База знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ

Курсова робота

Передумови „Японського економічного дива”

 

План

 

Вступ

Розділ I. Вплив реформ 40-х - 50-х років на „економічне диво”

Розділ II. Особливості організації та управління економікою

Розділ III. Місце НТР в японському „економічному диві”

Розділ IV. Експорт як ключ к підйому і успіху

Список використаної літератури

Вступ

 

Після нищівної поразки японського імперіалізму у Другій Світовій війні, ядерного бомбардування, колосальних репараційних зобов’язань та американської окупації, Японія як держава, та японці як нація зіткнулись з загрозою поповнити ряди країн третього світу. Але цього не сталося. Післявоєнний економічний розвиток Японії дійсно схожий на диво, але диво, яке можна пояснити законами економіки.

В період з 1949 по 1979 роки, Японія не тільки вийшла на довоєнний рівень промислового виробництва, а поступово обігнала по рівню економічного розвитку Великобританію, Францію і ФРН. Достатньо сказати, що займаючи лише 0,3 % земної сущі, на якій проживає всього 2,5 % землян, Японія виробляє більше 10 % світового валового продукту.

Актуальна дана тема тим, що реформи та перетворення які походили в японському суспільстві, у післявоєнні часи, вивели Японію на третє місце в світі по експорту товарів, друге місце в світі по об'єму валового національного продукту (ВНП) і перше місце в світі по об'єму концентрації золотовалютних фондів. Це пояснюється особливістю запровадження реформ і перетворень в японському суспільстві взагалі, і в економіці зокрема; особливістю їхньої взаємодії між собою та залучення до конкретної ситуації.

На сьогодні, японський досвід економічного розвитку, вивчається, досліджується, аналізується та запроваджується в багатьох країнах як з розвинутою економікою, так і з розвиваючою економікою.

Дана тема дуже актуальна і для України. Наша країна зараз перебуває в надзвичайно складному становищі. Як що в Японії основні фонди були зруйновані війною, то в нас вони просто майже не використовуються через низку причину. Після розпаду СРСР розірвались економічні стосунки з основними постачальниками енергоресурсів, і їхня нестача відчувається по всій країні. Тобто можна сказати, що Україна перебуває навіть у ще гіршому становищі, ніж Японія після війни. Необхідно швидко запровадити ефективні реформи, щоб вивести її з кризи. Тому вивчення японського досвіду потрібно нам для можливого використання в період структурної трансформації української економіки. Визначивши причини зростання японської економіки, ми зможемо, спираючись на цей досвід, створити свою, кращу модель виходу з кризи, впроваджуючи власні реформи.

Предмет дослідження – виступають передумови, реформи, фактори, що привели до швидкого економічного розвитку Японії у 60-ті – 80-ті роки ХХ-го ст.

Об'єкт дослідження – виступає економічний розвиток Японії у 50-ті – 80-ті роки ХХ-го ст.

Хронологічні рамки даної теми виступають 50-ті – 80-ті роки ХХ-го ст. Перші роки це відновлення до військового рівня розвитку Японії, та початок стрімкого економічного підйому. Друга дата це дата посідання Японією стабільного другого місця в світовому економічному виробництві.

Завдання даного дослідження виступає:

аналіз передумов стрімкого економічного розвитку;

аналіз факторів впливаючих на економічний розвиток;

розкрити роль реформ 40-х 50-х років в розвитку японського суспільства;

простежити особливості організації та управління економікою;

визначити особливості ставлення та відношення японців до праці, та їх роль в швидкому економічному розвитку;

аналізувати роль і місце науково-технічної революції в економічному житті Японії;

дослідити вплив та роль експорту в економіці

Дана робота має за основу наступну літературу. Підручники, де висвітлюється дана тема як складова частина історії Японії та Азіатського регіону взагалі: Васильєв Л.С. Історія Сходу. В 2-х т.; Родрігес А.М. Новітня історія країн Азії і Африки ХХ-го ст.; підручники які розглядають дану тему як складову частину світового економічного розвитку: Історія світової економіки, під ред. Поляка Г.Б., Маркової А.Н.; Економічна історія України і світу, К. 1999.

Монографії які досліджують цю тему: В. Спандарьян Деловая Япония [19.168]; Вілінскій А. Японские парадоксы [3.126.].

Статті, які досліджують окремі напрями передумов „економічного дива”, або вплив різних факторів на швидкі темпи економічного розвитку:

статті Караханової О. Японське „економічне диво”: основні аспекти [29.385-388] та Спандарьяна В. Как это удалось японцам? [18.86-89]., висвітлюють передумови та базу на яку спиралась „економічне диво”.

статті Три очерка японського досвіду керуванням економікою, Целіщев [22.131-140], та К осмислюванню досвіду економічного розвитку Японії, Дінкєвіч А. [5.86.93], висвітлюють особливості організації та керівництво японською економікою.

Статті Колеса японського прогресу, Казмін Ю. [10.36-46], та Как это удалось японцам? Спандарьян В. [18.86-98], висвітлюють питання над факторами впливу на швидкі темпи економічного розвитку.

