База знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ

Курсова робота

З дисципліни: “Національна економіка”

Тема

„Пріоритети в соціально-економічному розвитку держави. Критерії визначення державних пріоритетів”

Зміст

Вступ

Розділ 1. Характеристика соціально-економічного розвитку держави

1.1 Теоретичні основи сутності соціально-економічному розвитку держави

1.2 Порівняльна характеристика соціально-економічного розвитку України з соціально-економічним розвитком в зарубіжних країнах

Розділ 2. Соціально-економічний розвиток держави в системі державного регулювання економіки

2.1 Засади державного регулювання процесів економічного розвитку. Критерії визначення державних пріоритетів

2.2 Пріоритети в соціально-економічному розвитку держави в системі державного регулювання

Розділ 3. Моделі і методи соціально-економічного розвитку держави в державному регулюванні економіки

3.1 Методологія соціально-економічного розвитку держави

3.2 Моделі і методи соціально-економічного розвитку держави

Висновки

Список літератури

Вступ

Процеси і наслідки трансформації економічної системи в Україні з надзвичайною гостротою висвітлили питання про вибір та обґрунтування напрямків її дальшого економічного розвитку. Багатоаспектність і масштабність цієї проблеми визначили необхідність з одного боку, комплексного її вивчення, а з другого – різновекторність наукового пошуку. Вражаючі особливості макроекономічних процесів у економіці України не вкладаються у схеми відомих нині економічній науці закономірностей. Для практичної реалізації державної стратегії розбудови національної економічної системи конче необхідні конкретизація пріоритетів, уточнення ресурсного забезпечення, відпрацювання механізмів здійснення. На тлі змін, що відбуваються в країні, спостерігається досить цікавий феномен сучасності – утвердження нової моделі розвитку з посиленим ринковим вектором і якісно ускладненими державними функціями та одночасно – формування сильної держави.

Не зважаючи на наявність значного теоретичного надбання, науковці й досі переймаються пошуками оптимальної моделі економічного розвитку, ураховуючи національні особливості перебігу трансформаційних процесів та наголошуючи на важливості чинника державного регулювання. Однак, очевидна фрагментарність розробок обумовлює необхідність системного дослідження теоретичних і прикладних засад державного регулювання процесів економічного розвитку національної економіки з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду.

Теоретичні тлумачення системних оновлень були об’єктом дослідження цілої плеяди вчених-економістів. Сутність процесів економічного розвитку та роль держави в їх здійсненні досліджували такі видатні науковці свого часу, як М. Кондратьєв, М. Туган-Барановський, Й. Шумпетер.

З переходом суспільства до наступного індустріального етапу розвитку з’явились моделі А. Льюїса, А. Ростоу, Р. Харрода, А. Хіршмана. Обґрунтування макроекономічних стратегій країн, що трансформуються, проводилось на підставі сучасної макроекономічної теорії Л.Бальцеровичем, Г. Манківим (Менк’ю), П. Самуельсоном, Я. Тінбергеном, М. Тодаро. У результаті парадигмальних змін в економічній теорії процеси розвитку стали пояснювати, спираючись на інституціональну та інституціонально-еволюційну теорії. Цей напрямок репрезентовано Р.Коузом, У.Нельсоном, Д. Нортом, О. Вільямсоном, Ф. Хайєком.

Теоретично досліджували складові процесу економічного розвитку пострадянських країн російські економісти Л. Абалкін, С. Глазьєв, І. Іноземцев, В. Маєвський, А. Улюкаєв.

В Україні поки що бракує комплексних фундаментальних досліджень питань державного регулювання процесів економічного розвитку, проте неабиякий внесок у певні аспекти проблеми зробили такі відомі вчені-економісти, як Ю. Бажал, О. Білорус, В. Геєць, Н. Гончарова, А. Гриценко, М. Долішній, М. Данько, С. Дорогунцов, І. Лукінов, Д.Лук’яненко, А. Мар’єнко, Б. Панасюк, Ю. Пахомов, В. Пономаренко, А. Поручник, М. Соколик, М. Чумаченко, А. Філіпенко, А. Шегда. Напрацювання у цій сфері акцентовано навчального характеру належать ученим-викладачам З. Ватаманюку, А. Задої, Л. Корнійчук, Г. Климку, С. Мочерному, С. Панчишину, А. Савченку.

Не зважаючи на наявність значного теоретичного надбання, науковці й досі переймаються пошуками оптимальної моделі економічного розвитку, ураховуючи національні особливості перебігу трансформаційних процесів та наголошуючи на важливості чинника державного регулювання. Однак, очевидна фрагментарність розробок обумовлює необхідність системного дослідження теоретичних і прикладних засад державного регулювання процесів економічного розвитку національної економіки з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду.

Метою роботи є розгляд основних теоретико-методологічних підходів до визначення соціально-економічного розвитку, аналіз стану цього процесу в Україні та конкретизація пріоритетів та завдань державного регулювання.

Об’єкти дослідження – процеси економічного розвитку за умов системних трансформацій в Україні.

Предмет дослідження – державне регулювання соціально-економічного розвитку України в цілому.

Теоретичною основою роботи є праці вітчизняних та зарубіжних учених-економістів, політологів, соціологів, юристів з проблем державного соціально-економічного управління. Інформаційну базу становлять законодавчі та нормативно-правові документи Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, статистичні матеріали, офіційні сайти мережі Інтернет.

Методологічну основу дослідження становить системний підхід до аналізу економічних явищ і процесів. Теоретичним підґрунтям аналізу є цивілізаційна парадигма суспільного розвитку, на якій базується сучасна економічна теорія.

Розділ 1. Характеристика соціально-економічного розвитку держави

1.1 Теоретичні основи сутності соціально-економічному розвитку держави

Важливим аспектом вивчення закономірностей і чинників, що визначають соціально-економічний розвиток, є розуміння сутності самого процесу розвитку. У науковій термінології досить часто вживається термін "розвиток". Він зустрічається як самостійно, так і у словосполученнях: економічний розвиток, соціально-економічний розвиток, сталий розвиток, регіональний розвиток тощо. Під розвитком насамперед розуміють будь-яку прогресивну зміну параметрів системи. При кількісній зміні мова йде про зростання чинників, зміна яких і визначає розвиток. При якісній зміні мова йде не тільки про структурні зміни, а також і про зміни, які приводять до отримання системою невластивих їй раніше характеристик.

З позиції філософської думки С.В. Мочерний визначає розвиток як незворотні, спрямовані закономірні (якісно-сутністні) зміни матеріальних систем, зміст і зумовленість яких характеризується дією основних законів діалектики, що не виходить за межі глибинної внутрішньої сутності такої системи. Розвиток розглядається у взаємозв’язку з основними законами діалектики. Розвиток тісно пов’язаний з часом, рухом і змінами. Завдяки часу розвиток набуває спрямованості; лише в процесі руху відбувається взаємодія протилежних сторін суперечності; зміни в процесі розвитку повинні мати комплексний характер як у межах окремих підсистем, їхніх елементів, так і їхньої структури. Сутністно-якісні зміни відображають перехід сутності в нову якість: "якщо комплекс якісних змін відбувається в межах єдиної сутності, то остання зазнає певних модифікацій, розвиваючись у якісно нових формах" [7, c.285].

Отже, сутність розвитку пов’язують з якісними змінами, або просто зі змінами, або із змінами, які мають якісно-сутнісний характер. Взагалі, розвиток об’єкта – це перехід системи від одного його якісного стану до іншого. Цей перехід характеризується структурою, механізмом, витоками, формами та направленістю. Розвиток – це не будь-яка зміна, а зміна, що пов’язана з трансформацією внутрішньої структури, що загалом є сукупністю функціонально пов’язаних між собою елементів та залежностей. Кінцевою метою розвитку є поліпшення якості життя людей, розширення їхньої можливості формувати власне майбутнє. Це, зрозуміло, вимагає збільшення доходів на душу населення, але містить і багато інших аспектів, які стосуються створення реальної рівності для отримання освіти і працевлаштування, забезпечення рівних можливостей для чоловіків і жінок, вищий рівень медичного обслуговування та краще харчування. До цього переліку ще можна додати забезпечення чистоти і сталості довкілля, підвищення рівня безсторонності та об’єктивності судочинства і правової системи, розширення громадянських і політичних свобод, урізноманітнення та насиченість культурного життя [9].

Таким чином, соціально-економічний розвиток – це багатомірний процес, який має розглядатися з урахуванням такої сукупності соціальних та економічних цілей, як: зростання виробництва та доходів населення; збільшення добробуту, поліпшення стану здоров’я, якості освіти; формування умов, які сприяють зростанню гідності громадян; змін в інституціональній, соціальній та адміністративній структурі суспільства; змін у свідомості громадян; змін у традиціях та звичках.

1.2 Порівняльна характеристика соціально-економічного розвитку України з соціально-економічним розвитком в зарубіжних країнах

Для порівняння характеристик оберемо країни СНД, які зберігають для України принципову важливість не лише з огляду на перспективи розвитку зовнішньоекономічної діяльності, але й як корисна база для порівняння поступу та проблем соціально-економічного розвитку. Подібність багатьох успадкованих від радянських часів макроекономічних та соціальних диспропорцій, так само як і завдань та проблем перехідного періоду країн СНД, дозволяє об’єктивно оцінити темпи соціально-економічного розвитку України, скористатися досвідом реалізації трансформаційної політики в цих країнах.

Проведення аналізу основних тенденцій соціально-економічного розвитку країн Співдружності у контексті визначення ефективності національних економік та їх спрямованості на досягнення основної мети сучасного суспільства – підвищення рівня та якості життя населення, дасть змогу визначити пріоритетні напрямки соціально-економічного розвитку та реформ для України.

На основі статистичних даних за 2006-2007 роки проведений порівняльний аналіз стану соціально-економічного розвитку СНД за низкою параметрів (демографічний стан, соціально-економічні показники, грошові доходи населення, ринок праці, рівень інфляції)

Сукупне населення країн СНД зростало до 1994 року, проте з 1995 року почало скорочуватися, й у 2004 році зменшилось до рівня 1989 р. У 2007 році його чисельність оцінюється на рівні 279,7 млн. осіб, що майже дорівнює показнику 2006 року. Для всіх країн СНД характерним є зростання коефіцієнту смертності населення (рисунок 1), причому Україна за цим показником посідає перше місце. Як наслідок, Україна останнім часом лідирувала серед країн СНД за темпами скорочення населення.

Після 2000 року в країнах Співдружності зберігається достатньо висока динаміка соціально-економічних показників: ВВП, випуску промислової й сільськогосподарської продукції, роздрібного товарообігу, інвестицій в основний капітал, обсягу зовнішньої торгівлі.

За 2007 рік в середньому по країнах Співдружності в порівнянні з попереднім роком валовий внутрішній продукт збільшився на 9 % (у 2006 році – на 8 %), виробництво промислової продукції – на 7 % (5 %), інвестиції в основний капітал – на 20 % (15 %), роздрібний товарообіг – на 16 % (15 %).

Рисунок 1 – Загальний коефіцієнт смертності в країнах СНД (на 1000 осіб населення)

Показово, що лідером за останнім показником серед країн СНД є Україна, приріст роздрібного товарообоороту якої склав за січень-листопад 2007 р. 30 %.

Найбільший приріст ВВП у 2007 році (як і в 2006 році) спостерігався в Азербайджані (25,0 %) і Вірменії (13,8 %). Найменший приріст ВВП був відзначений у Молдові. Темпи економічного зростання в Україні, відтак, були одними з найнижчих серед країн СНД.

Темпи зростання середньої заробітної плати у 2007 рр. (листопад до листопаду попереднього року та її рівні у 2006 та 2007 рр. (листопад) в доларах за курсом, встановленим національними банками країн Співдружності) наведена на рисунку 2. Згідно з офіційними даними, максимальний приріст заробітної плати був зафіксований в Азербайджані та Киргизії, найменший – в Україні та Білорусі. Максимальний рівень заробітної плати відзначався в Росії та Казахстані, мінімальний – в Таджикистані й Киргизії. Розрив між рівнями заробітної плати серед країн Співдружності зріс до 12,3 разу проти 12,1 разу в 2006 році.

Рисунок 2 – Середня заробітна плата в країнах СНД у листопаді 2006 та 2007 рр. (дол..) і темпи її приросту

Характерним для країн СНД є те, що найнижча заробітна плата, як і в попередній період, зареєстрована в аграрному секторі, охороні здоров'я й освіті.

Чисельність громадян, які шукають роботу, на кінець листопада 2007 р. зменшилася в Азербайджані – на 6,1 %, Вірменії й Білорусі – на 14,0 %, Казахстані – на 23,3 %, Молдові – на 8,1 %, Росії – на 9,1 % і в Україні – на 15,2 %. Зазначений показник зріс в порівнянні з відповідним періодом минулого року в Киргизії – на 0,5 % і Таджикистані (на кінець жовтня) – на 10,3 %. При цьому попит на робочу силу (число вакансій) за зазначений період збільшився в Білорусі на 9,5 %, Казахстані – на 13,2 %, Молдові – на 20,2 %, Росії – на 19,5 %, Таджикистані (на кінець жовтня) – на 23,1 %; скоротився – в Азербайджані – на 13,0 %, у Вірменії – на 27,7 %, Киргизії – на 59,1 %, Україні – на 2,1 %. [11]

Таким чином, порівняльний аналіз основних показників соціально-економічного розвитку України та інших країн СНД дає підстави для наступних висновків.

1. Україна найбільше серед країн Співдружності потерпає від природного скорочення населення. Цей процес, незважаючи на деяке покращання у сфері народжуваності, з року в рік поглиблюється.

2. Після 10-річного економічного спаду й стагнації в останні 7 років у державах Співдружності спостерігаються відносно високі темпи відбудовного економічного зростання. У цілому по СНД обсяг ВВП досяг рівня 1991 року, хоча в окремих секторах і видах діяльності основні показники розвитку залишилися нижчими. При цьому Україна за темпами зростання ВВП посіла в 2007 р. лише 9-те місце серед країн Співдружності.

3. Незважаючи на те, що реальні доходи населення в останні роки зросли в усіх країнах СНД, не відбулося кардинальних зрушень у підвищенні рівня життя більшої частини населення. За рівнем середньої заробітної плати Україна знаходиться на 4-му місці слідом за Росією, Казахстаном та Білоруссю. При цьому в Україні у 2007 році зафіксований один з найнижчих темпів приросту заробітної плати.

4. За рівнем інфляції Україна посідає третє місце серед країн Співдружності. І, хоча випереджаюче зростання цін на продукти харчування у 2006-2007 роках було притаманне усім країнам СНД, Україна за темпами зростання цін на товари продовольчої групи випередила більшість країн Співдружності й опинилася на четвертому місці після Киргизії, Казахстану та Таджикистану.

5. Стан ринку праці для всіх країн Співдружності нині характеризується послабленням напруженості. За показником навантаження на робоче місце Україна характеризується досить сталими позитивними тенденціями. На тлі інших країн СНД за цим показником наша держава займає четверте місце за Росією, Молдовою та Казахстаном, що вказує на зростання зайнятості та скорочення безробіття, але при цьому, за висновком Міжнародного статистичного Комітету СНД, в Україні спостерігається стала орієнтація на низьку вартість робочої сили. [9]

Отже, порівняно з іншими країнами СНД, Україні вдалося досягти порівняно успішних позицій за наступними соціально-економічними показниками:

- зростання зайнятості населення;

- річні темпи зростання промислового виробництва;

- зростання обсягів роздрібного товарообороту;

Водночас спостерігається значне відставання України від партнерів по СНД в демографічній сфері, в розмірі та динаміці заробітної плати. Також в Україні фіксується значний рівень інфляційних процесів.

Підсумовуючи аналіз, робимо висновок, що усі ці факти красномовно свідчать про те, що в Україні відбувається зростання без розвитку, яке не може бути визнаним ні сталим, ні перспективним для країни.

Розділ 2. Соціально-економічний розвиток держави в системі державного регулювання економіки

2.1 Загальні функції державного регулювання процесів економічного розвитку. Критерії визначення державних пріоритетів

Стан економіки України, перетворення і процеси, які відбувалися в минулому, а особливо в останні роки, переконливо свідчать, що розв'язання проблем соціально-економічного розвитку перейшло в розряд стратегічних і глобальних, стало одним з найбільш важливих в державі. Подолання кризових явищ, боротьба з наслідками світової фінансової кризи, перехід до сталого економічного зростання потребують подальшого відпрацювання механізмів регулювання економіки як на державному, так і на регіональному рівні.

Ефективний розвиток кожної економічної системи вимагає постійного пошуку оптимальних варіантів сполучення державних і ринкових складових та інтересів. Схема державного регулювання на рівні суб'єктів господарської діяльності, яка включає в себе його загальні функції, засоби, сферу та об'єкти і в основному прийнятна для діяльності моделі ринкової економіки на макрорівні, надається на рисунку 3.

Критеріями визначення державних пріоритетів виступають науковість і директивність в частині державного замовлення та управління державною власністю; попередній аналіз сучасного стану економіки; орієнтація на більш повне задоволення потреб суспільства; збалансованість; реальність; визначення і реалізація пріоритетів; системний комплексний підхід; альтернативність шляхів розвитку; взаємодоповнюваність перспективних та поточних планів; поєднання програмно-цільового, регіонального і галузевого планування; раціональне використання та відтворення всіх видів природних ресурсів; поєднання особистих, колективних і суспільних інтересів; створення системи аналізу, контролю за виконанням та внесення коректив, планування і прогноз на короткострокову, середньострокову та довгострокову перспективу.

Рисунок 3 – Схема державного регулювання економіки

 

2.2 Пріоритети в соціально-економічному розвитку держави в системі державного регулювання

Пріоритети в соціально-економічному розвитку держави в системі державного регулювання визначаються концепцією соціально-економічного розвитку, яка реалізується в стратегії та відповідних програмах соціально-економічного розвитку, які в свою чергу приймаються в залежності від поставлених цілей на коротко-, середньо- або довгострокову перспективу. Інструментом державного регулювання виступає індикативне планування як основна форма вертикальної інтеграції планування на макро- і мезорівні, що приходить на зміну ринковій анархії. Перелічені заходи мають багаторівневу структуру побудови від загальнонаціональних через регіональні та галузеві до окремих територій, об`єктів, верст населення і т.і. Законодавчою базою складання програм розвитку є Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» [2].

На довгострокову перспективу пріоритетом соціально-економічного розвитку є досягнення економічного і соціального процвітання українського суспільства.

Пріоритетами середньострокового соціально-економічного розвитку України є:

- якомога скоріший вихід на обсяги національного виробництва кінця 1980-х рр., але зі структурою економіки, обумовленою переходом до ринкової економіки;

- вихід на стандарти добробуту, притаманні «країнам середнього достатку» (у тому числі середньодушовий ВВП за паритетом купівельної спроможності – 12–15 тис. дол. США);

- підтримання наукового і технологічного потенціалу України за напрямами, здатними забезпечити її конкурентні переваги та національну безпеку;

- створення найбільш сприятливих умов участі країни в процесах глобального економічного розвитку та європейських інтеграційних процесах.

В короткострокові пріоритети внесені певні зміни, пов`язані з світовою фінансовою кризою, насамперед, подолання наслідків цієї кризи.

На 2009 рік Президент України визначив чотири пріоритети соціально-економічного розвитку України. Це – пріоритет номер один – політика безпеки держави, пріоритет номер два – підготовка України до проведення чемпіонату Європи в 2012 році, пріоритет номер три – розвиток енергетичних проектів, зокрема, добудова Хмельницької атомної електростанції, пріоритет номер чотири – реалізація програми «Доступне житло».

Таким чином, незважаючи на масштабність та багатогранність і багатоаспектність формулювання пріоритетів соціально-економічного розвитку, державні інституції виконавчої влади, в першу чергу Міністерство економіки України, виділяють найголовніші з них, а саме:

І. Створення сприятливих рамкових умов для підвищення конкурентоспроможності економіки.

1.1. Макроекономічна стабільність.

1.2. Досконала регуляторна політика.

1.3. Розвиток конкуренції на внутрішньому ринку.

1.4. Підвищення ефективності Уряду.

1.5. Зміцнення інституту власності як основи ринкової системи господарства.

1.6. Розвиток фінансових ринків.

1.7. Проведення судової реформи.

IІ. Людина і Сталий розвиток.

2.1. Модернізація системи охорони здоров’я.

2.2. Сучасна і якісна освіта та підготовка кадрів.

2.3. Розвиток культури.

2.4. Розвиток фізичної культури та спорту.

2.5. Створення ринку доступного житла.

2.6. Підвищення якості життя Ошибка! Закладка не определена..

2.7. Розвиток пенсійної системи.

2.8. Сталий розвиток довкілля.

2.9. Адаптація до глобальних кліматичних змін.

ІІІ. Технологічний прорив в індустрії.

3.1. Підвищення технологічного рівня обробної промисловості.

3.2. Впровадження нових та відновлюваних джерел енергії.

3.3. Підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів

3.4. Підвищення рівня енергозабезпечення економіки.

ІV. Зняття інфраструктурних обмежень.

4.1. Будівництво сучасних транспортних коридорів та інтегрування до загальноєвропейської інфраструктури.

4.2. Розвиток залізничного транспорту та підвищення його безпеки.

4.3. Розвиток морських портів.

4.4. Розвиток аеропортів.

4.5. Відновлення та модернізація муніципальної інфраструктури.

4.6. Розвиток сучасних засобів зв'язку.

V. Перехід до високоефективного аграрного та аграрно-переробного виробництва.

5.1. Запровадження європейських принципів державної підтримки сільськогосподарських виробників.

5.2. Переорієнтація агровиробництва із урахуванням кліматичних змін

5.3. Нарощення виробництва продукції тваринництва.

5.4. Нарощення ввиробництво продукції рослинництва.

5.5. Комплексне забезпечення споживачів харчовими продуктами власного виробництва.

VІ. Створення сучасної інноваційної системи.

6.1. Вдосконалення системи генерації знань.

6.2. Формування інноваційної інфраструктури.

6.3. Розвиток системи управління інтелектуальною власністю.

6.4. Активізація інноваційного попиту та трансферу технологій.

6.5. Державна забезпечення взаємодії елементів НІС.

6.6. Інтеграція науково-технологічного потенціалу України у світове господарство.

VІІ. Україна і світ.

7.1. Інституційна євроінтеграція.

7.2. Набуття членства України в ЄС.

7.3. Створення поглибленої зони вільної торгівлі з ЄС.

Треба зауважити, що названі пріоритети не є якоюсь сталою величиною, а можуть видозмінюватись в залежності від політичної та соціально-економічної ситуації в Україні та є відкритими для обговорення та аналізу представниками всіх гілок влади, роботодавцями, профспілками, а також вченими і іншими представниками громадського суспільства.

Розділ 3. Моделі і методи соціально-економічного розвитку держави в державному регулюванні економіки

 

3.1 Методологія соціально-економічного розвитку держави

Однією із перших спроб розкрити сутність соціально-економічного розвитку стала робота К. Маркса "Капітал", в якій розглядаються витоки суспільного розвитку, та застосовується методологія пізнання через діалектичний метаріалізм. Теорія розвитку розглядається з точки зору нагромадження капіталу, зубожіння пролетаріату і знищення капіталізму. Ця теорія ґрунтується на уявленні про односпрямованість та зумовленість історії і має систему обмежень статичного характеру.

На рубежі ХІХ століття Й. Шумпетер запропонував альтернативну теорію економічного розвитку, вихідним пунктом якої був "господарський кругообіг" (який становить, по суті, рівноважний стан) закритої економіки. Він трактував розвиток як дискретний рух від одного кругообігу до іншого, стихійно породженого самою економікою. Тут акценти ставляться на дискретності розвитку і породженні його внутрішніми силами системи. Й. Шумпетер припускав, що значний час національна економіка перебуває у стані рівноваги, а потім раптово, стрибком, переходить в інший стан рівноваги. Причини такого розвитку процесу пов’язані з динамікою нагромадження капіталу, інноваціями і вирішенням суперечності інноваційного характеру. [5]

Найбільш поширеним трактуванням соціально-економічного розвитку стало розуміння його як процесу структурних змін, обумовленого зростанням доходу на душу населення.

У даному разі було припущено ряд істотних положень:

– по-перше, зростання доходів населення є лише одним з багатьох факторів соціально-економічного розвитку;

– по-друге, у процесі розвитку змінюється не лише структура системи (склад і зв’язки), а й відносини між компонентами системи, а також механізм її функціонування;

– по-третє, зміна структури економіки є одним з результатів соціально-економічного розвитку, отже, друге не може бути визначене через перше.

Далі процес соціально-економічного розвитку вже розглядався з погляду розвитку економіки як відкритої системи. Найбільш відомі в цьому напрямі роботи таких вчених, як Д. Белл, К. Кларк, Ж. Фурастьє, У. Ростоу, Візер, Ф. Хайєк, М.Д. Кондратьев та ін.

Вивчення праць провідних економістів дає підстави розглядати методологію процесу соціально-економічного розвитку не тільки з позицій виявлення і зміни економічних параметрів системи, а й відповідно до державного управління даним процесом.

3.2 Моделі і методи соціально-економічного розвитку держави

Концептуальний підхід до аналізу проблем соціально-економічного розвитку суспільства, його економічної і господарської систем обов’язково завершується формуванням певної моделі цього розвитку, що містить у собі теоретичну конструкцію, схему та структуру реально можливих економічних та соціальних зв’язків, реалізація яких відбувається на основі системи поглядів та основного задуму, закладених у концептуальному підході, шляхом визначення та використання відповідних інститутів та інструментів.

В останні роки практично всі тлумачення дефініції «модель» зводяться в основному до двох пояснень. Перше з них визначає модель економіки як схематичний опис будь-якого явища чи процесу в суспільстві, друге – трактує як зразок, що слугує еталоном для відтворення.

Критерії, за якими оцінюють зміст моделі, є достатньо відомими: співвідношення форм влади; рівень розвитку суспільства та форми організації ринкового середовища у цілому та окремих його сфер; межи та методи державного впливу на економіку; мета та засоби економічної політики, що реалізується; джерела та масштаби фінансування економіки, рівень її інноваційності; ступінь відкритості економіки; динаміка, структура та управління зовнішньоекономічними зв’язками тощо. До цього нерідко додаються ще й макроекономічні показники. Таким чином, загальноприйнятим вважається, що у сучасному світі можна виділити декілька країнових моделей економік.

1. Ліберальна, неоліберальна чи приватно-корпоративна. Характерна для англосаксонських країн (США, Велика Британія, Ірландія, Нова Зеландія). Для неї притаманні: низька питома вага державної власності, законодавче забезпечення максимальної свободи суб’єктів ринку, низька питома вага державного бюджету в структурі ВВП. Недоліки: неоднорідність суспільства, значна диференціація доходів громадян. Переваги: висока динаміка розвитку, гнучкість господарства щодо пристосовування до нових економічних умов.

2. Соціальне ринкове господарство (соціально орієнтована економіка). Притаманна для країн-членів ЄС, Канади та Ізраїлю. Інколи її називають соціал-демократичною (соціал-ліберальною) моделлю. Характерним для неї є перерозподіл доходів приватного сектору через податкову систему. Частка держбюджету в ВВП перевищує 50%, розвинута система соціальної підтримки, регулювання трудових відносин здійснюється не на рівні підприємств, а на національному рівні. Нерідко соціальні складові переважають у функціонуванні господарського комплексу (швецька модель), що може у довготерміновій перспективі призвести до зниження ділової активності та відпливу інвестицій. До недоліків слід віднести також високий рівень безробіття, дефіцит державного бюджету, низьку ефективність державного підприємства. У сучасному Європейському Союзі відбувається процес конвергенції (зближення) соціальних моделей, коли найменш розвинуті країни намагаються підтягнути свої показники до середнього рівня по ЄС, а найбільш успішні – зменшити витрати на деякі соціальні потреби, які ще десять років тому визнавалися як основні.

2. “Азіатсько-Тихоокеанська модель” (Японія, Південна Корея, Тайвань, Сінгапур) полягає у рідкісній гармонізації інтересів підприємців та держави, експортній орієнтації економіки та орієнтацією фірм на довготермінову перспективу. Крім цього азіатсько-тихоокеанській моделі притаманні дух колективізму та патерналізму на виробництві, посилений вплив на суспільне відтворення людського фактору, наявність високоінтегрованих форм швидкого економічного зростання (кейрецу, чеболей), в яких держава намагається всіляко підтримати вітчизняні компанії. До середини 90-х років ХХ ст. успіхи країн цього регіону називали “азіатським дивом”. Однак економічна криза кінця 90-х років суттєво вплинула на прогнози подальшого економічного зростання. До недоліків слід віднести прояви злиття інтересів держави та приватних корпорацій, що веде до виникнення природних монополій, закритість внутрішнього ринку, обмеженість соціальних гарантій, доволі велику тривалість робочого тижня.

3. Соціалістична модель представлена невеликою чисельністю країн, про які вже йшлася мова (Куба, В’єтнам, Північна Корея). Планова економіка, що панувала в них, призвела до значних спотворень у виробництві та розподілі, вичерпала екстенсивний шлях розвитку господарства і сформувала низьку конкурентоспроможність національної економіки. Умовно до цієї категорії можна віднести Китай, хоча зміна форм власності (точніше їх розмаїття) говорять про те, що в цій країні сформувалася досить оригінальна, відмінна від інших модель соціально-економічного зростання.[11]

Звичайно, що наведений вище список країнових моделей являє собою “пропорційну” спробу класифікації, проте існують й інші підходи. Так, російський дослідник В.М.Кудров (2000) запропонував моделі за географічним принципом: американська, європейська, японська, латиноамериканська, африканська. Думається, що таке погрупування хоча й доцільно з точки зору територіальної спільності проте досить спрощено передає країнову специфіку.

Враховуючи що суть соціально-економічної трансформації у загальному вигляді зводиться до того, щоб змінити існуючий економічний порядок (економічну систему), забезпечити економічне зростання, дещо по іншому тлумачить моделі соціально-економічного розвитку держави І. Бурокавський. У цілому стратегії економічної трансформації, реалізовані різними країнами, ним умовно розділені на три великі групи.

1. Модель трансформації країни, що розвивається. Цю стратегію, як правило, реалізують економічно відсталі держави.

2. Модель економічної реконструкції. Вона була успішно реалізована в країнах Західної Європи та Японії після Другої світової війни.

3. Модель системних перетворень. Її можна розглядати як певну комбінацію елементів першої та другої стратегій. Але, на відміну від цих стратегій, системні зміни передбачають перехід від адміністративно-командної економіки (що будується на державній власності та вертикальних ієрархічних зв’язках) до ринкової господарської системи (в основі якої лежить приватна власність у різних формах і поєднання вертикальних та горизонтальних взаємовідносин).

Визначити яка модель, із названих вище, функціонує в Україні, на нашу думку неможливо. Скоріше на теренах України склалася така ситуація, коли проголошені державою гасла гармонійного соціально-економічного розвитку суспільства залишаються нереалізованими з огляду на об`єктивні та суб`єктивні причини, розгляд яких не входить до об`єкту дослідження даної роботи. Таким чином, в Україні фрагментарно діють відразу всі моделі розвитку, а отже і жодна з них, як системне і систематичне явище. Звідси і цілком закономірний кризовий стан соціально-економічного розвитку держави, обтяжений негараздами в світовій економіці, насамперед, світовою фінансовою кризою.

Перехід від моделі соціальної поведінки бізнесу, обмеженої формулою «сплата податків і зарплат плюс благодійність» до повномасштабного соціально-економічного партнерства є для України одним із визначальних політико-економічних пріоритетів і завдань сучасного етапу суспільно-економічного розвитку і має стати конкретним продуктом економічного діалогу. Саме такий перехід дозволить утворити підґрунтя для формування соціально орієнтованої ринкової економіки, в якій економічний розвиток має очевидний та прозорий соціальний ефект, а соціальна політика виглядає не альтернативою, а базисом політики економічного розвитку.

Методи впливу держави на соціально-економічний розвиток країни прийнято за організаційно-інституціональним критерієм поділяти на адміністративні й економічні.

Адміністративні методи втручання держави в економічну діяльність суспільства базуються на силі й авторитеті державної влади і є сукупністю заходів заборон, дозволів та примусу (встановлення правил, ліцензування, квотування). Вони не елімінуються зі створенням додаткових стимулів для економічних агентів і витрачанням державних коштів. Ці методи передбачають регулюючі дії, пов’язані із забезпеченням правової інфраструктури, та мають на меті створення правового поля для функціонування економіки. Основним призначенням адміністративного впливу на економічні процеси є: забезпечення стабільних умов діяльності суб’єктів господарювання усіх форм власності; захист конкуренції; усунення інформаційної асиметрії, гарантування прав власності та свободи прийняття економічних рішень.

Використання адміністративних методів регулювання ринку пов’язується із забезпеченням прямого впливу держави на діяльність суб’єктів ринку і здійснюється за такими напрямками: сприяння розвитку конкуренції й обмеження монополістичної діяльності, обмеження негативних зовнішніх ефектів, захист національного ринку, ліцензування окремих видів підприємницької діяльності; запровадження системи норм і стандартів у сфері якості продукції, в галузі охорони навколишнього середовища тощо.

Економічні методи впливу держави на соціально-економічний розвиток країни адекватні природі ринку. Вони пов’язані з використанням державою фінансових ресурсів і безпосередньо впливають на кон’юнктуру ринку й опосередковано – на виробників та споживачів, тобто економічне регулювання діє через ринок за допомогою ринкових механізмів. Економічні методи є сукупністю заходів державного впливу, за допомогою яких створюють відповідні умови для спрямування ринкових процесів до сфери державних інтересів. Ці заходи регулювання пов’язані або зі створенням додаткового матеріального стимулу, або зі зниженням небезпеки фінансової втрати. До основних методів відносяться бюджетно-податкова політика, грошово-кредитна політика, індикативне планування.

В результаті застосування апробованих часом методів державного регулювання досягається гармонійний соціально-економічний розвиток і суспільства, і держави.

Висновки

У своїй книжці “Роки на Даунінг-стріт” М. Тетчер писала: "Правильна економічна політика значною мірою залежить від правильної оцінки того, які види економічної діяльності належать державі, а які людям". Саме держава несе відповідальність за визначення і впровадження моделей та методів соціально-економічного розвитку країни.

Україна сьогодні є індустріально-аграрною державою, вона займає виграшне геополітичне положення, наявні також і ресурси розвитку. Для забезпечення внутрішньої стабільності та авторитету ззовні необхідне активне формування середнього класу, який є базовим для забезпечення сталого розвитку і примноження національного багатства країни. В контексті цього однією з найважливіших функцій держави є забезпечення стійкості, динамічності і збалансованості економічного зростання із збереженням основних пріоритетів сталого розвитку.

Не зважаючи на наявність значного теоретичного надбання та враховуючи національні особливості перебігу трансформаційних процесів в Україні, пошуки оптимальної моделі та методів державного регулювання соціально-економічного розвитку триває і нині.

Порівняння стану соціально-економічного розвитку України з соціально-економічним розвитком в зарубіжних країнах доводить наявність певного запасу міцності щодо удосконалення механізмів державного регулювання розвитку українського суспільства та потенціалу матеріальних і духовних ресурсів.

Аналіз концепції, стратегії та програм соціально-економічного розвитку як на державному рівні, так і в розрізі регіонів, галузей національної економіки, підтверджує, що вони базуються на загальних в світовій практиці критеріях визначення державних пріоритетів, які увібрали в себе, напевно, весь спектр існуючих проблем буття української нації.

Суть державного регулювання соціально-економічної трансформації у загальному вигляді зводиться до того, щоб змінити існуючий економічний порядок (економічну систему), забезпечити економічне зростання суспільства. Незважаючи на певні труднощі становлення та розвитку моделей та методів управління цими процесами в Україні, більшість вітчизняних науковців та аналітиків-практиків схиляються до думки про можливість організації ефективного державного регулювання процесами соціально-економічного розвитку країни, що налаштовує на оптимістичний лад всіх зацікавлених у цьому, і, в першу чергу, «маленьких українців» – пересічних громадян, основних «споживачів» результатів діяльності державних органів влади.

Підсумовуючи викладене вище, доходимо висновку, що запорукою гармонійного, сталого розвитку українського народу, коли збалансовуються інтереси всіх соціальних груп населення, бізнесу та держави, виступає обрання найважливіших пріоритетів в соціально-економічному розвитку держави, що базуються на науково-обгрунтованих критеріях визначення цих пріоритетів.

Список літератури

1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, №254/96-ВР [Текст] // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996. – №30. – ст. 141.

2. Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» ВР [Текст] (2000 р.)

3. Зайцев Ю.К. Основні принципи формування концепції та моделі соціально-економічного розвитку України в умовах перехідного періоду [Текст] / Ю.К. Зайцев // Стратегія економічного розвитку України. – К. : 2003. – Вип.5. – С. 15 – 23.

4. Зятковський В.І. Аналіз впливу державних видатків на економічне зростання держави [Текст] / В.І. Зятковський // Наукові записки: Збірник наукових праць кафедри економічного аналізу. – Тернопіль: Економічна думка, 2004. – Вип. 13. – С. 190 – 194.

5. Ерохина Е.А. Теория экономического развития: системно-самоорганизационный поход [Текст] / Е.А. Ерохина // Томск: Издательство Томского университета, 2006. – 160 с.

6. Лукінов І. До питання про концепцію і модель сучасного економічного розвитку України [Текст] / І. Лукінов // Економіка України. – 2001. – № 6. – С. 4-9.

7. Мочерний С.В. Методологія економічного дослідження [Текст] / С. В. Мочерний // Львів : Світ, 2005. – 415 с.

8. Савченко В.Ф. Сучасний стан державного регулювання економіки України [Текст] / В.Ф. Савченко // Вісник Чернігівського державного технологічного університету. Економіка. – 2005. – № 19. – С. 70 – 77.

9. Сохецька, А. В. Інституційні фактори економічного зростання в умовах переходу України до ринку [Текст] : Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.01.01 / А. В. Сохецька; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. – Л. : 2006. – 20 с.

10. Чухно А. Актуальні проблеми стратегії економічного і соціального розвитку на сучасного етапі [Текст] / А. Чухно // Економіка України. – 2004. – № 5.

11. Українська державність у ХХ столітті. (Історико-політологічний аналіз) [Електронний ресурс] – К. : Політична думка, 2006. – Домашня сторінка в Інтернеті [http://litopys.org.ua/ukrxx/zmist.htm].

Курсова робота З дисципліни: “Національна економіка” Тема „Пріоритети в соціально-економічному розвитку держави. Критерії визначення державних пріоритетів” Зміст Вступ Розділ 1. Характеристика соціально-економічног

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу