База знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ

курсовые,контрольные,дипломы,рефераты

«Олексій Бутовський і його роль в олімпійському русі» — Физкультура и Спорт

Міністерство освіти і науки україни

Кіровоградський державний педагогічний університет

ім. Володимира Винниченка

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

«Олексій Бутовський і його роль в олімпійському русі»

 

 

 

Виконав студент 51 групи

Факультету фізичного виховання

Коробцов Максим

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  Кіровоград 2013

План:

  1.  Біографія Бутовського
  2.  Кар’єра, його шлях до МОК
  3.  Вклад Олексія Дмитровича в розвиток Олімпійських ігор
  4.  Роботи Бутовського, та його боротьба  за спорт в Росії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Він ніби відчував, що може настати такий час, коли його вагомий творчий

доробок і подвижницька олімпійська діяльність будуть незаслужено забуті,

викреслені з історії. Та все ж не втратив віри в те, що вони обов'язково, рано

чи пізно, але повернуться до нащадків. Саме так і сталося в 20-і роки минулого

століття, коли в радянській історіографії тенденції замовчування і

перекручування дореволюційного минулого стали домінуючими.

Про нього лише раз обмовилися в літературі на початку 30-х, а в 50-х

дозволили зробити відповідний запис в енциклопедії - прізвище, ім'я,

по-батькові, хронологічні рамки, перелік наукових праць і мимохідь: "Брав

участь у підготовці першої Олімпіади". І ні слова про те, що він був

членом МОК. І ні слова про те, чому і за яких обставин пішов із життя в

1917-му…

"Сьогодні, - як зазначив президент НОК України С.Бубка, - ім'я

Олексія Дмитровича Бутовського стає відомим в Україні завдяки пошукам вчених.

Його праці дістають належне визнання серед українських фахівців фізичної

культури і спорту та світового Олімпійського руху. Національний олімпійський

комітет України докладає до цього значних зусиль. Адже сіяти розумне, добре,

вічне і 110 років тому, і на початку третього тисячоліття непросто. Але завжди

знайдуться ті, хто вміють відчувати тонко і бачити перспективно. Тому, що

просто так нічого не відбувається. Ми вдячні генералові Бутовському за

Олімпіаду. І пам'ятаємо про його вагомий внесок".

Олексій Дмитрович Бутовський народився 9 червня (за старим стилем) 1838

р. в с. П'ятигірці Лубенського повіту, про що свідчить наступний документ:

"Июня 9 дня 1838 года Кременчуцкого уезда деревни Пелеховщина у отставного

штабс-капитана Дмитрия Петровича Бутовского и законной жены его Надежды

Стефановой, оба православного вероисповедания, родился сын Алексей; крестил в

селе Юсковцах Лубенского уезда священник Иоанн Яновский того месяца 28 числа.

Восприемниками были деревни Пятигорец Поящук, подпоручик Алексей Стефанов

Рейзер, дочь Стефана Анна".

Рід Бутовських в Посульському краї просліджується  з 1739 р. Від сотника Чигирин-Дібровської

сотні Лубенського полку Олександра Бутовського (1703 р.н.). Його продовжили син

Кирияк Олександрович (1733 р.н.) - возний; онук - Петро Кириянович (1772 р.н.),

колезький реєстратор; правнук - Дмитро Петрович (1805 р.н.), штабс-капітан та

правнук Олексій Дмитрович Бутовський, генерал-лейтенант інфантерії.

Хрещення останнього відбулося в Юсківцях тому, що: по-перше, коли

народився син, Дмитро Петрович ще перебував на службі в Польщі і, як

зазначається в документі: "был уволен со службы 23 ноября 1838 г. по

домашним обстоятельствам в чине штабс-капитана". По-друге: дружина Дмитра

Бутовського (дівоче прізвище Рейзер) була родом з П'ятигірець, власником яких

був її брат, Олексій Степанович Рейзер, на честь якого Бутовські і назвали свого

первістка.

Літопис родини Бутовських, наведений О.Д.Бутовським у книзі спогадів

"В родном гнезде", переконливо свідчить, що з покоління в покоління

вона давала Вітчизні особистостей непересічних, як правило доблесних воїнів.

Дід Олексія Дмитровича героїчно загинув при обороні Севастополя, а дядько Іван

Григорович громив Наполеона. Він був ординарцем у Кутузова і Багратіона.

Зустрічався з Платовим, Беннінгсеном. Після відставки оселився на Полтавщині, в

с. Пронозівці, спочатку в простій селянській хаті, а потім у просторому

новозбудованому будинку, де й мешкав до смерті у 1879 р., проживши 86 років.

Мав літературний хист. Переклав французьку 5-ти томну "Історію хрестових

походів" Мішо, "Думки" Паскаля та інші твори.

Дитинство Олексія Дмитровича пройшло на придніпровських просторах, у с.

Плехівщина, в родовому маєтку батька, у великій і дружній патріархальній сім'ї

(у сім'ї Бутовських було семеро дітей - Олексій, Ольга, Володимир, Федір,

Микола, Євген та Марія).

Після закінчення Харківського університету

Д.П.Бутовський став відомим просвітником-аграрієм у рідному краї.

Усі діти дуже любили книги, добре вчилися. Батьки підтримували їхній

інтерес до знань. Це сприяло і всебічному розвитку Олексія, який з дитячих

років відзначився працелюбністю, цікавістю до пізнання нового, любов'ю до

військової справи, фізичної культури, художньої літератури, історії, іноземних

мов. Олексій Бутовський ще юнаком успішно оволодів російською, англійською,

німецькою та французькою мовами. Він чудово знав українську мову: "Всех

нас вынянчила, одного за другим, одна и та же старая няня, Агафья Федоровна…

Это была добрая, высоконравственная, глубоко религиозная, простая женщина,

тихая, молчаливая и трогательно преданная маме. Нас, детей, она берегла как

зеницу ока… Все мы научились у нее малорусскому языку так твердо, что не

забываем его до преклонного возраста".

В 1849 р., коли Олексієві ледве виповнилося 10 років, його віддали

навчатися до Полтавського Петровського кадетського корпусу. На запитання

екзаменаторів хлопчик відповідав лаконічно і точно. Напам'ять знав уривки із

Вольтера, Гоголя, Гюго. Непогано грав на флейті (разом із сестрою Ольгою,

чудовою піаністкою, брав участь у конкурсах, на яких вони грали популярних тоді

серед молоді Белліні, Допіцятті, Россіні). Проте, шаблею володів і на коні

скакав ще краще… Виділявся вправністю і почуттям ритму і на паркеті. Уроки

танців юним Бутовський давав дядько Іван, який знав всі старі і нові танці. Він

запевняв, що під час Тільзітської зустрічі Олександра І з Наполеоном, навіть

танцював з королевою Луїзою, і та виділила його з усіх кавалерів.

У 1857 р. Олексій Дмитрович закінчив Костянтинівське артилерійське

училище, а потім пройшов практичний курс у Дворянському полку. Тут "за

розуміння військової справи і відмінне фехтування" 16-річному юнаку

присвоїли звання прапорщика. Направлений на службу до лейб-гвардії Павлівського

полку О.Д.Бутовський, як свідчить його "Повний послужний список",

розпочав навчання на теоретичному відділенні Миколаївської інженерної академії,

яку, однак, не закінчив.

У 1858-1861 рр. він служить "репетитором військових наук" у

Петровсько-Полтавському кадетському корпусі, де набуває перших організаторських

навичок і початкового педагогічного досвіду.

Після репетиторської практики О.Д.Бутовський знову проходить службу у

військах і в 1864-1865 рр. у званні штабс-капітана командує ротою. Раптова

смерть батька, у 1865 р., вразила молодого офіцера, і він дав собі слово за

будь-яку ціну виконати головне бажання покійного - здобути вищу військову

освіту. Його життєвим девізом стає батьківський заповіт: "Да будет воля

Божья, да направит Бог дела наши к прямому, а не мечтательному благу русского

человечества". Тому за першої ж нагоди він подає рапорт з проханням

дозволити завершити повний курс навчання у Миколаївській інженерній академії. Згода  дається і він вступає до академії й успішно закінчує її, після чого знову

наполягає аби його перевели зі стройової служби до навчальної. Його запитували:

"Навіщо це вам? Адже з кар'єрою у вас усе благополучно". Відповідав:

"Доблесть начальника не в тім, щоб повести підлеглих у смертельну атаку.

Перемагає той, хто виживає. А за такої виучки, як у нас, більшість солдат

приречена на неминучу загибель!"

Тож у 1871 р. Олексія Дмитровича призначили на посаду педагога в

Санкт-Петербурзькій військовій гімназії. Молодим юнкерам небагатослівний і

знаючий справу наставник сподобався. Його уроки фехтування мали неабиякий

успіх. Але Бутовський, на той час уже полковник, відчував - цього замало. Став

проситись у відпустку. Не для відпочинку. А для поїздки за кордон і вивчення фізичногонавантаження й інших тілесних вправ, якими виховують солдат у Західній Європі.

Побував у Швеції, Німеччині, Швейцарії,Франції, Іспанії та Англії, де взяв на

озброєння кращий досвід провідних педагогів-фізкультурників. Добре розуміючи,

що вітчизняні викладачі фізичної культури не мають належного ні теоретичного,

ні практичного досвіду, О.Д.Бутовський готує для них статті-інструкції (понад

70 практичних рекомендацій) "Як ми маємо навчати солдата". Уроки

Бутовського не могли не позначитися на успіхах російської армії в Балканській

компанії 1877-1878 рр.

Наприкінці 80-х років ХІХ століття О.Д.Бутовський - уже один з відомих

і визнаних в Росії фахівців у галузі фізичної освіти, фізичного виховання та

спорту. Його ім'я стає знаним і в країнах Західної Європи, куди він

неодноразово виїжджав вивчати передовий досвід в галузі фізичного виховання.

Його погляди на роботу викладача фізичного виховання не втратили своєї

актуальності і сьогодні: "Навчати тілесних справ, - писав він, - може лише

людина, яка сама вміє їх виконувати і сама випробувала на собі все значення

повторної роботи, як з боку засвоєння навичок, так і з боку загального

психофізіологічного впливу".

У 1888 р. О.Д.Бутовського призначають членом комісії з організації

позакласних занять фізичними вправами у кадетських корпусах та головою комісії

з розробки заходів по запобіганню "псуванню зору вихованців кадетських

корпусів". Після закриття військовим міністром Росії П.С.Ванковським

"Курсів Лесгафта" полковнику О.Д.Бутовському доручається створити

"інших курсів гімнастики", адже, як зазначає професор О.Б. Суник:

"Бутовський в осмисленні деяких аспектів фізичного виховання пішов далі,

глибше Лесгафта, як і багатьох інших авторів того часу".

В тому ж таки 1888 р. з ініціативи О.Д.Бутовського при Міністерстві

народної освіти Росії вперше було створено комісію для розробки загальних основ

викладання гімнастики в цивільних навчальних закладах, для якої він підготував

низку інструкцій та навчальних посібників.

У 1890 р. генерала Бутовського призначають директором Центральної школи

військової освіти Головного управління військових закладів, що посилило його

вплив. Енергійний керівник взяв участь у створенні Товариства сприяння

фізичному розвитку і в період з 1890 по 1906 р. особисто очолював

"тимчасові літні курси" для підготовки офіцерів-вихованців кадетських

корпусів "до керівництва різними галузями фізичної освіти".

З кров'ю батька і молоком матері Олексій Дмитрович ввібрав у себе

непримиренну відразу до насильства. І якщо захищати Батьківщину почесно, то сприяти

розпаленню воєн він вважав гріховною справою.

Гі де Мопассан висміював військовиків-тугодумів. Граф Толстой закликав

"Не противится злу насилием". Альфред Нобель мріяв створити зброю

такої руйнівної сили, щоб усі гармати відправити в музей. Бутовський з ним не

погоджувався і застерігав: "Наявність масової смертоносної зброї спонукає

занадто цікавих випробувати її на практиці. Тут потрібно щось інше… Людство має

винайти віддушину для виходу емоцій і енергії… Щось на кшталт змагання, але не

руйнівної властивості".

У 1892 р., під час поїздки до Парижу, генерал-майор Бутовський

познайомився з великим французьким мрійником П'єром де Кубертеном - генеральним

секретарем найвпливовішої у Франції спортивної організації - Федерації

французьких спілок легкоатлетичних дисциплін. У цей період П'єр де Кубертеном

завершував перший етап роботи щодо згуртування внутрішніх і міжнародних сил

навколо ідеї відродження сучасного олімпійського руху. Він з запалом

розповідав: "У древніх еллінів був оригінальний засіб протистояння війни -

Олімпійські ігри. Якби ми змогли їх відновити… У ХVII-XVIII століттях людство

вже намагалося це зробити. При дворах Людовіка-Сонце і Катерини ІІ проводили

показові змагання легкоатлетів і візників на колісницях. Але то була суцільна

розвага - не більше…" Ідея де Кубертена припали до душі Бутовському, який

теж шукав підтримки своїх поглядів. Не зважаючи на солідну різницю у віці

(Бутовський був на 25 років старший за Кубертена) вони швидко знайшли спільну

мову і взаєморозуміння з ключових проблем, яким присвятили життя.

Як наслідок, генерал Бутовський у 1894 р. опинився серед запрошених на

Міжнародний атлетичний конгрес в Парижі, якому судилося стати важливою віхою в історії сучасного олімпійського руху. Саме на цьому конгресі було затверджено

Олімпійську хартію - основний  правовий документ з відродження Олімпійських ігор, обрано керівний орган – Міжнародний олімпійський комітет (МОК), визначено місце і час проведення перших

Олімпійських ігор сучасності та їх періодичність. Від Росії до складу МОК був

обраний Олексій Дмитрович Бутовський (він перебував членом МОК до 1900 р.). В

"Олімпійських мемуарах" П'єр де Кубертен писав про вибори перших

членів МОК: "Я мав свою думку. Запропонований список був прийнятий без

заперечень. Це був Вікелас для Греції, Колла і я для Франції і генерал

Бутовський для Росії". Найбільші ж суперечки виникли. Коли заговорили про

жінок. П'єр де Кубертен наполягав: "Все має бути як в Олімпії. А там їх і

на трибуни не пускали!"

"Дивацтво" отців-засновників новітнього олімпійського руху

сприймалося з недовірою і сміхом. На підтримку фізкультурників меценати грошей

не давали. Вважали, що спорт - це дозвілля, а отже - справа заможних людей.

Одному Богу відомо, скільки сил поклав Олексій Дмитрович, скільки листів

написав до найвищих осіб. Сподівався, що на Перших Олімпійських іграх наші

спортсмени покажуть себе не гірше за інших. Та не судилося. Одеському

фізкультурному товариству, яке мало представляти країну на Олімпіаді, зібраних

коштів вистачило лише на квитки до Константинополя…  Відмовну депешу Бутовський отримав уже в

Афінах, куди він поїхав як член МОК. Прочитав і засмутився.

У квітні 1896 р. на Першу Олімпіаду до Афін з'їхалося 70 тисяч глядачів

і 245 спортсменів із 14 країн світу. Свої враження від Олімпіади О.Д.Бутоський

виклав у книзі "Афіни на весні 1896 р.", яка вважається одним із

найцінніших документів з історії Олімпійського руху. До речі, ніхто з тодішніх

членів МОКу, крім Бутовського, не залишив записів про те, що відбувалося в

столиці Греції в ті дні. А він писав: "Ми, як організатори Олімпіади, дуже

боялися невдачі. Я називаю Олімпійські ігри подією тому, що такими вони є

тепер, по їхньому закінченню. Саме оцінку ПОДІЇ одержали вони майже в усіх

кореспонденціях, які розходилися в той час з Афін в усі кінці Землі. Насамперед

Олімпійські ігри відбулися!"

Повернувшись із Афін в Санкт-Петербург, Бутовський став ще активнішим

пропагандистом олімпійських ідей, доводячи необхідність участі Росії і

міжнародному олімпійському русі і створенні національного олімпійського

комітету. Завдяки його зусиллям НОК Росії було створено у березні 1911 р., а з

1913 р. почали проводитися і всеросійські олімпійські ігри (до речі, перші

змагання були поведені в Києві на "Спортивному полі").

У середені 20-х років минулого століття про них згадали організатори

першої Всесоюзної Спартакіади. А от про першого олімпійця забули.

…Відійшовши від активної участі у суспільному та спортивному житті

літній генерал Бутовський значну частину часу проводив у родовому плехівському

маєтку. Тут ним було побудовано однорічну початкову школу, а у 1903 р. на кошти

його дружини Ганни Василівни відкрито теслярсько-токарну навчальну майстерню.

Вона привезла в село і майстра-учителя німця Рейнольда Пемпеля, який завідував

майстернею до 1910 р., а потім завідувачем був Віктор Михайлович Майборода,

дядько майбутніх братів-композиторів.

Бутовський Залишив понад 70 робіт з фізичного виховання та його історії.

Роботи:

"Роки мого навчання в Петровському-Полтавському кадетському корпусі ".

" Досвід керівництва для навчання плаванню в кадетських корпусах ".

" Питання шкільної гігієни і фізичного виховання на міжнародних конгресах в 1910 р. ".

"Афіни навесні 1896 року (Про перші олімпійських іграх )".

" Записки з історії та методиці тілесних вправ ".

" Прекратівшіся рід "-Журнал Русская старина, жовтень, 1915 р., де описує рід Райзером, зокрема про свого дядька Олексія Степановича Райзер .. Мати А. Д. Бутковського - Надія Степанівна Райзер, а не Надія Степанівна Корнєва. Кореневі були родичами Бутовський по лінії Вільгельма Вікентьевітча Райзера.

"У рідному гнізді (Літопис роду Бутовський )".

" Проект інструкції для викладання танців в кадетських корпусах ".

"Польова гімнастика у державах Західної Європи".

Написав також багато статей для журналів і газет.

"Війна і військовий побут у роботах Калло і його сучасників".

"Питання фізичного виховання і спорту на Міжнародному конгресі в Брюсселі, влітку 1905 р.".

 

За високі заслуги перед Батьківщиною генерал-лейтенант О.Д.Бутовський

був нагороджений російськими орденами Святого Олександра Невського, Білого

Орла, Святого Володимира, Святого Станіслава та Командорським Хрестом грецького ордена Спасителя.

Життя О.Д. Бутовського обірвалося 25 лютого 1917 р. у Петербурзі. Там

він і похований. Після громадянської війни останні з роду Бутовський знайшлися

Таджикистані. У 1937 та 1941 рр. їх "запросили на розмову", а

реабілітували у 1990-му. Посмертно.

Нащадки пам'ятають свого талановитого земляка та пишаються ним. 14

жовтня 2006 р. у Полтаві відбулося відкриття пам'ятника О.Д.Бутовському на

стадіоні "Ворскла", за участю голови НОК України С.Н.Бубки. Ім'ям

О.Д.Бутовського названа Полтавська обласна гірськолижна дитячо-спортивна школа.

У 1993 р. Банк Росії випустив пам'ятну монету номіналом 10 руб. Із

серії "Олимпийский век России" на реверсі якої портрети П'єра де

Кубертена та О.Д.Бутовського. А у 1994 р., у Санкт-Петербурзі, під час

проведення Ігор Доброї волі, за участю президента МОК Х.А.Самараича, було

відкрито пам'ятники організаторам і зачинателям міжнародного Олімпійського руху

французу П'єру де Кубертену та нашому земляку Олексію Дмитровичу Бутовському.

Міністерство освіти і науки україни Кіровоградський державний педагогічний університет ім. Володимира Винниченка РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: «Олексій Бутовський і його роль в олімпійському русі» Виконав студент 51 групи Факультету фізично

 

 

 

Внимание! Представленный Реферат находится в открытом доступе в сети Интернет, и уже неоднократно сдавался, возможно, даже в твоем учебном заведении.
Советуем не рисковать. Узнай, сколько стоит абсолютно уникальный Реферат по твоей теме:

Новости образования и науки

Заказать уникальную работу

Похожие работы:

«Аналіз і перспектива розвитку професійного спорту в Україні»
«Структура олімпійського руху вУкраїні»
Психологическое поведение спортсменов
Физическая и умственная деятельность как неделимое целое
Пилатес: "тело создается разумом"
Психологические особенности физического воспитания детей дошкольного возраста
Специальная физическая подготовка и распределение средств в учебном процессе для гимнастов групп начальной подготовки
Методика бега на средние дистанции
Психологическая структура спортивной деятельности
Исходные категории теории и методики физической культуры

Свои сданные студенческие работы

присылайте нам на e-mail

Client@Stud-Baza.ru