курсовые,контрольные,дипломы,рефераты
Вацлав Гавел
Вацлав Гавел - чеський письменник, драматург, дисидент, правозахисник і державний діяч, останній президент Чехословаччини (1989-1992 ) і перший президент Чехії (1993-2003). Один із засновників Громадянського форуму. Член Європейської ради з толерантності та примирення.
Сім’я в житті людини відіграє надзвичайно важливу роль, оскільки саме там закладаються основні риси характеру, визначаються основні моральні принципи та орієнтири в дорослому житті.
Вацлав Гавел народився 5 жовтня 1936 р. в сім’ї одного з найзаможніших підприємницьких родів Чехії. Його дідусь був успішним підприємцем у сфері торгівлі нерухомістю та будівництва. Він спроектував та побудував перший критий каток та найвідоміший в Празі палацовий комплекс у стилі модерн – “Люцерна” (1907-1920), який був перед Першою світовою війною найбільшим і найсучаснішим архітектурним центром (там розміщувались сінематограф, театр, концертні зали, атракціони). А в 1912 р. дідусь Гавела заснував кінокомпанію “Люцернафільм”. Варто зазначити, що в домі сім’ї Гавелів завжди збирались представники чеської інтелігенції, які з радістю зустріли революцію 1918 р. та падіння монархії й проголошення незалежності Чехословаччини (особливо вони раділи, що ці події пройшли мирним шляхом).
Справу діда Гавела успішно продовжили його батько Вацлав М. та дядько Мілош Гавели. Заслугою батька Вацлава було будівництво передмістя Праги Баррандова, а дядько займався кінематографом – побудував кіностудію “Баррандов”, відновив та очолив “Люцернафільм” (практично єдина кінокомпанія, що виробляла чеські фільми). Вони об’єднали свою діяльність в сімейний бізнес, створивши спільну фірму “Брати Гавели – Прага, Люцерна”.
Вацлав Гавел унаслідував найкращі риси своїх родичів, сформувавшись як один з найдостойніших представників чеської нації. “И если от отца и деда Вацлав Гавел унаследовал отношение к порядку, от дяди – изысканные манеры «киномагната», то литературные и дипломатические таланты – именно от дедушки Вавречки”. Таким людям важко було пригнічувати свій дух свободи в часи нацистської окупації та сталінського терору 50-х, тоталітаризму й комунізму.
В 1989 р. в більшості країн з комуністичним ладом, в тому числі й Чехословаччині, стало очевидним, що далі так більше не може бути, потрібно змінити режим, побороти тоталітаризм й припинити незаконні репресії.
17 листопада 1989 р. міліцейські підрозділи розігнали студентську демонстрацію в Празі, що підсилило антиурядові виступи, які згодом переросли в масовий народний рух. “Всенародне піднесення відзначалося витримкою, організованістю учасників, відсутністю насильницьких дій, що дало підставу характеризувати його як “ніжну”, “оксамитову” революцію”. Саме мирний перебіг революції в Чехословаччині вирізняв її з-поміж інших, цей факт можна вважати заслугою організаторських здібностей лідерів та консолідації чехів і словаків в боротьбі за власне демократичне майбутнє.
Вацлав Гавел був у вирі головних подій – виступав перед сотнями тисяч пражан, сформував та очолив 19 листопада Громадянський форум на базі опозиційних організацій, який став центром народного руху.
Під тиском громадськості Комуністична партія Чехословаччини (КПЧ), здавши останні позиції демократичним силам, швидко розпалась, тоталітарний режим зазнав поразки у боротьбі з народом на чолі з демократичними лідерами.
Попереду був складний процес демонтажу тоталітаризму, реформування політичного, економічного та соціального життя; народ мав обрати свого президента й спільно будувати свою державу на демократичних засадах. Після вищезгаданих подій Вацлав Гавел був єдиним реальним кандидатом на пост президента Чехословаччини, кандидатом, який на ділі довів свою вірність співвітчизникам та демократичним ідеалам. Тому цілком закономірним було те, що 29 грудня 1989 р. він став президентом Чеської і Словацької Федеративної Республіки (ЧСФР). А в червні 1990 р. в країні відбулись перші за кілька десятиліть вільні парламентські вибори, на яких більшість місць одержали члени Громадського форуму та Громадськості проти насильства (Словацьке об’єднання демократичного спрямування).