Структура курсової роботи. Дана робота складається з вступу, з чотирьох розділів, висновків та списку літератури. Перший розділ висвітлює питання впливу реформ 40-х 50-х років на японське „економічне диво”. Другий розділ показує особливості організації та управління економікою. Третій розділ показує місце НТР в японській економіці. Четвертий розділ показує роль експорту та його вплив на японське „економічне диво”.

Розділ I. Вплив реформ 40-х - 50-х років на „економічне диво”

 

За тлумачним словником В. Даля диво – будь-яке явище, яке ми не можемо пояснити відомими нам законами природи. Післявоєнний економічний розвиток Японії дійсно схожий на диво, але диво, яке можна пояснити законами економіки.

В період 1960-1979 років доход на душу населення в Японії зростав із середньорічними темпами 9,4 %. При такому темпі доходи подвоюються менш ніж за 8 років. В чому ж секрет японського економічного зростання? Як змогла маленька країна, не маючи своїх енергетичних ресурсів, із зруйнованими майже всіма основними фондами вийти на провідне місце в світовій економіці? Цьому сприяло багато факторів, і в цій роботі ми спробуємо їх розкрити, пояснити та простежити наслідки.

Стартові позиції, з яких почала свій післявоєнний розвиток Японія, були дуже несприятливі. Економіка підірвана й виснажена довгою війною, великі міста та численні промислові підприємства стояли в руїнах. Рівень промислового виробництва становив 14 % від середнього передвоєнного. Населення зубожіло, не вистачало елементарних засобів для життя: продовольства, житла, роботи, енергетичних та сировинних ресурсів. [18.85]

В 1949-му році експерт окупаційної армії США Є. Аккерман бачив єдиний шлях розвитку Японії за рахунок необмеженої закордонної допомоги. В цьому випадку вона б змогла, за його розрахунками, відновити довоєнний рівень життя до кінця 70-х років.

Японці ж, розжовуючи переважно на власні сили, вже до 1951-го року відновили довоєнний рівень промисловості, а в другій половині 60-х років послідовно обійшли за рівень економічного розвитку Великобританію, Францію та ФРН.

Як це не парадоксально, але саме нищівна поразка Японії в Другій світовій війні дала потужний імпульс соціально-економічному розвитку країни, позбавила економіку Японії багато чисельних економічних і політичних перепон, які заважали вільному розвитку виробництва, дії ринкових механізмів та інтеграції Японії в світові господарські зв'язки.

Фундаментом „економічного дива” і подальшого розвитку Японії можна вважати реформи другої половини 40-х років, які здійснювались по п'ятьох напрямках.

Перший з них – розпуск дзайбацу, тобто монополістичних об'єднань, замкнених сімейних концернів (в руках тільки чотирьох найбільших з них було з концентровано 40 % національного багатства). Згідно з антимонопольним законодавством, головні компанії дзайбацу підлягали розпуску, а акції – конфіскації й відкритому продажу. Були вжиті заходи з метою не допустити відродження великих монополістичних концернів. [18.87] У 1947-му році вступив в силу закон, який забороняв монополії і забезпечував справедливі угоди та закон, що забороняв значну концентрацію економічної міці. Ці закони перешкоджали утворенню головних держательскіх компаній, картелів та інших монополістичних об'єднань, а також володінню більш ніж 25 % акцій інших компаній. [9.297]

Хоча заходи щодо ліквідації монополій не завжди були послідовними, вони з самого початку завдали значного удару по монополіям. Відтворенні пізніше корпорації вже не мали колишньої влади.

Їхня організація стала більш гнучкою, а зв'язки – рухливішими. В результаті реформи відбувся перерозподіл капіталів, почався процес утворення сучасних фінансових груп, які вступили в суперництво одна з одною.

Жорстка конкурентна боротьба позитивно вплинула на нагромадження капіталу й зростання продуктивності праці. Поряд з іншими факторами вона зумовила високі темпи зростання і є і досі однією з основ японської економічної структури на всіх рівнях підприємництва.

Другий напрямок реформ охоплював сільське господарство. До війни поміщикам належало більше половини оброблюваної землі, яку вони на кабальних умовах здавали в оренду селянам. Орендні платежі поміщики вкладали в інші галузі, оскільки вони не були зацікавленні в розвитку сільського господарства. Завдяки прийнятим законам (кінець 1946) держава викупила у поміщиків землі й продала їх дешево селянам. Орендна плата була дуже низька 1-4 % вартості врожаю (до війни – 60 %). Були введені й податкові пільги. Таким чином аграрні перетворення створили сприятливі умови для розвитку сільського господарства. У селян виникла зацікавленість робити інвестиції в технічні новинки. [9.298]

Відповідні можливості з'явилися в наслідок відсутності ренти, наявності пільгового кредитування збоку держави і сільськогосподарської кооперації. Вже на початку 50-х років рівень виробництва досягло довоєнної межі, а до 1960 року країна майже повністю забезпечувала себе основними продуктами харчування.

Земельна реформа сприятливо вплинула на господарство в цілому. Воно сприяло розширенню внутрішнього ринку завдяки зростанню виробничого і власного споживання сільських працівників, а також вирішенню проблеми робочої сили для промисловості та сфери послуг, які швидко розвивались.

Третя група реформ торкалася сфери праці і соціального забезпечення. У відповідності з прийнятими в 1946-1947 років законами, вперше був встановлений 8-ми годинний робочий день і шестиденна оплачувана відпустка. Наймачів зобов’язували оплачувати понаднормову працю, відповідати за охорону праці й виробниче навчання. Робітники отримали право на створення профспілок, ведення колективних переговорів, організацію страйків.

Реалізація цих законів створювала основу для поліпшення умов праці й відпочинку працівників, підвищення їхніх доходів. Це позитивно відбилось на зростанні продуктивності праці, вдосконаленню виробництва, збільшування особистих заощаджень, що в свою чергу, сприяло підвищенню норми накопичення й розвитку виробництва.

За свідченням американського дослідника Е. Лінкольна, „в 50-х роках японці прийшли до взаємної згоди в бажанні швидкого економічного розвитку. Люди були готові багато працювати і переносити тяготи, пов'язані з відсутністю вложень в соціальну сферу, виходячи з припущення, що це є найкращим шляхом до майбутнього розквіту. Багато японців навіть ретроспективно не гадають, що вони понесли якусь особисту жертву; у них не було іншого реалістичного вибору, крім зусередженної праці і самовіддачі, якщо країна в цілому і кожний японець зокрема бажали досягнути розквіту”[24.105]

Четверта група реформ торкалася системи освіти ,рівень якої в Японії був традиційно високий. У відповідності до закону, прийнятого в 1947-му році, тривалість обов'язкового й безкоштовного навчання збільшилася з 6-ти до 9-ти років, було введено спільне навчання дівчат та хлопців; управління шкільним навчанням децентралізовано, що привело до створення широкої мережі коледжів та інститутів для підготовки кадрів середньої ланки й підвищенню кваліфікації робітників. В подальшому завдання освіти пристосовувались до завдань соціально економічного розвитку. Високий рівень освіченості японців відіграв істотну роль в успіхах економіки. Вже в 50-ті 60-ті роки за рівнем освіти людей віком 25-34 роки Японія випередила всі розвинені країни Європи й відставала лише від США. Нині практично вся японська молодь закінчує 12-ти річку, понад третина продовжує навчання у вищих навчальних закладах. [9.298]

П'ята група реформ стосувалася фінансів і грошового обігу. В 1949-му році була здійснена реформа податкової системи Японії, проект якої був розроблений групою американських експертів на чолі з Шоупом. Суть реформи полягала в збільшені податків з метою „подолання інфляції та стабілізації економіки”. Одночасно проходив перерозподіл податкового тягаря – знижені податки на корпорації шляхом переоцінки вартості постійного капіталу, скасуванню податків на надприбуток за рахунок збільшення оподаткування трудящих. Таким чином були створенні сприятливі умови для швидкого накопичення капіталу і зростанню темпів економічного росту. [9.303]

Відтворення відбувались в умовах жорсткого державного контролю (системи державних ліцензій, фіксування цін і заробітної платні, раціонування торгівлі, регулювання діяльності кредитних інститутів тощо), але темпи зростання були не значними. Найбільшою загрозою була висока інфляція, викликана перш за все виплатою компенсацій за позиками воєнного часу та субсидіями, спрямованими у промисловість.

Програма економічної стабілізації була останньою з післявоєнних реформ, які лягли в основу подальшого поступового руху японської економіки. В наступні роки здійснювалось ще багато перетворень, але вони лише доповнили конструкцію, яка, спираючись на фундамент післявоєнних реформ, підняла Японію на рівень провідних в економічному плані країн.

На думку аналітиків, вдалому проведенню післявоєнних економічних перетворень у Японії стояла низка факторів.

Характерною рисою реформ було проведення їх у комплексі в усіх сферах життєдіяльності суспільства – економічній, соціальній, політичній, культурній. Найповніше відображення політичні й соціальні аспекти реформ знайшли в новій конституції країни (1947 рік). [29.388]

Найважливіше значення для розвитку економіки мала відмова Японії від війни як засобу розв'язання міжнародних конфліктів. Це зумовило низький рівень воєнних витрат (в межах 1 % ВНП), що надала можливість виробничого використання практично всіх наявних фінансових, матеріальних і людських резервів. У конституції Японії читаємо: „Відверто прямуючи до заснованого на справедливості й порядку міжнародного миру, японський народ назавжди відмовляється від війни як вираження суверенного права нації та від застосування чи загрози застосування сили як засобу врегулювання міжнародних суперечок. Для здійснення мети ніколи не будуть утримуватись сухопутні, морські та повітряні війська, а також інші військові сили. Право держави на ведення військових дій не буде визнаватися”. А в Договорі безпеки між Японією та США говорилося: „Японія надає, а США використовують після набуття чинності даним Договором права розміщувати наземні, повітряні й морські сили в Японії й поблизу неї”. Таким чином, для японських правлячих кіл така система являла собою „американську атомну парасольку” країни, а також означало політичну й економічну співпрацю із США в інтересах відновлення й розвитку японської економіки.

Успіху реформ сприяло також атмосфера, яка склалася навколо них, а також підтримка збоку населення. Японці підтримали уряд, взявши курс на відродження економіки. Вони підтримували жорсткі урядові заходи, наприклад заощадження вкладалися під низькі відсотки. До певної міри, заощадження були вимушеними, тому що люди побоювались за своє майбутнє в умовах стабільності, але вони робили цей крок, бо кожний хотів зробити свій внесок у відновлення економіки.

Значне місце серед передумов японського „економічного дива” посідає американська допомога. Багато фахівців, які досліджували економічний розвиток Японії після Другої світової війни, велику роль відводили США.

Економічний вплив США на Японію здійснювався за допомогою таких заходів:

продаж в кредит зайвих матеріалів американської армії. Загальна вартість проданого майна становила приблизно 75 млн.$. [29.389]

здача в оренду американських суден. Позбавивши Японію торгівельного флоту і заборонивши японським суднам відвідувати іноземні порти, США здали їй в оренду свої судна, які їм були не потрібні. Фрахт суден коштував 35 млн.$.

надання „в борг” будівельних матеріалів і механізмів. Американці привезли до Японії на 100 млн.$ матеріалів, але вони виявились не потрібними і були переданні японському уряду.

Використання заборгованості за трофейне майно. Захопивши великі трофеї, американці вивезли те, що являло для них цінність (прилади, нові види зброї, олово), а на потрібні залишки (білизну, одяг, вугілля) на суму 1 млрд.$ повернули японському уряду.

Американська влада рекламувала це як „разову допомогу”, щоб контролювати витрати коштів, що утворювалися від реалізації американських товарів. Американська влада наполягала на створенні в Японії так званого еквівалентного фонду. Ресурси фонду складались із внесків японського уряду за рахунок коштів, отриманих від продажу в Японії американських товарів, прибутків від наданих позик, повернення раніше взятих кредитів, ресурсів, утворених з довоєнної зовнішньої заборгованості Японії, а також за рахунок виручки від продажу облігацій японських державних позик. З 1949 по 1953 загальні надходження в „еквівалентний фонд” склали 400 млрд. ієн; 61 % з них припадав на безпосередньо американську „допомогу”. Цей фонд відіграв подвійну роль. З одного боку, він сприяв зміцненню японського капіталу, з другого – гальмував розвиток малого підприємництва. Згодом великий вплив на відносини між двома країнами мала НТР. Японці за рівнем науково-технічному розвитку почали наздоганяти Америку і поступово досягли її рівня. Од же, можна сказати, що американська „допомога” була стимулом для розвитку економіки, бо японці, намагаючись стати незалежними, ефективніше проводили свою політику.

Таким чином в результаті дослідження передумов японського „економічного дива”, основних його факторів, доходимо до таких висновків:

Високій результативності проведених реформ сприяло те, що вони впроваджувались у комплексі.

Японський менталітет, вроджена працьовитість японців допомогли країні у виході з кризи. Японці мають високу довіру до уряду і уряд їм віддячує (високі пенсії, соціальний захист). Надзвичайна працьовитість дає змогу швидко впроваджувати нові технології та виробляти нові види продукції. [19.53]

Військові витрати становили менше 1 % від ВНП. Така економія коштів дала змогу японцям витратити їх на розвиток економіки. Це був дуже розумний вчинок, і Японія тільки виграла від цього.

Отже, на веденні вище реформи, не тільки відновили в короткочасні строки довоєнний рівень розвитку Японії, а сприяли подальшому, швидкому економічному зростанню Японії.

Розділ II. Особливості організації та управління економікою

Одним з головних факторів високого суспільного виробництва – першочергова увага організації та управління на різних рівнях.

Великий зріст масштабів виробництва, значне розширення сфер підприємництва, зробили необхідним заходи по децентралізації управління в рамках фірм, корпорацій, фінансових груп і об'єднань. [22.135]

Для здійснення управління та керівництва знадобилось значна кількість людей, які б володіли спеціальними знаннями, підготовкою, досвідом адміністрування на всіх рівнях.

Значний зріст масштабів підприємництва, ускладнення його структури і функцій повлекли за собою нові форми організації та управління, направленні на використання досвіду і знань великої кількості людей, особливо різного роду спеціалістів та експертів. Не випадково в японських фірмах приділяють першочергову увагу відбору та підготовки висококваліфікованим управлінцям, керівникам різноманітних служб та інших адміністраторів. Оскільки від цього залежить рівень рентабельності та прибутку; в рахунок приймається лиш здібності даної людини, його конкретні дані, вміння, ділові знання і досвід. В цьому ж ряді – жорстка система відповідальності. Не ефективне функціонування окремих ланок управління, не відповідаючи необхідним результатам, не кажучи вже про збитки, несе за собою спочатку попередження управлінському персоналу та наказ в короткочасні строки виправити положення. Якщо це не дає позитивних результатів, то неминуча відставка відповідних посадових осіб. Отже, очевидний прямий зв’язок між результатами управління і персональної відповідальності. [5.90]

Систематичне оновлення керівництва, ротація кадрів виступає як важливий фактор ефективного функціонування фірм і об’єднань, при чому прихід до керівництва нової генерації менеджерів, які володіють сучасними знаннями і не обтяжені віджившими догмами і старими забобонами, традиціями і консерватизмом, забезпечив на стільки високий рівень менеджменту в Японії, що вже давно американці не стидаються вчитися і переймати їхній досвід.

Розглядаючи питання ефективності суспільного виробництва, варто особливо відмітити систему регулювання економіки. Зрозуміло, і це повністю підтверджує досвід розвитку Японії, ступінь і форми державної участі у виробничому процесі, виконання ним регулюючої функції в загалом залежить від конкретних обставин, від етапів розвитку, характеру та масштабів вирішуємих завдань.

Історія розвитку ринкової економіки в Японії, як і в інших нині високо розвинутих, економічно, державах; показує, що сучасний її рівень чи модель – результат тривалого розвитку. Загальновідомі характери та наслідки періодичних крайнє гострих криз надвиробництва в умовах повного панування ринкової економіки. Концентрований результат такого розвитку – криза 1929-1933 років, - велика депресія, катастрофа. Надалі відомо: на зміну вільному в загалі ринковому механізмі приходить регулюючий. [5.91]

В 70-х роках під впливом НТР наступив новий етап еволюції цього механізму, характеризуючись розвитком електроніки, обчислювальної техніки, інформатики, розгорнувшись переходом до моделі інформаційного суспільства. Результатом розвитку інформаційної сіті, виявилось створення і функціонування систем стратегічної інформації, об’єднаних комп’ютерних сітей підприємств, автоматизація складської і конторської справи. Біля 80 % компаній входять в комп’ютерну мережу „он лайн”, швидко розвиваються мережі „ланс”, „пос”, „ван” і др. Ці системи дають змогу збирати, зберігати, обробляти та передавати інформацію в великих розмірах, з великою швидкістю і високим рівнем точності та надійності. С їх помічу оперативно збирається і обробляється вся необхідна інформація, включаючи стан ринку різноманітних товарів. На базі цієї оперативної інформації стала можливою розробка рекомендацій для виробництва. Остання зараз має можливість одразу відреагувати на зміни ринкової кон’юнктури, розширяючи випуск одних товарів, які мають попит, чи зменшення виробництва інших, попит на яких зменшується. В залежності від конкретних обставин регулюється інвестиційний процес, транспортне та банківське забезпечення.[19.111].

Інформаційні системи та прогнозування дають змогу розраховувати та обрахувати розміри і структуру ринка та виробництва, тобто планомірно регулювати їх в національному і навіть міжнародному масштабі. Це по-новому поставило питання про співвідношення вільного, невідомого ринку с планомірно регулюючим, відомим ринком. Перехід до інформаційних систем означав новий етап – нову якість і ефективність в розвитку і економіки, і її регуляторів. І все ж таки повністю усунути непередбаченість ринку не можливо, як не можливо привести всі параметри виробництва, складування, попиту, реалізації в точну відповідність з потребами, масштабами і в структурними характеристиками ринку збуту. Коротше кажучи, необхідно оптимальна відповідність ринкових методів і методів, піддаваємі економічному і соціально обґрунтованому регулюванню. Їх відповідність – суть функціонування в економічного механізму, їх оптимальна відповідність – умова оптимального функціонування економічної системи. [5.91]

Практика Японії, як всіх інших держав з ринковою економікою, показує що протиставлення адміністративних і економічних методів чи регуляторів економічного підйому не має основу. В дійсності адміністративні методи були і залишаються невід’ємною формою, засобом економічного керування.

Проблема в іншому – у тому, що варто диференціювати різні адміністративні методи. Одна справа – ті з них, що базуються на нехтуванні об’єктивних потреб економічного розвитку (т.п. прояв неграмотної, некомпетентної економічної політики), друга – ті, які керуються економічними законами розвитку, виходячи з них.

При всьому цьому не можливо рахуватися з тим, що є об’єктивні обмеження, не дозволяючи задовольняти об’єктивні потреби економічного розвитку тільки адміністративними методами. Це пов’язано з багатьма факторами, в тому числі серйозним ускладненням масштабів і механізмів виробничого процесу та керівництва ним, особливо в умовах НТР. Звідси виникає необхідність використовувати ринкові механізми, які в „чистому виді”, не функціонують в жодній капіталістичній країні. Такого роду „чисті” механізми означали б повну анархію, гостріші диспропорції та протиріччя в економіці, а отже, і негативні наслідки в соціальній сфері. Ринок – регулятор необхідний, але в значній мірі не досконалий. Оптимальний рівень можливо досягнути лише завдяки ефективному співвідношенню ринкових і неринкових методів економічного регулювання, інакше кажучи, в системі регулюючої економіки. [18.90]

Співвідношення адміністративних і ринкових методів взагалі визначаються конкретними обставинами. Досвіт показує, що чим гостріше економічна ситуація, тим вагоміші прямі адміністративні неекономічні методи; в свою чергу стабільне положення в економіці – більший розмах ринкових методів та адміністративних другорядних регуляторів (податки, кредити, ціни та інше).

