔ території країни, рілля – майже ⅓. Але при цьому Куба не забезпечує себе основними продуктами харчування, зокрема зерновими культурами і тваринницькими продуктами. Структура сільського господарства з колоніальних часів залишається деформованою: 40% вартості його продукції припадає на цукрову тростину.

Цукрова тростина вирощується в усіх провінціях Куби, окрім Пінар-дель-Ріо (тут умови більше відповідають вирощуванню тютюну). Особливо висока щільність посівів тростини в центральній частині країни. Врожайність становить 450 – 500 ц/га, це менше ніж в інших країнах-виробниках, але ситуація компенсується вищою цукристістю кубинських сортів. Сафра триває 4-5 місяців сухого сезону, після згортання поставок дешевої радянської нафти рубка ведеться переважно вручну за допомогою мачете. При цьому Куба забезпечує 8% світових зборів цукрової сировини.

Друга за значенням сільськогосподарська культура також технічна – це тютюн. Вважається, що саме на Кубі європейці вперше з ним і познайомилися. Найкращий тютюн, з якого виробляються відомі гаванські сигари, росте на плантаціях в провінції Пінар-дель-Ріо. На Кубу припадає 4% світового виробництва тютюну (країна потрапляє в «10» найбільших виробників).

Постійна висока вологість повітря сприяє розведенню кави (3% світового виробництва, також потрапляння в світову «10»). Супутня каві ще одна культура-«стимулятор» – какао.

На болотистих ґрунтах північного узбережжя вирощується ще одна технічна культура – хенекен (різновид агави), з листя якої отримують грубе волокно для виробництва мішковини, канатів та ін.

Отже, високотоварні технічні культури відтіснили на другий план власне продовольчі, зокрема зернові культури.

Головною зерновою культурою Куби є рис. Клімат дозволяє отримувати два врожаї на рік (при зрошенні в сухий сезон), але посівних площ просто недостатньо. Куба постійно імпортує зернові (переважно пшеницю). Серед бобових культур найбільшого поширення набула квасоля. Значну роль у харчуванні населення мають також коренебульбоплоди (батат, ямс). Тропічне садівництво країни має як внутрішнє споживче, так і експортне значення. Куба є значним виробником бананів, апельсинів і, особливо, грейпфрутів. Найбільші плантації концентруються поблизу Гавани та на острові Хувентуд. На узбережжі поблизу Баракоа вирощується кокосова пальма.

Тваринництво залишається досить відсталою та екстенсивною галуззю – це своєрідна «традиція» для тропіків. Місцеві породи зебу (велика рогата худоба) відзначаються пристосованістю до важких кліматичних умов, але дуже низькою продуктивністю. При 7 млн. поголів’я зебу Куба не здатна забезпечити себе молоком і м’ясом. ВРХ використовується переважно як робоча худоба.

Свинарство має непогану кормову базу (відходи цукрозаводів), але нестача фуражу і комбікормів стримує розвиток галузі. Це ж стосується і птахівництва. Фактично ці 2 галузі тваринництва представлені лише в приміській зоні Гавани.

Пом’якшити гостроту продовольчої проблеми мало б рибальство. Але про Кубу завжди казали, що вона «живе спиною до моря». Відсутність сучасного флоту і традицій рибальства не дає можливості повністю використати біологічні ресурси оточуючих морських акваторій. З метою популяризації цієї галузі та для розвитку міжнародного туризму щорічно у травні Куба проводить конкурс по вилову меч-риби за умовами хемінгуеївського твору «Старий та море». Для цього у Гавані навіть створено туристичний порт «Марина Хемінгуей».

Галузева структура промисловості Куби цілком відповідає поняттю «нова індустріальна країна».

«Ахіллесовою п’ятою» кубинської економіки залишається енергетика (з власних паливних ресурсів є лише торф). Країна потребує щорічно 10-11 млн. тон нафти і нафтопродуктів. Росія зараз в обмін на 3 млн. тон цукру-сирцю постачає 3 млн. тон нафти. Потужності 3-х великих нафтопереробних заводів (Гавана, Сьєнфуегос, Сантьяго-де-Куба) фактично простоюють. Куба намагається переорієнтуватися на венесуельську нафту. Натомість місцеві ТЕЦ активно використовують богассу (сухий твердий залишок від переробки цукрової тростини). Біомаса зараз становить майже ¼ ПЕБ країни.

Основою кубинської електроенергетики виступають ТЕС, що працюють на імпортній нафті. Найпотужніша електростанція – ТЕС «Маріель» неподалік Гавани (600 тис. кВт). Внаслідок переважно рівнинного рельєфу та незначної довжини річок (найбільша річка Кауто має протяжність 370 км) кубинські ГЕС спроможні забезпечити лише 3% ЕЕБ. Куба розпочала будівництво АЕС «Хурагуа» потужністю 880 тис. кВт поблизу Сьєнфуегоса, але внаслідок соціально-економічної кризи будівництво було припинено.

Металургійний комплекс країни характеризується переважанням кольорової металургії. Сучасні гірничо-металургійні комбінати в містах Нікаро, Моа, Пунта-Горде вивели Кубу в «трійку» світових виробників кобальтово-нікелевих концентратів та рафінованого нікелю. Але саме розвиток кольорової металургії «затис» країну в лещатах жорсткої енергетичної кризи. Чорна металургія представлена комбінатом імені Хосе Марті в Гавані. Його потужність у 600 тис. тон сталі замала для потреб країни, особливо якщо врахувати рівень забезпеченості залізною та марганцевою рудами. На жаль, Куба зовсім не володіє покладами коксівного вугілля, що й виступає основним обмеженням для створення повного циклу виробництва в чорній металургії.

Машинобудування традиційно спрямовано на обслуговування потреб власного сільського господарства. Флагманом сільськогосподарського машинобудування був завод тростинозбиральних комбайнів у місті Ольгін (зараз завод простоює, комбайни немає чим заправляти, Куба повернулася до ручного збирання тростини). Обладнання для цукрових заводів виробляється у місті Санта-Клара. Інструментальне виробництво розвинене в Гуантанамо.

В містах Гавана і Карденас представлене суднобудування. Важливим для Куби є виробництво велосипедів (Гавана, Кайбарьене). Виробництво різноманітних товарів народного споживання (телевізорів, кондиціонерів, холодильників тощо) переважно зосереджено у столиці (фактор споживача).

Хімічна промисловість розвинена порівняно слабко внаслідок відсутності вуглеводневої сировини. Серйозною проблемою для Куби є нестача мінеральних добрив. Натомість країна почала реалізацію програми з використання богасси для отримання пластмаси, целюлози та інших напівпродуктів. Гавана є давнім центром парфумерно-косметичної і фармацевтичної промисловості.

Куба має розвинену промисловість будівельних матеріалів. Найважливішою її складовою є цементне виробництво (Маріель, Сьєнфуегос), добре забезпечене якісною сировиною (мергелі, доломіти, вапняки). Але виробництво цементу є енергомістким, що обмежує розвиток галузі. Зараз Куба зупинилася на виробництві 3 млн. тон цементу на рік. Невеликі масштаби має виробництво природних будівельних матеріалів, зокрема з власного мармуру. Переробка і пресування богасси дає легкі плити.

Лісова, деревообробна і целюлозно-паперова промисловість розвинуті недостатньо в зв’язку з відсутністю сировини. Нестачу деревини Куба намагається компенсувати використанням відходів переробки цукрової тростини. Зокрема, в центрі країни (Санкті-Спірітус) працює великий завод з виробництва високоякісного паперу, який практично повністю експортується.

Харчова промисловість. В країні працює 150 цукрових заводів (так званих «сентралів»). Кінцевим продуктом є цукор-сирець, процес рафінування відбувається переважно в країнах-імпортерах. Сама Куба здатна рафінувати не більше 1 млн. тон цукру на рік. Супутні цукровій промисловості галузі – виробництво спирту і рому. Борошномельна промисловість зосереджується в портах, тому що зерно імпортується. Сокоекстрактні і консервні підприємства також тяжіють до портів (обслуговування експорту). Найбільшим центром рибної промисловості є Гавана. Куба виловлює небагато риби (170 тис. тон на рік), але у виловах переважають цінні тунець і тріска, також на узбережних мілководдях заготовляють лангустів, креветок, черепах (у тому числі на експорт).

Особливе місце в структурі економіки Куби займає тютюнова промисловість. Високоякісні сорти тютюну обробляються і згортаються в сигари виключно вручну (Гавана, Тринідад). Куба є значним експортером як сигар, так і цигарок.

Легка промисловість розвинута недостатньо (наслідок соціалістичної індустріалізації). Важливою складовою кубинської легкої промисловості є текстильне виробництво (на імпортному бавовнику) у містах Гавана і Матансас. Практично єдиним центром швейної промисловості слугує столиця. Матансас відомий продукуванням мішковини та інших технічних тканин з хенекена, джуту і кенафу. Шкіряно-взуттєва промисловість (Гавана, Камагуей, Матансас) спроможна виробити за рік лише 20 млн. пар взуття, що не задовольняє потреб населення країни.

 

Транспорт

Для таких країн як Куба, що виробляють багатотоннажну продукцію на експорт, сильно залежать від імпорту паливних ресурсів, а до того ж мають дуже витягнуту територію, – транспорт перетворюється на дуже важливу галузь господарства.

У внутрішніх вантажоперевезеннях лідирують автомобільний і залізничний транспорт, морський каботаж використовується тільки для доставки нафтопродуктів і цементу. Певне значення у внутрішніх вантажоперевезеннях зберігає гужовий транспорт. Зовнішні вантажоперевезення виконує морський транспорт. У пасажирських зв’язках всередині країни лідирує автотранспорт, зовнішні пасажироперевезення здійснює майже виключно авіаційний транспорт.

За густотою залізниць Куба лідирує в усій Латинській Америці. Хоча залізниці неелектрифіковані та одноколійні, вони виконують важливі завдання підвезення сировини до «сентралів», а потім вивезення цукру в порти. Найбільшими «цукровими» портами Куби є Сьєнфуегос і Матансас. Загалом зовнішні зв’язки країни обслуговує близько 20 портів. Більшість з них працює на вивіз. На прийманні вантажів (особливо – генеральних) спеціалізується найбільший за вантажообігом та найсучасніший порт країни – Гавана.

 

Зовнішні зв’язки

Ембарго з боку США призвело до орієнтації Куби на іншу наддержаву – СРСР. Після його розпаду головним торговим партнером Куби стала Росія. З країн Латинської Америки найбільші обсяги торгівлі Куба має з Венесуелою. Серед інших пострадянських країн міцні традиції економічних, культурних, освітніх зв’язків у Куби збереглися з Україною.

У вартості експорту лідерами є цукор-сирець, нікелевий концентрат і нікель, тютюнові вироби. В імпорті переважають нафта і нафтопродукти, зерно, м’ясо та інше продовольство, різноманітна продукція машинобудування.

куба господарство ресурс

Територіальна структура господарства

Внаслідок потужної міжнародної спеціалізації Куби на виробництві цукру та можливостей вирощування цукрової тростини на всій території країни, виділити економічні райони на підставі відмінностей у господарській спеціалізації окремих територій досить важко. Ще більше це завдання ускладнюється переважанням Гавани в промисловості, транспорті, торгівлі, освіті, туризмі тощо. Але на основі наявності незначного східно-західного градієнту в господарстві країни можна виділити 4 економічних райони.

1. Західний район займає найбільш густозаселену частину країни та має найвищий рівень економічного розвитку. На район припадає ¾ промислового виробництва Куби, особливо помітно його переважання в електроенергетиці, машинобудуванні, текстильній, швейній і тютюновій промисловості.

Гірничо-видобувна промисловість орієнтується на свинцево-цинкові та міднорудні родовища Органосу.

Структура сільськогосподарського виробництва також більш диверсифікована, ніж на іншій території країни. Окрім цукрової тростини і високоякісного тютюну вирощуються банани, цитрусові, олійна і кокосова пальма; тільки у приміській зоні Гавани представлені молочне скотарство, свинарство і птахівництво.

Поблизу Гавани знаходиться найвідоміший кубинський курорт – Варадеро.

Західний район є лідером і в транспортному відношенні, зокрема через його порти проходить половина зовнішнього вантажообігу країни (Гавана, Матансас, Карденас, Маріель).

2. Західно-Центральний район є другим за своїм господарським значенням. Помітною стає спеціалізація на вирощуванні цукрової тростини і виробництві цукру. Машинобудування у зародковому стані (велосипедний завод у Кайбарьене).

Найбільше місто району – Санта-Клара (випуск обладнання для цукрових заводів, цукрова і ромова промисловість, обсмаження кавових зерен, швейна і шкіряна промисловість). Місто Сьєнфуегос – глибоководний і зручний порт на південному узбережжі. Тут переробляється імпортна нафта, виробляється цемент, завантажується на експорт безтарний цукор-сирець. Поруч із Сьєнфуегосом – недобудована АЕС «Хурагуа». Важливий центр цукрової і спиртової, а також целюлозно-паперової промисловості – місто Санкті-Спірітус.

3. Східно-Центральний район в основі спеціалізації має вирощування цукрової тростини та м’ясо-молочне тваринництво (40% кубинського м’яса). Значні масштаби має виробництво цитрусових, манго, ананасів.

Найбільше місто району – Камагуей (цукрова, ромова, консервна, шкіряно-взуттєва промисловість). Провідним портами є: на півночі – Нуевітас, на півдні – Гуаябаль. Обидва стали важливими центрами рафінування цукру, сокоекстракції та консервації тропічних фруктів.

4. Східний район має досить індивідуальні риси господарства. По-перше, цукрова тростина поступається тут значною частиною посівних площ таким важливим експортним культурам як кава і какао, кокосова пальма тощо. Значні площі зайняті банановими плантаціями. Тваринництво (скотарство), як і в інших економічних районах, суттєво поступається рослинництву.

По-друге, саме тут сформувався енерговиробничий цикл (виробничий кластер) кольорової металургії (Нікаро, Моа, Пунта-Горде). Зараз цикл має усічений характер, пов’язано це з енергетичними проблемами Куби.

На території Східного економічного району ведеться видобуток залізної і марганцевої руд.

Найбільше місто району – Сантьяго-де-Куба (нафтопереробка, металообробка, текстильна, меблева промисловість). Його конкурент – Ольгін є найбільшим центром сільськогосподарського машинобудування країни, значним центром цукрової і консервної промисловості. Важливими портами є Гуантанамо і Мансанільо.

Комплексна країнознавча характеристика Куби Куба – єдина соціалістична держава в західній півкулі. Площа цієї унітарної республіки становить 111 тис. км2 (мала країна), з них 104 тис. км2 припадає на острів Кубу, ще 2,2 тис. км2 – на острі

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу