курсовые,контрольные,дипломы,рефераты
Курсова робота
«Методика розвитку швидкісних здібностей у школярів»
Зміст
Вступ
Розділ І. Фізичний розвиток та швидкісні здібності
1.1 Характеристика шкільної програми з легкої атлетики
1.2 Аналіз техніки і методики тренувань провідних спринтерів
1.3 Процес навчання техніці бігу на короткі дистанції середніх школярів
Розділ ІІ. Швидкісні здібності: основи тестування і методики розвитку
2.1 Критерії і методи оцінки швидкісних здібностей
2.1.1 Фактори, що визначають розвиток швидкісних здібностей
2.1.2 Задачі розвитку швидкісних здібностей
2.1.3 Засоби і методики розвитку швидкісних здібностей
2.1.4 Особливості розвитку швидкості простої рухової реакції
2.2. Методика удосконалювання техніки бігу учнів VІIІ класу
Розділ ІІІ. Обговорення результатів дослідження
Висновки
Література
Додаток
Вступ
Актуальність роботи: В Україні легкою атлетикою займаються мільйони людей . Різноманітність фізичних вправ,точність регулювання навантажень відносна простота одладнання міcць заннять роблять її масовим видом спорту, доступним людям будь-якого віку.Легка атлетика широко представлена у програмах фізичного виховання учнів і молоді, в планах тренування з різних видів спорту, на заняттях фізичною культурою осіб середнього та похилого віку. Секції легкої атлетики займають провідне місце у колективах фізичної культури, добровільних спортивних товариствах, у вищих та середніх навчальних закладах і т. д. [1. c 8]
Легка атлетика має важливе оздоровче значення, адже заняття в основному проводяться на свіжому повітрі, а в виконанні вправ бере участь більшість м’язів тіла. Легкоатлетичні вправи поліпшують діяльність опорно-рухового апарату і систем організму в цілому.
Завдяки заняттям легкою атлетикою можна набути спеціальних знань, поліпшити вміння керувати власними рухами, зробити їх швидкими і економічними, удосконалити навички в подоланні перешкод і т. д.
Крім навчального, легка атлетика має також виховне значення, бо правильна організація і методика проведення занять і змагань сприяє формуванню особистості, розвитку її моральних якостей, розумових здібностей та естетичного смаку.
Для оцінки підготовленості легкоатлетів, стимулювання занять а також більш раціональної організації і проведення змагань введено поділ на розряди, норми яких періодично змінюються.
Спринт – це «динамічне» слово яке втілює драматичну зміну ситуації спортивної боротьби, гострі психологічні поєдинки, силу, молодість, мужність.
Із спринтерським бігом знайомі всі спортсмени без виключення. Можна ні разу в житті не стріляти з лука, не грати в хокей, але бігати швидко доводилось всім. Спринт широко використовується в тренуваннях представників самих різних видів спорту, як гарний засіб розвитку швидкісних здібностей людини. Спринт представляє надмірно високі вимоги до фізичних і психологічних якостей людини. Бігуни на короткі дистанції повинні володіти прекрасною реакцією, показувати високий рівень потужності, володіти самою досконалою технікою бігу і стартового розбігу [2. c. 3].
Прагнення учнів постійно і наполегливо тренуватися, щоб успішно виступати на змаганнях, показувати рекордні результати, не прийде само собою, його необхідно виховати. І перша роль в цьому відводиться тренеру, який встановлює ціль перед спортсменом [2 c .5].
Середній шкільний вік характеризується інтенсивним зростанням і збільшенням розмірів тіла. В цьому віці швидкими темпами розвивається м’язова сила [4. c. 192].
Підлітковий вік – це період тривалого рухового вдосконалення моторних здібностей, великих можливостей у розвитку рухових якостей. Достатньо високими темпами покращуються окремі координаційні здібності, силові і швидкісно-силові здібності, помірно збільшується швидкісні здібності [5. c. 18]
Швидкість в онтогенезі збільшується. Найбільшою вона стає у дітей 11-13 років. Швидкість проявляється у 3 формах: швидкість як тривалість руху, швидкість як прихований період реакції на подразнення і швидкість як темп м’язових скорочень і переміщення тіла або окремих його частин у просторі [6. c. 281].
Мета роботи: розглянути процес навчання техніці спринтерського бігу дітей середнього шкільного віку.
Задача:
1. Дати характеристику шкільної програми з легкої атлетики для школярів.
2. Проаналізувати методику проведення тренувань і техніку провідних спринтерів.
3. Розробити програму для навчання техніці спринтерського бігу.
Методи дослідження:
1) Аналіз науково-методичної літератури та документальних даних.
2) Спостереження
3) Педагогічний експеримент
4) Тестування
Практична значимість роботи.
Цілеспрямований розвиток фізичних якостей, у середньому шкільному віці найбільш сприятливі фізіологічні умови для розвитку спринтерських здібностей, та формування у дітей правильної техніки спринтерського бігу.
Програма спрямована на вирішення завдань особистісно-зорієнтованого виховання, досягнення високого освітнього рівня та забезпечення індивідуального підходу в оздоровлені учнів. При цьому програма враховує найсприятливіші вікові та анатомо-фізіологічні періоди розвитку школярів.
Програма складається з таких розділів:
1. Навчально-періодичний матеріал для формування теоретичних знань з фізичної культури, основ здорового способу життя практичних умінь та навичок, методики розвитку фізичних якостей.
2. Матеріал для обов’язкового повторення і домашніх завдань.
3. Контрольно-навчальні нормативи і вимоги.
4. Орієнтовний та обов’язковий комплексний тест оцінки стану фізичної підготовленості.
При виконанні програми реалізуються навчальні, розвивальні, пізнавальні і виховні цілі.
Плануючи роботу вчитель фізичної культури повинен скласти для кожного класу, з урахуванням його особливостей, графік розподілу і проходження навчального матеріалу, встановити кількість годин для кожного розділу, робочий план реалізації розділів програми на рік чи півріччя. Також вчителю необхідно спланувати проведення оздоровчих та фізкультурно-спортивних заходів у школі.
В програмі «Основи здоров’я та фізична культура» існує умовна сітка розподілу навчальних годин за темами та елементами програмного матеріалу, в якій для учнів 8-9 класів на заняття легкою атлетикою виділяється 16 годин. Програма включає в себе такі види, як: біг, стрибки, метання, естафетний біг.
Біг на 100м, 400м і 2000м
Біг на 100м розучується по частинах: старт, стартовий розбіг, біг по дистанції, фінішне прискорення і зупинка після фінішу.
Біг на 400м розучується по частинах, так як і біг на 100м, але вимагає розучування техніки бігу на віражі.
Особлива увага приділяється вивченню спеціально-бігових вправ, які використовуються для розминки легкоатлетів.
Огляд науково-методичної літератури, власні багаторічні дослідження Октайя Мирзоєва і Бориса Єрмолаєва, а також стаття М. Богена й О. Фетисова «Загадка тактики бігу на 100 м. [15. с.70], спонукали нас досліджувати проблему варіативності тактичної побудови спринтерського бігу.
Переосмислення результатів досліджень теорії і методики бігу на 100м, опублікованих ще наприкінці 40-х — початку 50-х років XX століття, а також власні дані дозволили М. Богену й О. Фетисову припустити, що тактичні розкладки в бігу на 100 м, як не дивно, існують, зокрема в бігунів високої кваліфікації. У підтвердження цього вони привели динаміку швидкості і часу пробігу 10- і 20-метрових відрізків дистанції Бенджаміном Джонсоном і Карлом Льюисом, зафіксовану під час бігу на 100 м на великих міжнародних змаганнях.
На підставі аналізу всього трьох результатів змагання автори роблять висновок про правомірність своїх теоретичних побудов по тактиці бігу на «стометрівці». Більш того, на їхню думку, практичний дозвіл цього питання виведе російських спринтерів із кризи.
Скажемо відразу, ми дотримуємо (і постараємося це обґрунтувати) іншої точки зору. В основі концепції М. Богена й О. Фетисова лежить формула, запропонована на початку 50-х років групою вчених ЛНИИФКа під керівництвом Б.Взорова. Оцінка результату в бігу на 100 м виводилася за часом пробігу відрізка 0—30 м (старту і стартового розгону, ТСТ=ТД+ +0,8 с), часу бігу на ЗО м з ходу (Тд) і часу пробігу останніх 10 м дистанції (Тф=Тд/3):
Трек-Тст+2Тд+Тф, відкіля випливає, що Трск=10/ЗТд+0,8с.
Далі, на думку М. Богена й О. Фетисова, тактичне (іншими словами, свідоме) регулювання швидкості бігу по дистанції дозволить вивести висококваліфікованого спринтера на заздалегідь запланований результат. Причому в практичній реалізації схеми висновку на заплановану швидкість бігу відзначається, що вихід на цю швидкість бігу на відрізку 60 м (чому не ЗО м, відповідно до запропонованої формули?) автоматично дозволить спортсмену стабільно демонструвати запланований результат у бігу на 100 м. Виходячи з уже згаданих співвідношень випливає, що результат бігу на 100 м редукується до часу пробігу ЗО м с/г з використанням поправочної константи 0,8 с.
Аналіз приведеного в тій же статті графіка динаміки швидкості бігу на 100 м (по 10-метрових відрізках) двох спортсменів демонструє досить складну конфігурацію кривої (багато в чому визначену швидкістю протікання біохімічних і нейрофизиологических процесів в організмі), якісно екстраполювати яку не представляється можливим ні по 30-метровому, ні навіть по 60-метровому відрізку дистанції.
Однак необхідний якісний, статистично представницький і достовірний аналіз структури розподілу швидкості пробігу окремих відрізків дистанції для рішення задачі моделювання тактичних особливостей бігу на 100 м.
Як відомо, біг на 100 м фахівці підрозділяють на старт і стартовий розгін (відрізок дистанції 0—30 м), біг по дистанції (відрізки 30—60 м 60—80 м) і фінішування (відрізок 80—100 м). Цей поділ обгрунтовується формальними задачами, розв'язуваними бігунами на біохімічному, біомеханічному, психологічному рівні.
Ми проаналізували результати змагань бігунів на 100 м, показані на Олімпійських іграх, чемпіонатах світу, міжнародних і всеросійських змаганнях. Відібрані дані досить рівномірно розподілилися на інтервалі від 9,79 до 10,90 (вибірка склала 208 результатів).
Найбільш адекватною математичною моделлю, що описує «тактичну розкладку сил» спортсмена, поява можливих акцентів у проходженні зазначених відрізків дистанції, є динаміка розподілу відносного часу пробігання відрізків у залежності від результату:
Т%і=100Ті/Т100
де: Т%і — відносний час пробігу 1-го відрізка дистанції (у відсотках); Ті — час на і-м відрізку дистанції; Т100 — спортивний результат у бігу на 100 м.
Так, результат 9,86, показаний рекордсменом світу на цій дистанції М.Гріном на чемпіонаті світу в Афінах у 1997 році, являє собою наступне: розподіл часу по відрізках: 3,80; 2,60; 1,71 і 1,75 з, що складає - 38,54; 26,37; 17,34 і 17,75% від спортивного результату бігу на 100 м. Дослідження припускає виявити статистичний взаємозв'язок відносного часу пробігу кожного відрізка з результатом.
На мал. 1—4 представлені досліджувані результати, розташовані на кореляційному полі разом з апроксимуючої діаграму розсіювання, лінією регресії (по відрізках дистанції). На мал. 5 дана оцінка коефіцієнта парної кореляції на різних ділянках дистанції.
|
Рис 1 Розподіл відносного часу пробігання старту і стартового розбігу 0-30м
|
Рис 2 Розподіл відносного часу бігу по дистанції 30-60м
|
Рис 3 Розподіл відносного часу бігу по дистанції 60-80м
|
Рис 4 Розподіл відносного часу бігу на фінішному відрізку 80-100м
|
Рис 5 Коефіцієнт кореляції відносного часу пробігання різних відрізків дистанції 100 м і спортивного результату
Для практичного використання пропонованих модельних оцінок приведемо всі чотири прямі рівняння регресії, що ми одержали в наших дослідженнях.
Т%0-30=-1,486Т100+53,509
Т%30-60=-0,165Т100+27,951
Т%60-80=0,632100+11,010
Т%80-100=1,004Т100+7,676
Де Т100 — спортивний результат у бігу на 100 м,
(Т%0-30 Т%30-60 Т%60-80 Т%80-100 Т%80-100) — розподіл відносного часу пробігу по відрізках дистанції, причому коректність моделі забезпечується виконанням співвідношення
Т%0-30 +Т%30-60 +Т%60-80 +Т%80-100=100%
Адекватність статистичної моделі, потужність прогнозованих можливостей рівнянь регресії забезпечуються надзвичайно низькими погрішностями рівнянь, що складають, як показали розрахунки, що випливають величини: 1,5; 1,4; 2,0; 2,3% відповідно. Розташування вибірок на кореляційному полі (мал. 1—4), а також точність модельних оцінок (точність прогнозування) дозволяють установити існування загальної, універсальної і збалансованої тимчасової структури бігу на 100 м і деякі закономірності деформації цієї структури в залежності від спортивного результату.
Основна закономірність полягає в тому, що при поліпшенні спортивного результату спринтера інтенсивність росту швидкості пробігу окремих відрізків дистанції плавно зростає в міру видалення спортсмена від старту. При цьому негативна кореляція цього показника для ділянки 0—З0 м говорить не про погіршення часу пробігу цього відрізка для досягнення більш високого результату, а про відносно слабкий ріст цього показника. Іншими словами, фізіологічні і, отже, педагогічні резерви швидкості в бігу на 100 м варто шукати спринтеру і тренеру в бігу по дистанції (30—60 і 60—80 м) і особливо на фінішному відрізку (80—100 м). З ростом результату певні обмеження фізіологічних резервів спортсмена зв'язані з тенденцією вирівнювання швидкості бігу на останньому (80—100 м) і передостанньому (60—80 м) ділянці дистанції (див. таблицю).
Підкреслюючи фізіологічний характер цих резервів, ми хочемо акцентувати увагу на закономірностях, представлених на мал. 1 — 5 і демонстрируючих перспективні тенденції росту результатів. Ці закономірності носять (в рамках банальних статистичних погрішностей) загальний характер, визначаються і лімітуються, у першу чергу, деякими фізіологічними (у тому числі біохімічними і нейродина-мічними) обмеженнями і не дозволяють інтерпретувати дані на користь існування тактичних акцентів бігу по дистанції. Варто обмовитися, що досліджувані нами результати отримані в критичних, з погляду результату, змаганнях (тобто спортивний результат для спортсменів важливий). Крім того, мал.1—4 показують, що дисперсія досліджуваних вибірок, а відповідно і погрішності виявлених закономірностей, мінімальні для результатів у діапазоні від 9,80 до 10,20.
Передбачувані тактичні акценти в бігу, виявлені в статті М. Богена й О. Фетисова, засновані на статистично недостовірних даних — аналізі трьох (а фактично двох) результатів змагання. Крім того, тактичні акценти повинні значимо відрізнятися від загальних фундаментальних закономірностей зміни структури швидкості бігу по відрізках дистанції. У противному випадку, природні біохімічні процеси зміни енергетичного забезпечення бігу можливо інтерпритувати як свідомі «включення» і «виключения» спортсмена.
При педагогічній інтерпритації даних необхідно враховувати наступне: зазначені «включення» і «вимикання».
Швидкості повинні бути досить достовірні, як з погляду отримання вихідних даних, так і їхній математичній обробці (моделі), не кажучи вже про обґрунтованість і коректність застосовуваних технологій дослідження (якщо, наприклад, фотодіодні пристрої, що реєструють час бігу, стояли б не через кожні 10 м, а через кожний метр дистанції, то, можливо, кількість виявлених локальных екстрімумів істотно б зросло). Але ще Арістотель попереджував, що при вивченні будь-якого предмета не слід прагнути до більшої точності, ніж допускає природа предмета.
Крім того, у випадку свідомого керування швидкістю по дистанції це говорило б про те, що спортсмен у стані свідомо інтерпритувати, контролювати і керувати (кінематично коректувати) усіма процесами, що відбуваються в організмі, у надзвичайно коротких тимчасових інтервалах і при граничних м'язових зусиллях. Безумовно, м'язові відчуття спортсмена надають йому можливість, контролювати швидкість бігу, однак тимчасові показники і потужності характеристики цього контролю не можуть дозволити з необхідною точністю здійснити подібні тактичні побудови.
Результати цього контролю не можуть дозволити з необхідною точністю здійснити подібні тактичні побудови.
Але головне протиріччя проблеми розробки тактичних вариантів побудови бігу на 100 м полягає в наявності єдиної універсальної структури бігу, визначеної відповідними психофізіологічними механізмами і здатністю чи нездатністю індивідуальних м'язових відчуттів спортсмена перебудуватися під цю структуру. Розвиток почуття швидкості» (здатності почувати і регулювати швидкість бігу) і розпізнавальної чутливості рухів, особливо при максимальних проявах функцій організму, є перспективним засобом тренування, спрямованим на відчуття загальної схеми бігу, її перспективних тенденцій.
Результати моделювання єдиної універсальної тимчасової структури бігу на 100 м |
||||
| Результат (с) | Час бігу на окремих ділянках дистанції (с) (складова спортивного результату, %) | |||
| 0-30 м | 30-60 м | 60-80 м | 80-100 м | |
|
9,50 9,60 9,70 9,80 9,90 10,00 10,10 10,20 10,30 10,40 10,50 10,60 10,70 10,80 10,90 11,00 |
3,74 (39,39) 3,77 (39,24) 3,79 (39,09) 3,82 (38,95) 3,84 (38,80) 3,87 (38,65) 3,89 (38,50) 3,91 (38,35) 3,94 (38,20) 3,96 (38,05) 3,98 (37,91) 4,00 (37,76) 4,02 (37,61) 4,05 (37,46) 4,07 (37,31) 4,09 (37,16) |
2,51(26,38) 2,53 (26,37) 2,56 (26,35) 2,58 (26,33) 2,61 (26,32) 2,63 (26,30) 2,65 (26,28) 2,68 (26,27) 2,70 (26,25) 2,73 (26,24) 2,75 (26,22) 2,78 (26,20) 2,80 (26,19) 2,83 (26,17) 2,85 (26,15) 2,88 (26,14) |
1,62 (17,01) 1,64 (17,08) 1,66 (17,14) 1,69 (17,20) 1,71 (17,27) 1,73 (17,33) 1,76 (17,39) 1,78 (17,46) 1,80 (17,52) 1,83 (17,58) 1,85 (17,65) 1,88 (17,71) 1,90 (17,77) 1,93 (17,84) 1,95 (17,90) 1,98 (17,96) |
1,64 (17,21) 1,66 (17,31) 1,69 (17,41) 1,72 (17,52) 1,74 (17,62) 1,77 917,72) 1,80 (17,82) 1,83 (17,92) 1,86 (18,02) 1,88 (18,12) 1,91 (18,22) 1,94 (18,32) 1,97 (18,42) 2,00 (18,52) 2,03 (18,62) 2,06 918,72) |
Інша група факторів, облік впливу яких не знайшов своє відображення в аналізованій статті, зв'язана з впливом психологічної підготовки спринтера на його психофізіологічну готовність. Наприклад, у реальних умовах змагання може скластися ситуація, коли спортсмен твердо упевнений, що на визначеній ділянці дистанції він ясно відзначав (і активно генерував) суб'єктивне «включення» потужності бігу, а кінематична картина бігу неупереджено зафіксувала «скидання» швидкості і навпаки. Це зв'язано з індивідуальними особливостями моторного контролю в спортсмена, з одного боку, і психофізіологічними обмеженнями його якостей, з іншої.
Результати наших досліджень пропонують скорегувати розміщення акцентів у структурі пробігу окремих відрізків 100-метрової дистанції, що нагадує рукопис партитури Франца Листа, де на першій сторінці зазначено грати «швидше», на другій — «дуже швидко», на третій — «набагато швидше», на четвертій — «швидко, як тільки можливо» і все-таки на п'ятій — « ще швидше»!
Результати моделювання можуть служити специфічним критерієм оптимальності тимчасової структури конкретного результату в бігу на 100 м при визначенні наявних фізіологічних резервів на окремих відрізках і, відповідно, координаторами зсуву акцентів у плануванні тренувального навантаження. Так, приміром, результат, показаний М. Гріном (9,86), являє собою наступне: розподіл часу по ділянках дистанції — 3,80; 2,60; 1,71 і 1,75, а на основі рівнянь регресії припускає — 3,831; 2,596; 1,700 і 1,733. Модельовані оцінки дозволяють припустити, що унікальна збалансованість пробігу всіх ділянок дистанції (відхилення показаного результату від прогнозованого оптимального на кожній ділянці дистанції складає менш 1%), феноменальне почуття швидкості в цілісній структурі бігу дозволили М.Грінові досягти настільки високого результату. Можливо, ці особливості стали базою для встановлення ним світового рекорду (9,79).
Відзначимо, що модельне пророкування результату 9,75 припускає наступне: розподіл часу по ділянках дистанції — 3,805; 2,568; 1,674 і 1,703. Ми вважаємо, що при найвищому рівні швидкісних можливостей і швидкісної витривалості, у рамках фізіологічних обмежень спринтерів (мал. 1—4), для досягнення результату 9,75 сучасним атлетам необхідно значно поліпшити час на другій половині дистанції (особливо на останній третині), при загальній збалансованості тимчасової структури бігу, що, наприклад, продемонстрував М. Грін для результату 9,86.
Труднощі збільшення швидкості бігу на останніх ділянках дистанції (60—80 і 80—100 м), а фактично наближення спринтером до своєї фізіологічної границі ми продемонструємо наступними оцінками. Визначимо кращі результати пробігу окремих відрізків дистанції (рекорди пробігу цих відрізків) по всій сукупності наданих у дослідженні результатів. Вони складають наступний розподіл часів — 3,72; 2,53; 1,67 і 1,70, що надає уяву про можливості сучасних спринтерів на окремих відрізках дистанції. Регресивна модель на основі кожного з цих показників дозволяє розрахувати можливий спортивний результат, при збалансованості проходження всієї дистанції. Одержимо наступний розподіл — 9,41; 9,59; 9,73 і 9,74. Приведені оцінки ще раз підтверджують положення, відповідно до якого основними факторами бігу, що лімітують, на 100м є можливості і резерви спринтера на відрізку 60—100 м.
Динаміка пробігання окремих відрізків, відбита в єдиній структурі, припускає цілісний характер і загальний фундаментальний механізм генезису цієї структури. Єдино, з чим ми можемо погодитися, маючи у виді статті М. Богена й О. Фетисова, так це з тим, що відносний час пробігу відрізка 30—60 м дистанції мінімально корелює зі спортивним результатом бігу на 100 м (див. мал. 2 і 5). Це говорить про те, що зазначена величина є в деякому змісті руховим інваріантом цілісної структури бігу. Відносний час пробігу цього відрізка дистанції є практично незмінною величиною для великого діапазону показуваних результатів. Іншими словами, час пробігу ділянки 30—60 м змінюється одночасно і пропорційно з результатом на 100 м і, відповідно, зазначена величина є своєрідним індикатором інтенсивності росту спортивного результату.
Біг на 100 м являє собою єдину вправу, внутрішню зв'язаність якого визначають психофізіологічні процеси в рамках індивідуальних для кожного спортсмена особливостей біомеханічної структури бігу (техніки).
Єдність тимчасової структури вправи ми розуміємо в такий спосіб: внутрішня логіка вправи дозволяє по будь-якому фрагменті (на підставі зазначених закономірностей) відновити найбільш раціональну цілісну картину. Практично так і відбувається знаючи, наприклад, лише час перших 30м. у бігу на 100м., ми можемо реконструювати найбільш ефективну «тимчасову розкладку сил спортсмена-» по всій дистанції (і єдино можливим способом!), виходячи з результатів статистичного моделювання. Обмовимося, що в реальності ми знаємо не відносний результат пробігу перших 30 м дистанції Т%0-30-, а абсолютний результат цього відрізка Т0-30, де Т%0-30=100 Т0-30/Т100. Підставляючи це вираження в перше рівняння регресії, одержуємо квадратне рівняння відносно Т100 . При його вирішенні знаходимо два корені, однак тільки один з них пасує умовам нашої задачі. Отримане значення Т 100 підставляємо в рівняння регресії, що залишилися, і одержуємо єдину збалансовану «тимчасову розкладку сил спортсмена» у бігу на всій 100-метровій дистанції. Аналогічно оптимальний розклад сил відновлюється за часом пробігу будь-якого відрізка дистанції. Уміння найбільш ефективним методом перебудуватися (скорегувати свої м'язові почуття) під виявлену загальну структуру бігу і являє собою «універсальну тактику» для бігу на конкретний результат. Пропонована модель на великому діапазоні результатів узагальнює нею сукупність особливостей фізіологічного забезпечення бігу на 100 м висококваліфікованими спринтерами з більш ніж задовільною точністю.
На закінчення хотілося б відзначити, що наші дослідження в пропонованому напрямку не можна розглядати як остаточне й однозначне рішення проблеми.
По-перше, ми не стверджуємо, що пропонована модель не може бути удосконалена, у тому числі самим радикальним способом.
По-друге, необхідно провести порівняльне дослідження виявленої структури бігу на 100 м і діапазону можливих змін подібних співвідношень і бігу на 200 і 400 м. Очевидний специфічний науково-методичний інтерес подібні дослідження здобувають у бар'єрних дистанціях.
По-третє, концепція бігу на 100 м не вичерпується дослідженням моделей, заснованих тільки на кінематичних показниках — ; можливий пошук інших кореляторів бігу (психологічних, біохімічних, фізіологічних і ін.).
Контроль технічної підготовленості
Контроль технічної підготовленості зв'язаний з використанням специфічних для кожного виду спорту показників, що дозволяють у сукупності оцінити технічну майстерність спортсмена. При цьому оцінюються наступні складові технічної підготовленості:
• обсяг техніки (шляхом виявлення загальної кількості технічних прийомів, дій, усвоєних і використовуваних спортсменом у тренувальних заняттях і змаганнях);
• ступінь реалізації обсягу техніки в змагальній атмосфері (визначається як відношення тренувального обсягу до змагального);
• різнобічність технічної підготовленості на основі виявлення різноманітності рухових дій, засвоєних і успішно використовуваних у тренуванні і на змаганнях;
• ефективність технічної підготовленості, що підрозділяється на абсолютну (засновану на зіставленні техніки спортсменів з еталонними параметрами), порівняльну (предполагающую зіставлення техніки спортсменів різної кваліфікації), реалізаційну (засновану на виявленні ступеня реалізації рухового потенціалу в соревновательных умовах);
• стійкість до факторів, що збивають, (по стабільності основних динамічних і кинематичних характеристик рухів в умовах дії факторів, що збивають,) фізичного (стомлення, кліматичні умови й ін.) і психічного характеру (напруженість змагальної діяльності, поводження болільників і ін.).
При контролі технічної майстерності спортсменів користуються наступними оцінками:
• інтегральної, заснованої на виявленні ступеня реалізації рухового потенціалу спортсмена в змагальній діяльності;
• диференціальної, в основі якої покладене виявлення ефективності деяких основних елементів техніки;
• диференційно-сумарної, що припускає оцінку ефективності окремих елементів техніки і розрахунок сумарного показника технічної майстерності.
При етапному контролі технічної підготовленості фіксуються зміни в техніці, що настають в силу кумулятивного ефекта в процесі треніровки (від року до року, від етапу до етапу підготовки). У поточному контролі визначаються зміни в окремих фазах, частинах, елементах рухів, що настають від дня до дня в зв'язку з використанням різних програм тренування в мезо- і мікроциклах. В оперативному контролі виявляються зміни в техніку, зв'язані з терміновими реакціями на фізичні навантаження в окремому занятті.
Контроль економічності
Для контролю економічності витрати енергетичного потенціалу використовуються різноманітні показники, які регіструються в процесі виконання специфічних навантажень різної потужності і тривалості, і у періоді відновлення після їхнього закінчення.
Виділяють інтегральні показники, що несуть сукупну інформацію про механічний ефективності роботи й економічності енергетичних : процесів. У спортивній практиці найбільше широко застосовується реєстрація механічної ефективності роботи (визначається як відношення кількості енергії, необхідної для виконання роботи, до реально витраченої кількості енергії на її виконання). В умовах стандартних навантажень механічна ефективність роботи вище "у кваліфікованих спортсменів і коливається в межах 25—27 %, в осіб, що не займаються спортом, — у межах 20—22 %.
Киснева вартість роботи оцінюється по кількості кисню, витраченого на одиницю роботи (ммл О2/Вт). У спортсменів високого класу киснева вартість роботи на 40—60 % вище, ніж в осіб, що не займаються спортом.
Більш всебічному контролю економічності сприяє реєстрація значної кількості локальних показників, орієнтованих на оцінку економічності окремих функцій, що визначають механічну ефективність роботи й економічність енергетичних процесів. До таких показників відносяться: гемодинамичний і вентиляційний еквіваленти, ватт-пульс, пульсова вартість роботи й ін.
Гемодинамічний еквівалент (ум. од.) являє собою відношення серцевого викиду до споживання кисню і відбиває ефективність утилізації кисню з крові, що протікає до працюючих органів. У спортсменів високого класу, що відрізняються високою ефективністю системи утилізації кисню, часто реєструються величини порядку 6,25—6,50 ум. од., у той час як у спортсменів, що спеціалізуються у швидкісно-силових видах спорту, а також в осіб, що не займаються спортом, гемодинамічний еквівалент звичайно не опускається нижче 8—9 ум. од.
Вентиляційний еквівалент (ум. од.) являє собою відношення легеневої вентиляції до споживання кисню, відбиває ефективність утилізації кисню з повітря, що надходить у легені. У спортсменів високого класу ефективність утилізації кисню вище (24,5 ум. од.), ніж у нетренованих осіб і в представників швидкісно-силових видів спорту (30—35 ум. од.)
Показник кисневої вартості подиху (ммл О2/л О2) характеризує механічну ефективність апарату зовнішнього подиху, визначається відношенням споживання кисню, витраченого на роботу дихальних м'язів, до споживання кисню під час роботи. Під впливом тренування киснева вартість подиху істотно знижується й у висококваліфікованих спортсменів складає 140 л/хв — 2,6 мол О2/л О2, тоді як у малотренованих спортсменів — 4,8—5 мол О2/л О2.
Пульсова вартість роботи (уд.) характеризується загальною кількістю скорочень серця при виконанні стандартної по потужності і тривалій роботі. Реєструється сумарна частота скорочень серця (ЧСС), витрачена на виконання заданої роботи за винятком ЧСС спокою. Найбільш точна характеристика має місце в тому випадку, якщо визначається надлишкова кількість скорочень серця, зареєстрована як під час виконання роботи, так і у відновлювальному періоді [21c.450].
При команді „На старт!” треба стати перед колодками, опуститися на руки (долоні) попереду лінії початку бігу, упертися сильнішою ногою в передню колодку, а другою в задню. Після цього слід опустити коліно задньої ноги і, не згинаючи рук у ліктях та не напружуючи їх, поставити кисті впритул до стартової лінії на ширину плечей або ширше.
Великі пальці повинні бути повернені всередину, а решта — назовні; плечі розташовані над лінією старту; спина трохи заокруглена; голову слід тримати прямо; шию не напружувати; погляд спрямувати вниз-вперед.
За командою "Увага!" бігун розгинає ноги і плавно підіймає таз угору (трохи вище рівня плечей), розподіляючи вагу тіла на передній нозі і на руках. Спина ледь заокруглена і похилена під кутом 20-30 градусів по горизонталі. За командою "Руш!" (постріл) спортсмен спочатку відриває руки від землі і одночасно, розгинаючи ноги, відштовхується від колодок. Тулуб і опорна нога утворюють тупий кут, відкритий вперед.
Перші 20-30 м спортсмен виконує стартовий розбіг, намагаючись набути максимальної швидкості, після чого переходить до відносно рівномірного бігу на дистанції.
Після стартового бігу швидкість зростає повільно; спортсмен по суті, переходить на біг шаховим кроком. Для збереження досягнутої швидкості кожен спортсмен повинен знати оптимальне співвідношення довжини і частоти кроків та дотримуватися техніки шахового кроку до кінця дистанції.
Фінішування полягає у перетинанні вертикальної площини над лінією фінішу. Перемагає спортсмен, що першим торкнувся тулубом стрічки, протягнутої впоперек напрямку бігу на висоті грудей.[10.сі 13]
В бігу на короткі дистанції розвиваються максимальні зусилля, напружуються м'язи, які не беруть участі у виконанні бігових рухів. Все це викликає зайві енерговитрати і знижує частоту робочих рухів.[9.с.52]
Фізичні вправи, що виконуємо з акцентом на одній із сторін руху, називаються спеціально розвиваючими.
При вирішенні задач розвитку основних якостей необхідно керуватися вченням І.П. Павлова про типи вищої нервової діяльності, враховуючи особливості дітей, що займаються. Наприклад, у одних бігунів на короткі дистанції гарна швидкість, у інших — гарна витривалість, але не досить розвинута швидкість. Перші продовжують розвивати швидкість, звертаючи увагу на розвиток витривалості, а інші більше уваги звертають на розвиток швидкості.
З починаючими легкоатлетами, особливо з дітьми та підлітками, однаково потрібно працювати над розвитком всіх якостей.
Сила. Сила м'язів характеризується ступенем м’язового напруження, вона проявляється в будь-якому русі, хоча і в різному ступені.
Фізичні вправи, що сприяють розвитку м'язової сили, можна розділити на 4 групи:
1. Вправи, пов'язані з подоланням ваги власного тіла.
2. Вправи з додатковим обтяженням (снарядом).
3. Парні вправи (вправи вдвох).
4. Вправи, що виконують на тренажерах.
Вправам для розвитку сили необхідно приділити увагу весь рік. [13.с.44]
Швидкість, як рухова якість людини, — це здібність виконувати рухи з великою швидкістю і частотою. Основою швидкості є: рухливість нервових процесів, сила розтягування і еластичність м'язів, здатність розслаблюватися, досконала техніка рухів, інтенсивність вольових зусиль та ін.
Вдосконалення швидкості має проходити одночасно з освоєнням техніки. Для бігунів на короткі дистанції велике значення мають вправи, розвиваючі швидкість рухової реакції,— швидке виконання завдання за несподіваним сигналом.[ 14.с.46].
Витривалість —- це здатність людини протистояти втомі. В легкій атлетиці розрізняють загальну і спеціальну витривалість.
На першому етапі основними завданнями є розвиток загальної витривалості поступове втягування організму в роботу й підготовка його до високих навантажень, зміцнення серцево-судинної і дихальної систем.
Від рівня розвитку спеціальної витривалості залежить досягнення високих спортивних результатів.[14.с.48]
Гнучкість визначається ступенем рухливості ланцюгів опорно-рухового апарата, здатністю виконувати рухи з великою амплітудою.
Розрізняють активну гнучкість (за рахунок м'язових зусиль) й пасивну (за рахунок зусиль партнера, сили тяжіння та ін.)
Гнучкість потрібно розвивати систематично. Вправи для розвитку гнучкості потрібно виконувати кожен день, два рази в день.
Спритність — це здатність оволодівати складними координаційним рухами, швидко вивчати і вдосконалювати спортивні рухи, раціонально застосовувати навички в мінливій атмосфері.
Для розвитку спритності найбільш ефективні наступні вправи:
1. Стрибки в довжину і висоту з розбігу, бар'єрний біг, відштовхуючись правою і лівою ногою.
2. Метання правою і лівою рукою з різних вихідних положень.
Вправи для розвитку спритності краще всього використовувати на початку основної частини уроку. Розвиток спритності слід починати в дитячому і підлітковому віці, оскільки організм в цей час більш еластичний.[ІЗ.с.49]
Легкоатлетичні вправи через різноманіття видів потребують і різностороннього розвитку всіх основних рухових якостей: швидкості, сили, витривалості, гнучкості і координаційних рухів. З іншої сторони, вправи також мають суттєвий вплив на. процес розвитку і вдосконалення цих якостей.
Відомо, що ведучою якістю у всіх видах легкої атлетики є швидкість. Вона багато в чому залежить від природних даних. Швидкість успішно розвивається в процесі систематичних занять легкоатлетичними вправами. З цією метою застосовується біг на короткі відрізки (20, 30, 40, 50, 60 м) стрибки в довжину і висоту з розбігу, метання легких снарядів, рухливі ігри з елементами бігу, стрибків, метань та ін.
З якістю швидкості тісним чином пов'язана якість сили. Сила м'язів допомагає реалізовувати швидкість при виконанні роботи, потребуючій значної потужності і напруження.
Не менш важливою якістю в досягненні спортивних успіхів є витривалість, яка розділяється на загальну (здатність виконувати роботу довгий час) й спеціальну (здатність довго виконувати специфічну роботу з, можливо, більшою ефективністю). В легкій атлетиці розрізняють спеціальну витривалість спринтера, бар'єриста, стрибуна, метателя.[13.с.74]
Біг, як спортивна вправа, є основою легкої атлетики. Вміння гарно і швидко бігати суттєво впливає на досягнення високих спортивних показників у всіх видах. З перших занять по навчанні техніці бігу необхідно слідкувати за прямолінійним переміщенням, постановкою ноги з передньої частини стопи, повним розгинанням ноги якою відштовхуються, достатнім підніманням стегна махової ноги, вільними рухами напівзігнутих рук і вірним положенням тулуба.[81.с.]
Фінішування. До кінця дистанції потрібно прагнути утримати високу швидкість. Бігун, не порушуючи техніки бігу, стрімко пробігає останні 10-5 м і фінішну лінію. Якщо суперники біжать "груди в груди", на останніх 2 м варто різко подати плечі вперед або з нахилом повернути тулуб праворуч чи ліворуч. Грубими помилками вважаються перехід на подовжений крок, виносом гомілки вперед, відхилення тулуба назад, закидання голови і викидання рук нагору; стрибок за 3-4 м до кінця дистанції на фінішну стрічку.
1. Стартові колодки на віражі розташовуються в зовнішнього краю доріжки, щоб початок розгону був прямолінійним.
2. При бігові по віражу з високою швидкістю виникає центробіжна сила.
Щоб її перебороти, потрібно нахилити тіло до центра сектора, підсилити роботу правою рукою усередину, а лівою трохи назовні і ставити стопи на ґрунт із невеликим поворотом ліворуч. При виході з повороту на пряму варто поступово зменшувати нахил.
3. У стартовому розгоні не слід досягати максимальної швидкості, навіть у бігові на 200 м. Рівень швидкості до кінця розгону повинний находитися в межах 9/10 від максимально можливого. Це забезпечить вільний, ненапружений, але швидкий біг на дистанції.
4. При бігові на 200 м потрібно подолати перші 100 м на 0,3 сек повільніше найкращого особистого результату в бігові на 100 м.
5. При бігові на 400 м перші 200 м варто пробігати приблизно на 0,5-1 сек. повільніше кращого результату на 200 м.
Подих при бігові на короткі дистанції
Бігуни, на 100 м перед стартом роблять кілька глибоких вдихів і видихів, а за командою "Увага!" - вдих. У момент відштовхування і першого кроку роблять напів видих і знову вдих. Під час бігу на дистанції спортсмени дихають часто, але неглибоко. Більше уваги приділяється подиху на дистанціях 200 і 400 м. Перед стартом бігунам необхідно зробити кілька глибоких вдихів і видихів. З перших кроків розбігу спортсмен повинен перейти на активне і ритмічне дихання, хоча на першій 100-метровій ділянці в цьому немає гострої необхідності. Особлива потреба в кисні виникає наприкінці дистанції.
Навчання техніці
Задача 1. Створити у займаючихся уявлення про раціональну техніку бігу на короткі дистанції.
Засоби.
1. Демонстрація бігу висококваліфікованим майстром спринту.
2. Перегляд кіноплівок, кінограм.
3. Розглядання техніки бігу, представленої на плакатах і фотокартках.
Задача 2.Навчити техніці бігу по прямій.
Засоби 1. Пробігання з різною швидкістю відрізків (40-80 м).2.Спеціальні вправи для оволодіння технікою:
а)біг біля гімнастичної стінки. Вихідне положення (в. п.): руки на перекладині нижче плечей, ноги в 100-140 см від стінки, тулуб нахилено убік стінки і разом з ногами складає одну пряму. Виконання підняти праву ногу, зігнуту в колінному суглобі. Почати зміну ніг у спокійному темпі під команду, поступово збільшуючи темп до максимуму, ноги, підтримуючи його 10-12 сек., потім відійти від стінки, пробігти підтюпцем 40-50 м і перейти на спокійну ходьбу до 1 хв. Вправу повторити 2-3 рази;
б)в. п.: ноги на ширині плечей, тулуб злегка нахилений уперед, руки зігнуті в ліктях під прямим кутом. Виконання: повільно почати рухи руками як при бігові, поступово збільшувати темп до максимуму і підтримувати його 10-15 сек. Вправу повторити 2-3 рази;
в)біг з високим підніманням стегна - 10-20 м. Темп середній, акцент на підійманні стегна (вище горизонталі), просування вперед незначне.
Перехід у дріботливий біг 50-80 м. Вправу повторити 2-3 рази;
г)біг стрибковими кроками з великим нахилом тулуба вперед 20-30 м. Вправу повторити 2-3 рази;
д)вправи "в" і "г" можна виконувати в ямі з піском, або на піщаній місцевості,
є)дріботливий біг з переходом у звичайний біг.
Біг з прискоренням 30-40 м в 1/2 сили.
Біг з прискоренням 40-50 м в 3/4 сили.
Біг з прискоренням 50-60 м в 9/10 сили.
Бігові вправи і біг необхідно виконувати вільно, без напруження. Кількість повторень, що рекомендуються й інших вправ залежить від рівня фізичної підготовленості групи. Спочатку прискорення проводяться по одному з відповідним коректуванням техніки викладачем. В міру оволодіння раціональними рухами прискорення краще проводити в парі або групі, особливо при завданні бігти в 3/4 або 9/10 сили. Якщо при бігові в групі або в парі техніка бігу в одного з партнерів не прогресує, йому варто знову перейти на індивідуальну роботу. Після кожного прискорення педагог звертає увагу лише на головні помилки, пропонуючи усунути їх у черговому прискоренні. Одночасна вказівка на 4-5 помилок не дозволить учню усунути й однієї.
Задача 3. Навчити техніці бігу на віражі.
Засоби. 1. Біг з прискоренням по віражу на відрізках 40-50 м у 3/4 сили. Повторити прискорення з різною швидкістю при входженні у віраж і при виході з віражу. Проводити повторні пробіжки по великій дузі (7-а і 8-а доріжки) і по дузі меншого радіуса. Ще раз звернути увагу на необхідність бігти вільно і нескуто. При входженні у віраж нахилити тулуб до центра повороту для компенсації відцентрової сили. При бігові на повороті активно працювати правою рукою.
Задача 4. Навчити низького старту і стартового розбігу
Засоби. 1. Біг (по 15-20 м) з різних положень високого старту:
а)в. п.: стати обличчям до фінішу, ноги разом, руки вільно уздовж тулуба. Виконання: "падаючи" уперед, почати біг. При цьому дуже важливо далеко винести з.ц.в. тіла за лінію опори. Перші 2-3 старти -в 1/2 сили і без команди, а наступні 2-3 старти - за сигналом в 3/4 сили;
б)в. п.: поштовхова нога вперед, махова на півтори стопи позаду.
Нахилити тулуб вперед і з втратою рівноваги почати біг;
в)з тією ж ноги з опорою на колодки.
Навчити встановлювати стартові колодки.
Навчити
виконання команд "На старт!" і "Увага!". По команді
"Увага!" навчити раціонально розподіляти вагу тіла на ноги і руки.
Навчити вибіганню зі стартових колодок:
а) випробувати низький старт з пробіганням відрізку до 20 м. Основними помилками техніки низького старту, можуть бути занадто високий підйом таза по команді "Увага!", виведення плечей за лінію опори руками, слабке відштовхування від передньої колодки, відштовхування від колодок вгору, а не вперед, занадто великий перший крок, повне випрямлення тулуба вже на 2-3-м кроках розгону та ін.;
б)біля гімнастичної стінки взятися за 4-5-у поперечину, сильнішу ногу відставити далеко назад, злегка зігнувши в колінному суглобі, іншу ногу відставити ще далі. Виконання: згинаючи позаду стоячу ногу в коліні, виносити її вперед до гімнастичної стінки, одночасно випрямляючи іншу ногу. Тулуб і опорна нога повинні створювати майже пряму лінію. Зробити вправу 7-8 разів, після хвилинного відпочинку повторити вправу 3-4рази;
в)в. п.: упор лежачи на зігнутих руках. Виконання: з одночасним випрямленням рук виносити почергово кожну ногу до торкання коліном грудей. Повторити вправу 6-8 разів кожною ногою;
г)стати в колодки, поставити руки на 60-70 см спереду лінії старту. Виконання: виносити махову ногу вперед коліном до грудей з одночасним випрямленням ноги, що стоїть в передній колодці. Повторити вправу 7-8 разів кожною ногою;
д)стати в колодки, поставити руки на набивні м'ячі середньої величини, розташовані перед лінією старту. Прийняти положення по команді "Увага!" і за сигналом зробити кілька стартів з пробіганням 15-20 м;
є)покласти кілька матів (висота 50-60 см) на доріжку в метрі перед стартовою лінією. Встати в колодки, прийняти положення по команді "Увага!" і, сильно відштовхнувшись, послати себе вперед до падіння на мати. Дуже важливо при виконанні цієї вправи відштовхуватися тільки вперед, а не вгору. Повторити вправу 8-10 разів.
ж)відсунути мати від стартової лінії на 1,5 м. Виконуючи попередню вправу, з першим кроком проносити стопу махової ноги горизонтально і ставити на ґрунт у 15-30 см від лінії старту. І в цьому випадку важливо простежити за тим, щоб бігун відштовхувався тільки вперед.
5. Оволодіти бігом з низького старту в цілому на коротких відрізках (10-40 м).
Зробити 4-5 низьких стартів з пробіганням відрізків 20 м, фіксуючи результат бігу секундоміром. Указувати після кожного старту на основні помилки, допущені на старті і в процесі пробігання.
Задача 5. Навчити низького старту на віражі
Засоби.
1. Пояснити і вказати раціональне місце розташування колодок.
Старти з пробіганням відрізків до 30 м в 1/2 і 3/4 сили.
Використовувати засоби задачі 4.
Задача 6. Навчити фінішного кидка.
Засоби.
1. Ходьба убік фінішу. Виконання: нахили тулуба вперед з відведенням рук назад.
2. Те ж при спокійному і швидкому бігові.
3.
Нахили
тулуба з поворотами праворуч і ліворуч при
фінішуванні з середньою максимальною швидкістю. Досягти того, щоб, спортсмени не
переходили на біг з п'ятки і не нахиляли тулуб за 5 м. до фінішу.
Задача 7. Вдосконалювання техніки бігу в цілому.
Засоби.
1. Використання зазначених вище вправ для виправлення індивідуальних помилок.
2. Участь у контрольних прикидках і легкоатлетичних змаганнях.
Навчаючи техніці бігу на короткі дистанції, особливо низькому старту і стартовому розгону, "потрібно мати на увазі, що цей процес має початок і не має кінця. На будь-якому етапі підготовки спортсменів виникає необхідність удосконалювати технічну майстерність, направленну на скорочення часу подолання тієї чи іншої дистанції бігу.
Вказівки з річного тренування.
Ведучою якістю спринтера є швидкість. Враховуючи, що в спринтерському бігові активно бере участь вся м'язова система, бігуну-спринтеру необхідна різнобічна фізична підготовка. Відомі спринтери (В. Борзов, А. Корнелюк, 3. Фигерола, Т. Смит, Р. Штехер і ін.) відрізняються гарним фізичним розвитком. їх досягнення — результат не тільки природної обдарованості, але й великої і розумної багаторічної роботи з удосконалювання фізичних якостей.
Цілорічне тренування спринтера поділяється на три періоди: підготовчий, основний, або змагальний, і перехідний, котрі, в свою чергу, діляться на ряд етапів.
Підготовчий період.
Перший етап (листопад-грудень).
Задачі.
1. Закласти міцний фундамент для загального фізичного розвитку.
2. Розвинути рухові якості: швидкість, силу, гнучкість, витривалість.
3. Оволодіти спеціальними вправами спринтера.
4. Виховати моральні і вольові якості.
5. Ознайомити початківців з теоретичними основами фізичного виховання; кваліфікованим спортсменам оволодіти теоретичними основами тренування.
Засоби.
1. Загальнорозвиваюча і спеціальна гімнастика без снарядів і на снарядах, вправи на гнучкість і розслаблення, швидкість реакції і спритність. Гімнастичні вправи повинні включатися в кожен тренувальний урок.
2. Стрибки і стрибкові вправи: стрибки з місця в довжину, потрійні, п’ятірні і десятерні, стрибки на одній нозі (на дальність), стрибки з гантелями в руках або з дисками штанги, стрибки на м'якому ґрунті, чи піску, матах, стрибки з 0.3-0.4 кг обтяженням на гомілкостопних суглобах, стрибки у важких черевиках і інші всілякі стрибки.
3. Стрибки і стрибкові вправи повинні включатися в тижневий цикл не рідше 2 разів по 50-70 відштовхувань на кожну ногу. Стрибкові вправи є прекрасним засобом для розвитку динамічної сили.
4. Вправи з обтяженнями: усілякі парні вправи, вправи з набивними м'ячами вагою 3-5 кг, гантелями, гирями, ядрами, молотом, вправи в спеціальних силових тренажерах, вправи зі штангою вагою 35-40% власної ваги.
5. Вправи на розвиток сили в тижневий цикл необхідно включати двічі, присвячуючи їм 25-30 хв. Вправи зі штангою бажано проводити у формі ривків, присідань і підскоків зі штангою на плечах, тихого бігу по залі на "високій" стопі або високо піднімаючи стегно, і т.п. Сума піднятих кілограмів, в тренувальному уроці для початківців -1 тонна, для кваліфікованих спортсменів - 2-2,5 тонни.
6. Спортивні ігри (бажано типу регбі) чудовий засіб розвитку спритності, сміливості, витривалості і сили. Ігри, як високоемоційний засіб, сприяють перенесенню великих навантажень і зняттю втоми. На кожному занятті їм варто присвячувати 10-15 хв., а один раз у тиждень - 40-50 хв.
7. Перемінний біг на місцевості. Починаючі спринтери включають у тижневий цикл крос 5-7 км чи лижну прогулянку в 7-й день тижня.
8. Кваліфіковані бігуни в листопаді проводять кросовий біг 2 рази на тиждень.
9. Бар'єрний біг і стрибки в довжину як засіб загальної фізичної підготовки. Стрибки в довжину з короткого розбігу (3, 5, 7 кроків) з правої і лівої ноги по 20-30 стрибків. Спеціальні вправи бар'єриста для розвитку гнучкості і координації рухів.
10. Повторний біг на довгих відрізках (250, 300, 400, 500 м) з метою вдосконалювання техніки бігу, розвитку витривалості, вдосконалювання ритму і глибини подиху. Повторний біг на довгих відрізках варто включати в тижневий цикл 1 раз. Швидкість подолання відрізків дуже незначна. Починати потрібно з 48 сек. - 300 м і 65 сек. - 400 м. Поступово підвищуючи швидкість, довести її до червня до'35 сек. У кваліфікованих бігунів і 38-39 сек. у початківців. Час подолання 400-метрових відрізків до червня-липня варто довести до 48 сек.
11. Повторний біг на коротких відрізках варто включати в ренування не рідше 2 разів у тиждень і тільки з грудня. агаторазове повторення коротких відрізків проводиться з метою володіння раціональною технікою бігу.
З грудня необхідно приступити до вивчення (початківцями) і удосконалювання техніки високих і низьких стартів. Уся робота повинна здійснюватися без особливої напруги.
Серія спеціальних вправ бігуна. Такого роду вправи розвивають фізичні якості і допомагають оволодіти раціональною технікою бігу.
Приводимо деякі з них:
а)вправи на удосконалювання роботи рук. Спочатку темп спокійний, потім за сигналом максимальний, тривалістю 10-12 сек.;
б)біг з високим підніманням стегна біля гімнастичної стінки з опорою руками на рівні плечей. Початок спокійний, потім темп довести до максимального (Тривалість 10-12 сек.);
в)біг з високим підніманням стегна (вище горизонталі). Руки працюють звичайно, тулуб трохи нахилений уперед;опорна нога, тулуб і голова складають одну пряму лінію. Просування вперед повільне, кожне стегно піднімати 20-30 разів. Після короткого відпочинку повторити серію 2-3 рази;
г)дріботливий біг;
д)біг з ходу. Після розгону на ділянці 15-20 м домагатися максимальної кількості кроків (максимальної частоти);
є) біг в нахилі (2-3°) довжиною 30-50 м з завданням: 2 х 30 м -вільно, 4 х 30 м - на максимальну частоту, 3x50 м- вільно:
ж)ходьба з високим підніманням стегна. Спочатку 30 разів кожною ногою. До змагального періоду довести до 100 разів;
з)біг стрибками (типу потрійного), тулуб сильно нахилений вперед, руки працюють як при бігові, 2-3 повторення по 30 м;
і) біг зі стартових колодок у підйом 15-20°, 5-6 разів по 20 м;
к) старти і стартовий розбіг на піщаному ґрунті.
В тиждень початківці займаються 3-4 рази, а кваліфіковані - 5-6. У приміщеннях і на відкритих ділянках заняття будуються в наступній послідовності: вправи, які сприяють розвитку швидкості (після 40-хвилинної розминки ), потім сили, а наприкінці заняття - витривалості. Заняття в зимових умовах вимагають спеціальної уваги до щільності уроку й емоціональності. Варто постійно пам'ятати про можливість переохолодження організму тих, хто займаються, що може призвести до травм і захворювань.
У підготовчих періодах велику увагу приділяють підвищенню рівня загальної і спеціальної фізичної підготовки, удосконалення основних фізичних якостей, вихованню моральних і вольових якостей. Значне місце відводиться технічній і тактичній підготовці. Обсяг роботи, яка виконується на навчально-тренувальних заняттях (при середньому рівні інтенсивності), поступово збільшують від початку до кінця періоду. Приблизно два тижні перед змаганнями обсяг роботи значно менший, але значно більша інтенсивність вправ.
У змагальний період заняття спрямовані на подолання і підвищення досягнутого рівня тренованості, удосконалення техніки і тактики, досягнення запланованих спортивних результатів. Спортсмени активно готуються до змагань. Інтенсивність тренувальних занять поступово зростає, обсяг роботи спочатку знижують, а потім підтримують на середньому рівні.
У заключному періоді загальне навантаження поступово зменшується, але для підтримання раніше досягнутого рівня тренованості спортсмени повинні переключатися на заняття іншими видами спорту, робити прогулянки і повільні пробіжки в лісі, щоб надати відпочинок нервовій системі.
Визначення поняття, види швидкісних здібностей. Під швидкісними здібностями розуміють можливості людини, що забезпечують йому виконання рухових дій у мінімальний для даних умов проміжок часу. Розрізняють наступні види швидкісних здібностей: швидкість реакції, швидкість одиночного руху, частота (темп) рухів. Їх прийнято вважати елементарними видами (формами) прояву швидкісних здібностей. До швидкісних здібностей відносять також швидкість виконання цілісних рухових дій, здатність якнайшвидше набрати максимальну швидкість і здатність довгостроково підтримувати її. Це комплексні види швидкісних здібностей.
Усі рухові реакції, поділяються на дві груп: прості і складні. Відповідь заздалегідь відомим рухом на заздалегідь відомий сигнал (зоровий, слуховий, тактильний) називається простою реакцією. Прикладами такого виду реакцій є старт у відповідь на постріл у легкій атлетиці, в плаванні, припинення нападаючого чи захисної дії, в єдиноборстві, під час спортивної гри при свистку арбітра і т.п. Швидкість простої реакції визначається по так називаному латентний (прихованому) періоду реакції — тимчасовому відрізку від моменту появи сигналу до моменту початку руху. Латентний час простої реакції у дорослих, як правило, не перевищує 0,3 сек.
Складні реакції (наприклад, вибір руху і реакції на об'єкт, що рухається,) традиційно розглядають як вид швидкісних здібностей. Однак дослідження останнього часу свідчать про те, що цей вид здібностей правомірно відносити і до координаційних здібностей.
Часовий інтервал, витрачений на виконання одиночного руху (наприклад, удар у боксі), теж характеризує швидкісні здібності. Частота темп рухів —це число рухів в одиницю часу (наприклад, число бігових кроків за 10 сек.).
Для детального аналізу наукових досліджень більш показові вищеописані елементарні форми швидкісних здібностей. А для практики фізичного виховання найбільше значення має швидкість виконання цілісних рухових дій у бігу, плаванні, пересуванні на лижах, велогонках, веслуванні і т.д. Однак треба мати на увазі, що швидкість у цілісних складнокоординаційних рухових актах залежить не тільки від рівня швидкості, але і від техніки володіння дією, координаційних здібностей, мотивації, вольових якостей і ін. Тому при оцінці швидкісних здібностей на основі комплексних форм рухів ці доданки намагаються максимально нівелювати вирівняти.
Здатність якнайшвидше набрати максимальну швидкість визначають по фазі розгону стартової швидкості. У середньому цей час складає від 4 до 6 сек. Здатність як можна довше утримувати досягнуту максимальну швидкість називають швидкісною витривалістю і визначають по дистанційній швидкості. У численних дослідженнях показано, що усі вищезгадані види швидкісних здібностей специфічні. Прямий позитивний перенос швидкості має місце лише в рухах, у яких подібні значеннєві і програмуючі сторони, а також руховий склад. Наприклад, поліпшення результату в стрибках у довжину позначиться позитивно на швидкості спринтерського бігу й інших вправ, де швидкість розгинання ніг має велике значення. Однак на швидкість удару в боксі, уколу у фехтуванні, швидкість плавання, гребли навряд чи зробить який-небудь вплив. Можна мати високий показник простої рухової реакції, але низьку швидкісну витривалість, гарний стартовий розгін і низька швидкісна витривалість. Лише у фізично слабко підготовлених дітей на початковому етапі тренування можна викликати значний позитивний перенос швидкості.
Приймаючи в увагу вищесказане, учитель повинний мати на увазі, що перераховані елементарні і комплексні форми швидкісних здібностей можна і потрібно розвивати на основі всіх основних видів фізичних вправ, включених у зміст програмного матеріалу для учнів початкової, основної і середньої школи, але варто представляти, що даний комплекс швидкісних здібностей виявляється в цих фізичних вправах (легкоатлетичних, гімнастичних, ігрових) у різних сполученнях і формах.\
Тести для оцінки швидкісних здібностей поділяються на 4 групи: для оцінки швидкості простої реакції; для оцінки швидкості одиночного руху; для оцінки максимальної швидкості рухів у різних суглобах; для оцінки швидкості, що виявляється в цілісних рухових діях, найчастіше в бігу на короткі дистанції.
1. Час реакції на світло, звук, дотик і інші фактори визначають за допомогою різних реакціомерів, що вимірюють час реакції з точністю до 0,01 чи 0,001 сек. Для оцінки часу простої реакції використовують не менш 10 спроб і визначають середній час реагування. При вимірі цього показника необхідно стандартизувати відстань між школярем і сигналом, колір, яскравість сигналу, розмір і форму датчика, спосіб відповіді на сигнал (натиснути на чи кнопку зняти з її палець). Погрішність виміру не повинна бути більш декількох міллісекунд.
При вимірі можна застосовувати гімнастичну папку. У вихідному положенні вчитель утримує її вертикально за верхній кінець, а випробуваний контролює відкритою кистю за нижній. Після команди «Увага!» випробуваний повинний піймати падаючу ціпок якнайшвидше. Швидкість реакції визначають по найменшій відстані від першого хвата до заключного.
Час реакції в спорті вимірюють так- же за допомогою контактних датчиків, вмонтованих в стартові колодки.
2. Час удару, передачі м'яча, кидка і т.п. визначають за допомогою спеціальної біомеханічної апаратури. Цей час коливається, як правило, у межах 0,25-0,70 сек.
3. Частоту рухів рук, ніг оцінюють за допомогою найпростіших приладів — теппінгтестів.
Результат:
число рухів руками (по черзі чи однією) ногами (по черзі чи однією) за 5—20 сек. .
4. Біг на 30, 50, 60, 100 м на швидкість подолання дистанції (з низького чи високого старту) проводять за правилами легкої атлетики. Біг на 60—100 м рекомендується з 11 років. Розроблені нормативи для всіх бігових тестів. Нормативи рівнів розвитку швидкісних здібностей дітей 7—17 років за допомогою тесту «Біг на 30 м з високого старту» приведені в комплексній програмі фізичного виховання учнів I—XI класів. Точність виміру часу швидких рухів залежить від способу виміру: вручну (секундоміром) чи автоматично (електромеханічне, за допомогою фотоелектронних пристроїв). Для одержання особливо точних даних краще використовувати автоматику.
5. Біг на місці за 5—10 сек. По сигналу випробуваний прагне якнайчастіше по черзі торкатися колінами підвішеного гумового шнура. Шнур підвішують горизонтально на висоті, що складає прямий кут зі стегном піднятої ноги випробуваного.
Рівень і якість швидкісних здібностей людини визначають різними факторами. У першу чергу назвемо нервово-м'язові і центрально-нервові впливи (фізіологічні) і біохімічні фактори. Так, швидкість реакції залежить від швидкості протікання наступних п'яти фаз: виникнення порушення в рецепторі (зоровому, слуховому, тактильному й ін.), що бере участь у сприйнятті сигналу; передачі порушення в центральну нервову систему; переходу сигнальної інформації з нервових шляхів, її аналізу і формування еферентного сигналу; проведення останнього від центральної нервової системи до м'яза; порушення м'яза і появи в ній механічної активності.
Фахівці вважають, що скорочення латентного періоду реакції насамперед зв'язано з укороченням третьої фази. Максимальну частоту рухів визначають швидкістю переходу рухових нервових центрів зі стану порушення в стан гальмування і назад, інакше кажучи, він залежить від лабільності нервових процесів. На швидкість, що виявляється в цілісних рухових діях, впливають частота нервово-м'язової пульсації, швидкість переходу м'язів з фази напруги у фазу розслаблення, темп чергування цих фаз, ступінь включення в процес руху швидко скорочуються м'язових волокон і їхня синхронна робота. Іншими словами, швидкість як здатність, що визначає швидкісні можливості людини, визначається швидкоплинністю виникнення, поширення і зміни процесів, характерних для нервово-м'язового апарата і, власне м'язів. З біохімічної точки зору швидкість руху залежить від вмісту АТФ у м'язах, швидкості її розщеплення і ресинтезу. У швидкісних вправах ре синтез АТФ відбувається за рахунок креатинфосфатного і гліколітичного механізмів (анаеробне — без участі кисню). Частка аеробного (кисневого) джерела в енергетичному забезпеченні різної швидкісної діяльності складає 0—10% (докладніше див. курс біохімії фізичних вправ).
Безсумнівно, що на швидкісні здібності свій відбиток накладають і особистістно-психолоічні фактори: мотивація, прояв волі емоцій. Згадаємо хоча б, як підстьобують себе учасники великих міжнародних змагань, щоб поліпшити свої досягнення в швидкості, чи довжині висоті стрибка, метанні. На різні види швидкісних здібностей ці фактори впливають неоднаково — у залежності від віку, підлоги, індивідуальних особливостей дітей, рівня швидкісної підготовленості.
Генетичні дослідження (метод близнюків, зіставлення швидкісних можливостей батьків і дітей, тривалі спостереження за змінами показників швидкості в тих самих дітей) свідчать, що розглянуті нами рухові здібності істотно залежать від факторів генотипу. За даними різних авторів, швидкість простої-реакції приблизно на 60— 88% визначається спадковістю. Середовищ-несильний генетичний вплив випробують на собі швидкість одиночного руху і частота рухів, а швидкість, що виявляється в цілісних рухових актах, бігу, залежить приблизно в однаковій мірі від генотипу і середовища (40—60%). Дані науки добре підтверджуються практикою. Фахівці вважають, що різні показники швидкісних здібностей значною мірою пророкують моторну обдарованість дітей уже на перших етапах добору для занять спортом.
Статево-вікові й індивідуальні особливості розвитку швидкісних здібностей у шкільному віці. Розвиток швидкісних здібностей за час перебування дитини в школі виражено не так яскраво, як розвиток сили, і закінчується раніш. За 10—11 років навчання, з 7 до 17 років, показники, що характеризують швидкісні прояви людини, поліпшуються на 20—60% і більш. Дані про темпи приросту різних швидкісних здібностей у школярів приведені в табл. 1.
Таблиця 1 Приріст швидкості в школярів різних вікових груп (у %)
| Вікова група | Загальний приріст (швидкість простої реакції, частота рухів, швидкість спринтерського бігу) | Середньорічний приріст (показники ті ж) | ||
| Хлопчики | Дівчата | Хлопчики | Дівчата | |
| Молодша (I — IV класи) | 17,2 | 18,0 | 5,7 | 6,0 |
| Середня (V-IX класи) | 15,4 | 11,5 | 3,9 | 2,9 |
| Старша (X-XI класи) | 3,1 | 0,5 | 1,5 | 0,2 |
Табл. 1 представлені узагальнені результати вітчизняних і закордонних авторів. Підставою для обчислення процентних відносин з'явилися результати початкового класу в кожній віковій групі: у молодшої — результати першокласників (7 років), у середньої — результати п'ятикласників (11 років), у старшої — десятикласників (16 років). Найбільш прискореними темпами як у хлопчиків, так і в дівчинок поліпшуються результати у віці від 7 до 10 років. Трохи в меншому темпі зростання різних показників швидкості продовжується з 11 до 14—15 років. До цього віку фактично настає стабілізація результатів у показниках швидкості простої реакції і максимальної частоти рухів. Швидкість бігу на короткі дистанції в юнаків, щоправда, продовжує ще поліпшуватися з 15 аж до 17— 18 років, але вже явно не в такому темпі, як у попередні роки. Цілеспрямовані впливи заняття різними видами спорту накладають позитивний відбиток на швидкісні здібності: спеціально тренуються мають перевага на 5—20% і більш, а ріст результатів може продовжуватися до 25 років. Приміром, при звуковому і світловому сигналі латентний час реакції в що дітей не займаються дорівнює 0,17— 0,25 і 0,20—0,35 сек., а в спринтерів вищої кваліфікації — 0,05—0,10 і 0,10—0,20 сек. відповідно.
Статеві розбіжності в рівні розвитку швидкісних здібностей невеликі до 12— 13-літнього віку. Пізніше хлопчики починають випереджати дівчинок, особливо в показниках швидкості цілісних рухових дій (біг, плавання і т.д.). Окремі індивіди в будь-якому шкільному віці помітно випереджають однолітків і навіть більш старших товаришів вже в ранньому віці. Швидше за все, це результат високої сили генетичних впливів. Для приклада зіставимо ще максимальну спринтерську швидкість бігу людини (приблизно 42 км/г) зі швидкістю бігу різних тварин: осла і кішки (48 км/г), собаки і білки (64 км/г), коня, лиси і зайця (72 км/г). Рекордсменом у спринті є гепард—112 км/ч.
Перша і мабуть,головна задача складається в необхідності різнобічного розвитку швидкісних здібностей (швидкість реакції, частота рухів, швидкість одиночного руху, швидкість цілісних рухів) у сполученні з придбанням рухових умінь і навичок, що освоюють діти за час навчання в школі. Для учителя важливо не упустити молодший і середній шкільний вік — сенситивний (особливо сприятливі) періоди для ефективного впливу на цю групу здібностей.
Друга задача випливає з необхідності високого і навіть максимального розвитку швидкості при спеціалізації дітей, підлітків і юнаків у видах спорту, де швидкість чи реагування швидкість дії відіграють велику роль (біг на спринтерські дистанції, спортивні ігри, єдиноборства, санний спорт, бобслей і ін.). Зрозуміло, що спортивна спеціалізація накладає свій відбиток на ступінь і особливості швидкісних здібностей. Керування сучасною технікою (наприклад, у літній справі, при виконанні функцій оператора в промисловості, енергосистемах, системах зв'язку й ін.), а також багато операцій у побуті вимагають термінових рухових реакцій і високої швидкості рухів. Про це не слід забувати при удосконалюванні швидкісних здібностей, від яких багато в чому залежить успіх у даних видах трудової діяльності.
Задачі розвитку швидкісних здібностей вирішують у тісному зв'язку з задачами розвитку координаційних і швидкісно-силових здібностей (особливо в молодшому і середньому шкільному віці), а також із задачами розвитку силових здібностей, швидкісної, силової і координаційної витривалості (у старшому шкільному віці).
2.1.3 Засоби і методики розвитку швидкісних здібностей
Засобами розвитку швидкості як рухової якості є швидкісні вправи. Їх можна розділити на три основні групи. Першу, найбільше широко застосовувану учителями фізичної культури, складають вправи комплексного (різнобічного) впливу на всі основні компоненти швидкісних здібностей. Це насамперед спортивні і рухливі ігри, естафети, смуги перешкод, єдиноборства. Наприклад, у процесі занять баскетболом (виконуючи індивідуальні, групові і командні що атакують і захисні дії) розвиваються і швидкість реакції, і швидкість одиночних рухів, і швидкість виконання дій у цілому. Інша справа, що підготовлений учитель може використовувати баскетбольні вправи з акцентом на окремий на швидкість реагування (з м'ячем і без м'яча), на поліпшення частоти рухів (при чи веденні під час передач і ловлі м'яча) і т.п.
В другу групу входять швидкісні вправи, спрямовано, що впливають на окремі компоненти швидкісних здібностей: а) на швидкість реакції; б) на швидкість виконання окремих рухів; в) на поліпшення частоти рухів; г) на поліпшення стартової швидкості; д) на швидкісну витривалість; е) на швидкість виконання послідовних рухових дій у цілому (наприклад, бігу, плавання, ведення м'яча). Підібрані в такий спосіб вправи сприяють розвитку окремих сторін швидкості дитини (наприклад, частоти рухів ніг, швидкості реакції), що є відстаючими, але вимагають розвитку в зв'язку з вивченням освоюваних рухових дій, мають важливе значення як компонент загальної чи спеціальної фізичної підготовленості чи учня як здатність, від якої залежить успіх у спорті.
Третю, ймовірно саму велику, групу утворять вправи: а) сполученого впливу на швидкісні і всі інші здібності (швидкісна і силова, швидкісна і координаційна, швидкісні і витривалість) і б) сполученого впливу на швидкісні здібності й удосконалювання рухових дій (у бігу, плаванні, спортивних іграх і ін.). Наприклад, вправи в стрибках можна використовувати для одночасного розвитку швидкісних і силових здібностей; вправи на орієнтування (у бігу, в іграх, на місцевості) створюють гарні можливості для одночасного удосконалювання швидкісних і координаційних здібностей (орієнтування в просторі, швидкість переміщень, реакції). Докладної систематизації сполучених вправ поки не існує, і для учителя фізичної культури відкриваються тут воістину безмежні можливості у творчості.
Покращити швидкість простої реакції можна, використовуючи тільки різноманітні рухливі і спортивні ігри, єдиноборства, естафети й інші швидкісні вправи. Це справедливо, тому що, як відомо, латентний час реагування поліпшується в результаті виконання різних швидкісних вправ. Зворотного впливу не помічено, тобто вправи на швидкість реакції не мають прямого впливу на поліпшення інших компонентів швидкісних здібностей. Разом з тим сьогодні досить ситуацій (у спорті, на виробництві, у побуті), де потрібно висока швидкість реакції, і поліпшення її на одну десяту ,або навіть на соті частки секунди (а мова йде саме про ці миті) має велике значення.
Основний метод при розвитку швидкості реакції — метод повторної вправи. Він полягає в повторному, можливо більш швидкому реагуванні на раптові сигнали, зміну навколишньої ситуації. Ці вправи рекомендується проводити у вступній, або основній частині уроку. Тому що за часом вправи на швидкість реакції носять характер миттєвої дії, то паузи відпочинку між ними можуть бути дуже короткими, а кількість повторень досить великим (табл. 2). Дані вправи доцільно виконувати під час здійснення стройових і загальнорозвиваючих вправ (ходьба і біг по залі, повороти, побудови, перебудування, виконання на швидкість команд «Сідай!», «Лягай!», «Упор присівши!» і т.д.). Повторно можна виконувати реагування з низького чи високого старту в бігу, при здійсненні захисних ,або нападаючих дій у відповідь на заздалегідь відому дію партнера в спортивних іграх, єдиноборствах і т.д.
Однак, якщо користуватися тільки повторним методом, швидкість реакції стабілізується. Для її подальшого поліпшення рекомендуються наступні дві методики: аналітичного підходу і сенсомоторна. Перша методика складається з роздільного удосконалюванні швидкості реакції в полегшених умовах і швидкості наступних рухів. Наприклад, у легкій атлетиці окремо розвиваючи швидкость реакції на стартовий сигнал з опорою руками на які-небудь предмети в положенні високого старту й окремо без стартового сигналу у швидкості виконання перших бігових кроків. Сенсомоторна методика полягає в розвитку здатності точно сприймати мікроінтервали часу (порядку десятих і навіть сотих часток секунди). Наприклад, на першому етапі учень виконує стартовий розгін на 5, 10, 15 м, намагаючись реагувати максимально швидко. Після кожної спроби вчитель повідомляє час показаний школярем. На другому етапі відбувається те ж, тільки вчитель запитує учня, за який час він, на його думку, подолав відрізок. Потім учню повідомляють точний час, і він має можливість зіставити свої відчуття з фактично показаним часом. На третьому етапі учню дається завдання виконувати рухи з різною заздалегідь обумовленою швидкістю. У результаті він здобуває уміння точно визначати швидкість своєї реакції і керувати нею. Поліпшенню реакції сприяє поведінка учня в період, що передує реагуванню. Наприклад, якщо його увага спрямована на майбутній рух (моторний тип реакції), той час реакції менше, ніж коли увага спрямована на сприйняття сигналу (сенсорний тип реакції). Корисно в ході очікування сигналу переключити увага на силу натискання на стартові колодки, то на сигнал, що з'являється. Останній тип реакції називають нейтральним. При удосконалюванні швидкості простої реакції корисно також змінювати час між попередньою і виконавчою командами
Оптимальний час тут близько 1,5 сек.
Ступінь складності вправ і методик, використовуваних для розвитку швидкості рухової реакції, залежить від багатьох доданків: віку учнів, навчального матеріалу, що засвоюється на уроці, або на позакласних заняттях , залежить від мети, що ставиться при цьому вчителем і учнями. Правило тут одне — пропоновані вправи на швидкість рухової реакції повинні бути добре засвоєні.
Особливості розвитку швидкості рухів. Дозування вправ на швидкість окремих рухів і на швидкість виконання послідовних рухів наведені в табл. 2. Швидкість окремих послідовних рухів розвивається в дітей і підлітків у завданнях і іграх із предметами (передачі, перекладання, кидки, лов) і без предметів. Зразковий комплекс вправ без предметів для рук (згинання і розгинання, обертання, махи, ривки в різні сторони), для тулуба (обертання, згинання, розгинання, нахили), для ніг (махи, присідання, випади, вистрибування) і для всіх частин тіла одночасно наведені на мал. 2. Виконують ці вправи з граничною, або близькою до максимальної швидкістю з акцентом на точність і збереження заданої амплітуди. Необов'язково включати усі вправи комплексу в урок і тим більше всі загальрозвиваючі вправи виконувати з акцентом на швидкість. Швидкісні вправи, наприклад із предметами (м'ячами, ціпками, набивними м'ячами і т.п.) і без предметів, повинні бути добре засвоєні, щоб їх можна було виконувати на максимальній швидкості. Наприклад, спочатку треба домогтися високої техніки ведення м'яча, а потім за допомогою цих вправ впливати на поліпшення швидкості рухів.
Вправи для розвитку швидкості рухів краще підбирати, орієнтуючись на вдосконалення рухових дій на уроці. Наприклад, при удосконалюванні техніки бігу і для одночасного розвитку швидкості руху можна застосовувати біг з високим підніманням стегна, з різних вихідних положень, приставними і схрещеними кроками, по малому колу, на місці в упорі протягом 5—15 сек., дріботливий, із прискоренням, стрибками, естафетний, по похилій доріжці, за лідером, з розслабленими руками й ін.
Для розвитку швидкості використовують також повторний, повторно-прогресуючий і перемінний темп виконання вправ, прискорення, гандикап, ігровий і змагальний методи. Усі характеристики названих методів (довжина дистанції, інтенсивність виконання, інтервали відпочинку, число повторень) показані в табл. 2 і орієнтовані на поліпшення максимальної швидкості конкретного учня. Тому довжину дистанції, тривалість вправи обирають так, щоб швидкість пересування (інтенсивність роботи) не знижувалася до кінця спроби. Учень зобов'язаний прагнути перевищити попередню спробу. Інтервали відпочинку між спробами повинні забезпечувати відносно повне відновлення. Наприклад, повторні спроби в бігу на 30—40 м рекомендується виконувати через 4 хв., а відновлення після бігу на 100 м займає 12—15 хв. Першим сигналом для припинення повторної швидкісної роботи є зниження швидкості в черговій спробі. У цьому випадку подальші спроби будуть сприяти розвитку витривалості. Швидкісні вправи на уроці краще планувати ближче до початку заняття, коли нервова система учнів знаходиться в оптимальному стані. Чистий час їхнього виконання на окремому уроці складає від декількох секунд до декількох хвилин (як правило, не більш 2—5).
При багаторазовому повторенні яких-небудь швидкісних вправ у дитини може наступити стабілізація як просторових, так і тимчасових характеристик (швидкість і частота). Професор Н.Г.Озолін назвав це явище швидкісним бар'єром. Щоб цього не наступило, рекомендується виконувати швидкісні вправи не в стандартному, незмінному виді, а у варіативних, що змінюються формах і умовах. Наприклад, відомий тренер В.М.Дячків рекомендував стрибунам у висоту на тренуваннях віддавати тільки 12— 15% часу стрибкам через планку, а інший час присвячувати різноманітним (нестандартним) стрибкам і вправам зі штангою. Для ламання швидкісного бар'єра в бігу рекомендується також використовувати описані вище варіанти бігу. Метання снарядів звичайної ваги корисно по черзі сполучити з метаннями обтяжених, або полегшених снарядів. Приносять користь і рухливі, спортивні ігри, вправи на місцевості. Фактично все це приклади вправ сполученого впливу, коли одночасно розвиваються швидкісні й інші здібності.
На підвищення швидкісних можливостей великий вплив роблять швидкісно-силові вправи, методика застосування яких викладена раніше (див.: 1997, №1).
На підставі результатів проведеного нами дослідження були визначені такі педагогічні задачі удосконалювання техніки бігу на швидкість у восьмикласників: підвищення довжини і частоти бігових кроків (дівчата) і довжини бігових кроків (хлопчики); удосконалювання відштовхування з акцентом на збільшення підошовного згинання стопи і розгинання поштовхової ноги в колінному суглобі (хлопчики); збільшення амплітуди рухів рук і ніг під час бігу; удосконалювання махового руху ногою з акцентом на згинання її в колінному суглобі і збільшення підйому стегна махової ноги при завершенні відштовхування; удосконалювання постановки ноги на опору - активно "під себе"; розвиток швидкості, швидкісно-силових можливостей, сили м’язів-розгиначів ніг, здатності диференціювати руху в часі (хлопчики і дівчата), а також гнучкості і здатності диференціювати руху в просторі (дівчата).
Заняття із восьмикласниками будуються так само, як і з учнями попередніх класів.
Учні повинні знати, що; розвиток фізичних якостей (насамперед швидкісно-силових) сприяє збільшенню швидкості бігу; підвищенню швидкості бігу сприяють активне відштовхування за рахунок повного випрямлення опорної ноги в колінному і гомілковостопному суглобах і більший винос уперед стегна махової ноги; піднімання стегна махової ноги забезпечує кращі умови постановки ноги на опору; скутість і напруженість під час бігу не дозволяє економічно й ефективно виконувати бігові рухи, приводять до зайвих енергетичних витрат і зниження швидкості.
Учні повинні вміти: пробігати коротку дистанцію у швидкому темпі, зберігаючи волю рухів і їхню правильну структуру; візуально визначати помилки в техніці бігу на швидкість.
На перших трьох уроках для розвитку рухових якостей використовують такі вправи.
Вправи для розвитку швидкості бігу:
1.Біг із прискоренням на 20- 30 м
2.Пробігання з близькою до максимальної і максимальною швидкістю відрізків 30, 40, 60 м з низького старту і з ходу
3.Естафета зі збільшеним чи зменшеним гандикапом; задача - утекти від партнера чи наздогнати його.
4.Біг з низького старту по команді на час, з різними по силі партнерами на відрізки 20, 30, 50 м.
5.Біг на місці з опорою руками об гімнастичну стінку, з максимальною частотою рухів, у сполученні з ритмічним подихом. Тривалість вправ 5, 10, 15 сек.
6.Естафети зі швидким бігом.
Вправи для розвитку швидкісно-силових якостей:
1. Біг з високим підніманням стегна, на місці і з незначним просуванням вперед у різному темпі.
2. Стрибки на обох ногах з невеликим просуванням вперед і підтягуванням зігнутих ніг(стегон) до грудей. 2-3 серії по 10-20 разів - дівчата і по 15-30 разів - хлопчики.
3. В. п. - упор присівши. Вистрибування вгору прогнувши. 8-10 разів.
4. Стрибки з місця в довжину. 8-10 разів з фіксацією чи без фіксації дальності стрибка.
5. Потрійний стрибок з місця. 4-6 разів з реєстрацією чи без реєстрації результату.
6. Стрибки на одній нозі, потім на іншій По 5-6 разів на обох ногах.
7. В.п. - присідання на одній нозі ("пістолет") з опорою однією рукою на гімнастичну стінку. По 4-6 разів на правій і лівій нозі - дівчата, по 6-8 разів - хлопчики.
8. Багатоскоки на обох ногах. 4-6 разів на відрізках 10-15 м.
Вправи для розвитку сили:
1.В. п. - лягти на спину, руки уздовж тулуба. Захопити ногами набивний м'яч (маса 1 кг - дівчата, 2 кг - хлопчики) і, піднімаючи його вгору, торкнутися їм підлоги за головою, після чого повернутися в в.п.). 6-15 разів.
2.В. п. - лягти на спину, руки з набивним м'ячем (маса 1 кг - дівчата, 2 кг - хлопчики) тримати за головою. Повільно піднімаючи, нахилитися вперед до торкання м'ячем ніг, не згинаючи колін. 6-12 разів.
3.В. п. - стоячи, набивний м'яч на підлозі перед ногою. Викидання вперед однією ногою набивного м'яча (маса 1 кг - дівчата, 2 кг - хлопчики). По 10-15 разів на обох ногах.
4.В. п. - лягти обличчям вниз. Згинання ніг у колінних суглобах з подоланням невеликого опору, що робиться партнером. 6-10 разів.
5.Присідання з партнером на плечах. Вправа виконувати з опорою руками об гімнастичну стінку 2-4 серії по 8-10 разів - хлопчики 6-8 разів - дівчата 26
6.В. п. - стоячи на колінах. Повільно нахилитися назад (якнайбільше) з опорою руками об підлогу і повернутися в в.п. 10-15 разів.
7.Згинання і розгинання ніг у гомілковостопному суглобі, стоячи на носках на краю гімнастичної лави, з опорою руками на гімнастичну стінку. Вихідне положення ступнів може бути різним (паралельно, носки усередину, носки назовні)
8.В. п. - вис на поперечині. Тримати ноги під прямим кутом до відмовлення. По можливості вправа виконувати прямими, зігнутими ногами в колінних суглобах з навантаженням (набивний м’яч масою 1 кг - дівчата, 2 кг - хлопчики).
9. В. п. - стоячи обличчям один до одного, руки зігнуті в ліктях (як при бігу) унизу, упираючись долонями в долоні партнера. Почергове згинання і розгинання рук з опором. 10-15 разів.
Вправи для розвитку гнучкості:
1.В. п. - сидячи чи стоячи. Пружні нахили вперед. Ноги в колінних суглобах не згинати.
2.В. п. - стоячи, ноги на ширині плечей Нахили назад до торкання руками пяток.
3.В. п. - напівшпагат з опорою руками об підлогу. Пружні погойдування-присідання в напівшпагаті.
4.Широкий випад уперед. Виконати триразові пружні погойдування з наступною зміною положення ніг стрибком.
5.В. п. - лежачи на спині, руки уздовж тулуба. Піднімання ніг до торкання носками підлоги за головою.
6.Вільні махи ногою з положення стоячи боком в опори. Виведення вперед стегна махової ноги, зігнутої в колінному суглобі, з наступним захлестом гомілкою назад. Вправа виконувати правою і лівою ногою з максимальною амплітудою руху.
7.В. п. - лежачи на животі. Прогнутися, піднімаючи якнайвище плечі і ноги, і повернутися в в.п. 10 -15 разів.
8.Мах прямою ногою нагору, стоячи в опори на відстані двох кроків.
На наступних восьми уроках вирішують задачі удосконалювання компонентів техніки бігу на швидкість.
Урок 4.
Задача: підвищення довжини і частоти бігових кроків (дівчата) і довжини бігових кроків (хлопчики).
Для збільшення довжини бігових кроків хлопчикам пропонують такі вправи:
1.Біг стрибками з ноги на ногу. 2 - 4 рази на відрізку 20 - 30 м. Методична вказівка: стегно махової ноги піднімати вище горизонталі і відштовхування направляти вперед; руху виконувати вільно.
2.Біг по оцінках 20 - 30 м. Оцінками служать лінії, накреслені крейдою на відстані 180, 200 см одна від іншої. Акцент на вільний біг. 2-3 рази.
3.Біг з ходу 20 м з максимальною швидкістю. Виконувати з найменшою кількістю кроків. 3- 4 рази.
Дівчата для збільшення частоти бігових кроків виконують наступні вправи:
1.Біг з високим підніманням стегна. Виконати 3-4 рази на відрізку 20-30 м. Методична вказівка: максимальна частота роботи ніг, бігти вільно.
2.Біг з ходу на 20 м з акцентом на максимальну частоту рухів. 3-4 рази.
3.Біг під ухил на відрізках 20 і 30 м (наприкінці основної частини уроку, хлопчики і дівчата). Методична вказівка: виконувати біг з наростаючими швидкістю, амплітудою і частотою рухів 2-3 рази.
Урок 5.
Задача: збільшення амплітуди рухів рук і ніг під час бігу.
В вступній частині уроку для збільшення рухливості в суглобах пояса верхніх і нижніх кінцівок використовують такий комплекс вправ.
1.В. п. - стійка ноги нарізно. Колові рухи руками вперед та назад. 8-16 разів у кожну сторону.
2.В. п. - стійка ноги нарізно, ліва рука вгорі, права внизу. Кола руками в різні боки вперед та назад. Виконати в середньому темпі16-24 рази.
3.В. п. - стоячи. Пружні нахили вперед. Ноги в колінних суглобах не згинати. 10-15 разів.
4.В. п. - стоячи, ноги на ширині плечей, нахили назад, торкаючись руками п'ят. 10-15 разів.
5.Широкий випад правої вперед. Виконати троекратні пружні погойдування з наступною зміною положення ніг стрибком. 4-6 змін положення ніг.
6.З положення стоячи боком в опори вільні розмахування ногою. Махом уперед максимально піднімати стегно нагору, згинаючи ногу в коліні; махом назад здійснювати захлест гомілки. Вправа виконується з максимальною амплітудою руху, по 10-15 махів правою і лівою ногою.
7.В. п. - стоячи в опори на одній нозі, інша зігнута в колінному суглобі, стопа утримується однойменною рукою. Відведення зігнутої ноги нагору з випрямленням її в коліні. Тулуб тримати вертикально. По 8-10 разів обома ногами.
В основній частині уроку практикують наступні вправи:
1.З вихідного положення ноги на ширині плечей, тулуб злегка нахилений уперед, руки зігнуті в ліктьових суглобах під прямим кутом, виконати рух руками як при бігу. Руху руками виконувати в середньому і швидкому темпі (3-4 серії по 10-15 сек.). Особлива увага звертати на широку амплітуду і вільний рух рук у плечових суглобах.
2."Велосипед" у стійці на лопатках Ступні при цьому повинні описувати кола. Вправа виконувати в середньому і швидкому темпі (2-і серії по 10-30 сек.) Звертати увагу на широку, вільну амплітуду рухів.
3.Імітація бігового кроку на місцію. В п. - права (ліва) нога вперед, зігнута в коліні. Опускання стегна махової ноги вниз, потім її випрямлення і наступний замах назад Після замаху нога, згинаючи в коліні, виноситься нагору (п’ятка проходить під сідницею) Виконувати з поступовим збільшенням амплітуди руху кожною ногою (2-3 серії по 8-10 разів)
4Біг на місці, по сигналу - прискорення 20 м. Акцент на широку, вільну амплітуду рухів рук і ніг.
5Біг під ухил 3-4°. Методична указівка виконувати біг із широкою і вільною амплітудою рухів, з максимальною частотою і наростаючою швидкістю. 2-4 рази.
6Пробігання відрізків по 20-30 м, спочатку в середньому, а потім у швидкому темпі. Акцентувати увага на широкій амплітуді рухів рук і ніг, легкості рухів під час бігу. 2-4 серії
Урок 6.
Задача: удосконалювання відштовхування з акцентом на збільшення підошовного згинання стопи і розгинання толчкової ноги в колінному суглобі (хлопчики).
На початку уроку потрібно нагадати учням, що неповне відштовхування значно знижує ефективність бігу. Причинами цього можуть бути недостатня рухливість у тазостегновому суглобі, що обмежує відведення стегна назад; вертикальне чи трохи відкинуте назад положення тулуба; слабкий розвиток швидкісно-силових якостей м'язів, що розгинають ногу, та ін.
В вступній частині уроку учні виконують наступні вправи.
1.В. п. - стати правою ногою на шосту-сьому рейку гімнастичної стінки, ліва нога в безопорному положенні, зігнуті руки на рейці в пояса. Виконати напівприсід на опорній нозі й енергійно повернутися в в.п. Змінити опорну ногу, повторити вправу (хлопчики - по 10-15 разів, дівчата - по 6-8 разів).
Методична вказівка: опускання може бути не швидким, але підйом виконувати якнайшвидше .
2.Впритул до гімнастичної стінки приставлена гімнастична лава. В п - стоячи правим боком до гімнастичної стінки на лівій нозі , права, зігнута в коліні, на гімнастичній лаві, спираючись правою рукою на рейку гімнастичної стінки на рівні плеча Вистрибування поштовхом правою ногою з одночасним махом лівої, зігнутої в коліні, нагору Те ж іншою ногою По 10-15 разів - хлопчики, по 8-10 разів –дівчата. Увагу учнів акцентувати на повному випрямленні опорної ноги в колінному і гомілковостопному суглобах і енергійному маховому русі стегна нагору.
3.Стрибки з ноги на ногу на відрізку 15-20 м, у швидкому темпі. Толчкова нога при завершенні відштовхування випрямляється у всіх суглобах. Інша нога, зігнута в колінному суглобі, виконує енергійний мах вперед і небагато нагору (тулуб нахилений уперед), що супроводжують енергійні махові рухи руками, зігнутими в ліктях. Основна увага звернути на швидкість і потужність відштовхування, закінченість руху і повне розгинання толчковой ноги. Стежити також за тим, щоб учні штучно не подовжували крок 6 разів - хлопчики, 4 рази - дівчата. В основній частині уроку хлопчики виконують вправи 4-7 (див нижче), а дівчата повторюють вправи 1-3 уроку 7
4. Стрибки в "кроці" через один-два бігових кроків. 3-4 рази на відрізку 20-25 м, у середньому темпі. Особлива увага звернути на закінченість поштовху опорною ногою, повне її випрямлення і м'якість приземлення на махову ногу
5. Біг з акцентованим відштовхуванням, у момент якого стегно, гомілка і стопа складають майже пряму лінію. 4-6 разів по 20-30 м.
6 .Пробігання відрізків по 20-30 м у повільному темпі з акцентованим відштовхуванням за рахунок повного випрямлення ноги в гомілковостопному суглобі 2-3 рази.
7. Те ж у середньому темпі 2-4 рази.
Урок 7.
Задача: удосконалювання відштовхування з акцентом на збільшення підошовного згинання стопи і розгинання толчковой ноги в колінному суглобі, махового руху ногою з акцентом на згинання її в колінному суглобі і збільшення підйому стегна махової ноги при завершенні відштовхування.
Спочатку учні повторюють вправи 2, 3, з уроку 6. Потім приступають до вирішення наступної задачі. Перед виконанням вправ 1-6 необхідно нагадати учнем, що високий підйом стегна й активний маховий рух ногою, крім того, що сприяють кращому відштовхуванню, забезпечують кращі умови для постановки ноги на опору.
1.Імітація руху стоячи на місці: швидке винесення ноги, зігнутої в колінному суглобі, уперед з рухом руками як при бігу Звернути увагу на погодженість рухів ноги і рук
2.З положення стоячи боком до опори, рука на рейці гімнастичної стінки, права нога позаду на носок. Швидке піднімання правої ноги, зігнутої в коліні, нагору в момент піднімання махової ноги опорна нога піднімається на носок і цілком випрямляється.
3.Біг з високим підніманням стегна .Спочатку виконати на місці, потім з невеликим переміщенням (15-20 м) 2-4 рази. Контролювати щоб при відштовхуванні опорною ногою стегно махової ноги піднімалося до горизонталі і вище, плечі повинні бути розслаблені, руки зігнуті в ліктьових суглобах як при бігу, опорна нога і тулуб повинні знаходитися на однієї прямої лінії.
4.Потрійний стрибок з місця. Акцентувати увага на активному відштовхуванні і маховому русі ногою (підйом стегна), зберігаючи нахил тулуба як при бігу. Довжина кроку максимальна. Повторити 4-6 разів.
5.Біг з високим підніманням стегна і закиданням гомілки назад ("колесо"). 2-4 рази по 15-20 м. Стежити, щоб опорна нога в момент руху стегна махової вгору цілком випрямлялася, а також за активним рухом тазу вперед.
6.Пробігання відрізка 20-30 м по прямої лінії в середньому, а потім у швидкому темпі 2-4 рази. Звернути увагу на енергійний винос стегна (коліна) махової ноги нагору і повне випрямлення толчковой ноги.
Урок 8.
Задача: удосконалювання постановки ноги на опору, активно "під себе".
На початку заняття треба нагадати учням, що під час бігу нога повинна активно ставитися на доріжку злегка зігнутої в колінному суглобі, на передню частину стопи, якби під себе. При цьому не потрібно прагнути до збільшення постановки ноги, що загрібає, на опору.
Учні виконують вправи 1-4:
1.В. п. - упор лежачи об гімнастичну стінку, руки на рівні грудей, ноги на відстані 140-150 див від стінки. Біг на місці з опорою на гімнастичну стінку. Акцентувати увага учнів на підніманні стегна махової ноги. При виконанні вправи не підходити до стінці. 3-4 рази по 10-30 сек.
2.Біг з високим підніманням стегна на відрізку 20-30 м з поступовим збільшенням швидкості. Акцент на більш швидке й енергійне опускання стегна махової ноги вниз, якби під себе. 3-4 рази.
3.Пробігання відрізка 20-30 м по прямої лінії з постановкою стопи з передньої частини, "під себе" 2 рази в середньому темпі і 2 рази у швидкому.
4.Біг із прискоренням 30 м. Перші 10-15 м -швидкий набір швидкості до граничної, потім поступове зниження швидкості бігу. Звернути увагу учнів, щоб при плавному уповільненні швидкості бігу вони не виставляли ногу вперед для гальмування 2-3 рази
Наприкінці заняття провести лінійну естафету з бігом
Урок 9.
Зважуються ті ж задачі, що і на уроках 9-11 На початку уроку як розминку учнем пропонують рухливі ігри "Біг по сигналу" і "Салки" Для удосконалювання відштовхування з одночасним виносом стегна махової ноги вперед учні по 2 рази повторюють вправи 2.3 , 5 (урок 9) і вправи 3 і 6 з уроку 10
Для збільшення довжини і частоти бігових кроків учні по 2-3 рази виконують вправи 1, 2, 3 уроку 4 (відповідно, для хлопчиків і дівчинок)
Потім учні повторюють по 2 рази вправи 2 і 3 уроку 8 на удосконалювання постановки ноги активно "під себе".
Наприкінці уроку учні 2 рази виконують біг наперегони на 30 м.
Відпочинок між забігами 5 хв Учні, що пробігли дистанцію, самостійно виконують вправи на розслаблення
Урок 10.
Удосконалювання компонентів техніки бігу, та усунення індивідуальних помилок.
На початку основної частини уроку учні повторюють основні бігові вправи: дріботливий біг, біг з високим підніманням стегна, із захлестом гомілки назад, з підскоками, біг стрибками з ноги на ногу, з високим підніманням стегна і наступним рухом гомілки, що загрібає, назад ("колесо")
Потім учні виконують біг на 20-30 м у швидкому темпі. Акцентуючи їхню увагу на швидкому відштовхуванні. Під час бігу учні повинні бути розслабленими, зберігати правильну структуру рухів. В інтервалах між пробіжками школярам потрібно коротко повідомляти про помилки, допущених ними під час бігу, і способах їхнього виправлення.
Урок 11 – контрольний
На початку уроку після активної розминки з учнями проводять змагання в бігу на 30 м з низького старту Учні виконують по 2 бігові спроби.
Результат фіксують по кращій з них При підведенні підсумків змагання враховують не тільки конкретні результати (6,0;5,4; 4,8 сек - хлопчики, 6,3, 5,7; 5,0 сек - дівчата, бали "5", "8", "11" відповідно), але і приріст результатів від початку до кінця навчального року.
Для підвищення розвитку швидкості у восьмикласників ми проводили заняття за експериментальною програмою у 8-А класі [21с.26-29] ЗОШ №7 м. Ромни Сумської обл. З учнями 8-Б класу ми проводили заняття за шкільною програмою.На початку проведення педагогічного експерименту ми провели тестування швидкості учнів 8-А і 8-Б класів. У якості тесту ми використовували біг на 30 м. та 60 м.
Таблиця 2 Результати тестування восьмикласників в процесі навчання(8-А клас за експерементальною програмою,8-Б клас за звичайною шкільною програмою)
| Тестове завдання | Клас | Стать | Середні результати(сек) | Середній приріст (сек.) | |||
| На початку навчання | На другому тижні | На четвертому тижні | Контрольний урок | ||||
| Біг на 30м. з високого старту | 8-А | хл | 5,5 | 5,4 | 5,3 | 5,1 | 0,4 |
| д | 6,0 | 5,9 | 5,8 | 5,6 | 0,4 | ||
| 8-Б | хл | 5,7 | 5,7 | 5,6 | 5,5 | 0,2 | |
| д | 6,2 | 6,1 | 6,0 | 5,9 | 0,3 | ||
| Біг на 60м. з високого старту | 8-А | хл | 9,5 | 9,4 | 9,2 | 9,1 | 0,4 |
| д | 10,3 | 10,2 | 10,1 | 9,9 | 0,4 | ||
| 8-Б | хл | 9,7 | 9,7 | 9,6 | 9,5 | 0,2 | |
| д | 10,7 | 10,7 | 10,6 | 10,5 | 0,2 | ||
Початкові результати тестування були приблизно однакові у дітей 8-А і 8-Б класів. Через 6 тижнів ми провели контрольне тестування в обох класах. І побачили, що значно покращились результати тестування, у дітей, що займалися за експериментальною програмою середній приріст швидкості становить 0,4 секунди. А у дітей, що займалися звичайною шкільною програмою приріст 0,2 секунди.
Таким чином в результаті дослідження нами визначено, що в учнів 8-А класу, у яких ми проводили заняття за експериментальною програмою приріст швидкості значно більший, ніж у учнів 8-Б класу, у яких проводили заняття за шкільною програмою.
З вивчення в даній роботі особливостей навчання техніці бігу на короткі дистанції середніх школярів можна зробити такі висновки:1) техніка бігу на короткі дистанції, що вивчається в середніх класах, складається з вивчення техніки низького старту, стартового розбігу, бігу по дистанції та фінішування;
2) на уроках фізичної культури застосовують спеціальні вправи та рухливі ігри, що сприяють виробленню певних рухових якостей і навички правильного бігу, на заняттях з легкоатлетами 11-15 років доцільно покращувати швидкісно-силові якості за допомогою тренувальних засобів, стимулюючих підвищення частоти і швидкості рухів;
3) під час проведення педагогічного експерименту була використана розроблена нами програма з легкої атлетики для учнів 8-их класів. На підставі отриманих результатів можна сказати, що програма є ефективною.
Література
1. Гуровіч Л.І., Люкшинов Н.М. «Спортивные и подвижные игры»
2. Демчишин А., Мозола Р. «Рухливі ігри».К-рад школа 1986
3. Крюкова В.С. «Книга учителя физической культури». М- «Ф-ра и спорт» 1973
4. Методика і практика проведення ігор, які сприяють розвитку фізичних якостей.
5. Пермяков А.А. Внешнее школьное физическое воспитание подростков.К. рад школа 1989р
6. Набатникова Н.Я. Основы управления подготовкой юних спортсменов.-М.:ФиС,1995.
7. Мехкарідзе В.В. Тренировка юного спринтера. М,:ФиС,1999р
8. Приступа Є., Левкін М., Бік О. «Українська народна фізична культура у фізичному вихованні дітей».Вінниця 1994р.
9.Тураєв В.Т. Специальная беговая подготовка бегунов на короткие дистанции.//Автореф. Дис канд..пед наук.-РГАФК.
10. Матвєєва Л.П. і Новікова А.Д. Методика удосконалювання техніки бігу учнів.М,:ФиС 1976р.
11. Верхошанский Ю.В. Основы специальной физической подготовки Спортсменов.- М:фізкультура і спорт.,1988
Таблиця 1 Дозування навантаження у вправах, спрямованих на розвиток швидкісних здібностей
| Група вправ | Тривалість (сек.) | Число повторень (раз) | Інтервал відпочинку (сік.) | Вікова группа (класи) |
| Вправи комплексного впливу: | ||||
|
рухливі і спортивні ігри, естафети, смуги перешкод |
До 10 До 15 До 20 |
1—10 і більш 1—10 і більш 1—10 і більш |
Довільний |
I—IV V-IX X-XI |
| Вправи спрямованого впливу: | ||||
| на швидкість рухливих реакцій | Миттєва дія |
8-10 10-12 12-14 |
10-30 10-30 10-30 |
1—IV V-IX X-XI |
| на швидкість виконання окремих рухів (кидки, метання, стрибки) | Від миттєвого до 1—2 сек. |
8-10 10-12 12-14 |
10-30 10-30 10-30 |
1—IV V-IX X-XI |
| на поліпшення частоти послідовних рухів руками, ногами, тулубом |
3-10 5-12 7-15 |
4-6 4-6 4-6 |
10-30 10-30 10-30 |
1—IV V-IX X-XI |
|
Вправи сполученого впливу: |
||||
| на швидкісні і силові здатності |
Від миттєвого до 1—2 сек. |
8-10 | 10-30 | I-XI |
| на швидкісні і координаційні здібності |
Від миттєвого до 10 сек. |
1-10 | 10-30 | I-XI |
| На швидкісні здібності і витривалість |
10-30 15-60 20-90 |
2-4 2-4 2-4 |
60-120 60-180 60-240 |
1—IV V—IX X—XI |
Методичні особливості розвитку фізичних здібностей юних гімнастів
Методы продвижения продуктов и услуг в сфере гостиничного сервиса и туризма
Методы тестирования в подготовке ориентировщиков
Мінеральні курорти України
Мметодика розвитку швідкисно-силових якостей у бігунів на короткі дистанції
Мотивация достижения успеха у спортсменов
Основи методики тренувань у культуризмі
Перспективные направления развития услуг санатория-профилактория "Березки"
Перспективы развития научно-познавательного туризма на Алтае
Перспективы развития природно-ориентированного туризма в Анюйском национальном парке
Copyright (c) 2024 Stud-Baza.ru Рефераты, контрольные, курсовые, дипломные работы.