При всіх обставинах, як би не змінювався ступінь державного регулювання, він ніколи не міг опуститися нижче визначеною межі, оскільки в такому випадку став би неможливий сам виробничий процес, а ринкові методи регулювання привели б к таким диспропорціям які повлекли б за собою не передбачені економічні та соціальні потрясіння.

Все це підтверджується досвідом. Вагоме значення має та обставина, що еволюція методів державного регулювання в цій країні були прямо пов’язанні зі станом виробництва та ринку: в умовах, наприклад, першого етапу розвитку економіки в післявоєнний період адміністративне регулювання диктувалося гострими диспропорціями, незбалансованим виробництвом та ринком, у супроводі гострішої інфляції. Цей етап завершився в 1951-1952 років. Але і далі, коли ринкова незбалансованість була пройдена, держава не поспішала відмовлятись від прямого регулювання. Нове тоді було те, що на головні ролі вийшли методи фінансового, кредитного та частково цінового регулювання, супроводженими і адміністративними формами, але в менших розмірах. Важливо зазначити, що коли в 60-х роках розгорнулася інтенсивна модернізація економіка на новій технологічній базі і Японія вступила в полосу високих темпів розвитку (10.7 % середній щорічний приріст), державне регулювання зберігалось, при чому значно вагоме. В 70-х роках цьому сприяли і структурні кризи. По мірі нормалізації обстановки, державне регулювання все більше переходило в бік економічних мір, а масштаби використання скорочувались. В 80-х роках – період так званого перегулювання – ознаменувався відносно посиленням ринкових механізмів, але при збереженні в необхідному обсязі державних методів впливу на економіку.

По офіційним даним, станом на перше березня 1988 році державне регулювання охопило 10000 позицій, в тому числі контроль над підприємництвом, ціноутворенням, імпортом. Даними на 1-е липня 1988 році дер регулювання розповсюджувалось на 100 % об’єму підприємництва в будівництві, кредитно-банківській сфері, електро - , газо – і водопостачанні, в добувній промисловості, на 96.3 % на транспортне і в системі телекомунікацій, на 78 % в сільському господарстві, лісовому і рибному господарстві та інші.

Отже, особливість організації та управління японською економікою полягає у:

залучення до керівництва та управління економікою освідченнях та відповідальних спеціалістів;

раціональному співвідношенні ринкових та адміністративних методів регулювання економіки;

Розділ III. Місце НТР в японському „економічному диві”

Відомий японський економіст С. Окіта вважає, що ні якого „дива” чи „магії” в економічних досягненнях Японії не має. Ключ до її успіху – в швидкому зростанні продуктивності праці. Японію в доволі короткочасні строки вийшла на рівень продуктивності праці більшості західноєвропейських держав, але ще відстає від США, хоча в галузях промисловості, орієнтованих на експорт, вона їх попереджає. [18.91]

Вражаючий ривок Японії по такому важливому економічному показнику, як продуктивність праці, був досягнутий за рахунок рішучої ставки на науково-технічний прогрес через форсований імпорт новітніх технологій і сучасного обладнання. За період з 1950 по 1978 рік Японія припала біля 26 тисяч іноземних патентів і ліцензій, а загальна сума, затрачена на імпорт зарубіжних технологій становила 7 млрд.$.

Масовий приплив передових іноземних технологій дозволив Японії виграти час і зберегти значні кошти в процесі модернізації своєї економіки. За офіційними даними, загальний виграш Японії від імпорту патентів і ліцензій тільки в 50-х – 60-х роках становив 70 млрд.$, чи біля 25 % всієї суми валових нагромаджень основного капіталу за цей же період. Достатньо спів ставити дві цифри: 7 млрд.$, потрачених на імпорт іноземних технологій, і 70 млрд.$ вилучених з цих закупок, щоб зрозуміти, який сильний імпульс отримала японська економіка від масового запозичення іноземного досвіду. При цьому варто підкреслити, що японці вельми ефективно використовували цей досвід, негайно впроваджуючи та освоюючи придбанні патенти і ліцензії. В цьому держава активно допомагала підприємцям, в вчасності через пільгове фінансування закупок передових іноземних технологій та обладнань.

Японці запозичували передовий досвід в основному з США і Західної Європи. Дещо вона запозичила з Радянського Союзу. Так, наприклад, успіх Японії в розвитку чорної металургії та виводу її на найвищому світовому рівні пов’язані головним чином с запровадженням передових Радянських технологій. Парадоксальність положення полягає в тому, що в Радянській економіці ці винаходи використовувалися в менших масштабах, а ніж в Японії, що в поодиноких випадках веде к значним витратам енергії та металу. По розрахункам японських спеціалістів тільки витрати енергії становлять 442 триліона кілокалорій в рік, що рівномірно 12,6 % всіх паливних витрат на ТЕЦ в СРСР, що становить стільки ж, скільки Радянські АЕС виробили електроенергії в 1985 році. [19.32]

Засвоївши майже все, що вона могла отримати в США і Європі, Японія стала перед необхідністю створення своїх новітніх технологій. Її витрати на НІОКР виросли з 15,5 млрд.$ в1975 році до 62,3 млрд.$ в 1987 році. Сьогодні за абсолютним розміром витрат на НІОКР Японія поступається в капіталістичному світі лише США, а за розмірами їх в національному прибутку навіть перевершує її. Якщо в 60-х – 80-х роках імпорт Японії іноземних технологій в 10 раз перевищував експорт японських технологій, то вже в 1986 році обидва ці показники значно зблизились. В якості першочергових напрямах в розвитку НІОКР японці, виходячи з результатів запиту кращими науково-дослідницькими інститутами країни, вибрали нові матеріали, електроніку і ЕОМ, біотехнологій, інформатику і сучасні засоби комунікацій, нові джерела енергії, медицину і охорону здоров’я, авіа космічну промисловість, роботи і механотроніку, безпеку оточуючого середовища. Закріпившись за японцями слава кращих імітаторів доповнюється сьогодні визнанням їхнього внеску в розвитку новітніх направлень науково-технічного прогресу. [18.92]

Розділ IV. Експорт як ключ к підйому і успіху

 

Японія ніколи б не вийшла на її сучасний рівень розвитку, якщо б замкнулась в особисті рамки.

Для післявоєнної Японії входження в міжнародний поділ праці був не тільки негайної умовою підйому її економіки, но і в буквальному розумінні слова, питанням існування. Єдиною реальною можливістю забезпечити імпорт необхідних для Японії засобів існування являлось розвиток експортної бази країни, тобто налагодження виробництва високо конкурентної промислової продукції, яка б користувалась попитом на світовому ринку. Треба сказати, що японці виконали це завдання – створили потужну високо конкурентоздатну експортну базу. При чому експорт став не тільки засобом оплати життєво необхідного імпорту енергоресурсів, сировини, передових технологій, та й потужним важелем підйому економіки і накопичення валютних ресурсів. В період з 1953 по 1970 рік японській експорт зріс більш ніж в 15 разів. За 70-ті роки він збільшився в 6,7 раз, а за період з 1980 по 1988 рік подвоївся і досяг 265 млрд.$. Вклад експорту в зростання ВНП Японії був досить високим (в 1980 році біля 80 % росту ВНП був за рахунок експорту). [18.95]

Провідним місцем в японському експорті займають промислові вироби, перш за все технічні споживши товари тривалого використання: автомобілі і мотоцикли, телевізори, відеомагнітофони, фотоапарати і кінокамери, холодильники, електричні калькулятори і копіювальні машини. Саме в цьому напрямі йде спеціалізація японського експорту. Достатньо сказати, що тільки виручка від продажу автомобілів (45 млрд.$ в рік) покриває весь імпорт Японією продовольства та нафти, разом узятих.

Значну статтю японського експорту становить продукція базових галузей, особливо металургію і хімію, хоча їх частка в останні роки знижується. Відносно новою важливою позицією стає експорт комплектних підприємств, особливо в розвиваючі держави, КНР та країни колишнього СРСР.

Головним ринком збуту японських товарів є США. На їх долю приходиться більше третини всього експорту Японії. Біля ¼ японського експорту припадає на країни Південно-Східної Азії.

З другої половини 80-х років Японія міцно займає третє місце в світі за обсягом експорту, після ФРН та США. В той же час завдяки внутрішньому ринку залежність Японії від експорту відносно не велика: біля 10 % в об’ємі ВНП.

Важливо підкреслити, що експорт став важливішим джерелом накопичення коштів, капіталотвірним фактором. Позитивне сальдо торгового балансу Японії зростало та досягнуло вражаючих розмірів (82,7 млрд.$ в 1986 році). Золотовалютні резерви Японії на кінець 1986 року піднялись до 97,7 млрд.$, і по цьому показнику вона вийшла на перше місце в світі. [19.103]

Звісно, Японія ніколи не досягла б таких визначних результатів в розвитку експорту і накопиченню великих ресурсів без комплексної системи заходів стимулювання експортного виробництва. Вагомий арсенал засобів сприяння експорту включав в собі премії і другорядні державні субсидії підприємства і фірмам, які працювали на експорт, податкові пільги, валютний курс, вигідний для експортерів, пільгове фінансування і кредитування, система „подвійних цін”, при яких експортні ціни підтримувались на більш низькому рівні, а ніж внутрішні, і, нарешті, створення для експортерів найбільш сприятливих умов для їх діяльності закордону засобам торгової політики інформаційного забезпечення.

Загальне сприяння експорту було зведено в ранг важливіших загальнодержавних завдань. Саме в цей період почала свій розвиток „економічна дипломатія” в якості головного направлення зовнішньополітичного курсу Японії. Держава взяла на себе, за Японською термінологією, „батьківське піклування” політичним, економічним, фінансовим, правовим і адміністративним забезпеченням зовнішньоекономічної експансії приватнокапіталістичних об’єднань, корпорацій, компаній і фірм Японії. Склався потужний тандем адміністрації і приватного капіталу, своєрідна система, яку можна розглядати як форму монополії зовнішньої торгівлі, здійснюваної буржуазною державою і великим приватним капіталом. Це полегшувалось тим, що в Японії зовнішня торгівля відноситься до найбільш монополістичних сфер економіки. При великому числі дрібних і середніх фірм, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю, левова доля (біля 60 % зовнішньоторгового обігу Японії) припадає на 9 великих універсальних торгових домів, тісно пов’язаних з потужними фінансово-промисловими групами. [18.96]

Зовнішньоекономічна експансія Японії за звичай асоціюється з експортом товарів. Значний час Японія не грала помітної ролі як міжнародний банкір і експортер капіталів. Але на початку 80-х років в цьому відношенні помітились значні зміни.

На кінець 1987 року загальна сума закордонних активів Японії перевищила 1 трильйон $, а зобов’язання складали біля 831 млрд.$. Перевищення активів над зобов’язанням склали 240,7 млрд.$.

В зарубіжних активах Японії головне місце займають вклади в ціні папери (акції, облігації), в основному американські. Однак в останні роки значно збільшились Японські прямі зарубіжні інвестиції. На 31 березня 1989 року вони досягли майже 186 млрд.$. І хоча по об’єму прямих зарубіжних інвестицій Японія поки що займає 5-те місце в світі, по темпам і зростанням вона обганяє всіх своїх конкурентів. В основному ці інвестиції йдуть в торгові і фінансові підприємства, однак поступово збільшується вклад в переробну і добувну промисловість, та придбання нерухомості за кордоном.

Не випадково, серед 10 самих більших комерційних банків в світі – 9 японських.

Таким чином, Японія не тільки являється одним з провідних в світі експортерів товарів, але і стає найбільшим міжнародним кредитором і експортером капіталу, а Токіо – важливішим міжнародним фінансовим центром.

Список використаної літератури

 

1.         Артуюнов С.А., Джарылкасинова Р.П. Япония: народ и культура. – М; 1991. – Серия «У политической карты мира» №6 – 64 стр.

2.         Бурлацкий Ф.М. Японский феномен // Новое мышление: диалоги и суждения о технологической революции и наших реформах. – М; 1989. – С. 63-78.

3.         Виленский А. Японские парадоксы // Вопросы экономики – 1993. - №8. – С. 126-130.

4.         Васильев Л.С. История востока. – В 2-х т. Т. 2-й. – М. 2001, - 456 стр.

5.         Динкевич А. К осмыслению опыта экономического развития Японии // Рос. экон. ж-л. – 1992. - №10. – С. 86-94.

6.         Жидкова О.А. История государства и права зарубежных стран. – М; 2004. – стр. 367.

7.         Загорский А. Куда идёт японский капитализм: социальные уроки социалистического реформизма // МЭ и МО. – 1991. - №2. – стр. 44-50.

8.         Козицкий А. Новітня історія країн Азії і Африки 1918-1999 – Львів, 2002.

9.         Кузнєцов Ю.Д. История Японии – М; 1988.

10.      Казмин Ю. Колёса Японского прогресса // Международная жизнь. – 1992. - №7 – С. 36-46; №5 С.28-39.

11. Морита А. Как работают японцы // Раб. класс и совр. Мир. – 1990. - №3, - С. 168-172.

12. Мори Р. Как Японцы относятся к труду // Серия 2, Экономика. – 1993 - №2 С. – 174-176.

13. Акио Морито Сделано в Японии // М; 1991. Серия Экономика. - №5.

14. Николаева О. Перегруппировка политических сил в Японии // МЭ и МО, - 1995, - №9. – С.49-56.

15. Николаева О. Проблема политической реформы в Японии // МЭ и МО, 1993, - №1 – С. 97-105.

16. Поляк Г. Б. История мировой экономики М; - 2001.

17. Родригес А.М. Новейшая история стран Азии и Африки. – В 3-х ч.: Ч. 3 – М. 2001.

18. Спандарьян В. Как это удалось японцам? // Межд. Жизнь. – 1990. - №4. – С. 86-98.

19. Спандарьян В. Деловая Япония – М; 1991.

20. Тавровский Ю. «Японское чудо» - японский характер // Диалог. – 1990. - №14 – С. 103-112.

21. Целищев И. Экономика Японии: итоги 80-х годов // МЭ и МО. – 1990. №9 – С. 31-41.

22. Целищев И. Три очерка японского опыта управления экономикой // МЭ и МО. – 1991. - №1. – С. 131.

23. Шварц Ф. Политика консультаций в Японии // МЭ и МО. – 1995. - №3. – С. 123-128.

24. Хлинов В. Япония: становления новой модели правления трудом // МЭ и МО. – 1993. - №2. С.102-109.

25.Эйтус Х.Т. Очерки новой и новейшей истории Японии – М;1958,- С.388

26. Якимов М. Японские вертикали.- М., 1987,-С.315

Курсова робота Передумови „Японського економічного дива” План Вступ Розділ I. Вплив реформ 40-х - 50-х років на „економічне диво” Розділ II. Особливості організації та управління економікою Розділ III. Місце НТР в

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу