База знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ

План:

Корпоративні звичаї. Ділові відносини. Ділова етика.

Перехід та реалізація прав власності на акції. Придбання акціонерним товариством власних акцій

Практичні завдання:

Оцінити ефективність вибору організаційно-правової форми діяльності корпорації.

Наведіть приклад успішних компанії.

Сформулюйте вимоги до кандидатів в органи управління.

Список використаної літератури.

Історично особлива увага етичній поведінці в бізнесі почала приділятися ще в 60-ті роки у зв'язку із соціальними потрясіннями (поширенням корупції серед як урядової бюрократії, так і відповідальних осіб різних корпорацій), загостренням проблем екології (забрудненням навколишнього середовища, ядерними і токсичними відходами), протестами проти ВПК (у зв'язку з війною у В'єтнамі)). Певну роль в становленні етики бізнесу як наукової дисципліни зіграв знаменитий "Уотергейт", до якого були залучені найвидатніші представники адміністрації президента Р.Ніксона.

Етика накладає на бізнес систему обмежень, що представляє собою суму морально-етичних правил і традицій, що клались у даному суспільстві.

Етика бізнесу - ділова етика, що базується на чесності, відкритості, вірності даному слову, здатності ефективно функціонувати на ринку у відповідності з діючим законодавством, встановленими правилами і традиціями.

Репутація фірми утворюється із простої суми прикладів гідної поведінки її співробітників, яка демонструється:

- по відношенню до майна фірми;

- у ситуаціях, коли стикаються різні інтереси;

- при встановленні зовнішніх ділових зв’язків;

- при роботі з державними установами;

- у взаємовідносинах із клієнтами і конкурентами;

- у делікатних ситуаціях, коли перед співробітниками фірми стоїть проблема вибору: оприлюднити чи зберегти у таємниці приклад порушення колегами внутрішньо-фірмових правил та норм.

У розвинутих країнах сформувались три сучасні етичні концепції менеджменту (принципи ділової етики): утилітаризм, дотримання прав людини і справедливість, а також нова модель бізнесу.

Утилітаризм виходить з того, що “правильні” рішення приносять найбільшу користь більшості людей. Менеджеру, який дотримується цієї концепції, доводиться спочатку ретельно вивчати дію альтернативних рішень на всі зацікавлені сторони, а потім робити вибір, який приносить задоволення більшості людей. Утилітарна концепція спирається на виявлення наслідків реалізації рішень, які мають приносити користь більшості зацікавлених. Отже, прийняття рішення у даному випадку залежить від співвідношення затрат і прибутків.

Концепція дотримання прав людини ґрунтується на добровільно взятих на себе обов’язках менеджера захищати права інших людей і уникати будь-яких рішень, які порушують ці права. Менеджер у такому випадку не буде примушувати інших діяти всупереч їхнім релігійним або ж етичним уявленням. Слід при цьому зазначити, що за останні роки у світі розуміння індивідуальних прав людини розширилося настільки, що фактично вони включають захист рослин, тварин, землі, води, повітря, інших елементів природи і довкілля.

Концепція справедливості зобов’язує менеджерів ставитися однаково до всіх людей, невідворотно виконувати всі правила, забезпечувати рівні права під час розподілу благ, відповідальність у відшкодуванні збитків тими, хто завдає шкоди іншим, тощо. Отже, основується на поняттях порядності і чесності.

Намітилась тенденція переходу бізнесу від економічної моделі, яка була притаманна минулому, до соціо-економічної моделі, яка притаманна розвиненим країнам після 80-х років 20 століття. Пріоритети наведених моделей зазначено в таблиці 4.1.

Таблиця 4.1.Порівняння моделей бізнесу

Пріоритети економічної моделі	Пріоритети соціо-економіної моделі
Виробництво	Якість життя
Експлуатація ресурсів	Збереження ресурсів
Ринкові рішення	Задоволення потреб
Економічна віддача від ресурсів	Збалансована економічна і соціальна віддача від ресурсів
Індивідуальні інтереси	Суспільні інтереси: люди працюють у системі, як того потребують коопераційні зв’язки
Бізнес розглядається переважно як закрита система	Бізнес розглядається переважно як відкрита система
Слабка взаємодія з урядовими органами	Активна взаємодія з урядовими органами

Сутність ділового етикету

Етика є моральною категорією, що охоплює різноманітні форми діяльності фірми, і не може бути викладена за допомогою певного переліку правил поведінки і спілкування. Етика свою закінчену форму набуває у вигляді ділового етикету, який в цілому можна охарактеризувати як основу кодексу поведінки, прийнятого у бізнес-середовищі.

Використовуючи норми і правила ділового етикету, ми можемо прогнозувати поведінку колег і самі стаємо передбачувані, що допомагає ефективно організувати процес управління. особливо важливо вивчати всі складові ділового етикету в бізнесі, так як крім єдиних норм і правил у ньому існує велика кількість національних і культурних поправок, досить значних у ділових відносинах. Як не заблукати в цьому морі національних відмінностей? Як уникнути посмішок, пов’язаних із сліпим копіюванням чужих манер? Кращі помічники тут - такт і вірність національному менталітету і бізнес-етикету (благо в теперішній час превалює бізнес-етикет, породжений зближенням національних ділових кодексів хорошого тону). Бізнес-етикет - поняття досить містке і не обмежується питаннями ділової субординації і переговорним процесом. Основними складовими є:

1.Правила привітання.

2.Правила звертання.

3.Правила представлення.

4.Організація ділових контактів (переговорів, зустрічей, прийомів, ділового листування).

5.Ділова субординація.

6.рекомендації щодо формування зовнішнього обліку ділової людини.

7.Етичні норми грошових відносин.

8.Правила обміну подарунками і сувенірами.

9.Прийнятність чайових.

Особливості службового етикету

В поняття службового (ділового) етикету входять норми і звичаї, регулюючі культуру поведінки людини в суспільстві.

