курсовые,контрольные,дипломы,рефераты
ПЛАН
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВИ
1.1 Погляди мислителів щодо визначення природи держави
1.2 Різні підходи до визначення поняття держави та її суті
1.3 Передумови виникнення держави
1.4 Визначення поняття держави
РОЗДІЛ 2. ОЗНАКИ ДЕРЖАВИ
2.1 Основні ознаки держави
2.2 Ознаки держави та публічна влада первіснообщинного ладу
РОЗДІЛ 3. УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
Держава – це піч, яка палає на одних дровах – на людських!
Так про державу писав відомий радянський письменник Чингиз Айтматов. І справді, кожна особа є тією краплею в морі, котра творить щось більше і прекрасніше. Адже як будь-яка стіна складається з великої кількості цеглин, так і держава твориться з її громадян. І тому благополуччя всієї країни залежить саме від ставлення кожного свідомого громадянина держави до оточуючого світу, від готовності зробити щось заради рідної країни, а не лиш для себе та своїх близьких.
Що ж, оптимістично припустимо, що всі громадяни країни бажають благополуччя своєї держави. Тоді для виконання такої нелегкої задачі перш за все потрібно усвідомлювати що собою уявляє саме поняття держави і які її характерні ознаки. Адже коли людина має мету і ставить перед собою задачу для виконання, ціль та шлях до її досягнення повинні бути чітко визначені. Яскравим прикладом даного твердження є вислів Бенджаміна Франкліна: „Не скласти планів – бути приреченим на невдачу”.
Отже, чітко визначивши мету моєї праці, хотілося б відзначити і її актуальність на сьогодні.
Зміна суспільних відносин і реформування економіки призводять до швидкої динаміки зміни законодавства. Виходячи з цього, простим громадянам важко орієнтуватися в законодавстві, яке постійно змінюється, тим більше такий процес ускладнює захист ними своїх прав у суді. Хоча зараз населення стає все більш грамотним у правовому відношенні, не боячись звертатися до суду, державних органів і т.д., все ж таки далеко не всі можуть собі дозволити самостійність у вирішенні даного питання.
І тому одним із найнадійніших гарантів захисту і відновлення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб є юрист.
А що ж являє собою саме поняття юрист? Юрист – це фахівець, який знає закони, вміє їх застосовувати, веде юридичні справи (слідчі, прокурорські, судові, адвокатські) і здійснює юридичне обслуговування фірм, підприємств та населення. Тобто спеціаліст, що має юридичні знання.
Будучи сфокусованою на підвищенні престижу юридичного фаху та поваги в суспільстві до юристів, діяльність сучасного українського юриста має будуватися на таких засадах:
· служіння принципу верховенства права;
· дотримання законності;
· дотримання й захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб;
· відданості професії;
· професіоналізму, компетентності, постійного професійного удосконалення та вимогливості до самого себе;
· незалежності, неупередженості, об'єктивності, чесності, порядності та добросовісності;
· домінантності інтересів клієнтів;
· відповідальності за якість, професійний рівень, компетентність і своєчасність наданих юридичних послуг.
Всі вищезазначені засади українського спеціаліста з юридичних наук прямо чи опосередковано пов’язані з особливою організацією суспільства, котра має назву держави.
Так, принцип верховенства права, що є найголовнішим у діяльності правника, є також безкомпромісною особливістю держави, що, до речі, закріплено у статті 3 Конституції України: „...Утвердження прав і свобод людини є головним обов’язком держави”.
Розглядаючи принцип домінантності інтересів клієнтів у діяльності зокрема українського правника, важливо відмітити те, що у переважній більшості клієнтами юристів є саме громадяни України, котрі незалежно від їх бажань представляють інтереси своєї країни. Отже, виконуючи свій професійний обов’язок перед клієнтами, правник опосередковано захищає і інтереси держави.
У всі часи рушійною силою прогресу країни була завзятість та наполегливість професіоналів у своїй справі. Тож не дивно, що принцип професіоналізму, компетентності, постійного професійного удосконалення та вимогливості до самого себе є однією з рис сучасного правника.
Отже, зі всього вищезазначеного можна зробити висновок, що питання держави та її ознак повсякчас торкається юриста у його діяльності і є актуальною у сучасному юридичному світі. Тому, керуючись інтересами майбутнього правника я обрав саме цю тему для написання курсової роботи.
У цій роботі я намагатимусь якнайширше висвітлити тему держави та її ознак, провівши докладний аналіз інформації (отриманої з періодичних видань, навчальної літератури юридичного характеру, деяких нормативно-правових актів, наукових статей і т.д.) та подавши власний, обґрунтований сучасними поглядами з цього питання, висновок.
У розділі III, виклавши перед цим у двох попередніх розділах теоретичні сторони теми, я намагатимусь охарактеризувати практичні аспекти моєї роботи, а саме я намагатимусь дати оцінку сучасному стану Української Держави та її характерним ознакам. Ну а наприкінці моєї праці я намагатимусь подати чіткі висновки з даної теми.
Держава є одним із найважливіших явищ суспільного характеру. І тому не секрет, що протягом століть філософи, юристи та політики намагалися дати визначення поняття цього явища і розкрити його сутність.
Так розглядаючи дане питання, найдоцільніше буде ознайомити читача з поглядами мислителів про державу у хронологічній послідовності.
Розуміння держави в історії державно-правової думки можна пов'язувати з поглядами софістів, Сократа, Платона, Арістотеля, Цицерона, Гроція, Канта, Гегеля та інших філософів.
Розрізняють два покоління софістів у Стародавній Греції: старші(Протагор, Горгій, Гіпій та ін.) і молодші(Фрасимах, Калікл, Лікофрон та ін.).
Так, Протагор уважав, що демократичний устрій суспільства є правомірним і справедливим, визнавав принцип рівності всіх людей. Закликав усіх державних діячів бути справедливими, розсудливими та благочестивими.
Фрасимах уперше сформулював три дуже важливі висновки: про роль насилля в діяльності держави, щодо авторитарного характеру політики і законів і висновок відносно того, що у сфері моралі панують уявлення тих, у кого сила і державна влада.
Сократ був принциповим критиком софістів. Він відкидав суб'єктивізм софістів, їхню апеляцію до звільненої від моральних засад сили; умотивовував об'єктивний характер моральних оцінок природи, держави і права; розрізняв природне і позитивне право, обстоював законність; обґрунтовував тезу, що керувати суспільством повинні професіонали; критикував тиранію; намагався сформулювати морально-розумні засади сутності держави.
В 360 р. до. н.е. Платон написав свою працю під назвою „Держава”. В своєму однойменному діалозі мислитель виразив думку, що держава являється виразом ідеї справедливості. [17]
Дещо інший погляд на це питання мав Арістотель. Центральною проблемою “Політики” в Арістотеля є питання про походження держави. Перший розділ роботи мислителя ставить питання “що таке держава”. І відразу відповідає: “держава – це спілкування, яке організовується для будь-якого блага.” [19] .У своїй праці Арістотель розробляє теорію ідеальної держави, ідеального полісу, а також походження цієї ідеальної держави. Арістотель відкидає релігійне походження держави. Він пише, що людина – це істота політична, і що держава базується на природному потязі людей до спілкування та спільного життя. Саме цей потяг, на його думку, призводить до утворення родини в суспільстві. Отже, перша форма суспільного життя – родина рабовласницького суспільства. Другий етап утворення держави – селище, громада, що складаються з декількох родин. Це фактично розвинута велика родина, але її інтереси вже не обмежуються повсякденними проблемами, тому що з’являються й інші, більш вагомі потреби. І третій етап утворення держав – виникнення її з декількох селищ, чи громад. Оскільки держава за Арістотелем, є розвинуте “спілкування” селищ, а селище – розвинута родина, що роздрібнилася, форми організації родини були перенесені ним і на державу .[5]
Тож, можна зробити висновок, що відомий давньогрецький учений та філософ визначав державу як певне зосередження вcix розумових та моральних інтересів громадян.
Наступним, хто виклав свої думки щодо поняття держави, був знаменитий римський оратор, юрист і державний діяч Марк Туллій Цицерон. Державу Цицерон визначає як справу, надбання народу. Звідси походить і її назва - республіка. Основну причину походження держави він вбачає у вродженій потребі людей жити разом. Цицерон погоджувався з Арістотелем у тому, що держава виникла з первинного осередку суспільства (сім'ї) поступово і природним шляхом. Ще однією причиною утворення держави є необхідність охорони як приватної, так і державної власності. [19] Іншими словами, Цицерон характеризував державу як союз людей, об'єднаних ідеями загальної корисності та справедливості.
У XVII ст. нідерландський правознавець, класик міжнародного права Гуго де Гроот (Гроцій) [14] дав вельми ґрунтовну відповідь, що собою являє держава. Виникнення держави він пояснює природною схильністю людини до спілкування. Люди первісно об'єдналися у державу, переконавшись на досвіді в неспроможності окремих розділених сімей протистоянню насильству. Гроцій підкреслює, що люди вчинили це "не за божим велінням, а добровільно". Таким чином, він дотримується так званої договірної теорії походження держави, котра стала типовою для буржуазних природно-правових концепцій. У згоді з цією теорією, Гроцій так визначає державу: "Держава… є досконалий союз вільних людей, укладений задля дотримання права і загальної користі". [15]
Представником буржуазного лібералізму у поглядах на державу був Імануїл Кант. Його вчення зводиться до таких постулатів:
– людина – це абсолютна цінність;
–право має гарантувати соціальний простір моралі, бути загальнообов'язковим і забезпеченим силою держави.
Походження держави філософ виводив із суспільного договору. Він розрізняв три гілки влади (законодавчу, виконавчу, судову) і три форми правління (автократію чи абсолютизм, аристократію, демократію); виступав проти повстання й застосування сили, обґрунтовував пасивний опір владі через вимоги реформ; засуджував загарбницькі війни і закликав до вічного миру.
Німецький мислитель-діалектик Г.-В.-Ф. Гегель розрізняв громадянське суспільство і правову державу (причому перше передбачає наявність другої); державу бачив як конституційну монархію з принципом поділу влади; вважав, що держава повинна мати ідеальний суверенітет.
Одним із перших французьких мислителів щодо проблеми визначення держави був Ш.Л. Монтеск’є. Його політичні погляди викладені у працях “Перські листи” (1721), “Роздуми про причини величі і падіння римлян” (1734), „Про дух законів” (1748). Монтеск’є виділив три форми правління: республіку, монархію, деспотизм. Кожну форму правління, на його думку, характеризує певний розмір території держави: монархії – невеликі, республіки – середнього розміру, імперії – величезні.
Республіці притаманні недостатньо ієрархізований порядок, поміркованість, законність, участь усіх у реалізації вищої влади. Монархія вирізняється ієрархічністю, диференціацією громадян. Проте тут також була й поміркованість та законність. Для деспотій характерна відчуженість громадян від влади. Беззаконне, страх перед сваволею диктатора. [12]
Ш.Л. Монтеск’є відстоював необхідність поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову. Мислитель дав одне із пластичних визначень поняття “свобода” – це право “робити все що дозволено законом”, однак він зауважував, що свобода і влада повинні мати певні межі.
За Дж. Локком, до виникнення держави люди перебували у природному стані, де не було "війни всіх проти всіх". Люди вільно розпоряджалися собою і своєю власністю. Однак у природному стані не було органів, які б безпристрасно вирішували спори між людьми, здійснювали належне покарання винних у порушенні природних законів.
З метою належного забезпечення природних прав, рівності і свободи, захисту особи і власності люди погодились утворити державу. Держава є сукупністю людей, які об'єдналися в єдине ціле під захистом ними ж установленого загального закону і створили судову інстанцію, уповноважену уладнувати конфлікти між ними і карати злочинців.
Відомим є також визначення держави, яке дали їх К.Маркс і Ф.Енгельс. Вони розглядали державу як механізм для придушення одного класу іншим. Згодом такий підхід підтримав В.Ленін, який писав: «Держава – це машина для підтримки панування одного класу над іншим». Обидва формулювання були поширені в науці й офіційній пропаганді за часів СРСР. [12]
Однак вони можуть бути застосовані тільки до таких держав, у яких виникає висока класова напруженість і політичне протиборство, що може призвести до руйнування цілісної структури суспільства. Інакше кажучи, ці визначення підходять до тиранічних і диктаторських держав, оскільки, відображаючи їх насильницький бік, не дають змоги побачити у державі цінні феномени цивілізації, культури та соціального порядку.
Також погляди на державу висвітлювались у працях Ж.-Ж. Руссо, О. Радищева, Б. Констана, І. Бентама [5] , М. Коркунова, Дж. Ролза та ін.
Отже, зі всього вищезазначеного видно, що питання про поняття природи держави неодноразово порушувалося у творчості діячів суспільної думки світового рівня протягом всього розвитку світової історії, що не може не привертати увагу як майбутнього правознавця, так і просто пересічної особи.
1.2 Різні підходи до визначення поняття держави та її суті
Держава є центральним інститутом влади у суспільстві і концентрованим здійсненням цією владою політики. Саме тому, і в теоретичному осмисленні, і в побутовій свідомості, і в дійсності всі три явища — держава, влада і політика — цілком природно ототожнюються. Розуміння держави являє собою одну з найбільш складних проблем юридичної і політичної науки. Теорія держави охоплює три групи генетичних і функціональних проблем, пов’язаних з триєдиною основою походження, формування й існування держави:
1) суспільною;
2) класовою;
3) політико-правовою та організаційно-структурною основою державної діяльності.
Залежно від акценту на одній з цих основ склалися три різні підходи до вивчення і дослідження держави:
1) політико-філософський і політико-науковий, який бере свій початок від античної традиції, який актуальний і продовжує розвиватися й сьогодні, при якому держава розглядається, як засіб вирішення “загальних справ” (республіка) і регулювання відносин правителів (влади) і народу (суспільства), а також, як засіб, що забезпечує політичне життя самого народу і окремої людини;
2) класовий, породжений розподілом суспільства на антагоністичні класи і знаряддя класової боротьби; відповідно до марксистської теорії: “Держава є машина для пригноблення одного класу іншим, машина, щоб тримати у покорі одному класові інші пригноблені класи”;
3) правовий та організаційно-структурний — як “юридична” держава, джерело права і закону, що організує життя суспільства і діяльність самої держави і її структур у системі політичних і суспільних відносин.
Таким чином, виділяються три ряди політичних відносин, які охоплює держава, а отже, три її основні завдання, функції:
– організаційна, керівна, яка має на меті загальні цілі — збереження і життєдіяльності, досягнення “загального блага”, єдності, встановлення порядку регулювання взаємовідносин держави і народу, нації, етносу;
– специфічна функція панування і пригноблення, і в цьому розумінні держава виступає не тільки, як засіб боротьби і підкорення, але й як джерело конфліктів у відносинах між класами та держави і класів;
– і не менш специфічна функція “юридичної держави” — створювати правову систему і управляти нею, регулювати роботу державного апарату і відносини держави і суспільства зі всіма притаманними йому суспільними відносинами (соціальними, економічними, правовими та ін.). [1]
Існує також інший розподіл визначення поняття держави. Це поняття розглядають в субстанціональному, атрибутивному, інституціональному і міжнародному значенні.
У субстанціональному значенні держава - організоване в певні корпорації населення, що функціонує в просторі й часі.
В атрибутивному значенні - це устрій певних суспільних відносин, офіційний устрій певного суспільства.
В інституціональному значенні - це апарат публічної влади, державно-правові органи, що здійснюють державну владу.
У міжнародному значенні державу розглядають як суб'єкт міжнародних відносин, як єдність території, населення і суспільної влади.
Історичні передумови виникнення держави
На певному етапі розвитку у суспільстві виникають проблеми взаємовідносин між новостворюваними прошарками населення, його верствами і між окремими особами. Тим самим виникає потреба у вирішенні цих питань і як наслідок зароджується нова специфічна окрема організація суспільства, яку в подальшому ми назвемо державою. Втрачаючи соціальну неоднорідність, суспільство розділяється на частини, які відрізняються місцем і роллю в системі суспільного виробництва і розподілу матеріальних благ, способом життя, духовною культурою, соціальним і майновим станом тощо.
У кожній з таких суспільних груп звичайно з’являються не тільки спільні загальні інтереси, а й окремі для кожного прошарку – специфічні. Ці індивідуальні інтереси носять настільки різноманітний характер, що виникає потреба в їх узгодженні і координуванні, потреба у регулюванні відносин між різними частинами суспільства. Саме ця потреба і вимагає утворення специфічної організації, основним призначенням якої є забезпечення відносної цілісності суспільства. Такою організацією є держава.
Тобто держава виступає формою організації суспільного життя, системою соціального управління, що забезпечує цілісність суспільства, його нормальне, стабільне функціонування.
Виявлення причин виникнення держави багато в чому залежить від того, який соціальний інститут тлумачать як державність, його сутність та призначення. І, хоча необхідність виникнення держави здебільшого пов’язується із виникненням у суспільстві нерівності серед його членів, його диференціацією на певні соціальні верстви, зміною форми і характеру зв’язків між ними та суспільством, якісними змінами у суспільному виробництві, свідомості людей тощо, проблема виникнення держави, як, до речі, і права, залишається і , мабуть, довший час залишатиметься в науці дискусійною.
По-перше, в основі цієї складної проблеми лежать складні різні ідейні, філософські погляди і течії. По-друге, історичні і етнографічні науки дають все нові знання про причини походження держави і права.
Соціальні засади виникнення держави
Сучасна матеріалістична наука пов’язує процес виникнення держави безпосередньо з виникненням права. А, взагалі, зародження державного ладу є одночасним до розвитку виробництва, переходу, як ми назвали вище, від привласнюючої до виробничої економіки.
В результаті еволюційного розвитку людина для задоволення своїх потреб поступово перейшла від привласнення готових тваринних і рослинних форм до справжньої трудової діяльності, направленої на перетворення природи і виробництво знарядь праці, їжі і інше. Саме перехід до виробничої економіки послужив поштовхом до трьох великих розділень суспільної праці – відділення скотарства від землеробства, розділенню ремесла і шару людей, які зайняті в сфері обміну – торгівлі (купців).
Такі великі події в суспільному житті мають такі ж великі багаточисельні наслідки. В змінених умовах зросла роль чоловічої праці, яка стала явно пріоритетною в порівнянні з жіночою домашньою. В зв’язку з цим матріархальний рід поступився місцем патріархальному, де рід вже ведеться по батьківській, а не материнській лінії. Але, що більш важливо, родова община починає розпадатися на патріархальні сім’ї (землеробів, скотарів, ремісників), інтереси яких вже не повністю співпадають з інтересами роду. З виникненням сім’ї почався розклад родової общини. Нарешті наступила черга, неминучої при розділенні праці, спеціалізації, підвищення її продуктивності. Додатковий продукт, як наслідок росту продуктивності праці зумовив появу економічної можливості для товарообміну і привласнення результатів чужої праці, виникнення приватної власності, соціального розшарування первісного суспільства, утворення класів, зародження держави.
І все ж таки причини зародження держави беруть своє коріння не тільки в матеріальному виробництві, але і в відтворенні самої людини. Зокрема заборона інцесту (кровозмішення) не тільки сприяла виживанню і укріпленню роду людського, але й створила багатопланову дію на розвиток суспільства, структуру його внутрішніх і зовнішніх відносин, культуру. Адже зрозуміти, що кровозмішення веде до виродження, ставить рід на межу загибелі – можна сказати ще лише пів справи. Набагато складніше було викорінити його, для цього потрібні були суворі міри, направлені проти відступлень від табу, які обов’язково мали місце. Тому є основи думати, що родові органи, які підтримують заборону інцесту і насильне його викорінення всередині роду, розвиток взаємозв’язків з іншими родами в цілях взаємообоміну жінками, були найдавнішими елементами зародження державності.
Родова організація суспільства трансформувалась в державу еволюційно, проходячи перехідні стадії. Одною з таких перехідних форм, - за думкою Л.Моргана, - “військова демократія”, де органи родового суспільного самоуправління ще зберігаються, але поступово набирають силу нові переддержавні структури в особі воєначальника і його війська.
Тут з’явились зачатки військово-насильницького примусу і подавлення, тому що традиційна родова організація самоуправління уже не в стані була вирішити виникаючі протиріччя, які все більше розвалювали вікові порядки.
Суть формування державності в різних умовах
Формування держави – тривалий процес, який у різних народів йшов різними шляхами. Сьогодні домінує думка, що одним із основних є східний шлях виникнення держави, “азіатський спосіб виробництва” (спочатку – Древній Схід, потім – Африка, Америка, Океанія). Тут дуже стійкими і традиційними вияснились соціально-економічні відносини і структури родового устрою – земельна община, колективна власність. Управління суспільною власністю ставало важливою функцією родоплемінної знаті, яка поступово перетворювалась в уособлену соціальну групу, а її інтереси все більше відокремлювались від інтересів інших членів суспільства.
Звідси, східний (азіатський) варіант виникнення державності відрізняється від інших головним чином тим, що тут родоплемінна знать, яка виконувала суспільні потреби плавно трансформувалась в державні органи (державно-чиновницький апарат), а суспільна (колективна) власність також поступово перетворюється в державну. Приватна власність тут не мала суттєвого значення.
На розглядуваний шлях зародження держави значний вплив зробили географічні умови, необхідність здійснення широкомасштабних суспільних робіт, які визначили виникнення самостійної і сильної публічної влади.
Східні держави помітно відрізняються одна від одної, хоча мають багато спільного. Всі вони були абсолютними, деспотичними монархіями, володіли потужним чиновницьким апаратом, економічну основу їх складала державна власність. Тут по суті не спостерігалось чітко окресленої класової диференціації. Держава одночасно і експлуатувала сільських общинників, і управляла ними, тобто сама держава виступала організатором виробництва.
По іншому історичному шляху йшов процес виникнення державності на території Європи, де головним державотворчим фактором було розшарування суспільства, яке обумовлено інтенсивним формуванням приватної власності на землю, рабів та інше. Але далеко не завжди цей процес походив у “чистому” вигляді. Так, наприклад, в Римі на виникнення класів і держави великий вплив мала тривала боротьба двох угрупувань вільних членів родоплемінного суспільства – патриціїв і плебеїв. В результаті перемог останніх в ньому закріпились демократичні порядки: рівноправність всіх вільних громадян, можливість кожного бути одночасно землеробом і воїном та інше.
З приводу виникнення держави на території Західної і Східної Європи в літературі наявні дві точки зору. Прибічники першої стверджують, що в багатьох регіонах в ході розкладу первісних відносин зароджувалась феодальна держава.
Прибічники іншої вважають, що після розкладу трудового устрою, тут наступає попередній феодалізму довгий період, в ході якого знать виділяється в особливу групу, забезпечує собі привілеї, в першу чергу у володінні землею, але християни зберігають як свободи так і власність на землю. Цей період вони називають профеодалізмом, а державу – профеодальною. [3]
Таким чином, на етапі виробничої економіки під дією розділення праці, появи патріархальної сім’ї, військових захоплень, заборони інцесту і інших факторів, проходить розшарування первісного суспільства, загострюються його протиріччя, внаслідок чого родова організація соціального життя виживає себе, а їй на зміну з тою ж неминучістю приходить нова організаційна норма суспільства – державність.
Отже, узагальнюючи, можна сказати, що виникнення держави обумовлено потребою суспільства зберегти свою цілісність за його розшарування на нерівні за своїм соціальним становищем верстви, здійсненням ефективного соціального управління за умов збільшення населення, зміни безпосередніх родоплемінних зв’язків на опосередковані продуктами виробництва, що є проявом ускладнення суспільного життя.
Нині в Україні розбудовується нова державність. Долаються психологічні комплекси і стереотипи тоталітарного минулого, формується новий погляд на роль і сутність держави. І тому, сучасне покоління потребує чіткого розуміння поняття держави.
Основою для розгорнутого визначення держави насамперед повинні стати вказані мною раніше аспекти діяльності держави. А саме: держава як організація всього суспільства, держава як класова організація, держава як певний апарат влади.
Звичайно, єдиного, чітко окресленого визначення цього суспільного явища не існує. Проте, все-таки, більш-менш конкретні визначення мають місце. Так, будь-яка держава має набір таких універсальних ознак, що виявляються на всіх етапах її розвитку. Такими ознаками є територія, населення, влада.
Держава – це організація суверенної політичної влади, яка в рамках правових норм здійснює управління суспільними процесами і забезпечує безпеку особи і нації.
Держава – це організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально-неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним, насамперед, в інтересах цієї його частини, а також управління загальносуспільними справами. [1]
Держава – це особлива політико-територіальна організація, що має суверенітет, спеціальний апарат управління і примусу і здатна надавати своїм велінням загальнообов'язкової сили. [8]
Держава – суверенна політико-територіальна організація суспільства, що володіє владою, яка здійснюється державним апаратом на основі юридичних норм, що забезпечують захист і узгодження суспільних, групових, індивідуальних інтересів зі спиранням, у разі потреби, на легальний примус. [13]
Отже, якщо узагальнювати, то держава – це політична організація суспільства, яка забезпечує його єдність і цілісність, здійснює з допомогою державного механізму управління справами суспільства, суверенну публічну владу, яка надає праву загальнообов’язкового значення, гарантуюча права, свободи громадян, законність і правопорядок. [7]
Держава – основне знаряддя здійснення політичної влади. Поняття держави конкретизується при розкритті ознак, які відрізняють його як від родового устрою, так і від недержавних організацій суспільства. Іншими словами, аналіз ознак держави поглиблює знання про неї, підкреслює її унікальність у якості нічим незамінної форми організації суспільства і важливого суспільно-політичного інституту.
Перш за все держава є організацією суспільства, але організацією особливою, яка характеризується тим, що вона:
1) всеохоплююча – об’єднує в єдине ціле всіх членів суспільства, відображує та забезпечує загальносуспільні інтереси і потреби;
2) територіальна організація населення і здійснення публічної влади в територіальних межах.
В додержавному суспільстві приналежність індивіда до того чи іншого роду зумовлювалась кровною спорідненістю. Причому рід часто не мав строго визначеної території, переміщувався з одного місця в інше. В державно-організованому суспільстві кровноспоріднений принцип організації населення втратив своє значення. На зміну йому прийшов принцип його територіальної організації. Держава має строго локалізовану територію, на яку розповсюджується його суверенна влада, а населення, яке на ній проживає, перетворюється в підданих чи громадян держави. Виникають таким чином просторові межі держави, в яких проявляється новий правовий інститут – підданство чи громадянство. З територіальною організацією населення поєднано не тільки виникнення держави, але й початок складання окремих країн. А тому з цих позицій поняття “держави” і “країни” багато в чому співпадають.
Від недержавних організацій держава відрізняється тим, що уособлює все населення країни, розповсюджує на нього свою владу.
3) Публічна (державна) влада. Публічною вона називається тому, що не співпадає з суспільством, виступає від його імені, від імені всього народу.
Влада існувала і в додержавному суспільстві, але це була безпосередньо суспільна влада, яка виходила від всього роду і користувалась ним для самоуправління. Вона не потребувала ні чиновників, ні будь-якого апарату. Принципова особливість публічної влади є те, що вона втілюється саме в чиновниках, тобто в професійному розряді управителів, із яких комплектуються органи управління і примусу (державний апарат). Без цього фізичного втілення державна влада представляє собою лише тінь, пусту абстракцію.
Уособлена у державних органах і установах, публічна влада стала державною владою, тобто тою реальною силою, яка забезпечує державний примус, насильство. Вирішальна роль в організації примусу належить загонам озброєних людей і спеціальним установам. [7]
4) Офіційна організація – репрезентує суспільство, виступає від його імені, і такою визнана іншими державами. [10]
5) Універсальна, бо об’єднує членів суспільства для вирішення питань, що стосуються різних сфер їх життя.
6) Верховна організація – є вищим за значенням та силою об’єднанням суспільства, всі інші соціальні організації у сфері загальносуспільних інтересів підпорядковані їй. [10]
7) Централізована організація – внутрішня структура держави здійснюється за ієрархією, тобто підпорядкованістю нижчих організаційних структур вищим, і особливо загальнодержавним.
8) Державний суверенітет. Поняття “державного суверенітету” з’явилося в кінці середніх віків, коли стало потрібним відділити державну владу від церковної і надати їй виняткове, монопольне значення. Нині суверенітет – обов’язкова ознака держави. Держава, яка його не має – це колонія або домініон.
Суверенітет як властивість (атрибут) державної влади полягає в її верховенстві, самостійності і незалежності.
Суверенність державної влади обумовлюється її можливостями реально, а не тільки ідеологічно впливати на суспільні відносини.
Верховенство державної влади всередині країни означає:
q Універсальність її владної сили, яка розповсюджується на все населення, всі партії і суспільні організації даної країни;
q Її прерогативи (державна влада може визнати нікчемним будь-який прояв іншої суспільної влади, якщо остання порушує закон);
q Наявність у неї таких засобів впливу, якими ніяка інша суспільна влада не володіє (армія, поліція і т.д.)
Самостійність і незалежність державної влади від всякої іншої влади усередині країни і зовні її виражається в її винятковому, монопольному праві вільно вирішувати всі свої справи.
9) Нерозривний зв’язок держави і права. Без права держава існувати не може. Право юридично оформляє державу і державну владу і тим самим робить її легітимними, тобто законними. Держава здійснює свої функції в правових формах. Право вводить функціонування держави і державної влади в рамках законності, підкоряє їх конкретному правовому режиму. При такій підлеглості держави праву і формується демократична правова держава.
10) Держава відіграє важливу роль у вдосконаленні суспільства як власника основних засобів і знарядь виробництва; визначає основні напрямки його розвитку в інтересах всіх і кожного;
11) Держава має спеціальний апарат управління, який забезпечує виконання державних функцій;
12) Держава має розгалужену систему юридичних органів, що дозволяє використовувати різні методи переконання і примусу;
13) Держава володіє єдністю законодавчих, управлінських і контрольних функцій, це єдина повновладна організація у масштабі всієї країни. [4]
Держава відноситься до владно-політичних організацій і виступає як головна сила в руках політичних сил, які тримають владу в своїх руках, як головний виразник їх волі і інтересів.
У найбільш концентрованому вигляді ознаки державної влади виявляються через суверенність:
Ø Верховенство – державна влада є вищою владою в суспільстві;
Ø Повнота (неподільність) – державна влада належить до народу, який є її єдиним джерелом;
Ø Самостійність – державна влада не залежить від волі будь-яких інших організацій, окремих осіб чи інших суспільств.
Ознаки, які відрізняють державну владу від первісного соціально однорідного суспільства:
q У первісному суспільстві первісна влада виражає і захищає інтереси всіх членів суспільства; у соціально неоднорідному – інтереси насамперед керівного (панівного) класу, його частини або іншої соціальної групи;
q У первісному суспільстві носії влади не відокремлюються за соціальним статусом, професійно від інших членів суспільства; у соціально неоднорідному (зокрема, класовому) суспільстві носії влади в організаційному відношенні відокремлені у певні структури, “загони”;
q У первісному суспільстві населення не оподатковується; а у соціально неоднорідному (зокрема класовому) суспільстві для утримання державної влади встановлюються податки;
q У первісному суспільстві органи влади не поділяються за окремими функціями на певні види, а у соціально неоднорідному суспільстві функції влади розподіляються між окремими органами, виникає специфічна структура влади;
q У первісному суспільстві влада поширюється на всіх членів роду, племені, на якій території вони б не перебували; а в державі влада поширюється на всіх людей, що перебувають на певній, належній їй території;
q У державі складається система особливих загальнообов’язкових правил поведінки – юридичних норм, яких не знало первісне суспільство. Поняття про такі норми стало позначатися з певних причин словом (терміном) “право”.
Але не зважаючи на те, що держава є формою організації інтересів усіх членів суспільства, вона не об’єднує їх абсолютно в усіх сферах, аспектах їхнього життя. Поряд із загальносуспільним інтересом існують інтереси особливі та індивідуальні, які відображаються, забезпечуються і охороняються відповідними соціальними об’єднаннями чи особисто індивідом. Держава не повинна сама втручатися у сферу цих інтересів, але обов’язком її є забезпечувати їх незалежність, гарантувати і охороняти від втручання з боку інших суб’єктів. Незалежність різних соціальних організацій та індивідів, наявність гарантованих державою сфер їх “самостійного” життя – важлива ознака цивілізованості держави і суспільства.
Також слід звернути увагу на те, що держава може бути світською і теократичною. Більшість держав світу — світські, тобто такі, в яких розмежовані сфери дії церкви і держави (церква відокремлена від держави). У теократичних державах влада належить церковній ієрархії (Монголія до 1921 p., сучасний Ватикан).
Отже, ми розглянули основні ознаки держави, що дає нам можливість більш глибоко зрозуміти суть самої держави та поняття держави у громадянському соціальному правовому суспільстві.
Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Ст. 3 Конституції України
від 28 червня 1996 року.
Так буквою закону в Україні захищаються права головної складової будь-якої держави – особи. А чи була захищена особа публічною владою за часів первіснообщинного ладу? І, якщо так, то я ким чином? В ході подальшої роботи саме на ці питання я хочу відповісти, провівши певне порівняння ознак держави та публічної влади первісного суспільства, що прямо стосуються теми моєї курсової роботи.
Табл. 2.1
Ознаки держави, що відрізняють її від соціальної (публічної) влади первіснообщинного ладу
|
Первісний лад |
Держава |
|
1) наявність соціальне однорідного позакласового суспільства, що не має антагоністичних протиріч; 2) наявність кровно-родинного поділу населення; 3) наявність публічної влади, яка безпосередньо збігається з усім населенням, виражає і захищає інтереси всього суспільства; 4) відсутність апарату примусу, на який могла б спиратися публічна влада; |
1) поява соціальна неоднорідного, класова розшарованого суспільства, яке має антагоністичні протиріччя; 2) поява адміністративно-територіального поділу населення (округи, області та ін.); 3) поява публічної влади, відокремленої від населення (державний апарат), яка виражає і захищає інтереси економічно найзабезпеченішої частини (класу) суспільства і виникла в результаті його соціального розшарування; 4) наявність апарату примусу |
|
5) відсутність розподілу функцій у публічної влади; 6) відсутність збору податків із населення; 7) наявність неписаних правил поведінки - звичаїв. |
(придушення) – загонів збройних людей у вигляді армії, поліції та ін., на який спирається державний апарат; 5) поява певних функцій (зак., виконавчої) у окремих органів публічної влади; 6) поява офіційної системи оподаткування; 7) поява писаних загальнообов'язкових правил поведінки – юридичних норм. [13] |
Саме поява писаних загальнообов’язкових правил поведінки в державі, на відміну від первіснообщинного суспільства, характеризує той факт, що у первісному суспільстві була відсутня будь-яка відповідальність органів управління за свою діяльність перед простою особою. Не маючи апарату примусу, на який могла б спиратися публічна влада, влада не могла забезпечити дотримання нею самою певних правил поведінки, що і є головною вимогою відповідальності перед народом.
Докладно розглянувши питання визначення поняття держави, підходів до визначення цього поняття, ознак та передумов виникнення, доцільно провести певний аналіз сучасного стану Української Держави.
Отже, керуючись вищезазначеним матеріалом, Україну можна сміливо називати державою, оскільки вона має всі ознаки бути нею.
По-перше, коли ми кажемо Україна, ми маємо на увазі весь український народ, а не лише певну частину Східної Європи. Іншими словами, Україна є всеохоплюючим поняттям, котре уособлює всіх членів суспільства на даній території.
Українська держава всіляко намагається захищати права і свободи людини, оскільки „Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю...”, що зазначено у статті 3 Основного Закону України. Можливо сучасні суспільні реалії і змушують засумніватися у збереженні українською державою вищезазначеної цінності, але не будемо забувати і про багатостраждальну історію нашого краю, коли раб не рахувався за людину і про те, що все відносно.
Як і в інших країнах світу, українські закони діють насамперед на українській території. Це означає, що всі особи незалежно від того, чи є вони громадянами цієї країни, зобов’язані дотримуватися норм українського законодавства. Це є найхарактернішою ознакою державності. Окрім того, „ ...Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.”, що ще раз підтверджує існування держави, а не просто об’єднання людей.
Наступною ознакою сучасної держави України є те, що вона є офіційною організацією – репрезентує суспільство, виступає від його імені, і в такій якості визнана іншими суспільствами (державами). Так, Україна має встановлені дипломатичні відносини з більш ніж 170 державами світу, а інтереси України представляють 118 дипломатичних представництв у майже 80 зарубіжних країнах.
Іншою доказом державності України є те, що вона є універсальною організацією – тобто об`єднує членів суспільства для вирішення питань, що стосуються різних сфер їх суспільного життя. Найхарактернішим прикладом є вибори народних депутатів та Президента України, референдуми чи просто соціальні опитування населення.
Українська Держава є верховною – тобто є вищим за значенням та силою об`єднанням суспільства; всі інші соціальні організації (об’єднання громадян, політичні партії, професійні спілки) в сфері загальносуспільних інтересів підпорядковані їй.
Україна – це централізована організація, в якій внутрішня побудова здійснюється за ієрархією, тобто підпорядкованості нижчих організаційних структур (регіонів, місцевих органів державної влади і управління, державних підприємств і установ) вищим, в кінцевому результаті, - загальнодержавним (парламенту, президенту, міністерствам тощо). А це є також характерним для держави.
Мабуть, найголовнішим аспектом при розгляді Української держави є її суверенітет. Так, 16 липня 1990 року у місті Києві Верховною Радою Української РСР була прийнята „Декларація про державний суверенітет України”, котра проголосила „...державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.” [2] Ну а у статті 17 Конституції України зазначено, що „Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу”. [6]
Іншої особливістю України як держави є наявність системи державних органів, які здійснюють її завдання і функції. Тобто, наявність апарату держави.
Отже, провівши невеликий аналіз відповідності України поняттю держави, можна зробити висновок, що вона відповідає сучасним уявленням про державу і гідно несе свої обов’язки перед її громадянами.
Виконавши курсову роботу з теорії держави і права про поняття держави і її ознаки, хотілося б зробити наступні висновки. Я розбив їх по розділам курсової роботи, щоб найкраще виразити свої думки щодо того чи іншого питання та роботи загалом.
У першому підрозділі першого розділу я виклав інформацію щодо поглядів мислителів про походження держави. Хотілося б відмітити, що абсолютно всі дослідники поняття держави укладали в це поняття об’єднання людей в тій чи іншій формі. Так, одні вважали державу об’єднанням людей шляхом підкорення одними класами інших, інші – добровільним об’єднанням родин через неспроможність самостійно протистояти насильству. Проте ніхто не заперечує того, що держава є об’єднанням груп індивідуумів.
У підрозділі щодо підходів про визначення поняття держави та її суті я виклав тезиси про різні способи визначення держави. У будь-якому з них помітно, що держава завжди асоціюється з владою та політикою. Тобто, держава вже характеризується не лише як об’єднання, а як об’єднання, котре здібне до самокерування.
Розділ про передумови виникнення держави я розділив на дві складові (історичні та соціальні). При цьому варто відмітити, що в основі історичних передумов лежить потреба цілісності суспільства, що знову доказує твердження про те, що держава є об’єднанням осіб. Також видно, що в основі соціальних передумов виникнення держави лежить принцип задоволення власних потреб, що показує нам державу в світлі способу отримання бажаного.
У останньому підрозділі першого розділу я намагався вивести кінцеве визначення поняття держави. Звідси видно, що держава знову ж таки є об’єднанням, як би не трактували поняття ті чи інші джерела. Не залежно від особливостей державу трактують саме як організацію суспільства.
Другий розділ було присвячено ознакам держави. Так, видно, що держава має низку ознак, котрі відокремлюють її від інших соціальних об’єднань. Проте, на мою думку, найголовнішою з них є верховенство права для абсолютно всього населення держави, адже це є найвищою формою саморегулювання такого великого об’єднання осіб. Якнайкраще характеризує мої слова латинське прислів’я, котре гласить: „Закони створені для того, щоб сильний не був всемогутнім”.
Характеризуючи у третьому розділі сучасну Українську Державу, не можна не розглянути як плюси так і мінуси сучасного творення державності. У цьому розділі я дійшов висновку, що Україна досить гідно представляє себе як країну. Проте, не можу промовчати і про негативи. Один факт, що Україна посідає десяте місце у світі по захворюванню на СНІД перекреслює чимало позитивних моментів, адже здоров’я країни є найголовнішим у державному творенні – це майбутнє сучасного суспільства. Можливо причина такої сумної ситуації лежить саме на моральному рівні, адже далеко не завжди сучасне суспільство нав’язує особам ( а, особливо дітям) хороші звички і подає вдалий приклад для наслідування. Можливо у вирі сучасного життя багато хто забуває про найголовніше, на мою думку, в житті - здоров’я, сім’ю та дружбу, що і спричиняє до негативних наслідків, таких як наркоманія, алкоголізм чи будь-який вид залежності.
В будь-якому разі, потрібно завжди гідно долати перешкоди життя, самоудосконалюватися та нести лише позитив у відношенні до себе та оточуючих, адже:
Гідність держави зрештою залежить від
гідності особистостей, які її створюють
Дж. Міль.
1. Андрусяк Т. Г. Теорія держави і права / Фонд сприяння розвитку укр. правової думки та пропаганди державницьких традицій "Право для України". — Львів, 1997. — 200с.
2. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року.
3. Зайчук О.В., Оніщенко Н.М.. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / – К.: Юрінком Інтер, 2006. – с. 688.
4. Кельман М.С..Теорія держави: Навч. посібник/ -Тернопіль, 1997.
5. Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л. та ін.. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб.; За ред. В.В.Копєйчикова; Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. — Стер. вид.. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — 317 с
6. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року зі змінами, які вступили в силу з 1 січня 2006 року відпвідно Закону України «Про внесення змін до Конституції України» № 2222-ІV від 8 грудня 2004 року. Положення Закону України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV «Про внесення змін до Конституції України», що набирають чинності з дня набуття повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006 році. – Харків: СПД ФО Співак Т. К., 2006. — 48с.
7. Корельский В.М., Перевалова В.Д.. Теория государства и права: Підручник/ - М., 1999.
8. Лисенков С.Л.. Загальна теорія держави і права.
9. Навчальний посібник. — К.: "Юрисконсульт", 2006. — 355 с.
10. Нечитайленко А.А..Основи теорії права: Навчальний посібник/ - Харків, 1998.
11. Піча В.М., Хома Н.М.. „Політологія” Львів, 2003 р.
12. Самолюк В., Філіп’єв А., Мартинюк Р. Основи правознавства: Навчальний посібник. – Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2006. – 253с.
13. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с.
14. Шемшученко Ю.С та ін.. Юридична енциклопедія. – Київ, “Українська енциклопедія” імені М.П. Бажана. – 1999. – Т.1.
15. Гроций Гуго. «О праве войны и мира», перевод с латинского. М.,1994.
16. Дынник М.А. Очерк истории философии классической Греции. – М., 1936. – 457 с.
17. Лосева А.Ф. и др. Платон. Филеб, Государство, Тимей, Критий /— М.: Мысль, 1999. — 654 с.
18. Мельников А.П. Проблемы политологии в работе Аристотеля “Политика” // Вестник Белорусского ун-та. Сер. 3 История, философия, политология, экономика, право. – 1995. - №1. – 134 с.
19. Цицерон Марк Туллий. Диалоги: О государстве; О законах. - М., 1994
|
|||
Поняття національного доходу та його використання
Поняття підстави та умови матеріальної відповідальності за трудовим правом
Поняття права інтелектуальної власності
Поняття принципу поділу державної влади
Поняття сторін у цивільному процесі та їх процесуальні права і обов’язки
Поняття та види слідів у трасології
Поняття та загальна характеристика договору довічного утримання
Поняття та методи криміналістики
Поняття та ознаки вбивства
Поняття та ознаки суб'єкта злочину
Copyright (c) 2024 Stud-Baza.ru Рефераты, контрольные, курсовые, дипломные работы.