З 1990 р. новообраний уряд розпочинає здійснення реформ в економіці – приватизація, конвертованість валюти, лібералізація цін, закон про землю передбачав повернення відібраних в часи комунізму земель колишнім власникам. Всі ці заходи створювали сприятливу основу для подальшого процвітання країни.
5 липня 1990 р. Вацлава Гавела обрано на другий президентський строк, що свідчило про довіру народу, його захоплення Гавелом як “обаятельно-неловким символом революции, гуманным и трепетным”.
Присвятивши всю свою молодість відстоюванню демократичних принципів та загальнолюдських цінностей, Вацлав Гавел в 53 роки піднявся на вершину політичного Олімпу, зберігши всі свої переконання. Одним з прикладів, що засвідчує його благородність і порядність вже на посту президента є офіційне публічне вибачення перед судетськими німцями, які після війни були депортовані з території Чехословаччини.
Коли в 1992 р. гостро постало питання про перетворення ЧСФР на конфедерацію Чехії і Словаччини або утворення двох незалежних держав, Вацлав Гавел доклав максимум зусиль для збереження єдиної країни, що значно знизило його авторитет в народі. 20 липня 1992 р. він подав у відставку, а 1 січня 1993 р. з ініціативи словаків існування ЧСФР було припинено і проголошено утворення незалежних Чеської та Словацької республік, кожна з яких прийняла свою конституцію. Так зване “розлучення” пройшло цивілізованим мирним шляхом. Обидві країни були прийняті в ООН (1999 р.), МБРР, МВФ та до ряду інших міжнародних організацій.
Янош Кадар
Янош Кадар (венг. Kádár János, до 1945 прізвище Черманек, угор. Csermanek) - комуністичний лідер Угорщини на посаді Генерального секретаря Угорської соціалістичної робочої партії (з 1956 по 1988 р.), в 1956-1958 і 1961-1965 рр.. займав також посаду прем'єр-міністра Угорщини.
Янош Кадар був позашлюбною дитиною Борболи Черманек, служниці словацько-угорського походження, від солдата Яноша Крецінгера, і дитинство майбутнього угорського лідера пройшло в позбавленнях і злиднях. Уродженець нині хорватської Рієки (тоді вільне місто Фіуме) у складі Транслейтаніі, що входила до складу Австро-Угорщині, за тодішніми законами рідного міста був зареєстрований при народженні під італійським ім'ям Джованні Черманек. В 1918 у віці шести років перебрався з матір'ю в Будапешт. Як кращий учень класу в початковій народній школі отримав право безкоштовно вчитися у Вищому початковому міському училищі. Однак з 14 років він був змушений залишити школу, був підсобним робітником, а потім механіком в друкарні.
Переконаний соціаліст, Черманек за пропозицією друга дитинства Яноша Фенакеля вступив у вересні 1931 року в осередок імені Свердлова забороненої Федерації комуністичної робітничої молоді (KIMSZ), комсомольської організації нелегальної Компартії Угорщини, отримавши свій перший підпільний псевдонім - Барна («Шатен»). Наступний псевдонім Черманека - Кадар («Бондар») - в 1945 році офіційно став його прізвищем. У листопаді 1931 року комсомолець стає і одним з «п'ятисот сміливих» - членів Компартії, яка діяла в жорстких умовах правоавторітарной диктатури. Під час Другої світової війни Янош Кадар був активним учасником руху Опору в Чехословаччині, Угорщині та Югославії. Перебуваючи в Угорщині, він виступив одним з ініціаторів створення антифашистського Угорського Фронту. У 1941-1942 роках входив до Пештська обласний комітет Комуністичної партії Угорщини; в 1942 році був введений до складу ЦК, а в 1943 році обраний секретарем ЦК КПВ. У квітні 1944 року за дорученням партії виїхав до Югославії, але був заарештований як дезертир. У листопаді 1944 року під час етапування до Німеччини втік з перевозив його поїзда.
Призначений першим секретарем відділення Угорської партії трудящих (ВПТ) в індустріальномуXIII районі Будапешта, Янош Кадар незабаром стає одним з найпопулярніших угорських політиків завдяки підтримці робітників у питаннях розширення самостійності профспілок, що дозволяє йому стати членом уряду Імре Надя.
Кадар, зайнявши пости прем'єр-міністра і лідера Угорської соціалістичної робочої партії, створеної замість колишньої ТВП, оголосив 15 пунктів своєї програми, які передбачали збереження соціалістичного і демократичного характеру Угорської держави, збереження її суверенітету, припинення вуличних боїв і відновлення порядку, підвищення життєвого рівня населення , перегляд п'ятирічного плану в інтересах трудящих, боротьбу з бюрократією, розвиток угорських традицій і культури, а також близьке співробітництво з іншими соціалістичними державами, збереження радянського контингенту в 200 000 військовослужбовців і переговори з ОВС про виведення військ з країни.
Епоха Кадара
Незважаючи на жорсткий радянський контроль, Янош Кадар зумів за час свого керівництва партією і державою здійснити ряд новаторських економічних реформ, що сприяли лібералізації економіки і зростання рівня життя населення, який тривалий час не поступався цим показником у розвинених західних країнах. Кадар ініціював розвиток в Угорщині приватного сектора в сільському господарстві і сфері обслуговування, усунувши перешкоди для дрібного підприємництва і значно розширивши права зайнятих в колективних господарствах. Тим не менш, господарська реформа 1968 року, покликана підвищити ефективність економіки, але так і не достигнули своїх цілей, була поступово згорнута під впливом придушення Празької весни в Чехословаччині. Ув'язнений в 1973 р. договір з СРСР дозволив країні користуватися дешевими радянськими енергоносіями. Радянський Союз був головним імпортером угорської промислової і сільськогосподарської продукції. Завдяки реформаторського курсу Кадара Угорщину стали називати «найвеселішою казармою в комуністичному таборі», а економічний лад в країні - «гуляшізмом» («гуляш-комунізмом», «гуляшістскім комунізмом»; угор. Gulyáskommunizmus).
В Угорщині була найбільш ліберальна цензура, громадяни користувалися вільним виїздом за кордон, магазини були заповнені недорогими товарами з усього світу. Нині значна частина угорського суспільства відчуває ностальгію за «часів Кадара» з їх високою якістю життя, яке було перекреслено капіталістичними перетвореннями початку 1990-х років.При Кадаре Угорщина вийшла в число світових лідерів по туризму. Кількість туристів, які відвідували Угорщину, зросло в десятки разів; в країну приїжджали туристи не тільки зі Східної Європи та СРСР, а й з Канади, США та Західної Європи, які приносили в бюджет Угорщини значні суми. Угорщина встановила близькі стосунки з країнами, що розвиваються, приймаючи безліч іноземних студентів. Свідченням нормалізації відносин із Заходом стало повернення американцями Святої Корони короля Іштвана I на батьківщину в 1979. Крім того, Угорщина в кінці 1980-х стала єдиною соціалістичною країною, що володіла трасою «Формули-1».Кадар був зміщений зі своїх постів у травні 1988 р., передавши управління УСРП карою Гросу, і помер через рік, 6 липня 1989 Похований на кладовищі Керепеші в Будапешті - традиційному місці поховання видатних діячів угорської культури, науки і політики.
Лех Валенса
Лех Валенса (пол. Lech Wa??sa, [l?x vaw?sa) - польський політичний діяч, активіст і захисник прав людини, колишній керівник незалежної профспілки «Солідарність», електрик за професією.
Син теслі(плотник), який народився 29 вересня 1943 на території анексувати нацистською Німеччиною Поморського воєводства, Валенса працював електриком на Гданській судноверфі. У 1980 році створив перший у Східній Європі вільний, непідконтрольний державі профспілка - «Солідарність».Звільнення Валенси за активну профспілкову діяльність поряд з браком продовольства і зростанням цін призвели в 1980 і 1981 роках до страйків, які викликали широку підтримку «Солідарності» в різних верствах суспільства і змусили уряд піти на ряд поступок, в тому числі надання робочим права на вільну організацію в профспілки.
В кінці 1981 року режим генерала Войцеха Ярузельського оголосив «Солідарність» поза законом, і Валенса був поміщений у в'язницю майже на цілий рік.Лауреат Нобелівської премії миру 1983 року за діяльність на підтримку прав робітників, Валенса грав головну роль в переговорах з урядом в 1988 і 1989 роках. Результатом їх стала легалізація «Солідарності» і інших профспілок. Крім того, Лех Валенса проклав шлях до запровадження соціал-демократії.На президентських виборах 1990 року Валенса після значної перемоги був обраний президентом Польщі у другому турі, набравши 74,25% голосів. Перед ним стояли важкі проблеми політичної нестабільності та переходу Польщі до вільної ринкової економіки.У 1995 році Валенса програв вибори Олександру Кваснєвському.29 вересня 2006 Лех Валенса оголосив про намір повернутися в політику і створити нову партію. Він заявив: «Люди, які колись боролися за незалежність Польщі, не можуть погодитися з тим, що відбувається зараз. Ми боролися не для таких типів, як Качинські, Леппер або Гертих ».
Ніколає Чаушеску
Ніколає Чаушеску (рум. Nicolae Ceau?escu, 26 січня 1918, Скорнічешті, жудець Олт - 25 грудня 1989, Тирговіште) - румунський державний і політичний діяч, генеральний секретар ЦК Румунської комуністичної партії (РКП) з 1965 року. Президент СРР в 1974-1989 роках.
Народився 26 січня 1918 року в селі Скорнічешті в селянській родині, був одним з десяти дітей. Сім'я жила бідно, проте батько зумів дати синові початкову освіту.У 11-річному віці переїздить до Бухареста, де навчається на шевця. А в 15 років Миколі вже працює підмайстром в невеликій шевської майстерні.
У 1933 році вступив в Комуністичний союз молоді Румунії. Піддавався арешту в 1934 році під час страйку залізничників, відбував покарання в різних тюрмах. За цей час за ним закріпилася репутація активного учасника комуністичної і антифашистської пропаганди. Провів в ув'язненні два роки, у тому числі в каторжній в'язниці для політичних в'язнів Дофтана, відомої своїми важкими умовами, де він знайомиться з багатьма відомими функціонерами компартії.
Незадовго до серпневого перевороту 1944 року, коли був позбавлений влади і арештований прогермански налаштований прем'єр-міністр Румунії Іон Антонеску, Чаушеску був звільнений з в'язниці.
Після 1944 року Чаушеску починає швидко просуватися по кар'єрних сходах, він - секретар ЦК КСМ, начальник Вищого політичного управління армії і заступник міністра оборони, генерал. В кінці 1940-х років, Миколу працював секретарем обкому РРП. Спочатку в Добруджі, а потім в Олтенії. А в 1945 році він стає вже кандидатом в члени ЦК РРП (так тоді називалася Румунська комуністична партія).
19 березня 1965 несподівано помирає 63-річний лідер Румунії Георгіу-Деж. Його смерть привела до загострення боротьби за владу, основними кандидатами на пост голови Державної ради Румунії були Ківу Стойка, Георге Апостол, Іон Георге Маурер. У підсумку було вирішено рекомендувати на цю посаду компромісного кандидата, яким і став Чаушеску. Тільки через три дні після смерті Георгіу-Дежа Чаушеску приступив до обов'язків генерального секретаря партії.
Одне з перших прийнятих ним рішень - перейменування партії в комуністичну . Також він заявив, що Румунія стала соціалістичною країною і він вирішив змінити офіційну назву країни з «Румунської Народної Республіки» на «Соціалістичну республіку Румунія».
Внутрішня політика
Сформувавши режим особистої влади, Чаушеску ужив заходів по його юридичного закріплення. Були зміщені зі своїх постів його противники, зокрема позбувся своєї посади Георге Апостол, колишній голова Державної ради Ківу Стойка був фактично відсторонений від вирішення важливих питань і пізніше покінчив життя самогубством, прем'єр-міністр Іон Георге Маурер був відправлений на пенсію. У 1974 році Чаушеску завершив концентрацію влади у своїх руках, зайнявши раніше не існуючий пост президента Румунії, при цьому відповідні зміни до конституції були внесені тільки 17 березня 1975 року. Також у 1974 році він оголосив себе довічним президентом.На жорсткість режиму Чаушеску надихнув досвід азіатських соціалістичних країн, після того, як в 1971 році він відвідав з офіційним візитом Китай, В'єтнам, КНДР і Монголію. Особливо його зацікавив досвід Північної Кореї і ідея чучхе від Кім Ір Сена, в Румунії його книга була переведена на румунську мову і широко поширювалася в країні. По поверненню додому Чаушеску на минулому в липні пленумі Виконавчого комітету РКП виклав програмні пропозиції, що увійшли в історію як «липневі тези». У них згадувалася необхідність подальшого зростання комуністичної партії в суспільстві, інтенсифікація політико-ідеологічного виховання в школах, розширення політичної пропаганди та інші пропозиції, що сприяли зміцненню влади Чаушеску.
Подальше посилення влади Чаушеску проходило у фарватері «липневих тез».Режим Чаушеску відрізнявся непотизмом. У 1972 році Ніколає Чаушеску ввів свою дружину Олену в ЦК компартії Румунії, а у 1980 році призначив її на посаду першого заступника прем'єр-міністра (після поєднання посад президента і прем'єр-міністра пост прем'єра займав сам Чаушеску), зробивши її де- юре другою людиною в країні. Син подружжя Чаушеску Ніку був призначений главою провінції Сібіу, раніше він був главою Союзу асоціацій студентів-комуністів Румунії, а пізніше - першим секретарем ЦК Союзу комуністичної молоді Румунії, часто його називали можливим наступником свого батька. З середини 1980-х років почали ходити чутки про те, що Чаушеску має намір зробити пост президента наслідуваним і планує передати владу синові.Одним з напрямків внутрішньої політики була боротьба з абортами.
У 1966 році був прийнятий закон, який заборонив продаж контрацептивів жінкам, у яких було менше п'яти дітей. Згодом була створена система моніторингу за вагітними.В період його президентства в Академії наук Румунії билися над виробленням наукової теорії, доводить, що румуни є прямими спадкоємцями стародавніх римлян, а румунська мова стоїть ближче всіх інших сучасних мов до латині. Чаушеску був великим шанувальником середньовічного тирана Влада Цепеша, більш відомого як «Влад Дракула». Фестивалі Дракули проводилися в СРР щорічно ...У липні 1978 року в США утік заступник начальника зовнішньої розвідки, генерал Секурітате Іон Пачепа, який став найбільш високопоставленим перебіжчиком за весь час Холодної війни. Згодом їм було опубліковано безліч секретних матеріалів.
Зовнішня політика
У 1965 році зажадав від СРСР повернення решти золота (частково було повернуто у 1956 році), переданого Румунією в роки Першої світової війни на зберігання Російської імперії. У 1966 році Чаушеску виступив з ідеєю одночасного розпуску НАТО і ОВД. Чаушеску виступив із засудженням ініційованого СРСР введення в Чехословаччину військ Варшавського договору в 1968 році, і в деяких інших питаннях також дотримувався незалежного від Москви курсу в зовнішній і внутрішній політиці. Зокрема, в 1984 році Румунія була єдиною країною - учасником РЕВ, не бойкотувати Олімпіаду в Лос-Анджелесі, за що Чаушеску рік потому отримав Олімпійський орден. Румунія також зберегла дипломатичні відносини з Ізраїлем після Шестиденної війни 1967 року і з Чилі після військового перевороту Аугусто Піночета в 1973 році, підтримувала дружні стосунки з маоїстським Китаєм. Також Чаушеску встановив дружні стосунки з лівійським лідером Муаммаром Каддафі та з імператором Центральноафриканської Республіки Бокасса, отримуючи від них вигідні концесії.Румунія була однією з двох з соціалістичних країн (крім Югославії), що підтримували дипломатичні відносини з Європейською економічною групою. Угоди, що включали Румунію в список країн, з якими ЄЕС підтримував привілейовані відносини були підписані в 1974 році.
У 1980 році між ЄЕС і Румунією був підписаний контракт з обміну промисловими товарами. Образивши королівську родину під час візиту в Лондон в 1978 році, коли під час урочистого обіду в Букінгемському палаці наказав своєму слузі спробувати його їжу. Також він приїхав зі своїми простирадлами. Після приходу до влади в СРСР Михайла Горбачова різко негативно поставився до перебудови, внаслідок чого румунсько-радянські відносини почали псуватися. Після цього він став більш активно розвивати відносини з іншими соціалістичними країнами, які не прийняли перебудову в СРСР (Албанія, Китай та ін.) У серпні 1989 року під час святкування 45-річчя визволення Румунії від фашизму Чаушеску заявив, що «швидше за Дунай потече назад, ніж відбудеться перебудова в Румунії».
Вацлав Гавел Вацлав Гавел - чеський письменник, драматург, дисидент, правозахисник і державний діяч, останній президент Чехословаччини (1989-1992 ) і перший президент Чехії (1993-2003). Один із засновників Громадянського форуму. Член Європейської рад
Copyright (c) 2024 Stud-Baza.ru Рефераты, контрольные, курсовые, дипломные работы.