Службовий (діловий) етикет, це є сукупність правил, пов’язаних з умінням тримати себе в суспільстві, зовнішньою охайністю, правильністю побудови бесіди і ведення листування, письменністю і ясністю викладу своїх думок, культурою поведінки за столом і в інших ситуаціях ділового і світського спілкування.

Етичний сенс етикету виявляється, перш за все, в тому, що з його допомогою ми одержуємо, можливість виразити пошану до людини.

„Зміст етикету” - визнання значущості людини або вияв пошани до нього, виражений у формі ввічливості, чемності”.

Залежно від призначення, соціальної приналежності його носіїв етикет може визначатися як придворний, дипломатичний, військовий, діловий і т.п.

Загальна тенденція, що характеризує сучасний етикет, - його демократизація, позбавлення від зайвої ускладненості і химерності, прагнення до природності і розумності. Ця тенденція, проте, не відміняє всієї суворості і обов'язковості застосування етикету, наприклад, в такій сфері, як міжнародне спілкування, де відступ від загальноприйнятих норм може завдати збитку і країні, і її представникам.

Що стосується ділового (службового) етикету, то він ґрунтується на тих же етичних нормах, що і світський. Білоруський дослідник І. Браім, відзначаючи взаємозв’язок ділового і світського етикетів, виділяє наступні загальні для них етичні норми:

- ввічливість, яка є виразом поважного відношення до людини. Проявляти ввічливість - значить, бажати добра людині. Суть ввічливості - доброзичливість; коректність або уміння тримати себе завжди в рамках пристойності, навіть в конфліктній ситуації.

Тактовність - відчуття міри, перевищивши яке, можна образити людину або не дати йому „зберегти особу” в скрутній ситуації;

- скромність - стриманість в оцінці своїх чеснот, знань і положення в суспільстві;

- благородність - здатність скоювати безкорисливі вчинки, не допускати приниження ради матеріальної або іншої вигоди.

Точність - відповідність слова справі, пунктуальність і відповідальність при виконанні узятих зобов’язань в діловому і світському спілкуванні.

В міжнародній сфері діловий етикет в цілому слідує нормам і традиціям, найбільш повно виражено в дипломатичному протоколі і етикеті. Під дипломатичним протоколом розуміється сукупність загальноприйнятих норм, правил і традицій, дотримуваних офіційними особами в міжнародному спілкуванні. При цьому дипломатичний етикет, як важлива частина протоколу, регламентує правила поведінки офіційних осіб під час різних заходів, що включають переговори, зустрічі делегацій, візити, бесіди, взаємні уявлення, прийоми і т.д.

Сучасний етикет успадковує звичаї практично всіх народів від сивої старовини до наших днів. В основі своїй ці правила поведінки є загальними, оскільки вони дотримуються представниками не тільки якогось даного суспільства, але і представниками самих різних соціально-політичних систем, існуючих в сучасному світі.

Дипломатичний протокол і діловий етикет носять наднаціональний характер і у зв’язку з цим отримали широке розповсюдження у сфері міжнародного ділового спілкування. Основні принципи протоколу відповідають етичним нормам ділового і світського спілкування і включають:

1) взаємну ввічливість;

2) такт;

3) невимушеність (природність, розкутість, але не фамільярність;

4) розумність (раціональність);

5) обов’язковість.

Основні етичні концепції в міжнародному менеджменті

У розвинутих країнах сформувались три сучасні етичні концепції міжнародного менеджменту (принципи ділової етики): утилітаризм, дотримання прав людини і справедливість, а також нова модель бізнесу.

Утилітаризм виходить з того, що “правильні” рішення приносять найбільшу користь більшості людей. Менеджеру, який дотримується цієї концепції, доводиться спочатку ретельно вивчати дію альтернативних рішень для всіх зацікавлених сторін, а потім робити вибір, який приносить задоволення більшості людей. Утилітарна концепція спирається на виявлення наслідків реалізації рішень, які мають приносити користь більшості зацікавлених. Отже, прийняття рішення у даному випадку залежить від співвідношення затрат і прибутків.

Теорія утилітаризму приваблива в багатьох відношеннях. Її положення погоджуються з критеріями, які використовуються для інтуїтивної оцінки моральності поведінки. Використовуючи теорію утилітаризму, можна пояснити, чому деякі види дій вважаються аморальними (брехня, подружня зміна, вбивство), а інші, навпаки - морально оправданими (правдиві висловлювання, вірність, дотримання зобов’язань). Прибічник теорії утилітаризму може доказати, що обманювати недобре, тому що брехня приводить до зниження суспільного добробуту. Коли люди обманюють один одного, вони в меньшій мірі здатні довіряти і співпрацювати. А чим меньше інтенсивність довіри і співробітництва, тим нижче загальний добробут. Правдивість в спілкуванні - позитивний фактор, тому що укріпляє довіру і зміцнює співробітництво, тим самим сприяє укріпленню добробуту.

 Як вважають деякі критики терії утилітаризму, один із основних недоліків цього вчення полягає в його несумісності з двома моральними категоріями: права і справедливості. Це означає, що іноді дії з точки зору утилітаризму морально оправдані, хоча насправді вони неправильні і результатом їх стає порушення прав людини.

Теорія утилітаризму враховує лише корисність ефекту в відношенні суспільства в цілому, але не ув’язує цей результат з результатом розподілу отриманих благ між окремими індивідами.

Концепція дотримання прав людини грунтується на добровільно взятих на себе обов’язках менеджера захищати права інших людей і уникати будь-яких рішень, які порушують ці права. Менеджер у такому випадку не буде примушувати інших діяти всупереч їхнім релігійним або ж етичним уявленням. Слід при цьому зазначити, що за останні роки у світі розуміння індивідуальних прав людини розширилося настільки, що фактично вони включають захист рослин, тварин, землі, води, повітря, інших елементів природи і довкілля.

Центральним в цьому підході є поняття права. Права є потужним інструментом соціальної регуляції, їх призначення полягає в тому, щоб забезпечувати для індивіда можливість вільного вибору цілі або роду діяльності, і в тому, щоб гарантувати цей вибір, захищаючи його. Найбільш важливі серед різного роду прав так звані моральні права (або права людини). Це права, якими обладают всі люди тільки тому, що вони являються людьми. Моральні права мають три особливості:

1. Вони тісно пов’язані з обов’язками. Якщо я маю моральне право робити щось, то інші люди мають моральний обов’язок не заважати мені робити це.

2. Вони забезпечують можливість індивідуального автономного і рівноправного вибору цілі.

3. Вони створюють базу для виправдання образу дій одних осіб і для захисту і допомоги іншим людям. Якщо я маю моральне право, то мої дії морально виправдані. Більш того, якщо я маю моральне право робити щось, то це значить, що дії інших людей, направлені на те, щоб заважати мені, не є оправданими.

Вказані характеристики, відносяться до моральних прав, які дают можливість використовувати останні для суджень, які досить відрізняються від тих, що виводяться на базі стандартних норм утилітаризму.

Можна виділити дві головних відмінності між утилітарним підходом і підходом з позиції моральних прав.

1. Моральні права є відображенням вимог моралі, які пред’являються до окремого індивіда, тоді як моральні норми утилітаризму за своєю суттю колективні.

2. Права утворюють базу нормативів, використовуючи які, можна відкинути будь-які спроби апелювати до таких критеріїв, як суспільна корисність і кількісні фактори.

Права – більш досконалий інструмент, ніж стандартні норми утилітаризму, але вони включають елементи останнього: наприклад, в війну обмежувалися деякі моральні права в цілях захисту інтересів суспільства.

 Концепція справедливості зобов’язує менеджерів ставитися однаково до всіх людей, невідворотно виконувати всі правила, забезпечувати рівні права під час розподілу благ, відповідальність у відшкодуванні збитків тими, хто завдає шкоди іншим, тощо. Отже, основується на поняттях порядності і чесності.

На відміну від етики утилітаризму область застосування "етики справедливості" істотно звужена. Остання включає в основному проблеми, пов’язані з відношенням бізнесу і суспільства в цілому, і не торкається наприклад, проблем відношень між корпораціями. Очевидно також, что стандарти справедливості не можуть стояти вище моральних прав окремої особистості. Сама справедливість заснована на моральних правах індивідів.

"Етика справедливості" виходить із положення, що люди по своїй природі являються суспільними істотами, які повинні жити в суспільстві і створювати соціальні структури для підтримання його функціонування. Основна цінність для її представників - людська рівність і справедливість. Внаслідок цього моральним обов’язком в "етикі справедливості" є підпорядкування закону, який повинен бути однаковим для всіх, прийняття справедливих законів, відсутність дискримінації і привілеїв.

Складність, однак, заключається в тому, що існує ряд відмінних один від одного уявлень про справедливість. Наприклад:

- "капіталістична" справедливість - розподіл благ повинен здійснюватися з врахуванням індивідуального вкладу в загальну справу группи (фірми, суспільства, людства);

- "комуністична" справедливость - трудові обов’язки повинні розподілятися в відповідності із здібностями, а блага в відповідності з потребами;

- концепція справедливості, сформульована американским вченим Дж. Ролзом в книзі "Теорія справедливості", яка вийшла в світ в 1971 році.

Намітилась тенденція переходу бізнесу від економічної моделі, яка була притаманна минулому, до соціоекономічної моделі, яка притаманна розвиненим країнам після 80-х років 20 століття. Пріоритети наведених моделей зазначено в таблиці 1.

Таблиця 1. Порівняння моделей бізнесу

Пріоритети економічної моделі		Пріоритети соціоекономіної моделі
Виробництво		Якість життя
	Експлуатація ресурсів		Збереження ресурсів
	Ринкові рішення		Задоволення потреб
	Економічна віддача від ресурсів		Збалансована економічна і соціальна віддача від ресурсів
	Індивідуальні інтереси		Суспільні інтереси: люди працюють у системі, як того потребують коопераційні зв’язки
	Бізнес розглядається переважно як закрита система		Бізнес розглядається переважно як відкрита система
	Слабка взаємодія з урядовими органами		Активна взаємодія з урядовими органами

Моральні проблеми ділового життя багаточисленні і вирішити їх, виходячи із позицій тільки одного направлення, навряд чи можливо.

На відміну від традиційнної культури, коли панувала одна етична система, в сучасному суспільстві рівноправно співіснують різноманітні етичні системи, що передбачають різну етичну оцінку одних і тих же явищ в сфері бізнесу.

Відповідальність в менеджменті

Менеджмент ділових організацій несе перед суспільством подвійну відповідальність: юридичну і соціальну.

Юридична відповідальність - додержання конкретних законів і норм регулювання, які визначають, що може, а чого не може робити організація. Юридична відповідальність притаманна компаніям, які дотримуються традиційної моделі бізнесу.

Соціальна відповідальність - певний рівень добровільного реагування організації на соціальні проблеми. Соціальна і юридична відповідальність притаманна сучасній моделі бізнесу. Кожен із видів відповідальності має свої критерії.

Проблема соціальної відповідальності виникла ще наприкінці минулого - на початок 20 ст., але й досі стосовно цієї проблеми не вщухають дискусії. Дуже часто при цьому згадують ім’я Е.Карнегі. Ендрю Карнегі - провідний бізнесмен у виробництві сталі, видав у 1990 році “Євангеліє процвітання”, де виклав доктрину капіталістичної благодійності, відповідно до якої прибуткові організації повинні жертвувати частину своїх коштів на благо суспільства. Він вклав понад 350 млн. дол. у соціальні програми і побудував понад 2000 публічних бібліотек. Не менш відомий американський бізнесмен Джон Д. Рокфеллер пожертвував 550 млн. дол. і заснував фонд Рокфеллера, кошти якого використовуються для розв’язання соціально значущих проблем у сфері економіки, науки, культури. Ще одним прибічником соціальної відповідальності ділових організацій став Роберт Вуд - президент торговельної фірми “Сірс Рьобак енд К”, який у звіті за 1936 рік нагадував своїм акціонерам про соціальні зобов’язання організації.

Ставлення до соціальної відповідальності може бути різним: від сприятливого до ворожого.

Слід врахувати наявність аргументів за і проти соціальної відповідальності.

Аргументи на користь соціальної відповідальності:

- сприятливі для бізнесу довгострокові перспективи;

- зміна потреб і очікувань широкої громадськості;

- залучення додаткових ресурсів для надання допомоги у розв’язанні соціальних проблем;

- моральні зобов’язання щодо соціальної відповідальності.

Аргументи проти соціальної відповідальності:

- порушення принципу максимізації прибутку;

- додаткові витрати на соціальну відповідальність;

 - недостатня звітність широкій громадськості;

- недостатня кваліфікація у розв’язанні соціальних проблем.

Концепція корпоративної соціальної відповідальності була запропонована Кітом Девісом у 1975 році. Вона охоплює п’ять ключових положень:

1. Соціальна відповідальність виникає із суспільної влади. Органи влади мають створювати умови і показувати приклади соціальної відповідальності.

2. Бізнес має діяти як двостороння відкрита система: з одного боку, враховувати вплив суспільства, ринкові сигнали, а з іншого - бути відкритим у своїх операціях для громадськості.

3. Соціальні витрати мають бути ретельно обчислені й розглянуті з погляду правомірності їх віднесення до собівартості виготовлення того чи іншого продукту, надання послуг.

4. Соціальні витрати, що розподіляються за кожним продуктом, послугою, видом діяльності, в кінцевому підсумку оплачуються споживачем.

5. Ділові організації, як і громадяни, залучаються до відповідальності за розв’язання поточних соціальних проблем, які перебувають за межами звичайних сфер їхньої діяльності.

Аналізуючи діяльність багатьох корпорацій, Кіт Девіс та інші дослідники дійшли висновку, що соціальна відповідальність сприяє розвиткові компаній, і навпаки, уникнення соціальної відповідальності звужує можливості успіху організацій. Це дало змогу сформулювати “залізний закон відповідальності”, згідно з яким у довгостроковій перспективі ті, хто не використовує наявну владу в такому напрямі, що його суспільство розглядає як відповідальний, має тенденцію втратити цю владу.

Реалізація товариством власних акцій

 

Реалізація товариством придбаних власних акцій здійснюється шляхом їх перепродажу або розповсюдження серед працівників товариства.

Реалізація товариством придбаних власних акцій здійснюється на підставі рішення уповноваженого органу управління товариства (загальних зборів акціонерів або іншого органу управління товариства, до компетенції якого статутом товариства або загальними зборами віднесено питання реалізації власних акцій).

У рішенні вповноваженого органу управління про реалізацію власних акцій повинно бути визначено спосіб, порядок та умови реалізації товариством придбаних власних акцій.

Якщо товариство має намір перепродати, розповсюдити придбані власні акції серед працівників товариства, у тому числі керівника та/або членів виконавчого органу, умови перепродажу, розповсюдження придбаних товариством власних акцій серед працівників товариства, у тому числі керівника та/або членів виконавчого органу, повинні бути визначені відповідним рішенням загальних зборів акціонерів або наглядової (спостережної ради) товариства, якщо інше не передбачено установчими документами товариства.

Придбання товариством власних акцій

 

Товариство має право придбати в акціонерів оплачені ними акції для їх наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання.

Придбання товариством власних акцій здійснюється у такому порядку:

прийняття уповноваженим органом управління товариства (загальними зборами акціонерів або іншим органом управління товариства, до компетенції якого статутом товариства або загальними зборами віднесено питання придбання акцій) рішення про

придбання (викуп) власних акцій; повідомлення товариством акціонерів стосовно рішення про придбання (викуп) власних акцій у порядку, установленому пунктом цієї глави; прийняття товариством від акціонерів заяв про продаж акцій; укладання договорів купівлі-продажу акцій, що викупаються товариством, та їх виконання.

У рішенні про придбання (викуп) власних акцій повинна бути визначена мета придбання акцій, тип та категорія акцій, їх кількість, ціна придбання, строк оплати та строк придбання, а також порядок та строк прийняття товариством заяв акціонерів про продаж акцій.

Не пізніше ніж за 30 днів до початку строку, протягом якого буде здійснюватися придбання власних акцій, товариство зобов'язане повідомити про це акціонерів.

Повідомлення акціонерів здійснюється шляхом надання їм персонального письмового повідомлення, а також шляхом загального повідомлення, якщо це передбачено статутом товариства.

Персональне та загальне повідомлення повинно містити відомості, зазначені в пункті 2.3 цієї глави.

Кожний акціонер товариства, якщо вповноваженим органом товариства прийнято рішення про придбання (викуп) власних акцій, має право продати зазначені акції, а товариство повинно придбати їх.

Акціонер, який має намір продати товариству належні йому акції, повинен протягом строку, установленого рішенням про придбання (викуп) акцій, надати товариству письмову заяву про продаж акцій із зазначенням свого прізвища, ім'я та по батькові (найменування), місця проживання (місцезнаходження), кількості, типу та категорії акцій, запропонованих до продажу.

Строк, протягом якого здійснюється прийняття товариством заяв акціонерів про продаж акцій, установлюється в рішенні про придбання (викуп) власних акцій.

Акціонер, який надав товариству письмову заяву про продаж акцій, має право відкликати свою заяву протягом строку, установленого рішенням про придбання (викуп) власних акцій для прийняття товариством заяв акціонерів про продаж акцій. У цьому разі заява акціонера про продаж акцій товариству не розглядається.

Якщо загальна кількість акцій, заявлених акціонерами до продажу, перевищує кількість акцій, яку має намір придбати товариство, товариство може здійснити придбання цілого числа акцій у кожного акціонера пропорційно його частці в загальному обсязі заявлених пропозицій або прийняти рішення про придбання акцій у всіх акціонерів, які надали заяви про продаж акцій.

Розрахунки за придбані товариством акції здійснюються на підставі договорів купівлі-продажу акцій, які укладаються за підсумками прийняття заяв від акціонерів про продаж акцій.

Придбання акцій здійснюється товариством тільки за рахунок сум, що перевищують розмір статутного капіталу, зокрема: додатково вкладеного капіталу, іншого додаткового капіталу або нерозподіленого прибутку.

Строк оплати акцій визначається в рішенні про придбання (викуп) власних акцій, але не може бути більше року з дати прийняття цього рішення.

На сучасному етапі ринкова економіка є складним механізмом взаємодії різноманітних виробничих, фінансових, комерційних, інформаційних структур які становлять єдине ціле економічного механізму суспільства. Одною із складових цього механізму є підприємницькі структури, як суб'єкти господарської діяльності. Підприємницька структура, як відкрита система, залежить від зовнішньогосередовища та вимушена пристосовуватися до нього, щоб вижити і зберегти комерційну стійкість. Найважливішим чинником, що забезпечує успіх функціонування підприємницької структури, є її організаційно-правова форма. Вибір організаційно-правової форми господарювання підприємницької структури повинен ґрунтуватися на аналізі багатьох супутніх виробництву чинниках. По-перше, ця форма повина забезпечувати доступність задля майбутніх учасників, та як наслідок додаткову можливість залучення фінансових коштів. По-друге, у випадку яких-небудь невдач вона повинна враховувати можливу відповідальність перед кредиторами. Отже,ще на стадії реєстрації підприємства з новим статусом необхідно чітко визначити мету його створення, основні виробничі завдання з урахуванням переваг і недоліків вибраної організаційно-правової форми господарювання. Організаційно-правова форма господарювання це сукупність методів організації виробництва, обміну результатами виробництва виробництва та праці, формування та експлуатації капіталу з метою розширеного відтворення залежно від форм власності. Змінення організаційно-правової форми господарювання повинно привести підприємницьку структуру до фінансового оздоровлення,збільшення об'ємів випуску конкурентно спроможної продукції підвищення ефективності виробництва .Як свідчить аналіз економічної літератури, існують різні класифікації організаційно правових форм господарювання та їх впливу на ефективність функціонування підприємницьких структур. Так, Власова В.М.,Руденко А.І., Пашкус Ю.В., Мисько О.Н., Грабовий П.Г. та інші класифікують організаційно-правові форми щгдриємницьких структур, як суб'єктів господарювання, за формами власності . Самоукін А.І.,Шишов А.Л. розглядають організаційно правові форми підприємницьких структур за двома ознаками: якісній ( форма власності) і кількісній (чисельність працівників, річний оборот капіталу). Соболь С.Н., Е.Нікбах, А.Гропеллі, Р.Хойєр, П.Енгстлер характеризують види підприємницьких структур за трьома основними формами організації (одноособове володіння, партнерство, корпорація), які найбільш поширенні у світовій практиці підприємництва . Семенов В.М., Баєв І.А., Терехова С.А. класифікують організаційно-правові форми підприємницьких структур за двома ознаками: об'єднання осіб та об'єднання капіталів . Хизрич Р., Питере M. класифікують форми підприємницьких структур за юридичними атрибутами різних форм власності,. Петрович Й.М., Будіщева А.Н. та інші класифікують організаційно правові форми за правовими, фінансово економічними, організаційно-управлінськими ознаками .Скворцов Н.Н., Осипов Ю.М. запропонували алгоритми створення нової підприємницької структури, одним з етапів яких є визначення організаційно-правової форми. Яковлев В.M., Ойхман Є.Г.,Попов Є.В. запропонували систему ефективного взаємодіяння різних форм підприємництва ( малі, середні, крупні) . Хоскинг А., розглядаючи теоретичні підходи злиття та поглинання зі зміною виду підприємницької структури, відзначає, що це повинно сприяти підвищенню ефективності діяльності . Кисельов А.П., Осипов Ю.М. вважають, що ефективність діяльності підприємницької структури залежить від її організаційно-правової форми господарювання . Однак існуючи методичні підходи до створення та реорганізації підприємницьких структур не приділяють належної уваги обґрунтуванню вибору їх організаційно правової форми господарювання. Вивчення теорії з цього питання, нормативної бази та статистичної інформації дає можливість стверджувати, що вибір форми господарювання - справа дуже відповідальна, бо конкретна організаційно-правова форма господарювання профілює ефективність функціонування підприємницької структури. Необхідність вибору припустимої форми здійснюється за умови вміння орієнтуватися в існуючих організаційно-правових формах господарювання та їх особливостях. Особливостями організаційно-правової форми господарювання є атрибути - елементи просторових взаємозв'язків організаційно правових форм. До них належать: кількість власників, форми управління, розподіл відповідальності, передача власності,можливість брати участь у розподілі прибутку та збитків, статутний фонд, резервний фонд, можливість залучення додаткових коштів, особливості оподаткування, сплата при реєстрації. Здійснений якісний аналіз чинної законодавчої бази дозволив виділити п'ять етапів процесу формування підприємницької структури: на першому етапі визначаються сфера та види діяльності, на другому категорія підприємницької діяльності, на третьому - форма власності, на четвертому тип і вид підприємницької структури, на п'ятому - потенційна організаційно-правова форма господарювання. Однак проблема полягає не у виборі будь якої припустимої форми, а у виборі найефективнішої з них. Оскільки економічна сутність підприємництва полягає в отриманні максимального прибутку при певному ризику, то був здіснений аналіз найбільш поширених фінансово-економічних показників ефективності діяльності підприємницьких структур з погляду прибутковості та ризику. У результаті аналізу було встановлено, що показники, які характеризують прибутковість та рівень ризику, можна звести у кілька груп:

1) показники рентабельності, які характеризують доходність чи прибутковість, котріобчислені у відсотках до витрат фінансових коштів чи майна, та рівень ефективності доходності діяльності підприємницької структури;

2) показники ліквідності, які характеризують абсолютну чи відносну здатність погашення зовнішніх зобов'язань платоспроможність ) чи короткострокових зобов'язань (ліквідність) за рахунок власних активів і рівень ефективності фінансового управління діяльності підприємства;

3) показники ділової активності, які характеризують інтенсивність використання всіх ресурсів та їх видів: основних, нематеріальних та оборотних активів, та ступінь стійкості економічного розвитку чи росту підприємницької структури;

4) показники оборотності, які характеризують відносну оборотність фінансових коштів, та рівень активності господарської діяльності підприємницьких структур;

5) показники прибутковості, які характеризують абсолютну оцінку господарської діяльності та ступінь ділової активності, фінансового благополуччя підприємницької структури;

6) показники заборгованості, які характеризують ступінь несвоєчасного виконання зобов'язань за платежами як по відвантаженій продукції (дебіторська заборгованість),так і за власними рахунками (кредиторська заборгованість), та рівень фінансового стану підприємницької структури;

7) показники ступеня ризику, які характеризують імовірність можливих витрат у результаті господарської діяльності, та рівень прогнозування настання ризикової події чи можливого банкрутства;

8) показники імовірності банкрутства, якіхарактеризують ступінь перспективної можливості банкрутства підприємницької структури. Ці групи показників були проаналізовані з позиції взаємозв'язку їх з конкретною оргашзаційно-правовою формою господарювання підприємницької структури. Було встановлено, що найбільше вимогам,яківисуваються, відповідають такі показники: прибутковості, ступеня ризику, імовірності банкрутства. Подальший вибір показників здійснювався в середині цих груп. Узагальненим показником господарської діяльності підприємницької структури, який характеризує економічну ефективність, є прибуток. Прибуток після сплати податків надходить у повне розпорядження підприємницької структури та використовується для формування фінансового резерву, фондів накопичення, споживання, дивідентного фонду та інших спеціальних фондів. Таким чином, нерозподілений прибуток є показником, що відбиває особливості організаційно-правової форми господарювання. Крім того, саме за рахунок нерозподіленого прибутку забезпечується здобуток засновників і фінансується діяльність підприємницької структури. В умовах ринкової економіки та фінансової свободи підприємницьких структур надзвичайно важливим є факторна структура прибутку. Розмір нерозподіленого прибутку залежить від багатьох чинників. Перший чинник знаходить відображення в обсязі та структурі основних й оборотних засобів та ефективності їх використання. Фінансування основних засобів супроводжується збільшенням постійних витрат і, теоретично, зменшенням змінних витрат, які є основними елементами собівартості Цей взаємозв'язок визначає потенційну можливість впливу на валовий доход (прибуток від основної діяльності) шляхом змінення структури собівартості та обсягу продажу.

Другий чинник знаходить відображення у співвідношені власних і позичкових коштів як джерел довгострокового фінансування, доцільності та ефективності їх використання. Таким чином виникає потенційна можливість впливати на прибуток підприємницької структури за допомогою змінення обсягу та структури довгострокових пасивів. Узагальненою категорією цих чинників є взаємозв'язок трьох показників: виручки,витрат виробничого та фінансового характеру, і чистого прибутку. Кількісна оцінка цього взаємозв'язку виконується за допомогою методу беззбитковості. Як показує практика, показник рівня беззбитковості використовується для оцінки початкового періоду функціонування нового підприємства, для оцінки прибутковості нового виду послуг чи нового виду продукції, для оцінки прибутковості інвестицій при нарощуванні основного капіталу. Крім цього, рівень беззбитковості допомагає коректувати обсяг реалізації при прогнозуванні на збільшення чи зменьшення залежно від припустимих виробничих чи адміністративних витрат. Таким чином, на рівень беззбитковості впливають змінення ціни продажу продукції та змінення постійних чи змінних витрат. Зважаючи на все це, можна стверджувати, що для кожної підприємницької структури обов'язковим є визначення рівня беззбитковості. Беззбитковість припускає ситуацію, при якій загальні доходи від реалізації повністю покривають усі витрати. На практиці рівень беззбитковості говорить про стійкість підприємства та можливості його подальшої роботи.Таким чином, рівень беззбитковості є показником оцінки ефективності організаційно правових форм господарювання підприємницьких структур, що визначає припустимість збитків і прибутків, а також знаходиться у взаємозв'язку з показником нерозподіленого прибутку.

З показником рівня беззбитковості пов'язаний показник межі безпеки (різниця між виручкою від реалізації та рівнем беззбитковості). Як показує практика, показник межі безпеки оцінює: а) ефективність організації підприємницької структури, визначаючи припустимість змін прибутку; б) комерційну стійкість цієї структури Принциповим питанням як фінансово економічної діяльності, так і в господарській практиці є обгрунтування показника ефективності, який дозволяє без ускладнення рахунків пов'язати кількісні та якісні сторони діяльності при використанні даних обліку та звітності. Цим вимогам відповідає показник сукупної факторної продуктивності, який свідчить також про конкурентоспроможність підприємницької структури [20]. Оскільки різні види підприємницьких структур припускають неоднакове кількісне залучення праці та капіталу, то показник сукупної факторної продуктивності доцільно використовувати для оцінки ефективності конкретної організаційно-правової форми господарювання. Таким чинном, базою оцінки та порівняння результатів діяльності підприємницької структури окресленній організаційно правовіїй формі господарювання є відносно невелика кількість показників групи прибутковості, які залежать один від одного (див. рис 1).

Будь-яка підприємницька структура на своєму шляху неминуче зустрічається з певними труднощями, які загрожують її існуванню та визначають ступінь ризику.Як показує практика, в сучасних умовах господарювання суттєвим є визначення ризику активів. Доцільно розрізняти ризик

активів за такими категоріями: ризик товаро - матеріальних ціностей; ризик нематеріальних активів; ризик витрат майбутніх періодів; ризик дебіторської заборгованості.

Дослідження виявили, що найбільшу загрозу становить дебіторська заборгованість.

Чим більше період прострочки заборгованості, тим вище ризик її непогашення, а збільшення залишку заборгованості порівняно з попереднім періодом може означати труднощі з реалізацією, бо дебіторська зоборгованість - це кошти, що не надійшли за продану у кредит продукцію. Крім того, як результат недоробок в управлінні , дебіторська заборгованість впливає на ступінь ризику, який є у відносному виразі величиною можливих збитків (дебіторська заборгованість), віднесених до обсягу власного капіталу (сума основних та оборотних коштів), Зважаючи на все це, а також на фінансові та організаційні аспекти, можна зробити висновок, що ступінь ризику є оціночним показником, що визначає рівень припустимих збитків .Для прогнозування ймовірності банкрутства доцільно використовувати модель Е.Альтмана, яка включає п'ять основних показників: питома вага балансового прибутку у всіх активах (К1), питома вага виручки від реалізації у всіх активах (К2),питома вага ринкової оцінки власного капіталу в позиковому капіталі (КЗ), питома вага нерозподіленого прибутку у всіх активах (К4), питома вага власних оборотних коштів у всіх активах (К5).Дослідження виявили, що розробка прогнозу за моделлю Е.Альтмана дає можливість відповісти на питання: що чекає підприємницьку структуру в найближчому майбутньому - зміцнення чи втрата платоспроможності (банкрутство).Таким чином, базою оцінки та порівняння результатів діяльності підприємницької структури в окресленній організаційно правовій формі господарювання є відносно невелике число показників груп ступеня ризику та ймовірності банкрутства, що взаємопов'язані один з одним (див. рис.2).

У результаті проведених досліджень та постановки експерименту було зроблено висновок, що основними критеріями оцінки ефективності функціонування підприємницької структури є прибутковість і ступінь ризику. Основними показниками, які дозволяють оцінити прибутковість підприємницької структури з урахуванням особливостей конкретної організаційно-правової форми є: нерозподілений прибуток, рівень беззбитковості, межа безпеки, сукупна факторна продуктивність. А основними показниками ,завдяки яким можна оцінити рівень ризику організаційно-правової форми, є: ступінь ризику, комплексний показник Альтмана. Достовірність результатів, одержаних на основі розрахунку та аналізу запропонованих показників, підтвержена на практиці .Зокрема, було проведено аналіз ефективності організаційно-правової форми господарювання Київського транспортно-експедиційного підприємства КТЕП-13096. Аналіз здійснювався за допомогою розробленої методики оцінки ефективності організаційно-правових форм господарювання підприємницьких структур. Методика складається з трьох етапів: на першому етапі проводиться аналіз організаційно правових аспектів, який передбачає оцінку можливостей та обмежень по створенню підприємницької структури, а також здійснюється вибір можливих потенційних організаційно-правових форм господарювання; на другому - визначаються

економічні аспекти, для чого проводиться оцінка фінансової вигідності та оцінка ймовірності банкрутства; на третьому етапі за допомогою методу порівняльної переваги здійснюється вибір ефективної організаційно правової форми господарювання .У результаті накладання методики було встановлено, що діюча організаційно-правова форма ( колективне підприємство) вичерпала свої можливості та стала обмежувачем для подальшого розвитку КТЕП. Тому керівництву підприємства було запропоновано змінити тип підприємницької структури ("підприємство" на "об'єднання") та організаційно правову форму господарювання

("колективне підприємство" на "об'єднання за територіальною ознакою"). Доцільність цих змін підтвержена поліпшенням оціночних показників, (див. табл.1). Нині на КТЕП-13096 здійснюється підготовча робота до переходу до рекомендованого типу підприємницької структури та організаційно-правової форми господарювання.

Оцінка ефективності організаційно-правових форм господарювання

Найуспішніші компанії:

Першою в списку найбільш дохідних підприємств за підсумками минулого року стоїть компанія "УкрГаз-Енерго". Вона займалася ексклюзивною реалізацією імпортного природного газу в Україні.

Найбільш дохідні

Доходи "УкрГаз-Енерго" склали 35,7 мільярда гривень, що більш ніж у два рази перевищує показник 2006 року. Для порівняння: НАК "Нафтогаз України", що очолювала рейтинг в 2006 році, у свіжому дослідженні зайняла тільки 6-у позицію.

А от за обсягами чистого прибутку "УкрГаз-Енерго" зайняла тільки 13-е місце в рейтингу. У порівнянні з 2006 роком цей показник збільшився з 865,5 до 940,9 мільйона гривень.

На друге місце за обсягами доходу вийшов оператор оптового ринку електроенергії - держпідприємство "Енергоринок" - з показником 30,9 мільйона гривень. При цьому заступник директора компанії з фінансових питань Вадим Уліда підкреслює, що "Енергоринок" - неприбуткова компанія: всі гроші, які надходять на її рахунок, розподіляються між виробниками електроенергії.

Трійку найдохідніших замикає "Метінвестхолдинг", що об'єднує металургійні активи мільярдера Ріната Ахметова. Підприємство збільшило за рік доходи майже у два рази - до 20,3 мільярди гривень. "Зростання показників пояснюється позитивною динамікою світових цін на металопродукцію, а також загальним збільшенням попиту на ринку сталі", - пояснюють у прес-службі "Метінвестхолдингу".

Найприбутковіші

Рейтинг українських компаній за прибутковістю цього разу очолив оператор мобільного зв'язку "Київстар". Компанія відібрала лідерство в металургійних та енергетичних гігантів, які традиційно лідирували за цим показником. В 2007 році "Київстар" заробив 4 мільярди гривень. Як повідомив директор з продажів компанії "Київстар" Дмитро Белоблоцький, збільшення прибутковості відбулося за рахунок зростання ARPU - часу, що абоненти спілкуються по телефону, а також збільшення абонентської бази. Рентабельність "Київстару" в 2007 році досягла 47,4%. У компанії відзначають, що цей показник - один з найвищих у Європі. Примітно, що найближчий конкурент "Київстару" - компанія МТС - увійшла в першу десятку рейтингу найприбутковіших з показником 1,7 мільярда гривень.

Друге місце за прибутковістю дісталося компанії "Арселорміттал Кривий Ріг" (3,8 мільярди гривень за 2007 рік). При цьому рентабельність підприємства в металургійній галузі залишається однією з найвищих і становить 26,5%. Прибуток НАК "Нафтогаз України" (3,1 мільярди гривень) дозволив компанії потрапити в першу трійку рейтингу. Втім, уже в наступному році, після того як підприємство повернуло собі право торгувати імпортним газом, позиції НАК "Нафтогаз України" можуть зміцнитися.

Лідери зростання

Цифри свідчать також про те, що найбільш швидкими темпами ростуть компанії, орієнтовані на широкий споживчий попит. Найвищий приріст за обсягами чистого доходу забезпечили компанії автомобільного сектора (70%). "Торік ринок продажів нових автомобілів виріс на 46% і склав 542,3 тисячі автомобілів", - пояснює тенденцію Таїсія Шепетко, аналітик інвестиційної компанії "Драгон Капітал". За її словами, на тлі такого високого попиту місцеві виробники автомобілів, частка яких у загальному обсязі продажів нових авто становить близько 70%, активно нарощують своє виробництво.

На другому місці - представники роздрібної торгівлі, доходи яких виросли на 60%. На думку аналітиків, збільшення купівельної спроможності населення приведе до того, що така тенденція буде зберігатися і надалі.

Сформулюйте вимоги до кандидатів в органи управління

Сьогодні в деяких організаціях одним з найважливіших принципів роботи з кадрами є вимога об'єктивно оцінювати управлінського працівника по ділових і особових якостях. Зрозуміло, що для цього необхідно сформувати якісні критерії, що відповідають. За загальним визнанням фахівців в області управління будь-який управлінець повинен володіти рядом обов'язкових ділових якостей. До них зазвичай відносять: знання виробництва - його технічного і технологічних особливостей, сучасних направленій розвитку; знання економіки - методів планерування, економічного аналізу і тому подібне уміння вибирати методи і засоби досягнення найкращих результатів виробничо-господарської діяльності при найменших фінансових, енергетичних і трудових витратах;

наявність спеціальних знань в області організації і управління виробництвом (теоретичних основ, передових методів і форм, рекомендацій сучасної вітчизняної і зарубіжної науки управління), а також уміння застосовувати їх в своїй практичній діяльності; здатність раціонально підбирати кадри; уміння мобілізувати колектив на вирішення поставлених завдань; здатність і уміння підтримувати дисципліну і відтанути інтереси справи;

уміння мобілізувати колектив на вирішення поставлених завдань; здатність і уміння підтримувати дисципліну і відтанути інтереси справи; уміння доцільно планувати роботу апарату управління; розподіляти права, повноваження і відповідальність між підлеглими;

координувати діяльність всіх служб і підрозділів як єдиної системи управління організацією; уміння планувати і організовувати особисту діяльність , поєднувати в ній основні принципи управління, при-міняти залежно від ситуації найбільш доцільні і ефективні стиль і методи роботи; уміння проявляти високу вимогливість до себе і лагодженим для череня; конкретність і чіткість у вирішенні оперативних питань і повсякденних справ; враховувати і контролювати результати своєї роботи і роботи колективу; стимулювати працівників, переймати на себе відповідальність в здійсненні своїх рішень; усувати і не допускати будь-які прояви бюрократизму в своїй роботі і роботі підлеглих. В умовах ринкової економіки пред'являються підвищені вимоги і до особових якостей управлінського працівника. У кадровій роботі ряду організацій методичні матеріали містять перелік таких якостей управлінських працівників, як: чесність, справедливість, уміння працівника налагодити бажані для добра відносини з підлеглими, витриманість і тактичність за будь-яких обставин цілеспрямованість, принципіальність рішучість в прийнятті управлінських рішень, а також наполегливість і енергійність в їх реалізації, уміння відстояти свою думку, самокритичність в оцінках своїх дій і вчинків, уміння вислуховувати ради підлеглих правильне сприйняття критики з умінням робити виводи, уміння тримати слово і не обіцяти того, що не буде виконано, уміння користуватися своїми правами і полноміччами , особливо у випадках вживання адміністративної і організаційної дії а також уміння особистим прима-ром і поведінкою в повсякденному житті позитивно впливати на підлеглих Система оцінки результативності праці повинна забезпечити точні і достовірні дані. Чим вона строго і визначеніше, тим вище вірогідність отримати достовірні і точні дані. Фахівці рекомендують створювати основу для такої системи в шість етапів: встановити стандарти результативності праці по кожному робочому місцю і критерії її оцінки; виробити політику проведення оцінок зобов'язати певних осіб виробляти оцінку результативності праці; поставити в обов'язки особам, що виробляють оцінку, збирати дані по результативності праці працівників; обговорити оцінку з працівником; прийняти рішення і задокументувати оцінку. Одна з найважливіших методичних проблем - хто повинен оцінювати працівника.

Література:

1. Шейнов В.П. Психологія і етика ділового контакту. – К., 2006.

2. Браім М.Н Етика ділового спілкування. – Мінськ, 1996.

3. Головин В. Азбука ділового етикету /Эхо планеты/.

4. Беляцкий Н.П. і ін., Управління персоналом: Навчань. Посібник; Мн.: Інтерпрессервіс, екоперспектіва, 2002. - 352 с.

5. Климович Л.К. Основи менеджменту: Навчальний посібник для ПТУЗов, що вчаться. - Мн.: Дизайн ПРО, 2003 - 160 с., мул.

6.Саакян А.К., Зайцев Г.Г., Лашманова Н.В., Дягильова н.в. Управління персоналом в організації. - СПб: Пітер, 2001. - 176 с.

План: Корпоративні звичаї. Ділові відносини. Ділова етика. Перехід та реалізація прав власності на акції. Придбання акціонерним товариством власних акцій Практичні завдання: Оцінити ефективність вибору організаційно-правової фор

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу